Дипломна робота
"Формування екологічної культури молодших школярів під час вивчення курсу "Я і Україна"
Зміст
Вступ
1. Теоретичне обґрунтування процесу формування екологічної культури молодших школярів
1.1 Формування екологічної культури учнів початкової школи як психолого-педагогічна проблема
1.2 Принципи, форми та методи формування екологічної культури молодших школярів
2. Методика формування екологічної культури молодших школярів під час вивчення курсу «Я і Україна»
2.1 Аналіз навчальних програм і підручників для початкової школи
з точки зору реалізації завдань формування екологічної культури
учнів
2.2 Шляхи удосконалення процесу екологічного виховання учнів
молодшого шкільного віку під час вивчення курсу «Я і Україна»
2.3 Аналіз результатів експериментального дослідження
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність проблеми дослідження.
Нагальною потребою сьогодення є подолання екологічної безграмотності людства, що спричинила кризову екологічну ситуацію в цілому світі і в нашій країні, зокрема. Для того щоб покращити становище, необхідно проводити екологічне й природоохоронне навчання і виховання, починаючи з перших днів перебування дитини в школі. Таке свідоме й цілеспрямоване виховання має бути неперервним не лише впродовж шкільного навчання, а й усього життя кожної людини. У зв’язку з цим чимраз більше дослідників (А. Волкова, Г. Карола, О. Листопад, Г. Пустовіт, В. Скутіна) доходять висновку, що екологічна криза є проявом світоглядної руйнівної духовності людини. Зрозуміло, що екологічне виховання сьогодні не повинно обмежуватися виключно розширенням поінформованості школярів. Реальним постає той факт, що уроки природознавства повинні будуватися на реалізації психоемоційних властивостей людини, а саме: співпереживання, співчуття, радості, любові, відчутті гармонії. За умови врахування специфіки виховного процесу екологічна освіта буде здійснюватися через екологічне виховання, зорієнтоване на формування екологічної культури учнів.
Свідоме й бережливе ставлення до природи, має формуватися з дитинства, у сім’ї, в школі, і можливе воно лише за умови підвищення екологічної культури та знань особистості у даній галузі. У цій роботі необхідно проводити лінію на викорінення психології невичерпності природних ресурсів і споживацького ставлення до природи.
Формування екологічної культури підростаючого покоління – одне з найважливіших завдань сьогодення, у зв’язку з тим, що погіршилась екологічна ситуація у світі, мало приділяється уваги охороні й збереженню довкілля. Виховувати у дітей відповідальне ставлення до природи – це складний і довготривалий процес. Його результатом повинно бути не лише оволодіння відповідними знаннями і уміннями, а й розвиток уміння та бажання активно захищати, покращувати природне середовище.
У методичній літературі вказано на ще існуючі недоліки в справі формування екологічної культури учнів, а також визначено окремі заходи і шляхи підвищення ефективності даного процесу. Зокрема, робиться акцент на необхідність розкриття системи екологічних знань під час вивчення всіх навчальних предметів; вказується, що всі види суспільно корисної і продуктивної праці повинні мати екологічну спрямованість, а природоохоронна робота має відповідати завданням гуманістичного виховання, сприяти засвоєнню молодшими школярами екологічних правил та норм поведінки у природному середовищі.
Створення нового ставлення людини до природи – завдання не тільки соціально-економічне, але й споживацьке. Воно випливає із необхідності формувати екологічну культуру, в основі якої лежить нерозривний зв’язок людини з природою. Одним із засобів вирішення даного завдання стає екологічне виховання, де під вихованням в широкому значенні цього слова розуміється освіта, розвиток і виховання у вузькому значенні слова.
Мета екологічного виховання молодших школярів – формування відповідного ставлення до навколишнього середовища, яке будується на базі екологічної свідомості. Це допускає дотримання споглядацьких і правових принципів природокористування та пропаганду ідей його організації, активну діяльність по вивченню й охороні природи своєї місцевості.
Сама природа розуміється не тільки як зовнішнє відносно людини середовище – вона включає людину. Ставлення до людини, до природи не лише тісно пов’язане з сімейними, суспільними, міжособистісними, виробничими відносинами, але й охоплює всі сфери свідомості людини: наукову, політичну, ідеологічну, художню, етичну, естетичну, правову.
Відповідальне ставлення до природи означає розуміння законів природи, проявляється в дотриманні етичних і правових принципів природокористування, в активній діяльності із вивчення та охорони навколишнього середовища, у правильному природокористуванні, у боротьбі зі всім, що згубно впливає на довкілля. Умовою такого навчання і виховання виступає організація взаємозв’язаної наукової, етичної, правової, естетичної і практичної діяльності вчителя, спрямованої на вивчення та покращення відносин між природою і людиною. Критерієм сформованості відповідального відношення до навколишнього середовища є етична турбота про майбутні покоління.
Процес формування екологічної культури повинен бути безперервним і здійснюватися в дошкільний, шкільний та післяшкільний періоди.
Актуальність проблеми, теоретичне значення і потреба педагогічної практики обумовили вибір теми дипломної роботи – «Формування екологічної культури молодших школярів під час вивчення курсу «Я і Україна».
Об’єктом
нашого дослідження є процес формування екологічної культури учнів початкової школи.
Предмет дослідження
– шляхи удосконалення процесу формування екологічної культури молодших школярів під час вивчення курсу «Я і Україна».
Мета дослідження
полягає у теоретичному обґрунтуванні шляхів удосконалення процесу формування екологічної культури учнів початкової школи та експериментальній перевірці їх ефективності.
Гіпотеза дослідження.
Процес формування екологічної культури молодших школярів під час вивчення курсу «Я і Україна» буде ефективним за умов:
- використання додаткового матеріалу екологічного спрямування на уроках «Я і Україна»;
- проведення екологічних спостережень та екскурсій у природу;
- організації безпосередньої діяльності учнів із питань охорони природи своєї місцевості під час навчально-пізнавальної та суспільно корисної праці;
- проведення позакласних заходів на екологічну тематику;
- залучення батьків до процесу формування екологічної культури дітей.
Відповідно до визначеної мети та гіпотези упродовж дослідження передбачалося вирішення таких завдань
:
1. Проаналізувати стан проблеми формування екологічної культури молодших школярів під час вивчення курсу «Я і Україна» у педагогічній теорії та практиці.
2. Обґрунтувати зміст, форми та методи формування екологічної культури учнів початкової школи.
3. Визначити шляхи удосконалення методики формування екологічної культури молодших школярів.
4. Експериментально перевірити ефективність шляхів удосконалення процесу формування екологічної культури молодших школярів.
У процесі дослідження використовувались такі теоретичні і практичні методи
:
аналіз психолого-педагогічної і методичної літератури, анкетування вчителів, бесіда, педагогічне спостереження за навчально-виховним процесом, опитування учнів, педагогічний експеримент, кількісний та якісний аналіз отриманих результатів.
Наше дослідження проводилось у три етапи
.
На І етапі – констатувальному – вивчалась психолого-педагогічна та методична література з досліджуваної проблеми, проводилось анкетування вчителів, визначалась мета і гіпотеза дослідження, формувались завдання для реалізації поставленої мети.
На ІІ етапі – формувальному – визначались шляхи удосконалення процесу формування екологічної культури молодших школярів, проводилось експериментальне дослідження як особисто нами, так і вчителями початкової школи.
На ІІІ етапі – підсумковому – узагальнювались результати експериментального дослідження, проводився їх кількісний та якісний аналіз.
Структура дипломної роботи
. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.
1.
Теоретичне обґрунтування процесу формування екологічної культури молодших школярів
1.1 Формування екологічної культури учнів початкової школи як психолого-педагогічна проблема
Природа – джерело життєдіяльності людини. Однак упродовж тривалого часу відбувається руйнація життєтворчих основ, що загрожує знищенням не лише людини, а і всього живого на Землі. Забруднення навколишнього середовища є одним із найсуттєвіших факторів, що негативно впливає на тривалість життя й здоров’я людей і збільшує небезпеку генетичних порушень. Екологічні умови, що склалися в Україні, не можуть не відобразитися на стані рослинного і тваринного світу. Забруднюються водні джерела, збіднюються степи, у багатьох місцях природне середовище стає непридатним для життя. Значна територія України постраждала від аварії на Чорнобильській АЕС. Ця трагедія призвела до тяжких екологічних наслідків, згубно позначилася на здоров’ї людей.
Постала нагальна потреба змінити світоглядні парадигми та світосприйняття. Адже саме від’ємний приріст населення, «екологічні» захворювання – найгостріші й найболючіші проблеми для України. Розв’язання їх можливе за умови формування принципово нового мислення – екологічного та виховання екологічної культури особистості. Турботою про екологічне благополуччя природного середовища для сучасних і майбутніх поколінь, досягненням високого рівня екологічної культури повинні бути максимально пронизані шкільні програми, навчальні посібники.
Тривалий час основною причиною виникнення екологічних проблем вважалось застосування недосконалих промислових і сільськогосподарських технологій. Більш глибокий аналіз сучасного стану показав, що розв’язання даних проблем неможливе без розширення поняття екологічної культури суспільства, найбільш продуктивне формування якої припадає на старший дошкільний і молодший шкільний вік. Важливою ланкою в системі екологічного виховання є початкова школа. Одним із найважливіших завдань сучасної початкової школи є підвищення екологічної грамотності учнів, формування у них навичок економного, бережливого використання природних ресурсів, формування активної гуманної позиції по відношенню до природи, тобто виховання у школярів екологічної культури, зазначає Т. Тарасова [58, с. 61].
Формування екологічної культури підростаючого покоління – одне з найважливіших завдань сьогодення. Виховання у дітей відповідального ставлення до природи – складний і довготривалий процес. Його результатом повинно бути не лише оволодіння відповідними знаннями та уміннями, а й розвиток уміння і бажання активно захищати, покращувати навколишнє природне середовище.
Засадою формування феномена культури є унікальність феномена особистості як універсальної єдності можливостей мислити, вміти і могти [56].
Екологічна культура визначає способи і форми взаємовідносин людини із навколишнім середовищем.
Із позиції культурології екологічна культура (з лат. cultura – виховання, розвиток, шанування) – це «осмислене ставлення до природи у людини, яке забезпечує збереження, збагачення навколишнього середовища і створює сприятливі умови для життя та існування людини»; «міра і спосіб реалізації та розвитку сутнісних сил людини, екологічної свідомості і мислення в процесі духовного й матеріального освоєння природи і підтримання її цілісності» [13, с. 15].
Е. Маркарян підкреслює, що екологічна культура є компонентом культури суспільства в цілому і включає осмислення засобів, завдяки яким здійснюється безпосередній вплив людини на природу та її духовно-практичне освоєння (знання, культурні традиції, ціннісні установки і т. ін.) [43]. При такому підході екологічна культура притаманна будь-якому суспільству як спосіб його адаптації до біофізичного оточення. Дійсно, знання про природу, її взаємозв’язки із суспільством, способи збереження, інтерес до її компонентів, морально-естетичні почуття по відношенню до неї, позитивна різноманітна діяльність з її охорони (в тому числі достойна поведінка, її пізнавальні, санітарно-гігієнічні, естетичні мотиви) – все це різною мірою притаманне усім людським поколінням.
На думку В. Сергеєвої та О. Семенюк, за своєю сутністю екологічна культура є своєрідним кодексом поведінки, що лежить в основі екологічної діяльності. Екологічну культуру складають екологічні знання, пізнавальні та морально-естетичні почуття та переживання, зумовлені взаємодією з природою, екологічно доцільна поведінка у довкіллі [56].
Деякі вчені екологічну культуру розглядають як культуру єднання людини з природою, гармонічне злиття соціальних потреб людей із нормальним існуванням та розвитком середовища. Зокрема, І. Звєрєв, А. Захлєбний, І. Суравегіна, Л. Симонова-Салєєва характеризують людину, що оволоділа такого роду культурою, як таку, що підкорює всі сили своєї діяльності вимогам раціонального природокористування, піклується про покращення навколишнього середовища, не допускає його руйнування і забруднення [32]. Тому необхідно оволодіти науковими знаннями, засвоїти моральні ціннісні орієнтації по відношенню до природи, а також виробити практичні уміння і навички по збереженню сприятливих умов навколишнього середовища.
Проте, будучи невід’ємним компонентом світогляду людини, екологічна культура за своєю структурою є складним синтетичним утворенням, всі складові якого знаходять відображення в сучасному навчальному процесі початкової школи. При цьому слід також зазначити, що до цього часу не існує єдиної точки зору на різноманітність структурних компонентів екологічної культури. Зокрема, Б. Ліхачов, розглядаючи сутність екологічної культури як «органічну єдність екологічно розвинутих свідомості, емоційно-практичних станів і науково обґрунтованої вольової утилітарно-практичної діяльності», використовує для її характеристики такі поняття, як «екологічне виховання», «екологічна уява», «екологічні відчуття» і «дієво-практичне вольове, екологічно обґрунтоване, практичне ставлення до природи, поведінка в ній відповідно з об’єктивними законами взаємодії, нормами права, моралі, естетики, доцільності» [48, с. 246–247, 251–252].
Контакт із природним довкіллям людина починає з раннього віку. Саме тоді закладаються початки екологічної культури особистості. Цей процес має ґрунтуватися на психологічній особливості молодших школярів. Серед останніх важливим є підвищена емоційна чутливість, несформованість пізнавальної та вольової сфер. У ставленні до природи дитина не диференціює своє «Я» від навколишнього світу (егоцентризм), не розрізняє межу між «людським» і «нелюдським» (антропоморфізм), у неї переважає пізнавальний тип ставлення (який об’єкт на дотик, смак, а не милування ним) порівняно з емоційно-почуттєвим та практично дієвим. Психологічні особливості ставлення дітей молодшого шкільного віку до природи визначають педагогічну стратегію формування основ їх екологічної культури.
