Зміст:
Вступ
I. Загальна характеристика поняття «девіантна поведінка», його основних форм
II. Причини девіантної поведінки
Висновок
Вступ
Девіантна (що відхиляється) поведінка, що розуміється як порушення соціальних норм, придбала останніми роками масовий характер, що поставило проблему його вивчення в центр уваги соціологів, соціальних психологів і педагогів, медиків, працівників правоохоронних органів. Проблему відхилень вивчають кримінологія, правова статистика, соціологія, психологія, педагогіка і інші науки.
Значення вивчення цієї проблеми очевидно: поведінка, що відхиляється, є соціальним і психологічним явищем, що має деякі відхилення від визнаних норм і законів, а іноді пов'язане з певною антигромадською поведінкою людей. Самі відхилення можуть приймати самі різні форми: злочинці, відлюдники, аскети, святі, генії і т.д.
Пояснити таку поведінку, розкрити його причини, знайти ефективні шляхи і засоби його попередження можна тільки при глибокому вивченні психології поведінки, що відхиляється, а також єства ролі соціальних норм.
Соціальна норма знаходить своє втілення (підтримку) в законах, традиціях, звичаях, тобто у всьому тому, що стало звичкою, міцно увійшло до побуту, в спосіб життя більшості населення. Вона підтримується громадською думкою, грає роль «природного регулятора» суспільних і міжособових відносин.
Але в суспільстві, що реформується, де зруйновані одні норми і не створені навіть на рівні теорії інші, проблема формування, тлумачення і застосування норми стає надзвичайно складною справою. Ось лише деякі факти, вказуючі на ступінь назрівання даної проблеми в 90-е роки – епоху соціально-економічних і політичних реформ, непродуманість яких привела до вельми сумних результатів.
- число самогубств в Росії з 1990 по 1996 роки зросло з 39,8 тис. до 59,9 тис. людина. В 1998 році ця цифра склала вже 75 тис. людина;
- в 1998 році в лікувально-профілактичних установах з приводу алкоголізму і алкогольного психозу спостерігалося більше 2,1 млн. хворих;
- в Росії споживання алкоголю в 1999 році перевищило 16,5 л. в рік на людину. За міжнародними стандартами ситуація в країні вважається небезпечною, якщо цей показник перевищує 8 л.;
- число врахованих хворих на наркоманію і токсикоманію за останні роки збільшилося в 9 разів і складає 174 тис. людина. На думку експертів реальна цифра повинна бути збільшений ще в 10 разів. З 1997 року смертність від вживання наркотиків збільшилася в 12 разів, а серед дітей в 4 рази;
У ряді скорботних фактів можуть бути згаданий і такі:
- в Росії 1,2 млн. безпритульних, 300 тис. дітей до 16 років числяться зниклими без вісті, 14 тис. неповнолітніх – в СИЗО, 21 тис. – в колоніях;
- в країні близько 750 тис. дітей-сиріт і їх число неухильно росте;
- за даними соціологічних досліджень більше 2,5 млн. громадян Росії споживають наркотики, причому 76% з них – молодь до 30 років, майже 4 млн. пробували їх, а розрахункова чисельність хворих на наркоманію більше 400 тис. людина;
- із загального числа школярів, постійно займаються в спортивних секціях і в організованих групах фізичної культури трохи більше 20%;
На підставі наведених факти можна говорити про те, що загальний фон багато в чому «підштовхує» підлітка вибирати дорогу, яка веде до наркотиків, правопорушень і т.п.
В цих умовах об'єктивно підвищується попит (не завжди і не всіма суб'єктами соціального управління усвідомлюваний) на наукові дослідження девіацій, їх форм, структури, динаміки взаємозв'язків. Дана робота покликана розкрити поняття «девіантна поведінка», стисло охарактеризувати його основні форми, а також виділити основні причини девіантної поведінки.
I. Загальна характеристика поняття «девіантна поведінка», його основних форм.
Девіантне, або відхиляється (від лат. Deviatio– відхилення), поведінка завжди пов'язана з невідповідністю людських вчинків і дій поширеним в суспільстві або соціальних групах нормам, правилам поведінки, стереотипам, очікуванням, установкам, цінностям.
Під девіантною поведінкою розуміють дві речі:
1) вчинок, дії людини, не відповідні офіційно встановленим або фактично склалися в даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам);
2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, не відповідних офіційно встановленим або фактично склалися в даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).
В першому значенні девіантна поведінка переважно предмет вивчення психології, педагогіки, психіатрії. В другому значенні – предмет соціології і соціальної психології. Зрозуміло, таке дисциплінарне розмежування відносно і носить умовний характер.
