Феномен
с
оціальн
ої держави в європейській традиції
Вступ
Робота присвячена ролі соціальної держави в європейському суспільстві. Концепція держави розглядається в контексті європейської традиції природного права, дотримання прав особи та взаємовідносин з громадянським суспільством. В історичному ракурсі вона є суспільноюальтернативою ліберальному курсу ринкового фундаменталізму.
З практики соціальних перетворень у Східній Європі та безсистемних змін в Україні в 90-ті роки ХХ століття стало зрозуміло, що модернізаційний проект, побудований лише на механізмах вільного ринку, виявився неефективним щодо спроможності демократизації суспільства, освоєння нових технологій, економічного розвитку в цілому. Історичний досвід останнього десятиліття довів небезпеку для українського суспільства суцільного підпорядкування ранній ліберальній ідеології економічної свободи.
Для сучасної України проблема осмислення європейського виміру суспільного та державного розвитку є дуже значимою, адже вона дозволяє різноманітним спільнотам усвідомити необхідність обмеження крайніх форм лібералізму та ринкового фундаменталізму, коріння якого, за слушним зауваженням А.Карася, - у переважанні у суспільній свідомості економічного детермінізму [1, c.362]. Відтак переважна частина населення пострадянських країн, існуючи у позаправовому суспільстві, стала заручником тіньової економіки, що сприяє занепаду моральних засад особистості. Виявилося, що показові цінності комуністичного минулого не витримали спокус раннього ринку. Суспільство та особа втратили точку опертя, деградація та моральне зубожіння стали своєрідним символом перехідного періоду, а економічна криза призвела до повного колапсу соціальної сфери та втрати навіть тих мінімальних державних соціальних гарантій, які існували за часів комуністичного минулого.
Тому вельми актуальною для України залишається необхідність пошуків нових варіантів суспільного розвитку, які мають набути нових раціональних форм суспільного життя, засвоїти нові ціннісні орієнтири та параметри інтеграції соціальних груп, спільнот, прошарків. На наш погляд, нові суспільні ідеї мають бути пов’язані з орієнтацією на європейську модель розвитку та західну цивілізацію в цілому, яка має розвинуту соціальну та громадянську основу – високі стандарти добробуту, соціального забезпечення, науково-технічного розвитку, демократичну культуру, громадянські права і свободи людини, які уможливлюють сталі інститути соціальної та правової держави.
У західній теоретичній рефлексії існує досить розлога традиція дослідження різноманітних вимірів соціальної держави. Висвітленню цієї проблеми присвячені наукові праці багатьох зарубіжних дослідників. Проте переважна більшість з них осмислює політологічні та соціологічні виміри соціальної держави. Соціально-філософський вимір, що пов’язаний з метафізичними парадигмами та дослідженням людських прав у контексті взаємовідносин держави і суспільства, висвітлений значно вужче. Серед дослідників останнього слід виділити Дж. Аплебі, Х. Аубрей, А. Блума, В. Блекстоуна Н. Гілберта, Д. Гріна, Г. Маркузе, С. Леша, К. Оффе, Р. Оукшота, С. Завадскі, Л. Хенкіна, Р. Мсклоскі, Д. Келлі, Р. Шапіро, Е. Спарера, Ю. Габермаса, В.Сингера, Дж. Валдрона, С. Верба, Б. Аранкела. В Україні дослідження цієї проблематики ще тільки починається. Можемо відзначити лише розвідки в правовій та політичній площині О. Скрипнюка та А. Колодій, які не можуть бути достатніми, зважаючи на складність та поліаспектність проблем соціальної держави.
Названі автори основну увагу зосереджують на сучасних політологічних аспектах розвитку соціальної держави. Залишається недостатньо висвітленим становлення цього інституту в контексті європейської соціальної практики, базові підвалини його виникнення, взаємодоповнення різних ідей у процесі історичної взаємодії між соціальною та ліберальною державою, індивідуальними та колективними правами, державою та громадянським суспільством. Мета
пропонованої статті полягає в тому, щоб за допомогою філософських засобів концептуалізувати об’єктивні передумови виникнення соціальної держави як базового демократичного інституту, що забезпечує людські права, добробут та гідність людини, дослідити вплив європейської традиції Humanrights на розвиток держави і суспільства в еволюційному розвитку. Відтак об’єктом розгляду є процес становлення та розвитку соціальної держави в контексті органічного взаємозв’язку з концепцією природного права, еволюцією прав та свобод людини і громадянина. Важливою є і проблема співвідношення держави та громадянського суспільства в європейській традиції.
