Учителдь-майстер Педагогічна майстерність

Реферат на тему:

УЧИТЕЛЬ-МАЙСТЕР!
ПЕДАГОГІЧНА МАЙСТЕРНІСТЬ

Учитель. Який він? У чому полягає його завдання? Ті, хто вже багато років працює з дітьми, неодноразо­во над цим замислюються.

Учитель — це хто? Людина, яка дає конкретні знан­ня, чи людина, яка взяла на себе величезне завдання — виховувати людей? Багато хто знає, що учні не люб­лять, щоб їх виховували. Учителів, які «насильно» цим займаються, вони не люблять. Виходить, урокодавач? Але й у чистому вигляді урокодавачів діти також не люблять. Щоправда, менше. «Не лізе до тебе в душу. Навчає. Навчає добре. Що іще треба?» Так відповіда­ють вони.

То, хто ж такий учитель? Майстер!

Учитель — це лікар, лікар — психолог, лікар діаг­ност — зцілитель дитячих душ.

Учитель — це екстрасенс. Він має вміти заворожу­вати своєю мовою, переконувати всіма своїми діями, захоплювати, підкоряти своїм цілям слухачів. А учні в нас в переважній більшості, як і раніше, слухачі...

Учитель — це священнослужитель, бо він уселяє віру в життя, торжество людського добра та у милосердя і жаль, віру в неповторність і особливе призначення кожної людини.

Учитель — це дослідник. Він постійно експериментує, аналізує, вносить виправлення у свою діяльність.

Учитель — це громадянин, патріот у своїй про небайдужий до всіх подій, що відбуваються вжитті.

Учитель — це філософ, що намагається зрозуміти сенс життя і розмірковує над її секретами.

Учитель — артист? Ні. Хіба ж він грає роль учителя? Ні, це його життя...

Учитель — режисер? Так! Причім, тонкий за своїм підходом.

Учитель — керівник? Так, найвищого рангу — генератор ідей, прогнозист, плановик, організатор.

Учитель — інтелігент! Він мусить бути інтелектуалом, не зацькованим міністерськими інструкціями і догмами, а таким, який не лише знає їх, а й уміє творчо переробити і збагатити філософією життя.

Учитель — це людина, яка володіє ґрунтовними знаннями не лише в галузі свого предмета.

Учитель — це чорнороб, який не соромиться виконувати з дітьми будь-яку роботу — фарбувати, ремі вати, лагодити...

Учитель — це людина, зі своїми слабкостями дивацтвами,
стражданнями...

Як би хотілося, щоб учитель міг зрозуміти ж кожного учня, а учні поважали життя кожного вчителя...

Як би хотілося, щоб учитель розумів, що в будь-які часи, особливо сьогодні, він особистість, за якою підлітки перевіряють свої життєві позиції. Як би хотілося, щоб учитель розумів, що, можливо, він — єдиний, хто допомагає прозріти цим молодим шукачам,самовпевненим підліткам.

Учитель — це і батько, і мати для багатьох. Нехай не щомиті, а в одну секунду, лише один раз під нетривалої бесіди, він зможе дати те, що шукає маленька підростаюча людина...

Учитель — це образ, створений століттями і томушанований усіма. Усі чекають від людини цієї професії саме вчителювання!

Учитель — це Майстер. Майстер слова, Майстерзвуку. Майстер думки, Майстер емоцій і настроїв. Майстер створення — констатації знань...

Тому, для того щоб стати Вчителем, кожен має збагнути, що урок — це не 45 хвилин спілкування з учнями, а все життя, прожите до цього даною людиною. І залежно від того, як вона його прожила, 45 хвилин уроку в кожного вчителя пройдуть по-різному...

Но мир! Но жизнь! Ведь человек до}

чтоб знать ответ на все свои загас

Ґете. “Фауст”
ПЕДАГОГІЧНА МАЙСТЕРНІСТЬ

Педагогічна майстерність. У чому вона полягає? Можливо, в найпростішому — бути гарною, доброю людиною? І все? Можливо, адже досвід свідчить, що як би ти не володів психологією, знанням свого предмета та вмінням інтерпретувати його залежно від ста­ну учнів, але сам людина нецікава, то в учнів не буде бажання вчитися, не буде успіху в навчанні, не буде найголовнішої складової навчального процесу — довірливого ставлення твоїх вихованців до тебе і до тво­го предмета.

