Індивідуальна робота
«Порівняльна характеристика розкриття статей дебіторської та кредиторської заборгованостей у фінансовій звітності згідно П(С) БО та М(С) БО»
Вступ
Розвиток ринкових відносин, суттєве розширення зовнішньоекономічних зв’язків висувають нові вимоги до побудови бухгалтерського обліку в Україні.
Це передбачає вивчення проблем інтеграції українського обліку та міжнародних принципів, що обумовлено таким поняттям як гармонізація обліку. Разом з тим, цілеспрямоване вивчення усієї системи регламентації бухгалтерської діяльності в Україні, приведення її у відповідності з міжнародними правилами повинно здійснюватися з максимальним використанням вітчизняного досвіду, збереженням тих методів, інструментів та методологічних рішень, котрі не тільки не суперечать світовій практиці, але і збагачують її. Інакше кажучи, вивчення іноземних принципів регламентації бухгалтерського обліку зовсім не означає відмову від уже існуючої системи та її заміну західними стандартами. Досвід країн світу необхідно враховувати розумно, з користю для держави, враховуючи вітчизняне законодавство та національні традиції.
Мета індивідуальної роботи – виявлення нагальних проблем, пов’язаних з обліком розрахунків з контрагентами, обґрунтування перспектив розвитку бухгалтерського обліку дебіторської та кредиторської заборгованості, розробка методичних підходів і складання практичних рекомендацій щодо вдосконалення існуючих методик обліку розрахунків з контрагентами.
Об'єкт дослідження – теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми вдосконалення розрахунків з контрагентами.
Предмет дослідження – методики оцінювання, обліку дебіторської та кредиторської заборгованості.
Основне завдання даної індивідуальної роботи, полягає у порівнянні національних та міжнародних стандартів в частині обліку дебіторської і кредиторської заборгованості, а такої визначення основних проблем обліку розрахунки з контрагентами за національними стандартами та шляхи його вдосконалення.
Методи дослідження.Теоретична і методологічна основа індивідуальної роботи – економічна теорія дебіторської та кредиторської заборгованості, законодавчі та нормативні акти, що регламентують платіжно-розрахункові відносини суб'єктів господарювання, методичний та інструктивний матеріали з бухгалтерського обліку, праці вітчизняних і зарубіжних вчених та фахівців із теорії і практики бухгалтерського обліку і зобов’язань.
Проблемам розвитку теорії і практики бухгалтерського обліку дебіторської та кредиторської заборгованості присвячено ряд праць зарубіжних та вітчизняних учених – економістів: С.Д. Батехіна, І. А. Бланка, Ф.Ф. Бутинця, С.Ф. Голова, С. Грязнової, З.В. Гуцайлюка, Р. Дамарі, В.П. Завгороднього, О.Д. Заруби, В.В. Ковальова, В. Костюченко, С. І. Маслова, Є. Петрик, Г.В. Савицької, Я.В. Соколова, В.В. Сопка, С. Хенка, К. Хувера, М.Г. Чумаченка, А. Шаповалової та ін.
1. Загальні вимоги до фінансової звітності
Загальні вимоги до фінансової звітності викладені в П(С) БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» основою якого є МСБО 1 «Подання фінансових звітів». Дане положення встановлює:
– мету фінансових звітів;
– їх склад;
– звітний період;
– якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складання фінансових звітів.
П(С) БО 1 повинне застосовуватися при підготовці і наданні фінансових звітів підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними особами усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Проте тут не розглядаються правила складання консолідованої фінансової звітності.
Фінансова звітність
визначена П(С) БО 1 як бухгалтерська звітність, яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період. Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень.
Закон України «Про бухгалтерський облік» та П(С) БО передбачають що річна фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб’єктів господарської дiяльностi та суб’єктів малого підприємництва) включає:
· Баланс (форма №1);
· Звiт про фiнансовi результати (форма №2);
· Звiт про рух грошових коштів (форма №3);
· Звiт про власний капітал (форма №4);
· Примітки до річної фінансової звiтностi (форма №5);
· Додаток до річної фінансової звiтностi «Iнформацiя за сегментами» (форма №6);
· Додаток до приміток до річної фінансової звітності «Розрахунок Податкових різниць за даними бухгалтерського обліку» (форма №7).
