Вступ
Актуальність дослідження
. Міжособистісні взаємини — де сукупність об'єктивних зв'язків та взаємодій між особами, які належать до певної групи. Характерною ознакою міжособистісних взаємин є їх емоційне забарвлення. Отже, ми можемо визначити їх як взаємини людей, що формуються в процесі безпосередньої взаємодії в групі, мають неформальний характер і містять емоційно забарвлену та обопільне значущу оцінку партнерів по спілкуванню.
Людина - істота соціальна. Включення особистості в суспільні відносини обумовлено первинною роллю соціального спілкування в цьому процесі. Підлітковий вік традиційно вважається найважчим у виховному відношенні. Найчастіше труднощі підліткового віку пов'язують із статевим дозріванням. У вирішенні складних завдань виховання особистості значна роль належить вивченню уміння особистості спілкуватися. У підлітковому віці провідною діяльністю виступає спілкування з однолітками.
Людина не може існувати ізольовано від суспільства. Вона постійно знаходиться у русі, здобуває нові знання і обмінюється інформацією з оточуючими. Протягом життя існування людини постійно змінюється, у неї формуються нові погляди та інтереси. Ще з самого дитинства, з народження людину оточує сім’я, яка виховує в неї почуття поваги та любові і поступово відкриває шлях у дорослий світ.
Від того, в якому оточенні перебувала людина, які поради та настанови вона отримувала, залежатиме і її життя. Буде зрозуміло, чи зможе вона досягти чогось у житті і стати тим, ким прагне бути.
Тож, як бачимо, проблема взаємовідносин доволі актуальна і потребує обговорення.
Об'єктом дослідження
є особливості взаємовідносин підлітків.
Предметом дослідження
– процес взаємовідносин підлітків.
Мета дослідження
– виявити характерні особливості міжособистісного спілкування в підлітковому.
Завдання:
1) вивчення теоретичного матеріалу з проблеми міжособистісних взаємовідносин в підлітковому віці;
2) виділення і вивчення психологічних особливостей взаємовідносин підлітків;
3) проведення дослідження за допомогою психодіагностичних методик;
4) аналіз і узагальнення результатів дослідження.
Гіпотеза дослідження
– особливості формування взаємовідносин підлітків забезпечують повноцінний розвиток особистості.
Методи дослідження:
Теоретичні (аналіз літератури, типологічно-порівняльний, структурний);
Емпіричні (Анкетування, Закінчи речення, Самооцінка стану сформованості взаємин, Соціометрія, Спостереження.)
Структура роботи.
Курсова робота складається зі вступу, основної частини (теоретичний та практичний розділи), висновку та списку літератури.
База дослідження.
Дослідження проводилося в малошкарівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів з учнями восьмого класу.
Розділ 1. Теоретичні основи міжособистісних взаємин
1.1 Міжособистісні взаємини. Загальні положення
Міжособистісні взаємини охоплюють широке коло явищ, але головним регулятором сталості, глибині, неповторності міжособистісних взаємин є привабливість однієї людини для іншої.
Тому стан задоволеності-незадоволеності виступає основним критерієм оцінки таким взаємин. Привабливість складається з почуттів симпатії та притягання. Якщо симпатія-антипатія — це переживання задоволення та незадоволення від контактів з іншими людьми, то притягання-відштовхування — практична складова цих переживань (7; 124).
Міжособистісна привабливість-непривабливість може набувати характеру сталих зв'язків між людьми й переходити у взаємну прихильність або неприхильність. Прагнення бути разом може стати потребою, і тоді ми говоримо про певний тип міжособистісних взаємин: приязних, дружніх, товариських, подружніх. У регуляції взаємин беруть участь три мотиваційні аспекти: «я хочу», «я можу» і «треба». Особистого бажання («я хочу») недостатньо для виникнення взаємин. Необхідне узгодження взаємних бажань і можливостей («я можу»). «Треба» — найважливіший аспект утворення, розвитку або руйнування взаємин. Так, дружні взаємини можуть зайти в суперечність із виробничими, моральними. Суспільні відносини або стимулюють, або руйнують міжособистісні взаємини. Суспільство прагне привести міжособистісні взаємини у відповідність до суспільних відносин.(3; 7)
Існує зв'язок між діловими та міжособистісними стосунками. Незбіг близьких міжособистісних взаємин та ділової активності очевидний, але не може бути суспільних відносин у “чистому” вигляді, без особистісного компонента. У будь-яких взаємодіях завжди присутній компонент привабливості-непривабливості. Питання полягає лише в тому, де присутність цього компонента виправдана. На виробництві результат спільної діяльності — економічна ефективність, це головний критерій оцінки користі або шкоди міжособистісних взаємин.
Потрібно визначити ступінь близькості міжособистісних взаємин та прийнятність до тих чи інших обставин. За умов, коли вимагається дотримуватися виробничих та економічних норм, близькі, інтимні взаємини заважають. З іншого боку, перетворення міжособистісних взаємин у функціональні може призвести до їх руйнування або втрати задоволення від них. Неадекватні прагнення у стосунках, як і їхній прояв у поведінці, спричинюють виникнення напруженості та конфліктів.
Взаємний обмін думками, почуттями, вчинками в процесі взаємодії викликає в людини зміну поведінки, установок, оцінок. У ньому разі йдеться про феномен взаємовпливу.
Взаємовплив спрямований на формування сталих оцінок, учинків, що характеризуються подібністю. Це сприяє зближенню, поєднанню інтересів і ціннісних орієнтацій — відбувається процес уподібнення членів однієї групи. Механізмами взаємовпливу є імітація, навіювання, конформність, переконання.
