Про практичність соціальної психології
Прагнення черпати матеріал для широких теоретичних узагальнень у реальному житті логічно ставить сучасну соціальну психологію перед необхідністю відповіді на ключові й досить перспективні проблеми, пов'язані з тим, що прийнято визначати, як духовне життя, моральний стан суспільства. До цього підштовхує й логіка подальшого розвитку теоретичної думки й саме життя, що виконує функцію "соціальної стимуляції знання".
Фактично, рух у цьому напрямку вже відбувається. Про це може свідчити стійка тенденція, що намітилася в прикладних дослідженнях базових відносин людини в сучасному світі до: себе, іншим людям, природі, власній праці й миру в цілому.
До теперішнього часу можна констатувати висування людьми на перший план етичного аспекту цих відносин, переживання їх як "правильних" або "неправильних", бажаність-небажаність об'єкта відносини, сприйняття його як прояву зла або добра, і, отже - як улюбленого або ненависного.
Причиною цьому той факт, що у всіляких областях людського життя згадане зрушення вже реально здійснюється, незалежно від того, уписується він в існуючі парадигми, чи ні. І прикладна соціальна психологія чуйно на це реагує. Особливість описаної вище тенденції полягає в тім, що мова йде не просто про дослідження чергового об'єкта, "моді на нього", а про введення в контекст усього соціально-психологічного дослідження базової, загальної, фонової характеристики людського існування, про самий його зміст. Саме в цьому зв'язку виникає найважливіша проблема методологічного аналізу й перегляду самого поняття практичності соціальної психології як науки.
Основна соціальна функція науки аналогічна головної функції інтелекту - вирішувати спочатку в ідеальному, а потім і матеріальному плані завдання, поєднувані одною метою: поліпшити якість життя суспільства й окремих громадян, зробити її більше безпечної, тривалої, комфортабельної, щасливої, як би суб'єктивно це щастя не визначалося. Звідси високий авторитет природних і технічних наук, що зуміли створити для масового користування відповідному досягненню цієї мети види товарів, ліків, засобів транспорту, зв'язки й озброєння.
Із цього погляду досягнення психології й соціальної психології поки набагато більше скромні. Почасти це можна, видимо, пояснити пануванням сцієнтистських установок, які виключають стратегічне бачення вченими загального контексту й наслідків своєї діяльності. Традиційно соціальні психологи, так само як раніше генетики, мало замислювалися над цим питанням. Вони прагнули вирішувати оперативні завдання, поставлені замовником, виконати роль соціального технолога. Їхньої мети були як правило інструментальними, тактичними, як маніпулятор. Кращий приклад цьому - промислова соціальна психологія. Тим часом об'єкт, з яким працює психолог - психіка людини - припускає саме глобальний підхід. Це нині не абстрактна моралізаторська догма, а сугубо практичний історичний імператив.
В остаточному підсумку більше інструментальним і ефективним є стратегічно орієнтоване соціально-психологічне знання. Це - знання, що сприяє розгортанню соціального як морального на всіх рівнях соціальної системи в процесі об'єктивного (тобто неминучого, "примусово" діючого) морального виховання й самовиховання людства.
Теоретичні й емпіричні аргументи на користь цього положення такі.
Спеціально пророблений автором етимологічний аналіз поняття "соціальне" у різних мовах показує, що його ядро становить значення миролюбства, взаємодопомозі й лагідності.
Дієслово латинської мови "sociare" означає "з'єднувати, поєднувати", а також "спільно діяти, уживати". Похідне від нього "sociu.s" (загальний, спільний) має й інше значення - "товариш, компаньйон". У російській мові слово "товариш" також мало подібний сенс - "який бере участь спільно в товарній справі". У німецькій мові Gesellschaft (суспільство) походить від "gesellen" (приєднуватися до кого-небудь), "Geselle" (товариш по роботі). Англійське слово "society" - це термін, що означає й суспільство в широкому змісті й акціонерній компанії. Похідне від нього "sociabilis" означає "товариський, миролюбний". У японській мові ієрогліф "людина" (похідні від нього "соціальний", "суспільний") зображується двома, що як би опираються один на одного штрихами, на думку філологів передавальний той же зміст взаємозалежності й взаємодопомозі.
