Контрольна робота з політології на тему:
Становлення та основні засади політичної системи польського суспільства
1. Загальна характеристика Польщі
Польща (Rzeczpospolita Polska, Республіка Польща) – слов’янська держава в Центральній Європі. Президентська, парламентська республіка. Глава держави – Президент. Законодавчий орган – однопалатний парламент – Сейм. Основні політичні партії: Соціал-демократія Республіки Польща, об’єднання Союз лівих сил – Унія Праці, Польська об’єднана робітнича, Об’єднана селянська. Прапор – полотнище з двох однакових за шириною горизонтальних смуг: білої верхньої і червоної нижньої. Герб – орел. Грошова одиниця – злотий. Державна мова – польська. Столиця – Варшава (1,641 млн. мешканців). Населення – 38,5 млн. мешканців (1994 р.), (123 мешканців на км2). 98,5 % – поляки, 1,5 % – українці, білоруси, литовці. За віросповіданням – римо-католики (95 %). Міське населення – 62 %. Найбільші міста: Лодзь (848 тис.), Краків (750 тис.), Вроцлав (640 тис.), Познань (578 тис.), Гданськ (468 тис.), Щецин (395 тис.).
Територія – 312,7 тис. км2. Омивається Балтійським морем.
Територія низовинна з льодовиковими та перигляціальними ландшафтами і численними озерами (75 % території вище 200 м над рівнем моря) На півночі – широка смуга озерних країв (Великопольське, Поморське, Мазурське). Далі на півдні – моренні високі рівнини з пагорбами. Височини: Сілезька, Краківсько- Ченстоховська, Келецька, Розточчя. На півдні – гори Західні та Центральні Бескиди, Татри (найвищі у Польщі, г. Риси – 2499 м.), Судети. Клімат помірний, теплий. Густа річкова мережа, є мінеральні джерела. Корисні копалини: кам’яне вугілля (провідне місце в Європі), сірка, руди срібла, цинку, міді, свинцю, природний газ, кам’яна сіль.
Промисловість: гірничодобувна, чорна та кольорова металургія, машинобудування (в т. ч. транспортне і суднобудування), хімічна (мін. добрива, побутова хім.), фармацевтична, текстильна, харчова. Частка в світовому промисловому виробництві – 3,7 %. Під. Сільськогосподарські угіддя зайнято 61 % площі країни. Головні сільськогосподарські культури: жито, пшениця, ячмінь, овес, картопля, цукрові буряки. Вирощуються також овочі, тютюн, кормові та ягідні культури. Транспорт: довжина залізниць – 30 тис. Км, автомобільних шляхів – понад 150 тис. Км. Головні морські порти: Гданськ, Гдиня, Щецин. Експорт: машини, промислове устаткування, судна, продукція хімічної промисловості, товари широкого вжитку, вугілля, кокс, мідь, сірка, цинк. Імпорт: нафта та нафтопродукти, газ, зерно.
Історична довідка. У І тис. територію Польщі населяли слов’янські племена вісляни, мазовшани та ін. Держава почала складатися в Х ст. при князі Мешко І. Він же у 966 р. ввів християнство за римським зразком. У 1025 р. Болеслав І Хоробрий об’єднав польські землі та став першим королем. Спочатку столицею молодої держави було м. Гнєзно, а в ХІ – ХVІ ст. – Краків. У 1385 р. була укладена Кревська унія між Польщею та Литвою. Після перемоги над німецькими рицарями Тевтонського ордену в 1410 р. під Грюнвальдом об’єднаних польсько-литовсько-руських сил під командуванням польського короля Владислава ІІ Ягелло (Ягайло) Польща почала активно розширювати свої володіння. У 1569 р. була підписана Люблінська унія про об’єднання Польщі з Великим князівством Литовським в одну державу, до складу якої ввійшли і більші частини сучасних України та Білорусі. Але послабленням Речі Посполитої в XVII – XVIII ст. в силу внутрішніх чвар і суперечностей, а також під впливом національних повстань і революцій, скористалися її сусіди. У результаті трьох поділів Польщі 1772, 1793, 1795 рр., а також за Петербурзькою конвенцією 1797 р. її територія була поділена між Пруссією, Австрією та Росією. Польща була відновлена тільки після розвалу Австро-Угорщини наприкінці Першої світової війни і проіснувала до 1 вересня 1939 р., коли на неї напала Німеччина, а 17 вересня вступ радянських військ довершив розгром Другої Речі Посполитої. Польська держава як народно-демократична, а потім соціалістична була відновлена тільки після Другої світової війни. У січні 1947 р. відбулися вибори до Законодавчого сейму, на яких переміг блок на чолі з прокомуністичною Польською робітничою партією, а з 1952 р. держава стала називатися Польська Народна Республіка. Після глибокої політичної та соціально-економічної кризи 80-х років ХХ ст. розпочався злам соціалістичної держави. Трансформація охопила всі сфери життя. Був запроваджений інститут президентства (1989 р., Войцех Ярузельський). На парламентських виборах 1989 р. перемогу одержало профспілкове об’єднання "Солідарність", а ще через рік її лідер Лех Валенса став першим всенародно обраним президентом постсоціалістичної Польщі.
2. Основи політичного та економічного ладу
Республіка Польща є демократичною правовою державою, яка здійснює принципи соціальної справедливості. Верховна влада в Республіці Польща належить народові. Народ здійснює владу через своїх представників, обраних до Сейму та Сенату; влада здійснюється також шляхом волевиявлення на референдумі. Принципи і порядок проведення референдуму визначаються законом. Додержання законів Республіки Польща – головний обов’язок кожного державного органу. Усі органи державної влади та адміністрації діють на основі положень законів. Політичні партії об’єднують на принципах добровільності та рівності громадян Республіки Польща з метою здійснювати вплив на формування державної політики демократичними методами. Висновок про те, що мета та діяльність політичної партії не відповідають Конституції, дає Конституційний трибунал.
Республіка Польща гарантує участь місцевого самоврядування у здійсненні влади, а також свободу діяльності інших форм самоврядування. Республіка Польща гарантує свободу господарської діяльності незалежно від форми власності; ця свобода може бути обмежена лише законом.
