1.
ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ І РУХИ
Політичні партії на громадські об’єднання займають важливе місце в політичній системі сучасного суспільства. Вони активно впливають на діяльність органів державної влади, економіку, соціальні процеси, міждержавні відносини. Їхнє значення в Україні зумовлене потребами вдосконалення новітньої державності та формування громадського суспільства. Право на свободу, об’єднання громадян у політичні партії та громадські організації здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення своїх інтересів закріплене в новій Конституції України.
Політичні партії пройшли тривалий шлях формування і розвитку. Вони є продуктом соціально-економічних і соціально-політичних процесів. Зародки політичних партій у вигляді станових угруповань, які виражали інтереси різних груп пануючого класу і боролися між собою за володіння державною владою або за вплив на неї, склалися ще в рабовласницькому і феодальному суспільстві.
Слово "партія"
латинського походження воно означає частини більшої спільноти або цілісності. Існує думка, що партії виникли тоді, коли з’явилася політика, тобто в рабовласницькому суспільстві.
Формування політичних партій у сучасному розумінні відбувається наприкінці XVIII - XIX ст. , з виникненням і в результаті буржуазних революцій в Європі та Америці парламентів і парламентаризму як форми і принципу організації та здійснення державної влади.
Масові партії виникають у другій половині XIX ст. Виникнення масових партій сприяли два основних чинники: розширення виборчих прав і розвиток робітничого руху. Останнім часом з’явились універсальні партії
, які найбільш динамічно зростали і стали перспективними у Європі і Америці. Наприкінці XIX ст. сталися великі зміни в соціальному і політичному житті суспільства в суспільній орієнтації людей. Партії почали звертатися до всіх груп населення.
У 80 - ті роки стали з’являтися партії "рухівського" типу.
Вони взяли за взірець організаційну структуру і діяльність соціальних рухів. Наприклад партія "Зелених" ФРН, яка виникла на базі екологічного руху, характеризуються повною відкритістю і власністю внутріпартійного життя, скорочення до мінімуму партійного апарату, відсутність постійного членства. Така полегшена не заформалізована структура, що розрахована на оперативну гнучку роботу з виборцями, має свої переваги і нерідко дає позитивний результат.
Робітничий клас створював політичні партії для захисту своїх корінних інтересів. До кінця ХІХ століття масові партії виникли в Англії (ліберали й консерватори), а також на Заході континентальної частини Європи (соціал-демократи). Першою масовою партією вважається засноване в 1861 році Ліберальне товариство реєстрації виборів в Англії. В 1863 році виникла перша масова робітнича партія – Всезагальна німецька робітнича спілка (нині Соціал-демократична партія Німеччини).
У виникненні політичних партій залежно від їхньої ідейної орієнтації є певна хронологічна послідовність. Лібералізм і ліберальні партії сформувались у боротьбі проти феодальних режимів. Консервативні партії постали як противага ліберальним партіям. Робітничі партії виникли в боротьбі з капіталістичною системою, а комуністичні партії – в боротьбі проти соціал-демократії.
Нині в політичній науці остаточно утвердилася думка, що без наявності сильних політичних партій,
альтернативних політичних рухів демократична природа влади неможлива.
Причинами виникнення партій
є необхідність захисту соціально класових, національних, релігійних, регіональних інтересів, потреба ведення виборчої боротьби.
Політичні партії утворюються:
внаслідок об’єднання гуртків і груп одного ідейно - політичного спрямування, які виникли та існували розрізнено в різних місцях країни;
через розкол однієї партії на дві та більше, чи об’єднання двох чи більше партій в одну;
в надрах масових рухів;
під впливом міжнародної партійної системи;
як своєрідне відродження партії, які існували раніше, що підвищує їхню легітимацію;
як наслідок діяльності лідерів, які організували партії "під себе";
на базі регіональних організацій партій;
ініціативи профспілок.
Політична партія - це найбільш активна та організована частина населення, якогось класу, класів, соціальної верстви, верств, яка виражає їхні інтереси.
Найважливіші риси, що характеризують суть партії виділив американський політолог Дж. Ла Паломбара. Будь - яка партія, вважає він, по - перше,
є носієм ідеології або принаймні відбиває конкретну орієнтацію, бачення світу і людини, по - друге
, є організацією, тобто відносна тривалим у часі об’єднань людей, по - третє
, ставить за мету завоювання влади, по - четверте,
прагне забезпечити собі підтримку народу.
Політичні партії забезпечують необхідний зв’язок між народом і представницьким механізмом правління. Саме через партії уряд може практично звернутися до мас за підтримкою, а маси через партії можуть критикувати керівництво і висувати вимоги до нього. Партії виступають динамічною силою розвитку політичної системи.
