Тренінгові робота практичного психолога

КУРСОВА
РАБОТА

Дисципліна

Теорія і практика психологічного тренінгу

Тема

Тренінгові робота практичного психолога

Зміст

Вступ

1. Сучасні погляди на тренінгову роботу практичного психолога

1.1 Психологічна корекція як сфера діяльності практичного психолога

1.2 Психологічний тренінг як метод практичної психології

1.3 Поведінковий напрям в психокорекційній роботі

1.4 Комунікація: поняття і основні підходи в психології

2. Матеріали та методи дослідження

2.1 Презентація

2.2 Програма тренінгу комунікативних здібностей

2.3 Формування тренінгової групп

3. Проведення та аналіз тренінгу з комунікативної некомпетентності

3.1 Проблеми та трудності які виникли при проведенні тренінгу

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

На сьогоднішній день не можливо уявити собі практичної діяльності психолога без різноманітних видів групової роботи з дітьми та дорослими. При всьому її змістовному та методичному різноманітті дуже часто вона об означається одним «чарівним» словом – тренінг.

Психологічний тренінг – це особлива форма групової роботи зі своїми можливостями, границями, правилами та проблемами. Вона навчає новим навикам, допомагає засвоїти інші психологічні можливості. Його особливість в тому, що учень займає активну позицію, а засвоєння навиків проходить в процесі проживання, особливого досвіду поведінки, відчування, діяльності.

Мета роботи
: на основі вивченої та проаналізованої літератури, навчитись створювати авторські тренінгові програми та проводити тренінги.

Задачі роботи
:

1.Підібрати літературу на тему тренінгові діяльність практичного психолога;

2.Ознайомитись та проаналізувати підібрану літературу;

3.Створити авторську тренінгові програму;

4.Провести тренінг;

5.Проаналізувати ефективність і результативність тренінгу.

6.написати виводи.

Об’єкт
: Тренінгові діяльність практичного психолога.

Предмет:
Аналіз літератури з комунікативних проблем та створення авторської тренінгової програми з комунікативних проблем.

Тренінг розраховано на потенційного користувача. Інформація о проведені тренінгу була розміщена у всесвітній мережі Інтернет.

Тренінгова група формувалась на таких принципах:

1. чоловіки та жінки;

2. вік: 23-35 років;

3. робітники середнього соціального статусу.

Проведення тренінгу намічається на 21 березня 2008 року за адресою: м. Харків, вул. Чкалова, 134. Початок о 12:00.

1. Сучасні погляди на тренінгову роботу практичного психолога

1.1 Психологічна корекція як сфера діяльності практичного психолога

Психологічна культура - це турбота про своє психічне здоров'я, уміння виходити з психологічних криз самому і допомагати близьким людям. У психологічній культурі виділяють три основні компоненти:

1. Самопізнання і самооцінка

2. Пізнання інших людей

3. Уміння управляти своєю поведінкою, емоціями, спілкуванням.

Оволодіння психологічною культурою саме по собі несе великий психотерапевтичний заряд. Багато проблем чоловік може вирішувати самостійно, використовуючи рекомендації фахівців - психологів. Кожна людина може бути сам для себе інтуїтивним психологом, оцінювати свої психічні стани, особливості поведінки і прояву емоцій. Проте бувають ситуації, коли людина не може самостійно справитися з складними проблемами, які зустрічаються на його життєвому шляху, і потребує психологічної допомоги [13, стр.13].

Психологічна допомога включає: психодіагностику, психокорекцію, психотерапію, психологічне консультування, профорієнтацію і ін. Залежно від віку, особливості життєвої ситуації людини, стану здоров'я, наявності або відсутності певного життєвого і соціального досвіду і т.д. таку допомогу може надати: психолог - фахівець з базовою психологічною освітою, який володіє методами оцінки психічних явищ і уміння їх коректувати;

психотерапевт - лікар за освітою, який надає людині допомогу в рішенні проблем, пов'язаних з психічним здоров'ям, але не з психопатологією. За наявності психопатології необхідно звернутися по допомогу до лікаря-психіатра.

