Київський
університет
імені Тараса
Шевченка
Економічний
факультет
Кафедра
інноваційного
менеджменту
та підприємництва
ДИПЛОМНА
РОБОТА
на тему:
“Наукові
основи регулювання
зовнішньоекономічної
діяльності
спільних підприємств
регіону
(на прикладі
Київської
області)”
магістра
з спеціальності
“Адміністративний
менеджмент”
Ступак
Оксани Павлівни
Науковий
керівник
д.е.н.,
проф. Стеченко.
Д.М.
Київ –
1998
Зміст.
Вступ.
3
Розділ
1. Методологічні
основи регулювання
міжнародного
спільного
підприємництва.
6
Міжнародне
спільне підприємництво
як об”єкт вивчення.
6
Основні
підходи до
класифікації
спільних
підприємств.
13
1.3. Науково-методичні
основи регулювання
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності.
19
Організаційно-економічний
механізм діяльності
спільних
підприємств
(СП).
28
2.1.
Соціально-економічні
передумови
та порядок
створення.
28
2.2.
Механізм
функціонування
СП.
35
2.3. Умови
ефективного
розвитку спільних
формувань.
41
Розділ
3. Аналіз ефективності
спільних підприємств
(на прикладі
Київської
області).
47
3.1. Оцінка
ефективності
функціонування
СП. 47
3.2. Сучасний
рівень розвитку
спільного
підприємництва
регіону
на сучасному
етапі.
50
3.3
Оптимізація
спільної
підприємницької
діяльності
в
зовнішньоекономічному
секторі України.
64
Висновки.
73
Література.
76
Додатки.
79
Вступ.
Істотною
рисою розвитку
світогосподарських
зв”язків
на сучасному
етапі є активне
включення до
них всіх країн
та регіонів
світу. Участь
у системі
міжнародного
поділу праці,
широке використання
його можливостей
стали об”єктивною
потребою, одним
із важливіших
факторів подолання
відсталості
в галузі економіки,
використання
досягнень
науково-технічного
прогресу, формування
сучасної
матеріально-технічної
бази.
Нинішній
стан економіки
України потребує
використання
всіх факторів
зростання,
зокрема, переваг
міжнародного
розподілу
праці, зовнішньоекономічного
фактору у вирішенні
складних проблем
структурної
перебудови
та забезпечення
економічної
безпеки.
Тривалий
час економіка
України мала
ізольований
характер та
існувала у
відриві від
світового
ринку. Сучасний
стан народного
господарства,
зокрема,
експортноорієнтованих
виробництв
не дозволяє
швидко та досить
ефективно
включатися
у світові
господарські
зв”язки, де
існує жорстка
конкуренція
та боротьба
за ринки. Включення
України у систему
світогосподарських
зв”язків потребує
серйозної
адаптації
структури її
економіки,
всього господарського
механізму до
надзвичайно
високих вимог,
які диктує
світове ринкове
господарство.
Бажаючи інтегруватися
у світове
господарство,
Україна повинна
розвивати
зовнішньоекономічні
відносини у
всій різноманітності
їх форм.
Об”єктивні
процеси інтернаціоналізації
господарського
життя обумовлюють
розвиток
різноманітних
видів і форм
міжнародного
бізнесу. За
масштабами,
динамікою та
ефективністю
впливу на структури
світової та
національної
економік в
міжнародній
економічній
практиці превалює
спільне підприємництво.
Найбільш повно
його переваги
проявляються
у процесі створення
та діяльності
міжнародних
спільних підприємств
– довгострокової
форми співробітництва
з поєднанням
різнонаціональними
партнерами
зусиль в інвестуванні,
управлінні,
розподілі
доходів і ризиків.
На рівні
національних
економік міжнародні
спільні підприємства
виступають,
з одного боку,
як форма експорту
державного,
приватного
та змішаного
підприємницького
капіталу, а з
іншого – як
одна з найбільш
ефективних
форм його імпорту.
В залежності
від ступеню
зрілості національних
економік, рівня
їх інтегрованості
у світове
господарство
формується
мотивація і
політика щодо
міжнародних
спільних підприємств.
Проблема
залучення
іноземних
інвестицій
через міжнародні
спільні підприємства
є найбільш
актуальною
для країн з
перехідною
економікою.Регульований
розвиток
національно-зарубіжних
спільних підприємств
створює нові
джерела ефективного
зовнішнього
фінансування,
забезпечує
доступ до сучасних
технологій
і передового
управлінського
досвіду, насичує
споживчий ринок
якісними товарами
та послугами,
розширює експортні
можливості.
Спільне підприємництво
сприяє створенню
прогресивної
структури
виробництва,
реалізації
потенціалу
ринкових відносин,
розвитку здорових
конкурентних
відносин
товаровиробників,
а також запобігає
монополізації
економіки. В
країнах, які
проводять
науково обгрунтовану
послідовну
політику заохочення
іноземної
спільної
підприємницької
діяльності,
створюється
середовище,
сприятливе
не тільки для
іноземних, але
й для національних
інвесторів
і підприємців.
Міжнародні
спільні підприємства
здатні позитивно
впливати на
масштаби і
темпи ринкової
трансформації
національних
економік приймаючих
країн, розвиваючи
умови і фактори
їх міжнародної
конкурентоспроможності.
На мікрорівні
міжнародні
спільні підприємства
являють собою
одну із найбільш
поширених форм
самостійного
входження фірм
у зарубіжний
ринок або різновид
стратегічних
альянсів двох
чи декількох
фірм, що має
певні переваги
за рахунок
сінергічного
ефекту від
взаємодії
різнонаціональних
партнерів.
Проблеми
інтернаціоналізації,
іноземних
інвестицій,
теоретичні
аспекти розвитку
міжнародних
спільних підприємств
досліджуються
вітчизняними
та зарубіжними
вченими. Разом
з тим, необхідні
подальші дослідження
теоретичних
і практичних
питань розвитку
міжнародних
спільних підприємств
з акцентуванням
уваги як на
макроекономічних
аспектах регулювання
іноземної
інвестиційної
діяльності,
так і на поведінці
суб”єктів
інвестиційного
процесу в реальних
умовах конкретних
приймаючих
країн. Для країн
з перехідною
економікою
особливого
значення набуває
також вивчення,
узагальнення
та адаптація
зарубіжного
досвіду залучення
і ефективного
використання
іноземних
інвестицій
у формі спільних
підприємств.
Виходячи з
цього, тема
дослідження
є актуальною
та обгрунтованою.
Метою дослідження
є розробка
теоретичних
та практичних
рекомендацій
щодо регулювання
діяльності
українсько-зарубіжних
спільних підприємств
засобами макро-
та мікроекономічного
впливу.
Досягнення
мети дослідження
передбачає
вирішення
наступних
завдань:
вивчення
теоретико-методичних
питань спільного
підприємництва
та
визначення
його соціально-економічної
сутності;
систематизація
міжнародних
спільних
підприємств;
вивчення
системи регулювання
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності;
дослідження
макро- та мікромотивації
створення
міжнародних
спільних
підприємств;
вивчення
процесів створення
та функціонування
спільних формувань;
оцінка
ефективності
та виявлення
проблем діяльності
СП;
аналіз
тенденцій та
оцінка сучасного
рівня розвитку
українсько-зарубіжних
спільних
підприємств;
обгрунтування
пропозицій
по оптимізації
розвитку спільного
підприємництва
в зовнішньоекономічному
секторі України.
Предметом
дослідження
є система
економічних,
правових,
організаційних,
соціальних
та інших взаємовідносин
при створенні
та функціонуванні
міжнародних
спільних підприємств.
Ці взаємовідносини
формуються
на макрорівні
(між країнами
базування та
приймаючими
країнами) і на
мікрорівні
– між засновниками
міжнародного
спільного
підприємства
та у процесі
його функціонування.
Об”єктом
дослідження
виступають
спільні підприємства
з участю українських
та іноземних
господарських
партнерів.
Теоретичну
та методологічну
основу дослідження
становили праці
вітчизняних
та зарубіжних
вчених з проблем
міжнародного
бізнесу та
спільного
підприємництва,
ключові положення
національної
програми ринкової
трансформації
щодо ролі та
місця іноземних
інвестицій
у розвитку
економіки
України, базові
державні
нормативно-правові
акти.
Розділ
1. Методологічні
основи регулювання
міжнародного
спільного
підприємництва.
Міжнародне
спільне підприємництво
як об”єкт вивчення.
Загальною
економічною
основою розвитку
спільного
підприємництва
насамперед
є транснаціоналізація
виробництва
та обігу, глобалізація
господарських
процесів, які
втягують усі
без винятку
країни в систему
всесвітнього
поділу праці,
поглиблюють
процес їх
взаємозалежності.
Механізм
спільного
підприємництва
викристалізовується
із складної
субординованої
системи, що
включає принаймні
п”ять головних
структурних
рівнів: мега-,
мета-, макро-,
мезо- і мікрорівень
[32, c.155].
Мегарівень
– це рівень
міжнародного
співтовариства,
що проявляється
в системі ООН
та її економічних
та юридичних
інститутів.
На цьому рівні,
з одного боку,
формуються
найбільш загальгі
положення й
підходи, що
характеризують
суть і зміст
спільного
підприємництва
як форми міжнародних
економічних
відносин, з
іншого боку
– розробляються
рекомендації
щодо здійснення
цієї діяльності
високого ступеня
конкретизації
аж до теоретичних
та практичних
моделей.
На метарівні,
на регіональному
і міждержавному,
загальні положення
адаптуються
стосовно особливостей
регіонального
та міждержавного
співробітництва.
Роль безпосереднього
середовища
при формуванні
механізму
спільного
підприємництва
відіграє макрорівень
економічних
відносин, тобто
рівень економіки
окремо взятої
країни.
Економічні
зв”язки та
відносини
мезорівня
відображають
галузевий зріз
спільного
підприємництва.
Істотного
впливу на механізм
СП вони не мають,
пристосовуючи,
адаптуючи його
до особливостей
економіки
галузі чи сфери
виробництва.
Вирішальний
вплив на ефективність
формування
і функціонування
механізму
спільного
підприємництва
справляє взаємодія
двох його підсистем
макро- та мікрорівня.
Сукупність
організаційно-економічних
і правових норм
макрорівня
становить
необхідне
зовнішнє середовище,
якісні й кількісні
характеристики
якого визначають
ступінь реалізації
об”єктивних
потенцій механізму
СП мікрорівня.
Система
взаємозв”язків
макрорівня
включає в себе
чотири головних
блоки, що пронизують
й інші рівні
механізму
спільного
підприємництва.
Це – економічні,
вартісні, або
товарно-грошові
інструменти,
програмно-координаційні
форми, інституційні
структури та
правові норми,
що в своїй сукупності
детермінують
характер діяльності,
спосіб функціонування
й ступінь
господарської
свободи суб”єктів
спільного
підприємництва.
Спільному
підприємництву
притаманні
серйозні переваги
серед других
видів зовнішньоекономічних
зв”язків, які
полягають у
їх довгостроковості
та стабільності.
Важливо і те,
що СП є однією
із специфічних
форм підтримки
молодих держав
на шляху досягнення
ними економічної
незалежності,
створення
сучасної економіки,
прискорення
розвитку державного
сектору.
Змістовним
боком спільного
підприємництва
є найбільш
характерне
забезпечення
доступу до
нових технологій,
їх швидка
“утилізація”
в інтересах
модернізації
і реконструкції
виробництва
і прискорена
їх комерціалізація,
щоб максимально
задовільнити
вимоги споживачів
(користувачів);
адаптування
національного
виробництва
до умов світового
ринку; розвиток
співробітництва
у сфері послуг
на комерційній
основі у формах
лізингу, інженірингу,
консалтингу.
Розглядаючи
спільне підприємництво
з точки зору
його внутрішньої
структури,
матеріалізованій
в результатах
діяльності,
можна виділити
в ньому дві
сторони:
направленість
на задоволення
потреб, які
сприяють
економічному
розвитку приймаючої
сторони, його
прогресу, тобто,
у кінцевому
рахунку –
направленість
на самоутвердження
як ефективної
форми діяльності;
направленість
на перетворення,
зміни суспільного
виробництва,
більшої кооперації
й інтернаціоналізації
економік, створення
широких ефективних
можливостей
для вивозу
технологічних
процесів,
ефективного
обслуговування
міжнародних
економічних
процесів суспільства
( допомога у
прискоренні
процесу влиття
національних
економік у
міжнародний
поділ праці
та світовий
ринок).
Що стосується
форм реалізації
і здійснення
спільної
підприємницької
діяльності,
то ефективними
можна назвати
такі: спільні
підприємства
(змішані товариства);
вільні економічні
зони; консорціуми;
акціонерні
товариства
[26, с.12].
Дана робота
присвячена
діяльності
першої форми
співробітництва
– спільним
підприємствам,
організація
яких у цілому
сприяє економії
суспільної
праці, підвищенню
продуктивності
праці. Спільна
діяльність
фірм різних
країн у сучасних
умовах передбачає
наявність
прямого перплетення
капіталів на
основі їх переміщення
з однієї держави
в іншу, спільні
вклади фірм-партнерів
у виробництво,
обмін між ними.
В економічній
та юридичній
практиці поки
що не сформульовано
єдиного поняття
терміну “спільні
підприємства”.
Термін
“joint ventures”, який частіше
за інші зустрічається
у вітчизняній
літературі,
в західній
трактовці являє
собою більш
широке поняття,
ніж “спільні
підприємства”,
й поєднує багато
видів спільної
діяльності,
зокрема, міжфірмові
контрактні
зв”язки. В цілому
в економічній
літературі
і в багатьох
документах
ООН під спільними
підприємствами
розуміють
економічну
форму зв”язків,
що мають такі
ознаки: 1) загальний
капітал; 2) спільна
господарська
діяльність;
3) спільне керування;
4) розподіл прибутків
та ризиків [17,
c.12].
У нашій
літературі
під спільним
підприємством
за участю зарубіжного
партнера прийнято
вважати таке
підприємство,
об”єднання
або іншу організаційну
одиницю, в якій
беруть участь,
крім національної
організації,
фірма чи фірми
інших держав
з метою спільного
виробництва,
збуту продукції,
проведення
науково-дослідних
робіт, будівництва,
технічних
консультацій,
сервісу, надання
транспортних,
фінансових,
страхових
послуг і реклами
та ін. У рамках
цих підприємств
партнери домовляються
про об”єднання
фінансових
ресурсів, про
спільне здійснення
відповідної
виробничої
діяльності
або у галузі
послуг та спільний
розподіл прибутків.
Більш
загальне трактування,
яке зараз стає
загальноприйнятим,
розглядає
спільне підприємство
як таке партнерство,
коли дві або
кілька фірм
створюють
організацію
для здійснення
виробничої
економічної
діяльност, в
якій кожний
партнер бере
активну участь
в розробці та
прийнятті
рішень. Кожна
сторона СП
робить істотний
внесок у вигляді
капіталу і
технологі,
досвіду маркетингу
та реальних
активів. Партнери
також можуть
сприяти доступу
до їх торговельних
мереж [10, c.6].
Феномен
міжнародного
спільного
підприємства
проявляється
через кілька
суттєвих ознак,
коли вони одночасно
виступають
як: а) форма
міжнародного
бізнесу та б)
його специфічний
суб”єкт; в) спосіб
входження у
зарубіжний
ринок; г) різновид
прямого іноземного
інвестування;
д) нова форма
господарювання
у країнах з
перехідною
економікою.
У теорії
та практиці
міжнародного
бізнесу розрізняють
такі головні
його форми:
експорт, спільне
підприємництво
різних видів,
пряме 100%-ве інвестування
(рис.1).
Р
Спільне
підприємство
івень інтернаціоналізації
Пряме
100%-ве
інвестуванн
Управління за Ліцензування Міжнародне спільне підприємництво |
Експорт
Форми
міжнародного
бізнесу
Рис.1.
Форми міжнародного
бізнесу у процесі
інтернаціоналізації
[22, c.11].
Експорт
– одна з найпростіших
форм міжнародного
бізнесу. Потрібно
розрізняти
нерегулярний
експорт, коли
фірма час від
часу експортує
надлишки своїх
товарів або
послуг, та активний
експорт, коли
фірма вирішує
завдання, пов”язані
з цілями розширення
експортних
операцій на
конкретних
міжнародних
ринках. Фірма
може експортувати
свої товари
або послуги
як через міжнародних
посередників
(побічний експорт),
так і самостійно
(прямий експорт).
Спільне
підприємництво
– це діяльність,
що грунтується
на співробітництві
з іноземними
підприємствами,
організаціями
чи підприємцями
та на спільному
розподілі
прибутків і
ризику від його
здійснення.
Передумови
такого підприємництва
створюються
в процесі
інтернаціоналізації
господарського
життя, завдяки
розвитку
експортно-імпортної
діяльності.
Типовими видами
спільного
підприємництва
є такі:
- ліцензування,
коли фірма
(ліцензіар)
вступає в стосунки
з фірмою або
державою (ліцензіат)
на закордонному
ринку, пропонуючи
права на використання
виробничого
процесу, товарного
знака, патенту,
торговельного
секрету в обмін
на ліцензійний
платіж;
- управління
за контрактом,
коли фірма
надає іноземному
партнеру “ноу-хау”
в сфері управління,
а той забезпечує
необхідний
капітал та його
використання
з максимальною
орієнтацією
на ефективну
реалізацію
отриманих
управлінських
послуг;
- спільне
підприємство
(СП) являє собою
форму співробітництва
з поєднанням
зусиль різнонаціональних
партнерів в
інвестуванні,
управлінні,
розподілі
доходів та
ризиків.
Пряме
100%-ве інвестування
маємо тоді,
коли вкладається
капітал у створення
за кордоном
підприємств
з повним контролем
їх виробничої,
фінансової
та маркетингової
діяльності
[22, c.12].
Найбільш
розвиненим
видом спільної
підприємницької
діяльності
є спільні
підприємства.
У міжнародній
економічній
теорії та практиці
виділяють такі
характерні
особливості
СП:
- наявність
згоди сторін
про довгострокові
завдання
співробітництва
(виробництво,
купівля-продаж,
наукові дослідження,
обслуговування,
фінансування
тощо);
- об”єднання
сторонами
активів (грошових
засобів, обладнання,
досвіду управління
тощо);
- оцінка
об”єднаних
активів як
капіталовкладень
обох сторін;
- реалізація
погоджених
завдань через
самостійні
органи управління
сторін;
- участь
обох сторін
у прибутках
та збитках
відповідно
до вкладеного
капіталу [14, c.9].
Таким
чином, спільна
власність,
управління
та розподіл
прибутків і
ризику – три
основні елементи,
які відрізняють
спільне підприємництво
від інших, менш
комплексних
форм міжнародного
співробітництва.
Спільні
підприємства
як форма економічних
міждержавних
відносин закономірно
розвиваються
в процесі еволюції
світогосподарських
зв”язків, що
пояснюється
їх перевагами
порівняно з
іншими видами
спільного
підприємництва.
Переваги спільних
підприємств
полягають в
тому, що завдяки
їм стабілізується
довготривалість
угод про спільну
діяльність;
реалізується
можливість
комплексного
використання
зусиль партнерів
при взаємодії
в науково-дослідній,
виробничій
та збутовій
діяльності;
об”єднуються
найбільш сильні
взаємодоповнюючі
елементи продуктивних
сил, що належать
партнерам, для
досягнення
найкращого
кінцевого
результату;
забезпечується
контроль з боку
партнерів як
за виробничим
процесом, так
і за процесом
матеріально-технічного
забезпечення
та реалізації
продукції
підприємства;
забезпечується
спільна відповідальність
партнерів за
ефективність
діяльності
підприємства;
зменшується
ризик, особливо
політичний.
Дуже часто СП
– це єдина або
найбільш заохочувана
форма проникнення
підприємницького
капіталу в іншу
країну [50,
c.10].
Слід
акцентувати
увагу на тому,
що реалізація
форм міжнародного
бізнесу можлива
двома шляхами:
1) без створення
нового підприємства
(юридичної
особи) у рамках
міжнародної
кооперації
та міжнародної
торгівлі товарами
та послугами
(експорт, управління
за контрактом,
ліцензування);
2) із
створенням
нового суб”єкта
господарювання,
а саме спільного
підприємства
або зарубіжної
філії (при 100%-му
прямому інвестуванні).
Тому суттєвою
ознакою створення
СП є те, що у
більшості
випадків з”являється
новий суб”єкт
міжнародного
бізнесу (крім
випадків, коли
створюються
так звані контрактні
(договірні)
СП).
Розглядаючи
СП як одну з
форм міжнародного
бізнесу, необхідно
враховувати
їх паралельне
призначення
як стратегії
входження в
зарубіжний
ринок. Це особливо
важливо в контексті
управління
інтернаціоналізацією,
яка на мікрорівні
трактується
як процес залучення
фірми в міжнародні
операції.
Здебільшого
підприємство,
що виходить
на зарубіжний
ринок, розглядає
переваги та
недоліки (табл.1)
таких альтернатив:
експорт; контрактні
коопераційні
угоди, в тому
числі ліцензування
та франчайзинг;
створення за
кордоном СП,
власного виробництва
чи філії.
Визначаючи
спільне підприємство
як інвестиційну
форму міжнародного
бізнесу, важливо
ідентифікувати
його у системі
міжнародних
інвестицій.
Скористаємося
для цього
класифікацією
останніх за
характеристиками
інвестуючих
суб”єктів,
видами і формами
інвестицій,
характеристиками
інвестиційних
потоків (рис.2).
У цьому
контексті
підкреслимо
такі моменти,
що мають принципове
значення:
-по-перше,
спільне підприємство
є різновидом
прямого інвестування
у разі, коли
дві або більше
фірм мають
право власності
на прямі інвестиції
в одну компанію,
тобто об”єктивною
основою розвитку
спільних підприємств
є прямі інвестиції;
-по-друге,
на розвиток
спільних підприємств
суттєво впливає
секторіальний
поділ прямого
інвестування.
Якщо у 50-70-х роки
прямі іноземні
інвестиції
концентрувались
у сільському
господарстві,
рибальстві,
лісовому
господарстві,
то в наш час
вони домінують
у промисловості
та сфері послуг;
-по-третє,
у спільних
підприємствах
реалізуються
державні та
приватні, різні
за величиною,
терміном та
джерелами
практично всі
види інвестицій.
Таблиця
1.
Основні
форми виходу
на зарубіжні
ринки [22, c.14].
| Форма виходу | Переваги | Недоліки |
| Експорт | Збереження Підтримка | Вразливість Чутливість |
Контрактні ліцензування франчайзинг | Невисока потреба в інвестиціях | Мінімальний рівень реального контролю |
| Спільні підприємства | Мінімальність Потреба | Необхідність Складність |
| Створення за кордоном власної виробничої філії | Забезпечення Локалізація | Необхідність Можлива |
Спільні
підприємства
можна розглядати
також як один
із різновидів
стратегічних
альянсів, що
реалізується
через ефективний
розподіл прав
власності.
Важливо, що
одночасно із
традиційними
аргументами
на користь
розподілу прав
власності у
порівнянні
із 100%-вим володінням
підприємством
за кордоном
(прискорення
процесу розширення
фірми у географічному
аспекті, розширення
бази досліджень
і розробок,
передача контролю
над підприємством
на місця тощо)
підкреслюється
така причина
спільного
володіння у
випадку СП як
синергічний
ефект від взаємодії
двох або декількох
фірм, що знаходяться
в різних країнах.
При цьому слід
мати на увазі,
що партнери
по стратегічному
альянсу у формі
СП можуть діяти
різними шляхами:
іноземна
фірма може
об”єднати свої
зусилля з місцевою;
фірми двох
або декількох
держав можуть
поєднатися
для дії у третій
країні або у
одній із своїх
країн. Зазначимо,
що коли у роботі
СП беруть участь
більше двох
організацій,
його іноді
називають
консорціумом.
Зауважимо,
що у багатьох
країнах з перехідною
економікою,
у тому числі
і в Україні,
спільні із
зарубіжними
партнерами
підприємства
розглядаються
як одна із форм
господарювання.
Визначення
спільного
підприємництва
одночасно як
: а) форми
міжнародного
бізнесу; б)
специфічного
(нового) суб”єкта
міжнародного
бізнесу; в) стратегії
входження у
зарубіжний
ринок; г) різновиду
прямого іноземного
інвестування;
д) форми господарювання
– дозволяє не
тільки визначити
його суттєві
ознаки, але й
позиціонувати
СП у системі
макро- та мікроекономічного
регулювання.
Тобто специфіка
міжнародних
спільних підприємств
проявляється
ще і в тому, що
процеси їх
створення та
діяльності
регулюються
різними
нормативно-правовими
актами (про
іноземну інвестиційну
діяльність,
про національне
підприємництво,
у межах антимонопольних
заходів тощо).
Характеристики
інвестуючих
суб”єктів
Інституційна
пророда
- державні
- приватні
-
міжнародних
організацій
- змішані
Цільова
орієнтація
- прямі
- портфельні
Види
інвестицій
Іноземна
валюта
Національна
валюта
Рухоме
та нерухоме
майно
Цінні
папери
Грошові
вимоги
Права
інтелектуальної
власності
Права
на господарську
діяльність
Послуги
Форми
інвестицій
Часткова
участь у
підприємствах
Концесії
Характеристика
інвестиційних
потоків
Величина
(малі,
середні,
великі)
Термін
(короткотермінові,
середньотермінові,
довготермінові)
Джерело
(первинні,
реінвестиційні)
Придбання
рухомого і
нерухомого
майна
Підприємство
з
100%-вою
власністю
Рис.2
Спільні підприємства
у системі міжнародних
інвестицій
[22, с.20].
Таким
чином, феномен
міжнародних
спільних підприємств,
що проявляється
через сукупність
ключових суттєвих
ознак, з одного
боку, та специфіка
регулювання
процесів їх
створення і
діяльності,
з другого, -
обумовлюють
доцільність
багатокритеріальних
підходів до
їх визначення
та аналізу.
Одночасно
необхідна повна
однозначність
у тлумаченні
низки відповідних
понять, що робить
можливим та
ефективним
міжнародний
порівняльний
аналіз [22,
c.22].
Основні
підходи до
класифікації
спільних
підприємств.
Діяльність
спільних підприємств
поставила ряд
завдань, без
вирішення яких
неможливий
їх розвиток
та ефективне
функціонування.
Одним із цих
питань є
організаційно-економічне,
що обумовлює
ту чи іншу структуру
таких підприємств.
Правильний
її вибір дозволяє,
по-перше, з
найменшими
втратами поєднати
інтереси партнерів,
по-друге, визначити
оптимальний
розмір СП.
У вітчизняній
та зарубіжній
літературі
вказане питання
до цього часу
є одним з найбільш
складних. Правові
акти ряду держав
свідчать про
те, що в світі
відсутній
єдиний підхід
при класифікації
підприємств.
Це викликає
велику кількість
їх назв, значно
ускладнює
аналіз проблеми.
Існує багато
визначень
статусу організації:
асоціації,
компанії з
обмеженою
відповідальністю,
спільні компанії,
акціонерні
товариства,
акціонерні
товариства
з обмеженою
відповідальністю,
інкорпоровані
та неінкорпоровані
спільні підприємства,
товариства,
командитні
товариства,
корпорації
з спільним
акціонерним
капіталом. Таке
різноманіття
форм потребує
уніфікації
організаційних
структур у
відповідності
з певними ознаками.
Інша проблема
– заперечення
економіко-правового
підходу до
вирішення
питання про
форми СП. Це в
свою чергу
викликає змішування
понять “підприємство”
та “організаційна
(правова) форма”.
Підприємство
в західних
країнах розглядається
як “єдність
власності, прав
і обов”язків,
а також певних
відносин, що
склалися з
іншими підприємствами
та клієнтурою”.
Як форма господарювання,
воно являє
собою “організаційно-господарську
одиницю, єдність
матеріальних
і людських
елементів,
організовану
певним чином
для здійснення
виробництва
в широкому
розумінні
слова, тобто
для досягнення
поставлених
господарських
завдань”[40,
c.30]. Отже, підприємство
(в тому числі
і спільне) – це
майнова відокремлена
господарська
одиниця, організована
для досягнення
певних господарських
цілей. Форма
підприємства
– система норм,
що визначають,
з одного боку,
відносини
(економічні
та правові) між
партнерами
по СП відповідно
до угоди між
учасниками,
а з іншого боку
– відносини
СП з іншими
юридичними
і фізичними
особами, які
регламентуються
державою і
прямими господарськими
угодами між
підприємствами.
Аналіз
розвитку спільних
підприємств
потребує їх
систематизації
з виділенням
ознак з точки
зору організації
(спосіб, шлях,
форма, місце
реєстрації);
структури
учасників
(безпосередні
учасники,
країни-учасники);
вкладення у
статутний фонд
(зміст, якість,
спосіб, мета,
структура,
участь партнерів);
а також сфер,
видів та строку
діяльності
(табл.2).
Всі із
вищеназваних
ознак мають
важливе значення,
особливо в
процесі комплексного
аналізу СП.
Наприклад, з
точки зору
мотивації
безпосередніх
партнерів та
їх впливу на
подальшу розробку
стратегії
діяльності
принципово
важливо, на
яких засадах
партнери беруть
участь у спільному
підприємстві
– паритетних,
з більшою чи
меншою участю
іноземного
партнера (п.3.7,
табл.2).
Таблиця
2.
Систематизація
міжнародних
спільних підприємств
[22, c.29].
| ОЗНАКИ | ГРУПИ МСП | |
| 1 | 2 | 3 |
| 1. ОРГАНІЗАЦІЯ | 1.1.Спосіб 1.2. Шлях 1.3. Форма 1.4.Місце | Організаційно-правові Контрактні Створення Викуп Викуп 1.3.1. Два 1.3.2. Більше 1.4.1. На території |
2. СТРУКТУРА УЧАСНИКІВ | 2.1. Безпосередні 2.2.Країни-учасники | 2.1.1. Тільки 2.1.2. Тільки 2.1.3. Фізичні 2.2.1. Захід-Захід 2.2.2. Північ-Південь 2.2.3. Схід-Захід 2.2.4. Південь-Північ 2.2.5. Південь-Південь 2.2.6. Схід-Схід |
| 3. ВКЛАДЕННЯ У СТАТУТНИЙ ФОНД | 3.1. Джерело 3.2. Зміст 3.3. Якість 3.4. Спосіб 3.5. Мета | 3.1.1. Власні 3.1.2. Запозичені 3.2.1. Грощові 3.2.2. Негрошові 3.3.1. Первинні 3.3.2. Реінвестиції 3.4.1. Разові 3.4.2. Такі, 3.5.1. Комерційна 3.5.2. У межах 3.5.3. Для |
Продовження
таблиці 2.
| 1 | 2 | 3 |
3.6. Структура 3.7.Участь | 3.6.1.За участю 3.6.2. За участю 3.6.3. За участю 3.7.1. Паритетні 3.7.2. Більша 3.7.3. Менша | |
| 4.СФЕРА ДІЯЛЬНОСТІ | 4.1. НДДКР 4.2. Промисловість 4.3. Будівництво 4.4.Сільське 4.5. Виробнича 4.6. Соціальна 4.7. Фінансові | |
| 5. ВИД ДІЯЛЬНОСТІ | 5.1. Інноваційні 5.2. Виробничі 5.3. Закупівельні 5.4. Збутові 5.5. Комплексні | |
6. СТРОК ДІЯЛЬНОСТІ | 6.1. З тривалим 6.2. З середнім 6.3. З коротким | |
| 7. РОЗМІР | 7.1. Малі 7.2. Середні 7.3. Великі 7.4.Крупні | |
Участь
на паритетних
засадах поширена
в промислово
розвинутих
країнах, коли
підприємство
створюється
майже виключно
з підприємницьких
мотивів при
участі рівних
за значенням
партнерів.
Рівна частка
участі в капіталі
підприємства
розглядається
як доказ рівноправного
співробітництва
та взаємного
визнання партнерів
і є теоретично
ідеальним
вирішенням
організації
підприємства
з іноземною
участю. Однак
таке співробітництво
має і негативний
бік в тому випадку,
коли одному
з партнерів
необхідно взяти
на себе відповідальність
за вирішення
якого-небудь
питання (відсутність
лідера в конфліктній
ситуації).
Більша
частка іноземного
капіталу має
місце, якщо
іноземний
партнер бажає
забезпечити
максимальний
контроль за
діяльністю
підприємства.
Вона необхідна
також і в тому
разі, коли місцевий
партнер на має
фінансових
коштів для
того, щоб збільшити
свою частку
в підприємстві.
Для таких підприємств
негативним
моментом є те,
що місцева
влада розглядає
подібне підприємство
не як національне,
а як іноземне,
і може відмовити
йому в наданні
непередбачених
пільг. У деяких
країнах, зокрема
і в Україні,
існує порядок,
який передбачає
додаткові
пільги тим
підприємствам,
які мають участь
іноземного
капіталу, більшу
за певний відсоток
від статутного
капіталу, а у
випадку його
перевищення
– надаються
додаткові
пільги.
Менша
частка іноземного
партнера є у
більшості
випадків неприйнятною
для західних
фірм, котрі
прагнуть здійснювати
контроль за
діяльністю
підприємства.
При цьому іноземні
інвестори
встановлюють
сувору залежність
між часткою
капіталу і
правом контролю.
Існує практика,
коли право на
керування може
бути встановлене
договором про
порядок діяльності
підприємства
без залежності
від частки
капіталу.
Підприємства,
в капіталі яких
іноземний
інвестор має
меншу частку,
за своїм характером
більш близькі
до національних
підприємств
і внаслідок
цього користуються
різними пільгами.
Вони більш
масштабно
використовують
місцеву робочу
силу, сировину,
а також можливості
збуту продукції
на місцевому
ринку.
Зазначимо,
що розмір СП
(малі, середні,
великі, крупні
– п.7, табл.2) може
визначатися
за різними
параметрами:
1) величина
статутного
фонду, включаючи
розмір внеску
іноземного
партнера; 2)
чисельність
персоналу; 3)
вартість виробничих
фондів; 4) обсяги
продукції та
її експорту
тощо. Зрозуміло,
що доцільно
використовувати
сукупність
показників,
однак у період
створення
важливе значення
має розмір
декларованої
або реально
внесеної іноземної
інвестиції,
а також її джерело,
зміст, якість,
спосіб, мета
і структура
(п.3, табл.2).
Систематизація
СП за способом
організації
(п.1.1, табл.2) важлива
тому, що законодавчо
встановлюються
організаційно-правові
форми підприємств,
які можуть
значно відрізнятися
у різних приймаючих
країнах. Від
того, в якій
сфері діє СП
(п.4, табл.2), залежать
пільги або
обмеження, а
від місця реєстрації
– превалюючі
норми національного
регулювання
(п.1.4, табл.2).
Щоб розібратися
в багатоманітті
правових форм,
їх слід класифікувати
за економічною
ознакою, яка
дозволяє відділити
одну організаційну
форму від інщої.
Досвід світової
практики диктує
наступні підходи
до класифікації
СП: організаційний,
розподільчий
(результатів
їх діяльності)
та управлінський.
Відповідно
з цим в першу
групу входять
такі категорії:
правове оформлення
підприємства
(юридичний
статус), можлива
частка в статутному
фонді (капіталі),
наявність
акціонерної
форми капіталу,
а також розподіл
відповідальності.
Друга група
включає в себе
норми розподілу
прибутку СП
(уже після його
заснування).
В третій групі
аналізується
характер управління
спільним
підприємством
[40, c.30].
На практиці
спостерігається
взаємопроникнення
класифікованих
таким чином
СП. Так, учасники
підприємств
тісно пов”язані
критерієм
розподілу
відповідальності
між ними. Тим
не менше, у першому
випадку мова
йде про розподіл
прибутку після
створення СП,
у другому – при
його організації.
Крім того, розподіл
прибутку між
партнерами
– визначене
коло відносин,
що не співпадають
з відносинами,
які виникають
у зв”язку з
розподілом
відповідальності
між учасниками
СП.
Розглянемо
організаційний
критерій форм
СП.
Правове
оформлення
СП (юридичний
статус). Відповідно
цьому критерію
СП діляться
на інкорпоровані
та неінкорпоровані.
У першому випадку
установча угода
регламентується
нормами акціонерного
закону (США) та
іншими державними
актами, в другому
- всі умови
співробітництва
визначаються
тільки угодою
сторін. Іншими
словами, у першому
випадку СП є
юридичною
особою, у другому
– ні. Торгові
товариства
(одним із видів
яких є СП) є
юридичними
особами, які
переслудують
мету отримання
прибутку.
Можлива
частка у статутному
фонді (капіталі)
СП. Згідно цьому
критерію, можна
виділити дві
форми організації
СП – граничну
та договірну.
Першою є форма,
що встановлює
граничний
рівень іноземної
участі в статутному
фонді (капіталі)
спільного
(змішаного)
підприємства.
Це може бути
як максимальний,
так і мінімальний
рівень участі
зарубіжного
партнера.
Характерною
особливістю
граничної форми
організації
СП є те, що рівень
капіталовкладень
(максимальний
чи мінімальний)
встановлюється
державою, яка
приймає капітал.
Найбільш
ефективно
узгоджує інтереси
партнерів
договірна
форма, згідно
з якою частка
в капіталі
(статутному
фонді) сторін
визначається
учасниками
спільного
підприємства.
Наявність
акціонерної
форми капіталу.
За цим критерієм
форми СП класифікуються
на акціонерні
(у більшості
випадків це
акціонерні
товариства)
та неакціонерні
(наприклад,
товариства
з обмеженою
відповідальністю,
товариства
з необмеженою
відповідальністю,
а також командитні
товариства
в неакціонерній
формі).
Змішана
компанія на
акціонерних
засадах може
бути або публічною
компанією (із
вільним продажем
акцій на фондовій
біржі), або приватною
компанією (з
правом вільного
виходу, але при
умові поступки
акцій партнерам).
При організації
СП можливі
акції різного
виду. Для обмеження
вільної передачі
акцій (що може
призвести до
небажаної зміни
партнера)
встановлюються
тільки іменні
акції або відповідним
чином обмежується
їх передача,
що в принципі,
звужує сферу
дії цінних
паперів в рамках
даного СП.
Завдяки
тому, що переважна
більшсть СП
організована
у формі акціонерних
товариств,
існує точка
зору, що СП –
особлива форма
акціонерного
капіталу. Існує
також думка,
що СП існують
тільки в акціонерній
формі. Це відбувається
внаслідок
зміщення понять
“підприємство”
і ”форма підприємства”.
Хоча
акціонерна
форма закріплена
в законодавствах
багатьох країн,
СП там можуть
бути утворені
і в формі, наприклад,
товариств з
обмеженою
відповідальністю.
У чому
ж різниця
акціонерного
товариства
та товариства
з обмеженою
відповідальністю
(адже, по суті,
акціонерне
товариство
також є одним
із різновидів
товариств з
обмеженою
відповідальністю)?
Головна відмінність
полягає в тому,
що в акціонерному
товаристві
акціонерний
капітал, а в
товаристві
з обмеженою
відповідальністю
– пайовий. Однак
є й інші відмінності.
По-перше, СП у
формі акціонерних
товариств –
переважно
великі та середні
підприємства,
в той час як СП
у формі товариств
з обмеженою
відповідальністю
– малі і середні.
По-друге, пайові
свідоцтва на
відміну від
акцій не є цінними
паперами, а
відповідно
і не обертаються
на ринку. По-третє,
якщо акціонер
повинен тільки
оплатити акцію,
то у товаристві
з обмеженою
відповідальністю
пайщик може
бути зобов”язаний
при певних
обставинах
вносити додаткові
засоби в статутний
фонд товариства.
По-четверте,
структура
товариств з
обмеженою
відповідальністю
є більш простою,
вони звільнені
від необхідності
публікації
балансів, рахунків
по прибуткам
і збиткам тощо.
По-п”яте, товариства
з обмеженою
відповідальністю
часто використовуються
для створення
об”єднань осіб,
що добре знають
один одного.
Розподіл
відповідальності.
Застосовуючи
цей критерій,
всі форми організації
спільних товариств
можна розділити
на товариства
з обмеженою
відповідальністю,
товариства
з необмеженою
відповідальністю
та командитні
товариства
(перехідна
форма від товариств
з необмеженою
відповідальністю
до товариств
з обмеженою
відповідальністю).
В цьому випадку
акціонерні
товариства
є одним із різновидів
товариств з
обмеженою
відповідальністю.
Товариства
з обмеженою
відповідальністю
(ТОВ) – форма
організації
підприємства,
при якій його
учасники несуть
обмежену
відповідальність
в межах своїх
вкладів. І ТОВ
і акціонерне
товариство
мають багато
спільних рис.
Вони відповідають
по своїм зобов”язанням
всім майном,
а вкладники
ризикують
зазнати втрат
тільки в межах
внеску.
Товариства
з обмеженою
відповідальністю
мають ряд переваг,
що обумовлює
широке застосування
даної форми
в економічній
практиці. ТОВ
може бути створене
з найменшою
кількістю
учасників і
при значно
менших витратах,
тому часто
невеликі і
середні СП
організовуються
саме в такій
формі.
Товариства
з необмеженою
відповідальністю
(ТНВ) представляє
собою таку
форму організації
підприємств,
яка базується
на особистій
участі партнера
у справах товариства.
Часто в міжнародній
економічній
практиці такі
товариства
називають
“об”єднанням
осіб” (на відміну
від ТОВ і акціонерних
товариств як
“об”єднань
капіталів”)
[40, c.40].
Можна
виділити наступні
основні риси
товариств з
необмеженою
відповідальністю:
- партнери
такого підприємства
несуть необмежену
відповідальність
по зобов”язанням
товариства
(майнова відповідальність
перед кредиторами
є солідарною
і необмеженою);
- власність
ТНВ є спільною
власністю
партнерів;
- звичайно
таку форму
організації
обирають малі
і середні
підприємства;
- статус
ТНВ визначається
в кожній країні
по-різному;
- організаційна
структура менш
стійка, ніж у
ТОВ.
Товариство
з необмеженою
відповідальністю
може припинити
своє існування
з виходом одного
з партнерів
із підприємства.
ТНВ мають
різні назви
– товариства
(партнерства),
повні товариства,
персональні
товариства,
звичайні товариства,
повні товариства
з необмеженою
відповідальністю
тощо. Головний
недолік цієї
організаційної
форми СП полягає
в тому, що партнери
несуть і спільну,
і роздільну
відповідальність,
що обумовлює
невелике поширення
цієї форми
серед великих
підприємств.
Практиці
відомі випадки
суміщення
обмеженої і
необмеженої
відповідальності
в рамках одного
підприємства.
Змішане підприємство
може бути створене
у формі командитного
товариства.
Згідно цій
формі, в СП
фіксуються
два види учасників
– одні з них
несуть необмежену
відповідальність
(як в повному
товаристві),
інші – відповідають
тільки в межах
свого внеску
(несуть обмежену
відповідальність).
Ще одна характерна
риса командитного
товариства
полягає в тому,
що відносини
в ньому закріплюються
угодою сторін.
Командитисти
не можуть приймати
участь у веденні
справ товариства,
а мають право
лише контролювати
його діяльність.
Крім того, до
командитних
товариств часто
застосовують
норми, які
відносяться
до товариств
з необмеженою
відповідальністю.
Отже,
в рамках організаційного
підходу до СП
найбільш важливим
є : критерій
правового
оформлення
організації
спільного
підприємства
і критерій
розподілу
відповідальності
між партнерами.
Перший дозволяє
аналізувати
економічну
діяльність
спільного
підприємства
в зв”язку з
юридичним
оформленням
його організації.
Відповідно
до цього визначаються
ступінь незалежності
даного підприємства
та юридичні
рамки його
функціонування.
Другий критерій,
безпосередньо
пов”язаний
з першим, дозволяє
встановити,
в якій мірі
кожний з партнерів
відповідає
за діяльність
і результати
спільного
виробництва,
тобто встановлює
їх межі і називає
контрагентів
реалізації
власності [40,
c.41].
В цілому
систематизація
спільних підприємств,
з одного боку,
відображає
мотивацію як
країн базування
та приймаючих
країн, так і
безпосередніх
партнерів, а
з другого – дає
змогу поглиблено
проаналізувати
процес створення
та функціонування
СП, методи,
інструменти
і специфіку
їх регулювання.
Науково-методичні
основи регулювання
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності.
Дослідження
та узагальнення
світового
досвіду свідчить
про наявність
в цілому сформованої
системи регулювання
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності,
що включає:
- адміністративні,
економічні,
соціально-психологічні
та правові
методи з пріоритетом
останніх;
- сукупність
форм та інструментів
стимулювання
та обмеження,
що релізується
на національному,
міжнародному
і наднаціональному
рівнях (рис.3).
Правові
методи реалізуються
через систему
цивільного
та процесуального
права, арбітражну
практику тощо
з відповідним
інституціональним
забезпеченням.
Адміністративні
методи юридично
визначають
господарську
суб”єктність,
регламентують
питання власності,
процедури
розв”язання
суперечок в
судовому порядку
тощо. Економічні
методи реалізуться
через систему
дотацій, кредитів,
здійснення
фіскальної
політики.
Соціально-психологічні
методи орієнтовані
на формування
і розвиток тієї
чи іншої ідеології,
виховання типу
менталітету
громадян і
суспільства
в цілому за
допомогою
організаційно
оформлених
інститутів.
Між
методами регулювання
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності
є очевидний
взаємозв”язок
із пріоритетом
правових методів,
зумовлений:
- їх оформленістю
у конкретних
документах,
що дає можливість
проводити
відповідний
аналіз;
- усталеністю
і тривалістю
нормативно-правової
бази;
- значенням
правових методів
як основи для
розвитку інших
методів регулювання
[22, c.34].
Рівні
Наднаціональний
Міжнародний
Національний
Методи
Правові
Адміністративні
Економічні
Соціально-психологічні
Форми
Стимулювання
Обмеження
Рис.3.
Система регулювання
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності
[22, с.34].
У виданнях
ООН “Національне
законодавство
і регулювання
стосовно ТНК”
за 1983 і 1986 рр. розглядаються
наступні методи
державного
регулювання:
“параметричні”
і прямі, заохочувальні
і обмежувальні,
автоматичні
і дискреційні
методи державного
регулювання
[49, c.58].
Параметричний
контроль за
діяльністю
суб”єктів
зовнішньоекономічної
діяльності
проводиться
у формі промислової,
комерційної,
валютної, кредитної
політик, інвестиційних
кодексів, законів,
постанов і
правил, що визначають
рамки діяльності
ТНК, спільних
підприємств,
реєстрації
заявок про
іноземні інвестиції.
Прямий
контроль – це
методи безпосереднього
впливу на процес
прийняття
рішень ТНК. Він
здійснюється
централізовано,
якщо державні
органи приймають
участь у процесі
прийняття
рішень на рівні
підприємств.
Це особливо
важливо, коли
національні
партнери не
здатні захистити
свої інтереси
в спільних з
ТНК підприємствах,
використати
стимули, які
надаються в
рамках параметричного
державного
регулювання.
Серед
прямого регулювання
діяльності
ТНК, що діють
в рамках СП,
виділяють
наступні методи:
включення в
угоду про спільне
підприємство
пунктів про
права іноземного
партнера,
забезпечення
права вирішального
голосу для
національних
партнерів,
посилення уваги
національних
партнерів до
деталей управлінських
і технічних
рішень.
Децентралізований
прямий контроль
здійснюється
при передачі
національним
державним або
приватним
компаніям
функцій контролю
над спільним
з ТНК підприємством.
Заходи
державного
регулювання
поділяються
на заохочувальгі
та обмежувальні.
Сучасними
формами стимулювання
іноземної
інвестиційної
діяльності
для забезпечення
пільгового
режиму є:
фінансово-кредитне
та податкове
стимулюванн,
стимулювання
інфраструктурного
забезпечення
та конкретних
проектів,
протекціоністські
заходи (табл.3).
Таблиця
3.
Форми
стимулювання
іноземної
інвестиційної
діялльності
[22, с. 112].
| Форми | Інструменти |
| 1.Фінансово-кредитне стимулювання | Безпроцентні Пільгові Інвестиційні |
| 2. Податкове стимулювання | 2.1. Зниження 2.2. Податкові 2.3. Зняття 2.4. Безмитний 2.5. Прискорена 2.6. Податкові |
| 3. Стимулювання інфраструктурного забезпечення | 3.1. Надання 3.2. Надання 3.3. Субсидії 3.4. Транспортні 3.5. Пільги |
| 4. Стимулювання конкретних інвестиційних проектів | 4.1. Гранти 4.2. Гранти 4.3. Сприяння 4.4. Гранти |
| 5. Протекціоністські заходи | 5.1. Тарифи та нетарифні інструменти |
Виходячи
з інтересів
національної
безпеки, враховуючи
стан і перспективи
розвитку сфер
і галузей, важливих
для життєзабезпечення
країни, виділяються
галузі, які
будуть закриті
для іноземного
капіталу, та
галузі, де участь
іноземного
капіталу так
чи інакше
обмежуватиметься:
безпосередня
експлуатація
природних
ресурсів, стратегічні
об”єкти виробничої
інфраструктури,
телекомунікації,
супутниковий
зв”язок, банківська
і страхова
сфери. Типовими
інструментами
обмеження
іноземної
інвестиційної
діяльності
є обмеження
на частку іноземного
інвестора в
СП, ліцензії
та дозволи,
високі ставки
податків, обмеження
на репатріацію
прибутку, прямі
(галузеві) обмеження.
Обгрунтована
обмежувальна
політика забезпечує
баланс між
внутрішніми
та зовнішніми
джерелами
інвестування
у стратегічно
важливих сферах
та галузях,
дозволяє
цілеспрямовано
проводити
структурну
перебудову
національної
економіки,
захищає культурне
середовище
України від
негативного
зовнішнього
впливу.
В різних
країнах принципи
ф інструменти
стимулювання
та обмеження
зовнішньоекономічної
діяльності
застосовуються
із врахуванням
національних
особливостей
і пріоритетів.
За
способом застосування
виділяються:
автоматичне
заохочення
чи обмеження
певної господарської
діяльності
всіх однорідних
підприємств
у відповідності
з твердо встановленими
правилами та
суб”єктивно-вольове
або дискреційне
(одиничне)
застосування
заохочувальних
або обмежувальних
заходів до
конкретного
підприємства,
часто у формі
виключення
його з певного
правила або
суб”єктивного
тлумачення
останнього
представниками
держави [32,
c.59].
На практиці
застосовують
одночасно і
заохочувальні,
і обмежувальні
заходи державного
регулювання
діяльності
ТНК та спільних
підприємств.
Аналіз
різних систем
регулювання
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності
на національному
рівні показує,
що формуються
вони двома
шляхами:
1)
прийняття
єдиного акта,
який регулює
допуск іноземного
капіталу в
економіку
країн;
2) регулювання
сукупністю
правових актів
різних аспектів
іноземної
інвестиційної
та підприємницької
діяльності.
Вибір
одного із зазначених
шляхів формування
національної
системи регулювання
зумовлений
роллю країни
на світовому
ринку капіталів.
Для країн, які
активно експортують
капітал, характерним
є ліберальне
ставлення до
регулювання
іноземних
капіталовкладень.
Країнам, які
переважно
імпортують
капітал, притаманне
прагнення
прийняття
єдиного законодавчого
акта щодо міжнародної
підприємницької
діяльності.
Законодавча
база організації
і діяльності
спільних підприємств
представлена
в додатку 1.
Проте в
цілому стабільним
лишається
перелік питань
(об”єктів)
регулювання
: 1) визначення
іноземного
інвестора; 2)
видів та форм
іноземних
інвестицій;
3) участь у власності;
4) трансферт
прибутку іноземного
інвестора; 5)
вимоги до результатів
діяльності
іноземного
інвестора; 6)
система інвестиційних
пільг та обмежень;
7) гарантії шодо
прав іноземного
інвестора [22,
c.35].
Одночасно
реалізуються
досить гнучкі
підходи щодо
варіантів
регулювання
кожного із цих
питань залежно
від стратегічної
мотивації
приймаючої
країни.
До іноземних
інвесторів
належать, як
правило: іноземні
фізичні та
юридичні особи;
особи, які не
мають громадянства;
вітчизняні
громадяни, які
проживають
за кордоном;
іноземні держави
та міжнародні
організації.
Видами
іноземних
інвестицій
є цінності, що
вкладаються
безпосередньо
іноземними
інвесторами
в об”єкти
підприємницької
діяльності
з метою одержання
прибутку (доходу)
або досягнення
інших цілей.
В цілому вони
визначаються
однозначно,
але можливі
і варіації щодо
деяких видів:
інтелектуальні
інвестиції,
векселі, цінні
папери, торгові
марки тощо.
Країни, які
зацікавлені
в іноземних
інвестиціях,
формують різноманітні
переліки видів
інвестицій.
Ключовим
моментом
взаємовідносин
між різними
формами здійснення
іноземних
інвестицій
є питання участі
у власності.
Світова практика
сформувала
такі основні
способи регулювання
цього питання
: збереження
контролю над
стратегічними
галузями національної
економіки;
збереження
деяких галузей
або видів виробництва
під егідою
державної
власності;
обмеження
частки іноземного
інвестора у
власності;
часткове зняття
обмежень
превілейованим
інвесторам;
100%-ва власність
іноземного
інвестора.
Регулювання
репатриації
прибутку іноземного
інвестора
включає: вимогу
обов”язкового
створення
резервного
фонду, який
зберігається
у банках приймаючої
країни; фіксацію
розміру капіталу,
який вивозиться,
залежно від
розміру інвестиції,
прибутку, що
отримується
і регулюється
як загальними
правилами
валютного
регулювання
та угодами про
валютне співробітництво,
так і спеціальними
правилами. Крім
того, можливі
режими вільного
руху капіталу.
Вимоги
до результатів
діяльності
іноземного
інвестора
визначаються
цілями приймаючої
країни і реалізуються
диференційовано
за певними
показниками
(частка національного
учасника, рівень
передачі технології,
масштаби діяльності,
спрямованість
ринку, можливість
підготовки
кадрів та нових
робочих місць
тощо).
Система
інвестиційних
пільг та обмежень
включає: факторні
пільги (субсидії
підприємствам;
гарагтовані
та пільгові
позики; звільнення
від податків;
часткове повернення
податків; прискорення
амортизації);
товарні пільги
(тарифні і нетарифні
імпортні бар”єри);
спеціальні
заходи обмеження
та контролю
за діяльністю
іноземного
інвестора.
Система
гарантій дотримання
прав іноземного
інвестора
традиційно
складається
із гарантій
включення до
національної
системи права;
гарантій дотримання
інвестиційних
пільг і усталеності
законодавства
протягом
інвестиційного
циклу; гарантій
від заходів
конфіскаційного
характеру.
На
міжнародному
рівні (у міждержавних
дво- і багатосторонніх
угодах), як правило,
регулюються
такі питання:
1) визначення
інвестицій
та інвесторів;
2) умови увозу
прямих іноземних
інвестицій;
3) заохочення
інвестицій;
4) загальні норми
режиму; 5) переведення
платежів; 6) вимоги
до результатів
господарської
діяльності;
7) позбавлення
інвестора прав
власності; 8)
розв”язання
суперечок; 9)
норми поведінки
корпорацій
[22, c.37].
При визначенні
інвестицій
та інвесторів
вказуються
не тільки вже
існуючі форми
інвестицій,
а й ті, що можуть
виникнути після
укладення
угоди. Фіксуються
юридичні особи,
які попадають
до категорії
“національних
суб”єктів”
кожної країни-учасниці
угоди.
Умови
ввозу прямих
іноземних
інвестицій
чітко визначають
систему як
регулювання
розміщення
інвестицій
(загальними
нормами національного
права чи спеціальними
режимами).
З точки
зору заохочення
інвестицій
більшість угод
передбачає
обов”язок
заохочувати
іноземні інвестиції
насамперед
для приймаючої
країни. В окремих
угодах країна
базування
зобов”язується
проводити
політику заохочення
вивозу підприємницького
капіталу в ту
чи іншу країну.
Загальні
норми режиму,
як правило,
передбачають
справедливий,
недискримінаційний,
пільговий або
національний
режими.
Правила
переводу платежів
є найбільш
важливим елементом
угоди. При цьому
країна базування
прагне одержати
конкретні та
широкі гарантії
не тільки у
загальних
правах інвесторів
щодо переведення
коштів, а й у
використанні
тієї чи іншої
валюти, валютних
курсів та термінів
переведення.
Вимоги
до результатів
господарської
діяльності
стосуються
найму місцевого
персоналу,
використання
різних джерел
кредитування
та надання
інформації
і регулюються,
як правило,
законодавством
приймаючої
країни.
Позбавлення
інвестора прав
власності є
однією іх ключових
проблем у
інвестиційних
відносинах,
яка вирішується
або гарантією
неможливості
конфіскацій
та націоналізації
власності
іноземного
підприємця,
або (у випадку
націоналізації)
– частковою
виплатою і
компенсацією.
Розв”язання
суперечок
відбувається
за допомогою
Міжнародного
центру урегулювання
інвестиційних
суперечок, який
був створений
у 1965 р. (У 1994 р. центр
об”єднував
113 країн світу)
[22, c.38]. На першому
етапі суперечки
між інвесторами
та урядом приймаючої
країни вирішуються
на основі
конструктивних
консультацій.
Суперечка також
може розглядатись
компетентним
судовим або
адміністративним
органом приймаючої
країни.
Норми
поведінки
корпорацій
передбачають
формування
загальних
понять, принципів
і норм, яких
мають додержувати
іноземні підприємці
у приймаючій
країні.
Таким
чином, метою
двосторонніх
і багатосторонніх
інвестиційних
угод є, з одного
боку, одержання
країною базування
правового
захисту своїх
інвестицій
від можливих
некомерційних
ризиків, а з
другого – підтримка
стабільності
і надійності
відносин між
двома країнами.
Взаємовідносини
між багатьма
країнами регулюються
більш складними
угодами на
наднаціональному
рівні у рамках
інтеграційних
угрупувань,
коли забезпечується
вільний рух
капіталів,
гармонізується
економічна
політика
країн-учасниць,
ефективно
працюють
наднаціональні
інститути.
Аналіз
зарубіжного
досвіду дозволяє
зробити висновок
про те, що промислово
розвинуті
країни віддають
перевагу фінансовим
стимулам перед
фіскальними,
оскільки вони
забезпечують
адресний характер
і концентрують
зусилля на
досягненні
конкретних
національно
орієнтованих
результатів.
Країни, що
розвиваються,
та країни з
перехідними
економіками
використовують
переважно
податкові
стимули та
адміністративні
заходи, що обумовлено
нестачею фінансових
ресурсів [22,
c.39].
Розвивається
також відповідна
інституційна
структура
забезпечення
ефективної
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності,
що включає
спеціальні
органи сприяння
прямим зарубіжним
інвестиціям
у країнах базування
(переважно
промислово
розвинутих);
органи по прийому
та заохоченню
іноземних
інвестицій
у приймаючих
країнах (переважно
тих, що розвиваються,
та країнах з
прехідною
економікою);
міжнародні
організації,
серед яких
найбільш значущими
є Багатостороннє
агенство по
гарантуванню
інвестицій
та Служба по
іноземних
інвестиціях,
що координується
Міжнародною
фінансовою
корпорацією
та Світовим
банком.
Адаптація
зарубіжного
досвіду залучення
та використання
прямих іноземних
інвестицій
і розуміння
механізмів
діяльності
відповідних
національних
та міжнародних
інститутів
важливі як для
розробки конкретних
методів та
інструментів
активізації
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності,
так і в процесі
формування
в Україні клімату,
сприятливого
для іноземних
інвесторів
в цілому.
Система
регулювання
зовнішньоекономічних
зв”язків, що
об”єктивно
склалась в
Україні, відображає
складні процеси
переходу від
централізованої
командно-адміністративної
системи і тому
є логічно
незавершеною.
Однак без перехідного
етапу не обійтися.
В ході реформи
якісні зміни
відбулися у
всіх її основних
структуроутворюючих
підсистемах
– організаційній,
плановій, економічній
і правовій.
Створення
нового господарського
механізму
зовнішньоекономічної
діяльності
повинно базуватися
на поетапній
програмі впровадження
економічних
реформ, методів
та інструментів
державного
регулювання
ринкових відносин
в даній сфері.
Модель
механізму
регулювання
зовнішньоекономічної
діяльності
представлена
в додатку 2.
Держава
повинна відмовитися
від виконання
господарських
функцій і
компенсувати
самостійно
функціонуючим
суб”єктам
втрати у випадках
втручання в
їх діяльність.
Вона повинна
лише регулювати
структурні
зміни в економіці
і міждержавні
розрахунки,
підтримувати
ефективний
курс гривні,
фінансувати
розвиток
загальновиробничої
інфраструктури,
стимулювати
експорт і
використовувати
імпорт для
збалансування
внутрішнього
ринку, приймати
дієві заходи
по розвитку
грошового
ринку. Державна
політика в
сфері зовнішньоекономічних
зв”язків оформляється
в затверджувані
законодавчими
органами стратегію
та загальнонаціональні
програми, а
реалізується
системою контролюючих
і регулюючих
органів.
Такий же
підхід слід
застосовувати
на регіональному
і, в окремих
випадках, галузевому
рівнях. Територіальні
органи концентруються
на розробці
відповідних
бюджетів і
платіжних
балансів, галузеві
органи управління
– на розробці
програм, концепцій
і стратегії
розвитку.
Формування
механізму
регулювання
спільного
підприємництва
може ефективно
діяти за умов
оптимального
поєднання
правових норм,
організаційно-економічних
інструментів,
вартісних
важелів та
врахування
специфіки
ринкових відносин
в Україні. У
стратегічному
плані основні
засади цього
механізму
визначені
Законом України
“Про зовнішньоекономічну
діяльність”
та іншими номативними
актами, де
формулюються
основні принципи,
форми, методи
регулювання
зовнішньоекономічних
відносин, серед
яких головними
є :
- закріплення
за державою
виняткових
прав на самостійну
зовнішньоекономічну
діяльність;
- формування
та розвиток
ринкових основ
відносин юридичних
та фізичних
суб”єктів
підприємницької
діяльності
з партнерами
як на внутрішньому,
так і на зовнішньому
ринку;
- використання
світового
досвіду організації
та регулювання
світової
господарської
діяльності
відповідно
до правових
норм, міжнародної
практики,
міжнародного
співробітництва;
- визнання
юридичних та
фізичних осіб
основними
ланками
зовнішньоекономічної
діяльності,
надання їм
максимальних
можливостей
у стосунках
із зарубіжними
партнерами
у межах законів
та міжнародно-правових
зобов"”зань
державами;
- вироблення
державної
системи організації
та регулювання
зовнішньоекономічної
діяльності
з конкретизацією
функцій її
структурних
елементів;
- переважно
опосередковане
регулювання
зовнішньоекономічної
діяльності
з використанням
не адміністративно-директивних,
а вартісних
важелів.
Важливою
умовою впровадження
зазначених
принципів є
докорінна
перебудова
залишків старої
системи управління
зовнішньоекономічним
блоком, що передбачає
якісні зміни
у загальних
технологічних
основах підходу
до існуючої
системи, в її
організаційній
структурі та
формах втручання
держави в регулювання
зовнішньоекономічних
зв”язків. Щодо
методологічних
засад, необхідно
зазначити, що
орієнтація
на ринкові, а
не адмінмстративно-командні
методи є першочерговою
для безпосереднього
виробництва,
яке діє у межах
чинного законодавства
(податки, митні
збори, квотування
та ліцензування
та т.ін.), самостійне
у виборі форм,
методів, партнерів
у зовнішньоекономічній
діяльності.
Виходячи
з матеріалу
даного розділу,
можна зробити
наступні висновки:
В економічній
та юридичній
практиці поки
що не сформульовано
єдиного поняття
терміну “спільні
підприємства”.
В нашій країні
спільним
підприємством
називають таку
форму господарсько-правового
співробітництва
з іноземним
партнером, при
якому утворюється
загальна виробнича
база та виробляється
продукт, який
знаходиться
в загальній
власності
партнерів.
Наявність
загального
майна суттєво
відрізняє їх
від інших форм
міжнародного
господарського
співробітництва,
а участь іноземного
партнера – від
суто внутрішніх
СП, що створюються
за участю вітчизняних
організацій
і підприємств.
Одночасно
підкреслюється,
що спільне
підприємство
– це не тільки
форма використання
іноземного
капіталу, але
й форма організації
та здійснення
конкретної
господарської
діяльності.
Існування
національних
та іноземних
учасників СП
знаходить своє
відображення
у його внутрішньому
устрою. У зв”язку
з цим великого
значення набуває
правова форма,
яка уособлює
в собі спільну
організацію
господарської
діяльності
національного
та іноземного
засновника.
Визначення
спільного
підприємництва
одночасно як
: а) форми
міжнародного
бізнесу; б)
специфічного
(нового) суб”єкта
міжнародного
бізнесу; в) стратегії
входження у
зарубіжний
ринок; г) різновиду
прямого іноземного
інвестування;
д) форми господарювання
– дозволяє не
тільки визначити
його суттєві
ознаки, але й
позиціонувати
СП у системі
макро- та мікроекономічного
регулювання.
Спільним
підприємствам
притаманні
такі ознаки:
загальний
капітал, спільна
господарська
діяльність,
спільне керування,
розподіл прибутків
і ризиків.
СП мають
ряд безперечних
переваг у порівнянні
з іншими формами
економічного
співробітництва.
Їх діяльність
дозволяє комплексно
вирішувати
цілий ряд економічних
завдань, серед
яких можливість
одержання
передових
технологій
та досвіду
управління,
прискорення
створення та
випуск нових
видів продукції,
економія на
капіталовкладеннях,
проникнення
до ринків окремих
країн та ін.
Створення СП
часто стає
єдиним засобом
виходу наших
підприємств
на зарубіжний
ринок з його
жорстким конкурентним
середовищем.
Аналіз
розвитку спільних
підприємств
потребує їх
систематизації
з виділенням
ознак з точки
зору організації
(спосіб, шлях,
форма, місце
реєстрації);
структури
учасників
(безпосередні
учасники,
країни-учасники);
вкладення у
статутний фонд
(зміст, якість,
спосіб, мета,
структура,
участь партнерів);
а також сфер,
видів та строку
діяльності.
В цілому
систематизація
спільних підприємств,
з одного боку,
відображає
мотивацію як
країн базування
та приймаючих
країн, так і
безпосередніх
партнерів, а
з другого – дає
змогу поглиблено
проаналізувати
процес створення
та функціонування
СП, методи,
інструменти
і специфіку
їх регулювання.
Система
регулювання
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності
включає сукупність
принципів,
методів, форм
та інструментів
стимулювання
та обмеження,
що реалізується
на трьох рівнях
– національному,
міжнародному
та наднаціональному.
Розділ
2. Організаційно-економічний
механізм
діяльності
спільних підприємств.
2.1.
Соціально-економічні
передумови
та порядок
створення СП.
Спільне
підприємство
– це одна з форм
міжнародного
співробітництва,
яка є юридично
закріпленою
угодою між
суб”єктами
господарювання
різних країн
про створення
самостійної
організаційної
одиниці, у межах
якої партнери
домовляються
про часткове
об”єднання
всіх видів
ресурсів, спільне
виконання
певних видів
діяльності
та пропорційний
розподіл прибутку
і ризику [12, c.6].
Згідно
з чинним законодавством,
що регулює
механізми
організації
та функціонування
СП, до останніх
належать підприємства
будь-якої правової
форми, створені
відповідно
до законодавства
України, якщо
протягом календарного
року в його
статутному
фонді є кваліфікаційна
іноземна інвестиція
не менш як 20%
статутного
капіталу і
водночас не
менша від суми,
еквівалентної
певній кількості
доларів СЩА,
а саме:
1) у разі
здійснення
інвестиції
у вигляді рухомого
та нерухомого
майна, прав
інтелектуальної
власності, прав
на здійснення
господарської
діяльності
для банків та
інших кредитно-фінансових
закладів – 100
тис. дол. США;
2) у разі
здійснення
її в конвертованій
валюті, валюті
України при
реінвестиціях,
цінних паперах
тощо для банків
та інших
кредитно-фінансових
закладів – 1
млн. дол. США,
для інших підприємств
(організацій)
– 500 тис. дол. США.
Закон
України “Про
господарські
товариства”
передбачає
можливість
створення
українсько-іноземних
СП у п”яти правових
формах: акціонерне
товариство,
товариство
з обмеженою
відповідальністю,
товариство
з додатковою
відповідальністю,
повне товариство,
командитне
товариство.
На масштаби,
динаміку та
результативність
СП впливає
сукупність
взаємопов”язаних
факторів, серед
яких доцільно
виділити:
- глобально-економічні
(стан розвитку
світової економіки,
головних міжнародних
факторних
ринків, в тому
числі ринку
інвестицій;
стабільність
світової валютної
системи; активність
страхування
міжнародних
операцій);
- політико-,
ресурсно- та
загальноекономічні
стосовно тієї
чи іншої країни
(стабільність
політчного
устрою та уряду,
загроза стабільності
іззовні, ступінь
втручання уряду
в економіку,
його ставлення
до іноземних
інвестицій,
дотримання
міжнародних
угод; наявність
природних
ресурсів,
демографічна
ситуація, географічне
положення;
темпи економічного
росту, рівень
інфляції,
конвертованість
валюти, стан
платіжного
балансу, розвиненість
національного
ринку капіталів,
система оподаткування
тощо).
Мотивація
створення
міжнародних
спільних підприємств
формується
на макрорівні
(через відповідну
стратегічну
орієнтацію
країн базування
та приймаючих
країн) та на
мікрорівні
(мотивація
безпосередніх
партнерів)[37,
c.9].
Стратегічна
орієнтація
країн базування
та приймаючих
країн формується
з урахуванням
дії вищезгаданих
факторів і, в
свою чергу,
впливає на
мотивацію
безпосередніх
партнерів при
створенні
спільного
підприємства.
Для країн
базування,
традиційно
головними серед
яких є промислово
розвинуті
країни, вирішальним
макроекономічним
фактором експортної
орієнтації
прямого підприємницького
капіталу є стан
балансу увозу
і вивозу інвестицій.
У зв”язку з цим
виділяють групи
країн: 1) переважно
експортери
капіталу (Японія);
2) ті, що зберігають
приблизну
рівновагу
експорту та
імпорту капіталу
(ФРН, Франція);
3) нетто-імпортери
(США, Ірландія,
Іспанія).
Для приймаючої
країни привабливість
прямих інвестицій
у формі спільних
підприємств
зумовлена ось
чим:
- імпорт
прямих підприємницьких
капіталів веде
до збільшення
виробничих
потужностей
та ресурсів;
сприяє поширенню
передової
технології
і управлінського
досвіду, підвищенню
кваліфікації
трудових ресурсів;
- з”являються
не тільки нові
матеріальні
та фінансові
ресурси, а й
мобілізуються
і більш продуктивно
використовуються
національні
ресурси;
- спільні
підприємства
сприяють розвитку
національної
науково-дослідної
бази;
- стимулюється
конкуренція
і пов”язані
з цим позитивні
явища (підрив
позицій місцевих
монополій,
зниження цін
та підвищення
якості продукції,
що заміщає як
імпорт, так і
застарілі
вироби місцевого
виробництва);
- підвищуються
попит та ціни
на національні
(місцеві) фактори
виробництва;
- збільшуються
експортні
надходження
у вигляді податків
на діяльність
міжнародних
СП;
- в умовах
слабкого контролю
використання
держпозик ризик
з місцевих
переноситься
на іноземних
інвесторів,
які самостійно
вирішують
проблему
самоокупності.
Одночасно
слід вказати
на стримуючі
фактори розвитку
іноземної
підприємницької
діяльності:
- імпортовані
через СП ресурси
потребують
окупності та
отримання
прибутку, який
потім репатріюється;
- спільні
підприємства
залучають
ресурси у своїх
цілях, які можуть
не збігатися
з національними;
- СП як канали
передачі технологій
часто стають
відносно закритими
анклавами у
національній
економіці,
слабо пов”язаними
з іншою її частиною,
на яку, проте,
падають витрати
із забезпечення
функціонування
анклаву;
- являючи
собою форму
проникнення
на зарубіжний
ринок, СП можуть
вступати в
угоду з діючою
на місцевому
ринку олігополією
(або ще гірше
- монополією),
коли “збивати
ціни” не входить
до їх завдань.
СП можуть також
справляти
стримуючий
вплив на національне
підприємництво,
поглинаючи
фінансові
накопичення
у місцевій та
іноземній
валюті;
- суттєві
експортні
надходження
найбільш реальні
у сировинних
галузях в той
час, коли в обробній
промисловості
іноземні інвестиції
мають переважно
імпортозаміщуючий
характер;
- нерегульований
розвиток СП
може підсилити
соціальне
розшарування,
маргіналізацію
значної частини
приймаючих
країн та маси
споживачів
[22, c.25].
Для країн,
що розвиваються,
та країн з перехідною
економікою
залучення
іноземних
інвестицій
розглядається
як один із факторів
ринкової
трансформації
у контексті
їх інтеграції
у сучасну
світогосподарську
систему.
Стратегічна
орієнтація
при формуванні
нормативно-правової
бази створення
спільних підприємств
на території
України виходить
з необхідності
активної участі
нащої держави
в міжнародному
поділі праці,
спеціалізації
та кооперації,
потреби ефективного
використання
науково-технічного,
виробничого
та ресурсного
потенціалів.
При цьому
створенні СП
на території
України має
такі макроекономічні
цілі:
- орієнтація
виробництва
на підвищення
якості життя,
культури споживання,
освоєння нових
типів споживчих
товарів (вивільнення
від нераціонального
імпорту);
- забезпечення
науково-технічного
прогресу,
технологічного
оновлення
виробництва,
розвиток
ресурсозберігаючих,
наукомістких
та екологічно
чистих технологій.
Слід
відзначити
взаємозв”язок
основних цілей.
По-перше, залучення
передової
закордонної
технології,
наприклад,
сприяє розв”язанню
завдання додаткового
виробництва
продукції та
вивільненню
України від
імпорту; по-друге,
не байдуже, на
якій технологічній
основі забезпечується
приріст виробництва
споживчих
товарів; по-третє,
визначені цілі
реалізуються,
як правило, в
комплексі.
Розрізняють
також рівні
пріоритетності
створення та
діяльності
СП:
а) подолання
залежності
України від
імпорту;
б) структурна
перебудова
економіки,
створення
сучасної галузевої
структури;
в) виробництво
товарів широкого
вжитку.
Реалізація
цілей, що сприяють
вивозу капіталу
у вигляді СП,
має забезпечити
оновлення
техніко-технологічнох
бази без залучення
власних валютних
коштів; використання
потенціалу
іноземного
партнера для
виробництва
конкурентоздатної
продукції;
розширення
експорту продукції
використанням
торгової марки
партнера, його
збутової мережі
та техобслуговування
за рахунок
одержання від
іноземного
партнера матеріалів,
які не виготовляються
чи дефіцитні,
комплектуючих
виробів, вузлів
і деталей; розподіл
з іноземним
партнером
комерційного
ризику, у разі
недосягнення
економічних
результатів,
ринків “ноу-хау”.
У
рамках основної
цільової орієнтації
безпосередні
учасники реалізують
свої конкретні
інтереси, які
залежать від
багатьох чинників:
типу підприємства,
його виробничого,
технологічного,
управлінського
потенціалу
тощо (табл.4).
Головними
мотивами використання
СП як стратегії
входження в
зарубіжний
ринок є зниження
капітальних
витрат та зниження
ризику при
створенні нових
потужностей;
придбання
джерел сировини
або нової виробнічої
бази; розширення
діючих виробничих
потужностей;
реалізація
переваг нижчої
вартості чинників
виробництва;
можливість
уникнення
циклічності
або сезонної
нестабільності
виробництва;
пристосування
до процесу
скорочення
життєвого циклу
продукції;
підвищення
ефективності
існуючого
маркетингу;
придбання нових
каналів торгівлі;
можливість
проникнення
на конкретний
географічний
ринок; вивчення
потреб, набуття
управлінського
досвіду на
нових ринках;
пристосування
до країни, що
приймає.
Таблиця
4.
Мотивація
безпосередніх
партнерів [22,
с.28].
| 1. Виробничо-економічна | Зменшення Придбання Розширення Реалізація Можливість Пристосування |
| 2. Маркетингова | 2.1. Зростання 2.2. Придбання 2.3. Проникнення 2.4. Вивчення 2.5. Пристосування |
| 3. Інші мотиви | 3.1. Пропагандистські, 3.2. Персональні 3.3. Екологічні |
Очевидною
є виробничо-економічна
та маркетингова
мотивація
партнерів. Не
слід ігнорувати
й інші, як правило,
не декларовані
та рідко досліджувані
мотиви –
пропагандистські
та престижні,
характерні
як для діяльності
за кордоном
великих корпорацій,
так і для міжнародного
бізнесу в окремих
сферах (туризм,
сервіс тощо);
персональні,
коли СП створюються
засновниками
однієї національності
або на родинних
засадах; екологічні,
коли розв”язується
завдання виведення
екологічно
брудних виробництвю
У свою
чергу, фірми
країн, що розвиваються,
при створенні
СП орієнтуються
також на можливість
доступу до
нових технологій
та передових
методів управління,
використання
збутової мережі
партнера й
відомих у світі
торгових марок,
мобілізацію
додаткових
фінансових
ресурсів тощо.
Слід
зазначити, що
спільні підприємства
використовуються
не тільки для
освоєння ринку
приймаючої
країни, а й з
метою подальшого
виходу на ринки
сусідніх країн
або цілих регіонів
світу.
Більш
узагальнений
склад цілей
іноземного
та українського
партнерів при
створенні СП,
а також структура
можливих відхилень
в їх досягненні
представлені
в додатку 3.
На території
України СП може
бути створене:
а) шляхом
його заснування;
б) у результаті
придбання
іноземним
інвестором
частки участі
(паю акцій) у
діючому підприємстві
без іноземної
інвестиції;
в) в результаті
придбання
юридичною чи
фізичною особою
України частки
участі у підприємстві
із 100%-вою іноземною
інвестицією.
Процес
заснування
СП базується
на чинному
законодавстві,
відбиває логіку
і порядок
аналітично-організаційних
робіт, що склалися,
і включає кілька
стадій (рис.4).
Вибір
сфери
діяльності
СП
Оцінка
українського
партнера
Пошук
і оцінка зарубіжного
партнера
Попередні
переговори
Техніко-економічні
розрахунки
Підготовка
проектів установчих
документів
Остаточні
переговори
Реєстрація
СП як юридичної
особи у місцевому
органі влади
Реєстрація
іноземної
інвестиції
Реєстрація
СП у податковій
інспекції та
органі держстатистики
Реєстрація
СП як учасника
зовнішньоекономічних
зв”язків і
відкриття
банківських
рахунків
Рис.4.
Порядок створення
СП [22, с.50].
Вибираючи
сферу діяльності,
необхідно
виходити з
того, що СП може
здійснювати
будь-яку діяльність,
яка відповідає
цілям, передбачених
статутом
підприємства,
і не заборонена
законами, що
діють на території
України.
Український
партнер оцінюється
за сукупністю
показників:
- рівень
якості продукції,
що випускається,
її порівняння
зі світовими
аналогами;
- технічні
характеристики
обладнання,
можливості
передачі його
частини в складі
внеску до статутного
фонду;
- наявність
окремо розташованих
будівель або
споруд, а також
вільних площ
у діючих цехах
для внеску до
статутного
фонду;
- професійна
підготовка
та спеціалізація
кадрів, можливості
залучення їх
на СП;
- забезпеченість
території
майбутнього
СП транспортними
комунікаціями;
- місцезнаходження
підприємства
відносно
постачальників
сировини,
напівфабрикатів
та комплектуючих
виробів, необхідних
для функціонування
СП.
Пошук
іноземного
партнера має
свої особливості
залежно від
вихідних умов
українського
партнера, який:
має досвід
роботи з потенційним
іноземним
партнером,
коли СП стає
логічним етапом
розвитку взаємодії
експортно-імпортної
діяльності,
поглиблення
науково-технічної
або виробничої
коперації;
має досвід
зовнішньоекономічної
діяльності
з іншими партнерами;
не має такого
досвіду.
Від цього,
зокрема, залежать
масштаби та
термін виконуваних
на цьому етапі
робіт, ступінь
залучення
посередників
і т. ін. Нерідко
ініціатива
створення СП
належить іноземним
фірмам та особам.
Проте
завжди доцільно,
по-перше, забезпечити
багатоваріантність
вибору, а по-друге,
проаналізувати
можливих партнерів
за певною системою
критеріїв. З
цією метою
можуть бути
корисними як
прямі показники
(розміри активів,
їх динаміка,
кількість
працюючих,
динаміка прибутку),
так і побічні
(відношення
прибутку до
витрат виробництва,
рівень продуктивності
праці і т. ін.)[22,
c.52].
Важливим
критерієм
взаємного
вибору партнерів
є відповідність
їх розмірів.
Після
проведення
попереднього
аналізу встановлюються
контакти з
іноземними
партнерами
та проводяться
попередні
переговори,
результатом
яких є підписання
протоколу про
наміри, в якому
вказуються:
Загальний
обсяг виробництва,
розміри поставок
на внутрішній
та зовнішній
ринки.
Розмір
статутного
фонду, частки
власників в
ньому.
3) Співвідношення
між власними
та позичковими
коштами, можливі
розміри кредиту.
4) Загальні
вимоги до
технологічного
устаткування.
5) Наявність
кваліфікованої
робочої сили
в українського
партнера і
потреба в іноземному
персоналі.
6) Організація
продажу та
післяпродажного
обслуговування.
7) Забезпечення
трансферту
прибутку іноземного
учасника.
8) Джерела
наджодження
і напрямки
використання
іноземної
валюти.
9) Можливості
використання
маркетингових
структур іноземного
партнера.
10) Загальні
вимоги до рівня
економічної
ефективності
СП [22, c.53].
Деталізація
домовленості
партнерів про
створення СП
потребує опрацювання
умов його майбутньої
діяльності,
для чого доцільно
провести
техніко-економічне
оцінювання
кількох варіантів
створення СП.
Після
вибору оптимального
(з точки зору
інтересів
українського
та іноземного
партнерів)
варіанта створення
СП рекомендується
скласти попередній
бізнес-план
за прийнятою
як для українського,
так і для іноземного
партнера методикою.
Головні розділи
плану включають
обсяги необхідних
інвестицій
і технологій,
потреби в основному
і оборотному
капіталі, в
позичкових
засобах, розрахунки
витрат виробництва
та цін на готову
продукцію, а
також інші
важливі показники
діяльності
підприємства
(розробка стратегії
маркетингу,
страхування
підприємницької
діяльності,
розробка фінансового
плану і фінансової
стратегії
тощо).