Цей зміст "соціального" відсутній у парадигмі пояснення, де, нагадаємо, "соціальне" означає просто присутність іншої людини як стимулу. У деклараціях західноєвропейських реформаторів цієї парадигми, що підвергнули це розуміння "соціального" різкій критиці, "соціальне" означає "символічно виражене" і детерміноване суспільством. У парадигмі "розкриття" - вороже, конфронтуюче індивідуальному. У парадигмі "розуміння" - детермінована культурою здатність устати на місце іншої людини. У парадигмі "перетворення" - спільно створений, створюване або належне бути створеним.
Потенційно саме це останнє трактування "соціального" може лягти в основу більше глибокого змісту. Продовжуючи цю лінію, можна затверджувати, що моральне ("миролюбне) є модус існування соціального як загальної залежності людей друг від друга. Звідси регулятивність морального як прояву психічного на вищому рівні, тому що психічне є не тільки спосіб і форма відбиття, але й форма існування соціального, спосіб соціальної регуляції й соціального керування.
Соціальне, отже, по суті своєї наповнено етичним змістом, на що перетворив у свій час увага С.Л. Рубинштейн, сказавши, що "відношення до іншої людини, до людей становить основну тканину людського життя, її серцевину". До визнання цього факту кожної окремої людини рано або пізно приводить його особистий життєвий досвід, а людство - його історія, про що ми неодноразово вже говорили.
Аналізуючи обмін оцінками як невід'ємну частину соціального процесу, можна виявити одну важливу й поки мало розкриту в соціальній психології сторону марксистського аналізу суспільства. Мова йде про відкриття феномена "виштовхування" соціальною системою для своєї регуляції в багатоаспектному процесі "суспільного обміну речовин" якихось підстав, що забезпечують функціонування того або іншого аспекту. Так, умовою регуляції економічного, товарного обміну є "виштовхнута" міра вартості. Механіка її дії виявляється аналогічної й для інших аспектів і породжень соціальної системи, наприклад, мови.
Якщо підійти із цього погляду до загальної мірі соціальних цінностей, то нею на сучасному етапі людської історії виявиться те, що для кожного індивіда було колись основною цінністю, а саме - фізичне виживання, життя, але вже в планетарному масштабі, включаючи саму природу.
Кардинальної важливості обставина полягає при цьому в нерозривній залежності виживання від дотримання моральних принципів соціального, людського життя, про що можуть свідчити наступні факти.
З найбільш просунутих і практично ефективних досліджень в області психотерапії, що давно стала практичною соціальною психологією, добре відомо, що умовою шуканої трансформації особистості, її рятування від недуг, є зміна відносини до себе, що оточує й навколишньому світу убік не тільки їхнього більшого прийняття, але й любові. Досвід різних форм психологічного тренінгу свідчить про те, що найважливішою умовою його ефективності незалежно від соціокультурного контексту є створення атмосфери довіри й взаємоповаги, терпимості. В останні роки у вітчизняній соціальній психології при вивченні спілкування на перший план поступово висуваються моральні норми й цінності. У дослідженнях міжетнічних (тобто між групових) конфліктів єдиним способом його остаточного дозволу виявляється прощення колишнього ворога й побудова відносин з ним після конфлікту на основі взаємного прийняття, довіри й поваги. З досліджень ділової етики відомо, що логіка розвитку міжнародного бізнесу - це логіка твердження в ділових відносинах стандартів такого відношення до партнера, при якому він сприймається не як ворог, а як співучасник у досягненні ділового успіху. У наявних дослідженнях соціальної справедливості ясно демонструється значення моральних принципів під час обговорення будь-яких проблем соціальної взаємодії. Всесвітній екологічний рух, що спочатку сприймалася як примха відірваних від життя інтелігентів, нині є серйозною політичною силою у світі. По суті ж воно демонструє зміну установки утилітаризму й уседозволеності стосовно природи на установку турботи й любові. З досліджень по соціальній психології праці добре відомо, що любов до своєї справи, творче до нього відношення - необхідна умова ефективності, що проявляється в сучасній технології тим помітніше, ніж складніше діяльність.