Уявлення про природу як про духовну цінність дає змогу особистості відчути єдність людини і природи на психологічному, особистісному рівні. Водночас духовна взаємодія з природою має великий вплив на розвиток особистості, а також її мотиваційної сфери у ставленні до природного довкілля, що має стати основою в екологічному вихованні учнів.
Вагоме місце повинно відводитись і формуванню когнітивного (інтелектуального) каналу формування екологічної свідомості, завдяки якому відбувається інтелектуалізація емоційної сфери. Вроджену потребу дітей у пізнанні можна вчасно задовольнити за допомогою дорослого, який має відповідну кваліфікацію [36].
Тож сьогодні завдання педагогів – виховувати екологічно свідому людину, яка б не вміло виправляла свої помилки, а й навчилась їх передбачати, знаходити альтернативу у стосунках між людством і природою. Екологічне виховання повинно займати провідне місце у навчальних закладах, адже набуті в цей час знання перетворюються у тривалі переконання. Школярі, в яких сформується екологічна культура, будуть дбайливо ставитись до оточуючої природи, зазначає В. Дерев’янко [17]. Саме тому виникає необхідність розпочинати виховання екологічно свідомого і культурного громадянина вже з дитячого віку.
Як зазначає О. Біда, в методиці викладання природознавства поняття «екологічна культура» вживається у різних аспектах, а саме:
1) по-перше, це поняття розглядається як органічна складова всієї культури суспільства і характеризує сферу взаємодії людства з природою. У такому розумінні поняття «екологічна культура» має історичний характер і визначається дослідниками як сукупність досягнень суспільства і його матеріального та духовного розвитку, закріплених у звичаях, етичних нормах, в усталених стереотипах ставлення людей до природи, поведінці у природному середовищі;
2) по-друге, у педагогічному аспекті поняття «екологічна культура» вживається для визначення рис особистості, що передбачає наявність у людини відповідних знань і переконань, підпорядкування практичної діяльності вимогам раціонального природокористування. У такому розумінні екологічна культура є показником свідомого, відповідального ставлення особистості до природи [6].
Екологічна культура суспільства і екологічна культура особистості пов’язані між собою. Екологічна культура населення – це екологічна освіченість, свідоме ставлення до природи і практична участь у раціональному її використанні. Таким чином, екологічна культура – це особливе світорозуміння, що відображає такий стан соціально-природних залежностей, який характеризує гармонійну єдність людини, суспільства і природи.
У нашому дослідженні поняття «екологічна культура» ми вживаємо у другому значенні, а саме як екологічну освіченість людини, тобто сформованість у неї системи природничих знань, умінь, навичок, поглядів, переконань та моральних почуттів, що ґрунтуються на свідомому ставленні до природи як до універсальної, унікальної цінності, а також практичну участь у раціональному використанні природних багатств.
Педагогічним процесом, спрямованим на формування екологічної культури особистості, є екологічна освіта і виховання.
Л. Нарочна, Г. Ковальчук, К. Гончарова вважають, що екологічне навчання і виховання – це психолого-педагогічний процес, спрямований на формування у людини знань наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони природи, раціонального використання і відтворення природних ресурсів [46].
О. Біда підкреслює, що поняттям «екологічне виховання та освіта» визначається єдина система заходів, спрямована на формування тих якостей людини, які необхідні для гармонійних відносин суспільства та природи [6].
У «Концепції неперервної екологічної освіти та виховання в Україні» зазначається, що актуальність екологічного виховання і освіти учнів як необхідної умови для утвердження нового екологічного мислення суспільства полягає в тому, що воно формує систему поглядів, переконань, які базуються на загальнолюдських нормах і законах розвитку природи, сприяє тісному взаємозв’язку майбутніх громадян із вирішенням конкретних екологічних проблем, передбачає цілеспрямоване систематичне засвоєння учнями знань про взаємодію людини та природи [34, с. 3]. А відтак, екологічне виховання повинно становити цілісну систему, що охоплює все життя людини. Воно мусить мати на меті формування в людини світогляду, заснованого на уявленні про єдність із природою та спрямованість культури і всієї практичної діяльності не на експлуатацію природи і навіть не на збереження її в первинному вигляді, а на її розвиток. Адже подальший розвиток людства може відбуватися тільки разом із подальшим розвитком природи, її розмаїттям та багатством [45].
Екологічне виховання – це створення умов для засвоєння людиною екологічної культури, виробленої суспільством, з її зміною в наступності поколінь, підкреслює А. Ільїна [27]. Екологічна культура набуває особистісного, індивідуального трактування – як прийнятий людиною спосіб гармонійної динамічної взаємодії з оточуючим її природним світом (система ціннісних орієнтацій), так і глобальне звучання – узагальнений культурно-екологічний досвід усього людства (екологічна етика). При цьому перша індивідуальна інтерпретація дає можливість говорити про різний рівень сформованості екологічної культури особистості, що має значення як параметр оцінки її динаміки в плані екологічного виховання. Таким чином, в сучасній педагогічній науці під екологічним вихованням розуміють неперервний процес навчання, виховання, розвитку особистості, спрямований на формування системи наукових і практичних знань і умінь, ціннісних орієнтацій, поведінки і діяльності, що забезпечують відповідальне ставлення до навколишнього соціально-природного середовища та здоров’я (див. рис. 1) [31].
Рис. 1. Структура процесу екологічного виховання школярів
В цьому світлі наявність у молодших школярів екологічної культури обумовлено сформованістю певних ціннісних орієнтацій, готовністю до діяльності на благо природи на основі екологічних знань та умінь, природовідповідних дій під час самостійного спілкування з нею. Проте, проаналізувавши стан навчально-виховного процесу в сучасній початковій школі, З. Запорожан [21], А. Захлєбний [22], І. Звєрєв [23], Г. Пустовіт [53] та інші справедливо зазначають, що він спрямований в основному на розвиток інтелектуальної сфери молодших школярів і менше всього орієнтований на становлення емоційно-моральних ставлень до природи, тоді як відомо, що екологічне виховання здійснюється на основі розвитку інтелектуально-емоційної сфери, тобто на основі взаємозв’язку знань і почуттів.
Разом із тим, В. Зотов стверджує, що в останні роки з’явилась тенденція розглядати екологічне виховання як один із важливих аспектів соціалізації особистості, що означає:
1) уміння здійснювати соціальні ролі і позиції, без яких неможлива взаємодія суспільства і природи, безболісне і безпечне для обох сторін;
2) наявність певних орієнтацій у вигляді оцінних суджень, провідних ідей, норм і соціально значущих мотивів поведінки;
3) сформованість «критичного» мислення, уміння передбачити наслідки своєї поведінки, «екологічна рефлексія»;
4) здатність емоційного, морально-естетичного переживання актів спілкування з природою [24].
Зокрема, саме характеристика людини з позиції екологічної вихованості стала відправною точкою у створенні моделі екологічно культурної особистості, всебічно розвинутої, готової до створення і захисту екологічних цінностей суспільства. О. Козіна і О. Степанян зазначають, що до її складу входять:
а) вимоги до особистості, сформованої в екологічному відношенні різнобічно, гармонійно, цілісно; організована її мотиваційно-змістова сфера;
б) володіння цілісною картиною сучасного світу в тріаді «суспільство – природа – людина» і осмислення місця, функцій людини в цій системі;
в) володіння системою умінь, що дозволяють виконати основні соціальні функції людини відповідно до своєї екологічної позиції в суспільстві, з розумінням цілісності екологічної картини світу і власного місця в ній [31].
Останнє обумовлює правомірність виділення наступних завдань екологічного виховання учнів початкової школи на сучасному етапі:
1)засвоєння провідних ідей, основних понять, на основі яких визначається оптимальний вплив людини на природу і навпаки;
2)розуміння різносторонньої цінності природи як джерела матеріального і духовного розвитку суспільства;
3)оволодіння прикладними знаннями, практичними уміннями і навичками раціонального природокористування, розвиток здатності оцінювати стан природного середовища, приймати правильні рішення з її покращення;
4)вироблення умінь передбачати можливі наслідки діяльності людини в природі;
5)формування розуміння взаємозв’язків у природі;
6)розвиток духовної потреби в спілкуванні з природою, осмислення її позитивного впливу на людину, прагнення до пізнання навколишньої дійсності в єдності з переживаннями морального характеру;
7)формування прагнення до активної діяльності з покращення і збереження середовища, пропаганди природоохоронних знань, нетерпимого ставлення до дій, що наносять шкоду природі [33].
Екологічне виховання утворює сферу екологічної освіти, яка з урахуванням вікових особливостей дітей молодшого шкільного віку потребує практичного застосування, тобто залучення дитини до екологічної діяльності. Під екологічною освітою розуміють складний процес навчання, виховання і розвитку особистості, спрямований на формування системи наукових та практичних знань і умінь, ціннісних орієнтацій, поведінки і діяльності, що забезпечують відповідальне ставлення до навколишнього і соціоприродного середовища та здоров’я [32]. При цьому її метою є процес становлення екологічної культури як сукупності морального досвіду взаємодії людини з природою і розвиток відповідальності людини в розв’язанні екологічних проблем в умовах стійкого розвитку біосфери і суспільства. Синтетичний характер екологічної культури дозволяє також розглянути її компоненти з позиції складових екологічної освіти як такої (див. рис. 2) [31].
Рис. 2. Структура екологічної культури
1
Варіативні компоненти: екологічне світорозуміння (відповідність поглядів сучасній картині світу), ідеал взаємовідносин людини і природи, уявлення про стратегічні шляхи наближення до нього, екологічна самосвідомість. Курсивом позначені компоненти екологічної культури, що виділяються традиційно.
2
Екологічні знання і уміння формують екологічну свідомість.
3
Екологічні переконання і світогляд нерідко розглядаються як фундаментальна основа екологічної культури.
4
Система екологічних цінностей: людина – органічна частина природи; унікальність життя; універсальна цінність природи; узгодженість потреб людини з екологічними вимогами. Ціннісні орієнтації глобальної екологічної небезпеки формують екологічні заборони: війни, виключення силових прийомів вирішення протиріч; руйнування обміну між океаном – атмосферою і умов життя в будь-якій ділянці біосфери.
Екологічна ж діяльність потребує не лише правового підґрунтя, що вимагає від дитини знання законодавчих основ охорони природи (екологічна просвіта), але й сформованості глибинної внутрішньої світоглядної бази. Проте слід враховувати, що в сучасній методиці викладання природознавства екологічна освіта як неперервний процес навчання, виховання і розвитку, спрямована на формування загальної екологічної культури, екологічної відповідальності за долю близьких людей і своєї країни, планети і Всесвіту, набуває не тільки суто теоретичного трактування (див. рис. 3).
|
|
діяльнісний |
|
формує пізнавальні, практичні і творчі уміння екологічного характеру, розвиває вольові якості учнів, вчить проявляти активність у розв’язанні екологічних проблем; трактується як оволодіння видами і способами суспільно корисної практичної діяльності, спрямованої на формування умінь екологічного характеру |
| нормативний |
|
орієнтований на систему норм і правил, вказівок і заборон екологічного характеру |
|
| ціннісний |
|
формує морально-естетичне ставлення до природного середовища, долає надлишкову раціоналістичність і споживацтво, закликає підростаюче покоління не лише вміти бачити красу навколишнього світу і захоплюватися ним, але і вносити посильний вклад в охорону і відновлення середовища, вести здоровий спосіб життя. Система цінностей: 1) життя у всіх проявах як вища цінність; 2) людина як компонент складної системи, що вивчається екологією; 3) універсальні цінності природи; 4) відповідальність за розвиток біосфери і суспільства |
|
| пізнавальний або науковий (науково-пізнавальний) |
|
забезпечує розвиток пізнавального ставлення до навколишнього середовища; включає природничо-наукові, соціологічні, технологічні закономірності, компонент теорії і поняття, що характеризують природу, людину, суспільство і виробництво в їх взаємозв’язку |
Рис. 3. Основні аспекти змісту екологічної освіти (за Н.М. Мамедовим)
Таким чином, метою сучасної екологічного освіти і виховання в початковій школі є становлення науково-пізнавального, емоційно-морального і практично-дієвого ставлення до навколишнього середовища та свого здоров’я на основі чуттєвого і раціонального пізнання природного й соціального оточення людини. Вони, на думку більшості вчених (Л. Бобильової, А. Захлєбного, Н. Виноградової, Т. Іванової та інших), покликані розв’язувати такі завдання:
1) засвоєння провідних ідей, основних понять і наукових фактів про природу, на базі яких визначається оптимальний вплив на неї, відповідно до її законів;
2) розуміння багатосторонньої цінності природи як джерела матеріальних, духовних сил суспільства і кожної людини;
3) оволодіння знаннями, практичними уміннями і навичками раціонального природокористування, розвиток здатності оцінювати стан довкілля, приймати правильне рішення з його покращення, передбачати можливі наслідки своїх дій і не допускати негативних впливів на природу у всіх видах суспільно-корисної діяльності;
4) осмислене дотримання норм поведінки в природі, що виключає нанесення їй шкоди, забруднення чи руйнування природного середовища;
5) розвиток потреби спілкування з природою, сприймання її позитивного впливу; прагнення до пізнання реального світу в єдності з морально-етичними переживаннями;
6) активізація діяльності з покращення природного середовища, нетерпиме ставлення до людей, які причиняють їй зло, бажання зупинити його, участь у пропаганді ідей охорони природи [25].
Все це обумовлює важливість формування у молодших школярів потреби спілкування з природою, інтересу до пізнання її законів; установок і мотивів діяльності, спрямованих на осмислення універсальної цінності природи, раціонального характеру природокористування; переконань у необхідності збереження природи, піклування про збереження здоров’я свого та інших людей як суспільної цінності, потреба приймати участь в роботі із вивчення та охорони природи, пропаганди екологічних ідей; системних наукових знань про єдність людини, суспільства і природи, способи оптимізації норм природокористування як матеріальної основи; системи морально-естетичних ціннісних екологічних орієнтацій; уміння використовувати моральні й правові принципи, норми і правила екологічно грамотного ставлення до навколишньої природи в реальній поведінці; умінь використовувати знання про дію природних законів, способи охорони природи, бережливого ставлення до неї в трудовій, суспільно корисній та практичній діяльності.