Згідно з міжнародними стандартами фінансової звiтностi, фінансова звiтнiсть підприємства містить:
· Звіт про фінансовий стан (форма №1);
· Звiт про прибутки та збитки (форма №2);
· Звiт про зміни у власному капiталi (форма №3);
· Звiт про рух грошових коштів (форма №4);
· Облікова політика та пояснювальні примітки (форма №5).
Слід наголосити, що на вiдмiну від національних П(С) БО, які передбачають конкретні форми фінансової звiтностi, мiжнароднi стандарти лише встановлюють склад iнформацiї, яка повинна відображатися у звiтностi i пропонують не встановлені законодавством форми, а рекомендацiйнi компоненти фінансової звiтностi (табл. 1).
Таблиця 1. Порівняння форм фінансової звiтностi за П(С) БО та МСФЗ
| Склад фінансової звiтностi | Призначення форм фінансової звiтностi | ||||
| За П(С) БО | За МСФЗ | в Україні | за МСФЗ | ||
Встановлені законодавством форми фінансової звітності |
Баланс | Компоненти фінансової звітності, що носять рекомендаційний характер |
Звіт про фінансовий стан | Надання iнформацiї про фінансовий стан підприємства, склад активів, зобов’язань і власного капіталу на певну дату | |
| Звіт про фiнансовi результати | Звiт про прибутки та збитки | Надання iнформацiї про доходи, витрати та фiнансовi результати діяльності підприємства за звітний період | |||
| Звiт про рух грошових коштів | Звiт про рух грошових коштів | Надання iнформацiї про надходження та вибуття грошових коштів унаслідок операційної, iнвестицiйної та фінансової дiяльностi протягом звітного періоду | |||
| Звiт про власний капітал | Звiт про зміни у власному капiталi | Надання iнформацiї про зміни у власному капiталi протягом звітного періоду | |||
| Примітки до річної фінансової звiтностi | Примітки до фінансових звiтiв | Доповнення iнформацiї наведеної у фінансових звітах | Повне розкриття iнформацiї про діяльність підприємства та обранi ним методи обліку | ||
| Додаток до річної фінансової звітності «Iнформацiя за сегментами» | Формування iнформацiї про доходи, витрати, фiнансовi результати, активи та зобов’язання звітних сегментів | ||||
| Додаток до приміток до річної фінансової звітності «Розрахунок податкових різниць за даними бухгалтерського обліку» | Надання iнформацiї про податкові рiзницi для визначення валових доходів, валових витрат, відстрочених податкових активів та зобов’язань | ||||
Таким чином, гармонiзацiя бухгалтерського обліку впливає на усі важелі економіки, у тому числі й на фінансову звiтнiсть підприємств, вимагаючи при цьому, в першу чергу, змін у термінології, а також, адаптації національних форм звiтностi до міжнародних. Порівняння складу фінансової звiтностi українських підприємств з міжнародними, дає змогу стверджувати, що Iнформацiя i в тих, i в інших звітах повинна відображатися майже однакова, а форма представлення цієї iнформацiї вiдрiзняється – на вiдмiну від обов’язкових національних форм звiтностi мiжнароднi носять рекомендаційний характер.
2. Реформування системи бухгалтерського обліку
На сучасному етапі інтеграції економіки України в європейську систему велика увага приділяють проблеми уніфікації бухгалтерського обліку, оскільки існує необхідність однотипності формування і розрахунку прибутку бази оподаткування, інвестування активів, організація та методика яких відрізняється в різних країнах.
Для забезпечення переходу до системи, яка орієнтована на умови ринкової економіки, на підвищення ефективності облікової інформації, необхідної для потреб управління, були прийняті Програма реформування бухгалтерського обліку, затверджена Кабінетом Міністрів України від 28 жовтня 1998 року №1706; Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996, який полягає в переході підприємств України на нову систему, основану на Національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, та поєднав позитивний вітчизняний досвід ведення обліку з міжнародними стандартами. Також Верховна Рада 18 грудня 2004 року прийняла Закон України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» в зв'язку з проголошенням Україною курсу на європейську інтеграцію.
Міжнародні стандарти відіграють значну і позитивну роль у вдосконаленні національного бухгалтерського обліку та фінансової звітності, інтеграції держави у світове співтовариство.
Для практичного їх застосування важливе значення мають концептуальні основи, які визначають: мету фінансової звітності; припущення, що покладені в основу фінансових звітів; склад фінансової звітності; якісні характеристики та визначення елементів фінансових звітів.
