Міністерство науки та освіти України
Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля
Кафедра політології
Курсова робота
З дисципліни: «Загальна теорія політики»
На тему: «Основні етапи еволюції ідеї громадянського суспільства»
Студентка групи МК-341 Косова А.С.
Науковий керівник проф. Щедрова Г.П.
Луганськ, 2007
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………..С. 3 Розділ І. Еволюція ідей громадянського суспільства в політичній теорії..С. 6
1.1. Теоретичні підходи до розробки громадянського суспільства в давні часи та у Середньовіччі…...…………………………………………………С. 6
1.2. Громадянське суспільство в працях науковців Нового часу…...С. 11
Розділ ІІ. Сучасні дослідження громадянського суспільства……………..С. 18
2.1. Сутність громадянського суспільства…………..……………….С. 18
2.2. Значення теорії громадянського суспільства для демократизації суспільно-політичного життя………………………………………….…….С. 23
Висновки……………………………………………………………………...С. 28
Посилання………………………………………………………………….….С. 31
Список використаної літератури……………………………………………С. 34
Вступ
Актуальність теми.
Останнім часом проблеми громадянського суспільства, що відносяться до взаємозв’язку особистості, соціальних груп, суспільних формувань та держави, знаходяться у центрі уваги вітчизняних вчених, журналістів та політиків. І це зрозуміло, оскільки формування громадянського суспільства пов’язано з розвитком демократії, ринкової економіки та становленням правової держави – інакше кажучи з глобальним соціальним переустроєм, в ході якого мали б виникнути структури суспільного контролю, гарантуючі обратний зв’язок між людиною та суспільством.
Відродження інтересу до громадянського суспільства як соціального феномену пов’язано перед усім з тими соціально-політичними потрясіннями, які зовсім змінили лице Східної Європи та України за останні п’ятнадцять років. Серед вчених-суспільствознавців як у нашій країні, так і на Заході існують багато різнів підходів до вивчення даного феномену, але до сих пір немає єдиної думки відносно його сутності, походження та історичних меж. Політологи, публіцисти, політики, вчені використовують цей термін, вкладуючи в нього абсолютно різний зміст.
Сучасні уявлення про громадянське суспільство – результат їх довгої еволюції в історії соціально-філософської та політичної думки, чим і пояснюється їх багатоманітність та протиречність.
Об
¢
єктом
даної роботи є ідея громадянського суспільства як особливої системи соціально-політичних відносин.
Предметом
даної роботи є феномен громадянського суспільства в контексті його історичного розвитку.
Мета і завдання дослідження.
Основна мета курсової роботи - виявити і проаналізувати основні етапи розвитку ідеї громадянського суспільства.
Визначена мета конкретизована такими завданнями:
- розглянутиосновні етапи розвитку ідеї громадянського суспільства;
- дослідити особливості теоретичних підходів до визначення феономену на різних етапах розвитку політичної думки;
- встановити принципи та сутність громадянського суспільства в сучасних дослідженнях;
- виявити значення теорії громадянського суспільства для демократизації суспільно-політичного життя;
Джерельну базу
даної роботи складають досягнення світової суспільно-політичної думки, що містять у собі твори прогресивних політологів, соціологів, філософів, просвітителів; політологічні та соціологічні дослідження; праці вчених опубліковані в пресі.
У різні часи проблема громадянського суспільства, його взаємодія з державою привертала увагу вчених, політиків. В історичному контексті можна вказати успіхи у вивченні заначених феноменів. Значний внесок у їх дослідження зробили Арістотель, Н. Макіавеллі, Дж. Локк, Г.В.Ф. Гегель, А. де Токвіль та інші дослідники.
Термін «громадянське суспільство» присутній в літературі європейського Середньовіччя та Нового часу. Одні автори вважать, що поняття «громадянське суспільство» таке ж стародавнє як і сама політична наука, що восходить до ідеї платонівського суспільства-держави, арістотелевського поліса, цицеронівського громадянського суспільства і т.ін. Деякі автори назівають Лейбніца, в трудах якого на прикінці XVII сторіччя виникає цей термін. Треті вважають, що вперше це поняття вжив у 1767 р. А. Фергюсон і тлумачив його як стан громадянності та наслідок цивілізації. Ідея громадянського суспільства як сувереного народу виникла ще за античних часів. І кожна епоха внесла свій доробок у вивчення цього феномену. Але й досі спостерігається великий спектр поглядів, оцінок.
Майже до другої половини 70-х років нашого століття розробка проблеми громадянського суспільства не проводилась. Відбулася підміна понять: під суспільством взагалі малося наувазі, насамперед, громадянське суспільство. Відродження інтересу до цієї проблеми в західній науці припадає на другу половину 70-х і на 80-і роки, коли позначився перехід до демократії. З цього приводу в роботі акцентується увага на значенні теорії громадянського суспільства для демократизації суспільно-політичного життя.
Розділ І
Еволюція ідей громадянського суспільства
в політичній теорії
1.1.
Теоретичні підходи до розробки громадянського суспільства в давні часи та у Середньовіччі
Генезис ідеї громадянського суспільства коріниться в об’єктивно існуючій потребі індивідуальної свободи, самоцінності кожної окремої особи. Однак матеріальна свобода має матеріалізуватися в такому громадянському просторі, де людські уподобання мали б позитивні результати для суспільства.
Тенденції громадянства в житті народів відомі ще в античному світі. Відтоді започатковується й історія самого поняття «громадянин». Завдяки боротьбі народних мас з олігархією в Давній Греції створюється напівобщинна, напівдержавна форма упорядкування – держава-поліс. Демократичне коріння народу сприяло формуванню своєрідного «громадянського» суспільства. Найбільше це виявилось під час правління Перікла, коли демократичний устрій країни викликав захоплення всіх громадян. Сам Перікл вважав сучасний йому державний лад демократичним, оскільки він був заснований на перевазі більшості, повазі один до одного, доброчесності. Навіть бідність не позбавляла людину поваги, якщо вона чинила щось добре для міста, держави. Вже тоді в людині зароджувався патріотизм, необхідний для виявлення її як громадянина.
Тож коріння поняття та самої ідеї громадянського суспільства сягає Давньої Греції та античного Риму, а саме політико-юридичної думки тих часів. Термін «громадянський» походить від давньогрецького «polites» і латинського «civilis». Саме у Давній Греції поняття суспільства, громади і держави практично повністю співпадали: громадянські права надавало місто-держава, а бути вигнаним з рідного міста означало втратити свою ідентичність. У тогочасних невеликих містах-державах громадянин мав реальну можливість прямо впливати на прийняття загальнодержавних, а отже й загальносуспільних рішень. Як справедливо зазначає К. Гаджиєв, його знаходимо в ідеї поліса Арістотеля (koinoiapolitike), societascivilis – Цицерона та ідеях природнього права. Цицерон зокрема вважав, що надбанням громадянської общини, надбанням народу є держава. Але що являє собою громадянська община, як не силу людей, які пов’язані між собою[1].