В емпіричних дослідженнях етнічних конфліктів досить яскраво проявляються соціально-психологічні особливості описуваного процесу. На першому, "героїчному" етапі конфлікту кожна зі сторін, будучи переконана у своїй перемозі, прагне придушити опонента будь-якими засобами, на другому - "тупиковому", обидві сторони, несучі більші втрати, і усвідомивши, що це неможливо, переходять до третього - "переговірному", що може завершитися двома варіантами четвертого: "реконструкції" відносин, якщо це усвідомлення щіре, або "регресії", поновленню конфлікту, якщо переговори розглядаються як тактичний виверт.
В етнічних конфліктах добре помітна дія ще одного класичного феномена - раціоналізації мотивів і поводження, вивченого в практиці психоаналізу. Для нашої теми важливо підкреслити, що раціоналізація в етнічному конфлікті виконує функцію дозволу внутрішнього морального конфлікту між інструментальним, майже зоологічним мотивом: придушити супротивника й загальнолюдською моральною нормою "не убий".
Психологічний рівень особистості, її когнітивна й афективна сфери, таким чином, не самостійний, проміжний і є механічним. Він може обслуговувати: або більше низький - біологічний рівень, що було продемонстровано психоаналізом, або більше високий - соціальний (у викладеному вище розумінні). У наших дослідженнях це було показано на прикладі алкоголізму, об'єкта винятково коштовного для соціальної психології, оскільки це системне явище, що включає всі рівні людського буття: біологічний, психологічний, соціально-психологічний і соціальний. Будучи системної патологією, алкоголізм виявляє на зламуванні цих систем ті їхні закономірності, які в нормі не проявляються.
Психологічні фази розвитку алкоголізму разюче нагадують фази розвитку етнічного конфлікту. На першому "героїчному" етапі "самовдоволеного пияцтва" алкоголік або заперечує, що він хворий, або намагається сам упоратися із хворобою. На другому, "тупиковому" він під тиском обставин визнає нарешті необхідність допомоги й переходить до своєрідного "переговорам" із самим собою, своїми навколишніми, навіть із хворобою. У випадку щирого усвідомлення своєї проблеми в нього формується установка на помірність; якщо це тактичний виверт, то в остаточному підсумку, він ставиться життям перед альтернативою: загинути або вижити.
Однак, якщо він робить вибір на користь життя, те це означає, що він повинен не просто кинути пити, але стати набагато "кращою людиною", чим він був навіть до початку пияцтва, більше моральним, у першу чергу, перебудувати повністю свої базові відносини.
Метод А А (Анонімні Алкоголіки), здатний забезпечити цю реконструкцію, як обов'язкові умови припускає: визнання вищого метафізичного авторитету, як би він не називався (у методі А А - це "Сила, що сильніше за нас"); обов'язкову моральну реконструкцію особистості в новій системі відносин з навколишніми; проходження новим моральним принципам у практичному житті; допомога іншій людині з тією же проблемою.
Викладене вище розуміння практичності соціальної психології й досвід його перевірки в переговірному процесі при дозволі міжетнічних конфліктів, практиці терапії алкоголізму й досвіді міжнародного підприємництва дають підставу для висування наступних двох принципових положень.
Необхідною умовою високої ефективності участі соціальної психології в рішенні соціальних проблем є взаємодія трьох типів знання. Це - знання академічне, або знання вченого; знання прикладне, або знання соціального технолога, і знання життєве, або знання масового учасника, що також безпосередньо беруть участь у перетворенні, для якого часто воно й відбувається.