У процесі екологічного виховання і навчання відбувається розвиток інтелектуальної (здатності до цілісного аналізу екологічних ситуацій), емоційної (естетичного сприйняття і оцінки середовища) і вольової (переконань у можливості розв’язання екологічних проблем, прагнень до поширення екологічних знань і особистої участі в практичних справах із захисту навколишнього середовища) сфер людини. Принципи його здійснення:
- міждисциплінарний підхід до формування екологічної культури: визначення функціонального предмету в загальній системі екологічного виховання, забезпечення міжпредметних зв’язків, підходів;
- системність і неперервність вивчення екологічного матеріалу;
- єдність інтелектуальної та емоційно-вольової основ у діяльності учнів з вивчення і охорони навколишнього середовища;
- взаємозв’язок глобального, національного і краєзнавчого підходів у розв’язанні проблем охорони природи [31].
Світоглядний аспект екологічної культури як компонента цілісної характеристики особистості – це найбільш загальні ідеї взаємодії людини з природним оточенням. Екологічна культура виступає в якості органічної частини світогляду яка об’єднує духовні основи ставлення людини до світу (мета її прагнень, уявлення про сутність свого існування, принципи діяльності), що передбачають наявність і динаміку іншої, (внутрішньої світоглядної функції – свідомої побудови свого внутрішнього світу, утворення особливого механізму, з допомогою якого в регуляцію соціальної поведінки включаються світоглядні цінності (екологічний імператив або екологічна свідомість) [20]. В працях Г. Шейніс, І. Кряж, А. Ільїної та інших досліджується екологічна свідомість як сутнісне ставлення до природи, взаємовідносини людини з природою [27]. При цьому, зазначає М Вересов, акцент робиться на вивченні психологічних особливостей сприймання як природи в цілому, так і окремих природних об’єктів, розкриваються окремі аспекти формування ставлення до природи, тобто логічна свідомість – єдність знань про природу і ставлення до неї як до цінності. Такий підхід дозволяє виділити реальність не тільки знання, але й змісту – ціннісно-змістовий рівень: для того щоб система понять, що формується у дитини, стала фактором становлення її особистісного ставлення, вона має включати ціннісний зміст предмета. В цілому ж екологічні знання дітей формують осмислений характер ставлення до живих істот і дають початок екологічній свідомості.
У свідомості, що відображає взаємовідношення людини з природою, можна виділити такі компоненти: знання про природні явища і закономірності, розуміння цілей, змісту і способів діяльності, оцінку зовнішнього і внутрішнього людського світу, самооцінку особистісної позиції у відносинах із дійсністю і людьми [31]. Але це не повинно ототожнювати свідомість і світогляд як специфічну його форму, що включає фундаментальні ідеї, які визначають світосприймання людини і є результатами узагальнення знань, досвіду емоційних оцінок; для екологічної свідомості цю роль виконує екологічна культура в якості необхідної частини світогляду.
Таким чином, процес формування екологічної культури як кінцева мета екологічної освіти характеризується такими аспектами:
1) загальні особливості: а) ступінчатий характер (формування екологічних уявлень; розвиток екологічної свідомості і почуттів; формування переконань в необхідності екологічної діяльності; вироблення навичок і звичок поведінки в природі; подолання в характері учнів споживацького ставлення до природи); б) тривалість; в) складність; г) активність;
2) психологічний аспект: а) розвиток екологічної свідомості; б) формування певних природовідповідних потреб, мотивів, установок особистості; в) вироблення моральних, естетичних почуттів, навичок, звичок; г) виховання сили волі; д) формування значущих цілей екологічної діяльності.
Останнє обумовлює висунення в процесі формування екологічної культури таких завдань:
1) формування у людей такої свідомості, ставлення до природи, людини, в основі якого лежить розуміння їх непротистояння один одному: людина – суб’єкт («процесуальна одиниця») загальних закономірностей самоздійснення природних форм побуту;
2) формування у підростаючого покоління екологічної свідомості, в тому числі глобальної, пов’язаної із осмисленням себе як суб’єкта, що мислить в масштабах усієї планети;
3) дотримання екологічного підходу до учнів в системі освіти, що полягає в тому, щоб логіка організації навчальних середовищ і побудова технологій навчання відповідала загальноприродним закономірностям їх фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку;
4) створення в умовах масової школи такого освітнього середовища, яке сприяло б формуванню у дітей екологічної свідомості – екологічного ставлення до природи і людини [32].
Отже, екологічну культуру можна розглядати як показник рівня екологічної свідомості людини, новий спосіб з’єднання його з природою, примирення з нею на основі глибшого її пізнання. Відбувається осмислення людиною своєї належності до світу, себе як особистості, невід’ємної частини природи своїх вчинків, бажань, інтересів, напрямів самовдосконалення, що складає суть екологічної самосвідомості, аспекту свідомості, що входить в екологічну культуру особистості.
Формування екологічної культури особистості, формування навичок, екологічних знань, екологічного мислення і свідомості, що ґрунтуються на ставленні до природи як універсальної, унікальної цінності є основною метою шкільної екологічної освіти.
У Концепції екологічної освіти України зазначено, що формування екологічної культури передбачає:
– виховання розуміння сучасних екологічних проблем держави й світу, усвідомлення їх важливості, актуальності й універсальності (зв’язку локальних із регіональними та глобальними);
– відродження кращих традицій українського народу у взаємовідносинах з довкіллям, виховання любові до рідної природи;
– формування усвідомлення безперспективності технократичної ідеї розвитку й необхідності заміни її на екологічну, яка базується на розумінні єдності живого й неживого в складно-організованій глобальній системі гармонійного співіснування й розвитку;
- формування розуміння необхідності узгодження стратегії природи й стратегії людини на основі ідеї універсальності природних зв’язків та самообмеженості, подолання споживацького ставлення до природи;
- розвиток особистої відповідальності за стан довкілля на місцевому, регіональному і глобальному рівнях, вміння прогнозувати особисту діяльність і діяльність інших людей та колективів;
– розвиток умінь приймати відповідальні рішення щодо проблем навколишнього середовища, оволодіння нормами екологічно грамотної поведінки; виховання глибокої поваги до власного здоров’я та вироблення навичок його збереження [34, с. 6].
Таким чином, в основі екологічної культури лежить відповідальне ставлення особистості до навколишнього середовища, усвідомлення закономірностей розвитку природи та суспільства, розуміння того, що людина – частина природи.
Головною рисою екологічної культури є вміння передбачати наслідки впливу людини на природу та вміння підпорядковувати всі види своєї діяльності вимогам раціонального природокористування, турбота про збагачення природних ресурсів.
1.2 Принципи, форми та методи формування екологічної культури молодших школярів
На думку вчених, сучасний етап розвитку екологічного виховання і навчання будується на принципах єдності, історичного взаємозв’язку природи і суспільства, соціальної обумовленості відносин людини і природи, на прагненні гармонізувати ці відносини [22; 34; 41]. Багатоаспектність взаємодій суспільства і природи визначає основні принципи формування екологічної культури. До них належать:
· міждисциплінарний підхід у формуванні екологічної культури молодших школярів;
· системність, систематичність і безперервність вивчення навчального екологічного матеріалу;
· єдність інтелектуального та емоційно-вольового начал діяльності учнів із вивчення і покращення навколишнього середовища;
· взаємозв’язок глобального, національного і краєзнавчого розкриття екологічних проблем у навчальному процесі.
Принцип міждисциплінарного підходу у формуванні екологічної культури школярів опирається на конкретний зміст кожної навчальної дисципліни. Реалізація цього принципу потребує розв’язання таких проблем:
– визначення функцій кожного навчального предмету в загальній системі екологічної освіти;
– виділення міжпредметних зв’язків та забезпечення узагальнення міжпредметних підходів.
Екологічна освіта пропонує взаємне узгодження змісту і методів розкриття законів, принципів і способів оптимальної взаємодії суспільства з природою на всіх рівнях екологічних знань, що формуються під час вивчення різних навчальних дисциплін.
В «Концепції неперервної екологічної освіти та виховання в Україні» зазначено, що міждисциплінарний підхід до формування екологічного мислення передбачає логічне поєднання та поглиблення системних природничих знань, логічне підпорядкування різнобічних знань основній меті екологічної освіти [34, с. 8].
Оскільки процес формування екологічної культури молодших школярів має міждисциплінарний характер, то необхідними умовами його реалізації є:
1) врахування вікових, індивідуально-психологічних та пізнавальних особливостей учнів;
2) організація безпосередньої діяльності учнів із питань охорони навколишнього середовища, своєї місцевості під час навчально-пізнавальної і суспільно корисної праці;
3) відбір оптимальних форм, методів та прийомів екологічного виховання і навчання;
4) виховання в учнів особистим прикладом бережливого, чуйного, господарського ставлення до навколишнього середовища;
5) єдність дій всього педагогічного колективу школи та батьків в екологічному вихованні дітей.
Принцип системності, систематичності та безперервності вивчення навчального екологічного матеріалу забезпечує організаційні умови формування екологічної культури особистості між окремими ланками освіти: дошкільної, шкільної, позашкільної, професійно-технічної, вищої та післядипломної.
Виховання у дитини поваги до себе самої, до людей, до світу природи розпочинається з родини та дошкільних закладів. Саме з дошкільного віку слід залучати їх до спільної з дорослими екологічно доцільної діяльності. У цей період у дітей починає пробуджуватись інтерес і любов до природи, до пізнання її через різні об’єкти та явища. Завдяки розвиткові емоційно-чуттєвої сфери конкретні об’єкти з природного оточення можуть стати для малюка суб’єктами спілкування. Поступово формується цілісний, емоційно позитивний, ідеальний образ довкілля як основи духовного зв’язку зі світом природи [56].
Становлення й формування екологічної культури учнів стає основою знань про морально-етичні норми та правила і робить їх основним регулятором поведінки. Лише система внутрішніх відносин стає основою особистості і виникає лише в світі культури. Екологічне виховання – це екологія особистості, свідомості, душі, культури.
Наступний принцип – принцип єдності інтелектуального та емоційно-вольового начал діяльності учнів із вивчення і покращення навколишнього середовища. Становлення особистості в умовах педагогічного процесу здійснюється за умови органічної єдності наукових знань про природні та соціальні фактори з чуттєвим їх сприйманням, яке пробуджує естетичні переживання. Цей принцип орієнтує на поєднання раціонального пізнання з художньо-образним, враховуючи безпосереднє спілкування з природою. Взаємозв’язок раціонального та емоційного у практичній діяльності динамічний і різноманітний, залежить від віку школярів. У дітей молодшого шкільного віку переважає емоційно-естетичне сприймання середовища, в середньому шкільному віці – майже однаково проявляється емоційно-естетичне та інтелектуальне сприймання природи, у старшокласників домінує інтелектуальне осмислення природного середовища.
Принцип взаємозв’язку глобального, національного та краєзнавчого розкриття екологічних проблем у навчальному процесі передбачає розгляд локальних, регіональних екологічних проблем у взаємозв’язку із глобальними.
У Концепції екологічної освіти України вказується, що взаємозв’язок краєзнавства, національного і глобального мислення сприяє поглибленому розумінню екологічних проблем на різних рівнях [34, с. 8].
Слід зазначити, що принципи формування екологічної культури учнів реалізуються в практиці школи через засвоєння основних уявлень, понять та наукових фактів про природу. На основі цих принципів визначається вплив людини на природу відповідно до її законів; розуміння багатогранної цінності природи як джерела матеріальних і духовних сил суспільства і кожної людини; оволодіння прикладними і практичними вміннями вивчення і оцінки стану навколишнього середовища; розвиток потреби спілкуватися з природою, свідомого дотримання норм поведінки в природі; активізація діяльності з покращення навколишнього природного середовища.
Як зазначають В. Сергеєва та О. Семенюк, крім загальних принципів формування екологічної культури учнів, виділяють ще морально-етичні принципи. До них слід віднести принципи гармонії, любові, «золотої середини» та оптимізму [56].
Принцип гармонії має проявлятися на всіх рівнях буття: духу, душі й тіла. Гармонію думки, слова та дії визначають три вселенських начала, які лежать в основі нашого світу. Формування екологічної культури має відповідати цьому принципові. Передусім йдеться про вчителів та батьків. Для дітей молодшого шкільного віку саме вони є взірцем для наслідування. А наслідування – прямий шлях до підсвідомості, де й закладені вроджені задатки особистості. Якщо дитина у своєму найближчому оточенні бачитиме високоморальні приклади, то, набувши певних знань та вмінь, шляхом наслідування, гри, пізнавальної діяльності та освіти, вона зможе скоригувати свої потреби. Вчителеві слід постійно пам’ятати, що впливати на інших можна лише через себе. Тобто все, власне, зводиться до одного – як жити самому. Розкриваючи школярам світ природи, знайомлячи їх із потребами довкілля, педагог може відкрити й зміцнити в дитині такі високі моральні якості, як правдивість, доброта, любов, терпіння, милосердя, ініціатива, мужність, турбота, чуйність.
Гармонія взаємодії з природним довкіллям як один із законів загальносвітової необхідності доводить доцільність якнайшвидшого введення дітей у сутність системи «природа – людина – суспільство – природа».
Принцип «золотої середини» працює на цілісність системи. Усвідомити «золоту середину» й відповідно діяти, про яку б справу не йшлося, – головне завдання людини. Спиратися на цей принцип особливо важливо в процесі формування екологічної культури, де будь-які крайнощі у виборі ідеології, у змісті та стратегії навчання, в діяльності можуть зашкодити.
