Вступ
1. Культура. Поняття етичної та моральної культури психолога
2. Етичні стандарти психологів
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
ХХІ століття, в яке щойно вступило людство, ставить нові вимоги перед наукою і освітою відкриває нові перспективи і ще невідомі галузі для дослідження. Сучасне молоде покоління має отримати ті знання, які вже століття і надалі будуть пріоритетними. Відчутним є наступ країни до нового стану, своєрідного духовно-морального ренесансу у процесі демократично – психологічних перетворень.
Підготовка спеціалістів вищої якості на денному, якісно новому етапі розбудови незалежної держави, визначає більш глибокого пізнання духовної основи життя – Всесвіту, його нерозгаданих таємниць, щоб правильно обрати шлях – шлях, яким йти у майбутнє.
В умовах коли людина, її життя і здоров’я честь і гідність, недоторканість і безпека є найвищою соціальною цінністю, на перший план висуваються проблеми забезпечення морально-психологічного стану. Тому вивчення моральних аспектів сьогодні стає не менш значущим, ніж знання конкретних етичних законів необхідних кожному спеціалісту, який прагне до глибокого опанування професійними навичками усвідомлення професійного стану та покликання власної професії. Адекватне сприйняття етичних особливостей діяльності, засвоєння етичних знань молодими спеціалістами допоможе нам у вирішені завдань суворого дотримання правопорядку, розбудови основ державності і зрештою – у розумінні меж бажаного, примусового і не примусового у складній сфері життєдіяльності суспільства та людини.
Етика психолога покликана обґрунтувати зміст морального ідеалу, дослідити причини і форми деформацій морально-професійної свідомості та запропонувати засоби їх подолання.
1.
Культура. Поняття етичної та моральної культури психолога
Творцем, носієм культури є людина. Культура як інтегральне поняття відбиває якісний бік людської діяльності, її творчий характер, мотивацію і стимуляцію соціальної активності, механізми соціальної регуляції і саморегуляції тощо. Вона є узагальненою системною характеристикою міри універсальності розвитку людини в її взаємодії з навколишнім світом і особистістю. Тобто культура особистості – це ступінь духовно-практичної універсальності людини, як суб’єкта соціокультурної творчості.
Універсальність особистості розуміється як всебічність та гармонійність її розвитку (саморозвитку) на основі реалізації (самореалізації) у перетворюючій діяльності сутність людських сил. У структурі культури особистості важлива місце займають потреби людини (біологічні і соціальні); соціальні в свою чергу поділяються на матеріальні та духовні. Культура особистості психолога проявляється у критичному ставленні до себе, до своєї поведінки, діяльності, у здібності до постійного самопізнання, самоаналізу, адекватності самооцінки і дій, і вчинків, і думок, і почуттів, а на цій основі до саморегуляції, самовдосконалення. Розвинений самоконтроль, володіння собою за будь-яких обставин, у будь-яких ситуаціях, у тому числі й екстремальних, свідчить про присутність сили волі і культури волі. Нерідко особистісна культура відстає від умов життя і діяльності. Це і орієнтація на егоїстичні цінності, невміння і небажання поновлювати і поповнювати знання, брак системних знань, що забезпечують компетентність і ефективність професійної діяльності, низька культура спілкування і мовна культура, порушення правил етикету, відсутність потреби у самовихованні, самовдосконаленні тощо. Високий інтелектуальний рівень інколи поєднується з нерозвиненою моральною і естетичною культурою.
Культура людини – це міра пристосованості її до вищих так би мовити, нерукотворних законів, що даються нам самою природою. Чим більше людина пристосована до цих законів, тим менше вона здатна діяти свавільно.
Отже, сказати можна, що джерелом будь-якої сваволі є безкультур’я, а культура людини створює імунітет проти утворення в неї сваволі.
Культура людини в такому розумінні: визначає її життя за формулою: “Яка культура людини – таке й її життя”. Тому не “буття визначає свідомість”, а культура людей визначає їх буття, їх свідомість, а також економіку, політику, мораль, право, релігію, науку, мистецтво.
Моральна культура є важливою складовою культури особистості. Моральний дух, моральні якості, взагалі моральний фактор мають велике значення у людській життєдіяльності, функціонуванні соціальних інститутів.
