Практична психологія як наукова дисципліна

Зміст

1. Чи має практична психологія свої специфічні завдання?

2. Які фактори визначають особливості життєвої ситуації особистості (групи)?

3. Яке основне призначення психокорекційної роботи практичного психолога?

4. Чи існують відмінності в підготовці практичних психологів для різних соціальних сфер?

5. Які основні функції практичного психолога у сферах державної служби та політики?

Список використаних джерел

Мабуть, перша галузь, де відчувається масова потреба у практичній психології, є освіта. Тут відбуваються бурхливі процеси становлення нової педагогіки, яка неможлива без ґрунтовного знання про індивідуальність вихованця (учня). Необхідність диференціації та індивідуалізації навчання, застосування новітніх методів виховання, стимулювання саморозвитку учнів вимагає залучення психолога до навчально-виховного процесу.

Різноманітними є функції психологів, які працюють у Збройних Силах. Передусім - це відбір претендентів на різні армійські спеціальності; особливо це стосується пілотів, операторів радіолокаційних станцій, моряків, вояків мобільних сил та ін.

Важливий напрям роботи військових психологів - соціальне-психологічне забезпечення боєздатності підрозділів. Шляхом соціально-психологічного обстеження виявляються оптимальний склад та розподіл функцій між членами екіпажу або підрозділу. Основні види роботи - психодіагностика, консультування, включене спостереження.

Спеціалісти з політичної психологи, як правило, працюють в інформаційних або соціологічних центрах різних партій, політичних угруповань або командах окремих політичних лідерів. Змістом їхньої роботи є аналіз документів, даних соціологічних та соціально-психологічних опитувань, поведінки тих чи інших лідерів або груп. На основі отриманих даних психолог готує рекомендації з різних питань політичної діяльності: стратегія передвиборчої боротьби, імідж політичного лідера або партії, випуск листівок, агітаційних плакатів та іншої ідеологічної продукції. В основному робота практикуючого психолога тут - це робота консультанта або радника [2, с.69].

Праця з сімейного консультування та сімейної терапії ведеться в основному на приватній основі. Основне завдання психолога - розв'язання сімейних конфліктів, вирішення питань виховання дітей у сім'ї, сексуальні проблеми клієнтів. Як правило, для розв'язку багатьох проблем, що з ними звертаються клієнти, достатньо двох-трьох зустрічей. Лише в окремих випадках психолог проводить індивідуальну психокорекційну роботу.

За прикладом розвинутих країн у нас відкриваються психореабілітаційні та соціально-реабілітаційні центри для осіб, які вийшли з ув'язнення, наркоманів, безробітних, безпритульних та ін. Зміст роботи психолога там - психологічна реабілітація та психокорекція особистості людини, вгамування посттравматичних стресів, негативних установок, агресії, нав'язливих станів, акцентуацій характеру. Цей вид професійної діяльності називають ще клінічною психологією.

Як бачимо, навіть короткий опис видів професійної діяльності спеціалістів, основним предметом яких є психічне життя людини, свідчить про досить широкий спектр функцій, методів і прийомів їхньої роботи. Назви посад, що вони обіймають, можуть бути різними: консультант, терапевт, соціальний працівник, радник. Разом із тим спільною основою перелічених видів професійної діяльності є практична психологія. Тому всі ці фахівці можуть бути названі практикуючими психологами.

Психологія та поведінка окремої людини як особистості істотно залежить від соціального середовища. Останнє являє собою складно влаштоване суспільство, в якому люди об'єднані одне з одним у численні, різноманітні, більш або менш стійкі з'єднання, звані групами. Серед таких груп можна виділити великі та малі. Великі представлені державами, націями, народностями, партіями, класами, іншими соціальними спільнотами, які виділяються за професійними, економічними, релігійними, культурними, освітніми, віковими, статевими та багатьма іншими ознаками. Через ці групи опосередковано здійснюється вплив ідеології суспільства на психологію людей, які їх складають [1, с.48].