Принцип оптимізму проявляється через пріоритет позитивних дій у процесі розв’язання проблем довкілля, а також через усвідомлення кожною особистістю необхідності збереження природного середовища, своєї реальної активної участі в цьому.
На думку А. Захлєбного [22], І. Звєрєва, І. Суравегіної [62] та інших, формування екологічної культури школярів – не лише одне з найважливіших завдань сучасного суспільства, але й умова його подальшого виживання. Тому важливе значення має той науковий багаж, фундамент знань, який повинен ввійти в світогляд нового покоління, стати основою його діяльності. Головний зміст екологічної освіти полягає у формуванні мотиваційних основ екологічної свідомості дитини. Екологічні знання дітей мають стати засобами, які входять у практичну діяльність і відповідно її мотивують. Зміст екологічної освіти в початковій школі включає такі компоненти:
1) система знань про взаємодію суспільства і природи;
2) система норм і правил ставлення до природи;
3) вміння і навички із вивчення природи та її охорони;
4) емоційно-ціннісні екологічні орієнтири.
Процес формування екологічної культури розглядається як важливий напрям у роботі навчальних закладів. При цьому одним із шляхів підвищення його ефективності є використання різних форм та методів роботи, що стимулюють самостійну діяльність дітей.
Зокрема, як зазначають О. Козіна та О. Степанян [32], до основних форм організації роботи, спрямованих на формування екологічної культури молодших школярів, належать:
1)екологічні екскурсії та спостереження – «експедиції», які передбачають дослідження найближчої місцевості для формування уявлень про навколишні умови, рельєф, екологічну ситуацію, наявність тварин і рослин. Об’єктом дослідження можуть стати будь-які тіла живої та неживої природи (ґрунти, каміння, вода, гірські породи і т. ін.);
2)уроки доброти і мислення серед природи, екологічні бесіди з проведенням проміжних зрізів, дозована розповідь на екологічну тематику. Це передбачає міждисциплінарний характер проведення роботи (наприклад, під час вивчення сезонних змін у природі в курсі «Я і Україна»; на уроках позакласного читання при вивченні творів В. Біанкі, О. Копиленка, О. Олеся, М. Пришвіна, О. Копиленка, тощо). Необхідно використовувати в цій галузі реальні можливості різних дисциплін: математика створює умови для розвитку уміння кількісної оцінки стану природних об’єктів, наслідків діяльності людини у довкіллі. Основи здоров’я і фізична культура закріплюють на дієвому рівні елементарні знання дітей про свій організм, охорону здоров’я, здоровий спосіб життя (раціональне харчування, загартування, норми гігієни); трудове навчання розширює знання учнів про практичну роль природних матеріалів в житті людини, різноманітність трудової діяльності, формує уміння бережливого поводження з тілами природи і виробами з них; навчальні предмети гуманітарного циклу сприяють чуттєво-образному доповненню природного образу (художнє освоєння природної дійсності), розвитку ціннісних орієнтацій, оцінних суджень і т. ін.;
3) екологічні гуртки;
4) обговорення і програвання ситуацій (в тому числі морального вибору): «Діти нарвали великий букет конвалій в лісі. Лісник на них розсердився. Чому?», «Діти принесли безпорадне зайченя. Що ти їм скажеш?»;
5) кількісний експеримент, що має універсальне значення: досліди по вимірюванню величин, параметрів, що характеризують екологічні явища, що ілюструють кількісне вираження закономірностей; експериментальне вивчення екологічної технології і т. ін.;
6) екологізація життєвого середовища, яка передбачає задоволення бажання кожної дитини «завести друга» – тварину або рослину (створення зимового саду як найсприйнятливіша форма екологічного дизайну шкільних інтер’єрів);
7) екологічні акції, дні (тижні) екологічної творчості, екологічні свята та конкурси;
8) трудовий десант і ведення «Панорами добрих справ»;
9) зелений і голубий патруль (в початковій школі – в рамках території пришкільної ділянки, яку діти обходять по карті, складеній педагогом, об’єкти, що потребують охорони);
10) клуб дослідників природи, лабораторія юного еколога; складання екологічних карт і стежин; ведення фенологічних календарів природи;
11) відвідування і створення екологічних музеїв, виставок і композицій («Ліс – друг людини», «Рідні простри», «Багатства надр нашої Землі»).
Цілеспрямована робота із формування екологічних уявлень у молодших школярів, починаючи з 1 класу, є основною умовою формування екологічної культури дітей та почуття особистої відповідальності підростаючого покоління за стан навколишньої природи. Ця робота може здійснюватися за допомогою різних методів – способів впливу на свідомість, волю, почуття, поведінку вихованців, метою яких є досягнення певних змін у розвитку якостей школяра, формування його переконань, почуттів, навичок, поведінки та ін. [41].
Розглянемо методи, які використовуються в процесі формування екологічної культури учнів початкової школи.
Пояснення
– метод емоційно-словесної дії на вихованця. Використовуючи цей метод, необхідно знати особливості класу і особисті якості кожного учня. Для молодших школярів достатньо елементарних прийомів: «Робити потрібно так», «Всі так роблять» і т. ін. Пояснення використовуються, щоб сформувати чи закріпити нові моральні якості чи форму поведінки; а також для вироблення правильного ставлення дитини до вже зробленого вчинку.
Пояснення базується на навіюванні. Для останнього характерне некритичне сприймання школярем умов учителя. Навіювання, проникає непомітно в психіку, діє на особистість в цілому, створюючи потрібні мотиви. Вчитель використовує цей метод у тих випадках, коли учень повинен прийняти певні вказівки, а також для посилення дії інших методів.
Бесіда
– метод систематичного і послідовного обговорення знань, в якому бере участь вихователь і вихованець. Особливість цього методу навчання полягає у тому, що інформація відтворюється або сприймається школярами частинами, у формі запитання-відповідь [1]. Якщо поза увагою дітей залишається хоч одна частина змісту, знання стають фрагментарними, втрачається їх сутність, у дітей зникає інтерес і бажання працювати.
Бесіда передбачає цілеспрямовану організацію обміну думками. Тематика, зміст бесід визначається виховними завданнями, які стосуються окремого індивіда чи певної групи школярів [41].
Бесіду проводять тоді, коли можна послатися на факти, які хоча б частково відомі дітям із прочитаних книг, із власних спостережень за тілами або явищами серед природи, в куточку живої природи, на навчально-дослідній ділянці. Проте бесіду можна побудувати і на маловідомому або навіть не відомому учням матеріалі при умові використання роздавального матеріалу, навчальних картин, таблиць, географічних карт, кінофільмів тощо.
Методика проведення бесіди залежить від поставленої мети, завдань, змісту та форми. Це може бути обмін думками з приводу певного вислову, прочитаної статті, вчинків школярів, подій у житті країни, школи, класу, окремих учнів.
Бесіда не тільки пояснює норми і правила поведінки, не лише сприяє формуванню уявлень про головні життєві цінності, а й забезпечує виявлення особистісної оцінки з різних питань життя, поглядів, суджень. Бесіда має таку логічну структуру:
- вчитель вводить дітей у тему бесіди, ставить запитання, пропонує висловити свою думку;
- діти беруть участь в обговоренні питання, наводять приклади зі свого життя або епізоди із прочитаних книг, публікацій, періодики, висловлювання відомих людей тощо.
- вчитель узагальнює виступи, допомагає дітям зробити висновки.
У процесі формування екологічної культури використовується також і метод дилем
, коли школярі обґрунтовують свій вибір однієї з двох можливостей, що дозволяє визначити ціннісні орієнтації людини. Важливо, щоб дилема мала відношення до реального життя школярів, включала питання морального змісту та ін [32].
Розповідь
– це монолог вчителя, який будується як оповідання, опис чи роз’яснення. Вона проводиться, щоб викликати почуття співпереживання, радості від усвідомлення хороших вчинків, обурення від поганих; розкрити зміст моральних норм і правил поведінки, уявити ідеальний образ тощо. При цьому важливо не навчати прямо, а давати можливість дітям оцінювати самим те, що почули, зробити висновки.
Метод прикладу
– це метод впливу на свідомість, почуття, поведінку особистості через наслідування, бо діти навчаються наслідувати раніше, ніж пізнавати [41]. Його дія засвоюється на відомій закономірності: виявлення, сприйняття зором, швидко без перешкод засвоюється в свідомості, тому що він не потребує ні пояснення, ні роз’яснення. Приклад діє на рівні першої сигнальної системи, а слово – другої.
Виховний вплив прикладу – це своєрідна наочність у процесі формування екологічної культури. Наслідування спрямоване на відтворювання індивідом певних зовнішніх рис, зразків поведінки, що супроводжується емоційними і раціональними почуттями. Шляхом наслідування у дітей формується моральна мета особистої поведінки, тобто це складний процес, в якому можна прослідкувати конкретні дії, вчинки іншої особи в певних життєвих ситуаціях, що викликають бажання вести себе так само, хоча це ще не значить, що бажання буде реалізоване, відбувається формування виконавчих, вольових і закріплення наслідувальних самостійних дій.
Прикладом для школярів можуть бути батьки, родичі, вчителі, знайомі, літературні герої, видатні сучасники. У процесі взаємодії суб’єктів у контактних групах створюються умови для наслідування, особливо на ранніх етапах розвитку особистості. Діяльність одного сприяє діяльності іншого. Особливістю групової діяльності є співробітництво та суперництво, що в значній мірі визначають ефективність наслідування.
Таким чином, приклад у вихованні може виконувати різноманітні функції: конкретизувати прагнення, ідеали учнів; бути доказом для обґрунтування їх; переконувати в доцільності своїх поглядів, вчинків; стимулювати самовиховання. Ще давньоримський філософ Сенека твердив, що важко довести до добра повчанням, легко – прикладом.
Переконання
– метод впливу на свідомість, волю індивіда, що сприяє формуванню його нових поглядів, відношень або зміні тих, що не відповідають загальнолюдським та національним нормам і принципам [41]. Метод передбачає обґрунтування певного поняття, відстоювання моральної позиції, оцінки вчинків, дій тощо.
Основу цього методу складають знання, які використовуються для пояснення і доведення правильності чи необхідності певних відношень, поведінки, але в поєднанні з почуттями. Переконання і знання лише тоді можна вважати істинними, коли вони проникли у середину людини, злилися з її почуттями і волею, присутні в ній постійно, навіть несвідомо, коли вона зовсім про це і не думає.
Ефективний метод формування необхідних якостей особистості – вправляння
. Сутність його проявляється в багаторазовому виконанні потрібних дій, доведення їх до автоматизму. Результатом вправляння є стійкі якості особистості: навички та звички.
Вправи передбачають багаторазове повторення, закріплення, вдосконалення способів дій як стійкої основи суспільної поведінки, тобто це планомірно організоване виконання учнями різних дій, практичних справ із метою формування та розвитку певних навичок поведінки, рис характеру. Звички формуються на основі знань про норми поведінки, вироблених умінь позитивних дій і закріплюються вправами як цілеспрямованими й багаторазовими діями. Тому, як зазначають В. Лозова та Г. Троцко [41], вправи є системою організованих вчителем правильних вчинків учнів, розраховану на тривалий час. Учень, підкоряючись певним вимогам, коли виконує якусь конкретну справу, відчуває виховний вплив.
Вправи ведуть до вироблення навичок і звичок, які включаються в загальну структуру поведінки дитини і проявляються як її індивідуальні особливості.
До основних прийомів використання вправ у початковій школі належать:
o постановка виховного завдання і пробудження в учнів потреби в тій чи іншій діяльності;
o роз’яснення способів діяльності і набуття дітьми відповідних знань;
o практичний показ дій;
o організація початкового відтворення учнями показних дій (зразків поведінки);
o подальші тренування у вдосконаленні та закріпленні способів діяльності.
У зв’язку з тим, що центральною ланкою вправ є повторюваність дій, Г. Щукіна називає деякі правила повторення:
- процес тренування повинен бути спрямований на закріплення корисної звички;
- повторення позитивних звичок вимагає дотримання точності умов, характеру дій, визначених обставин, часу;
- автоматизація звичок повинна вимагатися поступово. Спочатку повторення повинно переслідувати точність дій, потім швидкість і, наостанку, автоматизм;
- повторення не повинно призводити до негативних емоцій учня;
- повторення слід урізноманітнити, щоб уникнути перевантаження та втоми нервової системи;
- кількість повторень повинна бути індивідуальною;
- здійснюючи повторення, необхідно турбуватися про формування у дитини установки на самоконтроль, на самоперевірку виконання засвоюваних дій.
Дидактична гра
– один із найбільш часто уживаних методів у навчанні та вихованні молодших школярів, оскільки вона дає можливість успішного розв’язання освітніх і виховних завдань [20]. При цьому вчитель може швидко створити радісну атмосферу спілкування, спонукати учнів до активної участі у засвоєнні певних уявлень і понять, розуміння явищ, включившись у навчально-ігрову діяльність.
Для більшості дидактичних ігор характерні елементи змагання (перегонів). Змаганням може бути вся гра, а також її окремі моменти, етапи, фрагменти. Змагання завжди передбачають оцінювання учасників (найчастіше це – бали), а тому важливо звернути увагу на рівноцінність, рівнозначність завдань та об’єктивність оцінювання.
Як зазначає Л. Печко [63], екологічні ігри, що проводяться в початковій школі, є різних видів:
а) рольові, що базуються на моделюванні соціального змісту екологічної діяльності;
б) імітаційні, що дозволяють, наприклад, прослідкувати роль кожного компонента системи і змоделювати наслідки антропогенного впливу на біоценози (гра «Екосистема водойм»), показати ланцюги живлення (гра «Екологічна пірамідка», «Ноосфера»);
в) змагальні, що стимулюють активність їх учасників у набутті і демонстрації екологічни
г) ігри-мандрівки, з допомогою яких діти можуть побувати в будь-якій точці світу.