Моральна культура особистості уявляється як міра її моральної соціалізації, тобто міра засвоєння пануючих у суспільстві моральних цінностей і ступінь реалізації її у діяльності в різних сферах суспільного життя. Іншими словами, це досягнуте особистістю міра морального розвитку, яка характеризується засвоєними і реалізованими в діяльності моральними цінностями. Найчастіше під моральною культурою розуміють вихованість людини, ступінь засвоєння нею моральних норм, приписів, вимог і реалізацію їх у своїх вчинках. Рівень розвитку моральної культури особистості може вимірюватись через систему функціонально пов’язаних показників: знання основних моральних правил, вимог, критеріїв, норм, принципів і ідеалів суспільства; оцінка їх як соціально справедливих, доцільних, необхідних, так, що сприяють як суспільному прогресу в цілому, так і всебічному гармонійному розвитку особистості, втілення їх у повсякденній поведінці, різнобічній діяльності, спілкуванні; соціально значуща мотивація поведінки і діяльності; дотримання вимог обов’язку і совісті у складних життєвих ситуаціях і навіть в екстремальних умовах; потреба і здатність до постійного морального самовдосконалення. Головним критерієм оцінки моральної культури є реальна поведінка людини, її моральні ідеали, ставлення до інших людей, колективу, суспільства, міра гуманності, яку особистість виявляє в соціальній діяльності і яка виражає ступінь її духовно-моральної свободи в конкретних умовах суспільної, моральної необхідності. В структурному плані моральна культура особистості виступає як діалектична єдність культури моральної свідомості і культури моральної поведінки, які в свою чергу є складними підсистемами. Культура моральної свідомості вимагає культуру етичного мислення і культуру моральних почуттів. Культурний потенціал моральної свідомості реалізується, перш за все в культурі етичного мислення. Критерієм культури критичного мислення є оптимальність прийняття моральних рішень і розв’язання моральних конфліктів. Прояви культури етичного мислення різноманітні. Це вміння користуватися набутими етичними знаннями, що виражається у вмінні відрізняти добра від зла, застосовувати в конкретній ситуації необхідну, відповідно моральну норму тощо.
Ступінь моральної вихованої людини збігається з тим, наскільки розвинута в неї здатність до “морального резонансу”, співпереживання, співчуття, милосердя, наскільки морально чистим є почуття. Все це не менш важливе ніж культурно етичне мислення.
Отже, в поведінці людини визначну роль відіграє культура моральної свідомості, тобто її внутрішня культура, що ґрунтується на свідомості і засвоєних моральних цінностях. У ній втілюються результати виховання. Моральна культура особистості виявляється у всій системі її поглядів і переконань, повсякденній поведінці, конкретних вчинках, що здійснюються нею у різних видах діяльності. Вона присутня у будь-якому виді особистості культури у тій мірі, в якій будь-який вид людської діяльності має моральний “вимір” моральний аспект. Розвинуте етичне мислення, багатство і відрефлектованість почуттів, самоповага і повага до інших, доброзичливість, відповідальність та інші складові внутрішньої культури, знання і дотримання етикету в загальному вигляді характеризують моральну зрілість психолога, свідчать про власний рівень особистісного прояву моральної культури. Характеристикою високої моральної культури психолога є єдність слова і діла, що передбачає єдність мислення і вчинку, знання і почуття, особисту чесність і високу принциповість.
Чим вища моральна культура, тим ефективніше і відповідальніше ставиться до процесу і результатів своєї професійної діяльності спеціаліст.
Етична культура психолога – це знання його моральних якостей і обов’язків та використання їх у професійній діяльності. Оскільки морально-елементарні правила поведінки, особливих навичок в реалізації яких не потрібно, тому етична культура психолога включає два аспекти:
1. визнання існуючих моральних норм як необхідних результатів поведінки;
2. дотримання цих норм у професійній діяльності.
Існують основні принципи етичної культури психолога:
1. Гуманне відношення до людини, тобто відношення до людини не як до засобу досягнення якоїсь мети, а як до цілі.
2. Чесність і правдивість, тому що справедливість не може досягти нечесним шляхом.
3. Доброзичливість і чуйність, оскільки психологом часто доводиться спілкуватись з людьми, які потрапили в складні життєві ситуації. Однак ці риси не можна ототожнювати з всепрощенням.
