План
Вступ
1. Особливості життя, долі і творчості Маркса і Енгельса в ХІХ ст.
2. Специфіка життєвої долі Леніна та Сталіна
3. Специфіка критичного аналізу марксизму, ленінізму, сталінізму у західній історіографії
Вступ
Історичні зміни, що відбулися в суспільному житті 20-40-х років ХХ сторіччя є дуже актуальними, бо потребували нового теоретичного осмислення та узагальнення, універсально-класичних філософських поглядів, які стояла дещо осторонь від цих поступових змін. Найпроникливіші уми шукали нові обґрунтування існуючих соціальних реалій, чинників соціальної організації та динаміки, перспектив історичного розвитку відкинувши вульгарно - політичне тлумачення історичного процесу.
Політична думка в ХХ ст. була представлена такими основними галузями, як дослідження та пропаганда питань діалектичного та історичного матеріалізму
Основними представниками політичного суспільства були: Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Володимир Ленін та Йосип Сталін.
В історичному огляді мною були використанні 5 джерел: Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Маніфест комуністичної партії, Ленин В.І. Завдання радянської влади, Сталин Й. В. Вопросы ленинизма, Такер Р. Сталин. Путь к власти , Кауль От Сталина до Горбачова .
Так у творі Карла Маркса і Фрідріха Енгельса " Маніфест комуністичної партії" абсолютизується стадія первинного накопичення капіталу, а також абсолютизується класова боротьба пролетаріату, як, нібито, могильника буржуазії. Але недоліком твору є однобічний, вульгарно-матеріалістичний підхід до аналізу політичних явищ.
У творі "Чергові завдання радянської влади" Леніна В. І. описується нова концепція побудови соціалізму як відповідь на скрутну економічну і соціально-політичну ситуацію в країні. В результаті Ленін отримав прийняття декретів з продовольчого питання і запеклий опір повалених експлуататорських класів, тобто погіршення ситуації на селі.
Сталін в своїй праці "Основи ленінізму" розкриває питання соціалізму в більшому масштабі ніж Ленін: Ленін на прикладі села, а Сталін - всієї країни. Теорія соціалізму в окремо взятій державі була неправильною, як зовнішнє так і внутрішнє. Таким чином,як результат, революція в інших країнах терпить поразку за поразкою.
Інші джерела, що були використані мною це Такер Р. " Путь к власти" і Кауль Т. " Від Сталіна до Горбачова" розповідають про культ особи і його специфіку правління в соціально – політичному контексті. Недоліком лише є те, що обидва політологи бачать особу Сталіна в різному світлі, один засуджує інший заохочує.
У науково – пізнавальне завдання з теми входить з'ясування:
1. У чому особливості життя, долі і творчості:
а) Карла Маркса І Фрідріха Енгельса в ХІХ ст.;
б) Сталіна Й. В. і Леніні В. І. в ХХ ст.
2. В з'ясуванні особливостей аналізу творчості класиків марксизму – ленінізму, сталінізму, що було критично розглянуто у сучасній класичній політології .
1. Особливості життя, долі і творчості Маркса і Енгельса в ХІХ ст.
Марксизм — філософське, економічне і політичне вчення, розвинене в XIX столітті, основоположниками якого були Карл Маркс і Фрідріх Енгельс, також відоме як діалектичний матеріалізм або діалектичний та історичний матеріалізм.
Термін "марксизм" має також інші (різні) значення :
Філософські, економічні і політичні теорії, що посилаються на К.Маркса та Ф.Енгельса. Політичні течії та рухи, що спираються на вчення К.Маркса-Ф.Енгельса, а також Марксизм-Ленінізм — офіційна державна доктрина Радянського Союзу та соціалістичного блоку до його розпаду.
Карл Ге́нріх Маркс (5 травня 1818, — 14 березня 1883, Лондон) — філософ, економіст, політичний журналіст. Його наукові твори та економічні дослідження сформували основу комуністичного і соціалістичного руху. Важлива риса творчості Маркса – це його критичний характер, безкомпромісність і навіть безапеляційність: "... пролетарям нічого... втрачати,... Здобудуть же вони весь світ". Варто зазначити, що Маркс не залишив якоїсь стрункої, глибоко опрацьованої теоретичної політ. концепції. Основні її положення розкидані у його творах та великій кількості статей і виступів. У марксистській політ. концепції можна розрізнити ряд положень, сформульованих Енгельсом(28 листопада 1820, м. Бармен, нині Вупперталь, Німеччина — 5 серпня 1895, Лондон — німецький підприємець, політичний діяч, філософ, історик, публіцист). Він вперше систематично виклав основи історичного матеріалізму (термін вжито у 1892 p.). Висунув думку про походження і еволюцію класів у суспільстві. Суттєвими елементами держави, не погоджуючись з Марксом, вважав територіальний поділ, публічну владу, податки, відчуження від суспільства. Суть державної влади,на думку Енгельса, – це класове панування[5. Ст 15 - 17]. А Маркс вважав, що вирішальна роль класової боротьби в історичному процесі, що пролетаріат має виконати месіанське призначення – ліквідувати експлуатацію пролетаріату, здійснити соціальну революцію, остаточно ліквідувати класи (визначення яких він так і не дав). [1 ст 24-27]
2. Специфіка життєвої долі Леніна та Сталіна
Ленін представник послідовник вчення Маркса і Енгельса дещо уособив їх праці.Як політик був послідовним супротивником такого політичного інституту суспільства як демократія, яку він називав "буржуазна демократія". Замість принципу демократії він висунув тезу про "демократичний централізм" та "диктатуру пролетаріату", яка на думку критиків комунізму, була евфемізмом диктатури партії більшовиків[2 ст 5-6]. Ленін жив у відсталій, аграрній, напівфеодальній країні, де пролетаріат складав меншість населення. Маркс писав про індустріальну Англію. Відповідно, готових відповідей на ті питання, що постали перед Леніним, у „Маніфесті комуністичної партії " не було. Марксисти-догматики зробили з цього висновок, що пролетарська революція у Росії неможлива, треба чекати, поки країна наздожене Захід, стане нормальною капіталістичною країною. Проте практ
Послідовником Леніна став Йо́сип Віссаріо́нович Ста́лін (Сталін — псевдонім, справжнє прізвище — Джугашвілі, (вимовл. Іосеб Джугашвілі)) — державний, політичний і військовий керівник СРСР. Генеральний секретар Центрального Комітету Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) з 1922 року, голова Радянського Уряду (Голова Ради Народних Комісарів з 1941 року, Голова Ради Міністрів СРСР з 1946 року), Генералісимус Радянського Союзу (1945)[4 ст. 41-42].