Республіка Польща охороняє власність і право успадкування, а також гарантує повну охорону особистої власності. Експропріація допускається лише для публічних потреб за відповідне відшкодування збитків.
Збройні сили Республіки Польща стоять на варті суверенітету та незалежності польського народу, його безпеки і миру.
3. Становлення сучасної структури польської політичної системи
У вересні 1993 року в результаті парламентських виборів в Польщі понад 20 % голосів виборців набрав Союз демократичних лівих сил (СДЛС), що дало йому 171 місце в Сеймі, і більше 15 % голосів – 131 місце в Сеймі – отримала Польська селянська партія ( ПСП ). Остання створила коаліцію з СДЛС, яка, незважаючи на всі труднощі і конфлікти, проіснувала понад два роки ( більше ніж будь – яка інша парламентська коаліція ).
Політичний блок, котрий набрав найбільшу кількість місць – СДЛС, включав 28 груп. Найбільш значущою була Соціал – демократія Республіки Польща і Всепольське об’єднання профспілок. В склад коаліції входило ряд організацій: соціал- демократичної і комуністичної орієнтації.
СДЛС виник в 1989 році перед президентськими виборами.
Тоді кандидату від лівих сил вдалося набрати 10% голосів виборців.
Вирішальну роль, безсумнівно, в укріплені СДЛС, з моменту його створення, стало приєднання до лівих Всепольського об’єднання профспілок (5 млн. членів, для порівняння в Солідарності – 2 млн. осіб).
Після парламентських виборів 1991 року, коли лівий блок набрав біля 12% голосів, клуб лівиці був другим по величині в парламенті. Але представники інших партій дуже обережно віднеслися до контактів з лівими і клуб лівиці фактично знаходився в ізоляції. Тоді представників СДЛС не було ні в президії Сейму, ні в числі голів парламентських комісій.
О.Кваснєвський, тоді лідер СДЛС, заявив у 1993 р.: "Ми просто нові ліві в новій Польщі". Після обрання О.Кваснєвського президентом Польщі, він вийшов з лав СДЛС. З 1992 р. ще наочніше спостерігався економічний ріст в Польщі, його темпи дуже сильно зросли в 1995 р. За темпами економічного росту (понад 5% за рік) Польщу навіть порівнювали з "азіатськими тиграми".
Тільки в першій половині 1995 року іноземні інвестиції складали 1/5 всіх іноземних інвестицій з 1990 року. Експорт в 1994 році виріс на 20%, знизився бюджетний дефіцит. Але в 90-ті роки в Польщі зростала тенденція росту безробіття, по її рівню в Європі вона поступалася лише Іспанії і Ірландії. Завдяки програмі протидії безробіттю і пом’якшення її наслідків за останні роки скоротилась кількість безробітних.
Уряд і Сейм постійно працюють над удосконаленням системи соціального забезпечення. В 1995 році уряд провів через Сейм найновіший закон про комерцію і приватизацію.
1995-1997 роки характеризувалися незавершеністю реформ державної адміністрації і місцевого самоврядування. Але завдяки прийняттю нової Конституції в 1997 році ці реформи підходять до завершення.
В міжнародній сфері Польща домоглась важливих результатів, насамперед мова йде про вступ до НАТО та практичну підготовку до вступу в Європейський союз з 2003-2004 року.
Звичайно, прагматизм, реалізм і цілеспрямованість у майбутнє (при відмові від безкінечного пошуку винних за комуністичне минуле і зречення від особистої історії) допомогли перемогти О.Кваснєвському на президентських виборах, як кандидату від лівих сил, котрий очолював партію СДЛС. Він апелював не до ортодоксальних комуністичних ідей, а до досягнень і досвіду світової соціал-демократії, до спадщини демократичного, реформаторського і патріотичного орієнтовного крила парламентської опозиції.
Реальний підхід О.Кваснєвського до життя дав змогу прийти до висновку, що реформи можливі лише тоді, коли хоч би половина суспільства в них зацікавлена, а соціальний мир і суспільна безпека мають свою ціну.
4. Основні гілки влади в структурі політичної системи
4.1 Формування законодавчої влади в Польщі
Формування законодавчої влади в Польщі у другій половині ХХ ст. відбувалося в залежності від політичної ситуації, що існувала в суспільстві. Так в конституції 1952 року чітко просліджується соціалістичне спрямування. Вже у першій статті даної конституції зазначалося, що Польська Народна Республіка є соціалістичною державою, в якій вся влада належить трудящим міста та села. В країні не існувало багатопартійності як такої. Хоча формально в державі були інші партії, проте монопольно влада згруповувалась в руках єдиної прокомуністичної політичної сили – Польської Об’єднаної робітничої партії, яка проголошувалася "провідною політичною силою суспільства в побудові соціалізму" (ст. 3, п. 1). Верховним органом державної влади – Сейм Польської Народної Республіки, що був найвищим виразником волі трудящих і здійснював суверенне право народу (ст. 20, п. 1-2).
Сейм складався з 460 депутатів, що обиралися шляхом таємного голосування на основі загального, прямого та рівного виборчого права (ст. 21, п. 1; ст. 94). Депутати Сейму обиралися на чотири роки (ст. 28; п. 1). Головою Сейму був Маршал Сейму, який обирався зі складу Сейму та голосував на його засіданнях (сесіях) і слідкував за його роботою (ст. 23). До повноважень Сейму належало затвердження національних соціально-економічних планів строком на кілька років; затвердження державного бюджету та контроль за його виконанням (ст. 24). На своєму першому засіданні Сейм обирав із числа депутатів Державну раду в складі голови Державної ради, чотирьох його заступників, секретаря та одинадцяти членів (ст. 29; п. 1). Із закінченням повноважень Сейму Державна рада продовжувала функціонувати до обрання Державної ради Сеймом нового скликання (ст. 29; п. 3). В ст. 30 наводився перелік повноважень Державної Ради, з якого можна зробити висновок, що даний орган мав досить широке коло повноважень: призначати вибори до Сейму та скликати його засідання; слідкувати за дотриманням конституції в період між сесіями Сейму; видавати декрети, що мали силу закону; ратифікувати міжнародні договори; приймати вірчі грамоти акредитованих при Державній Раді дипломатичних представників інших держав; здійснювати право помилування; призначати осіб на цивільні та військові посади, передбачені законом. Та, не дивлячись на таке, досить широке коло повноважень, у всій своїй діяльності Державна Рада підпорядковувалась Сейму. До повноважень Сейму належала і така функція, як призначення та відставка Уряду Польської Народної Республіки – Ради міністрів або окремих членів Уряду (ст. 37). Депутатом Сейму міг бути обраний громадянин, що досяг 21 року (ст. 96). Кандидатів у депутати висували політичні та громадські організації (ст. 100). Кожен депутат мав звітувати перед виборцями про свою діяльність і діяльність органу, в який його було обрано (ст. 101).
