Технологічна послідовність виготовлення виробу

r />

Вимірювальна лінійка, складаний або стрічковий метрпризначені для вимірювання розмірів та розмі­чання деталей. Ціна поділки цих інструментів 0,5...1,0 мм, а точність вимірювання 0,25...0,5 мм.

Рисунок 3.1

Кутники дерев'яні застосовують для розмічан­ня, перевірки прямих кутів і струганих під прямий кут суміжних поверхонь. У них розрізняють п'ятку (колодку) і закріплену в ній під прямим кутом тонку лінійку (перо).[2, 78]

Пиляння деревини

Пиляння деревини — процес закритого розрізання її на частини з утворенням між ними пропилу. Пропил обмежений трьома гранями: нижньою (дном) і двома боковими. Пиляння здійснюється ручними і електрифікованими пилками, а також на криглопилкових верстатах.

Для ручного пиляння застосовують багаторізцеві інстру­менти — пилки.

Криглопилкові верстати призначені для поздовжнього і по­перечного розпилювання, а також для розпилювання під кутом до волокон.

На рисунку 3.2 зображено універсальний криглопилковий верстат Ц-5.

Рисунок 3.2

Пилковий вал приводиться в дію клинопасовою передачею від електродвигуна. Робочий стіл верстата призна­чений для переміщення на ньому заготовки під час обробки. Для безпечної роботи на верстаті встановлені кожухта верхня огорожа . За допомогою маховичка підйомного механізму супорт робочого стола можна переміщувати у вертикальному напрямі.

Контроль якості пиляння деревини здійснюють вимірюваль­ним інструментом. Відхилення величини кута між кромкою і пластю можна перевірити кутником, єрунком або малкою; ви­кривлення пропилу — на око або прикладанням лінійки до оброб­люваної поверхні; ворсистість, відколювання трісок — на око.[1, 135]

Стругання деревини

Поверхня необробленої деревини в більшості випадків буває шорсткою, а переріз по довжині не зовсім однаковим. Струганням надають деталям правильної форми і розмірів, які зазначені на кресленні. Стругають деревину ручним і меха­нізованим інструментом.

Для ручного стругання деревини застосовують різні струги.(Рисунок 3.3
)

Убільшості випадків вони складаються з колодки, стального залізка з гострим лезом і клинка. В дея­ких конструкціях передбачаються упори, ручки, ріжки та ін.Нижня частина колодки називається підошвою, ділянка спереду залізка — носком, позаду залізка — п'яткою. Ко­лодка повинна бути плоскою для стругання плоских поверхонь або мати зворотний профіль оброблюваної поверхні при стру­ганні криволінійних і профільних поверхонь. Для встановлен­ня залізка і виходу стружки в колодці продовбане гніздо (льо­ток), що звужується до виходу з підошви до ширини 5...9 мм (проліт). Чим проліт вужчий, тим чистішою виходить поверхня стругання. Якщо підошва стирається і проліт розширюється, то в передню частину її вставляють на клею п'ятикутну встав­ку з твердої породи деревини (самшиту, груші, граба). Цим вирівнюють передню частину прольоту і роблять його вужчим.

Задня частина прольоту утворюється внаслідок перетину задньої частини льотка з підошвою. Кут, утворений між ними, називають кутом присадки залізка, він завжди до­рівнює куту різання. Залізко повинно щільно прилягати до площини льотка, щоб у процесі стругання не виникало вібра­ції. Кріпиться залізко за допомогою клинка, який впирається в бокові заплечики на бокових стінках льотка. Залізка виго­товляють з високоякісної інструментальної вуглецевої терміч­но обробленої сталі, леза гартують.

Для кращої роботи рубанком і зручності переміщення його по матеріалу в передній частині є ріжок, а в задній — упор.

Механізоване стругання деревини здійснюється за допомогою стругальних верстатів.

Стругальні верстати поділяються на фугувальні, рейсмусові, кромкостругальні та чотиристоронні.

