Університет харчових технологій

Психологія

Університет харчових технологій

Контрольна робота

Київ-2004

План:

Психологічна характеристика лідеру 3

Міжособистість лідеру 4

Притаманність лідерства в групі 5

Лідер та керівник 5

Засоби впливу на людину 7

Список використаної літератури 11

Психологічна характеристика лідеру

Лідерство необхідно розглядати як групове явище: лідер не може існувати наодинці, він завжди існує як елемент групової структури, а лідерство є системою відносин у цій структурі. Тому особливий інтерес викликає питання про природу лідерства, першопричини його походження. В сучасній науці існують три підходи до виявлення суті цієї проблеми, розроблені американською школою соціальної психології.

“Теорія рис” (або “харизматична теорія”) – концентрує увагу на природних якостях лідера. Згідно цієї теорії, лідером може бути людина, яка володіє певним чином визначеною системою необхідних рис чи характеристик, наприклад, ініціативністю, діловитістю, комунікативністю, впевненістю, ентузіазмом, популярністю, красномовністю і т.д. Хибними сторонами цієї теорії слід вважати відсутність обгрунтованих критеріїв оцінки найважливіших рис лідерства, наприклад, що ж важливіше – професіоналізм чи красномовність? Чітких і однозначних відповідей дана теорія не дає.

“Ситуаційна теорія лідерства” – прагне утвердити думку про те, що в основному лідерство – це продукт конкретної ситуації. На певних етапах розвитку групи, як правило, в екстремальних ситуаціях виникає гостра необхідність, актуальність авторитету чи соціального статусу окремих членів, коли на хвилі популярних ідей і палких промов з’являються так потрібні саме в цей час люди, здатні повести за собою інших. Прибічники даної теорії упевнено доводять, що лідерство рідко коли буває випадковим, це – закономірний процес, пов’язаний з особистісними характеристиками індивіда, значимістю ролі, яку він відіграє в групі і що найголовніше – свідомим прагненням бути в центрі, на вістрі розв’язання гострих проблем життєвості і життєдіяльності групи.

Як це часто буває в історії науки, два таких крайніх підходи породили третій, компромісний, який увійшов у соціальну психологію під назвою “синтетичної теорії лідерства”. Згідно з цією теорією лідерство розглядається як процес організації міжособистісних відносин в групі, а лідер – як суб’єкт управління цим процесом. Прийнятність даної позиції пояснюється тим, що відмінність лідера від інших членів групи проявляється тут не при наявності у нього особливих рис, а в результаті більш високого рівня впливу.

За стилем лідерство можна класифікувати за кількома напрямками, але загальноприйнятою вважається практика визначення лідерства за змістом рішень, які пропонує лідер групи та за технікою їх виконання. Авторитарний, демократичний та ліберальний стилі лідерства – найбільш характерні для малої групи.

Однак цим класифікація лідерства не обмежується. Визначені, для прикладу, які типи лідерів: лідер-організатор, лідер-ініціатор, лідер-ерудит, лідер-генератор емоційного настрою, лідер-професіонал та ін. Всі ці характеристики важливі на певному етапі діяльності як лідера, так і керівника, а саме в процесі прийняття групових рішень. Цьому явищу передує відкрите спілкування, рольова гра, групова дискусія, які можуть супроводжуватися та підсилюватися “мозковими атаками”, соціальним збудженням і навіть навіюванням.

Міжособистість вибору

Лідерство можна розділити на три стилі:

При авторитарному (диктаторському) стилі лідер володіє достатньою владою, щоб нав‘язувати свою волю підлеглим і без коливань проводити в життя прийняті рішення, використовуючи адміністративні методи впливу на підлеглих. Тобто авторитарному стилю притаманна висока концентрація влади в руках керівника, причому він одноосібно розв‘язує всі питання управління виробництвом, не враховуючи думки про це підлеглих, часто втручається в дії керівників нижчого ступеню, зв‘язує їх ініціативу. При цьому стилі управління лідер користується серед підлеглих головним чином формальним авторитетом. Тому авторитарний стиль керівництва не може вважатися оптимальним, він повинен знаходити обмежене застосування лише при деяких обставинах, які вимагають швидких і категоричних рішень.

Демократичний стиль характеризується високим ступенем делегування повноважень. Підлеглі беруть активну участь у прийнятті рішень і користуються широкою свободою у виконанні завдань. Як правило, рішення приймається тільки після виявлення думки підлеглих, лідер охоче ділиться з ними владою, надає можливість проявити ініціативу, розвивати свої здібності. За таких умов лідер користується не тільки службовим, але і високим авторитетом у підлеглих, панує дух співробітництва і розвиваються управлінські навички у підлеглих.