Серед перших мислителів, які трактували проблему громадянського суспільства, називають Платона. І справді, не окремі його висловлювання, а доволі цілісна концепція суспільної спільноти – спільноти громадян є прикметною рисою філософії цього мислителя. Узгодженими, за Платоном, є природні соціальні потреби, притаманні людям від народження, та головні чесноти людини. Як у душі людини наявні три складові – чуттєва, вольова і розумна, так і в суспільстві наявні три основні страти: виробники, воїни і правителі. Для кожної із страт властиві свої чесноти: для виробників – поміркованість у задоволенні чуттєвих бажань, для воїнів – мужність у послідовній реалізації вольових прагнень (передусім, на користь батьківщині), для правителів – мудрість як застосування розуму на користь усієї спільноти. До певної верстви людина потрапляє внаслідок власних природжених нахилів, тому соціальна структура є похідною від потреб індивіда [2]. У свою чергу, жорстка критика Платоном сучасної йому держави, а також уявлення про ідеальну державу, яка відповідала б вимогам ідеальної суспільної структури, а отже й потребам людини, дозволяє говорити про концептуальний підхід, який цілком відповідає ідеї громадянського суспільства.
Услід за Платоном, Аристотель також великої ваги надає суспільному значенню держави, однак на відміну від нього вважає, що існуючі держави є недосконалими копіями вихідної ідеальної держави, а навпаки – держава поступово змінюється відповідно до суспільних потреб, оскільки вона є природним продуктом розвитку суспільства на певному етапі. Важливим для теорії громадянського суспільства є також аналіз Аристотелем суспільних сфер, які він вважав відносно незалежними від держави. Він говорив, що перед тим як визначити, що є держава, слід визначити розуміння про громадянина, тому що держава є сукупність громадян, суспільство громадян. Виходячи з «Політики» Арістотеля істинне громадянство, а виходячи з цього й суспільство громадян, існують тільки там, де верховна влада діє в інтересах загального блага, де особи визнані громадянами (не раби), можуть приймати «рівну участь у всіх вигодах суспільного життя» [3]. Тоді як Платон у еволюції своїх політичних поглядів тяжів до держави тоталітарного типу, Аристотель, навпаки, розглядає як самоврядні питання економіки, сім’ї, моральності, духовної сфери.
Мислителі Давнього Риму зробили свій внесок щодо розробки сутності прав та обов’язків громадянина. Ним вважали вільну людину, яка мала бути підданим Римської імперії та неодмінно мешканцем Італійського півострова. Його обов’язки були досить широкими: служба в армії, участь у народних зборах, політична діяльність. Otium post negotium – говорили римляни, вказуючи на те, що після справ публічних у них є час для себе, для власного розвитку. Окрім певних прав, громадянин Риму мав певні привілеї, які плягали в тому, що його не могли розіп’яти на хресті [4].
В епоху Середньовіччя емпіричним базисом утворення поняття громадянського суспільства були міські західноєвропейські общини, які впродовж століть протистояли утискам феодальної держави. Міста феодальної Європи, що здобули магдебурзьке право, не були державами в державах. Їхній справжній статус був іншим – вони були острівцями громадянського суспільства в межах феодальних країн [5].
Актуальними, глибокими і самобутніми до наших днів залишаються погляди на зазначену низку проблем видатного італійського філософа Нікколо Макіавеллі. Його кредо: «щоб збагнути сутність народу треба бути державцем, а щоб зрозуміти природу державців, треба належати до народу», - дало змогу авторові у числі перших запропонувати людству ідеї щодо сутності політики як сфери діяльності («Державець»). Він розумів державу як найвище втілення людського духу, а щастя вбачав в служінні їй. Розробляючи різновиди держав та способи їх діяльності, надавав великого значення способам політичної діяльності державців. Саме тому спостерігаємо опис елементів народжуваного громадянського суспільства. «Він (державець) зобов’язаний спонукати громадян спокійно віддаватися торгівлі, хліборобству та ремеслам, аби одні упорядкували свої володіння та не боялися, що їх знищать податки» [6]. Таким чином, Макіавеллі вбачав різницю між державою і громадянським суспільством, яке живе за своїми законами і не підпорядковане державі, котра постійно намагаться піднестися над суспільством. Громадянське суспільство уявляеться науковцю сукупністю різних інтересів – классових, верствних, партійних. Тут немає грунту для демократії, оскільки остання вимогає від народа етичної основи – благородства, честі, відваги в усьому, що відноситься до захисту особистого інтересу і тим паче республіканського строю. Інакше кажучи, вільного суспільства вільних індивідів [7].
Макіавеллі вбачає причину соціальних змін в зхибленні або виправленні нравів. Суспільство, вражене стяжництвом і тільки з цим пов’язуюче своє благополуччя, нездатне ні створити республіканську форму правління, ні тим більш захистити її. Пасивне суспільство не може вважатися громадянським. Макіавеллі першим обгрунтував думку про те що для збереження та захисту держави правомірно та обов’язково використовувати всі наявні в його распорядженні засоби, в тому числі й обман, жорстокість та війну. Держава є метою сама по собі, і правитель повинен при необхідності прийняти всі моливі міри для збереження влади. Інтереси держави у нього отримали пріоритет над всіма іншими міркуваннями. Він боготворив та обожествляв єдину та сильну державу, яка, на його думку, одна й могла спасти Італію. Макіавеллі вимогав повної незалежності держави від церкви, тобто секуляризацію держави та сфери політики в цілому. Він розробив політичне мистецтво створення твердої державної влади любими засобами, не враховуючи ніякі моральні принципи, керуючись максимою «мета виправдовує засоби» [8] .
Отже, такі феномени неполітичного, приватного життя, як сім’я, праця, ініциатива, задоволення особистих потреб тощо властиві людству здавна. Однак, хоча багато мислителів античності й використовували термін «громадянське суспільство» або інші терміни близькі йому, але зміст, що вкладували в нього античні і середньовічні мислителі та сучасні не є ідентичним. Це обумовлюється різним розумінням поняття демократії, свободи, прав та обов’язків громадян. В цілому для античності, як і для Середньовіччя, характерна відсутність чіткого розмежування між державою та суспільством, оскільки полісне, державне та суспільне означали одне й те саме. Таким чином ми можемо стверджувати, що висловлювані в давньогрецьку, давньоримську, середньовічну християнську добу та в добу Відродження ідеї засад громадянського суспільства можна оцінювати як період виникнення джерел та початок еволюції класичного розуміння цього поняття.