Імітація — неспрямований вплив, що не ставить перед собою спеціальної цілі, але має кінцевий ефект і є найпростішою формою відображення людиною поведінки інших людей. На основі імітації пізніше формуються інші регулятори взаємовпливу — навіювання, конформність, переконання. Вони регулюють норми міжособистісного спілкування. Норми, у свою чсріу, визначають характер міжособистісних взаємин. Наявність відпрацьованих норм демонструє однозначність у розумінні та оціїщі подій.
Навіювання — найменш усвідомлюваний процес — грунтується на некритичному наслідуванні зразків поведінки іншої людини. Навіювання може бути пряме (коли один із партнерів по спілкуванню ставить перед собою таке завдання) і непряме, мимовільне.
Конформність, на відміну від навіювання, є процесом свідомої зміни оцінок, установок, поведінки під впливом групи. Це виражається у свідомій зміні ціннісних орієнтацій, прийнятті групових норм, очікувань та ролі, яку нав'язує група. Міра прийняття особистістю зовнішніх оцінок і норм поведінки свідчить про ступінь її конформності. Прийняття норм може мати поверховий характер або ж глибинний, пов'язаний зі зміною диспозицій особистості. Соціальні ролі особистості показують, як глибоко вона сприймає груповий тиск, виявляючи певну конформність.(2; 79-82)
Слід чітко розрізняти конформність як ситуативне явище та конформізм як рису характеру Конформність виявляється в повсякденному житті, оскільки людині доводиться узгоджувати свою поведінку з іншими людьми, з певними соціальними нормами. Конформізм як особистісна риса — це готовність людини змінювати власну поведінку, роль, думки та переконання відповідно до нав'язаних їй норм, оцінок.
Переконання — процес свідомого прийняття оцінок, думок і стереотипів поведінки, що належать групі. У процесі переконання відбувається звертання в основному до раціональних сторін психіки, досвіду, знань, логічного мислення, хоча все це не виключає участі емоцій та почуттів.
У повсякденній практиці спілкування явища навіювання, конформності, переконання ідуть поряд. Вплив людини на людину — процес багатоплановий, проте можна виділити кілька його загальних умов. Ступінь конформності та переконаності залежить від того, хто є суб'єктом впливу. Тут відіграють велику роль такі фактори, як соціальний статус особи, належність її до певної організації, вік, професія, популярність та ін. Вплив на людину буде ефективнішим, якщо він здійснюватиметься у присутності інших людей.
Міжособистісний взаємовплив залежить від ступеня визначеності чи невизначеності фактів і подій, завдяки яким приймаються ті або інші рішення. Дослідники виявили таку залежність: за умов високої визначеності 'Іавдань вірогідність зміни оцінок і думок менша, а адекватність їх вирішення виша; за умов високої невизначеності завдань вірогідність зміни оцінок більша, адекватність менша
Суттєвим моментом взаємовпливу є взаємини симпатій та антипатій. Міжособистісні симпатії «нав'язують» більшу згоду, антипатії - - незгоду. Симпатії роблять людей більш «відкритими» до взаємовпливу, антипатії, навпаки, — ізолюють їх один від одного. Людина малосприйнятлива до думок та оцінок людей, яким вона не симпатизує Причому антипатії можуть суттєво погіршувати сутність взаємовпливів. Тому оптимальними вважаються такі взаємини, які найменше пов'язані з симпатіями й антипатіями і спрямовані на ефективність діяльності.
Проте міжособистісні взаємовпливи можуть приводити і до характерологічних змін. У процесі спільного життя люди не тільки набувають загальних рис, що робить їх схожими один на одного, а й виробляють протилежні характерологічні властивості. Так, за даними досліджень, наявність у батька такої риси, як домінантність, спричинює формування в дитини зворотної риси — пасивності, але домінантність матері позитивно впливає на формування цієї риси в дитини. Загалом закономірність міжособистісних взаємин, що демонструє зближення психологічних рис у людей, названо -законом “міжосабистісного уподібнення”, а частковий його прояв - ефект “поляризації” особистісних рис — формується у процесі тривалих взаємин.
1.2 Типи міжособистісних взаємин
Оцінка міжособистісних взаємин передбачає проведення їхньої класифікації. Так, виділяються взаємини знайомства, приятелювання, дружби, Коли один з партнерів сприймає ці взаємини тільки як знайомство, а інший — як дружбу, то виникає непорозуміння. Тому міжособистісні взаємини можна визначити як взаємну готовність партнерів до певного типу почуттів, домагань, очікувань, поведінки. М. Обозов пропонує таку класифікацію міжособистісних взаємин: знайомства, приятелювання, товариські, дружні, любовні, подружні, родинні, деструктивні Вона спирається на кілька критеріїв: глибину взаємин, вибірковість щодо партнерів, функції взаємин.
Головним критерієм розрізнення міжособистісних взаємин є рівень включення особистості в взаємини. У структурі особистості виділяють такі рівні: загальновидові, соціокультурні, психологічні, індивідуальні. Найбільше включення індивідуальних характеристик особистості відбувається у дружніх, подружніх стосунках. Взаємини знайомства, приятелювання обмежуються включенням у взаємодію переважно видових та соціокультурних особливостей особистості.
Другий критерій — вибірковість щодо партнерів — можна визначити як кількість ознак, що мають значення для встановлення та відтворення взаємин. Найбільшу вибірковість виявляють взаємини дружби, подружні, кохання, найменшу - знайомства. Середня кількість осіб, уведених у взаємини знайомства особистості, 150-500, приятелювання – 70-150, взаємини дружби охоплюють 2-3 особи.(12; 63)
Функції взаємин виявляються в розрізненні їх змісту, психологічного смислу для партнерів. Додатковими критеріями розрізнення міжособистіених взаємин є дистанція між партнерами, тривалість та кількість контактів, норми взаємин, вимоги до умов контакту. Загальна залежність тут така — з поглибленням взаємин скорочується дистанція, збільшується частота контактів.
