МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СЛОВ’ЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Творча робота
на тему:
«Стандарти вищої освіти у контексті Болонського процесу»
Виконала:
Слов’янськ, 2010
Зміст
1.
Вступ
2.
Розділ Ι. Теоретичний огляд стандартизації вищої освіти в контексті Болонського процесу
1.1. Стандарти вищої освіти в Україні
1.2. Українсько-Болонське диво
1.3. Європа проти євро стандартів
1.4. Висновки
3.
Розділ ІІ. Дослідження впровадженні Болонського процесу в вузах України
2.1 Освіта та впровадження Болонського процесу в НаУКМА
2.2. Висновки
4.
Загальні висновки
5.
Список використаної літератури
Вступ
За умов курсу на євроінтеграцію, що був проголошений Президентом України та схвалений Верховною Радою України, атакожпідтриманий переважною більшістю суспільства та політичних партій, актуальність проблеми реформування вітчизняноїосвіти не викликає сумнівів. Отже, сьогодні процес входження української освіти в європейський освітній простір асоціюють із Болонським процесом, головною метою якого є консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для істотного підвищення спроможності європейської освіти і науки у світовому вимірі.
Отже, Болонський процес — це система заходів європейських державних установ (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних і громадських організацій, які стосуються вищої освіти, сформульованих у Болонській декларації.
На сьогодні з упевненістю можна констатувати, що Українаостаточно визначилася щодо реформування вищої освіти відповідно до вимог Болонського процесу, про що свідчить підписання відповідних документів про вступ до “Болонського клубу”у 2005 р.
Більшість європейських країн приєдналися до Болонського процесу ще в 1999 році. Вони домовилися про те, що не створюватимуть єдиної схеми освіти для всіх країн, але зроблять можливим перехід студента (і викладача) з вищого навчального закладу однієї країни до вищого навчального закладу іншої, а дипломи будь-якої країни, яка входить до Болонського процесу, будуть загальновизнаними на територіях цих держав. До 2010 року освітній простір Європи передбачалося перетворити на єдиний, і таким чином наблизити створення єдиного європейського ринку праці.
Уже з 1 вересня у вищих навчальних закладах країни було введено кредитно-модульну систему. Згідно з нею увесь масив знань із предметів поділений на окремі частини — модулі. Спеціальні комісії стежать за тим, щоб один і той самий матеріал не вивчали на різних курсах і щоб студент мав можливість моделювати траєкторію власного навчання, враховуючи сполучення того, що вже вивчив, із тим, що хочеться опанувати в майбутньому. Для цього в кожному вузі для кожної спеціальності розробляють такі собі пакети-навігатори, що допомагають орієнтуватися в нових правилах навчання. Уже цього року змінилося й співвідношення між самостійною роботою студентів і роботою з викладачем на користь першої. Усі зміни, пов’язані з приєднанням до Болонського процесу, націлені на створення прямого зв’язку ринку праці з ринком освітніх послуг. Наскільки ж наші вітчизняні стандарти вищої школи відповідають часу? Що позитивного та негативного можна чекати від участі нашої країни в Болонському процесі?
Розділ Ι
Теоретичний огляд стандартизації вищої освіти у контексті Болонського процесу
1.1 Стандарти вищої освіти в Україні
“Болонським процесом” в останні роки прийнято називати діяльність європейських
країн, яка спрямована на те, щоб зробити узгодженими системи вищої освіти цих країн.
Основний зміст Болонської декларації, прийнятої 19 червня 1999 року, полягає в тому, що
країни-учасниці зобов'язалися до 2010 року привести свої освітні системи у відповідність
певному єдиному стандарту.Вихідні позиції учасників процесу у тексті Болонскої декларації формулюються наступним чином: ”«Європа знань» є на сьогодні широко визнаним незамінним факторомсоціального і людського розвитку, а також невід’ємною складовою зміцнення таінтелектуального збагачення європейських громадян, оскільки саме така Європа спроможнанадати їм необхідні знання для протистояння викликам нового тисячоліття разом ізусвідомленням спільних цінностей та належності до єдиної соціальної і культурної сфери”.Болонський процес – один з інструментів не лише інтеграції в Європі і в Європу, а йінструмент загальної світової тенденції нашого часу – глобалізації. Європейська спільнотамає намір зробити внесок в якісну освіту шляхом заохочення країн-учасниць до сприянняпідвищенню якості власної освіти. Відштовхуючись під цього, Європейська комісія надаєфінансову і політичну підтримку цьому процесові, що виходить за рамки ЄС. Сьогоднісхідноєвропейські країни лише починають приймати Болонські ідеї.Співпраця з європейцями у сфері освіти на шляху входження України в Європу єодним із пріоритетів розвитку вищої освіти в Україні. Проте не є самоціллю проголошенняйти будь-якими шляхами тільки в Європу, тільки інтегрування в Європу.
Участь вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована лише
на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження
національних стандартів якості. Орієнтація на Болонський процес не повинна призводити донадмірної перебудови вітчизняної системи освіти.Ключова позиція реформування: Болонські вимоги – це не уніфікація вищої освіти вЄвропі, а широкий доступ до багатоманітності освітніх і культурних надбань різних країн.Метою є і те, щоб Європа зрозуміла, що в Україні – потужна система вищої освіти,потужні школи. Україна відчуває підтримку європейської спільноти. За цей час у нашійкраїні побувало багато місій Ради Європи, які розглядали стан освіти, проводили експертизуосвітянської законодавчої бази і практично зауважень не було. Сьогодні вже майже немаєопонентів щодо ступеневості вищої освіти. Вона підвищує мобільність і вертикальну, ігоризонтальну.Напрями розвитку вищої освіти в Україні, з одного боку, стратегічні, з іншого – вонидадуть імпульс для подальшого поліпшення стану освіти і науки вже в недалекомумайбутньому.Перший напрям – це розширення доступу до вищої освіти, другий – якість освіти йефективність використання фахівців з вищою освітою і третій – це інтеграційні процеси.