Сталін логічно продовжував, що "диктатура пролетаріату є, по суті, "диктатурою авангарду", "диктатура" його партії, як основної керівної сили пролетаріату". Суть самої диктатури, зазначав Сталін, полягала у керівних вказівках партії. Можливо, варто погодитись з думкою дослідників творчості Сталіна, що коли Ленін був натхненником більшовицької політ. доктрини, Троцький її збурювачем, то Сталін був її виконавцем[3 ст 41].Окрім чисельних доповідей, виступів Сталін. написав кілька творів, зокрема "Марксизм і національне питання" (1913), "Про основи ленінізму" (1924), "До питань ленінізму" (1926), кілька брошур. Був визначним інтерпретатором, популяризатором марксизму. Сталін оригінально розумів суть політичного. режиму диктатури пролетаріату. Суть держави диктатури пролетаріату, на думку Сталіна, полягає в тому, що диктатура "поєднуючи законодавчу і виконавчу владу в одну організацію держави" пов’язує пролетаріат з "апаратом державного управління". Водночас нічого оригінального він не придумав, тому можна погодитися з думкою, що "власне Сталін довів до логічної реальності завершення схеми Леніна про диктатуру пролетаріату в країні, що "будує соціалізм".
капіталізм маркс енгельс ленінізм сталінізм
3. Специфіка критичного аналізу марксизму, ленінізму, сталінізму у західній історіографії
Спираючись на західноєвропейську соціалістичну думку та враховуючи специфіку Росії, було у загальних рисах сформульовано марксистську (більшовицьку) політичну доктрину XX ст. Центральне місце у ній займає питання про класову боротьбу, що є "одним з найголовніших питань марксизму". Тісно пов’язавши марксизм з ідеологією, Ленін ідеологізував саму доктрину, яка у вигляді політ. ідеології більшовицької партії була нав’язана рад. сус-ву. Складовою частиною доктрини стала ленінська концепція соціалістичної революції. Ця концепція містила в собі ідею про можливість перемоги революції в одній країні, положення про об’єктивні передумови революції та суб’єктивний фактор, вчення про авангардистський тип політ. партії, ідею революційної ситуації, принципи тактики партії під час національної кризи та збройного повстання, конкретизацію ідеї союзу робітничого класу з селянством, поєднання соціальної боротьби з національно-визвольною та про переростання буржуазно-демократичної революції у соціалістичну. Наприкінці 20-х – на початку 30-х років у створеному ленінською партією Радянському Союзі перемогла контрреволюційна бюрократія. Саме тоді й з’явився той самий „марксизм-ленінізм", або „радянський марксизм" та сталінізм, який насправді мав набагато більше спільного з поглядами Маркса, ніж Леніна та Сталіна. Власне, у пізній період існування СРСР взагалі важко говорити про марксизм. Швидше це був банальний позитивізм, підфарбований марксистською фразеологією. Справжнє марксистське вчення було загнано або у підпілля, або на академічний маргінес.[5 ст. 37, 145]
Висновки
1. Великі основоположники – Маркс і Енгельс – відкрили закономірності розвитку суспільства, сформулювали основні поняття, показали, що таке капіталізм і як він функціонує, вказали можливості альтернативи. Ці їхні заслуги не може заперечити навіть буржуазна наука (звичайно, якщо це чесна буржуазна наука, а не наукоподібні спекуляції). Від початку вчення Маркса було дуже динамічним, воно пропонувало своїм послідовникам знаряддя для аналізу процесів, що відбувалися у суспільстві. Згодом італійський комуніст Антоніо Грамші скаже, що марксизм – це філософія практики. Якщо ще точніше, марксизм – це зброя класової боротьби пролетаріату.
2. Під керівництвом Сталіна та Леніна комунізм перетворився з властиво Західної відповіді на Західні проблеми індустріального життя за капіталізму, на властиво Східну відповідь застосування деспотичної влади держави для швидкого промислового розвитку та вирівнювання з Заходом.
3. Маркс, Енгельс, Сталін, Ленін залишаються видатними особами XIX ст., що сформулювали своєрідну "релігію революції", в основних рисах подали її ідеологічне та економічне обґрунтування, а також своє бачення історичного процесу, його перспектив.
Література
1. Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Маніфест комуністичної партії К., 1958-1968. – 248 с.
2. Ленин В.І. Завдання радянської влади 5-е вид. М., 1970— 574 с.
3. Сталин Й. В. Вопросы ленинизма. М., 1947. – 543 с.
4. Такер Р. Сталин. Путь к власти М.-1990
5. Кауль От Сталина до Горбачова М.-1991