4. Простота і скромність.
Необхідно підкреслити, що тільки високий рівень культури дає можливість психолога реалізувати своє високе соціальне призначення.
2.
Етичні стандарти психологів
Психолог надає велике значення гідності і цінності буття окремої людини. Він переймає на себе зобов'язання покращувати розуміння людиною самого себе і інших людей. Слідуючи цим зобов'язанням, він охороняє благополуччя кожної людини, яка може потребувати його допомоги, а також будь-якої людини або тварини, який може бути об'єктом його вивчення. Він не лише сам не використовує своє професійне положення або зв'язки, але також свідомо не дозволить скористатися плодами своєї праці з метою, не сумісною з цінністю цих праць. Просячи для себе свободу дослідження і повідомлення результатів, він переймає на себе відповідальність на наступних умовах: компетентності, на яку він претендує, об'єктивності в повідомленні даних психодіагностичного обстеження і уваги до інтересів своїх колег і суспільства.
Основні принципи:
Принцип 1. Відповідальність. Психолог /Студенты-психологи, які виконують функції психолога, повинні оцінюватися як психологи на підставі цього зведення етичних законів, що прийняв на себе зобов'язання покращувати взаєморозуміння людини людиною, надає велике значення об'єктивності і чесності, підтримує високий рівень своєї роботи.
Принцип 2. Компетентність. Забезпечення високого рівня професійної компетентності є обов'язком, який розділяється всіма психологами на користь суспільства і професії як такий.
а) Некваліфіковані люди компрометують психологічну практику; психологи допомагають суспільству у визначенні тих, хто компетентний давати суспільству професійні поради. Коли психолог або особа, що називає себе психологом, порушує етичні стандарти, психологи, що знають про це з перших рук, намагаються виправити ситуацію. Коли в такій ситуації вони не можуть поступити неофіційно, привертають увагу відповідних місцевих, державних або національних комітетів з професійної етики,
Принцип 3. Моральні і правові стандарти. Психолог в своїй практиці виявляє сприйнятливість до соціальних норм і моральних вимог суспільства, в якому він працює; він розуміє, що порушення прийнятих моральних і правових стандартів з його боку може залучити його клієнтів, студентів або колег в ганебні особові конфлікти і завдасть збитку його власному імені і репутації його професії.
Принцип 4. Помилкові уявлення. Психолог уникає помилкового уявлення про свою власну професійну кваліфікацію, зв'язки і цілі, а також про інститути і організації, з якими він пов'язаний.
Принцип 5. Публічні заяви. Стриманість, наукова передбачливість і розуміння обмеженості наявних знань характеризують всі заяви психологів, які прямо або опосередковано дають інформацію суспільству.
Принцип 6. Конфіденційність. Гарантувати збереження інформації про індивіда, яка отримана психологом в ході його навчання, практики або дослідження, - щонайперший обов'язок психолога. Таку інформацію не повідомляють іншим до тих пір, поки не виникнуть деякі особливі обставини.
а) Конфіденційно отримана інформація розкривається тільки після найретельнішого обдумування і у тому випадку, коли є явна загроза індивідові або суспільству, що насувається, і лише представникам відповідних професій або суспільним лідерам.
б) Інформація, отримана в обстановці клініки або консультації, а також оцінки, що даються дітям, студентам, службовцям або іншим особам, обговорюються тільки в професійних цілях і лише з людьми, яких це стосується. Письмові і усні звіти повинні відображати результати, відповідні цілям оцінки; Потрібно докладати всі зусилля, щоб уникнути незаконного посягання на таємницю особи.
Принцип 7. Благополуччя клієнта. Психолог поважає недоторканність і захищає благополуччя людини або групи, з якими він працює. Психолог в промисловості, учбових закладах і інших місцях, де можуть виникнути конфлікти інтересів різних груп, як, наприклад, між підприємцями і трудящими, або між клієнтом і наймачем, що використовує психолога, зобов'язаний встановити для себе характер і спрямованість своїх відносин і відповідальності, а також інформувати всі зацікавлені групи про ці зобов'язання. Коли виникає конфлікт серед професійних робочих, психолог піклується перш за все про благоденствування всіх клієнтів і лише в другу чергу зважає на інтереси своєї власної професійної групи.