У сучасній соціальній психології рідкі випадки, коли ці три типи знання сполучаються в одній людині. Не дуже часті й випадки, коли вчений, практик і учасник виробляють загальне подання про цілях і способах перетворення. Набагато більше типові ситуації, коли кожний з них діє сам по собі: учений - тому, що його знання або не релевантні, або він не здатний їх перевести на мову інших двох партнерів; практик - тому, що він, як правило, переконаний, що всі вже знає, що потрібно, з досвіду; учасник - тому, що його ніхто не запитує, або тому, що не цікавиться проблемою й т.п.
Однак, навіть якщо всі троє проявляють готовність діяти спільно, вони позбавлені загальної мови. По більших соціальних проблемах така мова покликана забезпечувати високоякісна науково популярна література.
Друге важливе положення, пов'язане з попередньої, полягає у визнанні виняткової важливості особистого досвіду всіх трьох партнерів у розв'язуваній проблемі. "Експериментальне" (experiential) пізнання, або досвід аналогічного особистого переживання особливо важливі для соціального психолога. В ідеальному ж випадку всі три партнери повинні стати в остаточному підсумку "споживачами" (тобто одночасно виробниками й споживачами знання) загального продукту своєї спільної діяльності, що відповідає вживаному в англомовній літературі терміну "prosumer" - (consumer and producer). Основою для об'єднання цих трьох основних учасників соціальної зміни до кращого повинне стать подібне розуміння природи соціальної взаємодії, його етичної сутності, неминучості взаємозв'язку, взаємозалежності й взаємній відповідальності суб'єктів соціального процесу - індивідів, груп, суспільства і людства.
Хотілося б підкреслити, що пропоноване трактування практичності соціальної психології не тільки не виключає уваги до локальних конкретних проблем, але, навпроти, допомагає розглядати їх у взаємозв'язку, у загальній перспективі. Ряд тенденцій розвитку соціальної психології в 90 ті роки свідчать про реальність такої перспективи.
Перша тенденція полягає в тім, що прикладна соціальна психологія розвивається більш енергійно й інтенс
Друга тенденція полягає в посиленні тих наукових дисциплін, які, будучи по своєму предметі науками про відносини між суб'єктами соціальної взаємодії в якій-небудь конкретній області, приходять до того ж розумінню. Як приклад можна привести крос-культурну психологію, що дійсно кидає "виклик соціальної психології" (саме так називається відома робота. По цьому ж шляху розвивається й організаційна психологія або психологія організаційного розвитку - найбільш потужна галузь психології керування й промислової психології. Можна вказати також, що й російська соціальна психологія, як було показано вище, випробовує на собі вплив тієї ж тенденції переносу центра розвитку в конкретні галузі соціальної психології; соціальну етнічну психологію, соціально-політичну психологію й т.п.
Третя тенденція, що досить енергійно набирає силу в самі останні роки, на відміну від перших двох – розділяючи соціально-психологічне знання - це тенденція, що інтегрує знання в різних областях людської життєдіяльності навколо феноменів, які можна назвати комплексними, системними або інтегральними. У свій час А. Сміт називав їхніми моральними почуттями, чому й присвятив книгу, що вийшла майже одночасно зі знаменитим економічним трактатом про добробут націй. 90е роки без перебільшення можна назвати роками довіри як об'єкта дослідження.
Те, що довіра - найважливіша частина людських відносин, настільки очевидно, що, здавалося б, не вимагає особливих доказів. Це відомо людям усього миру з незапам'ятних часів. На думку антропологів привітальний жест - протягнена вперед рука з розкритою долонею - означав спочатку свідчення для іншої людини: дивися, у мене в руці немає ніякої зброї, я відкритий для мирного діалогу. І нині, незважаючи на винятково розвинену юридичну систему, що забезпечує контрактні, зафіксовані відносини, довіра залишається незамінним компонентом ділових відносин. Більше того, його роль зростає в міру того, як зростає значення відносин і їхня тривалість. Ніж важливіше угода, тим потрібніше довіра.