Генеза концепції “welfarestate” (в українській літературі частіше вживається поняття „соціальна держава”) залишається недостатньо дослідженою. До того ж існують певні стереотипи минулого – ліберальні та марксистські ідеологеми, які перешкоджають новим ідеям щодо цієї проблематики. Йдеться про, з одного боку, тенденцію виведення витоків соціальної держави лише з загальної європейської ідеї суспільної угоди, а з іншого, бажання розглядати соціальну державу як інститут ідеологічної маніпуляції, що використовувався для збереження впливу буржуазії на пролетаріат. Квінтесенцією першої позиції можуть бути слова В. Блекстоуна, який стверджує, що „welfarestate” має своє підґрунтя в концепції суспільної угоди, і саме вона поступово вдосконалює економічні та демократичні виміри договірних відносин. Така держава, на думку вченого, є „формою нової суспільної угоди, що базується на концепції демократичного добробуту, на відміну від першої суспільної угоди, що базувалася на принципах формальної демократії” [2,c.34]. Типовим прикладом марксистської опінії є позиція Є. Варги, у відповідності з якою „соціальна держава піклується лише про те, щоб пролетаріат не пішов революційним шляхом, а тому вона лише вимушена певною мірою примушувати капітал йти на певні поступки робітничому класу” [3,c.147].
Боротьбою цих суперечливих дискурсів донедавна вичерпувалось осмислення соціальної держави. Втім, проблема соціального ідейного контексту виникнення цього європейського феномену так і залишається повністю нез’ясованою.
Ми переконані, що неможливо розглядати проблему виникнення соціальної держави поза європейським контекстом природного права (NaturalLaw), яке є моральним та духовним джерелом людяності, гуманності, інститутом, що сприяє дотриманню соціальних прав і свобод людини та громадянина.
У цьому контексті варто зазначити, що концепції прав людини ХVIII століття передувала тривала історія ідеї природного права, яка виникає ще в добу античності та середньовіччя. Фундаторами цієї ідеї були представники стоїцизму, відомі моралісти античності, великі поети, зокрема Софокл. Пізніше цю ідею розвивали Суарес, Франсіско де Віторіа, Б. Августін, Фома Аквінський. У більш систематизованому та раціональному вигляді вона була репрезентована Г. Гроцієм та представниками англійського та французького просвітництва, Шотландської школи в епоху виникнення „математизованого мислення” та доби Модерну в цілому. Саме тоді природне право починає усвідомлюватись як нормативний писаний кодекс, що визначає усі аспекти людського та суспільного існування за допомогою декретів, які історично були освячені природою та розумом.
Природне право історично репрезентує собою одночасно як онтологічне, так і ідеальне начало. Воно є ідеальним, адже базується на незмінній структурі людської сутності та жорсткої необхідності, яка в ній має місце. Природне право має онтологічний характер, оскільки людська сутність являє собою онтологічну реальність, яка не існує окремо, але тільки в кожному людському началі. Природне право в онтологічному аспекті співпадає з усіма моральними законами, з усім простором природної моралі. Мова йде не тільки про дотримання базових етичних законів, але й про маловідомі зобов’язання, права, які люди можуть усвідомити лише в майбутньому.
У ХVІІ столітті природне право було трансформоване від базової складової універсаму, підпорядкованої Божественному суверену, в площину надання гарантії індивідуальних прав і підґрунтя для політичної рівності. Саме інститут природного права (Naturallaw) став основою для формування нового суспільства і нової раціональної особистості, що знаходилася поза статусними відносинами, існуючи серед автономних, раціональних та рівних осіб.