Підготовка
техніко-економічного
обгрунтування
створення
спільного
підприємства
включає:
- уточнення
цілей партнерів,
визначення
об”єкта діяльності;
- обгрунтування
необхідності
створення
спільних підприємств
як форми оптимізації
взаємних інтересів;
- дослідження
ринку збуту
продукції
майбутнього
підприємства,
визначення
його ємкості,
оцінка обсягів
продажу, прогнозування
цін і тарифів;
-
формування
програми виробництва
на основі прогнозу
про потенційний
попит і мінімізацію
виробничих
витрат, ефективне
використання
усіх видів
ресурсів;
-
визначення
потреб підприємства
у комплектуючих
виробах, сировині,
енергоносіях,
оцінка їх вартості
за цінами
внутрішнього
та зовнішнього
ринків;
- установлення
обсягів капіталовкладень;
- пошук
оптимальної
структури
зайнятих і
витрат на оплату
праці;
- фінансово-економічний
аналіз діяльності
підприємства.
Особлива
увага при підготовці
техніко-економічного
обгрунтування
приділяється
розробці програми
реалізації,
на базі якої
визначається
програма виробництва,
а також фінансово-економічним
показникам,
які характеризують
результати
майбутньої
діяльності
СП [32, с.160].
При підготовці
проектів установчих
документів
(Договору про
створення СП
та його Статуту)
партнери закріплюють
основні положення
у відповідній
формі. Статут
визначає предмет
і цілі підприємства,
його місцезнаходження,
склад учасників,
порядок формування
статутного
фонду, розмір
часток партнерів,
склад і компетенцію
органів управління
підприємством,
а також порядок
ліквідації
підприємства.
Статут
є додатком до
договору про
створення СП
і складає його
невід”ємну
частину, хоча
і має самостійне
правове значення
[39, c.37].
Після
остаточних
переговорів
і підписання
установчих
документів
проводиться
реєстрація
СП як юридичної
особи в місцевих
органах влади
(за місцем юридичної
адреси СП).
Державна
реєстрація
іноземних
інвестицій
здійснюється
місцевими
органами влади
до початку, в
період або
після фактичного
здійснення
інвестицій
шляхом подання
іноземними
інвесторами
до зазначених
органів інформації
у трьох примірниках
згідно з установленою
формою.
Податкові
та митні органи
й банківські
установи в
межах своєї
компетенції
ведуть облік
операцій, пов”язаних
із фактичним
здійсненням
іноземних
інвестицій,
і надсилають
відповідно
до встановлених
форм та термінів
зведену оперативну
інформацію
про це Міністерству
статистики
України та
органам, які
здійснюють
державну реєстрацію
іноземних
інвестицій.
2.2.
Механізм
функціонування
СП.
Матеріально-майнові
та початкові
фінансові умови
господарської
діяльності
СП складаються
в процесі формування
його статутного
фонду і залучення
кредитів. На
етапі створення
СП в його засновницьких
документах
розв"язуються
принципові
питання управління
та кадрового
забезпечення,
закладається
організаційно-економічний
механізм формування,
згідно з конкретними
цілями СП, діючими
нормативно-правовими
регуляторами
та домовленістю
партнерів.
Функціонуючи
в реальному
середовищі
на території
України, СП, з
одного боку,
відображають
відповідні
економічні
відносини, а
з іншого – мають
особливості
діяльності,
пов”язані з
їх внутрішньою
специфікою
та рядом зовнішніх
чинників.
Механізм
управління
спільним
підприємством
розглядається
як єдина система,
що складається
з ряду взаємопов”язаних
підсистем.
Перша
підсистема
– правове
забезпечення
СП – посідає
центральне
місце серед
інших підсистем
управління
СП, поскільки
вона повністю
або частково
регламентує
і регулює їх
діяльність.
Світовий досвід
переконує, що
головним для
інвестора є
стабільність
законодавства,
яка дозволяє
планувати та
здійснювати
ефективне
господарювання
діяльністю
СП.
Друга
підсистема
– організаційна
структура
управління
СП, яка має
особливості,
що полягають
в наступному:
- представники
всіх сторін
інвестування
утворюють
правління, яке
є найвищим
органом СП, що
розглядає та
вирішує всі
найважливіші
питання діяльності
СП;
- склад
дирекції визначається
на засіданні
правління;
-
контрольну
функцію виконує
ревізійна
комісія, склад
якої визначається
правлінням.
Третя
підсистема
– стратегічне
планування
виробничо-господарської
діяльності
і маркетинг
в СП. Сюди входять
планова та
маркетингова
діяльність
підприємства.
Четверта
підсистема
– фінансово-кредитні
відносини, роль
яких в управлінні
СП визначається
тим, що вони
торкаються
майже всіх
сторін його
діяльності.
Джерела фінансування
СП можуть бути
зовнішні (позики,
кредити, формування
акціонерного
капіталу) та
внутрішні
(прискорена
амортизація
та зростання
частки нерозподіленого
прибутку).
П”ята
підсистема
– кадрове
забезпечення
та соціальні
питання діяльності
[12, c.11].
Організаційна
структура
управління
спільним
підприємством
регулюється
нормативами
тієї чи іншої
організаційно-правової
форми підприємства
(рис.5) і водночас
залежить від
специфіки
самого СП (склад
засновників,
розмір, особливості
технологічного
процесу і т.
ін.). Утворення
і діяльність
таких органів
управління
СП, як загальні
збори учасників,
ревізійна
комісія та
дирекція (в
частині прав
та обов”язків
генерального
директора та
дирекції в
цілому) регламентується
статутом
підприємства.
Подальше формування
організаційної
структури СП,
посадова
регламентація
служб і підрозділів
здійснюється
СП самостійно,
згідно зі стратегією,
тактикою і
конкретними
умовами його
діяльності.
Засновники
Ревізійна
комісія
Загальні
збори учасників
- Перевірка
річного балансу
- Перевірка
правильності
бухгалтерського
обліку
-
Оперативний
контроль поточної
діяльності
Стратегія
розвитку
Зміни
до установчих
документів
Формування
фондів та їх
використання
Зміна
розмірів статутного
фонду
Розгляд
та затвердження
балансу, рахунку
прибутків та
збитків
Використання
прибутку
Порядок
розподілу
прибутку між
учасниками
Порядок
трансферту
прибутку
Порядок
збуту продукції
на внутрішньому
та зовнішньому
ринках (одностайні
рішення)
Дирекція
Генеральний
директор
Рис.5.
Організаційна
структура
управління
СП [22, с.59].
Матеріально-технічне
забезпечення
здійснюється
як з внутрішнього,
так і з зовнішнього
ринків. Постачання
із зовнішніх
ринків зумовлює
постійні контакти
з митними службами,
робота яких
регулюється
Митним кодексом
України та
Законом “Про
єдиний митний
тариф”. Від
мита та продажу
на імпорт
звільняється
лише майно, що
ввозиться в
Україну як
внесок іноземного
інвестора до
статутного
фонду підприємства,
а також майно,
що ввозиться
з метою інвестування
на підставі
господарських
договорів
(контрактів).
Особливої
уваги потребує
група проблем,
пов”язана із
аналізом джерел
формування
фінансових
ресурсів спільних
підприємств.
Адже, саме на
основі використання
фінансових
ресурсів будуються
економічні
методи стимулювання
праці, відбувається
розширене
відтворення
на спільних
підприємствах.
Фінансові
ресурси на
таких підприємствах,
як правило,
розглядаються
за такими ознаками
- по-перше,
це фонди грошових
коштів акумуляційного
характеру, які
виникають і
формуються
в результаті
виробництва
та діяльності
спільного
підприємства;
- по-друге,
вони виникають
у результаті
реалізації
товарів, тобто
це ті доходи,
які мають матеріальна
покриття;
- по-третє,
джерелами їх
формування
є внески співзасновників,
амортизація,
прибуток, надходження
від продажу
цінних паперів,
а також інші
надходження.
До формування
фінансових
ресурсів СП
можуть залучатися
і позичені
кошти – кредити
банків, кредиторська
заборгованість
[57, с.22].
Аналіз
структури і
джерел фінансування
капітальних
вкладень СП,
що пропонується
сучасною економічною
літературою,
дозволяє представити
наступну схему
(рис.6).
Основний
капітал
Оборотний
капітал
Право
користуватися
землею, іншими
ресурсами,
будівлі, споруди,
основне обладнання,
ліцензії та
“ноу-хау”, допоміжне
обладнання,
транспортні
засоби
Сировина
і матеріали,
комплектуючі
вироби, грошові
засоби, у тому
числі на фінансування
підготовки
кадрів, маркетингові
дослідження,
заробітну
плату, відрядження
тощо
Власні
вкладення
учасників СП
Позичені
засоби
Вкладення
вітчизняного
учасника СП
Вкладення
іноземного
учасника СП
Залучені
вітчизняним
учасником
Залучені
іноземним
учасником
Залучені
СП
Рис.6.
Фінансування
створення СП
[9, с.261].
Основний
та оборотний
капітал складають
статутний фонд
по вартості.
Свою
специфіку має
порядок утворення
фондів, реалізації
продукції,
розподілу
прибутків та
оподаткування,
кредитування
та розрахункових
операцій, страхування
СП.
Склад
фондів СП, порядок
їх утворення
та використання
фіксуються
в засновницьких
документах.
Як правило,
створюються
амортизаційний
фонд, фонд розвитку
виробництва,
науки і техніки,
фонд матеріального
заохочення,
фонд соціального
розвитку.
Обов”язковим
є також резервний
фонд, який фіксується
і має становити
25% статутного
фонду. При зміні
розмірів останнього
змінюється
й резервний
фонд.
Амортизаційні
відрахування
здійснюються
переважно за
чинними галузевими
нормативами.
Проте допускається
можливість
встановлення
в засновницьких
документах
іншого порядку
таких відрахувань,
оскільки в
західних країнах
застосовується
швидкий графік
амортизаційних
відрахувань,
а в балансовій
системі враховуються
різноманітні
резерви, не
типові для
вітчизняної
практики. Для
ефективної
роботи СП важливо
виробити оптимальну
амортизаційну
політику, яка
дала б змогу
підтримувати
основні фонди
на сучасному
рівні і водночас
не допускати
зростання
собівартості,
яка знижує
конкурентоспроможність
продукції СП.
Обсяг
фонду розвитку
виробництва,
науки і техніки
не обмежується.
Порядок його
утворення
(відрахування
від прибутків
до оподаткування)
стимулює акумуляцію
та витрати
коштів насамперед
на розширення
виробництва
та інноваційну
діяльність.
За рахунок
цього фонду
фінансуються
витрати СП на
маркетинг, тоді
як відрахування
у фонди матеріального
заохочення
та соціального
розвитку є
прямим “відрахуванням”
з прибутків,
що підлягають
розподілу між
партнерами.
Тому
для СП важливе
значення має
розробка ефективних
систем стимулювання
та розв”язання
соціальних
питань.
Спільні
підприємства
самостійно
планують виробництво
й визначають
порядок реалізації
продукції та
послуг на
внутрішньому
та зовнішньому
ринках за валюту
України та
іноземну валюту.
На
внутрішньому
ринку СП можуть
використовувати
галузеві та
територіальні
системи збуту,
систему оптової
торгівлі, зокрема
прямі договори
поставки, реалізувати
продукцію через
зовнішньоторговельні
організації.
У ряді випадків
спільні підприємства
обходяться
без посередників,
наприклад, при
реалізації
продукції
українським
учасникам СП,
при наданні
послуг, у випадку
організації
фірмової торгівлі.
Прибуток
від реалізації
продукції
(робіт, послуг)
визначають,
вираховуючи
з одержаної
виручки (без
податку на
додану вартість,
акцизного
збору) витрати
на виробництво
та реалізацію
продукції, що
включається
до собівартості
продукції.
Порядок
розподілу
прибутку СП
ілюструє рис.7.
Залишковий
прибуток
розподіляється
між засновниками
спільного
підприємства
згідно з установчими
документами.
Основним критерієм
розподілу може
служити питома
вага вкладу
кожного учасника
СП в статутний
фонд.
Порядок
оподаткування
СП у 1992-1993 рр. розглянутий
в додатку 4.
Чинним
законодавством
України надаються
податкові
пільги з перших
кроків спільного
підприємництва
в Україні. Згідно
з Декретом КМ
“Про режим
іноземного
інвестування
в Україні” СП,
які мають в
статутному
фонді кваліфіковану
іноземну інвестицію,
надаються такі
пільги:
- звільнення
від податку
на додану вартість
робіт та послуг
власного виробництва
на 5 років з моменту
офіційної
реєстрації
підприємства;
- звільнення
від податку
на прибуток
новостворених
виробничих
СП протягом
п”яти років
з моменту оголошення
прибутку з
подальшою
виплатою згаданого
податку в розмірі
50% від встановлених
законом України
ставок;
- встановлення
додаткових
податкових
пільг для СП,
які діють у
пріоритетних
галузях економіки,
визначених
Державною
Програмою
заохочення
іноземних
інвестицій,
або для СП, що
діють у спеціальних
(вільних) економічних
зонах, визначених
законодавством
України про
ці зони.
Виручка
від реалізації
Витрати
на виробництво
проценти
за кредит
штрафи,
пені, неустойки
Балансовий
прибуток
Резервний
фонд (25% статутного
фонду)
Фонд
розвитку
виробництва,
науки і техніки
Страхові
платежі
Прибуток,
що підлягає
оподаткуванню
Платежі
до бюджету
(30%)*
Фонд
матеріального
заохочення
Фонд
соціального
розвитку
Залишковий
прибуток
*)
Звільнення
в перші два
роки роботи
Рис.7.
Порядок розподілу
прибутку СП
до 1992 року [22, c.66].
Розрахунково-кредитні
відносини
спільних підприємств
регулюються
відповідними
актами, які
розвиваються
в процесі формування
банківської
системи ринкового
типу. Тепер
грошові кошти
СП зараховуються
на його рахунок
відповідно
в Національному
банку України
та Експортно-Імпортному
Банку. Ці кошти
використовуються
на цілі, пов”язані
з діяльністю
підприємства.
Спільне підприємство
може користуватися
кредитами,
наданими на
комерційних
умовах. Кредит
у валюті України
надається
Національним
банком, Експортно-Імпортним
Банком та
комерційними
банками, а в
іноземній
валюті - Експортно-Імпортним
Банком або за
його згодою
іноземними
банками та
фірмами (додаток
5).
Важливе
значення для
функціонування
СП має страхування
ризиків. Страхування
економічних
ризиків здійснюється
самостійно
обраними СП
страховими
компаніями
(державними,
акціонарними,
іноземними,
змішаними)
(додаток 6). Страхові
премії виплачуються
з валового
прибутку СП.
Спільне підприємство
зобов”язане
оперативно
інформувати
страхову компанію
про всі суттєві
зміни в об”єктах
страхування,
розмірах страхових
сум та ступені
ризику. Зазначені
дані є підставою
для перегляду
умов страхування
та збільшення
страхових
премій; договір
страхування
в частині зобов”язань
страхової
компанії втрачає
силу.
Зовнішньоекономічні
операції СП
страхуються
на договірних
засадах і є
добровільними.
При цьому страхування
експортних
кредитів, позичок,
окремих контрактів
на поставку
машин, устаткування,
інвестицій
на території
України і за
її межами
здійснюється
спеціалізованим
страховим
акціонерним
товариством,
контрольний
пакет акцій
якого належить
урядові України.
Розрізняються
такі види ризиків:
відмова партнера
від узятих на
себе зобов”язань
або одностороннє
анулювання
ним договору
з політичних
мотивів; конфіскація
чи націоналізація
майна СП або
внеску іноземного
учасника; валютна
блокада з боку
уряду; примус
іноземного
учасника СП
до перегляду
умов договору;
введення урядом
законів, указів,
декретів або
інструкцій,
зокрема анулювання
імпортних
ліцензій, які
призвели б до
неможливості
виконання
підписаних
угод. Крім того,
передбачено
страхування
ризиків внаслідок
аналогічних
дій з боку власного
уряду [22, c.71].
Тепер
в Україні формується
система страхового
забезпечення
діяльності
підприємств,
яка охоплює
операції щодо
всіх існуючих
і таких, що
враховуються
у світовій
практиці, ризиків.
Чисельність
персоналу СП
не регламентується
і є предметом
узгодження
його засновників.
Самостійно
вирішуються
питання найму
та звільнення,
форми і розміри
оплати праці
і матеріального
заохочення.
Трудові відносини
з найманими
працівниками
регулюються
трудовими і
колективними
угодами. За
домовленістю
сторін з працівниками
можуть бути
укладені трудові
контракти. При
цьому умови
колективної
та трудової
угод не повинні
погіршувати
стану найманих
працівників
СП порівняно
з умовами,
установленими
чинним законодавством
України про
працю.
Діяльність
професійних
спілок, соціальне
забезпечення
і страхування
місцевих працівників
СП регулюються
чинним на території
України законодавством.
На іноземних
громадян поширюється
встановлений
на СП режим
роботи та чинне
українське
законодавство
щодо деяких
умов праці.
Умови оплати
праці, порядок
надання відпусток
та пенсійного
забезпечення
визначаються,
як правило,
трудовою угодою
з кожним іноземним
громадянином.
Платежі на
пенсійне забезпечення
цих громадян
перераховуються
у відповідні
фонди країн
їх постійного
проживання
(у відповідній
валюті). Передбачено
також перерахування
невикористаної
частини заробітної
плати іноземців
за кордон у
іноземній
валюті. Оподаткування
заробітної
плати іноземних
працівників
СП регулюється
спеціальними
нормативно-правовими
актами. Можуть
допускатися
особливості
для іноземців
з питань найму
та звільнення,
форм і розмірів
зарплати,
матеріального
заохочення
та страхування.
Це залежить
як від специфіки
організації
праці на конкретному
СП, так і від
змісту відповідних
державних угод
[22, с.61].
Фінансові
показники
діяльності
СП багато в
чому залежать
від методики
розрахунку
та прийнятої
системи обліку.
Згідно з чинним
законодавством
СП здійснюють
бухгалтерський
облік та звітність
за встановленими
законодавством
України правилами.
Водночас СП
мають додатково
вести бухгалтерський
облік та звітність
за правилами,
що діють у країні
іноземного
інвестора.
Спільні
підприємства
несуть відповідальність
за додержання
порядку ведення
та достовірності
обліку й звітності,
перевірки
фінансової
та комерційної
діяльності
СП, у тому числі
з метою оподаткування,
здійснюється
офіційно
зареєстрованими
аудиторськими
організаціями
України.
Специфіка
спільних підприємств
ураховується
й при прийнятті
нормативно-правових
документів,
які регулюють
валютні відносини.
2.3.
Умови ефективного
розвитку спільних
формувань.
Вітчизняний
досвід свідчить
про нерозробленість
механізмів
створення та
функціонування
спільних підприємств
у труктурі
економічних
відносин в
Україні, наявність
загальгих та
окремих нерозв”язаних
проблем.
Виділення
груп проблем
створення та
функціонування
міжнародних
спільних підприємств
(політико-правових,
економічних,
соціально-культурних
та інфраструктурних)
в реальній
системі управлінських
координат
(внутрішньовиробничий,
галузевий,
асоціативний,
регіональний,
національний
та міжнародний
рівні) дозволяє
сформувати
методичний
підхід до їх
аналізу з метою
моніторингу
та відповідного
реагування
(рис.8).
Ключовими
факторами, що
визначають
варіанти та
терміни розв”язування
проблем і
ефективність
спільного
підприємництва
в цілому, є
формування
адекватного
середовища
через систему
диференційованих
регуляторів,
здатність СП
розробляти
і реалізувати
власну стратегію
та відповідні
організаційні
структури, а
також ефективність
методів і стилю
управління
СП та їх соціальна
адаптація [53,
c.12].
Таким
чином, умовами
ефективного
розвитку спільних
формувань є:
1) Формування
сприятливого
середовища.
2) Стратегія
та розвиток
організаційних
структур спільних
підприємств.
Використання
потенціалу
вільних економічних
зон.
Природним
середовищем
для ефективного
розвитку СП
є ринкова економіка
з притаманними
їй розвиненими
нормативно-правовими
та економічними
регуляторами
і відповідною
інфраструктурою.
Таке середовище
в Україні лише
починає формуватися,
до того ж ринкова
переорієнтація
економіки
відбувається
в складному
сплетінні
політичних
та соціально-економічних
процесів.
Р І В Н І | Міждержавний | |||
| Загальнодержавний | ||||
| Регіональний | ||||
| Галузевий (асоціативний) | ||||
| Внутрішньовиробничий | ||||
| Функціонування СП | Створення СП | |||
П Р О Б Л Е М И | Політико-правові | Політична нестабільність | ||
| Нерозробленість законодавства | ||||
Організаційно-структурні | Нерозвиненість інфраструктури | |||
| Інертність організаційних структур | ||||
| Консервативність методів оцінки, багатоступінчатість прийняття рішень | ||||
| Недостатній рівень співпраці з міжнародними економічними структурами | ||||
Економічні | Нестабільність валюти | |||
| Деформоване ціноутворення | ||||
| Відсутність реальних стимулів | ||||
| Жорстка система кадрового, фінансового і матеріально-технічного забезпечення | ||||
| Соціально-психологічні | Інерційність господарського мислення і відсутність досвіду управління | |||
| Несприйняття населенням окремих форм іноземної участі | ||||
| Мовно-культурологічні бар”єри | ||||
Рис.8.
Проблеми створення
і функціонування
СП [53, с.11].
Спільні
підприємства
функціонують
у відповідному
політико-правовому,
інституціональному,
економічному
та соціально-культурному
середовищі.
Як необхідні
умови політико-правового
середовища
для розвитку
СП розглядають:
- політична
стабільність;
- позитивне
ставлення до
іноземних
інвестицій;
- наявність
нормативно-правових
регуляторів,
їх надійність
та доступність,
а також передбачуваність
змін.
Основними
факторами є
політичні
процеси та
інститути, а
також законодавство.
При
оцінці економічного
середовища
розглядаються
наступні фактори:
сутність економічної
системи, структура
економіки,
ефективність
і орієнтація.
У процесі
формування
інституціонального
середовища,
яке сприяє
спільному
підприємництву,
Україні потрібно,
з одного боку,
подолати відірваність
від міжнародних
економічних
структур, а з
іншого – інтенсивно
розвивати
внутрішні
ринкові структури
та інститути
для забезпечення
ефективної
іноземної
інвестиційної
діяльності.
Певний вплив
на інтенсифікацію
іноземної
інвестиційної
діяльності
має взаємодія
в межах регіональних
і субрегіональних
міжнародних
інтеграційних
угруповань.
Факторами
інституціонального
середовища,
що включає в
себе дві підсистеми
– ресурси та
інфраструктуру,-
є природні
ресурси, населення,
ноу-хау, екологія,
інфраструктура.
Соціально-культурне
середовище
характеризують
такі фактори,
як мотивація
до праці, освіта
і майстерність,
взаємовідносини,
відношення
до природи і
майбутнього.
Всі
вищезгадагі
фактори використовуються
для оцінки
відповідних
середовищ і
на цій основі
отримують
загальну
характеристику
середовища,
в якому створюються
і функціонують
спільні підприємства.
Не викликає
сумніву той
факт, що формування
сприятливого
для міжнародного
бізнесу
соціально-культурного
середовища
та його складових
елементів тісно
пов”язане і
багато в чому
визначається
змінами в
політико-правовому,
інституціональному
та економічному
середовищі.
Так, розвиток
форм власності
роздержавлення
і приватизація
сприяють розвитку
підприємництва,
безпосередньо
включають у
сферу економічних
відносин особистий
інтерес. Розвиток
прогресивних
організаційних
структур управління
та розпад
бюрократичної
командно-адміністративної
системи сприяє
подоланню
інерційності
господарського
мислення [22, c.101].
Створення
гнучких, мобільних,
адаптованих
до зміни умов
функціонування
систем управління
і відповідних
організаційних
структур –
важлива передумова
успішної діяльності
спільних підприємств.
З точки
зору макроекономічного
регулювання
міжнародні
СП виявляються
чи не найбільш
організаційно-економічно
самостійними
суб”єктами
господарювання
в Україні. В
цілому самостійність,
яка надається
СП у здійсненні
виробничої,
інвестиційної
та зовнішньоекономічної
діяльності,
дає їм змогу
напрацьовувати
та здійснювати
власну стратегію.
При розробці
ефективної
стратегії СП
потрібно брати
до уваги досвід
підприємства
та особливості
його діяльності.
На початкових
етапах функціонування
СП орієнтується
преважно на
пошук прибуткових
ринків збуту,
входження в
них, утримання,
а згодом і на
розвиток своїх
конкурентних
позицій.
У практиці
стратегічного
менеджменту
вирізняють
провідну стратегію
(“продукт-ринок”),
яка визначає
види продукції
і базові технології
їх виробництва,
ринки збуту,
шляхи та засоби
досягнення
переваг над
конкурентами,
а також функціональні
(стратегія
НДПКР, виробнича
стратегія,
стратегія
маркетингу)
та ресурсні
або забезпечуючі
(стратегія
фінансування,
кадрова стратегія,
стратегія
матеріально-технічного
забезпечення)
стратегії.
Для
аналізу діяльності
українсько-зарубіжних
СП можна агреговано
ідентифікувати
дві стратегічні
орієнтації:
- офенсивна
(наступальна),
тобто спрямована
на виведення
СП в позицію
лідера в частині
ринку, якості
і конкурентоздатності
пропонованих
виробів та
зміцнення його
в цій ролі. Офенсивна
стратегія –
глобальна
стратегія
ризику в різних
напрямках, вона
потребує високого
ресурсного
забезпечення,
кваліфікованих
кадрів і добре
розвиненого
науково-технічного
потенціалу
підприємства;
- дефенсивна
(оборонна), яка
розрахована
на утримання
завойованих
ринкових, економічних
та науково-технічних
позицій. Ця
стратегія може
бути характерною
як для великих
СП, що володіють
монопольними
позиціями на
ринку високодиференційованої
крупносерійної
продукції з
довгим життєвим
циклом, так і
для середніх
та малих СП,
які мають утримувати
свої конкурентні
позиції. Ця
стратегія
орієнтує підприємство
на покращення
організаційного,
технологічного
і технічного
рівнів виробництва
та на вдосконалення
традиційної
продукції з
метою зниження
її собівартості,
але без ризику
розробки принципово
нових виробів
та послуг [22,
c.120].
Для СП у
наукомістких
галузях, де
технологія
визначає їх
ринкові позиції
та перспективний
конкурентний
статус, важливим
є цілеспрямоване
формування
і послідовна
реалізація
структурно
вирізненої
технологічної
стратегії. Під
нею розуміють
системні правила
виявлення
пріоритетів
і розподілу
ресурсів при
виборі технологій
виробництва
згідно з довгостроковими
цілями СП.
Незалежно
від орієнтації
стратегії
необхідно
враховувати
оптимальний
діапазон її
реалізації.
Головна
мета при аналізі
та формуванні
організаційної
структури СП
– забезпечити
її відповідність
стратегії та
адаптивність
до змін у середовищі
бізнесу.
Одним з
найважливіших
критеріїв при
виборі структури
управління
є рівень централізації.
Для підприємства,
орієнтованого
на багато географічно
віддалених
ринків, характерний,
як правило,
високий рівень
самостійності
окремих підрозділів
у прийнятті
рішень Навпаки,
фірма, яка збуває
однорідну
продукцію на
одному або
кількох ринках,
швидше використовуватиме
централізоване
управління.
Другий
аспект аналізу
та формування
організаційної
структури –
це розподіл
функцій управління.
Згідно з стратегічними
завданнями
діапазон рівня
доцільності
існування тих
чи інших управлінських
ланок може бути
дуже великим.
Організаційно
оформленою
і достатньо
апробованою
у світовій
практиці передумовою
активізації
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності
є створення
вільних економічних
зон (ВЕЗ) різних
типів (безмитних
торгових зон,
експортних
виробничих
зон, імпортних
виробничих
зон, банківських
і страхових
безмитних зон,
зон технологічного
розвитку, комплексних
зон) [22, c.125].
Головними
мотивами їх
створення
виступають:
збільшення
валютних надходжень
у країну; розвиток
експортних
виробництв;
технічна модернізація
окремих галузей;
розвиток економічно
відсталих
регіонів;
забезпечення
більш повної
зайнятості
населення;
розвиток
інфраструктури
тощо. Таким
чином, очевидна
мотиваційна
взаємозалежність
не тільки з
розвитком в
Україні міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності,
але і зі стратегічними
цілями структурної
трансформації
національної
економіки.
Як свідчить
досвід, механізми
функціонування
ВЕЗ у країнах
з перехідною
економікою
дозволяють
взаємопов”язано
ворішувати
дві групи завдань:
- створювати
функціональні
і регіональні
елементи реальних
ринкових відносин
та структур
у переважно
неринковій
економіці за
рахунок розвитку
нових форм
власності і
відповідних
організаційних
структур на
мікро- та макрорівнях;
забезпечення
самостійності
і незалежності
у діяльності
суб”єктів
господарювання,
децентралізації
системи управління
економікою
тощо;
- налагоджувати
і відпрацьовувати
зовнішньоекономічні
зв”язки у їх
найбільш зрілих
формах, насамперед
через спільну
з іноземними
партнерами
інвестиційно-підприємницьку
діяльність.
В Україні
формується
правова база
для створення
ВЕЗ. Відповідно
до чинного
законодавства,
спеціальна
(вільна) економічна
зона визначається
як частина
території
України, на
якій створюються
та діють спеціальний
правовий режим
економічної
діяльності,
порядок застосування
та дії законодавства
України. Такі
зони мають
створюватися
для залучення
іноземних
інвестицій
з орієнтацією
на розвиток
спільної
підприємницької
діяльності
для збільшення
експорту товарів
та послуг, а
також поставок
високоякісних
товарів на
внутрішній
ринок; залучення
та впровадження
нових технологій,
ринкових методів
господарювання;
розвиток
інфраструктури
ринку; вирішення
завдань соціального
розвитку тощо.
Ключовими
загальними
факторами ВЕЗ
у контексті
прискореного
розвитку міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності
є такі:
- забезпечення
ігвестиційно-
структурної
політики, коли
ВЕЗ виступають
інструментами
стимулювання
діяльності
спільних
підприємницьких
структур у
пріоритетних
для України
галузях та
регіонах, де
потрібні значні
капіталовкладення;
- необхідність
першочергового
розвитку транспортної
та інформаційно-комунікаційної
інфраструктури,
адаптованої
до відповідних
регіональних
і світових
систем [22, c.131].
Вільні
економічні
зони виконують
стимулюючу
роль у формуванні
політико-правових,
економічних,
соціально-культурних
та інфраструктурних
передумов
розвитку спільних
підприємств.
В умовах формування
нових (селективних)
підходів до
іноземного
інвестування
в Україну,
локалізація
сприятливого
інвестиційного
і підприємницького
клімату ефективна
саме у межах
ВЕЗ, чітко
орієнтованих
на пріоритети
розвитку національної
економіки.
Отже, вивчення
матеріалу
даного розділу
дозволяє зробити
наступні висновки:
Для
створення і
функціонування
спільних підприємств
необхідні певні
політико-правові,
економічні,
соціально-культурні
та інфраструктурні
умови.
При
укладанні угоди
про створення
спільних підприємств
сторони переслідують
різноманітні
цілі, які залежать
від багатьох
факторів, у
тому числі і
від рівня їх
економічного
розвитку,
науково-технічного
потенціалу.
Можна визначити
і деякі загальні
мотиви. Серед
них: залучення
в країну прогресивних
технологій;
одержання нових
джерел прибутків;
скорочення
капітальних
витрат при
створенні нових
потужностей;
проникнення
на конкретний
ринок; набуття
управлінського
досвіду; придбання
виробничої
бази та джерел
сировини; вивчення
потреб нових
ринків; підвищення
ефективності
маркетингу;
можливість
уникнути циклічної
і сезонної
нестабільності;
наявність
переваг більш
низької вартості
факторів виробництва
тощо.
Процес
створення СП
базується на
чинному законодавстві,
відбиває логіку
і порядок
аналітично-організаційних
робіт, що склалися,
і включає кілька
стадій (вибір
сфери діяльності
СП, оцінка
українського
партнера, пошук
і оцінка зарубіжного
партнера, попередні
переговори,
техніко-економічні
розрахунки,
підготовка
проектів установчих
документів,
остаточні
переговори,
реєстрація
СП та іноземної
інвестиції
у місцевому
органі влади,
податковій
інспекції,
органі держстатистики).
Механізм
управління
спільним
підприємством
розглядається
як єдина система,
що складається
з ряду взаємопов”язаних
підсистем:
правового
забезпечення
СП, організаційної
структури
управління
СП, стратегічного
планування
виробничо-господарської
діяльності
і маркетингу
в СП, фінансово-крадитних
відносин, кадрового
забезпечення
та соціальних
питань діяльності
СП.
Вирішальними
умовами ефективного
розвитку спільного
підприємництва
є формування
сприятливого
середовища;
здатність СП
розробляти
і реалізувати
власну стратегію
та відповідні
організаційні
структури,
наявність
ефективних
методів і стилю
управління
СП, їх соціальна
адаптація;
використання
потенціалу
спеціальних
вільних економічних
зон.
Розділ
3. Аналіз ефективності
спільних
підприємств
(на
прикладі Київської
області).
3.1.Методи
оцінки ефективності
інвестицій
в створення
СП.
Перші
підсумки діяльності
спільних підприємств
свідчать про
необхідність
більш активного
впливу на процес
залучення
іноземних
вкладень. Це
відображається
в створенні
правової та
економічної
бази, використанні
стимулів розвитку
спільної діяльності.
Прийняті
законодавчі
акти в Україні
ще не в достатній
мірі забезпечують
найбільш оптимальний
режим пройому
капіталу. Тому
розробка проектів
іноземних
вкладень, створення
спільних підприємств,
акціонерних
товариств,
укладання
концесійних
угод вимагають
ретельного
обгрунтування
та оцінки їх
ефективності.
Проблема
оцінки ефективності
капітальних
вкладень в
методичному
плані вважалась
найбільш розробленою
в нашій економіці.
Однак дослідження
показують, що
методи оцінки
ефективності
вкладень не
є поки достатньо
надійним засобом
у виборі варіантів
вкладень і
обгрунтуванні
реальних проектів
вкладень іноземних
інвесторів.
Аналіз
також показав,
що ефективність
спільних проектів
оцінюється
за досить вузьким
рядом показників,
при проектуванні
відсутній
варіантний
відбір, не оцінюються
можливості
й ефективність
циклу “капітальні
вкладення –
нові виробництва”.
В результаті
прийняття
рішень по проблемам
іноземних
вкладень носить
спонтанний
характер, а
затверджені
проекти не є
керівництвом
до дії, в першу
чергу, для іноземних
партнерів.
В методичному
плані не уточнені
питання оцінки
і структури
вкладень, нормативної
бази і визначення
вигідності
(рентабельності)
конкретних
варіантів
вкладень. Практично
відсутні вимоги
до обгрунтування
проектів спільної
діяльності
і відображення
в них вигідності
вкладень партнерів.
Літературний
огляд по цій
проблемі свідчить
про те, що значно
виріс інтерес
багатьох економістів
до зарубіжної
практики оцінки
ефективності
інвестування
і, зокрема, до
використання
норми прибутку
при оцінці
вигідності
капітальних
вкладень. Тому
доцільно розглянути
ряд пропозицій
відносно методів
оцінки ефективності
іноземних
вкладень в
спільній діяльності.
Для
оцінки вкладень
використовувались
показник загальгої
(абсолютної)
ефективності,
який повинен
бути не меншим
за норматив
ефективності
капвкладень,
а також ряд
показників,
характеризуючих
процес перетворення
капвкладень
в діючі основні
фонди (показник
окупності,
продуктивність
праці, фондовіддача,
ресурсоємкість
і капіталоємкість
продукції,
тривалість
будівництва,
проектування
й освоєння
потужностей,
економія затрат
і ресурсів
тощо), соціальний
ефект, стан
навколишнього
середовища.
При виборі
варіантів
капітальних
вкладень
рекомендувалось
визначати
показник приведених
затрат. Критерієм
вибору в даному
випадку вважається
мінімум приведених
затрат [31,
с.17].
Вказані
показники і
методи можуть
застосовуватися
в теперішній
час як варіант
оцінки при
проектуванні
і плануванні
капвкладень
в спільних
виробництвах
з участю іноземних
інвесторів.
При цьому слід
відмітити, що
ефект спільної
діяльності
треба визначати
на основі результатів
оновлення
виробництва,
пов”язаних
із здійсненням
капіталовкладень.
Крім того,
застосування
даного варіанту
оцінки вимагає
уточнення
нормативів
ефективності
та нормативів
приведення
різночасових
затрат.
Дані
нормативи
раніше визначалися
централізовано.
Враховуючи
рекомендації
Фонду державного
майна і Національного
банку України,
норматив ефективності
можна встановлювати
в межах 10-15% [38,
с.3]. По нормативу
приведення
можливе використання
величин, які
застосовувалися
раніше, - (0,08), так
як немає ніяких
роз”яснень
по цій проблемі.
Досвід
західноєвропейських
країн, США, Фінляндії
свідчить про
те, що, використовуючи
ті ж підходи
і принципи,
вони мають
більш потужний
парат інвестиційного
проектування.
Послідовність
і стрункість
системи дозволяє
вести пошук
і вивчення
об”єктів
капіталовкладень,
визначення
якісних характеристик
різних варіантів,
прийняття
рішень про
капіталовкладення
і розробку
плану їх здійснення.
Оцінка ефективності
ведеться на
основі визначення
рентабельності
варіантів
вкладень. Критерієм
оцінки є норма
прибутку, ліквідність
вкладень.
Дослідження
зарубіжних
методів оцінки
вигідності
вкладень свідчить
про можливість
застосування
ряду методів
в нашій економіці.
При плануванні
іноземних
вкладень доцільна
розробка зустрічних
проектів і
наявність
розрахунків
зарубіжних
інвесторів,
що значно збагатило
б практику
оцінки ефективності
використання
іноземних
інвестицій
в спільному
виробництві.
В США найбільш
поширений метод
внутрішньої
ренти або метод
розрахунку
норми прибутку
від капіталовкладень.
Це пояснюється
тим, що внутрішня
рента як критерій
оцінки легше
“вбудовується”
в складну систему
економічних
розрахунків,
ніж методи
приведеної
вартості. Згідно
з логікою даного
методу, його
застосування
найбільш доцільне
, коли мова йде
про визначену
суму, яку треба
з максимальною
рентабельністю
розподілити
між конкуруючими
об”єктами, а
також оцінку
варіантів з
невеликими
капіталовкладеннями
[54, с.27].
Ренту
можна розглядати
з двох різних
точок зору –
як фактор затрат
і одночасно
як фактор прибутку.
З одного вона
відображає
ті витрати, які
необхідні, щоб
перетворити
капітал в
капіталовкладення,
з другого –
розрахунковий
розмір ренти
відображає
той прибуток
(виражений у
відсотках),
який очікується
від даного
капіталовкладення
або розміщення
капіталу в
альтернативні
варіанти
капіталовкладень.
Під внутрішньою
рентою капіталовкладення
розуміється
та рента, при
якій надходження
і платежі одного
капіталовкладення,
підраховані
в певний момент
часу, однакові.
Можна визначити,
що внутрішня
рента інвестицій
– це та рента,
при якій вартість
капіталу, тобто
різниця між
всіма викликаними
інвестицією
надходженнями
і платежами,
що відносяться
до певного
моменту часу,
рівна нулю.
Розрахунковий
розмір ренти
не може бути
нижчим, ніж
норма прибутку,
встановлена
для інвестування
капіталу, тобто
нижчим норми
затрат на капітал.
Ця норма затрат
утворює нижню
межу розрахункового
розміру ренти.
Норма прибутку,
яку отримують
від альтернативних
варіантів
капіталовкладень,
звичайно вища
за цю нижню
межу. При визначенні
рентабельності
різних варіантів
в рамках одного
підприємства
зміст розрахункового
розміру ренти
представляє
собою виражений
у відсотках
цільовий прибуток,
тобто норму
прибутку (норму
ренти), що закладується
в інвестиції.
Механізм
розрахунку
внутрішньої
ренти і оцінки
вигідності
(рентабельності)
варіантів
заключається
в наступному.
Вихідний
розрахунковий
розмір ренти
оцінюється
спрощеним
методом, де не
враховуються
тимчасові
нерівності
влатежів. Розрахунок
базується на
визначенні
норми прибутку
від основних
і опосередкованих
капіталовкладень.
Це є вихідним
варіантом
оцінки розрахункової
ренти.
Потім
представляється
варіант розрахунку
внутрішньої
ренти з врахуванням
тимчасової
нерівності
платежів. Відсоток
внутрішньої
ренти встановлюється
по варіанту,
у відповідності
з яким величина
щорічного
чистого доходу,
яка дисконтується,
співпадає з
першопочатково
запланованим
обсягом вкладень.
Варіант вважається
рентабельним,
якщо відсоток
внутрішньої
ренти не нижчий
вихідної
розрахункової
ренти.
Рекомендується
як розрахунковий,
так і приблизний
метод встановлення
відсотку вихідної
розрахункової
ренти. В зарубіжній
практиці
використовується
наступна класифікація
вкладень і
значень норми
прибутку:
- група
І (вимушені
капіталовкладення)
– вимоги до
норми прибутку
відсутні;
-
група ІІ (збереження
позицій на
ринку) – норма
прибутку 6%;
- група
ІІІ (оновлення
основних виробничих
фондів) – норма
прибутку 12%;
- група
ІV (економія
затрат) – норма
прибутку 15%;
- група
V (збільшення
доходів) – норма
прибутку 20%;
- група
VI (ризикові
капіталовкладення)
– норма прибутку
25% [13, с.39].
При розрахунку
рентабельності
капіталовкладень
в якості критерія
оцінки вибирається
час окупності
капіталовкладень.
Термін окупності
– це кількість
років, протягом
яких капіталовкладення
і відповідний
прибуток від
надходжень
або скорочення
платежів
відшкодовують
основні капіталовкладення.
Капіталовкладення
вважається
вигідним, якщо
термін його
окупності не
менший того
часу, який прийнятий
керівництвом
підприємства
в якості критерія
рентабельності
капіталовкладення.
Термін окупності
не слід плутати
з економічним
терміном життя
капіталовкладень,
термін окупності
повинен бути
значно коротшим.
Термін
окупності в
найпростішому
випадку (якщо
не враховувати
ренту взагалі)
визначається
як відношення
затрат на придбання
до річної економії.
Однак,
щоб всебічно
врахувати
вигідність
капіталовкладення
і, зокрема, ефект
фінансування,
необхідно
враховувати,
що капіталовкладення
повинні окупити
себе з врахуванням
ренти. Термін
окупності, який
визначається
на основі
розрахункової
ренти, характеризує
ліквідність
капіталовкладень.
Одним із методів
визначення
терміну окупності
(ліквідності)
може бути відношення
першопочатково
авансуємого
капіталу до
величини економії.
З врахуванням
ренти затрати
на придбання
співвідносяться
з приведеною
вартістю
капіталовкладень
(за мінусом
залишкової
вартості). Коефіцієнт
приведення
визначається
на основі відсотку
вихідної
розрахункової
ренти і терміну
експлуатації
перетворених
вкладень. Даний
метод зручний
для оцінки
ліквідності
капіталовкладень,
а також ступеню
їх надійності.
Тому його часто
називають ще
і методом
ліквідності.
Крім періоду
окупності в
кожному конкретному
випадку доцільно
приймати до
уваги й економічний
термін життя
капіталовкладень.
Застосування
даного методу
полегшується
при використанні
спеціальних
діаграм, в яких
крім терміну
окупності в
якості критерія
фігурує й економічний
термін життя
капіталовкладення.
В сучасних
умовах немаловажливою
є оцінка ступеню
ризику при
інвестиційних
розрахунках.
Для цього при
більш точному
визначенні
рентабельності
інвестиційного
проекту слід
врахувати
пов”язаний
з ним ризик.
Перш за все
виявляються
компоненти,які
зазнають ризику.
Наприклад,
ризик може бути
пов”язаний
з ціною, кількістю
проданого
товару, витратами
на заробітну
плату, термінами
освоєння тощо.
Потім визначаються
ймовірністні
значення сприятливих
і несприятливих
випадків і
моделюється
найбільш ймовірна
ситуація. Результати
аналізу ризику
представляють
графічно у
вигляді профілю
ризику, де видно
ймовірність
кожного можливого
випадку. Іноді
при порівнянні
варіантів
капіталовкладень
зручніше
користуватися
кривою, побудованою
на основі суми
ймовірностей.
Така крива
показує ймовірність
отримання
визначеного
мінімаьного
річного доходу
[21, с.40].
В принципі
всі величини
в інвестиційних
розрахунках
можна розглядати
як змінні, тому,
надаючи їм
різні знічення,
можна досліджувати,
яким чином
змінюються
результати.
Подібний підхід
особливо необхідний,
коли порівнюється
рентабельність
двох чи більше
варіантів
капіталовкладень
і проводиться
відбір найбільш
ефективного
варіанту.
3.2.
Сучасний рівень
розвитку спільного
підприємництва
регіону на
сучасному
етапі.
Важливою
передумовою
для розвитку
реальних ринкових
відносин є
створення умов
для вільного
входження
національної
економіки в
систему світових
господарських
зв"”зків.
Основними
спонукальними
мотивами прискорення
розвитку
зовнішньоекономічних
зв”язків в
Україні є:
-
об”єктивні
закони розвитку
вітчизняної
економіки як
частини світової
системи;
- необхідність
отримання тих
зарубіжних
товарів, які
в Україні або
не виробляються
(чай, прянощі,
цитрусові та
ін.), або на них
існує дддефіцит;
- вигідність
збуту за кордоном
вітчизняної
продукції, на
яку існує надлишок,
з метою отримання
вільно конвертованої
валюти;
- суспільно-політичний
характер
зовнішньоекономічних
зв”язків, які
виступають
як дієвий фактор
запобігання
конфронтації
держав, зміцнення
між ними мирного
ділового
співробітництва;
-необхідність
правильного
розрахунку
цін, правильного
вибору способів
і часу появи
на ринку, розробка
системи комерційних
переговорів,
ведення ділової
переписки,
знання особливостей
ділового протоколу
та інше [55, с.11].
Процеси
роздержавлення,
приватизації
і демократизації
в економіці
України на
етапі її переходу
до ринкової
системи господарювання
сприяли розвитку
міжнародного
підприємництва
на базі створення
СП.
В Україні
діє ряд факторів,
які сприяють
створенню
спільних підприємств,
це підтверджується
зростанням
кількості таких
підприємств.
Основними
факторами, що
сприяють розвитку
СП в Україні
слід вважати:
географічна
близькість
України до
країн Західної
і Східної Європи;
спільність
історико-культурних
цінностей з
європейськими
країнами;
наявність
сировинних
і трудових
ресурсів;
наявність
ринку збуту
на більшість
товарів широкого
вжитку, харчової
промисловості,
нові технології
тощо.
Національні
умови розвитку
міжнародних
спільних підприємств
формуються
у системі
пріоритетів:
внутрішньоекономічних,
пов”язаних,
насамперед,
із структурною
перебудовою
економіки
України за
рахунок а)
науково-технічного
та технологічного
оновлення
виробництва
із забезпеченням
його конкурентоспроможності
шляхом глибокої
модернізації;
б) підвищення
рівня внутрішньої
збалансованості
національної
економіки для
зменшення
зовнішньої
залежності
у розвитку її
ьключових
галузей через
формування
власної міжгалузевої
кооперації
та забезпечення
повних виробничих
циклів; в) створення
умов для
соціально-орієнтованого
розвитку
національної
економіки із
забезпеченням
балансу споживчого
ринку з доходами
населення,
підвищення
мотивації до
праці, фінансової
макростабілізації;
- зовнішньоекономічних,
орієнтованих
на трансформацію
товарної структури
експорту та
імпорту (заміщення
сировинного
експорту експортом
енерго- та
матеріаломісткої
продукції;
переспеціалізація
і технічне
переобладнання
машинобудування
з експортоорієнтованим
розвитком
верстатобудування,
літако- та
ракетобудування;
вихід на ринки
військової
техніки та
озброєнь;
інтенсифікація
експорту у
науково-технічній
сфері; розвиток
міжнародних
транзитних
перевезень;
перехід від
імпорту готових
засобів виробництва
і матеріалів
до закупівлі
технологій
для їх виробництва;
значне збільшення
імпорту ліцензій
та “ноу-хау”)
та диверсифікований
розвиток географічної
структури
зовнішньої
торгівлі (регіональні
торгово-економічні
відносини з
країнами СНД;
посилення
міжнародної
діяльності
в Росії та країнах
Середньої Азії;
відновлення
на новому якісному
рівні торгово-економічних
відносин з
країнами Східної
Європи; налагодження
прямих зв”язків
з країнами
Західної Європи,
Північної та
Латинської
Америки, Азаї,
Африки) [37, с.15]..
Відповідність
іноземної
підприємницької
діяльності
науково обгрунтованим
внутрішньо-
та зовнішньоекономічним
пріоритетам
робить її економічно
і соціально
значимою, формує
критерії і
фактори ефективності
функціонування
українсько-зарубіжних
СП.
В сучасних
умовах складаються
об”єктивні
і суб”єктивні
умови для формування
ефективних
механізмів
та інструментів
регулювання
іноземної
інвестиційної
діяльності
із забезпеченням
необхідної
стабільності
та послідовності
нормативно-правових
рішень. Це, зокрема,
обумовлено
і досить масштабним
та динамічним
розвитком
українсько-зарубіжних
СП у 1987-1995 роки.
Розвиток
міжнародного
спільного
підприємництва
доцільно аналізувати
за сукупністю
показників,
які характеризують
його масштаби,
структуру,
динаміку та
результативність.
Україна
має порівняно
невеликий
досвід створення
та функціонування
спільних підприємств
на своїй території.
Перші спільні
з іноземними
партнерами
підприємства
в Україні з”явилися
в 1987 році. А в 1991 році
створена Українська
ліга підприємств
з іноземним
капіталом. Ліга
представляє
собою асоціацію
прогресивних
українських
підприємців
і об”єднує
ведучі спільні
підприємства
і фірми з різними
формами власності.
СП співробітничають
з Лігою через
асоціації, які
об”єднують
підприємців
в даному регіоні
або в конкретній
галузі промисловості.
Регіональна
ліга містить
територіальні
об”єднання
і займається
економічними
проблемами
на регілнальному
рівні. Галузева
ліга об”єднує
СП, які працюють
в конкретних
галузях, і займається
проблемами
таких галузей
в масштабах
всієї країни.
Ліга представляє
широкий спектр
послуг, допомогу
і підтримку
в організації
і функціонуванні
СП. Крім того,
Ліга постійно
співробітничає
з комітетом
Верховної Ради
України. Вона
була одним із
засновників
Союзу українських
промисловців
і підприємців,
української
національної
асамблеї
підприємництва.
Протягом
1987-1991рр., коли спільні
підприємства
виступали
єдиною формою
іноземного
інвестування,
на території
України було
зареєстровано
545 СП (табл.5).
Таблиця 5.
Характеристика
процесу створення
СП в Україні
в 1987-1991 рр.[22, с.73].
| Показники | Кількість | Питома вага |
| 1. Створено СП | 545 | 100.0 |
| у тому числі: | ||
| на двосторонній основі | 517 | 94.9 |
| на багатосторонній основі | 28 | 5.1 |
| 2.Взяли участь у створенні СП зарубіжні країни | 48 | 100.0 |
| у тому числі | ||
| промислово розвинені | 16 | 33.3 |
| інші | 32 | 66.7 |
Сукупний
статутний фонд
спільних підприємств,
створених на
території
України у цей
період, становив
1051, 4 млн. крб. при
частці зарубіжних
партнерів
38.9%.
На початок
1994 року в Україні
діяло вже 2530 (в
Киівській
області – 35; Києві
- 504) спільних з
зарубіжними
партнерами
підприємств.
З них виробляли
продукцію і
здійснювали
послуги 1549 (Київська
обл. – 20; Київ -
316). Експорт складав
310.4 млн. дол. США
(Київська обл.
– 1.86 млн. дол.; Київ
– 72.63 млн. дол), імпорт
– 394.5 млн. дол. США
(Киівська обл.-3.95
млн. дол.; Київ
– 91.92 млн. дол).
У створенні
СП брали участь
практично всі
регіони України.
Проте територіальна
концентрація
СП була нерівномірною.
Відносно розвинена
інфраструктура,
науково-технічний
та кадровий
потенціал,
загальні
соціально-економічні
та ряд інших
чинників сприяли
створенню СП
переважно у
великихт промислових
центрах України.
Три чверті
підприємств
розташовано
в Києві, в Одеській,
Львівській,
Дніпропетровській,
Харківській
і Закарпатській
областях (табл.
6).
Таблиця
6.
Кількість
діючих спільних
підприємств
в Україні станом
на 1 січня
[28, c.13]; [22, c.79].
Області | 1992 р. | 1993 р. | 1994 р. | ||
| всього | випускають продукцію | всього | випускають продукцію | ||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |
| Вінницька | 2 | 8 | 3 | 18 | 8 |
| Волинська | 1 | 11 | 7 | 37 | 13 |
| Дніпропетровська | 15 | 66 | 64 | 198 | 93 |
| Донецька | 28 | 49 | 43 | 109 | 102 |
| Житомирська | 3 | 16 | 11 | 34 | 12 |
| Закарпатська | 8 | 47 | 41 | 134 | 76 |
| Запоріжська | 5 | 10 | 10 | 22 | 22 |
| Івано-Франківська | 8 | 22 | 18 | 83 | 38 |
м. Київ | 75 | 204 | 157 | 504 | 316 |
Київська | 5 | 14 | 11 | 35 | 20 |
| Кіровоградська | - | - | - | 13 | 6 |
| Луганська | 3 | 11 | 11 | 31 | 26 |
| Львівська | 28 | 76 | 71 | 342 | 147 |
| Миколаївська | 2 | 17 | 7 | 44 | 10 |
| Одеська | 43 | 143 | 91 | 389 | 293 |
| Полтавська | - | 1 | 1 | 50 | 20 |
| Рівненська | 4 | 12 | 11 | 51 | 31 |
| Сумська | 1 | 5 | 1 | 15 | 1 |
| Тернопільська | 3 | 8 | 8 | 32 | 21 |
| Харківська | 13 | 26 | 26 | 194 | 194 |
| Херсонська | - | - | - | 10 | 2 |
| Хмельницька | - | 5 | 4 | 18 | 11 |
| Черкаська | 8 | 15 | 11 | 39 | 10 |
| Чернівецька | 4 | 8 | 5 | 19 | 9 |
| Чернігівська | - | 22 | 22 | 53 | 20 |
| АР Крим | 8 | 16 | 15 | 56 | 48 |
Всього | 267 | 812 | 649 | 2530 | 1549 |
Процес
створення СП
в Україні був
досить динамічним.
Так у середньому
за місяць 1987 року
створювалось
0.2 СП, 1988 – 1.0 СП, 1989 – 5.6
СП, 1990 – 6.5 СП, 1991 – 27 СП,
1992 – 68.3 СП, 1993 – 97.08 СП.
В цілому
за 1987-1992 рр. було
створено 1365
спільних підприємств
із зарубіжними
партнерами
(табл. 7).
Найкрупнішими
інвесторами
є фірми США,
Німеччини,
Великобританії,
Польщі, Угорщини.
! 1993 році по кількості
СП, що були утворені
на території
України, виділялись
Австрія (118), Болгарія
(218), Великобританія
(94), Ізраїль (95), Італія
(121), Канада (99), Китай
(44), Кіпр (50), Німеччина
(361), Польща (651), США
(463), Угорщина
(360), Чехія і Словаччина
(399), Швейцарія
(82), Югославія
(62). Звертає на
себе увагу
активізація
країн СНД і
Балтії в процесі
створення
спільних підприємств
на території
України. Так,
у 1993 р. за участю
підприємств
Росії нараховувалось
466 СП, Білорусії
– 28, Вірменії
– 13, Естонії –
18, Латвії – 32, Литви
– 23, Узбекистану
– 11. До останнього
часу СП створювались,
головним чином,
за участю іноземного
партнера тільки
з однієї країни.
У 1990 р. тільки 13
СП були створені
за участю іноземних
партнерів більш
ніж з однієї
країни, однак
зараз їх число
становить
більше 70. Найбільш
часто в багатосторонні
СП входять
компанії Бельгії,
Німеччини,
Австрії, Угорщини,
а також Болгарії,
Польщі, Великобританії,
США [17, с.18].
Таблиця
7.
Перелік
зарубіжних
країн, які брали
участь у створенні
спільних підприємств
протягом 1987 –1992
рр. [22, с.78].
| Країна | Кількість СП | Країна | Кількість СП | Країна | Кількість СП |
| Алжир | 1 | Ісландія | 3 | Панама | 2 |
| Австралія | 16 | Іспанія | 10 | Перу | 1 |
| Австрія | 54 | Італія | 51 | Польща | 144 |
| Азербайджан | 2 | Йорданія | 1 | Росія | 72 |
| Багамські о-ви | 2 | Казахстан | 1 | Румунія | 8 |
| Бангладеш | 2 | Канада | 35 | Сашельські о-ви | 1 |
| Бельгія | 15 | Кіпр | 22 | Сінгапур | 2 |
| Бєларусь | 3 | Китай | 15 | Сирія | 11 |
| Болгарія | 67 | Колумбія | 2 | США | 143 |
| Бразилія | 3 | Коста-Ріка | 1 | Сянгам | 2 |
| Бурунді | 1 | Кувейт | 4 | Туреччина | 16 |
| В”єтнам | 6 | Латвія | 3 | Туніс | 3 |
| Великобританія | 37 | Литва | 3 | Угорщина | 144 |
| Венесуела | 2 | Ліван | 7 | Узбекистан | 3 |
| Вірменія | 4 | Ліхтенштейн | 3 | Фінляндія | 9 |
| Греція | 11 | Люксембург | 3 | Франція | 21 |
| Естонія | 3 | Молдова | 13 | Чехо-Словаччина | 125 |
| Єгипет | 3 | Нігерія | 3 | Швейцарія | 41 |
| Ізраїль | 19 | Нідерланди | 12 | Швеція | 5 |
| Індія | 12 | Німеччина | 120 | Югославія | 21 |
| Іран | 1 | Норвегія | 3 | Японія | 6 |
| Ірландія | 5 | Пакистан | 1 |
У багатьох
багатосторонніх
СП почала приймати
участь Росія
– в 45 у 1993 р. На першому
етапі створення
СП більшість
із них було
створено в
сфері комп”ютерної
техніки і переробки
вторинної
сировини.
Зараз
чітко простежується,
що пріоритетами
коритується
сфера послуг,
оптова та роздрібна
торгівля, будівельні
роботи, товари
народного
споживання.
Це пояснюється
тим, що ці види
діяльності
потребують
менших первинних
капіталовкладень
і мінімально
ризиковані
у порівнянні
із іншими сферами.
1992 року
господарську
діяльність
вели 812 СП з переважною
їх концентрацією
в м.Києві (204), Одеській
(143), Дніпропетровській
(66), Донецькій
(49) і Закарпатській
(47 СП) областях.
Випускали
продукцію 649
із 812 діючих СП.
Зауважимо,
що 1992 року не лише
значно зростали
масштаби діяльності
спільних підприємств,
а й спостерігалася
її диверсифікація.
Так, у виробничій
сфері діяли
289 СП, у сільському
господарстві
– 40, у будівельній
індустрії –
50, у торгівлі
– 115, на транспорті
– 20, у медицині
– 15, у науці та
освіті – 68, у галузі
інформатики
і обчислювальної
техніки – 38 СП.
Крім того, у
туристчичному
бізнесі діяло
21 СП, у поліграфії
– 16, у громадському
харчуванні
– 20 СП. Різного
роду маркетингові
послуги надавали
20 СП (рис.9).
Рис.9.
Диверсифікація
діяльності
СП в 1992 році.
Позначення:
1-виробнича
сфера;
7-наука та освіта;
2-сільське
господарство;
8-г-зі інформатики
і обчисл.техніки;
3-будівельна
індустрія;
9-туристичний
бізнес;
4-торгівля;
10-поліграфія;
5-транспорт;
11-громадське
харчування;
6-медицина;
12-маркетингові
послуги.
На СП
було зайнято
44.6 тис. чоловік,
у тому числі
громадян України
– 44.1 тис. чоловік.
Витрати на
оплату праці
всього персоналу
становили
близько 3670.0 млн.
купоно-крб.
(табл.8).
В 1992 році
спільними
підприємствами
вироблено
продукції,
виконано робіт,
надано послуг
на 66862 млн. укр.крб.,
із яких на
внутрішньому
ринку за карбаванці
реалізовано
на суму 60371 млн.
укр. Крб., а за
іноземну валюту
– на 39.8 млн. дол.
США.
Аналіз
даних свідчить,
що зросла не
тільки кількість
СП, а також й
значно обсяг
виробництва
продукції
(робіт, послуг),
особливо у
вартісному
виразі (із-за
різкого зростання
цін на товари,
вартості робіт,
послуг). Найбільш
суттєво зріс
обсяг виробництва
продукції
(робіт, послуг)
у розрахунку
на одного працівника.
Це пов”язано
насамперед
із тим, що чисельність
працівників
СП зростала
менш високими
темпами, ніж
кількість цих
підприємств
– у 3.2 разу проти
7.2 разу.
Слід
зазначити, що
СП за чисельністю
працівників
– порівняно
невеликі
підприємства,
причому за
1990-1992 рр. чисельність
працівників
у розрахунку
на одне підприємство
зменшилась
у 2.2 разу – із 123
до 55 чол. Серед
працівників
цих підприємств
громадяни
займають 98%. На
цих підприємствах
склалася порівняно
висока оплата
праці. У 1992 р. вона
становила у
розрахунку
на одного працівника
82246 укр. крб. Аналіз
також свідчить,
що обсяг виробництва
продукції
(робіт, послуг)
зростав випереджаючими
темпами, ніж
витрати на
оплату праці.
Внаслідок цього
рівень витрат
на оплату праці
за цей період
зменшився з
15.13 до 5.49% від обсягу
виробництва
продукції
(робіт, послуг).
Таблиця
8.
Показники
діяльності
СП на території
України [11, с.125];
[50, с.4]
| Показники | 1990 р. | 1991 р. | 1992 р. | 1992 р. до 1990 р., разів |
| Кількість діючих підприємств, одиниць на кінець року | 113 | 267 | 812 | 7.2 |
Кількість Усього | 13.9 | 21.9 | 44.6 | 3.2 |
| У тому числі громадян України | 13.8 | 21.2 | 44.1 | 3.2 |
| Кількість персоналу у розрахунку на одне підприємство, чол. | 123 | 82 | 55 | -2.2 |
Обсяг Усього | 374 | 1730.7 | 66862 | 178.3 |
| У розрахунку на одне підприємство | 3.31 | 6.48 | 82.34 | 24.9 |
| У розрахунку на одного працівника | 0.03 | 0.08 | 1.5 | 55.7 |
| Витрати на оплату праці всього персоналу, млн. укр. крб. | 56.6 | 178.6 | 3668.2 | 64.8 |
| У тому числі громадян України | 56.0 | 172.0 | 3631.4 | 64.5 |
| У розрахунку на одного працівника, укр. крб. | 4072 | 8155 | 82246 | 20.2 |
| Рівень витрат на оплату праці всього персоналу, % до обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) | 15.13 | 10.32 | 5.49 | -2.8 |
У фактично
діючих цінах.
За
підрахунками
експертів
Міністерства
статистики,
кількість
діючих спільних
підприємств
в Україні суттєво
збільшилась
на протязі І
півріччя 1993 року
і склала 1794 проти
812 в 1992 р. Збільшилась
й кількість
центрів спільного
підприємництва,
що виробляють
продукції і
надають послуги
(без торгівельних):
1046 проти 649. Кількість
персоналу цих
підприємств
зросла відповідно
з 44622 до 65254 чоловік.
Обсяг виробництва
продукції,
робіт, послуг
зріс з 66.9 до 307.7 млрд.
крб., реалізація
продукції на
внутрішньому
ринку зросла
з 60.3 до 393.6 млрд. крб.,
на зовнішньому
– з 39.8 до 90.6 млн. дол.
США.
У 1993 році
темпи зростання
кількості СП
зменшились.
Погіршення
економічного
становища в
Україні негативно
вплинуло на
заохочення
іноземних
інвестицій.
За цей рік було
зареєстровано
понад 3500 іноземних
інвестицій
загальним
обсягом понад
1050 млн. дол. США.
Головним чином
це були інвестиції
у створення
СП (понад 90%). Кількість
діючиз СП із
іноземними
інвестиціями
зросла порівняно
із 1992 р. більше
ніж удвічі, але
ж менш, ніж у
поередній
період. Кількість
великих інвестицій
і у 1993 р. залишилась
незначною.
Кількість
українсько-зарубіжних
СП становила
у 1993 році 2530 при
частці діючих
61.2%. Загальний
обсяг іноземних
інвестицій
на кінець 1994 року
складав 2.0 млрд.
дол. США.
Обсяги
закордонних
інвестицій
в економіку
України на
початок 1995 р.
становили (в
тис. дол. США):
США – 62612, Німеччини
– 54476, Великобританії
– 19544, Кіпру – 18071,
Швейцарії –
12423, Польщі – 11297,
Росії – 10070, Канади
– 6677, Венгрії –
8031, Білорусії
–597 [17, с 10].
Із загальної
суми закордонних
інвестицій,
які пішли по
лінії СП, їх
найбільший
обсяг був спрямований
у внутрішню
і зовнішню
торгівлю, харчову
і хімічну
промисловість,
будівництво,
транспорт,
легку промисловість,
кольорову
металургію
– загалом 42%. 22%
інвестицій
спрямовано
у машинобудування
і металообробку.
В дуже обмеженому
обсязі закордонні
інвестиції
надійшли до
сфери охорони
здоров”я, спорту,
освіти, культури,
мистецтва.
Частина
іноземних
інвестицій
в СП надійшла
із офшорних
зон – Кіпру,
Швейцарії,
Ліберії, Панами,
Гонконгу,
Ліхтенштейну.
Можна вважати,
що таким чином
повертається
частина національного
капіталу, що
знаходиться
за кордоном,
або ризиковий
капітал крупних
монополій, що
проникають
в найбільш
прибуткові
галузі України.
Сама
Україна у 1994 р.
вклала інвестицій
в економіку
інших країн
на суму 16759 тис.
дол., з яких 1113
тис. дол. – в Росію
[17, с.20].
Зовнішньоторговельний
оборот СП 1992 року
становив 86601.8
млн.купоно-крб.,
в тому числі
експорт – 29988.1
млн., а імпорт
– 56613.7 млн. купоно-крб.
У
зовнішньоторговельному
обороті СП
спостерігається
значна диверсифікація.
Середні і крупні
СП імпортують
значно більше
продукції, ніж
експортують.
У малих СП експорт
і імпорт практично
однакові.
Структуру
експорту та
імпорту СП за
регіонами
України унаочнює
табл.9.
Спільні
підприємства,
розташовані
в промислово
розвинених
регіонах
(Дніпропетровська,
Донецька, Луганська
області), поставляють
на експорт
більше продукції,
ніж імпортують.
У СП Одеської
області і Києва
імпорт лише
трохи перевищує
експорт, група
спільних підприємств
цих регіонів
орієнтована,
як правило, на
вивіз продукції
за кордон. У
ряді регіонів
СП орієнтовані
у зовнішньоторгівельному
обороті на
імпорт, їх діяльність
характеризується
від”ємним
сальдо, як і
діяльність
всіх СП України
в 1993 році. Щодо
зовнішньоторговельного
обігу СП України
по областях,
то у 1992 р. в експорті
СП України за
межі СНД найбільша
частка припадала
на підприємства
Донецької
(28%), Одеської
(20%), Дніпропетровської
(16.3%) областей та
м.Києва (9.1%). Якщо
розглянути
обсяг імпортних
постачань в
Україну в розрізі
областей, то
у 1992 році найбільш
питому вагу
мали Одеська
(60.3%), Донецька
(12.0%) області та
місто Київ
(11.3%). У 1991 р. лідерами
в імпорті були
Дніпропетровська,
Львівська
області та м.
Київ. У реалізації
на внутрішньому
ринку СНД, у
тому числі
України, найбільш
питому вагу
мали Одеська,
Дніпропетровська
і Донецька
області та м.
Київ. У цілому
обсяг реалізації
становив 73.8 млрд.
крб., у тому числі
за ВКВ – на суму
13.5 млрд. крб. Переважна
частка реалізації
за ВКВ належала
Одеській області
(59.9%) та м. Києву
(23.3%), в інших областях
вона коливалася
від 0.1 до 4.3%.
Таблиця
9.
Динаміка
експорту та
імпорту СП
України в 1991-1993
рр. [28, с.15].
Області | 1991 | 1992 | 1993 | |||
| експорт | імпорт | експорт | імпорт | експорт | Імпорт | |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| Вінницька | - | 2.2 | 0.1 | 0.2 | 0.2 | 0.7 |
| Волинська | - | - | 1.7 | 0.4 | 0.3 | 0.3 |
| Дніпропетровська | 8.3 | 31.0 | 16.3 | 4.7 | 16.1 | 5.9 |
| Донецька | 45.7 | 2.9 | 28.0 | 12.0 | 10.6 | 4.6 |
| Житомирська | - | - | 0.2 | - | 0.2 | - |
| Закарпатська | 2.7 | - | 3.4 | 1.4 | 1.8 | 4.6 |
| Запоріжська | - | - | - | 0.1 | 0.3 | - |
| Івано-Франківська | 2.1 | - | 3.4 | 1.4 | 1.2 | 1.5 |
м. Київ | 1.1 | 15.0 | 9.1 | 11.3 | 23.4 | 23.3 |
Київська | 6.3 | 2.7 | 1.4 | 1.5 | 0.6 | 1.0 |
| Кіровоградська | - | - | - | - | 0.1 | - |
| Луганська | 10.6 | 2.0 | 11.8 | 0.8 | 6.2 | 1.0 |
| Львівська | 4.3 | 25.6 | 1.0 | 2.0 | 3.1 | 4.6 |
| Миколаївська | 0.2 | - | 0.4 | 0.3 | 6.2 | 13.2 |
| Одеська | 10.8 | 12.1 | 20.0 | 60.3 | 24.1 | 27.3 |
| Полтавська | - | - | - | - | 0.7 | 0.5 |
| Рівненська | 0.5 | - | 1.6 | -.1 | 0.8 | 4.3 |
| Сумська | 0.5 | 0.5 | 0.2 | 0.1 | 0.2 | - |
| Тернопільська | 0.4 | 0.1 | - | - | 0.6 | 1.0 |
| Харківська | 1.1 | 2.6 | 0.5 | 0.4 | 0.4 | 2.5 |
| Херсонська | - | - | - | - | - | - |
| Хмельницька | - | - | 0.2 | - | 0.6 | 0.1 |
| Черкаська | - | - | 0.2 | - | 0.7 | 0.7 |
| Чернівецька | - | 0.3 | 0.3 | 0.2 | 0.9 | 1.4 |
| Чернігівська | - | - | 1.1 | 0.6 | 0.4 | 0.7 |
| АР Крим | 5.4 | 2.2 | 0.6 | 3.0 | 0.4 | 1.0 |
У 1993 р. СП,
розташовані
на території
України, експортували
продукції і
послуг в країни
далекого зарубіжжя
на 310.4 млн. дол.,
що склало трохи
більше ніж 8%
експорту України
в ці країни.
Імпорт із країн
далекого зарубіжжя
через СП становив
394.5 млн. дол., тобто
біля 13% всього
імпорту із цих
країн.
Не було
можливості
навести відповідні
показники по
країнам близького
зарубіжжя через
відсутність
статистичної
бази.
Основний
обсяг продукції,
що експортується
спільними
підприємствами
України, йде
до Німеччини,
Лівану, Японії,
Італії, США,
Польщі, а імпорт
надходить із
Німеччини,
Куби, Польщі,
Японії, Угорщини,
Греції.
Відносно
структури
експорту СП,
то вона в соновному
дублює експорт
України. Вивозять
сировину, метал,
паливо, товари
народного
споживання
(рис.10), ввозять
техніку, обладнання,
запасні частини
до нього, оргтехніку,
продовольчі
товари (рис.11).
Рис.10. Структура
експорту СП
в 1993 році.
Позначення:
1-кольорові
метали та вироби
з них; 5-чавун;
2-інші;
6-сталь;
3-транспортні
послуги;
7-глини та
вогнеупори;
4-металоконструкції;
8-напівфабрикати
із сталі.
При
цьму стан економіки
в Україні не
дозволяє говорити,
що спільні
підприємства
стали повноцінною
складовою
ринку.
Динамічність
розвитку СП
в Україні
спричинюється
до того, що
статистичні
оцінки кількісних
параметрів
цього процесу
швидко стають
непридатними.
Більшість СП
перебуває у
стадії становлення,
вивчення та
освоєння ринку,
а тому масштаби
їх впливу на
економіку
досить незначні.
Щодо СП відсутня
представницька
інформація,
а тому їх повноцінний
економічний
аналіз ускладнений.
Рис.11.
Структура
імпорту СП в
1993 році.
Позначення:
1-текстиль
і текстильні
вироби;
6-косметичні
засоби;
2-продовольчі
товари;
7-взуття;
3-теле-, радіо-,
відеоапаратура,
оргтехніка;
8-змащувальні
матеріали;
4-одяг;
9-меблі;
5-телефонні
апарати;
10-інші.
Водночас
можна говорити
про формування
певних тенденцій
(позитивних,
негативних),
які тією чи
іншою мірою
якісно характеризують
розвиток СП
в Україні:
- висока
динаміка процесу
створення ,
розширення
масштабів,
видів та сфер
діяльності;
- переважання
партнерів з
країн, що розвиваються,
за кількістю
створених
міжнародних
СП і партнерів
із промислово
розвинених
країн – за розмірами
іноземних
інвестицій;
- створення
спільних підприємств,
як правило, на
двосторонній
основі;
- орієнтація
міжнародних
СП на виробництво
товарів, якими
світові ринки
практично
насичені, традиційна
їх експортно-імпортна
орієнтація;
- обережність
іноземних
партнерів у
великих інвестиціях
та досить активна
участь малих
зарубіжних
фірм, орієнтованих
на швидку віддачу
невеликих
інвестицій
або вигоду від
разових операцій,
нерідко суто
посередницьких
або відверто
спекулятивних;
- зосередження
міжнародних
СП у промислових
центрах і регіонах
України, зокрема,
у м.Києві, формування
центрів спільного
підприємництва
[37, с.17].
В цілому
для розвитку
українсько-зарубіжних
СП притаманні:
висока динаміка;
розширення
масштабів,
видів і сфер
діяльності;
географічна
диверсифікація,
як за кількістю
країн-партнерів,
так і за розподілом
по областях
України.
Як показує
аналіз українсько-зарубіжних
СП, переважає
їх орієнтація
на такі цілі:
- поставку
виробів іноземних
фірм з наступним
їх складанням
і налагодженням,
а не створення
високотехнологічних
виробництв;
- створення
виробництв
на виготовлення
виробів, компонентів
та запасних
частин для
підтримки в
робочому стані
підприємств,
які створюються
за участю іноземного
капіталу;
- використання
виробництв,
що володіють
певними технологічними
перевагами
і перспективними
напрацюваннями
(як правило,
підприємств
ВПК, що підлягають
конверсії);
- створення
підприємств,
що забезпечують
іноземним
фірмам доступ
до використання
науково-технічного
потенціалу
українських
підприємств
та проектно-дослідницьких
організацій.
В умовах
перехідного
етапу економіки
України, коли
можливість
швидких економічних
маневрів відносно
обмежена, важливого
значення набуває
оцінка результативності
та потенційної
можливості
спільних підприємств
з точки зору
впливу на вирішення
завдань, які
офіційно визначені
пріоритетними
для іноземного
інвестування:
1) виробництво
товарів широкого
вжитку з орієнтацією
на підвищення
якості життя,
культури споживання;
2) структурна
перебудова
економіки,
створення
сучасної галузевої
структури на
основі технологічного
оновлення
виробництва;
3) подолання
залежності
України від
імпорту [22, c.85].
Аналіз
виявив об”єктивні
причини низької
результативності
українсько-зарубіжних
СП з точки зору
вирішення
офіційно визначених
задач і пріоритетів:
- потенціал
іноземного
інвестування
виробництва
більшості
споживчих
товарів обмежений
глобальною
експортною
орієнтацією
найбільш
конкурентоспроможних
у міжнародному
масштабі корпорацій;
- участь
інвесторів
у структурній
перебудові
проблематична
через їх очевидну
зацікавленість
у місцевій
сировині, металах,
продуктах
первинної
обробки;
- масштабне
технологічне
оновлення
виробництва
за участю іноземних
фірм ускладнюється
інтернальною
орієнтацією
інвестиційної
поведінки
останніх,
використанням
міжнародних
СП як каналу
доступу до
науково-технічного
потенціалу
українських
підприємств
;
- підготовка
та підвищення
кваліфікації
національних
кадрів входить
у протиріччя
із природним
прагненням
іноземних фірм
використовувати
наявних місцевих
працівників
високої кваліфікаціх;
- переваги
“експлуатації”
традиційної
товарної та
географічної
структур
експортно-імпортної
діяльності
обмежують
участь міжнародних
СП у їх диверсифікаційному
розвитку [37, с.17].
Таким
чином, спільні
підприємства,
по-перше, суттєво
не впливають
на стан національної
економіки
України через
відносно незначні
масштаби своєї
діяльності
на внутрішньому
та зовнішньому
ринках, а по-друге
– активно не
сприяють вирішенню
завдань, які
визначені для
іноземного
інвестування
як пріоритетні.
Важливою
складовою
аналізу такого
стану є виявлення
та оцінка проблем,
з якими стикаються
спільні підприємства
в Україні.. Для
розвитку СП
характерним
є наявність
сукупності
об”єктивно
і суб”єктивно
обумовлених
проблем. Проблеми
об”єктивного
характеру
пов”язані з
складною економічною
ситуацією в
Україні, труднощами
ринкової
трансформації
економіки, а
також із природними
складнощами
становлення
нової держави.
Крім
того, існують
проблеми, які
об”єктивно
притаманні
іноземному
інвестуванню
взагалі (ризик
інвестицій
та їх окупність),
а також проблеми,
обумовлені
діяльністю
в умовах чужого
середовища,
тобто специфікою
країни, в яку
вкладається
капітал. Окремі
проблеми виникають
у контексті
двосторонніх
(багатосторонніх)
взаємовідносин
країн – експортерів
та імпортерів
капіталу.
За своєю
сутністю проблеми
СП можна поділити
на такі: політико-правові,
економічні,
соціально-психологічні
та інфраструктурні.
Найбільш
гострою проблемою
у першій групі
є нерозробленість
надійного
законодавства.
Спроби виробити
нормативні
акти, які б
відповідали
як цілям України,
так і мотивації
іноземних
інвесторів,
привели до
частої зміни
законодавства.
Але до останнього
часу ні один
із законодавчих
актів щодо
іноземного
інвестування
не був універсальним
та усталеним.
Більше того,
стрімкі зміни
в оподаткуванні
та регулюванні
зовнішньоекономічної
діяльності
могли водночас
пертворити
процвітаючу
фірму в банкрута.
Залишилася
стара практика
дублювання
і коригування
нормативних
актів при їх
проходженні
від верхніх
рівнів управління
до нижніх.
Комплекс
економічних
проблем так
чи інакше стосується
всіх сторін
створення та
функціонування
українсько-зарубіжних
СП. Найбільш
негативно на
розвиток міжнародного
спільного
підприємництва
впливає невизначеність
пріоритетів
ринкової
трансформації
економіки,
повільність
процесів
приватизації.
При цьому важливо
забезпечити
рівні конкурентні
умови механізмів
приватизації
для національних
та іноземних
інвесторів.
Проблеми
соціально-психологічного
характеру у
діяльності
СП пов”язані
із відсутністю
ринкового
менталітету
у вітчизняних
бізнесменів,
що конкретно
проявляється
у їх нездатності
самостійно
приймати
відповідальні
рішення, швидко
орієнтуватись
у змінному
середовищі.
Крім того, слід
враховувати
відмінності
у культурних
та соціальних
цінностях,
мовні бар”єри
тощо.
Нерозвиненість
виробничої
і соціальної
інфраструктури,
застарілість
інформаційно-комунікаційних
систем веде
до того, що
міжнародні
СП створюються
переважно у
великих містах
та промислових
центрах. Це, в
свою чергу,
породжує проблему
територіальної
оптимізації
українсько-зарубіжних
СП.
Аналіз
розвитку спільного
підприємництва
в Україні свідчить
про наявність
численних
мікроекономічних
проблем, що
виникають і
при створенні
СП, і в процесі
їх практичної
діяльності.
Як будл
показано вище
(див.п.2.1.) у рамках
основної цільової
орієнтації
безпосередні
учасники СП
реалізують
свої конкретні
інтереси, які
залежать від
багатьох чинників:
типу підприємства,
його виробничого,
технологічного,
управлінського
потенціалу
тощо. Багато
українських
підприємств,
які неконкурентоздатні
на світових
ринках, розглядають
СП як спосіб
одержання
доступу до
каналів збуту
їх партнерів.
Деяким підприємствам,
які мають
науково-дослідні
заділи, нерідко
недостатньо
лише початкового
капіталу (у
твердій валюті)
або управлінського
досвіду, щоб
вийти на світові
ринки та успішно
там працювати.
З огляду на це
маркетингова
(переважно
зовнішньоекономічна)
мотивація
українських
партнерів СП
виражена чіткіше,
ніж у іноземних.
З огляду
також на вимоги
валютної
самоокупності,
що орієнтують
українсько-зарубіжні
СП на зовнішній
ринок, виникає
певна суперечність
у маркетинговій
мотивації
партнерів.
Проте зарубіжні
підприємці
розраховують
на конкурентоздатність
продукції СП
на світових
ринках, в першу
чергу, за рахунок
порівняно
низьких витрат
на робочу силу,
сировину та
енергоресурси.
Крім
загальних
суперечностей
у мотивації
партнерів,
пов”язаних
із проблемами
вибору ринків
та валютної
самоокупності
українсько-зарубіжних
СП, виникають
і специфічні,
наприклад,
інноваційного
характеру.
Україна прагне
одержати через
СП доступ до
сучасних технологій,
проте західні
фірми намагаються
реалізувати
насамперед
технології,
що перебувають
на низхідній
гілці свого
життєвого циклу
і не приносять
прибутків на
світових ринках.
Не слід також
ігнорувати
мотивацію
багатьох іноземних
фірм на комерційне
використання
саме вітчизняної
науково-технічної
бази.
