Зміст
Вступ
1. Поняття тоталітарного суспільства
2. Маніпуляція суспільством
3. Форми ідеологічного контролю, агітації та піар процеси
3.1 Фашистська Німеччина. Гітлер
3.2 Режим Сталіна в СРСР
3.3 Режим Мусоліні в Італії
4. Спроби введення ідеологічного контролю сьогодні в Україні
Висновок
Використана література
Вступ
Ситуація що відбувається в сучасній Україні дає немало питань для роздумів інтелектуалів, вимушених спостерігати за долею Батьківщини. Дійсно, Україна є країною з яскравим прикладом перенесених наслідків від перетворень, що відбувалися.
Лише у минулому, XX столітті, на долю нашої країни лягли безліч різних випробувань. Які вона, звичайно ж, витримала (а якщо країна зберегла свою мову і територіальну приналежність, то вже можна говорити що так). Але і при цьому слід зауважити, що будь-які випробування загартовують характер як окремого індивіда зокрема, так і всієї країни в цілому. Які, втім, і є матеріалом для багаточисельних досліджень. Що цілком зрозуміло і виправдано. Адже навіть за минулі сто років (з моменту першої революції і до сьогоднішніх днів) по числу подій, що сталися, і пов'язаних з ними змін, пов'язаних з дією на підсвідомість шляхом зміни ідеологічної складової, наша країна сповна упевнено вибивається в лідери.
Саме зараз ми найбільше відчуваємо напідсвідомо тиск, ті події що відбуваються в Україні нам не зрозумілі,нам не комфортно жити в країні. Адже не секрет, що останнім часом посилився інформаційний тиск на Україну з боку основних центрів геополітичного впливу. Європейський Союз через ЗМІ переконує, що Україна ще не готова до повноцінної євроінтеграції.
США настирливо накидають думку про власну ексклюзивність у вирішенні складних міжнародних проблем, які стосуються Української держави. Росія вже давно веде з Україною інформаційну війну на знищення.
Днями міністр закордонних справ України та відомий медіамагнат Петро Порошенко змушений був визнати, що "у світовому інформаційному просторі спостерігається значна кількість упереджених і негативних щодо України повідомлень і коментарів, що зачіпають найрізноманітніші аспекти політичного, економічного, соціально-гуманітарного життя українського суспільства".
Чому? Коріння цієї проблеми починаються ще з радянських часів,з встановлення ідеологічного контролю в СРСР.Як це впливало на суспільство я і буду розглядати.Але не тільки на прикладі тоталітарного режиму в СРСР , а і режиму Гітлера в Німеччині і режиму Мусоліні в Італії.
Метою даної курсової роботи є дослідження контролю та агітації на прикладах тоталітарних режимів в СРСР ,Німеччині та Італії.
Предметом дослідження є ідеологічний вплив на суспільство.
Об’єктом є аналіз PR в тоталітарних країнах.
1. Поняття тоталітарного суспільства
Взагалі тоталітаризм (від латів. totalis — весь, цілий, повний; лат. totalitas — цілісність, повнота) — політична система, яка прагне до повного (тотального) контролю держави над всіма сторонами життя суспільства.
Під тоталітарною моделлю розуміється теорія про те, що фашизм (зокрема, нацизм), сталінізм і, можливо, ряд інших систем були різновидами однієї системи — тоталітаризму. [ 12]
Історично поняття «Тоталітарна держава» (італ. stato totalitario) (італ. stato totalitario) з'явилося на початку 1920-х для характеристики режиму Муссоліні. Тоталітарній державі були властиві не обмежені законом повноваження влади, ліквідація конституційних прав і свобод, репресії відносно інакодумців, мілітаризація суспільного життя. Правознавці італійського фашизму і німецького нацизму використовували термін в позитивному ключі, а їх критики — в негативному. [ 17]
Історична природа тоталітарних суспільств зрозуміла - вони стали відповіддю на загальну кризу індустріальної цивілізації, що зіткнулася з обмеженістю класичної ліберальної концепції, з негативними наслідками соціальних принципів необмеженого індивідуалізму, з проблемою відчуження людини, проблемою "великої самоти". Тоталітаризм виникав в країнах, де ця криза була обтяжена наслідками прискореної і штучної, такої, що форсується "зверху" модернізації, стрімкою ломкою традиційних суспільних інститутів.
Фашизм намагався вирішувати соціально-психологічні проблеми, що виникають в цих умовах, за рахунок посилення горизонтальних зв'язків в суспільстві (соціальна структура, заснована на корпоративних, професійно-галузевих групах) і консолідуючій ролі держави.
Нацистський і комуністичний режими не ліквідовували відчуження людини, а замінювали його відчуженням добровільним, закликали до священної жертви на ім'я великої мети. Та і інша дорога були прирічені.
Тоталітарне суспільство — суспільство, всі аспекти життя якого знаходяться під контролем держави або правлячої партії. При тоталітаризмі все населення держави мобілізується для підтримки держави і його ідеології, при цьому обмежується або забороняється діяльність організацій, чия діяльність не підтримується владою, наприклад — профспілки, церква і опозиційні партії. В тоталітарному суспільстві панує „культ особи” , людини шо пропагує та маніпулює масами.
Треба зазначити що особливістю тоталітарної пропаганди є її схильність до чорного піару. Зрозуміло, що і демократичні пропагандистські машини люблять повідати про противника щось безстороннє, але основний упор вони роблять все ж на превознесенії власної сторони. [1 ]
Гітлер і Сталін були політиками тоталітарного толку, що знаходилися в стані конфронтації або навіть війни. Тому один на одного вони «зливали» потоки компромату. [22 ]
Пропаганда не була винаходом націонал-соціалістів. Вона є феноменом XX століття. У минулому столітті вона стала одним з вирішальних чинників розвитку держави і суспільства, нестримно еволюціонуючи услід за змінами, що відбуваються в суспільній свідомості, аж до появи в кінці століття нового типа дії - піару. Могутність пропаганди була пов'язана з тим, що XX столітті саме доступ до інформації, методи подачі матеріалу, тематика і стиль статей і передач стали визначати уявлення кожної людини і, частково, його місце в суспільстві. Особливо повно це виявляється в тоталітарній державі, де немає різноманітності інформації, відсутня альтернатива її офіційним джерелам. Націонал-соціалісти відразу після завоювання влади монополізували право на інформацію і видавали її німецькому суспільству в тих дозах і в таких ракурсах, в яких вважали потрібними. Монополія на інформацію надає тоталітарній пропаганді можливість концентрованого впровадження ідей і образів, а також робить її динамічною, здатною пристосовуватися до змінних умов і різко міняти свої установки.
Можна говорити, що нацистська Німеччина стояла набагато ближче до інших західних країн, чим до СРСР, і нацистська диктатура є, в деякому розумінні, доведенням до абсурду моделі російською, такою, що має мало загального із західними політичними системами.