Міжособистісні взаємини е найбільш значущими для особистості Неофіційність, особиста значущість, емоційна насиченість становлять основу для впливу міжособистісних взаємин на особистість.
1.3 Міжособистісні взаємини як чинник розвитку особистості
Через міжособистісні взаємини підліток включається в систему суспільних взаємин.
Міжособистісні взаємини є своєрідною сполучною ланкою трьох видів спільної діяльності: гри, учення, праці. Саме через них і завдяки ним діяльність людини постає такою різноманітною і розвиваючою. Відносне переважання орієнтацій міжособистісних взаємин на інтелектуальне, емоційно-комунікативне, і практичну взаємодію показує характер відношення людини і груп людей до діяльності як до гри, навчання або праці, коректує адекватність своєї поведінки.
Формування міжособистісних взаємин пов'язане з рядом проблем. Одна з причин полягає у визначенні умов і особистісних якостей, що роблять одну людину відомішою ніж інша. Виявлення чинників, що визначають популярність-непопулярність осіб в колективі, дає можливість прогнозувати характер розвитку міжособистісних взаємин. Важливою в цьому плані є інформація про той, хто в колективі відкидається, які якості особистості визначають цей ефект взаємин, що можна зробити для зняття негативних установок членів колективу. Наступною проблемою виступає дослідження міжособистісних притягань і симпатій на різних рівнях взаємозв'язаної, від приятельських і дружніх взаємин до подружніх. Суперечність між пошуком себе подібного, орієнтації на симпатії і зіткнення з несхожими – ось джерело постійного розвитку міжособистісних взаємин. Неадекватне очікування в стосунках, як і їх прояв в поведінці, приводять до розпаду міжособистісних взаємин. Специфіка міжособистісних взаємин в колективі, віково-статеві, професійні і інші особливості його членів визначають критерії і еталони, що використовуються суб'єктами у виборі партнерів для спілкування. Істотним чинником, що визначає характер міжособистісних взаємин, є статева відмінність і особливості взаємин в одностатевих і різностатевих парах, групах. Коли ці два компоненти взаємин доповнюють один одного - міжособистісні взаємини врівноважуються.
Для суспільного функціонування особи як соціальної одиниці необхідне спілкування в певних сферах і кругах спілкування, відповідних її віковим особливостям, природним потребам, загальноприйнятим нормам, правилам і суспільним стереотипам поведінки. Система міжособистісних взаємин, відображаючи форму і зміст спілкування, забезпечує соціалізацію особи в різних сферах її спілкування.
Під спілкуванням мається на увазі процес інтелектуального і емоційного обміну між людьми, виникнення розвиток міжособистісних і групових взаємин, що визначають його характер.(сх. 1)
Схема 1.
|
||
Спілкування має дві взаємозв'язані і взаємообумовлені сторони: спілкування в мікросередовищі (середовище особистості) і в макросередовищі, що має вирішальну роль.(9; 238)
Розвиток і становлення особистості є результат її взаємодії з середовищем. Деформація взаємин підлітка з людьми, що оточують його, визначає складність структури особистості підлітка і створює умови для асоціальної спрямованості поведінки.
1.4 Психологічна характеристика і особливості міжособистісних взаємин дітей підліткового віку
Міжособистісні взаємини учня з однолітками, що виникають стихійно або організовувані дорослими, мають виражені вікові соціально-психологічні характеристики.
Фаза індивідуалізації, характеризується уточненням і розвитком уявлень про самого собі – формуванням образу "Я". В порівнянні з початковою школою у дітей інтенсивно розвивається самосвідомість, розширюються контакти з однолітками. Участь в роботі різних громадських організацій, гуртків по інтересах, спортивних секцій виводить підлітка на орбіту широких соціальних зв'язків. Розвиток рольових взаємин поєднується з інтенсивним формуванням особистісних взаємин, які з того часу набувають особливо важливого значення.
Взаємини з однолітками стають більш вибірковими і стабільними. При збереженні високо цінованих властивостей "хорошого товариша" підвищується роль етичного компоненту у взаємооцінках. Морально-вольові характеристики партнера стають найважливішою підставою переваг. Статус особи понад усе пов'язаний з вольовими і інтелектуальними властивостями учня. Високо оцінюються однолітки, яких відрізняють готовність і уміння бути хорошим товаришем. Доброта, як і в початковій школі, залишається одним з провідних підстав міжособистісного вибору.
Як популярні, так і непопулярні школярі відрізняються по рівню соціального розвитку особистості. Перші демонструють зріліші підходи до аналізу конфліктів. Вони аналізують ситуації досить об'єктивно і розглядають їх навіть декілька відчужено. Сприйняття подій у непопулярних обмежене рамками конкретної конфліктної ситуації. Вони або йдуть від рішення, або, орієнтуючись на миттєвий результат, не замислюються про наслідки зроблених ними дій. (6; 37)
Загострена потреба в індивідуалізації особистості у поєднанні з максималізмом в оцінках тих, що оточують, які теж прагнуть знайти і продемонструвати свою індивідуальність, може ускладнювати процеси групового розвитку. "Індивідуалізація породжує напружену потребу, яка була б одночасно саморозкриттям і проникненням у внутрішній світ іншого.
Рівень розвитку колективних взаємин визначає специфіку процесів індивідуалізації. У класах, де взаємини засновані на довірі, взаємодопомоги, відповідальності, прояву самобутності, незалежно від статусу членів групи, зустрічають підтримку і сприяють інтеграції особистості в групі. Збагаченою виявляється не лише особа, що проявляє творчу ініціативу, сміливість у відмові від негативних традицій, але і колектив. У групах з низьким рівнем колективних взаємин прояву індивідуальності присікаються без врахування їх етичного змісту. Незвичність однокласника сприймається як небажаний чинник і несе в собі загрозу для персоналізації останніх. У класах з подібним типом міжособистісних взаємин індивідуалізація одного відбувається за рахунок де індивідуалізації інших.