Саме в процесі еволюції інституту природного права виявилось, що вирішити проблему приватноправової або навіть політичної рівності неможливо в умовах різкої соціальної нерівності. У ХVIII-ХІХ столітті в європейських суспільствах зростає усвідомлення соціально - зобов’язуючого характеру приватної власності, що в філософському вимірі означало зміну філософських парадигм і перехід від суб’єктивності до інтерсуб’єктивності, а пізніше до комунікативної раціональності.
Суспільні зміни обумовлювали необхідність еволюції інституту держави. Феномен модерної держави постає на перетині середньовіччя та нового часу. Мова йде про виникнення секулярної держави, коли християнство вже не є загальною системою легітимації європейської культури.Разом з тим є безсумнівним, що взаємозв’язок між профанним та сакральним, між теократичною та світською державою продовжує зберігатися, оскільки релігійний чинник захищає суспільство від морального занепаду та забезпечує особам громадянські та соціальні права. Варто звернути увагу на думку Г.В.Ф. Гегеля, який був переконаний, що люди без релігії не можуть бути громадянами держави і не можуть забезпечувати свій добробут[4,с.112].
Саме в межах теократичної держави релігійні протестні рухи, зокрема М. Лютера і Т. Мюнцера, вплинули на зростання в європейських суспільствах егалітаристських вимог. Вимоги рівності поступово були перенесені із релігійної в політичну площину. У цьому контексті релігійно-політична доктрина левеллерів, яка ґрунтувалась на складових природного права, свідчить, яким чином релігійна свідомість опановує політичні та соціальні виміри. Від віри в те, що всі християни народжуються вільними та рівними, вони перейшли до усвідомлення необхідності гарантування всім людям рівних політичних та соціальних прав і свобод. Саме в державах, де вагому роль відіграють релігійні громади і значення релігійного чинника є визначальним, народжуються і стверджуються ідеї рівних прав на власність, свободу та соціальний добробут. Саме тут на ідейному рівні визрівають ідеї соціальної держави, підґрунтям якої є релігійна складова. Вплив релігійного чинника проходить через добу Просвітництва і зберігається до ХІХ століття. Варто відзначити, що протягом тривалого часу держава була зацікавлена не тільки в наявності впливового релігійного фактора, але й у конфесійній спорідненості. Відомий принцип –„чия влада, того й віра” тривалий час залишався актуальним для європейських держав і лише поступово держава звільнилася від релігійної опіки. Йдеться про зміну політичної парадигми, відповідно до якої старий конфесійний принцип поступається національному. Отже, пануючою державною формою стає національна держава.
Національна держава не тільки відсепаровує світське начало від релігійного, але й в історичному плані сприяє політичним та соціальним правам особи та громадянського суспільства в цілому. У європейській Декларації прав людини і громадянина викладено юридичні основи рівності кожного в контексті національної політичної спільноти. Як слушно зазначає американський професор Д. Келлі, „аж ніяк не проголошуючи природного егалітаризму, Декларація одразу ж вписала рівність у плетиво людських політичних і природних інституцій, а точніше в реєстр нації. Національний політичний організм має діяти для всіх” [5,с.198]. Саме в межах національної держави виникає зіткнення між начебто суперечливими та одночасно взаємодоповнюючими правами - номіналістично-ліберальними та соціальними, що були актуальними для різних європейських спільнот.
У соціальному контексті ця тенденція проявилась в історичному зіткненні двох типів державних утворень: держави індивідуалістичного лібералізму (Laissez-fairestate) та соціальної держави (welfarestate), яка була трансформована з теоретичного напрямку соціального лібералізму. Ці форми держави слід розглядати не тільки через антиномію теза-антитеза, але й через синтезу базових прав та свобод, які історично надавали ці моделі державного устрою.
