Психологічні ознаки малих груп та організацій

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ГІРНИЧИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра філософії

РЕФЕРАТ

з дисципліни: „Соціальна психологія”

на тему: „Психологічні ознаки малих груп та організацій”

Дніпропетровськ 2007

Зміст

Вступ

1. Основні підходи у вивченні малої групи

2. Суть та зміст поняття „мала група”

3. Класифікація малих груп

4. Структура малої соціальної групи

5. Динамічні процеси в малій групі

5.1 Поняття і механізм групової динаміки

5.2 Утворення та розвиток малої групи

5.3 Феномен конформізму

5.5 Групова згуртованість

5.6 Групові конфлікти

6. Лідерство та керівництво в малих групах: загальні поняття й підходи

Висновок

Література

Вступ

Вже на самих ранніх етапах розвитку людського суспільства люди збиралися в групи, щоб забезпечити своє виживання та розвиток. В первісних племенах спільними ритуальними діями та танцями відмічались важливі події і супроводжувались культові обряди; багато давньогрецьких мислителів, в тому числі великий Сократ, зверталися до групової форми філософствування, для того щоб перевірити свої ідеї про природу Всесвіту та людського роду; середньовічні монахи об’єднувались в релігійні ордени, аби очистити душу і осягнути Божественну сутність. Ці ранні форми об’єднання уже мали в собі зачатки тенденції до роботи в групі які спостерігаються в сучасній соціальній психології. Однак, при тому що, тяжіння до різного роду груп було притаманно людям на протязі всієї історії людства, зв’язок давніх походів з сучасними методами навмисного використання груп, що мають задачу цілеспрямованого впливу на особистість, лише недавно стала предметом науково – психологічного дослідження.

В структурі проблем соціальної психології проблеми малої групи, безперечно займають особливе місце, це не тільки найстаріша але без перебільшення можна сказати, найбільш інтенсивна область соціальної психології, що розробляється.

Стрімкий ріст дослідження проблем малої групи пояснюється слідуючи ми причинами:

1 Логіка розвитку соціально – психологічної науки підвела науковців до необхідності визнання того безперечного факту, що неможливо адекватно вивчати особистість, пояснювати своєрідність її складних життєвих проявів поза того соціального та психологічного оточення, в якому вона живе і розвивається. А таким оточенням, або середовищем є саме мала група.

2. Виявлення закономірностей функціонування малих груп сприяє кращому розумінню процесів, які значно менше доступні безпосередньому емпіричному вивченню. Адже соціальні групи – це не просто мікросистеми. В значній мірі вони є суттю мікросхеми великих організацій.

3. Дослідження малих груп орієнтовано на різноманітні сфери соціальної практики і проблеми ефективності організації та управління людьми.

4. вивчення малих груп дозволяє розкрити механізми соціальної регуляції поведінки людини і на цій основі розробити адекватні цілям і задачам суспільного розвитку соціальні технології управління.

1. Основні підходи у вивченні малої групи

Аналіз і систематизація соціально – психологічних знань стосовно малої групи дає змогу відокремити низку підходів і напрямків у вивченні феноменів соціальної групи. так Р. Кричевський та О. Дубовська називають чотири дослідницьких підходи, параметричну концепцію, соціометричний напрям, які склалися в російській груповій психології. Г. Андреєва наголошує на трьох напрямках розвитку соціально – психологічної думки в Західній Європі і США: соціометричному, соціологічному та школі „групової динаміки”. Є й інші класифікації підходів, відповідно до яких, окрім названих, виокремлюють психоаналітичний та інтеракціонистський напрям.

Стисла характеристика напрямів у вивченні малої групи.

1. Діяльнісний
підхід - заснований на принципі діяльності: стратометрична концепція групової активності А. Петровського; програмно – рольовий підхід у дослідженні наукового колективу М. Ярошевського, модель соціально-перцептивних процесів у спільній діяльності Г. Андрєєвої.

2. Організаційно-управлінський
підхід – ґрунтується на уявленні про соціальну організацію та управлінську діяльність. Численні дослідження груп і колективів, мають яскраво виражений прикладний характер і зорієнтовані на вирішення задач психологічного забезпечення у сфері промислового виробництва.

