Дослідження групової згуртованості учнівських груп

Київський юридичний інститут

Міністерства внутрішніх справ України

Факультет права та підприємництва

КУРСОВА РОБОТА

Дослідження групової згуртованості учнівських груп

Київ - 2004

Зміст

1. Поняття малої групи

2. Рівневий аналіз групової структури

3. Класифікація малих груп

4. Групова згуртованість

5. Розвиток особистості дитини у шкільному віці

6. Особливості структури міжособових відносин в групах дітей і підлітків

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність.
Очевидним є той простий факт, що з перших днів свого життя людина пов’язана з певними малими групами, у них і через них вона отримує інформацію та в майбутньому організовує свою діяльність. В цьому значенні феномен малої групи лежить на поверхні і неопосередковано даний соціальному психологу як предмет аналізу.

Проблема малої групи є найбільш традиційною. Інтерес до дослідження малих груп виник дуже давно, по суті слід за тим, як почала обговорюватися проблема взаємовідносин суспільства і особистості. Інтуїтивно, кожним дослідником, який приступає до аналізу цієї проблеми, мала група береться як те первинне середовище, в якому особистість робить свої перші кроки і продовжує далі свій шлях розвитку.

Але з обставин, що феномен малої групи є очевидним, зовсім не виходить, що проблема малої групи відноситься до простих в соціальній психології. Насамперед, подібно тому, як це питання обговорюється, стосовно до великих соціальних груп, тут також дуже гостро стоїть проблема, які ж групи слід розглядати, як „малі”.

Об’єктом дослідження
в даній роботі з даної теми є мала група, як соціально-психологічний феномен та основні параметри її вивчення.

Предмет
: багатство феноменології та соціально-психологічна характеристика групового утворення в цілому.

Методи дослідження
: теоретичний аналіз психологічної літератури.

Завдання дослідження:

1.
Дати визначення малої групи.

2.
Вивчити питання структури малої групи.

3.
Розглянути проблеми вивчення груп згуртованості у психологічній літературі.

4.
Провести емпіричне дослідження

1. Поняття малих груп

Психологія й поведінка окремої людини, як особистості, суттєво залежать від соціального середовища. Остання представляє собою складне створене суспільство, в якому люди об’єднані один з одним в багато численні, різноманітні, більш чи менш стійкі з’єднання, названі групами
. Серед таких груп можна виділити великі та малі. Великі представлені державами, націями, народностями.

Безпосереднім провідником впливу суспільства і великих соціальних груп на індивіда являється мала група
. Вона представляє собою невелике об’єднання людей (від 2-3 до 20-30 осіб), зайнятих якою-небудь спільною справою, які знаходяться в прямих взаємовідносинах один з одним. Мала група представляє собою елементарний осередок суспільства. В ній людина проводить більшу частину свого життя. Відомий тезис про залежність психології і поведінки особистості від соціального середовища правильніше було б сформулювати, як думку про залежність особистості від психології і відносин, існуючих у малих групах. Прикладами малих груп, найбільш значущих для людини, являється сім’я, шкільний клас, трудовий колектив, об’єднання близьких друзів, приятелів тощо.

Малу групу характеризує психологічна і поведінкова спільність її членів, яка виділяється і уособлює групи, робить її відносно автономною соціально-психологічною освітою. Ця спільність може виявитися по різним характеристикам – від зовнішніх (наприклад, територіальна спільність людей як сусідів) до остаточно глибоких внутрішніх (наприклад, члени однієї сім’ї). Міра психологічної спільності визначає згуртованість групи – одної з основних характеристик рівня її соціально психологічного розвитку.

Малі групи можуть бути різними за розмірами, по характеру і структурі відносин, існуючих між їх членами, за індивідуальним складом, особливостям цінностей, норм і правил взаємовідносин, поділяючих учасниками, між особистісними відносинами, цілями й змістом діяльності. Кількісний склад групи на мові науки називається її розміром, індивідуальний - композицією. Структуру між особистісного спілкування, чи обмін діловою й особистою інформацією, називають каналами комунікації, морально-емоційний тон між особистісних відносин – психологічним кліматом групи. Загальнообов’язкові правила поведінки, яких притримується члени групи, називають груповими нормами. Всі перераховані характеристики являють собою основні параметри, за якими виділяють, розділяють й вивчають малі групи в соціальній психології.[1]

2. Рівневий аналіз групової структури

Порівневий аналіз групової структури
. Як правило, подібний аналіз передбачає виділення різноманітними авторами певної системи внутрішньо групових відносин, ієрархічно існуючих в „просторі” групового функціонування. Так, різноманітні типи групових діяльностей задають й різні системи внутрішньо групових відносин
– ділових, що відповідають діяльності інструментального типу, й емоційних, які відповідають діяльності експресивного типу.