Фугувальні верстати застосовують для високоякісного стругання деревини вздовж волокон.

На рейсмусових верстатах стругають заготовки за розміром, додержуючи товщини і паралельності протилежних боків. [9,154]

Свердління

Свердління — це процес утво­рення циліндричних отворів спеціальним інструментом - свердлом.­­­­­

Під час вивчення свердління учні практично вперше почи­нають використовувати механізми для ручної обробки металів. Ця особливість зумовлює певну специфіку методики вивчення цієї операції.

Вивчення і практичне використання перших механізмів по­винні мати політехнічну спрямованість і орієнтувати учнів на свідоме засвоєння знань будови і принципів роботи цих меха­нізмів, формування елементарних понять про окремі типові деталі й механізми, які є основою сучасної машинної техніки, вироблення перших правильних умінь та навичок використан­ня елементарних технічних засобів, що застосовуються при ручній обробці металів у шкільних майстернях.

Доступним для свідомого вивчення будови і принципу роботи простого механізму передачі, що складається переваж­но з типових деталей, є ручний дриль. Саме з нього і варто починати вивчення процесу свердління. Для цього беруть дриль відкритої конструкції, щоб учні могли вільно спостерігати бу­дову і роботу його деталей.

Рисунок 3.4

Продемонструвавши роботу ручного дриля, послідовно по­казують (статично і в роботі) кожну деталь, яка бере участь в передачі руху від ручки привода до свердла. Визначають ведуче і ведене колеса.

Прийоми свердління ручним дрилем доцільно вивчати на металі завтовшки 1—2 мм.
При цьому свердла треба брати діаметром 3,5—4,5 мм,
тому що в них майже немає перемички між різальними кромками, а величина діаметра забезпечує достатню їх міцність. Ці свердла перед заняттям треба добре заточити. Свердла більшого діаметра мають таку перемичку між різальними кромками, що свердління цими свердлами не під силу учням 11—13 років. Свердла, тонші за 3,5 мм
,
під час роботи ручним дрилем часто ламаються, що знижує навчаль­ний ефект практичних занять.

З геометрії різальної частини свердла досить розповісти про утворення різальних кромок, а при поясненні процесу свердління дати поняття про проникнення різальних кромок у метал внаслідок взаємодії двох рухів свердла: обертального руху різання і поступального руху подачі.

Під час вивчення будови і роботи настільного свердлильно­го верстата слід звернути увагу лише на основні його частини, типові механізми. [11, 87]

Рисунок 3.5

Токарна обробка деревини

Деревину для токарних робіт потрібно добре просушити (12 – 20 % вологості). Вона повинна бути без сучків, тріщин, гнилі та інших вад. Для виготовлення виробів, що матимуть прозоре оздоблення, треба підбирати породи, деревина яких має красиві кольори і текстуру.

Заготовка звичайно має форму з квадратним перерізом, її треба підготувати для кріплення у центрах верстата. Спочатку на торцях заготовки розмічають її центр. Потім торець, що йде на передню бабку, пропилюють по лінії розмітки на глибину 6...8 мм, щоб не розколоти заготовку під час кріплення. Другий торець у точці пере­тину ліній розмітки трохи накерняють або наколюють шилом. Розміченій заготовці рубанком надають форми восьмигран­ника.

Рисунок 3.6

Перш ніж почати роботу на токарному верстаті, закріп­люють заготовку і підручник. Вми­кають верстат.

Різцями для токарної обробки деревини є стамески. Залеж­но від призначення вони мають різну форму. Для чорнової об­робки застосовується напівкругла стамеска — рейєр. Рейєр тримають правою рукою за кінець ручки. Лівою рукою притискують рейєр до під­ручника і обережно наближають до заготовки, що обертається, доки лезо не почне знімати стружку. Потім рейєр переміщують уздовж опорної лінійки підручника ліворуч і знімають першу стружку товщиною 1...2 мм. Знімати товщу стружку не реко­мендується, бо рейєр вібруватиме, а заготовка може вирватися. Рейєр тримають так, щоб працювала середина леза. Після цього знімають другу, третю й наступні стружки, доки заготовка не набуде циліндричної форми. Стамеску пере­міщують відповідно ліворуч або праворуч. Коли переміщують стамеску ліворуч, її нахиляють так, щоб працювала ліва части­на леза, а коли праворуч — тримають так, щоб працювала права частина леза. При цьому менше затуплюється інструмент, а поверхня стає чистішою.