3. Параметричний підхід
– основна ідея полягає у передбаченні, що поетапний розвиток малої (контактної групи за Л. Уманським) здійснюється завдяки розвитку її важливих соціально психологічних параметрів.

4. Соціометричний напрям
– асоціюється із Дж. Морено, котрий виходив з того, що в суспільстві можна відокремити дві структури відносин: мікроструктуру та макроструктуру.

5. Соціологічний напрям
– базується на експериментальній діяльності Е. Мейо, - виокремлення двох систем стосунків, що існують в групі, - формальних і неформальних, а також уявленнями про роль неформальної групи в задоволенні важливих соціальних потреб індивіда (у прийнятті, належності до групи).

6. Школа „групової динаміки”
– створена К. Левіном. В основу цього підходу покладено „теорію поля”, згідно з якою поведінка людини визначається взаємодією соціальних і групових детермінантів. У працях представників цього напряму було представлено весь спектр проблем малої групи: внутрішньо групові конфлікти, способи ухвалення групових рішень, групова згуртованість, керівництво й лідерство, стилі керівництва, групова комунікація, кооперація та ін.

7. Психоаналітичний
напрям – теоретичним джерелом є психоаналіз З. Фрейда де дослідження групових процесів базується на теоретичному узагальненні даних психотерапевтичних або тренінгових груп: уявлення про групу як інваріант індивіда з його проблемами, мотивами цілями, котрі він не усвідомлює.

8. Інтеракціоністський
напрям виходить з того, що групова поведінка зумовлюється взаємодією, активністю членів групи та взаєминами між ними. Вихідною позицією аналізу є не окремий індивід, як у психоаналізі, а соціальний процес, який розглядається як інтеракція (взаємодія) індивідів у групі або в суспільстві.

2. Суть та зміст поняття „мала група”

У вітчизняній і закордонній соціальній психології даються всілякі визначення малої групи. Так, Д. Картрайт, А. Зінгер, Т. Ньюком вказують наступні критерії визначення й виділення малої групи: частота й тривалість взаємодії між індивідами в групі; число складових її членів.

Ш. Бюлер відносить до типових особливостей групи:

1. взаємини, взаємовпливи її членів, без чого група не існує;

2. визначеність ролей, які виконують окремі індивіди;

3. відокремлення лідерів, що впливають на інших;

4. спільність цілей, діяльності й організації;

5. наявність у членів групи почуття "ми", єдності групи;

6. згуртованість (ступінь якої залежить, з одного боку, від сили взаємного притягання між її членами, а з іншого боку – від інтересу, викликаного діяльністю в групі).

Г. Дікарс розуміє під групою ''психологічно єдиний соціальний осередок, члени якої цілеспрямовано зв'язані один з одним і залежать один від одного".

Група, відзначають відомі американські психологи М. і К. Шериф, являє собою соціальний союз, наділений такими властивостями, які можуть бути обмірювані й котрі мають значення для поведінки її членів.

До цих властивостей М. і К. Шериф відносять:

по-перше, структуру й організацію ("силове" вимір ефективності групи);

по-друге, систему норм, що регулюють поведінку членів групи, їхнє відношення друг до друга й до інших груп й їхніх членів (оцінний вимір того, що підтримується, захищається, заохочується й затверджується в групі й що трактується як відхилення).

Згідно X. Томе й X. Фегеру, основна ознака групи - взаємодія її членів. При цьому вирішальними критеріями для виділення "малої групи" вони пропонують вважати число комунікативних актів;

частоту й тривалість взаємодії індивідів у групі.

Г. Хоманс також підкреслює, що частота взаємодії, його тривалість і порядок - головні характеристики поняття "мала група".

Є й інші тлумачення поняття "мала група", коли воно визначається як:

а) збори людей, включених у послідовно координовану діяльність, свідомо або несвідомо підлеглу загальної мети, досягнення якої приносить учасникам задоволення;

б) мініатюрна соціальна система, за допомогою дослідження якої можна прийти до розуміння соціальної будови в цілому;

в) життєвий простір особистості

3. Класифікація малих груп

Переважна більшість закордонних соціопсихологів основних ознак "малої групи" вважають безпосередність контакту, особистий ("віч-на-віч") характер спілкування між її членами.