На успішність використання різноманітних форм та методів у процесі формування екологічної культури молодших школярів, впливають такі фактори:
1.Педагогічно обґрунтоване зіставлення методів виховання, які використовуються з метою, завданнями, змістом, принципами виховання, особливо принципом урахування індивідуальних і вікових особливостей школярів. Тільки той, хто добре вивчив дитину, може вирішувати, як її виховувати.
2.Застосування в єдності методів формування свідомості, формування досвіду суспільної поведінки, стимулювання діяльності та корекції поведінки, самовиховання.
3.Врахування своєрідності педагогічної ситуації.
4.Аналіз впливу на особистість форм і методів, які вже застосовувались.
5.Особистість вчителя, його педагогічна рефлексія, яка передбачає: усвідомлення мотивів своїх дій (чи здійснюються вони в інтересах дитини, свого престижу, щоб догодити начальству, інструкції тощо); уміння відрізняти особисті труднощі від труднощів школяра; здатність поставити себе на місце іншого, побачити те, що відбувається, очима дітей, адекватно оцінити результати роботи [41].
2. Методика формування екологічної культури молодших школярів під час вивчення курсу «Я і Україна»
2.1 Аналіз навчальних програм і підручників для початкової школи з точки зору реалізації завдань формування екологічної культури учнів
Одним із завдань нашого аналізу є вивчення сучасного стану проблеми формування екологічної культури молодших школярів в умовах чинної системи навчання. В зв’язку з цим ми проаналізували чинні навчальні програми для початкової школи [52], щоб визначити, які екологічні знання передбачено сформувати у молодших школярів у процесі навчання, та навчальні підручники [2; 3; 4; 5] з курсу «Я і Україна», щоб з’ясувати їх спрямування і вплив на формування екологічної культури учнів.
Як зазначається у пояснювальній записці, природознавство як навчальний предмет має інтегрований характер, оскільки зміст його утворює система уявлень і понять, відібраних з різних природничих наук на основі ідеї цілісності природи з урахуванням міжпредметних зв'язків у початковій ланці освіти і перспективних зв'язків із природознавчими предметами, що вивчатимуться в наступних класах.
Головною його метою є оволодіння учнів уявленнями: про цілісність природи, виховання гуманної, творчої, соціально активної особистості, здатної екологічно мислити, самостійно розв’язувати природознавчі теоретичні і практичні задачі, дбайливо ставитися до природи, розуміти значення життя як найвищої цінності. Вона досягається шляхом постановки й реалізації конкретних освітніх, розвивальних і виховних цілей.
Освітні цілі передбачають формування системи уявлень і понять про тіла і явища природи та взаємозв’язки й залежності між ними, предметних умінь на основі засвоєних природничих знань, умінь застосовувати спеціальні методи пізнання природи (спостереження, дослід, практична робота).
Розвивальні цілі спрямовані на розвиток розумових здібностей учнів, що відбувається через оволодіння уміннями розумової діяльності, а також на розвиток емоційної сфери дітей; їхньої пізнавальної активності і самостійності шляхом засвоєння узагальнених способів самоуправління.
Виховні цілі пов’язані із вихованням особистісних якостей кожного школяра, його екологічної культури, поведінки, адекватної моральним, етичним, естетичним нормам та загальнолюдським цінностям у ставленні до навколишнього світу, прагнення охороняти і примножувати природу рідного краю.
Аналіз навчальних програм дозволяє зробити висновок, що вони орієнтують учителів початкової школи на формування у школярів екологічних знань та умінь, екологічної культури та поведінки. Отже, значні можливості для реалізації завдань формування екологічної культури закладені в курсі «Я і Україна».
Оскільки основою формування екологічної культури молодших школярів є система теоретичних знань про взаємодію суспільства і природи, про взаємозв’язки в природі; система норм і правил ставлення людини до природи та уміння й навички по її вивченню та охороні, то в ході нашого дослідження ми провели аналіз матеріалів підручників із точки зору визначення, які екологічні знання відображені у їх змісті.
Результати аналізу подано в таблиці 2.
Аналіз змісту підручників показав, що екологічні знання включені як фрагментарно до різних розділів курсу «Я і Україна», так і цілісно у вигляді окремих екологічних тем уроків. Вивчення змісту підручників показало, що кожний розділ навчального предмета «Я і Україна» спрямований на формування і розвиток відповідального ставлення дітей до навколишньої природи. Разом з тим, аналіз текстового матеріалу підручників засвідчив, що вони виконують, в основному, лише функцію носія готової інформації екологічного характеру для учнів і не сприяють у достатній мірі виробленню досвіду самостійної діяльності, спрямованої на охорону і збереження навколишнього середовища та на формування екологічної культури учнів.
Таблиця 2. Екологічні знання, відображені у змісті підручників «Я і Україна» для початкової школи
| Клас |
Назва розділу |
Екологічні знання |
| 1 клас |
Природа навколо нас |
Що належить до природи (Сонце, повітря, вода, ґрунти, рослини, тварини, людина). Про що можна дізнатись, спостерігаючи за Сонцем. Чому буває літо, осінь, зима, весна. Повітря. Від чого буває вітер. Як дбати про чистоту повітря. Вода, її дивовижні властивості. Як берегти воду. Ґрунт. Вміст у ґрунті води, повітря, поживних речовин. Як дбати про ґрунт. Рослини. Різноманітність і значення рослин. Вшанування рослин. Будь рослинам другом. Тварини. Різноманітність і значення тварин. Живий куточок. Вшанування тварин. Охорона тварин. Створення книги «Скарги рослин і тварин». |
| Твій рідний край |
Рослини і тварини рідного краю, що потребують охорони. |
|
| 2 клас |
Про тебе самого |
Людина – частина живої природи. Необхідність повітря, води, їжі, тепла для життя людини. Чому люди хворіють. |
| Природа навколо нас |
Сонце – джерело світла і тепла. Пори року. Сезонні зміни в неживій природі, їх причини. Сезонні зміни в житті рослин, тварин, господарській діяльності людини. Чим вони зумовлені. Повторюваність явищ у природі. Залежність росту і розвитку рослин від світла, тепла, вологи. Охорона рослин. Рослини з Червоної книги України. Охорона тварин. Тварини з Червоної книги України. Охорона природи – неодмінна умова її збереження. Перетворювальна діяльність людей рідного краю. |
|
| Твій рідний край |
Природа рідного краю. Охорона природи рідного краю. Залежність стану навколишнього середовища від ставлення до нього людей. |
|
| Твоя країна – Україна |
Природні умови і багатства України, їх охорона. |
|
| 3 клас |
Природа і ми. |
Цінність природи для людей. Охорона природи. Негативний вплив діяльності людей на природу. Значення заповідників для збереження природи. Червона книга України. Відповідальність кожної людини за збереження природи. Правила поведінки в природі. |
| Нежива природа |
Залежність нагрівання поверхні Землі від висоти Сонця на небосхилі. Значення сонячного світла і тепла в природі. Значення повітря в природі і для людей. Збережемо повітря чистим. Значення води в природі і для людей. Як очистити воду. Вода має бути чистою. Економне використання води. Значення гірських порід в природі і для людей. Охорона корисних копалин. Значення ґрунту в природі і для життя людей. Шляхи руйнування ґрунту. Охорона ґрунту від руйнування. |
|
| Зелене диво Землі |
Умови росту і розвитку рослин. Довкілля рослини. Взаємозв’язки між рослинами і неживою природою, між самими рослинами, моделювання цих взаємозв’язків. Пристосування рослин до різних умов навколишнього середовища. Цінність рослин для природи і людини. Охорона рослин. |
|
| Тварини – живі організми |
Ланцюги живлення у природі. Причини руйнування ланцюгів живлення. Довкілля тварин. Взаємозв’язки між неживою природою і тваринами, рослинами і тваринами, між самими тваринами. Пристосування тварин до умов навколишнього середовища. Цінність тварин для природи і людини. Охорона тварин. |
|
| Гриби. Дроб’янки |
Значення грибів дроб’янок в природі та житті людини. |
|
| У природі все взаємопов’язане |
Цілісність природи. Моделювання взаємозв’язків між компонентами неживої природи; живої природи; між неживою й живою природою. |
|
| 4 клас |
Планета Земля |
Охорона природи на Землі. Найглобальніші катастрофи на Землі, причини їх виникнення та вплив на життя людей. Шляхи збереження й охорони природи на планеті. |
| Україна – наша Батьківщина |
Природні зони на території України, їх природні умови, рослинний і тваринний світ, взаємозв’язки між ними. Охорона природи в Україні. Екологічні проблеми України та шляхи їх подолання. Заповідники на території України. |
|
| Твій рідний край |
Охорона корисних копалин рідного краю. Охорона ґрунтів рідного краю. Природні угруповання рідного краю. Природні умови і живі організми в угрупованнях, взаємозв’язки між ними. Причини руйнування природних угруповань, їх охорона. Охорона природи в рідному краї. |
Таким чином, аналіз чинних навчальних програм та підручників для початкової школи із курсу «Я і Україна» показує, що хоча автори і визначають, що необхідно формувати екологічні знання у молодших школярів, проте зміст цієї роботи, шляхи їх формування, способи керівництва навчально-пізнавальною діяльністю учнів із цієї метою не розглядаються. Навчальні програми та підручники, хоча і створюють дидактичне забезпечення процесу формування екологічної культури молодших школярів у процесі навчання, проте його недостатньо. У зв’язку з цим ми вважали необхідним визначити шляхи удосконалення процесу формування екологічної культури учнів молодшого шкільного віку в процесі вивчення курсу «Я і Україна».
2.2 Шляхи удосконалення процесу екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку під час вивчення курсу «Я і Україна»
Початковій школі належить провідна роль у формуванні екологічної культури та свідомості майбутнього громадянина. Основні риси характеру людини закладаються саме в дитячому віці, і безпосереднє спілкування з природою посідає тут першорядне значення. Для успішного екологічного виховання учнів необхідно вичленити екологічний потенціал кожної навчальної дисципліни. Провідну роль при цьому слід надати курсу «Я і Україна», під час вивчення якого має бути закладено наукову основу природоохоронної діяльності дітей.
У процесі вивчення даного курсу молодші школярі повинні засвоїти відомості про взаємозв’язок і взаємовплив живої та неживої природи, природи і праці людей. Ознайомлюючи дітей із будь-яким об’єктом чи явищем природи, педагог повинен розкрити у єдності цінність і доцільність його зовнішнього вигляду та властивостей. На основі цього у молодших школярів виникає уявлення про те, що в природі немає нічого зайвого, непотрібного, потворного, що можна було б бездумно знищити. Також слід підвести дітей до думки, що кожна людина є невід’ємною складовою частиною природи, маленькою частинкою Всесвіту, що вона, вдосконалюючись та задовольняючи свої запити, також впливає на довкілля. Причому, такий вплив може бути як позитивним, так і негативним. Доцільно на уроках навести приклади, що в результаті безвідповідального ставлення до природи знищено ліси на значних територіях, осушено великі площі боліт і, як наслідок, суттєво скоротилася чисельність багатьох тварин, птахів і рослин, деякі навіть повністю зникли, а деякі, що занесені до Червоної книги, – на межі зникнення. Необхідно розвивати в учнів уміння оцінювати стан навколишнього середовища, передбачати можливі наслідки своїх дій та дій інших людей і не допускати негативних впливів на природу планети.
На основі аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури ми визначили шляхи вдосконалення та підвищення ефективності процесу формування екологічної культури учнів молодшого шкільного віку. До них належать:
- використання додаткового матеріалу екологічного спрямування на уроках «Я і Україна»;
- проведення екологічних спостережень та екскурсій у природу;
- організація безпосередньої діяльності учнів із питань охорони природи своєї місцевості під час навчально-пізнавальної та суспільно корисної праці;
- проведення позакласних заходів на екологічну тематику;
- залучення батьків до процесу формування екологічної культури дітей.
Із метою доведення ефективності визначеної сукупності шляхів удосконалення процесу формування екологічної культури учнів у початковій школі та виявлення їх ефективності ми вдалися до експериментального дослідження. Воно здійснювалося впродовж 2007–2008 навчального року на базі загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів с. Настасів Тернопільської області. Експериментальним навчанням було охоплено 24 учні 3 класу. Відповідна кількість учнів контрольного класу – 25 учнів 3 класу загальноосвітньої школи №27 м. Тернополя – була обрана для порівняння результатів навчання за експериментальною та традиційною методикою організації навчання. Класи були відібрані приблизно з однаковим складом учнів рівнями навчальних досягнень на початок навчального року. Базою для такого відбору були результати аналізу рівня сформованості навчальних досягнень в учнів 3 класів, проведеного на початку дослідження.
Як засвідчили результати аналізу чинних навчальних програм і підручників із курсу «Я і Україна» для початкової школи їх зміст спрямований, в основному, на екологічні негаразди навколишнього середовища та на захист довкілля від забруднення. Тому ми вважали за доцільне дібрати для використання на уроках «Я і Україна» в експериментальному класі додатковий матеріал за такою тематикою:
o Червона книга України;
o рослини Тернопільської області, занесені до Червоної книги України;
o тварини Тернопільської області, занесені до Червоної книги України;
o заходи із охорони ґрунтів, корисних копалин, повітря, водойм на території Тернопільської області;
o рослини і тварини, що повністю зникли з лиця Землі;
o рослини і тварини світу, що знаходяться на межі зникнення.
Популяризація знань про Червону книгу України та світу в доступній, цікавій та віковідповідній формі має велике значення під час формування екологічної культури учнів. З огляду на це ми розпочинали ознайомлення учнів із Червоною Книгою України в 3 класі на першому уроці природознавства на тему «Що таке природа. Охорона природи». Для цього ми застосували розповідь з елементами бесіди такого змісту:
– Хто з вас уже чув про Червону книгу? Поміркуйте, чому її називають «червоною».