Структура вищої освіти України за своєю ідеологією та цілями узгоджена із
структурами освіти більшості розвинених країн світу.Для входження України до європейського простору вищої освіти потрібно впровадитив системі вищої освіти:
широкомасштабну довгострокову стратегію системної модернізації всієї системи
освіти.
Державний стандарт вищої освіти
Державний стандарт вищої освіти містить складові:
-перелік кваліфікацій
за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями;
-перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями;
-вимоги до освітніх рівнів вищої освіти;
-вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти.
Кваліфіка́ція
(від англ. Quality - якість) — це наявність підготовки, професійних знань, навичок та досвіду, які дають можливість особі належним чином проводити певні дії; або ж — це рівень підготовленості, майстерності, ступінь готовності до виконання праці за визначеною спеціальністю чи посадою, що визначається розрядом, класом чи іншими атестаційними категоріями.
Галузеві стандарти вищої освіти
Галузеві стандарти вищої освіти містять складові:
-освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників вищих навчальних закладів;
-освітньо-професійні програми підготовки;
-засоби діагностики якості вищої освіти.
Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів
Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів містять складові:
-перелік спеціалізацій за спеціальностями;
-варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників вищих навчальних закладів;
-варіативні частини освітньо-професійних програм підготовки;
-варіативні частини засобів діагностики якості вищої освіти;
-навчальні плани;
-програми навчальних дисциплін.
Порядок розроблення стандартів вищої освіти та внесення змін до них, а також здійснення контролю за їх дотриманням визначається Кабінетом Міністрів України.
За роки Незалежності ми вже двічі розробляли та затверджували свої стандарти для вищої школи, так що вже маємо певний досвід, який нам підказує, що потрібна система перетворень. Ринок праці складається за своїми об’єктивними законами й не залежить від наших бажань і нашої волі. Цей ринок вводить у наше життя нові професії. Існує й така річ, як класифікатор професій. Проте ми в Україні в нього якихось системних змін уже років десять не вносили й тому треба починати з уточнення переліку професій. Треба встановити, які нам ринок дав нові професії та нові кваліфікації. Після цього треба створити новий перелік напрямків підготовки за спеціальностями, а потім уже виробляти стандарти навчання під цей перелік.
Сьогодні нам уже треба виробляти стандарт третього покоління. Той, згідно якого ми сьогодні працюємо, це стандарт другого покоління. На початку 1990-х ми спробували створити перше покоління вітчизняних стандартів вищої освіти. Але вони були дуже слабкими. У 2000 році розробили вже друге покоління стандартів, змістовніше. Наприклад, там уже з’явилися сучасні освітньо-кваліфікаційні характеристики. Але стандарти другого покоління також треба міняти й ось чому — вузам потрібна велика академічна автономія, зараз дуже багато чого є занормованим. Виходить, що для індивідуалізації утворення простору не залишається.
Не треба забувати, що стандарти пишуть живі люди, в яких є особисті інтереси. Ось, наприклад, у одному з ВУЗів України взяли й записали на вищу математику для економістів майже 500 годин, щоб викладачам математики забезпечити побільше роботи. А чи є це виправданим? Стандарти повинні бути орієнтованими і на інший рівень знань нашої молоді. На початку 1990-х у вузах ввели предмет — історію України. Правильно ввели — з урахуванням вимог часу. Тоді у школі цей предмет іще не викладали. А зараз уже добре поставлено шкільний курс, і тому у вузах цього вже не повинно бути. Багато базових курсів із інформатики у вузах на сьогоднішній день також стали зайвими. Стандарти завжди річ тимчасова й періодично їх обов’язково треба переглядати. У зв’язку з запитами ринку нам треба розвивати суспільно-професійну атестацію й відповідно — акредитацію вузів незалежними структурами. Якщо говорити про суспільний аспект такої атестації, то в розвинених країнах її здійснює група професіоналів. В Америці де б ти не навчався бухгалтерському обліку, але екзамен будеш складати в асоціації бухгалтерів. Така суспільно-професійна акредитація в Україні є в області аудиту. У них є свій Союз, який і видає відповідні сертифікати.
Мало вчити, мало мати стандарт, треба ще, щоб хтось це професійно оцінив. І на захисті дипломів та здаванні держекзаменів повинні бути присутніми незалежні експерти i їх має бути більше, ніж тих викладачів, які вчили студентів. Проте деякі оцінки зовнішні не можуть бути для певних випадків монопольними. Багато в чому наші стандарти відрізняються від західних, якщо говорити про чисто професійний компонент, вона в багатьох випадках західну перевищує — у вимогах. Основна частина випускників із вищою освітою — це з п’ятирічним терміном освіти. На заході основна частина людей із вищою освітою — це бакалаври, які вчилися 3—4 роки. Магістрів закордоном випускається набагато менше, ніж в Україні. Вимоги до знань і вмінь випускників вузів у нас доволі високі. Проте за рахунок того, що ми дуже великий натиск робимо на вузькопрофесійні знання, страждає загальна компонента. І ще одна проблема — рівень володіння іноземними мовами нашою молоддю в нас далекий від бажаного. Звідси випливає наступна проблема. Наша молодь погано знайома з загальносвітовими джерелами. Хіба в більшості своїй молодь у нас читає зарубіжні професійні журнали? Якщо говорити про професійний компонент, фундаментальну підготовку, то ситуація в нас хороша. А якщо говорити про комунікаційну складову, то тут починаються наші проблеми й наші відмінності.
І останнє. Самі по собі стандарти — річ хороша. Але треба мати чіткий механізм для переходу від старої системи до нової. Мало задекларувати новий перелік спеціальностей, треба знати як його впровадити в життя. Іноді до українських ВНЗ потрапляють, переведені з інших вузів, такі студенти, у заліковці котрих записано предмети, яких в Україні вже немає з 1996 року. Це означає, що стандарти 1996 року ще не в усіх вузах освоєні. Механізм переходу — завдання міністерське, а самі стандарти розробляються науково-методичними комісіями, які створюються в напрямах. Рішення створювати третє покоління українських стандартів вищої освіти ще не приймалося, проте, в середовищі професіоналів уже активно йде обговорення з їхнього оновлення.