Відповідно до цієї ознаки, як зауважує Л.П. Буєва, і прийнята класифікація груп на:

- первинні (у них відбуваються безпосередні контакти);

- вторинні (члени групи не зв'язані інтимністю відносин);

- офіційні (породженою офіційною структурою громадської організації);

- неофіційні (групи спілкування).

При подальшій класифікації груп ураховуються наступні фактори:

- число членів у групі (що дозволяє виділяти великі і малі групи);

- ступінь підпорядкованості особистості;

- тип контролю за груповою діяльністю;

- характер розподілу соціальних ролей у групі;

- характер комунікацій у групі і т д.

Американський соціальний психолог Е. Росс виявляєвсуспільствінаступні групи:

- випадкові (маси, громадськість);

- природні (родина);

- групи, що ґрунтуються на психологічній подобі (класи, партії, секти й т.п.);

- групи, що ґрунтуються на спільності інтересів (держави, торговельні союзи).

У роботах Ш. Бюлера групи підрозділяються на:

- природні й штучні (створені із природних потреб і по"розрахунку");

- формальні і неформальні (головне розходження яких - в організації влади й типі керівництва);

- організовані й неорганізовані.

Свою класифікацію груп - по їхній ролі й місцю в структурі суспільства пропонує В. А. Гаврилов. Він виділяє:

1. малі соціально-економічні групи людей, особистовзаємодіючих у сфері праці, малі трудові колективи;

2. малі соціально-політичні групи людей, які представляють в даній організації інтереси певних соціополітичних інститутів, які функціонують у рамках усього суспільства;

3. аматорські (самодіяльні) малі групи, що існують переважно в сфері дозвілля;

4. малі вікові групи, створені на основі відомого збігу умов життя, потреб, звичок, інтересів і т.п.;

5. групи, засновані на приналежності до певного полу (жіночі, чоловічі);

6. територіально-побутові групи людей, об'єднаних за місцем проживання й спільному використанню навколишнього їхнього матеріально-технічного середовища.

Г.М. Андрєєва згадує ще первинні (родина) і вторинні (професійні, трудові, політичні, релігійні) групи, а Я.Л. Коломинський - реальні й умовні (виділені на підставі безпосереднього спілкування в певний час, підтримки зв'язку між членами переважно за допомогою технічних засобів).

Відповідно до критерію "відносини особистості до групових норм" особливо виділяються референтні, або еталонні, групи.

Поняття "референтна група" у соціальній психології означає групу, до якої даний індивід ставиться свідомо.

Поняття "референтна група" має чотири основних значення:

1. група, на яку даний індивід орієнтується у своїх діях;

2. група, що служить зразком, еталоном або критерієм для оцінки особистого поводження;

3. група, у яку індивід прагне вступити, стати її членом;

4. група, чиї погляди й цінності служать своєрідними еталонами для індивіда, що не є безпосереднім її членом.

4. Структура малої соціальної групи

У малійсоціальній діють численні зв'язки. Вона являє собою складну систему соціальної групи спілкування та взаємин як усередині між учасниками групи, так і ззовні. Постає запитання: «Якими властивостями повинна володіти деяка сукупність людей, щоб її можна було охарактеризувати як структуровану цілісну спільноту?» В дослідженнях показано, що мала соціальна група складається з людей, котрі часто взаємодіють одне з одним, визнають себе як членів однієї групи, поділяють загальні норми групи, беруть участь у досягненні спільної мети, сприймають групу як джерело задоволення, перебувають у кооперативній взаємозалежності, відчувають себе як певну єдність, координують дії стосовно середовища.

Стаючи членами групи, впливаючи на групу, індивіди наділяють її конкретними характеристиками: активним спільним досягненням щодо постійної загальної мети, котра оцінюється саме як мета групи й відповідає різноманітним персональним інтересам; емоційними взаєминами між членами групи; сильною взаємозалежністю осіб, що утворюють групу; диференціацією ролей між членами групи; виробленням загальних групових норм і специфічної групової культури; впливом на особистість. Стосовно особистості група виконує низку функцій:

· по-перше,
долучає її до соціальних, моральних, естетичних та інших цінностей (названа функція виконується групою тому, що вона є відкритою соціальною системою і свої цілі, завдання, систему зв'язків черпає із суспільства);

· по-друге,
вплив групи на особистість позначається у виховній і коригувальній функції (хоча сама людина творить і формує себе та своє оточення, однак при всьому цьому група є тією могутньою силою, яка у своєму арсеналі містить такі засоби впливу, котрих немає в особистості: групова думка, переконання, роз'яснення, критика, змагання та ін.).