Радугини говорять про те, що розумінням суті девіантної поведінки служить поняття «норма». Соціальна норма – це історично що склалася в конкретному суспільстві міра допустимої поведінки окремої особи, соціальної групи або організації. Соціальні норми виникають як результат віддзеркалення (адекватного або спотвореного) в свідомості людей об'єктивних закономірностей функціонування суспільства і утілюються в етикеті, моралі, юридичних нормах.
Ці норми з різним успіхом засвоюються особою в процесі її соціалізації. Процес соціалізації (процес засвоєння індивідом зразків поведінки, соціальних норм і цінностей, необхідних для його успішного функціонування в даному суспільстві) досягає певного ступеня завершеності при досягненні особою соціальної зрілості, яка характеризується отриманням особою інтегрального соціального статусу (статус, що визначає положення людини в суспільстві). Проте в процесі соціалізації можливі збої, невдачі. Проявом недоліків соціалізації є поведінка, що відхиляється (девіантне), - це різні форми негативної поведінки осіб, сфера етичних вад, відступ від принципів, норм моралі і права [2. З. 78]. До основних форм поведінки, що відхиляється, прийнято відносити правонарушаємість, включаючи злочинність, пияцтво, наркоманію, проституцію, самогубство.
Численні форми поведінки, що відхиляється, свідчать про стан конфлікту між особовими і суспільними інтересами. Поведінка, що відхиляється, - це частіше всього спроба піти з суспільства, втекти від повсякденних життєвих проблем і знегод, подолати стан невпевненості і напруги через певні компенсаторні форми. Проте поведінка, що відхиляється, не завжди носить негативний характер. Воно може бути пов'язано з прагненням особи до нового, спробою подолати консервативне, що заважає рухатися вперед. До поведінки, що відхиляється, можуть бути віднесений різні види наукової, технічної і художньої творчості.
Розглянемо різні види соціальних відхилень, що класифікуються по різних підставах Фроловым С.С.
1. Культурні і психічні відхилення. Культурні відхилення цікавлять перш за все соціологів, до них відносять відхилення даної соціальної спільності від норм культури. Психологів же цікавлять психічні відхилення від норм особової організації: психози, неврози і так далі. Люди часто намагаються пов'язувати культурні відхилення з психічними. Наприклад, сексуальні відхилення, алкоголізм, наркоманія і багато інших відхилення в соціальній поведінці пов'язують з особовою дезорганізацією, інакше кажучи, з психічними відхиленнями. Проте особова дезорганізація далеко не єдина причина поведінки, що відхиляється. Звичайно психічно ненормальні особи повністю виконують всі правила і норми, прийняті в суспільстві, і, навпаки, для осіб, психічно цілком нормальних, характерні вельми серйозні відхилення. Питання про те, чому це відбувається, цікавить як соціологів, так і психологів.
2. Індивідуальні і групові відхилення.
• індивідуальні, коли окремий індивід відкидає норми своєї субкультури;
• групове, що розглядається як конформна поведінка члена девіантної групи по відношенню до її субкультури (наприклад, підлітки з важких сімей, провідні велику частину свого життя в підвалах. "Підвальне життя" здається ним нормальній, у них існує свій "підвальний моральний кодекс", свої закони і культурні комплекси. В даному випадку в наявності групове відхилення від домінуючої культури, оскільки підлітки живуть відповідно до норм власної субкультури) [6. З. 113].
3. Первинне і вторинне відхилення. Під первинним відхиленням мається на увазі поведінка особи, яка в цілому відповідає культурним нормам, прийнятим в суспільстві, що відхиляється. В даному випадку скоювані індивідом відхилення такі незначні і терпимі, що він соціально не кваліфікується девиантом і не вважає себе таким. Для нього і для оточуючих відхилення виглядає просто маленькою витівкою, ексцентричністю або на худий кінець помилкою.
Вторинним відхилення називають відхилення від існуючих в групі норм, яке соціально визначається як девіантне.
4. Культурно схвалювані і осуджувані відхилення. Поведінка, що відхиляється, завжди оцінюється з погляду культури, прийнятої в даному суспільстві. Слід виділити необхідні якості і способи поведінки, які можуть привести до соціально схвалюваних відхилень [6. З. 115-117]:
• сверхінтеллектуальність. Підвищена інтелектуальність може розглядатися як спосіб поведінки, що приводить до соціально схвалюваних відхилень лише досягши обмеженого числа соціальних статусів. Інтелектуальна посередність неможлива при виконанні ролей крупного вченого або культурного діяча, в той же час сверхінтеллектуальність менш необхідна для актора, спортсмена або політичного лідера;
• особливі схильності. Дозволяють проявляти унікальні якості на дуже вузьких, специфічн
• сверхмотивація. Багато соціологів вважають, що інтенсивна мотивація часто служить компенсацією за позбавлення або переживання, перенесені в дитинстві або юності. Наприклад, існує думка, що Наполеон мав високу мотивацію до досягнення успіху і влади в результаті самотності, випробуваної їм в дитинстві, або Никколо Паганіні постійно прагнув слави і шани в результаті перенесених в дитинстві потреби і насмішок однолітків;
• особові якості – особові риси і властивості характеру, які допомагають досягти піднесення особи;
• щасливий випадок. Великі досягнення - це не тільки яскраво виражений талант і бажання, але і їх прояв у визначеному місці і в певний час.