Україна приєдналася до Болонського процесу порівняно нещодавно. А можна було б раніше. Радянська система мала одну ваду — крім військово-технічної сфери, в інших галузях погано сприймалися досягнення науки. Тому ми мали загалом науково-технічне відставання. Ми бачили це й на побутовому рівні — в розвитку електроніки, інформатики. Сьогодні ми швидкими темпами комунікаційний розрив ліквідуємо. Те, що погано впроваджувалися досягнення науково - технічного прогресу, стосується й педагогіки. У вищій школі використовуються ті прийоми, які застосовувалися ще в Російській імперії. Робилися лише боязкі спроби активних методів навчання, використання технічних засобів навчання, але кардинальних кроків не робилося. Так ось, якщо говорити про те, що таке Болонський процес — це, за своєю суттю, є перехід на сучасні методи навчання. Мета якого — якість.
Треба пам’ятати, що Болонський процес не робиться в кабінетах. Він робиться викладачами в аудиторіях. Головні дійові особи в ньому — педагог і студент. Хто розробляв кредитно-модульну систему? Хто за нею буде вчитися? Керівники, повинні вивірити всі свої дії, щоб педагогам не завдавати зайвої роботи. Адже наша вища школа вже протягом останніх 20 років увесь час у стані перетворень. У 1986 році було заявлено про необхідне співвідношення студентів і викладачів для якісного навчання — вісім студентів на одного викладача. Якщо ми говоримо про Болонський процес, індивідуалізацію навчання, то це співвідношення повинне бути ще меншим. А багатьом ВНЗ через бюджетні труднощі доводять штатний розклад формувати із розрахунку 13—15 студентів на одного викладача вищої школи. Ми забуваємо, що ці Болонські перетворення вимагають ресурсів — фінансових, людських, матеріальних. На одному ентузіазмі справа з місця не зрушиться.
А давайте подивимося на наші бібліотеки. Навчання починається з книжки, а університет — із бібліотеки. А якщо бюджет не виділяє 15 років кошти вузам на придбання літератури? Не треба забувати про викладача — головного носія перетворень. Якщо за роки незалежності кількість студентів подвоїлася, а викладачів у вузах стало більше лише на 4%. Яка буде якість?
Грядущі зміни, що викликані Болонськими ідеями, повинні стати прискорювачем перетворень вітчизняної вищої технічної школи. Намічені Міністерством реформи мають бути підтримані, доповнені і підсилені, що є головним завданням Асоціації ректорів вищих навчальних закладів. Для цього у нас є і розуміння важливості проблем, і бажання зробити наші університети конкурентоздатними у світі, і досить сприятливі суспільні умови.
1.2Українсько-болонське диво
Цікаво, що у Європі до процесу розробки та впровадження нововведень, передбачених Декларацією, активно залучалося студентство. В Україні ж європейські реформи почались впроваджуватись в директивному порядку як за радянських часів. Чиновники підписали міжнародну угоду, після чого ректори вишів поставили студентів перед фактом масштабних реформ. До чого це призвело на практиці слід розглянути окремо.
Спочатку лунали думки про те, що „Болонка є черговим етапом „плану Далласа і стане юридичним інструментом „відтоку мізків». На ділі ж, на превеликий жаль багатьох студентів, ці прогнози не виправдались. Навпаки – вітчизняних студентів не особливо охоче беруть на навчання закордоном. Виною тому по-перше різні освітні традиції країн, а також відсутність єдиних критеріїв оцінювання багатьох дисциплін в межах Європи. Та навіть в Україні на даний момент не затверджені єдині стандарти освітніх рівнів „бакалавр ” та „магістр ” з багатьох спеціальностей.
Михайло Згуровський, ректор НТУУ “КПІ”, ще у 2007 році визначив негативні фактори, що перешкоджають успішному впровадженню Болонського процесу в Україні. Нажаль, за останній час ці тенденції лише посилились. До таких факторів було віднесено зокрема наступне:
1) Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584 (кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше).
2) Недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр ” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою (зокрема, негативне ставлення до бакалаврів права зумовлене й тим, що українські закони не містять професійних прав бакалаврів – встановлення переліку посад, котрі можуть обіймати бакалаври).
Однак найгірше те, що кожен український ВНЗ, якщо не кожен викладач, розуміють БП по-своєму. На практиці це призводить до того, що європейські стандарти у вітчизняних умовах реалізуються досить дивно. Жартома цей локальний феномен називають „україно-болонською системою ”. Нерідко існуючі гібриди поєднують недоліки старої і нової систем освіти. «Представники Міносвіти дорікають ВНЗ у саботажі запровадження Болонської системи. Але це не опір, це відсутність елементарної роз’яснювальної роботи з боку міністерства, що не розробило єдиних критеріїв запровадження Болонського процесу в Україні», - зауважив свого часу Олег Омельчук, декан Хмельницького університету управління і права.
Так, у багатьох вишах обов’язковим є складання іспитів навіть після успішної роботи під час усього року. Окрім того, на протязі року можливо набрати не 60 балів, а лише 40. Таким чином екзамен як і раніше у значній мірі визначає підсумкову оцінку.
У багатьох Вузах перелік виборних дисциплін надзвичайно звужений.
Загальновизнаним є правило щодо складання вступних іспитів на магістратуру. Однак подібної практики у «болонізованій» Європі не існує. Так представники європейських асоціацій студентів заявляють: „Болонський процес не передбачає жодних іспитів між бакалаврським та магістерським навчальними циклами. У Берлінському комюніке написано: «Бакалаврські програми (first cycle degrees), за Лісабонською конвенцією, мають надавати доступ до магістерських програм (second cycle programmes), а магістерські – до навчання в докторантурі». Тут немає жодної згадки про іспити ”.