У соціально-політичному концепті лібералізму та соціальної держави можна виділити два пов’язаних між собою аспекти. Обидва безпосередньо зачіпають діяльність держави. Перший аспект репрезентує взаємовідносини держави та економіки, другий координує відносини між державою та особою в політико-правовій площині. Історично на виникнення та розвиток як ліберальної, так і соціальної держави вплинула концепція природного права з її теорією свободи і власності як природних законів, первинних щодо законодавчо встановлених писаних законів. Проте маємо усвідомлювати, що між ліберальною та соціальною державою, попри пев
Ліберальна держава, спираючись на ідеї англійської політичної економії, визнає бажання до надприбутків головною силою суспільного прогресу, а економічний лібералізм - базовою складовою системи, що спирається на приватну власність. Ставлення теоретиків лібералізму до власності як до базового виміру природного закону призводить до класичних форм громадянського суспільства, до відокремлення держави та економіки, пріоритету особистих прав над державними.
Позиція соціальної державності найбільш яскраво була репрезентована в німецькій традиції. Саме через дослідження цієї традиції стає зрозумілою різниця між ліберальною доктриною та позицією Г.В.Ф. Гегеля, який розглядав державу як вищу інстанцію, як самоціль. Він надавав останній визначальні права по відношенню до громадян. Гегелівська позиція історично є антитезою щодо розвитку ліберальної держави. Держава в ліберальній традиції, на відміну від соціальної, не має власних особливих цілей. Вона має зосереджуватись задля розв’язання базового завдання, має бути засобом для забезпечення головної мети. Базовим завданням, у ліберальному вимірі є розвиток особистості, свободи людини, забезпечення необмеженого права особи на збагачення. У відносинах між державою і суспільством саме суспільство визначає розвиток держави. Така позиція не була прийнятною для Гегеля, який є прибічником соціальної держави – державного втручання в економічну сферу. Щодо позиції І.Канта, то автор цих рядків вже піддавав аналізу позицію кенігсберзького філософа стосовно соціальної держави [6,с.15]. Німецький мислитель в дусі ліберальних вимірів європейської традиції не сприймає моделі політичного патерналізму, яка тривалий час була визначальною для абсолютистських держав Західної Європи. Йдеться про заперечення типової для традиційних суспільств форми влади, яка діє лише у дусі батьківської опіки над власними підданими [7,с.22]. Разом з тим позицію І.Канта не можна вважати втіленням лише ліберальних тенденцій. Його політична теорія, заперечуючи виміри патерналізму (Кant’scritiqueofcameralism), стверджує гуманістичний проект пріоритету людських прав та свобод, які мають бути вищими за виміри добродійності, які є притаманними для феодально-князівської держави загального блага. Кант наполягає на створенні досконалого законодавства для welfarestate, яке мало б сприяти соціальному захисту малозабезпечених, стверджуючи, що „державне втручання для допомоги бідним є необхідним, адже це об’єднає людей в гуманне суспільство” [8,с.22]. Він намагається поєднати кращі риси соціальної та ліберальної держави.
В умовах сьогодення особливої актуальності набуває актуалізація європейського досвіду розвитку соціальної державності в Україні, як складовій частині європейського співтовариства. Саме інкорпорація європейської форми соціальної держави, яка здійснює свої цілі та принципи у формі правової державності, рухається у напрямку якнайбільшої гуманізації суспільних відносин через розширення прав особистості та громадянина, має стати визначальною для майбутньої України. Разом з тим маємо усвідомити, що європейська традиція утворення та розвитку соціальної держави складалася протягом тривалого часу, подолавши складні суперечності та конфлікти різних соціальних груп і початкові ліберальні тенденції ринкового фундаменталізму. В історичному контексті можемо говорити про різні форми розвитку цього типу держави, які мають розглядатися як певні пов’язані між собою етапи її становлення та еволюції. Первісна форма соціальної держави пов’язана з розповсюдженням соціальної підтримки, соціального забезпечення, соціального захисту від певних соціальних груп на всіх репрезентантів суспільства. Поступово соціальна підтримка широких верств населення, через закріплення прав громадян на соціальні гарантії з боку держави, знаходить правове закріплення в європейських цивільних кодексах та конституціях. Зокрема за пропозицією відомого німецького суспільного діяча та політика Г. Галлера було визначене поняття „соціальна правова держава”, яке остаточно закріпило природні соціальні права людини та громадянина. Врешті-решт були закладені правові параметри соціальної державності, а соціальні функції набули в ХХ столітті визначального та обов’язкового характеру. Відбулася як остаточна цивілізаційна передача соціальних функцій від суспільства до держави, так і розподіл повноважень між ними. Держава взяла на себе функції забезпечення населення роботою, соціальний патронаж, життєві та цивілізаційні стандарти для найменш захищених категорій людей, втілювала державні та муніципальні програми для різних соціальних груп та регіонів. У європейських країнах поступово створюється певний етнос відповідальності держави щодо надання різним громадянам та соціальним групам рівних соціальних та правових можливостей.