Достатньо дискусійним і по теперішній час є питання про розділення двох сфер психологічної допомоги - психологічну корекцію і психотерапію. Як у психокорекції, так і в психотерапії пред'являються схожі вимоги до особи клієнта і фахівця, що надає допомогу; до рівня його професійною підготовка кваліфікації і професійним навикам; використовуються однакові процедури і методи; пред'являються однакові вимоги; допомога виявляється в результаті специфічної взаємодії між клієнтом і фахівцем. На думку Ю.Е. Альошиної, відмінність термінів психокорекції і психотерапія виникла не у зв'язку з особливостями роботи, а з укоріненою думкою, що психотерапією можуть займатися люди, що мають спеціальну медичну освіту. Крім того, термін психотерапія (Psychothrapy) є міжнародною і в багатьох країнах світу однозначно використовується по відношенню до методів роботи, здійснюваних професійними психологами. Існують певні труднощі в розмежуванні на практиці понять психологічна корекція і психотерапія. На думку Р.С. Немова, різниця між поняттями психотерапія і психокорекція полягає в наступному: психотерапія - це система медико-психологічних заходів, вживаних лікарем для лікування різних захворювань, психокорекція - сукупність психологічних прийомів, використовуваних психологом для виправлення недоліків психології або поведінки психічно здорової людини. Термін корекція буквально означає виправлення [13, стр.20].

Психокорекція - це система заходів, направлених на виправлення недоліків психології або поведінки людини за допомогою спеціальних засобів психологічної дії. Психокорекції підлягають недоліки, що не мають органічної основи і що не є такими стійкими якостями, які формуються досить рано і надалі практично не змінюються. Виділяють специфічні риси психо-коректувального процесу, що відрізняють його від психотерапії. Психокорекція орієнтована на клінічно здорову особу людей, що мають в повсякденному житті психологічні труднощі, проблеми, скарги невротичного характеру, а також на людей, що відчувають себе добре, проте охочих змінити своє життя або що ставлять перед собою мету розвитку особи. Корекція орієнтується на здорові сторони особи незалежно від ступеня порушення. У психокорекції частіше орієнтуються на сьогодення і майбутнє клієнтів. Психокорекція зазвичай орієнтується на середньострокову допомогу (на відміну від малотривалого - до 15 зустрічей - допомозі при консультуванні і довгостроковою - до декількох років - допомозі при психотерапії). У психокорекції акцентується ціннісний внесок психолога, хоча відхиляється нав'язування певних цінностей клієнтові. Психо-коректувальні дії направлені на зміну поведінки і розвиток особи клієнта. Основна відмінність психокорекції від дій, налаштованих на психологічний розвиток людини, полягає в тому, що психокорекція має справу з вже сформованими якостями особи або видами поведінки і направлена на їх переробку, тоді як основне завдання розвитку полягає в тому, щоб за відсутності або недостатньому розвитку сформувати у людини потрібні психологічні якості. Відмінність між психотерапією і психокорекція полягає в тому, що психотерапія має справу з різного роду порушеннями у людей, страждаючих різними видами соматичних або психічних захворювань (розладів). Багато аномалій психіки і поведінки людей, які виявляються в захворюваннях, схожі на ті, з якими має справу психолог, психокорекції, що займається. Проте людей, що звертаються по допомогу до психотерапевта, зазвичай називають хворими або пацієнтами, а тих, хто потребує тільки коректувальної допомоги, іменують клієнтами. Клієнт - це нормальний, фізично і психічно здорова людина, у якої в житті виникли проблеми психологічного або поведінкового характеру. Він не здатний самостійно вирішити їх і тому потребує сторонньої допомоги. Як об'єкти коректувальної дії можуть виступати особа, сім'я або група[13, стр.24]..

Види психокорекції.

Виходячи з певних критеріїв, психо-коректувальні заходи можна класифікувати.

1. По характеру спрямованості виділяють корекцію:

симптоматичну;

каузальну.