Існують також виняткові форми прояву культурно схвалюваних відхилень. До них відносять святість і геніальність.
Більшість суспільств підтримує і винагороджує соціальні відхилення, що проявляються у формі екстраординарних досягнень і активності, направленої на розвиток загальноприйнятих цінностей культури. Порушення ж етичних норм і законів в суспільстві завжди строго засуджувалося і каралося. До соціально-осуджуваних відхилень відносять злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція, суїцид.
Розглянемо тепер основні причини виникнення поведінки, що відхиляється.
Фролов С.С. говорить про тривидитеорій у вивченні причин поведінки, що відхиляється: теорії фізичних типів, психоаналітичні теорії і соціологічні, або культурні, теорії. Зупинимося на кожній з них.
Основна передумова всіх теорій фізичних типів полягає в тому, що певні фізичні риси особи зумовлюють скоювані нею різні відхилення від норм. Серед послідовників теорій фізичних типів можна назвати Ч. Ломброзо, Е. Кретшмера, В. Шелдона. В роботах цих авторів присутня одна основна ідея: люди з певною фізичною конституцією схильні скоювати соціальні відхилення, осуджувані суспільством [6. З. 118]. Проте практика показала неспроможність теорій фізичних типів. Всім відомі випадки, коли індивіди з лицем херувимів скоювали найтяжчі злочини, а індивід з грубими, "злочинними" рисами обличчя не міг образити і муху.
В основі психоаналітичних теорій поведінки, що відхиляється, лежить вивчення конфліктів, що відбуваються в свідомості особи. Згідно теорії З. Фрейда, у кожної особи під шаром активної свідомості знаходиться область несвідомого - це наша психічна енергія, в якій зосереджене все природне, первісне. Людина здатна захиститися від власного природного "беззаконного стану" шляхом формування власного Я, а також так званого сверх-Я, визначуваного виключно культурою суспільства. Проте може виникнути стан, коли внутрішні конфлікти між Я і бесознательним, а також між сверх-Я і несвідомим руйнують захист і назовні проривається наш внутрішній, не знаючий культури зміст. В цьому випадку може відбутися відхилення від культурних норм, вироблених соціальним оточенням індивіда. Також вельми популярна теорія про акцентуацію (надмірному посиленні) окремих рис вдачі, як про причину девіантної поведінки.
Відповідно до соціологічних, або культурних, теоріями індивіди стають девиантами, оскільки процеси прохідної ними соціалізації в групі бувають невдалими по відношенню до деяких цілком певних норм, причому ці невдачі позначаються на внутрішній структурі особи. Коли процеси соціалізації успішні, індивід спочатку адаптується до оточуючим його культурних норм, потім сприймає їх так, що схвалювані норми і цінності суспільства або групи стають його емоційною потребою, а заборони культури частиною його свідомості. Він сприймає норми культури таким чином, що автоматично діє в очікуваній манері поведінки велику частину часу. Помилки індивіда рідкісні, і всім оточуючим відомо, що вони не є його звичайною поведінкою.
Наявність в повсякденній практиці великого числа конфліктуючих норм, невизначеність у зв'язку з цим можливого вибору лінії поведінки можуть привести до явища, названого Э. Дюркгеймом аномієй (стан відсутності норм). По Дюркгейму аномія – цей стан, при якому особа не має твердого відчуття приналежності, ніякої надійності і стабільності у виборі лінії нормативної поведінки. По суті, аномія – ця відсутність регуляції, безнормність, стан дезорганізації суспільства, коли цінності, норми, соціальні зв'язки або відсутні, або стають нестійкими і суперечливими. Все, що порушує стабільність, приводить до неоднорідності, нестійкості соціальних зв'язків, руйнуванню колективної свідомості (криза, змішення соціальних груп, міграція і т. д.), породжує порушення громадського порядку, дезорганізовуватиме людей, внаслідок чого з'являються різні види девіацій. [6. З. 121].