В сучасному світі порівняння якого-небудь політичного режиму з гітлерівською Німеччиною однозначно означає оголошення цього режиму абсолютним злом, тому, говорять противники використання терміну «тоталітаризм», цей термін виконує не наукову, а пропагандистську функцію, і використовується виключно для того, щоб оголосити СРСР «імперією зла», подібній нацистській Німеччині. Можна сказати, що якщо термін «тоталітаризм» і має право на існування, то лише для того, щоб щоб охарактеризувати західноєвропейські режими початку XX століття: в першу чергу Німеччину, Італію і Іспанію. [ 12]
Так виходить, що соціальне середовище в тоталітарному суспільстві надає фактично очолююче положення як на формування несвідомого психіки індивіда, так і, власне, як наслідок подібного формування — на маніпуляції психікою.Маніпуляції свідомістю індивіда і мас. Розглядаючи питання впливу соціального середовища на формування несвідомого і подальші маніпуляції, ми повинні говорити про те, що соціальне середовище в інших положеннях як нічого інше надає вплив деколи взагалі на весь характер поведінки індивіда, формуючи ті патерни поведінка, яка в подальшому впливатиме як на життя самого індивіда, так і на його взаємозв'язок з мікросоциумомом. [15 ]
Тоталітарна ідеологія пройнята патерналістським духом, протекційним відношенням вождів, що осягнули соціальну істину, до недостатньо освіченим масам. [ 12]
Ідеологія як як єдине вірне учення носить обов'язковий для всіх характер. Тоталітарне суспільство створює потужну систему ідеологічної обробки населення, маніпулювання масовою свідомістю. При цьому політична пропаганда значною мірою ритуалізується, набуває деяких меж релігійного культу. [11 ]
За вождем нації йшли мільйони. Не лише щиро, але і навіть фанатично відданих. Взагалі ж цікаво, що тоталітарному суспільстві механізми дії на підсвідомість мас з метою управління масами не лише вельми відлагоджена, але і в якійсь мірі значно ефективніше за інші методики управління (навіть пов'язаних з так званими високими технологіями). [14]
Причому управління в даному випадку будується вельми просто: Йде інсценування страху. (Страх один з тих, що найпотужніших блокують нервової системи; при страху отримувана інформація досить легкий відкладається в підсвідомість, а значить виходить на перший план суггестія — як програмування мас, з метою виконання установок правлячої еліти). Відбувається управління за допомогою страху. Страх в даному випадку може бути вельми різний і всеосяжний.
Це і т.з. глобальний страх, страх в результаті зовнішньої загрози нібито з боку яких-небудь держав. Це і страх кожного індивіда за своє життя (вірогідність можливого арешту, розстрілу і інш.)
Управління масами за допомогою страху дійсно по-своєму цікаво і дуже ефективно.
Будь-яка пропаганда, формуючи громадську думку, цілісну картину світу, вимушена чітко визначати цей світ, розділяючи його за вічним принципом людського суспільства: на своїх і чужих. Образ «ворога», «чужого», «небезпечного», «противника» переслідує людство з самого початку його життєвої дороги. Будь-яка ідеологія і пропаганда завжди прямо називали свого ворога, проти якого необхідно безкомпромісно боротися. Одночасно з «образом ворога» важливою складеною частина пропагандистської дії є і його антипод, що не завжди помічається дослідниками, - «образ друга».
При настанні страху у індивіда блокується центральна нервова система. Все інші проблеми, неначе і що існують до сьогодення відходять на другий план, а то і зовсім зникають. Які-небудь бажання (голод, спрага ) теж зникають. Свідомість людини зайнята виключно пошуком способів захисту від страху. І тому коли з'являється якась сила, здатна захистити, — суспільство схильно до страху з легкістю готове прийняти будь-які умови в обмін на захист. Йде яка-небудь зовнішня загроза. Батько (вождь, канцлер, генеральний секретар, президент.) виступає захисником інтересів працюючих. І немов би в обмін на це — народ, забувши про яку-небудь індивідуальність — кидається до захисника його інтересів щиро довіряючи своє життя; і тим самим — позбавляючись від власних страхів і страждань. У окремої людини (і в цілому в суспільстві) занепокоєння минає, які-небудь невротичні і депресивні стани. Настає стан внутрішнього заспокоєння, етичній задоволеності. Що вельми прихильно позначається на його (їх) сприйняття влади. А влада — в подальшому досить вільний реалізує за допомогою подібних індивідів об'єднаних в маси — які-небудь свої цілі, вирішуючи завдання, і втілюючи в життя власні рішення, що складаються інший раз з відіграшу внутрішньоособових проблем того або іншого керівника.
Відомо, що влада розділяється на ряд положень, витікаючих, перш за все, із специфіки структури психіки того або іншого управлінця, керівника.
Звернемо увагу, що сама по собі влада над іншими людьми вельми зачаровує володаря подібної влади.
Саме тому по всі часи люди робили і робитимуть все, щоб досягти влади - будь-якої форми і міри влади. І тоді і зараз найбільш головним досягненням в управлінні масами була ідеологія, що базується на механізмах управління (маніпулювання) масами. Причому, після зміни правлячих (і концептуальної зміни курсу), спрямованість ідеологічній складовій помінялася, а ідеї, принципи і методи в цілому залишилися схожі. Хіба що дещо змінилася форма маніпулятивної дії, пов'язана із зростанням комунікаційних технологій.[ 17]
Адже влада і насправді зачаровує. І допомагає позбавлятися від комплексів і проблем, що таїлися в підсвідомості. А за допомогою страху, що проектується на тих, що оточують, — можливо вирішити практично будь-які проблеми. Ось чому той, хто став керівником (незалежно від масштабу), хто дістав можливість впливати на яку-небудь групу (масу) індивідів — вже ні за що добровільно не піде зі свого посту, позбувшись можливості управління за допомогою підпорядкування. А якщо його і перекладуть з однієї роботи — він обов'язково (і в що б те не стало) повинен знайти іншу. [16 ]
2. Маніпуляція суспільством
Становлення «масового суспільства» почалося в XIX ст з розвитком індустріалізації. Панування техніки, що охопило всі сфери суспільного життя, привело до виникнення маси що постійно існує. А в такій масі будь-яка людина остаточно втрачає свою здібність до раціонального мислення, діє неусвідомлено. [ 19]
В той же час легка сприйнятливість маси до різного роду навіюванням має свої негативні межі. Вона може бути використана в поганих цілях: для пробудження «небезпек», що «таяться в масовій душі».
Слово «маніпулювання», або «маніпуляція» веде своє походження від латинського слова manipulare, в своєму первинному вмісті означає в абсолютно позитивному сенсі «управляти», «управляти із знанням справи», «надавати допомогу» і тому подібне. У сучасній літературі під маніпуляцією, або маніпулюванням, розуміється мистецтво управляти поведінкою за допомогою цілеспрямованої дії на суспільну психологію, на свідомість і інстинкти людини. Так, німецький соціолог Г. Франке під маніпуляцією розуміє «свого роду психічну дію, яка виробляється таємно...». [ 13]
Кажучи про маніпулювання, ми повинні мати на увазі, що подібна програма «кодування» співгромадян країни такими ж співгромадянами (що хіба що знаходяться в помітній меншості) практично цілком і повністю підпадає під ментальну юрисдикцію ідеології. Причому не секрет, що ідеологічна обробка має бути поставлена на широку ногу в будь-якій країні світу. Причому, залежно від цивілізованості країни — використовуються і свої методи ідеологічної обробки.
Термін «ідеологія» походить від старогрецьких слів idea — ідея, образ і logos — учення, і буквально означає «вчення про ідеї». У більш розширеному контексті розуміння питання — ідеологія це система політичних, правових, етичних, релігійних і філософських поглядів і ідей, в якій усвідомлюються і оцінюються відношення до дійсності людей, класів, груп, партій, складова їх світогляд, і що розробляється теоретиками, ідеологами. [ 5]
Ось витримка з Великої радянської енциклопедії: «Ідеологія (від ідея логия), система поглядів і ідей, в яких усвідомлюються і оцінюються стосунки людей до дійсності і один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі (програми) соціальної діяльності, направленої на закріплення або зміну (розвиток) даних суспільних стосунків. У класовому суспільстві і завжди носить класовий характер, відображаючи положення даного класу, класові інтереси.
Ідеологія не просто формує і організовує свідомість людей, вона створює і нав'язує людям певні стереотипи (алгоритми) свідомості, поведінку, що виявляється в стереотипах. Завдання ідеології — привчити якусь безліч людей схожим чином думати про якісь явища реальності і (здійснювати якісь вчинки під впливом такого розуміння схожим чином.