Симптоматична корекція (корекція симптомів). як правило, припускає короткочасна дія з метою зняття гострих симптомів відхилень в розвитку, які заважають перейти до корекції каузального типу. Каузальна (причинна) корекція направлена на джерела і причини відхилень. Даний вид корекції триваліший за часом, вимагає значних зусиль, проте ефективніший в порівнянні з симптоматичною корекцією, оскільки одні і ті ж симптоми відхилень можуть мати абсолютно різну природу, причини і психологічну структуру порушень.

2. За змістом розрізняють корекцію;

пізнавальної сфери;

особи;

афектно-вольової сфери;

поведінкових аспектів;,

міжособистих відносин внутрішньо групових взаємин (сімейних, подружніх, колективних); дитячо-батьківських.

3. За формою роботи з клієнтом розрізняють корекцію:

індивідуальну; групову: у закритій природній групі (сім'я, клас, співробітники і т.д.); у відкритій групі для клієнтів з схожими проблемами; змішану форму (індивідуально-групову).

4. По наявності програм:

програмовану;

імпровізовану.

5. По характеру управління коригуючими діями:

директивну;

недирективну.

6. За тривалістю:

надкоротку (надшвидку);

коротку (швидку);

тривалу;

надтривалу.

Надкоротка психокорекція триває хвилини або годинник і направлена на вирішення актуальних ізольованих проблем і конфліктів. Її ефект може бути нестійким. Коротка психокорекція триває декілька годин і днів. Застосовується для вирішення актуальної проблеми, як би <запускає> процес зміни, який продовжується і після завершення зустрічей. Тривала психокорекція продовжується місяці, в центрі уваги - особовий зміст проблем. Під час корекції опрацьовується безліч деталей, ефект розвивається поволі і носить стійкий характер. Надтривала психокорекція може продовжуватися роки і зачіпає сфери свідомого і несвідомого. Багато часу приділяється досягненню розуміння суті переживань. Ефект розвивається поступово, носить тривалий характер.

7. За масштабом вирішуваних задач розрізняють психокорекцію:

загальну;

приватну;

спеціальну.

Під загальною корекцією розуміються заходи загально-коректувального порядку, нормалізуючі спеціальне мікросередовище клієнта, регулюючі психофізичну, емоційну навантаження відповідно до вікових і індивідуальних можливостей, що оптимізують процеси дозрівання психічних властивостей у особи, що саме по собі може сприяти ліквідації психічних порушень і гармонізації особи в ході подальшого розвитку[13, стр.30]..

Під приватною психокорекцією розуміють набір психолого-педагогічних дій, що є адаптовані для дитячого і підліткового віку психокорекційні прийоми і методики, використовувані в роботі з дорослими, а також спеціально розроблені системи психокоректувальних заходів, заснованих на ведучих для певного віку онтогенетичних формах діяльності, рівнях спілкування, способах мислення і саморегуляції. Кожен прийом має, як правило, декілька напрямів психокоректувальної дії. Приватна психокорекція озброює фахівця арсеналом засобів психологічної дії, якими він насищає програму групової або індивідуальної роботи. Спеціальна психокорекція - це комплекс прийомів, методик і організаційних форм роботи з клієнтом або групою клієнтів одного віку, що є найбільш ефективними для досягнення конкретних завдань формування особи, окремих її властивостей або психічних функцій, що виявляються в поведінці, що відхиляється, і утрудненій адаптації (соромливість, агресивність, невпевненість, наднормативність або асоціальність, невміння діяти за правилами і утримувати узяту на себе роль, чітко висловлювати свої думки, боязлива, аутичність, схильність до стереотипії, конфліктність, завищена самооцінка і т.д.). Спеціальна психокорекція, таким чином, покликана виправляти наслідки неправильного виховання, що порушило гармонійний розвиток, соціалізацію особи. Негативні аспекти можуть бути обумовлені як суб'єктивними, так і об'єктивними чинниками. Особливий випадок представляють умови дитячих будинків, виправних установ для повнолітніх, виховання в яких невіддільно від корекції. У цих випадках первинним чинником, що порушує психічний онтогенез, є психогения, і психокорекція направлена на подолання результатів неправильного виховання.