1.2. Громадянське суспільство в працях науковців Нового часу
Перехід від Середньовіччя до Нового часу визначається визріванням громадянського суспільства і, відповідно, формуванням усвідомлення різниці між ним і власне державними інститутами. Розвиток ідеї громадянського суспільства в рамках концепцій природнього права та суспільного договору XVII – XVIII ст. пов’язаний з іменами Ф. Бекона, Г. Гроція, Т. Гоббса, Дж. Локка, Д. Юма, Б. Спінозы, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Монтескье та багатьох інших мислітелів, які у своїх працях висловлювали потреби часу, що зводились до боротьби абсолютної монархії та зароджуючоїся буржуазної демократії. Актуальним також буде дослідити інституціоналізацію поняття громадянського суспільства в перод ХІХ – поч. ХХ сторіч.
Формування громадянського суспільства йшло паралельно з формуванням держави нового типу – буржуазної держави. Це був процес перетворення традиційного классової держави у правову. З цього моменту співвідношення політичного та громадянського суспільства стає предметом уваги соціально-філософської думки [9].
Видатний англійський теоретик Томас Гоббс у своїх творах «Філософські елементи вчення про громадянина» та «Левіафан» виклав нову концепцію громадянського суспільства. Громадянське суспільство, на його думку, виникає внаслідок переходу від натурального некерованого первісного стану до впорядкованого культурного суспільства, громадяни якого керуються дисципліною. Разом з громадянином вдосконалюється і саме суспільство із спектром своїх взаємин. При цьому структура громадянського суспільства виглядає у нього багаторівневою: 1) держава, володіюча верховною владою суверена; 2) групи та об’єднання громадян; 3) окремі громадяни як піддані державця та суверена і як представники тих чи інших груп та об’єднань. Громадянське суспільство – «союз індивідуальностей», колектив, у якому окремі люди набувають високих якостей [10].
Що ж стосується Дж. Локка, то варто звернути увагу на його ідею природного права людини на власність – незалежно від дозволу держави. Отже, це можна вважати важливою підставою для визнання незалежності громадянського суспільства від держави, а, можливо, і його первинність щодо неї. Для Локка громадянське суспільство в цілому є рівним державі. Але при цьому він не міг не бачити й існуючих між ними різних ознак, оскільки з розвитком капіталізму настає все більш різьке розділення економіки та політики, особистої та публічної сфери, що втілювали особистий та суспільний інтерес [11].
Наступним кроком розвитку теорії громадянського суспільства можна вважати теорію Ш.-Л. Монтеск’є. Він писав, що громадянське суспільство є результатом історичного розвитку суспільства – четвертим щаблем розвитку після природного стану, сім’ї, героїчного часу. Громадянське суспільство, за Ш.-Л. Монтеск’є, є суспільством ворожнечі людей, а для подолання і нейтралізації цієї ворожнечі необхідна держава [12]. Державність, відтак, внутрішньо притаманна громадянському суспільству, однак не тотожна йому. Ш.-Л. Монтеск’є розглядає громадянське суспільство як важливий запобіжник сваволі й диктатури, громадянські і державні закони називає, тим часом, взаємозалежними. Ж.-Ж. Руссо вважає громадянським суспільство, перетворене суспільним договором на державу. Він практично ототожнює громадянське суспільство з державою [13].
Але сама концепія індивідуалізму, розроблена Т.Гоббсом, Дж.Локком, Ж.-Ж.Руссо, Ш.-Л.Монтеск’є та ін., ставила питання про свободу особистості як громадянина суспільства, незалежного від держави. Внаслідок цього традиційна концепція, особливо з другої половини XVIIIст. почала переглядатись. Це вже виразнише стало відображатись в традиції, представленої С.Пуфендорфом, І.Кантом, В. фон Гумбольтом та ін. слід зазначити, що ця традиція випливала з визнання факту існування суспільства вже в природньому стані. Отже, держава приходить не на зміну суспільству, а покликана керувати ним, держава – це інструмент суспільства, за допомогою якого вона актуалізує себе. Ця ідея особливо чітко простежується в роботах шотландського вченого ХVІІІ ст. А.Фергюсона.
Поступово формується уявлення про те, що держава, яка надмірно розростається, стає на перешкjді вільного волевиявлення окремого індивіда в реалізації його потенційних можливостей [14]. І. Кант драматизує ситуацію утворення громадянського суспільства. На відміну від Ж.-Ж. Руссо, він вважає людину від природи швидше злою, аніж доброю. Недружність, марнославство, жадібність поєднуються в людині з прагненням до згоди, тому громадянське суспільство стає єдиним шляхом узгодження свободи одного зі свободою іншого. Основними, до того ж апріорними, тобто до-досвідними принципами, на яких базується громадянське суспільство, є, за І. Кантом, свобода члена суспільства як людини, рівність його з іншими як підданого, а також самостійність члена суспільства як громадянина. Ця самостійність грунтується на самоврядності людського розуму та на незалежності сумління кожної людини [15]. Отже, сутність громадянського суспільства, за І. Кантом, полягає в можливості прийняття свідомого і відповідального рішення кожним громадянином.
Інші ж вчені і мислителі ХІХ ст. надто велику свободу громадянського суспільства стали розглядати як чинник поляризації суспільного життя та інтенсифікації конфліктів і, відповідно, закликали до більш жорстокого державного регулювання і контролю. Тема «Держава проти громадянського суспільства» проходить в працях І.Бентама, Ж.Сисмонді та ін. і набуває більш-менш завершену форму у Л. фон Штейна та В.Ф.Г.Гегеля [16].
На відміну від більшості своїх попередників, Г. Гегель розглядає громадянське суспільство як таке, що перебуває не „під державою”, а поруч з нею. Обгрунтовуючи свою думку, він звертається вже не до автономності прийняття рішень (як це робить І. Кант), а до економічної незалежності громадян. Громадянське суспільство є системою індивідів, котрі своєю працею не лише задовольняють власні потреби, але й потреби інших. Ця ідея близька до уявлень про сучасну демократію як таку, чия економічна сила базується на внесках співгромадян – в тому числі й через податки. Громадянин, який платить податки, має право вимагати від держави звіту за їх використання і впливу на вироблення державних рішень.
За Г. Гегелем, держава уособлює спільну волю громадян, тоді як громадянське суспільство репрезентує розмаїття приватних інтересів. До державної сфери Г. Гегель відносить урядову владу, адміністрацію, а до громадянської – поліційну і судову владу. «Якщо держава втручається у справи громадянського суспільства, наприклад, доручаючи армії виконання поліційних функцій або втручаючись у судові рішення, то вона, тим самим, виступає проти суспільства» [17].