Заключною статтею даної конституції визначалася одна з найголовніших функцій Сейму. Ця стаття проголошувала, що конституція може бути змінена лише за законом, який прийме Сейм Польської Народної Республіки більшістю, не меншою за дві третини голосів, якщо присутніх не менш, як половина загальної кількості депутатів.
Отже, проаналізувавши конституцію 1952 року, а саме її розділ, що стосується вищих органів державної влади, можна сказати, що за часів соціалістичної ідеології парламентаризму, в сучасному розумінні цього поняття, в тодішній Польщі не існувало. Усе життя суспільства підпорядковувалося єдиній ідеології, всі сфери життя людини спрямовувалися командною системою комуністичної партії. І очевидно, що в таких умовах і мови не може бути про вільний демократичний розвиток країни.
Наприкінці 80-х і на початку 90-х років ХХ ст. у Польщі, як і в усіх країнах соціалістичного табору, визріли об’єктивні причини, що привели до краху командно-адміністративної системи. В усіх країнах почали здійснюватися системні перетворення, що торкнулися практично всіх сфер суспільного життя. Могутня соціалістична машина припинила своє існування, з нею загинула і єдина соціалістична ідеологія. Комуністична партія втратила монополію на владу і була вже неспроможна контролювати усі сфери життя людей. Отже, країни колишньої соціалістичної співдружності опинилися на роздоріжжі: перед ними постало складне питання, яким шляхом йти далі, в якому напрямку розвиватися? Більшість з них обрали демократичний шлях розвитку, що було відображено в основних законах нових демократичних держав.
Спочатку конституція 1992, а потім і конституція 1997 років проголосили, що Республіка Польща є демократичною правовою державою, яка здійснює принципи соціальної справедливості. У першій статті цих конституцій зазначається, що органами держави у сфері законодавчої влади є Сейм і Сенат Республіки Польща, у сфері виконавчої влади – Президент Республіки Польща та Рада Міністрів, у сфері судової влади – незалежні суди. Тобто з даної статті видно, що в країні здійснюється чіткий розподіл владних повноважень, а це є однією з найголовніших ознак демократизації життя. Верховна влада в Республіці Польща належить народові. Народ здійснює владу через своїх представників, обраних до Сейму та Сенату. Сейм складається з 460, а Сенат із 100 депутатів та сенаторів. Усі вони обираються на загальних, рівних, прямих і пропорційних виборах шляхом таємного голосування (ст. 3). Термін повноважень Сейму та Сенату складає 4 роки з дня виборів. Вибори призначаються президентом, а не Державною Радою (як це передбачалося конституцією 1952 р.). Маршал та віце-маршал, що обираються зі складу Сейму, утворюють Президію Сейму. Президія скликає сесії Сейму та керує його роботою (ст. 10). Основною функцією парламенту є законотворення. Законодавча ініціатива належить депутатам, Сенатові, Президентові та Раді Міністрів. Право вносити поправки до законопроектів під час обговорення їх Сеймом належить заявникові, депутатам і Раді Міністрів (ст. 15; п. 1, 3). Прийнятий Сеймом і Сенатом закон Маршал Сейму подає на підпис Президентові. Президент підписує закон впродовж 30 днів з моменту його подання та віддає розпорядження про його опублікування в Законодавчому віснику Республіки Польща. Президент може відмовитися підписати закон і разом з умотивованою пропозицією передати його Сеймові на повторне обговорення. Після повторного затвердження закону Сеймом більшістю у дві третини голів Президент протягом семи днів підписує закон і віддає розпорядження про його опублікування у Законодавчому віснику Республіки Польща (ст. 18, п. 1-3).
З питань, які мають особливе значення для держави, може проводитися референдум. Призначити референдум має право Сейм (прийнявши постанову абсолютною більшістю голосів) або Президент, за згодою Сенату, висловленою абсолютною більшістю голосів (ст. 19, п. 1,2).
До повноважень парламенту належить і затвердження державного бюджету. Проект закону про державний бюджет у Сейм подає Рада Міністрів. Сенат може ухвалити постанову про затвердження прийнятого Сеймом закону про державний бюджет або внести в нього поправки впродовж 20 днів з дня передання його Сенатові.
Отже, коло питань, що вирішує парламент, дійсно широке та різнобічне, оскільки функціонування даного органу законодавчої влади має життєво важливе значення для нормального та стабільного життя суспільства.
Останні парламентські вибори відбулися в Польщі восени 2001 року. Вони не принесли несподіванок у сенсі визначення переможця. Як і передбачалося ним став блок Союзу лівих демократів (СЛД) та Унії Праці (УП) на чолі з 55-річним Лєшеком Міллером. За цю політичну посткомуністичну структуру лівого спрямування віддали голоси майже 42,7 % виборців (хоча попередньо демократичній лівиці прогнозувалася підтримка не менше 51 % електорату). Такий результат дав можливість блоку СЛД-УП отримати 226 депутатських мандатів із 460, що не привело до його абсолютної більшості в нижній палаті парламенту. Для порівняння, після перемоги на попередніх парламентських виборах 1997 р. коаліція демократичних сил Акція виборча "Солідарність"(АВС) одержала 202 місця у Сеймі.