У процесі
діяльності
СП виявились
суттєві труднощі
методичного
характеру,
зумовлені
відмінністю
систем і методологій
бухгалтерського
обліку, розрахунку
основних фінансових
показників.
Відсутній також
методичний
інструментарій
оцінки співвідношення
ризику та
прибутковості
інвестицій,
показники
економічної
ефективності
зорієнтовані
переважно на
збільшення
обсягів виробництва,
а не на забезпечення
стійкої рентабельності
роботи. Недосконала,
з точки зору
іноземного
інвестування
в економіку
України, система
страхування,
відсутнє страхування
політичного
ризику.
Ефективному
господарюванню
СП перешкоджають
також нерозвиненість
комунікаційних
засобів, незабезпеченість
повною та надійною
нормативно-правовою,
комерційною
інформацією.
Нетрадиційним
для закордонних
інвесторів
є соціальне
середовище,
яке не сприймає
не лише окремі
аспекти, а й
діяльність
СП в цілому.
Усе це
свідчить про
нерозробленість
механізмів
створення та
функціонування
спільних підприємств
у структурі
економічних
відносин в
Україні, наявність
загальгих та
окремих нерозв”язаних
проблем.
3.3.
Оптимізація
підприємницької
діяльності
в
зовнішньоекономічному
секторі України.
Демократизація
умов зовнішньоекономічної
діяльності
є одним із ключових
напрямків
господарської
політики у
найближчій
перспективі,
що забезпечить
подолання
неплатоспроможності
країни, зміцнення
позиції України
у системі
міжнародного
підприємництва,
розширення
ринків збуту
і сфери міжнародного
співробітництва
нашої держави
в сучасних
умовах.
Зовнішньоекономічне
підприємництво
у найближчій
перспективі
може розвиватися
завдяки реалізації
завдань по
повному зняттю
кількісних
обмежень, переходу
до економічного
способу його
регулювання.
Необхідно
зблизити структури
підприємницьких
ланок як в межах
національної
економіки, так
і поза ними, а
також забезпечити
умови злиття
капіталів і
надати їм однорідного
характеру у
всіх економічних
параметрах
спільного
міжнародного
співробітництва.
Не менш важлива
й радикальна
зміна структури
міжнародних
відносин на
основі раціонального
використання
зовнішньоекономічного
потенціалу
України.
Для
досягнення
оптимальних
результатів
необхідно
визначити
пріоритетні
напрямки
зовнішньоекономічного
підприємництва,
серед яких:
- розвиток
та оптимізація
експортно-імпортного
потенціалу
на принципово
новій основі,
яка забезпечувала
б експортні
поставки в
основному
продукції
переробної
промисловості
на відміну від
традиційного
експорту сировини
та паливно-енергетичних
ресурсів, питома
вага яких в
експорті була
більше половини;
- розвиток
підприємницької
діяльності
всіма напрямками
економічного
співробітництва,
які б забезпечували
Україні вирішення
стратегічних
завдань –
нагромадження
валютних запасів,
підняття потенціалу
безпосереднього
виробництва
в усіх галузях
економіки
завдяки залученню
іноземних
інвесторів
та спільним
капіталовкладенням,
приведення
до загальносвітових
стандартів
валютно-фінансового
механізму, а
також удосконалення
і розвиток
ринкових
інструментів;
- удосконалення
системи управління
зовнішньоекономічною
діяльністю
на основі заміни
переважно
командно-адміністративних
методів на
економічні;
- формування
основ принципово
нової податкової
системи;
- кардинальна
зміна ролі
державного
сектору в системі
господарського
виробництва
[51, с.77].
Оптимізація
міжнародних
відносин на
рівні спільного
підприємництва
– процес складний,
який вимагає
ретельного
вивчення, пошуку
раціонального
співвідношення
елементів
малого бізнесу
розвинутих
країн і відносин
відтворення
в усіх сферах
господарської
діяльності
підприємницьких
суб”єктів. Коло
інтересів при
дослідженні
цієї проблеми
конкретизується
насамперед
при аналізі
відносин власності,
вивченні тенденцій
і напрямків
розвитку
господарського
механізму,
способів реалізації
міжнародних
економічних
відносин в
умовах вільного
підприємництва.
Важливого
значення набуває
організація
і обгрунтування
таких відносин,
які стимулювали
б оптимальне
співвідношення
між виробництвом,
розподілом,
обміном та
споживанням.
При цьому вихідною
передумовою
є різноманітність
форм власності,
процес формування
яких є базовим
і випереджає
формування
ринкових відносин.
Зазначені
процеси зумовлюють
необхідність
удосконалення
продуктивних
сил і виробничих
відносин, розвиток
форм їх гармонійного
поєднання, що
практично, з
одного боку,
забезпечує
оптимальну
зайнятість
на виробництві,
вивільнення
частини трудових
ресурсів,
впровадження
у виробництво
високопродуктивних
засобів виробництва,
а з другого,-
залучення
частини вивільнених
трудових ресурсів
у сферу послуг,
започаткування
приватного
підприємництва
у сфері державного
господарства.
Досвід
індустріально
розвинутих
країн засвідчив,
що основним
каналом надходження
валюти в країну
є діяльність
потужного
зовнішньоекономічного
сектору, який
міг би ефективно
й оптимально
використовувати
різні форми
спільного
зовнішньоекономічного
підприємництва.
У цьому зв”язку
можна визначити
передумови
для співробітництва
української
системи підприємництва
із зарубіжними
партнерами.
Це декілька
пріоритетних
напрямків, які
могли б стати
основою, ядром
експортного
сектора економічного
співробітництва
українських
суб”єктів
підприємницької
діяльності.
Йдеться про
високотехнологічні
наукові галузі
машинобудування
(верстаки, літаки,
прилади, побутова
техніка та ін.;
порошкова
металургія,
надтверді
матеріали,
електрозварювальне
виробництво).
Техніка і технологія
в цих та деяких
інших галузях
сягають світового
рівня, що значно
полегшує пошук
Україною свого
місця на світових
товарних ринках.
Другу групу
пріоритетних
напрямків
міжнародного
співробітництва
на зовнішньому
рівні може
становити
агропромислово-переробний
комплекс.
Патентно-ліцензійна
торгівля, “ноу-хау”,
інженіринг,
різноманітні
послуги, особливо
туристичне
обслуговування,
можуть утворювати
третій напрям
валютного
нагромадження
бюджету України
як на рівні
держави, так
і на рівні
підприємницьких
структур.
Видобувні
і металургійні
галузі могли
б утворювати
четвертий блок
пріоритетних
напрямків
розвитку у
зовнішньоекономічному
співробітництві.
Співробітництво
у цьому напрямку
сприяло б
кардинальній
реконструкції
потужних
металургійних
комбінатів,
рудників, що
суттєво підняло
б підприємницький
потенціал на
світовому
рівні.
П”ятим
фактором розгортання
спільного
співробітництва,
яке суттєво
вплинуло б на
стабілізацію
нашої економіки,
є надто вигідне
географічне
розташування
України. Це
забезпечить
створення
оптимальної
міжнародної
інфраструктури,
що буде потужним
джерелом валютних
надходжень
і полем розгортання
перспективних
форм спільного
підприємництва
у світових
масштабах, які
докорінно
змінять свою
структуру як
внутрішнього,
так і зовнішнього
співробітництва
у сфері перевезень
і докорінних
змін на транспорті.
Вищезгадані
кардинальні
напрямки розвитку
спільного
міжнародного
підприємництва
не можуть
функціонувати
одноосібно.
Їм необхідна
система забезпечення
і обслуговування,
яка повинна
створюватися
в діалектичній
єдності з розвитком
цих напрямків,
що забезпечить
підприємницький
симбіоз всіх
ланок відтворення,
котрі й повинні
організуватись
у чіткі форми
та практичні
оптимальні
моделі, які
були б здатні
забезпечувати
вирішення
поставлених
завдань перед
системою
зовнішньоекономічного
співробітництва.
Радикальна
реформа
зовнішньоекономічної
діяльності
почалася з
лібералізації
зовнішньої
торгівлі, з
демонополізації
товарнообмінного
процесу на
міжнародному
рівні, зниження
митних тарифів,
спрощення
видачі ліцензій
та квот на експорт.
Зараз іноземним
бізнесменам
створені сприятливі
умови безмитного
ввозу та вивозу
майна для створення
(або при ліквідації)
спільної
підприємницької
діяльності,
для доступу
на товарно-сировинні
та фондові
ринки України.
Розробляються
правові форми
та гарантії
збереження
майна, лібералізується
банківська
діяльність,
створюються
пільгові умови
для залучення
іноземних
банків до
співробітництва,
інвестування
та кредитування
національної
економіки на
паритетних
засадах з
вітчизняними
банками, що
дасть їм можливість
включитись
у процес приватизації
на рівноправній
основі через
конкурси та
аукціони.
У процесі
оптимізації
міжнародних
зв”язків вітчизняних
підприємницьких
ланок важливо
стимулювати
залучення
іноземних
інвестицій
у національну
економіку.
Одним з найскладніших
питань тут є
ризик іноземних
інвесторів
при вкладенні
капіталу в
українську
економіку.
Ризик для іноземних
інвесторів
зростає при
утворенні
підприємницьких
ланок з маловідомими
приватними
підприємствами.
В сучасних
умовах на світовому
ринку партери
надають перевагу
високим технологіям.
Вони можуть
бути представлені
малими підприємствами
венчурного
типу, започаткуватися
для впровадження
науково-технічних
досягнень.
Труднощі впровадження
нової технології
і нової продукції
в Україні, як
правило, полягають
у відсутності
сучасного
обладнання,
яке виробляється
на Заході. На
першому етапі
розвитку спільного
підприємництва
малі підприємства,
не маючи валюти,
змушені співробітничати
з західними
фірмами у
різноманітних
формах або
отримувати
обладнання
на компенсаційній
основі. Таке
тісна сплетіння
інтересів
сприяло б
співробітництву
організованого
типу – тобто
спільного
підприємства
чи іншої спільної
підприємницької
структури, яка
здійснює свою
діяльність
на основі злиття
капіталів
партнерів. Одна
з умов оптимального
функціонування
такої форми
підприємницької
діяльності
– реалізація
ними функції
“середовища
живлення” для
крупних виробничих
підрозділів
щодо постачання
комплектуючих
деталей і вузлів.
Останні є водночас
діючими елементами
процесу концентрації
і централізації
виробництва
на національному
та інтернаціональному
рівнях.
В Україні
у співробітництві
малих підприємств
з зарубіжними
партерами поки
що не набув
належного
розповсюдження
лізинг як форма
оренди промислового
обладнання
при дефіциті
валютних засобів
для придбання
їх на певний
термін. Лізингова
форма дозволяє
одержати для
тимчасового
користування
найрізноманітніше
обладнання,
в тому числі
й високовартісне,
і на цій основі
вирішити всі
технологічні
проблеми, пов”язані
з виготовленням
продукції на
експорт. У подальшому
розвитку лізингу,
який ефективно
використовується
у системі
міжнародного
спільного
підприємництва,
необхідна
державна підтримка
через надання
валютних пільг
для підприємств.
Характеризуючи
пільги для
малих та спільних
підприємств
як наслідок
злиття капіталів
та інтересів
на рівні міжнародного
спільного
підприємництва,
необхідно
зазначити, що
вони є вже готовими
інтегрованими
підприємницькими
ланками на
міжнародному
рівні, а це збільшує
ступінь злиттия
господарства
нашої країни
із світовим.
При
вирішенні
проблем оптимізації
зовнішньоекономічного
сектора України
доцільно враховувати
особливості
формування
та основні
напрямки розвитку
загальнодержавної
моделі міжнародних
господарських
зв”язків. Ця
модель передбачає
пошук та використання
таких форм
спільного
підприємництва,
які стимулюють
трудову активність,
підприємницьку
ініціативу,
дозволяють
оптимально
поєднати економічні
інтереси суб”єктів
системи підприємницької
діяльності.
Ефективність,
масштаби,
цілеспрямованість
цього процесу
залежить від
стану механізму
та способів
його регулювання;
тобто від вибору
та використання
сукупності
принципів, форм
та методів
здійснення
міжнародних
господарських
відносин нашої
держави. В умовах
переходу до
ринку оптимальне
функціонування
національного
механізму
здійснення
зовнішньоекономічних
відносин залежить
від того, наскільки
повно враховуються,
насамперед
державними
органами, сучасні
тенденції,
специфіка та
особливості
розвитку нашого
господарства.
Для
формування
сучасної моделі
регулювання
зовнішньоекономічної
діяльності
дуже важливою
для підприємництва
є розробка та
прийняття його
нормативно-правового
забезпечення.
Формування
національної
моделі зовнішньоекономічних
підприємницьких
відносин передбачає
розробку концепції
зовнішньоекономічної
політики, моделей
інтеграції
України в систему
світового
господарства.
В цьому плані
національна
стратегія
господарських
відносин повинна
бути зорієнтована
на розширення
спектра зовнішньоеконмічних
відносин з
країнами світового
співтовариства,
передусім в
галузях, видах
виробництва,
що визначають
науково-технічний
прогрес. Стосовно
розробки моделей
механізму
регулювання
зовнішньоекономічного
підприємництва
України, то їх
специфіка в
сучасних умовах
залежить від
вибору партнерів
співробітництва.
З огляду на це,
можуть підлягати
моделюванню
економічні
зв”язки України
з економічно
розвинутими
країнами, з
країнами СНД,
партнерами
з інших континентів.
Практичного
значення може
набути і створення
моделей міжнародного
господарського
співробітництва
на рівні регіонів
нашої країни.
Безпосереднбою
основою, напрямками
регулювання
зовнішньоекономічної
діяльності
має стати визначення
конкретних
методів, форм
функціонування
господарських
суб”єктів у
міжнародній
сфері. Саме тут
варто взяти
на озброєння
світовий досвід
пошуку прогресивних
форм співробітництва,
налагодження
чіткої системи
міжнародних
розрахункових
та кредитних
відносин,
страхування,
інформаційної
бази, арбітражу
тощо. Важливу
роль у становленні
національної
системи регулювання
зовнішньоекономічних
зв”язків має
відігравати
стабілізація
системи оподаткування
експортно-імпортних
операцій, митного
контролю,
міжнародного
аудиту.
Одне
з центральних
місць у цій
системі потрібно
надати валютному
регулюванню
спільного
підприємництва.
Воно полягає
в розробці форм
оптимального
поєднання
економічних
інтересів
державних
суб”єктів та
суб”єктів
зовнішньоекономічної
діяльності,
що функціонують
на території
України. Вирішення
цієї проблеми
залежить від
суперечностей
між застосуванням
адміністративних
та ринкових
методів регулювання
економіки, і
орієнтацією
на ринкові, які
стимулюють
ініціативу,
підприємницьку
діяльність
у міжнародній
сфері, дозволяють
чітко окреслити
кінцеві результати.
Відчутним
важелем впливу
на зовнішньоекономічну
діяльність
держави повинен
стати кредит
(у тому числі
валютний),
використання
якого має сприяти
прогресивним
змінам у структурі
експортного
потенціалу
України, зближенню
техніко-економічних
параметрів
вітчизняних
товарів із
світовими при
закупівлі за
кордоном
комплектуючих
виробів, деталей
та вузлів, передових
технологій
тощо.
У податковій
системі, як
складовій
механізму
державного
регулювання
зовнішньоеконмічної
діяльності,
виправланим
є використання
податку на
прибуток (доход)
суб”єкта
зовнішньоекономічного
підприємництва,
податку на
імпорт або
реалізацію
імпортних
товарів на
внутрішньому
ринку, податку
на експорт,
податку на
переказ трансфертних
грошових (валютних)
засобів за
кордон з метою
отримання
доходів. При
цьому експортери
можуть користуватися
пільгами звичайного
оподаткування,
що буде сприяти
стимулюванню
розширення
експортної
діяльності,
збільшенню
кількості
юридичних та
фізичних осіб,
які встановлюють
зв”язки із
зарубіжними
партнерами.
У регулюванні
спільного
підприємництва
з країнами
“ближнього
зарубіжжя”
у найближчій
перспективі
могли б бути
здійснені такі
заходи:
- “селекційна”
робота в напрямках
традиційних
взаємних зв”язків,
що зекономило
б суттєві кошти
– збереження
системи кооперації
з відповідним
оновленням
принципів її
функціонуванн;
- перегляд
системи квот
і ліцензій,
котрі повинні
використовуватися
тільки щодо
експорту вузького
кола стратегічних
видів продукції;
- розроблення
механізму
реалізації
домовленостей
про співробітництво,
визначення
принципів
спільної політики
підприємництва
у сфері матеріального
виробництва
та забезпечення
паливно-енергетичними
матеріалами;
- подальший
спільний пошук
вирішення
проблем заборгованості
та платежів;
- взаємна
корекція ринкових
механізмів
[51, с.102].
Оскільки
порушена система
платежу і не
відрегульовані
ціновий та
фінансовий
механізми,
необхідно
удосконалювати
систему взаємних
зарахувань,
яка б дала можливість
забезпечити
зустрічні
товаропотоки
життєвонеобхідної
продукції для
нормального
функціонування
економік.
Аналіз
розвитку спільного
підприємництва
із країнами
СНД переконує
у необхідності
постійної
координації
і пошуку оптимальних
способів регулювання
нормативної
бази співпраці
всіма напрямками
(галузями)
господарювання,
узгодження
правової бази
спільної
господарської
діяльності
з урахуванням
норм і правил,
що діють в рамках
ГУТТ, Міжнародного
валютного
фонду, Міжнародного
банку реконструкції
та розвитку,
а також враховуючи
міждержавні
правові номативи.
Вироблення
спільної конкурсної
політики на
світовому ринку
узгодження
цін, координованість
спільної позиції
стосовно міжнародних
економічних
і фінансових
організацій,
взаємне сприяння
у досягненні
домовленостей
з міжнародними
банками та
організаціями
– одне з актуальних
питань подальшого
розвитку спільного
підприємництва.
У сфері
державного
регулювання
підприємницькою
діяльністю
на найближчу
перспективу
можна було б:
- переглянути
систему квот
і ліцензій, які
повинні використовуватися
щодо експорту
вузької номенклатури
стратегічних
видів товарів;
- виробити
заходи щодо
реалізації
укладених угод
про підприємницьке
співробітництво
на всіх рівнях
у попередніх
періодах;
- визначити
принципи
співробітництва
на найближчу
перспективу.
У сфері
ціноутворення
на продукцію
створену спільними
зусиллями, має
здійснюватись
узгоджена
політика поступового
вивільнення
цін і наближення
їх до рівня
світових. Розрахунки
повинні бути
у вільних цінах,
виключаючи
будь-яку дискримінацію,
та передбачати
зняття будь-яких
внутрішніх
непрямих податків
й експортного
мита. Звичайно,
щодо деяких
видів продукції
передбачається
державне регулювання,
але воно повинне
бути виваженим
і не заважати
ефективному
розвиткові
безпосередніх
горизонтальних
зв”язків між
підприємцями.
Необхідний
також диференційований
підхід до державних
угод і можливостей
погашення
заборгованостей
на умовах, вигідних
партнерам з
обох сторін.
У міжнародному
підприємництві
важливу роль
відіграє спільна
інвестиційна
діяльність
як державних,
так і господарських
структур, утворення
і функціонування
транснаціональних
підприємницьких
організацій.
Звичайно,
нові підходи
в організації
міжнародного
підприємництва
вимагають
освоєння нових
його форм:
використання,
впровадження
міждержавних
акціонерних
спілок, холдингів,
спільних підприємств
та інших транснаціональних
підприємницьких
структур. Цьому
повинна сприяти
Рада з альтернативної
економіки при
Кабінеті Міністрів
України, особливо
щодо створення
і подальшого
розвитку міждержавних
та міжгалузевих
господарських
організацій
різноманітних
форм власності,
насамперед
із числа тих,
які мають тісні
зовнішні технологічеі
взаємини. Разом
з тим необхідно
забезпечити
узгоджену
правову основу
їх створення
та функціонування
з іншими країнами.
Загальна
модель розвитку
зовнішньоекономічних
зв”зків може
бути конкретизована
обгрунтуванням
умов та перспектив
включення у
міжнародні
господарські
відносини
окремих регіонів
нашої країни.
Це націлює на
необхідність
розробки регіональної
моделі міжнародного
господарського
співробітництва
України, в якій
підприємницьким
структурам
має належати
суттєва роль.
Така регіональна
модель варта
уваги, оскільки
розвивається
специфічно
і вносить якісні
зміни у цілісний
процес міжнародного
підприємництва.
Специфіка і
особливі його
риси зумовлені
насамперед
тим, що:
- регіон
у міжнародній
інтеграційній
системі вважають
часткою економіки,
що наділена
національними
рисами і ввібрала
в себе споріднені
риси економіки
тієї країни,
з якою вона
межує;
- регіон
може мати своєрідну
виробничу
структуру, що
не є традиційною
і зумовлена
особливостями
свого місцезнаходження,
наявністю
певної інфраструктури,
екологічним
станом та рівнем
розвитку суспільних
та економічних
відносин.
На основі
цього необхідно
вести пошук
форм, які б
запезпечили
розвиток конкретного
регіону у взаємодії
з іншими регіонами
– своєрідними
частинами інших
національних
економік, які
принципово
відрізняються
від української.
Сьогодні головне
завдання –
якнайефктивніше
інтегрувати
той чи інший
регіон у процес
спільного
міжнародного
підприємництва,
передбачити
ймовірні наслідки,
які будуть
супроводжувати
економіку
регіону при
взаємодії з
партнерами
інших країн,
а також народне
господарство
в цілому.
Регіональна
модель сприяє
оптимізації
співробітництва
того чи іншого
регіону в загальному
процесі співробітництва
на міжнародному
рівні. В основному
вона оцінюється
з точки зору
ефективного
використання
економічного
потенціалу
регіону і
обгрунтування
міри його наближення
до прилеглих
регіонів
країн-партнерів.
У системі
регіонального
забезпечення
зовнішніх
економічних
зв”язків особливе
значення має
децентралізація
управління
та економічного
регулювання
спільної
зовнішньоекономічної
підприємницької
діяльності.
Вона забезпечить
можливість
вирішувати
на місцях проблеми
оподаткування,
джерел надходження
валютних коштів,
оскільки у
певних регіонах
є свої відмінності.
Це зумовлено
розвитком того
чи іншого виду
підприємництва
в конкретному
регіоні, особливостями
переходу до
ринкових засад
у співробітництві
із зарубіжними
партнерами.
У процесі формування
регіональної
моделі спільного
підприємництва
важливе значення
має правове
забезпечення,
оскільки вихід
регіону на
зовнішній
рівень супроводжується
системою угод,
контрактів,
протоколів
про наміри,
розробкою
статутів, що
забезпечує
матеріальний
зміст спільного
підприємництва
регіону із
зарубіжними
партнерами.
Регіональна
модель могла
б зосередитись
на двох найважливіших
факторах:
максимальному
використанні
регіональних
ресурсів і
нарощення
експортного
потенціалу
готової продукції.
Це потребує
значних капіталовкладень,
оптимального
їх використання,
що можливо за
правильної
структурної
перебудови
економіки в
цілому і регіону
зокрема.
Переваги
регіональної
моделі співробітництва
очевидні, оскільки
розвиваються
на засадах
самостійності
і забезпечують
можливість:
- уникнути
дублювання
підприємницької
діяльності
на міжнародному
рівні, більш
ефективно
задовольняти
потреби державної
економічної
політики, яка
здійснюється
на засадах
партерського
співробітництва
з країнами
світу;
- оптимально
з позицій місцевого
самоврядування
використовувати
існуючий потенціал
виробництва,
сфери послуг,
інфраструктуру,
яка дозволяє
в рамках відносної
спеціалізації
регіону оперативно
здійснювати
зв”язок між
партнерами;
- розвивати
спеціалізацію,
залучаючи
іноземні інвестиції,
оскільки частина
цього процесу
повинна охоплювати
систему підприємництва
іншої країни.
Тому регіон
завдяки спеціалізації
інтернаціоналізується;
- розвиваючи
кооперацію,
максимально
задіяти в
підприємницький
процес трудові
ресурси регіону,
оскільки невдале
розміщення
виробництва
призводить
до значного
зниження використання
трудових ресурсів;
- вирішувати
проблеми реалізації
спільно виробленої
продукції на
зарубіжних
ринках, і таким
чином нагромаджувати
валютні засоби
для подальшого
їх використання
на потреби
модернізації
та запровадження
принципово
нової технологічної
бази тощо.
На основі
матеріалу
даного розділу
можна зробити
наступні висновки:
В першій
частині розділу
проаналізовані
методики й
методи оцінки
вигідності
капітальних
вкладень у нас
в країні і за
кордоном.
Запропоновані
метод внутрішньої
ренти, класифікація
вкладень і
значень норм
прибутку, метод
ліквідності,
виявлення
ступеню ризику
при інвестиційних
розрахунках
є найбільш
прийнятними
для оцінки
ефективності
проектів з
іноземним
капіталом, ніж
традиційний
метод приведених
витрат.
В роботі
відмічається,
що СП покликані
і можуть внести
значний внесок
в структурну
перебудову
української
економіки, в
оптимізацію
зовнішньоекономічних
зв”язків республіки.
Зокрема, мова
йде про можливості,
які мають СП
в розвитку
експортоорієнтованих
ті імпортозамінних
виробництв.
І, безумовно,
Україна має
ряд можливостей,
які можуть і
повинні зацікавити
іноземних
інвесторів
при створенні
СП.
Сподіватися
на високотехнологічні
СП із зарубіжними
партнерами
ми можемо лише
в окремих галузях.
В першу чергу,
в галузях ВПК,
де почалася
конверсія в
космічних та
фундаментальних
дослідженнях.
Однак Україна
зацікавлена
в тому, щоб спільне
підприємництво
було взаємовигідним
і охоплювало
весь спектр
інтересів.
Особливої уваги
потребують
в Україні такі
сфери, як виробництва
і переробка
сільгосппродукції,
виробництво
товарів для
села, ліків і
медичної техніки;
технічне
переобладнання
промисловості,
металургія
та енергетика,
будівництва
доріг, оздоровлення
природи, енергозбереження.
З цією метою
держава повинна
створювати
сприятливі
умови іноземному
капіталу, який
буде приймати
участь в модернізації
пріоритетних
галузей. Значну
роль при цьому
повинна відігравати
розробка пільг
спільним
підприємствам
в наукоємких
галузях, а також
тим, які використовують
передові технології.
Україна
має перспективи
розвитку завдяки
великому внутрішньому
ринку, високому
рівню освіти
населення,
значному промисловому
і сільськогосподарському
потунціалу.
Однак здійснити
перехід до
ефективної
і конкурентоздатної
ринкової економіки
неможливо без
залучення
іноземних
інвестицій,
які містять
не тільки капітал,
але й сучасні
технології,
досвід менеджменту
й вихід на експортні
ринки. Прямі
іноземні інвестиції
здатні відіграти
суттєву роль
в приватизації
і реконструкції
діючих підприємств
і в створенні
нових виробничих
потужностей.
Разом
з тим, поки що
в Україні не
створені політичні,
економічні
й організаційні
умови, які
приваблювали
б іноземні
інвестиції
в необхідних
обсягах і формах.
Умови для прямих
іноземних
інвестицій
на сьогодні
є гіршими, ніж
у більшості
країн світу
і навіть в інших
країнах регіону,
а тому обсяг
іноземних
інвестицій
і приток нових
іноземних
капіталовкладень
дуже незначні.
Для
активного
залучення
прямих іноземних
інвестицій
Україні необхідно,
перш за все,
досягнути:
стабілізації
макроекономічного
оточення, загальної
стабілізації
економічного
і суспільно-політичного
становища в
країні.
Проблеми
залучення
прямих іноземних
інвестицій
торкаються
перш за все
таких сфер, як:
правове оточення,
валютний і
зовнішньоторговельний
режим, оподаткування,
приватизація
тощо.
Узагальнюючи
роботу спільних
підприємницьких
структур, можна
зробити висновок,
що відкритість
до світового
ринку передбачає
демонополізацію
зовнішньої
торгівлі, підвищення
конкурентоздатності
продукції на
внутрішньому
ринку. У сукупності
аналіз діяльності
спільних
підприємницьких
структур, механізму
їх функціонування
в умовах формування
ринкових відносин
дає можливість
з впевненістю
зробити висновок,
що така форма
діяльності
є не просто
ефективною
у залученні
та використанні
іноземних
інвестицій,
але й фактором
економічного
росту, будучи
органічною
і невід”ємною
складовою
народногосподарського
комплексу.
Створення та
діяльність
різних форм
спільного
підприємництва
на нашій території
свідчить про
початок процесу
освоєння
різноманітних
шляхів і методів
входження в
ринок, участо
у процесі
міжнародного
поділу праці,
інтеграції
у світовий
економічний
процес.
Висновки.
Узагальнення
зарубіжного
і вітчизняного
досвіду з питань
оцінки ефективності
функціонування
спільних підприємств
дозволяє зробити
наступні висновки
і рекомендації.
Спільні
підприємства
слід розглядати
як нову для
умов України
форму господарювання
і вид зовнішньоекономічної
діяльності,
сформованої
на принципах
ринкової економіки,
поєднання
інтересів
вітчизняних
і зарубіжних
підприємців
в її здійсненні.
Основна мета,
функції і завдання
СП, розташованих
на території
України, полягають
в залученні
в країну іноземного
капіталу і
прогресивних
технологій;
підвищення
на цих засадах
якості продукції
робіт і послуг
та ефективності
виробництва,
інтеграції
країни в світову
систему господарювання.
З цих позицій
розвиток спільного
з іноземними
державами
підприємництва
слід розглядати
як реальний
шлях виходу
економіки
України з кризи
та подальшої
стабілізації.
Аналіз
і оцінка результатів
функціонування
СП Київської
області, інших
регіонів України
за 1987-1995 рр. дозволили
виявити цілий
ряд суперечностей
в їх розвитку,
притаманних
перехідному
етапу економіки.
Зокрема, при
загальних
високих темпах
кількості СП
за досліджуваний
період спостерігаються
чіткі тенденції
до зниження
чисельності
працюючих на
одному об”єкті,
скорочення
асортименту
виробленої
продукції,
збільшення
обсягів експортування
сировинних
ресурсів. Значна
частина зареєстрованих
СП припиняє
свою діяльність
вже на першому
році існування,
а в багатьох
випадках ще
до її початку.
Аналіз
результатів
діяльності
спільних підприємств
показав, що на
даний момент
дещо активізувався
процес залучення
іноземних
інвестицій
в спільні
підприємства.
Однак цей процес
відбувається
дуже повільно,
для його інтенсифікації
відсутні необхідні
умови.
Основними
причинами, що
гальмують
розвиток спільного
підприємництва,
знижують ефективність
функціонування
СП слід вважати:
економічну
та правову
нестабільність
в країні, відсутність
чіткої політики
сприяння розвитку
пріоритетних
напрямків СП
з боку держави,
необхідність
удосконалення
правових і
економічних
важелів регулювання
діяльності
СП.
Соціально-політичне
й економічне
становище в
Україні поки
що не дає можливості
розраховувати
на великі вкладення
західного
капіталу в
економіку.
Досягнутий
рівень закордонного
інвестування
в формі СП можна
розглядати
як початковий
етап. Однак СП
продемонстрували
дивовижну
пристосованість
навіть до тих
несприятливих
умов, які існують
для всієї економіки
України. Більшість
з них утримались
в кризових для
всієї економіки
умовах.
В цілому
можна вважати,
що СП поступово
стають невід”ємним
елементом
економічних
відносин регіону
і одним з важливих
факторів формування
ринкового
середовища
на Київщині.
Центральним
і місцевим
владним структурам
пропонується
створити особливо
сприятливий
режим для залучення
великих інвестиційних
коштів в сферу
матеріально-технічного
виробництва.
У світовій
практиці напрацьовано
універсальний
набір заходів,
які більшою
або меншою
мірою використовуються
для залучення
іноземного
капіталу. Серед
них найбільш
сприятливими
є такі методи
стимулювання
іноземних
капіталовкладень:
- податкові
стимули: встановлення
прямих додаткових
пільг, відстрочка
сплати податків
за інвестування
капіталу; стимули,
пов”язані з
амортизаційними
відрахуваннями;
“податкові
канікули”, які
встановлюються
на строк від
2 до 10-15 років;
звільнення
від сплати
митних процедур
по імпорту
обладнання,
сировини,
комплектуючих
виробів;
- фінансові
стимули: різного
роду субсидії,
позики, кредити
і гарантії їх
надання, державне
страхування;
- нефінансові
стимули, спрямовані
на створення
загальних умов
ефективного
функціонування
іноземного
капіталу;
- забезпечення
необхідними
факторами
виробництва,
інформацією
та службами
управління
щодо розвитку
транспорту
та інших комунікацій.
Створення
сприятливого
інвестиційного
клімату – головна
умова успішної
політики залучення
та використання
іноземного
капіталу в
економіці
України. Для
забезпечення
стабільної
правової основи
функціонування
закордонного
інвестора
пропонуються
її окремі основні
елементи, а
саме: забезпечення
прав власності
на землю або
права отримання
99-річної оренди
землі під будівлями,
спорудами,
підприємствами
при їх купівлі,
покращення
податкових,
митно-тарифних
умов для іноземного
партнера,
гарантування
їх стабільності
на період 5-7 років,
застосування
пільг, спрямованих
на зменшення
ризику втрати
капіталу, розробка
особливого
режиму участі
іноземних
інвесторів
в приватизації,
розширення
практики двосторонніх
домовленостей
про взаємний
захист інвестицій,
розширення
взаємодії з
міжнародними
організаціями,
які займаються
питаннями
інвестиційного
співробітництва,
особливо з
Міжнародним
агенством по
гарантіям
інвестицій
(МАГІ), Міжнародним
банком реконструкції
та розвитку
та Міжнародною
фінансовою
корпорацією.
Для
стимулювання
діяльності
СП необхідна
послідовна
державна стратегія,
а саме:
- слід
відмовития
від орієнтації
на підтримку
та стимулювання
всіх без виключення
СП, в особливості
націлених на
гігантські
проекти, що
потребує значного
відволікання
з народногосподарського
обігу матеріальних
та фінансових
ресурсів;
- слід
заохочувати
на рівні державної
політики першочергове
залучення
іноземного
капіталу до
будівництва
та реконструкції
підприємств,
що випускають
гостродефіцитні
та конкурентоспроможні
товари;
- не допускати
створення СП,
що випускають
продукцію,
несумісну з
міжнародними
стандартами;
- за допомогою
різноманітних
стимулів підтримувати
та заохочувати
створення СП
у високотехнологічних
галузях, пріоритетних
для нашої економіки;
- створити
розгорнуту
організаційно-правову
систему, яка
б була конкурентоспроможна
по відношенню
до інвестиційних
режимів інших
країн, гармонізувати
українське
законодавство
у відповідності
з європейськии
стандартами;
- пріоритетним
напрямком
використання
зарубіжних
інвестицій
в межах СП повинен
стати розвиток
експортного
потенціалу
України.
На мікрорівні
з метою підвищення
ефективності
діяльності
спільних підприємств
пропонуються
наступні напрями
удосконалення
системи управління:
1) удосконалення
оргструктури
управління
СП; 2) підвищення
професійного
та інтелектуального
рівня управлінського
персоналу; 3)
оволодіння
керівниками
всіх рівнів
сучасними
методами та
стилями управління;
4) підвищення
ролі сучасних
засобів автоматизованої
обробки інформаційних
даних в оптимізації
ефективного
управління
СП.
Впровадження
запропонованих
пропозицій
щодо вдосконалення
діяльності
спільних підприємств
сприятиме
підвищенню
ефективності
зовнішньоекономічних
зв”язків Київської
області та
прискорить
поступ економічної
реформи в регіонах
і в Україні
взагалі.
Література.
Закон УРСР
“Про зовнішньоекономічну
діяльність”//
Голос Украхни.-1991.-12
червня.
Закрн України
“Про захист
іноземних
інвестицій
на Україні”//
Голос України.-
1991.-2 вересня.
Закон України
“Про господарські
товариства”//
Голос України.-
1991.- 11 жовтня.
Закон України
“Про інвестиційну
діяльність”//
Голос України.-1991.-
21 листопада.
Закон України
“Про іноземні
інвестиції”//
Голос України.-1991.-5
травня.
Братченко
А.Б., Гольшлегер
Л.Д. Совместные
предприятия.-М.:
Знание, 1990.-64 с.
Бріль М.С.
Організація
і функціонування
сумісних
підприємств%
Автореф. дис.
канд. екон. наук:
08.06.01/ Харків.екон.
ун-т.-Х.,1995.-17с
Быстров
В.Ф. Организацыя
внешнеэкономической
деятельности
предприятия
(в 2-х частях).-СПб.:СПб
ДНТП, 1992.-41 с.
Внешнеэкономическая
деятельность
предприятия.
Учебник. Под
ред. Стровского
Л.Е.-М.: ЮНИТИ,
1996.-408 с.
Гайдучок
І.Г. Спільні
підприємства.-К:
Знання, 1989.-46 с.
Голошубова
Н.О., Спальвиш
Ю.О. Проблеми
розвитку спільних
підприємств
в Україні //
Підприємництво
у торгівлі.
Зб. наук.праць.-К.:
КДТЕУ, 1995.-с.124-133.
Грицюк Е.О.
Удосконалення
системи управління
СА (на прикладі
СП Чернівецької
обл.): Автореф.
дис.канд.екон.наук:
08.06.01/ НАН України.
Ін-т регіональних
досліджень.-Львів,
1995.-23 с.
Дацко Б.Я.
Організаційно-економічні
засади підвищення
ефективності
роботи СП:
Автореф.дис.канд.екон.наук:
08.06.01/ НАН України.
Інститут економіки.
Львівське
від-ня.-Львів,
1994.-24 с.
Денисов
А.П. Организационно-экономические
основы совместного
производства
в России:
Автореф.дис.д.э.н.-М.,
1996.-37 с.
Довчерт
А.С. Совместные
предприятия:
регулирование
труда.-К.% Лыбидь,
1991.-63 с.
Кизима Т.
Спільне підприємництво:
проблеми та
щляхи їх вирішення//
Економіка
України.-1995.-№7.-с.88-91.
Клименко
К.О. Створення
СП як засіб
включення
України у
світогосподарські
зв”язки:
Автореф.дис.к.е.н.:
08.05.03/ НАН Укоаїни.
Ін-т світової
економіки та
міжнародних
відносин.-К.,
1995.-24 с.
Кредисов
А., Дерев”янко
О. Конкурентоспроможність
країни та стратегія
просування
її експорту
на світовому
ринку// Економіка
України.-1997.-№5.-с.54-57.
Лилик І.В.
Ефективність
нових форм
зовнішньоекономічних
зв”язків в
умовах переходу
до ринкових
відносин:
Автореф.дис.к.е.н.-Львів,
1992.-20 с.
Лилик І.В.
Регіональні
особливості
визначення
ефективності
спільних підприємств
(на прикладі
Львівської
області)//
Львів.політехн.ін-т.
Вісник.-Львів,
1992. №268. Україна
на етапі національного
відродження.-с.40-44.
Локшина
Т.Я., Надирашвили
Н.В. Методы
оценки эффективности
инвестиций
в создание
совместных
производств//
Регулирование
преобразования
производства
в условиях
становления
рыночных отношений.
Сборник науч.
трудов.-Донецк,
1993.-с.36-41.
Лук”яненко
Д.Г., Білошапка
В.А., Пестрецова
О.І. Спільні
підприємства
в Україні:
організація
і умови ефективного
розвитку:
Підручник.-К.:
Хвиля-Прес,
1995.-176 с.
Лук”яненко
Д.Г. Про умови
розвитку СП
на Україні//
Проблеми
реформування
ринкової
економіки.-К.,1992.
Вип.І.-с.84-88.
Лукьяненко
Д.Г. и др. Проблемы
развития СП
в структуре
экономики
Украины// Формирование
механизма
свободной
экономической
зоны в условиях
рыночных отношений:
Тезисы межрегиональной
научно-практ.
конференции.
Часть I.-Черновцы,
1991.-с8-12.
Лукьяненко
Д.Г. Совместные
предприятия:
создание и
механизм
функционирования.
Уч. пособие.-К.:
УМКВО, 1991.-102 с.
Луцишина
З.О. Спільне
підприємництво
як фактор
економічного
зростання:
Автореф.дис.к.е.н.:
08.00.01/ Львів.ун-т
ім.І.Франка.-Льві,
1993.-20 с.
Макогон
Ю.В. Внешнеэкономическая
деятельность
региона.-Донецк:
Донбас, 1992.-138 с.
Макогон
Ю.В. и др. Инностранные
инвестиции
в современных
условиях:
статистика,
опыт, проблемы.-Донецк,
1994.-51 с.
Макогон
Ю.В. Механизм
регулирования
внешнеэкономической
деятельности
предприятий
и организаций
на региональном
уровне:
Автореф.дис.д.э.н.-Донецк,
1994.-40 с.
Макогон
Ю.В. и др. СП Донецкой
обл.// Вестник
статистики.-1992.-№5.-с.28-31.
Методика
определения
эффективности
капитальных
вложений. Утв.
Заместителем
Председателя
Госплана СССР
10.10.88.-М., 1988.-17 с.
Міжнародні
економічні
відносини.
Система регулювання
міжнародних
економічних
відносин. Підручник.
(Гол.ред. М.С.Тимошик).-К.:
Либідь, 1994.-255 с.
Мороз Л.В.
Удосконалення
економічних
умов створення
та функціонування
спільних
підприємств//
Підприємництво
у торгівлі.
Зб.наук.праць.-К.,
1995.-с.133-138.
Нейкова
Л.І. Прихована
міграція прибутків
спільних підприємств
та її запобігання//
Фінанси
України.-1996.-№8.-с.24-32.
Організаційно-економічний
механізм формування
спільних підприємств
в АПК// Економічні
відносини в
АПК. Зб.наук.праць.-К.,
1995.-с.32-40.
Организация
СП и международное
сотрудничество.(Норм.-метод.
материалы и
практ. рекомендации).
Моск.эконом.научно-консульт.
центр “Сигма”.-М.,
1990.-230 с.
Пестрецова
О.І. Формування
умов і механізмів
ефективної
діяльності
міжнародних
СП в Україні:
Автореф.дис.к.е.н.:
08.06.01; 08.05.03/ Київ.екон.ун-т.-К.,1995.-24
с.
Положение
о размере
коэффициента
пересчета
стоимости
объектов во
время приватизации
с участием
иностранных
инвесторов:
Утв. Председателем
Фонда государственного
имущества
Украины и
Председателем
Национального
банка Украины
12.12.92.-с.3.
Прилюк В.Д.,
Рулько Е.Г.
Организация
деятельности
совместного
предприятия.-К.:Техніка,
1990.-200 с.
Сажина М.А.,
Сажин А.Ф. СП:
Организационные
формы// Вести
АН СССР.-1991, №7.-с.29-42.
Самборська
Т.А. Розвиток
зовнішньоекономічної
діяльності
СП в Україні//
Питання політичної
економії.-1992.
Вип.217.-с.39-43.
Семенов
И. Пособие по
инвестиционному
анализу//
Экон. и жизнь.-1992.-№52.-с.6.
Синецкий
Б.И. Внешнеэкономические
операции:
организация
и техника.-М.:
МО, 1989.-382 с.
Смирнова
Е.Е., Хвалынская
Н.В. СП: закономерности
возникновения
и перспективы
развития.-М.:
Изд-во МГУ,
1988.-163 с.
Собчук М.П.
створення і
діяльність
спільних
підприємств//
Економіка
АПК.-1995.-№3.-с.98-102.
Совместные
предприятия:
алгоритм выхода
на мировые
рынки.-М.: АО
“Бизнес-школа
”Интел-Синтез”,
1993.-63 с.
Совместные
предприятия:
порядок создания
и организации
СП. (Метод.
рекомендации).-М.:
НИИ “Электроника”,
1991.-73 с.
Совместные
предприятия:
создание и
деятельность
(В.Г.Буткевич,
А.С.Филипенко
и др.).-К.: Лыбидь,
1990.-190 с.
Совместные
предприятия
в практике
международных
экономических
отношений
(ВНИИ внешнеэкон.связей.
Под ред.Е.Т.Бургучевой)
2-е изд.стер.-М.:
Внешняя торговля,
1990.-116 с.
Томилин
Н.А., Киржнер
Л.О., Лепейко
Т.И. Функционирование
совместных
предприятий
в Украине:
теоретические
и практические
аспекты.-Харьков:
Основа ХДУ,
1994.-80 с.
Троян В.М.
спільне
підприємництво.-Тернопіль:
Тарнекс, 1995.-132 с.
Філіпенко
А. Принципи
формування
зовнішньоекономічних
зв”язків України//
Україна в світовому
економічному
просторі: Матеріали
2-го конгресу
Міжнар.укр.екон.асоц.-К.,
1996.-с.119-121.
Формирование
механизма
свободной
экономической
зоны в условиях
рыночных отношений.
(Тезисы межрегиональной
научно-практической
конференции).
Часть I.-Черновцы,
1991.-112 с.
Хонко Я.
Планирование
и контроль
капиталовложений.-М.:
Экономика,
1987.-64 с.
Чернишова
Л.В. Особливості
аналізу стратегії
розвитку СП:
Автореф.дис.к.е.н.:
08.06.04/ Одеський
економічний
університет.-Одеса,
1995.-24 с.
Чиркунов
О., Шадровский
А. Совместные
предприятия:
цели и результаты//
Внешняя
торговля.-1991.-№4.-с.14-17.
Юрій С.І.
Спільне підприємництво
в Україні:
фінансовий
аспект розвитку:
Автореф.дис.д.е.н.
Київ.держ.екон.ун-т.-К.,
1996.-38 с.
Яковлева
Е.Л. Смешанные
общества в
практике
стран-членов
СЭВ.-м.% Международные
отношения,
1989.-101 с.
K.Harrigan, Managing for Joint Ventures.-Lexington
(Mass),1986.
Inkren A.C., Beamish P.W. Knowledge, bargaining, and the
instability of international joint ventures// Acad.of managment
rev.- Mississippi State, 1997.-Vol.22. №1.-P.177-202.-
Bibliogr.: p.199-202.
Pearce R.J. Toward understanding joint venture perfomance and
survival: a bargaining and influence approach to transaction cost
theory// Acad.of managment rev.- Mississippi State, 1997.- Vol.22.
№1.-P.203-225.- Bibliogr.: p.222-225.
Додаток
1.
Законодавча
база організації
та діяльності
спільних підприємств
[50, с.28].
І.
Основні закони
Декларація
про державний
суверенітет
України.
Закон України
“Про економічну
самостійність
України”.
Закон України
“Про підприємства
в Україні.”
Закон України
“Про власність”.
Закон України
“Про зайнятість
населення”.
Закон України
“Про підприємництво”.
Закон України
“Про господарські
товариства”.
Закон України
“Про ціни і
ціноутворення”.
Закон України
“Про державну
статитику”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
оплату праці”.
ІІ.
Зовнішньоекономічні
та інвестиційні
закони
Закон України
“Про зовнішньоекономічну
діяльність”.
Закон України
“Про захист
іноземних
інвестицій
в Україні”.
Закон України
“Про інвестиційну
діяльність”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
режим іноземного
інвестування”.
Закон України
“Про загальні
основи утворення
і функціонування
спеціальних
(вільних економічних
зон)”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
систему валютного
регулювання
і валютного
контролю”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
тимчасовий
порядок використання
надходжень
в іноземній
валюті”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
порядок здійснення
розрахунків
в іноземній
валюті”.
ІІІ.
Закони про
оподаткування.
Закон України
“Про систему
оподаткування”.
Закон України
“Про оподаткування
доходів підприємств
ті організацій”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
податок на
додану вартість”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
акцизний збір”.
Закон України
“Про державну
податкову
службу”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
внесення невнесених
вчасно податків
та неподаткових
платежів”.
Продовження
додатку 1.
IV. Закони
про митницю
і митні збори.
Закон України
“Про державне
мито”.
Закон України
“Про митну
справу в Україні”.
Закон України
“Про єдиний
митний тариф”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України Про
єдиний митний
тариф”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України“Про
державне мито”.
V. Кредитно-фінансове
забезпечення.
Закон України
“Про банкрутство”.
Закон України
“Про заставу”.
Закон України
“Про обмеження
монополізму
і неприрущення
недобросовісної
конкуренції
в підприємницькій
діяльності”.
Закон України
“Про антимонопольний
комітет України”.
Закон України
“Про банки і
банківську
діяльність”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
тимчасовий
порядок визначення
переліку
підприємств,
які займають
монопольне
становище на
ринку”.
Закон України
“Про аудиторську
діяльність”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України“Про
банки і банківську
діяльність”.
Закон України
“Про цінні
папери і фондову
біржу”.
Закон України
“Про товарну
біржу”.
VI. Інші
закони.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
державний
нагляд за
дотриманням
стандартів,
норм і правил
та відповідальність
за їх порушення”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
стандартизацію
та сертифікацію”.
Закон України
“Про науково-технічну
інформацію”.
Закон України
“Про інформацію”.
Додаток
2.
Модель
механізму
регулювання
зовнішньоекономічної
діяльності
[29, с.30].
Нормалізація
ЗЕД
на
регіональному
рівні
Забезпечення
економічної
незалежності
суб”єктів
підприємницької
діяльності,
мотивація
зовнішньоекономічних
зв”язків
Створення
сприятливих
можливостей
всім потенційним
суб”єктам для
інтеграції
в світовий
ринок
Передача
в оренду підприємств,
проведення
приватизації.
Створення
спільних
підприємств.
Відкриття
іноземних
представництв,
фірм та
підприємств
з іноземним
капіталом
(повністю. Створення
концесій.)
Створення
умов для розширення
виробництва
вітчизняних
товарів
Продаж
зарубіжним
інвесторам
за гривні, в
тому числі в
кредит, іноземної
частини СП, з
поверненням
кредитів за
рахунок створення
нової технології
на СП
Встановлення
тимчасових
пільгових
митних правил
ввозу товарів
і продаж їх за
гривні
Забезпечення
засобами
виробництва,
землею й надрами
регіону
Встановлення
прогресивно
у часі зростаючих
кредитних
ставок
Впровадження
нових принципів
оподаткування
Інтеграція
підприємств
в економіку
країн співдружності
та світову
економіку за
принципом
досягнення
максимально
можливої неперервної
технології
виробництва
функціонально
Митне
регулювання
ввозу товарів:
обмеження
ввезення товарів
при зменшенні
збуту на вітчизняному
ринку
Початок
реалізації
довгострокової
стратегічної
прогами по
створенню
нової наукоміскої
продукції і
нових ресурсів
та енергозберігаючих
технологій,
в тому числі
із зарубіжними
фірмами
Встановлення
для підприємства
податків і
ставок декілької
рівнів, виходячи
з питомих витрат
в регіональному
розрізі в соціальній
і державній
сферах
Інтеграція
із сівтовою
економікою
Додаток
3.
Узагальнений
склад цілей
партнерів при
створенні СП
та структури
можливих відхилень
в їх досягненні
[14, с.14].
| А. Склад цілей партнерів СП | ||||
| Цілі вітчизняного партнера | Цілі іноземного партнера | |||
Отримання Розширення Заміщення Отримання Придбання Модернізація Поставка | Проникнення Придбання Економія, | |||
| Б. Структура можливих відхилень в діяльності СП. | ||||
| Форс-мажорні | Політичні | Економічні | ||
Війни Стихійні Страйки. Блокади. | Відхилення Ризик політичних Обмеження Підвищення | .Виникнення Підвищення Ускладнення Ризик дебітора. Відхилення Підвищення Інфляція. Зниження Обмеження Замороження | ||
| В. Інформаційне забезпечення аналітичної роботи з попередження відхилень. | ||||
Метеорологічні Звіти військових Політична Інші джерела. | Урядові рішення Крнцепція Публікації Засоби масової | Баланси Результати Банківські Статистична Стратегічні Інформація | ||
Додаток
4.
Порядок
оподаткування
СП У 1992-1993 рр. [22, с.67].
Виручка
від реалізації
продукції
(робіт, послуг)
Доходи
від реалізації
матеріальних
цінностей та
майна
Доходи
від позареалізаційних
операцій
Валовий
доход
Податок
на добавлену
вартість
Обов”язкові
платежі і витрати
згідно з податковим
законодавством
Матеріальні
витрати
Величина
коштів, що
реінвестуються
на території
України
Доход
Податок
на доход *, **, ***
Відрахування
у фонди СП згідно
з установчими
документами
Доход
засновників
СП
*)
Звільнення
товарів власного
виробництва
на 5 років з моменту
реєстрації.
**) Звільнення
виробничих
СП на 5 років з
моменту оголошення
прибутку з
подальшою
виплатою 50%
нормативної
податкової
ставки, а торговельних
і посередницьких
на 2 роки з подальшою
виплатою 70% ставки.
***) Для промислових
і сільськогосподарських
СП, якщо частка
іноземного
інвестора у
статутному
фонді перевищує
30%, оподаткування
за ставкою, на
три пункти
нижчою від
нормативної.
Додаток
5.
Кредитування
та рорахункові
операції
спільного
підприємства
[22, с.69].
Операції
СП
Розрахункові
операції
у
валюті
Крадитування
Зберігання
валютних коштів
У гривнях
У валюті
Місцеве
відділення
Національного
банку
Експортно-імпортний
банк
Іноземні
комерційні
банки та фірми
Міжнародні
банківські
інститути
Банки
Додаток
6.
Страхування
СП [22, с.72].
Майно
і майнові відносини,
які
підлягають
страхуванню
Основні
кошти, які належать
СП або орендуються
ним
Частка
оборотних
коштів (виробничі
запаси на складах
СП, напівфабрикати
власного
виробництва)
Суспільна
відповідальність
СП
Устаткування
і машини від
поломок та
збиток в зв”язку
з перервою у
виробництві
та поломками
Вантажі,
які перебувають
у дорозі
Майно
від крадіжки
зі зламом
Спільні
підприємства
Заява
Інформація
для оцінки
ризику
Страхова
компанія
Проект
страхового
полісу
Затвердження
(або зауваження)
Страховий
договір
86
Відгук
наукового
керівника на
магістерську
роботу
Ступак Оксани
Павлівни
“Наукові
основи регулювання
зовнішньоекономічної
діяльності
спільних підприємств
регіону
(на прикладі
Київської
області)” К.:
1998.
Характерною
рисою періоду
перехідної
економіки в
Україні є формування
мережі спільних
підприємств,
що супроводжується
виникненням
ряду організаційно-управлінських
проблем. Актуальним
питанням регулювання
спільної
підприємницької
діяльності
в Україні і
присвячена
магістерська
робота О.П.Ступак.
Вона переконливо
обгрунтувала
актуальність
проблеми, чітко
визначила мету,
завдання, предмет
та об‘єкт
дослідження,
що погоджується
зі змістом.
Звертає увагу
самостійність
магістра у
визначенні
типових видів
СП, опису характерних
їх особливостей.
Розкриті складові
механізму
створення СП,
стимулювання
і регулювання
інвестиційної
діяльності
та зроблені
відповідні
висновки (с.46).
Показані окремі
переваги СП
у порівнянні
з іншими формами
економічного
співробітництва.
Майже половина
тексту роботи
відведена
магістром
аналізу ефективності
спільних підприємств
(на прикладі
Київської
області). Ця
частина забезпечена
інформативним
матеріалом
та належною
науковою його
інтерпретацією.
Ряд положень,
логічних схем
і таблиць мають
посилання на
першоджерела,
що свідчить
про творче
опрацювання
та систематизацію
наукового
апарату. На
належному рівні
використані
законодавча
та нормативна
база.
Зроблені
висновки достовірні,
переконливо
відображають
проведену
аналітичну
роботу.
Ступак О.П.
при підготовці
магістерської
роботи проявила
працьовитість,
самостійність,
високого рівня
навички наукового
аналізу та
аналітичного
узагальнення.
Робота виконана
і оформлена
у відповідності
з усіма вимогами.
Рекомендується
до захисту і
заслуговує
на оцінку “Відмінно”.
Науковий
керівник: д.е.н.,
проф. Стеченко
Д.М.
11.06.1998р.
Київський
університет
імені Тараса
Шевченка
Економічний
факультет
Кафедра
інноваційного
менеджменту
та підприємництва
ДИПЛОМНА
РОБОТА
на тему:
“Наукові
основи регулювання
зовнішньоекономічної
діяльності
спільних підприємств
регіону
(на прикладі
Київської
області)”
магістра
з спеціальності
“Адміністративний
менеджмент”
Ступак
Оксани Павлівни
Науковий
керівник
д.е.н.,
проф. Стеченко.
Д.М.
Київ –
1998
Зміст.
Вступ.
3
Розділ
1. Методологічні
основи регулювання
міжнародного
спільного
підприємництва.
6
Міжнародне
спільне підприємництво
як об”єкт вивчення.
6
Основні
підходи до
класифікації
спільних
підприємств.
13
1.3. Науково-методичні
основи регулювання
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності.
19
Організаційно-економічний
механізм діяльності
спільних
підприємств
(СП).
28
2.1.
Соціально-економічні
передумови
та порядок
створення.
28
2.2.
Механізм
функціонування
СП.
35
2.3. Умови
ефективного
розвитку спільних
формувань.
41
Розділ
3. Аналіз ефективності
спільних підприємств
(на прикладі
Київської
області).
47
3.1. Оцінка
ефективності
функціонування
СП. 47
3.2. Сучасний
рівень розвитку
спільного
підприємництва
регіону
на сучасному
етапі.
50
3.3
Оптимізація
спільної
підприємницької
діяльності
в
зовнішньоекономічному
секторі України.
64
Висновки.
73
Література.
76
Додатки.
79
Вступ.
Істотною
рисою розвитку
світогосподарських
зв”язків
на сучасному
етапі є активне
включення до
них всіх країн
та регіонів
світу. Участь
у системі
міжнародного
поділу праці,
широке використання
його можливостей
стали об”єктивною
потребою, одним
із важливіших
факторів подолання
відсталості
в галузі економіки,
використання
досягнень
науково-технічного
прогресу, формування
сучасної
матеріально-технічної
бази.
Нинішній
стан економіки
України потребує
використання
всіх факторів
зростання,
зокрема, переваг
міжнародного
розподілу
праці, зовнішньоекономічного
фактору у вирішенні
складних проблем
структурної
перебудови
та забезпечення
економічної
безпеки.
Тривалий
час економіка
України мала
ізольований
характер та
існувала у
відриві від
світового
ринку. Сучасний
стан народного
господарства,
зокрема,
експортноорієнтованих
виробництв
не дозволяє
швидко та досить
ефективно
включатися
у світові
господарські
зв”язки, де
існує жорстка
конкуренція
та боротьба
за ринки. Включення
України у систему
світогосподарських
зв”язків потребує
серйозної
адаптації
структури її
економіки,
всього господарського
механізму до
надзвичайно
високих вимог,
які диктує
світове ринкове
господарство.
Бажаючи інтегруватися
у світове
господарство,
Україна повинна
розвивати
зовнішньоекономічні
відносини у
всій різноманітності
їх форм.
Об”єктивні
процеси інтернаціоналізації
господарського
життя обумовлюють
розвиток
різноманітних
видів і форм
міжнародного
бізнесу. За
масштабами,
динамікою та
ефективністю
впливу на структури
світової та
національної
економік в
міжнародній
економічній
практиці превалює
спільне підприємництво.
Найбільш повно
його переваги
проявляються
у процесі створення
та діяльності
міжнародних
спільних підприємств
– довгострокової
форми співробітництва
з поєднанням
різнонаціональними
партнерами
зусиль в інвестуванні,
управлінні,
розподілі
доходів і ризиків.
На рівні
національних
економік міжнародні
спільні підприємства
виступають,
з одного боку,
як форма експорту
державного,
приватного
та змішаного
підприємницького
капіталу, а з
іншого – як
одна з найбільш
ефективних
форм його імпорту.
В залежності
від ступеню
зрілості національних
економік, рівня
їх інтегрованості
у світове
господарство
формується
мотивація і
політика щодо
міжнародних
спільних підприємств.
Проблема
залучення
іноземних
інвестицій
через міжнародні
спільні підприємства
є найбільш
актуальною
для країн з
перехідною
економікою.Регульований
розвиток
національно-зарубіжних
спільних підприємств
створює нові
джерела ефективного
зовнішнього
фінансування,
забезпечує
доступ до сучасних
технологій
і передового
управлінського
досвіду, насичує
споживчий ринок
якісними товарами
та послугами,
розширює експортні
можливості.
Спільне підприємництво
сприяє створенню
прогресивної
структури
виробництва,
реалізації
потенціалу
ринкових відносин,
розвитку здорових
конкурентних
відносин
товаровиробників,
а також запобігає
монополізації
економіки. В
країнах, які
проводять
науково обгрунтовану
послідовну
політику заохочення
іноземної
спільної
підприємницької
діяльності,
створюється
середовище,
сприятливе
не тільки для
іноземних, але
й для національних
інвесторів
і підприємців.
Міжнародні
спільні підприємства
здатні позитивно
впливати на
масштаби і
темпи ринкової
трансформації
національних
економік приймаючих
країн, розвиваючи
умови і фактори
їх міжнародної
конкурентоспроможності.
На мікрорівні
міжнародні
спільні підприємства
являють собою
одну із найбільш
поширених форм
самостійного
входження фірм
у зарубіжний
ринок або різновид
стратегічних
альянсів двох
чи декількох
фірм, що має
певні переваги
за рахунок
сінергічного
ефекту від
взаємодії
різнонаціональних
партнерів.
Проблеми
інтернаціоналізації,
іноземних
інвестицій,
теоретичні
аспекти розвитку
міжнародних
спільних підприємств
досліджуються
вітчизняними
та зарубіжними
вченими. Разом
з тим, необхідні
подальші дослідження
теоретичних
і практичних
питань розвитку
міжнародних
спільних підприємств
з акцентуванням
уваги як на
макроекономічних
аспектах регулювання
іноземної
інвестиційної
діяльності,
так і на поведінці
суб”єктів
інвестиційного
процесу в реальних
умовах конкретних
приймаючих
країн. Для країн
з перехідною
економікою
особливого
значення набуває
також вивчення,
узагальнення
та адаптація
зарубіжного
досвіду залучення
і ефективного
використання
іноземних
інвестицій
у формі спільних
підприємств.
Виходячи з
цього, тема
дослідження
є актуальною
та обгрунтованою.
Метою дослідження
є розробка
теоретичних
та практичних
рекомендацій
щодо регулювання
діяльності
українсько-зарубіжних
спільних підприємств
засобами макро-
та мікроекономічного
впливу.
Досягнення
мети дослідження
передбачає
вирішення
наступних
завдань:
вивчення
теоретико-методичних
питань спільного
підприємництва
та
визначення
його соціально-економічної
сутності;
систематизація
міжнародних
спільних
підприємств;
вивчення
системи регулювання
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності;
дослідження
макро- та мікромотивації
створення
міжнародних
спільних
підприємств;
вивчення
процесів створення
та функціонування
спільних формувань;
оцінка
ефективності
та виявлення
проблем діяльності
СП;
аналіз
тенденцій та
оцінка сучасного
рівня розвитку
українсько-зарубіжних
спільних
підприємств;
обгрунтування
пропозицій
по оптимізації
розвитку спільного
підприємництва
в зовнішньоекономічному
секторі України.
Предметом
дослідження
є система
економічних,
правових,
організаційних,
соціальних
та інших взаємовідносин
при створенні
та функціонуванні
міжнародних
спільних підприємств.
Ці взаємовідносини
формуються
на макрорівні
(між країнами
базування та
приймаючими
країнами) і на
мікрорівні
– між засновниками
міжнародного
спільного
підприємства
та у процесі
його функціонування.
Об”єктом
дослідження
виступають
спільні підприємства
з участю українських
та іноземних
господарських
партнерів.
Теоретичну
та методологічну
основу дослідження
становили праці
вітчизняних
та зарубіжних
вчених з проблем
міжнародного
бізнесу та
спільного
підприємництва,
ключові положення
національної
програми ринкової
трансформації
щодо ролі та
місця іноземних
інвестицій
у розвитку
економіки
України, базові
державні
нормативно-правові
акти.
Розділ
1. Методологічні
основи регулювання
міжнародного
спільного
підприємництва.
Міжнародне
спільне підприємництво
як об”єкт вивчення.
Загальною
економічною
основою розвитку
спільного
підприємництва
насамперед
є транснаціоналізація
виробництва
та обігу, глобалізація
господарських
процесів, які
втягують усі
без винятку
країни в систему
всесвітнього
поділу праці,
поглиблюють
процес їх
взаємозалежності.
Механізм
спільного
підприємництва
викристалізовується
із складної
субординованої
системи, що
включає принаймні
п”ять головних
структурних
рівнів: мега-,
мета-, макро-,
мезо- і мікрорівень
[32, c.155].
Мегарівень
– це рівень
міжнародного
співтовариства,
що проявляється
в системі ООН
та її економічних
та юридичних
інститутів.
На цьому рівні,
з одного боку,
формуються
найбільш загальгі
положення й
підходи, що
характеризують
суть і зміст
спільного
підприємництва
як форми міжнародних
економічних
відносин, з
іншого боку
– розробляються
рекомендації
щодо здійснення
цієї діяльності
високого ступеня
конкретизації
аж до теоретичних
та практичних
моделей.
На метарівні,
на регіональному
і міждержавному,
загальні положення
адаптуються
стосовно особливостей
регіонального
та міждержавного
співробітництва.
Роль безпосереднього
середовища
при формуванні
механізму
спільного
підприємництва
відіграє макрорівень
економічних
відносин, тобто
рівень економіки
окремо взятої
країни.
Економічні
зв”язки та
відносини
мезорівня
відображають
галузевий зріз
спільного
підприємництва.
Істотного
впливу на механізм
СП вони не мають,
пристосовуючи,
адаптуючи його
до особливостей
економіки
галузі чи сфери
виробництва.
Вирішальний
вплив на ефективність
формування
і функціонування
механізму
спільного
підприємництва
справляє взаємодія
двох його підсистем
макро- та мікрорівня.
Сукупність
організаційно-економічних
і правових норм
макрорівня
становить
необхідне
зовнішнє середовище,
якісні й кількісні
характеристики
якого визначають
ступінь реалізації
об”єктивних
потенцій механізму
СП мікрорівня.
Система
взаємозв”язків
макрорівня
включає в себе
чотири головних
блоки, що пронизують
й інші рівні
механізму
спільного
підприємництва.
Це – економічні,
вартісні, або
товарно-грошові
інструменти,
програмно-координаційні
форми, інституційні
структури та
правові норми,
що в своїй сукупності
детермінують
характер діяльності,
спосіб функціонування
й ступінь
господарської
свободи суб”єктів
спільного
підприємництва.
Спільному
підприємництву
притаманні
серйозні переваги
серед других
видів зовнішньоекономічних
зв”язків, які
полягають у
їх довгостроковості
та стабільності.
Важливо і те,
що СП є однією
із специфічних
форм підтримки
молодих держав
на шляху досягнення
ними економічної
незалежності,
створення
сучасної економіки,
прискорення
розвитку державного
сектору.
Змістовним
боком спільного
підприємництва
є найбільш
характерне
забезпечення
доступу до
нових технологій,
їх швидка
“утилізація”
в інтересах
модернізації
і реконструкції
виробництва
і прискорена
їх комерціалізація,
щоб максимально
задовільнити
вимоги споживачів
(користувачів);
адаптування
національного
виробництва
до умов світового
ринку; розвиток
співробітництва
у сфері послуг
на комерційній
основі у формах
лізингу, інженірингу,
консалтингу.
Розглядаючи
спільне підприємництво
з точки зору
його внутрішньої
структури,
матеріалізованій
в результатах
діяльності,
можна виділити
в ньому дві
сторони:
направленість
на задоволення
потреб, які
сприяють
економічному
розвитку приймаючої
сторони, його
прогресу, тобто,
у кінцевому
рахунку –
направленість
на самоутвердження
як ефективної
форми діяльності;
направленість
на перетворення,
зміни суспільного
виробництва,
більшої кооперації
й інтернаціоналізації
економік, створення
широких ефективних
можливостей
для вивозу
технологічних
процесів,
ефективного
обслуговування
міжнародних
економічних
процесів суспільства
( допомога у
прискоренні
процесу влиття
національних
економік у
міжнародний
поділ праці
та світовий
ринок).
Що стосується
форм реалізації
і здійснення
спільної
підприємницької
діяльності,
то ефективними
можна назвати
такі: спільні
підприємства
(змішані товариства);
вільні економічні
зони; консорціуми;
акціонерні
товариства
[26, с.12].
Дана робота
присвячена
діяльності
першої форми
співробітництва
– спільним
підприємствам,
організація
яких у цілому
сприяє економії
суспільної
праці, підвищенню
продуктивності
праці. Спільна
діяльність
фірм різних
країн у сучасних
умовах передбачає
наявність
прямого перплетення
капіталів на
основі їх переміщення
з однієї держави
в іншу, спільні
вклади фірм-партнерів
у виробництво,
обмін між ними.
В економічній
та юридичній
практиці поки
що не сформульовано
єдиного поняття
терміну “спільні
підприємства”.
Термін
“joint ventures”, який частіше
за інші зустрічається
у вітчизняній
літературі,
в західній
трактовці являє
собою більш
широке поняття,
ніж “спільні
підприємства”,
й поєднує багато
видів спільної
діяльності,
зокрема, міжфірмові
контрактні
зв”язки. В цілому
в економічній
літературі
і в багатьох
документах
ООН під спільними
підприємствами
розуміють
економічну
форму зв”язків,
що мають такі
ознаки: 1) загальний
капітал; 2) спільна
господарська
діяльність;
3) спільне керування;
4) розподіл прибутків
та ризиків [17,
c.12].
У нашій
літературі
під спільним
підприємством
за участю зарубіжного
партнера прийнято
вважати таке
підприємство,
об”єднання
або іншу організаційну
одиницю, в якій
беруть участь,
крім національної
організації,
фірма чи фірми
інших держав
з метою спільного
виробництва,
збуту продукції,
проведення
науково-дослідних
робіт, будівництва,
технічних
консультацій,
сервісу, надання
транспортних,
фінансових,
страхових
послуг і реклами
та ін. У рамках
цих підприємств
партнери домовляються
про об”єднання
фінансових
ресурсів, про
спільне здійснення
відповідної
виробничої
діяльності
або у галузі
послуг та спільний
розподіл прибутків.
Більш
загальне трактування,
яке зараз стає
загальноприйнятим,
розглядає
спільне підприємство
як таке партнерство,
коли дві або
кілька фірм
створюють
організацію
для здійснення
виробничої
економічної
діяльност, в
якій кожний
партнер бере
активну участь
в розробці та
прийнятті
рішень. Кожна
сторона СП
робить істотний
внесок у вигляді
капіталу і
технологі,
досвіду маркетингу
та реальних
активів. Партнери
також можуть
сприяти доступу
до їх торговельних
мереж [10, c.6].
Феномен
міжнародного
спільного
підприємства
проявляється
через кілька
суттєвих ознак,
коли вони одночасно
виступають
як: а) форма
міжнародного
бізнесу та б)
його специфічний
суб”єкт; в) спосіб
входження у
зарубіжний
ринок; г) різновид
прямого іноземного
інвестування;
д) нова форма
господарювання
у країнах з
перехідною
економікою.
У теорії
та практиці
міжнародного
бізнесу розрізняють
такі головні
його форми:
експорт, спільне
підприємництво
різних видів,
пряме 100%-ве інвестування
(рис.1).
Р
Спільне
підприємство
івень інтернаціоналізації
Пряме
100%-ве
інвестуванн
Управління за Ліцензування Міжнародне спільне підприємництво |
Експорт
Форми
міжнародного
бізнесу
Рис.1.
Форми міжнародного
бізнесу у процесі
інтернаціоналізації
[22, c.11].
Експорт
– одна з найпростіших
форм міжнародного
бізнесу. Потрібно
розрізняти
нерегулярний
експорт, коли
фірма час від
часу експортує
надлишки своїх
товарів або
послуг, та активний
експорт, коли
фірма вирішує
завдання, пов”язані
з цілями розширення
експортних
операцій на
конкретних
міжнародних
ринках. Фірма
може експортувати
свої товари
або послуги
як через міжнародних
посередників
(побічний експорт),
так і самостійно
(прямий експорт).
Спільне
підприємництво
– це діяльність,
що грунтується
на співробітництві
з іноземними
підприємствами,
організаціями
чи підприємцями
та на спільному
розподілі
прибутків і
ризику від його
здійснення.
Передумови
такого підприємництва
створюються
в процесі
інтернаціоналізації
господарського
життя, завдяки
розвитку
експортно-імпортної
діяльності.
Типовими видами
спільного
підприємництва
є такі:
- ліцензування,
коли фірма
(ліцензіар)
вступає в стосунки
з фірмою або
державою (ліцензіат)
на закордонному
ринку, пропонуючи
права на використання
виробничого
процесу, товарного
знака, патенту,
торговельного
секрету в обмін
на ліцензійний
платіж;
- управління
за контрактом,
коли фірма
надає іноземному
партнеру “ноу-хау”
в сфері управління,
а той забезпечує
необхідний
капітал та його
використання
з максимальною
орієнтацією
на ефективну
реалізацію
отриманих
управлінських
послуг;
- спільне
підприємство
(СП) являє собою
форму співробітництва
з поєднанням
зусиль різнонаціональних
партнерів в
інвестуванні,
управлінні,
розподілі
доходів та
ризиків.
Пряме
100%-ве інвестування
маємо тоді,
коли вкладається
капітал у створення
за кордоном
підприємств
з повним контролем
їх виробничої,
фінансової
та маркетингової
діяльності
[22, c.12].
Найбільш
розвиненим
видом спільної
підприємницької
діяльності
є спільні
підприємства.
У міжнародній
економічній
теорії та практиці
виділяють такі
характерні
особливості
СП:
- наявність
згоди сторін
про довгострокові
завдання
співробітництва
(виробництво,
купівля-продаж,
наукові дослідження,
обслуговування,
фінансування
тощо);
- об”єднання
сторонами
активів (грошових
засобів, обладнання,
досвіду управління
тощо);
- оцінка
об”єднаних
активів як
капіталовкладень
обох сторін;
- реалізація
погоджених
завдань через
самостійні
органи управління
сторін;
- участь
обох сторін
у прибутках
та збитках
відповідно
до вкладеного
капіталу [14, c.9].
Таким
чином, спільна
власність,
управління
та розподіл
прибутків і
ризику – три
основні елементи,
які відрізняють
спільне підприємництво
від інших, менш
комплексних
форм міжнародного
співробітництва.
Спільні
підприємства
як форма економічних
міждержавних
відносин закономірно
розвиваються
в процесі еволюції
світогосподарських
зв”язків, що
пояснюється
їх перевагами
порівняно з
іншими видами
спільного
підприємництва.
Переваги спільних
підприємств
полягають в
тому, що завдяки
їм стабілізується
довготривалість
угод про спільну
діяльність;
реалізується
можливість
комплексного
використання
зусиль партнерів
при взаємодії
в науково-дослідній,
виробничій
та збутовій
діяльності;
об”єднуються
найбільш сильні
взаємодоповнюючі
елементи продуктивних
сил, що належать
партнерам, для
досягнення
найкращого
кінцевого
результату;
забезпечується
контроль з боку
партнерів як
за виробничим
процесом, так
і за процесом
матеріально-технічного
забезпечення
та реалізації
продукції
підприємства;
забезпечується
спільна відповідальність
партнерів за
ефективність
діяльності
підприємства;
зменшується
ризик, особливо
політичний.
Дуже часто СП
– це єдина або
найбільш заохочувана
форма проникнення
підприємницького
капіталу в іншу
країну [50,
c.10].
Слід
акцентувати
увагу на тому,
що реалізація
форм міжнародного
бізнесу можлива
двома шляхами:
1) без створення
нового підприємства
(юридичної
особи) у рамках
міжнародної
кооперації
та міжнародної
торгівлі товарами
та послугами
(експорт, управління
за контрактом,
ліцензування);
2) із
створенням
нового суб”єкта
господарювання,
а саме спільного
підприємства
або зарубіжної
філії (при 100%-му
прямому інвестуванні).
Тому суттєвою
ознакою створення
СП є те, що у
більшості
випадків з”являється
новий суб”єкт
міжнародного
бізнесу (крім
випадків, коли
створюються
так звані контрактні
(договірні)
СП).
Розглядаючи
СП як одну з
форм міжнародного
бізнесу, необхідно
враховувати
їх паралельне
призначення
як стратегії
входження в
зарубіжний
ринок. Це особливо
важливо в контексті
управління
інтернаціоналізацією,
яка на мікрорівні
трактується
як процес залучення
фірми в міжнародні
операції.
Здебільшого
підприємство,
що виходить
на зарубіжний
ринок, розглядає
переваги та
недоліки (табл.1)
таких альтернатив:
експорт; контрактні
коопераційні
угоди, в тому
числі ліцензування
та франчайзинг;
створення за
кордоном СП,
власного виробництва
чи філії.
Визначаючи
спільне підприємство
як інвестиційну
форму міжнародного
бізнесу, важливо
ідентифікувати
його у системі
міжнародних
інвестицій.
Скористаємося
для цього
класифікацією
останніх за
характеристиками
інвестуючих
суб”єктів,
видами і формами
інвестицій,
характеристиками
інвестиційних
потоків (рис.2).
У цьому
контексті
підкреслимо
такі моменти,
що мають принципове
значення:
-по-перше,
спільне підприємство
є різновидом
прямого інвестування
у разі, коли
дві або більше
фірм мають
право власності
на прямі інвестиції
в одну компанію,
тобто об”єктивною
основою розвитку
спільних підприємств
є прямі інвестиції;
-по-друге,
на розвиток
спільних підприємств
суттєво впливає
секторіальний
поділ прямого
інвестування.
Якщо у 50-70-х роки
прямі іноземні
інвестиції
концентрувались
у сільському
господарстві,
рибальстві,
лісовому
господарстві,
то в наш час
вони домінують
у промисловості
та сфері послуг;
-по-третє,
у спільних
підприємствах
реалізуються
державні та
приватні, різні
за величиною,
терміном та
джерелами
практично всі
види інвестицій.
Таблиця
1.
Основні
форми виходу
на зарубіжні
ринки [22, c.14].
| Форма виходу | Переваги | Недоліки |
| Експорт | Збереження Підтримка | Вразливість Чутливість |
Контрактні ліцензування франчайзинг | Невисока потреба в інвестиціях | Мінімальний рівень реального контролю |
| Спільні підприємства | Мінімальність Потреба | Необхідність Складність |
| Створення за кордоном власної виробничої філії | Забезпечення Локалізація | Необхідність Можлива |
Спільні
підприємства
можна розглядати
також як один
із різновидів
стратегічних
альянсів, що
реалізується
через ефективний
розподіл прав
власності.
Важливо, що
одночасно із
традиційними
аргументами
на користь
розподілу прав
власності у
порівнянні
із 100%-вим володінням
підприємством
за кордоном
(прискорення
процесу розширення
фірми у географічному
аспекті, розширення
бази досліджень
і розробок,
передача контролю
над підприємством
на місця тощо)
підкреслюється
така причина
спільного
володіння у
випадку СП як
синергічний
ефект від взаємодії
двох або декількох
фірм, що знаходяться
в різних країнах.
При цьому слід
мати на увазі,
що партнери
по стратегічному
альянсу у формі
СП можуть діяти
різними шляхами:
іноземна
фірма може
об”єднати свої
зусилля з місцевою;
фірми двох
або декількох
держав можуть
поєднатися
для дії у третій
країні або у
одній із своїх
країн. Зазначимо,
що коли у роботі
СП беруть участь
більше двох
організацій,
його іноді
називають
консорціумом.
Зауважимо,
що у багатьох
країнах з перехідною
економікою,
у тому числі
і в Україні,
спільні із
зарубіжними
партнерами
підприємства
розглядаються
як одна із форм
господарювання.
Визначення
спільного
підприємництва
одночасно як
: а) форми
міжнародного
бізнесу; б)
специфічного
(нового) суб”єкта
міжнародного
бізнесу; в) стратегії
входження у
зарубіжний
ринок; г) різновиду
прямого іноземного
інвестування;
д) форми господарювання
– дозволяє не
тільки визначити
його суттєві
ознаки, але й
позиціонувати
СП у системі
макро- та мікроекономічного
регулювання.
Тобто специфіка
міжнародних
спільних підприємств
проявляється
ще і в тому, що
процеси їх
створення та
діяльності
регулюються
різними
нормативно-правовими
актами (про
іноземну інвестиційну
діяльність,
про національне
підприємництво,
у межах антимонопольних
заходів тощо).
Характеристики
інвестуючих
суб”єктів
Інституційна
пророда
- державні
- приватні
-
міжнародних
організацій
- змішані
Цільова
орієнтація
- прямі
- портфельні
Види
інвестицій
Іноземна
валюта
Національна
валюта
Рухоме
та нерухоме
майно
Цінні
папери
Грошові
вимоги
Права
інтелектуальної
власності
Права
на господарську
діяльність
Послуги
Форми
інвестицій
Часткова
участь у
підприємствах
Концесії
Характеристика
інвестиційних
потоків
Величина
(малі,
середні,
великі)
Термін
(короткотермінові,
середньотермінові,
довготермінові)
Джерело
(первинні,
реінвестиційні)
Придбання
рухомого і
нерухомого
майна
Підприємство
з
100%-вою
власністю
Рис.2
Спільні підприємства
у системі міжнародних
інвестицій
[22, с.20].
Таким
чином, феномен
міжнародних
спільних підприємств,
що проявляється
через сукупність
ключових суттєвих
ознак, з одного
боку, та специфіка
регулювання
процесів їх
створення і
діяльності,
з другого, -
обумовлюють
доцільність
багатокритеріальних
підходів до
їх визначення
та аналізу.
Одночасно
необхідна повна
однозначність
у тлумаченні
низки відповідних
понять, що робить
можливим та
ефективним
міжнародний
порівняльний
аналіз [22,
c.22].
Основні
підходи до
класифікації
спільних
підприємств.
Діяльність
спільних підприємств
поставила ряд
завдань, без
вирішення яких
неможливий
їх розвиток
та ефективне
функціонування.
Одним із цих
питань є
організаційно-економічне,
що обумовлює
ту чи іншу структуру
таких підприємств.
Правильний
її вибір дозволяє,
по-перше, з
найменшими
втратами поєднати
інтереси партнерів,
по-друге, визначити
оптимальний
розмір СП.
У вітчизняній
та зарубіжній
літературі
вказане питання
до цього часу
є одним з найбільш
складних. Правові
акти ряду держав
свідчать про
те, що в світі
відсутній
єдиний підхід
при класифікації
підприємств.