Безперечно, важливо й те, як ти заходиш до класу, як будеш одягнений, як будеш усміхатися, засмучуватися, радіти. Авжеж, як іноді пишуть, мають бути артистичні здібності, але усе-таки все набагато глибше, набагато серйозніше, професійніше. У чому полягає педагогічна майстерність учителя? Як стати Майстром?

Згадаймо безліч відкритих уроків, які проводили колеги. Майже на всіх усміхнений учитель — оптиміст, чудові діти, які «все знають» і щиро прагнуть допомогти вчителеві виглядати в очах своїх побратимів якомога краще. На уроці все найвищого ґатунку — і техніка, і демонстраційні експерименти, і логіка побудови уроку, і дивні методичні прийоми. Усе чудово, але відчувається якась фальш у взаєминах, яка порушує ту інтимність, що притаманна стосункам між Вчителем і учнями.

Відкритий урок закінчився, і дуже важко виходити з цього ідеалізованого стану відкритого уроку...

Звичайно, такий урок не відбувся б, якби вчитель щодня, щоуроку не виконував «чорнову» роботу, закриту для своїх колег. От у цьому закритому від глядача житті учнів і вчителів ми й спробуємо розібратися.

З яких складових складається педагогічна май­стерність учителя? Спробуймо їх назвати.

Головна складова
—
духовність учителя.

До того, як говорити про які-небудь механічні дії вчителя на шляху оволодіння педагогічною майстерністю, передусім варто зазначити: якщо людина хоче стати вчителем, Майстром, то в неї має бути саме цей дух — дух учителювання. Тобто — бажання вчити. Бажання спілкуватися з дітьми. І якщо найголовнішими ліками в цьому складному житті для людини, головною радістю її існування може стати спілкування з дітьми, тоді є в ній цей дух, дух учителя. Отже, вона зможе стати Майстром. Якщо такого вчительського духу в неї немає, то жодні поради з неї не зроблять Майстра.

«Іскра, що запалює творчість, закладена в самому зерні духу». Так писав великий Микола Костянтинович Реріх.

Духовність учителя привносить в урок особливий дух, уникає штучності в його атмосфері, дає учням задоволення від процесу навчання і, як наслідок, успішність у навчанні.

1. Ґрунтовне знання свого предмета.

Справді, учитель, який знає свій предмет, зали­шається у виграші порівняно з учителем, який у ньому «плаває». Але, що таке «знає»?

Безумовно, учитель мусить володіти фактичними даними предмета в межах програми. Він зобов'язаний навчитися інтегрувати знання як у самому предметі (внутрішня інтеграція), так і багато знати з близьких предметів (зовнішня інтеграція). Він має знати різноманітні історичні дані, цікаві факти, приклади сучасного етапу розвитку науки, який навчає учнів, філософію предмета.

2. Розуміння мети і завдання навчання.

Кожна епоха, різні історичні зміни в державі ставлять перед освітою нові завдання. На жаль, досвід спілкування з учителями дає мені право говорити про те, що багато вчителів не завжди знають, навіщо вони навчають своєму предмету. Не розуміючи цього, вони лише передають знання з теми, а відтак, і учні не в змозі збагнути, навіщо вчити даний предмет, що він дає для світосприймання.

3.
Уміння володіти технологією добору матеріалу до уроку,
до теми.

Часто на уроках викликає подив — учитель стільки всього розповів учням з теми уроку. Дані так і сиплються на них. А наступного уроку вчитель обурюється: «Стільки всього їм розповів на минулому уроці, а вони, ледарі, не хочуть навіть повторити або вивчити». І так з уроку в урок. Такий учитель, знаючи багато чого зі свого предмета, не здатен навчити учнів. Івсе тому, що не володіє технологією добору матеріалу до теми, до даного уроку.