Реалізація членами групи певних інституційно-заданих функцій в сфері ведучої діяльності групи за рішенням задач, які поставлені перед нею в рамках більш ширшої соціальної спільності (організації), породжує систему так званих офіційних відносин
. Але одночасно для рішення цих же задач в ході розгортання тієї ж самої діяльності виникають функціональні утворення, завчасно соціальною організацією не приписані. Такі, наприклад, ролі критика, ерудита, генератора ідей
в науковому колективі (Ярошевский, 1978).

Зв’язки між реалізуючими ці ролі індивідами створюють систему неофіційних ділових відносин
, наряду з якою в групі існує й система інших, традиційних так званих дослідниками неофіційних відносин
– відносин емоційного типу
, що представляють собою різноманітні не інструментальні форми між особистісного спілкування, тобто те, що в побуті можна назвати спілкуванням ради самого спілкування, а не по приводу якоїсь справи (Кричевський, Рижак, 1985). Враховуючи співпідпорядкованість групових діяльностей (в залежності від специфіки організаційних задач), правомірно стверджувати щодо співпідпорядкованості вироблених від них систем відносин в групі, їх порівневому розположенні. Останнє, мається на увазі організаційну цільову малу групу
або, за модною в наш час термінологію, команду
, схематично може бути описано наступним чином:

Офіційні відносини

Неофіційні ділові відносини

Неофіційні емоційні відносини.

Ця схема носить, авжеж, вельми загальний характер. В конкретній же емпіричній роботі вона, як правило, підлягає деякій модифікації з відповідністю певних дослідницьких задач. Наприклад, вивчення структурних аспектів функціонування первинного наукового колективу (Кричевський, Маржине, 1991) вимагало спеціального ви членування в системі неофіційних ділових відносин особливих підсистем відносин, що виникають в процесі реалізації членами колективу окремих наукових (критик, ерудит, генератор ідей), організаційних (організатор), мотиваційних (мотиватор, тобто спонукач) й таке інше, ролей інструментального типу. Крім цього, в цьому ж дослідженні була показана можливість виділення ряду підсистем відношень й в сфері емоційної активності наукового колективу.[3]

Дещо іншу, хоча й маючу багато спільного з попередньою, схему [4] порівневого розгляду внутрішньо групових відносин в первинному науковому колективі пропонує М.А. Іванов. Він виділяє два рівні міжособистісних відносин – між членами колективу
й між керівником
й науковим співробітником
. Усередині кожного рівня відносин в свою чергу підрозділяються на ділові й особисті, а також проводиться більш дрібний аналіз блоку ділових відносин. Нажаль, в цій схемі відсутнє вельми істотне розграниччя між відносинами офіційного й неофіційного типу.

Не менш розгорнута модель багаторівневої структури міжособистісних відносин
представлена А.В. Петровським [11] в його стратометричній концепції колективу. Модель включає декілька слоїв (страт), кожний з яких характеризується певним принципом побудови міжособистісних відносин й відповідно своєрідністю проявів тих чи інших групових феноменів й процесів. В якості центральної (ядерної) ланки береться сама предметна діяльність групи, її змістовні суспільно економічні й соціально-політичні характеристики. По суті даний слой визначає, як можна думати, своєрідність соціальних (офіційних) відносин в групі.

Три наступні страти є психологічними по своїй суті. В першій з них фіксується відношення кожного члена групи до групової діяльності – її цілей, задач, принципів, на яких вjна будується, мотивацій діяльності, її соціального змісту для кожного учасника. В другій страті представлені між особистісні відносини, опосередковані змістом групової спільної діяльності – її цілями й задачами, прийнятими в групі принципами й ціннісними орієнтаціями й таке інше.