Кожен підліток психологічно належить до декількох груп: сім'ї, шкільному класу, дружнім компаніям і тому подібне Якщо цілі і цінності груп не протиставляються один одному, формування особи підлітка проходить в однотипних соціальних умовах. Суперечність норм і цінностей різних груп ставить підлітка в позицію вибору. Моральний вибір може супроводжуватися міжособистісними і внутрішньо-особистісними конфліктами.
З безлічі сфер спілкування підлітком виділяється референтна група однолітків, з вимогами якої він вважається і на думку якої орієнтується в значущих для себе ситуаціях.
Потреба в спілкуванні з однолітками, яких не можуть замінити батьки, виникає у дітей дуже рано і з віком посилюється. Вже у дошкільників відсутність суспільства однолітків негативно позначається на розвитку комунікативних здібностей і самосвідомості. Поведінка ж підлітків за своєю суттю є колективно-груповою.
По-перше, спілкування однолітків дуже важливий канал інформації; по ньому підлітки дізнаються багато необхідних їм речей, які їм по тих або інших причинах не повідомляють дорослі, наприклад, приховується частина інформації з питань статі підліток отримує від однолітків, тому їх відсутність може затримати його психосексуальний розвиток або додати йому хворий характер. (4;76)
При схожості зовнішніх контурів соціальної поведінки глибинні мотиви, що ховаються за юнацькою потребою в самовизначенні. Одні шукають в суспільстві однолітків для підкріплення самоповаги, визнання своєї людської цінності. Іншим важливе відчуття емоційної приналежності до групи. Треті отримують бракуючу інформацію і комунікативні навики. Четверті задовольняє потребу володарювати, командувати іншими. Переважно ці мотиви і переплетіння не усвідомлюються.
Слід зазначити, що комунікативні риси і стиль спілкування хлопців і дівчат не зовсім однакові. Це стосується і рівня товариськості і характеру аффіляції.
На перший погляд хлопчики у всіх віках категоріях проявляють більшу товариськість за дівчаток. З раннього віку вони активніше за дівчаток вступають в контакт з іншими дітьми, організовують сумісні ігри і так далі відчуття приналежності до групи однолітків для чоловіків різного віку значно важливіше, ніж для жінок.
Проте відмінності між статями в рівні товариськості не стільки кількісні, скільки якісні. Зміст спільної діяльності і власний успіх означає для хлопчиків більше, ніж наявність симпатії до інших учасників гри.
З раннього віку хлопчики тяжіють до екстенсивнішого, а дівчатка – до інтенсивного спілкування; хлопчики найчастіше грають великими групами, а дівчатка – по двоє або по троє. Різні способи соціалізації хлопчиків і дівчаток, що існують у всіх людських суспільствах, з одного боку – створюють і відтворюють психологічні статеві відмінності. Причому мова йде не просто про кількісні відмінності в ступені товариськості хлопчиків і дівчаток, але про якісні відмінності в структурі і змісті їх спілкування і життєдіяльності.
Підліткові групи задовольняють насамперед потребу у вільному, нерегламентованому дорослими спілкуванні. Вільне спілкування – не просто спосіб проведення дозвілля, але засіб самовираження, встановлення нових людських контактів, з яких поступово викристалізовується щось інтимне, виняткове своє.
Різні види спілкування можуть існувати, виконуючи різні функції, їх питома вага і значущість з віком міняється. Міняються і привілейовані місця зустрічей. У підлітків це найчастіше двір або своя вулиця.
Різні форми і місця спілкування не лише змінялися один одного, але і співіснують, відповідаючи різним психологічним потребам.
Якщо компанії формуються головним чином на базі сумісних розваг, то людські контакти в них, будучи емоційно значущими, зазвичай залишаються поверхнево. Якість сумісного проведення часу часто залишають бажати кращого.
Деякі з таких компаній переростають в антисоціальних.
Підліткові групи і їх суперництво – загальний факт людської історії. Явище це багаторівневе. Глибинний, універсальний його пласт – зіставлення. «Ми» і «Вони» за територіальним принципом – існують практично скрізь. Проте ослаблення впливу сім'ї, особливо батьківського, підвищує ступінь ідентифікації підлітків з групою, створюючи та званий «ефект зграї».(2;129)
Груповий статус підлітка залежить від індивідуально-особистісних властивостей людини і особливостей колективу. Старші підлітки переважають у сфері особистісних взаємин діють залежно від відношення до колективу, рівня соціальної відповідальності. Статус підлітка в колективі робить дуже сильний вплив на його поведінку і самосвідомість, тому несприятливе положення в класному колективі негативно позначається на формуванні особистості підлітка, викликає у нього байдужість або ворожість до товаришів класу. Такі «ізольовані» підлітки незадоволені своїм положенням в класі і негативно відносяться до однокласників. Реакція підлітка на несприятливу для його розвитку ситуацію, що склалася, досить різноманітна. У молодшому підлітковому віці найбільш поширені шляхи компенсації незадоволення своїм положенням в системі взаємин зводяться до прагнення понизити цінність бажаного, до заміни її нижчою, фантазії (зануренню в світ уявних образів), фрустрації (у формі агресії або відходу). Для старших підлітків властивіші такі форми негативного відношення до дорослого, як реакція опозиції (демонстративні дії негативного характеру), реакція відмови (непокора вимогам), реакція ізоляції (прагнення уникнути небажаних контактів). Це положення повинне виправлятися педагогом шляхом усунення причин, які ведуть до того, що «ізольований» підліток існує осторонь колективу, нехтує його цілями, нормами поведінки. Для цього педагогові необхідно ясно бачити структуру міжособистісних взаємин в класному колективі.