Це викликає
велику кількість
їх назв, значно
ускладнює
аналіз проблеми.
Існує багато
визначень
статусу організації:
асоціації,
компанії з
обмеженою
відповідальністю,
спільні компанії,
акціонерні
товариства,
акціонерні
товариства
з обмеженою
відповідальністю,
інкорпоровані
та неінкорпоровані
спільні підприємства,
товариства,
командитні
товариства,
корпорації
з спільним
акціонерним
капіталом. Таке
різноманіття
форм потребує
уніфікації
організаційних
структур у
відповідності
з певними ознаками.
Інша проблема
– заперечення
економіко-правового
підходу до
вирішення
питання про
форми СП. Це в
свою чергу
викликає змішування
понять “підприємство”
та “організаційна
(правова) форма”.
Підприємство
в західних
країнах розглядається
як “єдність
власності, прав
і обов”язків,
а також певних
відносин, що
склалися з
іншими підприємствами
та клієнтурою”.
Як форма господарювання,
воно являє
собою “організаційно-господарську
одиницю, єдність
матеріальних
і людських
елементів,
організовану
певним чином
для здійснення
виробництва
в широкому
розумінні
слова, тобто
для досягнення
поставлених
господарських
завдань”[40,
c.30]. Отже, підприємство
(в тому числі
і спільне) – це
майнова відокремлена
господарська
одиниця, організована
для досягнення
певних господарських
цілей. Форма
підприємства
– система норм,
що визначають,
з одного боку,
відносини
(економічні
та правові) між
партнерами
по СП відповідно
до угоди між
учасниками,
а з іншого боку
– відносини
СП з іншими
юридичними
і фізичними
особами, які
регламентуються
державою і
прямими господарськими
угодами між
підприємствами.
Аналіз
розвитку спільних
підприємств
потребує їх
систематизації
з виділенням
ознак з точки
зору організації
(спосіб, шлях,
форма, місце
реєстрації);
структури
учасників
(безпосередні
учасники,
країни-учасники);
вкладення у
статутний фонд
(зміст, якість,
спосіб, мета,
структура,
участь партнерів);
а також сфер,
видів та строку
діяльності
(табл.2).
Всі із
вищеназваних
ознак мають
важливе значення,
особливо в
процесі комплексного
аналізу СП.
Наприклад, з
точки зору
мотивації
безпосередніх
партнерів та
їх впливу на
подальшу розробку
стратегії
діяльності
принципово
важливо, на
яких засадах
партнери беруть
участь у спільному
підприємстві
– паритетних,
з більшою чи
меншою участю
іноземного
партнера (п.3.7,
табл.2).
Таблиця
2.
Систематизація
міжнародних
спільних підприємств
[22, c.29].
| ОЗНАКИ | ГРУПИ МСП | |
| 1 | 2 | 3 |
| 1. ОРГАНІЗАЦІЯ | 1.1.Спосіб 1.2. Шлях 1.3. Форма 1.4.Місце | Організаційно-правові Контрактні Створення Викуп Викуп 1.3.1. Два 1.3.2. Більше 1.4.1. На території |
2. СТРУКТУРА УЧАСНИКІВ | 2.1. Безпосередні 2.2.Країни-учасники | 2.1.1. Тільки 2.1.2. Тільки 2.1.3. Фізичні 2.2.1. Захід-Захід 2.2.2. Північ-Південь 2.2.3. Схід-Захід 2.2.4. Південь-Північ 2.2.5. Південь-Південь 2.2.6. Схід-Схід |
| 3. ВКЛАДЕННЯ У СТАТУТНИЙ ФОНД | 3.1. Джерело 3.2. Зміст 3.3. Якість 3.4. Спосіб 3.5. Мета | 3.1.1. Власні 3.1.2. Запозичені 3.2.1. Грощові 3.2.2. Негрошові 3.3.1. Первинні 3.3.2. Реінвестиції 3.4.1. Разові 3.4.2. Такі, 3.5.1. Комерційна 3.5.2. У межах 3.5.3. Для |
Продовження
таблиці 2.
| 1 | 2 | 3 |
3.6. Структура 3.7.Участь | 3.6.1.За участю 3.6.2. За участю 3.6.3. За участю 3.7.1. Паритетні 3.7.2. Більша 3.7.3. Менша | |
| 4.СФЕРА ДІЯЛЬНОСТІ | 4.1. НДДКР 4.2. Промисловість 4.3. Будівництво 4.4.Сільське 4.5. Виробнича 4.6. Соціальна 4.7. Фінансові | |
| 5. ВИД ДІЯЛЬНОСТІ | 5.1. Інноваційні 5.2. Виробничі 5.3. Закупівельні 5.4. Збутові 5.5. Комплексні | |
6. СТРОК ДІЯЛЬНОСТІ | 6.1. З тривалим 6.2. З середнім 6.3. З коротким | |
| 7. РОЗМІР | 7.1. Малі 7.2. Середні 7.3. Великі 7.4.Крупні | |
Участь
на паритетних
засадах поширена
в промислово
розвинутих
країнах, коли
підприємство
створюється
майже виключно
з підприємницьких
мотивів при
участі рівних
за значенням
партнерів.
Рівна частка
участі в капіталі
підприємства
розглядається
як доказ рівноправного
співробітництва
та взаємного
визнання партнерів
і є теоретично
ідеальним
вирішенням
організації
підприємства
з іноземною
участю. Однак
таке співробітництво
має і негативний
бік в тому випадку,
коли одному
з партнерів
необхідно взяти
на себе відповідальність
за вирішення
якого-небудь
питання (відсутність
лідера в конфліктній
ситуації).
Більша
частка іноземного
капіталу має
місце, якщо
іноземний
партнер бажає
забезпечити
максимальний
контроль за
діяльністю
підприємства.
Вона необхідна
також і в тому
разі, коли місцевий
партнер на має
фінансових
коштів для
того, щоб збільшити
свою частку
в підприємстві.
Для таких підприємств
негативним
моментом є те,
що місцева
влада розглядає
подібне підприємство
не як національне,
а як іноземне,
і може відмовити
йому в наданні
непередбачених
пільг. У деяких
країнах, зокрема
і в Україні,
існує порядок,
який передбачає
додаткові
пільги тим
підприємствам,
які мають участь
іноземного
капіталу, більшу
за певний відсоток
від статутного
капіталу, а у
випадку його
перевищення
– надаються
додаткові
пільги.
Менша
частка іноземного
партнера є у
більшості
випадків неприйнятною
для західних
фірм, котрі
прагнуть здійснювати
контроль за
діяльністю
підприємства.
При цьому іноземні
інвестори
встановлюють
сувору залежність
між часткою
капіталу і
правом контролю.
Існує практика,
коли право на
керування може
бути встановлене
договором про
порядок діяльності
підприємства
без залежності
від частки
капіталу.
Підприємства,
в капіталі яких
іноземний
інвестор має
меншу частку,
за своїм характером
більш близькі
до національних
підприємств
і внаслідок
цього користуються
різними пільгами.
Вони більш
масштабно
використовують
місцеву робочу
силу, сировину,
а також можливості
збуту продукції
на місцевому
ринку.
Зазначимо,
що розмір СП
(малі, середні,
великі, крупні
– п.7, табл.2) може
визначатися
за різними
параметрами:
1) величина
статутного
фонду, включаючи
розмір внеску
іноземного
партнера; 2)
чисельність
персоналу; 3)
вартість виробничих
фондів; 4) обсяги
продукції та
її експорту
тощо. Зрозуміло,
що доцільно
використовувати
сукупність
показників,
однак у період
створення
важливе значення
має розмір
декларованої
або реально
внесеної іноземної
інвестиції,
а також її джерело,
зміст, якість,
спосіб, мета
і структура
(п.3, табл.2).
Систематизація
СП за способом
організації
(п.1.1, табл.2) важлива
тому, що законодавчо
встановлюються
організаційно-правові
форми підприємств,
які можуть
значно відрізнятися
у різних приймаючих
країнах. Від
того, в якій
сфері діє СП
(п.4, табл.2), залежать
пільги або
обмеження, а
від місця реєстрації
– превалюючі
норми національного
регулювання
(п.1.4, табл.2).
Щоб розібратися
в багатоманітті
правових форм,
їх слід класифікувати
за економічною
ознакою, яка
дозволяє відділити
одну організаційну
форму від інщої.
Досвід світової
практики диктує
наступні підходи
до класифікації
СП: організаційний,
розподільчий
(результатів
їх діяльності)
та управлінський.
Відповідно
з цим в першу
групу входять
такі категорії:
правове оформлення
підприємства
(юридичний
статус), можлива
частка в статутному
фонді (капіталі),
наявність
акціонерної
форми капіталу,
а також розподіл
відповідальності.
Друга група
включає в себе
норми розподілу
прибутку СП
(уже після його
заснування).
В третій групі
аналізується
характер управління
спільним
підприємством
[40, c.30].
На практиці
спостерігається
взаємопроникнення
класифікованих
таким чином
СП. Так, учасники
підприємств
тісно пов”язані
критерієм
розподілу
відповідальності
між ними. Тим
не менше, у першому
випадку мова
йде про розподіл
прибутку після
створення СП,
у другому – при
його організації.
Крім того, розподіл
прибутку між
партнерами
– визначене
коло відносин,
що не співпадають
з відносинами,
які виникають
у зв”язку з
розподілом
відповідальності
між учасниками
СП.
Розглянемо
організаційний
критерій форм
СП.
Правове
оформлення
СП (юридичний
статус). Відповідно
цьому критерію
СП діляться
на інкорпоровані
та неінкорпоровані.
У першому випадку
установча угода
регламентується
нормами акціонерного
закону (США) та
іншими державними
актами, в другому
- всі умови
співробітництва
визначаються
тільки угодою
сторін. Іншими
словами, у першому
випадку СП є
юридичною
особою, у другому
– ні. Торгові
товариства
(одним із видів
яких є СП) є
юридичними
особами, які
переслудують
мету отримання
прибутку.
Можлива
частка у статутному
фонді (капіталі)
СП. Згідно цьому
критерію, можна
виділити дві
форми організації
СП – граничну
та договірну.
Першою є форма,
що встановлює
граничний
рівень іноземної
участі в статутному
фонді (капіталі)
спільного
(змішаного)
підприємства.
Це може бути
як максимальний,
так і мінімальний
рівень участі
зарубіжного
партнера.
Характерною
особливістю
граничної форми
організації
СП є те, що рівень
капіталовкладень
(максимальний
чи мінімальний)
встановлюється
державою, яка
приймає капітал.
Найбільш
ефективно
узгоджує інтереси
партнерів
договірна
форма, згідно
з якою частка
в капіталі
(статутному
фонді) сторін
визначається
учасниками
спільного
підприємства.
Наявність
акціонерної
форми капіталу.
За цим критерієм
форми СП класифікуються
на акціонерні
(у більшості
випадків це
акціонерні
товариства)
та неакціонерні
(наприклад,
товариства
з обмеженою
відповідальністю,
товариства
з необмеженою
відповідальністю,
а також командитні
товариства
в неакціонерній
формі).
Змішана
компанія на
акціонерних
засадах може
бути або публічною
компанією (із
вільним продажем
акцій на фондовій
біржі), або приватною
компанією (з
правом вільного
виходу, але при
умові поступки
акцій партнерам).
При організації
СП можливі
акції різного
виду. Для обмеження
вільної передачі
акцій (що може
призвести до
небажаної зміни
партнера)
встановлюються
тільки іменні
акції або відповідним
чином обмежується
їх передача,
що в принципі,
звужує сферу
дії цінних
паперів в рамках
даного СП.
Завдяки
тому, що переважна
більшсть СП
організована
у формі акціонерних
товариств,
існує точка
зору, що СП –
особлива форма
акціонерного
капіталу. Існує
також думка,
що СП існують
тільки в акціонерній
формі. Це відбувається
внаслідок
зміщення понять
“підприємство”
і ”форма підприємства”.
Хоча
акціонерна
форма закріплена
в законодавствах
багатьох країн,
СП там можуть
бути утворені
і в формі, наприклад,
товариств з
обмеженою
відповідальністю.
У чому
ж різниця
акціонерного
товариства
та товариства
з обмеженою
відповідальністю
(адже, по суті,
акціонерне
товариство
також є одним
із різновидів
товариств з
обмеженою
відповідальністю)?
Головна відмінність
полягає в тому,
що в акціонерному
товаристві
акціонерний
капітал, а в
товаристві
з обмеженою
відповідальністю
– пайовий. Однак
є й інші відмінності.
По-перше, СП у
формі акціонерних
товариств –
переважно
великі та середні
підприємства,
в той час як СП
у формі товариств
з обмеженою
відповідальністю
– малі і середні.
По-друге, пайові
свідоцтва на
відміну від
акцій не є цінними
паперами, а
відповідно
і не обертаються
на ринку. По-третє,
якщо акціонер
повинен тільки
оплатити акцію,
то у товаристві
з обмеженою
відповідальністю
пайщик може
бути зобов”язаний
при певних
обставинах
вносити додаткові
засоби в статутний
фонд товариства.
По-четверте,
структура
товариств з
обмеженою
відповідальністю
є більш простою,
вони звільнені
від необхідності
публікації
балансів, рахунків
по прибуткам
і збиткам тощо.
По-п”яте, товариства
з обмеженою
відповідальністю
часто використовуються
для створення
об”єднань осіб,
що добре знають
один одного.
Розподіл
відповідальності.
Застосовуючи
цей критерій,
всі форми організації
спільних товариств
можна розділити
на товариства
з обмеженою
відповідальністю,
товариства
з необмеженою
відповідальністю
та командитні
товариства
(перехідна
форма від товариств
з необмеженою
відповідальністю
до товариств
з обмеженою
відповідальністю).
В цьому випадку
акціонерні
товариства
є одним із різновидів
товариств з
обмеженою
відповідальністю.
Товариства
з обмеженою
відповідальністю
(ТОВ) – форма
організації
підприємства,
при якій його
учасники несуть
обмежену
відповідальність
в межах своїх
вкладів. І ТОВ
і акціонерне
товариство
мають багато
спільних рис.
Вони відповідають
по своїм зобов”язанням
всім майном,
а вкладники
ризикують
зазнати втрат
тільки в межах
внеску.
Товариства
з обмеженою
відповідальністю
мають ряд переваг,
що обумовлює
широке застосування
даної форми
в економічній
практиці. ТОВ
може бути створене
з найменшою
кількістю
учасників і
при значно
менших витратах,
тому часто
невеликі і
середні СП
організовуються
саме в такій
формі.
Товариства
з необмеженою
відповідальністю
(ТНВ) представляє
собою таку
форму організації
підприємств,
яка базується
на особистій
участі партнера
у справах товариства.
Часто в міжнародній
економічній
практиці такі
товариства
називають
“об”єднанням
осіб” (на відміну
від ТОВ і акціонерних
товариств як
“об”єднань
капіталів”)
[40, c.40].
Можна
виділити наступні
основні риси
товариств з
необмеженою
відповідальністю:
- партнери
такого підприємства
несуть необмежену
відповідальність
по зобов”язанням
товариства
(майнова відповідальність
перед кредиторами
є солідарною
і необмеженою);
- власність
ТНВ є спільною
власністю
партнерів;
- звичайно
таку форму
організації
обирають малі
і середні
підприємства;
- статус
ТНВ визначається
в кожній країні
по-різному;
- організаційна
структура менш
стійка, ніж у
ТОВ.
Товариство
з необмеженою
відповідальністю
може припинити
своє існування
з виходом одного
з партнерів
із підприємства.
ТНВ мають
різні назви
– товариства
(партнерства),
повні товариства,
персональні
товариства,
звичайні товариства,
повні товариства
з необмеженою
відповідальністю
тощо. Головний
недолік цієї
організаційної
форми СП полягає
в тому, що партнери
несуть і спільну,
і роздільну
відповідальність,
що обумовлює
невелике поширення
цієї форми
серед великих
підприємств.
Практиці
відомі випадки
суміщення
обмеженої і
необмеженої
відповідальності
в рамках одного
підприємства.
Змішане підприємство
може бути створене
у формі командитного
товариства.
Згідно цій
формі, в СП
фіксуються
два види учасників
– одні з них
несуть необмежену
відповідальність
(як в повному
товаристві),
інші – відповідають
тільки в межах
свого внеску
(несуть обмежену
відповідальність).
Ще одна характерна
риса командитного
товариства
полягає в тому,
що відносини
в ньому закріплюються
угодою сторін.
Командитисти
не можуть приймати
участь у веденні
справ товариства,
а мають право
лише контролювати
його діяльність.
Крім того, до
командитних
товариств часто
застосовують
норми, які
відносяться
до товариств
з необмеженою
відповідальністю.
Отже,
в рамках організаційного
підходу до СП
найбільш важливим
є : критерій
правового
оформлення
організації
спільного
підприємства
і критерій
розподілу
відповідальності
між партнерами.
Перший дозволяє
аналізувати
економічну
діяльність
спільного
підприємства
в зв”язку з
юридичним
оформленням
його організації.
Відповідно
до цього визначаються
ступінь незалежності
даного підприємства
та юридичні
рамки його
функціонування.
Другий критерій,
безпосередньо
пов”язаний
з першим, дозволяє
встановити,
в якій мірі
кожний з партнерів
відповідає
за діяльність
і результати
спільного
виробництва,
тобто встановлює
їх межі і називає
контрагентів
реалізації
власності [40,
c.41].
В цілому
систематизація
спільних підприємств,
з одного боку,
відображає
мотивацію як
країн базування
та приймаючих
країн, так і
безпосередніх
партнерів, а
з другого – дає
змогу поглиблено
проаналізувати
процес створення
та функціонування
СП, методи,
інструменти
і специфіку
їх регулювання.
Науково-методичні
основи регулювання
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності.
Дослідження
та узагальнення
світового
досвіду свідчить
про наявність
в цілому сформованої
системи регулювання
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності,
що включає:
- адміністративні,
економічні,
соціально-психологічні
та правові
методи з пріоритетом
останніх;
- сукупність
форм та інструментів
стимулювання
та обмеження,
що релізується
на національному,
міжнародному
і наднаціональному
рівнях (рис.3).
Правові
методи реалізуються
через систему
цивільного
та процесуального
права, арбітражну
практику тощо
з відповідним
інституціональним
забезпеченням.
Адміністративні
методи юридично
визначають
господарську
суб”єктність,
регламентують
питання власності,
процедури
розв”язання
суперечок в
судовому порядку
тощо. Економічні
методи реалізуться
через систему
дотацій, кредитів,
здійснення
фіскальної
політики.
Соціально-психологічні
методи орієнтовані
на формування
і розвиток тієї
чи іншої ідеології,
виховання типу
менталітету
громадян і
суспільства
в цілому за
допомогою
організаційно
оформлених
інститутів.
Між
методами регулювання
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності
є очевидний
взаємозв”язок
із пріоритетом
правових методів,
зумовлений:
- їх оформленістю
у конкретних
документах,
що дає можливість
проводити
відповідний
аналіз;
- усталеністю
і тривалістю
нормативно-правової
бази;
- значенням
правових методів
як основи для
розвитку інших
методів регулювання
[22, c.34].
Рівні
Наднаціональний
Міжнародний
Національний
Методи
Правові
Адміністративні
Економічні
Соціально-психологічні
Форми
Стимулювання
Обмеження
Рис.3.
Система регулювання
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності
[22, с.34].
У виданнях
ООН “Національне
законодавство
і регулювання
стосовно ТНК”
за 1983 і 1986 рр. розглядаються
наступні методи
державного
регулювання:
“параметричні”
і прямі, заохочувальні
і обмежувальні,
автоматичні
і дискреційні
методи державного
регулювання
[49, c.58].
Параметричний
контроль за
діяльністю
суб”єктів
зовнішньоекономічної
діяльності
проводиться
у формі промислової,
комерційної,
валютної, кредитної
політик, інвестиційних
кодексів, законів,
постанов і
правил, що визначають
рамки діяльності
ТНК, спільних
підприємств,
реєстрації
заявок про
іноземні інвестиції.
Прямий
контроль – це
методи безпосереднього
впливу на процес
прийняття
рішень ТНК. Він
здійснюється
централізовано,
якщо державні
органи приймають
участь у процесі
прийняття
рішень на рівні
підприємств.
Це особливо
важливо, коли
національні
партнери не
здатні захистити
свої інтереси
в спільних з
ТНК підприємствах,
використати
стимули, які
надаються в
рамках параметричного
державного
регулювання.
Серед
прямого регулювання
діяльності
ТНК, що діють
в рамках СП,
виділяють
наступні методи:
включення в
угоду про спільне
підприємство
пунктів про
права іноземного
партнера,
забезпечення
права вирішального
голосу для
національних
партнерів,
посилення уваги
національних
партнерів до
деталей управлінських
і технічних
рішень.
Децентралізований
прямий контроль
здійснюється
при передачі
національним
державним або
приватним
компаніям
функцій контролю
над спільним
з ТНК підприємством.
Заходи
державного
регулювання
поділяються
на заохочувальгі
та обмежувальні.
Сучасними
формами стимулювання
іноземної
інвестиційної
діяльності
для забезпечення
пільгового
режиму є:
фінансово-кредитне
та податкове
стимулюванн,
стимулювання
інфраструктурного
забезпечення
та конкретних
проектів,
протекціоністські
заходи (табл.3).
Таблиця
3.
Форми
стимулювання
іноземної
інвестиційної
діялльності
[22, с. 112].
| Форми | Інструменти |
| 1.Фінансово-кредитне стимулювання | Безпроцентні Пільгові Інвестиційні |
| 2. Податкове стимулювання | 2.1. Зниження 2.2. Податкові 2.3. Зняття 2.4. Безмитний 2.5. Прискорена 2.6. Податкові |
| 3. Стимулювання інфраструктурного забезпечення | 3.1. Надання 3.2. Надання 3.3. Субсидії 3.4. Транспортні 3.5. Пільги |
| 4. Стимулювання конкретних інвестиційних проектів | 4.1. Гранти 4.2. Гранти 4.3. Сприяння 4.4. Гранти |
| 5. Протекціоністські заходи | 5.1. Тарифи та нетарифні інструменти |
Виходячи
з інтересів
національної
безпеки, враховуючи
стан і перспективи
розвитку сфер
і галузей, важливих
для життєзабезпечення
країни, виділяються
галузі, які
будуть закриті
для іноземного
капіталу, та
галузі, де участь
іноземного
капіталу так
чи інакше
обмежуватиметься:
безпосередня
експлуатація
природних
ресурсів, стратегічні
об”єкти виробничої
інфраструктури,
телекомунікації,
супутниковий
зв”язок, банківська
і страхова
сфери. Типовими
інструментами
обмеження
іноземної
інвестиційної
діяльності
є обмеження
на частку іноземного
інвестора в
СП, ліцензії
та дозволи,
високі ставки
податків, обмеження
на репатріацію
прибутку, прямі
(галузеві) обмеження.
Обгрунтована
обмежувальна
політика забезпечує
баланс між
внутрішніми
та зовнішніми
джерелами
інвестування
у стратегічно
важливих сферах
та галузях,
дозволяє
цілеспрямовано
проводити
структурну
перебудову
національної
економіки,
захищає культурне
середовище
України від
негативного
зовнішнього
впливу.
В різних
країнах принципи
ф інструменти
стимулювання
та обмеження
зовнішньоекономічної
діяльності
застосовуються
із врахуванням
національних
особливостей
і пріоритетів.
За
способом застосування
виділяються:
автоматичне
заохочення
чи обмеження
певної господарської
діяльності
всіх однорідних
підприємств
у відповідності
з твердо встановленими
правилами та
суб”єктивно-вольове
або дискреційне
(одиничне)
застосування
заохочувальних
або обмежувальних
заходів до
конкретного
підприємства,
часто у формі
виключення
його з певного
правила або
суб”єктивного
тлумачення
останнього
представниками
держави [32,
c.59].
На практиці
застосовують
одночасно і
заохочувальні,
і обмежувальні
заходи державного
регулювання
діяльності
ТНК та спільних
підприємств.
Аналіз
різних систем
регулювання
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності
на національному
рівні показує,
що формуються
вони двома
шляхами:
1)
прийняття
єдиного акта,
який регулює
допуск іноземного
капіталу в
економіку
країн;
2) регулювання
сукупністю
правових актів
різних аспектів
іноземної
інвестиційної
та підприємницької
діяльності.
Вибір
одного із зазначених
шляхів формування
національної
системи регулювання
зумовлений
роллю країни
на світовому
ринку капіталів.
Для країн, які
активно експортують
капітал, характерним
є ліберальне
ставлення до
регулювання
іноземних
капіталовкладень.
Країнам, які
переважно
імпортують
капітал, притаманне
прагнення
прийняття
єдиного законодавчого
акта щодо міжнародної
підприємницької
діяльності.
Законодавча
база організації
і діяльності
спільних підприємств
представлена
в додатку 1.
Проте в
цілому стабільним
лишається
перелік питань
(об”єктів)
регулювання
: 1) визначення
іноземного
інвестора; 2)
видів та форм
іноземних
інвестицій;
3) участь у власності;
4) трансферт
прибутку іноземного
інвестора; 5)
вимоги до результатів
діяльності
іноземного
інвестора; 6)
система інвестиційних
пільг та обмежень;
7) гарантії шодо
прав іноземного
інвестора [22,
c.35].
Одночасно
реалізуються
досить гнучкі
підходи щодо
варіантів
регулювання
кожного із цих
питань залежно
від стратегічної
мотивації
приймаючої
країни.
До іноземних
інвесторів
належать, як
правило: іноземні
фізичні та
юридичні особи;
особи, які не
мають громадянства;
вітчизняні
громадяни, які
проживають
за кордоном;
іноземні держави
та міжнародні
організації.
Видами
іноземних
інвестицій
є цінності, що
вкладаються
безпосередньо
іноземними
інвесторами
в об”єкти
підприємницької
діяльності
з метою одержання
прибутку (доходу)
або досягнення
інших цілей.
В цілому вони
визначаються
однозначно,
але можливі
і варіації щодо
деяких видів:
інтелектуальні
інвестиції,
векселі, цінні
папери, торгові
марки тощо.
Країни, які
зацікавлені
в іноземних
інвестиціях,
формують різноманітні
переліки видів
інвестицій.
Ключовим
моментом
взаємовідносин
між різними
формами здійснення
іноземних
інвестицій
є питання участі
у власності.
Світова практика
сформувала
такі основні
способи регулювання
цього питання
: збереження
контролю над
стратегічними
галузями національної
економіки;
збереження
деяких галузей
або видів виробництва
під егідою
державної
власності;
обмеження
частки іноземного
інвестора у
власності;
часткове зняття
обмежень
превілейованим
інвесторам;
100%-ва власність
іноземного
інвестора.
Регулювання
репатриації
прибутку іноземного
інвестора
включає: вимогу
обов”язкового
створення
резервного
фонду, який
зберігається
у банках приймаючої
країни; фіксацію
розміру капіталу,
який вивозиться,
залежно від
розміру інвестиції,
прибутку, що
отримується
і регулюється
як загальними
правилами
валютного
регулювання
та угодами про
валютне співробітництво,
так і спеціальними
правилами. Крім
того, можливі
режими вільного
руху капіталу.
Вимоги
до результатів
діяльності
іноземного
інвестора
визначаються
цілями приймаючої
країни і реалізуються
диференційовано
за певними
показниками
(частка національного
учасника, рівень
передачі технології,
масштаби діяльності,
спрямованість
ринку, можливість
підготовки
кадрів та нових
робочих місць
тощо).
Система
інвестиційних
пільг та обмежень
включає: факторні
пільги (субсидії
підприємствам;
гарагтовані
та пільгові
позики; звільнення
від податків;
часткове повернення
податків; прискорення
амортизації);
товарні пільги
(тарифні і нетарифні
імпортні бар”єри);
спеціальні
заходи обмеження
та контролю
за діяльністю
іноземного
інвестора.
Система
гарантій дотримання
прав іноземного
інвестора
традиційно
складається
із гарантій
включення до
національної
системи права;
гарантій дотримання
інвестиційних
пільг і усталеності
законодавства
протягом
інвестиційного
циклу; гарантій
від заходів
конфіскаційного
характеру.
На
міжнародному
рівні (у міждержавних
дво- і багатосторонніх
угодах), як правило,
регулюються
такі питання:
1) визначення
інвестицій
та інвесторів;
2) умови увозу
прямих іноземних
інвестицій;
3) заохочення
інвестицій;
4) загальні норми
режиму; 5) переведення
платежів; 6) вимоги
до результатів
господарської
діяльності;
7) позбавлення
інвестора прав
власності; 8)
розв”язання
суперечок; 9)
норми поведінки
корпорацій
[22, c.37].
При визначенні
інвестицій
та інвесторів
вказуються
не тільки вже
існуючі форми
інвестицій,
а й ті, що можуть
виникнути після
укладення
угоди. Фіксуються
юридичні особи,
які попадають
до категорії
“національних
суб”єктів”
кожної країни-учасниці
угоди.
Умови
ввозу прямих
іноземних
інвестицій
чітко визначають
систему як
регулювання
розміщення
інвестицій
(загальними
нормами національного
права чи спеціальними
режимами).
З точки
зору заохочення
інвестицій
більшість угод
передбачає
обов”язок
заохочувати
іноземні інвестиції
насамперед
для приймаючої
країни. В окремих
угодах країна
базування
зобов”язується
проводити
політику заохочення
вивозу підприємницького
капіталу в ту
чи іншу країну.
Загальні
норми режиму,
як правило,
передбачають
справедливий,
недискримінаційний,
пільговий або
національний
режими.
Правила
переводу платежів
є найбільш
важливим елементом
угоди. При цьому
країна базування
прагне одержати
конкретні та
широкі гарантії
не тільки у
загальних
правах інвесторів
щодо переведення
коштів, а й у
використанні
тієї чи іншої
валюти, валютних
курсів та термінів
переведення.
Вимоги
до результатів
господарської
діяльності
стосуються
найму місцевого
персоналу,
використання
різних джерел
кредитування
та надання
інформації
і регулюються,
як правило,
законодавством
приймаючої
країни.
Позбавлення
інвестора прав
власності є
однією іх ключових
проблем у
інвестиційних
відносинах,
яка вирішується
або гарантією
неможливості
конфіскацій
та націоналізації
власності
іноземного
підприємця,
або (у випадку
націоналізації)
– частковою
виплатою і
компенсацією.
Розв”язання
суперечок
відбувається
за допомогою
Міжнародного
центру урегулювання
інвестиційних
суперечок, який
був створений
у 1965 р. (У 1994 р. центр
об”єднував
113 країн світу)
[22, c.38]. На першому
етапі суперечки
між інвесторами
та урядом приймаючої
країни вирішуються
на основі
конструктивних
консультацій.
Суперечка також
може розглядатись
компетентним
судовим або
адміністративним
органом приймаючої
країни.
Норми
поведінки
корпорацій
передбачають
формування
загальних
понять, принципів
і норм, яких
мають додержувати
іноземні підприємці
у приймаючій
країні.
Таким
чином, метою
двосторонніх
і багатосторонніх
інвестиційних
угод є, з одного
боку, одержання
країною базування
правового
захисту своїх
інвестицій
від можливих
некомерційних
ризиків, а з
другого – підтримка
стабільності
і надійності
відносин між
двома країнами.
Взаємовідносини
між багатьма
країнами регулюються
більш складними
угодами на
наднаціональному
рівні у рамках
інтеграційних
угрупувань,
коли забезпечується
вільний рух
капіталів,
гармонізується
економічна
політика
країн-учасниць,
ефективно
працюють
наднаціональні
інститути.
Аналіз
зарубіжного
досвіду дозволяє
зробити висновок
про те, що промислово
розвинуті
країни віддають
перевагу фінансовим
стимулам перед
фіскальними,
оскільки вони
забезпечують
адресний характер
і концентрують
зусилля на
досягненні
конкретних
національно
орієнтованих
результатів.
Країни, що
розвиваються,
та країни з
перехідними
економіками
використовують
переважно
податкові
стимули та
адміністративні
заходи, що обумовлено
нестачею фінансових
ресурсів [22,
c.39].
Розвивається
також відповідна
інституційна
структура
забезпечення
ефективної
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності,
що включає
спеціальні
органи сприяння
прямим зарубіжним
інвестиціям
у країнах базування
(переважно
промислово
розвинутих);
органи по прийому
та заохоченню
іноземних
інвестицій
у приймаючих
країнах (переважно
тих, що розвиваються,
та країнах з
прехідною
економікою);
міжнародні
організації,
серед яких
найбільш значущими
є Багатостороннє
агенство по
гарантуванню
інвестицій
та Служба по
іноземних
інвестиціях,
що координується
Міжнародною
фінансовою
корпорацією
та Світовим
банком.
Адаптація
зарубіжного
досвіду залучення
та використання
прямих іноземних
інвестицій
і розуміння
механізмів
діяльності
відповідних
національних
та міжнародних
інститутів
важливі як для
розробки конкретних
методів та
інструментів
активізації
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності,
так і в процесі
формування
в Україні клімату,
сприятливого
для іноземних
інвесторів
в цілому.
Система
регулювання
зовнішньоекономічних
зв”язків, що
об”єктивно
склалась в
Україні, відображає
складні процеси
переходу від
централізованої
командно-адміністративної
системи і тому
є логічно
незавершеною.
Однак без перехідного
етапу не обійтися.
В ході реформи
якісні зміни
відбулися у
всіх її основних
структуроутворюючих
підсистемах
– організаційній,
плановій, економічній
і правовій.
Створення
нового господарського
механізму
зовнішньоекономічної
діяльності
повинно базуватися
на поетапній
програмі впровадження
економічних
реформ, методів
та інструментів
державного
регулювання
ринкових відносин
в даній сфері.
Модель
механізму
регулювання
зовнішньоекономічної
діяльності
представлена
в додатку 2.
Держава
повинна відмовитися
від виконання
господарських
функцій і
компенсувати
самостійно
функціонуючим
суб”єктам
втрати у випадках
втручання в
їх діяльність.
Вона повинна
лише регулювати
структурні
зміни в економіці
і міждержавні
розрахунки,
підтримувати
ефективний
курс гривні,
фінансувати
розвиток
загальновиробничої
інфраструктури,
стимулювати
експорт і
використовувати
імпорт для
збалансування
внутрішнього
ринку, приймати
дієві заходи
по розвитку
грошового
ринку. Державна
політика в
сфері зовнішньоекономічних
зв”язків оформляється
в затверджувані
законодавчими
органами стратегію
та загальнонаціональні
програми, а
реалізується
системою контролюючих
і регулюючих
органів.
Такий же
підхід слід
застосовувати
на регіональному
і, в окремих
випадках, галузевому
рівнях. Територіальні
органи концентруються
на розробці
відповідних
бюджетів і
платіжних
балансів, галузеві
органи управління
– на розробці
програм, концепцій
і стратегії
розвитку.
Формування
механізму
регулювання
спільного
підприємництва
може ефективно
діяти за умов
оптимального
поєднання
правових норм,
організаційно-економічних
інструментів,
вартісних
важелів та
врахування
специфіки
ринкових відносин
в Україні. У
стратегічному
плані основні
засади цього
механізму
визначені
Законом України
“Про зовнішньоекономічну
діяльність”
та іншими номативними
актами, де
формулюються
основні принципи,
форми, методи
регулювання
зовнішньоекономічних
відносин, серед
яких головними
є :
- закріплення
за державою
виняткових
прав на самостійну
зовнішньоекономічну
діяльність;
- формування
та розвиток
ринкових основ
відносин юридичних
та фізичних
суб”єктів
підприємницької
діяльності
з партнерами
як на внутрішньому,
так і на зовнішньому
ринку;
- використання
світового
досвіду організації
та регулювання
світової
господарської
діяльності
відповідно
до правових
норм, міжнародної
практики,
міжнародного
співробітництва;
- визнання
юридичних та
фізичних осіб
основними
ланками
зовнішньоекономічної
діяльності,
надання їм
максимальних
можливостей
у стосунках
із зарубіжними
партнерами
у межах законів
та міжнародно-правових
зобов"”зань
державами;
- вироблення
державної
системи організації
та регулювання
зовнішньоекономічної
діяльності
з конкретизацією
функцій її
структурних
елементів;
- переважно
опосередковане
регулювання
зовнішньоекономічної
діяльності
з використанням
не адміністративно-директивних,
а вартісних
важелів.
Важливою
умовою впровадження
зазначених
принципів є
докорінна
перебудова
залишків старої
системи управління
зовнішньоекономічним
блоком, що передбачає
якісні зміни
у загальних
технологічних
основах підходу
до існуючої
системи, в її
організаційній
структурі та
формах втручання
держави в регулювання
зовнішньоекономічних
зв”язків. Щодо
методологічних
засад, необхідно
зазначити, що
орієнтація
на ринкові, а
не адмінмстративно-командні
методи є першочерговою
для безпосереднього
виробництва,
яке діє у межах
чинного законодавства
(податки, митні
збори, квотування
та ліцензування
та т.ін.), самостійне
у виборі форм,
методів, партнерів
у зовнішньоекономічній
діяльності.
Виходячи
з матеріалу
даного розділу,
можна зробити
наступні висновки:
В економічній
та юридичній
практиці поки
що не сформульовано
єдиного поняття
терміну “спільні
підприємства”.
В нашій країні
спільним
підприємством
називають таку
форму господарсько-правового
співробітництва
з іноземним
партнером, при
якому утворюється
загальна виробнича
база та виробляється
продукт, який
знаходиться
в загальній
власності
партнерів.
Наявність
загального
майна суттєво
відрізняє їх
від інших форм
міжнародного
господарського
співробітництва,
а участь іноземного
партнера – від
суто внутрішніх
СП, що створюються
за участю вітчизняних
організацій
і підприємств.
Одночасно
підкреслюється,
що спільне
підприємство
– це не тільки
форма використання
іноземного
капіталу, але
й форма організації
та здійснення
конкретної
господарської
діяльності.
Існування
національних
та іноземних
учасників СП
знаходить своє
відображення
у його внутрішньому
устрою. У зв”язку
з цим великого
значення набуває
правова форма,
яка уособлює
в собі спільну
організацію
господарської
діяльності
національного
та іноземного
засновника.
Визначення
спільного
підприємництва
одночасно як
: а) форми
міжнародного
бізнесу; б)
специфічного
(нового) суб”єкта
міжнародного
бізнесу; в) стратегії
входження у
зарубіжний
ринок; г) різновиду
прямого іноземного
інвестування;
д) форми господарювання
– дозволяє не
тільки визначити
його суттєві
ознаки, але й
позиціонувати
СП у системі
макро- та мікроекономічного
регулювання.
Спільним
підприємствам
притаманні
такі ознаки:
загальний
капітал, спільна
господарська
діяльність,
спільне керування,
розподіл прибутків
і ризиків.
СП мають
ряд безперечних
переваг у порівнянні
з іншими формами
економічного
співробітництва.
Їх діяльність
дозволяє комплексно
вирішувати
цілий ряд економічних
завдань, серед
яких можливість
одержання
передових
технологій
та досвіду
управління,
прискорення
створення та
випуск нових
видів продукції,
економія на
капіталовкладеннях,
проникнення
до ринків окремих
країн та ін.
Створення СП
часто стає
єдиним засобом
виходу наших
підприємств
на зарубіжний
ринок з його
жорстким конкурентним
середовищем.
Аналіз
розвитку спільних
підприємств
потребує їх
систематизації
з виділенням
ознак з точки
зору організації
(спосіб, шлях,
форма, місце
реєстрації);
структури
учасників
(безпосередні
учасники,
країни-учасники);
вкладення у
статутний фонд
(зміст, якість,
спосіб, мета,
структура,
участь партнерів);
а також сфер,
видів та строку
діяльності.
В цілому
систематизація
спільних підприємств,
з одного боку,
відображає
мотивацію як
країн базування
та приймаючих
країн, так і
безпосередніх
партнерів, а
з другого – дає
змогу поглиблено
проаналізувати
процес створення
та функціонування
СП, методи,
інструменти
і специфіку
їх регулювання.
Система
регулювання
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності
включає сукупність
принципів,
методів, форм
та інструментів
стимулювання
та обмеження,
що реалізується
на трьох рівнях
– національному,
міжнародному
та наднаціональному.
Розділ
2. Організаційно-економічний
механізм
діяльності
спільних підприємств.
2.1.
Соціально-економічні
передумови
та порядок
створення СП.
Спільне
підприємство
– це одна з форм
міжнародного
співробітництва,
яка є юридично
закріпленою
угодою між
суб”єктами
господарювання
різних країн
про створення
самостійної
організаційної
одиниці, у межах
якої партнери
домовляються
про часткове
об”єднання
всіх видів
ресурсів, спільне
виконання
певних видів
діяльності
та пропорційний
розподіл прибутку
і ризику [12, c.6].
Згідно
з чинним законодавством,
що регулює
механізми
організації
та функціонування
СП, до останніх
належать підприємства
будь-якої правової
форми, створені
відповідно
до законодавства
України, якщо
протягом календарного
року в його
статутному
фонді є кваліфікаційна
іноземна інвестиція
не менш як 20%
статутного
капіталу і
водночас не
менша від суми,
еквівалентної
певній кількості
доларів СЩА,
а саме:
1) у разі
здійснення
інвестиції
у вигляді рухомого
та нерухомого
майна, прав
інтелектуальної
власності, прав
на здійснення
господарської
діяльності
для банків та
інших кредитно-фінансових
закладів – 100
тис. дол. США;
2) у разі
здійснення
її в конвертованій
валюті, валюті
України при
реінвестиціях,
цінних паперах
тощо для банків
та інших
кредитно-фінансових
закладів – 1
млн. дол. США,
для інших підприємств
(організацій)
– 500 тис. дол. США.
Закон
України “Про
господарські
товариства”
передбачає
можливість
створення
українсько-іноземних
СП у п”яти правових
формах: акціонерне
товариство,
товариство
з обмеженою
відповідальністю,
товариство
з додатковою
відповідальністю,
повне товариство,
командитне
товариство.
На масштаби,
динаміку та
результативність
СП впливає
сукупність
взаємопов”язаних
факторів, серед
яких доцільно
виділити:
- глобально-економічні
(стан розвитку
світової економіки,
головних міжнародних
факторних
ринків, в тому
числі ринку
інвестицій;
стабільність
світової валютної
системи; активність
страхування
міжнародних
операцій);
- політико-,
ресурсно- та
загальноекономічні
стосовно тієї
чи іншої країни
(стабільність
політчного
устрою та уряду,
загроза стабільності
іззовні, ступінь
втручання уряду
в економіку,
його ставлення
до іноземних
інвестицій,
дотримання
міжнародних
угод; наявність
природних
ресурсів,
демографічна
ситуація, географічне
положення;
темпи економічного
росту, рівень
інфляції,
конвертованість
валюти, стан
платіжного
балансу, розвиненість
національного
ринку капіталів,
система оподаткування
тощо).
Мотивація
створення
міжнародних
спільних підприємств
формується
на макрорівні
(через відповідну
стратегічну
орієнтацію
країн базування
та приймаючих
країн) та на
мікрорівні
(мотивація
безпосередніх
партнерів)[37,
c.9].
Стратегічна
орієнтація
країн базування
та приймаючих
країн формується
з урахуванням
дії вищезгаданих
факторів і, в
свою чергу,
впливає на
мотивацію
безпосередніх
партнерів при
створенні
спільного
підприємства.
Для країн
базування,
традиційно
головними серед
яких є промислово
розвинуті
країни, вирішальним
макроекономічним
фактором експортної
орієнтації
прямого підприємницького
капіталу є стан
балансу увозу
і вивозу інвестицій.
У зв”язку з цим
виділяють групи
країн: 1) переважно
експортери
капіталу (Японія);
2) ті, що зберігають
приблизну
рівновагу
експорту та
імпорту капіталу
(ФРН, Франція);
3) нетто-імпортери
(США, Ірландія,
Іспанія).
Для приймаючої
країни привабливість
прямих інвестицій
у формі спільних
підприємств
зумовлена ось
чим:
- імпорт
прямих підприємницьких
капіталів веде
до збільшення
виробничих
потужностей
та ресурсів;
сприяє поширенню
передової
технології
і управлінського
досвіду, підвищенню
кваліфікації
трудових ресурсів;
- з”являються
не тільки нові
матеріальні
та фінансові
ресурси, а й
мобілізуються
і більш продуктивно
використовуються
національні
ресурси;
- спільні
підприємства
сприяють розвитку
національної
науково-дослідної
бази;
- стимулюється
конкуренція
і пов”язані
з цим позитивні
явища (підрив
позицій місцевих
монополій,
зниження цін
та підвищення
якості продукції,
що заміщає як
імпорт, так і
застарілі
вироби місцевого
виробництва);
- підвищуються
попит та ціни
на національні
(місцеві) фактори
виробництва;
- збільшуються
експортні
надходження
у вигляді податків
на діяльність
міжнародних
СП;
- в умовах
слабкого контролю
використання
держпозик ризик
з місцевих
переноситься
на іноземних
інвесторів,
які самостійно
вирішують
проблему
самоокупності.
Одночасно
слід вказати
на стримуючі
фактори розвитку
іноземної
підприємницької
діяльності:
- імпортовані
через СП ресурси
потребують
окупності та
отримання
прибутку, який
потім репатріюється;
- спільні
підприємства
залучають
ресурси у своїх
цілях, які можуть
не збігатися
з національними;
- СП як канали
передачі технологій
часто стають
відносно закритими
анклавами у
національній
економіці,
слабо пов”язаними
з іншою її частиною,
на яку, проте,
падають витрати
із забезпечення
функціонування
анклаву;
- являючи
собою форму
проникнення
на зарубіжний
ринок, СП можуть
вступати в
угоду з діючою
на місцевому
ринку олігополією
(або ще гірше
- монополією),
коли “збивати
ціни” не входить
до їх завдань.
СП можуть також
справляти
стримуючий
вплив на національне
підприємництво,
поглинаючи
фінансові
накопичення
у місцевій та
іноземній
валюті;
- суттєві
експортні
надходження
найбільш реальні
у сировинних
галузях в той
час, коли в обробній
промисловості
іноземні інвестиції
мають переважно
імпортозаміщуючий
характер;
- нерегульований
розвиток СП
може підсилити
соціальне
розшарування,
маргіналізацію
значної частини
приймаючих
країн та маси
споживачів
[22, c.25].
Для країн,
що розвиваються,
та країн з перехідною
економікою
залучення
іноземних
інвестицій
розглядається
як один із факторів
ринкової
трансформації
у контексті
їх інтеграції
у сучасну
світогосподарську
систему.
Стратегічна
орієнтація
при формуванні
нормативно-правової
бази створення
спільних підприємств
на території
України виходить
з необхідності
активної участі
нащої держави
в міжнародному
поділі праці,
спеціалізації
та кооперації,
потреби ефективного
використання
науково-технічного,
виробничого
та ресурсного
потенціалів.
При цьому
створенні СП
на території
України має
такі макроекономічні
цілі:
- орієнтація
виробництва
на підвищення
якості життя,
культури споживання,
освоєння нових
типів споживчих
товарів (вивільнення
від нераціонального
імпорту);
- забезпечення
науково-технічного
прогресу,
технологічного
оновлення
виробництва,
розвиток
ресурсозберігаючих,
наукомістких
та екологічно
чистих технологій.
Слід
відзначити
взаємозв”язок
основних цілей.
По-перше, залучення
передової
закордонної
технології,
наприклад,
сприяє розв”язанню
завдання додаткового
виробництва
продукції та
вивільненню
України від
імпорту; по-друге,
не байдуже, на
якій технологічній
основі забезпечується
приріст виробництва
споживчих
товарів; по-третє,
визначені цілі
реалізуються,
як правило, в
комплексі.
Розрізняють
також рівні
пріоритетності
створення та
діяльності
СП:
а) подолання
залежності
України від
імпорту;
б) структурна
перебудова
економіки,
створення
сучасної галузевої
структури;
в) виробництво
товарів широкого
вжитку.
Реалізація
цілей, що сприяють
вивозу капіталу
у вигляді СП,
має забезпечити
оновлення
техніко-технологічнох
бази без залучення
власних валютних
коштів; використання
потенціалу
іноземного
партнера для
виробництва
конкурентоздатної
продукції;
розширення
експорту продукції
використанням
торгової марки
партнера, його
збутової мережі
та техобслуговування
за рахунок
одержання від
іноземного
партнера матеріалів,
які не виготовляються
чи дефіцитні,
комплектуючих
виробів, вузлів
і деталей; розподіл
з іноземним
партнером
комерційного
ризику, у разі
недосягнення
економічних
результатів,
ринків “ноу-хау”.
У
рамках основної
цільової орієнтації
безпосередні
учасники реалізують
свої конкретні
інтереси, які
залежать від
багатьох чинників:
типу підприємства,
його виробничого,
технологічного,
управлінського
потенціалу
тощо (табл.4).
Головними
мотивами використання
СП як стратегії
входження в
зарубіжний
ринок є зниження
капітальних
витрат та зниження
ризику при
створенні нових
потужностей;
придбання
джерел сировини
або нової виробнічої
бази; розширення
діючих виробничих
потужностей;
реалізація
переваг нижчої
вартості чинників
виробництва;
можливість
уникнення
циклічності
або сезонної
нестабільності
виробництва;
пристосування
до процесу
скорочення
життєвого циклу
продукції;
підвищення
ефективності
існуючого
маркетингу;
придбання нових
каналів торгівлі;
можливість
проникнення
на конкретний
географічний
ринок; вивчення
потреб, набуття
управлінського
досвіду на
нових ринках;
пристосування
до країни, що
приймає.
Таблиця
4.
Мотивація
безпосередніх
партнерів [22,
с.28].
| 1. Виробничо-економічна | Зменшення Придбання Розширення Реалізація Можливість Пристосування |
| 2. Маркетингова | 2.1. Зростання 2.2. Придбання 2.3. Проникнення 2.4. Вивчення 2.5. Пристосування |
| 3. Інші мотиви | 3.1. Пропагандистські, 3.2. Персональні 3.3. Екологічні |
Очевидною
є виробничо-економічна
та маркетингова
мотивація
партнерів. Не
слід ігнорувати
й інші, як правило,
не декларовані
та рідко досліджувані
мотиви –
пропагандистські
та престижні,
характерні
як для діяльності
за кордоном
великих корпорацій,
так і для міжнародного
бізнесу в окремих
сферах (туризм,
сервіс тощо);
персональні,
коли СП створюються
засновниками
однієї національності
або на родинних
засадах; екологічні,
коли розв”язується
завдання виведення
екологічно
брудних виробництвю
У свою
чергу, фірми
країн, що розвиваються,
при створенні
СП орієнтуються
також на можливість
доступу до
нових технологій
та передових
методів управління,
використання
збутової мережі
партнера й
відомих у світі
торгових марок,
мобілізацію
додаткових
фінансових
ресурсів тощо.
Слід
зазначити, що
спільні підприємства
використовуються
не тільки для
освоєння ринку
приймаючої
країни, а й з
метою подальшого
виходу на ринки
сусідніх країн
або цілих регіонів
світу.
Більш
узагальнений
склад цілей
іноземного
та українського
партнерів при
створенні СП,
а також структура
можливих відхилень
в їх досягненні
представлені
в додатку 3.
На території
України СП може
бути створене:
а) шляхом
його заснування;
б) у результаті
придбання
іноземним
інвестором
частки участі
(паю акцій) у
діючому підприємстві
без іноземної
інвестиції;
в) в результаті
придбання
юридичною чи
фізичною особою
України частки
участі у підприємстві
із 100%-вою іноземною
інвестицією.
Процес
заснування
СП базується
на чинному
законодавстві,
відбиває логіку
і порядок
аналітично-організаційних
робіт, що склалися,
і включає кілька
стадій (рис.4).
Вибір
сфери
діяльності
СП
Оцінка
українського
партнера
Пошук
і оцінка зарубіжного
партнера
Попередні
переговори
Техніко-економічні
розрахунки
Підготовка
проектів установчих
документів
Остаточні
переговори
Реєстрація
СП як юридичної
особи у місцевому
органі влади
Реєстрація
іноземної
інвестиції
Реєстрація
СП у податковій
інспекції та
органі держстатистики
Реєстрація
СП як учасника
зовнішньоекономічних
зв”язків і
відкриття
банківських
рахунків
Рис.4.
Порядок створення
СП [22, с.50].
Вибираючи
сферу діяльності,
необхідно
виходити з
того, що СП може
здійснювати
будь-яку діяльність,
яка відповідає
цілям, передбачених
статутом
підприємства,
і не заборонена
законами, що
діють на території
України.
Український
партнер оцінюється
за сукупністю
показників:
- рівень
якості продукції,
що випускається,
її порівняння
зі світовими
аналогами;
- технічні
характеристики
обладнання,
можливості
передачі його
частини в складі
внеску до статутного
фонду;
- наявність
окремо розташованих
будівель або
споруд, а також
вільних площ
у діючих цехах
для внеску до
статутного
фонду;
- професійна
підготовка
та спеціалізація
кадрів, можливості
залучення їх
на СП;
- забезпеченість
території
майбутнього
СП транспортними
комунікаціями;
- місцезнаходження
підприємства
відносно
постачальників
сировини,
напівфабрикатів
та комплектуючих
виробів, необхідних
для функціонування
СП.
Пошук
іноземного
партнера має
свої особливості
залежно від
вихідних умов
українського
партнера, який:
має досвід
роботи з потенційним
іноземним
партнером,
коли СП стає
логічним етапом
розвитку взаємодії
експортно-імпортної
діяльності,
поглиблення
науково-технічної
або виробничої
коперації;
має досвід
зовнішньоекономічної
діяльності
з іншими партнерами;
не має такого
досвіду.
Від цього,
зокрема, залежать
масштаби та
термін виконуваних
на цьому етапі
робіт, ступінь
залучення
посередників
і т. ін. Нерідко
ініціатива
створення СП
належить іноземним
фірмам та особам.
Проте
завжди доцільно,
по-перше, забезпечити
багатоваріантність
вибору, а по-друге,
проаналізувати
можливих партнерів
за певною системою
критеріїв. З
цією метою
можуть бути
корисними як
прямі показники
(розміри активів,
їх динаміка,
кількість
працюючих,
динаміка прибутку),
так і побічні
(відношення
прибутку до
витрат виробництва,
рівень продуктивності
праці і т. ін.)[22,
c.52].
Важливим
критерієм
взаємного
вибору партнерів
є відповідність
їх розмірів.
Після
проведення
попереднього
аналізу встановлюються
контакти з
іноземними
партнерами
та проводяться
попередні
переговори,
результатом
яких є підписання
протоколу про
наміри, в якому
вказуються:
Загальний
обсяг виробництва,
розміри поставок
на внутрішній
та зовнішній
ринки.
Розмір
статутного
фонду, частки
власників в
ньому.
3) Співвідношення
між власними
та позичковими
коштами, можливі
розміри кредиту.
4) Загальні
вимоги до
технологічного
устаткування.
5) Наявність
кваліфікованої
робочої сили
в українського
партнера і
потреба в іноземному
персоналі.
6) Організація
продажу та
післяпродажного
обслуговування.
7) Забезпечення
трансферту
прибутку іноземного
учасника.
8) Джерела
наджодження
і напрямки
використання
іноземної
валюти.
9) Можливості
використання
маркетингових
структур іноземного
партнера.
10) Загальні
вимоги до рівня
економічної
ефективності
СП [22, c.53].
Деталізація
домовленості
партнерів про
створення СП
потребує опрацювання
умов його майбутньої
діяльності,
для чого доцільно
провести
техніко-економічне
оцінювання
кількох варіантів
створення СП.
Після
вибору оптимального
(з точки зору
інтересів
українського
та іноземного
партнерів)
варіанта створення
СП рекомендується
скласти попередній
бізнес-план
за прийнятою
як для українського,
так і для іноземного
партнера методикою.
Головні розділи
плану включають
обсяги необхідних
інвестицій
і технологій,
потреби в основному
і оборотному
капіталі, в
позичкових
засобах, розрахунки
витрат виробництва
та цін на готову
продукцію, а
також інші
важливі показники
діяльності
підприємства
(розробка стратегії
маркетингу,
страхування
підприємницької
діяльності,
розробка фінансового
плану і фінансової
стратегії
тощо).
Підготовка
техніко-економічного
обгрунтування
створення
спільного
підприємства
включає:
- уточнення
цілей партнерів,
визначення
об”єкта діяльності;
- обгрунтування
необхідності
створення
спільних підприємств
як форми оптимізації
взаємних інтересів;
- дослідження
ринку збуту
продукції
майбутнього
підприємства,
визначення
його ємкості,
оцінка обсягів
продажу, прогнозування
цін і тарифів;
-
формування
програми виробництва
на основі прогнозу
про потенційний
попит і мінімізацію
виробничих
витрат, ефективне
використання
усіх видів
ресурсів;
- визначення
потреб підприємства
у комплектуючих
виробах, сировині,
енергоносіях,
оцінка їх вартості
за цінами
внутрішнього
та зовнішнього
ринків;
- установлення
обсягів капіталовкладень;
- пошук
оптимальної
структури
зайнятих і
витрат на оплату
праці;
- фінансово-економічний
аналіз діяльності
підприємства.
Особлива
увага при підготовці
техніко-економічного
обгрунтування
приділяється
розробці програми
реалізації,
на базі якої
визначається
програма виробництва,
а також фінансово-економічним
показникам,
які характеризують
результати
майбутньої
діяльності
СП [32, с.160].
При підготовці
проектів установчих
документів
(Договору про
створення СП
та його Статуту)
партнери закріплюють
основні положення
у відповідній
формі. Статут
визначає предмет
і цілі підприємства,
його місцезнаходження,
склад учасників,
порядок формування
статутного
фонду, розмір
часток партнерів,
склад і компетенцію
органів управління
підприємством,
а також порядок
ліквідації
підприємства.
Статут
є додатком до
договору про
створення СП
і складає його
невід”ємну
частину, хоча
і має самостійне
правове значення
[39, c.37].
Після
остаточних
переговорів
і підписання
установчих
документів
проводиться
реєстрація
СП як юридичної
особи в місцевих
органах влади
(за місцем юридичної
адреси СП).
Державна
реєстрація
іноземних
інвестицій
здійснюється
місцевими
органами влади
до початку, в
період або
після фактичного
здійснення
інвестицій
шляхом подання
іноземними
інвесторами
до зазначених
органів інформації
у трьох примірниках
згідно з установленою
формою.
Податкові
та митні органи
й банківські
установи в
межах своєї
компетенції
ведуть облік
операцій, пов”язаних
із фактичним
здійсненням
іноземних
інвестицій,
і надсилають
відповідно
до встановлених
форм та термінів
зведену оперативну
інформацію
про це Міністерству
статистики
України та
органам, які
здійснюють
державну реєстрацію
іноземних
інвестицій.
2.2.
Механізм
функціонування
СП.
Матеріально-майнові
та початкові
фінансові умови
господарської
діяльності
СП складаються
в процесі формування
його статутного
фонду і залучення
кредитів. На
етапі створення
СП в його засновницьких
документах
розв"язуються
принципові
питання управління
та кадрового
забезпечення,
закладається
організаційно-економічний
механізм формування,
згідно з конкретними
цілями СП, діючими
нормативно-правовими
регуляторами
та домовленістю
партнерів.
Функціонуючи
в реальному
середовищі
на території
України, СП, з
одного боку,
відображають
відповідні
економічні
відносини, а
з іншого – мають
особливості
діяльності,
пов”язані з
їх внутрішньою
специфікою
та рядом зовнішніх
чинників.
Механізм
управління
спільним
підприємством
розглядається
як єдина система,
що складається
з ряду взаємопов”язаних
підсистем.
Перша
підсистема
– правове
забезпечення
СП – посідає
центральне
місце серед
інших підсистем
управління
СП, поскільки
вона повністю
або частково
регламентує
і регулює їх
діяльність.
Світовий досвід
переконує, що
головним для
інвестора є
стабільність
законодавства,
яка дозволяє
планувати та
здійснювати
ефективне
господарювання
діяльністю
СП.
Друга
підсистема
– організаційна
структура
управління
СП, яка має
особливості,
що полягають
в наступному:
- представники
всіх сторін
інвестування
утворюють
правління, яке
є найвищим
органом СП, що
розглядає та
вирішує всі
найважливіші
питання діяльності
СП;
- склад
дирекції визначається
на засіданні
правління;
-
контрольну
функцію виконує
ревізійна
комісія, склад
якої визначається
правлінням.
Третя
підсистема
– стратегічне
планування
виробничо-господарської
діяльності
і маркетинг
в СП. Сюди входять
планова та
маркетингова
діяльність
підприємства.
Четверта
підсистема
– фінансово-кредитні
відносини, роль
яких в управлінні
СП визначається
тим, що вони
торкаються
майже всіх
сторін його
діяльності.
Джерела фінансування
СП можуть бути
зовнішні (позики,
кредити, формування
акціонерного
капіталу) та
внутрішні
(прискорена
амортизація
та зростання
частки нерозподіленого
прибутку).
П”ята
підсистема
– кадрове
забезпечення
та соціальні
питання діяльності
[12, c.11].
Організаційна
структура
управління
спільним
підприємством
регулюється
нормативами
тієї чи іншої
організаційно-правової
форми підприємства
(рис.5) і водночас
залежить від
специфіки
самого СП (склад
засновників,
розмір, особливості
технологічного
процесу і т.
ін.). Утворення
і діяльність
таких органів
управління
СП, як загальні
збори учасників,
ревізійна
комісія та
дирекція (в
частині прав
та обов”язків
генерального
директора та
дирекції в
цілому) регламентується
статутом
підприємства.
Подальше формування
організаційної
структури СП,
посадова
регламентація
служб і підрозділів
здійснюється
СП самостійно,
згідно зі стратегією,
тактикою і
конкретними
умовами його
діяльності.
Засновники
Ревізійна
комісія
Загальні
збори учасників
- Перевірка
річного балансу
- Перевірка
правильності
бухгалтерського
обліку
-
Оперативний
контроль поточної
діяльності
Стратегія
розвитку
Зміни
до установчих
документів
Формування
фондів та їх
використання
Зміна
розмірів статутного
фонду
Розгляд
та затвердження
балансу, рахунку
прибутків та
збитків
Використання
прибутку
Порядок
розподілу
прибутку між
учасниками
Порядок
трансферту
прибутку
Порядок
збуту продукції
на внутрішньому
та зовнішньому
ринках (одностайні
рішення)
Дирекція
Генеральний
директор
Рис.5.
Організаційна
структура
управління
СП [22, с.59].
Матеріально-технічне
забезпечення
здійснюється
як з внутрішнього,
так і з зовнішнього
ринків. Постачання
із зовнішніх
ринків зумовлює
постійні контакти
з митними службами,
робота яких
регулюється
Митним кодексом
України та
Законом “Про
єдиний митний
тариф”. Від
мита та продажу
на імпорт
звільняється
лише майно, що
ввозиться в
Україну як
внесок іноземного
інвестора до
статутного
фонду підприємства,
а також майно,
що ввозиться
з метою інвестування
на підставі
господарських
договорів
(контрактів).
Особливої
уваги потребує
група проблем,
пов”язана із
аналізом джерел
формування
фінансових
ресурсів спільних
підприємств.
Адже, саме на
основі використання
фінансових
ресурсів будуються
економічні
методи стимулювання
праці, відбувається
розширене
відтворення
на спільних
підприємствах.
Фінансові
ресурси на
таких підприємствах,
як правило,
розглядаються
за такими ознаками
- по-перше,
це фонди грошових
коштів акумуляційного
характеру, які
виникають і
формуються
в результаті
виробництва
та діяльності
спільного
підприємства;
- по-друге,
вони виникають
у результаті
реалізації
товарів, тобто
це ті доходи,
які мають матеріальна
покриття;
- по-третє,
джерелами їх
формування
є внески співзасновників,
амортизація,
прибуток, надходження
від продажу
цінних паперів,
а також інші
надходження.
До формування
фінансових
ресурсів СП
можуть залучатися
і позичені
кошти – кредити
банків, кредиторська
заборгованість
[57, с.22].
Аналіз
структури і
джерел фінансування
капітальних
вкладень СП,
що пропонується
сучасною економічною
літературою,
дозволяє представити
наступну схему
(рис.6).
Основний
капітал
Оборотний
капітал
Право
користуватися
землею, іншими
ресурсами,
будівлі, споруди,
основне обладнання,
ліцензії та
“ноу-хау”, допоміжне
обладнання,
транспортні
засоби
Сировина
і матеріали,
комплектуючі
вироби, грошові
засоби, у тому
числі на фінансування
підготовки
кадрів, маркетингові
дослідження,
заробітну
плату, відрядження
тощо
Власні
вкладення
учасників СП
Позичені
засоби
Вкладення
вітчизняного
учасника СП
Вкладення
іноземного
учасника СП
Залучені
вітчизняним
учасником
Залучені
іноземним
учасником
Залучені
СП
Рис.6.
Фінансування
створення СП
[9, с.261].
Основний
та оборотний
капітал складають
статутний фонд
по вартості.
Свою
специфіку має
порядок утворення
фондів, реалізації
продукції,
розподілу
прибутків та
оподаткування,
кредитування
та розрахункових
операцій, страхування
СП.
Склад
фондів СП, порядок
їх утворення
та використання
фіксуються
в засновницьких
документах.
Як правило,
створюються
амортизаційний
фонд, фонд розвитку
виробництва,
науки і техніки,
фонд матеріального
заохочення,
фонд соціального
розвитку.
Обов”язковим
є також резервний
фонд, який фіксується
і має становити
25% статутного
фонду. При зміні
розмірів останнього
змінюється
й резервний
фонд.
Амортизаційні
відрахування
здійснюються
переважно за
чинними галузевими
нормативами.
Проте допускається
можливість
встановлення
в засновницьких
документах
іншого порядку
таких відрахувань,
оскільки в
західних країнах
застосовується
швидкий графік
амортизаційних
відрахувань,
а в балансовій
системі враховуються
різноманітні
резерви, не
типові для
вітчизняної
практики. Для
ефективної
роботи СП важливо
виробити оптимальну
амортизаційну
політику, яка
дала б змогу
підтримувати
основні фонди
на сучасному
рівні і водночас
не допускати
зростання
собівартості,
яка знижує
конкурентоспроможність
продукції СП.
Обсяг
фонду розвитку
виробництва,
науки і техніки
не обмежується.
Порядок його
утворення
(відрахування
від прибутків
до оподаткування)
стимулює акумуляцію
та витрати
коштів насамперед
на розширення
виробництва
та інноваційну
діяльність.
За рахунок
цього фонду
фінансуються
витрати СП на
маркетинг, тоді
як відрахування
у фонди матеріального
заохочення
та соціального
розвитку є
прямим “відрахуванням”
з прибутків,
що підлягають
розподілу між
партнерами.
Тому
для СП важливе
значення має
розробка ефективних
систем стимулювання
та розв”язання
соціальних
питань.
Спільні
підприємства
самостійно
планують виробництво
й визначають
порядок реалізації
продукції та
послуг на
внутрішньому
та зовнішньому
ринках за валюту
України та
іноземну валюту.
На
внутрішньому
ринку СП можуть
використовувати
галузеві та
територіальні
системи збуту,
систему оптової
торгівлі, зокрема
прямі договори
поставки, реалізувати
продукцію через
зовнішньоторговельні
організації.
У ряді випадків
спільні підприємства
обходяться
без посередників,
наприклад, при
реалізації
продукції
українським
учасникам СП,
при наданні
послуг, у випадку
організації
фірмової торгівлі.
Прибуток
від реалізації
продукції
(робіт, послуг)
визначають,
вираховуючи
з одержаної
виручки (без
податку на
додану вартість,
акцизного
збору) витрати
на виробництво
та реалізацію
продукції, що
включається
до собівартості
продукції.
Порядок
розподілу
прибутку СП
ілюструє рис.7.
Залишковий
прибуток
розподіляється
між засновниками
спільного
підприємства
згідно з установчими
документами.
Основним критерієм
розподілу може
служити питома
вага вкладу
кожного учасника
СП в статутний
фонд.
Порядок
оподаткування
СП у 1992-1993 рр. розглянутий
в додатку 4.
Чинним
законодавством
України надаються
податкові
пільги з перших
кроків спільного
підприємництва
в Україні. Згідно
з Декретом КМ
“Про режим
іноземного
інвестування
в Україні” СП,
які мають в
статутному
фонді кваліфіковану
іноземну інвестицію,
надаються такі
пільги:
- звільнення
від податку
на додану вартість
робіт та послуг
власного виробництва
на 5 років з моменту
офіційної
реєстрації
підприємства;
- звільнення
від податку
на прибуток
новостворених
виробничих
СП протягом
п”яти років
з моменту оголошення
прибутку з
подальшою
виплатою згаданого
податку в розмірі
50% від встановлених
законом України
ставок;
- встановлення
додаткових
податкових
пільг для СП,
які діють у
пріоритетних
галузях економіки,
визначених
Державною
Програмою
заохочення
іноземних
інвестицій,
або для СП, що
діють у спеціальних
(вільних) економічних
зонах, визначених
законодавством
України про
ці зони.
Виручка
від реалізації
Витрати
на виробництво
проценти
за кредит
штрафи,
пені, неустойки
Балансовий
прибуток
Резервний
фонд (25% статутного
фонду)
Фонд
розвитку
виробництва,
науки і техніки
Страхові
платежі
Прибуток,
що підлягає
оподаткуванню
Платежі
до бюджету
(30%)*
Фонд
матеріального
заохочення
Фонд
соціального
розвитку
Залишковий
прибуток
*)
Звільнення
в перші два
роки роботи
Рис.7.
Порядок розподілу
прибутку СП
до 1992 року [22, c.66].
Розрахунково-кредитні
відносини
спільних підприємств
регулюються
відповідними
актами, які
розвиваються
в процесі формування
банківської
системи ринкового
типу. Тепер
грошові кошти
СП зараховуються
на його рахунок
відповідно
в Національному
банку України
та Експортно-Імпортному
Банку. Ці кошти
використовуються
на цілі, пов”язані
з діяльністю
підприємства.
Спільне підприємство
може користуватися
кредитами,
наданими на
комерційних
умовах. Кредит
у валюті України
надається
Національним
банком, Експортно-Імпортним
Банком та
комерційними
банками, а в
іноземній
валюті - Експортно-Імпортним
Банком або за
його згодою
іноземними
банками та
фірмами (додаток
5).
Важливе
значення для
функціонування
СП має страхування
ризиків. Страхування
економічних
ризиків здійснюється
самостійно
обраними СП
страховими
компаніями
(державними,
акціонарними,
іноземними,
змішаними)
(додаток 6). Страхові
премії виплачуються
з валового
прибутку СП.
Спільне підприємство
зобов”язане
оперативно
інформувати
страхову компанію
про всі суттєві
зміни в об”єктах
страхування,
розмірах страхових
сум та ступені
ризику. Зазначені
дані є підставою
для перегляду
умов страхування
та збільшення
страхових
премій; договір
страхування
в частині зобов”язань
страхової
компанії втрачає
силу.
Зовнішньоекономічні
операції СП
страхуються
на договірних
засадах і є
добровільними.
При цьому страхування
експортних
кредитів, позичок,
окремих контрактів
на поставку
машин, устаткування,
інвестицій
на території
України і за
її межами
здійснюється
спеціалізованим
страховим
акціонерним
товариством,
контрольний
пакет акцій
якого належить
урядові України.
Розрізняються
такі види ризиків:
відмова партнера
від узятих на
себе зобов”язань
або одностороннє
анулювання
ним договору
з політичних
мотивів; конфіскація
чи націоналізація
майна СП або
внеску іноземного
учасника; валютна
блокада з боку
уряду; примус
іноземного
учасника СП
до перегляду
умов договору;
введення урядом
законів, указів,
декретів або
інструкцій,
зокрема анулювання
імпортних
ліцензій, які
призвели б до
неможливості
виконання
підписаних
угод. Крім того,
передбачено
страхування
ризиків внаслідок
аналогічних
дій з боку власного
уряду [22, c.71].
Тепер
в Україні формується
система страхового
забезпечення
діяльності
підприємств,
яка охоплює
операції щодо
всіх існуючих
і таких, що
враховуються
у світовій
практиці, ризиків.
Чисельність
персоналу СП
не регламентується
і є предметом
узгодження
його засновників.
Самостійно
вирішуються
питання найму
та звільнення,
форми і розміри
оплати праці
і матеріального
заохочення.
Трудові відносини
з найманими
працівниками
регулюються
трудовими і
колективними
угодами. За
домовленістю
сторін з працівниками
можуть бути
укладені трудові
контракти. При
цьому умови
колективної
та трудової
угод не повинні
погіршувати
стану найманих
працівників
СП порівняно
з умовами,
установленими
чинним законодавством
України про
працю.
Діяльність
професійних
спілок, соціальне
забезпечення
і страхування
місцевих працівників
СП регулюються
чинним на території
України законодавством.
На іноземних
громадян поширюється
встановлений
на СП режим
роботи та чинне
українське
законодавство
щодо деяких
умов праці.
Умови оплати
праці, порядок
надання відпусток
та пенсійного
забезпечення
визначаються,
як правило,
трудовою угодою
з кожним іноземним
громадянином.
Платежі на
пенсійне забезпечення
цих громадян
перераховуються
у відповідні
фонди країн
їх постійного
проживання
(у відповідній
валюті). Передбачено
також перерахування
невикористаної
частини заробітної
плати іноземців
за кордон у
іноземній
валюті. Оподаткування
заробітної
плати іноземних
працівників
СП регулюється
спеціальними
нормативно-правовими
актами. Можуть
допускатися
особливості
для іноземців
з питань найму
та звільнення,
форм і розмірів
зарплати,
матеріального
заохочення
та страхування.
Це залежить
як від специфіки
організації
праці на конкретному
СП, так і від
змісту відповідних
державних угод
[22, с.61].
Фінансові
показники
діяльності
СП багато в
чому залежать
від методики
розрахунку
та прийнятої
системи обліку.
Згідно з чинним
законодавством
СП здійснюють
бухгалтерський
облік та звітність
за встановленими
законодавством
України правилами.
Водночас СП
мають додатково
вести бухгалтерський
облік та звітність
за правилами,
що діють у країні
іноземного
інвестора.
Спільні
підприємства
несуть відповідальність
за додержання
порядку ведення
та достовірності
обліку й звітності,
перевірки
фінансової
та комерційної
діяльності
СП, у тому числі
з метою оподаткування,
здійснюється
офіційно
зареєстрованими
аудиторськими
організаціями
України.
Специфіка
спільних підприємств
ураховується
й при прийнятті
нормативно-правових
документів,
які регулюють
валютні відносини.
2.3.
Умови ефективного
розвитку спільних
формувань.
Вітчизняний
досвід свідчить
про нерозробленість
механізмів
створення та
функціонування
спільних підприємств
у труктурі
економічних
відносин в
Україні, наявність
загальгих та
окремих нерозв”язаних
проблем.
Виділення
груп проблем
створення та
функціонування
міжнародних
спільних підприємств
(політико-правових,
економічних,
соціально-культурних
та інфраструктурних)
в реальній
системі управлінських
координат
(внутрішньовиробничий,
галузевий,
асоціативний,
регіональний,
національний
та міжнародний
рівні) дозволяє
сформувати
методичний
підхід до їх
аналізу з метою
моніторингу
та відповідного
реагування
(рис.8).
Ключовими
факторами, що
визначають
варіанти та
терміни розв”язування
проблем і
ефективність
спільного
підприємництва
в цілому, є
формування
адекватного
середовища
через систему
диференційованих
регуляторів,
здатність СП
розробляти
і реалізувати
власну стратегію
та відповідні
організаційні
структури, а
також ефективність
методів і стилю
управління
СП та їх соціальна
адаптація [53,
c.12].
Таким
чином, умовами
ефективного
розвитку спільних
формувань є:
1) Формування
сприятливого
середовища.
2) Стратегія
та розвиток
організаційних
структур спільних
підприємств.
Використання
потенціалу
вільних економічних
зон.
Природним
середовищем
для ефективного
розвитку СП
є ринкова економіка
з притаманними
їй розвиненими
нормативно-правовими
та економічними
регуляторами
і відповідною
інфраструктурою.
Таке середовище
в Україні лише
починає формуватися,
до того ж ринкова
переорієнтація
економіки
відбувається
в складному
сплетінні
політичних
та соціально-економічних
процесів.
Р І В Н І | Міждержавний | |||
| Загальнодержавний | ||||
| Регіональний | ||||
| Галузевий (асоціативний) | ||||
| Внутрішньовиробничий | ||||
| Функціонування СП | Створення СП | |||
П Р О Б Л Е М И | Політико-правові | Політична нестабільність | ||
| Нерозробленість законодавства | ||||
Організаційно-структурні | Нерозвиненість інфраструктури | |||
| Інертність організаційних структур | ||||
| Консервативність методів оцінки, багатоступінчатість прийняття рішень | ||||
| Недостатній рівень співпраці з міжнародними економічними структурами | ||||
Економічні | Нестабільність валюти | |||
| Деформоване ціноутворення | ||||
| Відсутність реальних стимулів | ||||
| Жорстка система кадрового, фінансового і матеріально-технічного забезпечення | ||||
| Соціально-психологічні | Інерційність господарського мислення і відсутність досвіду управління | |||
| Несприйняття населенням окремих форм іноземної участі | ||||
| Мовно-культурологічні бар”єри | ||||
Рис.8.
Проблеми створення
і функціонування
СП [53, с.11].
Спільні
підприємства
функціонують
у відповідному
політико-правовому,
інституціональному,
економічному
та соціально-культурному
середовищі.
Як необхідні
умови політико-правового
середовища
для розвитку
СП розглядають:
- політична
стабільність;
- позитивне
ставлення до
іноземних
інвестицій;
- наявність
нормативно-правових
регуляторів,
їх надійність
та доступність,
а також передбачуваність
змін.
Основними
факторами є
політичні
процеси та
інститути, а
також законодавство.
При
оцінці економічного
середовища
розглядаються
наступні фактори:
сутність економічної
системи, структура
економіки,
ефективність
і орієнтація.
У процесі
формування
інституціонального
середовища,
яке сприяє
спільному
підприємництву,
Україні потрібно,
з одного боку,
подолати відірваність
від міжнародних
економічних
структур, а з
іншого – інтенсивно
розвивати
внутрішні
ринкові структури
та інститути
для забезпечення
ефективної
іноземної
інвестиційної
діяльності.
Певний вплив
на інтенсифікацію
іноземної
інвестиційної
діяльності
має взаємодія
в межах регіональних
і субрегіональних
міжнародних
інтеграційних
угруповань.
Факторами
інституціонального
середовища,
що включає в
себе дві підсистеми
– ресурси та
інфраструктуру,-
є природні
ресурси, населення,
ноу-хау, екологія,
інфраструктура.
Соціально-культурне
середовище
характеризують
такі фактори,
як мотивація
до праці, освіта
і майстерність,
взаємовідносини,
відношення
до природи і
майбутнього.
Всі
вищезгадагі
фактори використовуються
для оцінки
відповідних
середовищ і
на цій основі
отримують
загальну
характеристику
середовища,
в якому створюються
і функціонують
спільні підприємства.
Не викликає
сумніву той
факт, що формування
сприятливого
для міжнародного
бізнесу
соціально-культурного
середовища
та його складових
елементів тісно
пов”язане і
багато в чому
визначається
змінами в
політико-правовому,
інституціональному
та економічному
середовищі.
Так, розвиток
форм власності
роздержавлення
і приватизація
сприяють розвитку
підприємництва,
безпосередньо
включають у
сферу економічних
відносин особистий
інтерес. Розвиток
прогресивних
організаційних
структур управління
та розпад
бюрократичної
командно-адміністративної
системи сприяє
подоланню
інерційності
господарського
мислення [22, c.101].
Створення
гнучких, мобільних,
адаптованих
до зміни умов
функціонування
систем управління
і відповідних
організаційних
структур –
важлива передумова
успішної діяльності
спільних підприємств.
З точки
зору макроекономічного
регулювання
міжнародні
СП виявляються
чи не найбільш
організаційно-економічно
самостійними
суб”єктами
господарювання
в Україні. В
цілому самостійність,
яка надається
СП у здійсненні
виробничої,
інвестиційної
та зовнішньоекономічної
діяльності,
дає їм змогу
напрацьовувати
та здійснювати
власну стратегію.
При розробці
ефективної
стратегії СП
потрібно брати
до уваги досвід
підприємства
та особливості
його діяльності.
На початкових
етапах функціонування
СП орієнтується
преважно на
пошук прибуткових
ринків збуту,
входження в
них, утримання,
а згодом і на
розвиток своїх
конкурентних
позицій.
У практиці
стратегічного
менеджменту
вирізняють
провідну стратегію
(“продукт-ринок”),
яка визначає
види продукції
і базові технології
їх виробництва,
ринки збуту,
шляхи та засоби
досягнення
переваг над
конкурентами,
а також функціональні
(стратегія
НДПКР, виробнича
стратегія,
стратегія
маркетингу)
та ресурсні
або забезпечуючі
(стратегія
фінансування,
кадрова стратегія,
стратегія
матеріально-технічного
забезпечення)
стратегії.
Для
аналізу діяльності
українсько-зарубіжних
СП можна агреговано
ідентифікувати
дві стратегічні
орієнтації:
- офенсивна
(наступальна),
тобто спрямована
на виведення
СП в позицію
лідера в частині
ринку, якості
і конкурентоздатності
пропонованих
виробів та
зміцнення його
в цій ролі. Офенсивна
стратегія –
глобальна
стратегія
ризику в різних
напрямках, вона
потребує високого
ресурсного
забезпечення,
кваліфікованих
кадрів і добре
розвиненого
науково-технічного
потенціалу
підприємства;
- дефенсивна
(оборонна), яка
розрахована
на утримання
завойованих
ринкових, економічних
та науково-технічних
позицій. Ця
стратегія може
бути характерною
як для великих
СП, що володіють
монопольними
позиціями на
ринку високодиференційованої
крупносерійної
продукції з
довгим життєвим
циклом, так і
для середніх
та малих СП,
які мають утримувати
свої конкурентні
позиції. Ця
стратегія
орієнтує підприємство
на покращення
організаційного,
технологічного
і технічного
рівнів виробництва
та на вдосконалення
традиційної
продукції з
метою зниження
її собівартості,
але без ризику
розробки принципово
нових виробів
та послуг [22,
c.120].
Для СП у
наукомістких
галузях, де
технологія
визначає їх
ринкові позиції
та перспективний
конкурентний
статус, важливим
є цілеспрямоване
формування
і послідовна
реалізація
структурно
вирізненої
технологічної
стратегії. Під
нею розуміють
системні правила
виявлення
пріоритетів
і розподілу
ресурсів при
виборі технологій
виробництва
згідно з довгостроковими
цілями СП.
Незалежно
від орієнтації
стратегії
необхідно
враховувати
оптимальний
діапазон її
реалізації.