Що стосується третього психологічного рівня групової структури, то він представляє собою поверхневий слой міжособистісних відносин, приблизно до яких ні колективні цілі діяльності, ні загальнозначущі для колективу ціннісні орієнтації не виступають як основний фактор, опосередкованого особистісні контакти членів групи. Іншими словами, відносини цього рівня вільні від детермінуючих впливів реалізуючою спільною діяльністю.

Хоча ця модель, що розглядається, й не передбачає скільки-небудь розгорнуту типологію міжособистісних відносин в групі, закладені в ній ідеї можуть слугувати корисною основою для побудови в майбутньому такої типології, що дасть можливість в повній мірі реалізувати в аналізі соціальної групи, в тому числі її структурної ланки, методологічний принцип діяльності. [5]

Багаторівневий аналіз групової структури
. Інший можливий ракурс розгляду групової структури пов’язаний з розумінням її як багатомірного утворення. В цьому випадку за основу аналізу береться головним чином фактор престижності займаючих індивідами позицій в обговорюваних нами вище системах офіційних й неофіційних внутрішньо групових відносин. В будь-якій з них можна виділити різні по степені престижності
(тобто по величі статусу
) позиції
.

Наприклад, континуум позицій в системі офіційних відносин на університетській кафедрі може бути визначений двома крайніми полюсами: позицією завідуючого й позицією лаборанта, в системі будь-яких неофіційних відносин – позиція лідера й аутсайдера й так далі. Побудувавши ці позиції по вертикалі, отримаємо різноманітні виміри групової структури.

При цьому необхідно підкреслити, що тут не визначається рівномірність й різноступеневість групової структури як віддалені один від одного її характеристики. Навпаки, між ними вкрай допустимі й взаємо переходи, й взаємно доповнення. Інша справа, що в цілях більш детального аналізу такого складного об’єкту, як мала група, розподіл вказаних характеристик представляється нам цілком виправданим.

Про які ж групові структури йде мова далі? Ми розглядаємо ті з них, які найбільш часто обговорюються в соціальній літературі, а саме:

· Формально-статусний вимір

· Соціометричний вимір

· Групові ролі

· Моделі комунікативних мереж

· Позиції соціальної влади

· Лідерство.

Розглянемо їх короткі характеристики.

Формально-статусний вимір

дає уявлення щодо субординованості позицій індивідів в системі офіційних відносин в малій групі й фактично повністю зафіксовано в штатному розкладі соціальної організації.

Згідно даними літератури, формальний статус індивіда в групі значно відбивається на характері його взаємовідношень з іншими членами групи. Так, порівняно з низько статусними, особи з високим статусом мають більше можливостей надавати відкритий вплив на інших членів групи й роблять це частіше й ефективніше. Крім того, людей з високим статусом часто оцінюють більш позитивно, ніж низько статусних. Їм приписують більше діловитості й в той же час владності. Нарешті, люди з високим статусом нерідко значно перевершують низько статусних в показниках самооцінки, що стосується рівня самовираження.

Соціометричне вимірювання

характеризується субординованністю позицій індивідів в системі внутрішньо групових міжособистісних переваги репрезентується як в класичному варіанті соціометричної структури групи (Коломинський, 1976), так і в аутосоціометричній її модифікації (Андрєєва, Яноушек, 1987). Насправді, соціометричне вимірювання в значній мірі є аналогом неформальної статусної структури групи.

Виділяють два типи ситуації, в одному з яких акцент робиться на продуктивність групи, а в другому – на її згуртованість.

На наш погляд, заслуговує уваги феномен „генералізації статусу”
, суть якого полягає в тому, що статусні характеристики індивідів, пов’язані з членством в інших соціальних групах і першочергово зовнішньо до ситуації міжособистісних взаємодій в даній групі (свого роду „зовнішній” статус), будучи внесеним в цю ситуацію, починає здійснювати значний вплив на особливості розгортаючих взаємодій, а також на „внутрішній” статус, статус самих його учасників[Blumberg et al., 1983].

Групові ролі

- елемент групової структури, тісно пов’язаний з двома попередніми її вимірами: роль звичайно трактується як динамічний аспект статусу, як поведінка очікувана від особи, що займає певну позицію в групі.