Не дивлячись на відмінність в теоріях, цілях, процедурах і формах коректувальної роботи, психологічна дія зводиться до того, що одна людина намагається допомогти іншому.

Коректувальна ситуація включає 5 основних елементів:

1. Людина, яка страждає і шукає полегшення своєї проблеми. Людина, яка має цілий ряд проблем різного роду і потребує психологічної допомоги, в психокорекції, - це клієнт.

2. Людина, яка допомагає і завдяки навчанню або досвіду сприймається як здатний надавати допомогу. - це психолог, психокоректор.

3. Теорія, яка використовується для пояснення проблем клієнта. Психологічна теорія включає психодинаміку, принципи навчання і інші психічні чинники.

4. Набір процедур (техніки, методів), використовуваних для вирішення проблем клієнта. Ці процедури безпосередньо пов'язані з теорією.

5. Спеціальні соціальні відносини між клієнтом і психологом, які допомагають полегшити проблеми клієнта.

Психолог повинен прагнути до створення такої атмосфери, яка дозволяє клієнтові з оптимізмом дивитися на вирішення своїх проблем. Таке спеціальне відношення є чинником, характерним для всіх форм дії [13, стр.33].

1.2 Психологічний тренінг як метод практичної психології

Психотерапією в даний час прийнято розуміти широку область наукової і практичної діяльності фахівців (медиків, психологів і ін.), усередині якої наявна велика кількість різноманітних теоретико-методичних підходів. Можна говорити про існування медичній, психологічній, соціологічній і філософській моделях психотерапії. У вузькому сенсі слова (медична модель) психотерапія розуміється як комплексна лікувальна вербальна і невербальна дія на емоції, думки, самосвідомість людини при багатьох психічних, нервових і психосоматичних захворюваннях.

Буквальне значення терміну "психотерапія" пов'язано з двома його тлумаченнями, що базуються на перекладі грецьких слів psyche, - душа і therapeia - лікування: "зцілення душею" або "лікування душі". Сам термін "психотерапія" був введений в 1872 році Д. Тьюком в книзі "Ілюстрації впливу розуму на тіло і став широко популярний з кінця XIX століття.

Останніми роками умовно розрізняють клінічно орієнтовану психотерапію, направлену переважно на пом'якшувальне або ліквідацію наявної симптоматики, і особово-орієнтовану психотерапію, яка прагне допомогти людині змінити своє відношення до соціального оточення і до особи. При цьому слід пам'ятати про неоднозначне вживання останнього терміну:

по-перше, як підходу [18, стр.44].

по-друге - ширше - як екзистенціальний-гуманістичного напряму в психотерапії;

по-третє - в найбільш широкому значенні - як психотерапії, що базується на положеннях основних напрямів сучасній психології: динамічному, поведінковому і гуманістичному.

Практичний психолог - груповий тренер використовує ті ж методи, що і клінічний психотерапевт; різниця полягає, перш за все, в їх націленості. Його найважливіше завдання полягає не в знятті або полегшенні симптомів хворобі, а в створенні умов для оптимального функціонування особи і її розвитку, зокрема, в цілях поліпшення взаємин з іншими людьми (з членами сім'ї, колегами і ін.).

Груповий психологічний тренінг не зводиться тільки до соціально-психологічного. Область його застосування значно ширша, ніж у останнього, і зовсім не обмежується розвитком навиків ефективного спілкування і підвищенням комунікативної компетентності [1, стр.25].

Один з провідних фахівців з тренінгів в нашій країні Ю.Н. Емельянов відзначає: "При цьому термін "тренінг", на нашу думку, в структурі російської психологічної мови повинен використовуватися не для позначення методів навчання, а для позначення методів розвитку здібностей до навчання або оволодіння будь-яким складним видом діяльності, зокрема спілкуванням" (1985, с.89). Слідуючи цьому підходу, він пропонує чітко розмежовувати учбовий і тренувальний аспект в роботі групи. Можна погодитися з подібним поглядом, додавши, що тренінг це не тільки метод розвитку здібностей, але і метод розвитку різноманітних психічних структур і особи в цілому.