Досить показова й доля довіри як об'єкта наукового дослідження. Незважаючи на все своє практичне значення, довіру, видимо, здавалося настільки простим явищем, що майже не залучало уваги вчених протягом майже всієї історії людства. Навіть в області етики такі корифеї філософської думки як Платон, Аристотель, Августин, Гегель, Кант, Локк, якщо назвати лише деякі великі імена, присвячували проблемі довіри досить мало уваги в порівнянні з іншими проблемами.
Перший імпульс дослідженням довіри був даний лише в другій половині нашого століття у зв'язку з вивченням конфліктів і міжнародних переговорів, що, у свою чергу, було стимульовано ситуацією холодної війни й протистояння блоків. Потім довіра поступово проникає навіть у риторику державних діячів (згадаємо Рейгана: "Довіряй, але перевіряй").
Бум досліджень довіри в суспільних науках доводиться на 90-ті роки, коли поступово стало з'ясовуватися, що здається простим і самоочевидним об'єкт, подібно денному світлу, містить цілий спектр складних відтінків. Довіра стала вивчатися в різних сферах людського життя: у міжособистісних відносинах, суспільних процесах і, зрозуміло, в економіці, бізнесі. Довіра придбала статус "соціального капіталу", тобто засобу, що забезпечує існування й розвиток суспільства.
На жаль, у вітчизняній сучасній науці практично відсутні фундаментальні дослідження довіри. Виключення становить єдина робота, що з'явилася лише в 1997 р. Тим часом, значення довіри саме в соціально-психологічному плані неможливо переоцінити. Читачеві, знайомому із кризовою ситуацією в Росії, що зложилася після 17 серпня 1998 року, досить відкрити будь-яку газету, де без усякого частотного аналізу помітно як довіра вийшла на одне з перших місць серед ключових слів, відбиваючи девальвацію в країні цього найважливішого соціального капіталу.
Досить показова етимологія терміна. У більшості європейських мов корінь слова - "віра". У російській мові значеннєвий ряд похідних слів досить широкий і показовий: віра, довіра, вірний (правильний, надійний, відданий), перевірка, завірити, засвідчити, напевно й т.д. Відзначимо два змісти: "вірити в що-небудь" і "бути надійним", оскільки саме ці два змісти утворять одне із самих древніх і класичних визначень релігійної віри. Воно належить Апостолові Павлові й говорить: "Віра є впевненість у невидимому й здійснення очікуваного". Зберігаючи ті ж два змісти, воно підкреслює переконаність в існуванні того, чого поки немає в наявності, але обов'язково буде. Психологічно це можна ще визначити як "надійну надію". Однак, незважаючи на високий ступінь надійності, це все-таки надія, тобто позитивний прогноз у ситуації деякої невизначеності, чреватої, відповідно ризиком того, що очікування можуть і не виправдатися. Проте людина вірить. Чому ж "надія вмирає останньої".
Перші дослідники довіри звернули увагу на аналогічну психологічну характеристику довіри й прийшли до висновку про те, що бувають такі ситуації, коли довіряти (хоча б психологічно) вигідніше, ніж не довіряти, незважаючи на можливі розчарування. Часто буває, що просто немає іншого виходу. Типовий приклад: довіра до тому, хто охороняє нас у потенційно небезпечній ситуації. Таким чином, потреба в довірі зв'язується з уразливістю, ситуація невизначеності й оптимізм, надія на краще в іншій людині спонукають до довіри. Хто довіряє покладається тим самим на іншу людину, очікуючи, що той не обдурить, не підведе, говорячи інакше, не порушить морального зобов'язання стосовно того, хто довіряє, беззахисному й вразливому. У свою чергу, хто довіряє теж бере на себе зобов'язання виконати свій моральний борг якщо буде потреба, і ця взаємна довіра стає настигнутою основою для міцного й довгострокового співробітництва. Відповідно, чим коротше угода й більше орієнтація на підпорядкування партнера, перемогу над ним, тим менше потреба в довірі до нього, тим більше акцент на силові, зовнішні гарантії. Такі гарантії звичайно забезпечуються третьою стороною. Гарантії існують і при співробітництві, але мають переважно моральний характер відповідальності за рекомендацію.