Задоволеність особистості підлітка своїми стосунками з оточуючими є вирішальним чинником який визначає характер спілкування. Одним з найсерйозніших чинників, що визначають виникнення девіантного (соціально небезпечного) спілкування, – невідповідність значущості сфер спілкування віковим особливостям підлітка, який задовольняє свою потребу спілкування в трьох основних сферах: сім'ї, групах організованого і вільного спілкування. Значущість кожної сфери характеризує місце спілкування, його тривалість, основні види діяльності учнів знаходиться в прямій залежності від віку дитини, його індивідуальних особливостей, соціального оточення.
Сфера сім'ї охоплює спілкування з найближчими родичами, що проживають спільно з ним. Недостатність або відсутність позитивних дій з боку дорослих, часті конфлікти з членами сім'ї є однією з причин порушеної емоційної рівноваги – джерело затримки психічного розвитку. У сім'ях, де зруйновані емоційні взаємини між дітьми і батьками підлітки не відчувають себе захищеними, потрібними і висловлюють негативне відношення до сім'ї в цілому. Така сімейна обстановка не лише не сприяє розвитку особистості підлітків, але і обумовлює різні види відхилень в поведінці. Разом з тим скорочуються контакти підлітка не лише з батьками, але і з дорослими. Часте перебування запущених підлітків, що здається на перший погляд, з батьками дає їм малий потік соціально цінній інформації, нерідко приводить до виникнення антигромадських навиків, і звичок поведінки, до формування аморальних поглядів.
Набагато збільшується роль зовнішньої середи, роль поза родинного оточення для запущених школярів, звідки вони черпають основну масу відомостей про різні сторони життя.
Сфера організованого спілкування складається з виховних колективів, які визначаються як офіційні групи. Саме вони представляють мікросередовище особистості в даній сфері спілкування. Територіально це спілкування в школі, в спортивних і позашкільних установах і представлено такими організаційними одиницями як група, клас і так далі. Взаємодії підлітка з товаришами в групі певним чином впливають і на формування його характеру, на розвиток його творчих здібностей, накладають незгладимий відбиток на всю його особистість. Сприятливий психологічний клімат в колективі не лише позитивно впливає на кожного його члена, але і є важливим чинником підвищення продуктивності праці, підвищення успішності, якості підготовки фахівців. Психологічний клімат колективу залежить від особистості керівника, компетентності виконавців і їх спільності при виконанні колективної роботи. Функціонування кожної групи ґрунтується
У підлітків з девіантною поведінкою потреба в дружньому, інтимно-особистісному спілкуванні трохи, але все таки виражена, але у більшості відсотків підлітків ця найважливіша потреба не задовольняється. Таким чином, дефіцит соціально цінного спілкування з батьками, вчителями, друзями створює таку соціальну ситуацію розвитку даних підлітків, при якій вони виявляються поза сферою позитивного впливу найважливіших чинників формування особистості.
Розділ 2. Практичне дослідження особливостей взаємовідносин учнів підліткового віку
2.1 Методичні рекомендації до проведення дослідження
Дослідження міжособистісних відносин було проведено в класному колективі підлітків за допомогою методик:
· Анкетування;
· Закінчи речення;
· Самооцінка стану сформованості взаємин;
· Соціометрія;
· Спостереження.
В ході соціометричного дослідження потрібно визначити структуру неформальних взаємин малої соціальної групи за критерієм симпатії – антипатії, встановити ступінь психологічної сумісності окремих членів групи, виявити внутрішньогрупові підсистеми (мікрогрупи) та їх неформальних лідерів. Для цього учням індивідуальна соціометрична картка. На картці фіксується основна інформація про досліджуваного, а також проводиться реєстрація його індивідуальних виборів. Для цього картка містить і відповідні критерії вибору, сформульовані у вигляді питань.
Оскільки міжособистісні взаємини завжди розгортаються у групі на двох рівнях – формальному та неформальному, то досліджуваний повинен здійснити вибір стосовно двох сфер – сфери спільної діяльності та сфери дозвілля.
Отже, індивідуальна соціометрична картка містить 4 питання і може мати такий вигляд:
| Прізвище, ім’я досліджуваного Дата дослідження | |||||
| Клас (група) | Освітній заклад | ||||
| Сфера | Питання | Вибори | |||
| у 1 чергу | у 2 чергу | у 3 чергу | |||
| Навчання | З ким із Вашої групи Ви хотіли б навчатися в одному класі? | ||||
| З ким із Вашої групи Ви не хотіли б навчатися в одному класі? | |||||
| Дозвілля | Кого з Вашої групи Ви б запросили до себе на день народження? | ||||
| Кого з Вашої групи Ви б не запросили до себе на день народження? | |||||
Інструктаж досліджуваних. Важливою умовою проведення соціометрії є налагодження контакту дослідника з досліджуваними. Ефективність дослідження покращується, якщо експериментатор тримається впевнено і поводиться доброзичливо. Інструкція дається у популярній формі. Досліджуваних не посвячують у всі тонкощі проведення процедури та аналізу результатів. Можна дати приблизно таку інструкцію:
“Пропонуємо Вам взяти участь у дослідженні, яке спрямоване на покращення психологічного клімату у Вашій групі. Вся інформація, отримана в ході дослідження, є конфіденційною. Вона не буде розголошена у групі, кожен з Вас зможе дізнатися про свої результати індивідуально. Для заповнення картки Вам необхідно:
у відповідних рядках бланку вказати своє прізвище та ім’я, клас, школу та дату проведення дослідження;
уважно прочитати перше запитання і відповідно до нього вибрати і записати прізвища та імена трьох членів Вашої групи;
аналогічно дати відповідь на друге, третє та четверте питання.
Час заповнення картки – 10-15 хвилин.”
Кількісна обробка даних. Після того, як експериментатор зібрав заповнені картки, починається обробка даних. Вона складається з трьох етапів:
табличного;
графічного;
індексологічного.