Останнім часом МСФЗ набули великого поширення. Багато країн розробляють національні стандарти на основі МСФЗ або максимально наближено до них. В Україні національні стандарти також мають повністю відповідати міжнародним стандартам фінансової звітності, які часто переглядають та доповнюють.
Таким чином, нам слід очікувати відповідних змін до П(С) БО, оскільки вони згідно із Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» повинні відповідати міжнародним стандартам. Але, слід зазначити, що міжнародні стандарти бухгалтерського обліку не є обов'язковими, вони мають лише рекомендаційний характер і не регулюють методику і техніку обліку, які відрізняються у різних країнах світу. Вони регламентують лише основні моменти, від яких залежить формування фінансових результатів діяльності суб'єктів господарювання та відображення їх у звітності.
Сьогодні найвідоміші два підходи до вирішення проблеми уніфікації: гармонізація та стандартизація, які потрібні не лише на світовому рівні та на рівні країни, а й на рівні окремих видів економічної діяльності. В час розширення інтеграційних процесів розвитку світового господарства значна увага приділяється стандартизації бухгалтерського обліку, що передбачає встановлення єдиних правил, норм і вимог щодо бухгалтерського обліку. Вона дає змогу глобалізувати облікову політику, принципи і систему бухгалтерського обліку та звітності, здійснюється в рамках уніфікації обліку на міжнародному рівні, яку проводить Комітет з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.
МСБО є головним орієнтиром при створенні національної системи бухгалтерського обліку, формування якої стало важливим кроком на шляху інтеграції до світової економічної спільноти. Але разом з тим, проблеми використання розроблених в Україні Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку на практиці зумовлені такими відмінностями. Наприклад, згідно з принципом суттєвості (повного висвітлення) за міжнародними стандартами звітність охоплює тільки ті операції та події, які можуть вплинути на прийняття рішень. В Україні, відповідно до стандартів бухгалтерського обліку, перелік статей звітності визначається МФУ Процедури обліку деяких елементів є обтяжливими та складними для системи бухгалтерського обліку.
Відповідно до принципу безперервності за МСБО, припускається, що підприємство немає наміру та необхідності припиняти свою діяльність у майбутньому. В Україні не всі підприємства реально використовують принцип безперервності при підготовці фінансових звітів. Це пов'язано з тим, що деякі підприємства перебувають на межі банкрутства, а у інших є сумніви щодо стабільності діяльності підприємства у майбутньому. До того ж, через систему оподаткування, створюється негативна фінансова картина.
Програмою реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів було передбачено розробити інструкції, методичні вказівки, рекомендації, коментарі щодо застосування окремих П(С) БО у 3-місячний термін після затвердження стандартів бухгалтерського обліку. Цей пункт програми на сьогодні не виконано.
Такі рекомендації дуже потрібні, для того, щоб допомогти бухгалтеру вести облік відповідно до певного стандарту, починаючи зі складання первинного документа до одержання показників для фінансової звітності.
Отже, першим кроком до удосконалення системи бухгалтерського обліку в Україні є розробка методичних вказівок, інструкцій, рекомендацій щодо застосування кожного стандарту. Також у Програмі планувався перегляд первинної облікової інформації з урахуванням умов ринкової економіки та міжнародних стандартів. Однак цей пункт також не виконано.
Тому, для удосконалення системи бухгалтерського обліку в Україні потрібно розробити та впровадити необхідну первинну документацію, форми та регістри бухгалтерського обліку, що забезпечить усіх користувачів якісною й достовірною інформацією. Важливою проблемою є термінологія, що використовується у Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, яка не відповідає чинному законодавству України. Також тексти стандартів бухгалтерського обліку написані дуже складною мовою, вони невдало відредаговані та не враховують практичних рекомендацій. Таким чином, наступним напрямком щодо вдосконалення системи бухгалтерського обліку є доопрацювання та прийняття нових СБО з урахуванням чинного законодавства в Україні. Суттєвим її недоліком є те, що вона підпорядкована податковому законодавству і не забезпечує інформацією, яка потрібна для прийняття ефективних рішень.