Слід звернути увагу, що завдання ідеології фактично лежить в прихованій дії на свідомість мас, маніпуляції масами. Тобто якимись дивними образами масам висувається послідовний ланцюжок моно-ідей, дотримання яким — відбувається навіювання, що якщо вони слідуватимуть їм — приводить до поліпшення життя «послідовників». [14 ]
При цьому у жодному випадку маси не повинні розгадувати примарну ілюзорність нав'язуваної ним ідеології. Вони взагалі не повинні підозрювати, що відносно їх відбувається якесь маніпулювання, прихована, таємна дія. І виконувати цілі і завдання, що нав'язуються маніпуляторами, — з власним бажанням. Причому перед цим подібне бажання обов'язково має бути «введене» в підсвідомість мас будь-якими способами. Ідеологія — це перш за все віра. Віра в нав'язуваний образ, віра в непорушність ідей і побудови чого-небудь, віра у все, що буде необхідне для підтримки правлячого класу. Адже так чи інакше, найбільше вживання ідеологія знаходить в побудові політичної системи суспільства. [ 17]
У наш час індивід для мешкання в суспільстві вимушений підстроюватися під існуючі норми поведінки і закони, що задаються суспільством. Дотримання цих законів продиктоване умовою існування індивіда в суспільстві, і з правилами поведінки він простою зобов'язаний вважатися, якщо не хоче цим суспільством побут знехтуваним.
Щоб правильно пристосуватися до навколишньої дійсності, людина повинна з'ясувати багаточисельні і складні суспільні зв'язки. Але будь-яке подібне з'ясування, на думку ідеологів, є вже маніпуляція, оскільки воно обумовлене довільним вибором серед наявних даних, службовців утворенню думки.
По чиннику навіюваності можна рахувати практично всіх індивідів суспільства не лише схильними до маніпулювання, але і фактично вже самим знаходженням в товаристві тих, що підтримують теорію маніпуляції мас, перш за все тому, що само по собі мешкання в суспільство, в соціумі, є дотримання норм і законів, вироблених цим суспільством. А окрім якихось обов'язковим норм і законів, увязнених у відповідні зведення правив існують і т.з. негласні правила поведінки в суспільстві. І ось згідно з дотриманням ним — той або інший індивід вже як би вимушено повинен грати відповідну роль, необхідну, відмітимо, для елементарного виживання. [19 ]
3. Форми ідеологічного контролю, агітації та піар процеси
3.1 Фашистська Німеччина.Гітлер
Чому зразки нацистського агітпропу як історичне джерело не загубили свою цінність і через шість десятиліть після того, як коричнева чума зникла з тіла планети? Ну, говорили собі підлеглі Геббельса гидоти про СРСР, ну і що з того?
По- перше дослідники називали гітлерівську пропагандистську кампанію «війною, яку виграв Гітлер». Дійсно, приголомшує завзятість, з якою німці билися до самого 1945 років проти половини світу. Але при цьому пропаганда, направлена проти ворожих країн, особливим успіхом не користувалася. Геббельсу було доступне звернутися лише до німців, причому командним тоном. Окрики анітрохи не були награними, але при зверненні до чужаків жодної дії не мали». [ 10]
Німецький доктор Штерн-Рубарт, в своїй книзі «Пропаганда, як політичний інструмент», робить наступний вивід: «...в Німеччині склалося переконання, що поразка її має бути пояснена не військовою перевагою ворога, а перемогою слів і думок».
Думку цю можна зрозуміти трояко.
Виходить, нібито, що у німців ці «слова і думки» серед бойових засобів були відсутні, або були, але німці не зуміли застосувати їх в боротьбі і отримати з них можливу користь, або ж «слова і думки» їх противників виявилися застосованими в боротьбі з більшою користю і мистецтвом з що сильніше діють.
Поглянемо тепер, як було поставлено у німців справа пропаганди, як і ким вона велася і які результати дала на ділі. В Німеччини під час війни пропаганда по військовій лінії була зосереджена в органах розвідки.
У мирний час керівництво закордонною пропагандою належало міністерству закордонних справ, де цією справою відав спеціальний відділ друку. Цей відділ витрачав той секретний «фонд рептилій», який щорік відпускався в розпорядження міністерства закордонних справ. Крім того, відділи друку були в морському міністерстві і в прусському міністерстві внутрішніх справ.
Всі ці відділи друк, однорідний по своїх цілях і завданнях, працював урозбрід і незалежно один від одного. [16 ]
Керівники фашистської Німеччини з великою увагою віднеслися до проблем ведення військової пропаганди. Зал з'їзду націонал-соціалістів в Нюрнберзі в 1936 році прикрашав гасло: «Пропаганда допомогла нам прийти до влади. Пропаганда допоможе нам утримати владу. Пропаганда допоможе нам завоювати весь світ». Відразу ж після приходу до влади в Германії Націонал-соціалістської партії гітлерівське керівництво утворило Міністерство народної освіти і пропаганди на чолі з Йозефом Геббельсом. [24]
З перших кроків своєї політичної діяльності Гітлер приділяючи величезну увагу інформаційній дії на психіку людей. Саме Гітлер, після приходу до влади в Германії, вперше зробив спробу глобальної інформаційної дії (експансії) на населення інших країн.
Інформаційний вплив здійснювався наступними способами:
Поширенням інформації через інформаційні агентства, радіо, шляхом доставки за кордон німецьких газет і журналів, листівок через агентурну мережу.
Через німецьких кореспондентів за кордоном, а також через іноземні газети, що знаходяться під німецьким впливом.
Шляхом проведення виставок і ярмарків в Германії, участі в ярмарках і виставках за кордоном.
Здійсненням культурного обміну з дружніми країнами у всіляких областях (наука, мистецтво, спорт, виховання молоді і так далі)».
З кінця 1940 року німецькі відомства, почали активну роботу по збору інформації на користь проведення інформаційно-психологічного забезпечення нападу на СРСР: оброблялися матеріали червоноармійських газет прикордонних військових округів і інший періодичний друк, аж до багатотиражок крупних заводів і відомчих журналів, що виходять невеликими накладами. До роботи притягувалися так звані «фахівці по Росії», у тому числі і із складу емігрантських організацій, що виявили бажання співробітничати з німцями. Вони готували аналітичні матеріали, визначали слабкі сторони радянських військовослужбовців, розкривали проблеми радянського суспільства, розробляли рекомендації по інформаційно-психологічній дії на особовий склад Червоної Армії і населення з врахуванням національно-психологічних особливостей, традицій і культури».
Причому варто відзначити, що методи пропаганди фашисткою Німеччиною завжди коректувалися. Наприклад, перед реалізацією плану «Барбаросса», 6 червня 1941 року у війська Вермахту була розіслана директива, згідно якої «Основними цілями інформаційно-психологічної дії були: залякування противника; посилення пораженських настроїв; створення позитивного уявлення про полон; підривання авторитету державного і військово-політичного керівництва СРСР; спонука до добровільної здачі в полон і до дезертирства; підривання авторитету командирів і начальників, непокора ним; посилення незадоволеності цивільного населення положенням в країні; спонука населення до лояльного відношення до військовослужбовців вермахту; посилення тривоги за долю рідних».
Про те, як ретельно доктор Геббельс підбирав методи пропаганди, може служити той факт, що «Міністерство пропаганди віддрукувало до 22 червня 1941 року понад 30 млн. листівок, барвистих пропагандистських брошур кишенькового формату на 30 мовах народів СРСР і підготувало декілька радіопередач. На Східному фронті було зосереджено 17 рот пропаганди. Коли 22 червня 1941 року в З.15 німецька артилерія завдавала вогневого удару по об'єктах на території Радянського Союзу, за допомогою агитснарядов була поширена значна кількість листівок із зверненням до червоноармійців, командирів Червоної Армії. Протягом перших двох місяців війни ними було поширено близько 200 млн. листівок. Основною формою пропаганди тієї, що проводиться вермахтом, була друкарська пропаганда (листівки, газети, журнали, використовувалося і усне мовлення). Найбільших успіхів пропагандистська машина вермахту добилася в 1942 році. Після цього командування Вермахту робить додаткові заходи по посиленню дії на психіку військовослужбовців Червоної Армії, населення Радянського Союзу (відбувається посилення підрозділів пропаганди, вони стають самостійним родом військ). [ 25]
Відділ друку міністерства закордонних справ мав при німецьких дипломатичних установах за межею своїх представників, що займалися обробкою громадської думки, за допомогою підкупу: газет, впливових письменників, громадських діячів, телеграфних агентств, шляхом випуску книг, журналів і відповідно підібраній і підтасованій інформації.