Табличний етап обробки даних передбачає побудову соціоматриці – таблиці, за допомогою якої узагальнюються результати опитування. Оскільки міжособистісні стосунки у групі вивчалися у двох сферах (сфері спільної навчальної діяльності та сфері дозвілля), то необхідно побудувати 2 соціоматриці.
В ході анкетування потрібно вивчити взаємини класу для цього учням пропонують відповісти самостійно, ні з ким не радячись, на питання. На чистому аркуші паперу учень записує номер питання і поряд одну зі запропонованих відповідей, з якою співпадає його думка.
1. Чи маєш ти в класі близьких друзів? (так, декілька, одного, ні);
2. Чи є у класі, з якими в тебе непорозуміння? (так, декілька, один, немає);
3. Наскільки твоя думка співпадає з думкою однокласників? (співпадає по всім поняттям, інколи співпадає, інколи ні, не співпадає, не можу сказати);
4. Чи обговорюєш ти з однокласниками свої інтереси і захоплення, те, чим займаєшся у вільний час? (так, часто, рідко, ні, ніколи)
5. Як ти оцінюєш свої стосунки з однокласниками? (хороші, нормальні, погані);
6. Якщо ти не знаєш, як вчинити в складній ситуації, чи радишся ти з однокласниками? (завжди раджусь, іноді, ні)
Аналізуючи відповіді, потрібно підрахувати кількість учнів, які обрали певну відповідь, визначити відсоток тих, що свідчать про хороші взаємини з однокласниками, несприятливі стосунки та невизначені.
Під час проведення методики “Закінчи речення” потрібно виявити думки учнів про клас, події, що відбуваються у шкільному житті, тощо.
Учням роздаються аркуші з реченнями, які слід дописати:
1. Мій клас – це …;
2. Мені подобається, коли в класі …;
3. Найбільш мені запам’яталось, коли в класі…;
4. Я хотів би потрапити в клас, в якому…;
5. Якби я був класним керівником нашого класу, то…;
6. У мене кожного разу псується настрій, коли в класі….
Аналізуючи відповіді потрібно визначити кількість учнів, які використали речення скеровані на певний вид дружності класу. Визначити відсоток тих, що свідчать про хороші взаємини з однокласниками, несприятливі стосунки та невизначені.
Під час проведення методики “Переважаюча думка про дружбу та прийнятність в класі” потрібно виявити рівень самооцінки групової згуртованості класного колективу.
Учням роздаються аркуші паперу, в яких вони вказують відповіді на задані питання:
1. Наш клас дуже дружній та згуртований;
2. Наш клас дружний;
3. У нашому класі немає сварок, але кожен існує все по собі;
4. В нашому класі зрідка бувають сварки, але конфліктним його назвати важко;
5. Наш клас не дружний, часто виникають сварки;
6. Наш клас дуже не дружний, важко навчатися в такому класі.
Аналізуючи відповіді потрібно визначити переважаючу думку про рівень згуртованості класу, за допомогою визначення питання на яке дало відповідь найбільша кількість учнів.
2.2 Аналіз практичного дослідження особливостей формування класного колективу учнів старшого шкільного віку
На першому етапі дослідження було проведено соціометрію за якою було виявлено, що в класі є один учень який отримав лише позитивні вибори – це Кордилевський Вадим, а також одна учениця яка отримала лише негативні вибори – це Весельська Ірина. Всі інші учні отримали як позитивні так і негативні вибори.
Під час аналізу соціометричного дослідження в класі було виявлено двох соціометричних зірок в сфері навчальної діяльності, а саме Кордилевський Вадим та Палько Оксана (староста класу – офіційний лідер), а в сфері дозвільної діяльності статус соціометричної зірки лише Кордилевський Вадим. Зв’язки між офіційним та неофіційним лідером під час дослідження виявлено не було. В сфері навчальної діяльності статус “яким надають перевагу” отримали шість учнів, а в сфері дозвільної діяльності десять учнів отримали даний соціометричний статус. В сфері дозвільної діяльності було виявлено одного ізольованого учня – це Весельська Ірина, однак в сфері навчальної діяльності вона отримала соціометричний статус знехтуваної, як і більшість класу.
В класі під час дослідження не було виявлено жодної мікрогрупи як у сфері навчальної, так і дозвільної діяльності, однак виявлено дев’ять взаємовиборів у сфері навчання та вісім у сфері дозвілля.
Діти зі статусом знехтувані та ізольовані як правило звертають сої вибори на учнів зі соціометричним статусом яким надають перевагу та учням зі статусом соціометричних зірок, у сферах навчальної та дозвільної діяльності. Учні які отримали статус соціометричних зірок та яким надають перевагу віддають соціометричні вибори учням усіх статусних груп. Учні у своїх виборах проявляють відносну стійкість, так як майже всі учні зберігають свої соціометричні вибори в дослідженнях, однак в багатьох випадках, у сферах навчальної та дозвільної діяльності вони змінюються у виборах, в той же час майже не спостерігається протилежність виборів у вищезгаданих сферах. При аналізі соціометричного дослідження було виявлено учнів які робили взаємообернені вибори у досліджуваних сферах.
Під час аналізу соціометричного дослідження було виявлено, що в учнів індекс групової згуртованості вищий в сфері навчальної діяльності його показник становить 0,346, а в сфері дозвільної діяльності – 0,301. Отже загальний рівень згуртованості класного колективу зберігає за собою приорітет навчальної діяльності.(Див. Додатки)
За соціометричними показниками можна оцінити згуртованість класного колективу можна оцінити як середній оскільки в ньому зберігаються стійкі зв’язки між його членами. При роботі у даному класному колективі потрібно звернути увагу на покращення відносин у колективі, об’єднання та зміцнення як єдиного колективу у повному розумінні цього визначення. Для цього можна використовувати різні психолого-педагогічні засоби які призначені для згуртування колективу, а саме психолого-корекційна робота, проведення виховних заходів в яких братимуть участь всі учні не залежно від статусу в групі та рівня розвитку учнів.