К. Маркс вважав громадянське суспільство середовищем, у якому відбуваються революційні зміни, що призведуть до відмирання держави. Держава, за К. Марксом, неспроможна змінюватися, оскільки виражає інтереси лише одного (панівного) класу, тоді як у громадянському суспільстві репрезентовано інтереси усіх суспільних класів. Втім, К. Маркс вважав, що громадянське суспільство – це інституція, притаманна суспільствам, у яких залишаються суттєві суспільні суперечності, в тому числі й пов’язані з приватною власністю. В суспільстві комуністичному зникне потреба примусу одних членів суспільства з боку інших, отже – зникне держава. Але водночас зникне й громадянське суспільство, оскільки воно базується на приватній власності [18]. Такий висновок логічний для гегельянця, адже громадянське суспільство є поняттям „парним” з поняттям держави (правової держави); отже, зі зникненням однієї „пари” зникає й інша, даючи початок новій суперечності або ж долаючись у вищій єдності. Для К. Маркса такою єдністю був комунізм, для Г. Гегеля – абсолютний дух [19].
Тлумачення громадянського суспільства як особливої недержавної сфери соціального організму мало широке розповсюдження в Європі завдяки А. де Токвілю. Становлення суспільства та громадянського суспільства Токвіль пов’язував з формуванням обшини, що представляє собою інститут, який з’являється раніше держави та незалежно від неї. Громадянське суспільство, на відміну від держави, - це сфера для якої характерні не примус, а добровільний вибір, авторитет моралі, а не влади; але плодотворність їх взаємодії буде при умові, що держава буде демократичною. У зв’язку із цим він акцентує увагу на велику роль особливого соціального інституту – політичних асоціацій, які, за Токвілем, не входять у склад громадянського суспільства, але й не є частиною державного апарату, а є засобом їх взаємодії. Громадянські та політичні організації сприяють взаємному розвитку. Тобто вчений не виключає політичний початок із сфери громадянського суспільства. Як бачимо, Токвіль не тільки не протиставляє громадянське та політичне суспільство, але й вважає їх взаємодію необхідною для істинної демократії [20].
Отже, в подальшому дослідження громадянського суспільства та його зв’язок з державою розвивалися в рамках локківської, гегелівської та токвілевської традицій. При цьому локківська традиція сприяла формуванню політичного та юридичного аналізу, гегелівська – загальнометодологічних підходів до проблеми, токвілевська ж традиція служить теоретичною та практичною основою для досліджень конкретної структури громадянського суспільства, тобто надає проблемі соціологічного виміру [21].
В цілому формування різних варіантів концепцій громадянського суспільства в Новий час нерозривно пов’язане з формуванням ідеї індивідуальної свободи, самоцінності кожної окремої особи. Отже, аналіз цих традицій дозволяє визначити загальні принципи, якими вони об’єднані. Це, по-перше, принцип, згідно якому всі людські істоти по своїй природі є вільними та рівними перед законом особистостями. По-друге, це принцип законності, відповідно з яким закони, що визначають реальну сферу свободи окремих індивідів, мають універсальне значення. По-третє, це принцип свободи, стосовно вираження своїх потреб та дій в особистих інтересах у рамках існуючої законності, а також гарантовані законом та відповідними інститутами право створювати добровільні об’єднання. По-четверте, це захищенна державою свобода придбання власності та роспорядження нею. І, наприкінці, по-п’яте, - наявність механізмів, які стабілізують відносини між громадянським суспільством та державою і надають суспільству необхідний рівень захищенності від державного втручання.
Таким чином можна зробити висновок, що термін «громадянське суспільство» можна знайти у античних мислітелів, в літературі європейського Середньовіччя, в трактатах Нового часу. Вихідні категорії для осмислення змісту громадянського суспільства займані з обіходу Давньої Греції («politia») та Давнього Риму («societascivilis»). В глибинах суспільства Середньовіччя вже визрівали суб’єкти майбутнього громадянського суспільства. Але і за часів античності і у Середньовіччі громадянське суспільство ототожнювалось із політичним. Від ХVІІ ст. політична та соціально-філософська думка характеризуться тим, що мислителі вже не ототожнюють громадянське суспільство з існуючою державою або реальною формою державного управління. Навпаки, вони відзначають, що в дійсності реальна держава найчастіше пригнічує громадянське суспільство.
Проаналізовані нами підходи показують, що громадянське суспільство було історично представлене як найрозумніше та найдоцільніше влаштування людського буття. Йшлося про новий етап розвитку цивілізаці, новий виток суспільного прогресу, який мав отримати відповідне офіційне призначеня та вираження. І на основі аналізу еволюції поглядів щодо даного феномену можемо виділити основні характерні риси цього етапу:
1) розвиток громадянського суспільства був пов’язаний з падінням станово-феодального ладу, з виникненням капіталістичних виробчих відносин;
2) громадянське суспільство виникає на певному етапі суспільного розвитку і пов’язане з історичними формами; воно є силою, яка разом з державою становить діалектичну єдність;
3) у межах громадянського суспільства невпинно зростає значення людини, що перетворлюється з підданого на громадянина, як особистість.
Громадянське суспільство, таким чином, називається так не тому, що воно складається з громадян, а тому, що створює певні умови для громадян.
Розділ ІІ
Сучасні дослідження громадянського суспільства
1.
Сутність громадянського суспільства
Протягом більшої частини ХХ ст. проблема громадянського суспільства не отримала належного розвитку не тільки в нашій країні, але й на Заході. Професор Каліфорнійського університету Дж.Александер зазначає, що спад інтересу до цієї проблематики, пов’язаний з безоглядним втручанням держави, її тоталітарних режимів у сферу приватного життя громадян. Отже, концепція громадянського суспільства стає непопулярною.
Відновлення інтересу до проблематики громадянського суспільства відзначається у 70–80-х рр. ХХ ст. Загальна причина такого інтересу полягає в протесті проти одержавлення суспільства та засилля в ньому владних структур. Центр ваги в дослідженні соціальних проблем переноситься на дослідження демократичних цінностей, на аналіз проблем громадянського суспільства [22].
У 1980-ті роки з’явилося нове трактування поняття «громадянське суспільство», пов’язане з іменами таких політичних діячів та вчених, як В.Гавел, Дж.Кін, Е.Арато, У.Уейр. Формулюють своє розумміння громадянського суспільства і російські та вітчизняні вчені – К. Гаджиєв, А.Мігранян, В.Ступішин, Ю.Васильчук, І.Кравченко та ін. Отже, виникло багато різних визначень даного феномену, у кожному з яких акцентувався певний аспект. Узагалюнюючи всі підходи, громадянське суспільство можна визначити як сукупність позадержавних суспільних відносин та інститутів, що надають людині можливість реалізувати свої громадянські права, яка виражає різні потреби, інтереси та цінності членів суспільства.
З-поміж багатоманітності ідей у теоретичному розвитку громадянського суспільства, за великим рахунком, можна вирізнити два напрямки. Перший: громадянське суспільство – це особлива позадержавна сфера соціуму. Другий: громадянське суспільсвто розглядається як відповідний вид соціуму, ідентифікується з державою, взятою загалом. При цьому під державою маються на увазі саме владні політичні структури .