Також перехід на міжнародні стандарти тягне за собою ще й і фінансову проблему, зокрема, це пов’язано з тим, що навряд чи державні органи змогли б забезпечити швидкий та ефективний перехід на нові стандарти бухгалтерського обліку і основною причиною цього є відсутність необхідних коштів та матеріальної бази. Швидше за все весь тягар щодо переходу на нові стандарти бухгалтерського обліку ляже на самі підприємства.
Слід зазначити, що реалізація запропонованих заходів сприятиме розв'язанню першочергових проблем, вдосконаленню системи бухгалтерського обліку в Україні та наближенню її до міжнародних стандартів. Це дасть змогу поліпшити вітчизняний облік, призведе до його відкритості та зрозумілості внутрішнім і зовнішнім користувачам бухгалтерської інформації. Також адаптація системи бухгалтерського обліку відповідно до вимог ринкової економіки та міжнародних стандартів є спільним завданням як центральних органів виконавчої влади, так і всіх громадських та неурядових організацій у сфері бухгалтерського обліку, що сприятиме ефективному управлінню власністю, залученню інвестицій, забезпечить економічне зростання та інтеграцію у світову економіку.
3.
Поняття, умови визнання, оцінка та класифікація дебіторської заборгованості
У процесі фінансово-господарської діяльності у підприємства постійно виникає потреба в проведенні розрахунків зі своїми контрагентами. Відвантажуючи виготовлену продукцію, підприємство, як правило, не отримує оплату одразу, тобто відбувається кредитування покупця. Таким чином, протягом періоду від моменту відвантаження продукції до моменту надходження платежу засоби підприємства знаходяться у вигляді дебіторської заборгованості.
Необхідною умовою нормальної діяльності будь-якого підприємства є становлення господарських відносин між ним та покупцями, постачальниками тощо.
Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», національні стандарти бухгалтерського обліку не повинні суперечити міжнародним. Але на відміну від українських П(С) БО, МСБО не передбачають єдиного стандарту, що регулює порядок обліку і відображення у звітності дебіторської заборгованості. Питання щодо обліку дебіторської заборгованості регулюються декількома міжнародними стандартами, серед яких: МСБО 1 «Подання фінансових звітів», МСБО 32 «Фінансові інструменти: розкриття та подання», МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка».
За даними таблиці, наведеної в додатку 1, можемо зазначити, що облік дебіторської заборгованості в Україні регулюється чітко визначеним нормативом – П(С) БО 10, положення якого в певній мірі відрізняються від запропонованих у міжнародних стандартах. Ці відмінності викликані, в першу чергу у зв’язку з національними та економічними особливостями, що склалися в Україні.
Для прийняття управлінських рішень важливе значення має повнота і об’єктивність інформації, пов’язаної з дебіторською заборгованістю. Вирішення багатьох проблемних питань дозволить значно вдосконалити організацію та методику обліку розрахунків з дебіторами.
При визначенні та класифікації дебіторської заборгованості в зарубіжній та українській практиці не існує явних розбіжностей. Як за кордоном, так і у вітчизняному обліку, під дебіторською заборгованістю компанії розуміють зобов'язання покупців чи інших контрагентів бізнесу перед компанією, наприклад, по виплаті грошових коштів за продані товари, продукцію, виконані роботи чи надані послуги.
Щоб покращити методику обліку розрахунків з дебіторами, передусім необхідно внести зміни у П(С) БО 10 «Дебіторська заборгованість», в яких чітко були б розмежовані поняття довгострокової та короткострокової дебіторської заборгованостей. Їх облік нині ведеться на різних рахунках бухгалтерського обліку, що не відзначено у вищезазначеному стандарті. Разом із тим слід вказати, що поточна дебіторська заборгованість є оборотним активом, а довгострокова – необоротним, і вони обліковуються на різних рахунках.
Уточнення вимагає визначення поточної дебіторської заборгованості, оскільки, як видно з таблиці 1, згідно з П(С) БО 10, поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, послуги визначається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів і послуг та оцінюється за первісною вартістю. На нашу думку, утворення поточної дебіторської заборгованості не завжди слід пов’язувати з доходом, оскільки дохід вимірюється сумою очікуваних грошових надходжень, тому якщо не очікується погашення дебіторської заборгованості у звітному періоді, то наступні надходження коштів або певних матеріальних цінностей не можна вважати доходом. Так, перерахування авансів за ще непередану продукцію призводить до виникнення дебіторської заборгованості, хоча доходу тут немає. Вважаємо, що ці пропозиції повинні бути взяті до уваги при подальшому вдосконаленні нормативної бази.