Як бачимо, керівники вузів, впроваджуючи якісь реформи, наголошують, що роблять це на вимогу Болонської конвенції, хоч насправді керуються власними міркуваннями. Вітчизняні студентські організації заявляють про те, що будуть боротись за належну реалізацію європейських стандартів освіти. Цьому обіцяють сприяти і вищі державні посадовці. Однак тим часом в академічному середовищі Європи точаться жорсткі суперечки на рахунок того, чи має майбутнє Болонський процес.
1.3. Європа проти євро стандартів
У2007 - 2009 роках у найбільш містах Іспанії, Франції, Німеччини та Італії відбулись масштабні демонстрації за участю студентів та викладачів, які вимагали скасування Болонського процесу. В кращих європейських традиціях, виступи нерідко переходили у фізичне протистоянні з органами правопорядку. Скандал змусив державних мужів поставити вирішення питання на порядок денний.
В Європі опонують Болонському процесу ще й тому, що він, ступенева система освіти, має характер прихованої дискримінації за майновою ознакою. В багатьох країнах Євросоюзу здобуття рівня бакалавра – безкоштовне, натомість навчання на магістерському курсі коштує дорого навіть для європейців. За словами самих студентів, бакалаврат дає лише загальні знання, з якими працевлаштування практично неможливе. Тому студентам об’єктивно потрібно продовжувати навчання на магістратурі (як зазначалось вступ для бакалаврів відбувається майже безперешкодно). Звісно, для вітчизняних освітян, та й студентів такі вимоги видаються занадто утопічними. На Заході студенти заявляють, що готові боротись за своє первинне право на доступну освіту, а не за надв’язувані стандарти, єдиною перевагою якої є „загальноєвропейське визнання ”. Студенти обурюються тому, що від нині присутність на парах є одним з головних критеріїв оцінки успішності. Окрім того, це ускладнює поєднання навчання з роботою. У правоті вимог студентів можна переконатись з огляду на те, що молодь підтримують викладачі. За словами останніх, їх більше бентежить той рівень знань, який вони дадуть студентам, а не кількість зароблених грошей.
Викладачі заявляють, що Болонська система готує вузькоспеціалізованих фахівців. Мовляв раніше педагоги мали змогу наситити студента різною інформацією, що забезпечує широкий кругозір, об’ємне сприйняття світу. Сучасна ж система освіти готує звичайних виконавців функцій, по-перше через те, що відчутно зменшилась кількість годин, відведених на практичні зайняття. Домашні завдання студенти виконують копіюючи з Інтернету. Уведення тестової форми опитувань призвело до знецінення дипломів працівників сфери мистецтва – музиканти, актори та художники ризикують перетворитися на звичайних теоретиків.
Цікаво, що одними з перших з критикою процесу виступали викладачі медичних та правничих ВНЗ Європи. Ще у 2007 році провідні юридичні виші Німеччини відмовились від Болонського процесу. Причини, які змусили Німеччину відійти від європейських стандартів освіти, сформулював професор Гейдельберзького університету Вінфрід Брюггер.
„Фах юриста є настільки складним, що його практично неможливо опанувати впродовж трьох, плюс один-два роки. Якщо ж таки йти цим шляхом, то це може спричинити знецінення фаху, зменшення рівня кваліфікованості спеціалістів, – вважає німецький професор. – Потенційною перевагою можна вважати те, що за умов впровадження Болонського процесу у всій Європі теоретично юрист зможе вільно переїжджати і працювати, де забажає. Проте насправді юристи «зв’язані» з правовими системами, які вони вивчають і в яких вони працюють. Тому навряд чи французький, англійський чи український юрист зможе надавати кваліфіковану допомогу за німецьким правом у Німеччині, не говорячи вже про те, аби бути суддею. Отже, більшість юридичних факультетів у Німеччині не переконані в тому, що Болонський процес у частині підготовки юристів є доброю справою ”.
Сьогодні ж до закордонних педагогів приєднались українські колеги. Так під час експертного обговорення „Концепції розвитку вищої юридичної освіти в Україні” викладачі юридичного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка були практично одностайні: Болонська система може знищити ті найкращі напрацювання у сфері вищої освіти, які успадковані з радянських часів. В якості аргументів наводилось те, що Болонська система підходить для обмеженого кола дисциплін – тих, що мають однакові критерії оцінювання в усьому світі. Було визнано, що принципи Булонської системи шкідливі для підготовки фахових юристів. Засуджувалось надання переваги тестам як форми перевірки знань студентів. „Перевіряти ораторські здібності майбутніх адвокатів за допомогою тестів неможливо ”, – заявила професор Галина Балюк.
Відмічалось те, що предмети, які даються на вибір, не пов’язані зі спеціальністю. Таким чином, на практиці юристові часто доводиться вивчати „просто ” філософію чи соціологію без прив’язки до його фаху. За словами експертів Ініціативи з верховенства права, студенти не лише на перших, а й на останніх курсах перевантаженні вивченням дисциплін, які не мають змістовного юридичного сенсу. Інтенсивне вивчення європейського права не дає своїх позитивних результатів – студенти як раніше не мають змогу працевлаштуватись або продовжити навчання в Європі, натомість отримують все менше годин на вивчення актуальних дисциплін. Авторитетні педагоги заявляють, що запровадження європейських зразків має відбуватись з урахуванням вітчизняного, в тому числі радянського досвіду. В усякому разі без узгодження будь-яких нововведень зі студентами, ці реформи не матимуть успіху.
1.4. Висновки
Отже, можна сказати, що ставлення до вищої освіти неоднозначне. Міністерство немов мала дитина намагається вхопити нову іграшку, але й стару нікому не віддає. Отож під гаслами Болонського процесу та наближення системи освіти до європейських стандартів було легітимовано втручання бюро
Поступово ідею кредитно-модульної системи у міністерських документах все ж було витіснено і зрештою замінено на ЄКТС. Варто також відзначити, що навіть запровадження ЄКТС в Україні відбувається з дуже специфічним “українським прочитанням ”. Не дивлячись на те, що в Україні й світі існують єдині стандарти в.о. у контексті Болонського процесу, їх впровадження відбувається під специфічними національними соусами.