Головна
мета при аналізі
та формуванні
організаційної
структури СП
– забезпечити
її відповідність
стратегії та
адаптивність
до змін у середовищі
бізнесу.
Одним з
найважливіших
критеріїв при
виборі структури
управління
є рівень централізації.
Для підприємства,
орієнтованого
на багато географічно
віддалених
ринків, характерний,
як правило,
високий рівень
самостійності
окремих підрозділів
у прийнятті
рішень Навпаки,
фірма, яка збуває
однорідну
продукцію на
одному або
кількох ринках,
швидше використовуватиме
централізоване
управління.
Другий
аспект аналізу
та формування
організаційної
структури –
це розподіл
функцій управління.
Згідно з стратегічними
завданнями
діапазон рівня
доцільності
існування тих
чи інших управлінських
ланок може бути
дуже великим.
Організаційно
оформленою
і достатньо
апробованою
у світовій
практиці передумовою
активізації
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності
є створення
вільних економічних
зон (ВЕЗ) різних
типів (безмитних
торгових зон,
експортних
виробничих
зон, імпортних
виробничих
зон, банківських
і страхових
безмитних зон,
зон технологічного
розвитку, комплексних
зон) [22, c.125].
Головними
мотивами їх
створення
виступають:
збільшення
валютних надходжень
у країну; розвиток
експортних
виробництв;
технічна модернізація
окремих галузей;
розвиток економічно
відсталих
регіонів;
забезпечення
більш повної
зайнятості
населення;
розвиток
інфраструктури
тощо. Таким
чином, очевидна
мотиваційна
взаємозалежність
не тільки з
розвитком в
Україні міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності,
але і зі стратегічними
цілями структурної
трансформації
національної
економіки.
Як свідчить
досвід, механізми
функціонування
ВЕЗ у країнах
з перехідною
економікою
дозволяють
взаємопов”язано
ворішувати
дві групи завдань:
- створювати
функціональні
і регіональні
елементи реальних
ринкових відносин
та структур
у переважно
неринковій
економіці за
рахунок розвитку
нових форм
власності і
відповідних
організаційних
структур на
мікро- та макрорівнях;
забезпечення
самостійності
і незалежності
у діяльності
суб”єктів
господарювання,
децентралізації
системи управління
економікою
тощо;
- налагоджувати
і відпрацьовувати
зовнішньоекономічні
зв”язки у їх
найбільш зрілих
формах, насамперед
через спільну
з іноземними
партнерами
інвестиційно-підприємницьку
діяльність.
В Україні
формується
правова база
для створення
ВЕЗ. Відповідно
до чинного
законодавства,
спеціальна
(вільна) економічна
зона визначається
як частина
території
України, на
якій створюються
та діють спеціальний
правовий режим
економічної
діяльності,
порядок зас
та дії законодавства
України. Такі
зони мають
створюватися
для залучення
іноземних
інвестицій
з орієнтацією
на розвиток
спільної
підприємницької
діяльності
для збільшення
експорту товарів
та послуг, а
також поставок
високоякісних
товарів на
внутрішній
ринок; залучення
та впровадження
нових технологій,
ринкових методів
господарювання;
розвиток
інфраструктури
ринку; вирішення
завдань соціального
розвитку тощо.
Ключовими
загальними
факторами ВЕЗ
у контексті
прискореного
розвитку міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності
є такі:
- забезпечення
ігвестиційно-
структурної
політики, коли
ВЕЗ виступають
інструментами
стимулювання
діяльності
спільних
підприємницьких
структур у
пріоритетних
для України
галузях та
регіонах, де
потрібні значні
капіталовкладення;
- необхідність
першочергового
розвитку транспортної
та інформаційно-комунікаційної
інфраструктури,
адаптованої
до відповідних
регіональних
і світових
систем [22, c.131].
Вільні
економічні
зони виконують
стимулюючу
роль у формуванні
політико-правових,
економічних,
соціально-культурних
та інфраструктурних
передумов
розвитку спільних
підприємств.
В умовах формування
нових (селективних)
підходів до
іноземного
інвестування
в Україну,
локалізація
сприятливого
інвестиційного
і підприємницького
клімату ефективна
саме у межах
ВЕЗ, чітко
орієнтованих
на пріоритети
розвитку національної
економіки.
Отже, вивчення
матеріалу
даного розділу
дозволяє зробити
наступні висновки:
Для
створення і
функціонування
спільних підприємств
необхідні певні
політико-правові,
економічні,
соціально-культурні
та інфраструктурні
умови.
При
укладанні угоди
про створення
спільних підприємств
сторони переслідують
різноманітні
цілі, які залежать
від багатьох
факторів, у
тому числі і
від рівня їх
економічного
розвитку,
науково-технічного
потенціалу.
Можна визначити
і деякі загальні
мотиви. Серед
них: залучення
в країну прогресивних
технологій;
одержання нових
джерел прибутків;
скорочення
капітальних
витрат при
створенні нових
потужностей;
проникнення
на конкретний
ринок; набуття
управлінського
досвіду; придбання
виробничої
бази та джерел
сировини; вивчення
потреб нових
ринків; підвищення
ефективності
маркетингу;
можливість
уникнути циклічної
і сезонної
нестабільності;
наявність
переваг більш
низької вартості
факторів виробництва
тощо.
Процес
створення СП
базується на
чинному законодавстві,
відбиває логіку
і порядок
аналітично-організаційних
робіт, що склалися,
і включає кілька
стадій (вибір
сфери діяльності
СП, оцінка
українського
партнера, пошук
і оцінка зарубіжного
партнера, попередні
переговори,
техніко-економічні
розрахунки,
підготовка
проектів установчих
документів,
остаточні
переговори,
реєстрація
СП та іноземної
інвестиції
у місцевому
органі влади,
податковій
інспекції,
органі держстатистики).
Механізм
управління
спільним
підприємством
розглядається
як єдина система,
що складається
з ряду взаємопов”язаних
підсистем:
правового
забезпечення
СП, організаційної
структури
управління
СП, стратегічного
планування
виробничо-господарської
діяльності
і маркетингу
в СП, фінансово-крадитних
відносин, кадрового
забезпечення
та соціальних
питань діяльності
СП.
Вирішальними
умовами ефективного
розвитку спільного
підприємництва
є формування
сприятливого
середовища;
здатність СП
розробляти
і реалізувати
власну стратегію
та відповідні
організаційні
структури,
наявність
ефективних
методів і стилю
управління
СП, їх соціальна
адаптація;
використання
потенціалу
спеціальних
вільних економічних
зон.
Розділ
3. Аналіз ефективності
спільних
підприємств
(на
прикладі Київської
області).
3.1.Методи
оцінки ефективності
інвестицій
в створення
СП.
Перші
підсумки діяльності
спільних підприємств
свідчать про
необхідність
більш активного
впливу на процес
залучення
іноземних
вкладень. Це
відображається
в створенні
правової та
економічної
бази, використанні
стимулів розвитку
спільної діяльності.
Прийняті
законодавчі
акти в Україні
ще не в достатній
мірі забезпечують
найбільш оптимальний
режим пройому
капіталу. Тому
розробка проектів
іноземних
вкладень, створення
спільних підприємств,
акціонерних
товариств,
укладання
концесійних
угод вимагають
ретельного
обгрунтування
та оцінки їх
ефективності.
Проблема
оцінки ефективності
капітальних
вкладень в
методичному
плані вважалась
найбільш розробленою
в нашій економіці.
Однак дослідження
показують, що
методи оцінки
ефективності
вкладень не
є поки достатньо
надійним засобом
у виборі варіантів
вкладень і
обгрунтуванні
реальних проектів
вкладень іноземних
інвесторів.
Аналіз
також показав,
що ефективність
спільних проектів
оцінюється
за досить вузьким
рядом показників,
при проектуванні
відсутній
варіантний
відбір, не оцінюються
можливості
й ефективність
циклу “капітальні
вкладення –
нові виробництва”.
В результаті
прийняття
рішень по проблемам
іноземних
вкладень носить
спонтанний
характер, а
затверджені
проекти не є
керівництвом
до дії, в першу
чергу, для іноземних
партнерів.
В методичному
плані не уточнені
питання оцінки
і структури
вкладень, нормативної
бази і визначення
вигідності
(рентабельності)
конкретних
варіантів
вкладень. Практично
відсутні вимоги
до обгрунтування
проектів спільної
діяльності
і відображення
в них вигідності
вкладень партнерів.
Літературний
огляд по цій
проблемі свідчить
про те, що значно
виріс інтерес
багатьох економістів
до зарубіжної
практики оцінки
ефективності
інвестування
і, зокрема, до
використання
норми прибутку
при оцінці
вигідності
капітальних
вкладень. Тому
доцільно розглянути
ряд пропозицій
відносно методів
оцінки ефективності
іноземних
вкладень в
спільній діяльності.
Для
оцінки вкладень
використовувались
показник загальгої
(абсолютної)
ефективності,
який повинен
бути не меншим
за норматив
ефективності
капвкладень,
а також ряд
показників,
характеризуючих
процес перетворення
капвкладень
в діючі основні
фонди (показник
окупності,
продуктивність
праці, фондовіддача,
ресурсоємкість
і капіталоємкість
продукції,
тривалість
будівництва,
проектування
й освоєння
потужностей,
економія затрат
і ресурсів
тощо), соціальний
ефект, стан
навколишнього
середовища.
При виборі
варіантів
капітальних
вкладень
рекомендувалось
визначати
показник приведених
затрат. Критерієм
вибору в даному
випадку вважається
мінімум приведених
затрат [31,
с.17].
Вказані
показники і
методи можуть
застосовуватися
в теперішній
час як варіант
оцінки при
проектуванні
і плануванні
капвкладень
в спільних
виробництвах
з участю іноземних
інвесторів.
При цьому слід
відмітити, що
ефект спільної
діяльності
треба визначати
на основі результатів
оновлення
виробництва,
пов”язаних
із здійсненням
капіталовкладень.
Крім того,
застосування
даного варіанту
оцінки вимагає
уточнення
нормативів
ефективності
та нормативів
приведення
різночасових
затрат.
Дані
нормативи
раніше визначалися
централізовано.
Враховуючи
рекомендації
Фонду державного
майна і Національного
банку України,
норматив ефективності
можна встановлювати
в межах 10-15% [38,
с.3]. По нормативу
приведення
можливе використання
величин, які
застосовувалися
раніше, - (0,08), так
як немає ніяких
роз”яснень
по цій проблемі.
Досвід
західноєвропейських
країн, США, Фінляндії
свідчить про
те, що, використовуючи
ті ж підходи
і принципи,
вони мають
більш потужний
парат інвестиційного
проектування.
Послідовність
і стрункість
системи дозволяє
вести пошук
і вивчення
об”єктів
капіталовкладень,
визначення
якісних характеристик
різних варіантів,
прийняття
рішень про
капіталовкладення
і розробку
плану їх здійснення.
Оцінка ефективності
ведеться на
основі визначення
рентабельності
варіантів
вкладень. Критерієм
оцінки є норма
прибутку, ліквідність
вкладень.
Дослідження
зарубіжних
методів оцінки
вигідності
вкладень свідчить
про можливість
застосування
ряду методів
в нашій економіці.
При плануванні
іноземних
вкладень доцільна
розробка зустрічних
проектів і
наявність
розрахунків
зарубіжних
інвесторів,
що значно збагатило
б практику
оцінки ефективності
використання
іноземних
інвестицій
в спільному
виробництві.
В США найбільш
поширений метод
внутрішньої
ренти або метод
розрахунку
норми прибутку
від капіталовкладень.
Це пояснюється
тим, що внутрішня
рента як критерій
оцінки легше
“вбудовується”
в складну систему
економічних
розрахунків,
ніж методи
приведеної
вартості. Згідно
з логікою даного
методу, його
застосування
найбільш доцільне
, коли мова йде
про визначену
суму, яку треба
з максимальною
рентабельністю
розподілити
між конкуруючими
об”єктами, а
також оцінку
варіантів з
невеликими
капіталовкладеннями
[54, с.27].
Ренту
можна розглядати
з двох різних
точок зору –
як фактор затрат
і одночасно
як фактор прибутку.
З одного вона
відображає
ті витрати, які
необхідні, щоб
перетворити
капітал в
капіталовкладення,
з другого –
розрахунковий
розмір ренти
відображає
той прибуток
(виражений у
відсотках),
який очікується
від даного
капіталовкладення
або розміщення
капіталу в
альтернативні
варіанти
капіталовкладень.
Під внутрішньою
рентою капіталовкладення
розуміється
та рента, при
якій надходження
і платежі одного
капіталовкладення,
підраховані
в певний момент
часу, однакові.
Можна визначити,
що внутрішня
рента інвестицій
– це та рента,
при якій вартість
капіталу, тобто
різниця між
всіма викликаними
інвестицією
надходженнями
і платежами,
що відносяться
до певного
моменту часу,
рівна нулю.
Розрахунковий
розмір ренти
не може бути
нижчим, ніж
норма прибутку,
встановлена
для інвестування
капіталу, тобто
нижчим норми
затрат на капітал.
Ця норма затрат
утворює нижню
межу розрахункового
розміру ренти.
Норма прибутку,
яку отримують
від альтернативних
варіантів
капіталовкладень,
звичайно вища
за цю нижню
межу. При визначенні
рентабельності
різних варіантів
в рамках одного
підприємства
зміст розрахункового
розміру ренти
представляє
собою виражений
у відсотках
цільовий прибуток,
тобто норму
прибутку (норму
ренти), що закладується
в інвестиції.
Механізм
розрахунку
внутрішньої
ренти і оцінки
вигідності
(рентабельності)
варіантів
заключається
в наступному.
Вихідний
розрахунковий
розмір ренти
оцінюється
спрощеним
методом, де не
враховуються
тимчасові
нерівності
влатежів. Розрахунок
базується на
визначенні
норми прибутку
від основних
і опосередкованих
капіталовкладень.
Це є вихідним
варіантом
оцінки розрахункової
ренти.
Потім
представляється
варіант розрахунку
внутрішньої
ренти з врахуванням
тимчасової
нерівності
платежів. Відсоток
внутрішньої
ренти встановлюється
по варіанту,
у відповідності
з яким величина
щорічного
чистого доходу,
яка дисконтується,
співпадає з
першопочатково
запланованим
обсягом вкладень.
Варіант вважається
рентабельним,
якщо відсоток
внутрішньої
ренти не нижчий
вихідної
розрахункової
ренти.
Рекомендується
як розрахунковий,
так і приблизний
метод встановлення
відсотку вихідної
розрахункової
ренти. В зарубіжній
практиці
використовується
наступна класифікація
вкладень і
значень норми
прибутку:
- група
І (вимушені
капіталовкладення)
– вимоги до
норми прибутку
відсутні;
- група
ІІ (збереження
позицій на
ринку) – норма
прибутку 6%;
- група
ІІІ (оновлення
основних виробничих
фондів) – норма
прибутку 12%;
- група
ІV (економія
затрат) – норма
прибутку 15%;
- група
V (збільшення
доходів) – норма
прибутку 20%;
- група
VI (ризикові
капіталовкладення)
– норма прибутку
25% [13, с.39].
При розрахунку
рентабельності
капіталовкладень
в якості критерія
оцінки вибирається
час окупності
капіталовкладень.
Термін окупності
– це кількість
років, протягом
яких капіталовкладення
і відповідний
прибуток від
надходжень
або скорочення
платежів
відшкодовують
основні капіталовкладення.
Капіталовкладення
вважається
вигідним, якщо
термін його
окупності не
менший того
часу, який прийнятий
керівництвом
підприємства
в якості критерія
рентабельності
капіталовкладення.
Термін окупності
не слід плутати
з економічним
терміном життя
капіталовкладень,
термін окупності
повинен бути
значно коротшим.
Термін
окупності в
найпростішому
випадку (якщо
не враховувати
ренту взагалі)
визначається
як відношення
затрат на придбання
до річної економії.
Однак,
щоб всебічно
врахувати
вигідність
капіталовкладення
і, зокрема, ефект
фінансування,
необхідно
враховувати,
що капіталовкладення
повинні окупити
себе з врахуванням
ренти. Термін
окупності, який
визначається
на основі
розрахункової
ренти, характеризує
ліквідність
капіталовкладень.
Одним із методів
визначення
терміну окупності
(ліквідності)
може бути відношення
першопочатково
авансуємого
капіталу до
величини економії.
З врахуванням
ренти затрати
на придбання
співвідносяться
з приведеною
вартістю
капіталовкладень
(за мінусом
залишкової
вартості). Коефіцієнт
приведення
визначається
на основі відсотку
вихідної
розрахункової
ренти і терміну
експлуатації
перетворених
вкладень. Даний
метод зручний
для оцінки
ліквідності
капіталовкладень,
а також ступеню
їх надійності.
Тому його часто
називають ще
і методом
ліквідності.
Крім періоду
окупності в
кожному конкретному
випадку доцільно
приймати до
уваги й економічний
термін життя
капіталовкладень.
Застосування
даного методу
полегшується
при використанні
спеціальних
діаграм, в яких
крім терміну
окупності в
якості критерія
фігурує й економічний
термін життя
капіталовкладення.
В сучасних
умовах немаловажливою
є оцінка ступеню
ризику при
інвестиційних
розрахунках.
Для цього при
більш точному
визначенні
рентабельності
інвестиційного
проекту слід
врахувати
пов”язаний
з ним ризик.
Перш за все
виявляються
компоненти,які
зазнають ризику.
Наприклад,
ризик може бути
пов”язаний
з ціною, кількістю
проданого
товару, витратами
на заробітну
плату, термінами
освоєння тощо.
Потім визначаються
ймовірністні
значення сприятливих
і несприятливих
випадків і
моделюється
найбільш ймовірна
ситуація. Результати
аналізу ризику
представляють
графічно у
вигляді профілю
ризику, де видно
ймовірність
кожного можливого
випадку. Іноді
при порівнянні
варіантів
капіталовкладень
зручніше
користуватися
кривою, побудованою
на основі суми
ймовірностей.
Така крива
показує ймовірність
отримання
визначеного
мінімаьного
річного доходу
[21, с.40].
В принципі
всі величини
в інвестиційних
розрахунках
можна розглядати
як змінні, тому,
надаючи їм
різні знічення,
можна досліджувати,
яким чином
змінюються
результати.
Подібний підхід
особливо необхідний,
коли порівнюється
рентабельність
двох чи більше
варіантів
капіталовкладень
і проводиться
відбір найбільш
ефективного
варіанту.
3.2.
Сучасний рівень
розвитку спільного
підприємництва
регіону на
сучасному
етапі.
Важливою
передумовою
для розвитку
реальних ринкових
відносин є
створення умов
для вільного
входження
національної
економіки в
систему світових
господарських
зв"”зків.
Основними
спонукальними
мотивами прискорення
розвитку
зовнішньоекономічних
зв”язків в
Україні є:
-
об”єктивні
закони розвитку
вітчизняної
економіки як
частини світової
системи;
- необхідність
отримання тих
зарубіжних
товарів, які
в Україні або
не виробляються
(чай, прянощі,
цитрусові та
ін.), або на них
існує дддефіцит;
- вигідність
збуту за кордоном
вітчизняної
продукції, на
яку існує надлишок,
з метою отримання
вільно конвертованої
валюти;
- суспільно-політичний
характер
зовнішньоекономічних
зв”язків, які
виступають
як дієвий фактор
запобігання
конфронтації
держав, зміцнення
між ними мирного
ділового
співробітництва;
-необхідність
правильного
розрахунку
цін, правильного
вибору способів
і часу появи
на ринку, розробка
системи комерційних
переговорів,
ведення ділової
переписки,
знання особливостей
ділового протоколу
та інше [55, с.11].
Процеси
роздержавлення,
приватизації
і демократизації
в економіці
України на
етапі її переходу
до ринкової
системи господарювання
сприяли розвитку
міжнародного
підприємництва
на базі створення
СП.
В Україні
діє ряд факторів,
які сприяють
створенню
спільних підприємств,
це підтверджується
зростанням
кількості таких
підприємств.
Основними
факторами, що
сприяють розвитку
СП в Україні
слід вважати:
географічна
близькість
України до
країн Західної
і Східної Європи;
спільність
історико-культурних
цінностей з
європейськими
країнами;
наявність
сировинних
і трудових
ресурсів;
наявність
ринку збуту
на більшість
товарів широкого
вжитку, харчової
промисловості,
нові технології
тощо.
Національні
умови розвитку
міжнародних
спільних підприємств
формуються
у системі
пріоритетів:
внутрішньоекономічних,
пов”язаних,
насамперед,
із структурною
перебудовою
економіки
України за
рахунок а)
науково-технічного
та технологічного
оновлення
виробництва
із забезпеченням
його конкурентоспроможності
шляхом глибокої
модернізації;
б) підвищення
рівня внутрішньої
збалансованості
національної
економіки для
зменшення
зовнішньої
залежності
у розвитку її
ьключових
галузей через
формування
власної міжгалузевої
кооперації
та забезпечення
повних виробничих
циклів; в) створення
умов для
соціально-орієнтованого
розвитку
національної
економіки із
забезпеченням
балансу споживчого
ринку з доходами
населення,
підвищення
мотивації до
праці, фінансової
макростабілізації;
- зовнішньоекономічних,
орієнтованих
на трансформацію
товарної структури
експорту та
імпорту (заміщення
сировинного
експорту експортом
енерго- та
матеріаломісткої
продукції;
переспеціалізація
і технічне
переобладнання
машинобудування
з експортоорієнтованим
розвитком
верстатобудування,
літако- та
ракетобудування;
вихід на ринки
військової
техніки та
озброєнь;
інтенсифікація
експорту у
науково-технічній
сфері; розвиток
міжнародних
транзитних
перевезень;
перехід від
імпорту готових
засобів виробництва
і матеріалів
до закупівлі
технологій
для їх виробництва;
значне збільшення
імпорту ліцензій
та “ноу-хау”)
та диверсифікований
розвиток географічної
структури
зовнішньої
торгівлі (регіональні
торгово-економічні
відносини з
країнами СНД;
посилення
міжнародної
діяльності
в Росії та країнах
Середньої Азії;
відновлення
на новому якісному
рівні торгово-економічних
відносин з
країнами Східної
Європи; налагодження
прямих зв”язків
з країнами
Західної Європи,
Північної та
Латинської
Америки, Азаї,
Африки) [37, с.15]..
Відповідність
іноземної
підприємницької
діяльності
науково обгрунтованим
внутрішньо-
та зовнішньоекономічним
пріоритетам
робить її економічно
і соціально
значимою, формує
критерії і
фактори ефективності
функціонування
українсько-зарубіжних
СП.
В сучасних
умовах складаються
об”єктивні
і суб”єктивні
умови для формування
ефективних
механізмів
та інструментів
регулювання
іноземної
інвестиційної
діяльності
із забезпеченням
необхідної
стабільності
та послідовності
нормативно-правових
рішень. Це, зокрема,
обумовлено
і досить масштабним
та динамічним
розвитком
українсько-зарубіжних
СП у 1987-1995 роки.
Розвиток
міжнародного
спільного
підприємництва
доцільно аналізувати
за сукупністю
показників,
які характеризують
його масштаби,
структуру,
динаміку та
результативність.
Україна
має порівняно
невеликий
досвід створення
та функціонування
спільних підприємств
на своїй території.
Перші спільні
з іноземними
партнерами
підприємства
в Україні з”явилися
в 1987 році. А в 1991 році
створена Українська
ліга підприємств
з іноземним
капіталом. Ліга
представляє
собою асоціацію
прогресивних
українських
підприємців
і об”єднує
ведучі спільні
підприємства
і фірми з різними
формами власності.
СП співробітничають
з Лігою через
асоціації, які
об”єднують
підприємців
в даному регіоні
або в конкретній
галузі промисловості.
Регіональна
ліга містить
територіальні
об”єднання
і займається
економічними
проблемами
на регілнальному
рівні. Галузева
ліга об”єднує
СП, які працюють
в конкретних
галузях, і займається
проблемами
таких галузей
в масштабах
всієї країни.
Ліга представляє
широкий спектр
послуг, допомогу
і підтримку
в організації
і функціонуванні
СП. Крім того,
Ліга постійно
співробітничає
з комітетом
Верховної Ради
України. Вона
була одним із
засновників
Союзу українських
промисловців
і підприємців,
української
національної
асамблеї
підприємництва.
Протягом
1987-1991рр., коли спільні
підприємства
виступали
єдиною формою
іноземного
інвестування,
на території
України було
зареєстровано
545 СП (табл.5).
Таблиця 5.
Характеристика
процесу створення
СП в Україні
в 1987-1991 рр.[22, с.73].
| Показники | Кількість | Питома вага |
| 1. Створено СП | 545 | 100.0 |
| у тому числі: | ||
| на двосторонній основі | 517 | 94.9 |
| на багатосторонній основі | 28 | 5.1 |
| 2.Взяли участь у створенні СП зарубіжні країни | 48 | 100.0 |
| у тому числі | ||
| промислово розвинені | 16 | 33.3 |
| інші | 32 | 66.7 |
Сукупний
статутний фонд
спільних підприємств,
створених на
території
України у цей
період, становив
1051, 4 млн. крб. при
частці зарубіжних
партнерів
38.9%.
На початок
1994 року в Україні
діяло вже 2530 (в
Киівській
області – 35; Києві
- 504) спільних з
зарубіжними
партнерами
підприємств.
З них виробляли
продукцію і
здійснювали
послуги 1549 (Київська
обл. – 20; Київ -
316). Експорт складав
310.4 млн. дол. США
(Київська обл.
– 1.86 млн. дол.; Київ
– 72.63 млн. дол), імпорт
– 394.5 млн. дол. США
(Киівська обл.-3.95
млн. дол.; Київ
– 91.92 млн. дол).
У створенні
СП брали участь
практично всі
регіони України.
Проте територіальна
концентрація
СП була нерівномірною.
Відносно розвинена
інфраструктура,
науково-технічний
та кадровий
потенціал,
загальні
соціально-економічні
та ряд інших
чинників сприяли
створенню СП
переважно у
великихт промислових
центрах України.
Три чверті
підприємств
розташовано
в Києві, в Одеській,
Львівській,
Дніпропетровській,
Харківській
і Закарпатській
областях (табл.
6).
Таблиця
6.
Кількість
діючих спільних
підприємств
в Україні станом
на 1 січня
[28, c.13]; [22, c.79].
Області | 1992 р. | 1993 р. | 1994 р. | ||
| всього | випускають продукцію | всього | випускають продукцію | ||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |
| Вінницька | 2 | 8 | 3 | 18 | 8 |
| Волинська | 1 | 11 | 7 | 37 | 13 |
| Дніпропетровська | 15 | 66 | 64 | 198 | 93 |
| Донецька | 28 | 49 | 43 | 109 | 102 |
| Житомирська | 3 | 16 | 11 | 34 | 12 |
| Закарпатська | 8 | 47 | 41 | 134 | 76 |
| Запоріжська | 5 | 10 | 10 | 22 | 22 |
| Івано-Франківська | 8 | 22 | 18 | 83 | 38 |
м. Київ | 75 | 204 | 157 | 504 | 316 |
Київська | 5 | 14 | 11 | 35 | 20 |
| Кіровоградська | - | - | - | 13 | 6 |
| Луганська | 3 | 11 | 11 | 31 | 26 |
| Львівська | 28 | 76 | 71 | 342 | 147 |
| Миколаївська | 2 | 17 | 7 | 44 | 10 |
| Одеська | 43 | 143 | 91 | 389 | 293 |
| Полтавська | - | 1 | 1 | 50 | 20 |
| Рівненська | 4 | 12 | 11 | 51 | 31 |
| Сумська | 1 | 5 | 1 | 15 | 1 |
| Тернопільська | 3 | 8 | 8 | 32 | 21 |
| Харківська | 13 | 26 | 26 | 194 | 194 |
| Херсонська | - | - | - | 10 | 2 |
| Хмельницька | - | 5 | 4 | 18 | 11 |
| Черкаська | 8 | 15 | 11 | 39 | 10 |
| Чернівецька | 4 | 8 | 5 | 19 | 9 |
| Чернігівська | - | 22 | 22 | 53 | 20 |
| АР Крим | 8 | 16 | 15 | 56 | 48 |
Всього | 267 | 812 | 649 | 2530 | 1549 |
Процес
створення СП
в Україні був
досить динамічним.
Так у середньому
за місяць 1987 року
створювалось
0.2 СП, 1988 – 1.0 СП, 1989 – 5.6
СП, 1990 – 6.5 СП, 1991 – 27 СП,
1992 – 68.3 СП, 1993 – 97.08 СП.
В цілому
за 1987-1992 рр. було
створено 1365
спільних підприємств
із зарубіжними
партнерами
(табл. 7).
Найкрупнішими
інвесторами
є фірми США,
Німеччини,
Великобританії,
Польщі, Угорщини.
! 1993 році по кількості
СП, що були утворені
на території
України, виділялись
Австрія (118), Болгарія
(218), Великобританія
(94), Ізраїль (95), Італія
(121), Канада (99), Китай
(44), Кіпр (50), Німеччина
(361), Польща (651), США
(463), Угорщина
(360), Чехія і Словаччина
(399), Швейцарія
(82), Югославія
(62). Звертає на
себе увагу
активізація
країн СНД і
Балтії в процесі
створення
спільних підприємств
на території
України. Так,
у 1993 р. за участю
підприємств
Росії нараховувалось
466 СП, Білорусії
– 28, Вірменії
– 13, Естонії –
18, Латвії – 32, Литви
– 23, Узбекистану
– 11. До останнього
часу СП створювались,
головним чином,
за участю іноземного
партнера тільки
з однієї країни.
У 1990 р. тільки 13
СП були створені
за участю іноземних
партнерів більш
ніж з однієї
країни, однак
зараз їх число
становить
більше 70. Найбільш
часто в багатосторонні
СП входять
компанії Бельгії,
Німеччини,
Австрії, Угорщини,
а також Болгарії,
Польщі, Великобританії,
США [17, с.18].
Таблиця
7.
Перелік
зарубіжних
країн, які брали
участь у створенні
спільних підприємств
протягом 1987 –1992
рр. [22, с.78].
| Країна | Кількість СП | Країна | Кількість СП | Країна | Кількість СП |
| Алжир | 1 | Ісландія | 3 | Панама | 2 |
| Австралія | 16 | Іспанія | 10 | Перу | 1 |
| Австрія | 54 | Італія | 51 | Польща | 144 |
| Азербайджан | 2 | Йорданія | 1 | Росія | 72 |
| Багамські о-ви | 2 | Казахстан | 1 | Румунія | 8 |
| Бангладеш | 2 | Канада | 35 | Сашельські о-ви | 1 |
| Бельгія | 15 | Кіпр | 22 | Сінгапур | 2 |
| Бєларусь | 3 | Китай | 15 | Сирія | 11 |
| Болгарія | 67 | Колумбія | 2 | США | 143 |
| Бразилія | 3 | Коста-Ріка | 1 | Сянгам | 2 |
| Бурунді | 1 | Кувейт | 4 | Туреччина | 16 |
| В”єтнам | 6 | Латвія | 3 | Туніс | 3 |
| Великобританія | 37 | Литва | 3 | Угорщина | 144 |
| Венесуела | 2 | Ліван | 7 | Узбекистан | 3 |
| Вірменія | 4 | Ліхтенштейн | 3 | Фінляндія | 9 |
| Греція | 11 | Люксембург | 3 | Франція | 21 |
| Естонія | 3 | Молдова | 13 | Чехо-Словаччина | 125 |
| Єгипет | 3 | Нігерія | 3 | Швейцарія | 41 |
| Ізраїль | 19 | Нідерланди | 12 | Швеція | 5 |
| Індія | 12 | Німеччина | 120 | Югославія | 21 |
| Іран | 1 | Норвегія | 3 | Японія | 6 |
| Ірландія | 5 | Пакистан | 1 |
У багатьох
багатосторонніх
СП почала приймати
участь Росія
– в 45 у 1993 р. На першому
етапі створення
СП більшість
із них було
створено в
сфері комп”ютерної
техніки і переробки
вторинної
сировини.
Зараз
чітко простежується,
що пріоритетами
коритується
сфера послуг,
оптова та роздрібна
торгівля, будівельні
роботи, товари
народного
споживання.
Це пояснюється
тим, що ці види
діяльності
потребують
менших первинних
капіталовкладень
і мінімально
ризиковані
у порівнянні
із іншими сферами.
1992 року
господарську
діяльність
вели 812 СП з переважною
їх концентрацією
в м.Києві (204), Одеській
(143), Дніпропетровській
(66), Донецькій
(49) і Закарпатській
(47 СП) областях.
Випускали
продукцію 649
із 812 діючих СП.
Зауважимо,
що 1992 року не лише
значно зростали
масштаби діяльності
спільних підприємств,
а й спостерігалася
її диверсифікація.
Так, у виробничій
сфері діяли
289 СП, у сільському
господарстві
– 40, у будівельній
індустрії –
50, у торгівлі
– 115, на транспорті
– 20, у медицині
– 15, у науці та
освіті – 68, у галузі
інформатики
і обчислювальної
техніки – 38 СП.
Крім того, у
туристчичному
бізнесі діяло
21 СП, у поліграфії
– 16, у громадському
харчуванні
– 20 СП. Різного
роду маркетингові
послуги надавали
20 СП (рис.9).
Рис.9.
Диверсифікація
діяльності
СП в 1992 році.
Позначення:
1-виробнича
сфера;
7-наука та освіта;
2-сільське
господарство;
8-г-зі інформатики
і обчисл.техніки;
3-будівельна
індустрія;
9-туристичний
бізнес;
4-торгівля;
10-поліграфія;
5-транспорт;
11-громадське
харчування;
6-медицина;
12-маркетингові
послуги.
На СП
було зайнято
44.6 тис. чоловік,
у тому числі
громадян України
– 44.1 тис. чоловік.
Витрати на
оплату праці
всього персоналу
становили
близько 3670.0 млн.
купоно-крб.
(табл.8).
В 1992 році
спільними
підприємствами
вироблено
продукції,
виконано робіт,
надано послуг
на 66862 млн. укр.крб.,
із яких на
внутрішньому
ринку за карбаванці
реалізовано
на суму 60371 млн.
укр. Крб., а за
іноземну валюту
– на 39.8 млн. дол.
США.
Аналіз
даних свідчить,
що зросла не
тільки кількість
СП, а також й
значно обсяг
виробництва
продукції
(робіт, послуг),
особливо у
вартісному
виразі (із-за
різкого зростання
цін на товари,
вартості робіт,
послуг). Найбільш
суттєво зріс
обсяг виробництва
продукції
(робіт, послуг)
у розрахунку
на одного працівника.
Це пов”язано
насамперед
із тим, що чисельність
працівників
СП зростала
менш високими
темпами, ніж
кількість цих
підприємств
– у 3.2 разу проти
7.2 разу.
Слід
зазначити, що
СП за чисельністю
працівників
– порівняно
невеликі
підприємства,
причому за
1990-1992 рр. чисельність
працівників
у розрахунку
на одне підприємство
зменшилась
у 2.2 разу – із 123
до 55 чол. Серед
працівників
цих підприємств
громадяни
займають 98%. На
цих підприємствах
склалася порівняно
висока оплата
праці. У 1992 р. вона
становила у
розрахунку
на одного працівника
82246 укр. крб. Аналіз
також свідчить,
що обсяг виробництва
продукції
(робіт, послуг)
зростав випереджаючими
темпами, ніж
витрати на
оплату праці.
Внаслідок цього
рівень витрат
на оплату праці
за цей період
зменшився з
15.13 до 5.49% від обсягу
виробництва
продукції
(робіт, послуг).
Таблиця
8.
Показники
діяльності
СП на території
України [11, с.125];
[50, с.4]
| Показники | 1990 р. | 1991 р. | 1992 р. | 1992 р. до 1990 р., разів |
| Кількість діючих підприємств, одиниць на кінець року | 113 | 267 | 812 | 7.2 |
Кількість Усього | 13.9 | 21.9 | 44.6 | 3.2 |
| У тому числі громадян України | 13.8 | 21.2 | 44.1 | 3.2 |
| Кількість персоналу у розрахунку на одне підприємство, чол. | 123 | 82 | 55 | -2.2 |
Обсяг Усього | 374 | 1730.7 | 66862 | 178.3 |
| У розрахунку на одне підприємство | 3.31 | 6.48 | 82.34 | 24.9 |
| У розрахунку на одного працівника | 0.03 | 0.08 | 1.5 | 55.7 |
| Витрати на оплату праці всього персоналу, млн. укр. крб. | 56.6 | 178.6 | 3668.2 | 64.8 |
| У тому числі громадян України | 56.0 | 172.0 | 3631.4 | 64.5 |
| У розрахунку на одного працівника, укр. крб. | 4072 | 8155 | 82246 | 20.2 |
| Рівень витрат на оплату праці всього персоналу, % до обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) | 15.13 | 10.32 | 5.49 | -2.8 |
У фактично
діючих цінах.
За
підрахунками
експертів
Міністерства
статистики,
кількість
діючих спільних
підприємств
в Україні суттєво
збільшилась
на протязі І
півріччя 1993 року
і склала 1794 проти
812 в 1992 р. Збільшилась
й кількість
центрів спільного
підприємництва,
що виробляють
продукції і
надають послуги
(без торгівельних):
1046 проти 649. Кількість
персоналу цих
підприємств
зросла відповідно
з 44622 до 65254 чоловік.
Обсяг виробництва
продукції,
робіт, послуг
зріс з 66.9 до 307.7 млрд.
крб., реалізація
продукції на
внутрішньому
ринку зросла
з 60.3 до 393.6 млрд. крб.,
на зовнішньому
– з 39.8 до 90.6 млн. дол.
США.
У 1993 році
темпи зростання
кількості СП
зменшились.
Погіршення
економічного
становища в
Україні негативно
вплинуло на
заохочення
іноземних
інвестицій.
За цей рік було
зареєстровано
понад 3500 іноземних
інвестицій
загальним
обсягом понад
1050 млн. дол. США.
Головним чином
це були інвестиції
у створення
СП (понад 90%). Кількість
діючиз СП із
іноземними
інвестиціями
зросла порівняно
із 1992 р. більше
ніж удвічі, але
ж менш, ніж у
поередній
період. Кількість
великих інвестицій
і у 1993 р. залишилась
незначною.
Кількість
українсько-зарубіжних
СП становила
у 1993 році 2530 при
частці діючих
61.2%. Загальний
обсяг іноземних
інвестицій
на кінець 1994 року
складав 2.0 млрд.
дол. США.
Обсяги
закордонних
інвестицій
в економіку
України на
початок 1995 р.
становили (в
тис. дол. США):
США – 62612, Німеччини
– 54476, Великобританії
– 19544, Кіпру – 18071,
Швейцарії –
12423, Польщі – 11297,
Росії – 10070, Канади
– 6677, Венгрії –
8031, Білорусії
–597 [17, с 10].
Із загальної
суми закордонних
інвестицій,
які пішли по
лінії СП, їх
найбільший
обсяг був спрямований
у внутрішню
і зовнішню
торгівлю, харчову
і хімічну
промисловість,
будівництво,
транспорт,
легку промисловість,
кольорову
металургію
– загалом 42%. 22%
інвестицій
спрямовано
у машинобудування
і металообробку.
В дуже обмеженому
обсязі закордонні
інвестиції
надійшли до
сфери охорони
здоров”я, спорту,
освіти, культури,
мистецтва.
Частина
іноземних
інвестицій
в СП надійшла
із офшорних
зон – Кіпру,
Швейцарії,
Ліберії, Панами,
Гонконгу,
Ліхтенштейну.
Можна вважати,
що таким чином
повертається
частина національного
капіталу, що
знаходиться
за кордоном,
або ризиковий
капітал крупних
монополій, що
проникають
в найбільш
прибуткові
галузі України.
Сама
Україна у 1994 р.
вклала інвестицій
в економіку
інших країн
на суму 16759 тис.
дол., з яких 1113
тис. дол. – в Росію
[17, с.20].
Зовнішньоторговельний
оборот СП 1992 року
становив 86601.8
млн.купоно-крб.,
в тому числі
експорт – 29988.1
млн., а імпорт
– 56613.7 млн. купоно-крб.
У
зовнішньоторговельному
обороті СП
спостерігається
значна диверсифікація.
Середні і крупні
СП імпортують
значно більше
продукції, ніж
експортують.
У малих СП експорт
і імпорт практично
однакові.
Структуру
експорту та
імпорту СП за
регіонами
України унаочнює
табл.9.
Спільні
підприємства,
розташовані
в промислово
розвинених
регіонах
(Дніпропетровська,
Донецька, Луганська
області), поставляють
на експорт
більше продукції,
ніж імпортують.
У СП Одеської
області і Києва
імпорт лише
трохи перевищує
експорт, група
спільних підприємств
цих регіонів
орієнтована,
як правило, на
вивіз продукції
за кордон. У
ряді регіонів
СП орієнтовані
у зовнішньоторгівельному
обороті на
імпорт, їх діяльність
характеризується
від”ємним
сальдо, як і
діяльність
всіх СП України
в 1993 році. Щодо
зовнішньоторговельного
обігу СП України
по областях,
то у 1992 р. в експорті
СП України за
межі СНД найбільша
частка припадала
на підприємства
Донецької
(28%), Одеської
(20%), Дніпропетровської
(16.3%) областей та
м.Києва (9.1%). Якщо
розглянути
обсяг імпортних
постачань в
Україну в розрізі
областей, то
у 1992 році найбільш
питому вагу
мали Одеська
(60.3%), Донецька
(12.0%) області та
місто Київ
(11.3%). У 1991 р. лідерами
в імпорті були
Дніпропетровська,
Львівська
області та м.
Київ. У реалізації
на внутрішньому
ринку СНД, у
тому числі
України, найбільш
питому вагу
мали Одеська,
Дніпропетровська
і Донецька
області та м.
Київ. У цілому
обсяг реалізації
становив 73.8 млрд.
крб., у тому числі
за ВКВ – на суму
13.5 млрд. крб. Переважна
частка реалізації
за ВКВ належала
Одеській області
(59.9%) та м. Києву
(23.3%), в інших областях
вона коливалася
від 0.1 до 4.3%.
Таблиця
9.
Динаміка
експорту та
імпорту СП
України в 1991-1993
рр. [28, с.15].
Області | 1991 | 1992 | 1993 | |||
| експорт | імпорт | експорт | імпорт | експорт | Імпорт | |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| Вінницька | - | 2.2 | 0.1 | 0.2 | 0.2 | 0.7 |
| Волинська | - | - | 1.7 | 0.4 | 0.3 | 0.3 |
| Дніпропетровська | 8.3 | 31.0 | 16.3 | 4.7 | 16.1 | 5.9 |
| Донецька | 45.7 | 2.9 | 28.0 | 12.0 | 10.6 | 4.6 |
| Житомирська | - | - | 0.2 | - | 0.2 | - |
| Закарпатська | 2.7 | - | 3.4 | 1.4 | 1.8 | 4.6 |
| Запоріжська | - | - | - | 0.1 | 0.3 | - |
| Івано-Франківська | 2.1 | - | 3.4 | 1.4 | 1.2 | 1.5 |
м. Київ | 1.1 | 15.0 | 9.1 | 11.3 | 23.4 | 23.3 |
Київська | 6.3 | 2.7 | 1.4 | 1.5 | 0.6 | 1.0 |
| Кіровоградська | - | - | - | - | 0.1 | - |
| Луганська | 10.6 | 2.0 | 11.8 | 0.8 | 6.2 | 1.0 |
| Львівська | 4.3 | 25.6 | 1.0 | 2.0 | 3.1 | 4.6 |
| Миколаївська | 0.2 | - | 0.4 | 0.3 | 6.2 | 13.2 |
| Одеська | 10.8 | 12.1 | 20.0 | 60.3 | 24.1 | 27.3 |
| Полтавська | - | - | - | - | 0.7 | 0.5 |
| Рівненська | 0.5 | - | 1.6 | -.1 | 0.8 | 4.3 |
| Сумська | 0.5 | 0.5 | 0.2 | 0.1 | 0.2 | - |
| Тернопільська | 0.4 | 0.1 | - | - | 0.6 | 1.0 |
| Харківська | 1.1 | 2.6 | 0.5 | 0.4 | 0.4 | 2.5 |
| Херсонська | - | - | - | - | - | - |
| Хмельницька | - | - | 0.2 | - | 0.6 | 0.1 |
| Черкаська | - | - | 0.2 | - | 0.7 | 0.7 |
| Чернівецька | - | 0.3 | 0.3 | 0.2 | 0.9 | 1.4 |
| Чернігівська | - | - | 1.1 | 0.6 | 0.4 | 0.7 |
| АР Крим | 5.4 | 2.2 | 0.6 | 3.0 | 0.4 | 1.0 |
У 1993 р. СП,
розташовані
на території
України, експортували
продукції і
послуг в країни
далекого зарубіжжя
на 310.4 млн. дол.,
що склало трохи
більше ніж 8%
експорту України
в ці країни.
Імпорт із країн
далекого зарубіжжя
через СП становив
394.5 млн. дол., тобто
біля 13% всього
імпорту із цих
країн.
Не було
можливості
навести відповідні
показники по
країнам близького
зарубіжжя через
відсутність
статистичної
бази.
Основний
обсяг продукції,
що експортується
спільними
підприємствами
України, йде
до Німеччини,
Лівану, Японії,
Італії, США,
Польщі, а імпорт
надходить із
Німеччини,
Куби, Польщі,
Японії, Угорщини,
Греції.
Відносно
структури
експорту СП,
то вона в соновному
дублює експорт
України. Вивозять
сировину, метал,
паливо, товари
народного
споживання
(рис.10), ввозять
техніку, обладнання,
запасні частини
до нього, оргтехніку,
продовольчі
товари (рис.11).
Рис.10. Структура
експорту СП
в 1993 році.
Позначення:
1-кольорові
метали та вироби
з них; 5-чавун;
2-інші;
6-сталь;
3-транспортні
послуги;
7-глини та
вогнеупори;
4-металоконструкції;
8-напівфабрикати
із сталі.
При
цьму стан економіки
в Україні не
дозволяє говорити,
що спільні
підприємства
стали повноцінною
складовоє
ринку.
Динамічність
розвитку СП
в Україні
спричинюється
до того, що
статистичні
оцінки кількісних
параметрів
цього процесу
швидко стають
непридатними.
Більшість СП
перебуває у
стадії становлення,
вивчення та
освоєння ринку,
а тому масштаби
їх впливу на
економіку
досить незначні.
Щодо СП відсутня
представницька
інформація,
а тому їх повноцінний
економічний
аналіз ускладнений.
Рис.11.
Структура
імпорту СП в
1993 році.
Позначення:
1-текстиль
і текстильні
вироби;
6-косметичні
засоби;
2-продовольчі
товари;
7-взуття;
3-теле-, радіо-,
відеоапаратура,
оргтехніка;
8-змащувальні
матеріали;
4-одяг;
9-меблі;
5-телефонні
апарати;
10-інші.
Водночас
можна говорити
про формування
певних тенденцій
(позитивних,
негативних),
які тією чи
іншою мірою
якісно характеризують
розвиток СП
в Україні:
- висока
динаміка процесу
створення ,
розширення
масштабів,
видів та сфер
діяльності;
- переважання
партнерів з
країн, що розвиваються,
за кількістю
створених
міжнародних
СП і партнерів
із промислово
розвинених
країн – за розмірами
іноземних
інвестицій;
- створення
спільних підприємств,
як правило, на
двосторонній
основі;
- орієнтація
міжнародних
СП на виробництво
товарів, якими
світові ринки
практично
насичені, традиційна
їх експортно-імпортна
орієнтація;
- обережність
іноземних
партнерів у
великих інвестиціях
та досить активна
участь малих
зарубіжних
фірм, орієнтованих
на швидку віддачу
невеликих
інвестицій
або вигоду від
разових операцій,
нерідко суто
посередницьких
або відверто
спекулятивних;
- зосередження
міжнародних
СП у промислових
центрах і регіонах
України, зокрема,
у м.Києві, формування
центрів спільного
підприємництва
[37, с.17].
В цілому
для розвитку
українсько-зарубіжних
СП притаманні:
висока динаміка;
розширення
масштабів,
видів і сфер
діяльності;
географічна
диверсифікація,
як за кількістю
країн-партнерів,
так і за розподілом
по областях
України.
Як показує
аналіз українсько-зарубіжних
СП, переважає
їх орієнтація
на такі цілі:
- поставку
виробів іноземних
фірм з наступним
їх складанням
і налагодженням,
а не створення
високотехнологічних
виробництв;
- створення
виробництв
на виготовлення
виробів, компонентів
та запасних
частин для
підтримки в
робочому стані
підприємств,
які створюються
за участю іноземного
капіталу;
- використання
виробництв,
що володіють
певними технологічними
перевагами
і перспективними
напрацюваннями
(як правило,
підприємств
ВПК, що підлягають
конверсії);
- створення
підприємств,
що забезпечують
іноземним
фірмам доступ
до використання
науково-технічного
потенціалу
українських
підприємств
та проектно-дослідницьких
організацій.
В умовах
перехідного
етапу економіки
України, коли
можливість
швидких економічних
маневрів відносно
обмежена, важливого
значення набуває
оцінка результативності
та потенційної
можливості
спільних підприємств
з точки зору
впливу на вирішення
завдань, які
офіційно визначені
пріоритетними
для іноземного
інвестування:
1) виробництво
товарів широкого
вжитку з орієнтацією
на підвищення
якості життя,
культури споживання;
2) структурна
перебудова
економіки,
створення
сучасної галузевої
структури на
основі технологічного
оновлення
виробництва;
3) подолання
залежності
України від
імпорту [22, c.85].
Аналіз
виявив об”єктивні
причини низької
результативності
українсько-зарубіжних
СП з точки зору
вирішення
офіційно визначених
задач і пріоритетів:
- потенціал
іноземного
інвестування
виробництва
більшості
споживчих
товарів обмежений
глобальною
експортною
орієнтацією
найбільш
конкурентоспроможних
у міжнародному
масштабі корпорацій;
- участь
інвесторів
у структурній
перебудові
проблематична
через їх очевидну
зацікавленість
у місцевій
сировині, металах,
продуктах
первинної
обробки;
- масштабне
технологічне
оновлення
виробництва
за участю іноземних
фірм ускладнюється
інтернальною
орієнтацією
інвестиційної
поведінки
останніх,
використанням
міжнародних
СП як каналу
доступу до
науково-технічного
потенціалу
українських
підприємств
;
- підготовка
та підвищення
кваліфікації
національних
кадрів входить
у протиріччя
із природним
прагненням
іноземних фірм
використовувати
наявних місцевих
працівників
високої кваліфікаціх;
- переваги
“експлуатації”
традиційної
товарної та
географічної
структур
експортно-імпортної
діяльності
обмежують
участь міжнародних
СП у їх диверсифікаційному
розвитку [37, с.17].
Таким
чином, спільні
підприємства,
по-перше, суттєво
не впливають
на стан національної
економіки
України через
відносно незначні
масштаби своєї
діяльності
на внутрішньому
та зовнішньому
ринках, а по-друге
– активно не
сприяють вирішенню
завдань, які
визначені для
іноземного
інвестування
як пріоритетні.
Важливою
складовою
аналізу такого
стану є виявлення
та оцінка проблем,
з якими стикаються
спільні підприємства
в Україні.. Для
розвитку СП
характерним
є наявність
сукупності
об”єктивно
і суб”єктивно
обумовлених
проблем. Проблеми
об”єктивного
характеру
пов”язані з
складною економічною
ситуацією в
Україні, труднощами
ринкової
трансформації
економіки, а
також із природними
складнощами
становлення
нової держави.
Крім
того, існують
проблеми, які
об”єктивно
притаманні
іноземному
інвестуванню
взагалі (ризик
інвестицій
та їх окупність),
а також проблеми,
обумовлені
діяльністю
в умовах чужого
середовища,
тобто специфікою
країни, в яку
вкладається
капітал. Окремі
проблеми виникають
у контексті
двосторонніх
(багатосторонніх)
взаємовідносин
країн – експортерів
та імпортерів
капіталу.
За своєю
сутністю проблеми
СП можна поділити
на такі: політико-правові,
економічні,
соціально-психологічні
та інфраструктурні.
Найбільш
гострою проблемою
у першій групі
є нерозробленість
надійного
законодавства.
Спроби виробити
нормативні
акти, які б
відповідали
як цілям України,
так і мотивації
іноземних
інвесторів,
привели до
частої зміни
законодавства.
Але до останнього
часу ні один
із законодавчих
актів щодо
іноземного
інвестування
не був універсальним
та усталеним.
Більше того,
стрімкі зміни
в оподаткуванні
та регулюванні
зовнішньоекономічної
діяльності
могли водночас
пертворити
процвітаючу
фірму в банкрута.
Залишилася
стара практика
дублювання
і коригування
нормативних
актів при їх
проходженні
від верхніх
рівнів управління
до нижніх.
Комплекс
економічних
проблем так
чи інакше стосується
всіх сторін
створення та
функціонування
українсько-зарубіжних
СП. Найбільш
негативно на
розвиток міжнародного
спільного
підприємництва
впливає невизначеність
пріоритетів
ринкової
трансформації
економіки,
повільність
процесів
приватизації.
При цьому важливо
забезпечити
рівні конкурентні
умови механізмів
приватизації
для національних
та іноземних
інвесторів.
Проблеми
соціально-психологічного
характеру у
діяльності
СП пов”язані
із відсутністю
ринкового
менталітету
у вітчизняних
бізнесменів,
що конкретно
проявляється
у їх нездатності
самостійно
приймати
відповідальні
рішення, швидко
орієнтуватись
у змінному
середовищі.
Крім того, слід
враховувати
відмінності
у культурних
та соціальних
цінностях,
мовні бар”єри
тощо.
Нерозвиненість
виробничої
і соціальної
інфраструктури,
застарілість
інформаційно-комунікаційних
систем веде
до того, що
міжнародні
СП створюються
переважно у
великих містах
та промислових
центрах. Це, в
свою чергу,
породжує проблему
територіальної
оптимізації
українсько-зарубіжних
СП.
Аналіз
розвитку спільного
підприємництва
в Україні свідчить
про наявність
численних
мікроекономічних
проблем, що
виникають і
при створенні
СП, і в процесі
їх практичної
діяльності.
Як будл
показано вище
(див.п.2.1.) у рамках
основної цільової
орієнтації
безпосередні
учасники СП
реалізують
свої конкретні
інтереси, які
залежать від
багатьох чинників:
типу підприємства,
його виробничого,
технологічного,
управлінського
потенціалу
тощо. Багато
українських
підприємств,
які неконкурентоздатні
на світових
ринках, розглядають
СП як спосіб
одержання
доступу до
каналів збуту
їх партнерів.
Деяким підприємствам,
які мають
науково-дослідні
заділи, нерідко
недостатньо
лише початкового
капіталу (у
твердій валюті)
або управлінського
досвіду, щоб
вийти на світові
ринки та успішно
там працювати.
З огляду на це
маркетингова
(переважно
зовнішньоекономічна)
мотивація
українських
партнерів СП
виражена чіткіше,
ніж у іноземних.
З огляду
також на вимоги
валютної
самоокупності,
що орієнтують
українсько-зарубіжні
СП на зовнішній
ринок, виникає
певна суперечність
у маркетинговій
мотивації
партнерів.
Проте зарубіжні
підприємці
розраховують
на конкурентоздатність
продукції СП
на світових
ринках, в першу
чергу, за рахунок
порівняно
низьких витрат
на робочу силу,
сировину та
енергоресурси.
Крім
загальних
суперечностей
у мотивації
партнерів,
пов”язаних
із проблемами
вибору ринків
та валютної
самоокупності
українсько-зарубіжних
СП, виникають
і специфічні,
наприклад,
інноваційного
характеру.
Україна прагне
одержати через
СП доступ до
сучасних технологій,
проте західні
фірми намагаються
реалізувати
насамперед
технології,
що перебувають
на низхідній
гілці свого
життєвого циклу
і не приносять
прибутків на
світових ринках.
Не слід також
ігнорувати
мотивацію
багатьох іноземних
фірм на комерційне
використання
саме вітчизняної
науково-технічної
бази.
У процесі
діяльності
СП виявились
суттєві труднощі
методичного
характеру,
зумовлені
відмінністю
систем і методологій
бухгалтерського
обліку, розрахунку
основних фінансових
показників.
Відсутній також
методичний
інструментарій
оцінки співвідношення
ризику та
прибутковості
інвестицій,
показники
економічної
ефективності
зорієнтовані
переважно на
збільшення
обсягів виробництва,
а не на забезпечення
стійкої рентабельності
роботи. Недосконала,
з точки зору
іноземного
інвестування
в економіку
України, система
страхування,
відсутнє страхування
політичного
ризику.
Ефективному
господарюванню
СП перешкоджають
також нерозвиненість
комунікаційних
засобів, незабезпеченість
повною та надійною
нормативно-правовою,
комерційною
інформацією.
Нетрадиційним
для закордонних
інвесторів
є соціальне
середовище,
яке не сприймає
не лише окремі
аспекти, а й
діяльність
СП в цілому.
Усе це
свідчить про
нерозробленість
механізмів
створення та
функціонування
спільних підприємств
у структурі
економічних
відносин в
Україні, наявність
загальгих та
окремих нерозв”язаних
проблем.
3.3.
Оптимізація
підприємницької
діяльності
в
зовнішньоекономічному
секторі України.
Демократизація
умов зовнішньоекономічної
діяльності
є одним із ключових
напрямків
господарської
політики у
найближчій
перспективі,
що забезпечить
подолання
неплатоспроможності
країни, зміцнення
позиції України
у системі
міжнародного
підприємництва,
розширення
ринків збуту
і сфери міжнародного
співробітництва
нашої держави
в сучасних
умовах.
Зовнішньоекономічне
підприємництво
у найближчій
перспективі
може розвиватися
завдяки реалізації
завдань по
повному зняттю
кількісних
обмежень, переходу
до економічного
способу його
регулювання.
Необхідно
зблизити структури
підприємницьких
ланок як в межах
національної
економіки, так
і поза ними, а
також забезпечити
умови злиття
капіталів і
надати їм однорідного
характеру у
всіх економічних
параметрах
спільного
міжнародного
співробітництва.
Не менш важлива
й радикальна
зміна структури
міжнародних
відносин на
основі раціонального
використання
зовнішньоекономічного
потенціалу
України.
Для
досягнення
оптимальних
результатів
необхідно
визначити
пріоритетні
напрямки
зовнішньоекономічного
підприємництва,
серед яких:
- розвиток
та оптимізація
експортно-імпортного
потенціалу
на принципово
новій основі,
яка забезпечувала
б експортні
поставки в
основному
продукції
переробної
промисловості
на відміну від
традиційного
експорту сировини
та паливно-енергетичних
ресурсів, питома
вага яких в
експорті була
більше половини;
- розвиток
підприємницької
діяльності
всіма напрямками
економічного
співробітництва,
які б забезпечували
Україні вирішення
стратегічних
завдань –
нагромадження
валютних запасів,
підняття потенціалу
безпосереднього
виробництва
в усіх галузях
економіки
завдяки залученню
іноземних
інвесторів
та спільним
капіталовкладенням,
приведення
до загальносвітових
стандартів
валютно-фінансового
механізму, а
також удосконалення
і розвиток
ринкових
інструментів;
- удосконалення
системи управління
зовнішньоекономічною
діяльністю
на основі заміни
переважно
командно-адміністративних
методів на
економічні;
- формування
основ принципово
нової податкової
системи;
- кардинальна
зміна ролі
державного
сектору в системі
господарського
виробництва
[51, с.77].
Оптимізація
міжнародних
відносин на
рівні спільного
підприємництва
– процес складний,
який вимагає
ретельного
вивчення, пошуку
раціонального
співвідношення
елементів
малого бізнесу
розвинутих
країн і відносин
відтворення
в усіх сферах
господарської
діяльності
підприємницьких
суб”єктів. Коло
інтересів при
дослідженні
цієї проблеми
конкретизується
насамперед
при аналізі
відносин власності,
вивченні тенденцій
і напрямків
розвитку
господарського
механізму,
способів реалізації
міжнародних
економічних
відносин в
умовах вільного
підприємництва.
Важливого
значення набуває
організація
і обгрунтування
таких відносин,
які стимулювали
б оптимальне
співвідношення
між виробництвом,
розподілом,
обміном та
споживанням.
При цьому вихідною
передумовою
є різноманітність
форм власності,
процес формування
яких є базовим
і випереджає
формування
ринкових відносин.
Зазначені
процеси зумовлюють
необхідність
удосконалення
продуктивних
сил і виробничих
відносин, розвиток
форм їх гармонійного
поєднання, що
практично, з
одного боку,
забезпечує
оптимальну
зайнятість
на виробництві,
вивільнення
частини трудових
ресурсів,
впровадження
у виробництво
високопродуктивних
засобів виробництва,
а з другого,-
залучення
частини вивільнених
трудових ресурсів
у сферу послуг,
започаткування
приватного
підприємництва
у сфері державного
господарства.
Досвід
індустріально
розвинутих
країн засвідчив,
що основним
каналом надходження
валюти в країну
є діяльність
потужного
зовнішньоекономічного
сектору, який
міг би ефективно
й оптимально
використовувати
різні форми
спільного
зовнішньоекономічного
підприємництва.
У цьому зв”язку
можна визначити
передумови
для співробітництва
української
системи підприємництва
із зарубіжними
партнерами.
Це декілька
пріоритетних
напрямків, які
могли б стати
основою, ядром
експортного
сектора економічного
співробітництва
українських
суб”єктів
підприємницької
діяльності.
Йдеться про
високотехнологічні
наукові галузі
машинобудування
(верстаки, літаки,
прилади, побутова
техніка та ін.;
порошкова
металургія,
надтверді
матеріали,
електрозварювальне
виробництво).
Техніка і технологія
в цих та деяких
інших галузях
сягають світового
рівня, що значно
полегшує пошук
Україною свого
місця на світових
товарних ринках.
Другу групу
пріоритетних
напрямків
міжнародного
співробітництва
на зовнішньому
рівні може
становити
агропромислово-переробний
комплекс.
Патентно-ліцензійна
торгівля, “ноу-хау”,
інженіринг,
різноманітні
послуги, особливо
туристичне
обслуговування,
можуть утворювати
третій напрям
валютного
нагромадження
бюджету України
як на рівні
держави, так
і на рівні
підприємницьких
структур.
Видобувні
і металургійні
галузі могли
б утворювати
четвертий блок
пріоритетних
напрямків
розвитку у
зовнішньоекономічному
співробітництві.
Співробітництво
у цьому напрямку
сприяло б
кардинальній
реконструкції
потужних
металургійних
комбінатів,
рудників, що
суттєво підняло
б підприємницький
потенціал на
світовому
рівні.
П”ятим
фактором розгортання
спільного
співробітництва,
яке суттєво
вплинуло б на
стабілізацію
нашої економіки,
є надто вигідне
географічне
розташування
України. Це
забезпечить
створення
оптимальної
міжнародної
інфраструктури,
що буде потужним
джерелом валютних
надходжень
і полем розгортання
перспективних
форм спільного
підприємництва
у світових
масштабах, які
докорінно
змінять свою
структуру як
внутрішнього,
так і зовнішнього
співробітництва
у сфері перевезень
і докорінних
змін на транспорті.
Вищезгадані
кардинальні
напрямки розвитку
спільного
міжнародного
підприємництва
не можуть
функціонувати
одноосібно.
Їм необхідна
система забезпечення
і обслуговування,
яка повинна
створюватися
в діалектичній
єдності з розвитком
цих напрямків,
що забезпечить
підприємницький
симбіоз всіх
ланок відтворення,
котрі й повинні
організуватись
у чіткі форми
та практичні
оптимальні
моделі, які
були б здатні
забезпечувати
вирішення
поставлених
завдань перед
системою
зовнішньоекономічного
співробітництва.
Радикальна
реформа
зовнішньоекономічної
діяльності
почалася з
лібералізації
зовнішньої
торгівлі, з
демонополізації
товарнообмінного
процесу на
міжнародному
рівні, зниження
митних тарифів,
спрощення
видачі ліцензій
та квот на експорт.
Зараз іноземним
бізнесменам
створені сприятливі
умови безмитного
ввозу та вивозу
майна для створення
(або при ліквідації)
спільної
підприємницької
діяльності,
для доступу
на товарно-сировинні
та фондові
ринки України.
Розробляються
правові форми
та гарантії
збереження
майна, лібералізується
банківська
діяльність,
створюються
пільгові умови
для залучення
іноземних
банків до
співробітництва,
інвестування
та кредитування
національної
економіки на
паритетних
засадах з
вітчизняними
банками, що
дасть їм можливість
включитись
у процес приватизації
на рівноправній
основі через
конкурси та
аукціони.
У процесі
оптимізації
міжнародних
зв”язків вітчизняних
підприємницьких
ланок важливо
стимулювати
залучення
іноземних
інвестицій
у національну
економіку.
Одним з найскладніших
питань тут є
ризик іноземних
інвесторів
при вкладенні
капіталу в
українську
економіку.
Ризик для іноземних
інвесторів
зростає при
утворенні
підприємницьких
ланок з маловідомими
приватними
підприємствами.
В сучасних
умовах на світовому
ринку партери
надають перевагу
високим технологіям.
Вони можуть
бути представлені
малими підприємствами
венчурного
типу, започаткуватися
для впровадження
науково-технічних
досягнень.
Труднощі впровадження
нової технології
і нової продукції
в Україні, як
правило, полягають
у відсутності
сучасного
обладнання,
яке виробляється
на Заході. На
першому етапі
розвитку спільного
підприємництва
малі підприємства,
не маючи валюти,
змушені співробітничати
з західними
фірмами у
різноманітних
формах або
отримувати
обладнання
на компенсаційній
основі. Таке
тісна сплетіння
інтересів
сприяло б
співробітництву
організованого
типу – тобто
спільного
підприємства
чи іншої спільної
підприємницької
структури, яка
здійснює свою
діяльність
на основі злиття
капіталів
партнерів. Одна
з умов оптимального
функціонування
такої форми
підприємницької
діяльності
– реалізація
ними функції
“середовища
живлення” для
крупних виробничих
підрозділів
щодо постачання
комплектуючих
деталей і вузлів.
Останні є водночас
діючими елементами
процесу концентрації
і централізації
виробництва
на національному
та інтернаціональному
рівнях.
В Україні
у співробітництві
малих підприємств
з зарубіжними
партерами поки
що не набув
належного
розповсюдження
лізинг як форма
оренди промислового
обладнання
при дефіциті
валютних засобів
для придбання
їх на певний
термін. Лізингова
форма дозволяє
одержати для
тимчасового
користування
найрізноманітніше
обладнання,
в тому числі
й високовартісне,
і на цій основі
вирішити всі
технологічні
проблеми, пов”язані
з виготовленням
продукції на
експорт. У подальшому
розвитку лізингу,
який ефективно
використовується
у системі
міжнародного
спільного
підприємництва,
необхідна
державна підтримка
через надання
валютних пільг
для підприємств.
Характеризуючи
пільги для
малих та спільних
підприємств
як наслідок
злиття капіталів
та інтересів
на рівні міжнародного
спільного
підприємництва,
необхідно
зазначити, що
вони є вже готовими
інтегрованими
підприємницькими
ланками на
міжнародному
рівні, а це збільшує
ступінь злиттия
господарства
нашої країни
із світовим.
При
вирішенні
проблем оптимізації
зовнішньоекономічного
сектора України
доцільно враховувати
особливості
формування
та основні
напрямки розвитку
загальнодержавної
моделі міжнародних
господарських
зв”язків. Ця
модель передбачає
пошук та використання
таких форм
спільного
підприємництва,
які стимулюють
трудову активність,
підприємницьку
ініціативу,
дозволяють
оптимально
поєднати економічні
інтереси суб”єктів
системи підприємницької
діяльності.
Ефективність,
масштаби,
цілеспрямованість
цього процесу
залежить від
стану механізму
та способів
його регулювання;
тобто від вибору
та використання
сукупності
принципів, форм
та методів
здійснення
міжнародних
господарських
відносин нашої
держави. В умовах
переходу до
ринку оптимальне
функціонування
національного
механізму
здійснення
зовнішньоекономічних
відносин залежить
від того, наскільки
повно враховуються,
насамперед
державними
органами, сучасні
тенденції,
специфіка та
особливості
розвитку нашого
господарства.
Для
формування
сучасної моделі
регулювання
зовнішньоекономічної
діяльності
дуже важливою
для підприємництва
є розробка та
прийняття його
нормативно-правового
забезпечення.
Формування
національної
моделі зовнішньоекономічних
підприємницьких
відносин передбачає
розробку концепції
зовнішньоекономічної
політики, моделей
інтеграції
України в систему
світового
господарства.
В цьому плані
національна
стратегія
господарських
відносин повинна
бути зорієнтована
на розширення
спектра зовнішньоеконмічних
відносин з
країнами світового
співтовариства,
передусім в
галузях, видах
виробництва,
що визначають
науково-технічний
прогрес. Стосовно
розробки моделей
механізму
регулювання
зовнішньоекономічного
підприємництва
України, то їх
специфіка в
сучасних умовах
залежить від
вибору партнерів
співробітництва.
З огляду на це,
можуть підлягати
моделюванню
економічні
зв”язки України
з економічно
розвинутими
країнами, з
країнами СНД,
партнерами
з інших континентів.
Практичного
значення може
набути і створення
моделей міжнародного
господарського
співробітництва
на рівні регіонів
нашої країни.
Безпосереднбою
основою, напрямками
регулювання
зовнішньоекономічної
діяльності
має стати визначення
конкретних
методів, форм
функціонування
господарських
суб”єктів у
міжнародній
сфері. Саме тут
варто взяти
на озброєння
світовий досвід
пошуку прогресивних
форм співробітництва,
налагодження
чіткої системи
міжнародних
розрахункових
та кредитних
відносин,
страхування,
інформаційної
бази, арбітражу
тощо. Важливу
роль у становленні
національної
системи регулювання
зовнішньоекономічних
зв”язків має
відігравати
стабілізація
системи оподаткування
експортно-імпортних
операцій, митного
контролю,
міжнародного
аудиту.
Одне
з центральних
місць у цій
системі потрібно
надати валютному
регулюванню
спільного
підприємництва.
Воно полягає
в розробці форм
оптимального
поєднання
економічних
інтересів
державних
суб”єктів та
суб”єктів
зовнішньоекономічної
діяльності,
що функціонують
на території
України. Вирішення
цієї проблеми
залежить від
суперечностей
між застосуванням
адміністративних
та ринкових
методів регулювання
економіки, і
орієнтацією
на ринкові, які
стимулюють
ініціативу,
підприємницьку
діяльність
у міжнародній
сфері, дозволяють
чітко окреслити
кінцеві результати.
Відчутним
важелем впливу
на зовнішньоекономічну
діяльність
держави повинен
стати кредит
(у тому числі
валютний),
використання
якого має сприяти
прогресивним
змінам у структурі
експортного
потенціалу
України, зближенню
техніко-економічних
параметрів
вітчизняних
товарів із
світовими при
закупівлі за
кордоном
комплектуючих
виробів, деталей
та вузлів, передових
технологій
тощо.
У податковій
системі, як
складовій
механізму
державного
регулювання
зовнішньоеконмічної
діяльності,
виправланим
є використання
податку на
прибуток (доход)
суб”єкта
зовнішньоекономічного
підприємництва,
податку на
імпорт або
реалізацію
імпортних
товарів на
внутрішньому
ринку, податку
на експорт,
податку на
переказ трансфертних
грошових (валютних)
засобів за
кордон з метою
отримання
доходів. При
цьому експортери
можуть користуватися
пільгами звичайного
оподаткування,
що буде сприяти
стимулюванню
розширення
експортної
діяльності,
збільшенню
кількості
юридичних та
фізичних осіб,
які встановлюють
зв”язки із
зарубіжними
партнерами.
У регулюванні
спільного
підприємництва
з країнами
“ближнього
зарубіжжя”
у найближчій
перспективі
могли б бути
здійснені такі
заходи:
- “селекційна”
робота в напрямках
традиційних
взаємних зв”язків,
що зекономило
б суттєві кошти
– збереження
системи кооперації
з відповідним
оновленням
принципів її
функціонуванн;
- перегляд
системи квот
і ліцензій,
котрі повинні
використовуватися
тільки щодо
експорту вузького
кола стратегічних
видів продукції;
- розроблення
механізму
реалізації
домовленостей
про співробітництво,
визначення
принципів
спільної політики
підприємництва
у сфері матеріального
виробництва
та забезпечення
паливно-енергетичними
матеріалами;
- подальший
спільний пошук
вирішення
проблем заборгованості
та платежів;
- взаємна
корекція ринкових
механізмів
[51, с.102].
Оскільки
порушена система
платежу і не
відрегульовані
ціновий та
фінансовий
механізми,
необхідно
удосконалювати
систему взаємних
зарахувань,
яка б дала можливість
забезпечити
зустрічні
товаропотоки
життєвонеобхідної
продукції для
нормального
функціонування
економік.
Аналіз
розвитку спільного
підприємництва
із країнами
СНД переконує
у необхідності
постійної
координації
і пошуку оптимальних
способів регулювання
нормативної
бази співпраці
всіма напрямками
(галузями)
господарювання,
узгодження
правової бази
спільної
господарської
діяльності
з урахуванням
норм і правил,
що діють в рамках
ГУТТ, Міжнародного
валютного
фонду, Міжнародного
банку реконструкції
та розвитку,
а також враховуючи
міждержавні
правові номативи.
Вироблення
спільної конкурсної
політики на
світовому ринку
узгодження
цін, координованість
спільної позиції
стосовно міжнародних
економічних
і фінансових
організацій,
взаємне сприяння
у досягненні
домовленостей
з міжнародними
банками та
організаціями
– одне з актуальних
питань подальшого
розвитку спільного
підприємництва.
У сфері
державного
регулювання
підприємницькою
діяльністю
на найближчу
перспективу
можна було б:
- переглянути
систему квот
і ліцензій, які
повинні використовуватися
щодо експорту
вузької номенклатури
стратегічних
видів товарів;
- виробити
заходи щодо
реалізації
укладених угод
про підприємницьке
співробітництво
на всіх рівнях
у попередніх
періодах;
- визначити
принципи
співробітництва
на найближчу
перспективу.
У сфері
ціноутворення
на продукцію
створену спільними
зусиллями, має
здійснюватись
узгоджена
політика поступового
вивільнення
цін і наближення
їх до рівня
світових. Розрахунки
повинні бути
у вільних цінах,
виключаючи
будь-яку дискримінацію,
та передбачати
зняття будь-яких
внутрішніх
непрямих податків
й експортного
мита. Звичайно,
щодо деяких
видів продукції
передбачається
державне регулювання,
але воно повинне
бути виваженим
і не заважати
ефективному
розвиткові
безпосередніх
горизонтальних
зв”язків між
підприємцями.
Необхідний
також диференційований
підхід до державних
угод і можливостей
погашення
заборгованостей
на умовах, вигідних
партнерам з
обох сторін.
У міжнародному
підприємництві
важливу роль
відіграє спільна
інвестиційна
діяльність
як державних,
так і господарських
структур, утворення
і функціонування
транснаціональних
підприємницьких
організацій.
Звичайно,
нові підходи
в організації
міжнародного
підприємництва
вимагають
освоєння нових
його форм:
використання,
впровадження
міждержавних
акціонерних
спілок, холдингів,
спільних підприємств
та інших транснаціональних
підприємницьких
структур. Цьому
повинна сприяти
Рада з альтернативної
економіки при
Кабінеті Міністрів
України, особливо
щодо створення
і подальшого
розвитку міждержавних
та міжгалузевих
господарських
організацій
різноманітних
форм власності,
насамперед
із числа тих,
які мають тісні
зовнішні технологічеі
взаємини. Разом
з тим необхідно
забезпечити
узгоджену
правову основу
їх створення
та функціонування
з іншими країнами.
Загальна
модель розвитку
зовнішньоекономічних
зв”зків може
бути конкретизована
обгрунтуванням
умов та перспектив
включення у
міжнародні
господарські
відносини
окремих регіонів
нашої країни.
Це націлює на
необхідність
розробки регіональної
моделі міжнародного
господарського
співробітництва
України, в якій
підприємницьким
структурам
має належати
суттєва роль.
Така регіональна
модель варта
уваги, оскільки
розвивається
специфічно
і вносить якісні
зміни у цілісний
процес міжнародного
підприємництва.
Специфіка і
особливі його
риси зумовлені
насамперед
тим, що:
- регіон
у міжнародній
інтеграційній
системі вважають
часткою економіки,
що наділена
національними
рисами і ввібрала
в себе споріднені
риси економіки
тієї країни,
з якою вона
межує;
- регіон
може мати своєрідну
виробничу
структуру, що
не є традиційною
і зумовлена
особливостями
свого місцезнаходження,
наявністю
певної інфраструктури,
екологічним
станом та рівнем
розвитку суспільних
та економічних
відносин.
На основі
цього необхідно
вести пошук
форм, які б
запезпечили
розвиток конкретного
регіону у взаємодії
з іншими регіонами
– своєрідними
частинами інших
національних
економік, які
принципово
відрізняються
від української.
Сьогодні головне
завдання –
якнайефктивніше
інтегрувати
той чи інший
регіон у процес
спільного
міжнародного
підприємництва,
передбачити
ймовірні наслідки,
які будуть
супроводжувати
економіку
регіону при
взаємодії з
партнерами
інших країн,
а також народне
господарство
в цілому.
Регіональна
модель сприяє
оптимізації
співробітництва
того чи іншого
регіону в загальному
процесі співробітництва
на міжнародному
рівні. В основному
вона оцінюється
з точки зору
ефективного
використання
економічного
потенціалу
регіону і
обгрунтування
міри його наближення
до прилеглих
регіонів
країн-партнерів.
У системі
регіонального
забезпечення
зовнішніх
економічних
зв”язків особливе
значення має
децентралізація
управління
та економічного
регулювання
спільної
зовнішньоекономічної
підприємницької
діяльності.
Вона забезпечить
можливість
вирішувати
на місцях проблеми
оподаткування,
джерел надходження
валютних коштів,
оскільки у
певних регіонах
є свої відмінності.
Це зумовлено
розвитком того
чи іншого виду
підприємництва
в конкретному
регіоні, особливостями
переходу до
ринкових засад
у співробітництві
із зарубіжними
партнерами.
У процесі формування
регіональної
моделі спільного
підприємництва
важливе значення
має правове
забезпечення,
оскільки вихід
регіону на
зовнішній
рівень супроводжується
системою угод,
контрактів,
протоколів
про наміри,
розробкою
статутів, що
забезпечує
матеріальний
зміст спільного
підприємництва
регіону із
зарубіжними
партнерами.
Регіональна
модель могла
б зосередитись
на двох найважливіших
факторах:
максимальному
використанні
регіональних
ресурсів і
нарощення
експортного
потенціалу
готової продукції.
Це потребує
значних капіталовкладень,
оптимального
їх використання,
що можливо за
правильної
структурної
перебудови
економіки в
цілому і регіону
зокрема.
Переваги
регіональної
моделі співробітництва
очевидні, оскільки
розвиваються
на засадах
самостійності
і забезпечують
можливість:
- уникнути
дублювання
підприємницької
діяльності
на міжнародному
рівні, більш
ефективно
задовольняти
потреби державної
економічної
політики, яка
здійснюється
на засадах
партерського
співробітництва
з країнами
світу;
- оптимально
з позицій місцевого
самоврядування
використовувати
існуючий потенціал
виробництва,
сфери послуг,
інфраструктуру,
яка дозволяє
в рамках відносної
спеціалізації
регіону оперативно
здійснювати
зв”язок між
партнерами;
- розвивати
спеціалізацію,
залучаючи
іноземні інвестиції,
оскільки частина
цього процесу
повинна охоплювати
систему підприємництва
іншої країни.
Тому регіон
завдяки спеціалізації
інтернаціоналізується;
- розвиваючи
кооперацію,
максимально
задіяти в
підприємницький
процес трудові
ресурси регіону,
оскільки невдале
розміщення
виробництва
призводить
до значного
зниження використання
трудових ресурсів;
- вирішувати
проблеми реалізації
спільно виробленої
продукції на
зарубіжних
ринках, і таким
чином нагромаджувати
валютні засоби
для подальшого
їх використання
на потреби
модернізації
та запровадження
принципово
нової технологічної
бази тощо.
На основі
матеріалу
даного розділу
можна зробити
наступні висновки:
В першій
частині розділу
проаналізовані
методики й
методи оцінки
вигідності
капітальних
вкладень у нас
в країні і за
кордоном.
Запропоновані
метод внутрішньої
ренти, класифікація
вкладень і
значень норм
прибутку, метод
ліквідності,
виявлення
ступеню ризику
при інвестиційних
розрахунках
є найбільш
прийнятними
для оцінки
ефективності
проектів з
іноземним
капіталом, ніж
традиційний
метод приведених
витрат.
В роботі
відмічається,
що СП покликані
і можуть внести
значний внесок
в структурну
перебудову
української
економіки, в
оптимізацію
зовнішньоекономічних
зв”язків республіки.
Зокрема, мова
йде про можливості,
які мають СП
в розвитку
експортоорієнтованих
ті імпортозамінних
виробництв.
І, безумовно,
Україна має
ряд можливостей,
які можуть і
повинні зацікавити
іноземних
інвесторів
при створенні
СП.
Сподіватися
на високотехнологічні
СП із зарубіжними
партнерами
ми можемо лише
в окремих галузях.
В першу чергу,
в галузях ВПК,
де почалася
конверсія в
космічних та
фундаментальних
дослідженнях.
Однак Україна
зацікавлена
в тому, щоб спільне
підприємництво
було взаємовигідним
і охоплювало
весь спектр
інтересів.
Особливої уваги
потребують
в Україні такі
сфери, як виробництва
і переробка
сільгосппродукції,
виробництво
товарів для
села, ліків і
медичної техніки;
технічне
переобладнання
промисловості,
металургія
та енергетика,
будівництва
доріг, оздоровлення
природи, енергозбереження.
З цією метою
держава повинна
створювати
сприятливі
умови іноземному
капіталу, який
буде приймати
участь в модернізації
пріоритетних
галузей. Значну
роль при цьому
повинна відігравати
розробка пільг
спільним
підприємствам
в наукоємких
галузях, а також
тим, які використовують
передові технології.
Україна
має перспективи
розвитку завдяки
великому внутрішньому
ринку, високому
рівню освіти
населення,
значному промисловому
і сільськогосподарському
потунціалу.
Однак здійснити
перехід до
ефективної
і конкурентоздатної
ринкової економіки
неможливо без
залучення
іноземних
інвестицій,
які містять
не тільки капітал,
але й сучасні
технології,
досвід менеджменту
й вихід на експортні
ринки. Прямі
іноземні інвестиції
здатні відіграти
суттєву роль
в приватизації
і реконструкції
діючих підприємств
і в створенні
нових виробничих
потужностей.