В даний час в літературі і практичній роботі термін "тренінг" трактуючи набагато ширше, ніж він розумівся всього лише кілька років тому. Так, відомий фахівець в області нейролингвистичного програмування і акмеології А.П. Ситников дає таке визначення тренінгу: "Тренінги (повчальні ігри) є синтетичною антропотехникой, що поєднує в собі учбову і ігрову діяльність, що проходять в умовах моделювання різних ігрових ситуацій..." (1996, С.144). При цьому під антропотехнікою він розуміє таку складову акмеологичної практики, яка направлена на перетворення "природно даних людині здібностей" (М.К. Мамардашвили) і формування на їх основі культурного феномена професійної майстерності. Він виділяє три основних антропотехники: навчання, учення і гру [6, стр.65].

Груповий психологічний тренінг є сукупність активних методів практичної психології, які використовуються з метою формування навиків самопізнання і саморозвитку. При цьому тренінгові методи можуть застосовуватися як в рамках клінічної психотерапії при лікуванні неврозів, алкоголізму і ряду соматичних захворювань, так і в роботі з психічно здоровими людьми, що мають психологічні проблеми, в щілинах надання їм допомозі в саморозвитку.

1.3 Поведінковий напрям в психокорекційній роботі

Поведінковий напрям в психокорекційній роботі бере свій початок від робіт Д. Вольпс і А. Лазаруса (середина 50-х - початок 60-х років), хоча коріння його йде в бихевіоризм Д. Уотсона і Э. Торндайка. У основі даного напряму виділяють три класичні психологічні напрями:

1. Роботи Д. Вольпе, А. Лазаруса, засновані на ідеях И.П. Павлова і З. Халла.

2. Теорія оперантного навчання Б. Скіннера.

3. Теорія когнітивного навчання. В даний час в бихевіоральной психокорекції співіснують три основні тенденції:

· Класичне обумовлення, висхідне до експериментальних традицій И.П. Павлова.

· Оперантне обумовлення, пов'язане з ім'ям Б. Скіннера і його модифікаціями поведінки.

· Мулипімодальноє програмування.

1. Класична теорія умовних рефлексів І.П. Павлова з'явилася фундаментом, на якому було побудовано сучасну будівлю поведінкової корекції. На основі принципів класичного обумовлення створені такі методики корекції поведінки, як методика аверсивного обумовлення, методика контролю стимулу і т.д. І.П. Павлов вперше відповів на питання, яким чином нейтральний стимул може стати умовним подразником, який протікає автоматично. І.П. Павлов показав, що формування умовного рефлексу підкоряється ряду вимог:

- суміжності - збігу за часом індиферентного і безумовного подразників з деяким випередженням першого;

- повторення - багатократне поєднання індиферентного і безумовного подразників [13, 68].

Таким чином, один з шляхів управління поведінкою - управління пред'явленням стимулів, які викликають реакцію, а також організація зовнішнього оточення і контролю за ним. Організовуючи зовнішнє оточення, певним чином можна формувати певну поведінку людини.

2. Теорія оперантного обумовлення пов'язана з іменами Э. Торндайка і Б. Скіннера. На відміну від принципу класичного обумовлення стимул - реакція(S >R) учені розробили принцип оперантного обумовлення реакція - стимул> (R->S), згідно якому поведінка контролюється його результатами і наслідками. Звідси слідує можливий спосіб впливу на поведінку через дію на його результати.

При використанні оперантних методів управління результатами поведінки здійснюється для дії на саму поведінку. Тому особливе значення надається етапу функціонального аналізу, або поведінкової діагностики. Завдання цього етапу полягає у визначенні підкріплюючої значущості об'єктів, що оточують клієнта, встановленні ієрархії їх підкріплюючої сили. Здійснити це можливо за допомогою прямого спостереження за поведінкою людини і встановленням зв'язку між частотою і інтенсивністю поведінки (залежна змінна), що проявляється, і об'єктами, що є в цей час, і подіями, відбуваються в оточенні (незалежна змінна) [13, 69].