Переміна політичних настроїв поляків і вибір електорату у 2001 році на користь лівих пояснюється насамперед тим, що їх об’єктивним союзником стала економічна та політична ситуація в державі. Уповільнення темпів економічного зростання, бюджетний дефіцит, фінансова криза, високий рівень безробіття (насамперед у селах і маленьких містечках) серйозно підірвали ще недавно достатньо міцні позиції "Солідарності" – партії, що відіграла вирішальну роль становленні нової демократичної Польської Республіки. Проти правих зіграла і їх поразка на президентських виборах 2000 року: найбільш імовірного конкурента Кваснєвського ліберала Олеховського (він здобув підтримку 17,3 % виборців) правий табір звинуватив напередодні виборів у всіх "смертних" для польського політика гріхах – від єврейського походження до співробітництва із спецслужбами.
Загалом парламентські вибори – 2001 продемонстрували наступне: по-перше, низьку електоральну активність: у них взяло участь 45,8 % всіх виборців; по-друге, радикальний, цілком демократичний і вповні прогнозований перехід ініціативи від правих (АВС) до лівих (СЛД-УП); по-третє, розчарування поляків реформами уряду Єжи Бузека та партійними розбіжностями всередині попередньої коаліції, що об’єднала представників різних ідеологічних напрямків: від консервативних католиків до"послідовно" правих; по-четверте, появу двох нових політичних сил на правому фланзі – ліберальної партії "Громадянська платформа" (12,7 % голосів виборців) та партії "Право і справедливість" (9,8 %). Можна констатувати, що найважливішим підсумком останніх польських парламентських виборів стало формування та зміцнення сильних політичних рухів, які сповідують ліберальні цінності та ведуть країну до інтеграції у європейське співтовариство, спираючись уже не стільки на антирадянську та антикомуністичну ідеологію, а, насамперед, на прагматичні інтереси поляків.
4.2 Виконавча влада Республіки Польща
політичний влада сейм президентство судовий
4.2.1 Інститут президентства в Польщі
Одним з найважливіших елементів державного механізму є глава держави – особа, яка займає формально найвище місце в структурі державних інститутів і водночас здійснює функцію представництва самої держави в цілому. Главою держави в Польщі на сучасному етапі розвитку є президент.
Інститут президентства виник і сформувався у період становлення сучасної державності. Але його ґенеза пов’язана з феодальною державою і навіть з більш ранніми часами, коли монарх (правитель) не тільки виступав у ролі верховного носія влади, а й ототожнювався з самою державою. Юридичний статус і політичне значення сучасного глави держави залежить від форми державного правління. Оскільки Польща є парламентсько-президентською республікою, то главою держави виступає відповідно президент, якого обирають строком на 5 років (ст. 29.4 Конституції Республіки Польща). Президент обирається народом на загальних, рівних і прямих виборах шляхом таємного голосування абсолютною більшістю (ст. 29.2 Конституції Республіки Польща). В Польщі, так як і більшості країн світу, допускається лише одне переобрання президента після закінчення першого строку його перебування на цьому посту. Це не заперечує можливості з часом знову балотуватись на виборах президента.
Президент обіймає посаду після складення Національним Зборам присяги такого змісту: "З волі народу стаючи на посаду Президента Республіки Польщі, урочисто присягаю зберігати вірність положенням Конституції, непохитно захищати гідність народу, незалежність та безпеку держави, а благо Вітчизни та добробут громадян завжди вважати своїм найвищим обов’язком". До присяги можуть бути додані слова "Нехай допоможе мені Бог"(ст. 30 Конституції Республіки Польща).
Звичайно, пост президента стає вакантним після закінчення строку повноважень особи, що його займала. Достроково вакантним він може опинитися внаслідок смерті, недієздатності або добровільної відставки президента, а також усунення його з посади через притягнення до відповідальності у порядку імпічменту або інших подібних процедур (ст. 49.1 Конституції Республіки Польща).
Іноді встановлюється порядок дострокового усунення президента на основі результатів референдуму. У Польщі передбачається тимчасове заміщення посади президента лише до нових виборів, які мають відбутися у найближчий, визначений конституцією, час. Пост президента тимчасово заміщує голова нижньої (Маршалок Сейму), а якщо і він не може виконувати цих функцій – голова верхньої (Маршалок Сенату) палати парламенту (ст. 49. 2 Конституції Республіки Польща).
Особливості конституційного статусу глави держави визначають характер і обсяг його повноважень. Так, у Польщі глава держави одержує свій мандат від виборчого корпусу і завжди наділений широкими та реальними владними повноваженнями. Президент є важливою ланкою у державному механізмі й відіграє чи не найголовнішу роль у державно-політичному житті. Компетенція глави держави та його інституціональне значення встановлюється конституцією у загальному вигляді. "Президент Республіки Польща є вищим представником держави у внутрішніх і міжнародних відносинах. Він стежить за виконанням Конституції Республіки Польща, стоїть на сторожі суверенітету і безпеки держави, недоторканості і цілісності її території, а також виконання міжнародних договорів", – записано в ст. 28 Конституції Республіки Польща.
У сфері, пов’язаній з реалізацією законодавчої влади, одним з повноважень глави держави, тобто президента, визначається право законотворчої ініціативи. Право президента на законотворчу ініціативу у парламенті об’єктивно посилює його статус. До найважливіших повноважень глави держави у сфері здійснення законодавчої влади слід віднести право вето і право повернути закон для повторного розгляду до парламенту. Реалізація цих прав пов’язана з процедурою промульгації і певною мірою є її альтернативою. За конституцією президент Польщі має право вето. Прийняті повторно закони президент зобов’язаний підписати протягом семи днів і обнародувати (ст. 18 Конституції Республіки Польща). У Польщі глава держави, на відміну від інших країн, має право розпустити нижню палату парламенту, якщо вона впродовж одного і трьох місяців, відповідно, після подання законопроекту про бюджет не приймуть його. У цьому випадку президент Польщі діє на власний розсуд, в той час, наприклад, як у Хорватії президент приймає рішення про розпуск палати за пропозицією уряду. До того ж це його рішення потребує підтримки з боку голови самої палати і контрасигнування з боку прем’єр-міністра.