Цивілізоване людство поки що не придумало нічого розумнішого та оперативнішого ніж політична гра партій, у перебігу якої виробляються досяжні орієнтири суспільного розвитку і реалізуються національні інтереси держав.
У сучасних суспільствах політичні партії виконують важливі соціально значущі функції:
виявлення, формування та обґрунтування інтересів суспільних груп;
активізація та об’єднання великих суспільних груп;
формування ідеології та політичних доктрин;
участь у формуванні політичних систем, їхніх суспільних принципів, компонентів;
участь у боротьбі за владу в державі формування програм її діяльності;
участь у здійсненні державної влади;
формування громадської думки;
політичне виховання всього суспільства або його частини;
рекрутування й соціалізація нових членів партії;
підготовка й висунення кадрів для апарату держави професійних спілок.
Давно помічено, що політичним партіям властиві й істотно негативні риси; вони можуть спричиняти деструктивний вплив на суспільство.
До негативних рис політичної партії належить, за визначенням одного із засновників теорій політичних партій – Р. Міхельса, тенденція до олігархізації її структури й діяльності. Суть її полягає в тому, що в партії, як і вбудь-якій іншій великій організації, влада поступово зосереджується в руках керівників, утворюється розрив і протиставлення інтересів керівників і рядових членів, відбувається зосередження зусиль на реалізації проміжних, а не кінцевих цілей.
Найбільш ефективним і плідним є комплексний аналіз політичної партії як соціально-політичного феномена та інституту у вигляді такої теоретичної моделі:
наявність соціальної бази;
оснащеність ідеологією (ідеологія, доктрина, концепція розвитку суспільства на певному етапі);
організаційна структура;
конституційний статус;
соціальна роль;
політична традиція;
технологія політичної дії;
соціальний вік; функції посередника між громадянським суспільством і політичною сферою (державою).
Ефективність впливу партій на суспільство і масштаби представництва соціальних груп у політичній сфері обумовлені об’єктивними характеристиками партій. До них у першу чергу слід віднести певні показники. По-перше, наявність теоретично несуперечливої моделі соціального розвитку, тобто наявність антикризової програми дій на найближчий період. По-друге, відчутний прогресивний рух у соціально-економічній політиці. По-третє, узгодження політичних інтересів різних соціальних груп, політична культура консенсусу, компромісу, консолідації. По-четверте, вміння використовувати потенціал масових політичних рухів і організацій. По-п’яте, постійна інноваційна творчість, урахування соціальної динаміки і зростання соціальних потреб.
У демократичному суспільстві роль партії визначається її впливом і популярністю серед населення. Потенція партії залежить не лише від уміння залучати на свій бік традиційно «свій» електорат, але й здатністю рекрутувати своїх прибічників з числа виборців, які раніше надавали перевагу іншим партіям. Для будь-якої сучасної партії зовсім не погано звучить ленінська рекомендація про необхідність тримати руку на пульсі народних мас.
2.
ТИПОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ
Для всіх партій існують ознаки які визначають їхню сутність і відбиваються у відрізняються за своєю соціальною основою, організаційною побудовою, характером членства, ідеологією, місцем у системі влади, цілями. Методами й засобами діяльності тощо. Типологія політичних партій за цими та іншими ознаками є одним з найважливіших питань політології. Вона допомагає глибше розкрити сутність і структуру партії, їхнє місце в політичній системі суспільства.
Існує кілька класифікацій політичних партій, а оскільки в сучасному світі діє велика кількість різноманітних партій, та й класифікувати їх можна за різними підставами.
Традиційно поділяють на лівих
і правих
. Такий поділ започатковано в часи Французької революції 1789 р., коли на засіданнях Національної асамблеї праворуч від спікера розташувались консерватори, які виступали за збереження монархії, а ліворуч - радикали, котрі обстоювали ідеї загальної рівності, помірковані ж займали місця в центрі залу. Після цього правими стали називати послідовників збереження існуючого ладу, а лівими - прихильників радикальних змін.
За класовою визначеністю:
буржуазні; селянські; робітничі; зокрема комуністичні; соціалістичні; соціал-демократичні.
За ставленням до суспільного прогресу:
радикальні; реформіські; консервативні; реакційні; контрреволюційні.
За ставленням до влади:
правлячі; опозиційні; нейтральні або центриські.
За формами методами правління:
ліберальні; демократичні; диктаторські.
За принципом організації та членства:
кадрові; масові.
За місцем у системі влади:
моральні; неморальні.