З початку війни ці організації німецької пропаганди продовжували свою роботу. Так, відомий випадок, коли вже на початку війни пропаганда міністерства закордонних справ в Румунії вилилася в досить дивну форму. З приводу цього російський посланець в Бельгії, в телеграмі від 20/xi 1914 р. повідомив наступне'':
«...На німецьку пропаганду німецький посланець в Бухаресті витрачає великі гроші. Не будучи в змозі підкуповувати заможні класи, він купує в землеробів продукти за високими цінами і тим прагне придбати їх розположення. В усякому разі, Бушу (посланцеві. — До. ) удалося добитися того, що в народі все більш і більш помічається зростаюча байдужість до тих зобов'язань справжньої кампанії, які ще так недавно викликали захват населення».
Відділ друку морського міністерства вів за кордоном аналогічну роботу через морських агентів і через відділення «Союзу зміцнення німецького флоту».
Але, загалом, всі ці організації виявилися непристосованими для виконання завдань військового часу. З боку німецьких доброзичливців за кордоном посипалися вимоги — підсилити пропаганду, головним чином, в нейтральних країнах. У Германії виникли цілий ряд «приватних бюро пропаганди», що викинули гасло: «Правду для закордону». Ця «німецька правда» і посипалася в дружні Німеччині і нейтральні країни у вигляді цілих пакунків відповідних німецьких газет. До чого грандіозний був цей потік «німецької правди», показує та обставина, що незабаром видні громадські діячі нейтральних країн почали просити позбавити їх від здобуття десятків екземплярів одного і того ж номера однієї і тієї ж німецької газети. Характерний, що газети начеб «Deutsche Tageszeitung», «Post», «Tagliehe Rundschau» і ін., що відстоювали найрізкішу антиданську політику в північному Шлезвіге, — у величезній кількості посилалися саме в Данію.
За підрахунками Ерцбергера, вже в жовтні 1914 року в Германії займалося закордонною пропагандою не менше 27 самостійних бюро або відомств. Всі вони працювали абсолютно самостійно, на власний страх і ризик, без єдиної керівної ідеї. [24 ]
Не дивно, тому, що, коли на початку війни велика кількість американських громадян побажала повернутися на батьківщину, німці за всього бажання не могли їх забезпечити відповідно підібраним матеріалом про роль Німеччини в світовій війні. Ерцбергеру, спільно з іншими німецькими політиками, довелося за пропозицією представника відділу друку морського міністерства виконати цю роботу за 48 години.
Нарешті, при міністерстві закордонних справ було створено Центральне бюро для пропагандистської роботи за кордоном. На чолі нього встав барон фон-Мумм. У цьому Центральному бюро було зосереджено видання пропагандистських брошур, книг, ілюстрованих журналів і так далі . Це бюро пропаганди проіснувало до 1917 року, коли, за наполяганням генерала, Людендорфа, воно було розформоване, і замість нього було створено нову установу пропаганди, але вже під егідою військового управління. Що існувало до 1917 року Центральне бюро пропаганди займалося головним чином пропагандою на релігійному грунті. До цієї справи було притягнене декілька видатних і відданих Німеччині католицьких ксьондзів і лютеранських пасторів. Ці «святі » зайнялися поширенням «німецької правди» за допомогою агентських телеграм, передових статей, інтерв'ю, кореспонденції і листів, що поміщалися в газетах, що підкуповували, за допомогою брошур, книг, ілюстрованих журналів, доповідей, лекцій , проповідей, кінематографів, театрів і т. д., і так далі.
Як підсобний матеріал для цієї пропагандистської діяльності користувалися оголошеннями в газетах Антанти. По словах Ерцбергера, хоча в газетних оголошеннях союзників теж приховували дійсне положення країн Антанти, але не брехали. У відділі оголошень газет Антанти німецькі пропагандисти виявляли неприкрашені потреби і запаси товарів, ціни на масло — в паризьких газетах, на одяг і інш. — в лондонських.
Коштовним матеріалом для німецької агітації і пропаганди служили також офіційні і напівофіційні листи різних посадових осіб Антанти, що незрідка потрапляли до рук німецької розвідки.
Так, будучи. англійський посол в Росії Джордж Бьюкенен расськазиваєт'', що він прагнув зберегти в строгій таємниці свою телеграму, послану їм в 1916 році Миколі II з проханням не знімати з посади міністра закордонних справ Сазонова. Проте один з англійських поштових мішків попав в руки німців. Знайдене в цьому мішку листування якраз дало німцям багатющий матеріал для викриттів ролі Бьюкенена в Росії.
У 1917 році німці навіть випустили спеціальну листівку, цілком присвячену Бькженену. Ця листівка розкидалася з аеропланів в розташування російських військ на Південно-західному фронті. У ній говорилося, що, хоча росіяни позбавилися від Миколи Романова, але англійський посол все ще сидить царем в Петрограді, і вселяє свої бажання російському уряду. Доки він царюватиме в Росії і питиме російську кров, росіяни ніколи не отримають ні світу, ні свободи.
Ерцбергер стверджує, що в течії 1914-15 років німецькі військові власті надзвичайно слабо усвідомлювали необхідність відповідного інформування зарубіжних країн і, посилаючись на можливість шпигунства, наполегливо опиралися спробам Ерцбергера влаштувати поїздку нейтральних журналістів по німецькому фронту. Коли ж, врешті-решт, удалося добитися дозволу на таку поїздку для італійських журналістів, — військові зустріли їх надзвичайно холодно, а що супроводжував їх німецький офіцер публічно назвав журналістів шпигунами, і заявив, що «славний німецький меч коштує більше, ніж все це звоніння». Німецькі генерали відмовили в інтерв'ю італійським журналістам. Німецький же офіцер запасу, що допомагав організувати цю поїздку, був арештований по якомусь нікчемному приводу. Шпіономанія пустила взагалі таке глибоке коріння в німецьких військових кругах, що вони боялися навіть допустити у вересні 1914 р. відвідини своєї головної квартири американським президентом Рузвельтом.
Взагалі, німецьке військове відомство трималося тієї думки, що за кордон можна і потрібно пускати всяку брехню, прикрашаючи її гаслом «грім перемоги роздавайся». Приведемо, із слів Ерцбергера, декілька прикладів. [ 16]
Щоденні військові зведення були наповнені повідомленнями виключно про німецькі перемоги. Такі помилкові по суті донесення, були однаково небезпечні і усередині і поза країною. Німецька громадськість справедливо запитувала, чому ж немає світу, коли щодня беруть перемоги? Цензура не дозволяла писати про страждання німецького народу від недоїдання і голоду. Німецькі лікарки і учені повинні були писати і писали, що для німця дуже корисно і здорово, якщо він їсть менше, ніж до війни. Складалися обширні статистичні таблиці мінімуму того, чим може прожити чоловік. Цим хотіли довести за кордоном, що запаси життєвих засобів і предметів першої необхідності в Германії настільки великі, що вона ніколи не зможе загинути із-за їх недоліку. Але прибічники такого методу пропаганди не подумали, що за кордоном легкий можна було взнати німецьке меню, німецькі паяння, що в нейтральні країни виїжджали багато німців, що говорили в готелях: «нарешті можна поїсти, як слід!».
Офіційні і неофіційні німецькі телеграфні агентства допускали цілий ряд необ''яснімих промахів, що викликали кепкування за кордоном. Так, наприклад, в грудні 1916 року по всьому світу була розіслана німецька агентська телеграма, що повідомляла, що кайзер наказав, з нагоди заняття Бухаресту, вивісити прапори і салютувати перемогу. Нейтральна громадська думка зробила з цього вивід: «значить, навіть на свято перемоги німців зганяють по команді».