Принцип 8. Взаємини з клієнтом. Психолог інформує свого майбутнього клієнта про основні сторони потенційних взаємин, які можуть вплинути на вирішення клієнта вступити у ці відносини. До сторін взаємин, що впливають, мабуть, на вирішення клієнта, відносяться реєстрація інтерв'ю, використання матеріалу інтерв'ю в учбових цілях і спостереження за інтерв'юванням сторонніх осіб.
Принцип 9. Позбавлене індивідуальності обслуговування. Психологічне обслуговування в діагностичних цілях, для лікування або особистої консультації проводиться тільки в контексті професійних взаємин і не надається за допомогою публічних лекцій або демонстрацій, заміток в газетах або журналах, програм радіо або телебачення, пошта і іншими подібними способами. Підготовка повідомлень про людину і рекомендацій йому, заснована на тестових даних, що доставляються тільки поштою, неетична, якщо така оцінка не є складовою частиною тривалих взаємин клієнта з компанією, результатом чого є отримання психологом-консультантом особистого знання про клієнта, і тим самим забезпечується адекватність письмової оцінки її цілям, а також правильна інтерпретація її клієнтом. Ці повідомлення не повинні містити такого детального аналізу особових якостей людини, яка можлива тільки після ретельного інтерв'ювання цього випробовуваного. Ці повідомлення не повинні давати таких специфічних рекомендацій щодо використання людини на службі або його службового положення, які виходять за межі знань психологом вимог, що пред'являються компанією до роботи. Повідомлення не повинні означати обмеження потреби компанії в проведенні таких видів її діяльності, як оцінки історії роботи, вивчення довідок, минулої служби в компанії.
Принцип 10. Оголошення про обслуговування. Психолог дотримується швидше професійних, чим комерційних стандартів в сповіщенні своєї придатності до професійного обслуговування.
Принцип 11. Внутрішньопрофесійні відносини.
Принцип 12. Оплата. Фінансові питання в професійній практиці знаходяться відповідно до професійних стандартів, які забезпечують інтереси клієнта і професії. У встановленні розцінок для професійних послуг психолог ретельно розглядає як платіжну здатність клієнта, так і ціни, встановлені іншими психологами, що займаються подібною діяльністю. Він готовий внести свій внесок до роботи, за яку він отримає мало або не отримає нічого.
Принцип 13. Нерозголошування тесту. Психологічні тести і інші методи дослідження, цінність яких частково залежить від непоінформованості випробовуваного, не відтворюються і не описуються в популярних виданнях у такий спосіб, який може зробити невалідним сам метод дослідження. Доступ до таких методів обмежений тими людьми, хто професійно зацікавлений в них і гарантує їх використання. Приклади завдань, схожих на тестових, можуть при обговоренні відтворюватися в популярних статтях і інших місцях, але самі тести і реально використовувані в них завдання не публікуються ніде, за винятком професійних видань.
Принцип 14. Інтерпретація тестів. Тестові оцінки, як і матеріали тесту, передаються тільки тим особам, які здатні їх інтерпретувати і використовувати належним чином.
Принцип 15. Публікація тесту. Психологічні тести надаються для комерційної публікації тільки тим видавцям, які подають їх професійно і розподіляють тільки серед тих, хто кваліфіковано використовує їх. Забезпечується видання керівництва по тестах, методичних довідників і інших необхідних книг про тести, в яких описуються методи створення і стандартизації тестів, а також підсумовуються дослідження по їх валідності.
Принцип 16. Запобіжні засоби в дослідженнях. Психолог приймає на себе обов'язки, що стосуються благополуччя своїх людей. Рішення провести дослідження повинне спиратися на продумані представлення конкретного психолога щодо того, як найкращим чином сприяти психологічній науці і людському благополуччю. Відповідальний психолог зважує альтернативні способи, якими можна оцінити енергію і ресурси особи. Ухвалюючи рішення провести дослідження, психологи повинні виконати ці дослідження з повагою до тих людей, хто бере в них участь, і турботою про їх гідність і благополуччя. Принципи, якими слід керуватися, точно визначають етичну відповідальність дослідника по відношенню до учасників впродовж всього ходу дослідження, від первинного рішення провести його до тих кроків, які необхідні для забезпечення конфіденційності отриманих результатів.