Відповідно до Концептуаль
Важливо вдосконалювати методику визначення суми резерву сумнівних боргів. На нашу думку, потрібно внести зміни в діюче законодавство для стимулювання створення підприємствами цього резерву. Практика показує, що більшість акціонерних підприємств, (зокрема і ЗАТ «рівне-Борошно»), звітність яких є обов’язковою, не створюють резерву сумнівних боргів, оскільки:
– це вимагає вилучення з обороту коштів, що можуть бути задіяні в інших сферах діяльності;
– суми, які резервуються, не включаються до валових витрат у податковому обліку, що, в свою чергу, не впливає на зменшення податку на прибуток;
– підприємства не хочуть нести додаткові трудові витрати на створення цього резерву.
Для забезпечення виконання принципу бухгалтерського обліку «обачності» і зближення бухгалтерського і податкового обліку пропонуємо внести зміни до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в яких би зазначалося, що суми резерву сумнівних боргів відносяться до валових витрат.
Також, до однієї з проблем обліку дебіторської заборгованості можна віднести її розкриття у фінансовій звітності. Зокрема, згідно П(С) БО 1, у Балансі повинні розкриватися такі статті:
– довгострокова дебіторська заборгованість;
– дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги;
– дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом;
– дебіторська заборгованість за виданими авансами;
– дебіторська заборгованість з нарахованих доходів;
– дебіторська заборгованість із внутрішніх розрахунків;
– інша поточна дебіторська заборгованість.
Даний перелік є досить розширеним, проте не зовсім корисним, оскільки користувачам потрібна загальна сума заборгованості для підприємства, а не в розгорнутому вигляді. Тому для покращення обліку дебіторської заборгованості, потрібно в даному випадку звернутися до міжнародних стандартів та внести зміни до П(С) БО 1, зокрема потрібно згорнути всі статті дебіторської заборгованості за винятком дебіторської заборгованості за товари, роботи та послуги, оскільки на неї нараховується резерв сумнівних боргів, в одну статтю: «За розрахунками та інша поточна дебіторська заборгованість».
4. Поняття, умови визнання, оцінка та класифікація кредиторської заборгованості
Методологія обліку зобов’язань в Україні затверджена П(С) БО11 «Зобов'язання» [6]. У міжнародній практиці цей аспект розглядається в МСБО 1 «Подання фінансових звітів» [7], МСБО 10 «Непередбачені події і події, які сталися після дати балансу» [8], МСБО 12 «Податки на прибуток» [9], МСБО 17 «Оренда» [10], МСБО 19 «Витрати працівникам» [11], МСБО 32 «Фінансові інструменти: розкриття та подання» [12], МСБО 37 «Забезпечення, непередбачені зобов’язання та непередбачені активи» [13].
Для повного визначення категорії зобов’язань, потрібно охарактеризувати їх поняття, визнання, оцінювання, класифікацію та розкриття у Примітках до фінансової звітності.
Зобов'язання повинні записуватись в обліку тільки тоді, коли виникає заборгованість за ними. Суми, які потрібно буде погасити в майбутньому, до зобов'язань не належать.
Оцінювати зобов'язання потрібно сумою грошей, вартістю товару або послуги, необхідних для сплати боргу.
1.
Поняття зобов’язань:
– згідно з П(С) БО 11 забезпечення – це зобов'язання з невизначеними сумою або часом погашення на дату балансу.
– у МСБО 37 забезпечення також визнаються зобов'язаннями з невизначеним строком або сумою, оскільки ці зобов'язання є теперішньою заборгованістю і ймовірно, що для його погашення буде потрібне вибуття ресурсів, які втілюють в собі економічні вигоди.
Але деякі країни взагалі не відносять забезпечення до зобов'язань, оскільки для їх визначення потрібно застосовувати попередні оцінки, що суперечить порядку визначення зобов'язань за фактично здійсненою операцією.
2.
Визнання зобов’язань.
Якщо розглядати визнання зобов’язань, то слід відмітити, що національні стандарти, в даному випадку, розглядають зобов’язання, а міжнародні – забезпечення.
– згідно П(С) БО 11, зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.
