Політична ідеологія Основні ідейно-політичні течії сучасності 2

Політична ідеологія. Основні ідейно-політичні течії сучасності.

Політична ідеологія -
це систематизована сукупність ідейних поглядів, що виражають чи захищають інтереси певної соціальної групи. Повсюдно у світі зберігаються такі уні­версальні ідеології як консерватизм, лібералізм, соціалізм та ін.

Вперше у науковий обіг поняття "ідеологія"
ввів французький мисли­тель Д. де Тресі.
Він тлумачив ідеологію як науку про людське мислення та суспільні ідеї, яка повинна знайти пояснення у світосприйнятті та яви­щах свідомості через засади етики, моралі, політики. З часів Великої Французької революції ідеологію розглядають як реальну силу, яка відіграє важливу роль у житті людини і суспільства. Американський учений Т. Парсонс
відзначав здатність ідеології згуртовувати людей, а Д. Белл
вважав, що ідеологія поєднує різні види емоційної енергії та спря­мовує їх у політику.

Жодна влада не обходиться без ідеології, яка надає їй доцільного характеру, орієнтуючи громадян на певну систему цінностей, норм поведінки, відповідний спосіб життя. На думку К. Гаджієва,
за допомогою ідеологічних категорій обґрунтовуються або заперечуються ті чи інші політичні інститути, соціально-політичні доктрини, напрямки дії.

Політичні функції ідеології полягають у створенні позитивного образу впроваджуваної політичної лінії, її відповідності інтересам певної соціальної групи, держави, в стимулюванні цілеспрямованих дій, вчинків громадян та їх об'єднань. Ідеологія прагне інтегрувати суспільство на базі інтересів певної соціальної чи національної групи, або на базі сформованих цілей, котрі не опираються на якісь соціально-економічні прошарки населення. О. В. Лазоренко
та О. О. Лазоренко
вважають, що "функцією ідеології є також духовне відображення реального світу та створення перспективного проекту або начерку політичного простору".

Ідеологія має три стадії розвитку. Перша стадія - найтриваліша - це стадія революційної боротьби, яка передбачає схематично такий цикл: рівень емоцій - рівень ідей - рівень дій. Друга стадія - це післяреволюційне відчуження. Третя стадія - зародження нової ідеології.

По-справжньому конструктивна ідеологія повинна відповідати життє­вим реаліям і опиратися на досягнення науки. Різні форми власності, політичний плюралізм, багатопартійність у демократичних державах передбачають й ідеологічне багатоманіття, конкуренцію різних ідеологій. Але жодна ідеологія в демократичному суспільстві не повинна бути державною, примусовою, офіційною, тобто виключається ідеологічний монополізм. Гасло "деідеологізації", активно проголошуване в Україні на початку 90-х років, не мало анархістського сенсу, а спрямовувалося проти ідеології тоталітаризму, проти того, щоб якась ідеологія нав'язувалася сім громадянам як обов'язкова.

Термін "анархізм"
походить від грецького avapxia - безвладдя. Ще у 5-4 ст. до н. е. грецький філософ Зенон
заперечував будь-яку форму державного устрою, виступаючи за вільну солідарність громадян. Основоположником анархізму вважають У. Гудвіна,
але він не пропонував негайного знищення держави, що є провідною ідеєю анархізму, а виступав за зведення до мінімуму функцій держави з можливістю подальшої її ліквідації.

Основні риси анархізму:

•
заперечення держави і влади взагалі;

• крайній індивідуалізм, нічим необмежена свобода;

• заперечення великої приватної власності при допущенні дрібної. Засади анархізму як політичної концепції закладені у 40-х рр. XIXст. 7. Прудоном
та М. Штірнером.
Політична доктрина анархізму розроблялася М. Бакуніним
та П. Кропоткіним.

У праці П. Прудона "Що таке власність?"
заперечувалася будь-яка політична боротьба і держава взагалі. Під анархією П. Прудон розумів капіталізму та комунізму. Як ідеал він змальовував суспільну асоціацію дрібних власників, які б мали рівну за розмірами власність. На думку П.Прудона, дійсна свобода несумісна з будь-якою політичною владою, а тому він заперечував всяку державність як основне суспільне зло.