За ідеологічним спрямуванням:
комуністичні; соціаліст
ліберально – демократичні; націоналістичні; анархістські.
За віросповіданням:
християнські; мусульманські.
За певними критеріями можна класифікувати і політичні партії в Україні.
Такими критеріями можуть бути:
ставлення до державного суверенітету;
соціально - економічні пріоритети;
і ідейно - політичні засади.
За ідейно - політичним
спрямуванням в Україні можна вирізнити такі типи партій:
національно - радикальні;
національно - демократичні;
загально - демократичні;
соціалістичного спрямування;
національних меншин.
3.
СУТНІСТЬ ТА ТИПИ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ
Залежно від багатьох обставин, а надто від характеру наявного політичного режиму, в кожній країні складається певна партійна система.
Партійна система — це сукупність партій (правлячих та опозиційних), які тісно пов'язані між собою та з державою і які беруть участь у здійсненні державної влади. Під терміном «партійна система» розуміють:
- право партій на формування власної системи правління;
- сукупність політичних сил, представлених у парламенті, або таких, що прагнуть до представництва в ньому;
- сукупність відносин між легальне діючими політичними партіями, що виявляються у суспільній боротьбі або суперництві за владу в суспільстві;
- сукупність політичних партій, що існують у країні незалежно від форм діяльності та ступеня інституціоналізації, згідно з чинним законодавством.
Найбільш поширена типологія партійних систем ґрунтується на кількісному критерії — кількості партій, які реально борються за владу або здійснюють вплив на неї. Відповідно вирізняють: однопартійну, двопартійну та багатопартійну системи. Ця типологія належить М. Дюверже, який виокремлює також «систему двох з половиною партій» — проміжний варіант між двопартійною та багатопартійною системами, коли сили двох партій врівноважуються.
Типологія партійних систем Дж. Сарторі базується на якісних критеріях і охоплює:
1. Однопартійну систему, що має такі ознаки:
- існування тільки однієї легальної партії та заборона утворення інших;
- зрощення партійного апарату з державним;
- тоталітарний політичний режим.
Систему з гегемоністською партією — існує декілька партій, але одна є постійним політичним гегемоном.
Систему домінуючої партії — домінуюча партія демократично співіснує з іншими партіями.
Двопартійну систему, яка характеризується такими рисами:
- наявністю кількох політичних партій;
- існуванням двох партій, значно пріоритетніших за інші;
- формуванням складу уряду однією з двох партій, яка перемогла на виборах;
- впливовою опозиційною партією, яка програла вибори;
- демократичним політичним режимом.
5. Систему поміркованого (обмеженого) плюралізму:
- наявність у країні багатьох політичних партій;
- репрезентація в парламенті лише кількох партій;
- репрезентація в уряді деяких із представлених у парламенті партій;
- відсутність позасистемної опозиції;
- демократичний політичний устрій.
Залежно від механізму формування уряду вирізняють декілька варіантів системи обмеженого плюралізму:
однопартійне правління — уряд формується партією, яка дістала абсолютну більшість голосів на парламентських виборах;
двоблокова коаліція — уряд формується одним із двох блоків, що перемогли на виборах;
мультипартійна коаліція — уряд формується з представників декількох партійна основі їх пропорційного представництва в парламенті за результатами виборів.
6. Систему крайнього (поляризованого) плюралізму:
- наявність багатьох політичних партій;
- гострота ідеологічного розмежування між ними;
- присутність серед опозиційних партій позасистемних;
- формування уряду партіями центру;
- наявність двосторонньої деструктивної опозиції;
- демократичний політичний режим.
7. Атомізовану партійну систему:
- наявність і незначна впливовість усіх партій;
- присутність серед опозиційних партій позасистемних;
- формування уряду на позапартійній основі або на основі широкої коаліції;
- демократичний або авторитарний політичний режим.
Існують два різновиди атомізованої системи:
- система крайнього плюралізму — уряд формується або на широкій коаліційній основі, або за позапартійними критеріями;
- авторитарна псевдопартійність — багато партій ведуть боротьбу, але реальна влада і контроль над ситуацією в країні перебуває в руках військової верхівки.
4.
ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА РУХИ
Громадсько-політичні організації та рухи - це добровільні об’єднання громадян, які виникають згідно з видами діяльності, соціальної активності й самодіяльності для задоволення і захисту їхніх багатогранних інтересів і запитів, діють відповідно до завдань і цілей, закріплених у їхніх статутах.