– згідно МСБО 37 забезпечення слід визнавати, якщо:
-суб’єкт господарювання має теперішню заборгованість (юридичну чи конструктивну) внаслідок минулої події;
-ймовірно, що вибуття ресурсі, які втілюють у собі економічні вигоди, буде необхідним для погашення заборгованості;
-можна достовірно оцінити суму заборгованості.
3.
Оцінка зобов’язань:
– П(С) БО 11:
-довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю;
-поточні зобов'язання відображаються в балансі за сумою погашення;
-непередбачені зобов'язання відображаються на позабалансових рахунках підприємства за обліковою оцінкою.
– МСБО 37: сума юридичних або конструктивних зобов’язань має бути найкращою оцінкою видатків, необхідних для погашення теперішньої заборгованості на дату балансу.
4.
Види зобов’язань.
Згідно з інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій для обліку цільового фінансування і цільових надходжень виділено рахунок класу 4 «Власний капітал та забезпечення зобов'язань», але ці ресурси створені за рахунок зовнішніх джерел і вони надаються на безповоротній основі.
Згідно з МСБО 37 забезпечення відображається в балансі в складі короткострокових або довгострокових зобов'язань. У бухгалтерській практиці нашої держави взагалі не передбачено поділ забезпечень за часом їх залучення, хоча термін виконання цих зобов'язань різний.
Отже, забезпечення майбутніх витрат і платежів та цільове фінансування відповідно до нормативних документів, які регламентують порядок обліку цих ресурсів у вітчизняній практиці, займають проміжне місце між власним капіталом і зобов'язаннями, що вимагає уточнення і коригування законодавчої бази відповідно до МСБО.
Зобов'язання підприємств і згідно з національними П(С) БО, і згідно з МСБО, прийнято поділяти на довгострокові, короткострокові і непередбачені.
У міжнародній практиці довгострокові і короткострокові зобов'язання відносять до фактичних, тобто таких, які виникають з договорів, контрактів або на основі законодавства і їх вартість можна точно визначити. Непередбачені зобов'язання відносять до умовних – це неіснуючі зобов'язання, але вони є потенційними, тому що залежать від майбутніх подій, які можуть виникнути в результаті минулої події.
Віднесення зобов'язань до довгострокових або поточних у нашій країні регулюється П(С) БО 11 «Зобов'язання».
Довгострокові зобов'язання – це зобов'язання, погашення яких не передбачається протягом звичайного операційного циклу та термін погашення яких перевищує дванадцять місяців, починаючи з дати балансу.
У вітчизняному бухгалтерському обліку до довгострокових джерел фінансування відносять: довгострокові позики, довгострокові векселі видані, довгострокові зобов'язання за облігаціями, довгострокові зобов'язання з оренди, відстрочені податкові зобов'язання, інші довгострокові зобов'язання.
Як видно із зазначеного матеріалу, існує певна різниця щодо складових довгострокових зобов'язань у міжнародній і вітчизняній практиці, що зумовлено історичним розвитком країн, встановленими принципами бухгалтерського обліку та станом фінансового ринку.
Позитивним є той факт, що у Плані рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств та організацій виділено окремі класи рахунків для обліку довгострокових і поточних зобов'язань.
До короткострокових зобов'язань відносять позикові кошти, термін залучення яких не повинен перевищувати дванадцяти місяців з дати балансу або тривалості звичайного операційного циклу підприємства.
У міжнародній практиці порядок визначення та відображення короткострокових зобов'язань визначається відповідно до МСБО 1 «Подання фінансових звітів», МСБО 37 «Забезпечення, непередбачені зобов'язання та непередбачені активи», а у вітчизняній згідно з П(С) БО 11 «Зобов'язання». Складові короткострокових зобов'язань за джерелами утворення згідно міжнародних та вітчизняних стандартів відображено у таблиці 1.1.
Таблиця 1.1. Складові короткострокових зобов'язань за джерелами утворення
| В П(С) БО 11
|
В МСБО 1, МСБО 37
|
– короткострокові позики; – поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями; – короткострокові векселі видані; – розрахунки з постачальниками та підрядниками; – розрахунки за податками й платежами; – розрахунки за страхуванням; – розрахунки з оплати праці; – розрахунки з учасниками; – розрахунки за іншими операціями. |
– заборгованість за рахунками постачальників та інші нараховані зобов'язання; – заборгованість за дивідендами; – нараховані податки, митні платежі та зобов'язання із соціального страхування; – поточна частина довгострокової заборгованості; – доходи майбутніх періодів; – кредити банків та інші позики; – потенційні (непередбачені) зобов'язання. |
Зростання потреби підприємства в капіталі, розгортання конкурентної боротьби за обмежені ресурси фінансового ринку вимагає постійного залучення в обіг поточних зобов'язань, найефективнішим з яких є надання кредитів та позик. Однак підприємство повинно суворо дотримуватись договірної і розрахункової дисципліни, контролювати величину боргу, щоб не допустити зниження платоспроможності та банкрутства підприємства.