Рольова поведінка в групі пов’язане з виникненням рольових конфліктів. В одних випадках вони носять внутрішньо особистісний характер: індивід усвідомлює недолік знань, здібностей, мотивацій тощо, необхідних для виконання ролей, або ж виявляє, що вони сильно відрізняються від ролей, з якими їм раніше приходилося мати справу. В інших випадках ці конфлікти виносяться в площину міжособистісних відносин: породжуються боротьбою між членами групи за престижні групові ролі, викликаються рольовими переміщеннями індивідів в середині групи. Рольові конфлікти відбиваються на ефективності функціонування групи, знижуючи її продуктивність. [8,9]

Моделі комунікативних мереж представляють
собою ще один комунікативний вимір групової структури. Вони вказують на субординованість позицій індивідів в залежності від розташування останніх в системах інформаційних потоків і концентрації в них тої чи іншої стосовної групи інформації. Чітко встановлено, що володіння інформацією позитивно досить тісно пов’язано з величиною офіційного статусу індивіда в групі і що, як правило, високо статусним членам групи адресується більше повідомлень і вони носять більш дружелюбний характер, ніж повідомлення, що відіслані низько статусним індивідам [Shaw, 1981].

Ключовими моментами обговорюваної проблеми являється виявлення ефективності рішення групою різноманітних задач в умовах централізованих
(коли інформація, що стосується групи, концентрується головним чином, в руках однієї людини – лідера чи керівника) і децентралізованих
(коли аналітична інформація розподілена між членами групи) комунікативних мереж.
Вивчається також вплив,що здійснюється комунікативними мережами на виникнення лідерства, організаційний розвиток групи й задоволення її членів.

Наступні виміри групової структури – позиції соціальної влади.
Вони відображують субординованість вертикальних розташувань індивідів в залежності від їх здатності здійснювати вплив в групі. Як стверджує К.Левін, феномен соціальної влади означає актуальний (частіше потенційний) вплив, що здійснюється одним із членів групи на іншого а також контроль над іншими людьми.

Вчені називають 5 типів соціальної влади:

· винагороджуюча влада – ґрунтується на можливості нагороджувати іншого індивіда (чи індивідів);

· каральна (або примусова) влада - основана на можливості наказувати, примушувати іншого індивіда (чи індивідів);

· легітимна влада – заснована на припущені, що один індивід має узаконене право припису поведінки іншого індивіду (чи індивідів);

· референтна влада – заснована на відношенні симпатії, емоційній перевазі;

· експертна влада – базується на переважанні іншої особи в спеціальних знаннях, компетентності в тому чи іншому виді діяльності.

Оскільки суб’єкт часто сприймається іншими членами групи в якості своєрідного її комунікативного центру, тому пізніше був доданий ще один тип – інформативна влада. Однак багато вчених схильні розглядати її як експертну й референтну владу.

До цього слід додати щодо числа різновидностей соціальної влади відносяться й феномени керівництва та лідерства, що виступають як вияв процесу впливу.

Лідерство
є останнім із виділених нами вище вимірів структури малої групи. Цей феномен взятий в якості деякого структурного виміру, найбільш демонстративний в структурах інструментального й інформаційного лідерства. [13] Суб’єкту, який займає лідерську позицію в групі, характерний високий неформальний статус.

Таким чином, кожний окремий вимір групової структури виступає деяким детермінуючим фактором розвитку інших вимірів, і в кінці-кінців структура групи в цілому.

3. Класифікація малих груп

Розглянемо класифікацію малих груп.

Умовні, чи номінальні, - це групи, які об’єднують людей, які не входять в склад ні однієї малої групи. Іноді виділення таких груп необхідно в досліджувальних цілях, щоб порівняти результати, отримані в реальних групах, з тими, які характеризують випадкові об’єднання людей, не маючи ні постійних контактів один з одним, ні спільної цілі. Протилежність номінальним групам виділяються реальні. Вони представляють собою дійсно існуючі об’єднання людей, повністю відповідаючих визначенню малої групи.