У мететодологічному контексті найпродуктивнішим є такий підхід: громадянське суспільство є основою держави, його становлення пов’язане зі становленням правової, соціальної, демократичної держави. Громадянське суспільство – суспільство зрілих громадян із високим рівнем політичної культури, що спільно з державою створює розвинені правові відносини. Громадянське суспільство – це суспільство вільних громадян, яке вільне від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага. Дійове й сильне громадянське суспільств
Зрештою, громадянське суспільство можна уявити як своєрідний соціальний простір, де люди взаємоюіють як незалежні від держави індивіди. Що розвиненіше громадянське суспільство, то більше підстав для існування демократичних режимів [23].
Поступово виникають умови для трансформації дихотомії «громадянське суспільство - держава» у більш складну конструкцію. Ідея громадянського суспільства отримує своє практичне втілення в системі стійких, загальноприйнятих уявлень про це суспільство. На цій стадії посилюються такі ознаки та фактори, як раціонально-критичне відношення до соціальної реальності, плюралізм вірувань, ідей, думок та ін. Ідея громадянського суспільства вже не є теоретичною конструкцією. Виникають різні форми реального громадянського суспільства. У справжній час вже мало хто ототожнює громадянське суспільство з державою, хоча б й правовою, оскільки в такому випадку громадянське суспільство втрачає свій зміст. Тепер громадянське суспільство виконує функцію пов’язуючої ланки між індивідом та державою, «приватною» та «публічною» сферами, особистим та загальним інтересом.
Так, наприклад, велику увагу розробці ідеї громадянського суспільства в цьому напрямку приділяли американські соціологи Р.Нісбет та П.Бергер. Вони також підкреслювали особливе значення та важливість посередницьких структур: церкви, сім’ї, общини, добровільних об’єднань – у якості посередника між індивідом та державою. Вони пропонували політичним інститутам усіляко захищати та допомогати посередницьким структурам та використовувати їх де тільки можливо [24].
Економічну основу громадянського суспільства мають становити відносини ринкового характеру. Його формуванню передує становлення різноманітних форм власності з перевагою приватного капіталу. Регульована ринкова інфраструктура спричиняє ділову активність, заповзятливість людей, створює передумови плідної роботи. Наявність власності стає умовою свободи особистості в громадянському суспільстві. Але слід мати на увазі, що свобода без правових меж здатна зруйнувати саме громадянське суспільство.
У політичній сфері громадянське суспільство має забеспечувати усім своїм громадянам вільну участь у державних і громадських справах. Держава і громадяни, за наявності закону і рівності перед ним, мають певний загальний інтерес і реалізують його. Тобто створюється демократична правова держава, в якій ці інтереси реалізуються на основі міжнародно визнаних норм. У такій державі виключається дискримінація за національно-етнічними, політичними, релігійними, статевовіковими ознаками. Забеспечується надійний законодавчий захист особистості й гідності громадянина, тобто: недоторканість його житла й майна, вільний вибір професії, визначення місця проживання, пересування по країні та за її межами, таємниці листування, телефонних розмов та інших видів сучасного спілкування, свобода слова, друку та інформації. Реалізується вільне самовизначення людини в її світоглядних і духовних інтересах, а також всебічний захист громадянських прав з боку судових органів і громадянських організацій.
Щодо соціальної та духовної сфер, то в них громадянське суспільство спирається на якнайширшу соціальну структуру, яка постійно змінюється й удосконалюється. У ній встановлюються взаємини, пов’язані з індивідуальним вибором, політичними та культурними ціннісними орієнтаціями. Завдяки реалізації різнопланових інтересів забеспечується культурно-політичний плюралізм, важливий для нормального функціонування громадянського суспільства [25].
Громадянське суспільство набирає вигляду сукупності суспільних відносин (економічних, соціальних, політичних, духовних), формальних, а також неформальних структур, які задовольняють спектр потреб і реалізують інтереси індивідів або їх груп, що адекватні досягнутому рівню суспільного розвитку.
Чим вищою є організація громадянського суспільства, тим повніше виявляється його єдність, інтегративність, соборність, що упорядковує, підсилює різноманітні індивідуальні, групові, організаційні центри. Не кожну сукупність людей на певній території можна назвати громадянським суспільством, а лише таку, члени якої об’єднані спільними інтересами і між собою, і з деяким цілим, що може бути спільною метою або джерелом життєдіяльності даної спільноти. Потенційна самоорганізація індивіда народжується в єдності, яка онтологічно передує автономії в соіальному бутті. Інакше кажучи, громадянському суспільству властиве органічне співіснування різноманітних соціальних сил, інститутів, організацій, зацікавлених груп, об’єднаних загальним потягом до спільного життя. Визнання самоцінності особи перед суспільством, іншими його членами.
Таким чином, чим вищім є рівень розвиненості громадянського суспільства, тим більшою є міра свободи індивідуальності. Тільки за умови існування громадянського суспільства як органічной системи, що забеспечує творче самовираження людини, соціум набуває такі риси, як відкритість, має змогу до конструктивного саморозвитку. Громадянське суспільство – це своєрідний соціальний простір, в якому відкритість індивідів опосередкована їх взаємодією, умовами для самореалізації.
В процесі саморозвитку соціуму громадянське суспільство відіграє ще й своєрідну стабілізуючу роль. Саме громадянські структури покликані визначити норми, що здатні подолати руйнівні потенції боротьби різноманітних сил та направити її в позитивне, творче русло. Хаос у вигляді нескінченних проитріч ніколи не зміг би еволюціонувати у порядок, таким чином, забеспечуючи саморозвиток системи, якщо б ці протиріччя мали безвихідний та непримиримий характер. Суспільство, що має громадянську організацію, повинне самостійно, незалежно від держави, власними засобами примушувати окремого індивіда виконувати загальноприйняті норми [26].
Дослідивши розробку ідеї громадянського суспільства на сучасному етапі розвитку політичної теорії, зазначимо, що визначення суті громадянського суспільства уявляється всеосяжним на змістовному рівні. Аналіз сучасних досліджень громадянського суспільства дозволяє визначити його сутність. Отже, громадянське суспільство – це суспільство громадян з високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних властивостей, яке спільно з державою утворює розвинені правові відносини; це суспільство рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага.
2.
Значення теорії громадянського суспільства для демократизації суспільно-політичного життя
Теорія громадянського суспільства – пояснювальна теорія. Вона орієнтована перш за все на тлумачення існуючих фактів, а не на їхнє моделювання, чи прогнозування можливих наслідків. У багатьох країнах, що мають вже сформоване громадянське суспільство, відбувається широка дискусія, у центрі якої – пошук нових сфер життя, що вимагають певної демократизації навіть у країнах з усталеною демократією. Такі теоретики, як Габермас, Лефорт та Боббіо, давно передбачали ці процеси. Громадянське суспільство укріплює та охороняє демократію. Тому в період кін. ХХ – поч. ХХІ ст. актуалізується питання щодо значення теорії громадянського суспільства для демократизації суспільно-політичного життя.