Стояти за токарним верстатом треба прямо, рівномірно спираючись на обидві ноги, причому ліва нога має бути трохи попереду. Обидві руки одночасно рухаються ліворуч або право­руч, переміщуючи стамеску, а корпус тіла залишається неру­хомим. Після чорнової обробки поверхні повинні бути рівними, без глибоких виїмок і виривів деревини.

Для чистового точіння застосовують плоску стамеску зі скошеним лезом — мейсель. Його тримають так само, як і рейєр. Тупий кут мейселя напрямляють у бік руху, а ріжучий край розміщують приблизно під кутом 40° до осі обертання заготовки. Стружку зрізують не всім лезом, а його серединою і нижньою частиною. При­пуск на чистову обробку — 1,5...2 мм.

Після обробки циліндрична поверхня повинна бути гла­денькою і заданого розміру. Діаметр виробу вимірюють крон­циркулем або штангенциркулем. Правильність розмірів циліндричних виробів перевіряють кількома замірами по довжині заготовки, прямолінійність — лінійкою або кут­ником.

Мейселем підрізують торці й відрізують готову деталь. Але перед цим намічають лінію, по якій і торцюють виріб. Стамеску ставлять на підручник гострим кутом донизу й злегка торкаються оброблюваної поверхні. Потім відводять стамеску в бік припуску і підрізують торець.

Стамеску ставлять під кутом до осі обертання, щоб площин, фаски була перпендикулярна до осі обертання деталі. Для того щоб стамеска легко входила в тіло заготов­ки, частину матеріалу з боку припуску поступово зрізують на конус. Послідовно повторюючи ці прийоми, торцюють доти, поки діаметр шийки не досягне 8...10 мм. Потім виріб знімають з верстата і стамескою зрізують шийку, що зали­шилась. Конічні поверхні обточують так само, як і циліндричні, але підручник повертають на потрібний кут до осі обертання заготовки.

Відрізувати готову деталь, підрізувати торці у заготовки діаметром до 100мм і робити канавки можна також відрізни різцем. При цьому опорну лінійку підручники опускають так, щоб його вершина була на лінії центрів. Відрізний різець тримають, як peep, але подачу виконують не вздовж деталі, а перпендикулярно до осі обертання.

Виточені з деревини вироби можна обробляти різними спобами. Деякі деталі обробляють на верстаті тільки шліфуваль­ною шкуркою. Для цього використовують скляні шкурки. Шлі­фувати деревину наждачними шкурками не слід, бо вони утворюють темний пил, який може забруднити виріб. Шліфувальну шкурку прикріплюють до дерев'яної колодкиклеєм або цвяхами. Колодку зі шкуркою притискують до деталі, що обертається, й переміщують уздовж неї зворотно-поступальними рухами.[8, 300]

Щоб надати виробу привабливого вигляду і виділити тек­стуру, його полірують. Відполірувати виріб можна бруском твердішої деревини. Прийоми роботи такі самі, як і при шліфу­ванні.

І
V
. ЗАКЛЮЧНИЙ ЕТАП

4. 1. Економічне та екологічне обґрунтування.

Екологічне обґрунтування

Дана робота складається із деревини. Як ми знаємо цей матеріал є екологічно чистим, як для людини так і для навколишнього середовища. Оздоблення виробу відбувається лаком. Це негативно впливає на організм людини.

В основному виріб можна застосовувати у побуті.