Суспільні рухи і громадські організації не ставлять перед собою мету завоювати державну владу. На відміну від політичних партій вони ніякими своїми структурами не входять до державних інститутів, проте, будучи частиною політичної системи суспільства, можуть здійснювати істотний вплив на неї, зокрема в разі зміни правлячих сил і навіть характеру влади.
Громадські організації та суспільні рухи об’єднують людей різної партійної приналежності, різних ідеологічних переконань для досягнення певних цілей. У цьому полягає ще одна відмінність їх від політичних партій, що об’єднують людей лише певної ідеологічної орієнтації і виключають їх членство в інших партіях.
Останнім часом значно активізувався процес утворення масових організацій і рухів, пожвавилась і їх діяльність. Причини активності зумовлені такими обставинами:
наростання явищ і процесів у різних сферах людського життя;
загрозою війни з застосуванням зброї масового знищення;
дедалі більшим руйнуванням життєвого середовища людини - виникнення екологічної катастрофи;
реакцією - відповіддю на наступ консервативних сил у різних країнах сучасного світу;
актуалізацією гуманістичних цінностей та ідеалів у суспільній свідомості й боротьбою за їхнє практичне втілення в життя;
зростаючим культурним рівнем широких верств населення;
стрімким розвитком усіх видів комунікацій, які полегшують спілкування людей та сприяють їхньому об’єднанню.
Громадські організації та рухи виникають із природної потреби сучасної людини
бути співучасником у справах суспільства. Оскільки в повсякденному житті людина не може займатися справами суспільства, це за неї роблять громадські об’єднання. Вони звільняють людину від необхідності бути постійним учасником суспільно - політичного життя, самостійно вирішувати безліч проблем. Ціна яку платить людина за краще відображення й задоволення власних проблем та інтересів організацією, полягає в обов’язку коритися встановленим в ній правилам. В такий спосіб обмежується довільний характер поведінки людини.
Відзначають, що громадські об’єднання виникають здебільшого знизу, але іноді за ініціативою згори,
створюються для реалізації різних потреб і суспільних інтересів та діють в інтересах своїх членів.
Свідченням колективістського характеру
діяльності громадських організацій та рухів є їхня масовість,
характер внутрішньої структури. Громадські організації та рухи надають широкі можливості для суспільної ініціативи мас, виявлення їхнього самоврядування, завдяки демократичним принципам їхнього устрою.
Громадські об’єднання,
найчастіше, реалізують себе у вигляді формальних і неформальних організацій і громадських рухів.
Громадські організації і рухи мають різноманітні функції.
Їх можна поділити на дві групи:
функції, що їх громадські організації і рухи виконують відносно системи влади в державі;
функції, виконувані щодо інтересів членів цих організацій та рухів.
У першій групі
можна відокремити дві основні функції: опозиційну і творчу.
Із другої групи
функцій можна відокремити захисну і допоміжну.
Щоб розібратися в широкому спектрі громадських об’єднань, треба зупинитись на їхній типології. Насамперед можна їх поділити на традиційні і нові. До традиційних громадських організацій і рухів відносять: профспілкові, жіночі, молодіжні, економічні, освіти й культури, наукові й науково - технічні, творчі, оборонні, спортивні, туристські та інші. До нових соціальних організацій та рухів належить: екологічні, альтернативні, громадської ініціативи, національні.
Громадські організації
та рухи можна класифікувати
за інтересами чи діяльністю:
за економічними інтересами - кооперативні, споживчі спілки та інші;
за суспільно - політичними інтересами розрізняють організації культурного, гуманітарного релігійного напрямів;
за методами діяльності та правового статусу: легальні та офіційні, напівлегальні та неформальні ( наприклад мосонська ложа );
за місцем діяльності, за місцем докладання сил у структурі політичної влади: любі самоврядні організації, які добиваються урядових дотацій;
за видами діяльності: економічні, освіти і культури, опікунські, охорони здоров’я, природи конфесійні, оборонні, спортивні, туристські.
Громадські організації та рухи виконують важливу роль у політичній системі, в суспільно - політичному житті в цілому. Вони є своєрідною з’єднувальною ланкою між функціонуванням державних органів і відповідними діями населення країни. Громадські об’єднання надають велику допомогу владним структурам у виконанні функцій управління. Громадські організації та рухи привертають увагу широких мас населення до гострих проблем, пропонують способи вирішення проблем, вимагають від держави їх вирішення. Громадські об’єднання часто є здоровою альтернативою негативним процесам, виступають за вирішення соціальних, гуманітарних, національних, екологічних проблем, розгортають рух за здоровий спосіб життя. Вони, виконуючи свої функції, сприяють розвиткові активності та ініціативи широких верств населення.