Філософські погляди Юнга

Зміст

Завдання контрольної роботи. 3

1 Карл Густав Юнг та його внесок до психології 5

2 Тестові завдання. 11

Список використанної літератури. 20

/. Здійсніть реферативне дослідження.

До першого питання

потрібно зробити дослідження про будь якого відомого психолога який зробив внесок до психології як науки. Можна писати про всіх окрім Фрейда, Рубінштейна, Виготського.

II. Виконайте тестові завдання по пів сторінки на кожну відповідь обґрунтовуючи її

1.Конкретно-науковий підхід до пояснення історії психології реалізували:

а) М. Г. Ярошевський;

б) В. А. Роменець;

в) К. Ясперс.

2.Ідею переселення душ визнавав:

а) Протагор;

б) Платон;

в) Аристотель.

3.Ідею про те, що річ існує безпосередньо в речі, стверджував:

а) Горгій;

б) Платон;

в) Аристотель.

4.Філософським фундаментом теології Аврелій Августин обрав вчення:

а) Аристотеля;

б) Епікура;

в) Платона і неоплатоніків.

5.Патристика виникла:

а)
у IV ст.;

б)
у II ст.;

в)
у VI ст.

6.Теологія — це:

а) вчення про Бога;

б) родовід богів;

в) вчення про Логос.

7.Конституційні теорії особистості створив:

а) Е. Кречмер;

б) У. Шелдон;

в) Дж. Таннер.

8.Теорію когнітивного дисонансу запропонував такий представник когнітивної психології:

а) У. Найссер;

б) Дж. Гібсон;

в) Л. Фестінгер.

9.Структуралізм і постструктуралізм найхарактерніші як напрями сучасної філософської і психологічної думки:

а) Франції;

б) Німеччини;

в) США.

10.Принцип індивідуальності як принцип побудови психологічних теорій і створення самостійних напрямів у науці характерний:

а) для
XX ст.;

б) для ХУ-ХУІ ст.;

в) для кожної історичної епохи.

Швейцарський психолог К. Юнг (1875-1961) закінчив університет в Цюріху. Пройшовши стажування у психіатра П.Жане, він відкриває власну психологічну і психіатричну лабораторію. В цей же час він знайомиться з першими роботами Фрейда, відкриваючи для себе його теорію. Зближення з Фрейдом зробило вирішальний вплив на наукові погляди Юнга. Проте незабаром з'ясувалося, що, не дивлячись на близькість позицій і прагнень, між ними існують і значні розбіжності, примирити які їм так і не вдалося. Ці розбіжності були пов'язані, перш за все, з різним підходом до аналізу несвідомого. Юнг на відміну від Фрейда стверджував, що "не тільки найнижче, але і найвище в особистості може бути несвідомим". Не погоджуючись з пансексуалізмом Фрейда, Юнг вважав лібідо узагальненою психічною енергією, яка може набувати різні форми. Не менш значущим були і розбіжності в тлумаченні сновидінь і асоціацій. Фрейд вважав, що сили волі є заступниками інших, витиснених предметів і ваблень. На противагу йому Юнг був впевнений, що тільки знак, що усвідомлено вживається людиною, заміщає щось інше, а символ є самостійною, живою, динамічною одиницею. Символ нічого не заміщає, але відображає психологічний стан, в якому знаходиться людина в даний момент. Тому Юнг був проти символічної інтерпретації снів або асоціацій, що розробляється Фрейдом, вважаючи, що необхідно йти за символікою людини углиб її несвідомого [1,218].

Певні розбіжності у вчених були і з питання психокорекції. Фрейд вважав, що залежність пацієнта від психотерапевта постійна і не може бути зменшена, тобто він дотримувався концепції директивної терапії. У той же час Юнг вважав, що залежність пацієнта від лікаря повинна зменшуватися з часом, в останній фазі терапії, яку він називав трансформацією.

Остаточний розрив відбувся в 1912 році, після того, як Юнг опублікував книгу "Символи трансформації". Розрив був хворобливим для обох сторін.

Поступово Юнг дійшов думки, що його інтерпретація символу дає йому ключ до аналізу не тільки сновидінь, але і міфів, казок, релігій, мистецтв. Він досліджував не тільки європейську, але і індійську, китайську, тибетську культури, їх символіку. Це і привело Юнга до одного з найважливіших його відкриттів – відкриття колективного несвідомого.

Юнг вважав, що структура особистості складається з трьох частин [1,221]:

· колективного несвідомого;

· індивідуального несвідомого;

· свідомості.

Якщо індивідуальне несвідоме і свідомість
є чисто особистісними, прижиттєвими набуттями, то колективне несвідоме
– свого роду "пам'ять поколінь", то психологічний спадок, з яким дитина з'являється на світ. Юнг писав: "Зміст колективного несвідомо лише в мінімальному ступені формується особистістю і в своїй суті взагалі не є індивідуальним набуттям. Це несвідоме – як повітря, яким дихає все і яке не належить нікому".