Перелік необхідних для визначення структури малої групи характеристик можна було б продовжити. Головним залишається факт наявності в групі системи зв'язків. Отож, структуру
малої групи можна визначити як сукупність зв'язків, що складаються в ній між членами групи. Виходячи з того, що основними сферами активності індивідів у малій групі є спільна діяльність і спілкування, то найчастіше виокремлюють структуру зв'язків і стосунків, що породжуються спільною діяльністю (функціональних, організаційних, управлінських, економічних) і структуру зв'язків, які виникають у процесі спілкування і психологічних відносин (комунікативну, емоційних стосунків, рольову й неформально-статусну).

Відомо, що переважна частина малих соціальних груп виникає у зв'язку з необхідністю вирішувати певні суспільні завдання, у ході реалізації яких члени групи виконують відповідну спільну діяльність, обмінюються інформацією, узгоджують свої дії з логікою трудового процесу, дотримуються певних вимог тощо. Така сукупність взаємин будується за адміністративним, технологічним чи правовим принципами й зумовлена об'єктивними соціальними відносинами, до яких члени групи залучаються незалежно від уподобань, бажань, симпатій або антипатій. У соціальній психології такі офіційні відносини, які фіксуються й охороняються соціальними інституціями, законодавством, інструкціями, наказами тощо переважно мають назву формальних

Формальна

(ділова) структура групи
– основними особливостями якої є: поділ праці, спеціалізація функцій, ієрархія посад, наявність системи координації дій, встановлення постійних ліній комунікації та схематичних способів передавання інформації (Я. Щепанський).

Формальна структура — це взаємини і зв'язки між членами групи, за допомогою яких здійснюються ділові контакти, офіційні стосунки, спрямовані на виконання того чи іншого групового завдання. Отже, відносини у неформальній структурі відбуваються за діловим принципом, а місце особистості в системі офіційних зв'язків визначається тим,

наскільки ефективно індивід реалізує в групі специфічну для неї соціальну функцію.

Неформальна

(емоційна) структура
, яка відтворює неофіційні взаємини між членами групи. Стосовно формальних стосунків ці міжособистісні зв'язки є вторинними, однак за певних умов вони можуть бути консолідаційним чинником у підвищенні продуктивності праці, в ефективному виконанні наміченої мети чи засобом об'єднання людей у різні неформальні угруповання. Через неформальні зв'язки можна також успішно впливати на групову свідомість працівників, зменшуючи вагу соціальних конфліктів. Спеціалісти з проблем управління М.X. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі називають потреби, які зумовлюють вступ індивіда до неформальної системи зв'язків:

· потреба в допомозі;

· потреба в захисті;

· потреба в інформації;

· потреба в тісному спілкуванні та симпатії.

Комунікативну

структуру
малої соціальної групи можна визначити як сукупність комунікативних властивостей і можливостей членів спільноти, які спрямовані на створення комунікативного потенціалу групи й реалізовані в системі інформаційних зв'язків. Комунікативний потенціал групи, своєю чергою, — це своєрідний зв'язок членів групи між собою й зовнішнім середовищем, концентрація певного обсягу групової інформації з метою її подальшого чіткого розподілу між усіма учасниками комунікативного процесу, використання для прогнозування відносин та контролю за ними, взаємного розуміння, розвитку критичного мислення. Комунікативна структура групи може бути представлена як мережа офіційних і неофіційних каналів чи шляхів, якими у групі відбувається обмін діловою інформацією та думками

Під структурою соціальної влади і впливу

в малій групі зазвичай розуміють сукупність зв'язків між членами групи, яка характеризується спрямованістю та інтенсивністю їхнього взаємного впливу. Тобто в групі складається особливий тип міжособистісних стосунків, побудованих на впливі, владі й підлеглості. В малій групі соціальна влада представлена двома основними формами: лідерство й керівництво. При цьому одні лідери чи керівники є більш впливовими, а інші — менш авторитетними.