Порівнюючи складові короткострокових зобов'язань у вітчизняній та міжнародній практиці, ми бачимо відсутність в П(С) БО таких понять, як непередбачені зобов'язання та доходи майбутніх періодів, які виділені згідно з П(С) БО 11 «Зобов'язання» в окремі групи.
Непередбачені (потенційні) зобов'язання – це:
– зобов'язання, що може виникнути внаслідок минулих подій та існування якого буде підтверджено лише тоді, коли відбудеться або не відбудеться одна чи більше невизначених майбутніх подій, над якими підприємство не має повного контролю;
– теперішнє зобов'язання, що виникає внаслідок минулих подій, але не визнається, оскільки малоймовірно, що для врегулювання зобов'язання потрібно буде використати ресурси, які втілюють у собі економічні вигоди, або оскільки суму зобов'язання не можна достовірно визначити.
Відповідно до П(С) БО 11 непередбачені зобов'язання відображаються на позабалансових рахунках за обліковою оцінкою та у примітках до фінансової звітності за такою інформацією: стислий опис зобов'язання та його сума; невизначеність щодо суми або строку погашення; сума очікуваного погашення зобов'язання іншою стороною.
Доходи майбутніх періодів – це надходження грошових коштів та інших активів, що одержані в звітному періоді, але відносяться до майбутніх періодів.
До доходів майбутніх періодів належать доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засобі та інші необоротні активи, передплати періодичних та довідкових видань, виручки за вантажні перевезення, від продажу квитків транспортних та театрально-видовищних підприємств, абонентної плати за користування засобами зв'язку тощо.
Ця категорія відповідно до П(С) БО 11 віднесена до зобов'язань, незважаючи на те, що підприємство отримає дохід від реалізації своїх товарів або надання послуг у майбутньому.
Відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств та організацій доходи майбутніх періодів віднесено до класу 6 рахунків бухгалтерського обліку, на яких обліковуються поточні зобов'язання, але деякі види цих джерел можуть мати довгостроковий характер (авансові орендні платежі відповідно до договору оренди; передплата довідкових видань тощо).
Порівняння національних положень бухгалтерського обліку з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку дало змогу уточнити класифікацію зобов'язань, прийняту в Україні.
5.
Розкриття інформації про зобов’язання у Примітках до фінансової звітності:
– Згідно П(С) БО:
- сума та строки погашення зобов'язання, яке було виключене із складу поточних зобов'язань відповідно до п. 8 цього Положення (стандарту) з обґрунтуванням причин цього;
- перелік і суми зобов'язань, що включені до статей балансу «Інші довгострокові зобов'язання», «Інші поточні зобов'язання».
– Згідно М(С) БО для кожного класу забезпечень слід розкривати таку інформацію:
-балансову вартість на початок та кінець періоду;
-додаткові забезпечення, здійснені протягом періоду, включаючи збільшення існуючих обмежень;
-суми, використані (тобто витрачені і списані за рахунок забезпечення) протягом періоду;
-невикористані суми, сторновані протягом періоду;
-збільшення протягом періоду дисконтованої суми, яка виникає з плином часу, і вплив будь-якої зміни ставки дисконту.
Отже, облік кредиторської заборгованості в Україні регулюється чітко визначеним нормативом – П(С) БО 11 «Зобов’язання», положення якого в певній мірі відрізняються від запропонованих у міжнародних стандартах, що викликано, в першу чергу, національними та економічними особливостями, що склалися в Україні.