На другому етапі дослідження учням була запропонована методика самоаналізу “переважаюча думка про дружбу та прийнятність в класі” мета якої полягала у вивченні ставлення учнів до свого класу і їхню думку про рівень його згуртованості. Під час аналізу проведеного дослідження було виявлено, що учні в більшій мірі обирають відповідь середнього рівня згуртованості, “у нашому класі не має сварок, але кожний існує сам по собі” - шість учнів, однак інші вибори учнів становлять також значиму цифру, наприклад варіант “наш клас дуже дружний та згуртований” обрали двоє учнів, “наш клас дружний” обрали троє учнів, “в нашому класі виникають сварки, але конфліктним його назвати важко” обрали чотири учні і лише один учень наголосив на тому, що клас є не дружним і в ньому важко навчатися. З даних відповідей ми бачимо, що самооцінка рівня дружності класу є досить не високою в розумінні учнів. Більша частина класу обрала посередні та негативні вибори відносно дружності колективу. В цьому випадку потрібна активна робота зі згуртування колективу, так як по-перше такий рівень самооцінки може активно знижувати дійсний рівень згуртованості класу, а по-друге в ньому буде важко формувати повноцінний колектив. Процес формування колективу в класі на даному етапі для класного керівника та шкільного психолога має стати нагальним питанням, так як у класі виникає можливість псування відносин у колективі.
| 1. | + | + | ||||
| 2. | + | + | + | |||
| 3. | + | + | + | + | + | + |
| 4. | + | + | + | + | ||
| 5. | ||||||
| 6. | + |
На третьому етапі дослідження учням було запропоновано методику творчої думки про клас, мета якої полягала у вивченні думок учнів відносно їхнього класу.
| 1. | + | + | 0 | - | - | + | + | 0 | + | 0 | - | - | - | 0 | + | + | + | - |
| 2. | + | 0 | + | 0 | 0 | + | + | - | + | 0 | + | + | + | + | - | + | - | |
| 3. | + | + | + | + | - | + | 0 | + | + | + | + | + | - | |||||
| 4. | + | + | - | + | + | + | - | + | + | - | - | - | + | + | - | |||
| 5. | + | + | + | - | + | + | + | - | + | - | + | + | + | + | - | - | ||
| 6. | + | - | 0 | + | + | - | + | 0 | + | - | + | - | - | + | - | |||
| 7. | 0 | + | - | - | + | + | + | - | + | 0 | + | 0 | + | + | - | + | - |
Умовні позначення: + позитивна думка про клас; 0 нейтральна думка; - негативна думка.
Під час аналізу результатів дослідження було виявлено, що учні по різному ставляться до тих чи інших питань. Відповіді учнів які виявилися позитивними по відношенню до класу та становлення повноцінного колективу були оцінені як позитивні, відповіді які не стосувалися класу, або відносин в ньому, були оцінені як нейтральні, а відповіді які описували позитивні сторони класу, отримали позитивні прагнення відносно побудови класного колективу оцінені позитивно.
Як бачимо позитивних відповідей набагато більше, ніж нейтральних чи негативних. Загалом учнів які висловили свою думку в більшій мірі позитивно в класі одинадцять, учнів які висували нейтральні ідеї, або в рівній кількості цих ідей, що унеможливлює відношення їх до групи з певною думкою, було двоє, учнів які проявляли негативні думки – п’ять. З якісного аналізу даних було виявлено, що учні бачать можливу перспективу для покращення розвитку взаємовідносин в класі, оскільки у відповідях вони пропонували ідеї по згуртуванню класного колективу, звертали увагу на події які об’єднують їх як класний колектив. Учні, подекуди, розуміють, що потрібно зробити, щоб клас став колективом наприклад нікого не обговорювати, не пліткувати не битися, не влаштовувати сварок, проводити більше виховних заходів. Учням подобається коли в класі всі дружать, все добре, всі миряться, спільні святкування днів народження та свят іменинників, проводження виховних заходів. Підліткам не подобається коли в класі бійки та сварки, коли класний керівник ставиться до них погано, коли когось обговорюють. Учні, на рівні своєї творчості, прагнуть до згуртування класного колективу і в цьому їм мають допомогти класний керівник та шкільний психолог.
На четвертому етапі дослідження учням була запропонована анкета з метою вивчення взаємин в класному колективі.
| №/у | 1. | 2. | 3. | 4. | 5. | 6. | 7. | 8. | 9. | 10. | 11. | 12. | 13. | 14. | 15. | 16. | 17. | 18. |
| 1. | + | + | + | + | + | 0 | + | + | + | + | + | 0 | + | + | + | + | 0 | - |
| 2. | 0 | 0 | 0 | - | - | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | - | 0 | - | - | - | - | - | 0 |
| 3. | 0 | - | 0 | + | + | - | 0 | 0 | 0 | 0 | + | - | - | 0 | 0 | + | + | - |
| 4. | 0 | - | + | + | + | 0 | + | 0 | + | + | 0 | 0 | 0 | + | + | + | + | + |
| 5. | + | - | 0 | + | + | 0 | - | + | + | + | + | + | - | + | + | + | + | 0 |
| 6. | 0 | 0 | 0 | - | + | 0 | 0 | - | 0 | + | 0 | 0 | - | + | + | + | + | - |
Умовні позначення: + позитивна відповідь на питання анкети; 0 нейтральна або посередня відповідь; - негативна відповідь.
Отже ми бачимо, що і в цьому дослідженні позитивні наміри учнів (47) перевищують число нейтральних (38) та негативних (23).