Бували спроби створювати з пропагандистськими цілями свої газети за кордоном, або ж підкуповувати що вже існують, але справа не завжди йшла успішно. Так, одного дня, керівники німецької «штатської» пропаганди вирішили підкуповувати одну французьку газету. Через підставних осіб було сплачено 10 мільйонів франків. Проте газета ця не змінила свого відношення до Німеччини. Потерпівши декілька невдач такого роду, Ерцбергеровськоє центральне
3.2 Режим Сталіна в СРСР
Щонайпотужніша ідеологія була сформована за радянських часів.
Фактично радянське суспільство в країні рад, що узяли владу, будувалася по лекалах, сформованих цими геніальними ідеологами і збагаченими не менш талановитими ідеями Ульянова-Леніна. [12 ]
Всі дослідники розрізняють пропаганду і агітацію - грубішу діяльністьдля переконання мас, націлену на здобуття швидкого короткострокового ефекту. Розробка наукового підходу до теорії пропаганди почалася ще в міжвійськовий період. У Германії інтерес до теми був викликаний поразкою від Антанти в пропагандистській війні 1914-1918 рр., тому відразу після закінчення Першої світової війни німецькі дослідники стали вивчати пропаганду як спосіб мобілізації мас і забезпечення перемоги. Наприклад Рюєльманн і Штерн-Рубарт в своїх роботах розглянули культурну і політичну пропаганду Англії, Франції, США і Італії. Їх загальний вивід полягав у відставанні Німеччини в даної області і необхідності опанувати цю «таємну зброю». Важко сказати, наскільки дані дослідження вплинули на їх вистави, але у будь-якому випадку націонал-соціалісти не могли не знати про особливу увагу, що приділяється в суспільних науках проблемі пропаганди. З упевненістю можна стверджувати, що великий вплив на нацистів надала теорія натовпу Густава Лебона, створена ще в кінці XIX в.2 Лебон вважав, що основну частину суспільства складає натовп, позбавлений яких-небудь ідеалів, цінностей і достоїнств, якою можна і потрібно управляти. Інтерес до пропаганди сильно зріс після Другої світової війни, що багато в чому було «заслугою» саме націонал-соціалістів. Радянська наука розділяла пропаганду за класовим принципом на два види: буржуазну і комуністичну. Буржуазна пропаганда характеризувалася як грубе маніпулювання людьми, а ось комуністична, згідно з думкою радянських фахівців, була новим позитивним суспільним інструментом, покликаним не відводити людину від дійсності, а розкривати йому суть соціальних явищ. Радянські дослідники визначали пропаганду як «історично обумовлену форму політичної і ідеологічної діяльності, яка використовується різними партіями, класами, державами для цілеспрямованого поширення своїх ідей, переконань і цінностей з метою i надати дію на світоглядні вистави, соціальне орієнтування і поведінку індивідів і соціальних общностей». В принципі,межу між маніпулюванням і агітацією виходить дуже хистка, але збереження відмінності між буржуазною і радянською пропагандою повинні були забезпечувати чесність і принципова науковість роботи радянських пропагандистів. Комуністична пропаганда, на думку радянських учених, виконувала важливі суспільні функції: інформативну , прогностичну, соціального міротворчества і так далі Саме ця ідея стала, на наш погляд, найбільш коштовним вкладом радянських учених в теорію пропаганди. Представники марксистської науки приділяли особливу увагу структурі пропаганди, її методам і засобам. Дослідники об'єктивніше личили до вивчення проблеми, багато в чому завдяки створенню різних, конфліктуючих між собою теорій пропаганди. В цілому вони характеризували пропаганду як процес переконання мас, впливи на суспільство, створення нової громадської думки і зміни що вже існує. На відміну від радянських авторів, що визнавали виконання пропагандою важливих позитивних суспільних функцій, західні учені рахували її швидше маніпуляцією суспільною свідомістю, що проводиться на користь різних груп.
Вона була всеосяжною як за змістом (по обхвату тим), так і по безлічі людей, яким вона призначалася, можна сказати — була універсальною. Вона була гранично раціональною в тому сенсі, що прагнула спиратися на науку, використовувати досягнення науки і пропагувати їх широким верствам населення, сама претендувала на статус науковості.
Нарешті вона була самою систематизованою ідеологією зі всіх тих явищ ідеології, які існували в історії. Вона була ідеологією державної — в тому сенсі, що була узаконена як обов'язкова для всіх громадян країни, мала єдиний і централізований ідеологічний механізм, що становить частину системи влади і управління, контролювала весь менталітетний аспект радянського суспільства. Офіційно вважалося, що вона була марксизмом-ленінізмом. Це вірно лише частково. Фактично ж віддзеркалення життя людства і інтелектуального матеріалу двадцятого століття зайняло в ній основний вміст. Вона склалася після революції 1917 років як осмислення досвіду реального радянського і світового комунізму, як ідеологія суспільства комуністичного типа. [23 ]
Особливо важливе значення радянська ідеологія мала для діяльності керівних (керівників) органів країни, бо вона містила цілий ряд інструкцій для їх поведінки. У сталінські роки ідеологія мала явно нормативний характер, В післясталінські роки ця роль ідеології зовні начебто послабла. Але по суті справи вона лише змінила форму і пішла углиб. Ідеологія ставила перед керівниками країни загальну мету яка, незалежно від її досяжності або недосяжності, грала організуючу роль і визначала напрям стратегічній діяльності керівництва. Ідеологія давала загальну орієнтацію життя комуністичного суспільства і встановлювала рамки і принципи діяльності його влади.
До відомого моменту радянська ідеологія була адекватна умовам в країні і в світі, служила одним з чинників успіхів Радянського Союзу. Але поступово вона стала нарощувати міру неадекватності умовам, що змінюються, впала в кризисний стан і стала одним з чинників кризи і краху радянського комунізму.
В результаті антикомуністичного перевороту були розгромлені всі основні опори радянських соціальних строїв. Радянська державна ідеологія була просто відкинута. Гігантська армія радянських ідеологів без бою капітулювала. Вона просто випарувалася, неначе її не було взагалі. Але замість обіцяного реформаторами і їх західними маніпуляторами звільнення від тиранення марксизму-ленінізму-сталінізму настав стан, відносно якого слово «беззаконня» є доречним з набагато більшими підставами, чим відносно інших аспектів соціальної організації країни.
Пострадянська ідеологічна сфера стала формуватися (як і соціальна організація в цілому) як гібрид западністськой, дорадянської (дореволюційною) і радянської ідеологій. [22 ]
Розглядаючи питання навіюваності в суспільстві як чинника маніпуляцій і наслідку прихильності тим або іншим соціально-економічним стосункам, слід звернути увагу на вражаючу сприйнятливість індивіда до подібного роду дії ззовні. Коли людина являвши собою члена суспільства, в більшості випадків беззастережливо підпорядковує себе діям випромінювань, витікаючих від керівних органів і осіб, яким по боргу службових обов'язків «доручено» піклуватися про інших. У соціалістичному суспільстві подібна роль цілком і повністю лежала на комуністичній партії Радянського Союзу.
Силоміць тоталітарної пропаганди є її масовість і всеосяжність. [ 13]
Ідеологічний мессионізм Москви був закономірним явищем після війни.Знесилений війною СРСР не міг підкріпити його глобальною економічною і політичною експансією, був вимушений обмежитися утриманням в своєму геополітичному просторі лише країн Східної Європи. Важливим елементом пропаганди було формування образу І.В.Сталіна, стереотипу відношення до вождя. Сталін з'являвся перед читачем, глядачем наступником В.І.Леніна, мудрим вождем, якому радянський народ зобов'язаний всіма своїми звершеннями, борцем за мир, головним патріотом і інтернаціоналістом. Газети систематично публікували відретушовані фотографії керівника партії і держави: висока людина з гладкою особою, батько нації, скромний в своїй величі і мудрості. Зустріч з реальним Сталіном — людиною низького зростання, рідким волоссям, який міг бути грубим, неосвіченим і нещадним, справляла суперечливе враження на радянських людей і зарубіжних комуністів: суміш поваги і обожнювання, страху і здивування; а деякі з першого погляду просто не взнавали вождя.