Разом
з тим, поки що
в Україні не
створені політичні,
економічні
й організаційні
умови, які
приваблювали
б іноземні
інвестиції
в необхідних
обсягах і формах.
Умови для прямих
іноземних
інвестицій
на сьогодні
є гіршими, ніж
у більшості
країн світу
і навіть в інших
країнах регіону,
а тому обсяг
іноземних
інвестицій
і приток нових
іноземних
капіталовкладень
дуже незначні.
Для
активного
залучення
прямих іноземних
інвестицій
Україні необхідно,
перш за все,
досягнути:
стабілізації
макроекономічного
оточення, загальної
стабілізації
економічного
і суспільно-політичного
становища в
країні.
Проблеми
залучення
прямих іноземних
інвестицій
торкаються
перш за все
таких сфер, як:
правове оточення,
валютний і
зовнішньоторговельний
режим, оподаткування,
приватизація
тощо.
Узагальнюючи
роботу спільних
підприємницьких
структур, можна
зробити висновок,
що відкритість
до світового
ринку передбачає
демонополізацію
зовнішньої
торгівлі, підвищення
конкурентоздатності
продукції на
внутрішньому
ринку. У сукупності
аналіз діяльності
спільних
підприємницьких
структур, механізму
їх функціонування
в умовах формування
ринкових відносин
дає можливість
з впевненістю
зробити висновок,
що така форма
діяльності
є не просто
ефективною
у залученні
та використанні
іноземних
інвестицій,
але й фактором
економічного
росту, будучи
органічною
і невід”ємною
складовою
народногосподарського
комплексу.
Створення та
діяльність
різних форм
спільного
підприємництва
на нашій території
свідчить про
початок процесу
освоєння
різноманітних
шляхів і методів
входження в
ринок, участо
у процесі
міжнародного
поділу праці,
інтеграції
у світовий
економічний
процес.
Висновки.
Узагальнення
зарубіжного
і вітчизняного
досвіду з питань
оцінки ефективності
функціонування
спільних підприємств
дозволяє зробити
наступні висновки
і рекомендації.
Спільні
підприємства
слід розглядати
як нову для
умов України
форму господарювання
і вид зовнішньоекономічної
діяльності,
сформованої
на принципах
ринкової економіки,
поєднання
інтересів
вітчизняних
і зарубіжних
підприємців
в її здійсненні.
Основна мета,
функції і завдання
СП, розташованих
на території
України, полягають
в залученні
в країну іноземного
капіталу і
прогресивних
технологій;
підвищення
на цих засадах
якості продукції
робіт і послуг
та ефективності
виробництва,
інтеграції
країни в світову
систему господарювання.
З цих позицій
розвиток спільного
з іноземними
державами
підприємництва
слід розглядати
як реальний
шлях виходу
економіки
України з кризи
та подальшої
стабілізації.
Аналіз
і оцінка результатів
функціонування
СП Київської
області, інших
регіонів України
за 1987-1995 рр. дозволили
виявити цілий
ряд суперечностей
в їх розвитку,
притаманних
перехідному
етапу економіки.
Зокрема, при
загальних
високих темпах
кількості СП
за досліджуваний
період спостерігаються
чіткі тенденції
до зниження
чисельності
працюючих на
одному об”єкті,
скорочення
асортименту
виробленої
продукції,
збільшення
обсягів експортування
сировинних
ресурсів. Значна
частина зареєстрованих
СП припиняє
свою діяльність
вже на першому
році існування,
а в багатьох
випадках ще
до її початку.
Аналіз
результатів
діяльності
спільних підприємств
показав, що на
даний момент
дещо активізувався
процес залучення
іноземних
інвестицій
в спільні
підприємства.
Однак цей процес
відбувається
дуже повільно,
для його інтенсифікації
відсутні необхідні
умови.
Основними
причинами, що
гальмують
розвиток спільного
підприємництва,
знижують ефективність
функціонування
СП слід вважати:
економічну
та правову
нестабільність
в країні, відсутність
чіткої політики
сприяння розвитку
пріоритетних
напрямків СП
з боку держави,
необхідність
удосконалення
правових і
економічних
важелів регулювання
діяльності
СП.
Соціально-політичне
й економічне
становище в
Україні поки
що не дає можливості
розраховувати
на великі вкладення
західного
капіталу в
економіку.
Досягнутий
рівень закордонного
інвестування
в формі СП можна
розглядати
як початковий
етап. Однак СП
продемонстрували
дивовижну
пристосованість
навіть до тих
несприятливих
умов, які існують
для всієї економіки
України. Більшість
з них утримались
в кризових для
всієї економіки
умовах.
В цілому
можна вважати,
що СП поступово
стають невід”ємним
елементом
економічних
відносин регіону
і одним з важливих
факторів формування
ринкового
середовища
на Київщині.
Центральним
і місцевим
владним структурам
пропонується
створити особливо
сприятливий
режим для залучення
великих інвестиційних
коштів в сферу
матеріально-технічного
виробництва.
У світовій
практиці напрацьовано
універсальний
набір заходів,
які більшою
або меншою
мірою використовуються
для залучення
іноземного
капіталу. Серед
них найбільш
сприятливими
є такі методи
стимулювання
іноземних
капіталовкладень:
- податкові
стимули: встановлення
прямих додаткових
пільг, відстрочка
сплати податків
за інвестування
капіталу; стимули,
пов”язані з
амортизаційними
відрахуваннями;
“податкові
канікули”, які
встановлюються
на строк від
2 до 10-15 років;
звільнення
від сплати
митних процедур
по імпорту
обладнання,
сировини,
комплектуючих
виробів;
- фінансові
стимули: різного
роду субсидії,
позики, кредити
і гарантії їх
надання, державне
страхування;
- нефінансові
стимули, спрямовані
на створення
загальних умов
ефективного
функціонування
іноземного
капіталу;
- забезпечення
необхідними
факторами
виробництва,
інформацією
та службами
управління
щодо розвитку
транспорту
та інших комунікацій.
Створення
сприятливого
інвестиційного
клімату – головна
умова успішної
політики залучення
та використання
іноземного
капіталу в
економіці
України. Для
забезпечення
стабільної
правової основи
функціонування
закордонного
інвестора
пропонуються
її окремі основні
елементи, а
саме: забезпечення
прав власності
на землю або
права отримання
99-річної оренди
землі під будівлями,
спорудами,
підприємствами
при їх купівлі,
покращення
податкових,
митно-тарифних
умов для іноземного
партнера,
гарантування
їх стабільності
на період 5-7 років,
застосування
пільг, спрямованих
на зменшення
ризику втрати
капіталу, розробка
особливого
режиму участі
іноземних
інвесторів
в приватизації,
розширення
практики двосторонніх
домовленостей
про взаємний
захист інвестицій,
розширення
взаємодії з
міжнародними
організаціями,
які займаються
питаннями
інвестиційного
співробітництва,
особливо з
Міжнародним
агенством по
гарантіям
інвестицій
(МАГІ), Міжнародним
банком реконструкції
та розвитку
та Міжнародною
фінансовою
корпорацією.
Для
стимулювання
діяльності
СП необхідна
послідовна
державна стратегія,
а саме:
- слід
відмовития
від орієнтації
на підтримку
та стимулювання
всіх без виключення
СП, в особливості
націлених на
гігантські
проекти, що
потребує значного
відволікання
з народногосподарського
обігу матеріальних
та фінансових
ресурсів;
- слід
заохочувати
на рівні державної
політики першочергове
залучення
іноземного
капіталу до
будівництва
та реконструкції
підприємств,
що випускають
гостродефіцитні
та конкурентоспроможні
товари;
- не допускати
створення СП,
що випускають
продукцію,
несумісну з
міжнародними
стандартами;
- за допомогою
різноманітних
стимулів підтримувати
та заохочувати
створення СП
у високотехнологічних
галузях, пріоритетних
для нашої економіки;
- створити
розгорнуту
організаційно-правову
систему, яка
б була конкурентоспроможна
по відношенню
до інвестиційних
режимів інших
країн, гармонізувати
українське
законодавство
у відповідності
з європейськии
стандартами;
- пріоритетним
напрямком
використання
зарубіжних
інвестицій
в межах СП повинен
стати розвиток
експортного
потенціалу
України.
На мікрорівні
з метою підвищення
ефективності
діяльності
спільних підприємств
пропонуються
наступні напрями
удосконалення
системи управління:
1) удосконалення
оргструктури
управління
СП; 2) підвищення
професійного
та інтелектуального
рівня управлінського
персоналу; 3)
оволодіння
керівниками
всіх рівнів
сучасними
методами та
стилями управління;
4) підвищення
ролі сучасних
засобів автоматизованої
обробки інформаційних
даних в оптимізації
ефективного
управління
СП.
Впровадження
запропонованих
пропозицій
щодо вдосконалення
діяльності
спільних підприємств
сприятиме
підвищенню
ефективності
зовнішньоекономічних
зв”язків Київської
області та
прискорить
поступ економічної
реформи в регіонах
і в Україні
взагалі.
Література.
Закон УРСР
“Про зовнішньоекономічну
діяльність”//
Голос Украхни.-1991.-12
червня.
Закрн України
“Про захист
іноземних
інвестицій
на Україні”//
Голос України.-
1991.-2 вересня.
Закон України
“Про господарські
товариства”//
Голос України.-
1991.- 11 жовтня.
Закон України
“Про інвестиційну
діяльність”//
Голос України.-1991.-
21 листопада.
Закон України
“Про іноземні
інвестиції”//
Голос України.-1991.-5
травня.
Братченко
А.Б., Гольшлегер
Л.Д. Совместные
предприятия.-М.:
Знание, 1990.-64 с.
Бріль М.С.
Організація
і функціонування
сумісних
підприємств%
Автореф. дис.
канд. екон. наук:
08.06.01/ Харків.екон.
ун-т.-Х.,1995.-17с
Быстров
В.Ф. Организацыя
внешнеэкономической
деятельности
предприятия
(в 2-х частях).-СПб.:СПб
ДНТП, 1992.-41 с.
Внешнеэкономическая
деятельность
предприятия.
Учебник. Под
ред. Стровского
Л.Е.-М.: ЮНИТИ,
1996.-408 с.
Гайдучок
І.Г. Спільні
підприємства.-К:
Знання, 1989.-46 с.
Голошубова
Н.О., Спальвиш
Ю.О. Проблеми
розвитку спільних
підприємств
в Україні //
Підприємництво
у торгівлі.
Зб. наук.праць.-К.:
КДТЕУ, 1995.-с.124-133.
Грицюк Е.О.
Удосконалення
системи управління
СА (на прикладі
СП Чернівецької
обл.): Автореф.
дис.канд.екон.наук:
08.06.01/ НАН України.
Ін-т регіональних
досліджень.-Львів,
1995.-23 с.
Дацко Б.Я.
Організаційно-економічні
засади підвищення
ефективності
роботи СП:
Автореф.дис.канд.екон.наук:
08.06.01/ НАН України.
Інститут економіки.
Львівське
від-ня.-Львів,
1994.-24 с.
Денисов
А.П. Организационно-экономические
основы совместного
производства
в России:
Автореф.дис.д.э.н.-М.,
1996.-37 с.
Довчерт
А.С. Совместные
предприятия:
регулирование
труда.-К.% Лыбидь,
1991.-63 с.
Кизима Т.
Спільне підприємництво:
проблеми та
щляхи їх вирішення//
Економіка
України.-1995.-№7.-с.88-91.
Клименко
К.О. Створення
СП як засіб
включення
України у
світогосподарські
зв”язки:
Автореф.дис.к.е.н.:
08.05.03/ НАН Укоаїни.
Ін-т світової
економіки та
міжнародних
відносин.-К.,
1995.-24 с.
Кредисов
А., Дерев”янко
О. Конкурентоспроможність
країни та стратегія
просування
її експорту
на світовому
ринку// Економіка
України.-1997.-№5.-с.54-57.
Лилик І.В.
Ефективність
нових форм
зовнішньоекономічних
зв”язків в
умовах переходу
до ринкових
відносин:
Автореф.дис.к.е.н.-Львів,
1992.-20 с.
Лилик І.В.
Регіональні
особливості
визначення
ефективності
спільних підприємств
(на прикладі
Львівської
області)//
Львів.політехн.ін-т.
Вісник.-Львів,
1992. №268. Україна
на етапі національного
відродження.-с.40-44.
Локшина
Т.Я., Надирашвили
Н.В. Методы
оценки эффективности
инвестиций
в создание
совместных
производств//
Регулирование
преобразования
производства
в условиях
становления
рыночных отношений.
Сборник науч.
трудов.-Донецк,
1993.-с.36-41.
Лук”яненко
Д.Г., Білошапка
В.А., Пестрецова
О.І. Спільні
підприємства
в Україні:
організація
і умови ефективного
розвитку:
Підручник.-К.:
Хвиля-Прес,
1995.-176 с.
Лук”яненко
Д.Г. Про умови
розвитку СП
на Україні//
Проблеми
реформування
ринкової
економіки.-К.,1992.
Вип.І.-с.84-88.
Лукьяненко
Д.Г. и др. Проблемы
развития СП
в структуре
экономики
Украины// Формирование
механизма
свободной
экономической
зоны в условиях
рыночных отношений:
Тезисы межрегиональной
научно-практ.
конференции.
Часть I.-Черновцы,
1991.-с8-12.
Лукьяненко
Д.Г. Совместные
предприятия:
создание и
механизм
функционирования.
Уч. пособие.-К.:
УМКВО, 1991.-102 с.
Луцишина
З.О. Спільне
підприємництво
як фактор
економічного
зростання:
Автореф.дис.к.е.н.:
08.00.01/ Львів.ун-т
ім.І.Франка.-Льві,
1993.-20 с.
Макогон
Ю.В. Внешнеэкономическая
деятельность
региона.-Донецк:
Донбас, 1992.-138 с.
Макогон
Ю.В. и др. Инностранные
инвестиции
в современных
условиях:
статистика,
опыт, проблемы.-Донецк,
1994.-51 с.
Макогон
Ю.В. Механизм
регулирования
внешнеэкономической
деятельности
предприятий
и организаций
на региональном
уровне:
Автореф.дис.д.э.н.-Донецк,
1994.-40 с.
Макогон
Ю.В. и др. СП Донецкой
обл.// Вестник
статистики.-1992.-№5.-с.28-31.
Методика
определения
эффективности
капитальных
вложений. Утв.
Заместителем
Председателя
Госплана СССР
10.10.88.-М., 1988.-17 с.
Міжнародні
економічні
відносини.
Система регулювання
міжнародних
економічних
відносин. Підручник.
(Гол.ред. М.С.Тимошик).-К.:
Либідь, 1994.-255 с.
Мороз Л.В.
Удосконалення
економічних
умов створення
та функціонування
спільних
підприємств//
Підприємництво
у торгівлі.
Зб.наук.праць.-К.,
1995.-с.133-138.
Нейкова
Л.І. Прихована
міграція прибутків
спільних підприємств
та її запобігання//
Фінанси
України.-1996.-№8.-с.24-32.
Організаційно-економічний
механізм формування
спільних підприємств
в АПК// Економічні
відносини в
АПК. Зб.наук.праць.-К.,
1995.-с.32-40.
Организация
СП и международное
сотрудничество.(Норм.-метод.
материалы и
практ. рекомендации).
Моск.эконом.научно-консульт.
центр “Сигма”.-М.,
1990.-230 с.
Пестрецова
О.І. Формування
умов і механізмів
ефективної
діяльності
міжнародних
СП в Україні:
Автореф.дис.к.е.н.:
08.06.01; 08.05.03/ Київ.екон.ун-т.-К.,1995.-24
с.
Положение
о размере
коэффициента
пересчета
стоимости
объектов во
время приватизации
с участием
иностранных
инвесторов:
Утв. Председателем
Фонда государственного
имущества
Украины и
Председателем
Национального
банка Украины
12.12.92.-с.3.
Прилюк В.Д.,
Рулько Е.Г.
Организация
деятельности
совместного
предприятия.-К.:Техніка,
1990.-200 с.
Сажина М.А.,
Сажин А.Ф. СП:
Организационные
формы// Вести
АН СССР.-1991, №7.-с.29-42.
Самборська
Т.А. Розвиток
зовнішньоекономічної
діяльності
СП в Україні//
Питання політичної
економії.-1992.
Вип.217.-с.39-43.
Семенов
И. Пособие по
инвестиционному
анализу//
Экон. и жизнь.-1992.-№52.-с.6.
Синецкий
Б.И. Внешнеэкономические
операции:
организация
и техника.-М.:
МО, 1989.-382 с.
Смирнова
Е.Е., Хвалынская
Н.В. СП: закономерности
возникновения
и перспективы
развития.-М.:
Изд-во МГУ,
1988.-163 с.
Собчук М.П.
створення і
діяльність
спільних
підприємств//
Економіка
АПК.-1995.-№3.-с.98-102.
Совместные
предприятия:
алгоритм выхода
на мировые
рынки.-М.: АО
“Бизнес-школа
”Интел-Синтез”,
1993.-63 с.
Совместные
предприятия:
порядок создания
и организации
СП. (Метод.
рекомендации).-М.:
НИИ “Электроника”,
1991.-73 с.
Совместные
предприятия:
создание и
деятельность
(В.Г.Буткевич,
А.С.Филипенко
и др.).-К.: Лыбидь,
1990.-190 с.
Совместные
предприятия
в практике
международных
экономических
отношений
(ВНИИ внешнеэкон.связей.
Под ред.Е.Т.Бургучевой)
2-е изд.стер.-М.:
Внешняя торговля,
1990.-116 с.
Томилин
Н.А., Киржнер
Л.О., Лепейко
Т.И. Функционирование
совместных
предприятий
в Украине:
теоретические
и практические
аспекты.-Харьков:
Основа ХДУ,
1994.-80 с.
Троян В.М.
спільне
підприємництво.-Тернопіль:
Тарнекс, 1995.-132 с.
Філіпенко
А. Принципи
формування
зовнішньоекономічних
зв”язків України//
Україна в світовому
економічному
просторі: Матеріали
2-го конгресу
Міжнар.укр.екон.асоц.-К.,
1996.-с.119-121.
Формирование
механизма
свободной
экономической
зоны в условиях
рыночных отношений.
(Тезисы межрегиональной
научно-практической
конференции).
Часть I.-Черновцы,
1991.-112 с.
Хонко Я.
Планирование
и контроль
капиталовложений.-М.:
Экономика,
1987.-64 с.
Чернишова
Л.В. Особливості
аналізу стратегії
розвитку СП:
Автореф.дис.к.е.н.:
08.06.04/ Одеський
економічний
університет.-Одеса,
1995.-24 с.
Чиркунов
О., Шадровский
А. Совместные
предприятия:
цели и результаты//
Внешняя
торговля.-1991.-№4.-с.14-17.
Юрій С.І.
Спільне підприємництво
в Україні:
фінансовий
аспект розвитку:
Автореф.дис.д.е.н.
Київ.держ.екон.ун-т.-К.,
1996.-38 с.
Яковлева
Е.Л. Смешанные
общества в
практике
стран-членов
СЭВ.-м.% Международные
отношения,
1989.-101 с.
K.Harrigan, Managing for Joint Ventures.-Lexington
(Mass),1986.
Inkren A.C., Beamish P.W. Knowledge, bargaining, and the
instability of international joint ventures// Acad.of managment
rev.- Mississippi State, 1997.-Vol.22. №1.-P.177-202.-
Bibliogr.: p.199-202.
Pearce R.J. Toward understanding joint venture perfomance and
survival: a bargaining and influence approach to transaction cost
theory// Acad.of managment rev.- Mississippi State, 1997.- Vol.22.
№1.-P.203-225.- Bibliogr.: p.222-225.
Додаток
1.
Законодавча
база організації
та діяльності
спільних підприємств
[50, с.28].
І.
Основні закони
Декларація
про державний
суверенітет
України.
Закон України
“Про економічну
самостійність
України”.
Закон України
“Про підприємства
в Україні.”
Закон України
“Про власність”.
Закон України
“Про зайнятість
населення”.
Закон України
“Про підприємництво”.
Закон України
“Про господарські
товариства”.
Закон України
“Про ціни і
ціноутворення”.
Закон України
“Про державну
статитику”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
оплату праці”.
ІІ.
Зовнішньоекономічні
та інвестиційні
закони
Закон України
“Про зовнішньоекономічну
діяльність”.
Закон України
“Про захист
іноземних
інвестицій
в Україні”.
Закон України
“Про інвестиційну
діяльність”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
режим іноземного
інвестування”.
Закон України
“Про загальні
основи утворення
і функціонування
спеціальних
(вільних економічних
зон)”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
систему валютного
регулювання
і валютного
контролю”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
тимчасовий
порядок використання
надходжень
в іноземній
валюті”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
порядок здійснення
розрахунків
в іноземній
валюті”.
ІІІ.
Закони про
оподаткування.
Закон України
“Про систему
оподаткування”.
Закон України
“Про оподаткування
доходів підприємств
ті організацій”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
податок на
додану вартість”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
акцизний збір”.
Закон України
“Про державну
податкову
службу”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
внесення невнесених
вчасно податків
та неподаткових
платежів”.
Продовження
додатку 1.
IV. Закони
про митницю
і митні збори.
Закон України
“Про державне
мито”.
Закон України
“Про митну
справу в Україні”.
Закон України
“Про єдиний
митний тариф”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України Про
єдиний митний
тариф”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України“Про
державне мито”.
V. Кредитно-фінансове
забезпечення.
Закон України
“Про банкрутство”.
Закон України
“Про заставу”.
Закон України
“Про обмеження
монополізму
і неприрущення
недобросовісної
конкуренції
в підприємницькій
діяльності”.
Закон України
“Про антимонопольний
комітет України”.
Закон України
“Про банки і
банківську
діяльність”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
тимчасовий
порядок визначення
переліку
підприємств,
які займають
монопольне
становище на
ринку”.
Закон України
“Про аудиторську
діяльність”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України“Про
банки і банківську
діяльність”.
Закон України
“Про цінні
папери і фондову
біржу”.
Закон України
“Про товарну
біржу”.
VI. Інші
закони.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
державний
нагляд за
дотриманням
стандартів,
норм і правил
та відповідальність
за їх порушення”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
стандартизацію
та сертифікацію”.
Закон України
“Про науково-технічну
інформацію”.
Закон України
“Про інформацію”.
Додаток
2.
Модель
механізму
регулювання
зовнішньоекономічної
діяльності
[29, с.30].
Нормалізація
ЗЕД
на
регіональному
рівні
Забезпечення
економічної
незалежності
суб”єктів
підприємницької
діяльності,
мотивація
зовнішньоекономічних
зв”язків
Створення
сприятливих
можливостей
всім потенційним
суб”єктам для
інтеграції
в світовий
ринок
Передача
в оренду підприємств,
проведення
приватизації.
Створення
спільних
підприємств.
Відкриття
іноземних
представництв,
фірм та
підприємств
з іноземним
капіталом
(повністю. Створення
концесій.)
Створення
умов для розширення
виробництва
вітчизняних
товарів
Продаж
зарубіжним
інвесторам
за гривні, в
тому числі в
кредит, іноземної
частини СП, з
поверненням
кредитів за
рахунок створення
нової технології
на СП
Встановлення
тимчасових
пільгових
митних правил
ввозу товарів
і продаж їх за
гривні
Забезпечення
засобами
виробництва,
землею й надрами
регіону
Встановлення
прогресивно
у часі зростаючих
кредитних
ставок
Впровадження
нових принципів
оподаткування
Інтеграція
підприємств
в економіку
країн співдружності
та світову
економіку за
принципом
досягнення
максимально
можливої неперервної
технології
виробництва
функціонально
Митне
регулювання
ввозу товарів:
обмеження
ввезення товарів
при зменшенні
збуту на вітчизняному
ринку
Початок
реалізації
довгострокової
стратегічної
прогами по
створенню
нової наукоміскої
продукції і
нових ресурсів
та енергозберігаючих
технологій,
в тому числі
із зарубіжними
фірмами
Встановлення
для підприємства
податків і
ставок декілької
рівнів, виходячи
з питомих витрат
в регіональному
розрізі в соціальній
і державній
сферах
Інтеграція
із сівтовою
економікою
Додаток
3.
Узагальнений
склад цілей
партнерів при
створенні СП
та структури
можливих відхилень
в їх досягненні
[14, с.14].
| А. Склад цілей партнерів СП | ||||
| Цілі вітчизняного партнера | Цілі іноземного партнера | |||
Отримання Розширення Заміщення Отримання Придбання Модернізація Поставка | Проникнення Придбання Економія, | |||
| Б. Структура можливих відхилень в діяльності СП. | ||||
| Форс-мажорні | Політичні | Економічні | ||
Війни Стихійні Страйки. Блокади. | Відхилення Ризик політичних Обмеження Підвищення | .Виникнення Підвищення Ускладнення Ризик дебітора. Відхилення Підвищення Інфляція. Зниження Обмеження Замороження | ||
| В. Інформаційне забезпечення аналітичної роботи з попередження відхилень. | ||||
Метеорологічні Звіти військових Політична Інші джерела. | Урядові рішення Крнцепція Публікації Засоби масової | Баланси Результати Банківські Статистична Стратегічні Інформація | ||
Додаток
4.
Порядок
оподаткування
СП У 1992-1993 рр. [22, с.67].
Виручка
від реалізації
продукції
(робіт, послуг)
Доходи
від реалізації
матеріальних
цінностей та
майна
Доходи
від позареалізаційних
операцій
Валовий
доход
Податок
на добавлену
вартість
Обов”язкові
платежі і витрати
згідно з податковим
законодавством
Матеріальні
витрати
Величина
коштів, що
реінвестуються
на території
України
Доход
Податок
на доход *, **, ***
Відрахування
у фонди СП згідно
з установчими
документами
Доход
засновників
СП
*) Звільнення
товарів власного
виробництва
на 5 років з моменту
реєстрації.
**) Звільнення
виробничих
СП на 5 років з
моменту оголошення
прибутку з
подальшою
виплатою 50%
нормативної
податкової
ставки, а торговельних
і посередницьких
на 2 роки з подальшою
виплатою 70% ставки.
***) Для промислових
і сільськогосподарських
СП, якщо частка
іноземного
інвестора у
статутному
фонді перевищує
30%, оподаткування
за ставкою, на
три пункти
нижчою від
нормативної.
Додаток
5.
Кредитування
та рорахункові
операції
спільного
підприємства
[22, с.69].
Операції
СП
Розрахункові
операції
у
валюті
Крадитування
Зберігання
валютних коштів
У гривнях
У валюті
Місцеве
відділення
Національного
банку
Експортно-імпортний
банк
Іноземні
комерційні
банки та фірми
Міжнародні
банківські
інститути
Банки
Додаток
6.
Страхування
СП [22, с.72].
Майно
і майнові відносини,
які
підлягають
страхуванню
Основні
кошти, які належать
СП або орендуються
ним
Частка
оборотних
коштів (виробничі
запаси на складах
СП, напівфабрикати
власного
виробництва)
Суспільна
відповідальність
СП
Устаткування
і машини від
поломок та
збиток в зв”язку
з перервою у
виробництві
та поломками
Вантажі,
які перебувають
у дорозі
Майно
від крадіжки
зі зламом
Спільні
підприємства
Заява
Інформація
для оцінки
ризику
Страхова
компанія
Проект
страхового
полісу
Затвердження
(або зауваження)
Страховий
договір
86
Київський
університет
імені Тараса
Шевченка
Економічний
факультет
Кафедра
інноваційного
менеджменту
та підприємництва
ДИПЛОМНА
РОБОТА
на тему:
“Наукові
основи регулювання
зовнішньоекономічної
діяльності
спільних підприємств
регіону
(на прикладі
Київської
області)”
магістра
з спеціальності
“Адміністративний
менеджмент”
Ступак
Оксани Павлівни
Науковий
керівник
д.е.н.,
проф. Стеченко.
Д.М.
Київ –
1998
Зміст.
Вступ.
3
Розділ
1. Методологічні
основи регулювання
міжнародного
спільного
підприємництва.
6
Міжнародне
спільне підприємництво
як об”єкт вивчення.
6
Основні
підходи до
класифікації
спільних
підприємств.
13
1.3. Науково-методичні
основи регулювання
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності.
19
Організаційно-економічний
механізм діяльності
спільних
підприємств
(СП).
28
2.1.
Соціально-економічні
передумови
та порядок
створення.
28
2.2.
Механізм
функціонування
СП.
35
2.3. Умови
ефективного
розвитку спільних
формувань.
41
Розділ
3. Аналіз ефективності
спільних підприємств
(на прикладі
Київської
області).
47
3.1. Оцінка
ефективності
функціонування
СП. 47
3.2. Сучасний
рівень розвитку
спільного
підприємництва
регіону
на сучасному
етапі.
50
3.3
Оптимізація
спільної
підприємницької
діяльності
в
зовнішньоекономічному
секторі України.
64
Висновки.
73
Література.
76
Додатки.
79
Вступ.
Істотною
рисою розвитку
світогосподарських
зв”язків
на сучасному
етапі є активне
включення до
них всіх країн
та регіонів
світу. Участь
у системі
міжнародного
поділу праці,
широке використання
його можливостей
стали об”єктивною
потребою, одним
із важливіших
факторів подолання
відсталості
в галузі економіки,
використання
досягнень
науково-технічного
прогресу, формування
сучасної
матеріально-технічної
бази.
Нинішній
стан економіки
України потребує
використання
всіх факторів
зростання,
зокрема, переваг
міжнародного
розподілу
праці, зовнішньоекономічного
фактору у вирішенні
складних проблем
структурної
перебудови
та забезпечення
економічної
безпеки.
Тривалий
час економіка
України мала
ізольований
характер та
існувала у
відриві від
світового
ринку. Сучасний
стан народного
господарства,
зокрема,
експортноорієнтованих
виробництв
не дозволяє
швидко та досить
ефективно
включатися
у світові
господарські
зв”язки, де
існує жорстка
конкуренція
та боротьба
за ринки. Включення
України у систему
світогосподарських
зв”язків потребує
серйозної
адаптації
структури її
економіки,
всього господарського
механізму до
надзвичайно
високих вимог,
які диктує
світове ринкове
господарство.
Бажаючи інтегруватися
у світове
господарство,
Україна повинна
розвивати
зовнішньоекономічні
відносини у
всій різноманітності
їх форм.
Об”єктивні
процеси інтернаціоналізації
господарського
життя обумовлюють
розвиток
різноманітних
видів і форм
міжнародного
бізнесу. За
масштабами,
динамікою та
ефективністю
впливу на структури
світової та
національної
економік в
міжнародній
економічній
практиці превалює
спільне підприємництво.
Найбільш повно
його переваги
проявляються
у процесі створення
та діяльності
міжнародних
спільних підприємств
– довгострокової
форми співробітництва
з поєднанням
різнонаціональними
партнерами
зусиль в інвестуванні,
управлінні,
розподілі
доходів і ризиків.
На рівні
національних
економік міжнародні
спільні підприємства
виступають,
з одного боку,
як форма експорту
державного,
приватного
та змішаного
підприємницького
капіталу, а з
іншого – як
одна з найбільш
ефективних
форм його імпорту.
В залежності
від ступеню
зрілості національних
економік, рівня
їх інтегрованості
у світове
господарство
формується
мотивація і
політика щодо
міжнародних
спільних підприємств.
Проблема
залучення
іноземних
інвестицій
через міжнародні
спільні підприємства
є найбільш
актуальною
для країн з
перехідною
економікою.Регульований
розвиток
національно-зарубіжних
спільних підприємств
створює нові
джерела ефективного
зовнішнього
фінансування,
забезпечує
доступ до сучасних
технологій
і передового
управлінського
досвіду, насичує
споживчий ринок
якісними товарами
та послугами,
розширює експортні
можливості.
Спільне підприємництво
сприяє створенню
прогресивної
структури
виробництва,
реалізації
потенціалу
ринкових відносин,
розвитку здорових
конкурентних
відносин
товаровиробників,
а також запобігає
монополізації
економіки. В
країнах, які
проводять
науково обгрунтовану
послідовну
політику заохочення
іноземної
спільної
підприємницької
діяльності,
створюється
середовище,
сприятливе
не тільки для
іноземних, але
й для національних
інвесторів
і підприємців.
Міжнародні
спільні підприємства
здатні позитивно
впливати на
масштаби і
темпи ринкової
трансформації
національних
економік приймаючих
країн, розвиваючи
умови і фактори
їх міжнародної
конкурентоспроможності.
На мікрорівні
міжнародні
спільні підприємства
являють собою
одну із найбільш
поширених форм
самостійного
входження фірм
у зарубіжний
ринок або різновид
стратегічних
альянсів двох
чи декількох
фірм, що має
певні переваги
за рахунок
сінергічного
ефекту від
взаємодії
різнонаціональних
партнерів.
Проблеми
інтернаціоналізації,
іноземних
інвестицій,
теоретичні
аспекти розвитку
міжнародних
спільних підприємств
досліджуються
вітчизняними
та зарубіжними
вченими. Разом
з тим, необхідні
подальші дослідження
теоретичних
і практичних
питань розвитку
міжнародних
спільних підприємств
з акцентуванням
уваги як на
макроекономічних
аспектах регулювання
іноземної
інвестиційної
діяльності,
так і на поведінці
суб”єктів
інвестиційного
процесу в реальних
умовах конкретних
приймаючих
країн. Для країн
з перехідною
економікою
особливого
значення набуває
також вивчення,
узагальнення
та адаптація
зарубіжного
досвіду залучення
і ефективного
використання
іноземних
інвестицій
у формі спільних
підприємств.
Виходячи з
цього, тема
дослідження
є актуальною
та обгрунтованою.
Метою дослідження
є розробка
теоретичних
та практичних
рекомендацій
щодо регулювання
діяльності
українсько-зарубіжних
спільних підприємств
засобами макро-
та мікроекономічного
впливу.
Досягнення
мети дослідження
передбачає
вирішення
наступних
завдань:
вивчення
теоретико-методичних
питань спільного
підприємництва
та
визначення
його соціально-економічної
сутності;
систематизація
міжнародних
спільних
підприємств;
вивчення
системи регулювання
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності;
дослідження
макро- та мікромотивації
створення
міжнародних
спільних
підприємств;
вивчення
процесів створення
та функціонування
спільних формувань;
оцінка
ефективності
та виявлення
проблем діяльності
СП;
аналіз
тенденцій та
оцінка сучасного
рівня розвитку
українсько-зарубіжних
спільних
підприємств;
обгрунтування
пропозицій
по оптимізації
розвитку спільного
підприємництва
в зовнішньоекономічному
секторі України.
Предметом
дослідження
є система
економічних,
правових,
організаційних,
соціальних
та інших взаємовідносин
при створенні
та функціонуванні
міжнародних
спільних підприємств.
Ці взаємовідносини
формуються
на макрорівні
(між країнами
базування та
приймаючими
країнами) і на
мікрорівні
– між засновниками
міжнародного
спільного
підприємства
та у процесі
його функціонування.
Об”єктом
дослідження
виступають
спільні підприємства
з участю українських
та іноземних
господарських
партнерів.
Теоретичну
та методологічну
основу дослідження
становили праці
вітчизняних
та зарубіжних
вчених з проблем
міжнародного
бізнесу та
спільного
підприємництва,
ключові положення
національної
програми ринкової
трансформації
щодо ролі та
місця іноземних
інвестицій
у розвитку
економіки
України, базові
державні
нормативно-правові
акти.
Розділ
1. Методологічні
основи регулювання
міжнародного
спільного
підприємництва.
Міжнародне
спільне підприємництво
як об”єкт вивчення.
Загальною
економічною
основою розвитку
спільного
підприємництва
насамперед
є транснаціоналізація
виробництва
та обігу, глобалізація
господарських
процесів, які
втягують усі
без винятку
країни в систему
всесвітнього
поділу праці,
поглиблюють
процес їх
взаємозалежності.
Механізм
спільного
підприємництва
викристалізовується
із складної
субординованої
системи, що
включає принаймні
п”ять головних
структурних
рівнів: мега-,
мета-, макро-,
мезо- і мікрорівень
[32, c.155].
Мегарівень
– це рівень
міжнародного
співтовариства,
що проявляється
в системі ООН
та її економічних
та юридичних
інститутів.
На цьому рівні,
з одного боку,
формуються
найбільш загальгі
положення й
підходи, що
характеризують
суть і зміст
спільного
підприємництва
як форми міжнародних
економічних
відносин, з
іншого боку
– розробляються
рекомендації
щодо здійснення
цієї діяльності
високого ступеня
конкретизації
аж до теоретичних
та практичних
моделей.
На метарівні,
на регіональному
і міждержавному,
загальні положення
адаптуються
стосовно особливостей
регіонального
та міждержавного
співробітництва.
Роль безпосереднього
середовища
при формуванні
механізму
спільного
підприємництва
відіграє макрорівень
економічних
відносин, тобто
рівень економіки
окремо взятої
країни.
Економічні
зв”язки та
відносини
мезорівня
відображають
галузевий зріз
спільного
підприємництва.
Істотного
впливу на механізм
СП вони не мають,
пристосовуючи,
адаптуючи його
до особливостей
економіки
галузі чи сфери
виробництва.
Вирішальний
вплив на ефективність
формування
і функціонування
механізму
спільного
підприємництва
справляє взаємодія
двох його підсистем
макро- та мікрорівня.
Сукупність
організаційно-економічних
і правових норм
макрорівня
становить
необхідне
зовнішнє середовище,
якісні й кількісні
характеристики
якого визначають
ступінь реалізації
об”єктивних
потенцій механізму
СП мікрорівня.
Система
взаємозв”язків
макрорівня
включає в себе
чотири головних
блоки, що пронизують
й інші рівні
механізму
спільного
підприємництва.
Це – економічні,
вартісні, або
товарно-грошові
інструменти,
програмно-координаційні
форми, інституційні
структури та
правові норми,
що в своїй сукупності
детермінують
характер діяльності,
спосіб функціонування
й ступінь
господарської
свободи суб”єктів
спільного
підприємництва.
Спільному
підприємництву
притаманні
серйозні переваги
серед других
видів зовнішньоекономічних
зв”язків, які
полягають у
їх довгостроковості
та стабільності.
Важливо і те,
що СП є однією
із специфічних
форм підтримки
молодих держав
на шляху досягнення
ними економічної
незалежності,
створення
сучасної економіки,
прискорення
розвитку державного
сектору.
Змістовним
боком спільного
підприємництва
є найбільш
характерне
забезпечення
доступу до
нових технологій,
їх швидка
“утилізація”
в інтересах
модернізації
і реконструкції
виробництва
і прискорена
їх комерціалізація,
щоб максимально
задовільнити
вимоги споживачів
(користувачів);
адаптування
національного
виробництва
до умов світового
ринку; розвиток
співробітництва
у сфері послуг
на комерційній
основі у формах
лізингу, інженірингу,
консалтингу.
Розглядаючи
спільне підприємництво
з точки зору
його внутрішньої
структури,
матеріалізованій
в результатах
діяльності,
можна виділити
в ньому дві
сторони:
направленість
на задоволення
потреб, які
сприяють
економічному
розвитку приймаючої
сторони, його
прогресу, тобто,
у кінцевому
рахунку –
направленість
на самоутвердження
як ефективної
форми діяльності;
направленість
на перетворення,
зміни суспільного
виробництва,
більшої кооперації
й інтернаціоналізації
економік, створення
широких ефективних
можливостей
для вивозу
технологічних
процесів,
ефективного
обслуговування
міжнародних
економічних
процесів суспільства
( допомога у
прискоренні
процесу влиття
національних
економік у
міжнародний
поділ праці
та світовий
ринок).
Що стосується
форм реалізації
і здійснення
спільної
підприємницької
діяльності,
то ефективними
можна назвати
такі: спільні
підприємства
(змішані товариства);
вільні економічні
зони; консорціуми;
акціонерні
товариства
[26, с.12].
Дана робота
присвячена
діяльності
першої форми
співробітництва
– спільним
підприємствам,
організація
яких у цілому
сприяє економії
суспільної
праці, підвищенню
продуктивності
праці. Спільна
діяльність
фірм різних
країн у сучасних
умовах передбачає
наявність
прямого перплетення
капіталів на
основі їх переміщення
з однієї держави
в іншу, спільні
вклади фірм-партнерів
у виробництво,
обмін між ними.
В економічній
та юридичній
практиці поки
що не сформульовано
єдиного поняття
терміну “спільні
підприємства”.
Термін
“joint ventures”, який частіше
за інші зустрічається
у вітчизняній
літературі,
в західній
трактовці являє
собою більш
широке поняття,
ніж “спільні
підприємства”,
й поєднує багато
видів спільної
діяльності,
зокрема, міжфірмові
контрактні
зв”язки. В цілому
в економічній
літературі
і в багатьох
документах
ООН під спільними
підприємствами
розуміють
економічну
форму зв”язків,
що мають такі
ознаки: 1) загальний
капітал; 2) спільна
господарська
діяльність;
3) спільне керування;
4) розподіл прибутків
та ризиків [17,
c.12].
У нашій
літературі
під спільним
підприємством
за участю зарубіжного
партнера прийнято
вважати таке
підприємство,
об”єднання
або іншу організаційну
одиницю, в якій
беруть участь,
крім національної
організації,
фірма чи фірми
інших держав
з метою спільного
виробництва,
збуту продукції,
проведення
науково-дослідних
робіт, будівництва,
технічних
консультацій,
сервісу, надання
транспортних,
фінансових,
страхових
послуг і реклами
та ін. У рамках
цих підприємств
партнери домовляються
про об”єднання
фінансових
ресурсів, про
спільне здійснення
відповідної
виробничої
діяльності
або у галузі
послуг та спільний
розподіл прибутків.
Більш
загальне трактування,
яке зараз стає
загальноприйнятим,
розглядає
спільне підприємство
як таке партнерство,
коли дві або
кілька фірм
створюють
організацію
для здійснення
виробничої
економічної
діяльност, в
якій кожний
партнер бере
активну участь
в розробці та
прийнятті
рішень. Кожна
сторона СП
робить істотний
внесок у вигляді
капіталу і
технологі,
досвіду маркетингу
та реальних
активів. Партнери
також можуть
сприяти доступу
до їх торговельних
мереж [10, c.6].
Феномен
міжнародного
спільного
підприємства
проявляється
через кілька
суттєвих ознак,
коли вони одночасно
виступають
як: а) форма
міжнародного
бізнесу та б)
його специфічний
суб”єкт; в) спосіб
входження у
зарубіжний
ринок; г) різновид
прямого іноземного
інвестування;
д) нова форма
господарювання
у країнах з
перехідною
економікою.
У теорії
та практиці
міжнародного
бізнесу розрізняють
такі головні
його форми:
експорт, спільне
підприємництво
різних видів,
пряме 100%-ве інвестування
(рис.1).
Р
Спільне
підприємство
івень інтернаціоналізації
Пряме
100%-ве
інвестуванн
Управління за Ліцензування Міжнародне спільне підприємництво |
Експорт
Форми
міжнародного
бізнесу
Рис.1.
Форми міжнародного
бізнесу у процесі
інтернаціоналізації
[22, c.11].
Експорт
– одна з найпростіших
форм міжнародного
бізнесу. Потрібно
розрізняти
нерегулярний
експорт, коли
фірма час від
часу експортує
надлишки своїх
товарів або
послуг, та активний
експорт, коли
фірма вирішує
завдання, пов”язані
з цілями розширення
експортних
операцій на
конкретних
міжнародних
ринках. Фірма
може експортувати
свої товари
або послуги
як через міжнародних
посередників
(побічний експорт),
так і самостійно
(прямий експорт).
Спільне
підприємництво
– це діяльність,
що грунтується
на співробітництві
з іноземними
підприємствами,
організаціями
чи підприємцями
та на спільному
розподілі
прибутків і
ризику від його
здійснення.
Передумови
такого підприємництва
створюються
в процесі
інтернаціоналізації
господарського
життя, завдяки
розвитку
експортно-імпортної
діяльності.
Типовими видами
спільного
підприємництва
є такі:
- ліцензування,
коли фірма
(ліцензіар)
вступає в стосунки
з фірмою або
державою (ліцензіат)
на закордонному
ринку, пропонуючи
права на використання
виробничого
процесу, товарного
знака, патенту,
торговельного
секрету в обмін
на ліцензійний
платіж;
- управління
за контрактом,
коли фірма
надає іноземному
партнеру “ноу-хау”
в сфері управління,
а той забезпечує
необхідний
капітал та його
використання
з максимальною
орієнтацією
на ефективну
реалізацію
отриманих
управлінських
послуг;
- спільне
підприємство
(СП) являє собою
форму співробітництва
з поєднанням
зусиль різнонаціональних
партнерів в
інвестуванні,
управлінні,
розподілі
доходів та
ризиків.
Пряме
100%-ве інвестування
маємо тоді,
коли вкладається
капітал у створення
за кордоном
підприємств
з повним контролем
їх виробничої,
фінансової
та маркетингової
діяльності
[22, c.12].
Найбільш
розвиненим
видом спільної
підприємницької
діяльності
є спільні
підприємства.
У міжнародній
економічній
теорії та практиці
виділяють такі
характерні
особливості
СП:
- наявність
згоди сторін
про довгострокові
завдання
співробітництва
(виробництво,
купівля-продаж,
наукові дослідження,
обслуговування,
фінансування
тощо);
- об”єднання
сторонами
активів (грошових
засобів, обладнання,
досвіду управління
тощо);
- оцінка
об”єднаних
активів як
капіталовкладень
обох сторін;
- реалізація
погоджених
завдань через
самостійні
органи управління
сторін;
- участь
обох сторін
у прибутках
та збитках
відповідно
до вкладеного
капіталу [14, c.9].
Таким
чином, спільна
власність,
управління
та розподіл
прибутків і
ризику – три
основні елементи,
які відрізняють
спільне підприємництво
від інших, менш
комплексних
форм міжнародного
співробітництва.
Спільні
підприємства
як форма економічних
міждержавних
відносин закономірно
розвиваються
в процесі еволюції
світогосподарських
зв”язків, що
пояснюється
їх перевагами
порівняно з
іншими видами
спільного
підприємництва.
Переваги спільних
підприємств
полягають в
тому, що завдяки
їм стабілізується
довготривалість
угод про спільну
діяльність;
реалізується
можливість
комплексного
використання
зусиль партнерів
при взаємодії
в науково-дослідній,
виробничій
та збутовій
діяльності;
об”єднуються
найбільш сильні
взаємодоповнюючі
елементи продуктивних
сил, що належать
партнерам, для
досягнення
найкращого
кінцевого
результату;
забезпечується
контроль з боку
партнерів як
за виробничим
процесом, так
і за процесом
матеріально-технічного
забезпечення
та реалізації
продукції
підприємства;
забезпечується
спільна відповідальність
партнерів за
ефективність
діяльності
підприємства;
зменшується
ризик, особливо
політичний.
Дуже часто СП
– це єдина або
найбільш заохочувана
форма проникнення
підприємницького
капіталу в іншу
країну [50,
c.10].
Слід
акцентувати
увагу на тому,
що реалізація
форм міжнародного
бізнесу можлива
двома шляхами:
1) без створення
нового підприємства
(юридичної
особи) у рамках
міжнародної
кооперації
та міжнародної
торгівлі товарами
та послугами
(експорт, управління
за контрактом,
ліцензування);
2) із
створенням
нового суб”єкта
господарювання,
а саме спільного
підприємства
або зарубіжної
філії (при 100%-му
прямому інвестуванні).
Тому суттєвою
ознакою створення
СП є те, що у
більшості
випадків з”являється
новий суб”єкт
міжнародного
бізнесу (крім
випадків, коли
створюються
так звані контрактні
(договірні)
СП).
Розглядаючи
СП як одну з
форм міжнародного
бізнесу, необхідно
враховувати
їх паралельне
призначення
як стратегії
входження в
зарубіжний
ринок. Це особливо
важливо в контексті
управління
інтернаціоналізацією,
яка на мікрорівні
трактується
як процес залучення
фірми в міжнародні
операції.
Здебільшого
підприємство,
що виходить
на зарубіжний
ринок, розглядає
переваги та
недоліки (табл.1)
таких альтернатив:
експорт; контрактні
коопераційні
угоди, в тому
числі ліцензування
та франчайзинг;
створення за
кордоном СП,
власного виробництва
чи філії.
Визначаючи
спільне підприємство
як інвестиційну
форму міжнародного
бізнесу, важливо
ідентифікувати
його у системі
міжнародних
інвестицій.
Скористаємося
для цього
класифікацією
останніх за
характеристиками
інвестуючих
суб”єктів,
видами і формами
інвестицій,
характеристиками
інвестиційних
потоків (рис.2).
У цьому
контексті
підкреслимо
такі моменти,
що мають принципове
значення:
-по-перше,
спільне підприємство
є різновидом
прямого інвестування
у разі, коли
дві або більше
фірм мають
право власності
на прямі інвестиції
в одну компанію,
тобто об”єктивною
основою розвитку
спільних підприємств
є прямі інвестиції;
-по-друге,
на розвиток
спільних підприємств
суттєво впливає
секторіальний
поділ прямого
інвестування.
Якщо у 50-70-х роки
прямі іноземні
інвестиції
концентрувались
у сільському
господарстві,
рибальстві,
лісовому
господарстві,
то в наш час
вони домінують
у промисловості
та сфері послуг;
-по-третє,
у спільних
підприємствах
реалізуються
державні та
приватні, різні
за величиною,
терміном та
джерелами
практично всі
види інвестицій.
Таблиця
1.
Основні
форми виходу
на зарубіжні
ринки [22, c.14].
| Форма виходу | Переваги | Недоліки |
| Експорт | Збереження Підтримка | Вразливість Чутливість |
Контрактні ліцензування франчайзинг | Невисока потреба в інвестиціях | Мінімальний рівень реального контролю |
| Спільні підприємства | Мінімальність Потреба | Необхідність Складність |
| Створення за кордоном власної виробничої філії | Забезпечення Локалізація | Необхідність Можлива |
Спільні
підприємства
можна розглядати
також як один
із різновидів
стратегічних
альянсів, що
реалізується
через ефективний
розподіл прав
власності.
Важливо, що
одночасно із
традиційними
аргументами
на користь
розподілу прав
власності у
порівнянні
із 100%-вим володінням
підприємством
за кордоном
(прискорення
процесу розширення
фірми у географічному
аспекті, розширення
бази досліджень
і розробок,
передача контролю
над підприємством
на місця тощо)
підкреслюється
така причина
спільного
володіння у
випадку СП як
синергічний
ефект від взаємодії
двох або декількох
фірм, що знаходяться
в різних країнах.
При цьому слід
мати на увазі,
що партнери
по стратегічному
альянсу у формі
СП можуть діяти
різними шляхами:
іноземна
фірма може
об”єднати свої
зусилля з місцевою;
фірми двох
або декількох
держав можуть
поєднатися
для дії у третій
країні або у
одній із своїх
країн. Зазначимо,
що коли у роботі
СП беруть участь
більше двох
організацій,
його іноді
називають
консорціумом.
Зауважимо,
що у багатьох
країнах з перехідною
економікою,
у тому числі
і в Україні,
спільні із
зарубіжними
партнерами
підприємства
розглядаються
як одна із форм
господарювання.
Визначення
спільного
підприємництва
одночасно як
: а) форми
міжнародного
бізнесу; б)
специфічного
(нового) суб”єкта
міжнародного
бізнесу; в) стратегії
входження у
зарубіжний
ринок; г) різновиду
прямого іноземного
інвестування;
д) форми господарювання
– дозволяє не
тільки визначити
його суттєві
ознаки, але й
позиціонувати
СП у системі
макро- та мікроекономічного
регулювання.
Тобто специфіка
міжнародних
спільних підприємств
проявляється
ще і в тому, що
процеси їх
створення та
діяльності
регулюються
різними
нормативно-правовими
актами (про
іноземну інвестиційну
діяльність,
про національне
підприємництво,
у межах антимонопольних
заходів тощо).
Характеристики
інвестуючих
суб”єктів
Інституційна
пророда
- державні
- приватні
-
міжнародних
організацій
- змішані
Цільова
орієнтація
- прямі
- портфельні
Види
інвестицій
Іноземна
валюта
Національна
валюта
Рухоме
та нерухоме
майно
Цінні
папери
Грошові
вимоги
Права
інтелектуальної
власності
Права
на господарську
діяльність
Послуги
Форми
інвестицій
Часткова
участь у
підприємствах
Концесії
Характеристика
інвестиційних
потоків
Величина
(малі,
середні,
великі)
Термін
(короткотермінові,
середньотермінові,
довготермінові)
Джерело
(первинні,
реінвестиційні)
Придбання
рухомого і
нерухомого
майна
Підприємство
з
100%-вою
власністю
Рис.2
Спільні підприємства
у системі міжнародних
інвестицій
[22, с.20].
Таким
чином, феномен
міжнародних
спільних підприємств,
що проявляється
через сукупність
ключових суттєвих
ознак, з одного
боку, та специфіка
регулювання
процесів їх
створення і
діяльності,
з другого, -
обумовлюють
доцільність
багатокритеріальних
підходів до
їх визначення
та аналізу.
Одночасно
необхідна повна
однозначність
у тлумаченні
низки відповідних
понять, що робить
можливим та
ефективним
міжнародний
порівняльний
аналіз [22,
c.22].
Основні
підходи до
класифікації
спільних
підприємств.
Діяльність
спільних підприємств
поставила ряд
завдань, без
вирішення яких
неможливий
їх розвиток
та ефективне
функціонування.
Одним із цих
питань є
організаційно-економічне,
що обумовлює
ту чи іншу структуру
таких підприємств.
Правильний
її вибір дозволяє,
по-перше, з
найменшими
втратами поєднати
інтереси партнерів,
по-друге, визначити
оптимальний
розмір СП.
У вітчизняній
та зарубіжній
літературі
вказане питання
до цього часу
є одним з найбільш
складних. Правові
акти ряду держав
свідчать про
те, що в світі
відсутній
єдиний підхід
при класифікації
підприємств.
Це викликає
велику кількість
їх назв, значно
ускладнює
аналіз проблеми.
Існує багато
визначень
статусу організації:
асоціації,
компанії з
обмеженою
відповідальністю,
спільні компанії,
акціонерні
товариства,
акціонерні
товариства
з обмеженою
відповідальністю,
інкорпоровані
та неінкорпоровані
спільні підприємства,
товариства,
командитні
товариства,
корпорації
з спільним
акціонерним
капіталом. Таке
різноманіття
форм потребує
уніфікації
організаційних
структур у
відповідності
з певними ознаками.
Інша проблема
– заперечення
економіко-правового
підходу до
вирішення
питання про
форми СП. Це в
свою чергу
викликає змішування
понять “підприємство”
та “організаційна
(правова) форма”.
Підприємство
в західних
країнах розглядається
як “єдність
власності, прав
і обов”язків,
а також певних
відносин, що
склалися з
іншими підприємствами
та клієнтурою”.
Як форма господарювання,
воно являє
собою “організаційно-господарську
одиницю, єдність
матеріальних
і людських
елементів,
організовану
певним чином
для здійснення
виробництва
в широкому
розумінні
слова, тобто
для досягнення
поставлених
господарських
завдань”[40,
c.30]. Отже, підприємство
(в тому числі
і спільне) – це
майнова відокремлена
господарська
одиниця, організована
для досягнення
певних господарських
цілей. Форма
підприємства
– система норм,
що визначають,
з одного боку,
відносини
(економічні
та правові) між
партнерами
по СП відповідно
до угоди між
учасниками,
а з іншого боку
– відносини
СП з іншими
юридичними
і фізичними
особами, які
регламентуються
державою і
прямими господарськими
угодами між
підприємствами.
Аналіз
розвитку спільних
підприємств
потребує їх
систематизації
з виділенням
ознак з точки
зору організації
(спосіб, шлях,
форма, місце
реєстрації);
структури
учасників
(безпосередні
учасники,
країни-учасники);
вкладення у
статутний фонд
(зміст, якість,
спосіб, мета,
структура,
участь партнерів);
а також сфер,
видів та строку
діяльності
(табл.2).
Всі із
вищеназваних
ознак мають
важливе значення,
особливо в
процесі комплексного
аналізу СП.
Наприклад, з
точки зору
мотивації
безпосередніх
партнерів та
їх впливу на
подальшу розробку
стратегії
діяльності
принципово
важливо, на
яких засадах
партнери беруть
участь у спільному
підприємстві
– паритетних,
з більшою чи
меншою участю
іноземного
партнера (п.3.7,
табл.2).
Таблиця
2.
Систематизація
міжнародних
спільних підприємств
[22, c.29].
| ОЗНАКИ | ГРУПИ МСП | |
| 1 | 2 | 3 |
| 1. ОРГАНІЗАЦІЯ | 1.1.Спосіб 1.2. Шлях 1.3. Форма 1.4.Місце | Організаційно-правові Контрактні Створення Викуп Викуп 1.3.1. Два 1.3.2. Більше 1.4.1. На території |
2. СТРУКТУРА УЧАСНИКІВ | 2.1. Безпосередні 2.2.Країни-учасники | 2.1.1. Тільки 2.1.2. Тільки 2.1.3. Фізичні 2.2.1. Захід-Захід 2.2.2. Північ-Південь 2.2.3. Схід-Захід 2.2.4. Південь-Північ 2.2.5. Південь-Південь 2.2.6. Схід-Схід |
| 3. ВКЛАДЕННЯ У СТАТУТНИЙ ФОНД | 3.1. Джерело 3.2. Зміст 3.3. Якість 3.4. Спосіб 3.5. Мета | 3.1.1. Власні 3.1.2. Запозичені 3.2.1. Грощові 3.2.2. Негрошові 3.3.1. Первинні 3.3.2. Реінвестиції 3.4.1. Разові 3.4.2. Такі, 3.5.1. Комерційна 3.5.2. У межах 3.5.3. Для |
Продовження
таблиці 2.
| 1 | 2 | 3 |
3.6. Структура 3.7.Участь | 3.6.1.За участю 3.6.2. За участю 3.6.3. За участю 3.7.1. Паритетні 3.7.2. Більша 3.7.3. Менша | |
| 4.СФЕРА ДІЯЛЬНОСТІ | 4.1. НДДКР 4.2. Промисловість 4.3. Будівництво 4.4.Сільське 4.5. Виробнича 4.6. Соціальна 4.7. Фінансові | |
| 5. ВИД ДІЯЛЬНОСТІ | 5.1. Інноваційні 5.2. Виробничі 5.3. Закупівельні 5.4. Збутові 5.5. Комплексні | |
6. СТРОК ДІЯЛЬНОСТІ | 6.1. З тривалим 6.2. З середнім 6.3. З коротким | |
| 7. РОЗМІР | 7.1. Малі 7.2. Середні 7.3. Великі 7.4.Крупні | |
Участь
на паритетних
засадах поширена
в промислово
розвинутих
країнах, коли
підприємство
створюється
майже виключно
з підприємницьких
мотивів при
участі рівних
за значенням
партнерів.
Рівна частка
участі в капіталі
підприємства
розглядається
як доказ рівноправного
співробітництва
та взаємного
визнання партнерів
і є теоретично
ідеальним
вирішенням
організації
підприємства
з іноземною
участю. Однак
таке співробітництво
має і негативний
бік в тому випадку,
коли одному
з партнерів
необхідно взяти
на себе відповідальність
за вирішення
якого-небудь
питання (відсутність
лідера в конфліктній
ситуації).
Більша
частка іноземного
капіталу має
місце, якщо
іноземний
партнер бажає
забезпечити
максимальний
контроль за
діяльністю
підприємства.
Вона необхідна
також і в тому
разі, коли місцевий
партнер на має
фінансових
коштів для
того, щоб збільшити
свою частку
в підприємстві.
Для таких підприємств
негативним
моментом є те,
що місцева
влада розглядає
подібне підприємство
не як національне,
а як іноземне,
і може відмовити
йому в наданні
непередбачених
пільг. У деяких
країнах, зокрема
і в Україні,
існує порядок,
який передбачає
додаткові
пільги тим
підприємствам,
які мають участь
іноземного
капіталу, більшу
за певний відсоток
від статутного
капіталу, а у
випадку його
перевищення
– надаються
додаткові
пільги.
Менша
частка іноземного
партнера є у
більшості
випадків неприйнятною
для західних
фірм, котрі
прагнуть здійснювати
контроль за
діяльністю
підприємства.
При цьому іноземні
інвестори
встановлюють
сувору залежність
між часткою
капіталу і
правом контролю.
Існує практика,
коли право на
керування може
бути встановлене
договором про
порядок діяльності
підприємства
без залежності
від частки
капіталу.
Підприємства,
в капіталі яких
іноземний
інвестор має
меншу частку,
за своїм характером
більш близькі
до національних
підприємств
і внаслідок
цього користуються
різними пільгами.
Вони більш
масштабно
використовують
місцеву робочу
силу, сировину,
а також можливості
збуту продукції
на місцевому
ринку.
Зазначимо,
що розмір СП
(малі, середні,
великі, крупні
– п.7, табл.2) може
визначатися
за різними
параметрами:
1) величина
статутного
фонду, включаючи
розмір внеску
іноземного
партнера; 2)
чисельність
персоналу; 3)
вартість виробничих
фондів; 4) обсяги
продукції та
її експорту
тощо. Зрозуміло,
що доцільно
використовувати
сукупність
показників,
однак у період
створення
важливе значення
має розмір
декларованої
або реально
внесеної іноземної
інвестиції,
а також її джерело,
зміст, якість,
спосіб, мета
і структура
(п.3, табл.2).
Систематизація
СП за способом
організації
(п.1.1, табл.2) важлива
тому, що законодавчо
встановлюються
організаційно-правові
форми підприємств,
які можуть
значно відрізнятися
у різних приймаючих
країнах. Від
того, в якій
сфері діє СП
(п.4, табл.2), залежать
пільги або
обмеження, а
від місця реєстрації
– превалюючі
норми національного
регулювання
(п.1.4, табл.2).
Щоб розібратися
в багатоманітті
правових форм,
їх слід класифікувати
за економічною
ознакою, яка
дозволяє відділити
одну організаційну
форму від інщої.
Досвід світової
практики диктує
наступні підходи
до класифікації
СП: організаційний,
розподільчий
(результатів
їх діяльності)
та управлінський.
Відповідно
з цим в першу
групу входять
такі категорії:
правове оформлення
підприємства
(юридичний
статус), можлива
частка в статутному
фонді (капіталі),
наявність
акціонерної
форми капіталу,
а також розподіл
відповідальності.
Друга група
включає в себе
норми розподілу
прибутку СП
(уже після його
заснування).
В третій групі
аналізується
характер управління
спільним
підприємством
[40, c.30].
На практиці
спостерігається
взаємопроникнення
класифікованих
таким чином
СП. Так, учасники
підприємств
тісно пов”язані
критерієм
розподілу
відповідальності
між ними. Тим
не менше, у першому
випадку мова
йде про розподіл
прибутку після
створення СП,
у другому – при
його організації.
Крім того, розподіл
прибутку між
партнерами
– визначене
коло відносин,
що не співпадають
з відносинами,
які виникають
у зв”язку з
розподілом
відповідальності
між учасниками
СП.
Розглянемо
організаційний
критерій форм
СП.
Правове
оформлення
СП (юридичний
статус). Відповідно
цьому критерію
СП діляться
на інкорпоровані
та неінкорпоровані.
У першому випадку
установча угода
регламентується
нормами акціонерного
закону (США) та
іншими державними
актами, в другому
- всі умови
співробітництва
визначаються
тільки угодою
сторін. Іншими
словами, у першому
випадку СП є
юридичною
особою, у другому
– ні. Торгові
товариства
(одним із видів
яких є СП) є
юридичними
особами, які
переслудують
мету отримання
прибутку.
Можлива
частка у статутному
фонді (капіталі)
СП. Згідно цьому
критерію, можна
виділити дві
форми організації
СП – граничну
та договірну.
Першою є форма,
що встановлює
граничний
рівень іноземної
участі в статутному
фонді (капіталі)
спільного
(змішаного)
підприємства.
Це може бути
як максимальний,
так і мінімальний
рівень участі
зарубіжного
партнера.
Характерною
особливістю
граничної форми
організації
СП є те, що рівень
капіталовкладень
(максимальний
чи мінімальний)
встановлюється
державою, яка
приймає капітал.
Найбільш
ефективно
узгоджує інтереси
партнерів
договірна
форма, згідно
з якою частка
в капіталі
(статутному
фонді) сторін
визначається
учасниками
спільного
підприємства.
Наявність
акціонерної
форми капіталу.
За цим критерієм
форми СП класифікуються
на акціонерні
(у більшості
випадків це
акціонерні
товариства)
та неакціонерні
(наприклад,
товариства
з обмеженою
відповідальністю,
товариства
з необмеженою
відповідальністю,
а також командитні
товариства
в неакціонерній
формі).
Змішана
компанія на
акціонерних
засадах може
бути або публічною
компанією (із
вільним продажем
акцій на фондовій
біржі), або приватною
компанією (з
правом вільного
виходу, але при
умові поступки
акцій партнерам).
При організації
СП можливі
акції різного
виду. Для обмеження
вільної передачі
акцій (що може
призвести до
небажаної зміни
партнера)
встановлюються
тільки іменні
акції або відповідним
чином обмежується
їх передача,
що в принципі,
звужує сферу
дії цінних
паперів в рамках
даного СП.
Завдяки
тому, що переважна
більшсть СП
організована
у формі акціонерних
товариств,
існує точка
зору, що СП –
особлива форма
акціонерного
капіталу. Існує
також думка,
що СП існують
тільки в акціонерній
формі. Це відбувається
внаслідок
зміщення понять
“підприємство”
і ”форма підприємства”.
Хоча
акціонерна
форма закріплена
в законодавствах
багатьох країн,
СП там можуть
бути утворені
і в формі, наприклад,
товариств з
обмеженою
відповідальністю.
У чому
ж різниця
акціонерного
товариства
та товариства
з обмеженою
відповідальністю
(адже, по суті,
акціонерне
товариство
також є одним
із різновидів
товариств з
обмеженою
відповідальністю)?
Головна відмінність
полягає в тому,
що в акціонерному
товаристві
акціонерний
капітал, а в
товаристві
з обмеженою
відповідальністю
– пайовий. Однак
є й інші відмінності.
По-перше, СП у
формі акціонерних
товариств –
переважно
великі та середні
підприємства,
в той час як СП
у формі товариств
з обмеженою
відповідальністю
– малі і середні.
По-друге, пайові
свідоцтва на
відміну від
акцій не є цінними
паперами, а
відповідно
і не обертаються
на ринку. По-третє,
якщо акціонер
повинен тільки
оплатити акцію,
то у товаристві
з обмеженою
відповідальністю
пайщик може
бути зобов”язаний
при певних
обставинах
вносити додаткові
засоби в статутний
фонд товариства.
По-четверте,
структура
товариств з
обмеженою
відповідальністю
є більш простою,
вони звільнені
від необхідності
публікації
балансів, рахунків
по прибуткам
і збиткам тощо.
По-п”яте, товариства
з обмеженою
відповідальністю
часто використовуються
для створення
об”єднань осіб,
що добре знають
один одного.
Розподіл
відповідальності.
Застосовуючи
цей критерій,
всі форми організації
спільних товариств
можна розділити
на товариства
з обмеженою
відповідальністю,
товариства
з необмеженою
відповідальністю
та командитні
товариства
(перехідна
форма від товариств
з необмеженою
відповідальністю
до товариств
з обмеженою
відповідальністю).
В цьому випадку
акціонерні
товариства
є одним із різновидів
товариств з
обмеженою
відповідальністю.
Товариства
з обмеженою
відповідальністю
(ТОВ) – форма
організації
підприємства,
при якій його
учасники несуть
обмежену
відповідальність
в межах своїх
вкладів. І ТОВ
і акціонерне
товариство
мають багато
спільних рис.
Вони відповідають
по своїм зобов”язанням
всім майном,
а вкладники
ризикують
зазнати втрат
тільки в межах
внеску.
Товариства
з обмеженою
відповідальністю
мають ряд переваг,
що обумовлює
широке застосування
даної форми
в економічній
практиці. ТОВ
може бути створене
з найменшою
кількістю
учасників і
при значно
менших витратах,
тому часто
невеликі і
середні СП
організовуються
саме в такій
формі.
Товариства
з необмеженою
відповідальністю
(ТНВ) представляє
собою таку
форму організації
підприємств,
яка базується
на особистій
участі партнера
у справах товариства.
Часто в міжнародній
економічній
практиці такі
товариства
називають
“об”єднанням
осіб” (на відміну
від ТОВ і акціонерних
товариств як
“об”єднань
капіталів”)
[40, c.40].
Можна
виділити наступні
основні риси
товариств з
необмеженою
відповідальністю:
- партнери
такого підприємства
несуть необмежену
відповідальність
по зобов”язанням
товариства
(майнова відповідальність
перед кредиторами
є солідарною
і необмеженою);
- власність
ТНВ є спільною
власністю
партнерів;
- звичайно
таку форму
організації
обирають малі
і середні
підприємства;
- статус
ТНВ визначається
в кожній країні
по-різному;
- організаційна
структура менш
стійка, ніж у
ТОВ.
Товариство
з необмеженою
відповідальністю
може припинити
своє існування
з виходом одного
з партнерів
із підприємства.
ТНВ мають
різні назви
– товариства
(партнерства),
повні товариства,
персональні
товариства,
звичайні товариства,
повні товариства
з необмеженою
відповідальністю
тощо. Головний
недолік цієї
організаційної
форми СП полягає
в тому, що партнери
несуть і спільну,
і роздільну
відповідальність,
що обумовлює
невелике поширення
цієї форми
серед великих
підприємств.
Практиці
відомі випадки
суміщення
обмеженої і
необмеженої
відповідальності
в рамках одного
підприємства.
Змішане підприємство
може бути створене
у формі командитного
товариства.
Згідно цій
формі, в СП
фіксуються
два види учасників
– одні з них
несуть необмежену
відповідальність
(як в повному
товаристві),
інші – відповідають
тільки в межах
свого внеску
(несуть обмежену
відповідальність).
Ще одна характерна
риса командитного
товариства
полягає в тому,
що відносини
в ньому закріплюються
угодою сторін.
Командитисти
не можуть приймати
участь у веденні
справ товариства,
а мають право
лише контролювати
його діяльність.
Крім того, до
командитних
товариств часто
застосовують
норми, які
відносяться
до товариств
з необмеженою
відповідальністю.
Отже,
в рамках організаційного
підходу до СП
найбільш важливим
є : критерій
правового
оформлення
організації
спільного
підприємства
і критерій
розподілу
відповідальності
між партнерами.
Перший дозволяє
аналізувати
економічну
діяльність
спільного
підприємства
в зв”язку з
юридичним
оформленням
його організації.
Відповідно
до цього визначаються
ступінь незалежності
даного підприємства
та юридичні
рамки його
функціонування.
Другий критерій,
безпосередньо
пов”язаний
з першим, дозволяє
встановити,
в якій мірі
кожний з партнерів
відповідає
за діяльність
і результати
спільного
виробництва,
тобто встановлює
їх межі і називає
контрагентів
реалізації
власності [40,
c.41].
В цілому
систематизація
спільних підприємств,
з одного боку,
відображає
мотивацію як
країн базування
та приймаючих
країн, так і
безпосередніх
партнерів, а
з другого – дає
змогу поглиблено
проаналізувати
процес створення
та функціонування
СП, методи,
інструменти
і специфіку
їх регулювання.
Науково-методичні
основи регулювання
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності.
Дослідження
та узагальнення
світового
досвіду свідчить
про наявність
в цілому сформованої
системи регулювання
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності,
що включає:
- адміністративні,
економічні,
соціально-психологічні
та правові
методи з пріоритетом
останніх;
- сукупність
форм та інструментів
стимулювання
та обмеження,
що релізується
на національному,
міжнародному
і наднаціональному
рівнях (рис.3).
Правові
методи реалізуються
через систему
цивільного
та процесуального
права, арбітражну
практику тощо
з відповідним
інституціональним
забезпеченням.
Адміністративні
методи юридично
визначають
господарську
суб”єктність,
регламентують
питання власності,
процедури
розв”язання
суперечок в
судовому порядку
тощо. Економічні
методи реалізуться
через систему
дотацій, кредитів,
здійснення
фіскальної
політики.
Соціально-психологічні
методи орієнтовані
на формування
і розвиток тієї
чи іншої ідеології,
виховання типу
менталітету
громадян і
суспільства
в цілому за
допомогою
організаційно
оформлених
інститутів.
Між
методами регулювання
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності
є очевидний
взаємозв”язок
із пріоритетом
правових методів,
зумовлений:
- їх оформленістю
у конкретних
документах,
що дає можливість
проводити
відповідний
аналіз;
- усталеністю
і тривалістю
нормативно-правової
бази;
- значенням
правових методів
як основи для
розвитку інших
методів регулювання
[22, c.34].
Рівні
Наднаціональний
Міжнародний
Національний
Методи
Правові
Адміністративні
Економічні
Соціально-психологічні
Форми
Стимулювання
Обмеження
Рис.3.
Система регулювання
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності
[22, с.34].
У виданнях
ООН “Національне
законодавство
і регулювання
стосовно ТНК”
за 1983 і 1986 рр. розглядаються
наступні методи
державного
регулювання:
“параметричні”
і прямі, заохочувальні
і обмежувальні,
автоматичні
і дискреційні
методи державного
регулювання
[49, c.58].
Параметричний
контроль за
діяльністю
суб”єктів
зовнішньоекономічної
діяльності
проводиться
у формі промислової,
комерційної,
валютної, кредитної
політик, інвестиційних
кодексів, законів,
постанов і
правил, що визначають
рамки діяльності
ТНК, спільних
підприємств,
реєстрації
заявок про
іноземні інвестиції.
Прямий
контроль – це
методи безпосереднього
впливу на процес
прийняття
рішень ТНК. Він
здійснюється
централізовано,
якщо державні
органи приймають
участь у процесі
прийняття
рішень на рівні
підприємств.
Це особливо
важливо, коли
національні
партнери не
здатні захистити
свої інтереси
в спільних з
ТНК підприємствах,
використати
стимули, які
надаються в
рамках параметричного
державного
регулювання.
Серед
прямого регулювання
діяльності
ТНК, що діють
в рамках СП,
виділяють
наступні методи:
включення в
угоду про спільне
підприємство
пунктів про
права іноземного
партнера,
забезпечення
права вирішального
голосу для
національних
партнерів,
посилення уваги
національних
партнерів до
деталей управлінських
і технічних
рішень.
Децентралізований
прямий контроль
здійснюється
при передачі
національним
державним або
приватним
компаніям
функцій контролю
над спільним
з ТНК підприємством.
Заходи
державного
регулювання
поділяються
на заохочувальгі
та обмежувальні.
Сучасними
формами стимулювання
іноземної
інвестиційної
діяльності
для забезпечення
пільгового
режиму є:
фінансово-кредитне
та податкове
стимулюванн,
стимулювання
інфраструктурного
забезпечення
та конкретних
проектів,
протекціоністські
заходи (табл.3).
Таблиця
3.
Форми
стимулювання
іноземної
інвестиційної
діялльності
[22, с. 112].
| Форми | Інструменти |
| 1.Фінансово-кредитне стимулювання | Безпроцентні Пільгові Інвестиційні |
| 2. Податкове стимулювання | 2.1. Зниження 2.2. Податкові 2.3. Зняття 2.4. Безмитний 2.5. Прискорена 2.6. Податкові |
| 3. Стимулювання інфраструктурного забезпечення | 3.1. Надання 3.2. Надання 3.3. Субсидії 3.4. Транспортні 3.5. Пільги |
| 4. Стимулювання конкретних інвестиційних проектів | 4.1. Гранти 4.2. Гранти 4.3. Сприяння 4.4. Гранти |
| 5. Протекціоністські заходи | 5.1. Тарифи та нетарифні інструменти |
Виходячи
з інтересів
національної
безпеки, враховуючи
стан і перспективи
розвитку сфер
і галузей, важливих
для життєзабезпечення
країни, виділяються
галузі, які
будуть закриті
для іноземного
капіталу, та
галузі, де участь
іноземного
капіталу так
чи інакше
обмежуватиметься:
безпосередня
експлуатація
природних
ресурсів, стратегічні
об”єкти виробничої
інфраструктури,
телекомунікації,
супутниковий
зв”язок, банківська
і страхова
сфери. Типовими
інструментами
обмеження
іноземної
інвестиційної
діяльності
є обмеження
на частку іноземного
інвестора в
СП, ліцензії
та дозволи,
високі ставки
податків, обмеження
на репатріацію
прибутку, прямі
(галузеві) обмеження.
Обгрунтована
обмежувальна
політика забезпечує
баланс між
внутрішніми
та зовнішніми
джерелами
інвестування
у стратегічно
важливих сферах
та галузях,
дозволяє
цілеспрямовано
проводити
структурну
перебудову
національної
економіки,
захищає культурне
середовище
України від
негативного
зовнішнього
впливу.
В різних
країнах принципи
ф інструменти
стимулювання
та обмеження
зовнішньоекономічної
діяльності
застосовуються
із врахуванням
національних
особливостей
і пріоритетів.
За
способом застосування
виділяються:
автоматичне
заохочення
чи обмеження
певної господарської
діяльності
всіх однорідних
підприємств
у відповідності
з твердо встановленими
правилами та
суб”єктивно-вольове
або дискреційне
(одиничне)
застосування
заохочувальних
або обмежувальних
заходів до
конкретного
підприємства,
часто у формі
виключення
його з певного
правила або
суб”єктивного
тлумачення
останнього
представниками
держави [32,
c.59].
На практиці
застосовують
одночасно і
заохочувальні,
і обмежувальні
заходи державного
регулювання
діяльності
ТНК та спільних
підприємств.
Аналіз
різних систем
регулювання
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності
на національному
рівні показує,
що формуються
вони двома
шляхами:
1)
прийняття
єдиного акта,
який регулює
допуск іноземного
капіталу в
економіку
країн;
2) регулювання
сукупністю
правових актів
різних аспектів
іноземної
інвестиційної
та підприємницької
діяльності.
Вибір
одного із зазначених
шляхів формування
національної
системи регулювання
зумовлений
роллю країни
на світовому
ринку капіталів.
Для країн, які
активно експортують
капітал, характерним
є ліберальне
ставлення до
регулювання
іноземних
капіталовкладень.
Країнам, які
переважно
імпортують
капітал, притаманне
прагнення
прийняття
єдиного законодавчого
акта щодо міжнародної
підприємницької
діяльності.
Законодавча
база організації
і діяльності
спільних підприємств
представлена
в додатку 1.
Проте в
цілому стабільним
лишається
перелік питань
(об”єктів)
регулювання
: 1) визначення
іноземного
інвестора; 2)
видів та форм
іноземних
інвестицій;
3) участь у власності;
4) трансферт
прибутку іноземного
інвестора; 5)
вимоги до результатів
діяльності
іноземного
інвестора; 6)
система інвестиційних
пільг та обмежень;
7) гарантії шодо
прав іноземного
інвестора [22,
c.35].
Одночасно
реалізуються
досить гнучкі
підходи щодо
варіантів
регулювання
кожного із цих
питань залежно
від стратегічної
мотивації
приймаючої
країни.
До іноземних
інвесторів
належать, як
правило: іноземні
фізичні та
юридичні особи;
особи, які не
мають громадянства;
вітчизняні
громадяни, які
проживають
за кордоном;
іноземні держави
та міжнародні
організації.
Видами
іноземних
інвестицій
є цінності, що
вкладаються
безпосередньо
іноземними
інвесторами
в об”єкти
підприємницької
діяльності
з метою одержання
прибутку (доходу)
або досягнення
інших цілей.
В цілому вони
визначаються
однозначно,
але можливі
і варіації щодо
деяких видів:
інтелектуальні
інвестиції,
векселі, цінні
папери, торгові
марки тощо.
Країни, які
зацікавлені
в іноземних
інвестиціях,
формують різноманітні
переліки видів
інвестицій.
Ключовим
моментом
взаємовідносин
між різними
формами здійснення
іноземних
інвестицій
є питання участі
у власності.
Світова практика
сформувала
такі основні
способи регулювання
цього питання
: збереження
контролю над
стратегічними
галузями національної
економіки;
збереження
деяких галузей
або видів виробництва
під егідою
державної
власності;
обмеження
частки іноземного
інвестора у
власності;
часткове зняття
обмежень
превілейованим
інвесторам;
100%-ва власність
іноземного
інвестора.
Регулювання
репатриації
прибутку іноземного
інвестора
включає: вимогу
обов”язкового
створення
резервного
фонду, який
зберігається
у банках приймаючої
країни; фіксацію
розміру капіталу,
який вивозиться,
залежно від
розміру інвестиції,
прибутку, що
отримується
і регулюється
як загальними
правилами
валютного
регулювання
та угодами про
валютне співробітництво,
так і спеціальними
правилами. Крім
того, можливі
режими вільного
руху капіталу.
Вимоги
до результатів
діяльності
іноземного
інвестора
визначаються
цілями приймаючої
країни і реалізуються
диференційовано
за певними
показниками
(частка національного
учасника, рівень
передачі технології,
масштаби діяльності,
спрямованість
ринку, можливість
підготовки
кадрів та нових
робочих місць
тощо).
Система
інвестиційних
пільг та обмежень
включає: факторні
пільги (субсидії
підприємствам;
гарагтовані
та пільгові
позики; звільнення
від податків;
часткове повернення
податків; прискорення
амортизації);
товарні пільги
(тарифні і нетарифні
імпортні бар”єри);
спеціальні
заходи обмеження
та контролю
за діяльністю
іноземного
інвестора.
Система
гарантій дотримання
прав іноземного
інвестора
традиційно
складається
із гарантій
включення до
національної
системи права;
гарантій дотримання
інвестиційних
пільг і усталеності
законодавства
протягом
інвестиційного
циклу; гарантій
від заходів
конфіскаційного
характеру.
На
міжнародному
рівні (у міждержавних
дво- і багатосторонніх
угодах), як правило,
регулюються
такі питання:
1) визначення
інвестицій
та інвесторів;
2) умови увозу
прямих іноземних
інвестицій;
3) заохочення
інвестицій;
4) загальні норми
режиму; 5) переведення
платежів; 6) вимоги
до результатів
господарської
діяльності;
7) позбавлення
інвестора прав
власності; 8)
розв”язання
суперечок; 9)
норми поведінки
корпорацій
[22, c.37].
При визначенні
інвестицій
та інвесторів
вказуються
не тільки вже
існуючі форми
інвестицій,
а й ті, що можуть
виникнути після
укладення
угоди. Фіксуються
юридичні особи,
які попадають
до категорії
“національних
суб”єктів”
кожної країни-учасниці
угоди.