Економічні розрахунки

Вартість матеріалу для виготовлення виробу:

Проводимо остаточний розрахунок вартості деревини на виготовлення коника, враховуємо те що вартість 1 м3
дощок становить 600 грн.

0,08*600=48грн.

Враховуємо затрати електроенергії, вони становлять 8 грн.

Витрати на оздоблення виробу:

Лак – 6 грн.

Фарба – 4 грн.

Кісточка - 2 грн.

Розрахунок оплати праці (Роп
). Час виготовлення виробу становить 15 год. Орієнтовно оплата праці робітника (Рр
) складає 5 грн./год.

Затрати на оплату праці приблизно 75 грн.

Рахуємо загальні витрати на виготовлення виробу:

48+8+6+4+2+75=143 грн.

Отже, на виготовлення коника - каталки, я затратив 143 гривень.

4.2 Мінімаркетингові дослідження

Пройшовши по магазинах я знайшов подібні вироби. Але вони ще покриті м’якою тканиною. Я вирішив зробити подібний, але без пом’якшуваного матеріалу, щоб був більш практичний у застосуванні і коштував дешевше. На мою думку даний виріб буде дуже часто використовуватись у розвагах дітей.

ВИСНОВОК

Під час виконання курсової роботи я удосконалив знання, уміння та навички в області роботи з деревиною, розвинув творчу уяву, логічне мислення. Я бачив багато виробів у яких використовувались елементи точіння деревини. Здавалося щоб виготовити такий виріб потрібно бути великим майстром своєї справи, проте коли я на заняттях в майстерні ближче ознайомився із цим ремеслом, то зрозумів що виготовлення таких виробів не таке вже й складне. Також у подальшому виготовленні виробу можна змінити композицію ніжок, поперечин та вибрати інший матеріал деревини. Під час виготовлення виробу я більше дізнався про обробку деревини. Мені дуже сподобалась ця робота.

Дана курсова робота не є дуже складною, проте вона потребує багато сил, вмінь, наполегливості та звичайно бажання.

При виготовленні виробу насамперед необхідно правильно розмітити та обробити заготовку, щоб потім не виникло проблем із складання виробу.

Щоб виготовити даний виріб необхідно спочатку ознайомитись із технологічною документацією, після цього можна приступати до роботи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Громов Г. А., Солодовников Г. М., Черепашинець Б. А. Деревообробка: Навчальний посібник. –К.: Радянська школа, 1983. – 170с.

2. Гушулей Й. М. Основи деревообробки 8-9 клас: Навчальний посібник. –К.: Освіта, 1996. – 144с.

3. Шепелев А.М.,: Столярні роботи в сільскій хаті.

4. Дьомін А.І.,Зельдіс І.В.,: Трудове навчання в сілбських майстернях.

5. Єлін Ю.Я., Зерова М.Я., Лушпа В.І., Шаброва С.І. Дари лісів: Навчальний посібник. – К.: «Урожай», 1979. – 260с.

6. Крейндлін Л. Н. Столярні роботи: Навчальний посібник. –М.: Вища школа, 1974. – 256с.

7. Мадзігон В. М., Левченко Г. Є., Воловиченко А. І. Трудове навчання 6 клас: Навчальний посібник. –К.: Освіта, 1997. – 192с.

8. Матвєєв Т. О. Токарні роботи по дереву: Навчальний посібник. –К.: Вища школа, 1986. – 320с.

9. Пивоваров Л. А., Чумак Н. Г. Обробка деревини та металу: Навчальний посібник. –К.: Радянська школа, 1961. – 190с.

10. Сметаніна Д. А. Методик трудового навчання в 4-8 класах: Навчальний посібник. – К.: Радянська школа, 1974. – 168с.

11. Сметаніна Д. А. Трудове навчання в шкільних майстернях: Навчальний посібник. –К.: Радянська школа, 1973. – 200с.

Додаток А

Конструкція № 1

Додаток № Б

Конструкція № 2

Додаток № В

Конструкція № 3