На перший погляд струнка і цілісна, ця ідеологія була глибоко антинаучна. Її творці не враховували або невірно трактували нові економічні, соціальні і політичні процеси, які розверталися на західному світі. Вони ідеалізували радянських лад, а питання про джерела розвитку суспільства довели до останньої міри примітивізму. ЦК ВКП(б) сподівався, що вдячні своїм визволителям народи Східної і Західної Європи до безкінечності симпатизуватимуть політиці СРСР незалежно від її вмісту. Це була ідеологія номенклатури, яка, анітрохи сумнящеся, лише себе вважала дійсним виразником довгострокових інтересів радянських громадян. [22 ]
У даній системі ідеології залякування «образом ворога» служило засобом формування «радянського патріотизму». Офіційний вміст державного патріотизму включав відданість державі і народові, добросовісна праця на благо суспільства. Але слова камуфлювали інше: вимога беззаперечного підпорядкування властям, конкретному керівникові, необхідність некритичного сприйняття будь-яких ідей, що вселяються пропагандою. Номенклатура спекулювала на природному патріотизмі мільйонів людей, що відстояли незалежність Батьківщини в жорстокій війні. Нелояльність або навіть підозріння в цьому сприймалися чиновниками як ворожа діяльність, громадянин міг бути оголошений «ворогом народу». Відсталі патріоти займалися доносительством на тих, хто не відповідав номенклатурному розумінню ідеалу патріота.
Нові пропагандистські установки треба було донести до радянських і зарубіжних реципієнтів. Тим часом, агітпроп і Совінформбюро (СИБ) не владнувала низькопробність матеріалів, використовуваних для зовнішньої пропаганди, відверта халтура і плагіат, вживані журналістами для здобуття високих заробітків . На початку літа 1947 р. начальник СИБ С.А.Лозовський відзначав низьку ефективність роботи своєї організації, малий відсоток печатаємості підготовлених ним статей в ЗМІ капіталістичних країн. Радянські статті були острополемічни, насилу сприймалися навіть комуністичними газетами Заходу. Межі пропаганді ставила прагматична дипломатія.
Окрім якісної зміни вмісту газет, проводилася робота із створення нових органів. 31 липня 1947 р. Оргбюро ЦК ВКП(б) прийняла постанова «Про "Літературну газету"», що корінним чином змінило статус скромної щотижневої письменницької газети: «Дозволити Союзу Радянських письменників СРСР реорганізувати "Літературну газету" в газету суспільно-політичну і літературну, зберігши ту ж назву». Далі чітко визначалися завдання газети: «Пропаганда радянської соціалістичної культури і її світового значення. Викриття реакційної суті сучасної буржуазної культури.
Затвердження ідей радянського патріотизму і національної гордості радянських людей. Боротьба зі всіма явищами підлабузництва перед закордоном. Освітлення питань радянської демократії і показ її переваги перед антинародною буржуазною демократією. Показ зростання національних культур у вільній співдружності народів СРСР і провідної ролі великої російської культури. Мобілізація громадської думки у всьому світі проти паліїв війни, проти буржуазних теорій расової переваги, проти всіх ідеологічних агентів імперіалізму. Викриття буржуазної брехні і наклепу на радянський народ, його соціалістичну державу, його культуру. Затвердження комуністичної моралі радянських людей. Підтримка передового і новаторського рішуче у всіх областях соціалістичної культури і будівництва. Боротьба зі всіма явищами відсталості, рутини, бюрократизму, що заважають розвитку нового, комуністичного. [ 19]
Затвердження всепереможної сили учення Леніна-Сталіна в суспільному розвитку людства, в світовій науці. Викриття лженаукових буржуазних теорій і боротьба зі всіма спотвореннями учення Леніна-Сталіна. Освітлення світової ролі радянської літератури як провісники нової комуністичної моралі людства. Боротьба за більшовицьку партійність радянської літератури і мистецтва. Зміцнення зв'язку радянських письменників і всіх діячів мистецтв з народним життям, з сучасністю. Боротьба за підвищення ідейного і художнього рівня радянської літератури і мистецтва...». Для реалізації настільки обширних завдань редакції дозволялося створити велику кореспондентську мережу, вдесятеро — до 500 тисяч екземплярів, збільшувався наклад, в два рази періодичність. Газета діставала доступ до «всіх видів загальної і спеціальної інформації». Створювалися чотири розділи — внутрішнього життя, міжнародного життя, науки і техніки, літератури і мистецтва. Вінцем постанови було затвердження головним редактором В.В.Ермілова. [ 23]
3.3 Режим Мусоліні в Італії
Раніше, ніж в інших країнах Європи фашизм затвердився в Італії. Виникнення і зростання італійського фашизму були визначені і обумовлені специфічними економічними, соціальними і політичними проблемами., що виникли вже в 19 столітті і загостреною течією і результатом Першої світової війни.
Хоча Італія випробувала в Першій світовій війні ряд тяжких поразок, вона була одним з держав-переможців. Італія отримала Південний Тироль і Істрію з Трієстом, але їй довелося відмовитися на користь Югославії від побережжя далматинця, що також входило в її вимоги, тоді як Фіуме (Риски) був оголошений вольним містом. Громадська думка Італії обурено реагувала на таке вирішення союзників і на передбачувану нестійку італійського уряду. [3 ]
Перед лицем цих націоналістичних емоцій італійський уряд не зважився енергійно втручатися, коли італійські війська під буттям на чолі поета Габрієлі Д .Аннунцио не виконали наказу про відхід і 12 вересня 1919 року свавільно окуповували місто Фіуме. У течії 16 місяців Д . Аннунцио, титул «начальника», що привласнив собі, господарював в місті, розвинувши вже тоді елементи політичного стилю фашистської Італії. Сюди відносяться масові ходи і паради його прибічників в чорних сорочках під прапорами із зображенням мертвої голова, войовничі пісні, вітання по давньоримському зразку і емоційні діалоги натовпу з її вождем.
23 березня 1919 року в Мілані Муссоліні створив організацію «Бойові загони», яка прийняла політичний стиль Д . Аннунцио за зразок. 7 листопада 1921 року Муссоліні зумів об'єднати свій рух в не особливо міцну партію ( Націонал фашистську партію, НПФ), і за вражаюче короткий час організувати масовий рух, який вже на початку 1921 року налічувало майже 200 000 членів.
Це залежало від особи самого Муссоліні, і від пропагованої їм ідеології, що містила, поряд з націоналістичними, також деякі соціалістичні елементи.
Ідеологія і воєнізований зовнішній вигляд нового руху залучали, поряд з націоналістами і колишніми соціалістами, головним чином учасників війни і молодих людей, що бачили в цьому незвичайному русі, що настільки рішуче відкидав всі минулі партії і що мав намір їх замінити, єдину ще не випробувану політичну силу, від якої вони чекали рішення не лише національних, але і своїх особистих проблем. Чим більш невизначено і навіть суперечливо звучали вимоги фашистського руху ,тим більше він справляв враження.[7]
Ще кращою в праці , чим програма фашистів, була їх політична тактика, що по суті продовжувала світову війну громадянською війною.
Уряд і поліція не лише не заважали фашистам, але навіть заохочували їх. Фашизм отримує могутніх заступників в особі Загальної конфедерації промисловців і поміщицьких союзів.
Увечері, 27 жовтня 1921 року, Муссоліні віддав наказ присутнім в Неаполі «ськуадрі» почати похід на Рим. Хоча чорносорочечники були зовсім не озброєні, або недостатньо озброєні, поліція і військові знову не втручалися.
Уряд мав всі можливості швидко і остаточно присікти путч, але король і камарілья прийняли інше рішення: глава партії Муссоліні був призначений прем'єр-міністром Італії.