Умови
ввозу прямих
іноземних
інвестицій
чітко визначають
систему як
регулювання
розміщення
інвестицій
(загальними
нормами національного
права чи спеціальними
режимами).
З точки
зору заохочення
інвестицій
більшість угод
передбачає
обов”язок
заохочувати
іноземні інвестиції
насамперед
для приймаючої
країни. В окремих
угодах країна
базування
зобов”язується
проводити
політику заохочення
вивозу підприємницького
капіталу в ту
чи іншу країну.
Загальні
норми режиму,
як правило,
передбачають
справедливий,
недискримінаційний,
пільговий або
національний
режими.
Правила
переводу платежів
є найбільш
важливим елементом
угоди. При цьому
країна базування
прагне одержати
конкретні та
широкі гарантії
не тільки у
загальних
правах інвесторів
щодо переведення
коштів, а й у
використанні
тієї чи іншої
валюти, валютних
курсів та термінів
переведення.
Вимоги
до результатів
господарської
діяльності
стосуються
найму місцевого
персоналу,
використання
різних джерел
кредитування
та надання
інформації
і регулюються,
як правило,
законодавством
приймаючої
країни.
Позбавлення
інвестора прав
власності є
однією іх ключових
проблем у
інвестиційних
відносинах,
яка вирішується
або гарантією
неможливості
конфіскацій
та націоналізації
власності
іноземного
підприємця,
або (у випадку
націоналізації)
– частковою
виплатою і
компенсацією.
Розв”язання
суперечок
відбувається
за допомогою
Міжнародного
центру урегулювання
інвестиційних
суперечок, який
був створений
у 1965 р. (У 1994 р. центр
об”єднував
113 країн світу)
[22, c.38]. На першому
етапі суперечки
між інвесторами
та урядом приймаючої
країни вирішуються
на основі
конструктивних
консультацій.
Суперечка також
може розглядатись
компетентним
судовим або
адміністративним
органом приймаючої
країни.
Норми
поведінки
корпорацій
передбачають
формування
загальних
понять, принципів
і норм, яких
мають додержувати
іноземні підприємці
у приймаючій
країні.
Таким
чином, метою
двосторонніх
і багатосторонніх
інвестиційних
угод є, з одного
боку, одержання
країною базування
правового
захисту своїх
інвестицій
від можливих
некомерційних
ризиків, а з
другого – підтримка
стабільності
і надійності
відносин між
двома країнами.
Взаємовідносини
між багатьма
країнами регулюються
більш складними
угодами на
наднаціональному
рівні у рамках
інтеграційних
угрупувань,
коли забезпечується
вільний рух
капіталів,
гармонізується
економічна
політика
країн-учасниць,
ефективно
працюють
наднаціональні
інститути.
Аналіз
зарубіжного
досвіду дозволяє
зробити висновок
про те, що промислово
розвинуті
країни віддають
перевагу фінансовим
стимулам перед
фіскальними,
оскільки вони
забезпечують
адресний характер
і концентрують
зусилля на
досягненні
конкретних
національно
орієнтованих
результатів.
Країни, що
розвиваються,
та країни з
перехідними
економіками
використовують
переважно
податкові
стимули та
адміністративні
заходи, що обумовлено
нестачею фінансових
ресурсів [22,
c.39].
Розвивається
також відповідна
інституційна
структура
забезпечення
ефективної
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності,
що включає
спеціальні
органи сприяння
прямим зарубіжним
інвестиціям
у країнах базування
(переважно
промислово
розвинутих);
органи по прийому
та заохоченню
іноземних
інвестицій
у приймаючих
країнах (переважно
тих, що розвиваються,
та країнах з
прехідною
економікою);
міжнародні
організації,
серед яких
найбільш значущими
є Багатостороннє
агенство по
гарантуванню
інвестицій
та Служба по
іноземних
інвестиціях,
що координується
Міжнародною
фінансовою
корпорацією
та Світовим
банком.
Адаптація
зарубіжного
досвіду залучення
та використання
прямих іноземних
інвестицій
і розуміння
механізмів
діяльності
відповідних
національних
та міжнародних
інститутів
важливі як для
розробки конкретних
методів та
інструментів
активізації
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності,
так і в процесі
формування
в Україні клімату,
сприятливого
для іноземних
інвесторів
в цілому.
Система
регулювання
зовнішньоекономічних
зв”язків, що
об”єктивно
склалась в
Україні, відображає
складні процеси
переходу від
централізованої
командно-адміністративної
системи і тому
є логічно
незавершеною.
Однак без перехідного
етапу не обійтися.
В ході реформи
якісні зміни
відбулися у
всіх її основних
структуроутворюючих
підсистемах
– організаційній,
плановій, економічній
і правовій.
Створення
нового господарського
механізму
зовнішньоекономічної
діяльності
повинно базуватися
на поетапній
програмі впровадження
економічних
реформ, методів
та інструментів
державного
регулювання
ринкових відносин
в даній сфері.
Модель
механізму
регулювання
зовнішньоекономічної
діяльності
представлена
в додатку 2.
Держава
повинна відмовитися
від виконання
господарських
функцій і
компенсувати
самостійно
функціонуючим
суб”єктам
втрати у випадках
втручання в
їх діяльність.
Вона повинна
лише регулювати
структурні
зміни в економіці
і міждержавні
розрахунки,
підтримувати
ефективний
курс гривні,
фінансувати
розвиток
загальновиробничої
інфраструктури,
стимулювати
експорт і
використовувати
імпорт для
збалансування
внутрішнього
ринку, приймати
дієві заходи
по розвитку
грошового
ринку. Державна
політика в
сфері зовнішньоекономічних
зв”язків оформляється
в затверджувані
законодавчими
органами стратегію
та загальнонаціональні
програми, а
реалізується
системою контролюючих
і регулюючих
органів.
Такий же
підхід слід
застосовувати
на регіональному
і, в окремих
випадках, галузевому
рівнях. Територіальні
органи концентруються
на розробці
відповідних
бюджетів і
платіжних
балансів, галузеві
органи управління
– на розробці
програм, концепцій
і стратегії
розвитку.
Формування
механізму
регулювання
спільного
підприємництва
може ефективно
діяти за умов
оптимального
поєднання
правових норм,
організаційно-економічних
інструментів,
вартісних
важелів та
врахування
специфіки
ринкових відносин
в Україні. У
стратегічному
плані основні
засади цього
механізму
визначені
Законом України
“Про зовнішньоекономічну
діяльність”
та іншими номативними
актами, де
формулюються
основні принципи,
форми, методи
регулювання
зовнішньоекономічних
відносин, серед
яких головними
є :
- закріплення
за державою
виняткових
прав на самостійну
зовнішньоекономічну
діяльність;
- формування
та розвиток
ринкових основ
відносин юридичних
та фізичних
суб”єктів
підприємницької
діяльності
з партнерами
як на внутрішньому,
так і на зовнішньому
ринку;
- використання
світового
досвіду організації
та регулювання
світової
господарської
діяльності
відповідно
до правових
норм, міжнародної
практики,
міжнародного
співробітництва;
- визнання
юридичних та
фізичних осіб
основними
ланками
зовнішньоекономічної
діяльності,
надання їм
максимальних
можливостей
у стосунках
із зарубіжними
партнерами
у межах законів
та міжнародно-правових
зобов"”зань
державами;
- вироблення
державної
системи організації
та регулювання
зовнішньоекономічної
діяльності
з конкретизацією
функцій її
структурних
елементів;
- переважно
опосередковане
регулювання
зовнішньоекономічної
діяльності
з використанням
не адміністративно-директивних,
а вартісних
важелів.
Важливою
умовою впровадження
зазначених
принципів є
докорінна
перебудова
залишків старої
системи управління
зовнішньоекономічним
блоком, що передбачає
якісні зміни
у загальних
технологічних
основах підходу
до існуючої
системи, в її
організаційній
структурі та
формах втручання
держави в регулювання
зовнішньоекономічних
зв”язків. Щодо
методологічних
засад, необхідно
зазначити, що
орієнтація
на ринкові, а
не адмінмстративно-командні
методи є першочерговою
для безпосереднього
виробництва,
яке діє у межах
чинного законодавства
(податки, митні
збори, квотування
та ліцензування
та т.ін.), самостійне
у виборі форм,
методів, партнерів
у зовнішньоекономічній
діяльності.
Виходячи
з матеріалу
даного розділу,
можна зробити
наступні висновки:
В економічній
та юридичній
практиці поки
що не сформульовано
єдиного поняття
терміну “спільні
підприємства”.
В нашій країні
спільним
підприємством
називають таку
форму господарсько-правового
співробітництва
з іноземним
партнером, при
якому утворюється
загальна виробнича
база та виробляється
продукт, який
знаходиться
в загальній
власності
партнерів.
Наявність
загального
майна суттєво
відрізняє їх
від інших форм
міжнародного
господарського
співробітництва,
а участь іноземного
партнера – від
суто внутрішніх
СП, що створюються
за участю вітчизняних
організацій
і підприємств.
Одночасно
підкреслюється,
що спільне
підприємство
– це не тільки
форма використання
іноземного
капіталу, але
й форма організації
та здійснення
конкретної
господарської
діяльності.
Існування
національних
та іноземних
учасників СП
знаходить своє
відображення
у його внутрішньому
устрою. У зв”язку
з цим великого
значення набуває
правова форма,
яка уособлює
в собі спільну
організацію
господарської
діяльності
національного
та іноземного
засновника.
Визначення
спільного
підприємництва
одночасно як
: а) форми
міжнародного
бізнесу; б)
специфічного
(нового) суб”єкта
міжнародного
бізнесу; в) стратегії
входження у
зарубіжний
ринок; г) різновиду
прямого іноземного
інвестування;
д) форми господарювання
– дозволяє не
тільки визначити
його суттєві
ознаки, але й
позиціонувати
СП у системі
макро- та мікроекономічного
регулювання.
Спільним
підприємствам
притаманні
такі ознаки:
загальний
капітал, спільна
господарська
діяльність,
спільне керування,
розподіл прибутків
і ризиків.
СП мають
ряд безперечних
переваг у порівнянні
з іншими формами
економічного
співробітництва.
Їх діяльність
дозволяє комплексно
вирішувати
цілий ряд економічних
завдань, серед
яких можливість
одержання
передових
технологій
та досвіду
управління,
прискорення
створення та
випуск нових
видів продукції,
економія на
капіталовкладеннях,
проникнення
до ринків окремих
країн та ін.
Створення СП
часто стає
єдиним засобом
виходу наших
підприємств
на зарубіжний
ринок з його
жорстким конкурентним
середовищем.
Аналіз
розвитку спільних
підприємств
потребує їх
систематизації
з виділенням
ознак з точки
зору організації
(спосіб, шлях,
форма, місце
реєстрації);
структури
учасників
(безпосередні
учасники,
країни-учасники);
вкладення у
статутний фонд
(зміст, якість,
спосіб, мета,
структура,
участь партнерів);
а також сфер,
видів та строку
діяльності.
В цілому
систематизація
спільних підприємств,
з одного боку,
відображає
мотивацію як
країн базування
та приймаючих
країн, так і
безпосередніх
партнерів, а
з другого – дає
змогу поглиблено
проаналізувати
процес створення
та функціонування
СП, методи,
інструменти
і специфіку
їх регулювання.
Система
регулювання
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності
включає сукупність
принципів,
методів, форм
та інструментів
стимулювання
та обмеження,
що реалізується
на трьох рівнях
– національному,
міжнародному
та наднаціональному.
Розділ
2. Організаційно-економічний
механізм
діяльності
спільних підприємств.
2.1.
Соціально-економічні
передумови
та порядок
створення СП.
Спільне
підприємство
– це одна з форм
міжнародного
співробітництва,
яка є юридично
закріпленою
угодою між
суб”єктами
господарювання
різних країн
про створення
самостійної
організаційної
одиниці, у межах
якої партнери
домовляються
про часткове
об”єднання
всіх видів
ресурсів, спільне
виконання
певних видів
діяльності
та пропорційний
розподіл прибутку
і ризику [12, c.6].
Згідно
з чинним законодавством,
що регулює
механізми
організації
та функціонування
СП, до останніх
належать підприємства
будь-якої правової
форми, створені
відповідно
до законодавства
України, якщо
протягом календарного
року в його
статутному
фонді є кваліфікаційна
іноземна інвестиція
не менш як 20%
статутного
капіталу і
водночас не
менша від суми,
еквівалентної
певній кількості
доларів СЩА,
а саме:
1) у разі
здійснення
інвестиції
у вигляді рухомого
та нерухомого
майна, прав
інтелектуальної
власності, прав
на здійснення
господарської
діяльності
для банків та
інших кредитно-фінансових
закладів – 100
тис. дол. США;
2) у разі
здійснення
її в конвертованій
валюті, валюті
України при
реінвестиціях,
цінних паперах
тощо для банків
та інших
кредитно-фінансових
закладів – 1
млн. дол. США,
для інших підприємств
(організацій)
– 500 тис. дол. США.
Закон
України “Про
господарські
товариства”
передбачає
можливість
створення
українсько-іноземних
СП у п”яти правових
формах: акціонерне
товариство,
товариство
з обмеженою
відповідальністю,
товариство
з додатковою
відповідальністю,
повне товариство,
командитне
товариство.
На масштаби,
динаміку та
результативність
СП впливає
сукупність
взаємопов”язаних
факторів, серед
яких доцільно
виділити:
- глобально-економічні
(стан розвитку
світової економіки,
головних міжнародних
факторних
ринків, в тому
числі ринку
інвестицій;
стабільність
світової валютної
системи; активність
страхування
міжнародних
операцій);
- політико-,
ресурсно- та
загальноекономічні
стосовно тієї
чи іншої країни
(стабільність
політчного
устрою та уряду,
загроза стабільності
іззовні, ступінь
втручання уряду
в економіку,
його ставлення
до іноземних
інвестицій,
дотримання
міжнародних
угод; наявність
природних
ресурсів,
демографічна
ситуація, географічне
положення;
темпи економічного
росту, рівень
інфляції,
конвертованість
валюти, стан
платіжного
балансу, розвиненість
національного
ринку капіталів,
система оподаткування
тощо).
Мотивація
створення
міжнародних
спільних підприємств
формується
на макрорівні
(через відповідну
стратегічну
орієнтацію
країн базування
та приймаючих
країн) та на
мікрорівні
(мотивація
безпосередніх
партнерів)[37,
c.9].
Стратегічна
орієнтація
країн базування
та приймаючих
країн формується
з урахуванням
дії вищезгаданих
факторів і, в
свою чергу,
впливає на
мотивацію
безпосередніх
партнерів при
створенні
спільного
підприємства.
Для країн
базування,
традиційно
головними серед
яких є промислово
розвинуті
країни, вирішальним
макроекономічним
фактором експортної
орієнтації
прямого підприємницького
капіталу є стан
балансу увозу
і вивозу інвестицій.
У зв”язку з цим
виділяють групи
країн: 1) переважно
експортери
капіталу (Японія);
2) ті, що зберігають
приблизну
рівновагу
експорту та
імпорту капіталу
(ФРН, Франція);
3) нетто-імпортери
(США, Ірландія,
Іспанія).
Для приймаючої
країни привабливість
прямих інвестицій
у формі спільних
підприємств
зумовлена ось
чим:
- імпорт
прямих підприємницьких
капіталів веде
до збільшення
виробничих
потужностей
та ресурсів;
сприяє поширенню
передової
технології
і управлінського
досвіду, підвищенню
кваліфікації
трудових ресурсів;
- з”являються
не тільки нові
матеріальні
та фінансові
ресурси, а й
мобілізуються
і більш продуктивно
використовуються
національні
ресурси;
- спільні
підприємства
сприяють розвитку
національної
науково-дослідної
бази;
- стимулюється
конкуренція
і пов”язані
з цим позитивні
явища (підрив
позицій місцевих
монополій,
зниження цін
та підвищення
якості продукції,
що заміщає як
імпорт, так і
застарілі
вироби місцевого
виробництва);
- підвищуються
попит та ціни
на національні
(місцеві) фактори
виробництва;
- збільшуються
експортні
надходження
у вигляді податків
на діяльність
міжнародних
СП;
- в умовах
слабкого контролю
використання
держпозик ризик
з місцевих
переноситься
на іноземних
інвесторів,
які самостійно
вирішують
проблему
самоокупності.
Одночасно
слід вказати
на стримуючі
фактори розвитку
іноземної
підприємницької
діяльності:
- імпортовані
через СП ресурси
потребують
окупності та
отримання
прибутку, який
потім репатріюється;
- спільні
підприємства
залучають
ресурси у своїх
цілях, які можуть
не збігатися
з національними;
- СП як канали
передачі технологій
часто стають
відносно закритими
анклавами у
національній
економіці,
слабо пов”язаними
з іншою її частиною,
на яку, проте,
падають витрати
із забезпечення
функціонування
анклаву;
- являючи
собою форму
проникнення
на зарубіжний
ринок, СП можуть
вступати в
угоду з діючою
на місцевому
ринку олігополією
(або ще гірше
- монополією),
коли “збивати
ціни” не входить
до їх завдань.
СП можуть також
справляти
стримуючий
вплив на національне
підприємництво,
поглинаючи
фінансові
накопичення
у місцевій та
іноземній
валюті;
- суттєві
експортні
надходження
найбільш реальні
у сировинних
галузях в той
час, коли в обробній
промисловості
іноземні інвестиції
мають переважно
імпортозаміщуючий
характер;
- нерегульований
розвиток СП
може підсилити
соціальне
розшарування,
маргіналізацію
значної частини
приймаючих
країн та маси
споживачів
[22, c.25].
Для країн,
що розвиваються,
та країн з перехідною
економікою
залучення
іноземних
інвестицій
розглядається
як один із факторів
ринкової
трансформації
у контексті
їх інтеграції
у сучасну
світогосподарську
систему.
Стратегічна
орієнтація
при формуванні
нормативно-правової
бази створення
спільних підприємств
на території
України виходить
з необхідності
активної участі
нащої держави
в міжнародному
поділі праці,
спеціалізації
та кооперації,
потреби ефективного
використання
науково-технічного,
виробничого
та ресурсного
потенціалів.
При цьому
створенні СП
на території
України має
такі макроекономічні
цілі:
- орієнтація
виробництва
на підвищення
якості життя,
культури споживання,
освоєння нових
типів споживчих
товарів (вивільнення
від нераціонального
імпорту);
- забезпечення
науково-технічного
прогресу,
технологічного
оновлення
виробництва,
розвиток
ресурсозберігаючих,
наукомістких
та екологічно
чистих технологій.
Слід
відзначити
взаємозв”язок
основних цілей.
По-перше, залучення
передової
закордонної
технології,
наприклад,
сприяє розв”язанню
завдання додаткового
виробництва
продукції та
вивільненню
України від
імпорту; по-друге,
не байдуже, на
якій технологічній
основі забезпечується
приріст виробництва
споживчих
товарів; по-третє,
визначені цілі
реалізуються,
як правило, в
комплексі.
Розрізняють
також рівні
пріоритетності
створення та
діяльності
СП:
а) подолання
залежності
України від
імпорту;
б) структурна
перебудова
економіки,
створення
сучасної галузевої
структури;
в) виробництво
товарів широкого
вжитку.
Реалізація
цілей, що сприяють
вивозу капіталу
у вигляді СП,
має забезпечити
оновлення
техніко-технологічнох
бази без залучення
власних валютних
коштів; використання
потенціалу
іноземного
партнера для
виробництва
конкурентоздатної
продукції;
розширення
експорту продукції
використанням
торгової марки
партнера, його
збутової мережі
та техобслуговування
за рахунок
одержання від
іноземного
партнера матеріалів,
які не виготовляються
чи дефіцитні,
комплектуючих
виробів, вузлів
і деталей; розподіл
з іноземним
партнером
комерційного
ризику, у разі
недосягнення
економічних
результатів,
ринків “ноу-хау”.
У
рамках основної
цільової орієнтації
безпосередні
учасники реалізують
свої конкретні
інтереси, які
залежать від
багатьох чинників:
типу підприємства,
його виробничого,
технологічного,
управлінського
потенціалу
тощо (табл.4).
Головними
мотивами використання
СП як стратегії
входження в
зарубіжний
ринок є зниження
капітальних
витрат та зниження
ризику при
створенні нових
потужностей;
придбання
джерел сировини
або нової виробнічої
бази; розширення
діючих виробничих
потужностей;
реалізація
переваг нижчої
вартості чинників
виробництва;
можливість
уникнення
циклічності
або сезонної
нестабільності
виробництва;
пристосування
до процесу
скорочення
життєвого циклу
продукції;
підвищення
ефективності
існуючого
маркетингу;
придбання нових
каналів торгівлі;
можливість
проникнення
на конкретний
географічний
ринок; вивчення
потреб, набуття
управлінського
досвіду на
нових ринках;
пристосування
до країни, що
приймає.
Таблиця
4.
Мотивація
безпосередніх
партнерів [22,
с.28].
| 1. Виробничо-економічна | Зменшення Придбання Розширення Реалізація Можливість Пристосування |
| 2. Маркетингова | 2.1. Зростання 2.2. Придбання 2.3. Проникнення 2.4. Вивчення 2.5. Пристосування |
| 3. Інші мотиви | 3.1. Пропагандистські, 3.2. Персональні 3.3. Екологічні |
Очевидною
є виробничо-економічна
та маркетингова
мотивація
партнерів. Не
слід ігнорувати
й інші, як правило,
не декларовані
та рідко досліджувані
мотиви –
пропагандистські
та престижні,
характерні
як для діяльності
за кордоном
великих корпорацій,
так і для міжнародного
бізнесу в окремих
сферах (туризм,
сервіс тощо);
персональні,
коли СП створюються
засновниками
однієї національності
або на родинних
засадах; екологічні,
коли розв”язується
завдання виведення
екологічно
брудних виробництвю
У свою
чергу, фірми
країн, що розвиваються,
при створенні
СП орієнтуються
також на можливість
доступу до
нових технологій
та передових
методів управління,
використання
збутової мережі
партнера й
відомих у світі
торгових марок,
мобілізацію
додаткових
фінансових
ресурсів тощо.
Слід
зазначити, що
спільні підприємства
використовуються
не тільки для
освоєння ринку
приймаючої
країни, а й з
метою подальшого
виходу на ринки
сусідніх країн
або цілих регіонів
світу.
Більш
узагальнений
склад цілей
іноземного
та українського
партнерів при
створенні СП,
а також структура
можливих відхилень
в їх досягненні
представлені
в додатку 3.
На території
України СП може
бути створене:
а) шляхом
його заснування;
б) у результаті
придбання
іноземним
інвестором
частки участі
(паю акцій) у
діючому підприємстві
без іноземної
інвестиції;
в) в результаті
придбання
юридичною чи
фізичною особою
України частки
участі у підприємстві
із 100%-вою іноземною
інвестицією.
Процес
заснування
СП базується
на чинному
законодавстві,
відбиває логіку
і порядок
аналітично-організаційних
робіт, що склалися,
і включає кілька
стадій (рис.4).
Вибір
сфери
діяльності
СП
Оцінка
українського
партнера
Пошук
і оцінка зарубіжного
партнера
Попередні
переговори
Техніко-економічні
розрахунки
Підготовка
проектів установчих
документів
Остаточні
переговори
Реєстрація
СП як юридичної
особи у місцевому
органі влади
Реєстрація
іноземної
інвестиції
Реєстрація
СП у податковій
інспекції та
органі держстатистики
Реєстрація
СП як учасника
зовнішньоекономічних
зв”язків і
відкриття
банківських
рахунків
Рис.4.
Порядок створення
СП [22, с.50].
Вибираючи
сферу діяльності,
необхідно
виходити з
того, що СП може
здійснювати
будь-яку діяльність,
яка відповідає
цілям, передбачених
статутом
підприємства,
і не заборонена
законами, що
діють на території
України.
Український
партнер оцінюється
за сукупністю
показників:
- рівень
якості продукції,
що випускається,
її порівняння
зі світовими
аналогами;
- технічні
характеристики
обладнання,
можливості
передачі його
частини в складі
внеску до статутного
фонду;
- наявність
окремо розташованих
будівель або
споруд, а також
вільних площ
у діючих цехах
для внеску до
статутного
фонду;
- професійна
підготовка
та спеціалізація
кадрів, можливості
залучення їх
на СП;
- забезпеченість
території
майбутнього
СП транспортними
комунікаціями;
- місцезнаходження
підприємства
відносно
постачальників
сировини,
напівфабрикатів
та комплектуючих
виробів, необхідних
для функціонування
СП.
Пошук
іноземного
партнера має
свої особливості
залежно від
вихідних умов
українського
партнера, який:
має досвід
роботи з потенційним
іноземним
партнером,
коли СП стає
логічним етапом
розвитку взаємодії
експортно-імпортної
діяльності,
поглиблення
науково-технічної
або виробничої
коперації;
має досвід
зовнішньоекономічної
діяльності
з іншими партнерами;
не має такого
досвіду.
Від цього,
зокрема, залежать
масштаби та
термін виконуваних
на цьому етапі
робіт, ступінь
залучення
посередників
і т. ін. Нерідко
ініціатива
створення СП
належить іноземним
фірмам та особам.
Проте
завжди доцільно,
по-перше, забезпечити
багатоваріантність
вибору, а по-друге,
проаналізувати
можливих партнерів
за певною системою
критеріїв. З
цією метою
можуть бути
корисними як
прямі показники
(розміри активів,
їх динаміка,
кількість
працюючих,
динаміка прибутку),
так і побічні
(відношення
прибутку до
витрат виробництва,
рівень продуктивності
праці і т. ін.)[22,
c.52].
Важливим
критерієм
взаємного
вибору партнерів
є відповідність
їх розмірів.
Після
проведення
попереднього
аналізу встановлюються
контакти з
іноземними
партнерами
та проводяться
попередні
переговори,
результатом
яких є підписання
протоколу про
наміри, в якому
вказуються:
Загальний
обсяг виробництва,
розміри поставок
на внутрішній
та зовнішній
ринки.
Розмір
статутного
фонду, частки
власників в
ньому.
3) Співвідношення
між власними
та позичковими
коштами, можливі
розміри кредиту.
4) Загальні
вимоги до
технологічного
устаткування.
5) Наявність
кваліфікованої
робочої сили
в українського
партнера і
потреба в іноземному
персоналі.
6) Організація
продажу та
післяпродажного
обслуговування.
7) Забезпечення
трансферту
прибутку іноземного
учасника.
8) Джерела
наджодження
і напрямки
використання
іноземної
валюти.
9) Можливості
використання
маркетингових
структур іноземного
партнера.
10) Загальні
вимоги до рівня
економічної
ефективності
СП [22, c.53].
Деталізація
домовленості
партнерів про
створення СП
потребує опрацювання
умов його майбутньої
діяльності,
для чого доцільно
провести
техніко-економічне
оцінювання
кількох варіантів
створення СП.
Після
вибору оптимального
(з точки зору
інтересів
українського
та іноземного
партнерів)
варіанта створення
СП рекомендується
скласти попередній
бізнес-план
за прийнятою
як для українського,
так і для іноземного
партнера методикою.
Головні розділи
плану включають
обсяги необхідних
інвестицій
і технологій,
потреби в основному
і оборотному
капіталі, в
позичкових
засобах, розрахунки
витрат виробництва
та цін на готову
продукцію, а
також інші
важливі показники
діяльності
підприємства
(розробка стратегії
маркетингу,
страхування
підприємницької
діяльності,
розробка фінансового
плану і фінансової
стратегії
тощо).
Підготовка
техніко-економічного
обгрунтування
створення
спільного
підприємства
включає:
- уточнення
цілей партнерів,
визначення
об”єкта діяльності;
- обгрунтування
необхідності
створення
спільних підприємств
як форми оптимізації
взаємних інтересів;
- дослідження
ринку збуту
продукції
майбутнього
підприємства,
визначення
його ємкості,
оцінка обсягів
продажу, прогнозування
цін і тарифів;
-
формування
програми виробництва
на основі прогнозу
про потенційний
попит і мінімізацію
виробничих
витрат, ефективне
використання
усіх видів
ресурсів;
-
визначення
потреб підприємства
у комплектуючих
виробах, сировині,
енергоносіях,
оцінка їх вартості
за цінами
внутрішнього
та зовнішнього
ринків;
- установлення
обсягів капіталовкладень;
- пошук
оптимальної
структури
зайнятих і
витрат на оплату
праці;
- фінансово-економічний
аналіз діяльності
підприємства.
Особлива
увага при підготовці
техніко-економічного
обгрунтування
приділяється
розробці програми
реалізації,
на базі якої
визначається
програма виробництва,
а також фінансово-економічним
показникам,
які характеризують
результати
майбутньої
діяльності
СП [32, с.160].
При підготовці
проектів установчих
документів
(Договору про
створення СП
та його Статуту)
партнери закріплюють
основні положення
у відповідній
формі. Статут
визначає предмет
і цілі підприємства,
його місцезнаходження,
склад учасників,
порядок формування
статутного
фонду, розмір
часток партнерів,
склад і компетенцію
органів управління
підприємством,
а також порядок
ліквідації
підприємства.
Статут
є додатком до
договору про
створення СП
і складає його
невід”ємну
частину, хоча
і має самостійне
правове значення
[39, c.37].
Після
остаточних
переговорів
і підписання
установчих
документів
проводиться
реєстрація
СП як юридичної
особи в місцевих
органах влади
(за місцем юридичної
адреси СП).
Державна
реєстрація
іноземних
інвестицій
здійснюється
місцевими
органами влади
до початку, в
період або
після фактичного
здійснення
інвестицій
шляхом подання
іноземними
інвесторами
до зазначених
органів інформації
у трьох примірниках
згідно з установленою
формою.
Податкові
та митні органи
й банківські
установи в
межах своєї
компетенції
ведуть облік
операцій, пов”язаних
із фактичним
здійсненням
іноземних
інвестицій,
і надсилають
відповідно
до встановлених
форм та термінів
зведену оперативну
інформацію
про це Міністерству
статистики
України та
органам, які
здійснюють
державну реєстрацію
іноземних
інвестицій.
2.2.
Механізм
функціонування
СП.
Матеріально-майнові
та початкові
фінансові умови
господарської
діяльності
СП складаються
в процесі формування
його статутного
фонду і залучення
кредитів. На
етапі створення
СП в його засновницьких
документах
розв"язуються
принципові
питання управління
та кадрового
забезпечення,
закладається
організаційно-економічний
механізм формування,
згідно з конкретними
цілями СП, діючими
нормативно-правовими
регуляторами
та домовленістю
партнерів.
Функціонуючи
в реальному
середовищі
на території
України, СП, з
одного боку,
відображають
відповідні
економічні
відносини, а
з іншого – мають
особливості
діяльності,
пов”язані з
їх внутрішньою
специфікою
та рядом зовнішніх
чинників.
Механізм
управління
спільним
підприємством
розглядається
як єдина система,
що складається
з ряду взаємопов”язаних
підсистем.
Перша
підсистема
– правове
забезпечення
СП – посідає
центральне
місце серед
інших підсистем
управління
СП, поскільки
вона повністю
або частково
регламентує
і регулює їх
діяльність.
Світовий досвід
переконує, що
головним для
інвестора є
стабільність
законодавства,
яка дозволяє
планувати та
здійснювати
ефективне
господарювання
діяльністю
СП.
Друга
підсистема
– організаційна
структура
управління
СП, яка має
особливості,
що полягають
в наступному:
- представники
всіх сторін
інвестування
утворюють
правління, яке
є найвищим
органом СП, що
розглядає та
вирішує всі
найважливіші
питання діяльності
СП;
- склад
дирекції визначається
на засіданні
правління;
-
контрольну
функцію виконує
ревізійна
комісія, склад
якої визначається
правлінням.
Третя
підсистема
– стратегічне
планування
виробничо-господарської
діяльності
і маркетинг
в СП. Сюди входять
планова та
маркетингова
діяльність
підприємства.
Четверта
підсистема
– фінансово-кредитні
відносини, роль
яких в управлінні
СП визначається
тим, що вони
торкаються
майже всіх
сторін його
діяльності.
Джерела фінансування
СП можуть бути
зовнішні (позики,
кредити, формування
акціонерного
капіталу) та
внутрішні
(прискорена
амортизація
та зростання
частки нерозподіленого
прибутку).
П”ята
підсистема
– кадрове
забезпечення
та соціальні
питання діяльності
[12, c.11].
Організаційна
структура
управління
спільним
підприємством
регулюється
нормативами
тієї чи іншої
організаційно-правової
форми підприємства
(рис.5) і водночас
залежить від
специфіки
самого СП (склад
засновників,
розмір, особливості
технологічного
процесу і т.
ін.). Утворення
і діяльність
таких органів
управління
СП, як загальні
збори учасників,
ревізійна
комісія та
дирекція (в
частині прав
та обов”язків
генерального
директора та
дирекції в
цілому) регламентується
статутом
підприємства.
Подальше формування
організаційної
структури СП,
посадова
регламентація
служб і підрозділів
здійснюється
СП самостійно,
згідно зі стратегією,
тактикою і
конкретними
умовами його
діяльності.
Засновники
Ревізійна
комісія
Загальні
збори учасників
- Перевірка
річного балансу
- Перевірка
правильності
бухгалтерського
обліку
-
Оперативний
контроль поточної
діяльності
Стратегія
розвитку
Зміни
до установчих
документів
Формування
фондів та їх
використання
Зміна
розмірів статутного
фонду
Розгляд
та затвердження
балансу, рахунку
прибутків та
збитків
Використання
прибутку
Порядок
розподілу
прибутку між
учасниками
Порядок
трансферту
прибутку
Порядок
збуту продукції
на внутрішньому
та зовнішньому
ринках (одностайні
рішення)
Дирекція
Генеральний
директор
Рис.5.
Організаційна
структура
управління
СП [22, с.59].
Матеріально-технічне
забезпечення
здійснюється
як з внутрішнього,
так і з зовнішнього
ринків. Постачання
із зовнішніх
ринків зумовлює
постійні контакти
з митними службами,
робота яких
регулюється
Митним кодексом
України та
Законом “Про
єдиний митний
тариф”. Від
мита та продажу
на імпорт
звільняється
лише майно, що
ввозиться в
Україну як
внесок іноземного
інвестора до
статутного
фонду підприємства,
а також майно,
що ввозиться
з метою інвестування
на підставі
господарських
договорів
(контрактів).
Особливої
уваги потребує
група проблем,
пов”язана із
аналізом джерел
формування
фінансових
ресурсів спільних
підприємств.
Адже, саме на
основі використання
фінансових
ресурсів будуються
економічні
методи стимулювання
праці, відбувається
розширене
відтворення
на спільних
підприємствах.
Фінансові
ресурси на
таких підприємствах,
як правило,
розглядаються
за такими ознаками
- по-перше,
це фонди грошових
коштів акумуляційного
характеру, які
виникають і
формуються
в результаті
виробництва
та діяльності
спільного
підприємства;
- по-друге,
вони виникають
у результаті
реалізації
товарів, тобто
це ті доходи,
які мають матеріальна
покриття;
- по-третє,
джерелами їх
формування
є внески співзасновників,
амортизація,
прибуток, надходження
від продажу
цінних паперів,
а також інші
надходження.
До формування
фінансових
ресурсів СП
можуть залучатися
і позичені
кошти – кредити
банків, кредиторська
заборгованість
[57, с.22].
Аналіз
структури і
джерел фінансування
капітальних
вкладень СП,
що пропонується
сучасною економічною
літературою,
дозволяє представити
наступну схему
(рис.6).
Основний
капітал
Оборотний
капітал
Право
користуватися
землею, іншими
ресурсами,
будівлі, споруди,
основне обладнання,
ліцензії та
“ноу-хау”, допоміжне
обладнання,
транспортні
засоби
Сировина
і матеріали,
комплектуючі
вироби, грошові
засоби, у тому
числі на фінансування
підготовки
кадрів, маркетингові
дослідження,
заробітну
плату, відрядження
тощо
Власні
вкладення
учасників СП
Позичені
засоби
Вкладення
вітчизняного
учасника СП
Вкладення
іноземного
учасника СП
Залучені
вітчизняним
учасником
Залучені
іноземним
учасником
Залучені
СП
Рис.6.
Фінансування
створення СП
[9, с.261].
Основний
та оборотний
капітал складають
статутний фонд
по вартості.
Свою
специфіку має
порядок утворення
фондів, реалізації
продукції,
розподілу
прибутків та
оподаткування,
кредитування
та розрахункових
операцій, страхування
СП.
Склад
фондів СП, порядок
їх утворення
та використання
фіксуються
в засновницьких
документах.
Як правило,
створюються
амортизаційний
фонд, фонд розвитку
виробництва,
науки і техніки,
фонд матеріального
заохочення,
фонд соціального
розвитку.
Обов”язковим
є також резервний
фонд, який фіксується
і має становити
25% статутного
фонду. При зміні
розмірів останнього
змінюється
й резервний
фонд.
Амортизаційні
відрахування
здійснюються
переважно за
чинними галузевими
нормативами.
Проте допускається
можливість
встановлення
в засновницьких
документах
іншого порядку
таких відрахувань,
оскільки в
західних країнах
застосовується
швидкий графік
амортизаційних
відрахувань,
а в балансовій
системі враховуються
різноманітні
резерви, не
типові для
вітчизняної
практики. Для
ефективної
роботи СП важливо
виробити оптимальну
амортизаційну
політику, яка
дала б змогу
підтримувати
основні фонди
на сучасному
рівні і водночас
не допускати
зростання
собівартості,
яка знижує
конкурентоспроможність
продукції СП.
Обсяг
фонду розвитку
виробництва,
науки і техніки
не обмежується.
Порядок його
утворення
(відрахування
від прибутків
до оподаткування)
стимулює акумуляцію
та витрати
коштів насамперед
на розширення
виробництва
та інноваційну
діяльність.
За рахунок
цього фонду
фінансуються
витрати СП на
маркетинг, тоді
як відрахування
у фонди матеріального
заохочення
та соціального
розвитку є
прямим “відрахуванням”
з прибутків,
що підлягають
розподілу між
партнерами.
Тому
для СП важливе
значення має
розробка ефективних
систем стимулювання
та розв”язання
соціальних
питань.
Спільні
підприємства
самостійно
планують виробництво
й визначають
порядок реалізації
продукції та
послуг на
внутрішньому
та зовнішньому
ринках за валюту
України та
іноземну валюту.
На
внутрішньому
ринку СП можуть
використовувати
галузеві та
територіальні
системи збуту,
систему оптової
торгівлі, зокрема
прямі договори
поставки, реалізувати
продукцію через
зовнішньоторговельні
організації.
У ряді випадків
спільні підприємства
обходяться
без посередників,
наприклад, при
реалізації
продукції
українським
учасникам СП,
при наданні
послуг, у випадку
організації
фірмової торгівлі.
Прибуток
від реалізації
продукції
(робіт, послуг)
визначають,
вираховуючи
з одержаної
виручки (без
податку на
додану вартість,
акцизного
збору) витрати
на виробництво
та реалізацію
продукції, що
включається
до собівартості
продукції.
Порядок
розподілу
прибутку СП
ілюструє рис.7.
Залишковий
прибуток
розподіляється
між засновниками
спільного
підприємства
згідно з установчими
документами.
Основним критерієм
розподілу може
служити питома
вага вкладу
кожного учасника
СП в статутний
фонд.
Порядок
оподаткування
СП у 1992-1993 рр. розглянутий
в додатку 4.
Чинним
законодавством
України надаються
податкові
пільги з перших
кроків спільного
підприємництва
в Україні. Згідно
з Декретом КМ
“Про режим
іноземного
інвестування
в Україні” СП,
які мають в
статутному
фонді кваліфіковану
іноземну інвестицію,
надаються такі
пільги:
- звільнення
від податку
на додану вартість
робіт та послуг
власного виробництва
на 5 років з моменту
офіційної
реєстрації
підприємства;
- звільнення
від податку
на прибуток
новостворених
виробничих
СП протягом
п”яти років
з моменту оголошення
прибутку з
подальшою
виплатою згаданого
податку в розмірі
50% від встановлених
законом України
ставок;
- встановлення
додаткових
податкових
пільг для СП,
які діють у
пріоритетних
галузях економіки,
визначених
Державною
Програмою
заохочення
іноземних
інвестицій,
або для СП, що
діють у спеціальних
(вільних) економічних
зонах, визначених
законодавством
України про
ці зони.
Виручка
від реалізації
Витрати
на виробництво
проценти
за кредит
штрафи,
пені, неустойки
Балансовий
прибуток
Резервний
фонд (25% статутного
фонду)
Фонд
розвитку
виробництва,
науки і техніки
Страхові
платежі
Прибуток,
що підлягає
оподаткуванню
Платежі
до бюджету
(30%)*
Фонд
матеріального
заохочення
Фонд
соціального
розвитку
Залишковий
прибуток
*)
Звільнення
в перші два
роки роботи
Рис.7.
Порядок розподілу
прибутку СП
до 1992 року [22, c.66].
Розрахунково-кредитні
відносини
спільних підприємств
регулюються
відповідними
актами, які
розвиваються
в процесі формування
банківської
системи ринкового
типу. Тепер
грошові кошти
СП зараховуються
на його рахунок
відповідно
в Національному
банку України
та Експортно-Імпортному
Банку. Ці кошти
використовуються
на цілі, пов”язані
з діяльністю
підприємства.
Спільне підприємство
може користуватися
кредитами,
наданими на
комерційних
умовах. Кредит
у валюті України
надається
Національним
банком, Експортно-Імпортним
Банком та
комерційними
банками, а в
іноземній
валюті - Експортно-Імпортним
Банком або за
його згодою
іноземними
банками та
фірмами (додаток
5).
Важливе
значення для
функціонування
СП має страхування
ризиків. Страхування
економічних
ризиків здійснюється
самостійно
обраними СП
страховими
компаніями
(державними,
акціонарними,
іноземними,
змішаними)
(додаток 6). Страхові
премії виплачуються
з валового
прибутку СП.
Спільне підприємство
зобов”язане
оперативно
інформувати
страхову компанію
про всі суттєві
зміни в об”єктах
страхування,
розмірах страхових
сум та ступені
ризику. Зазначені
дані є підставою
для перегляду
умов страхування
та збільшення
страхових
премій; договір
страхування
в частині зобов”язань
страхової
компанії втрачає
силу.
Зовнішньоекономічні
операції СП
страхуються
на договірних
засадах і є
добровільними.
При цьому страхування
експортних
кредитів, позичок,
окремих контрактів
на поставку
машин, устаткування,
інвестицій
на території
України і за
її межами
здійснюється
спеціалізованим
страховим
акціонерним
товариством,
контрольний
пакет акцій
якого належить
урядові України.
Розрізняються
такі види ризиків:
відмова партнера
від узятих на
себе зобов”язань
або одностороннє
анулювання
ним договору
з політичних
мотивів; конфіскація
чи націоналізація
майна СП або
внеску іноземного
учасника; валютна
блокада з боку
уряду; примус
іноземного
учасника СП
до перегляду
умов договору;
введення урядом
законів, указів,
декретів або
інструкцій,
зокрема анулювання
імпортних
ліцензій, які
призвели б до
неможливості
виконання
підписаних
угод. Крім того,
передбачено
страхування
ризиків внаслідок
аналогічних
дій з боку власного
уряду [22, c.71].
Тепер
в Україні формується
система страхового
забезпечення
діяльності
підприємств,
яка охоплює
операції щодо
всіх існуючих
і таких, що
враховуються
у світовій
практиці, ризиків.
Чисельність
персоналу СП
не регламентується
і є предметом
узгодження
його засновників.
Самостійно
вирішуються
питання найму
та звільнення,
форми і розміри
оплати праці
і матеріального
заохочення.
Трудові відносини
з найманими
працівниками
регулюються
трудовими і
колективними
угодами. За
домовленістю
сторін з працівниками
можуть бути
укладені трудові
контракти. При
цьому умови
колективної
та трудової
угод не повинні
погіршувати
стану найманих
працівників
СП порівняно
з умовами,
установленими
чинним законодавством
України про
працю.
Діяльність
професійних
спілок, соціальне
забезпечення
і страхування
місцевих працівників
СП регулюються
чинним на території
України законодавством.
На іноземних
громадян поширюється
встановлений
на СП режим
роботи та чинне
українське
законодавство
щодо деяких
умов праці.
Умови оплати
праці, порядок
надання відпусток
та пенсійного
забезпечення
визначаються,
як правило,
трудовою угодою
з кожним іноземним
громадянином.
Платежі на
пенсійне забезпечення
цих громадян
перераховуються
у відповідні
фонди країн
їх постійного
проживання
(у відповідній
валюті). Передбачено
також перерахування
невикористаної
частини заробітної
плати іноземців
за кордон у
іноземній
валюті. Оподаткування
заробітної
плати іноземних
працівників
СП регулюється
спеціальними
нормативно-правовими
актами. Можуть
допускатися
особливості
для іноземців
з питань найму
та звільнення,
форм і розмірів
зарплати,
матеріального
заохочення
та страхування.
Це залежить
як від специфіки
організації
праці на конкретному
СП, так і від
змісту відповідних
державних угод
[22, с.61].
Фінансові
показники
діяльності
СП багато в
чому залежать
від методики
розрахунку
та прийнятої
системи обліку.
Згідно з чинним
законодавством
СП здійснюють
бухгалтерський
облік та звітність
за встановленими
законодавством
України правилами.
Водночас СП
мають додатково
вести бухгалтерський
облік та звітність
за правилами,
що діють у країні
іноземного
інвестора.
Спільні
підприємства
несуть відповідальність
за додержання
порядку ведення
та достовірності
обліку й звітності,
перевірки
фінансової
та комерційної
діяльності
СП, у тому числі
з метою оподаткування,
здійснюється
офіційно
зареєстрованими
аудиторськими
організаціями
України.
Специфіка
спільних підприємств
ураховується
й при прийнятті
нормативно-правових
документів,
які регулюють
валютні відносини.
2.3.
Умови ефективного
розвитку спільних
формувань.
Вітчизняний
досвід свідчить
про нерозробленість
механізмів
створення та
функціонування
спільних підприємств
у труктурі
економічних
відносин в
Україні, наявність
загальгих та
окремих нерозв”язаних
проблем.
Виділення
груп проблем
створення та
функціонування
міжнародних
спільних підприємств
(політико-правових,
економічних,
соціально-культурних
та інфраструктурних)
в реальній
системі управлінських
координат
(внутрішньовиробничий,
галузевий,
асоціативний,
регіональний,
національний
та міжнародний
рівні) дозволяє
сформувати
методичний
підхід до їх
аналізу з метою
моніторингу
та відповідного
реагування
(рис.8).
Ключовими
факторами, що
визначають
варіанти та
терміни розв”язування
проблем і
ефективність
спільного
підприємництва
в цілому, є
формування
адекватного
середовища
через систему
диференційованих
регуляторів,
здатність СП
розробляти
і реалізувати
власну стратегію
та відповідні
організаційні
структури, а
також ефективність
методів і стилю
управління
СП та їх соціальна
адаптація [53,
c.12].
Таким
чином, умовами
ефективного
розвитку спільних
формувань є:
1) Формування
сприятливого
середовища.
2) Стратегія
та розвиток
організаційних
структур спільних
підприємств.
Використання
потенціалу
вільних економічних
зон.
Природним
середовищем
для ефективного
розвитку СП
є ринкова економіка
з притаманними
їй розвиненими
нормативно-правовими
та економічними
регуляторами
і відповідною
інфраструктурою.
Таке середовище
в Україні лише
починає формуватися,
до того ж ринкова
переорієнтація
економіки
відбувається
в складному
сплетінні
політичних
та соціально-економічних
процесів.
Р І В Н І | Міждержавний | |||
| Загальнодержавний | ||||
| Регіональний | ||||
| Галузевий (асоціативний) | ||||
| Внутрішньовиробничий | ||||
| Функціонування СП | Створення СП | |||
П Р О Б Л Е М И | Політико-правові | Політична нестабільність | ||
| Нерозробленість законодавства | ||||
Організаційно-структурні | Нерозвиненість інфраструктури | |||
| Інертність організаційних структур | ||||
| Консервативність методів оцінки, багатоступінчатість прийняття рішень | ||||
| Недостатній рівень співпраці з міжнародними економічними структурами | ||||
Економічні | Нестабільність валюти | |||
| Деформоване ціноутворення | ||||
| Відсутність реальних стимулів | ||||
| Жорстка система кадрового, фінансового і матеріально-технічного забезпечення | ||||
| Соціально-психологічні | Інерційність господарського мислення і відсутність досвіду управління | |||
| Несприйняття населенням окремих форм іноземної участі | ||||
| Мовно-культурологічні бар”єри | ||||
Рис.8.
Проблеми створення
і функціонування
СП [53, с.11].
Спільні
підприємства
функціонують
у відповідному
політико-правовому,
інституціональному,
економічному
та соціально-культурному
середовищі.
Як необхідні
умови політико-правового
середовища
для розвитку
СП розглядають:
- політична
стабільність;
- позитивне
ставлення до
іноземних
інвестицій;
- наявність
нормативно-правових
регуляторів,
їх надійність
та доступність,
а також передбачуваність
змін.
Основними
факторами є
політичні
процеси та
інститути, а
також законодавство.
При
оцінці економічного
середовища
розглядаються
наступні фактори:
сутність економічної
системи, структура
економіки,
ефективність
і орієнтація.
У процесі
формування
інституціонального
середовища,
яке сприяє
спільному
підприємництву,
Україні потрібно,
з одного боку,
подолати відірваність
від міжнародних
економічних
структур, а з
іншого – інтенсивно
розвивати
внутрішні
ринкові структури
та інститути
для забезпечення
ефективної
іноземної
інвестиційної
діяльності.
Певний вплив
на інтенсифікацію
іноземної
інвестиційної
діяльності
має взаємодія
в межах регіональних
і субрегіональних
міжнародних
інтеграційних
угруповань.
Факторами
інституціонального
середовища,
що включає в
себе дві підсистеми
– ресурси та
інфраструктуру,-
є природні
ресурси, населення,
ноу-хау, екологія,
інфраструктура.
Соціально-культурне
середовище
характеризують
такі фактори,
як мотивація
до праці, освіта
і майстерність,
взаємовідносини,
відношення
до природи і
майбутнього.
Всі
вищезгадагі
фактори використовуються
для оцінки
відповідних
середовищ і
на цій основі
отримують
загальну
характеристику
середовища,
в якому створюються
і функціонують
спільні підприємства.
Не викликає
сумніву той
факт, що формування
сприятливого
для міжнародного
бізнесу
соціально-культурного
середовища
та його складових
елементів тісно
пов”язане і
багато в чому
визначається
змінами в
політико-правовому,
інституціональному
та економічному
середовищі.
Так, розвиток
форм власності
роздержавлення
і приватизація
сприяють розвитку
підприємництва,
безпосередньо
включають у
сферу економічних
відносин особистий
інтерес. Розвиток
прогресивних
організаційних
структур управління
та розпад
бюрократичної
командно-адміністративної
системи сприяє
подоланню
інерційності
господарського
мислення [22, c.101].
Створення
гнучких, мобільних,
адаптованих
до зміни умов
функціонування
систем управління
і відповідних
організаційних
структур –
важлива передумова
успішної діяльності
спільних підприємств.
З точки
зору макроекономічного
регулювання
міжнародні
СП виявляються
чи не найбільш
організаційно-економічно
самостійними
суб”єктами
господарювання
в Україні. В
цілому самостійність,
яка надається
СП у здійсненні
виробничої,
інвестиційної
та зовнішньоекономічної
діяльності,
дає їм змогу
напрацьовувати
та здійснювати
власну стратегію.
При розробці
ефективної
стратегії СП
потрібно брати
до уваги досвід
підприємства
та особливості
його діяльності.
На початкових
етапах функціонування
СП орієнтується
преважно на
пошук прибуткових
ринків збуту,
входження в
них, утримання,
а згодом і на
розвиток своїх
конкурентних
позицій.
У практиці
стратегічного
менеджменту
вирізняють
провідну стратегію
(“продукт-ринок”),
яка визначає
види продукції
і базові технології
їх виробництва,
ринки збуту,
шляхи та засоби
досягнення
переваг над
конкурентами,
а також функціональні
(стратегія
НДПКР, виробнича
стратегія,
стратегія
маркетингу)
та ресурсні
або забезпечуючі
(стратегія
фінансування,
кадрова стратегія,
стратегія
матеріально-технічного
забезпечення)
стратегії.
Для
аналізу діяльності
українсько-зарубіжних
СП можна агреговано
ідентифікувати
дві стратегічні
орієнтації:
- офенсивна
(наступальна),
тобто спрямована
на виведення
СП в позицію
лідера в частині
ринку, якості
і конкурентоздатності
пропонованих
виробів та
зміцнення його
в цій ролі. Офенсивна
стратегія –
глобальна
стратегія
ризику в різних
напрямках, вона
потребує високого
ресурсного
забезпечення,
кваліфікованих
кадрів і добре
розвиненого
науково-технічного
потенціалу
підприємства;
- дефенсивна
(оборонна), яка
розрахована
на утримання
завойованих
ринкових, економічних
та науково-технічних
позицій. Ця
стратегія може
бути характерною
як для великих
СП, що володіють
монопольними
позиціями на
ринку високодиференційованої
крупносерійної
продукції з
довгим життєвим
циклом, так і
для середніх
та малих СП,
які мають утримувати
свої конкурентні
позиції. Ця
стратегія
орієнтує підприємство
на покращення
організаційного,
технологічного
і технічного
рівнів виробництва
та на вдосконалення
традиційної
продукції з
метою зниження
її собівартості,
але без ризику
розробки принципово
нових виробів
та послуг [22,
c.120].
Для СП у
наукомістких
галузях, де
технологія
визначає їх
ринкові позиції
та перспективний
конкурентний
статус, важливим
є цілеспрямоване
формування
і послідовна
реалізація
структурно
вирізненої
технологічної
стратегії. Під
нею розуміють
системні правила
виявлення
пріоритетів
і розподілу
ресурсів при
виборі технологій
виробництва
згідно з довгостроковими
цілями СП.
Незалежно
від орієнтації
стратегії
необхідно
враховувати
оптимальний
діапазон її
реалізації.
Головна
мета при аналізі
та формуванні
організаційної
структури СП
– забезпечити
її відповідність
стратегії та
адаптивність
до змін у середовищі
бізнесу.
Одним з
найважливіших
критеріїв при
виборі структури
управління
є рівень централізації.
Для підприємства,
орієнтованого
на багато географічно
віддалених
ринків, характерний,
як правило,
високий рівень
самостійності
окремих підрозділів
у прийнятті
рішень Навпаки,
фірма, яка збуває
однорідну
продукцію на
одному або
кількох ринках,
швидше використовуватиме
централізоване
управління.
Другий
аспект аналізу
та формування
організаційної
структури –
це розподіл
функцій управління.
Згідно з стратегічними
завданнями
діапазон рівня
доцільності
існування тих
чи інших управлінських
ланок може бути
дуже великим.
Організаційно
оформленою
і достатньо
апробованою
у світовій
практиці передумовою
активізації
міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності
є створення
вільних економічних
зон (ВЕЗ) різних
типів (безмитних
торгових зон,
експортних
виробничих
зон, імпортних
виробничих
зон, банківських
і страхових
безмитних зон,
зон технологічного
розвитку, комплексних
зон) [22, c.125].
Головними
мотивами їх
створення
виступають:
збільшення
валютних надходжень
у країну; розвиток
експортних
виробництв;
технічна модернізація
окремих галузей;
розвиток економічно
відсталих
регіонів;
забезпечення
більш повної
зайнятості
населення;
розвиток
інфраструктури
тощо. Таким
чином, очевидна
мотиваційна
взаємозалежність
не тільки з
розвитком в
Україні міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності,
але і зі стратегічними
цілями структурної
трансформації
національної
економіки.
Як свідчить
досвід, механізми
функціонування
ВЕЗ у країнах
з перехідною
економікою
дозволяють
взаємопов”язано
ворішувати
дві групи завдань:
- створювати
функціональні
і регіональні
елементи реальних
ринкових відносин
та структур
у переважно
неринковій
економіці за
рахунок розвитку
нових форм
власності і
відповідних
організаційних
структур на
мікро- та макрорівнях;
забезпечення
самостійності
і незалежності
у діяльності
суб”єктів
господарювання,
децентралізації
системи управління
економікою
тощо;
- налагоджувати
і відпрацьовувати
зовнішньоекономічні
зв”язки у їх
найбільш зрілих
формах, насамперед
через спільну
з іноземними
партнерами
інвестиційно-підприємницьку
діяльність.
В Україні
формується
правова база
для створення
ВЕЗ. Відповідно
до чинного
законодавства,
спеціальна
(вільна) економічна
зона визначається
як частина
території
України, на
якій створюються
та діють спеціальний
правовий режим
економічної
діяльності,
порядок застосування
та дії законодавства
України. Такі
зони мають
створюватися
для залучення
іноземних
інвестицій
з орієнтацією
на розвиток
спільної
підприємницької
діяльності
для збільшення
експорту товарів
та послуг, а
також поставок
високоякісних
товарів на
внутрішній
ринок; залучення
та впровадження
нових технологій,
ринкових методів
господарювання;
розвиток
інфраструктури
ринку; вирішення
завдань соціального
розвитку тощо.
Ключовими
загальними
факторами ВЕЗ
у контексті
прискореного
розвитку міжнародної
спільної
підприємницької
діяльності
є такі:
- забезпечення
ігвестиційно-
структурної
політики, коли
ВЕЗ виступають
інструментами
стимулювання
діяльності
спільних
підприємницьких
структур у
пріоритетних
для України
галузях та
регіонах, де
потрібні значні
капіталовкладення;
- необхідність
першочергового
розвитку транспортної
та інформаційно-комунікаційної
інфраструктури,
адаптованої
до відповідних
регіональних
і світових
систем [22, c.131].
Вільні
економічні
зони виконують
стимулюючу
роль у формуванні
політико-правових,
економічних,
соціально-культурних
та інфраструктурних
передумов
розвитку спільних
підприємств.
В умовах формування
нових (селективних)
підходів до
іноземного
інвестування
в Україну,
локалізація
сприятливого
інвестиційного
і підприємницького
клімату ефективна
саме у межах
ВЕЗ, чітко
орієнтованих
на пріоритети
розвитку національної
економіки.
Отже, вивчення
матеріалу
даного розділу
дозволяє зробити
наступні висновки:
Для
створення і
функціонування
спільних підприємств
необхідні певні
політико-правові,
економічні,
соціально-культурні
та інфраструктурні
умови.
При
укладанні угоди
про створення
спільних підприємств
сторони переслідують
різноманітні
цілі, які залежать
від багатьох
факторів, у
тому числі і
від рівня їх
економічного
розвитку,
науково-технічного
потенціалу.
Можна визначити
і деякі загальні
мотиви. Серед
них: залучення
в країну прогресивних
технологій;
одержання нових
джерел прибутків;
скорочення
капітальних
витрат при
створенні нових
потужностей;
проникнення
на конкретний
ринок; набуття
управлінського
досвіду; придбання
виробничої
бази та джерел
сировини; вивчення
потреб нових
ринків; підвищення
ефективності
маркетингу;
можливість
уникнути циклічної
і сезонної
нестабільності;
наявність
переваг більш
низької вартості
факторів виробництва
тощо.
Процес
створення СП
базується на
чинному законодавстві,
відбиває логіку
і порядок
аналітично-організаційних
робіт, що склалися,
і включає кілька
стадій (вибір
сфери діяльності
СП, оцінка
українського
партнера, пошук
і оцінка зарубіжного
партнера, попередні
переговори,
техніко-економічні
розрахунки,
підготовка
проектів установчих
документів,
остаточні
переговори,
реєстрація
СП та іноземної
інвестиції
у місцевому
органі влади,
податковій
інспекції,
органі держстатистики).
Механізм
управління
спільним
підприємством
розглядається
як єдина система,
що складається
з ряду взаємопов”язаних
підсистем:
правового
забезпечення
СП, організаційної
структури
управління
СП, стратегічного
планування
виробничо-господарської
діяльності
і маркетингу
в СП, фінансово-крадитних
відносин, кадрового
забезпечення
та соціальних
питань діяльності
СП.
Вирішальними
умовами ефективного
розвитку спільного
підприємництва
є формування
сприятливого
середовища;
здатність СП
розробляти
і реалізувати
власну стратегію
та відповідні
організаційні
структури,
наявність
ефективних
методів і стилю
управління
СП, їх соціальна
адаптація;
використання
потенціалу
спеціальних
вільних економічних
зон.
Розділ
3. Аналіз ефективності
спільних
підприємств
(на
прикладі Київської
області).
3.1.Методи
оцінки ефективності
інвестицій
в створення
СП.
Перші
підсумки діяльності
спільних підприємств
свідчать про
необхідність
більш активного
впливу на процес
залучення
іноземних
вкладень. Це
відображається
в створенні
правової та
економічної
бази, використанні
стимулів розвитку
спільної діяльності.
Прийняті
законодавчі
акти в Україні
ще не в достатній
мірі забезпечують
найбільш оптимальний
режим пройому
капіталу. Тому
розробка проектів
іноземних
вкладень, створення
спільних підприємств,
акціонерних
товариств,
укладання
концесійних
угод вимагають
ретельного
обгрунтування
та оцінки їх
ефективності.
Проблема
оцінки ефективності
капітальних
вкладень в
методичному
плані вважалась
найбільш розробленою
в нашій економіці.
Однак дослідження
показують, що
методи оцінки
ефективності
вкладень не
є поки достатньо
надійним засобом
у виборі варіантів
вкладень і
обгрунтуванні
реальних проектів
вкладень іноземних
інвесторів.
Аналіз
також показав,
що ефективність
спільних проектів
оцінюється
за досить вузьким
рядом показників,
при проектуванні
відсутній
варіантний
відбір, не оцінюються
можливості
й ефективність
циклу “капітальні
вкладення –
нові виробництва”.
В результаті
прийняття
рішень по проблемам
іноземних
вкладень носить
спонтанний
характер, а
затверджені
проекти не є
керівництвом
до дії, в першу
чергу, для іноземних
партнерів.
В методичному
плані не уточнені
питання оцінки
і структури
вкладень, нормативної
бази і визначення
вигідності
(рентабельності)
конкретних
варіантів
вкладень. Практично
відсутні вимоги
до обгрунтування
проектів спільної
діяльності
і відображення
в них вигідності
вкладень партнерів.
Літературний
огляд по цій
проблемі свідчить
про те, що значно
виріс інтерес
багатьох економістів
до зарубіжної
практики оцінки
ефективності
інвестування
і, зокрема, до
використання
норми прибутку
при оцінці
вигідності
капітальних
вкладень. Тому
доцільно розглянути
ряд пропозицій
відносно методів
оцінки ефективності
іноземних
вкладень в
спільній діяльності.
Для
оцінки вкладень
використовувались
показник загальгої
(абсолютної)
ефективності,
який повинен
бути не меншим
за норматив
ефективності
капвкладень,
а також ряд
показників,
характеризуючих
процес перетворення
капвкладень
в діючі основні
фонди (показник
окупності,
продуктивність
праці, фондовіддача,
ресурсоємкість
і капіталоємкість
продукції,
тривалість
будівництва,
проектування
й освоєння
потужностей,
економія затрат
і ресурсів
тощо), соціальний
ефект, стан
навколишнього
середовища.
При виборі
варіантів
капітальних
вкладень
рекомендувалось
визначати
показник приведених
затрат. Критерієм
вибору в даному
випадку вважається
мінімум приведених
затрат [31,
с.17].
Вказані
показники і
методи можуть
застосовуватися
в теперішній
час як варіант
оцінки при
проектуванні
і плануванні
капвкладень
в спільних
виробництвах
з участю іноземних
інвесторів.
При цьому слід
відмітити, що
ефект спільної
діяльності
треба визначати
на основі результатів
оновлення
виробництва,
пов”язаних
із здійсненням
капіталовкладень.
Крім того,
застосування
даного варіанту
оцінки вимагає
уточнення
нормативів
ефективності
та нормативів
приведення
різночасових
затрат.
Дані
нормативи
раніше визначалися
централізовано.
Враховуючи
рекомендації
Фонду державного
майна і Національного
банку України,
норматив ефективності
можна встановлювати
в межах 10-15% [38,
с.3]. По нормативу
приведення
можливе використання
величин, які
застосовувалися
раніше, - (0,08), так
як немає ніяких
роз”яснень
по цій проблемі.
Досвід
західноєвропейських
країн, США, Фінляндії
свідчить про
те, що, використовуючи
ті ж підходи
і принципи,
вони мають
більш потужний
парат інвестиційного
проектування.
Послідовність
і стрункість
системи дозволяє
вести пошук
і вивчення
об”єктів
капіталовкладень,
визначення
якісних характеристик
різних варіантів,
прийняття
рішень про
капіталовкладення
і розробку
плану їх здійснення.
Оцінка ефективності
ведеться на
основі визначення
рентабельності
варіантів
вкладень. Критерієм
оцінки є норма
прибутку, ліквідність
вкладень.
Дослідження
зарубіжних
методів оцінки
вигідності
вкладень свідчить
про можливість
застосування
ряду методів
в нашій економіці.
При плануванні
іноземних
вкладень доцільна
розробка зустрічних
проектів і
наявність
розрахунків
зарубіжних
інвесторів,
що значно збагатило
б практику
оцінки ефективності
використання
іноземних
інвестицій
в спільному
виробництві.
В США найбільш
поширений метод
внутрішньої
ренти або метод
розрахунку
норми прибутку
від капіталовкладень.
Це пояснюється
тим, що внутрішня
рента як критерій
оцінки легше
“вбудовується”
в складну систему
економічних
розрахунків,
ніж методи
приведеної
вартості. Згідно
з логікою даного
методу, його
застосування
найбільш доцільне
, коли мова йде
про визначену
суму, яку треба
з максимальною
рентабельністю
розподілити
між конкуруючими
об”єктами, а
також оцінку
варіантів з
невеликими
капіталовкладеннями
[54, с.27].
Ренту
можна розглядати
з двох різних
точок зору –
як фактор затрат
і одночасно
як фактор прибутку.
З одного вона
відображає
ті витрати, які
необхідні, щоб
перетворити
капітал в
капіталовкладення,
з другого –
розрахунковий
розмір ренти
відображає
той прибуток
(виражений у
відсотках),
який очікується
від даного
капіталовкладення
або розміщення
капіталу в
альтернативні
варіанти
капіталовкладень.
Під внутрішньою
рентою капіталовкладення
розуміється
та рента, при
якій надходження
і платежі одного
капіталовкладення,
підраховані
в певний момент
часу, однакові.
Можна визначити,
що внутрішня
рента інвестицій
– це та рента,
при якій вартість
капіталу, тобто
різниця між
всіма викликаними
інвестицією
надходженнями
і платежами,
що відносяться
до певного
моменту часу,
рівна нулю.
Розрахунковий
розмір ренти
не може бути
нижчим, ніж
норма прибутку,
встановлена
для інвестування
капіталу, тобто
нижчим норми
затрат на капітал.
Ця норма затрат
утворює нижню
межу розрахункового
розміру ренти.
Норма прибутку,
яку отримують
від альтернативних
варіантів
капіталовкладень,
звичайно вища
за цю нижню
межу. При визначенні
рентабельності
різних варіантів
в рамках одного
підприємства
зміст розрахункового
розміру ренти
представляє
собою виражений
у відсотках
цільовий прибуток,
тобто норму
прибутку (норму
ренти), що закладується
в інвестиції.
Механізм
розрахунку
внутрішньої
ренти і оцінки
вигідності
(рентабельності)
варіантів
заключається
в наступному.
Вихідний
розрахунковий
розмір ренти
оцінюється
спрощеним
методом, де не
враховуються
тимчасові
нерівності
влатежів. Розрахунок
базується на
визначенні
норми прибутку
від основних
і опосередкованих
капіталовкладень.
Це є вихідним
варіантом
оцінки розрахункової
ренти.
Потім
представляється
варіант розрахунку
внутрішньої
ренти з врахуванням
тимчасової
нерівності
платежів. Відсоток
внутрішньої
ренти встановлюється
по варіанту,
у відповідності
з яким величина
щорічного
чистого доходу,
яка дисконтується,
співпадає з
першопочатково
запланованим
обсягом вкладень.
Варіант вважається
рентабельним,
якщо відсоток
внутрішньої
ренти не нижчий
вихідної
розрахункової
ренти.
Рекомендується
як розрахунковий,
так і приблизний
метод встановлення
відсотку вихідної
розрахункової
ренти. В зарубіжній
практиці
використовується
наступна класифікація
вкладень і
значень норми
прибутку:
- група
І (вимушені
капіталовкладення)
– вимоги до
норми прибутку
відсутні;
-
група ІІ (збереження
позицій на
ринку) – норма
прибутку 6%;
- група
ІІІ (оновлення
основних виробничих
фондів) – норма
прибутку 12%;
- група
ІV (економія
затрат) – норма
прибутку 15%;
- група
V (збільшення
доходів) – норма
прибутку 20%;
- група
VI (ризикові
капіталовкладення)
– норма прибутку
25% [13, с.39].
При розрахунку
рентабельності
капіталовкладень
в якості критерія
оцінки вибирається
час окупності
капіталовкладень.
Термін окупності
– це кількість
років, протягом
яких капіталовкладення
і відповідний
прибуток від
надходжень
або скорочення
платежів
відшкодовують
основні капіталовкладення.
Капіталовкладення
вважається
вигідним, якщо
термін його
окупності не
менший того
часу, який прийнятий
керівництвом
підприємства
в якості критерія
рентабельності
капіталовкладення.
Термін окупності
не слід плутати
з економічним
терміном життя
капіталовкладень,
термін окупності
повинен бути
значно коротшим.
Термін
окупності в
найпростішому
випадку (якщо
не враховувати
ренту взагалі)
визначається
як відношення
затрат на придбання
до річної економії.
Однак,
щоб всебічно
врахувати
вигідність
капіталовкладення
і, зокрема, ефект
фінансування,
необхідно
враховувати,
що капіталовкладення
повинні окупити
себе з врахуванням
ренти. Термін
окупності, який
визначається
на основі
розрахункової
ренти, характеризує
ліквідність
капіталовкладень.
Одним із методів
визначення
терміну окупності
(ліквідності)
може бути відношення
першопочатково
авансуємого
капіталу до
величини економії.
З врахуванням
ренти затрати
на придбання
співвідносяться
з приведеною
вартістю
капіталовкладень
(за мінусом
залишкової
вартості). Коефіцієнт
приведення
визначається
на основі відсотку
вихідної
розрахункової
ренти і терміну
експлуатації
перетворених
вкладень. Даний
метод зручний
для оцінки
ліквідності
капіталовкладень,
а також ступеню
їх надійності.
Тому його часто
називають ще
і методом
ліквідності.
Крім періоду
окупності в
кожному конкретному
випадку доцільно
приймати до
уваги й економічний
термін життя
капіталовкладень.
Застосування
даного методу
полегшується
при використанні
спеціальних
діаграм, в яких
крім терміну
окупності в
якості критерія
фігурує й економічний
термін життя
капіталовкладення.
В сучасних
умовах немаловажливою
є оцінка ступеню
ризику при
інвестиційних
розрахунках.
Для цього при
більш точному
визначенні
рентабельності
інвестиційного
проекту слід
врахувати
пов”язаний
з ним ризик.
Перш за все
виявляються
компоненти,які
зазнають ризику.
Наприклад,
ризик може бути
пов”язаний
з ціною, кількістю
проданого
товару, витратами
на заробітну
плату, термінами
освоєння тощо.
Потім визначаються
ймовірністні
значення сприятливих
і несприятливих
випадків і
моделюється
найбільш ймовірна
ситуація. Результати
аналізу ризику
представляють
графічно у
вигляді профілю
ризику, де видно
ймовірність
кожного можливого
випадку. Іноді
при порівнянні
варіантів
капіталовкладень
зручніше
користуватися
кривою, побудованою
на основі суми
ймовірностей.
Така крива
показує ймовірність
отримання
визначеного
мінімаьного
річного доходу
[21, с.40].
В принципі
всі величини
в інвестиційних
розрахунках
можна розглядати
як змінні, тому,
надаючи їм
різні знічення,
можна досліджувати,
яким чином
змінюються
результати.
Подібний підхід
особливо необхідний,
коли порівнюється
рентабельність
двох чи більше
варіантів
капіталовкладень
і проводиться
відбір найбільш
ефективного
варіанту.
3.2.
Сучасний рівень
розвитку спільного
підприємництва
регіону на
сучасному
етапі.
Важливою
передумовою
для розвитку
реальних ринкових
відносин є
створення умов
для вільного
входження
національної
економіки в
систему світових
господарських
зв"”зків.
Основними
спонукальними
мотивами прискорення
розвитку
зовнішньоекономічних
зв”язків в
Україні є:
-
об”єктивні
закони розвитку
вітчизняної
економіки як
частини світової
системи;
- необхідність
отримання тих
зарубіжних
товарів, які
в Україні або
не виробляються
(чай, прянощі,
цитрусові та
ін.), або на них
існує дддефіцит;
- вигідність
збуту за кордоном
вітчизняної
продукції, на
яку існує надлишок,
з метою отримання
вільно конвертованої
валюти;
- суспільно-політичний
характер
зовнішньоекономічних
зв”язків, які
виступають
як дієвий фактор
запобігання
конфронтації
держав, зміцнення
між ними мирного
ділового
співробітництва;
-необхідність
правильного
розрахунку
цін, правильного
вибору способів
і часу появи
на ринку, розробка
системи комерційних
переговорів,
ведення ділової
переписки,
знання особливостей
ділового протоколу
та інше [55, с.11].
Процеси
роздержавлення,
приватизації
і демократизації
в економіці
України на
етапі її переходу
до ринкової
системи господарювання
сприяли розвитку
міжнародного
підприємництва
на базі створення
СП.
В Україні
діє ряд факторів,
які сприяють
створенню
спільних підприємств,
це підтверджується
зростанням
кількості таких
підприємств.
Основними
факторами, що
сприяють розвитку
СП в Україні
слід вважати:
географічна
близькість
України до
країн Західної
і Східної Європи;
спільність
історико-культурних
цінностей з
європейськими
країнами;
наявність
сировинних
і трудових
ресурсів;
наявність
ринку збуту
на більшість
товарів широкого
вжитку, харчової
промисловості,
нові технології
тощо.
Національні
умови розвитку
міжнародних
спільних підприємств
формуються
у системі
пріоритетів:
внутрішньоекономічних,
пов”язаних,
насамперед,
із структурною
перебудовою
економіки
України за
рахунок а)
науково-технічного
та технологічного
оновлення
виробництва
із забезпеченням
його конкурентоспроможності
шляхом глибокої
модернізації;
б) підвищення
рівня внутрішньої
збалансованості
національної
економіки для
зменшення
зовнішньої
залежності
у розвитку її
ьключових
галузей через
формування
власної міжгалузевої
кооперації
та забезпечення
повних виробничих
циклів; в) створення
умов для
соціально-орієнтованого
розвитку
національної
економіки із
забезпеченням
балансу споживчого
ринку з доходами
населення,
підвищення
мотивації до
праці, фінансової
макростабілізації;
- зовнішньоекономічних,
орієнтованих
на трансформацію
товарної структури
експорту та
імпорту (заміщення
сировинного
експорту експортом
енерго- та
матеріаломісткої
продукції;
переспеціалізація
і технічне
переобладнання
машинобудування
з експортоорієнтованим
розвитком
верстатобудування,
літако- та
ракетобудування;
вихід на ринки
військової
техніки та
озброєнь;
інтенсифікація
експорту у
науково-технічній
сфері; розвиток
міжнародних
транзитних
перевезень;
перехід від
імпорту готових
засобів виробництва
і матеріалів
до закупівлі
технологій
для їх виробництва;
значне збільшення
імпорту ліцензій
та “ноу-хау”)
та диверсифікований
розвиток географічної
структури
зовнішньої
торгівлі (регіональні
торгово-економічні
відносини з
країнами СНД;
посилення
міжнародної
діяльності
в Росії та країнах
Середньої Азії;
відновлення
на новому якісному
рівні торгово-економічних
відносин з
країнами Східної
Європи; налагодження
прямих зв”язків
з країнами
Західної Європи,
Північної та
Латинської
Америки, Азаї,
Африки) [37, с.15]..
Відповідність
іноземної
підприємницької
діяльності
науково обгрунтованим
внутрішньо-
та зовнішньоекономічним
пріоритетам
робить її економічно
і соціально
значимою, формує
критерії і
фактори ефективності
функціонування
українсько-зарубіжних
СП.
В сучасних
умовах складаються
об”єктивні
і суб”єктивні
умови для формування
ефективних
механізмів
та інструментів
регулювання
іноземної
інвестиційної
діяльності
із забезпеченням
необхідної
стабільності
та послідовності
нормативно-правових
рішень. Це, зокрема,
обумовлено
і досить масштабним
та динамічним
розвитком
українсько-зарубіжних
СП у 1987-1995 роки.
Розвиток
міжнародного
спільного
підприємництва
доцільно аналізувати
за сукупністю
показників,
які характеризують
його масштаби,
структуру,
динаміку та
результативність.
Україна
має порівняно
невеликий
досвід створення
та функціонування
спільних підприємств
на своїй території.
Перші спільні
з іноземними
партнерами
підприємства
в Україні з”явилися
в 1987 році. А в 1991 році
створена Українська
ліга підприємств
з іноземним
капіталом. Ліга
представляє
собою асоціацію
прогресивних
українських
підприємців
і об”єднує
ведучі спільні
підприємства
і фірми з різними
формами власності.
СП співробітничають
з Лігою через
асоціації, які
об”єднують
підприємців
в даному регіоні
або в конкретній
галузі промисловості.
Регіональна
ліга містить
територіальні
об”єднання
і займається
економічними
проблемами
на регілнальному
рівні. Галузева
ліга об”єднує
СП, які працюють
в конкретних
галузях, і займається
проблемами
таких галузей
в масштабах
всієї країни.
Ліга представляє
широкий спектр
послуг, допомогу
і підтримку
в організації
і функціонуванні
СП. Крім того,
Ліга постійно
співробітничає
з комітетом
Верховної Ради
України. Вона
була одним із
засновників
Союзу українських
промисловців
і підприємців,
української
національної
асамблеї
підприємництва.
Протягом
1987-1991рр., коли спільні
підприємства
виступали
єдиною формою
іноземного
інвестування,
на території
України було
зареєстровано
545 СП (табл.5).
Таблиця 5.
Характеристика
процесу створення
СП в Україні
в 1987-1991 рр.[22, с.73].
| Показники | Кількість | Питома вага |
| 1. Створено СП | 545 | 100.0 |
| у тому числі: | ||
| на двосторонній основі | 517 | 94.9 |
| на багатосторонній основі | 28 | 5.1 |
| 2.Взяли участь у створенні СП зарубіжні країни | 48 | 100.0 |
| у тому числі | ||
| промислово розвинені | 16 | 33.3 |
| інші | 32 | 66.7 |
Сукупний
статутний фонд
спільних підприємств,
створених на
території
України у цей
період, становив
1051, 4 млн. крб. при
частці зарубіжних
партнерів
38.9%.
На початок
1994 року в Україні
діяло вже 2530 (в
Киівській
області – 35; Києві
- 504) спільних з
зарубіжними
партнерами
підприємств.
З них виробляли
продукцію і
здійснювали
послуги 1549 (Київська
обл. – 20; Київ -
316). Експорт складав
310.4 млн. дол. США
(Київська обл.
– 1.86 млн. дол.; Київ
– 72.63 млн. дол), імпорт
– 394.5 млн. дол. США
(Киівська обл.-3.95
млн. дол.; Київ
– 91.92 млн. дол).
У створенні
СП брали участь
практично всі
регіони України.
Проте територіальна
концентрація
СП була нерівномірною.
Відносно розвинена
інфраструктура,
науково-технічний
та кадровий
потенціал,
загальні
соціально-економічні
та ряд інших
чинників сприяли
створенню СП
переважно у
великихт промислових
центрах України.
Три чверті
підприємств
розташовано
в Києві, в Одеській,
Львівській,
Дніпропетровській,
Харківській
і Закарпатській
областях (табл.
6).
Таблиця
6.
Кількість
діючих спільних
підприємств
в Україні станом
на 1 січня
[28, c.13]; [22, c.79].
Області | 1992 р. | 1993 р. | 1994 р. | ||
| всього | випускають продукцію | всього | випускають продукцію | ||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |
| Вінницька | 2 | 8 | 3 | 18 | 8 |
| Волинська | 1 | 11 | 7 | 37 | 13 |
| Дніпропетровська | 15 | 66 | 64 | 198 | 93 |
| Донецька | 28 | 49 | 43 | 109 | 102 |
| Житомирська | 3 | 16 | 11 | 34 | 12 |
| Закарпатська | 8 | 47 | 41 | 134 | 76 |
| Запоріжська | 5 | 10 | 10 | 22 | 22 |
| Івано-Франківська | 8 | 22 | 18 | 83 | 38 |
м. Київ | 75 | 204 | 157 | 504 | 316 |
Київська | 5 | 14 | 11 | 35 | 20 |
| Кіровоградська | - | - | - | 13 | 6 |
| Луганська | 3 | 11 | 11 | 31 | 26 |
| Львівська | 28 | 76 | 71 | 342 | 147 |
| Миколаївська | 2 | 17 | 7 | 44 | 10 |
| Одеська | 43 | 143 | 91 | 389 | 293 |
| Полтавська | - | 1 | 1 | 50 | 20 |
| Рівненська | 4 | 12 | 11 | 51 | 31 |
| Сумська | 1 | 5 | 1 | 15 | 1 |
| Тернопільська | 3 | 8 | 8 | 32 | 21 |
| Харківська | 13 | 26 | 26 | 194 | 194 |
| Херсонська | - | - | - | 10 | 2 |
| Хмельницька | - | 5 | 4 | 18 | 11 |
| Черкаська | 8 | 15 | 11 | 39 | 10 |
| Чернівецька | 4 | 8 | 5 | 19 | 9 |
| Чернігівська | - | 22 | 22 | 53 | 20 |
| АР Крим | 8 | 16 | 15 | 56 | 48 |
Всього | 267 | 812 | 649 | 2530 | 1549 |
Процес
створення СП
в Україні був
досить динамічним.
Так у середньому
за місяць 1987 року
створювалось
0.2 СП, 1988 – 1.0 СП, 1989 – 5.6
СП, 1990 – 6.5 СП, 1991 – 27 СП,
1992 – 68.3 СП, 1993 – 97.08 СП.
В цілому
за 1987-1992 рр. було
створено 1365
спільних підприємств
із зарубіжними
партнерами
(табл. 7).
Найкрупнішими
інвесторами
є фірми США,
Німеччини,
Великобританії,
Польщі, Угорщини.
