Реферат
на тему:
Загальні відомості про штукатурні розчини
Штукатурні розчини бувають прості і складні. Якщо у розчині міститься один в'яжучий матеріал, то розчин називають простим
(цементний, гіпсовий), а якщо два і більше в'яжучих — складним
(цементно-вапняний, вапняно-гіпсовий тощо).
Розчин повинен бути пластичним, мати потрібну рухомість (густоту) і водоутримувальну здатність.
Пластичним
називають розчин, який легко розрівнюється на поверхні штукатурним інструментом, не утворюючи щілин. Пластичний розчин добре прилипає до поверхні і зчіплюється з нею.
Пластичність залежить від співвідношення в розчині в'яжучого і заповнювача. У пластичних розчинах міститься 25—30 % в'яжучого матеріалу, для економії якого в розчин додають пластифікатори: БС, глину тощо, Розчин з недостатньою кількістю в'яжучого матеріалу називають пісним, а з надмірною кількістю — жирним.
Аби визначити пластичність (жирність) розчину, його досить пригладити кельмою. Якщо під кельмою утвориться гладенька, без щілин, смуга, то розчин пластичний, З цією самою метою можна занурити у розчин і витягнути звичайну дерев'яну рейку. Якщо розчин прилипне до неї, то він пластичний, має достатню жирність.
Рухомість (густота)
розчину залежить від кількості води в ньому: чим більше води, тям він рухоміший, і навпаки. Рухомість розчину вимірюють у сантиметрах за глибиною занурення в нього стандартного металевого конуса масою 300 г, який має поділки від 1 до 15 см (рис. 1). Для визначення рухомості конус встановлюють так, щоб його вершина дотикалась до поверхні розчину, і відпускають його. На скільки сантиметрів конус зануриться у розчин, така й буде рухомість.
Рухомість розчинів для штукатурних робіт повинна бути: для першого підготовчого шару (оббризку) — 10—12 см; для другого підготовчого шару (ґрунту) —7—9; для опоряджувального шару (накривки) — 10—12 см.
Властивість розчину вдержувати в собі воду під час зберігання, транспортування і нанесення на пористу поверхню називають водоутримувальною здатністю.
Високу водоутримувальну здатність мають пластичні розчини.
За міцністю
штукатурні розчини поділяють на такі марки: 10, 50, 75, 100.
Рис. 1. Стандартний конус
Склад розчину записують цифровим співвідношенням масових або об'ємних його частин, наприклад: цементний розчин 1:3. Це означає, що для приготування такого розчину слід брати одну частину цементу і три частини піску. Для приготування цементно-вапняного розчину 1:1:5 треба брати одну частину цементу, одну частину вапняного тіста і п'ять частин піску.
Розчини приготовляють механізованим способом у розчинозмішувачах. При невеликих обсягах робіт або в разі застосування розчинів з добавлянням гіпсу Тх приготовляють у ящиках.
Для штукатурення кам'яних поверхонь у сухих приміщеннях застосовують вапняні розчини. Склад розчину підбирають залежно від його призначення і якості вапна: для оббризку—1:2; 1:2,5; 1:3; для ґрунту—1:2,5; 1:3, 1:4; для накривки— 1:1,5; 1:2, 1:2,5.
Спосіб приготування
. У посудині розводять вапно водою до утворення вапняного молока. Потрібну кількість піску насипають в ящик, добавляють вапняного молока
Для штукатурення дерев'яних поверхонь і витягування внутрішніх карнизів застосовують вапняно-гіпсові розчини, які готують на основі вапняного розчину, добавляючи до нього окремо розведений у воді гіпс. Вапняно-гіпсовий розчин приготовляють у такій кількості, щоб його можна було використати за 15—20 хв. У розчин відносно його об'єму додають гіпс: для штукатурення стін — 20—50 %, для стель — 30—70 %.
Для штукатурення бетонних поверхонь і поверхонь у приміщеннях з підвищеною вологістю застосовують цементні або цементно-вапняні розчини. Склад розчинів підбирають залежно від марки цементу, якості вапна і умов експлуатації штукатурки.
Цементні розчини мають такий склад: для оббризку — 1:2,5; 1:3; для ґрунту — 1:3, 1:4; для накривки — 1:2, 1:2,5.
Спосіб приготування. Потрібну кількість піску і цементу насипають в ящик і перемішують у сухому стані (гарцюють). У перегарцьовану суміш ллють воду до потрібної рухомості і перемішують.
Склад цементно-вапняних розчинів такий: для оббризку — 1:1:4,5; 1:1:5; для ґрунту — 1:1:6; 1:1:7—9; для накривки—1:1:4,5; 1:1:5.
Спосіб приготування. В ящик насипають потрібну кількість піску і цементу, суміш гарцюють. У суміш вливають окремо приготовлене вапняне молоко і добре перемішують.
Рис. 2. Розчинозмішувач СО-46А:
1
— візок, 2
— електродвигун. 3
— редуктор. 4 —
змішувальний барабан, 5
— рукоятка, 6 —
захисні трати, 7 —
вал з лопатями
Механізованим способом розчин готують в пересувних розчинозмішувачах різної продуктивності: СО-23Б, СО-26Б, СО-46А тощо.
Розчинозмішувач СО-46А
(рис. 2) складається з візка, електродвигуна з пусковим пристроєм, редуктора та змішувального барабана, всередині якого розміщений вал з чотирма лопатями. Завантажувальний отвір барабана перекривається захисними ґратами.
Після включення електродвигун 2
потужністю 1,5 кВт за допомогою редуктора 3
приводить у рух вал з лопатями 7. Для приготування розчину у змішувальний барабан 4
заливають потрібну кількість води або вапняного молока, добавляють сухі компоненти розчинної суміші і перемішують протягом 1—2 хв. Потім переключають рух змішувального вала на протилежний, при цьому барабан повертається і готовий розчин за допомогою лопатей вивантажується у підставлену тару. Після цього рукояткою 5
повертають змішувальний барабан у робоче положення і завантажують нову порцію вихідних матеріалів розчину.
Продуктивність розчинозмішувача становить 2,2 м/год, місткість змішувального барабана — 80 л, маса — 210 кг; одна порція готового розчину — 65 л.
Список використаної літератури
1. Белогуров В. П., Чмырь В. Д.
Справочник молодого маляра.— М.- Высш. шк., 1984.— 176 с.
2. Белоусов Е. Д.
Технология малярных робот.— М.: Высш. шк., 1980,— 240 с
3. Добровольский Г. Н.
Малярные растворы.— К : Будівельник, 1988— 128 с.
4. Лебедев А. М.
Справочник молодого штукатура.— М.: Высш. шк., 1984.— 155 с.
5. Мещанинов А. В.
Отделочные роботы в монолитном домостроении — Л.: Стройиздат, 1989.— 273 с.
6. Шепелев А М
Штукатурные работы.—М.-. Высш. шк., 1983.— 143 с.