28 жовтня 1921 року Муссоліні став главою уряду, але його положення здавалося украй хистким. З 535 депутатів парламенту лише 35 належали до Національної фашистської партії, до якої, втім, з початку 2923 року приєдналася Націоналістична партія. Муссоліні довелося піти на коаліцію, до якої увійшли, окрім вже згаданих нацистів, також ліберали, демократи і народна партія.[6]
Парламентські союзники фашизму проявили готовність ухвалити (8 листопада 1923 року) так званий «закон Ачербо». По цьому закону будь-яка партія, що набрала на виборах найбільшу кількість голосів, але не менше 25%, отримувала дві третини місць в парламенті. На виборах 5 квітня 1924 року фашисти разом з лібералами, що виступали загальним списком з ними, отримали дві третини місць і тепер безперечно панували в парламенті. Втім, цей успіх в парламенті, був досягнутий перш за все з допомогою терористичних заходів і завдяки фінансовій підтримці з боку промислового об'єднання «Конфіндустрія».
Влада Муссоліні грунтувалася, з одного боку, на дорученій йому королем посади голови уряду, а з іншою, на підпорядкованій йому як вождеві «фашизму» єдиної фашистської партії з її міліцією і багаточисельними залежними від неї організаціями.
2 жовтня 1925 року були засновані фашистські корпорації, що сполучали працедавців і працівників, що поклало свободі профспілкового руху. У країні створювалися 22 корпорації ( по галузях промисловості). У складі кожної з них знаходився представник фашистських профспілок, підприємницьких союзів, фашистської партії. Головою кожною з 22 корпорацій став «сам» Муссоліні; він же очолив міністерство корпорацій. Закон надав корпораціям визначення умов праці (робочий час, заробітна плата), і вирішення трудових суперечок (страйки заборонялися і пригнічувалися). [25 ]
Встановлення корпоративного ладу дозволило Муссоліні обробитися з парламентом, з тим, що від нього залишилося. Замість нього була створена «палата фашистських організацій і корпорацій». Члени її призначалися Муссоліні.
За цим на початку листопада 1925 року послідували « вищі фашистські закони», що розширили владу глави уряду за рахунок парламенту, який був віднині повністю підпорядкований виконавчій владі.
Подальшими законами були розбещені міські збори депутатів, скасована свобода зборів і об'єднань, свобода друку і були звільнені політично неблагонадійні службовці.
«Надзвичайні закони» слідували один за іншим:
Вони заборонили професійні союзи (за винятком державних фашистських) і політичні партії (за винятком однієї фашистської);
Вони відновили страту за «політичні злочини»;
Вони вводили надзвичайну юстицію (трибунали) і адміністративну висилку;
Комуністична партія була оголошена поза законом;
Органи місцевої самоврядності скасовувалися: на їх місце встали призначені урядом чиновники (подеста);
Всяке нове посилення терору провокувалося звичайно яким-небудь «замахом» і тому подібне . У листопаді 1926 року за спробу зробити замах на життя Муссоліні був убитий на місці 15-річний хлопчик. Негайно послідувала хвиля арештів, смертних вироків і так далі .
На початку 1928 року був встановлений новий виборчий закон, по якому «велика фашистська рада» складала перед виборами єдиний список кандидатів, а виборці могли лише прийняти або відкинути його в цілому. Таким чином парламентська система в Італії була остаточно замінена диктатурою. [18]
Основні межі італійського фашизму:
Перш за все визначилася тенденція «вождізма», єдиної диктатури. Вже закон 1925 років « Про повноваження глави уряду» робив прем'єр-міністра не відповідальним, не залежним від парламенту. Його колеги по міністерству, його міністри перетворилися на простих помічників, відповідальних перед своїм главою; вони призначалися або зміщувалися по волі останнього.
Фашистська партія стала складовою частиною державного апарату. Партійні з'їзди були скасовані, так само як і всякі форми партійної «самоврядності».
Велика рада фашистської партії складалася з чиновників за посадою і за призначенням. Головою ради був глава уряду. Рада відала конституційними питаннями, обговорювала найважливіші законопроекти, від нього виходили призначення на відповідальні пости.
Статут партії затверджувався королівським діректом, офіційний керівник партії («секретар») призначався королем за уявленням глави уряду.
Провінційні організації партії керували призначеними зверху секретарями: директорії, що полягали при них, мали дорадчі функції, але навіть членів цих директорій призначали указом глави уряду.
Терор. Фашистський режим не може інакше триматися, окрім як засобами масового Придушення, кривавими розправами.
Відповідно з цим визначається значення поліції, точніше за тих багатьох поліцейських служб, які були створені при режимі Муссоліні. Окрім загальної поліції існували «організація охорони від антифашистських злочинів», «особлива служба політичних розслідувань», «добровільна міліція національної безпеки».[13 ]
Національні меншини були також піддані важким утискам, але євреїв, яких в Італії було дуже мало, спочатку не чіпали. Лише у 1937-1938 роках, в процесі співпраці з соціалістичною для націонала Німеччиною, почали здійснювати антисемітські акції, що підпали під засудження нюрнберзьких законів. Італійські фашисти, в рядах яких в усякому разі в ранньому періоді, були також особи єврейського походження, не убили жодного єврея. «Расизм», що проповідує, Муссоліні не мав не мав біологічного забарвлення.
Невід'ємною властивістю фашистської диктатури є зовнішня експансія. Муссоліні заявив претензії на те, щоб « відродити Римську імперію».
В червні 1940 року Італія- партнер Німеччини і Японії по антикомінтернівському пакту, оголосила війну Франції і Англії. Через деякий час вона напала на Грецію. Італійська фашистська преса наповнилася обіцянками швидкій великій афро-європейській Римській імперії. Ці плани не збулися. [ 13]
4. Спроби введення ідеологічного контролю сьогодні в Україні
По суті, ідеологічна обробка населення базується на підміні помилковими, спотвореними, образами справжньої дійсності. При цьому має бути вельми розвинена елементарна, навіть можна сказати патологічна, брехня. Коли учені або інші авторитетні люди має намір перекручують факти. Причому, чим явнєє брехня — тих легко в неї повірити. Ну і при цьому, зрозуміло, говорити (навіть не говорити — а переконувати) треба з величезною упевненістю, так щоб у слухачів не залишилося і тіні сумнівів, що десь прихований обман. І будь-який обман — видавати за справжнісіньку правду. [ 15]
Може скластися враження, що український політикум перейнявся дійсно важливою для суспільства інформаційною проблематикою. Та насправді усім зрозуміло, що під гаслами захисту свободи слова, кандидати в президенти, їх політичні сили, лише зводять порахунки один з одним, використовуючи в своїх інтересах підконтрольні їм медійні ресурси.
Адже не секрет, що останнім часом посилився інформаційний тиск на Україну з боку основних центрів геополітичного впливу. Європейський Союз через ЗМІ переконує, що Україна ще не готова до повноцінної євроінтеграції.
США настирливо накидають думку про власну ексклюзивність у вирішенні складних міжнародних проблем, які стосуються Української держави. Росія вже давно веде з Україною інформаційну війну на знищення.
Днями міністр закордонних справ України та відомий медіамагнат Петро Порошенко змушений був визнати, що "у світовому інформаційному просторі спостерігається значна кількість упереджених і негативних щодо України повідомлень і коментарів, що зачіпають найрізноманітніші аспекти політичного, економічного, соціально-гуманітарного життя українського суспільства".
Міністр підкреслив, що часто можна спостерігати, коли такі коментарі стосовно України надаються цілеспрямовано, відповідно до певного розробленого сценарію і послідовності. Порошенко наголосив, що "за всім цим стоять свідомі спроби маніпулювання думкою українців, суспільством і політиками".
Іншими словами, все очевиднішою стає потреба у "реабілітації" дискредитованої у минулому, але наразі актуальної як ніколи практики державної агітації та пропаганди.
Захопившись впровадженням в Україні стандартів ліберальної демократії, ми якось не помітили тих кардинальних змін у геополітичній архітектурі, які вимагають якісно нових підходів до державного управління, особливо в інформаційно-гуманітарній сфері.