Наділений глава держави і повноваженнями, пов’язаними зі сферою реалізації виконавчої влади. Так, президенту надане право призначати на найвищі посади на державну (цивільну та військову) службу. Повноваження глави держави пов’язані й із сферою реалізації судової влади. Серед них, у першу чергу, слід відзначити право помилування, пом’якшення та скасування визначених судом кримінальних покарань (ст. 43 Конституції Республіки Польща). До повноважень президента, співвіднесених із сферою судової влади, також належить встановлення конституцією права призначення суддів або участі у процедурі так
Президент наділений повноваженнями у сфері зовнішньополітичної діяльності держави. До таких повноважень слід насамперед віднести традиційне право глави держави акредитувати та приймати дипломатичних представників (ст. 32 Конституції Республіки Польща). До повноважень президента у зовнішньополітичній сфері відноситься право на ратифікацію та денонсацію міжнародних договорів або участь у цьому процесі. Що стосується найважливіших договорів (договори, що стосуються державних кордонів, оборонних союзів, а також договори, які спричиняють фінансовий тягар для держави або необхідність змін у законодавстві), президент має право на ратифікацію лише за його делегуванням.
Серед інших повноважень глави держави слід назвати право ініціювати референдум. Воно встановлено у Конституції.
Конституція надає право президенту звертатися з посланням до парламенту або до народу. Кожне президентське послання містить не тільки аналіз певної ситуації, а й конкретні пропозиції. І хоч послання юридично не зобов’язує парламентаріїв, фактично його зміст сприймається як законодавча програма виконавчої влади (ст. 39 Конституції Республіки Польща).
Важливе значення мають повноваження глави держави, що виникають у зв’язку з оголошенням надзвичайного стану. У Конституції Польщі оголошення главою держави надзвичайного стану потребує санкції парламенту. Надзвичайний стан вводиться на певний термін, але не довший як на три місяці, і на частині чи на всій території держави у разі виникнення загрози внутрішній безпеці або у випадку стихійного лиха. Протягом дії надзвичайного стану Сейм не може бути розпущеним, а строк його повноважень спливає не раніше як через три місяці з дня закінчення надзвичайного стану. Ні конституційні закони, ні положення про вибори не можуть бути змінені під час надзвичайного стану (ст. 37 Конституції Республіки Польща).
У випадку виникнення зовнішньої небезпеки Президент може ввести воєнний стан на частині або на всій території Республіки Польща, а також оголосити часткову або загальну мобілізацію. При цьому організація державних органів під час воєнного стану й інші юридичні наслідки його введення визначаються Законом (ст. 36 Конституції Республіки Польща).
Як вже було сказано раніше, президент в Польщі обирається строком на 5 років. У результаті перших загальнонародних президентських виборів 1990 року главою держави було обрано Леха Валенсу.
Чергові вибори відбулися в 1995 році. Підготовка до них велась без особливої реклами. З самого початку було зрозуміло, що боротьба піде між кандидатами чи одним кандидатом від лівих сил, тобто, від тих, які входять в правлячу на той час коаліцію Соціал-демократії Республіки Польща і Польської селянської партії, а також деяких коаліційних з ними лівих партій, і з другого боку – кандидатами від так званої "правиці" (цим терміном у Польщі прийнято називати різнорідну масу правих, християнських, націоналістичних партій і профспілкового об’єднання "Солідарність").
Коли розпочалась безпосередня боротьба претендентів на президентський пост, кандидатів з’явилось аж 17 чоловік. Серед цих претендентів співвідношення сил було таким, що, здавалось, ні в кого не викликає сумніву перемога когось з "правиці". Адже 16 претендентам від цього блоку протистояв лише один від лівих сил. Ним був Олександр Кваснєвський – лідер партії Соціал-демократія Республіки Польща (СДРП) і об’єднаного навколо неї Союзу демократичних лівих сил (СДЛС).
Популярний в той час в державі президент Л. Валенса не поспішав офіційно висувати свою кандидатуру. Лише через кілька місяців після оприлюднення програм цілого ряду кандидатів від різних партій він виставив і свою кандидатуру. Підтримала і безпосередньо проводила його передвиборну кампанію невелика, спеціально для цього створена організація – Безпартійний блок підтримки реформ.
О. Кваснєвський розпочав свою передвиборну кампанію раніше від інших претендентів, діяв виключно організовано та динамічно. Він добре обдумав свою програму, метою якої було досягнення громадянського миру і стабільності в суспільстві, а також спрямованість на соціально орієнтовану ринкову економіку, турботу про молодь і пенсіонерів, низькооплачувані верстви суспільства. В умовах практичної відсутності у лівих сил своїх засобів масової інформації О. Кваснєвський із своїм штабом змушений був об’їздити майже всю Польщу, побувавши в 47 із тогочасних 49 воєводств Польщі, в понад 200 містах і населених пунктах. По-друге, велика підготовча робота була проведена його партією – СДРП і коаліцією СДЛС. На відміну від правих партій, лівий блок виступав організовано, єдиним фронтом за єдиного кандидата.Все це дозволило О.Кваснєвському пройти в другий тур разом з діючим на той час президентом Л.Валенсою. У Польщі тоді вперше відбулися телевізійні дебати сам на сам між двома кандидатами, які пройшли в другий тур. Від результатів цього поєдинку багато в чому залежало й те, за кого будуть віддані голоси того електорату, чиї кандидати не пройшли до другого туру, або хто взагалі не прийшов на вибори.Офіційні дані такі: в другому турі О.Кваснєвський отримав 51.72% (понад 9,7 млн. голосів), а Л.Валенса – 48.28% (приблизно 9,06 млн. голосів). Лідер лівих сил переміг у 34 воєводствах, правих – лише в 15. О.Кваснєвський переміг серед виборців молодшого та середнього покоління і в середніх по величині містах. Л.Валенса знайшов підтримку в основному там, де ще впливова "Солідарність", у великих містах з потужними підприємствами – Варшаві, Кракові, Гданську, Катовіце.Незважаючи на спроби "правиці", яка зазнала поразки, дискредитувати новообраного президента і оголосити вибори не дійсними, О.Кваснєвський, згідно рішення Конституційного Трибуналу, який підтвердив результати виборів, 23 грудня в Сеймі прийняв присягу і виголосив коротку промову, в якій виклав орієнтири своєї майбутньої діяльності в якості президента.На початку жовтня 2000 р. на чергових президентських виборах О.Кваснєвський підтвердив міцність своїх державницьких позицій, отримавши перемогу уже в першому турі. Його головний конкурент – ліберал Анджей Олеховський – набрав лише 17,3 % голосів виборців. Тепер, очевидно, саме О.Кваснєвському доведеться вводити Польщу до Європейського Союзу. Адже, незважаючи на всю неоднозначність даного кроку, принципове позитивне рішення прийнято і справа лише за конкретними механізмами впровадження його в життя. Попередньо дата входження Польщі до ЄС визначена 1 січня 2003 або 2004 року.