Якщо проаналізувати відповіді на окремі питання то можна побачити, що в більшості учнів досліджуваного класу мають в ньому друзів або близьких людей, а отже і клас можна назвати досить згуртованим хоча б на рівні окремих його членів. В другому питанні ми бачимо, що більша кількість учнів обрала одного учня класу з яким в неї виникають негаразди у міжособистісному відношенні, що на мою думку є нормальним. З наступного питання ми бачимо, що думки підлітків збігаються не часто, однак ж п’ять учнів які вважають, що думки класу і їхні особисті думки збігаються набагато частіше ніж вважає більшість класу. В наступному питанні учні, в більшості свого складу, дають позитивну відповідь на питання обговорення дозвільної діяльності. Більшість учнів оцінює взаємовідносини в класі як хороші. В останньому питанні учні, з перевагою в два вибори, проявляють самостійність у вирішенні складних ситуацій, так як відповіли, що тільки іноді радяться з приводу цих питань. За даним дослідженням можна оцінити рівень взаємин в класі як добрі.
Завершальним етапом дослідження стало спостереження. Під час спостереження за взаємовідносинами учнів у класі та за процесом формування класного колективу було виявлено, що під час навчання та на перервах учні активно спілкуються між собою, радяться з тих чи інших питань, обговорюють ті чи інші аспекти навчальної та дозвільної діяльності, спілкування проходить в доброзичливому дусі та на неформальному рівні в досить позитивних тонах. Разом вирішують питання про організацію оформлення стінгазет та участі в постановках виховних заходів. В конфліктні ситуації намагаються не вступати, коли ж вони виникають, намагаються всім класом їх вирішувати. Деякі учні класу намагаються домінувати над іншими, а деякі віддають їм керівні позиції, хоча явної боротьби за керівні позиції в класі не має. Іноді в ході спільної навчальної діяльності, учні вирішують певні питання самостійно, не керуючись колективною думкою, або спільними інтересами, проте частіше у навчальній та дозвільній діяльності вони вдаються до вирішення питань колективним шляхом. Отже можна стверджувати, що рівень згуртованості класу є досить не поганим.
Висновок
У останнє десятиліття розвитку психологічної науки проблеми колективу, здавалося б, втратили актуальність. Майже припинилися дослідження колективу і процесів, що відбуваються в ньому. Але на сучасному етапі ми бачимо, що без колективної ідеї, особливо в школі, не обійтися. Хочемо ми цього чи ні, але колектив має великий виховний потенціал. Саме через класний колектив учнями привласнюються суспільні цінності. Така оцінка ролі колективу знов зробила його вивчення актуальним.
У дослідженні було розглянуто з теоретичних позицій структуру, закономірності функціонування і розвитку взаємовідносин. Приділено серйозну увагу рівню сформованості міжособистісних відносин у класі. Коротко узагальнюючи все вищесказане, можна відзначити, що структуризація взаємовідносин в колективі можливі двома шляхами: по-перше на основі емоційних переваг, а, по-друге, через встановлення референтних відносин. Переваги виражають вибірковість вибору, референтні стосунки засновані на «значущості, що пов'язує суб'єкта з іншою людиною або групою осіб» і є показником ціннісних орієнтацій особи. Іншими словами, хто привабливий для підлітка, той і впливає на формування його особистості. Практика показує, що в класі завжди одні діти є референтними для інших. Таким чином, однокласники впливають на розвиток один одного.
Якщо для виявлення структури класу вистачає соціометричного дослідження, то аналіз взаємовідносин в даному класі, можливий тільки з використанням модифікованих методів психологічних досліджень, що враховують різні аспекти становлення колективної свідомості.
У колективі складається особливе відношення до спільної діяльності і глибокі міжособистісні відносини. Все це виявляється в психологічному кліматі колективу. При порушенні спільної діяльності психологічний клімат може погіршати, і це стане помітним по взаєминах дітей.
В результаті психологічного дослідження, проведеного в 8 класі Малошкарівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, було виявлено, що рівень сформованості класного колективу стоїть на досить високому рівні, а отже має великий виховний потенціал та перспективу для свого подальшого розвитку. Дослідження показало, що високий рівень розвитку класного колективу забезпечує повноцінне формування гармонійно розвиненої особистості.
Дослідження особливостей взаємовідносин в класному колективі може бути використання класним керівником та шкільним психологом для правильного формування в учнів розуміння необхідності спільної діяльності. Особливо в умовах сучасного суспільства коли колективізм відходить на задній план, а постає питання про формування індивідуальних рис особистості, проблема взаємовідносин підліткового колективу як можливості входження підлітка в суспільство потребує подальшого розвитку. Вчитель, класний керівник та шкільний психолог повинні розуміти, що значення класного колективу для підлітка дуже важливе, воно пов’язане з повноцінним формуванням його особистості, та становлення його в суспільстві як повноцінного його члена.
Список використаної літератури
1. Аникеева. Н.П. Учителю о психологическом климате в коллективе. – М.,1983.
2. Введення в психологию / Под общ. ред. Петровського А.В. - М., 1996.
3. Донцов А.И. О понятии группы в социальной психологии //Социальная психология: Хрестоматия /Сост. Е. П. Белинськая, О. А. Тихомандрицкая - М,2003.
5. Драгунова Т. Старший подросток. – М., 1976;
6. Кон И.С. Открытие «Я».- М.,1978;
7. Коломинский Я.Л. Психология межличностных отношений в детском коллективе. – М., 1969.
8. Немов Р.С. Психология. У 3 кн. - М., 2003, Кн. 1;
9. Массен П., Конджер Д, Каган Дж., Х'юстон А. Развитие личности ребенка //психология подростка / сост. Ю.И. Фролов. – М., 1997
10. Петровський А.В. Психологическая теория коллектива. – М., 1979;
11. Синягин Ю.В. Динамика процесса коллективообразования // Вопросы психологии, 1992 № 1.
12. Фридман Л.М., Пушкина Т.А., Каплунович и.Я. Изучение личности учащегося и ученических. – М., 1988;