Проте суттєвою відмінністю українського та європейського впровадження Болонського процесу є те, що у європейських країнах студенти та викладачі виходять на масові демонстрації, відстоюючи своє бачення майбутнього вищої освіти. Українська освітянська громадськість, на жаль, висловлює свої заперечення переважно тільки в особистому спілкуванні. І допоки викладачі, студенти, дослідники не усвідомлять своїх прав та інтересів, до того часу жорстока бюрократична логіка продовжуватиме наступ на університети, дедалі поглиблюючи кризу освіти в Україні.
Розділ ІІ
Дослідження впровадженні Болонського процесу в вузах України
2.1 Освіта та впровадження Болонського процесу в НаУКМА
Національний університет “Києво-Могилянська академія ” – один із небагатьох вищих навчальних закладів України дійсно європейського рівня. Це підтверджується і повою відсутністю корупції, чого не зміг досягти жодний інший український виш, і демократичністю взаємин «викладач-студент», «адміністрація-студент» та, певна річ, «студент-студент» (немає студентської «дідівщини»), і наданням можливості вихованцям закладу самостійно визначати свій навчальний план… До того ж, Болонська система дефакто діяла в НаУКМА ледь не від самого початку існування закладу – в той час, як про запровадження чогось подібного в систему вищої освіти України ще не йшлося взагалі. Так сталося, що практично всі принципи болонського процесу були закладені в концепцію НаУКМА в 1992 році, тобто ще до започаткування Болонського руху. І це не випадково. Тому що в основі першого статуту університету лежить Хартія європейських університетів, яка фактично містить усі ті принципи, на які спирається Болонська декларація і які вже значно пізніше були реалізовані багатьма європейськими країнами.
Двоступеневий рівень освіти НаУКМА почав упроваджуватися десь із 1996 року. Було дуже непросто. Деякі потужні університети (ім. Т.Шевченка, наприклад) затято виступали проти магістерських програм. Але «Могилянці» довели, що ці програми можливі і саме в пропонованому ними форматі. Сьогодні це вже загально прийнято. Та українські чиновники надто полюбляють йти шляхами паліативів. Так і питання із ступеневістю вищої освіти лишилося по суті не вирішеним до кінця. Адже визнавши, що треба готувати бакалаврів і магістрів, вони залишили проміжний ступінь — спеціаліста. Мало того, у нас в систему вищої освіти перейшли технікуми, що завжди вважалися середніми навчальними закладами і такими, власне, й залишилися. Як наслідок — маємо молодших спеціалістів, бакалаврів, спеціалістів, магістрів. Така ієрархія й призводить до плутанини й нерозуміння. Тим часом увесь цивілізований світ поділяє фахівців із вищою освітою дуже просто — бакалавр, магістр, доктор наук.
Навчальний процес та діяльність Університету регламентуються Статутом НаУКМА, Положенням про навчання в НаУКМА, а також низкою інших нормативних документів.
Університет надає своїм спудеям вищу освіту на таких основних рівнях:
· чотирирічна програма бакалаврату (базова вища освіта) на факультетах:
-гуманітарних наук,
-економічних наук,
-інформатики,
-правничих наук,
-природничих наук,
-соціальних наук і соціальних технологій.
· дворічна програма Маґістеріуму (повна вища освіта), зі спеціальності «Правознавство» – однорічна програма.
З деяких спеціальностей випускникам бакалаврату пропонується також однорічна програма підготовки спеціаліста. Кращі випускники Маґістеріуму мають можливість продовжити навчання в аспірантурі (протягом двох років доопрацювати свою магістерську дисертацію та захистити її як кандидатську) та докторантурі на базі НаУКМА або іншого ВЗО чи науково-дослідного інституту. Таку ж можливість мають і випускники програми підготовки спеціалістів.
Особливості навчального процесу в НаУКМА:
· самостійне формування індивідуального навчального плану;
· можливість отримати додаткову спеціалізацію або опанувати сертифікатну програму;
· можливість змінити напрям підготовки чи спеціальності;
· фахові вибіркові курси;
· можливість вивчення багатьох іноземних мов (польська, чеська, хорватська, німецька, французька, іспанська, італійська, шведська, фінська, арабська тощо);
· можливість прослухати оригінальні авторські курси;
· можливість вивчення дисциплін інших напрямів та факультетів серед дисциплін вільного вибору;
· можливість продовження освіти на будь-якій маґістерській програмі;
· триместрова структура навчального року;
· тиждень самостійної роботи протягом триместру;
· рейтингова 100-бальна система оцінювання знань;
· залучення до викладання іноземних фахівців;
· дві робочі мови: українська та англійська.
БАКАЛАВРАТ
Протягом навчання в бакалавраті студент слухає базові курси з суспільних, природничих чи гуманітарних дисциплін, отримує фундаментальну мовну підготовку (українська й англійська мови) та здійснює професійну підготовку відповідно до обраної спеціальності.
Наприкінці весняного триместру студенти другого і третього років навчання пишуть і захищають курсову роботу за тематикою своєї спеціальності.
Починаючи з VІI триместру студент може обрати для вивчення ще одну іноземну мову: польську, хорватську, німецьку, французьку, іспанську, італійську, шведську, китайську чи іншу, за умови формування студентської групи (не менше 12 осіб) та оплати її викладання. Студент, який виконав усі вимоги бакалаврської програми з обраного ним напряму освіти та успішно захистив кваліфікаційну роботу або склав державний іспит, отримує диплом бакалавра.