– Червоний колір означає небезпеку. «Стій, будь обережним!» – попереджає червоне світло світлофора. І всі це одразу розуміють. «Зупиніться, припиніть нищити природу, бо буде лихо!» – застерігає Червона книга. А це розуміють, на жаль, не всі.
Для того, щоб врятувати природу – рослини і тварин, вчені створили Червону книгу. «Червона книга України» складається із двох томів.
У першому томі зібрали відомості про всі рослини, а в другому – про тварин, яким загрожує небезпека. Таких в Україні налічується чимало: 541 вид рослин та 382 види тварин. Однак рівень загрози для кожного з них виявився неоднаковим. Тому всіх їх «зарахували» до різних «класів», надали їм різного статусу, ще й різними кольорами домовилися позначати. Зокрема:
o «зникаючі» – червоним – їм загрожує найбільша небезпека;
o «вразливі» – оранжевим;
o «рідкісні» – жовтим;
o «зниклі види» – чорним;
o «відновлені» – зеленим – їм уже не загрожує небезпека зникнення.
– Запам’ятайте, усі види рослин і тварин, що занесені до Червоної книги, потребують особливої охорони! Рідкісних рослин і тварин розводять у неволі і висаджують та випускають на волю в ті місця, де вони колись жили.
Надмірне і хижацьке полювання стало причиною зменшення кількості в Україні таких диких тварин, як зубр, кіт лісовий, косуля звичайна, тхір степовий, хохуля. Причиною зникнення тварин є також перетворювальна господарська діяльність людини. Зокрема, переорювання степів, вирубування лісів, осушення боліт і невеликих водойм призвело до значного зменшення таких тварин як: вусач альпійський, бражник мертва голова, аполон, тритон карпатський, ропуха очеретяна, гадюка степова, полоз лісовий, беркут, дрохва, лелека чорний, журавель сірий, вечірниця велетенська. А дикий як – тур та дикий кінь – тарпан – зовсім зникли на Землі, а ще 200–400 років тому вони водилися в Україні.
Розпочата робота продовжувалася далі під час вивчення розділів «Зелене диво Землі» і «Тварини – живі організми». Оскільки в підручнику міститься інформація про рослини і тварини, занесені до Червоної книги України, то ми вважали за доцільне використати на уроках додатковий матеріал про рослини і тварини Тернопільської області, які занесені до Червоної книги.
Наприклад, бесіда із використанням ілюстративного матеріалу про рослини Тернопільської області, що занесені до Червоної книги України, проводилась на уроці на тему «Довкілля рослин. Пристосування рослин до різних умов існування. Охорона рослин»:
– Чи знаєте ви рослини Тернопільської області, які потребують охорони? Де вони зустрічаються? Як вони виглядають?
На території Тернопільської області зустрічається 110 видів рослин, занесених до Червоної книги України, серед них:
· дерева
: береза Клокова, береза темна;
· кущі
: бруслина карликова, вовчі ягоди пахучі, клокичка пірчаста, таволга польська та інші;
· трав’янисті рослини
: сон-трава велика, астранція велика, білоцвіт весняний, беладона звичайна, відкасник татарниколистий, зозулині черевички, ковила волосиста, ковила пірчаста, лілія лісова, лунарія оживаюча, любка дволиста, молочай волинський, росичка англійська, сонцецвіт сивий, цибуля ведмежа, шафран Гейфелів, шиверкія подільська, ясенець білий та інші.
– Що ви будете робити, якщо вам під час прогулянки до лісу, на луки або біля водойми зустрінуться рідкісні рослини? Чи будете рвати для букету рослини, що красиво квітнуть?
– Які причини викликають зменшення чисельності рослин у природі? (Учні перераховують основні причини зникнення рослин).
Отже, найчастіше причиною зменшення чисельності та зникнення рослин у природі є: зривання рослин для букетів, вирубування лісів, викошування рослин, збирання лікарської сировини, випасання худоби, розорювання земель, забруднення повітря.
Подібну за змістом бесіду із використанням ілюстративного матеріалу про тварин Тернопільської області, занесених до Червоної книги України, ми проводили на уроці на тему «Довкілля тварин. Пристосування тварин до різних умов існування. Охорона тварин»:
– Чи знаєте ви тварин Тернопільської області, які потребують охорони? Де вони зустрічаються? Як вони виглядають?
Серед тварин, що живуть на території Тернопільської області, 50 видів занесені до Червоної книги України, серед них:
· комахи
: шовкопряд березовий, бражник дубовий, бражник мертва голова, бражник Прозерпіна, аполон та інші;
· риби
: стерлядь, марена звичайна, вирезуб, рибець звичайний, бабець;
· плазуни
: полоз лісовий;
· птахи
: лелека чорний, беркут, змієїд, шуліка рудий, орел-карлик, орлан-білохвіст, балобан, скопа, пугач;
· звірі
: кутора мала, підковоніс малий, нічниця триколірна, широковух звичайний, сліпак подільський, перегузня, тхір степовий, кіт лісовий.
Екологічні уявлення у молодших школярів формуються тільки під час безпосереднього спостереження тіл і явищ природи, а тому для цього потрібно використовувати кожну прогулянку, екскурсію, роботу в куточку живої природи, по догляду за кімнатними рослинами і т. ін. Об’єктів для спостереження безліч, можливості тут безмежні. Наведемо лише декілька прикладів для ілюстрації, які були використані під час експериментального навчання.
Під час уроку на тему «Будова рослин. Рослини – живі організми» з метою формування уявлення про складність, унікальність і тендітність організму рослини, перед виконанням учнями практичної роботи з елементами спостереження, спрямовану на навчання дітей догляду за кімнатними рослинами, ми провели вступну бесіду:
– Погляньте, діти, кімнатні рослини ростуть в однаковому ґрунті, поливаємо їх однаковою водою, а вони різні. У них різні стебла, листя, колір, і їх легко відрізнити одну від одної. Чи можна їх зробити на фабриці?
– Що, на вашу думку, складніше створено: космічний корабель чи жива рослина в нас на вікні?
Звичайно рослина! Люди навчились будувати великі заводи, літаки, космічні кораблі, роботи, але створити руками навіть найменший живий організм не можуть, тому що він дуже складний.
– А чи легко знищити живий організм?
Дуже легко: забудемо декілька днів поливати рослини і вони загинуть. Те ж трапиться, якщо, навпаки, будемо поливати дуже часто і багато, якщо необережно поставимо їх взимку біля відкритого вікна, якщо їм не вистачатиме світла і т.д. Причин може бути багато.
– Якщо ж рослина загинула, чи зможемо ми виростити нову?
Так, зможемо, при умові, що у когось залишилась рослина того ж виду і він дасть вам щепку чи насіння. Якщо ж уявити, що ніде більше така рослина не залишилась і наша була останньою, то ніхто ніколи на Землі більше її не побачить: вона зникла, і відтворити її неможливо. Так буває в природі. Зараз багато рослин виявляється на Землі все менше і менше. Щорічно деякі з них назавжди зникають із лиця Землі. Згадайте про це, якщо захочете зірвати квітку, зламати гілку куща чи дерева, витоптати траву. Пам’ятайте, знищені рослини можуть бути останніми!
Під час вивчення теми «Довкілля рослин. Як рослини пристосувалися до різних умов навколишнього середовища» з метою формування уявлення про взаємозалежність, корисність всіх природних об’єктів ми провели урок-екскурсію в найближчий ліс. Наведемо фрагмент цього уроку:
– Зверніть увагу на те, як приємно пахне в лісі навесні, повітря прозоре, яскраво світить сонце.
– Озирніться довкола. Назвіть дерева і кущі, які ростуть у лісі.
– Які трав’янисті рослини цвітуть?
– Розгляньте листя дерев, кущів і трав’янистих рослин. На листках видно сітку жилок, що нагадує мереживо, по краях – маленькі зубчики.
– Чи однаковий рисунок зображують жилки на різних листках? Чи однакового вони кольору?
– Доторкніться, погладьте стовбури різних дерев. Що ви помітили?
У одних дерев стовбур гладкий, блискучий (у молодих беріз, вільхи), а у інших – шорсткий, матовий (тополя, осика, верба тощо).
– Придивіться: на стовбурі і листочках у берези, горобини видно світлі плями. Це маленькі дірочки, через них дерево дихає. Воно живе. Якщо пошкодити стовбур, наприклад, забити цвях, порізати ножем чи зламати гілку, дерево буде хворіти і може навіть загинути: засохне.
– Розгляньте ще раз листочки. На деяких видно пошкодження, а від інших залишилась тільки частина. Як ви думаєте, що трапилось із листками?
Це їх їли гусінь метеликів, жуки листоїди, жуки короїди та інші комахи.
– Чи шкідливі ці комахи?
– То виходить краще, щоб їх не було в природі?
Тут ви і помилились! Влітку у всіх птахів вилуплюються пташенята, а майже всі птахи годують своїх пташенят комахами. Кожному пташеняті, щоб воно за літо встигло вирости і навчитись літати, потрібно з’їсти багато-багато комах та їх личинок. Птахи-батьки цілий день без втоми ловлять комах і годують пташенят.
– То чи потрібні в природі комахи?
– Можна сказати, що вони шкідливі?
Ось як цікаво виходить: дерево своїми листками годує комах, які потрібні птахам. Восени комах знайти важко: вони ховаються у щілини в корі, під опале листя, в ґрунт і засинають на зиму. Тоді комахоїдним птахам немає чим живитися, і вони відлітають у теплі краї.
– А що б сталося в природі, на вашу думку, якби комах насправді не стало?
Таким чином, на екскурсії під керівництвом вчителя діти фіксували увагу на своїх враженнях: приємний запах, неповторний колір і форми, шелест трави і шелестіння листя. Звертали увагу дітей на деталі, які часто залишаються непоміченими. Впродовж екскурсії було встановлено зв’язок «рослини – комахи – птахи» і підведено учнів до розуміння того, що не можна говорити про шкідливість певних природних об’єктів.
Під умілим керівництвом вчителя екскурсії у природу перетворюються на уроки мислення. У парку, лісі, біля річки учні навчаються спостерігати, аналізувати, порівнювати. У них формується уміння розуміти навколишнє середовище, бачити його з усіма притаманними йому властивостями. Та головне – вони усвідомлюють, що нехтування законами взаємозв’язку та взаємообумовленості явищ у природі може призвести до загибелі життя на Землі, тому обов’язок кожної людини – берегти природу не тільки в ім’я власного благополуччя, а й усіх людей планети.
Однією із важливих і дієвих форм організації процесу формування екологічної культури молодших школярів є проведення безпосередньої практичної діяльності учнів із питань охорони природи своєї місцевості.
З метою реалізації даного положення в умовах експериментального навчання ми запропонували учням такі види практичних робіт у природі, що проводились у позаурочний час:
– очищення галявини лісу від сміття;
– висаджування декоративних рослин на клумбі біля школи;
– огородження мурашника;
– виготовлення годівниць і підгодовування птахів узимку;
– виготовлення і розвішування шпаківень.
Найбільше задоволення приносить школярам творча праця, тому у їхню трудову діяльність ми включали елементи дослідництва. Для зручності фіксування результатів досліджень ми пропонували дітям оформляти екологічні проекти. Розглянемо один із них для прикладу.
Учні класу були поділені на групи по 3–4 чоловіки. Кожна група отримала завдання виготовити на вибір годівничку для птахів. Для зразка учням пропонувалися годівнички різної форми. На початку листопада годівнички були розвішані неподалік від школи так, щоб зручно було насипати туди корм і проводити спостереження.
Виконання дітьми дослідницького проекту «Годівничка» розпочиналося із визначення мети та конкретних поетапних практичних дій. Своєрідна схематична послідовність цих дій зображалася на аркуші паперу (див. рис. 4). За бажанням діти тут також малювали тематичні малюнки, клеїли наклейки чи картинки тощо.
Робота подібного характеру по спостереженню за поведінкою птахів проводилася також навесні, коли учні за допомогою батьків виготовили і розвішали в парку шпаківні.
| Наш проект називається «Годівничка» |
|
| Ми шукаємо відповіді на запитання: «Які птахи зимують у нашій місцевості і як їм допомогти?» |
|
| Дослідити, яким кормам віддають перевагу ті чи інші птахи? |
|
| Провести розслідування: чи впливає місце розвішування годівниць на частоту відвідування їх птахами. |
|
| Дізнатися, годівнички яких конструкцій найбільше подобаються пернатим. |
|
| Ми будемо спостерігати, хто прилітатиме до годівнички і слідкуватимемо, щоб у ній було досить корму. |
|
| Ми виготовимо годівничку і повішаємо її на яблуні неподалік від школи. |
|
| Нам треба дізнатись, які птахи можуть прилітати до нас взимку і як їх упізнати. |
|
| МИ ХОТІЛИ ЗРОБИТИ |
МИ ЗРОБИЛИ |
Рис. 4. План проекту «Годівничка»
Щоб покращити екологічні знання, ми також використовували масові позакласні заходи на екологічну тематику. Це допомагає кращому засвоєнню учнями екологічного матеріалу, розширює їхній кругозір. Діти дізнаються безліч цікавої і корисної інформації про рослини і тварини, явища природи. Дізнаються, як допомогти маленькій пташці, яка залишилась серед лісу без своєї домівки, що потрібно зробити для маленької тваринки, у якої мисливці вбили батьків, чи потрібно витоптувати рослини і зривати квіти і т. ін. Дізнаються про зимуючих птахів і перелітних (їх назви, умови життя, будову). Створюють безліч різноманітних ситуацій як допомогти природі, озвучують ролі найрізноманітніших рослин і тварин (див. додатки Б, В).