Громадянське суспільство – надто широке явище, його визначають як розгалужену мережу вільних асоціацій громадян, так писав про громадянське суспільство Алексіс де Токвіль, досліджуючи демократію в Америці. Воно не може обійтися без соціального капіталу, як справедливо наголошував Роберт Патнем. Воно не може обійтися без міжособистісної довіри, без віри в можливість впливати на політичну систему, віри в позитивні наслідки такого впливу [27].
Наприклад, один з дослідників громадянського суспільства і політик – Володимир Литвин висловив переконання, що «з погляду теорії, громадянське суспільство – це необхідна складова сучасної демократії, яка суто відображає ідею правління народу, коли через найрізноманітніші форми організації і самоорганізації суспільного життя люди прагнуть інституювати власні інтереси та реалізувати їх через громадську діяльність і водночас впливати на державну владу, аби та адекватно реагувала на постійно змінювані суспільні відносини, потреби, пріоритети тощо» [28].
Громадянське суспільство охоплює всю сукупність існуючих у суспільстві відносин, які не є державно-політичними і які перебувають поза сферою впливу держави, стверджує політолог Юрій Таран [29]. Тобто, не варто намагатися поставити громадянське суспільство під контроль політичної системи – його потрібно максимально вивести з цієї сфери, аби забезпечити недоторканість приватного життя.
Доктор політичних наук Галина Щедрова має оптимістичніший погляд на сучасні реалії розвитку громадянського суспільства. Становлення громадянського суспільства проявляється у формуванні його інститутів – політичних партій, громадських організацій, груп інтересів, органів місцевого самоврядування, недержавних ЗМІ тощо [30]. Інститути громадянського суспільства мають за мету – консолідувати суспільство; вони об’єднують людей, забезпечуючи їм можливість вільно реалізувати власні інтереси. Політизація деяких інститутів громадянського суспільства (церква, ЗМІ) обумовлена тим, що держава не забезпечує умов для їх нормального функціонування. Тому деякі інститути активно вступають у політичний процес. В умовах розвинутого громадянського суспільства та правової держави кожен інститут виконує тільки йому притаманні функції.
Громадянське суспільство дає можливість людині проявити свої індивідуальні можливості. Якщо проаналізувати взаємозв’язок, власне, громадянського суспільства та демократичної влади, то це є дві сторони соціуму, незалежні один від одного, але вони обмежують та контролюють один одного. Демократична влада не бореться з громадянським суспільством та сприяє його нормальному функціонуванню. Зі своєї сторони, наявність сильного громадянського суспільства – один з показників демократизації. У зв’язку із цим вченими визначаються наступні принципи формуванням громадянського суспільства, які б сприяли демократизації суспільно-політичного життя:
- утвердження принципу верховенства права, формування правової держави та самообмеження держави у відносинах з громадянами та їхніми організаціями, визнання нею автономности структур громадянського суспільства;
- високий рівень ґарантованости прав і свобод; позбавлення людей страху бути покараними “за ініціативу” і самостійні дії; забезпечення більшої захищености громадян від свавільних дій уряду і місцевих властей;
- створення адекватної соціальної структури на основі розвитку приватної власности та ринкових відносин, формування середнього класу, підвищення життєвого рівня основної маси людей, звуження сфери бідности, з одного боку, та обмеження впливу олігархічних кланів, – з іншого;
- створення найрізноманітніших захисних та самодопомогових організацій, здатних виконувати соціалізуючі функції, а також громадських та громадсько-політичних організацій, які стежать за дотриманням права урядовцями і не допускають їхнього втручання у громадське життя;
- забезпечення висого рівня незалежности ЗМІ та їх активнішої участи у формуванні громадянського суспільства – через просвіту громадян та популяризацію громадських ініціатив;
- використання сімейного виховання, системи загальної та професійної освіти для формування нових цінностей та орієнтацій молоді [31].
Здійснення даних принципів забеспечує гармонійну взаємодії громадянського суспільства та держави. Американський вчений Ларі Даймонд виділяє такі демократичні функції громадянського суспільства (що ми можемо спроєцювати на розвиток суспільно-політичного життя та, відповідно, його демократизацію):
- Забезпечення базису обмеження державної влади, тобто моніторінг та обмеження з боку громадськості здійснення влади державою.
- Висока активність суспільних організацій поповнює діяльність політичних партій в таких питаннях, як стимулювання політичної участі, підвищення політичної ефективності та кваліфікації громадян, визнання демократичних обов’язків та прав.
- Громадянське суспільство може стати місцем затвердження таких демократичних цінностей та практик, як толерантність, угода, бажаня знаходити компроміси, повага іншої точки зору.
- Створення каналів, відрізнених від політичних партій, з метою вираження та балансування інтересів. Ця функція має особливе значення тоді, коли вона стосується таких груп, відключенних від політики, як жінки або расові чи етнічні меншини. Громадянське суспільство особливо сприяє демократизації суспільно-політичного життя, коли створює можливість участі в керуванні на рівні місцевого самоврядування. Адже місцевим структурам простіше лобіювати інтереси окремих громадян.
- Зниження небезпеки класових конфліктів та політичного протистояння, чого й вимогає плюралістичне громадянське суспільство, особливо у розвинених країнах, так воно сприяє створенню різноманітних інтересів. Індивіди об’єднуються в організації для захисту та задоволення своїх інтересів, ймовірною стає можливість їх взаємодії з людьми з іншими політичними поглядами та вподобаннями. Взаємний вплив зменшує категоричність власних поглядів та сприяє формуванню багатогранного світогляду, що забеспечує толерантність та готовність до компромісів.
- Створення арени для формування політичних лідерів. У разі успішного функціонування неурядових організацій,їх лідери та активісти мають навички та практику, необхідну для участі в урядовій та партійній політиці.
- Неурядові організації, що складають громадянське суспільство, можуть грати значну роль в справі зміцнення демократії. Так, наприклад, після досягнення успіху в процесі демократизації організації із захисту прав людини продовжують грати значну роль в здійсненні правових реформ, у захисті прав прав людини у в’язницях, у виявленні та підтримці інтересів меншин.
- Громадянське суспільство розповсюджує інформацію і служить громадянам у справі колективного захисту та реалізації інтересів. Вільна преса – один з інстументів забеспечення суспільства інформацією та вираження різних поглядів.
- Громадянське суспільство пов’язано з підвищенням відповідального характеру політичної системи, її ефективності, залученості в неї людей, тобто сприянню легітимності системи, затверджує в громадянах повагу до держави. Воно покращує керівницький потенціал держави та підвищує її можливість спиратися на добровільне підкорення громадян [32].