Студентам НаУКМА пропонуються бакалаврські програми у таких галузях знань за напрямами підготовки:
· Гуманітарні науки. Історія. Філологія. Філософія
· Економіка та підприємництво. Економічна теорія. Фінанси і кредит. Маркетинг
· Інформатика та обчислювальна техніка. Програмна інженерія
· Культура. Культурологія
· Право. Право
· Природничі науки. Біологія. Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування. Хімія
· Системні науки та кібернетика. Прикладна математика
· Соціально-політичні науки. Політологія. Соціологія. Соціологія (соціальна робота)
· Фізико-математичні науки. Фізика
ЗАГАЛЬНА СТРУКТУРА І ВИМОГИ БАКАЛАВРСЬКИХ ПРОГРАМ
Програма підготовки бакалавра за певним напрямом освіти має на меті забезпечити студентів фундаментальними і спеціальними знаннями, підготувати їх до професійної діяльності та подальшого навчання за дворічною магістерською програмою або (з деяких напрямів) однорічною програмою підготовки спеціаліста. Бакалаврська освітньо-професійна програма складається з блоку нормативних навчальних дисциплін, а також із блоку вибіркових дисциплін. Нормативні дисципліни обов’язкові. До них входять:
· цикл гуманітарних та соціально-економічних дисциплін;
· цикл фундаментальних та професійно орієнтованих дисциплін.
Перший, державний цикл визначається Міністерством освіти і науки України і прослуховується всіма студентами країни. Другий – відповідною кафедрою і залежить від напряму підготовки. Вибіркові навчальні дисципліни поділяються на професійно орієнтовані та дисципліни вільного вибору. Для виконання бакалаврської програми студент має вивчити всі нормативні дисципліни і певну кількість, визначену відповідним навчальним планом, вибіркових професійно орієнтованих дисциплін, повний перелік яких надруковано в цьому довіднику. Крім того, за дисципліни вільного вибору студент має набрати 14 залікових балів. За рахунок цих балів студент може частково виконати програму додаткової спеціальності, вивчити другу іноземну або давню мову, дисципліни інших напрямів і факультетів. Загалом протягом чотирьох років навчання студент має набрати певну суму (120 і більше) залікових балів за всі вивчені дисципліни. Програми додаткової спеціальності (minor), а також сертифікатні програми пропонуються студентам як доповнення до обраної ними бакалаврської програми (major). Ці додаткові програми дозволяють цілеспрямовано використати залікові бали за обрані курси, передбачені бакалаврськими програмами, сконцентрувати зусилля на додатковому напрямі освіти, що може суттєво поліпшити перспективи подальшого навчання (вибір магістерських програм) і майбутнього працевлаштування студентів.
Студенти, які виконали програму додаткової спеціальності або сертифікатну програму, отримують відповідне свідоцтво: сертифікат.
МАГІСТЕРІУМ
У НаУКМА діють такі маґістерські програми:
· Бізнес-Aдміністрування
· Біологія
· Екологія та охорона навколишнього середовища
· Економічна теорія
· Журналістика
· Інтелектуальні системи прийняття рішень
· Інформаційні управляючі системи та технології
· Історія (Археологія та давня історія України)
· Історія
· Культурологія (Теорія та історія культури)
· Менеджмент організацій (Менеджмент в охороні здоров’я;
· Охорона громадського здоров’я)
· Політологія (Європейські студії; Європейські та німецькі студії)
· Правознавство
· Соціальна робота
· Соціологія
· Філологія (Теорія, історія літератури та компаративістика;
· Теорія, історія української мови та компаративістика)
· Фізика
· Філософія (Історія філософії)
· Фінанси
· Хімія (Мембранні та сорбційні процеси і технології).
Навчаючись за магістерською програмою, студент отримує поглиблені знання і навички дослідницької роботи в обраній галузі, проходить підготовку до наукової та викладацької діяльності, виконання самостійних наукових досліджень. Тривалість навчання за програмою підготовки магістрів – два роки. Програма підготовки магістрів охоплює обов’язкові навчальні курси та вибіркові курси, практичну підготовку, виконання і захист магістерської кваліфікаційної роботи. Тему магістерської роботи студент обирає не пізніше вересня останнього року навчання. Успішне виконання програми підготовки магістрів згідно з Положенням про Маґістеріуму і державними кваліфікаційними вимогами та захист магістерської роботи дають право випускникові отримати відповідний диплом державного зразка.
НАВЧАЛЬНИЙ РІК У НаУКМА
Навчальний рік у НаУКМА починається з 1 вересня і складається з трьох триместрів – осіннього, весняного та літнього. В осінньому та весняному триместрах запроваджено два тижні самостійної роботи, протягом яких заняття не проводяться, студенти працюють самостійно, пишуть тези та реферати з навчальних дисциплін, готуються до атестаційних заходів. Триместр закінчується іспитовою сесією, після якої починаються канікули. Канікули тривають до двох тижнів в осінньому, один тиждень у весняному триместрах і до 10 тижнів улітку.
СИСТЕМА ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ
Усі навчальні дисципліни і види занять, з яких у триместрі передбачено підсумкову форму контролю, оцінюються в 100 балів за триместр (максимальна рейтингова оцінка). Ці бали розбиваються на два блоки: перший враховує роботу студента на заняттях і письмові студії (реферати і т. п.) протягом триместру, другий відводиться на підсумковий залік, іспит чи тезу наприкінці курсу. При цьому максимальна частка іспиту у визначенні рейтингу не повинна перевищувати 50, а заліку – 30 відсотків.
ПЛАН ОПАНУВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН
Навчання студентів НаУКМА здійснюється на основі індивідуального планування. Щорічно згідно з вимогами бакалаврських і магістерських програм кожний студент складає власний план опанування дисциплін, до якого вносить нормативні навчальні дисципліни та обрані ним вибіркові курси. Запис на курси і формування індивідуальних планів на всі три триместри (осінь, весну, літо) наступного навчального року відбувається в березні. Для того, щоб записатися на обраний курс, студент має внести його до свого індивідуального плану і зареєструвати на відповідній кафедрі. Внести корективи до сформованого плану опанування дисциплін студент може звернувшись із вмотивованою заявою до деканату протягом першого тижня відповідного триместру, після чого всі внесені до нього дисципліни вважаються обов’язковими для вивчення.
ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПЛАН НАВЧАННЯ
З дозволу деканату студент, який успішно засвоює програму, може перейти (як правило, на третьому році навчання) на індивідуальний план навчання. Йому надається можливість дострокового складання заліку чи іспиту та прискореного завершення навчання.
ПОРЯДОК ВИЗНАЧЕННЯ НАПРЯМУ БАЗОВОЇ ОСВІТИ
Студенти НаУКМА обирають напрям базової освіти під час вступу до університету. Студенти, які з певних причин не змогли реалізувати свій вибір щодо напряму освіти, можуть задовольнити свої освітні потреби навчаючись за програмою додаткової спеціальності (minor). За наявності вакантних місць студент може змінити свій напрям підготовки чи спеціальність, звернувшись із відповідною заявою до віце-президента з навчальної роботи НаУКМА.
ПЕРЕХІД СТУДЕНТА НА ІНШИЙ ФАКУЛЬТЕТ ТА ЗМІНА СПЕЦІАЛЬНОСТІ
Перехід студента бакалаврату на інший факультет та зміна спеціальності дозволяється за умови наявності вакантних місць, а також опанування ним не менше двох повних фундаментальних і професійно орієнтованих навчальних дисциплін, визначених радою того факультету, куди переходить студент. Якщо кількість претендентів більша за кількість вільних місць, перехід відбувається на конкурсній основі. Змінити спеціальність студент може лише один раз за час навчання – не пізніше п’ятого триместру до початку формування планів опанування дисциплін наступного року навчання (березень). У межах одного факультету студент може змінити спеціальність у другому триместрі. Зміна спеціальності не тягне за собою жодних змін у плані опанування студентом дисциплін другого року навчання. Перехід на інший факультет не дає підстав для збільшення терміну навчання у бакалавраті. Переведення студентів першого року навчання в бакалавраті, а також студентів, які навчаються за освітньо-кваліфікаційними рівнями «спеціаліст» та «магістр», з одного факультету на інший не допускається.
ПЕРЕХІД ДО НаУКМА З ІНШИХ ВИЩИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ
Перехід до НаУКМА студентів з інших вищих закладів освіти України допускається лише за умови успішного виконання вступного тесту і на конкурсній основі. Абітурієнт, який до вступу в НаУКМА навчався в іншому ВНЗ, вступає на загальних умовах. Під час навчання в НаУКМА студент може перезараховувати деякі навчальні дисципліни з того ВНЗ, де він навчався раніше.
АТЕСТАЦІЯ ВИПУСКНИКА
Після завершення навчання на кожному освітньому рівні, за умови виконання всіх вимог навчального плану й отримання визначеного мінімуму залікових балів з обраної спеціальності, студент допускається до підсумкової атестації – захисту кваліфікаційної роботи на відкритому засіданні Державної комісії або до складання державних іспитів. Студентові, який успішно захистив кваліфікаційну роботу чи склав державний іспит, рішенням Державної комісії присвоюється кваліфікаційний рівень бакалавра, спеціаліста чи магістра, вручається диплом державного зразка та додаток до нього. Якщо студент складе на «відмінно» 75 % обов’язкових і вибіркових дисциплін навчального плану, а решту дисциплін – з оцінкою «добре», захистить кваліфікаційну роботу з оцінкою «відмінно», йому буде видано державний диплом із відзнакою. Студенти, які виконали умови Положення про диплом бакалавра та магістра НаУКМА та Договору про корпоративні взаємозобов’язання між студентом та НаУКМА, отримують також Диплом Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Диплом бакалавра або магістра НаУКМА видається студенту, який успішно освоїв освітньо-професійну програму відповідного рівня (середній бал з навчальних дисциплін має становити не менше 76) і захистив кваліфікаційну роботу або склав державний іспит на здобуття ступеня бакалавра чи магістра з оцінкою «добре» або «відмінно» (не менше 76 балів).
Диплом НаУКМА з відзнакою видається випускнику бакалаврської/магістерської програми, який за результатами освітньо-професійної програми відповідного рівня має середній бал з навчальних дисциплін 91 і вище та відмінні оцінки з профільних дисциплін.
2.2. Висновок
Києво-Могилянська академія – це особливий, неповторний, сучасний університет. А яка там атмосфера? Тоді як в кожному мало мальськи відомому університеті, інституті або коледжі вчені мужі гризуть один одному горлянки намагаючись підлаштувати нову систему освіти під себе, В Могилянці вже давно впроваджені принципи Болонського процесу. Хоча, й у цієї альма-матер є свої проблеми. Ось так коли ніхто не знав навіть, що собою являє «болонь», академію намагалися навернути до звичайної системи освіти радянського зразка, коли ж в країні почали впроваджувати Болонський процес – академію почали звинувачувати ще в десятках гріхів.
Президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» (НаУКМА) Сергій Квіт заявив, що міністр освіти і науки Дмитро Табачник не зацікавлений в академії, як в "ефективному автономному університеті без корупції". Про це він сказав на прес-конференції в Києві. Прогнозуючи наслідки конфлікту НаУКМА з Міносвіти України, Квіт допускає тиск на нього особисто, а також позачергові перевірки у виші. "Якщо нашому університету не дають нормально розвиватися, то у мене є тільки таке пояснення: очевидно, міністру не потрібен такий прецедент, коли університет ефективний, і, тим більше, працює без корупції", - заявив Квіт.
За словами президента Києво-Могилянки, міністерство не затверджує правила прийому абітурієнтів до академії наступного року, наполягаючи на скасуванні обов'язкового сертифікату з англійської мови при вступі.
"Частина навчального процесу проходить англійською мовою, тому ми не можемо не вимагати ці сертифікати", - пояснив президент НаУКМА. За його словами, якщо скасовувати англійську мову, то треба також скасовувати викладання англійською, зв'язки з іноземними вузами, обміни, які базуються на цій мові. При цьому Квіт заявив, що нічого протизаконного в обов'язковості сертифіката з англійської немає. Також він зазначив, що при затвердженні статуту НаУКМА Міносвіти виступає проти вільного відвідування лекцій, також у міністерстві заявляють, що виш не мав права записувати в статуті підготовку в докторській школі по PHD програмах.