4.
Знання, розуміння і володіння методами навчання.

Як часто різні комісії заважають нам учити учнів. Приходить комісія, і ти намагаєшся провести урок так, щоб показати активність своїх вихованців. Комісія закінчила роботу, і ти заново розбираєш матеріал, який при комісії вивчав з учнями. Розбирати тими методами, які дають прекрасний результат і які навряд чи зрозуміють інспектори. Адже вони лише за одним уроком «судять» нас. Один раз прийшли, а відтак упродовж багатьох років згадуватимуть... А якщо ти проведеш урок, тому що це вимагає професійний підхід, то потім довго доведеться пояснювати, чому ти сьогодні вибрав, наприклад, репродуктивні методи, а не творчі. Тому на уроках для комісій ми вибираємо «творчі методи»...

А насправді існує певна закономірність, визначена динаміка видозмін методів навчання залежно від мети уроку, відібраного матеріалу уроку і результату, який ми хочемо отримати на даному уроці.

Учитель-Майстер вбачає цю динаміку в варіюванні методів навчання. Тим, хто прагне стати майстром, слід опановувати і цю науку.

5.
Розуміння вибору форм навчання.

У нас класно-урочна система навчання. Класич­на. Деякі кажуть — застаріла. Але як багато видів організації форм навчання можна «винайти» у цій системі!

Не потрібно боятися, що учні не зрозуміють, не приймуть. Згадайте, як В.О.Сухомлинський розсунув межі класу і вивів учнів у поле, сад, на природу...

Фронтальна, індивідуальна і групова форми навчан­ня. Чи можна дотримуватися лише однієї з них? Зовсім необов'язково. Досвідчені викладачі знають, як здобувати знання, як заощаджувати час для отримання найбільшого ефекту в навчанні. Це не що інше, як уміле сполучення форм навчання.

6.
Засоби навчання.

Досвідчений викладач інколи може в запалі вигукнути: «Гадаю, що можу навчати дітей у порожньому класі, без жодних пристосувань. І раптом виникає ситуація, коли технічні засоби навчання, які використовував учитель, відмовили. Як починає бракувати їх. Грамотний підбір засобів навчання, раціональний підхід до їхнього добору — майстерність учителя. Декому засоби заважають, декому лінь з ними займатися, але все-таки, як добре, коли вони є. Але знову ж, має бути режисура уроку, тісно зв'язана з їх використанням. А це теж майстерність.

7.
Уміння чітко уявити собі, яким має бути результат на­
вчання.

Якщо вчитель розуміє, що нема потреби щоуроку домагатися конкретних знань, умінь і навичок, він по-іншому прогнозує результати навчання. Педагогіч­на прогностика — велика справа і, якщо Майстер на­вчився все робити не відразу, а поступово, поетапно, планомірно і розмірене, то від його роботи буде ко­ристь. Результат і мета навчання мають збігатися. Але кожен урок приносить свій результат. Як же із суми результатів всіх уроків все-таки отримати результат навчання — задоволення учнів від навчального проце­су і, як результат цього, гарні знання?

Це майстерність. І кожен повинен прагнути цього.

P.S.
Досвідчені викладачі, прочитавши вищевикладене, відразу зрозуміли, що я спробував розглянутиосновні складові майстерності вчителя, уявляючи навчальний процес цілісним.
А це означає, що навчаль­ний процес має таку закономірність, як взаємозв'язок
елементів навчального процесу,
зокрема, мети і завданьнавчання; добір нового матеріалу; вибір форм і методівнавчання; підбір засобів і прогнозований результат. Уміння вчителя планувати свою педагогічну працю відповідно до цих закономірностей свідчить про досить високий рівень його педагогічної майстерності.А які іще складові впливають на педа­гогічнумайстерність учителя?

8.
Мотивація на­
вчання.

Імовірно, багато хто пам'ятає ті часи, коли вчителі вхопилися за цей новітній термін. Але хіб

а поняття «мотивація» нове для вчителя? Ні. Кожен знає, що налаштованість дітей на навчання — одна з основних складових його успішності.