Зміст колективного несвідомого складається з архетипів, які є формами, організуючими і каналізуючими психологічний досвід індивіда. Юнг часто називав архетипи "первинними образами", оскільки вони пов'язані з міфічними і казковими темами. Він також вважав, що архетипи організовують не тільки індивідуальну фантазію, але і колективну. Вони лежать в основі міфології народу, його релігії, визначаючи його самосвідомість.

Основними архетипами індивідуального несвідомого Юнг вважав Его, Персону, Тінь, Аніму (або Анімус) і Самозвеличення
[1,221].

Его і Персона знаходяться в основному в свідомих пластах психіки індивіда, тоді як інші головні архетипи розташовуються в індивідуальному несвідомому.

Его
є центральним елементом особистого пізнання, як би збираючи розрізнені дані особистого досвіду в єдине ціле, формуючи з них цілісне і усвідомлене сприйняття власної особистості. При цьому Его прагне протистояти всьому, що загрожує крихкій зв'язності нашої свідомості, прагне переконати нас в необхідності ігнорувати несвідому частину душі.

Персона
– та частина нашої особистості, яку ми показуємо світу, якими ми хочемо бути в очах інших людей. Персона включає в себе і типові для нас ролі, стиль поведінки і одяг, способи самовираження. Персона має і позитивний, і негативний вплив на нашу особистість. Домінуюча Персона може надавати індивідуальність людині, розвинути в ній конформізм, прагнення злитися з тією роллю, яку нав'язує людині середовище. В той же час Персона і захищає нас від тиску середовища, від цікавих поглядів, прагнучих проникнути в нашу душу, допомагає в спілкуванні, особливо з незнайомими людьми.

Тінь
є центром особистого несвідомого. Як Его збирає дані про наш зовнішній досвід, так Тінь фокусує, систематизує ті враження, які були витиснені зі свідомості. Змістом Тіні є ті прагнення, які заперечуються людиною як несумісні з її Персоною, з нормами суспільства. При цьому, чим більше домінує Персона в структурі особистості, тим більше зміст Тіні, оскільки індивіду необхідно витісняти в несвідому всю більшу кількість бажань.

Фактично розбіжності між Юнгом і Фрейдом якнайбільше відносилися саме до ролі Тіні в структурі особистості. Юнг вважав її однією зі складових цієї структури, тоді як Фрейд ставив її в центр особистості, досліджуючи головним чином саме її зміст. У той же час Юнг не вважав за можливе позбавитися Тіні, не визнавати її, бо вона є законною частиною особистості, і людина без Тіні так само неповноцінна, як і без інших частин душі. Найшкідливіше, з точки зору Юнга, – не помічати, ігнорувати Тінь, тоді як уважне відношення до неї, те, що Юнг називав "технікою поводження з Тінню", допомагає подолати її негативний вплив [1,223].

Аніма (у чоловіка) або Анімус (у жінки)
– це ті частини душі, які відображають інтерсексуальні зв'язки, уявлення про протилежну стать. На їх розвиток великий вплив здійснюють батьки (мати – у хлопчика і батько – у дівчинки). Цей архетип робить великий вплив і на поведінку, і на творчість людини, будучи джерелом проекцій, нових образів в душі людини.

Самозвеличення
, з точки зору Юнга, є центральним архетипом всієї особистості, а не тільки її свідомої або несвідомої частини; це "архетип по ряду і цілісності особистості". Її головне значення у тому, що вона не протиставляє різні частини душі (свідому і несвідому) одна одній, але сполучає їх так, щоб вони доповнювали одна одну. В процесі розвитку особистість знаходить все велику цілісність і, індивідуалізуючись, стає все більш вільною в своєму самовираженні і самопізнанні.

Ідеї про необхідність збереження цілісності і індивідуалізації при розвитку особистості Юнг розвивав вже в 50-ті роки. До цього ж часу відносяться його положення про роль свідомості в духовному зростанні і організації поведінки. Така трансформація деяких положень психоаналізу, що приймалися Юнгом на початку століття, була для нього особливо важлива: Юнг постійно підкреслював відвертість своєї концепції для нового на відміну від ортодоксальності теорії Фрейда [1,224].

Виходячи зі структури душі, Юнг створює і свою типологію особистості, виділяючи два типи: екстраверти і інтроверти.

Інтроверти
в процесі індивідуалізації звертають більше уваги на внутрішню частину своєї душі, будують свою поведінку виходячи з власних ідей, власних норм і переконань. Екстраверти,
навпаки, більше зорієнтовані на Персону, на зовнішню частину своєї душі. Вони на відміну від інтровертів чудово орієнтуються в зовнішньому світі і в своїй діяльності виходять головним чином з її норм і правил. Якщо інтроверту загрожує повний розрив контактів із зовнішнім світом, то для екстравертів не меншою небезпекою є втрата себе. У своїх крайніх проявах екстраверти є догматиками, а інтроверти – фанатиками [1,225].