Смелзер указує на точку зору РобертаК. Мертона, який вніс деякі зміни в концепцію аноміі, запропоновану Дюркгеймом. Він (Мертон) вважає, що причиною девіації є розрив між культурною метою суспільства і соціально схвалюваними засобами їх досягнення [4. З. 208]. Наприклад, тоді як суспільство підтримує зусилля своїх членів в прагненні до підвищення добробуту і високого соціального положення, легальні засоби членів суспільства для досягнення такого стану вельми обмежені. В цьому випадку людина не може добитися добробуту за допомогою свого таланту і здібностей, і він може вдатися до обману, фальсифікації або крадіжки, не схвалюваним суспільством.
Галагузова М.А. окрім перерахованих вище блоків причин девіантної поведінки виділяє також і соціально-педагогічні причини, або чинники. На її думку соціально педагогічні причини полягають в дефектах шкільного, сімейного або суспільного виховання, в основі яких лежать половозрастні і індивідуальні особливості розвитку дітей.
Накопичення негативного досвіду в період ранньої соціалізації дитини укупі із стійкою шкільною неуспішністю і розривом зв'язків з школою (так званою педагогічною занедбаністю) ведуть до несформованості у дитини пізнавальних мотивів, інтересів, учбових навиків. Слідством всього цього є учбова дезадаптація.
Неблагополуччя сім'ї також є важливим чинником відхилень в психосоціальному розвитку. По Галагузової виділяються наступні стилі сімейних взаємостосунків, що ведуть до формування асоціальної поведінки неповнолітніх:
·Дисгармонійний стиль виховних і всередині сімейних відносин, що поєднує в собі, з одного боку, потурання бажанням дитини, гіперопеку, а з іншою – провокація дитини на конфліктні ситуації; або що характеризується твердженням в сім'ї подвійної моралі: для сім'ї – одні правила поведінки, для суспільства – абсолютно інші;
·Нестабільний, конфліктний стиль виховних впливів в неповній сім'ї, в ситуації розлучення, тривалого роздільного мешкання дітей і батьків;
·Асоціальний стиль відносин в дезорганізованной сім'ї з систематичним вживанням алкоголю, наркотиків, аморальним способом життя, кримінальною поведінкою батьків, проявом маломотивированной «сімейної жорстокості» і насильства. [5. З. 219-221]
Узагальнюючи все вищесказане, ми хочемо відзначити, що, оскільки девіантна поведінка, загалом і в цілому, є слідством неправильно протікаючого процесу соціалізації, першопричину всіх відхилень в поведінці людини слід шукати в інститутах соціалізації, їх недоліках і недосконалості. У зв'язку з цим соціально педагогічні чинники представляються найзначущішими, що роблять рішучий вплив на формування девіантної поведінки.
Висновок
Для розкриття природи і причини соціальних відхилень необхідно виходити з того, що вони, як і соціальні норми, є вираз відносин людей, що складається в суспільстві. Соціальна норма і соціальне відхилення - два полюси на одній і тій же осі соціально значущої поведінки індивідів, соціальних груп і інших соціальних общностей. Усвідомлення неминучості відхилень в поведінці частини людей не виключає необхідності постійної боротьби суспільства з різними формами соціальної патології.
Соціальні відхилення такі ж різноманітні, скільки самі соціальні норми. Більш того, різноманітність відхилень перевищує різноманітність норм, бо норма типова, а відхилення можуть вельми індивідуалізуватися.
Відхилення від соціальних норм, не дивлячись на велику різноманітність, мають деякі загальні причини, що підтримують їх існування, а часом що ведуть до їх зростання і поширеності. По своїй суті вони зводяться до об'єктивних і суб'єктивних суперечностей суспільного розвитку, які порушують взаємодію особи з соціальним середовищем і ведуть до форм поведінки індивідів тим, що не узгоджуються з існуючою нормативною системою. При тому одна і та ж суперечність «може лежати в основі як соціально не бажаних форм поведінки (злочинність, алкоголізм, самогубство і т. д.), так і соціально схвалюваних (пізнавальна активність, творчість, побутова активність і т. д.).
В період переходу до ринкової економіки змінилося матеріальне положення багатьох верств населення. Більшість людей живе за межею бідності, збільшилася кількість безробітних. Все це створює конфліктні ситуації, а вони приводять до девіацій. Хто забувається в пляшці, хто забувається в наркотичному дурмані, а хто послабіше, зводить рахунки з життям. Єдиний спосіб якось змінити положення, що склалося, – поліпшити життя, допомогти людям подолати їх проблеми для цього і створюються тепер соціальні служби і інші організації. Але якщо їх діяльність не підтримуватиметься державою зростання злочинності, наркоманії, алкоголізму і т.д. тільки ростиме.
Для того, щоб наше суспільство не відходило від норм поведінки, необхідно вчасно доносити до дітей негативні сторони життя. Адже саме в дитинстві закладається основа поведінки. Дуже багато що залежить від таких чинників, як виховання, освіта, соціальне положення в суспільстві, обстановка в сім'ї.