Політична база соціальної держави була закладена в ХІХ столітті в Німеччині. Лоренц фон Штейн сформулював базові параметри концепції соціальної держави і соціальної демократії. На його думку, держава має сприяти добробуту кожної особи, забезпечити фундаментальні права власності, сприяти вирішенню суспільних, класових та громадянських конфліктів. Враховуючи вплив німецьких соціал-демократів, О.Ф. Бісмарк законодавчо затвердив програми соціального страхування та розширив соціальні та громадянські права різноманітних спільнот шляхом державного втручання в економіку та соціальну сферу. На початку ХХ століття за ініціативою ліберальної партії схожі закони були прийняті в Англії, які забезпечили не тільки пристойну заробітну платню, але й визначили соціальні права як базові для людини та громадянина.
Під час ”великої американської депресії” американський президент Франклін Делано Рузвельт, на відміну від наших політиків, не тільки вів розмови в конгресі про права людей на гідну заробітну платню, але й провів через законодавчий орган „Економічний біль про права”, який зобов’язував підприємців забезпечити для трудящих гідне соціальне та медичне забезпечення. У ХХ столітті в Сполучених Штатах виникла соціальна концепція фордизму, яка передбачала високу заробітну платню для робітників і заохочувала добрі стосунки між управлінцями та робітниками. В історичному контексті фордизм змінив соціальне та економічне мислення в цілому, трансформуючи соціальну, економічну та громадянську діяльність суспільства в цілому.
Починаючи з 60 років ХХ століття, попри різноманітні версії соціальної держави в країнах Європи, базовим завданням розвинутих країн стає підвищення життєвого, освітнього та цивілізаційного рівня європейських суспільств, а термін „держава загального добробуту” стає синонімом соціальної держави. Підвищення ролі соціальної держави поєднується з перебиранням на себе державою певних функцій громадянського суспільства, що викликає невдоволення у різних соціальних груп, передусім лівого спрямування. Відомі студентські заворушення 60-х років були реакцією європейського суспільства на обмеження політичних вимірів свободи, а ліберальні критики акцентували увагу на економічних ризиках суспільства загального добробуту. Сучасні версії соціальної держави віддзеркалюють нові тенденції розвитку суспільства, що пов’язані з новими ринковими умовами, технологіями і є більш сприятливими для розвитку громадянського суспільства передусім тому, що заперечують всі форми політичного та правового патерналізму. Вони передбачають існування правового суспільства, як базової форми демократичної соціальності, згідно з якою кожна людина визнається в державі за розумну істоту, здатну самостійно вирішувати і обирати спосіб тієї чи іншої дії. Згідно з таким підходом, моральні переконання людей, їх ідеали і цілі не підлягають владно-законодавчому визначенню. Моральні справи та ідеали мають бути підпорядковані лише громадянському суспільству. Натомість правовий лад використовує засоби і санкції, які необхідні лише для того, щоб схилити індивіда до визнання і зберігання моральних та загальнокультурних норм європейської цивілізації.