Безпосереднім провідником впливу суспільства та великих соціальних груп на індивіда є мала група. Вона являє собою невелике об'єднання людей (від 2-3 до 20-30 чоловік), які зайняті якою-небудь спільною справою та знаходяться в безпосередніх взаєминах одне з одним. Мала група - це елементарний осередок суспільства. У ньому людина проводить більшу частину свого життя. Відоме твердження про залежність психології та поведінки особистості від соціального середовища правильніше було б сформулювати як тезу про залежність особистості від психології та стосунків, які існують у малих групах. Прикладами малих груп, найбільш значущих для людини, є сім'я, шкільний клас, трудовий колектив, товариство близьких друзів, приятелів і т.д.

Малу групу характеризує психологічна та поведінкова спільність її членів, яка виділяє й відособлює групу, робить її відносно автономним соціально-психологічним утворенням. Ця спільність може виявлятися за різними характеристиками - від чисто зовнішніх (наприклад, територіальна спільність людей як сусідів) до досить глибоких внутрішніх (наприклад, члени однієї сім'ї). Ступінь психологічної спільності визначає згуртованість групи - одну з основних характеристик рівня її соціально-психологічного розвитку.

Малі групи можуть бути різними за величиною, характером та структурою стосунків, що існують між її членами, за індивідуальним складом, особливостями цінностей, норм та правил взаємин, які поділяються учасниками, а також міжособистісними стосунками, цілями й змістом діяльності. Кількісний склад групи по-науковому називається її розміром, індивідуальний - композицією. Структуру міжособистісного спілкування, або обміну діловою та особистісною інформацією, йменують каналами комунікацій, етико-емоційний тон міжособистісних відносин - психологічним кліматом групи. Загальні правила поведінки, яких дотримуються члени групи, називають груповими нормами. Усі ці характеристики являють собою основні параметри, за якими виділяють, розділяють та вивчають малі групи в соціальній психології [3, с.42].

Особлива увага в ході соціально-психологічного вивчення груп і колективів приділяється взаєминам. Вони, у свою чергу, діляться на офіційні та неофіційні, стосунки керівництва й підпорядкування (зокрема, лідерства), ділові й особисті, раціональні та емоційні.

Офіційними називають стосунки, які виникають поміж людьми на підставі посади. Вони фіксуються законом, регулюються затвердженими офіційно положеннями, відповідними правилами та нормами. На відміну від них неофіційні стосунки складаються на базі особистих, або приватних, взаємин людей. Для них не існує відповідної юридичної основи, загальноприйнятих законів, твердо встановлених норм.

Ділові стосунки виникають у зв'язку зі спільною роботою або з її приводу, а особисті - як відносини, що складаються між людьми незалежно від роботи, яка виконується.

У раціональних міжособистісних відносинах на перший план виступають знання людей одне про одного та об'єктивні оцінки, які їм дає оточення. Емоційні стосунки - це, навпаки, оцінки суб'єктивні, що ґрунтуються на особистому, індивідуальному сприйманні людини людиною. Такі стосунки обов'язково супроводжуються позитивними або негативними емоціями; вони далеко не завжди ґрунтуються на реальній, об'єктивній інформації про людину.

Взаємини керівництва та підпорядкування ми вже стисло розглянули на прикладі лідерства.

Міжособистісні стосунки в групі можна розглядати в статиці, в тому вигляді, в якому вони сформувалися на даний момент, та в динаміці, тобто в процесі розвитку. У першому випадку аналізуються особливості існуючої системи стосунків, у другому - закони їх перетворення та розвитку. Ці два підходи часто сусідять один з одним, взаємно доповнюють один одного, і це характерне, зокрема, для подальшого розгляду їх у посібнику.