Одне з найбільш розгорнутих сучасних наукових визначень довіри в літературі по психології ділових відносин формулюється в такий спосіб.
"Довіра є оптимістичне очікування людини, групи або фірми, що перебувають в умовах уразливості й залежності від іншої людини, іншої групи або фірми в ситуації спільної діяльності або економічного обміну з метою сприяти в остаточному підсумку взаємовигідному співробітництву сторін. При недоліку ефективних договірних, юридичних або суспільних засобів, що забезпечують дотримання зобов'язань, довіра опирається на добровільно прийняте на себе зобов'язання тих, кому довіряють захищати права й інтереси всіх сторін, що беруть участь у взаємодії". Це по необхідності деталізоване визначення має й іншу, більше коротку і ясну форму: "Довіра є опора людини, групи або фірми на добровільно прийняте на себе зобов'язання іншою людиною, фірмою або групою визнавати й захищати права й інтереси всіх сторін, що беруть участь у спільній діяльності або економічному обміні".
Важливим кроком є спроба Л. Хосмера сформулювати сучасні "всесвітні" принципи ділового поводження, орієнтовані на довіру як на свою основу, опираючись на минулу перевірку теорією й практикою аксіоми світової філософської думки. Таких принципів і, відповідно, аксіом виявилося десять.
1. "Ніколи не роби того, що не у твоїх довгострокових інтересах або інтересах твоєї компанії". Принцип заснований на навчанні давньогрецької філософії (Протагор) про особисті інтереси, що сполучаються з інтересами інших людей і розходженні між інтересами довгостроковими й короткостроковими.
2. "Ніколи не роби того, про що не можна було б сказати, що ця дія чесна, відкрита й щира, про яку можна було б з гордістю оголосити на всю країну в пресі й по телебаченню". Принцип заснований на поглядах Аристотеля й Платона про особисті чесноти: чесності, відкритості, помірності й т.п.
3. "Ніколи не роби того, що не є добро, що не сприяє формуванню почуття ліктя, почуття того, що всі ми працюємо на одну загальну мету". Принцип заснований на заповідях всесвітніх релігій (Августин), що призивають до добра й жалю.
4. "Ніколи не роби того, що порушує закон, тому що в законі представлені мінімальні моральні норми суспільства". Принцип заснований на навчанні Гоббса й Локка про роль держави як арбітра в конкуренції між людьми за блага.
5. "Ніколи не роби того, що не веде до більшого блага, ніж шкоді для суспільства, у якому ти живеш". Принцип заснований на етиці утилітаризму (практичній користі морального поводження), розробленої Бентамом і Миллем.
6. "Ніколи не роби того, чого ти не бажав би рекомендувати робити іншим, які опинилися в схожій ситуації." Принцип заснований на категоричному імперативі Канта, у якому декларується знамените правило про універсальну, загальну норму.
7. "Ніколи не роби того, що ущемляє встановлені права інших". Принцип заснований на поглядах Руссо й Джефферсона на права особистості.
8. "Завжди надходь так, щоб максимізувати прибуток у рамках закону, вимог ринку й з повним обліком витрат, тому що максимальний прибуток при дотриманні цих умов свідчить про найбільшу ефективність виробництва". Принцип заснований на економічній теорії Сміта й навчанні Парето про оптимальну угоду.
9. "Ніколи не роби того, що могло б ушкодити слабим у нашому суспільстві". Принцип заснований на правилі розподільної справедливості Ролса.
10. "Ніколи не роби того, що перешкоджало б праву іншої людини на саморозвиток і самореалізацію". Принцип заснований на теорії Нозика про розширення ступеня свободи особи, необхідної для розвитку суспільства.