Під час констатувального етапу експерименту, проводячи спостереження за роботою вчителів початкової школи, ми дійшли висновку, що недостатньо уваги звертають вчителі і на екологічне просвітництво серед батьків. Хоча відомо, що основи екологічної культури дітей закладаються саме в сім’ї. Ефективність формування екологічної культури залежить від спільних дій школи та сім’ї. У багатьох своїх творах В. Сухомлинський показав, як розвиток особистості залежить від культури батька і матері, як пізнаються людські стосунки і суспільне оточення на прикладі батьків.
З огляду на це ми вважали за доцільне ознайомлювати батьків із конкретними завданнями, на які має орієнтуватися сім’я в процесі формування екологічної культури молодшого школяра:
- розвивати уявлення школярів про навколишній світ;
- виховувати почуття любові, чуйності, доброзичливості, поваги до об’єктів природи, потребу у спілкуванні з природою;
- вдосконалювати вміння спостерігати й відчувати її красу і гармонію;
- розвивати інтерес та прагнення до пізнання природи;
- виховувати культуру поведінки в природі, відповідальність за свої вчинки;
- формувати вміння піклуватися про об’єкти природи.
Сім’я має великі можливості, щоб забезпечити безпосереднє спілкування дитини з природою в різні пори року. Важливо, щоб батьки побували з дітьми у лісі, в полі, біля підніжжя гори, поблизу водойми, на присадибній ділянці. Діти отримують величезне задоволення спостерігаючи за білочкою, дятлом, синичками та іншими тваринами. Радість зустрічі з живими істотами надовго залишиться в пам’яті школярів, пробудить допитливість, потребу захищати та охороняти природу, дотримуватись правил поведінки в природі.
Батьки допомагали учням вести спостереження за сезонними змінами в природі, заповнювати календар спостережень, пізнавати гармонію взаємозв’язків у довкіллі, виділяти істотні та неістотні ознаки предметів та явищ природи. Діти ніколи не забудуть, як спостерігали з татом чи з мамою за ранковою зорею, вечірнім заходом сонця, місяцем та зорями. Батьки разом із вчителем навчали молодших школярів турбуватися про природу, робили з ними годівнички для птахів, шпаківні, допомагали заготовляти корм для птахів, підгодовували їх узимку, доглядали за рослинами, які були висаджені на клумбі біля школи, разом із дітьми очищали галявину в лісі від сміття. У такій спільній діяльності батьки виступали яскравим прикладом для своїх дітей. Якщо тато і мама дотримуються правил поведінки у природі, то їх будуть дотримуватися і їхні діти.
Формуванню свідомого відповідального ставлення до природи сприяє також ігрова діяльність учнів, особливо ситуативні екологічні ігри (див. додаток А). Саме в них дитина потрапляє у становище, яке може скластися в реальному житті. Наприклад, під час прогулянок, екскурсій можна провести гру «Покажи, який ти є». Її мета – перевірити, як поводяться діти на лоні природи і як реагують на втручання людини в природне середовище. Маршрут визначається завчасно: передбачаються зустрічі з різними природними об’єктами, спостереження за поведінкою, вчинками дітей, аналіз яких здійснюється в кінці гри. Штрафні очки записуються, якщо учні галасують, топчуть траву, не помічають і не прибирають побутове сміття (папір, консервні банки і т. ін.). Ситуації, в які потрапляють діти на маршруті, можуть бути різними. Все залежить від місцевих умов та винахідливості вчителя.
В екологічному вихованні дітей молодшого шкільного віку чимало важить формування культури почуттів та постійне закріплення їх у конкретних життєвих ситуаціях. Саме завдяки емоційному відчуттю довкілля, дитина може природно сприймати явища та об’єкти, виявляти свої почуття. Екологічна освіта має збуджувати емоційний відгук на найрізноманітніші об’єкти та явища природи, викликати бажання милуватися, насолоджуватись природою, берегти її. Дитина повинна прагнути передавати свої почуття від спілкування із природним оточенням засобами мистецтва, художнього слова.
Становлення і формування екологічної культури учнів стає основою знань про морально-етичні норми та правила і робить їх основним регулятором поведінки. Лише система внутрішніх відносин стає основою особистої поведінки і виникає лише у світі культури.
2.3 Аналіз результатів експериментального дослідження
Одним із завдань експериментального дослідження було перевірити ефективність запропонованих шляхів удосконалення процесу формування екологічної культури молодших школярів. Ми ставили за мету порівняти результати роботи експериментального і контрольного класів, які мали відмінності в організації та змісті навчального процесу.
Оскільки екологічна культура розглядається ученими, як одна із властивостей особистості, і виявляється у єдності афективного, когнітивного, аксіологічного і праксеологічного компонентів, то для оцінки ефективності проведеної роботи ми послуговувалися критеріями, котрі засвідчують рівень сформованості у молодших школярів елементів екологічної культури (див. п. 1.3).
Відповідно до критеріїв когнітивного (інтелектуального) компоненту у молодших школярів наприкінці експериментального навчання повинна бути сформована відповідна система осмислених екологічних знань, а також знання норм і правил поведінки в природному середовищі та вміння практично їх застосовувати у навколишньому світі.
Для визначення рівня екологічної культури учнів за критеріями когнітивного компоненту, тобто з метою перевірки наявності в учнів експериментального та контрольного класів елементарних екологічних уявлень ми провели підсумкове письмове опитування наприкінці навчального року. Завдання для опитування розроблялись відповідно до рекомендацій Міністерства освіти і науки України щодо контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи. Змістову основу, розроблених контрольних завдань, становив програмовий матеріал із курсу «Я і Україна. Природознавство» в 3 класі (див. додаток Д).
Проаналізувавши відповіді учнів, ми одержали такі результати (див. табл. 3).
Таблиця 3. Результати виконання учнями завдань підсумкового опитування
| Рівень навчальних досягнень учнів |
Клас |
Кількість учнів |
у% |
| Низький |
експериментальний |
1 |
4,1 |
| контрольний |
3 |
12,0 |
|
| Середній |
експериментальний |
4 |
16,7 |
| контрольний |
10 |
40,0 |
|
| Достатній |
експериментальний |
9 |
37,5 |
| контрольний |
7 |
28,0 |
|
| Високий |
експериментальний |
10 |
41,7 |
| контрольний |
5 |
20,0 |
Отримані результати свідчать, що кількісні показники наприкінці експериментального навчання в експериментальному класі на всіх рівнях кращі, ніж у контрольному. Зокрема, якщо у контрольному класі високого рівня сформованості екологічних знань досягли 20,0% учнів, то в експериментальному класі цей показник становить 41,7%. Крім того, кількість учнів, що виявили середній рівень сформованості екологічних знань, в експериментальному класі становить 16,7% учнів, а в контрольному класі – 40,0% учнів. Позитивним є також той факт, що в експериментальному класі кількість учнів із низьким рівнем сформованості знань усього 4,1%, а в контрольному класі цей показник становить 12,0%, що майже у тричі більше.
Відповідно до критеріїв аксіологічного (ціннісного) компоненту в учнів початкової школи має бути сформована система ціннісного ставлення до природних об’єктів (розуміння необхідності бережливого ставлення, прояв готовності надати допомогу і відповідальність за хороший стан довкілля), розуміння природи як універсальної цінності, здатність оцінювати стан навколишнього середовища, ставлення людей і самого себе до природи.
Характер ставлення молодших школярів до навколишньої природи ми визначали за методикою, запропонованою О. Козіною та О. Степанян [32].
Характер методики: письмове опитування – тест (10 запитань).
Інструкція: виберіть правильну відповідь на запитання.
1. «Людина повинна знати все про навколишній світ!» Чи згідні ви з цим твердженням?
а) так; б) ні.
2. Як слід вчинити, якщо, гуляючи в лісі, ви побачите тліюче вогнище?
а) загасити; б) пройти повз; в) не звертати уваги.
3. Який вчинок ви вважаєте аморальним?
а) вирубка лісів; б) піклування про бездомних тварин;
в) підгодовування птахів.
4. Як ви вчините, якщо знайдете гніздо з пташенятами?
а) принесу додому; б) залишу на місці;
в) подивлюся на них і покладу назад у гніздо.
5. Чи потрібно винищувати таких комах, як комарі та мухи?
а) ні; б) так.
6. Чи можна шуміти, гуляючи навесні в лісі, в гаю?
а) не знаю; б) чому б і ні; в) не можна.
7. Чи потрібно піклуватися про навколишнє середовище?
а) не потрібно; б) потрібно, але інколи;
в) потрібно, завжди і постійно.
8. Якщо ви побачите на дорозі гусінь, що повзе, то:
а) спробую наступити на неї; б) пройду повз, обійду її;
в) візьму її, щоб показати друзям.
9. Як ви ставитесь до винищення тварин браконьєрами?
а) байдуже: мене це не стосується; б) негативно;
в) позитивно.
10. Як ви вчините, якщо в лісі знайдете отруйні гриби?
а) зіб’ю їх ногою; б) зріжу ножем і викину на смітник;
в) залишу їх на місці.
Оцінка: за кожну правильну відповідь нараховується 1 бал, за неправильну – 0 балів.
Наприкінці підраховується сума всіх балів.
Інтерпретація: характер ставлення учнів до навколишньої природи визначається за шкалою:
8–10 балів – емоційно-позитивне, відповідальне ставлення;
5–7 балів – позитивне ставлення;
4 і нижче балів – безвідповідальне ставлення до природи.
Проаналізувавши результати тестування, ми отримали такі дані (див. табл. 4).
Таблиця 4. Результати виконання учнями тестових завдань
| Характер ставлення до природи |
Клас |
Кількість учнів |
у% |
| емоційно-позитивне, відповідальне ставлення |
експериментальний |
13 |
54,2 |
| контрольний |
7 |
28,0 |
|
| позитивне ставлення |
експериментальний |
11 |
45,8 |
| контрольний |
14 |
56,0 |
|
| безвідповідальне ставлення до природи |
експериментальний |
0 |
0,0 |
| контрольний |
4 |
16,0 |
Дані таблиці свідчать, що в учнів експериментального класу переважає емоційно-позитивне, відповідальне ставлення до навколишньої природи (54,2%), тоді як в учнів контрольного класу переважає позитивне ставлення (56,0%). Крім того, в експериментальному класі жоден учень не виявив безвідповідальне ставлення до природи, тоді як у контрольному класі цей показник становив 16,0%.
Відповідно до критеріїв афективного компоненту учні здатні насолоджуватися природним довкіллям, проявляти позитивні емоційні реакцій на об’єкти і явища природи, виявляти особисте занепокоєння щодо екологічних негараздів, вміють передати свої почуття засобами слова, а також пензля. У них наявний стійкий інтерес до природних об’єктів.
Щоб з’ясувати характер інтересу, що проявляють учні до об’єктів навколишньої природи, ми провели спостереження за діяльністю дітей на уроках «Я і Україна». Нас цікавило, чи проявляють школярі увагу, зацікавленість до об’єктів і явищ природи, що вивчаються на уроці, чи ставлять запитання пізнавального характеру, чи є у них бажання дізнатися нове та ін. Дані спостережень узагальнено в таблиці 5.
Таблиця 5. Характер інтересу, що проявляють учні до навколишньої природи
| Характер інтересу |
Клас |
Кількість учнів |
у% |
| Дієвий, стійкий інтерес |
експериментальний |
14 |
58,3 |
| контрольний |
7 |
28,0 |
|
| Ситуативний інтерес |
експериментальний |
8 |
33,3 |
| контрольний |
13 |
52,0 |
|
| Ситуативний фрагментарний інтерес, зі швидким переключенням та слабким утриманням |
експериментальний |
2 |
8,3 |
| контрольний |
5 |
20,0 |
Дані таблиці свідчать, що в учнів експериментального класу переважає стійкий дієвий інтерес до об’єктів і явищ навколишньої природи (58,3%), тоді як в учнів контрольного класу переважає ситуативний інтерес (52,0%). В експериментальному класі менше учнів, які проявляють ситуативний фрагментарний інтерес (8,3%), ніж у контрольному класі (20,0%).
Крім того, для визначення рівня екологічної культури за критеріями афективного компоненту, які передбачають здатність учнів насолоджуватися природним довкіллям і вміння передавати свої почуття засобами слова та образотворчими засобами, ми запропонували учням експериментального і контрольного класів на уроці української мови написати твір-роздум на тему «До природи не неси шкоди». Крім того, на уроці образотворчого мистецтва учням було запропоновано намалювати плакат на таку ж тематику. Спостерігаючи за процесом виконання учнями цих завдань, ми відзначили, що учні експериментального класу впоралися з ними без значних труднощів, їм легше було писати твір і виконувати малюнки. Учні ж контрольного класу в процесі роботи постійно задавали запитання і зверталися за допомогою до вчителя.
На основі аналізу всіх даних отриманих наприкінці формувального експерименту (табл. 3, 4, 5) ми обчислили загальний середній показник і визначили рівні сформованості екологічної культури в учнів 3 класів. Співвідношення кількості учнів із відповідними рівнями сформованості екологічно культури покажемо за допомогою рис. 4.
Рис. 4. Співвідношення рівнів сформованості екологічної культури молодших школярів
Таким чином, аналіз результатів експериментального дослідження свідчить про те, що для учнів експериментального класу характерний вищий рівень сформованості екологічної культури, ніж для учнів контрольного класу.
Отримані дані також підтверджують той факт, що визначені нами шляхи удосконалення процесу формування екологічної культури молодших школярів на уроках «Я і Україна» є ефективними.
Висновки
Вивчення й аналіз педагогічної та методичної літератури показало, що поняття «екологічна культура» вживається в різних аспектах.
По-перше, це поняття розглядається як органічна складова всієї культури суспільства і характеризує сферу взаємодії людства з природою. У такому розумінні поняття екологічної культури має історичний характер і визначається дослідниками як сукупність досягнень суспільства в його матеріальному й духовному розвиткові, закріплених у звичаях, етичних нормах, в усталених стереотипах ставлення людей до природи, поведінці у природному середовищі.