4.2.2 Рада Міністрів
Рада Міністрів здійснює внутрішню та зовнішню політику Республіки Польща, керує всією урядовою адміністрацією. Рада міністрів приймає рішення з усіх питань державної політики, які Конституційним Законом або іншими законами не належали до компетенції Президента, інших органів державної виконавчої влади чи органів самоврядування. Зокрема:
1) забезпечує виконання законів;
2) видає розпорядження, що мають силу закону, із
дотриманням відповідних умов;
3) керує, координує та контролює роботу всіх інших органів державної виконавчої влади, несучи відповідальність за їхню діяльність перед Сеймом;
4) охороняє згідно із законами інтереси Державної скарбниці;
5) складає проект бюджету та інших фінансових планів держави, а після затвердження Сеймом керує їх виконанням;
6) здійснює у межах та формах, встановлених Конституційним Законом та іншими законами, нагляд за місцевим самоврядуванням, а також іншими видами самоврядування;
7) підтримує відносини та укладає договори з урядами інших країн, а також з міжнародними організаціями;
8) забезпечує зовнішню та внутрішню безпеку держави.
Уряд складається із:
1. Голови Ради Міністрів, який його очолює;
2. заступників Голови Ради Міністрів;
3. міністрів;
4. голів встановлених законом комісій і комітетів, що здійснюють функції вищих органів державної виконавчої влади, призначених у чинному порядку.
У разі не призначення заступника Голови Ради Міністрів його обов’язки може виконувати один із міністрів. Рада Міністрів працює колегіально. Організація та порядок її роботи визначається законом.
На виконання законів і відповідно до наданих ними повноважень Рада Міністрів видає розпорядження. Уряд приймає постанови у межах своїх конституційних повноважень.
Голова Ради Міністрів керує роботою Ради Міністрів, а також координує та контролює роботу окремих міністрів. Голова Ради Міністрів є службовим керівником усіх працівників урядової адміністрації. На виконання законів і відповідно до наданих ними повноважень Голова Ради Міністрів видає розпорядження.
Сфера діяльності міністра визначається законом. Міністр керує певною ділянкою роботи державної виконавчої влади, користуючись допомогою державних секретарів і заступників міністра, яких призначає на посаду Голова Ради Міністрів за пропозицією міністра.
На виконання законів і відповідно до наданих ними повноважень міністр видає розпорядження та накази. Рада Міністрів за пропозицією Голови Ради Міністрів може скасувати розпорядження чи наказ міністра.
Главою урядової адміністрації на місці виступає воєвода, а також представник Ради Міністрів у воєводстві. Порядок призначення та відкликання, а також сфера діяльності воєвод визначається законом.
Президент призначає Голову Ради Міністрів і за його пропозицією Уряд у складі, запропонованому Головою Ради Міністрів, впродовж 14 днів з часу першого засідання Сейму або прийняття відставки Ради Міністрів. Призначення Президентом Голови Ради Міністрів відбувається одночасно з формуванням складу Уряду.
Голова Ради Міністрів не пізніше 14 днів з дня призначення його на посаду подає Сеймові програму діяльності Уряду разом з пропозицією виразити вотум довіри. Сейм виражає вотум довіри абсолютною більшістю голосів.
У разі призначення Ради Міністрів у порядку, встановленому статтею 57, Сейм впродовж 21 дня абсолютною більшістю голосів обирає Голову Ради Міністрів, а також запропонований ним склад Ради Міністрів. Президент затверджує обраний таким чином Уряд та приводить його до присяги.
Якщо Раду Міністрів у встановленому порядку сформувати неможливо, то Президент призначає Голову Ради Міністрів і за його пропозицією – Уряд, проте за умови, що Сейм виражає вотум довіри більшістю голосів. В іншому випадку Сейм впродовж 21 дня більшістю голосів обирає Голову Ради Міністрів, а також, запропонований ним склад Ради Міністрів. Президент затверджує обраний таким чином Уряд та приводить його до присяги. При цьому пропозицію щодо призначення міністрів закордонних справ, оборони та внутрішніх справ Голова Ради Міністрів подає, ознайомившись із думкою Президента.
У разі неможливості сформувати Раду Міністрів наведеним вище способом, Президент розпускає Сейм або впродовж 14 днів призначає Голову Ради Міністрів і Раду Міністрів на термін, не довший за шість місяців. Якщо протягом цього строку Сейм не виразить вотум довіри цьому Урядові або не виразив вотум недовіри у встановленому порядку, Президент розпускає Сейм.
Голова Ради Міністрів та міністри у присутності Президента складають присягу такого змісту:
"Заступаючи на посаду Голови Ради Міністрів (міністра), урочисто присягаю зберігати вірність положенням Конституції, а благо Вітчизни та благополуччя громадян завжди вважати найвищим обов’язком".
До присяги можуть бути додані слова "Нехай допоможе мені Бог".
Голова Ради Міністрів подає Президентові заяву про відставки Уряду у випадках, якщо:
1) скликається новообраний Сейм;
2) Рада Міністрів або Голова Ради Міністрів відмовляється від подальшого виконання своїх обов’язків;
3) Сейм не виражає Раді Міністрів вотум довіри;
4) Сейм виражає вотум недовіри.
У випадку, якщо Голова Ради Міністрів подає заяву про відставку Уряду, Президент приймає відставку. При цьому він доручає Прем’єру виконання обов’язків до призначення нової Ради Міністрів.
Сейм може виразити вотум недовіри Раді Міністрів абсолютною більшістю голосів. Пропозиція про вотум недовіри може бути внесена не менш як 46 депутатами та поставлена на голосування не раніше як через сім днів з дати її внесення. У випадку, якщо рішення щодо вотуму недовіри не було прийнято, повторна пропозиція з цього питання може бути внесена через три місяці з дати голосування за попередню пропозицію. Цей термін не застосовується, якщо за таку пропозицію підтримує як мінімум 115 депутатів.