Природними називають групи, які складаються самі по собі, незалежно від бажання експериментатора. Вони виникають і існують, виходячи з потреб суспільства чи включених в ці групи людей. На відміну від них, лабораторні групи створюються експериментатором з ціллю проведення якого-небудь наукового дослідження, пробірки висунутої гіпотези. Вони такі ж дієві як і інші групи, але існують тимчасово – тільки в лабораторії.

Умовні чи номінальні групи представляють собою штучно виділені дослідженим об’єднання людей. На відміну від них, всі інші види груп реально існують в суспільстві і досить широко в ньому представлені серед людей різних професій, віку, соціальної належності.

Природні групи діляться на формальні і не формальні (інша назва – офіційні і не офіційні). Відмінність перших в тому, що вони створюються і існують лише в рамках офіційно визнаних організацій, інші виникають і діють якби поза межами цих організацій (порівняємо, для прикладу, шкільний клас, як офіційну малу групу, і не формальне молодіжне об’єднання, як офіційну групу). Цілі, переслідувані офіційними групами, задаються ні звідки на основі задач, що стоять перед організацією, в яку дана група включена. Цілі неофіційних груп зазвичай виникають і існують на базі особистих інтересів їх учасників, можуть співпадати й розходитися з цілями офіційних організацій.

Малі групи можуть бути референтними і не референтними. Референтна – це будь-яка реальна чи умовна (номінальна) мала група, до якої людина добровільно себе відносить чи членом якої хотіла б бути. В референтній групі індивід знаходить для себе приклад для наслідування. Її цілі і цінності, норми і форми поведінки, думки і почуття, судження і точка зору стають для нього значимими прикладами для наслідування. Не референтною вважається група, психологія і поведінка якої чужі для індивіда чи байдужі для нього. Крім цих двох типів груп, можуть існувати й антиреферентні групи, з поведінкою і психологією членів якої, людина зовсім припускають, осуджує й заперечує.

Всі природні групи можна розділити на високо розвинуті і слаборозвинуті. Слаборозвинуті малі групи характеризуються тим, що в них немає достатньої психологічної спільності, налагоджених ділових і особистих взаємовідносин, сформовані структури взаємодії, чіткого розподілення обов’язків, визначених лідерів, ефективної і спільної роботи. Другі представляють собою соціально-психологічні спільності, які відповідають всім перерахованим вище вимогам. Слаборозвиненими по визначенню являються, наприклад, умовні й лабораторні групи (останні часто лиш на перших етапах їх функціонування).

Серед високорозвинених нових груп особливо виділяються колективи. Психологія розвиненого колективу характеризується тим, що діяльність, заради якої він створений і якою на практиці займаються, має безсумнівно позитивне значення для дуже багатьох людей, не тільки для членів даного колективу. В колективі міжособистісні відносини засновані на взаємній довірі людей, відкритості, чесності, порядності, взаємоповазі тощо.

Для того, щоб назвати малу групу колективом, вона повинна відповідати ряду високих вимог: успішно справлятися з покладеними на неї задачами (бути ефективною у відношенні основної для неї діяльності), мати високу мораль, хороші людські відносини, створити для кожного свого члена можливість розвитку, як особистості, бути спроможнім до творчості, тобто як група давати людям більше, ніж може дати сума того ж колективах індивідів, працюючих окремо.

Психологічно розвинутою, як колектив, вважається така мала група, в якій склалась диференційована система різноманітних ділових і особистісних взаємовідносин, побудованих на високих моральних цінностях. Такі відносини можна назвати колективістськими.

Що ж таке колективістські відносини? Вони визначаються через поняття моралі, відповідальності, відкритості, колективізму, контактності, організованості, ефективності й інформованості. Під мораллю мається на увазі побудова внутрішньо колективних й неколективних відносинах на нормах і цінностях загальнолюдської моралі. Відповідальність трактується як добровільне прийняття колективом на себе моральних та інших зобов’язань перед суспільством за долю кожної людини не залежно від того, являється він членом даного колективу чи ні. Відповідальність також проявляється в тому, що члени колективу свої слова підтверджують ділом, вимогливі до себе й один до одного, об’єктивно оцінюють свої успіхи і невдачі, ніколи не кидають почате діло на пів шляху, свідомо підчиняються дисципліні, інтереси інших людей ставлять не нижче своїх особистих, по хазяйські відносяться до суспільного майна.