Таким чином громадянське суспільство є системою, яка складається з кількох частин. Це, по-перше, громадські організації (інститути), які виконують соціальні функції; по-друге, механізми взаємодії між суспільством та державою; по-третє, механізми контролю суспільством владних відносин. Отже, демократизація суспільно-політичного життя нерозривно пов’язана із становленням громадянського суспільства та розвитком його інститутів. Головною діючою особою в даному випадку виступає людина, як індивід, що має певну систему інтересів, цінностей, пов’язаних з участю в суспільно-політичному житті.
Ступінь розвиненості громадянського суспільства – характеристика рівня демократизму і політико-правової культури соціуму. Воно розвинене настільки, наскільки зберегло за собою більшість функцій і повноважень інститутів самоорганізації та самодіяльності громадян. Держава є сильною тією мірою, якою в межах, відведених їй громадянським суспільством функцій і повноважень, ефективно здійснює політичне управління в інтересах громадян, створюючи для цього відповідну правову систему і легітимно забезпечуючи правопорядок. Тобто, держава сильніша тоді, коли активніше громадянське суспільство, коли вона має менший сегмент у суспільстві за обсягом праворегулюючої діяльності, коли ефективно виконує визначені їй Конституцією функції і завдання.
Отже, проаналізувавши сучасні дослідження ідеї громадянського суспільства можна стверджувати, що протягом більшої частини ХХ ст. інтерес до розробки теорії громадянського суспільства спадає у зв’язку із експансією держави у приватні сфери життя; відновлення інтересу даної проблематики починається з 1970–80-х рр. Громадянське суспільство набирає вигляду сукупності суспільних відносин (економічних, соціальних, політичних, духовних), формальних, а також неформальних структур, які задовольняють спектр потреб і реалізують інтереси індивідів або їх груп, що адекватні досягнутому рівню суспільного розвитку.
Слід підкреслити, що громадянське суспільство досягає високого рівню розвитку в умовах демкоратії, а остання в свою чергу формується, розвивається та зберігається на грунті громадянського суспільства. Таким чином роль громадянського суспільства в процесі демократизації суспільно-політичного життя полягає в реалізації таких його функцій як забеспечення свободного розвитку особистості, захист її інтересів, здійснення самоврядування в усіх сферах та на всіх рівнях суспільного життя та ін.
Громадянське суспільство є характеристикою суспільства з точки зору його самоорганізації, ступеня розвитку демократії, реалізації прав і свобод людини і громадянина, виконання громадянами своїх політичних обов’язків як носіїв суверенітету, як джерела влади, як свідомих суб’єктів політичної діяльності, як людей, відповідальних за наслідки своїх дій, за майбутнє всього суспільства. Відтак його можна утверджувати як нову якість політично організованого суспільства, як середовище демократії, свободи і відповідальності за долю держави і нації.
Висновки
Метою даної роботи було виявлення і аналіз основних етапів розвитку ідеї громадянського суспільства. Відповідно до поставленої мети одержано такі результати:
1. У роботі було розглянуто основні етапи розвитку теорії громадянського суспільства: давні часи (Давня Греція та античний Рим), Середньовіччя, Новий час та сучасний період розвитку політичної теорії. Відповідно до цього були виявлені особливості теоретичних підходів до визначення феномену в ці періоди, а саме:
- для античного та середньовічного періоду характерна відсутність чіткого розмежування між державою та суспільством; отже, громадянське суспільство ототожнювалось із політичним. Таким чином давньогрецька, давньоримська та середньовічна доба оцінюється як період виникнення джерел та початок еволюції класичного розуміння поняття громадянського суспільства;
- розвиток теорії громадянського суспільства в період ХVІІ – XVIII ст. йде в рамках концепцій природнього права та суспільного договору і характеризується формуванням ідеї індивідуальної свободи особистості. Період ХІХ – поч. ХХ ст. характеризується інституціоналізацією поняття громадянського суспільства, тлумаченням його як особливої недержавної сфери соціального організму. Отже, в Новий час сформувалися основні концепції громадянського суспільства в рамках локківської, гегелевської та таквілевсьскої традиції, на основі яких вподальшому йшло дослідження громадянського суспільства та його взаємозв’язок з державою;
- сучасний період дослідження громадянського суспільства характеризується новим підходом до тлумачення його сутності, як суспільства рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага. Центр ваги в дослідженнях цього періоду переноситься на аналіз структури громадянського суспільства, його інститутів, взаємозв’язку з демократизацією сфер життя.
2. Було встановлено принципи громадянсько суспільства, згідно з якими громадянське суспільство створює державу, а не навпаки. Відтак, держава є частиною громадянського суспільства, інститутом здійснення публічної влади й механізмом забезпечення безпеки, добробуту, правового захисту прав і свобод громадян. Громадянське суспільство і держава співвідносяться як ціле і частина, як організм і механізм.
3. Виявлено значення теорії громадянського суспільства для демократизації суспільно-політичного життя. Слід підкреслити, що громадянське суспільство досягає високого рівню розвитку в умовах демкоратії, а остання в свою чергу формується, розвивається та зберігається на грунті громадянського суспільства. Таким чином роль громадянського суспільства в процесі демократизації суспільно-політичного життя полягає в реалізації таких його функцій як забеспечення свободного розвитку особистості, захист її інтересів, здійснення самоврядування в усіх сферах та на всіх рівнях суспільного життя та ін.
Громадянське суспільство – сфера самореалізації громадян, свідомих своїх політичних інтересів і потреб, що взаємно корегуються і потребують для цього легітимного і легального політичного інституту – держави. Виходячи з цього, влада, яка утвердилася як результат соціально-політичної самореалізації громадян, є легітимною і легальною, є уособленням держави як політичного інституту. Влада, джерелом якої нарешті став народ (що є конституційною нормою), легітимізує інститут держави. Відтак, держава лишається легітимною доти, доки її дії грунтуються на законі, праві, народній довірі й підтримці.
Посилання
1. Демиденко А.Ю. Хрестоматия: История зарубежных политических учений. – К.: Думка, 1993. – С. 11 – 15.
2. Платон. Государство / Российская электронная библиотека «Архей» // http://www.cdboom.com
3. Аристотель. Политика / Российская электронная библиотека «Архей» // http://www.cdboom.com
4. Політологія: Навчальний посібник / Під ред. Щедрової Г.П. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2005. – С.112.
5. Рудич Ф.М. Політологія: Підручник. – К.: Либідь, 2004. – С. 99.
6. Макиавелли Н. Избранные произведения / Российская электронная библиотека «Архей» // http://www.cdboom.com
7. Щедрова Г.П. Громадянське суспільство, правова держава і політична свідомість громадян: Монографія. – К.: Ісідо, 1994. – С. 9 – 10.
8. Політологія: Навчальний посібник / Під ред. Щедрової Г.П. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2005. – С. 112 – 113.
9. Щедрова Г.П. Громадянське суспільство, правова держава і політична свідомість громадян: Монографія. – К.: Ісідо, 1994. – С. 10.