Не маючи можливості тут зупинятися на характеристиці досліджень довіри, де виявляється його структура, фази формування, детермінанти й т.п., проте перелічимо хоча б виявлені фактори, що сприяють формуванню довіри й перешкоджають йому, оскільки вони красномовно підтверджують висновок про найважливіше значення подібних інтегральних феноменів для розвитку соціальної психології як практичної науки.
Фактори, що сприяють установленню довіри в ділових відносинах. У сучасній науковій літературі їх аналізують на міжособистісному рівні й на більше високому й широкому рівні - організації або суспільства. До факторів міжособистісного рівня ставляться наступні необхідні характеристики й оцінки того, кому довіряють.
1. Порядність - репутація чесному й вірного своєму слову людини.
2. Компетентність - володіння спеціальними знаннями й навичками міжособистісного спілкування, необхідними для виконання зобов'язань.
3. Послідовність - надійність, передбачуваність і здоровий глузд у різних ситуаціях.
4. Лояльність - доброзичливість, або готовність захистити, підтримати й побадьорити інших.
5. Відкритість - психологічна доступність, або готовність вільно ділитися з іншими ідеями й інформацією.
Відзначимо подумки, що з п'яти названих характеристик чотири (крім професійної компетентності) ставляться до етичних властивостей особистості.
На рівні більше широких соціальних структур виділяють три основних джерела або фактора, що обумовлюють формування довіри.
1. Процес взаємодії. До його початку з'ясовується минулий досвід і репутація людини у взаємодії з іншими людьми.
2. Психологічна, особистісна подібність, спільність поділюваних соціокультурних норм і очікувань.
3. Соціальні інститути. Наявність формальної системи, третьої сторони, що гарантує ступінь професіоналізму. До цим трьох джерелам варто додати ще один.
4. Загальний рівень довіри між людьми, досягнутий у даній соціальній системі, або загальний обсяг довіри як "соціального капіталу".
Із цього погляду, довіра є "виникаюче в даному співтоваристві очікування в одних людей від інших нормального, чесного й поводження, що співробітничає, заснованого на загальноприйнятих нормах".
Фактори, що перешкоджають формуванню довіри або руйнують її, установити тепер досить неважко, оскільки вони являють собою або відсутність перерахованих вище позитивних факторів, або їхній недостатній розвиток. Резюмуючи, можна затверджувати, що, відповідно, не буде викликати довіри партнер, що ненадійний, непорядний, закритий у спілкуванні, некомпетентний, непередбачений, нелояльний. Ці негативні властивості будуть збільшуватися загальним низьким рівнем довіри між людьми в даному суспільстві ("Кожний за себе, один Бог за всіх"); відсутністю соціальних інститутів, суспільної й корпоративної думки, здатних виконати роль арбітра; розбіжністю щодо загальноприйнятих норм і етичних принципів ділового поводження; зневагою до власної репутації.
Не потрібно особливих досліджень, щоб переконатися в універсальності названих вище позитивних і негативних факторів для будь-якої культури. Згадаємо однак, що в деяких проведених емпіричних крос-культурних дослідженнях дане положення було переконливо підтверджене.
Таким чином, незалежно від того, чи досліджуємо ми еволюцію теоретичної або практичної соціальної психології, ми незмінно доходимо висновку про принципову важливість того, що було нами назване духовним, аспектом соціальної взаємодії. Соціальна психологія більшу частину XX століття приділяло йому вкрай недостатню увагу. Конструктивна частина її критики, мабуть, повинна з однієї сторони удержати те безсумнівно коштовне, що було накопичено - з одного боку, і відкрити нові перспективи з обліком зроблених "плідних помилок" - з іншого.
Література
1.Шестопал Є.Б. Нариси політичної психології. - К., 1998.
2.Шефер Б., Шледер Б. Социальная идентичность и групповое сознание как медиаторы межгруппового поведения // Психологический журнал. 1993. № 1.
3.Шибутані Т. Соціальна психологія. - К., 2005
4.Скрипкина Т.П. Психология доверия. - Ростов н/Д., 1998.
5.Лебедева Н.М. Введение в этническую и кросс-культурную психологию. – М., 1998.