У практичній діяльності демократичний лідер виходить з того, що люди мотивуються не тільки матеріальними, але й більш високими потребами, тому він намагається зробити обов‘язки підлеглих більш привабливими. Тобто створити ситуацію, за якої люди до деякої міри самі себе мотивують, тому що їх робота сама є винагородою. У високій мірі керівник сприяє тому, щоб підлеглі розуміли, що їм доведеться вирішувати більшу частину проблем, не шукаючи схвалення або допомоги. У той же час керівник витрачає багато зусиль на створення атмосфери довіри і відкритості з тим, щоб, коли підлеглим буде потрібна допомога, вони могли б звернутися до керівника. Він старається навчити підлеглих вникати в проблеми підприємства, надає для цього відповідну інформацію і показує, як шукати рішення.

При ліберальному стилі лідерства підлеглим надається велика самостійність в роботі, в прийнятті рішень, керівник дає лише загальні настанови і час від часу контролює діяльність виконавців. Цей стиль знаходить обмежене поширення, він властивий головним чином науковим установам.

В американській літературі подібний стиль називають стилем невтручання, несуперечення або потурання (англ. Laisser-faire). Лідер повністю покладається на підлеглих і іноді дотримується позиції простого члена групи.

Виходячи із функціональних і психологічних відмінностей між керівником і лідером, у групі можуть виникнути такі ситуації, які накладають свій відбиток на гармонізацію життя і діяльності групи.

Лідер і керівник - різні особи, які не знаходять спільних точок взаємодії. Ця ситуація не сприятиме успішній діяльності групи і гармонізації міжособистісних стосунків.

Лідер і керівник – різні особи, які на основі взаємоповаги і компромісів знаходять точки взаємодії. Така група може працювати успішно, і в ній пануватиме певний “дух” змагання і суперництва.

Лідер і керівник – одна і та сама особа, В цьому випадку група працюватиме як єдина команда, віддана своєму капітанові, тобто найефективніше з погляду діяльності і найбільш гармонійно з погляду людських стосунків.

Притаманність лідерства в групі

У лідера колектив підрозділу перетворюється в команду, в якій її члени не відбувають повинність, а наповнені творчим поривом. Лідер є членом цієї команди, займаючи разом з тим особливе місце в ній. Він генерує ідеї, кристалізує власні задуми, відточуючи їх у контактах зі співробітниками, сприймає задуми членів команди як свої власні та допомагає у реалізації їх. Його основне завдання – не приймати рішення, а допомагати іншим членам команди в пошуку проблем, які потрібно вирішити, в формуванні цілей і завдань колективної діяльності. Відповідно і функція контролю за працею підлеглих замінюється на функцію її координації.

Лідер концентрується на пошуку шляхів погодження різноманітних, часто протилежних інтересів інших працівників та необхідних ресурсів для вирішення проблем. Звідси зростає роль

знань, інтелектуального потенціалу лідера, оскільки тільки це дає змогу йому виконувати його функції і знаходити та ставити проблеми перед іншими членами команди.

Лідер та керівник

Проблема лідерства та керівництва є однією з кардинальних проблем соціальної психології. Хоча за походженням та соціальним статусом лідер і керівник суттєво відрізняються, все ж вони покликані разом стимулювати групу, спрямовувати її на вирішення певних завдань.

Лідерство в сучасному розумінні цієї проблеми є чисто психологічною характеристикою поведінки окремих членів групи; керівництво ж в переважній мірі є соціальною характеристикою поведінки окремих членів групи; керівництво ж в переважній мірі є соціальною характеристикою відносин в групі, перш за все з точки зору розподілу ролей управління та підпорядкування.

Відмінності між статусом лідера і формального керівника випливають з особливостей ролі та функцій, які ними виконуються. Керівництво передбачає монополію на прийняття рішень і контроль за ходом їх виконання. Лідер не узурпує право приймати рішення, а, навпаки, запрошує до цього кожного співробітника. В результаті змінюється статус кожного працівника. Якщо керівник протистоїть групі підлеглих, виступає як зовнішня сила, то лідер перетворює колектив у єдину команду.

Феномен лідерства грунтується на авторитеті керівника. Розріз­няють формальний, особистий і повний авторитет.

Формальний авторитет керівника випливає з його прав як посадової особи розпоряджатися підлеглими, цілеспрямовувати, моти­вувати і контролювати їх працю та поведінку.

Особистий авторитет керівника грунтується на його особис­тих якостях як людини (наприклад, толерантність, товариськість, компетентність, здоровий глузд, логічність дій та ін.).

Повний авторитет керівника, або авторитет лідера, виявляєть­ся при поєднанні формального та особистого авторитету особи, яка обіймає керівну посаду.

Розподіляючи владу між підлеглими, керівник залишає за собою функції координатора, тобто він може при необхідності втручатися у розвиток ситуації і коригувати діяльність персоналу. Необхідність координації зумовлена принципом одноособового керівництва Анрі Файоля, який образно зазначав; "Тіло з двома головами у суспільстві, як і в живій природі - це монстр, який приречений на вимирання."