Для німецького філософа М. Штірнера
притаманне заперечення всякої держави і політичної влади, які, як і право, обмежують свободу людини. Кожна людина має бути вільною, а держава це право в людини забирає. М. Штірнер пропонує замінити суспільство союзом (асоціацією), де все добровільно, усі рівні.

Теоретик російського анархізму М. Бакунін
вважав, що революція повинна починатися зі "зруйнування всіх організацій і установ: церков, парламентів, судів, адміністративних органів, армій, банків, університетів". Це призведе до того, що держава не зможе оплачувати свої борги, розвалиться, і тоді общини оберуть своїх вождів, створять адміністративні і революційні суди, сформують комунальну міліцію. М. Бакунін виступив з вимогою економічного, соціального зрівняння класів і особистостей, але говорив: "Ненавиджу комунізм, тому що він є запереченням свободи; комунізм призводить до концентрації власності в руках держави, а я хочу знищення -держави". Головні ідеї М. Бакуніна викладені у творі "Державність і анархія".

У працях "Сучасна наука і анархізм ", "Записки революціонера" ро
сійський революціонер-анархіст П. Кропоткін
розглядав державу як штучне утворення, яке має на меті "тримати в покорі інших і примушувати їх на себе працювати". Закони, які діяли у державі і регулювали суспільне життя, він вважав виключно новочасним утворенням, бо людство сторіччями існувало без писаного законодавства й його поведінка нор­мально врегульовувалася звичаями і традиціями. На думку П. Кропоткіна, суспільство не потребує держави з її регулюючою функцією, державну владу потрібно ліквідувати. Бездержавне суспільство він уявляв у формі асоціацій вільно об'єднаних комун та виробничих общин, у яких не може бути жодної форми зовнішнього примусу щодо людини. Усі рішення мають прийматися на підставі спільної згоди та на засадах моралі. Щоб встановити таке суспільство, потрібно здійснити революцію, у результаті якої зліквідується держава.

Кон­серватизм
- це політична ідеоло­гія, яка орієнтується на збереження, підтримання існуючих форм еконо­мічного, соціального, політичного життя, традиційних духовних ціннос­тей. Вперше термін "консерватизм" був вжитий французьким письменни­ком Ф. Р. Шатобріаном
на позначення ідеології Великої Французької ре­волюції, а оформлення ідей консерватизму у цілісну систему поглядів здійснили англійський політичний діяч Е. Берк,
французькі дослідники Ж. Местр
та Л.' Бональд.
Пращ Е.

Берка "Роздуми про Французьку революцію"
(1710) - одне із найфундаментальніших досліджень про ідеологію консерватизму. Саме у цій праці виведено систему цінностей консерватиз­му, до яких Е. Берк
відносив:

1. Релігійні і духовні цілі політичної діяльності;

2. Культ моралі;

3. Культ традицій, національної культури, патріотизму;

4. Авторитет церкви, сім'ї, школи;

5.
Пріоритет інтересів держави над інтересами індивіда;

6. Сильна ієрархічна держава;

7. Прагматизм, здоровий глузд, скептизм;

8. Поступовість і обережність процесу соціальних змін;

9. Наслідуваність розвитку;

10. Історична єдність минулого, сьогодення, майбутнього;

11. Свобода і відповідальність.

У розвитку консерватизму можна виділити два етапи: класичний кон- серватизм і неоконсерватизм.

Основні Ідеї класичного консерватизму:

•
визнання обмежених можливостей людського розуму у пізнанні суспільства та недосконалості людської природи;

• в економічній сфері акцент робиться на розвитку приватного підприємництва, запереченні жорсткого контролю держави за функціонуванням економіки;

• недоторканість, святість приватної власності;

• ефективна державна влада, основним завданням якої є підтримка законності та правопорядку в суспільстві;

• ставлення до Конституції як до Богом даного порядку;

• переконаність про вроджену нерівність людей;

• консерватизм - контрреволюційна доктрина;

• держава вторинна щодо громадянського суспільства, яке має мо­рально-релігійні засади;

• існування аристократії, еліти є запорукою розумного суспільного устрою;

• політика підпорядкована релігійній моралі.

К. Етитейн
виділяв серед послідовників консерватизму:

1) прихильників такого порядку речей, який вже склався у суспільстві;

2) "реформаторів", котрі виступають за обережні зміни в суспільстві;

3) "реакціонерів", які вимагають повернення до певної політичної си­туації минулого.