Висновки
В результаті написання даної індивідуальної роботи ми розглянули основні положення національних та міжнародних стандартів щодо обліку дебіторської і кредиторської заборгованості та дійшли наступних висновків:
1. Гармонiзацiя бухгалтерського обліку впливає на усі важелі економіки, у тому числі й на фінансову звiтнiсть підприємств, вимагаючи при цьому, в першу чергу, змін у термінології, а також, адаптації національних форм звiтностi до міжнародних. Порівняння складу фінансової звiтностi українських підприємств з міжнародними, дає змогу стверджувати, що Iнформацiя i в тих, i в інших звітах повинна відображатися майже однакова, а форма представлення цієї iнформацiї вiдрiзняється – на вiдмiну від обов’язкових національних форм звiтностi мiжнароднi носять рекомендаційний характер.
2. Для удосконалення системи бухгалтерського обліку в Україні потрібно розробити та впровадити необхідну первинну документацію, форми та регістри бухгалтерського обліку, що забезпечить усіх користувачів якісною й достовірною інформацією, також, потрібно доопрацювання та прийняття нові стандарти бухгалтерського обліку з урахуванням чинного законодавства в Україні. Суттєвим її недоліком є те, що вона підпорядкована податковому законодавству і не забезпечує інформацією, яка потрібна для прийняття ефективних рішень.
3. Однією з проблем переходу на МСБО є фінансування, зокрема, це пов’язано з тим, що навряд чи державні органи змогли б забезпечити швидкий та ефективний перехід на нові стандарти бухгалтерського обліку і основною причиною цього є відсутність необхідних коштів та матеріальної бази. Швидше за все весь тягар щодо переходу на нові стандарти бухгалтерського обліку ляже на самі підприємства.
4. Щоб покращити методику обліку розрахунків з дебіторами, передусім необхідно внести зміни у П(С) БО 10, в яких чітко були б розмежовані поняття довгострокової та короткострокової дебіторської заборгованостей. Їх облік нині ведеться на різних рахунках бухгалтерського обліку, що не відзначено у вищезазначеному стандарті. Разом із тим слід вказати, що поточна дебіторська заборгованість є оборотним активом, а довгострокова – необоротним, і вони обліковуються на різних рахунках.
5. Уточнення вимагає визначення поточної дебіторської заборгованості, оскільки згідно з П(С) БО 10, поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, послуги визначається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів і послуг та оцінюється за первісною вартістю. На нашу думку, утворення поточної дебіторської заборгованості не завжди слід пов’язувати з доходом, оскільки дохід вимірюється сумою очікуваних грошових надходжень, тому якщо не очікується погашення дебіторської заборгованості у звітному періоді, то наступні надходження коштів або певних матеріальних цінностей не можна вважати доходом.
6 Важливо вдосконалювати методику визначення суми резерву сумнівних боргів. На нашу думку, потрібно внести зміни до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в яких би зазначалося, що суми резерву сумнівних боргів відносяться до валових витрат.
7. При визнанні кредиторської заборгованості, національні стандарти розглядають зобов’язання, а міжнародні – забезпечення.
8. Згідно з МСБО 37 забезпечення відображається в балансі в складі короткострокових або довгострокових зобов'язань. У бухгалтерській практиці нашої держави взагалі не передбачено поділ забезпечень за часом їх залучення, хоча термін виконання цих зобов'язань різний.
9. Зобов'язання підприємств і згідно з національними П(С) БО, і згідно з МСБО, прийнято поділяти на довгострокові, короткострокові і непередбачені. У міжнародній практиці довгострокові і короткострокові зобов'язання відносять до фактичних, непередбачені зобов'язання відносять до умовних – це неіснуючі зобов'язання, але вони є потенційними, тому що залежать від майбутніх подій, які можуть виникнути в результаті минулої події.
Список використаних джерел
1.П(С) БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» затверджене наказом Мінфіну України від 31.03.99 р. №87.
2.П(С) БО 2 «Баланс», затверджене наказом Мінфіну України від 31.03.99 р. №87.
3.П(С) БО 10 «Дебіторська заборгованість», затверджене наказом Мінфіну України від 08.10.99 р. №237.
4.П(С) БО 11 «Зобов'язання», затверджене наказом Мінфіну України від 31.01.99 р. №20.
5.П(С) БО 15 «Дохід» затверджене наказом Мінфіну України від 29.11.99 р. №290.
6.Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 р. №208 XIV.
7.Актуально про облікову політику // Дебет-Кредит: Український бухгалтерський тижневик. – Київ, 2008. – №3.
8.Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку / Перекл. з англ. за ред. С.Ф. Голова. – К.: Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, 1998 – 736 с.