Існують наступні відмінності між лідером та керівником:

1. керівник звичайно признається офіційно, а лідер висувається стихійно;

2. керівникові надаються законом певні права й обов‘язки, а лідер може їх не мати;

3. керівник наділений певною системою офіційно встановлених санкцій, використовуючи які він може впливати на підлеглих, а лідеру ці санкції не надані;

4. керівник представляє свою групу в зовнішній сфері стосунків, а лідер у сфері своєї активності обмежений в основному внутрігруповими стосунками;

5. керівник, на відміну від лідера, несе відповідальність перед законом за стан справ у групі.

Здатність лідера здійснювати вплив визначається рівнем керівного потенціалу, реалізовувати який керівник зобов'язаний у певних ситуаціях. Джерела керівної сили лідера полягають у тому, що обіймаючи посаду, він отримує певні права і повноваження, а також у набутому досвіді, авторитеті і професійних досягненнях.

Засоби впливу на людину

Люди по-різному можуть впливати один на одного. Розрізняють такі типи взаємного впливу:

1) взаємне полегшення. Присутність людей підвищує їх активність та покращує їх діяльність;

2) взаємне затруднення. Присутність одних людей гальмує активність інших;

3) одностороннє полегшення. Присутність одних полегшує діяльність інших. Це явище називається явищем фацилітації;

4) одностороннє затруднення. Присутність одних негативно впливає на діяльність інших. Таке явище називається інгібіція;

5) незалежність. Характеризується тим, що спільна присутність ніяк не відбивається на діяльність інших.

Психологічна сумісність – це такий ефект поєднання людей, який дає максимальний результат діяльності при мінімальних психологічних витратах осіб, які взаємодіють. Протилежними до психологічної сумісності є психологічна несумісність, тобто нездатність узгодити свої дії, що перешкоджає спільній діяльності, несприйняття одними людьми інших.

Наслідками несприйнятливих взаємостосунків у групах і колективах можуть бути такі емоційні стани:

1. Стан роздратованості.

2. Манія несправедливих образ і переслідувань, озлобленість, безтурботність, байдужість, страх перед вчителями, батьками, школярами, а також розв’язаність, жорстокість, навіть поява неврозів.

Таблиця. Порівняння різних методів впливу

МЕТОД	НА ЩО ВПЛИВАЄ	ПЛЮСИ	МІНУСИ
Методи, що використовуються при особистому спілкуванні
Використання влади, що грунтується на обов'язках	Поведінка в межах зони, яку підлеглий визнає законною у світлі своїх обов'язків	Швидкість; не потре-бує витрат ресурсів	Якщо прохання зна­ходиться за межами зони - воно не діє, якщо заходить надто далеко - його вважа­тимуть незаконним
Використання влади, заснованої на компетенції	Стосунки і пове­дінка в межах зони компетенції	Швидкість; не потре-бує витрат ресурсів	Якщо прохання зна­ходиться за межами зони - воно не діє, якщо заходить надто далеко - його вважа­тимуть незаконним
Використання впади, заснованої на ототожненні з керівником	Стосунки і пове­дінка, які не супере­чать ідеалам, що лежать в основі ототожнення	Швидкість; не потре-бує витрат ресурсів	Обмежений впливом, що не протирічить ідеалам, які закладено при ототожненні
Використання влади, заснованої на уявлен­нях про залежність	Широке розмаїття видів поведінки, якою можна керувати	Швидкість та дієвість	Деяка влада підлеглого над лідером
Використання влади, заснованої на примусі	Широке розмаїття видів поведінки, якою можна керувати	Швидкість та дієвість	Можливий активний опір, дуже ризиковане
Використання переконання	Широкий діапазон стосунків і видів поведінки	Викликає внутрішню мотивацію	Вимагає багато часу, потрібен слухач
Поєднання різних методів	Залежить від інтуїції, точності у комбінуванні	Результати більш вагоміші, менше ризику	Надто складно і вимагає зайвих зусиль
Опосередковані методи
Маніпулювання оточенням іншої людини, використо­вуючи при цьому один чи всі прямі методи	Широкий діапазон стосунків та видів поведінки	Може призвести до результату в ситуації, коли не спрацьовують прямі методи	Вимагається багато часу, складний для використання: ризикований, якщо використовується надто часто
Зміна сип, які діють на людину - правил формаль-ної та неформальної орга-нізації, технології, ресур-сів, що є у наявності, проголошених організа-ційних цілей	Повний спектр стосунків і видів поведінки на безперервній основі	Має безперерв­ний вплив, а не одноразовий ефект	Подекуди вимагає демонс-трації значної влади для досягнення мети

Список використаної літератури:

1. Теорія лідерства. – Львів, 1999.

2. Менеджмент. Підручник. – К., 2000.

3. Соціологія. Підручник. – К., 2001

4. Мухин Ю. И. Наука управлять людьми, М.: Форум, 1995,

5. Обозов Н. Н. Щекин Г. В. Психология работы с людьми.

3-е изд., переработ.- К.: МАУП, 1996.