Для чого учень вчиться? Це одночасно складне і просте запитання. І від того, чи зможе вчитель із са­мого початку свого спілкування з класом їх зацікави­ти, залежить відсотків 20 успіху. Інші 80 % він добирає на наступних уроках, залучаючи дітей до тієї чи іншої діяльності.

Безумовно, якщо класи профільні — за певним на­прямком у навчанні, а твій предмет один з основних, то ніби й проблем нема. Ніби. Якщо ж це звичайний клас, то створення обстановки, у якій учні будуть учи­тися на кожнім уроці, — це одна з основних складових майстерності вчителя. Учитель — Майстер настрою. Майстер мобілізації учнів на навчальну діяльність.

9.
Артистизм.

Про це дуже багато пишуть, тому й наявні певні непорозуміння. Мені здається, що артистизм учителя трохи відрізняється від артистизму в звичайному ро­зумінні цього слова.

Артистизм учителя полягає не в ефектному підне­сенні «себе», виконанні своєї «ролі» учителя, а в справжній щирості спілкування з дітьми. Інтелігентному спілкуванні. Інтелектуальному. Артистизм учителя—це глибинна людяність у всіх її проявах. Не “роль” завчена і зіграна, а постійний стан розуміння необхідності виконання визначеної мети. Артистизм вчителя в палкому бажанні навчити їх певним навчальним

10.
Режисура уроку.

Кожен учитель — режисер свого уроку. Якщо він знає мету навчання в школі, розуміє, який внесок у це основне завдання школи вносить його предмет (червона нитка в спектаклі), він намагатиметься планувати свою діяльність упродовж усього періоду навчання і конкретно на кожному уроці, підкоряючи всю свою діяльність з учнями конкретній меті. При цьому на кожнім уроці буде підкоряти своїй режисурі всі прагнення.

Пригадаймо критичну ситуацію, у якій виявляється кожен учитель під час підготовки і проведення відкритого уроку, коли він чітко відбирає матеріал уроку, планує діяльність учнів, з огляду на те, скільки часу йому знадобиться на виконання тієї чи іншої діяльності, Він —режисер уроку. І захоплюєшся Майстром тоді,ця режисура вдалася.

11.
Імпровізація.

Імпровізація - одна з основних якостей учительської майстерності. Є тема уроку, підібраний матеріал для викладу. Є чітко поставлена метауроку. І на тлі цього запрограмованого сценарію ще є, діти.Зі своєю сьогоднішньою налаштованістю на навчання своєю сьогоднішньою налаштованістю на сприйняття тебе — вчителя. І якщо ти не зумієшімпровізувати, інтерпретувати задумане, то урок невідбудеться.

12.
Знання реальних можливостей дітей і вміння розвивати
їхні здібності.

Кожен урок учитель проводить у новому класі, і в кожному класі — різні учні. Є обдаровані, є ті, що захоплюються твоїм предметом, є байдужі, є такі, які, на перший погляд, не в змозі його опанувати, але люблять тебе, є такі, що вірять і довіряють тобі, є й інші. Різні діти, різна частота їхньої налаштованості на твою особистість. Дуже важливо вірити в здібності кожного учня. Знати їх, вірити і бачити, як кожен просувається по шляху віри в тебе і пізнання твого предмета.

13.
Уміння дочекатися успіху в навчанні від кожного учня.

Майстер має бути терплячим і вірити в учня. Вірити не стільки у свій талант навчити кожного, скільки в те, що кожен обов'язково опанує твій предмет. І якщо вчитель зміг дочекатися результатів навчання, здавалося б, від найменш здібного учня, тактовно ставився до цього учня, допомагав своєю віру в його сили, “не помічав” промахів і вмів підтримувати перші пpомені зацікавленості учня, то настане мить радості Майстра—це відбудеться, учень матиме успіхи в навчанні.... І не важливі, якими будуть ці успіхи — значними чи не­значними, важливо, що учень «прозрів», повірив у свої здібності. А що буде потім... все не передбачиш. Можливо, учень сягне таких щаблів, що лише тримайся! Терпіння Майстра має бути безмежним!!!