По-друге, у педагогічному аспекті поняття «екологічна культура» вживається для визначення рис особистості, що передбачає наявність у людини відповідних знань та переконань, підпорядкування практичної діяльності вимогам раціонального природокористування. Екологічна культура особистості передбачає наявність у людини певних знань, переконань, моральних установок, готовності до діяльності, які узгоджуються з вимогами бережливого ставлення до природи. У такому розумінні екологічна культура є показником свідомого, відповідального ставлення особистості до навколишньої природи.
Формування екологічної культури потрібно здійснювати безперервно в сім’ї, протягом усіх років перебування дітей у дошкільних закладах, школі і продовжувати її в післяшкільний період. Значна роль належить початковій школі, яка є однією з перших ланок становлення людини-громадянина. Адже основні риси характеру особистості формуються у ранньому дитинстві, і спілкування з природою має у вихованні дитини першорядне значення. Враження дитинства часто закарбовується в пам’яті назавжди.
Процес формування екологічної культури розглядається як важливий напрям у роботі навчальних закладів, який здійснюється шляхом використання різних форм та методів роботи, що стимулюють самостійну діяльність дітей.
Зокрема, до основних форм організації роботи, спрямованої на формування екологічної культури молодших школярів, належать: екологічні екскурсії та спостереження; уроки доброти і мислення серед природи, екологічні бесіди з проведенням проміжних зрізів, дозована розповідь на екологічну тематику; екологічні гуртки; обговорення і програвання ситуацій морального вибору; кількісний експеримент; екологізація життєвого середовища; екологічні акції, дні (тижні) екологічної творчості, екологічні свята та конкурси; трудовий десант і ведення «Панорами добрих справ»; зелений і голубий патруль; клуб дослідників природи, лабораторія юного еколога; складання екологічних карт і стежин; ведення фенологічних календарів природи; відвідування і створення екологічних музеїв, виставок і композицій.
Цілеспрямована робота із формування екологічних уявлень у молодших школярів починаючи з 1 класу є основною умовою формування екологічної культури дітей та почуття особистої відповідальності підростаючого покоління за стан навколишньої природи. Ця робота може здійснюватися за допомогою різних методів – способів впливу на свідомість, волю, почуття, поведінку вихованців, метою яких є досягнення певних змін у розвитку якостей школяра, формування його переконань, почуттів, навичок, поведінки тощо.
Враховуючи індивідуальні та вікові особливості учнів молодшого шкільного віку, зміст екологічних знань та можливості щодо їх формування у змісті предмету «Я і Україна», виявлено та експериментально перевірено шляхи, що сприяють удосконаленню процесу формування екологічної культури учнів початкової школи, а саме:
- використання додаткового матеріалу екологічного спрямування на уроках «Я і Україна»;
- проведення екологічних спостережень та екскурсій у природу;
- організація безпосередньої діяльності учнів із питань охорони природи своєї місцевості під час навчально-пізнавальної та суспільно корисної праці;
- проведення позакласних заходів на екологічну тематику;
- залучення батьків до процесу формування екологічної культури дітей.
У процесі експериментального дослідження було доведено ефективність запропонованих шляхів формування екологічної культури молодших школярів.
Отримані результати засвідчили, що кількісні показники наприкінці навчального року в експериментальному класі на всіх рівнях кращі, ніж у контрольному. Зокрема, якщо у контрольному класі високого рівня сформованості екологічних знань досягли 20,0% учнів, то в експериментальному класі цей показник становить 41,7%. В учнів експериментального класу переважає стійкий дієвий інтерес до об’єктів і явищ навколишньої природи (58,3%), тоді як в учнів контрольного класу переважає ситуативний інтерес (52,0%). Учням експериментального класу характерне переважно емоційно-позитивне, відповідальне ставлення до навколишньої природи (54,2%), тоді як учням контрольного класу – позитивне ставлення (56,0%).
Загальною тенденцією, виявленою у процесі обробки результатів формувального експерименту, було зростання кількості учнів експериментального класу, порівняно з контрольним, що досягли високого рівня сформованості екологічної культури (експериментальний клас – 51,4% учнів; контрольний клас – 25,3% учнів), та зменшення кількості учнів, що виявили низький рівень (експериментальний клас – 4,2% учнів; контрольні класи – 16,0% учнів).
Таким чином, результати дослідження підтвердили, що наявні відмінності у рівнях сформованості екологічної культури між учнями експериментального та контрольного класів є суттєвими і зумовленими впливом експериментальної методики навчання.
Список використаної літератури
1. Байбара Т.М. Методика навчання природознавства в початкових класах: Навчальний посібник. – К.: Веселка, 1998. – 334 с.
2. Байбара Т.М., Бібік Н.М. Я і Україна: Підручник для 3 класу. – К.: Форум, 2003. – 176 с.
3. Байбара Т.М., Бібік Н.М. Я і Україна: Підручник для 4 класу. – К.: Форум, 2004. – 176 с.
4. Бібік Н.М., Коваль Н.С. Я і Україна. Віконечко: Підручник для 1 класу. – К.: Генеза, 2007. – 112 с.
5. Бібік Н.М., Коваль Н.С. Я і Україна: Підручник для 2 класу. – К.: «А.С.К.», 2002. – 144 с.
6. Біда О.А. Природознавство і сільськогосподарська праця. Методика викладання. – Київ; Ірпінь: ВПКФ «Перун», 2000. – 400 с.
7. Білоус С. Уроки з екологічного виховання // Рідна школа. – 1997. – №6. – С. 70–72.
8. Богданец Г.П., Смирнова Л.Я. Формирование экологических представлений у шестилетних первоклассников // Начальная школа. – 1989. – №5. – С. 30–31.
9. Ващенко Н.І. З досвіду екологічного виховання молодших школярів // Початкова школа. – 1990. – №8. – С. 40–44.
10. Виноградова Н.Ф. Экологическое воспитание детей дошкольного и младшего школьного возраста // Экологическое образование: концепции и методические подходы. – М., 1996.
11. Вознюк О. Наукова сутність педагогічної системи В. Сухомлинського. Екологічний аспект // Наукові записки ТДПУ. Серія: Педагогіка. – Тернопіль. – 2002. – Вип. 5. – С. 75–77.
12. Гладюк Т.В. Ідеї формування екологічної культури молодших школярів у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського // Наукові записки ТДПУ. Серія: Педагогіка. – Тернопіль. – 2002. – Вип. 5. – С. 56–59.
13. Глазачев С.Н., Козлова О.Н. Экологическая культура. – М., 1997. – С. 15.
14. Горопаха Н.М. Краще пізнати щоб зберегти. – Рівне, 1998. – 76 с.
15. Горощенко В.П., Степанов И.А. Методика преподавания природоведения. – М.: Просвещение, 1984. – 159 с.
16. Гриньова Є.О. Завдання екологічного змісту в курсі природознавства // Початкова школа. – 1990. – №7. – С. 46–47.
17. Дерев’янко В.О. Екологічне виховання учнів // Початкова школа. – 1989. – №11. – С. 27–30.
18. Дерябо С.Д. Природный объект как «значимый другой». – Даугавпилс, 1995. – С. 45–67.
19. Дерябо С.Д., Ясвин В.А. Экологическая педагогика и психология. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1996.
20. Запорожан З.Є. Екологія в початковій школі. – Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Подільський державний університет, 2005. – 252 с.
21. Запорожан З.Є. Природоохоронне виховання молодших школярів // Початкова школа. – 1987. – №1. – С. 34–37.
22. Захлебный А.Н. Школа и проблемы охраны природы. – М.: Педагогика, 1981. – 184 с.
23. Зверев И.Д. Экология в школьном обучении: Новый аспект образования. – М.: Просвещение, 1980.
24. Зотов В.В. Воспитание у младших школьников эмоционально-ценностного отношения к природе: Автореф. дис…. канд. пед. наук. – М., 1998. – 20 с.
25. Иванова Т.С. Экологическое образование и воспитание в начальной школе: Учебно-методическое пособие. – М.: Академия, 2003.
26. Идейно-нравственное воспитание учащихся в процессе обучения: Книга для учителя / Д.И. Водзинский, С.В. Лундина, Е.В. Перевозная и др.; Под ред. Д.И. Водзинского, Ж.Е. Завадской. – Минск, 1991.
27. Ильина А.Н. Теоретические проблемы воспитания у школьников экологической культуры как части их мировоззрения: Автореф. дис…. канд. пед. наук. – М., 1998. – 18 с.
28. Казанский Н.Г., Назарова Т.С. Дидактика (начальные классы). – М.: Просвещение, 1978. – 224 с.
29. Кардешук Н., Янішевська С. Формування екологічної свідомості особистості // Проблеми педагогічних технологій. Збірник наукових праць. – Луцьк. – 2003. – Вип. 3. – С. 198–202.
30. Кисельов Ф.С. Методика викладання природознавства в початкових класах. – К.: Вища школа, 1975. – 176 с.
31. Ковальчук Г.В., Ковальчук Г.С. Екологічне виховання молодших школярів // Початкова школа. – 1987. – №12. – С. 50–55.
32. Козина Е.Ф., Степанян Е.Н. Методика преподавания естествознания. – М.: Академия, 2004. – 496 с.
33. Концепция общего среднего экологического образования / И.Д. Зверев, А.Н. Захлебный, И.Т. Суравегина, Л.П. Симонова-Салеева. – М., 1994.
34. Критерии, методы и методика изучения и формирования отношений школьников к природе: Метод. рекомендации и разработки / Авт.-сост. А.П. Сидельковский. – Ставрополь; Пятигорск, 1988.
35. Круть И.В., Забелин И.М. Очерки истории представлений о взаимоотношении природы и человека. – М., 1988.
36. Кудрик В., Стасюк Л. Екологічне виховання учнів молодшого шкільного віку як педагогічна проблема // Наукові записки ТДПУ. Серія: Педагогіка. – 2001. – №5. – С. 100–103.
37. Курдидик С.В. Підвищувати ефективність екологічного виховання // Початкова школа. – 1987. – №12. – С. 51–55.
38. Кусяк Г. Взаємодія людини і природи // Початкова школа. – 2001. – №6. – С. 31–34.
39. Лаптєва И.Р. Методы воспитания экологической культуры школьников // Биология в школе. – 1997. – №3. – С. 27–29.
40. Лаптева И.С. Самовоспитание экологической культуры подростков: Методические материалы / РАО, Ин-т развития личности. – М., 1995.
41. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник, – Харків: «ОВС», 2002. – 400 с.
42. Лях В. Казка в екологічному вихованні молодших школярів // Початкова школа. – 2001. – №1. – С. 27–29.
43. Маркарян Э.С. Теория культуры и современная наука: Логики логический анализ. – М.: Просвещение, 1983.
44. Мелаш В. Екологія для молодших школярів // Початкова школа. – 2001. – №5. – С. 22–25.
45. Моисеева Л.В. Диагностические методики в системе экологического образования: Книга для учителя. – Екатеринбург, 1996.
46. Нарочна Л.К., Ковальчук Г.В., Гончарова К.Д. Методика викладання природознавства. – К.: Вища школа, 1990. – 202 с.
47. Отношение школьников к природе / Под ред. И.Д. Зверева, И.Т. Суравегиной. – М.: Просвещение, 1988. – 84 с.
48. Оценка качества знаний обучающихся, оканчивающих начальную школу / Н.Ф. Виноградова и др. – М., 2000. – С. 246–247, 251–252.
49. Пакулова В.М., Кузнецова В.И. Методика преподавания природоведения. – М.: Просвещение, 1990. – 192 с.
50. Плешаков А.А. Экологические проблемы и начальная школа // Начальная школа. – 1991. – №5. – С. 23–24.
51. Подласый И.П. Педагогика начальной школы. – М.: Владос, 2001. – 400 с.
52. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1–4 класи. – К.: Початкова школа, 2006. – С. 246–276 с.
53. Пустовіт Г.П. Сучасні підходи до розуміння сутності принципів екологічної освіти учнів у позашкільних закладах // Збірник наукових праць. Педагогічні науки. – Херсон: Вид-во ХДУ, 2003. – Вип.. 34. – С. 95–102.
54. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи: Підручник для студентів педагогічних факультетів. – К.: Генеза, 1999. – 368 с.
55. Самієнко В.С. Екологічне виховання шестиліток при ознайомленні з рослинами // Початкова школа. – 1990. – №3. – С. 42–45.
56. Сергеєва В., Семенюк О. Від екологічної освіти до екологічної свідомості // Проблеми педагогічних технологій. Збірник наукових праць. – Луцьк. – 2003. – Вип. 3. – С. 80–86.
57. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві. – К.: Радянська школа, 1988. – 310 с.
58. Тарасова Т. Экологическое образование младших школьников на межпредметной основе // Начальная школа. – 2000. – №10. – С. 61–62.
59. Ткачук Г.Б. Формування екологічної культури учнів. – М.: Знання, 1987. – 32 с.
60. Утков П.Ю. Из опыта экологического обучения младших школьников // Начальная школа. – 2001. – №4. – С. 24–26.
61. Экология сознания во взаимодействии общества и природы: Межвуз. сб. науч. трудов. – Иваново, 1984.
62. Экологическое образование школьников / Под ред. И.Д. Зверева, И.Т. Суравегиной. – М.: Педагогика, 1983. – 210 с.
63. Экологическое и эстетическое воспитание школьников / Под ред. Л.П. Печко. – М.: Просвещение, 1984. – 128 с.
64. Ясвин В.А. Исследование структурных характеристик личностного отношения к природе // Психологический журнал. – 1995. – Т. 16. – №3. – С. 65–69.
65. Ясвин В.А. Особенности личностного отношения к природе в подростковом возрасте // Вопросы психологии. – 1995. – №4. – С. 14–17.
66. Ясвин В.А. Психолого-педагогическая коррекция субъективного отношения к природе в процессе экологического образования // Вопросы психологии. – 1998. – №4. – С. 32–34.