Оперантні методи можуть бути використані для вирішення наступних завдань:

- формування нового стереотипу поведінки, якої раніше не було в поведінковому репертуарі людини (наприклад, поведінка самозатверджуючого типу у пасивної дитини, елементи сумісної гри у соромливої дитини і ін.).

- зменшення або згаснення небажаної поведінки досягається за допомогою методик покарання, згаснення, насичення, позбавлення всіх позитивних підкріплень.

- підтримка бажаного стереотипу поведінки в звичайних (природних) умовах.

3. Мультимодальне програмування, або мультимодальна поведінкова корекція. У цьому напрямі центральне місце відводиться дії на цілісну організацію особи. В межах цього новітнього напряму (А. Лазарус, А. Бандура, Т. Нейланс і ін.), що включає когнітивний-орієнтовану техніку моделювання, формування поведінки, отримали розвиток програми саморегуляції, когнітивного саморегулювання, когнітивної модифікації поведінки.

Останніми роками цю течію знаходить все більше прихильників. Одне з останніх досягнень поведінкової психотерапії - зняття посттравматичного синдрому за допомогою білатеральних рухів очей. Відкритий в 1987 р. (Ф. Шапіро), цей метод добре зарекомендував себе в роботі з ветеранами війни у В'єтнамі, жертвами насильства і т.д.

На чолі сучасних біхевиориальних теорій людини знаходиться уявлення про те, що людина - продукт і одночасно виробник свого навколишнього середовища. Істотною відмінністю від традиційного біхевиоризма є його орієнтованість на реальні дії. Тобто людина трактується як діяч, своїми діями що змінює дійсність. Не реакція, а її акція – таке відмінність сучасної біхевиориальной концепції в її трактуванні людини.

В рамках цього підходу розроблений ряд методик моделювання поведінки, за допомогою яких вирішуються наступні завдання:

- побудова нових стереотипів поведінки;

- погашення наявних неадаптивних стереотипів;

- полегшення прояву слабо представлених в репертуарі клієнта стереотипів.

Для теорії навчання характерне виділення двох фаз: придбання якого-небудь стереотипу поведінки грає істотну роль не у фазі придбання стереотипу, а у фазі виконання.

При навчанні за допомогою моделі спостерігач набуває нового стереотипу поведінки, який раніше був відсутній в його репертуарі. Спостереження за моделлю укріплює або підсилює певні стереотипи поведінки (спостереження позитивних наслідків певної поведінки укріплює цей стереотип і навпаки); підвищує функцію дискримінації подразника, що має характер позитивного або негативного підкріплення.

У біхевіориальному напрямі поняття особи не тільки не розроблене, але просто відсутній. Основні поняття, що застосовуються до особи, відносяться до її поведінки. Тому основні реакції, на які направлені дії психолога, - реальна поведінка людини в реальному світі. Вся біхевиориальна психокорекція безпосередньо пов'язана з навчанням. Тому базисна термінологія відображає основні концепції навчання. Основними є наступні поняття: обумовлення; генералізує; загасання; контробумовлення; ефекти часткового підкріплення; викликані емоційні реакції; реакція уникнення; конфлікт; надмірна поведінка [13, 70].

Обумовлення. Розрізняють два види обумовлення:

1. Класичне (павловське), коли навчання відбувається завдяки підкріплюючому поєднанню стимулів.

2. Оперантно (скіннерівске), коли навчання відбувається шляхом вибору стимулу, що супроводжується позитивним (на противагу негативному) підкріпленням. Розрізняють також безумовне підкріплення, яке відбувається зовні спеціально організованого обумовлення.

Генералізує. Це поняття відображає феноменологію, що відноситься до стимулу і узагальнення дії. На початку 50-х років До. Ноубл, Дж. Лейси і Р. Смит експериментально показали, що існує не тільки моторне, емоційне, але і вербальне і також візуальне узагальнення.

«Загасання». Це поняття відображає закономірності, пов'язані із зникненням реакцій, викликаних в результаті обумовлення. Можна прослідкувати дію згасання, коли, поступово знижуючи неприємний звук при наближенні дитини до тварині, можна реєструвати і загасання викликаної реакції страху.