У

рольовій

структурі малої групи
особливе значення має розподіл групових ролей, тобто типових способів поведінки, які пропонуються, очікуються й реалізуються учасниками групового процесу. Приміром, під час виконання групового завдання виокремлюють ролі «генератора ідей», «критика», «мотиватора» та ін.; підсумовуючи діяльність психокорекційної групи, вирізняють ролі «об'єднувача», «цапа-відбувайла» тощо. Аналізуючи процес взаємодії в групі, виокремлюють ролі, пов'язані з виконанням завдань («ініціатор» — пропонує нові підходи, ідеї до проблеми, способи подолання труднощів; «координатор» — спрямовує групу до її цілей, підбиває підсумок того, що в ній вже відбулося; «оцінювач» — критично оцінює роботу групи і пропозиції інших), і ролі, пов'язані з наданням підтримки решті членів групи («натхненник» — підтримує чужі ідеї, розуміє думки інших; «диспетчер» — створює можливості для спілкування, спонукує до нього всіх членів групи, регулює процеси спілкування; «примиритель» — поступається в чомусь своїми думками для того, щоб привести у відповідність думки інших).

5. Динамічні процеси в малій групі

Основними завданнями соціальної психології в контексті аналізу групи є вивчення процесів які відбуваються в ній.

5.1 Поняття і механізм групової динаміки

1 Групову динаміку, під якою розуміють сукупність процесів, що відбуваються в малій групі й характеризують її з погляду руху, розвитку. Передусім маються на увазі ті групові процеси, які відтворюють увесь цикл життєдіяльності групи: її утворення, становлення, розвиток, функціонування, розпад. Традиційним є також розгляд групових процесів, як нормативний вплив, феномен групового тиску, групова згуртованість, лідерство і прийняття групових рішень.

5.2 Утворення та розвиток малої групи

Під розвитком
малої групи розуміють процес зміни етапів чи стадій, які різняться за характером домінантних тенденцій у внутрішньогрупових стосунках. Відомі кілька підходів до виокремлення етапів розвитку малої групи. Розглянемо деякі з них.

В основі підходу, запропонованого американським психологом Б. Такменом, лежить двовимірна модель розвитку групи, яка передбачає виокремлення двох основних сфер (вимірів) групової життєдіяльності: інструментальної (ділової), пов'язаної з виконанням групового завдання, і експресивної (емоційної), котра виходить на міжособистісний контекст розвитку групової структури. Дві лінії (сфери) групового розвитку хоча і впливають одна на одну, однак мають свої внутрішні особливості й закономірності. Передбачається, що кожна з них має чотири власні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Так, сфера міжособистісної активності складається з таких стадій:

· «перевірка й залежність», тобто орієнтація членів групи щодо характеру дій кожного й пошуку взаємоприйнятної міжособистісної поведінки;

· «внутрішній конфлікт», пов'язаний з порушенням взаємодії та відсутністю єдності в групі;

· «розвиток групової згуртованості», яка досягається шляхом подолання непорозумінь і розв'язання конфліктів;

· «функціонально-рольова погодженість», тобто утворення рольової структури групи, яка відповідає змістові групового завдання.

Щодо сфери ділової активності, то автор виокремлює такі стадії:

· орієнтування в завданні й пошук оптимального способу його виконання;

· факт емоційної реакції на вимоги завдання, протидія членів групи вимогам, що пред'являються до них у зв'язку з виконанням завдання;

· відкритий обмін думками та інформацією з метою досягнення глибшого розуміння намірів один одного й пошуку альтернатив;

· прийняття рішення й активні спільні дії щодо його реалізації.

5.3 Феномен конформізму

Під конформізмом
зазвичай розуміють пасивне пристосовницьке прийняття групових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання узвичаєних порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами. Таке визначену конформізму може означати три різні, хоч зовні подібні між собою явища:

· відсутність у людини власних поглядів, переконань, слабкість характеру, пристосування;

· однаковість у поведінці, згода особистості з поглядами, нормами, ціннісними орієнтаціями більшості людей, які її оточують;

· результат тиску групових норм на індивіда, котрий внаслідок цього тиску починає діяти, думати, відчувати так само, як й інші члени групи.