Отож, можна сказати, що не впровадження іншої системи освіти заважає Міністерству ладнати з академією, а сама академія почала заважати Міністерству. Авжеж, навіщо потрібен ВУЗ в котрому не беруть хабарі, котрий впроваджує сучасні принципи освіти, намагається надати своїм вихованцям найбільше знань, дати можливість стати найкращими у своїй галузі, краще ж мати замість цього клоаку де не проходить жодного іспиту без підмалювання педагогічного складу та хабарів. Звичайно, політика Міністерства зрозуміла – чим гірший рівень освіти, тим менше освічених та всесторонньо розвинутих людей, а значить зручніше ними керувати. Може десь я неправа, але це моя думка.
Загальні висновки
Болонський процес – це процес розпізнавання однієї освітньої системи іншою в європейському просторі. Якщо майбутнє України пов'язане з Європою, то не можна надалі стверджувати, що Болонський процес має для нас лише просвітнє та пізнавальне значення. Надання високої оцінки національній системі освіти не має заспокоювати нас і стримувати глибинне її реформування. Всесвітнє визнання нашої освіти та висока якість навчання – це досягнення попередньої епохи, попередньої системи влади, попереднього покоління. Нині можна з жалем констатувати, що незважаючи на природні досягнення освіти, які забезпечує нова соціополітична система (демократичність, гнучкість, не заідеологізованість), в масовому вимірі освіта стала менш якісною, а переважна більшість випускників вищих навчальних закладів (особливо нових) не конкурентоспроможна на європейському ринку праці. Це зобов'язує менше говорити про власні досягнення, а все більше аналізувати світові та європейські тенденції реформування освіти і відповідно до цього напружено і послідовно вдосконалювати нашу професійну сферу діяльності.
Рівень вищої освіти в Україні за пострадянський період опустився нижче плінтуса. Якщо за радянських часів рівень фундаментальної підготовки, якість проведення виробничої практики, рівень курсових і дипломних проектів ще підтримувалися в більш-менш пристойних рамках, то в 90-ті роки перейдено всі межі. Причому Україна (Міністерство освіти і науки, ректори і навколовишівські ділки) проявили особливу «оригінальність» у цьому абсурдному процесі. Вирівнюючи несприятливий показник частки осіб із вищою освітою, Кабмін і парламент оголосили всі технікуми вищими навчальними закладами другого рівня одним розчерком пера, більш ніж удвічі «збільшивши» кількість вишів (жодна країна у світі не додумалася до такого кульбіту). За кількістю університетів наша країна обійшла не тільки Англію, Францію і Німеччину, а й ледь не всі західноєвропейські країни разом узяті. До ще одного суто українського ноу-хау можна віднести запровадження для кращих вишів статусу національних. За три-чотири роки цей «почесний» статус купили собі близько сотні вишів, багато з яких, за цивілізованими мірками, не гідні звання навіть коледжу.
Конвеєр української вищої школи «успішно» працює, випускаючи щорічно сотні тисяч «спеціалістів», більшість з яких є неуками з купленими «кірочками». Звичайно, в Україні є кілька пристойних вишів, окремі факультети і кафедри, які намагаються героїчно підтримувати високі принципи вищої школи, є, нарешті, невеличкий прошарок працьовитих, талановитих і цілеспрямованих студентів, які всупереч усьому примудряються здобути серйозну вищу освіту. Але ці маленькі острівці, на жаль, не визначають обличчя національної вищої школи.
Чи не єдиним в Україні чесним ВУЗом залишається Києво-Могилянська академія, котру постійно гноблять «власть имущие». Так Табачник постійно тягне до університету свої пазурі та повсякчас «гарчить» у бік Могилянки. Це ще раз підтверджує негативне ставлення до європеїзації учбового процесу вищої освіти й неприйняття навчання без хабарів.
Особисто моє ставлення до Болонського процесу скоріше негативне ніж позитивне, але не до тієї системи котру впровадили в країнах ЄС, а до того шапіто під простонародною назвою «українсько-болонський процес», що намагаються нав’язувати в наших ВУЗах. Небажання відступати від наскрізь прогнившої системи радянської освіти й паралельне намагання улестити ЄС вирвавши маленький шматочок з «болонки», зробило українську систему освіти схожу на різнокольорового Арлекіна котрий незрозуміло як опинився на світському прийомі. Взагалі то я дуже добре ставлюся до Радянської освіти, вона давала світу найкращих спеціалістів й вважалася кращою в світі, але часи змінилися, політика змінила курс й вимоги до освіти стали іншими.
Отже, якщо брати Болонський процес повністю то це дуже добра система котра дає можливість до самовираження, але якщо буде продовжуватися балаган, що називається вища освіта України й надалі – навряд ми зможемо порівнювати себе з такими країнами як Великобританія, Німеччина, Франція, скоріше опустимося до рівня країн третього світу.
Список використаної літератури
1. http://uk.wikipedia.org/wiki/Стандарти_вищої_освіти
2. http://ua.textreferat.com/referat-12644-3.html
3. http://www.news.uzhgorod.ua/novosti/13122/
4. http://blog.i.ua/search/?type=label&words=1483
5. http://www.kmfoundation.com/p-2_2_publications_ukrainian-lan-ua-alan-ua-id-157-a-.html
6. http://ua.korrespondent.net/ukraine/1147485-prezident-mogilyanki-tabachnik-vistupae-proti-avtonomiyi-vuzu
7. http://www.radiosvoboda.org/content/article/2243962.html?page=1&x=1#relatedInfoContainer
8. http://www.radiosvoboda.org/content/article/2247194.html
9. http://ua.korrespondent.net/bbc/1147861-prezident-nukma-universitetam-treba-rozvyazati-ruki
10. http://www.osvita.org.ua/highedu/?hes_id=205