Проте Самозвеличення, прагнення до цілісності особистості, як правило, не дає можливості одній з її сторін повністю підпорядкувати іншу. Тому ці дві частини душі як би ділять сфери свого впливу. Як правило, екстраверти добре будують відносини з великим громадянством, враховують їх думки і інтереси; в той же час у вузькому колі близьких людей вони відкриваються з іншої сторони своєї особистості, інтровертної. Тут вони можуть бути деспотичні, нетерплячі, не враховують думки і позиції інших людей. Спілкування з широким колом мало знайомих людей надзвичайно складне для інтроверта, який виходить тільки зі своїх позицій і не завжди може збудувати лінію поведінки, зрозуміти точку зору співбесідника. Інтроверт або наполягає на своєму, або просто йде від контакту. В той же час в спілкуванні з близькими він, навпаки, розкривається, верх бере його екстравертна, звичайно пригнічувана сторона особистості, і він є м'яким, дбайливим і теплим сім'янином. Як і Фрейд, Юнг часто ілюстрував свої висновки посиланнями на ту або іншу історичну особистість. Так, він відносив Л.М. Толстого до типових екстравертів, а Ф.М. Достоєвського – до інтровертів.

Розвиток Самозвеличення пов'язане не тільки з типологією особистості за лінією інтроверсії – екстраверсії, але і з розвитком чотирьох основних психічних процесів мислення, чуттєвості, інтуїції та відчуття. У кожної людини, вважав Юнг, домінує той або інший процес, який в поєднанні з інтроверсією або екстраверсією і індивідуалізується шлях розвитку особистості. Мислення і відчуття є альтернативними способами ухвалення рішення. Мислення зорієнтоване на логічні посилки: люди з домінуючим мисленням над усе цінують абстрактні принципи, ідеали, порядок і системність в поведінці.

Чуттєві люди, навпаки, ухвалюють рішення спонтанно, орієнтуючись на емоції, віддаючи перевагу будь-яким відчуттям, навіть негативним, нудьзі і порядку. Якщо мислення і почуття характеризують активних людей, здатних ухвалювати рішення, то відчуття і інтуїція характеризують швидше способи отримання інформації, і люди цього типу більш споглядальні. Відчуття орієнтуються на прямий, безпосередній досвід, та типи, які відчувають, як правило, краще реагують на безпосередню ситуацію, тоді як інтуїтивні – на минулу і майбутню. Для них те, що можливе, важливе за те, що відбувається по-справжньому. Хоча всі ці функції і притаманні людині, домінуючою є якась з них, яка частково доповнюється іншою.

Хоча головним змістом душі Юнг вважав її несвідомі структури, він не тільки не заперечував можливість їх усвідомлення, але і вважав цей процес одним з найважливіших в особистісному зростанні людини. Один з варіантів такого усвідомлення себе психотерапія, і лікар-психотерапевт є помічником пацієнта, який допомагає йому зрозуміти себе, повернути собі цілісність [1,229].

1. Конкретно-науковий підхід до пояснення історії психології реалізував М.Г. Ярошевський

Як показали дослідження М.Г. Ярошевського, в становленні наукової картини психічного життя ключова роль належить принципу детермінізму [1,17]. Принцип детермінізму вимагає від історика уміння розкрити спосіб причинного пояснення психічного, як обумовленого чинниками, що породжують його. Згідно Ярошевському, в історії представлені різні типи детермінізму:

· передмеханічний;

· механічний;

· біодетермінізм;

· психодетермінізм;

· соціодетермінізм.

Кожний з них протистоїть індетермінізму в трактуванні психічних явищ як нібито виникаючих спонтанно.

Принципи історико-психологічного дослідження в сукупності з конкретними методами складають основу наукового аналізу історичного шляху розвитку психології.

М.Г. Ярошевським розроблений категоріальний підхід як історико-психологічний метод. Розрізняючи в науці три ряди концептуальних одиниць — емпіричні дані (факти), теорії і категорії, М.Г. Ярошевській виділяє специфічні конкретно-наукові категорії, відтворюючі різні сторони психологічної реальності: образ, дія, мотив, психосоціальні відносини, особистість [1,18]. Трансформація їх змісту в ході історичного розвитку психологічних знань шляхом включення в них все нових даних дозволяє розглядати категорії як стадії знання, що послідовно розгортається, про психічну реальність. За допомогою категоріального аналізу за зміною наукових теорій, різноманіттям нових фактів стає можливим виділення істотних постійних компонентів знань, їх інваріантного ядра.

2. Ідею переселення душ визнавав