Реферат з психології
Пам’ЯТЬ людини. Образне мислення
Процеси пам’яті
Пам’ять – це психічний пізнавальний процес, який полягає у фіксації, збереженні та відтворенні попереднього досвіду.
Існують такі процеси п’яті:
- запам’ятовування;
- відтворення;
- забування.
Запам’ятовування – один з головних процесів пам’яті. Засадовими стосовного нього є утворення й закріплення тимчасових нервових зв’язків. Чим складніший матеріал, тим складніші й ті тимчасові зв’язки, які утворюють підґрунтя запам’ятовування.
Запам’ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним.
Мимовільне запам’ятовування здійснюється без спе3іально поставленої мети запам’ятати. На мимовільне запам’ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість предметів.
Мимовільному запам’ятовуванню сприяє також наявність інтересу. Усе, що цікавить, запам’ятовується значно легше й утримується в нашій свідомості значно довше ніж нецікаве.
Довільне запам’ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер, у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам’ятовування.
Умовами успішного запам’ятовування є:
- багаторазове, розумно організоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень;
- розбивка матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць;
- розуміння тощо.
Відтворення – один із головних процесів пом’яті. Воно є показником міцності запам’ятовування і водночас наслідком цього процесу.
Засадою для відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервових зв’язків у корі великих півкуль головного мозку.
Найпростіша форма відтворення – впізнавання. Впізнавання – це відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання буває повним і неповним.
При повному впізнаванні повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відновлюються всі деталі попереднього ознайомлення з ним.
Неповне впізнання характеризується невизначеністю, труднощами співвідношення об’єкта, що сприймається, з тим, що вже мав місце в попередньому досвіді.
Складнішою формою відтворення є роздування. Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється.
Згадування може бути актуальним і мимовільним.
Особливою формою довільного відтворення запам’ятованого матеріалу є пригадування. Потреба в пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається згадати те, що необхідно.
Від уміння пригадувати залежить ефективність використання набутих знань, розвиток пам’яті як психічного процесу взагалі.
Один із різновидів довільного відтворення в часі та просторі відтворення образів нашого минулого.
Забування – процес, зворотній у запам’ятовуванні і пролягає у згасанні тимчасових нервових зв’язків. Якщо набуті знання протягом тривалого часу не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Причиною, яка погіршує запам’ятовування може бути негативна індукція, зу
Негативний вплив раніше запам’ятованого матеріалу на засвоєння нового характеризується як практична (така, що діє наперед) інтерференція. З погляду психології недоцільно після математики вивчати фізику або хімію. Негативний вплив наступної діяльності на зв’язки, вироблені в попередній діяльності має назву ретроактивної (такої, що діє зворотно) інтерференції.
Тимчасовою причиною труднощів відтворення може бути сильний імпульс – бажання пригадати, яке індикує гальмування. Гальмування знімається шляхом переведення думки на інші об’єкти.
Швидше забування та інформація, якій належить другорядна роль змісті діяльності. Протягом набагато тривалішого часу утворюється інформація, що несе в діяльності головне смислове навантаження.
Сутність наочно-образного мислення.
Мислення – це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх істотних зв’язках і відношеннях.
Значення мислення в житті людини полягає в тому, що воно дає можливість наукового пізнання світу, передбачення і прогнозування розвитку подій, практичного опанування закономірностями дійсності, постановки їх наслужу своїм потребам і інтересам.
Коли дитина нагромаджує досвід практичних дій, її мислення відбувається за допомогою образів. Замість того щоб здійснювати реальні спроби, вона виконує їх розумово, уявляючи собі можливі дії й результати (процес інтеріоризації). Так виникає наочно-образне мислення. Дуже важливим у цьому процесі є виникнення в мисленні дитини так званої знакової функції — розуміння того, що певні речі та дії можуть використовуватися для визначення інших, служити їхніми замінниками. Цікаво, що, за даними Л. Л. Венгера і В. С. Мухіної, дитина спочатку починає практично користуватися замінниками предметів і дій і тільки на цій основі поступово вловлює зв'язок між позначеннями і тим, що вони позначають.
Наочно-образне мислення в дошкільників та молодших школярів ще безпосереднє і тісно пов'язане з їхнім сприйманням. Вони ще не можуть абстрагуватися від найбільш явних ознак предмета, що зумовлює гак звані феномени П'яже. Так, якщо на очах у дитини змінити форму пластилінової кульки (з цього самого шматочка пластиліну ліплять «ковбаску»), то вона стверджує, що кількість пластиліну збільшилася. Мислення, що протікає у формі наочних образів, не дає можливості дитині зробити правильні висновки й узагальнення.
Образне мислення дорослої людини співіснує з наочно-дійовим і вербальним і має досить важливе навантаження в системі інтелекту.
Образ виявляється значно багатшим, аніж сконцентроване в понятті логізоване пізнання. Образ насичений почуттями, емоціями (через це таким важливим с зв'язок образу з пам'яттю). Образ у мистецтві, художній творчості — це джерело думки, аналізу, розуміння. Образне мислення відбиває І суттєві зв'язки дійсності досить специфічно — через зміну образів уявлень, тобто через перетворення уявлень.
Література:
«Общая психология» Проф. А.В. Петровский. Москва, 1976 г.
“Психологія” П.А. Рудик. Москва, 1976 р.
“Психологія” Ю.Я. Трофімов. Київ. 2000 р.