Сейм, виразивши вотум недовіри, може водночас обрати нового Голову Ради Міністрів і доручити йому сформувати Уряд у порядку, визначеному статтею 58. Якщо Сейм виразив вотум недовіри, не обравши водночас Голову Ради Міністрів, Президент приймає відставку Уряду або розпускає Сейм.
Сейм може виразити вотум недовіри окремому міністрові. Міністр, якому Сейм виразив вотум недовіри, подає у відставку, а Президент приймає її. Міністр може відмовитись від подальшого виконання своїх обов’язків, подавши заяву про відставку на ім’я Голови Ради Міністрів. За пропозицією Голови Ради Міністрів Президент може вносити зміни в обов’язки міністрів.
Після парламентських виборів 2001 року був сформований новий урядовий кабінет на чолі з лідером блоку Союзу лівих демократів та Унії Праці Лєшеком Міллером.
4.2.3 Місцеве самоврядування
Місцеве самоврядування є основною формою організації громадського життя на місцях. Одиниці місцевого самоврядування існують у формі передбачених законом об’єднань мешканців певної території. Власність та інше майно, правами на які наділений орган місцевого самоврядування, складають комунальне майно.
Основною одиницею самоврядування виступає ґміна. Інші типи одиниць місцевого самоврядування визначаються законом.
Місцеве самоврядування виконує у межах законів суттєву частку суспільних завдань, крім тих, які віднесені до компетенції урядової адміністрації. Одиниці місцевого самоврядування з метою задоволення потреб мешканців, виконують поставлені перед ними суспільні завдання від свого імені та несуть за це відповідальність
У межах, що регулюються законами, одиниці місцевого самоврядування виконують завдання урядової адміністрації. З цією метою їм надаються відповідні фінансові засоби. Одиниці місцевого самоврядування виконують завдання через свої виконавчі органи, самостійно визначаючи у межах законів свою внутрішню структуру.
Вибори до виконавчих органів місцевого самоврядування є загальними, рівними і проводяться шляхом таємного голосування. Мешканці можуть вирішувати питання шляхом проведення місцевого референдуму. Умови та порядок проведення місцевого референдуму визначаються законом.
Доходи одиниць місцевого самоврядування становлять їхні власні прибутки, а також субсидії та дотації. Джерела доходів одиниць місцевого самоврядування у сфері суспільних завдань гарантуються законом. Порядок здійснення нагляду за діяльністю одиниць місцевого самоврядування, принципи їх об’єднання, а також представлення їхніх інтересів перед державною владою визначаються законом.
4.2.4 Адміністративно-територіальна реформа та устрій сучасної Польщі
Сучасний адміністративно-територіальний устрій Польщі формувався у декілька етапів. Після Другої світової війни Польщу було поділено на 14 воєводств (1946 р.) та виділено 2 міста державного значення (Варшава і Лодзь). У 1950 році додатково було виділено ще 3 воєводства, а в 1957 році – також і міста Краків, Познань і Вроцлав. Одиницями адміністративно-територіального поділу нижчого рівня були повіти, складені сільськими ґмінами та містами. У 1954 році ґміни були замінені громадами. Через рік налічувався 371 повіт (в тому числі 76 міських), 729 міст і 8790 громад. Впродовж 1955-72 рр. відбулося значне скорочення громад, але одночасно зросла кількість повітів. У результаті на кінець 1972 року в Польщі було 392 повіти і 4315 громад. З 1 червня 1975 року впроваджено двоступеневу модель адміністративно- територіального поділу. Тоді було ліквідовано повіти та створено 49 воєводств і 4 міста на правах воєводств (Варшава, Краків, Лодзь, Вроцлав).
У 1996 році В Польщі налічувалося 2483 ґміни та 853 міста. Після розгляду декількох варіантів нового адміністративно-територіального поділу Польщі, було прийнято рішення про те, що в країні слід створити 16 воєводств замість 49. Їх назви мають історичну базу та пов’язані з назвами територій, а не походять від назв міст. У результаті адміністративно-територіального поділу країни з 1 січня 1999 р. були створені такі воєводства: Західнопоморське (адміністративний центр – Щецин), Поморське (Гданськ), Вармінсько-Мазурське (Ольштин), Підляське (Білосток), Мазовецьке (Варшава), Куявсько-Поморське (Бидгощ), Великопольське (Познань), Любуське (Зелена Гура), Нижньосілезьке (Вроцлав), Опольське (Ополе), Сілезьке (Катовіце), Малопольське (Краків), Підкарпатське (Ряшів), Лодзьке (Лодзь), Свентокшинське (Кельце), Люблінське (Люблін).
Згідно з принципом якнайменшого втручання в межі колишніх малих воєводств, їх межі слугували основою для делімітації меж нових воєводств.
Новим елементом адміністративного поділу території стали повіти. Створено 308 земських і 65 міських повітів у містах з людністю понад 100 тис жителів і в містах, що втратили статус воєводського центру. Кількість ґмін і їх межі залишились незмінними.
У сучасному триступеневому адміністративно-територіальному поділі ґміни відповідають за діяльність базових шкіл, дитсадків, бібліотек, місцевої соціально-культурної сфери, а також за забезпечення роботи транспортної системи на локальному рівні. У віданні повітів – середні школи, дитячі будинки, лікарні, значні культурні осередки, відділення поліції, пожежна охорона та податкова служба. Воєводства ж поєднують вищий рівень самоврядування з урядовою (центральною) владою.
Після 2000 р. передбачено можливість коригування меж адміністративно-територіального поділу з метою об’єднання деяких повітів для зменшення витрат на утримання місцевих адміністрацій.
4.3 Судова влада
Згідно Конституції Республіки Польща, прийнятої в 1997 році, судову владу в країні здійснюють Конституційний Трибунал, Державний Трибунал, Верховна палата контролю, Захисник громадянських прав, Загальнопольська рада радіомовлення і телебачення.