Кожен учень має отримувати задоволення
від кожного уроку

Це не лише радість від отриманих ним знань, умінь і навичок. Це втіха і від спілкування з учителем, і від безлічі цікавої інформації, отриманої під час уроків.

Моральне здоров'я. Воно розвивається під впли­вом відкритих і чесних стосунків між учителем і учнем, між учнем і учнями. Учитель-гуманіст, учитель-високо-моральна людина. Адже не виховують нотації, наставляння і моралі. Виховує сама поведінка вчителя на уроці.

Духовність. Хіба це лише ставлення до Бога? Звичайно, ні. Дух дитини має зароджуватися в школі. Дух того, що вона є неповторне й унікальне створіння на Землі. Дух того, що вона всім своїм життям несе людям добро, радість, нові відкриття. Що вона може це робити! Що лише вона і ніхто більше не зробить того, що їй у цьому житті призначено зробити! Дух того, що вона найдосконаліше створіння Природи. Дух того, що всі її найкращі справи залишаться людям. Дух того, що віра в усе це — єдина віра в житті всього людства. Микола Реріх писав: «Скажіть учням і друзям, нехай прагнуть знань; нехай наполегливо вчаться; нехай пізнають з розплющеними очима; нехай вчаться постійно, бо цьому кінця немає. Це просте твердження у багатьох викликає жах. Але Ми з тими, хто скаже — у нескінченності світло і безліч століть сяють, як нитка перлів. Навчаючись, не втратимо.

Духовність уроку — це віра вчителя в здібності кожного учня. Здібності різні, результати різні, але просу­вання по шляху знання твого предмета має бути в кожного. І вчитель повинен у це вірити.

Людина живе порівняннями, аналізом навколишнього життя. Отож, показуйте на уроках усе це, наводьте приклади з життя вчених та розказуйте, як саме було зроблено відкриття. Не шкодуйте часу на все це, тоді й духовне здоров'я засобами твого предмета обов'язково буде розвиватися. Скільки прекрасних прикладів можна навести! Візьмімо хоча б два з життя Марі? і П'єра Кюрі. У перший період їхньої спільної наукової діяльності П'єрові Кюрі, уже відомому молодому фізику Франції, було присуджено одну із найпочесніших нагород країни «Орден Почесного легіону». П'єр, ро­зуміючи, що ця нагорода нічого істотного в його прак­тичну діяльність не привнесе, відмовляється від неї, пояснюючи це тим, що тепер йому потрібні не стільки нагороди, скільки гроші на оснащення його лабораторії. Коли Марія і П'єр Кюрі зробили відкриття в га­лузі очищення радіоактивних речовин, кілька бізнесменів США запропонували їм за їхню технологію величезні гроші. Проте подружжя, знаходячись, як завжди і як усі вчені в дуже скрутному матеріальному становищі, відмовилося від привабливої пропозиції і на знак протесту проти нього опублікувало дану техно­логію в багатьох журналах світу. І таких прикладів, що стосуються життя вчених, безліч.

Чи можна говорити про те, що подібні «відволікання» на уроці не входять у навчальну програму, що вони не формують конкретних знань, не роблять професіоналів у галузі науки? Так, можна. Але якою людиною виросте нинішній учень, який не знає, що люди, великі люди, ставали такими саме тому, що чинили не так, як всі. Діяли морально, високоморально, незважаючи на всі негаразди.

Тому, коли ми говоримо про навчальну мету уроку, то маємо на увазі, що на кожному уроці ставиться своя певна мета. Коли ми говоримо про виховну і розвиваючу мету, то розуміємо, що вона може стосуватися не одного уроку, а переходити з уроку в урок, і вчителеві їх ставити стає все складніше і незвичніше.

Коли учням повідомляють мету уроку і повідомляють у такому вигляді, як записано в нашому поурочному план»? Безумовно, підходи бувають різними. Іноді, вчитель на початку уроку ставить перед учнями певне завдання, яке пропонує виконати разом. Іноді порушує проблемне питання, після вирішення якого повідомляє мету уроку. Іноді він повідомляє її після повторення пройденого. У роботі вчителя не може бути стандартних, усталених вимог — коли і в якій формі ставити мету уроку.