Принцип 17. Значущість публікацій. Значущість відноситься до тих осіб, хто брав участь у виданні, і визначається пропорційно їх участі і лише відповідно до нього. Основні внески професійного характеру, зроблені декількома особами в загальний проект, розглядаються як співавторство. Експериментатор або автор, який вніс принциповий внесок до видання, ставиться в списку на перше місце. Другорядні внески професійного характеру, велика канцелярська і інша професійна робота, а також інші другорядні форми участі наголошуються у виносках або у вступній частині. Шляхом спеціального цитування наголошуються неопубліковані і опубліковані матеріали, які мали безпосередній вплив на дослідження або публікацію.
Психолог, який складає збірку і редагує для видання роботи інших авторів, видає матеріали симпозіуму або збірки робіт під заголовком симпозіуму або комітету і зі своїм ім'ям як голови симпозіуму або редактора серед імен інших учасників.
Принцип 18. Відповідальність перед організацією. Психолог поважає права і репутацію інституту або організації, з якою він пов'язаний. Матеріали, підготовлені психологом як частина його постійної роботи під спеціальним керівництвом його організації, є власністю цієї організації. Ці матеріали надають психологові для використання або публікації відповідно до правил видачі дозволів, наданням має рацію і іншими порядками, встановленими його організацією. Інші матеріали, що мають другорядне відношення до діяльності установи і за яких психолог несе індивідуальну відповідальність, публікуються з відмовою установи від якої-небудь відповідальності за них.
Принцип 19. Діяльність по просуванню. Психолог, пов'язаний із створенням або розповсюдженням психологічних приладів, книг і інших видів продукції, призначених для комерційного продажу, відповідає за забезпечення того, щоб ці прилади, книги і інші види продукції підносилися професійним і фактичним шляхом.
Вимоги відносно виконання, користі і результатів науково обгрунтовуються. Психолог не використовує професійні журнали для комерційної експлуатації психологічної продукції, а психолог-редактор захищає їх від такого невірного використання. Психолог, що має фінансові інтереси, при продажі або використанні психологічної продукції чутливий до можливого конфлікту з інтересами просування цієї продукції і уникає компромісу зі своєю професійною відповідальністю і цілями.
Висновки
Виражена орієнтація на цінність іншої людини в професійній діяльності психолога припускає адекватне сприйняття ним своїх можливостей як міри дії на Іншу людину, заснованої на переживанні почуття професійного обов'язку і відповідальності за свої професійні дії.
Це робить професію психолога одним з небагатьох видів соціальної активності, де узагальнені ідеї про цінність людини гранично конкретизуються і персоніфікуються в його словах і діях, направлених на Іншу людину. У відомому сенсі психолог створює своїми професійними діями образ Іншого для тих людей, з якими він працює.
Психолог, як професіонал, виконує найважливіше соціальне завдання - завдання свідомості узагальненого, персоніфікованого (у своїй особі і в особі конкретного учасника або учасників його професійної діяльності) образу Іншої людини.
Цілком імовірно, що ця професійна діяльність психолога - один із способів, що створюються в сучасній культурі, для збереження психічної реальності як особливої характеристики життя.
Список використаних джерел
1. Журавлева В. И. Основы педагогической конфликтологии.— М.: РПА, 2005.
2. Козин А. П. Умей владеть собой.— К., 1997.
3. Котигер Я. С. Педагогическая этика. — Кишинев, 2004.
4. Ложкин Г. В., ПовякелъН. И. Практическая психология конфликта: Учеб. пособие.- К.: МАУП, 2000.
5. Лозниця В. С. Психологія менеджмету: Навч. посібник. — К.: ТОВ "УВПК", 2000.
6. Малахов. Етика. Курс лекцій. 1996.
7. Маценко В. Ф. Технология создания имиджа // Практична психологія та соціальна робота, 1998, № 1-3, 4, 5.
8. Медведева Г. П. Этика социальной работы. — М., 2002.
9. Москвичов С. Психологія ділового спілкування. — К., 1995.
10. Шшшхова Н. И. Техника педагогического общения / Под. ред. М. Р. Гинзбурга. - М., 1998.