Конституційний Трибунал дає висновок про відповідність конституції законів та інших нормативних актів, виданих верховними та центральними державними органами, а також встановлює загальнообов’язкове тлумачення законів. Висновки Конституційного Трибуналу про невідповідність законів Конституції підлягають розглядові Сейму. Висновок Конституційного трибуналу про невідповідність Конституції чи законам інших нормативних актів мають обов’язкову силу. Конституційний Трибунал використовує всі засоби, необхідні для усунення цієї невідповідності.
Членів Конституційного Трибуналу Сейм обирає з числа осіб, які відзначаються знанням права. Члени Конституційного Трибуналу незалежні і підкоряються тільки Конституції. Юрисдикція, структура Конституційного Трибуналу, а також порядок судочинства визначаються законом.
Державний Трибунал виносить рішення про відповідальність осіб, які обіймають визначені законом вищі державні посади, за порушення Конституції та законів. Державний Трибунал може виносити рішення про кримінальну відповідальність осіб, що переслідуються у судовому порядку за злочини, вчинені у зв’язку з виконанням посадових обов’язків.
Державний Трибунал обирається Сеймом з числа осіб, які не є депутатами, на період строку повноважень Сейму. Головою Державного Трибуналу є Перший Голова Верховного Суду. Судді Державного Трибуналу незалежні і підкоряються тільки законам. Юрисдикція, структура Державного Трибуналу, а також порядок судочинства визначаються законом.
Верховна палата контролю створена для здійснення нагляду за господарською, фінансовою та організаційно-адміністративною діяльністю центральних і місцевих органів державної адміністрації, а також підвідомчих їй підприємств та інших організаційних одиниць з погляду законності, економічної доцільності, добропорядності.
Верховна палата контролю може також здійснювати нагляд за діяльністю кооперативних організацій і союзів, громадських організацій, а також одиниць не усуспільненого господарства у межах, визначених законом.
Верховна палата контролю підпорядковується Сеймові. Верховна палата контролю подає Сеймові зауваження до звітів Ради Міністрів про виконання національного плану соціально-економічного розвитку та аналіз виконання державного бюджету. Верховна палата контролю щорічно подає Сеймові звіт про свою діяльність.
Голову Верховної палати контролю призначає і відкликає Сейм за згодою Сенату. Верховна палата контролю діє на засадах колегіальності. Організація і порядок діяльності Верховної палати контролю визначається законом.
Захисник громадських прав стежить за дотриманням прав і свобод, визначених Конституцією та приписами законів. Захисника громадських прав призначає Сейм за згодом Сенату терміном на чотири роки.
Загальнопольська рада з радіомовлення і телебачення стежить за дотриманням свободи слова і втілення прав громадян на інформацію, а також громадських інтересів у сфері радіомовлення і телебачення. Членів Загальнопольської ради з радіомовлення і телебачення призначають Сейм, Сенат і Президент. Відповідно до законів та їх виконання Загально польська рада з радіомовлення і телебачення видає розпорядження і постанови.
Принципи призначення членів Загальнопольської ради з радіомовлення і телебачення, а також порядок її діяльності та структура визначаються законом.
4.3.1 Суд і прокуратура
Правосуддя в Республіці Польща здійснюють Верховний Суд, загальні та спеціальні суди. З питань адміністративних і дисциплінарних правопорушень постанови виносять колегії у справах по адміністративних та дисциплінарних правопорушеннях. Структура, юрисдикція судів і колегій у справах про адміністративні та дисциплінарні правопорушення, а також порядок судочинства визначаються законами.
Суди вносять присуди від імені Республіки Польща. Розгляд і вирішення справ у судах проводиться за участю народних засідателів, окрім встановлених законом випадків. При вирішенні справ у судах народні засідателі мають рівні права із суддями. Народні засідателі обираються. Принципи та порядок обрання засідателів загальних і спеціальних судів, а також термін їхніх повноважень визначаються законом.
Судді є незмінними, окрім випадків, визначених законом. Права, склад і порядок діяльності Загальнопольської судової ради визначаються законом.
Верховний Суд є вищим судовим органом, який здійснює нагляд за прийняттям рішень усіма іншими судами. Порядок здійснення нагляду Верховним Судом визначається законом. Перший Голова Верховного Суду призначається з числа суддів Верховного Суду і відкликається Сеймом за пропозицією Президента, а Голова Верховного Суду – Президентом. Судді незалежні і підкоряються тільки законам. Розгляд справ у всіх судах Республіки Польща відкритий. Закон може встановлювати винятки з цього принципу. Обвинуваченому надається право на захист. Обвинувачений може мати захисника на вибір або за призначенням.
Прокуратура охороняє законність і здійснює нагляд за розслідуванням злочинів. Прокуратура підпорядковується міністрові юстиції, який здійснює функції Генерального прокурора.
Порядок призначення і звільнення, прокурорів, а також принципи організації та діяльності Прокуратури визначається законом.
Література
1. Konstytucja Rzeczypospolity Polskiej. Warszawa, 6 kuietnia 1997 r.
2. Андрійчук В., Кириченко О. Реформи і зовнішня політика // Політика і час. – 1997.– № 3. 145
3. Бакер Р. К вопросу о роли "круглого стола" в процессе трансформации польской политической системы // Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы: Взгляд через десятилетие. – М.: Наука, 2001. – С. 131 – 138.
4. Бредова В. Экономика стран Восточной Европы в 1996 г. // МЭиМО. – 1997. – № 11.
5. Бурант Стівен Р. Україна і Польща: до стратегічного партнерства // Політична думка. – 1998. – № 3.
6. Бухарин Н.И. Внутренние факторы польской революции 1989 г. // Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы: Взгляд через десятилетие. – М.: Наука, 2001. – С. 119 – 130.
7. Вахрамеєв А., Габардин П. Что происходит в странах Центральной и Восточной Европы? – М.: Знание, 1991.
8. Воронков В. Польская Народная Республика. Справочник. – М., 1984.
9. Восточная Европа: контуры посткомунистической модели развития / РАН, Ин-т славяноведения и балканистики; отв. Ред. Ю.С. Новопашин. – М., 1992.
10. Геремек Б. Основні напрямки зовнішньої політики Польщі // Політична думка. – 1998. – № 1.