! 1993 році по кількості
СП, що були утворені
на території
України, виділялись
Австрія (118), Болгарія
(218), Великобританія
(94), Ізраїль (95), Італія
(121), Канада (99), Китай
(44), Кіпр (50), Німеччина
(361), Польща (651), США
(463), Угорщина
(360), Чехія і Словаччина
(399), Швейцарія
(82), Югославія
(62). Звертає на
себе увагу
активізація
країн СНД і
Балтії в процесі
створення
спільних підприємств
на території
України. Так,
у 1993 р. за участю
підприємств
Росії нараховувалось
466 СП, Білорусії
– 28, Вірменії
– 13, Естонії –
18, Латвії – 32, Литви
– 23, Узбекистану
– 11. До останнього
часу СП створювались,
головним чином,
за участю іноземного
партнера тільки
з однієї країни.
У 1990 р. тільки 13
СП були створені
за участю іноземних
партнерів більш
ніж з однієї
країни, однак
зараз їх число
становить
більше 70. Найбільш
часто в багатосторонні
СП входять
компанії Бельгії,
Німеччини,
Австрії, Угорщини,
а також Болгарії,
Польщі, Великобританії,
США [17, с.18].
Таблиця
7.
Перелік
зарубіжних
країн, які брали
участь у створенні
спільних підприємств
протягом 1987 –1992
рр. [22, с.78].
| Країна | Кількість СП | Країна | Кількість СП | Країна | Кількість СП |
| Алжир | 1 | Ісландія | 3 | Панама | 2 |
| Австралія | 16 | Іспанія | 10 | Перу | 1 |
| Австрія | 54 | Італія | 51 | Польща | 144 |
| Азербайджан | 2 | Йорданія | 1 | Росія | 72 |
| Багамські о-ви | 2 | Казахстан | 1 | Румунія | 8 |
| Бангладеш | 2 | Канада | 35 | Сашельські о-ви | 1 |
| Бельгія | 15 | Кіпр | 22 | Сінгапур | 2 |
| Бєларусь | 3 | Китай | 15 | Сирія | 11 |
| Болгарія | 67 | Колумбія | 2 | США | 143 |
| Бразилія | 3 | Коста-Ріка | 1 | Сянгам | 2 |
| Бурунді | 1 | Кувейт | 4 | Туреччина | 16 |
| В”єтнам | 6 | Латвія | 3 | Туніс | 3 |
| Великобританія | 37 | Литва | 3 | Угорщина | 144 |
| Венесуела | 2 | Ліван | 7 | Узбекистан | 3 |
| Вірменія | 4 | Ліхтенштейн | 3 | Фінляндія | 9 |
| Греція | 11 | Люксембург | 3 | Франція | 21 |
| Естонія | 3 | Молдова | 13 | Чехо-Словаччина | 125 |
| Єгипет | 3 | Нігерія | 3 | Швейцарія | 41 |
| Ізраїль | 19 | Нідерланди | 12 | Швеція | 5 |
| Індія | 12 | Німеччина | 120 | Югославія | 21 |
| Іран | 1 | Норвегія | 3 | Японія | 6 |
| Ірландія | 5 | Пакистан | 1 |
У багатьох
багатосторонніх
СП почала приймати
участь Росія
– в 45 у 1993 р. На першому
етапі створення
СП більшість
із них було
створено в
сфері комп”ютерної
техніки і переробки
вторинної
сировини.
Зараз
чітко простежується,
що пріоритетами
коритується
сфера послуг,
оптова та роздрібна
торгівля, будівельні
роботи, товари
народного
споживання.
Це пояснюється
тим, що ці види
діяльності
потребують
менших первинних
капіталовкладень
і мінімально
ризиковані
у порівнянні
із іншими сферами.
1992 року
господарську
діяльність
вели 812 СП з переважною
їх концентрацією
в м.Києві (204), Одеській
(143), Дніпропетровській
(66), Донецькій
(49) і Закарпатській
(47 СП) областях.
Випускали
продукцію 649
із 812 діючих СП.
Зауважимо,
що 1992 року не лише
значно зростали
масштаби діяльності
спільних підприємств,
а й спостерігалася
її диверсифікація.
Так, у виробничій
сфері діяли
289 СП, у сільському
господарстві
– 40, у будівельній
індустрії –
50, у торгівлі
– 115, на транспорті
– 20, у медицині
– 15, у науці та
освіті – 68, у галузі
інформатики
і обчислювальної
техніки – 38 СП.
Крім того, у
туристчичному
бізнесі діяло
21 СП, у поліграфії
– 16, у громадському
харчуванні
– 20 СП. Різного
роду маркетингові
послуги надавали
20 СП (рис.9).
Рис.9.
Диверсифікація
діяльності
СП в 1992 році.
Позначення:
1-виробнича
сфера;
7-наука та освіта;
2-сільське
господарство;
8-г-зі інформатики
і обчисл.техніки;
3-будівельна
індустрія;
9-туристичний
бізнес;
4-торгівля;
10-поліграфія;
5-транспорт;
11-громадське
харчування;
6-медицина;
12-маркетингові
послуги.
На СП
було зайнято
44.6 тис. чоловік,
у тому числі
громадян України
– 44.1 тис. чоловік.
Витрати на
оплату праці
всього персоналу
становили
близько 3670.0 млн.
купоно-крб.
(табл.8).
В 1992 році
спільними
підприємствами
вироблено
продукції,
виконано робіт,
надано послуг
на 66862 млн. укр.крб.,
із яких на
внутрішньому
ринку за карбаванці
реалізовано
на суму 60371 млн.
укр. Крб., а за
іноземну валюту
– на 39.8 млн. дол.
США.
Аналіз
даних свідчить,
що зросла не
тільки кількість
СП, а також й
значно обсяг
виробництва
продукції
(робіт, послуг),
особливо у
вартісному
виразі (із-за
різкого зростання
цін на товари,
вартості робіт,
послуг). Найбільш
суттєво зріс
обсяг виробництва
продукції
(робіт, послуг)
у розрахунку
на одного працівника.
Це пов”язано
насамперед
із тим, що чисельність
працівників
СП зростала
менш високими
темпами, ніж
кількість цих
підприємств
– у 3.2 разу проти
7.2 разу.
Слід
зазначити, що
СП за чисельністю
працівників
– порівняно
невеликі
підприємства,
причому за
1990-1992 рр. чисельність
працівників
у розрахунку
на одне підприємство
зменшилась
у 2.2 разу – із 123
до 55 чол. Серед
працівників
цих підприємств
громадяни
займають 98%. На
цих підприємствах
склалася порівняно
висока оплата
праці. У 1992 р. вона
становила у
розрахунку
на одного працівника
82246 укр. крб. Аналіз
також свідчить,
що обсяг виробництва
продукції
(робіт, послуг)
зростав випереджаючими
темпами, ніж
витрати на
оплату праці.
Внаслідок цього
рівень витрат
на оплату праці
за цей період
зменшився з
15.13 до 5.49% від обсягу
виробництва
продукції
(робіт, послуг).
Таблиця
8.
Показники
діяльності
СП на території
України [11, с.125];
[50, с.4]
| Показники | 1990 р. | 1991 р. | 1992 р. | 1992 р. до 1990 р., разів |
| Кількість діючих підприємств, одиниць на кінець року | 113 | 267 | 812 | 7.2 |
Кількість Усього | 13.9 | 21.9 | 44.6 | 3.2 |
| У тому числі громадян України | 13.8 | 21.2 | 44.1 | 3.2 |
| Кількість персоналу у розрахунку на одне підприємство, чол. | 123 | 82 | 55 | -2.2 |
Обсяг Усього | 374 | 1730.7 | 66862 | 178.3 |
| У розрахунку на одне підприємство | 3.31 | 6.48 | 82.34 | 24.9 |
| У розрахунку на одного працівника | 0.03 | 0.08 | 1.5 | 55.7 |
| Витрати на оплату праці всього персоналу, млн. укр. крб. | 56.6 | 178.6 | 3668.2 | 64.8 |
| У тому числі громадян України | 56.0 | 172.0 | 3631.4 | 64.5 |
| У розрахунку на одного працівника, укр. крб. | 4072 | 8155 | 82246 | 20.2 |
| Рівень витрат на оплату праці всього персоналу, % до обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) | 15.13 | 10.32 | 5.49 | -2.8 |
У фактично
діючих цінах.
За
підрахунками
експертів
Міністерства
статистики,
кількість
діючих спільних
підприємств
в Україні суттєво
збільшилась
на протязі І
півріччя 1993 року
і склала 1794 проти
812 в 1992 р. Збільшилась
й кількість
центрів спільного
підприємництва,
що виробляють
продукції і
надають послуги
(без торгівельних):
1046 проти 649. Кількість
персоналу цих
підприємств
зросла відповідно
з 44622 до 65254 чоловік.
Обсяг виробництва
продукції,
робіт, послуг
зріс з 66.9 до 307.7 млрд.
крб., реалізація
продукції на
внутрішньому
ринку зросла
з 60.3 до 393.6 млрд. крб.,
на зовнішньому
– з 39.8 до 90.6 млн. дол.
США.
У 1993 році
темпи зростання
кількості СП
зменшились.
Погіршення
економічного
становища в
Україні негативно
вплинуло на
заохочення
іноземних
інвестицій.
За цей рік було
зареєстровано
понад 3500 іноземних
інвестицій
загальним
обсягом понад
1050 млн. дол. США.
Головним чином
це були інвестиції
у створення
СП (понад 90%). Кількість
діючиз СП із
іноземними
інвестиціями
зросла порівняно
із 1992 р. більше
ніж удвічі, але
ж менш, ніж у
поередній
період. Кількість
великих інвестицій
і у 1993 р. залишилась
незначною.
Кількість
українсько-зарубіжних
СП становила
у 1993 році 2530 при
частці діючих
61.2%. Загальний
обсяг іноземних
інвестицій
на кінець 1994 року
складав 2.0 млрд.
дол. США.
Обсяги
закордонних
інвестицій
в економіку
України на
початок 1995 р.
становили (в
тис. дол. США):
США – 62612, Німеччини
– 54476, Великобританії
– 19544, Кіпру – 18071,
Швейцарії –
12423, Польщі – 11297,
Росії – 10070, Канади
– 6677, Венгрії –
8031, Білорусії
–597 [17, с 10].
Із загальної
суми закордонних
інвестицій,
які пішли по
лінії СП, їх
найбільший
обсяг був спрямований
у внутрішню
і зовнішню
торгівлю, харчову
і хімічну
промисловість,
будівництво,
транспорт,
легку промисловість,
кольорову
металургію
– загалом 42%. 22%
інвестицій
спрямовано
у машинобудування
і металообробку.
В дуже обмеженому
обсязі закордонні
інвестиції
надійшли до
сфери охорони
здоров”я, спорту,
освіти, культури,
мистецтва.
Частина
іноземних
інвестицій
в СП надійшла
із офшорних
зон – Кіпру,
Швейцарії,
Ліберії, Панами,
Гонконгу,
Ліхтенштейну.
Можна вважати,
що таким чином
повертається
частина національного
капіталу, що
знаходиться
за кордоном,
або ризиковий
капітал крупних
монополій, що
проникають
в найбільш
прибуткові
галузі України.
Сама
Україна у 1994 р.
вклала інвестицій
в економіку
інших країн
на суму 16759 тис.
дол., з яких 1113
тис. дол. – в Росію
[17, с.20].
Зовнішньоторговельний
оборот СП 1992 року
становив 86601.8
млн.купоно-крб.,
в тому числі
експорт – 29988.1
млн., а імпорт
– 56613.7 млн. купоно-крб.
У
зовнішньоторговельному
обороті СП
спостерігається
значна диверсифікація.
Середні і крупні
СП імпортують
значно більше
продукції, ніж
експортують.
У малих СП експорт
і імпорт практично
однакові.
Структуру
експорту та
імпорту СП за
регіонами
України унаочнює
табл.9.
Спільні
підприємства,
розташовані
в промислово
розвинених
регіонах
(Дніпропетровська,
Донецька, Луганська
області), поставляють
на експорт
більше продукції,
ніж імпортують.
У СП Одеської
області і Києва
імпорт лише
трохи перевищує
експорт, група
спільних підприємств
цих регіонів
орієнтована,
як правило, на
вивіз продукції
за кордон. У
ряді регіонів
СП орієнтовані
у зовнішньоторгівельному
обороті на
імпорт, їх діяльність
характеризується
від”ємним
сальдо, як і
діяльність
всіх СП України
в 1993 році. Щодо
зовнішньоторговельного
обігу СП України
по областях,
то у 1992 р. в експорті
СП України за
межі СНД найбільша
частка припадала
на підприємства
Донецької
(28%), Одеської
(20%), Дніпропетровської
(16.3%) областей та
м.Києва (9.1%). Якщо
розглянути
обсяг імпортних
постачань в
Україну в розрізі
областей, то
у 1992 році найбільш
питому вагу
мали Одеська
(60.3%), Донецька
(12.0%) області та
місто Київ
(11.3%). У 1991 р. лідерами
в імпорті були
Дніпропетровська,
Львівська
області та м.
Київ. У реалізації
на внутрішньому
ринку СНД, у
тому числі
України, найбільш
питому вагу
мали Одеська,
Дніпропетровська
і Донецька
області та м.
Київ. У цілому
обсяг реалізації
становив 73.8 млрд.
крб., у тому числі
за ВКВ – на суму
13.5 млрд. крб. Переважна
частка реалізації
за ВКВ належала
Одеській області
(59.9%) та м. Києву
(23.3%), в інших областях
вона коливалася
від 0.1 до 4.3%.
Таблиця
9.
Динаміка
експорту та
імпорту СП
України в 1991-1993
рр. [28, с.15].
Області | 1991 | 1992 | 1993 | |||
| експорт | імпорт | експорт | імпорт | експорт | Імпорт | |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| Вінницька | - | 2.2 | 0.1 | 0.2 | 0.2 | 0.7 |
| Волинська | - | - | 1.7 | 0.4 | 0.3 | 0.3 |
| Дніпропетровська | 8.3 | 31.0 | 16.3 | 4.7 | 16.1 | 5.9 |
| Донецька | 45.7 | 2.9 | 28.0 | 12.0 | 10.6 | 4.6 |
| Житомирська | - | - | 0.2 | - | 0.2 | - |
| Закарпатська | 2.7 | - | 3.4 | 1.4 | 1.8 | 4.6 |
| Запоріжська | - | - | - | 0.1 | 0.3 | - |
| Івано-Франківська | 2.1 | - | 3.4 | 1.4 | 1.2 | 1.5 |
м. Київ | 1.1 | 15.0 | 9.1 | 11.3 | 23.4 | 23.3 |
Київська | 6.3 | 2.7 | 1.4 | 1.5 | 0.6 | 1.0 |
| Кіровоградська | - | - | - | - | 0.1 | - |
| Луганська | 10.6 | 2.0 | 11.8 | 0.8 | 6.2 | 1.0 |
| Львівська | 4.3 | 25.6 | 1.0 | 2.0 | 3.1 | 4.6 |
| Миколаївська | 0.2 | - | 0.4 | 0.3 | 6.2 | 13.2 |
| Одеська | 10.8 | 12.1 | 20.0 | 60.3 | 24.1 | 27.3 |
| Полтавська | - | - | - | - | 0.7 | 0.5 |
| Рівненська | 0.5 | - | 1.6 | -.1 | 0.8 | 4.3 |
| Сумська | 0.5 | 0.5 | 0.2 | 0.1 | 0.2 | - |
| Тернопільська | 0.4 | 0.1 | - | - | 0.6 | 1.0 |
| Харківська | 1.1 | 2.6 | 0.5 | 0.4 | 0.4 | 2.5 |
| Херсонська | - | - | - | - | - | - |
| Хмельницька | - | - | 0.2 | - | 0.6 | 0.1 |
| Черкаська | - | - | 0.2 | - | 0.7 | 0.7 |
| Чернівецька | - | 0.3 | 0.3 | 0.2 | 0.9 | 1.4 |
| Чернігівська | - | - | 1.1 | 0.6 | 0.4 | 0.7 |
| АР Крим | 5.4 | 2.2 | 0.6 | 3.0 | 0.4 | 1.0 |
У 1993 р. СП,
розташовані
на території
України, експортували
продукції і
послуг в країни
далекого зарубіжжя
на 310.4 млн. дол.,
що склало трохи
більше ніж 8%
експорту України
в ці країни.
Імпорт із країн
далекого зарубіжжя
через СП становив
394.5 млн. дол., тобто
біля 13% всього
імпорту із цих
країн.
Не було
можливості
навести відповідні
показники по
країнам близького
зарубіжжя через
відсутність
статистичної
бази.
Основний
обсяг продукції,
що експортується
спільними
підприємствами
України, йде
до Німеччини,
Лівану, Японії,
Італії, США,
Польщі, а імпорт
надходить із
Німеччини,
Куби, Польщі,
Японії, Угорщини,
Греції.
Відносно
структури
експорту СП,
то вона в соновному
дублює експорт
України. Вивозять
сировину, метал,
паливо, товари
народного
споживання
(рис.10), ввозять
техніку, обладнання,
запасні частини
до нього, оргтехніку,
продовольчі
товари (рис.11).
Рис.10. Структура
експорту СП
в 1993 році.
Позначення:
1-кольорові
метали та вироби
з них; 5-чавун;
2-інші;
6-сталь;
3-транспортні
послуги;
7-глини та
вогнеупори;
4-металоконструкції;
8-напівфабрикати
із сталі.
При
цьму стан економіки
в Україні не
дозволяє говорити,
що спільні
підприємства
стали повноцінною
складовою
ринку.
Динамічність
розвитку СП
в Україні
спричинюється
до того, що
статистичні
оцінки кількісних
параметрів
цього процесу
швидко стають
непридатними.
Більшість СП
перебуває у
стадії становлення,
вивчення та
освоєння ринку,
а тому масштаби
їх впливу на
економіку
досить незначні.
Щодо СП відсутня
представницька
інформація,
а тому їх повноцінний
економічний
аналіз ускладнений.
Рис.11.
Структура
імпорту СП в
1993 році.
Позначення:
1-текстиль
і текстильні
вироби;
6-косметичні
засоби;
2-продовольчі
товари;
7-взуття;
3-теле-, радіо-,
відеоапаратура,
оргтехніка;
8-змащувальні
матеріали;
4-одяг;
9-меблі;
5-телефонні
апарати;
10-інші.
Водночас
можна говорити
про формування
певних тенденцій
(позитивних,
негативних),
які тією чи
іншою мірою
якісно характеризують
розвиток СП
в Україні:
- висока
динаміка процесу
створення ,
розширення
масштабів,
видів та сфер
діяльності;
- переважання
партнерів з
країн, що розвиваються,
за кількістю
створених
міжнародних
СП і партнерів
із промислово
розвинених
країн – за розмірами
іноземних
інвестицій;
- створення
спільних підприємств,
як правило, на
двосторонній
основі;
- орієнтація
міжнародних
СП на виробництво
товарів, якими
світові ринки
практично
насичені, традиційна
їх експортно-імпортна
орієнтація;
- обережність
іноземних
партнерів у
великих інвестиціях
та досить активна
участь малих
зарубіжних
фірм, орієнтованих
на швидку віддачу
невеликих
інвестицій
або вигоду від
разових операцій,
нерідко суто
посередницьких
або відверто
спекулятивних;
- зосередження
міжнародних
СП у промислових
центрах і регіонах
України, зокрема,
у м.Києві, формування
центрів спільного
підприємництва
[37, с.17].
В цілому
для розвитку
українсько-зарубіжних
СП притаманні:
висока динаміка;
розширення
масштабів,
видів і сфер
діяльності;
географічна
диверсифікація,
як за кількістю
країн-партнерів,
так і за розподілом
по областях
України.
Як показує
аналіз українсько-зарубіжних
СП, переважає
їх орієнтація
на такі цілі:
- поставку
виробів іноземних
фірм з наступним
їх складанням
і налагодженням,
а не створення
високотехнологічних
виробництв;
- створення
виробництв
на виготовлення
виробів, компонентів
та запасних
частин для
підтримки в
робочому стані
підприємств,
які створюються
за участю іноземного
капіталу;
- використання
виробництв,
що володіють
певними технологічними
перевагами
і перспективними
напрацюваннями
(як правило,
підприємств
ВПК, що підлягають
конверсії);
- створення
підприємств,
що забезпечують
іноземним
фірмам доступ
до використання
науково-технічного
потенціалу
українських
підприємств
та проектно-дослідницьких
організацій.
В умовах
перехідного
етапу економіки
України, коли
можливість
швидких економічних
маневрів відносно
обмежена, важливого
значення набуває
оцінка результативності
та потенційної
можливості
спільних підприємств
з точки зору
впливу на вирішення
завдань, які
офіційно визначені
пріоритетними
для іноземного
інвестування:
1) виробництво
товарів широкого
вжитку з орієнтацією
на підвищення
якості життя,
культури споживання;
2) структурна
перебудова
економіки,
створення
сучасної галузевої
структури на
основі технологічного
оновлення
виробництва;
3) подолання
залежності
України від
імпорту [22, c.85].
Аналіз
виявив об”єктивні
причини низької
результативності
українсько-зарубіжних
СП з точки зору
вирішення
офіційно визначених
задач і пріоритетів:
- потенціал
іноземного
інвестування
виробництва
більшості
споживчих
товарів обмежений
глобальною
експортною
орієнтацією
найбільш
конкурентоспроможних
у міжнародному
масштабі корпорацій;
- участь
інвесторів
у структурній
перебудові
проблематична
через їх очевидну
зацікавленість
у місцевій
сировині, металах,
продуктах
первинної
обробки;
- масштабне
технологічне
оновлення
виробництва
за участю іноземних
фірм ускладнюється
інтернальною
орієнтацією
інвестиційної
поведінки
останніх,
використанням
міжнародних
СП як каналу
доступу до
науково-технічного
потенціалу
українських
підприємств
;
- підготовка
та підвищення
кваліфікації
національних
кадрів входить
у протиріччя
із природним
прагненням
іноземних фірм
використовувати
наявних місцевих
працівників
високої кваліфікаціх;
- переваги
“експлуатації”
традиційної
товарної та
географічної
структур
експортно-імпортної
діяльності
обмежують
участь міжнародних
СП у їх диверсифікаційному
розвитку [37, с.17].
Таким
чином, спільні
підприємства,
по-перше, суттєво
не впливають
на стан національної
економіки
України через
відносно незначні
масштаби своєї
діяльності
на внутрішньому
та зовнішньому
ринках, а по-друге
– активно не
сприяють вирішенню
завдань, які
визначені для
іноземного
інвестування
як пріоритетні.
Важливою
складовою
аналізу такого
стану є виявлення
та оцінка проблем,
з якими стикаються
спільні підприємства
в Україні.. Для
розвитку СП
характерним
є наявність
сукупності
об”єктивно
і суб”єктивно
обумовлених
проблем. Проблеми
об”єктивного
характеру
пов”язані з
складною економічною
ситуацією в
Україні, труднощами
ринкової
трансформації
економіки, а
також із природними
складнощами
становлення
нової держави.
Крім
того, існують
проблеми, які
об”єктивно
притаманні
іноземному
інвестуванню
взагалі (ризик
інвестицій
та їх окупність),
а також проблеми,
обумовлені
діяльністю
в умовах чужого
середовища,
тобто специфікою
країни, в яку
вкладається
капітал. Окремі
проблеми виникають
у контексті
двосторонніх
(багатосторонніх)
взаємовідносин
країн – експортерів
та імпортерів
капіталу.
За своєю
сутністю проблеми
СП можна поділити
на такі: політико-правові,
економічні,
соціально-психологічні
та інфраструктурні.
Найбільш
гострою проблемою
у першій групі
є нерозробленість
надійного
законодавства.
Спроби виробити
нормативні
акти, які б
відповідали
як цілям України,
так і мотивації
іноземних
інвесторів,
привели до
частої зміни
законодавства.
Але до останнього
часу ні один
із законодавчих
актів щодо
іноземного
інвестування
не був універсальним
та усталеним.
Більше того,
стрімкі зміни
в оподаткуванні
та регулюванні
зовнішньоекономічної
діяльності
могли водночас
пертворити
процвітаючу
фірму в банкрута.
Залишилася
стара практика
дублювання
і коригування
нормативних
актів при їх
проходженні
від верхніх
рівнів управління
до нижніх.
Комплекс
економічних
проблем так
чи інакше стосується
всіх сторін
створення та
функціонування
українсько-зарубіжних
СП. Найбільш
негативно на
розвиток міжнародного
спільного
підприємництва
впливає невизначеність
пріоритетів
ринкової
трансформації
економіки,
повільність
процесів
приватизації.
При цьому важливо
забезпечити
рівні конкурентні
умови механізмів
приватизації
для національних
та іноземних
інвесторів.
Проблеми
соціально-психологічного
характеру у
діяльності
СП пов”язані
із відсутністю
ринкового
менталітету
у вітчизняних
бізнесменів,
що конкретно
проявляється
у їх нездатності
самостійно
приймати
відповідальні
рішення, швидко
орієнтуватись
у змінному
середовищі.
Крім того, слід
враховувати
відмінності
у культурних
та соціальних
цінностях,
мовні бар”єри
тощо.
Нерозвиненість
виробничої
і соціальної
інфраструктури,
застарілість
інформаційно-комунікаційних
систем веде
до того, що
міжнародні
СП створюються
переважно у
великих містах
та промислових
центрах. Це, в
свою чергу,
породжує проблему
територіальної
оптимізації
українсько-зарубіжних
СП.
Аналіз
розвитку спільного
підприємництва
в Україні свідчить
про наявність
численних
мікроекономічних
проблем, що
виникають і
при створенні
СП, і в процесі
їх практичної
діяльності.
Як будл
показано вище
(див.п.2.1.) у рамках
основної цільової
орієнтації
безпосередні
учасники СП
реалізують
свої конкретні
інтереси, які
залежать від
багатьох чинників:
типу підприємства,
його виробничого,
технологічного,
управлінського
потенціалу
тощо. Багато
українських
підприємств,
які неконкурентоздатні
на світових
ринках, розглядають
СП як спосіб
одержання
доступу до
каналів збуту
їх партнерів.
Деяким підприємствам,
які мають
науково-дослідні
заділи, нерідко
недостатньо
лише початкового
капіталу (у
твердій валюті)
або управлінського
досвіду, щоб
вийти на світові
ринки та успішно
там працювати.
З огляду на це
маркетингова
(переважно
зовнішньоекономічна)
мотивація
українських
партнерів СП
виражена чіткіше,
ніж у іноземних.
З огляду
також на вимоги
валютної
самоокупності,
що орієнтують
українсько-зарубіжні
СП на зовнішній
ринок, виникає
певна суперечність
у маркетинговій
мотивації
партнерів.
Проте зарубіжні
підприємці
розраховують
на конкурентоздатність
продукції СП
на світових
ринках, в першу
чергу, за рахунок
порівняно
низьких витрат
на робочу силу,
сировину та
енергоресурси.
Крім
загальних
суперечностей
у мотивації
партнерів,
пов”язаних
із проблемами
вибору ринків
та валютної
самоокупності
українсько-зарубіжних
СП, виникають
і специфічні,
наприклад,
інноваційного
характеру.
Україна прагне
одержати через
СП доступ до
сучасних технологій,
проте західні
фірми намагаються
реалізувати
насамперед
технології,
що перебувають
на низхідній
гілці свого
життєвого циклу
і не приносять
прибутків на
світових ринках.
Не слід також
ігнорувати
мотивацію
багатьох іноземних
фірм на комерційне
використання
саме вітчизняної
науково-технічної
бази.
У процесі
діяльності
СП виявились
суттєві труднощі
методичного
характеру,
зумовлені
відмінністю
систем і методологій
бухгалтерського
обліку, розрахунку
основних фінансових
показників.
Відсутній також
методичний
інструментарій
оцінки співвідношення
ризику та
прибутковості
інвестицій,
показники
економічної
ефективності
зорієнтовані
переважно на
збільшення
обсягів виробництва,
а не на забезпечення
стійкої рентабельності
роботи. Недосконала,
з точки зору
іноземного
інвестування
в економіку
України, система
страхування,
відсутнє страхування
політичного
ризику.
Ефективному
господарюванню
СП перешкоджають
також нерозвиненість
комунікаційних
засобів, незабезпеченість
повною та надійною
нормативно-правовою,
комерційною
інформацією.
Нетрадиційним
для закордонних
інвесторів
є соціальне
середовище,
яке не сприймає
не лише окремі
аспекти, а й
діяльність
СП в цілому.
Усе це
свідчить про
нерозробленість
механізмів
створення та
функціонування
спільних підприємств
у структурі
економічних
відносин в
Україні, наявність
загальгих та
окремих нерозв”язаних
проблем.
3.3.
Оптимізація
підприємницької
діяльності
в
зовнішньоекономічному
секторі України.
Демократизація
умов зовнішньоекономічної
діяльності
є одним із ключових
напрямків
господарської
політики у
найближчій
перспективі,
що забезпечить
подолання
неплатоспроможності
країни, зміцнення
позиції України
у системі
міжнародного
підприємництва,
розширення
ринків збуту
і сфери міжнародного
співробітництва
нашої держави
в сучасних
умовах.
Зовнішньоекономічне
підприємництво
у найближчій
перспективі
може розвиватися
завдяки реалізації
завдань по
повному зняттю
кількісних
обмежень, переходу
до економічного
способу його
регулювання.
Необхідно
зблизити структури
підприємницьких
ланок як в межах
національної
економіки, так
і поза ними, а
також забезпечити
умови злиття
капіталів і
надати їм однорідного
характеру у
всіх економічних
параметрах
спільного
міжнародного
співробітництва.
Не менш важлива
й радикальна
зміна структури
міжнародних
відносин на
основі раціонального
використання
зовнішньоекономічного
потенціалу
України.
Для
досягнення
оптимальних
результатів
необхідно
визначити
пріоритетні
напрямки
зовнішньоекономічного
підприємництва,
серед яких:
- розвиток
та оптимізація
експортно-імпортного
потенціалу
на принципово
новій основі,
яка забезпечувала
б експортні
поставки в
основному
продукції
переробної
промисловості
на відміну від
традиційного
експорту сировини
та паливно-енергетичних
ресурсів, питома
вага яких в
експорті була
більше половини;
- розвиток
підприємницької
діяльності
всіма напрямками
економічного
співробітництва,
які б забезпечували
Україні вирішення
стратегічних
завдань –
нагромадження
валютних запасів,
підняття потенціалу
безпосереднього
виробництва
в усіх галузях
економіки
завдяки залученню
іноземних
інвесторів
та спільним
капіталовкладенням,
приведення
до загальносвітових
стандартів
валютно-фінансового
механізму, а
також удосконалення
і розвиток
ринкових
інструментів;
- удосконалення
системи управління
зовнішньоекономічною
діяльністю
на основі заміни
переважно
командно-адміністративних
методів на
економічні;
- формування
основ принципово
нової податкової
системи;
- кардинальна
зміна ролі
державного
сектору в системі
господарського
виробництва
[51, с.77].
Оптимізація
міжнародних
відносин на
рівні спільного
підприємництва
– процес складний,
який вимагає
ретельного
вивчення, пошуку
раціонального
співвідношення
елементів
малого бізнесу
розвинутих
країн і відносин
відтворення
в усіх сферах
господарської
діяльності
підприємницьких
суб”єктів. Коло
інтересів при
дослідженні
цієї проблеми
конкретизується
насамперед
при аналізі
відносин власності,
вивченні тенденцій
і напрямків
розвитку
господарського
механізму,
способів реалізації
міжнародних
економічних
відносин в
умовах вільного
підприємництва.
Важливого
значення набуває
організація
і обгрунтування
таких відносин,
які стимулювали
б оптимальне
співвідношення
між виробництвом,
розподілом,
обміном та
споживанням.
При цьому вихідною
передумовою
є різноманітність
форм власності,
процес формування
яких є базовим
і випереджає
формування
ринкових відносин.
Зазначені
процеси зумовлюють
необхідність
удосконалення
продуктивних
сил і виробничих
відносин, розвиток
форм їх гармонійного
поєднання, що
практично, з
одного боку,
забезпечує
оптимальну
зайнятість
на виробництві,
вивільнення
частини трудових
ресурсів,
впровадження
у виробництво
високопродуктивних
засобів виробництва,
а з другого,-
залучення
частини вивільнених
трудових ресурсів
у сферу послуг,
започаткування
приватного
підприємництва
у сфері державного
господарства.
Досвід
індустріально
розвинутих
країн засвідчив,
що основним
каналом надходження
валюти в країну
є діяльність
потужного
зовнішньоекономічного
сектору, який
міг би ефективно
й оптимально
використовувати
різні форми
спільного
зовнішньоекономічного
підприємництва.
У цьому зв”язку
можна визначити
передумови
для співробітництва
української
системи підприємництва
із зарубіжними
партнерами.
Це декілька
пріоритетних
напрямків, які
могли б стати
основою, ядром
експортного
сектора економічного
співробітництва
українських
суб”єктів
підприємницької
діяльності.
Йдеться про
високотехнологічні
наукові галузі
машинобудування
(верстаки, літаки,
прилади, побутова
техніка та ін.;
порошкова
металургія,
надтверді
матеріали,
електрозварювальне
виробництво).
Техніка і технологія
в цих та деяких
інших галузях
сягають світового
рівня, що значно
полегшує пошук
Україною свого
місця на світових
товарних ринках.
Другу групу
пріоритетних
напрямків
міжнародного
співробітництва
на зовнішньому
рівні може
становити
агропромислово-переробний
комплекс.
Патентно-ліцензійна
торгівля, “ноу-хау”,
інженіринг,
різноманітні
послуги, особливо
туристичне
обслуговування,
можуть утворювати
третій напрям
валютного
нагромадження
бюджету України
як на рівні
держави, так
і на рівні
підприємницьких
структур.
Видобувні
і металургійні
галузі могли
б утворювати
четвертий блок
пріоритетних
напрямків
розвитку у
зовнішньоекономічному
співробітництві.
Співробітництво
у цьому напрямку
сприяло б
кардинальній
реконструкції
потужних
металургійних
комбінатів,
рудників, що
суттєво підняло
б підприємницький
потенціал на
світовому
рівні.
П”ятим
фактором розгортання
спільного
співробітництва,
яке суттєво
вплинуло б на
стабілізацію
нашої економіки,
є надто вигідне
географічне
розташування
України. Це
забезпечить
створення
оптимальної
міжнародної
інфраструктури,
що буде потужним
джерелом валютних
надходжень
і полем розгортання
перспективних
форм спільного
підприємництва
у світових
масштабах, які
докорінно
змінять свою
структуру як
внутрішнього,
так і зовнішнього
співробітництва
у сфері перевезень
і докорінних
змін на транспорті.
Вищезгадані
кардинальні
напрямки розвитку
спільного
міжнародного
підприємництва
не можуть
функціонувати
одноосібно.
Їм необхідна
система забезпечення
і обслуговування,
яка повинна
створюватися
в діалектичній
єдності з розвитком
цих напрямків,
що забезпечить
підприємницький
симбіоз всіх
ланок відтворення,
котрі й повинні
організуватись
у чіткі форми
та практичні
оптимальні
моделі, які
були б здатні
забезпечувати
вирішення
поставлених
завдань перед
системою
зовнішньоекономічного
співробітництва.
Радикальна
реформа
зовнішньоекономічної
діяльності
почалася з
лібералізації
зовнішньої
торгівлі, з
демонополізації
товарнообмінного
процесу на
міжнародному
рівні, зниження
митних тарифів,
спрощення
видачі ліцензій
та квот на експорт.
Зараз іноземним
бізнесменам
створені сприятливі
умови безмитного
ввозу та вивозу
майна для створення
(або при ліквідації)
спільної
підприємницької
діяльності,
для доступу
на товарно-сировинні
та фондові
ринки України.
Розробляються
правові форми
та гарантії
збереження
майна, лібералізується
банківська
діяльність,
створюються
пільгові умови
для залучення
іноземних
банків до
співробітництва,
інвестування
та кредитування
національної
економіки на
паритетних
засадах з
вітчизняними
банками, що
дасть їм можливість
включитись
у процес приватизації
на рівноправній
основі через
конкурси та
аукціони.
У процесі
оптимізації
міжнародних
зв”язків вітчизняних
підприємницьких
ланок важливо
стимулювати
залучення
іноземних
інвестицій
у національну
економіку.
Одним з найскладніших
питань тут є
ризик іноземних
інвесторів
при вкладенні
капіталу в
українську
економіку.
Ризик для іноземних
інвесторів
зростає при
утворенні
підприємницьких
ланок з маловідомими
приватними
підприємствами.
В сучасних
умовах на світовому
ринку партери
надають перевагу
високим технологіям.
Вони можуть
бути представлені
малими підприємствами
венчурного
типу, започаткуватися
для впровадження
науково-технічних
досягнень.
Труднощі впровадження
нової технології
і нової продукції
в Україні, як
правило, полягають
у відсутності
сучасного
обладнання,
яке виробляється
на Заході. На
першому етапі
розвитку спільного
підприємництва
малі підприємства,
не маючи валюти,
змушені співробітничати
з західними
фірмами у
різноманітних
формах або
отримувати
обладнання
на компенсаційній
основі. Таке
тісна сплетіння
інтересів
сприяло б
співробітництву
організованого
типу – тобто
спільного
підприємства
чи іншої спільної
підприємницької
структури, яка
здійснює свою
діяльність
на основі злиття
капіталів
партнерів. Одна
з умов оптимального
функціонування
такої форми
підприємницької
діяльності
– реалізація
ними функції
“середовища
живлення” для
крупних виробничих
підрозділів
щодо постачання
комплектуючих
деталей і вузлів.
Останні є водночас
діючими елементами
процесу концентрації
і централізації
виробництва
на національному
та інтернаціональному
рівнях.
В Україні
у співробітництві
малих підприємств
з зарубіжними
партерами поки
що не набув
належного
розповсюдження
лізинг як форма
оренди промислового
обладнання
при дефіциті
валютних засобів
для придбання
їх на певний
термін. Лізингова
форма дозволяє
одержати для
тимчасового
користування
найрізноманітніше
обладнання,
в тому числі
й високовартісне,
і на цій основі
вирішити всі
технологічні
проблеми, пов”язані
з виготовленням
продукції на
експорт. У подальшому
розвитку лізингу,
який ефективно
використовується
у системі
міжнародного
спільного
підприємництва,
необхідна
державна підтримка
через надання
валютних пільг
для підприємств.
Характеризуючи
пільги для
малих та спільних
підприємств
як наслідок
злиття капіталів
та інтересів
на рівні міжнародного
спільного
підприємництва,
необхідно
зазначити, що
вони є вже готовими
інтегрованими
підприємницькими
ланками на
міжнародному
рівні, а це збільшує
ступінь злиттия
господарства
нашої країни
із світовим.
При
вирішенні
проблем оптимізації
зовнішньоекономічного
сектора України
доцільно враховувати
особливості
формування
та основні
напрямки розвитку
загальнодержавної
моделі міжнародних
господарських
зв”язків. Ця
модель передбачає
пошук та використання
таких форм
спільного
підприємництва,
які стимулюють
трудову активність,
підприємницьку
ініціативу,
дозволяють
оптимально
поєднати економічні
інтереси суб”єктів
системи підприємницької
діяльності.
Ефективність,
масштаби,
цілеспрямованість
цього процесу
залежить від
стану механізму
та способів
його регулювання;
тобто від вибору
та використання
сукупності
принципів, форм
та методів
здійснення
міжнародних
господарських
відносин нашої
держави. В умовах
переходу до
ринку оптимальне
функціонування
національного
механізму
здійснення
зовнішньоекономічних
відносин залежить
від того, наскільки
повно враховуються,
насамперед
державними
органами, сучасні
тенденції,
специфіка та
особливості
розвитку нашого
господарства.
Для
формування
сучасної моделі
регулювання
зовнішньоекономічної
діяльності
дуже важливою
для підприємництва
є розробка та
прийняття його
нормативно-правового
забезпечення.
Формування
національної
моделі зовнішньоекономічних
підприємницьких
відносин передбачає
розробку концепції
зовнішньоекономічної
політики, моделей
інтеграції
України в систему
світового
господарства.
В цьому плані
національна
стратегія
господарських
відносин повинна
бути зорієнтована
на розширення
спектра зовнішньоеконмічних
відносин з
країнами світового
співтовариства,
передусім в
галузях, видах
виробництва,
що визначають
науково-технічний
прогрес. Стосовно
розробки моделей
механізму
регулювання
зовнішньоекономічного
підприємництва
України, то їх
специфіка в
сучасних умовах
залежить від
вибору партнерів
співробітництва.
З огляду на це,
можуть підлягати
моделюванню
економічні
зв”язки України
з економічно
розвинутими
країнами, з
країнами СНД,
партнерами
з інших континентів.
Практичного
значення може
набути і створення
моделей міжнародного
господарського
співробітництва
на рівні регіонів
нашої країни.
Безпосереднбою
основою, напрямками
регулювання
зовнішньоекономічної
діяльності
має стати визначення
конкретних
методів, форм
функціонування
господарських
суб”єктів у
міжнародній
сфері. Саме тут
варто взяти
на озброєння
світовий досвід
пошуку прогресивних
форм співробітництва,
налагодження
чіткої системи
міжнародних
розрахункових
та кредитних
відносин,
страхування,
інформаційної
бази, арбітражу
тощо. Важливу
роль у становленні
національної
системи регулювання
зовнішньоекономічних
зв”язків має
відігравати
стабілізація
системи оподаткування
експортно-імпортних
операцій, митного
контролю,
міжнародного
аудиту.
Одне
з центральних
місць у цій
системі потрібно
надати валютному
регулюванню
спільного
підприємництва.
Воно полягає
в розробці форм
оптимального
поєднання
економічних
інтересів
державних
суб”єктів та
суб”єктів
зовнішньоекономічної
діяльності,
що функціонують
на території
України. Вирішення
цієї проблеми
залежить від
суперечностей
між застосуванням
адміністративних
та ринкових
методів регулювання
економіки, і
орієнтацією
на ринкові, які
стимулюють
ініціативу,
підприємницьку
діяльність
у міжнародній
сфері, дозволяють
чітко окреслити
кінцеві результати.
Відчутним
важелем впливу
на зовнішньоекономічну
діяльність
держави повинен
стати кредит
(у тому числі
валютний),
використання
якого має сприяти
прогресивним
змінам у структурі
експортного
потенціалу
України, зближенню
техніко-економічних
параметрів
вітчизняних
товарів із
світовими при
закупівлі за
кордоном
комплектуючих
виробів, деталей
та вузлів, передових
технологій
тощо.
У податковій
системі, як
складовій
механізму
державного
регулювання
зовнішньоеконмічної
діяльності,
виправланим
є використання
податку на
прибуток (доход)
суб”єкта
зовнішньоекономічного
підприємництва,
податку на
імпорт або
реалізацію
імпортних
товарів на
внутрішньому
ринку, податку
на експорт,
податку на
переказ трансфертних
грошових (валютних)
засобів за
кордон з метою
отримання
доходів. При
цьому експортери
можуть користуватися
пільгами звичайного
оподаткування,
що буде сприяти
стимулюванню
розширення
експортної
діяльності,
збільшенню
кількості
юридичних та
фізичних осіб,
які встановлюють
зв”язки із
зарубіжними
партнерами.
У регулюванні
спільного
підприємництва
з країнами
“ближнього
зарубіжжя”
у найближчій
перспективі
могли б бути
здійснені такі
заходи:
- “селекційна”
робота в напрямках
традиційних
взаємних зв”язків,
що зекономило
б суттєві кошти
– збереження
системи кооперації
з відповідним
оновленням
принципів її
функціонуванн;
- перегляд
системи квот
і ліцензій,
котрі повинні
використовуватися
тільки щодо
експорту вузького
кола стратегічних
видів продукції;
- розроблення
механізму
реалізації
домовленостей
про співробітництво,
визначення
принципів
спільної політики
підприємництва
у сфері матеріального
виробництва
та забезпечення
паливно-енергетичними
матеріалами;
- подальший
спільний пошук
вирішення
проблем заборгованості
та платежів;
- взаємна
корекція ринкових
механізмів
[51, с.102].
Оскільки
порушена система
платежу і не
відрегульовані
ціновий та
фінансовий
механізми,
необхідно
удосконалювати
систему взаємних
зарахувань,
яка б дала можливість
забезпечити
зустрічні
товаропотоки
життєвонеобхідної
продукції для
нормального
функціонування
економік.
Аналіз
розвитку спільного
підприємництва
із країнами
СНД переконує
у необхідності
постійної
координації
і пошуку оптимальних
способів регулювання
нормативної
бази співпраці
всіма напрямками
(галузями)
господарювання,
узгодження
правової бази
спільної
господарської
діяльності
з урахуванням
норм і правил,
що діють в рамках
ГУТТ, Міжнародного
валютного
фонду, Міжнародного
банку реконструкції
та розвитку,
а також враховуючи
міждержавні
правові номативи.
Вироблення
спільної конкурсної
політики на
світовому ринку
узгодження
цін, координованість
спільної позиції
стосовно міжнародних
економічних
і фінансових
організацій,
взаємне сприяння
у досягненні
домовленостей
з міжнародними
банками та
організаціями
– одне з актуальних
питань подальшого
розвитку спільного
підприємництва.
У сфері
державного
регулювання
підприємницькою
діяльністю
на найближчу
перспективу
можна було б:
- переглянути
систему квот
і ліцензій, які
повинні використовуватися
щодо експорту
вузької номенклатури
стратегічних
видів товарів;
- виробити
заходи щодо
реалізації
укладених угод
про підприємницьке
співробітництво
на всіх рівнях
у попередніх
періодах;
- визначити
принципи
співробітництва
на найближчу
перспективу.
У сфері
ціноутворення
на продукцію
створену спільними
зусиллями, має
здійснюватись
узгоджена
політика поступового
вивільнення
цін і наближення
їх до рівня
світових. Розрахунки
повинні бути
у вільних цінах,
виключаючи
будь-яку дискримінацію,
та передбачати
зняття будь-яких
внутрішніх
непрямих податків
й експортного
мита. Звичайно,
щодо деяких
видів продукції
передбачається
державне регулювання,
але воно повинне
бути виваженим
і не заважати
ефективному
розвиткові
безпосередніх
горизонтальних
зв”язків між
підприємцями.
Необхідний
також диференційований
підхід до державних
угод і можливостей
погашення
заборгованостей
на умовах, вигідних
партнерам з
обох сторін.
У міжнародному
підприємництві
важливу роль
відіграє спільна
інвестиційна
діяльність
як державних,
так і господарських
структур, утворення
і функціонування
транснаціональних
підприємницьких
організацій.
Звичайно,
нові підходи
в організації
міжнародного
підприємництва
вимагають
освоєння нових
його форм:
використання,
впровадження
міждержавних
акціонерних
спілок, холдингів,
спільних підприємств
та інших транснаціональних
підприємницьких
структур. Цьому
повинна сприяти
Рада з альтернативної
економіки при
Кабінеті Міністрів
України, особливо
щодо створення
і подальшого
розвитку міждержавних
та міжгалузевих
господарських
організацій
різноманітних
форм власності,
насамперед
із числа тих,
які мають тісні
зовнішні технологічеі
взаємини. Разом
з тим необхідно
забезпечити
узгоджену
правову основу
їх створення
та функціонування
з іншими країнами.
Загальна
модель розвитку
зовнішньоекономічних
зв”зків може
бути конкретизована
обгрунтуванням
умов та перспектив
включення у
міжнародні
господарські
відносини
окремих регіонів
нашої країни.
Це націлює на
необхідність
розробки регіональної
моделі міжнародного
господарського
співробітництва
України, в якій
підприємницьким
структурам
має належати
суттєва роль.
Така регіональна
модель варта
уваги, оскільки
розвивається
специфічно
і вносить якісні
зміни у цілісний
процес міжнародного
підприємництва.
Специфіка і
особливі його
риси зумовлені
насамперед
тим, що:
- регіон
у міжнародній
інтеграційній
системі вважають
часткою економіки,
що наділена
національними
рисами і ввібрала
в себе споріднені
риси економіки
тієї країни,
з якою вона
межує;
- регіон
може мати своєрідну
виробничу
структуру, що
не є традиційною
і зумовлена
особливостями
свого місцезнаходження,
наявністю
певної інфраструктури,
екологічним
станом та рівнем
розвитку суспільних
та економічних
відносин.
На основі
цього необхідно
вести пошук
форм, які б
запезпечили
розвиток конкретного
регіону у взаємодії
з іншими регіонами
– своєрідними
частинами інших
національних
економік, які
принципово
відрізняються
від української.
Сьогодні головне
завдання –
якнайефктивніше
інтегрувати
той чи інший
регіон у процес
спільного
міжнародного
підприємництва,
передбачити
ймовірні наслідки,
які будуть
супроводжувати
економіку
регіону при
взаємодії з
партнерами
інших країн,
а також народне
господарство
в цілому.
Регіональна
модель сприяє
оптимізації
співробітництва
того чи іншого
регіону в загальному
процесі співробітництва
на міжнародному
рівні. В основному
вона оцінюється
з точки зору
ефективного
використання
економічного
потенціалу
регіону і
обгрунтування
міри його наближення
до прилеглих
регіонів
країн-партнерів.
У системі
регіонального
забезпечення
зовнішніх
економічних
зв”язків особливе
значення має
децентралізація
управління
та економічного
регулювання
спільної
зовнішньоекономічної
підприємницької
діяльності.
Вона забезпечить
можливість
вирішувати
на місцях проблеми
оподаткування,
джерел надходження
валютних коштів,
оскільки у
певних регіонах
є свої відмінності.
Це зумовлено
розвитком того
чи іншого виду
підприємництва
в конкретному
регіоні, особливостями
переходу до
ринкових засад
у співробітництві
із зарубіжними
партнерами.
У процесі формування
регіональної
моделі спільного
підприємництва
важливе значення
має правове
забезпечення,
оскільки вихід
регіону на
зовнішній
рівень супроводжується
системою угод,
контрактів,
протоколів
про наміри,
розробкою
статутів, що
забезпечує
матеріальний
зміст спільного
підприємництва
регіону із
зарубіжними
партнерами.
Регіональна
модель могла
б зосередитись
на двох найважливіших
факторах:
максимальному
використанні
регіональних
ресурсів і
нарощення
експортного
потенціалу
готової продукції.
Це потребує
значних капіталовкладень,
оптимального
їх використання,
що можливо за
правильної
структурної
перебудови
економіки в
цілому і регіону
зокрема.
Переваги
регіональної
моделі співробітництва
очевидні, оскільки
розвиваються
на засадах
самостійності
і забезпечують
можливість:
- уникнути
дублювання
підприємницької
діяльності
на міжнародному
рівні, більш
ефективно
задовольняти
потреби державної
економічної
політики, яка
здійснюється
на засадах
партерського
співробітництва
з країнами
світу;
- оптимально
з позицій місцевого
самоврядування
використовувати
існуючий потенціал
виробництва,
сфери послуг,
інфраструктуру,
яка дозволяє
в рамках відносної
спеціалізації
регіону оперативно
здійснювати
зв”язок між
партнерами;
- розвивати
спеціалізацію,
залучаючи
іноземні інвестиції,
оскільки частина
цього процесу
повинна охоплювати
систему підприємництва
іншої країни.
Тому регіон
завдяки спеціалізації
інтернаціоналізується;
- розвиваючи
кооперацію,
максимально
задіяти в
підприємницький
процес трудові
ресурси регіону,
оскільки невдале
розміщення
виробництва
призводить
до значного
зниження використання
трудових ресурсів;
- вирішувати
проблеми реалізації
спільно виробленої
продукції на
зарубіжних
ринках, і таким
чином нагромаджувати
валютні засоби
для подальшого
їх використання
на потреби
модернізації
та запровадження
принципово
нової технологічної
бази тощо.
На основі
матеріалу
даного розділу
можна зробити
наступні висновки:
В першій
частині розділу
проаналізовані
методики й
методи оцінки
вигідності
капітальних
вкладень у нас
в країні і за
кордоном.
Запропоновані
метод внутрішньої
ренти, класифікація
вкладень і
значень норм
прибутку, метод
ліквідності,
виявлення
ступеню ризику
при інвестиційних
розрахунках
є найбільш
прийнятними
для оцінки
ефективності
проектів з
іноземним
капіталом, ніж
традиційний
метод приведених
витрат.
В роботі
відмічається,
що СП покликані
і можуть внести
значний внесок
в структурну
перебудову
української
економіки, в
оптимізацію
зовнішньоекономічних
зв”язків республіки.
Зокрема, мова
йде про можливості,
які мають СП
в розвитку
експортоорієнтованих
ті імпортозамінних
виробництв.
І, безумовно,
Україна має
ряд можливостей,
які можуть і
повинні зацікавити
іноземних
інвесторів
при створенні
СП.
Сподіватися
на високотехнологічні
СП із зарубіжними
партнерами
ми можемо лише
в окремих галузях.
В першу чергу,
в галузях ВПК,
де почалася
конверсія в
космічних та
фундаментальних
дослідженнях.
Однак Україна
зацікавлена
в тому, щоб спільне
підприємництво
було взаємовигідним
і охоплювало
весь спектр
інтересів.
Особливої уваги
потребують
в Україні такі
сфери, як виробництва
і переробка
сільгосппродукції,
виробництво
товарів для
села, ліків і
медичної техніки;
технічне
переобладнання
промисловості,
металургія
та енергетика,
будівництва
доріг, оздоровлення
природи, енергозбереження.
З цією метою
держава повинна
створювати
сприятливі
умови іноземному
капіталу, який
буде приймати
участь в модернізації
пріоритетних
галузей. Значну
роль при цьому
повинна відігравати
розробка пільг
спільним
підприємствам
в наукоємких
галузях, а також
тим, які використовують
передові технології.
Україна
має перспективи
розвитку завдяки
великому внутрішньому
ринку, високому
рівню освіти
населення,
значному промисловому
і сільськогосподарському
потунціалу.
Однак здійснити
перехід до
ефективної
і конкурентоздатної
ринкової економіки
неможливо без
залучення
іноземних
інвестицій,
які містять
не тільки капітал,
але й сучасні
технології,
досвід менеджменту
й вихід на експортні
ринки. Прямі
іноземні інвестиції
здатні відіграти
суттєву роль
в приватизації
і реконструкції
діючих підприємств
і в створенні
нових виробничих
потужностей.
Разом
з тим, поки що
в Україні не
створені політичні,
економічні
й організаційні
умови, які
приваблювали
б іноземні
інвестиції
в необхідних
обсягах і формах.
Умови для прямих
іноземних
інвестицій
на сьогодні
є гіршими, ніж
у більшості
країн світу
і навіть в інших
країнах регіону,
а тому обсяг
іноземних
інвестицій
і приток нових
іноземних
капіталовкладень
дуже незначні.
Для
активного
залучення
прямих іноземних
інвестицій
Україні необхідно,
перш за все,
досягнути:
стабілізації
макроекономічного
оточення, загальної
стабілізації
економічного
і суспільно-політичного
становища в
країні.
Проблеми
залучення
прямих іноземних
інвестицій
торкаються
перш за все
таких сфер, як:
правове оточення,
валютний і
зовнішньоторговельний
режим, оподаткування,
приватизація
тощо.
Узагальнюючи
роботу спільних
підприємницьких
структур, можна
зробити висновок,
що відкритість
до світового
ринку передбачає
демонополізацію
зовнішньої
торгівлі, підвищення
конкурентоздатності
продукції на
внутрішньому
ринку. У сукупності
аналіз діяльності
спільних
підприємницьких
структур, механізму
їх функціонування
в умовах формування
ринкових відносин
дає можливість
з впевненістю
зробити висновок,
що така форма
діяльності
є не просто
ефективною
у залученні
та використанні
іноземних
інвестицій,
але й фактором
економічного
росту, будучи
органічною
і невід”ємною
складовою
народногосподарського
комплексу.
Створення та
діяльність
різних форм
спільного
підприємництва
на нашій території
свідчить про
початок процесу
освоєння
різноманітних
шляхів і методів
входження в
ринок, участо
у процесі
міжнародного
поділу праці,
інтеграції
у світовий
економічний
процес.
Висновки.
Узагальнення
зарубіжного
і вітчизняного
досвіду з питань
оцінки ефективності
функціонування
спільних підприємств
дозволяє зробити
наступні висновки
і рекомендації.
Спільні
підприємства
слід розглядати
як нову для
умов України
форму господарювання
і вид зовнішньоекономічної
діяльності,
сформованої
на принципах
ринкової економіки,
поєднання
інтересів
вітчизняних
і зарубіжних
підприємців
в її здійсненні.
Основна мета,
функції і завдання
СП, розташованих
на території
України, полягають
в залученні
в країну іноземного
капіталу і
прогресивних
технологій;
підвищення
на цих засадах
якості продукції
робіт і послуг
та ефективності
виробництва,
інтеграції
країни в світову
систему господарювання.
З цих позицій
розвиток спільного
з іноземними
державами
підприємництва
слід розглядати
як реальний
шлях виходу
економіки
України з кризи
та подальшої
стабілізації.
Аналіз
і оцінка результатів
функціонування
СП Київської
області, інших
регіонів України
за 1987-1995 рр. дозволили
виявити цілий
ряд суперечностей
в їх розвитку,
притаманних
перехідному
етапу економіки.
Зокрема, при
загальних
високих темпах
кількості СП
за досліджуваний
період спостерігаються
чіткі тенденції
до зниження
чисельності
працюючих на
одному об”єкті,
скорочення
асортименту
виробленої
продукції,
збільшення
обсягів експортування
сировинних
ресурсів. Значна
частина зареєстрованих
СП припиняє
свою діяльність
вже на першому
році існування,
а в багатьох
випадках ще
до її початку.
Аналіз
результатів
діяльності
спільних підприємств
показав, що на
даний момент
дещо активізувався
процес залучення
іноземних
інвестицій
в спільні
підприємства.
Однак цей процес
відбувається
дуже повільно,
для його інтенсифікації
відсутні необхідні
умови.
Основними
причинами, що
гальмують
розвиток спільного
підприємництва,
знижують ефективність
функціонування
СП слід вважати:
економічну
та правову
нестабільність
в країні, відсутність
чіткої політики
сприяння розвитку
пріоритетних
напрямків СП
з боку держави,
необхідність
удосконалення
правових і
економічних
важелів регулювання
діяльності
СП.
Соціально-політичне
й економічне
становище в
Україні поки
що не дає можливості
розраховувати
на великі вкладення
західного
капіталу в
економіку.
Досягнутий
рівень закордонного
інвестування
в формі СП можна
розглядати
як початковий
етап. Однак СП
продемонстрували
дивовижну
пристосованість
навіть до тих
несприятливих
умов, які існують
для всієї економіки
України. Більшість
з них утримались
в кризових для
всієї економіки
умовах.
В цілому
можна вважати,
що СП поступово
стають невід”ємним
елементом
економічних
відносин регіону
і одним з важливих
факторів формування
ринкового
середовища
на Київщині.
Центральним
і місцевим
владним структурам
пропонується
створити особливо
сприятливий
режим для залучення
великих інвестиційних
коштів в сферу
матеріально-технічного
виробництва.
У світовій
практиці напрацьовано
універсальний
набір заходів,
які більшою
або меншою
мірою використовуються
для залучення
іноземного
капіталу. Серед
них найбільш
сприятливими
є такі методи
стимулювання
іноземних
капіталовкладень:
- податкові
стимули: встановлення
прямих додаткових
пільг, відстрочка
сплати податків
за інвестування
капіталу; стимули,
пов”язані з
амортизаційними
відрахуваннями;
“податкові
канікули”, які
встановлюються
на строк від
2 до 10-15 років;
звільнення
від сплати
митних процедур
по імпорту
обладнання,
сировини,
комплектуючих
виробів;
- фінансові
стимули: різного
роду субсидії,
позики, кредити
і гарантії їх
надання, державне
страхування;
- нефінансові
стимули, спрямовані
на створення
загальних умов
ефективного
функціонування
іноземного
капіталу;
- забезпечення
необхідними
факторами
виробництва,
інформацією
та службами
управління
щодо розвитку
транспорту
та інших комунікацій.
Створення
сприятливого
інвестиційного
клімату – головна
умова успішної
політики залучення
та використання
іноземного
капіталу в
економіці
України. Для
забезпечення
стабільної
правової основи
функціонування
закордонного
інвестора
пропонуються
її окремі основні
елементи, а
саме: забезпечення
прав власності
на землю або
права отримання
99-річної оренди
землі під будівлями,
спорудами,
підприємствами
при їх купівлі,
покращення
податкових,
митно-тарифних
умов для іноземного
партнера,
гарантування
їх стабільності
на період 5-7 років,
застосування
пільг, спрямованих
на зменшення
ризику втрати
капіталу, розробка
особливого
режиму участі
іноземних
інвесторів
в приватизації,
розширення
практики двосторонніх
домовленостей
про взаємний
захист інвестицій,
розширення
взаємодії з
міжнародними
організаціями,
які займаються
питаннями
інвестиційного
співробітництва,
особливо з
Міжнародним
агенством по
гарантіям
інвестицій
(МАГІ), Міжнародним
банком реконструкції
та розвитку
та Міжнародною
фінансовою
корпорацією.
Для
стимулювання
діяльності
СП необхідна
послідовна
державна стратегія,
а саме:
- слід
відмовития
від орієнтації
на підтримку
та стимулювання
всіх без виключення
СП, в особливості
націлених на
гігантські
проекти, що
потребує значного
відволікання
з народногосподарського
обігу матеріальних
та фінансових
ресурсів;
- слід
заохочувати
на рівні державної
політики першочергове
залучення
іноземного
капіталу до
будівництва
та реконструкції
підприємств,
що випускають
гостродефіцитні
та конкурентоспроможні
товари;
- не допускати
створення СП,
що випускають
продукцію,
несумісну з
міжнародними
стандартами;
- за допомогою
різноманітних
стимулів підтримувати
та заохочувати
створення СП
у високотехнологічних
галузях, пріоритетних
для нашої економіки;
- створити
розгорнуту
організаційно-правову
систему, яка
б була конкурентоспроможна
по відношенню
до інвестиційних
режимів інших
країн, гармонізувати
українське
законодавство
у відповідності
з європейськии
стандартами;
- пріоритетним
напрямком
використання
зарубіжних
інвестицій
в межах СП повинен
стати розвиток
експортного
потенціалу
України.
На мікрорівні
з метою підвищення
ефективності
діяльності
спільних підприємств
пропонуються
наступні напрями
удосконалення
системи управління:
1) удосконалення
оргструктури
управління
СП; 2) підвищення
професійного
та інтелектуального
рівня управлінського
персоналу; 3)
оволодіння
керівниками
всіх рівнів
сучасними
методами та
стилями управління;
4) підвищення
ролі сучасних
засобів автоматизованої
обробки інформаційних
даних в оптимізації
ефективного
управління
СП.
Впровадження
запропонованих
пропозицій
щодо вдосконалення
діяльності
спільних підприємств
сприятиме
підвищенню
ефективності
зовнішньоекономічних
зв”язків Київської
області та
прискорить
поступ економічної
реформи в регіонах
і в Україні
взагалі.
Література.
Закон УРСР
“Про зовнішньоекономічну
діяльність”//
Голос Украхни.-1991.-12
червня.
Закрн України
“Про захист
іноземних
інвестицій
на Україні”//
Голос України.-
1991.-2 вересня.
Закон України
“Про господарські
товариства”//
Голос України.-
1991.- 11 жовтня.
Закон України
“Про інвестиційну
діяльність”//
Голос України.-1991.-
21 листопада.
Закон України
“Про іноземні
інвестиції”//
Голос України.-1991.-5
травня.
Братченко
А.Б., Гольшлегер
Л.Д. Совместные
предприятия.-М.:
Знание, 1990.-64 с.
Бріль М.С.
Організація
і функціонування
сумісних
підприємств%
Автореф. дис.
канд. екон. наук:
08.06.01/ Харків.екон.
ун-т.-Х.,1995.-17с
Быстров
В.Ф. Организацыя
внешнеэкономической
деятельности
предприятия
(в 2-х частях).-СПб.:СПб
ДНТП, 1992.-41 с.
Внешнеэкономическая
деятельность
предприятия.
Учебник. Под
ред. Стровского
Л.Е.-М.: ЮНИТИ,
1996.-408 с.
Гайдучок
І.Г. Спільні
підприємства.-К:
Знання, 1989.-46 с.
Голошубова
Н.О., Спальвиш
Ю.О. Проблеми
розвитку спільних
підприємств
в Україні //
Підприємництво
у торгівлі.
Зб. наук.праць.-К.:
КДТЕУ, 1995.-с.124-133.
Грицюк Е.О.
Удосконалення
системи управління
СА (на прикладі
СП Чернівецької
обл.): Автореф.
дис.канд.екон.наук:
08.06.01/ НАН України.
Ін-т регіональних
досліджень.-Львів,
1995.-23 с.
Дацко Б.Я.
Організаційно-економічні
засади підвищення
ефективності
роботи СП:
Автореф.дис.канд.екон.наук:
08.06.01/ НАН України.
Інститут економіки.
Львівське
від-ня.-Львів,
1994.-24 с.
Денисов
А.П. Организационно-экономические
основы совместного
производства
в России:
Автореф.дис.д.э.н.-М.,
1996.-37 с.
Довчерт
А.С. Совместные
предприятия:
регулирование
труда.-К.% Лыбидь,
1991.-63 с.
Кизима Т.
Спільне підприємництво:
проблеми та
щляхи їх вирішення//
Економіка
України.-1995.-№7.-с.88-91.
Клименко
К.О. Створення
СП як засіб
включення
України у
світогосподарські
зв”язки:
Автореф.дис.к.е.н.:
08.05.03/ НАН Укоаїни.
Ін-т світової
економіки та
міжнародних
відносин.-К.,
1995.-24 с.
Кредисов
А., Дерев”янко
О. Конкурентоспроможність
країни та стратегія
просування
її експорту
на світовому
ринку// Економіка
України.-1997.-№5.-с.54-57.
Лилик І.В.
Ефективність
нових форм
зовнішньоекономічних
зв”язків в
умовах переходу
до ринкових
відносин:
Автореф.дис.к.е.н.-Львів,
1992.-20 с.
Лилик І.В.
Регіональні
особливості
визначення
ефективності
спільних підприємств
(на прикладі
Львівської
області)//
Львів.політехн.ін-т.
Вісник.-Львів,
1992. №268. Україна
на етапі національного
відродження.-с.40-44.
Локшина
Т.Я., Надирашвили
Н.В. Методы
оценки эффективности
инвестиций
в создание
совместных
производств//
Регулирование
преобразования
производства
в условиях
становления
рыночных отношений.
Сборник науч.
трудов.-Донецк,
1993.-с.36-41.
Лук”яненко
Д.Г., Білошапка
В.А., Пестрецова
О.І. Спільні
підприємства
в Україні:
організація
і умови ефективного
розвитку:
Підручник.-К.:
Хвиля-Прес,
1995.-176 с.
Лук”яненко
Д.Г. Про умови
розвитку СП
на Україні//
Проблеми
реформування
ринкової
економіки.-К.,1992.
Вип.І.-с.84-88.
Лукьяненко
Д.Г. и др. Проблемы
развития СП
в структуре
экономики
Украины// Формирование
механизма
свободной
экономической
зоны в условиях
рыночных отношений:
Тезисы межрегиональной
научно-практ.
конференции.
Часть I.-Черновцы,
1991.-с8-12.
Лукьяненко
Д.Г. Совместные
предприятия:
создание и
механизм
функционирования.
Уч. пособие.-К.:
УМКВО, 1991.-102 с.
Луцишина
З.О. Спільне
підприємництво
як фактор
економічного
зростання:
Автореф.дис.к.е.н.:
08.00.01/ Львів.ун-т
ім.І.Франка.-Льві,
1993.-20 с.
Макогон
Ю.В. Внешнеэкономическая
деятельность
региона.-Донецк:
Донбас, 1992.-138 с.
Макогон
Ю.В. и др. Инностранные
инвестиции
в современных
условиях:
статистика,
опыт, проблемы.-Донецк,
1994.-51 с.
Макогон
Ю.В. Механизм
регулирования
внешнеэкономической
деятельности
предприятий
и организаций
на региональном
уровне:
Автореф.дис.д.э.н.-Донецк,
1994.-40 с.
Макогон
Ю.В. и др. СП Донецкой
обл.// Вестник
статистики.-1992.-№5.-с.28-31.
Методика
определения
эффективности
капитальных
вложений. Утв.
Заместителем
Председателя
Госплана СССР
10.10.88.-М., 1988.-17 с.
Міжнародні
економічні
відносини.
Система регулювання
міжнародних
економічних
відносин. Підручник.
(Гол.ред. М.С.Тимошик).-К.:
Либідь, 1994.-255 с.
Мороз Л.В.
Удосконалення
економічних
умов створення
та функціонування
спільних
підприємств//
Підприємництво
у торгівлі.
Зб.наук.праць.-К.,
1995.-с.133-138.
Нейкова
Л.І. Прихована
міграція прибутків
спільних підприємств
та її запобігання//
Фінанси
України.-1996.-№8.-с.24-32.
Організаційно-економічний
механізм формування
спільних підприємств
в АПК// Економічні
відносини в
АПК. Зб.наук.праць.-К.,
1995.-с.32-40.
Организация
СП и международное
сотрудничество.(Норм.-метод.
материалы и
практ. рекомендации).
Моск.эконом.научно-консульт.
центр “Сигма”.-М.,
1990.-230 с.
Пестрецова
О.І. Формування
умов і механізмів
ефективної
діяльності
міжнародних
СП в Україні:
Автореф.дис.к.е.н.:
08.06.01; 08.05.03/ Київ.екон.ун-т.-К.,1995.-24
с.
Положение
о размере
коэффициента
пересчета
стоимости
объектов во
время приватизации
с участием
иностранных
инвесторов:
Утв. Председателем
Фонда государственного
имущества
Украины и
Председателем
Национального
банка Украины
12.12.92.-с.3.
Прилюк В.Д.,
Рулько Е.Г.
Организация
деятельности
совместного
предприятия.-К.:Техніка,
1990.-200 с.
Сажина М.А.,
Сажин А.Ф. СП:
Организационные
формы// Вести
АН СССР.-1991, №7.-с.29-42.
Самборська
Т.А. Розвиток
зовнішньоекономічної
діяльності
СП в Україні//
Питання політичної
економії.-1992.
Вип.217.-с.39-43.
Семенов
И. Пособие по
инвестиционному
анализу//
Экон. и жизнь.-1992.-№52.-с.6.
Синецкий
Б.И. Внешнеэкономические
операции:
организация
и техника.-М.:
МО, 1989.-382 с.
Смирнова
Е.Е., Хвалынская
Н.В. СП: закономерности
возникновения
и перспективы
развития.-М.:
Изд-во МГУ,
1988.-163 с.
Собчук М.П.
створення і
діяльність
спільних
підприємств//
Економіка
АПК.-1995.-№3.-с.98-102.
Совместные
предприятия:
алгоритм выхода
на мировые
рынки.-М.: АО
“Бизнес-школа
”Интел-Синтез”,
1993.-63 с.
Совместные
предприятия:
порядок создания
и организации
СП. (Метод.
рекомендации).-М.:
НИИ “Электроника”,
1991.-73 с.
Совместные
предприятия:
создание и
деятельность
(В.Г.Буткевич,
А.С.Филипенко
и др.).-К.: Лыбидь,
1990.-190 с.
Совместные
предприятия
в практике
международных
экономических
отношений
(ВНИИ внешнеэкон.связей.
Под ред.Е.Т.Бургучевой)
2-е изд.стер.-М.:
Внешняя торговля,
1990.-116 с.
Томилин
Н.А., Киржнер
Л.О., Лепейко
Т.И. Функционирование
совместных
предприятий
в Украине:
теоретические
и практические
аспекты.-Харьков:
Основа ХДУ,
1994.-80 с.
Троян В.М.
спільне
підприємництво.-Тернопіль:
Тарнекс, 1995.-132 с.
Філіпенко
А. Принципи
формування
зовнішньоекономічних
зв”язків України//
Україна в світовому
економічному
просторі: Матеріали
2-го конгресу
Міжнар.укр.екон.асоц.-К.,
1996.-с.119-121.
Формирование
механизма
свободной
экономической
зоны в условиях
рыночных отношений.
(Тезисы межрегиональной
научно-практической
конференции).
Часть I.-Черновцы,
1991.-112 с.
Хонко Я.
Планирование
и контроль
капиталовложений.-М.:
Экономика,
1987.-64 с.
Чернишова
Л.В. Особливості
аналізу стратегії
розвитку СП:
Автореф.дис.к.е.н.:
08.06.04/ Одеський
економічний
університет.-Одеса,
1995.-24 с.
Чиркунов
О., Шадровский
А. Совместные
предприятия:
цели и результаты//
Внешняя
торговля.-1991.-№4.-с.14-17.
Юрій С.І.
Спільне підприємництво
в Україні:
фінансовий
аспект розвитку:
Автореф.дис.д.е.н.
Київ.держ.екон.ун-т.-К.,
1996.-38 с.
Яковлева
Е.Л. Смешанные
общества в
практике
стран-членов
СЭВ.-м.% Международные
отношения,
1989.-101 с.
K.Harrigan, Managing for Joint Ventures.-Lexington
(Mass),1986.
Inkren A.C., Beamish P.W. Knowledge, bargaining, and the
instability of international joint ventures// Acad.of managment
rev.- Mississippi State, 1997.-Vol.22. №1.-P.177-202.-
Bibliogr.: p.199-202.
Pearce R.J. Toward understanding joint venture perfomance and
survival: a bargaining and influence approach to transaction cost
theory// Acad.of managment rev.- Mississippi State, 1997.- Vol.22.
№1.-P.203-225.- Bibliogr.: p.222-225.
Додаток
1.
Законодавча
база організації
та діяльності
спільних підприємств
[50, с.28].
І.
Основні закони
Декларація
про державний
суверенітет
України.
Закон України
“Про економічну
самостійність
України”.
Закон України
“Про підприємства
в Україні.”
Закон України
“Про власність”.
Закон України
“Про зайнятість
населення”.
Закон України
“Про підприємництво”.
Закон України
“Про господарські
товариства”.
Закон України
“Про ціни і
ціноутворення”.
Закон України
“Про державну
статитику”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
оплату праці”.
ІІ.
Зовнішньоекономічні
та інвестиційні
закони
Закон України
“Про зовнішньоекономічну
діяльність”.
Закон України
“Про захист
іноземних
інвестицій
в Україні”.
Закон України
“Про інвестиційну
діяльність”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
режим іноземного
інвестування”.
Закон України
“Про загальні
основи утворення
і функціонування
спеціальних
(вільних економічних
зон)”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
систему валютного
регулювання
і валютного
контролю”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
тимчасовий
порядок використання
надходжень
в іноземній
валюті”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
порядок здійснення
розрахунків
в іноземній
валюті”.
ІІІ.
Закони про
оподаткування.
Закон України
“Про систему
оподаткування”.
Закон України
“Про оподаткування
доходів підприємств
ті організацій”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
податок на
додану вартість”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
акцизний збір”.
Закон України
“Про державну
податкову
службу”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
внесення невнесених
вчасно податків
та неподаткових
платежів”.
Продовження
додатку 1.
IV. Закони
про митницю
і митні збори.
Закон України
“Про державне
мито”.
Закон України
“Про митну
справу в Україні”.
Закон України
“Про єдиний
митний тариф”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України Про
єдиний митний
тариф”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України“Про
державне мито”.
V. Кредитно-фінансове
забезпечення.
Закон України
“Про банкрутство”.
Закон України
“Про заставу”.
Закон України
“Про обмеження
монополізму
і неприрущення
недобросовісної
конкуренції
в підприємницькій
діяльності”.
Закон України
“Про антимонопольний
комітет України”.
Закон України
“Про банки і
банківську
діяльність”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
тимчасовий
порядок визначення
переліку
підприємств,
які займають
монопольне
становище на
ринку”.
Закон України
“Про аудиторську
діяльність”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України“Про
банки і банківську
діяльність”.
Закон України
“Про цінні
папери і фондову
біржу”.
Закон України
“Про товарну
біржу”.
VI. Інші
закони.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
державний
нагляд за
дотриманням
стандартів,
норм і правил
та відповідальність
за їх порушення”.
Декрет
Кабінету Міністрів
України “Про
стандартизацію
та сертифікацію”.
Закон України
“Про науково-технічну
інформацію”.
Закон України
“Про інформацію”.
Додаток
2.
Модель
механізму
регулювання
зовнішньоекономічної
діяльності
[29, с.30].
Нормалізація
ЗЕД
на
регіональному
рівні
Забезпечення
економічної
незалежності
суб”єктів
підприємницької
діяльності,
мотивація
зовнішньоекономічних
зв”язків
Створення
сприятливих
можливостей
всім потенційним
суб”єктам для
інтеграції
в світовий
ринок
Передача
в оренду підприємств,
проведення
приватизації.
Створення
спільних
підприємств.
Відкриття
іноземних
представництв,
фірм та
підприємств
з іноземним
капіталом
(повністю. Створення
концесій.)
Створення
умов для розширення
виробництва
вітчизняних
товарів
Продаж
зарубіжним
інвесторам
за гривні, в
тому числі в
кредит, іноземної
частини СП, з
поверненням
кредитів за
рахунок створення
нової технології
на СП
Встановлення
тимчасових
пільгових
митних правил
ввозу товарів
і продаж їх за
гривні
Забезпечення
засобами
виробництва,
землею й надрами
регіону
Встановлення
прогресивно
у часі зростаючих
кредитних
ставок
Впровадження
нових принципів
оподаткування
Інтеграція
підприємств
в економіку
країн співдружності
та світову
економіку за
принципом
досягнення
максимально
можливої неперервної
технології
виробництва
функціонально
Митне
регулювання
ввозу товарів:
обмеження
ввезення товарів
при зменшенні
збуту на вітчизняному
ринку
Початок
реалізації
довгострокової
стратегічної
прогами по
створенню
нової наукоміскої
продукції і
нових ресурсів
та енергозберігаючих
технологій,
в тому числі
із зарубіжними
фірмами
Встановлення
для підприємства
податків і
ставок декілької
рівнів, виходячи
з питомих витрат
в регіональному
розрізі в соціальній
і державній
сферах
Інтеграція
із сівтовою
економікою
Додаток
3.
Узагальнений
склад цілей
партнерів при
створенні СП
та структури
можливих відхилень
в їх досягненні
[14, с.14].
| А. Склад цілей партнерів СП | ||||
| Цілі вітчизняного партнера | Цілі іноземного партнера | |||
Отримання Розширення Заміщення Отримання Придбання Модернізація Поставка | Проникнення Придбання Економія, | |||
| Б. Структура можливих відхилень в діяльності СП. | ||||
| Форс-мажорні | Політичні | Економічні | ||
Війни Стихійні Страйки. Блокади. | Відхилення Ризик політичних Обмеження Підвищення | .Виникнення Підвищення Ускладнення Ризик дебітора. Відхилення Підвищення Інфляція. Зниження Обмеження Замороження | ||
| В. Інформаційне забезпечення аналітичної роботи з попередження відхилень. | ||||
Метеорологічні Звіти військових Політична Інші джерела. | Урядові рішення Крнцепція Публікації Засоби масової | Баланси Результати Банківські Статистична Стратегічні Інформація | ||
Додаток
4.
Порядок
оподаткування
СП У 1992-1993 рр. [22, с.67].
Виручка
від реалізації
продукції
(робіт, послуг)
Доходи
від реалізації
матеріальних
цінностей та
майна
Доходи
від позареалізаційних
операцій
Валовий
доход
Податок
на добавлену
вартість
Обов”язкові
платежі і витрати
згідно з податковим
законодавством
Матеріальні
витрати
Величина
коштів, що
реінвестуються
на території
України
Доход
Податок
на доход *, **, ***
Відрахування
у фонди СП згідно
з установчими
документами
Доход
засновників
СП
*)
Звільнення
товарів власного
виробництва
на 5 років з моменту
реєстрації.
**) Звільнення
виробничих
СП на 5 років з
моменту оголошення
прибутку з
подальшою
виплатою 50%
нормативної
податкової
ставки, а торговельних
і посередницьких
на 2 роки з подальшою
виплатою 70% ставки.
***) Для промислових
і сільськогосподарських
СП, якщо частка
іноземного
інвестора у
статутному
фонді перевищує
30%, оподаткування
за ставкою, на
три пункти
нижчою від
нормативної.
Додаток
5.
Кредитування
та рорахункові
операції
спільного
підприємства
[22, с.69].
Операції
СП
Розрахункові
операції
у
валюті
Крадитування
Зберігання
валютних коштів
У гривнях
У валюті
Місцеве
відділення
Національного
банку
Експортно-імпортний
банк
Іноземні
комерційні
банки та фірми
Міжнародні
банківські
інститути
Банки
Додаток
6.
Страхування
СП [22, с.72].
Майно
і майнові відносини,
які
підлягають
страхуванню
Основні
кошти, які належать
СП або орендуються
ним
Частка
оборотних
коштів (виробничі
запаси на складах
СП, напівфабрикати
власного
виробництва)
Суспільна
відповідальність
СП
Устаткування
і машини від
поломок та
збиток в зв”язку
з перервою у
виробництві
та поломками
Вантажі,
які перебувають
у дорозі
Майно
від крадіжки
зі зламом
Спільні
підприємства
Заява
Інформація
для оцінки
ризику
Страхова
компанія
Проект
страхового
полісу
Затвердження
(або зауваження)
Страховий
договір
86
ПЛАН
1
Д
ипломна
робота бакалавра
« Кредитний
ризик комерційного
банку та методи
його мінімізації
»
студента
4 курсу ФЕФ КНЕУ
Вертелецького
Д.Б.
сторінка
1
| 1. Виробнича сфера | 289 | ||||||
| 2. Сільське господарство | 40 | ||||||
| 3. Будівельна індустрія | 50 | ||||||
| 4. Торгівля | 115 | ||||||
| 5. Транспорт | 20 | ||||||
| 6. Медицина | 15 | ||||||
| 7. Наука та освіта | 68 | ||||||
| 8. Інформатика і обчисл. техніка | 38 | ||||||
| 9. Туристичний бізнес | 21 | ||||||
| 10. Поліграфія | 16 | ||||||
| 11. Громадське харчування | 20 | ||||||
| 12. Маркетингові послуги | 20 | ||||||
| 1.Кольорові метали та вироби з них | 11 | ||||||
| Інші | 8 | ||||||
| Транспортні послуги | 8 | ||||||
| Металокострукції | 14 | ||||||
| Чавун | 5 | ||||||
| Сталь | 6 | ||||||
| Глина, вогнеупори | 3 | ||||||
| напівфабрикати зі сталі | 45 | ||||||