Стосунки в групах закономірно змінюються. Спочатку, на початковому етапі групового розвитку, вони бувають відносно байдужими (люди, які не знають або мало знають одне одного, не можуть відразу визначитися у ставленні один до одного), потім можуть ставати конфліктними, а при сприятливих умовах перетворюватися на колективістські. Усе це відбувається, як правило, за порівняно короткий час, протягом якого індивіди, що складають групу, не можуть змінитися як особистості [5, с.85]. Як погодити складну динаміку та ситуативну мінливість внутрішньогрупових стосунків із відносною особистісною стійкістю?

Це можна зробити, передбачивши залежність міжособистісних взаємин не тільки від включених у них людей, а й і від соціальних ситуацій, в яких ці стосунки формуються та розвиваються, тобто якщо стати на позиції інтеракціонізму в інтерпретації поведінки та стосунків особистості. Згідно з інтеракціоністською теорією особистість, будучи внутрішньо відносно стійкою у своїх базових властивостях, зовні може проявляти себе по-різному в залежності від обставин.

У кожної людини є свої позитивні й негативні риси, свої особливі достоїнства та вади. Те, якою стороною, позитивною або негативною, вона виступає у взаєминах із людьми, залежить від цих людей та соціального оточення, від особливостей групи, в яку вона включена в даний момент. Інакше кажучи, поведінка людини в групі визначена не тільки особистістю, але й особливостями групи.

Помічена така закономірність: чим ближче за рівнем свого розвитку група знаходиться до колективу, тим більш сприятливі умови вона створює для прояву кращих сторін особистості та гальмування того, що в ній є гіршого. І навпаки, чим далі група за рівнем свого розвитку перебуває від колективу та чим ближче знаходиться до корпорації (так називають групу, в якій складаються стосунки, протилежні колективістським), тим більші можливості вона надає для вияву в системі взаємин гірших якостей особистості з одночасним гальмуванням кращих особистісних прагнень.

У розвиненому колективі завдяки особливим нормам стосунків, що сприяють вияву кращих сторін в особистості та перешкоджають прояву гірших, людина вимушена поводитися позитивно у ставленні до товаришів по групі. У корпорації, навпаки, часто заохочуються індивідуалістичні схильності, і групова мораль, характерна для таких малих груп, змушує індивідів із метою самозахисту та відстоювання своїх особистих інтересів проявляти себе в системі взаємин із гіршої сторони [4, с.64].

Однак загалом стосунки в малій групі не зводяться до діадичних, оскільки для кожної пари навмання взятих людей можна виділити значущих для них інших членів тієї самої малої групи, стосунки яких до кожного члена цієї пари впливають, в свою чергу, на їхні особисті стосунки. Отже, парні стосунки завжди будуються з урахуванням стосунків з іншими людьми, які оточують цю пару.

Психологічна корекція і психотерапія (поряд із психологічним консультуванням) є вадами психологічної допомоги. На відміну від психологічного консультування вони передбачають більш активний цілеспрямований вплив на особистісний, поведінковий та інтелектуальний рівні функціонування людини і, як правило, потребують більшого часу для здійснення.

Психологічна корекція являє собою тактовне втручання у процеси психічного і особистісного розвитку людини з метою виправлення відхилень у цих процесах і часто справляє вплив не лише на особистість, а й на її оточення, організацію життєдіяльності.

Важливими ознаками психологічної корекції є дискретність і орієнтація на вікові норми. Дискретність означає вплив психолога на відносно незалежні конкретні складові внутрішнього світу людини. Вплив здійснюється на основі теоретичних уявлень про норми перебігу пізнавальних та емоційних процесів, про норми цілеутворення в тому чи іншому віковому періоді. Орієнтація на вікові норми визначає компонент корекційного впливу (переважно діти, підлітки, юнацтво) та використання психодіагностичних методик.

Завдання психологічної корекції формулюються залежно від свого адресату - дитини з аномальним розвитком чи особистості, яка має певні відхилення і труднощі в межах психологічної норми [3, с.44].

Вона також визначається змістом корекційної роботи:

корекція розумового розвитку;