У середині 70-х рр. XX ст. починає формуватися неоконсерватизм, який виник у процесі перегляду ідей, цінностей класичного консерва­тизму та лібералізму, і можна вважати, що він є їх своєрідним синтезом. Неоконсерватизм є потужною ідеологією у багатьох державах: республіканці у США , торі у Великобританії, голісти у Франції, хрис­тиянські демократи у Італії, ФРН та ін. У теоріях неоконсерватизму виділяються такі дві важливі думки: 1) необхідність обмеження індиві­дуалізму сучасної людини; 2) ідея зміцнення політичної та духовної єдності нації, збереження її самобутності. Неоконсерватори вважають, що пріоритетними в соціальному розвитку є інтереси держави та нації, а не окремого індивіда.

Основні ідеї неоконсерваторів:

• формування сильної влади, збереження в суспільстві сильної позиції держави;

• допуск до політичної влади лише представників елітних прошарків суспільства;

• сила державної влади - в її професіоналізмі та моральності;

• у міжнародних відносинах на першому плані повинні бути національні інтереси, насамперед економічна зацікавленість.

В цілому, консерватизм не суперечить ідеї розвитку, а лише прагне щоб розвиток був органічним і майбутнє не знищувало минулого. Російський мислитель М. Бердяєв
писав: "Нещасна доля тієї країни, в якій немає здорового консерватизму, закладеного в самому народі, нема вірності, нема зв'язку з пращурами".

Лібералізм
(від лг ІіЬегаїі - вільний) - це політична та ідеологічна течія, яка об'єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод. У широкій суспільно-політичний вжиток термін був введений на початку XIXст. французькими просвітниками, а на середину XIXст. сформувався як ідеологія та філософія. Засновниками лібералізму є Б. Констан
та А. де Токвіль.
До фундаторів ліберальної ідеології відносяться англійські мислителі Дж. Локк, А. Сміт, І. Бентам,
французькі вчені - Ш.-Л. Монтеск'є, Ф. Гізе,
німецькі - /. Кант, В.Гумбольт,
американські - Т. Джеферсон, Д. Медісон
та ін. Серед українських мислителів ідеологію лібералізму розвивали М. Драгоманов Б. Кістяківський
та ін.

Виникнення лібералізму пов'язано з розвитком капіталістичного способу виробництва, буржуазними революціями.

Основні ідеї лібералізму:

• можливості людського розуму є необмежені;

• індивідуальна свобода є найважливішою умовою реалізації творчого потенціалу особи;

• рівність усіх громадян перед законом;

• принципи політичного плюралізму;

• розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову;

• приватна власність, конкуренція, вільне підприємництво найважливіші рушії суспільного прогресу;

• свобода думок, поглядів, переконань, совісті, слова;

• ліквідація будь-якої регламентації державою економічного життя;

• свобода вибору роду занять;

• запровадження загального виборчого права.

На початку XXст. у багатьох державах, в основі політики яких була ліберальна ідеологія, відбулася гостра економічна криза, в умовах якої ліберали переглядали деякі теоретичні положення і принципи свого вчення. В основу новоутвореної форми лібералізму неолібералізму - покладені ідеї англійського економіста Ц. Кейнса.
Серед неолібералів - Ф. Хайєк, Дж. Гелбрейт, Р. Даль, Ф. Д. Рузвельт.

Основні ідеї неолібералізму:

- до функцій держави відносяться захист підприємництва, ринку і конкуренції

від монополізму, розробка загальної стратегії економічного розвитку;

- соціальний захист громадян: безплатна освіта, державна медична допомога, створення системи соціального забезпечення;

- забезпечення рівних соціальних можливостей у здійсненні основнихправ людини.

Вищою метою лібералізму була ідея індивідуальної свободи. Ліберальне розуміння свободи включає гарантію прав особи, захист від сваволі влади, можливість впливати на рішення влади. У баченні лібералів, людина є вільною істотою, яка підкоряється лише собі, а завдання держави - забезпечити умови для самореалізації особи. Ідеологи лібералізму розглядали його як заснований на особистій ініціативі та свободі вибору спосіб дій, готовність до сприйняття нових ідей, заперечення проти диктату влади. Найважливіше твердження лібералізму - необхідність встановлення балансу між сферами суспільства та особистими інтересами людини.