Правовий стан, який є типовим для європейської традиції, передбачає свободу кожного члена суспільства як особи, суспільну та громадянську рівність, автономію кожної людини від позаправового впливу держави [9,с.45]. Можемо стверджувати, що для України вкрай важливою є цілісна інтеріоризація європейської соціально-правової парадигми, яка має історично постати в європейському соціальному контексті дотримання прав людини, її гідності, людського призначення, законодавчої заборони на станові привілеї та її соціальні аналоги і ствердження права громадян на законодавчу ініціативу. Таким чином, поки в українському суспільстві відсутня хоча б одна з перелічених свобод, воно не може вважатися соціальним і правовим. Утвердження соціально-правової парадигми в Україні можливе лише за умови збереження цивілізаційних компонентів модерну - формальної свободи, демократії, правової та соціальної держави. Йдеться передусім про високі соціальні стандарти життя громадян, які мають спиратися на високі форми етичності, традиційні цінності української громади. Збереження та розвиток найкращих традицій українського суспільства можливе лише за умови творчої інкорпорації здобутків європейських версій соціальної держави. При цьому не йдеться про механічне втілення державних інститутів минулого, а про державу, яка, опікуючись найбільш злиденними категоріями населення, гуманітарною сферою, залишалась би чутливою до нових технологій, вимог інноваційного розвитку, ринкового середовища. Нагально важливим є перегляд ідеологеми владних відносин в Україні – перехід від вертикальної моделі володарювання, яка є неефективною, до європейської моделі самоврядування і децентралізації, яка має гармонізувати відносини держави, що опікується добробутом своїх громадян та суспільства, яке має надавати державі стратегічного вектора подальшого розвитку, активізуючи її внутрішню та зовнішню політику. За нової моделі має бути пом’якшена суперечність між глобалізацією та автономним національним розвитком, між транснаціональним, всесвітнім характером людської діяльності у сферах економіки, техніки, освіти, науки та партикулярним етосом [10,с.67]. Нова модель соціальної держави має зменшити неоднакову швидкість розвитку розвинутих європейських країн та України, сприяти подальшому шляху нашої держави до європейських цінностей.
Шлях до Європи передбачає новий напрямок вибору соціокультурних пріоритетів, відпрацьовування постійно діючої системи взаєморозуміння, системи нормального суспільного дискурсу, який, на жаль, в Україні відсутній. Закладання цивілізованого суспільного дискурсу передбачає закріплення об’єктивно існуючих інтересів різних суспільних верств у чітко означеній правовій демократичній системі, яка забезпечує принцип відповідальності суспільства не тільки за власну долю, але й за майбутнє держави, яка має дати адекватну відповідь на сучасні глобалізаційні виклики.
Висновки
Як бачимо, інститут соціальної держави має соціокультурні та ідейні витоки в європейській традиції природного права. У межах європейського дискурсу поступово розширювався простір особистої та громадянської свободи людей, утверджувались виміри правової та соціальної свободи. Сучасні версії соціальної держави намагаються відійти від бюрократичного державного втручання в економіку, соціальну сферу, допомагаючи найбільш злиденним в економічному плані прошаркам - відстоюють права людини та громадянського суспільства в цілому, сприяють підвищенню відповідальності громадян за долю держави. Маємо унікальну специфіку формування та розвитку держави загального добробуту в європейській традиції, яка значною мірою вплинула на сучасні європейські процеси. Попри зменшення її ролі в останнє десятиліття, цей інститут дає змогу сучасному західному суспільству мати базову точку опертя для подальшого цивілізаційного розвитку. Соціальні європейські ідеї є вельми актуальними для сучасної України, яка силою історичних обставин та безвідповідальності своєї політичної еліти тривалий час існувала поза європейськими процесами. Європейське майбутнє нашої держави можливе лише на основі інтеріоризації базових ідей та практики європейського правового суспільного розвитку – соціальної держави та громадянського суспільства.
Література
1. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях. - Київ - Львів, 2003.
2. BkackstoneW.T. Eqolityandhumanrights. UniversityofMinnessotaPress, 1988.
3. Варга Е.Капитализм двадцатого века.- М., 1978.
4. Гегель Г.В.Ф. Система наук. ч. 1. Феноменологиядуха.-СПб,1994.
5. Kelly D. A life of one’s own. Individual rights and the welfare state. Washington. 1998.
6. Пасько Я. Правові виміри свободи і несвободи в європейській традиції.// Мультиверсум №44 – К., 2004.
7. Kaufman A. Welfare in the Kantian State. Oxford.1999.
8. Там само.
9. Palm F. The middle classes and welfare. New York. 1986.
10. Singer B.J. Pragmatism, Rights and Democracy.NewYork. 1999.