Тим часом сьогодення та міжнародний досвід вказують, що "агітація і пропаганда" стали невід'ємною складовою політики провідних країн світу.
Згадаємо хоча б передвиборчі дебати – скільки обіцянок казали придентенти у президенти і що хоча б один із них зробив? Наскільки майстерно і з розумним обличчам люди переконують нас у повній брехні!
Причому чим щиріше це підноситимуть маніпулятори — тим дійсно легко повірити. І вірять. Більшість жителів нашої країни вірять будь-якій інформації з офіційних джерел. І це при тому, що на самому давно вже можна провести якусь паралель між офіційною інформацією і дійсною правдою. І більшість того, що підноситься нам офіційно, з розрахунком — інформація для всіх — це неправда, брехня, замаскована певним відсотком справжньої правди. (Тому як, якщо ви вирішили когось обдурити, то повинні знати, що в інформації, що підноситься вами, обов'язково повинен міститися певний відсоток правди. Обов'язково. Хай він буде надзвичайно крихітний. Це один із законів прийнятих в маніпулюванні.)
Завдяки ідеологічній обробці населення, — власті не лише отримують, але і утримують лідерство в країні. Причому тут ще важливе збереження одного правила. Ідеолог завжди повинен знаходитися в тіні. Зв'язано це з тією установкою, завдяки якій ми знаємо, що в нашому несвідомому знаходиться та інформація, яка прийшла до нас з глибини століть, від наших предків. І за певних умов ми можемо витягувати з підсвідомості цю інформацію, управляти нею. Вживати на благо або або для вирішення якихось своїх цілей і завдань. [9 ]
Підсумовуючи питання інформаційно-психологічної дії на масову психічну свідомість, слід звернути увагу, що не дивлячись на те, що методи подібного роду дії відрізняються в мирне і у військовий час, в цілому їх об'єднує одне: цілеспрямована дія на масове психічне свідомості з метою дезорієнтації суспільства і знищення що існують раннє в такому товаристві моделей поведінки (стереотипів), і нав'язування установок вже своїх. Причому основою атаці в таких випадках піддається підсвідомість (або несвідоме) індивіда і мас, тому як процеси, що відбуваються в свідомості, якраз і робить свій вплив саме підсвідомість. Тому добившись закріплення в підсвідомості стійких механізмів отреагированія на той або інший сигнал (патернів поведінки), можна з легкістю програмувати таким чином поведінку як індивіда, так і індивідів, об'єднаних в маси, а значить і передбачати їх поведінку. І в даному випадку вельми важливий чинник грає час.[16]
Тому можна говорити про те, що в більшості випадків те, що увійде до підсвідомості індивіда зараз, моделюватиме його вчинки як найближчим часом, так і через багато років і навіть десятки років. У цьому сила і роль підсвідомості. Тому знання про механізми функціонування підсвідомості, знання про методи адаптації підсвідомістю отримуваної інформації і подальшої трансформації такої інформації в свідомість, а значить і у вчинки індивіда і індивідів, що об'єднуються в маси, дають, на можливість управляти масами, а значить фактично управляти і суспільством. Будь-яким типом суспільства, будь-якій суспільно-політичній формації. [14 ]
Висновки
Звичайно ж, можна було б і сказати, що немає такої вже особливої схильності нашої країни до дії маніпулятивних методик. Принаймні, вона не більша, ніж в тих же країнах заходу. Та все ж досвід показує, що в Україні якийсь свій, відмінний від заходу, дорога розвитку. І менталітет української людини помітно відрізняється від менталітету західної людини. Причому, майже не грає ролі, про представників якої західної країни ми говоримо. Весь захід для нас вже як би об'єднується в одне ціле, у протистоянні українському людині. А дорога Україні, це дорога великої держави, імперії, причому традиції державності досить міцний поміщено в наше несвідоме. І вже, так або інакше, є достатній над кожним з нас.
Сприяючи своєму особливому погляду на більшість проблем сучасності. Можна звичайно передбачити, що Україна якимсь чином здатна і на самосцілення. Але якщо це правильно загалом і в цілому, то частенько вельми розходиться в деталях. І вимагає безпосередньої роботи над подібним прагненням з боку різних верств населення. Причому задіюватися в програмі оздоровлення нації повинен дійсно весь народ. Причому поза сумнівом, що натовп здатний і навіть по-своєму бажає — підкорятися. І залежно від правильного характеру дії на неї, можна добиватися того або іншого результату. Причому, тут вже необхідно повною мірою використовувати все ті принципи маніпулювання масами, які були виведені в останніх століттях.
І тоді вже варто відзначити, що, на нашу думку, для нашої країни найбільш переважний буде саме тоталітарний режим. Коли відбувається чітке дотримання букви закону. Коли сам закон може зрушуватися, для того, щоб покарати призвідників і бунтарів. Пригадаємо часи другої світової війни. На наш погляд лише один лідер на той час зміг би як отримати перемогу, так і відновити зруйноване війною господарство. Сталін. Причому можна звичайно говорити, що хотілося б уникнути жертв т.з. репресій. Адже але і і самі репресії на той момент були оправданни. Народ повинен і жити в страху, і знати, що в разі чого — негайно послідують найжорстокіша розплата за підпорядкування принципу задоволення, принципу, утихомирення якого відрізняє цивілізовану людину від варвара. Принципу, яким пройнято несвідоме психіки індивіда. І якщо цей індивід відчує свободу — те означає основна маса інтерпретуватиме цю саму свободу в задоволенні своїх низовинних інстинктів. Жити, дотримуючись того, що добре виключно для нього, а не для суспільства. І сучасна Україна, постперебудовна Україна, Україна почала 90-х і початки нового тисячоліття, явно продемонструвала той хаос, який стає можливим лише коли зруйновані будь-які заборони, і стає можливим багато що, а за великі гроші і все.
Використана література
1. Гогун А. Методы нацистской пропаганды в психологической войне // Общественно-публицистический и культурно-просветительской журнал еврейских общин России, Украины и других стран СНГ «Корни». № 23 (июль-сентябрь 2004 г.). — М.-Киев: Издательство «Еврейский мир», 200 — 208 с. — С. 120—13
2. Дугин А. Основы геополитики. — Москва, 199 Почепцов Г. Психологические войны. — Москва 199
3. Блуммер Г. Коллективное поведение//Психология масс. Самара, 1998
4. Пелевин В. «Geneation «П». — Москва, 199 Маркузе Г. Одномерный человек. — Москва 199 Шпенглер О. Сумерки Европы. — Минск, 199 Лимонов Э. Анатомия героя. — Смоленск, 1998
5. Шурхало Д. СМИ в вооруженных конфликтах современности. — Киев 199
6. Войтасик Л. Психология политической пропаганды— М.,1981г.
7. 1Гуревич П. С. Буржуазная идеология и массовое сознание. М., 1980
8. Арендт Х. Истоки тоталитаризма. М., 1996
9. Амелин В.Н. Социология политики— М.,1992 г.
10. Зеленский В. В. Базовый курс аналитической психологии, или Юнгианский бревиарий.—М. 200 256 С.
11. Бехтерев В.М. Психика и жизнь. Т. — СПб.: Алетейя, 199 С.25
12. Бехтерев В.М. Роль внушения в общественной жизни // Бехтерев В.М. Гипноз. Внушение. Телепатия. М., 199
13. Канетти Э. Масса и власть— М.,1997 г.
14. Лайнбарджер П. Психологическая война. М., 196
15. Московичи С. Машина, творящая богов. М.: Институт психологии РАН, Изд-во «КСП+», 199
16. Баталов Э. Я. Политическая культура современного американского общества. М., 199
17. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием. М., 198
18. Бердяев Н. Смысл истории. М.,1990
19. Емельянов Ю. В. Сталин. На вершине власти. М. 200 656 С.
20. Гогун А. Черный PR Адольфа Гитлера: Документы и материалы. — М: Эксмо, Яуза, 200 — 416 с.
21. Говорухина К. А. Политическая пропаганда в тоталитарном обществе. Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук. Краснодар, 200