Звичайно, з фізики я щорічно, починаючи тему «Закони Фарадея», повідомляю учням, що сьогодні на уроці ми будемо добувати... золото. Інтерес виникає миттєво. Під час жартівливої розповіді учні самі доходять думки про певну закономірність і те, що це неможливо виконати...

Учні навіть не підозрюють, що в моєму поурочному плані записано: «Ознайомити учнів із законами Фарадея. Домогтися їхнього розуміння і відтворення на репродуктивному рівні». Таких прикладів можна навести безліч. Постановка мети уроку — непросте завдання. Простежмо це на прикладі уроку типу «Виклад нових знань».

Якщо ви пам'ятаєте, говорячи про формування нових знань, ми маємо на увазі, що можна досягти їхнього розуміння і відтворення на репродуктивному рівні, на рівні застосування в простих ситуаціях і на творчому рівні. Тому, залежно від того, чого ми прагнемо досягти на уроці, його освітня мета буде звучати по-різному. Наприклад: «Ознайомити учнів з таким-то і таким-то матеріалом, домогтися розуміння і відтворення його на репродуктивному рівні». Це одна мета. По­ставивши її, учитель усіма силами буде домагатися саме цього. Більш широка мета: «Ознайомити учнів з таким-то та таким-то матеріалом, домогтися його ро­зуміння, репродуктивного відтворення і творчого використання». Це вже складніша мета. Усе залежить від рівня підготовки класу і від складності матеріалу викладання.

Безумовно, найкраще розподіляти мету навчання таким чином, щоб на кожнім уроці, по-перше, їх досягати, по-друге, щоб з уроку в урок розширювати поставлену мету. Наприклад, на першому уроці з теми «Ознайомити учнів з таким-то і таким-то матеріалом, домогтися його розуміння і репродуктивного відтво­рення». На другому — «Закріпити отримані знання і досягти їхнього творчого використання» тощо. Не потрібно боятися «відстати» за матеріалом. Потрібно до­магатися від учнів розуміння, ставлячи спочатку прості цілі, потім поступово їх розширювати. Не проходити повз нерозуміння учнів. Не «проходити» матеріал, а саме домагатися його розуміння, запам'ятовування, уміння ним користатися.

Згадайте майстерність артистів балету. Адже процес навчання танцівників передбачає спочатку роботу біля станка, де вони вивчають «абетку» балету, потім відпрацьовування цієї абетки посеред залу, опісля відпрацьовування невеликих композицій з різних рухів і лише потім після цього постановку танця, який відпрацьовують місяцями. У нас же, показавши «рух» — якийсь навчальний матеріал і не домігшись його грамотного «виконання», переходять до інших рухів — іншого матеріалу. Може саме через гонитву за кількістю викладеного і пройденого ми не в змозі досягти розуміння теми від кожного учня?

Майстер. Уточних науках відомо, що якщо правиль­но поставлена мета, то вона буде досягнута. (Якщо правильно поставлене завдання, то воно буде вирішене). Тому вчитель-майстер повинен володіти умінням ставити мету. І лише подужавши цю кропітку ро­боту, учитель зможе і далі просуватися по шляху ос­мислення педагогічної майстерності.

P.S.
Немає нічого кращого за професію вчителя. Людина, яка живе спілкуванням з дітьми, — вчитель. Яким би не був його настрій, які б події в його житті не відбувалися, цілющим для нього залишається спілкування з дітьми. І якщо цього немає, то вчитель не стане Майстром. Саме для таких

термін «учитель-артист» справді стає професійним кредо.

Складових педагогічної майстерності безліч. Якщо вчитель, який у душі «не вчитель», захоче стати Май­стром, то жодні поради не допоможуть. Так, можна все робити правильно, так, можна забавляти учнів, так, можна їм багато прощати, проте це вже інше. Для людини, що за своїм духом, призначенням — вчитель, стати Майстром — життєва потреба....