10. Демиденко А.Ю. Хрестоматия: История зарубежных политических учений. – К.: Думка, 1993. – С. 198 – 204.
11. Там само. – С. 219 – 228.
12. Там само. – С. 232 – 248.
13. Чувардинський О. Історична рефлексія поняття «громадянське суспільство» та його філософська еволюція // http://www.politik.org.ua
14. Щедрова Г.П. Громадянське суспільство, правова держава і політична свідомість громадян: Монографія. – К.: Ісідо, 1994. – С. 10 – 11.
15. Кант И. Кратика практического разума / Российская электронная библиотека «Архей» // http://www.cdboom.com
16. Щедрова Г.П. Громадянське суспільство, правова держава і політична свідомість громадян: Монографія. – К.: Ісідо, 1994. – С. 12.
17. Гегель Г.В.Ф. Философия права / Российская электронная библиотека «Архей» // http://www.cdboom.com
18. Демиденко А.Ю. Хрестоматия: История зарубежных политических учений. – К.: Думка, 1993. – С. 377 – 389.
19. Чувардинський О. Історична рефлексія поняття «громадянське суспільство» та його філософська еволюція // http://www.politik.org.ua
20. Демиденко А.Ю. Хрестоматия: История зарубежных политических учений. – К.: Думка, 1993. – С. 459 – 467.
21. Загородній Ю. Дослідження громадянського суспільства: модель нормативних досягнень // http://www.politik.org.ua
22. Рудич Ф.М. Політологія: Підручник. – К.: Либідь, 2004. – С. 101 - 102.
23. Там само. – С. 103.
24. Руткевич Е.Д. Развитие идей гражданского общества в истории социально-философской мысли // http://www.rambler.ru
25. Політологія: Навчальний посібник / Під ред. Щедрової Г.П. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2005. – С. 119-120.
26. Щедрова Г.П. Громадянське суспільство, правова держава і політична свідомість громадян: Монографія. – К.: Ісідо, 1994. – С. 22 –23.
27. Арато Є., Коген Дж. Відродження, занепад та реконструкція концепції громадянського суспільства // http://www.politdumka.kiev.ua
28. Литвин В. Громадянське суспільство: нові образи, старе бачення // http://www.polit.com.ua/2002/jour16.php
29. Таран Ю. Громадянське суспільство і демократизація України // http://www.polit.com.ua/7/6/2003/php
30. Щедрова Г.П. Громадянське суспільство, правова держава і політична свідомість громадян: Монографія. – К.: Ісідо, 1994. – С.25.
31. Михайловська О. Інститути громадянського суспільства і формування ідеології модернізації в Україні // http://www.politik.org.ua
32. Дидебашвили П.Г. Демократия и гражданское общество как специфический критерий прогресса общества // Человек постсоветского пространства: Сборник материалов конференции // http://www.conference_ps.ru
Список використаної літератури
1. Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень: Навчальний посібник. – Л.: Вид. центр ЛНУ ім. І.Франка, 2001. – 519 с.
2. Апресян Р.Г. Гражданское общество: участие и ответственность // http://www.rambler.ru
3. Арато Є., Коген Дж. Відродження, занепад та реконструкція концепції громадянського суспільства // http://www.politdumka.kiev.ua
4. Аристотель. Политика / Российская электронная библиотека «Архей» // http://www.cdboom.com
5. Буник М.З. Принципи моделювання громадянського суспільства як системи соціально-політичних відносин: Автореферат. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2006. – 20 с.
6. Вершбоу А. Роль гражданского общества в демократическом государстве // http://www.rambler.ru
7. Гегель Г.В.Ф. Философия права / Российская электронная библиотека «Архей» // http://www.cdboom.com
8. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навчальний посібник. – 4-те вид., перероб. і доп., - Львів: Світ, 2001. – 384 с.
9. Демиденко А.Ю. Хрестоматия: История зарубежных политически учений. – К.: Думка, 1993. – 720 с.
10. Дидебашвили П.Г. Демократия и гражданское общество как специфический критерий прогресса общества // http://www.conference_ps.ru
11. Загородній Ю. Дослідження громадянського суспільства: модель нормативних досягнень // http://politik.org.ua
12. Кант И. Кратика практического разума / Российская электронная библиотека «Архей» // http://www.cdboom.com
13. Колодій А. Становлення громадянського суспільства в Україні // http://www.lviv.ua/ n22texts/kolodij.htm
14. Колодій А.І. Політологія. – К.: Ніка-Центр, 2000. – 680 с.
15. Кресіна І. До питання про визначення поняття громадянського суспільства і української революції 2004 року // http://www.politik.org.ua
16. Литвин В. Громадянське суспільство: нові образи, старе бачення // http://www.polit.com.ua/2002/jour16.php
17. Мазур О. Інститути громадянського суспільства як чинник модернізації виборчої системи // http://www.politik.org.ua
18. Макиавелли Н. Избранные произведения / Российская электронная библиотека «Архей» // http://www.cdboom.com
19. Милевская Л.Н. Структура социально-политических взаимоотношений в период становления гражданского общества //
http:// www.ukr.net
20. Михайловська О. Держава і розвиток інститутів громадянського суспільства // http://www.politik.org.ua
21. Михайловська О. Інститути громадянського суспільства і формування ідеології модернізації в Україні // http://www.politik.org.ua
22. Михайловська О. Роль політичної еліти у процесах інституціоналізації громадянського суспільства // http://
www.politik.org.ua
23. Нагорная М.А. Гражданское общество: понятие, признаки, пути становления // http://www.yandex.ru
24. Перегудов С.П. Гражданское общество как субъект публичной политики // http://www.politstudies.ru/fulltext/2006/2/11.htm
25. Платон. Государство / Российская электронная библиотека «Архей» // http://www.cdboom.com
26. Політологічний енциклопедичний словник / Під ред. О.І. Шемшученка. – К.: Генеза, 2004. – 735 с.
27. Політологія: Навчальний посібник / Під ред. Щедрової Г.П. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2005. – 200 с.
28. Политология: Учебник / Под ред. Василика М.А. – М.: Гардарики, 2005. – 588 с.
29. Рудич Ф.М. Політологія: Підручник. – К.: Либідь, 2004. – 480 с.
30. Руткевич Е.Д. Развитие идей гражданского общества в истории социально-философской мысли // http://www.rambler.ru
31. Таран Ю. Громадянське суспільство і демократизація України // http://www.polit.com.ua/7/6/2003/php
32. Чувардинський О. Історична рефлексія поняття «громадянське суспільство» та його філософська еволюція // http://www.politik.org.ua
33. Шляхтун П.П. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Либідь, 2002. – 573 с.
34. Щедрова Г.П. Громадянське суспільство, правова держава і політична свідомість громадян: Монографія. – К.: Ісідо, 1994. – 112 с.