ВСТУП
Актуальність дослідження.
Сім’я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передавання культурних цінностей від покоління до покоління.
З перших днів появи дитини на світ сім’я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки і діяльності.
Оскільки мета виховання підростаючого покоління – формування всебічно розвиненої особистості, сім’я, як і школа, здійснює моральне, розумове виховання тощо. Щира сутність виховної роботи, імовірно, полягає зовсім не у розмовах з дитиною, не в прямому впливі на дитину, а в організації самої родини, особистого і громадського життя й в організації життя дитини.
Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їх вчинків, радіють їх успіхам чи співчувають невдачам. Виховний вплив сім’ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й поза навчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім’ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин країни.
Різні аспекти становлення сім’ї, виконання нею основних функцій, причини розлучень, вплив сімейного мікроклімату на процес сімейного виховання та формування особистості дитини, формування педагогічної культури батьків, проблеми сімейної дисгармонії, сімейних конфліктів досліджували вітчизняні вчені В. Г Алексеєва, Т. Д. Алексеєнко, М. О. Булнов, М. С. Вітер, А. Н. Волкова, С. Г. Голод, Т. Ф. Говорун, О. М. Докукіна, І. К. Гребінников, З. І. Зайцева, І. С. Кон, М. Ф. Мацківський, В. В. Постовий, І. С. Радзинська, М В. Соловйов, А. В. Харчев, Б. В. Херсонський, О. С. Хромова, Д. Б. Чехот, Л. Н. Чуйко, Ю. О. Якубова, З. В. Янкова.
Формування адекватного стилю батьківського виховання потребує не тільки подальших досліджень, а й впровадження відкритих закономірностей у життя.
Об’єкт дослідження –
особистісний розвиток молодшого школяра.
Предмет дослідження –
вплив особливостей сімейного виховання на розвиток особистості молодшого школяра.
Мета дослідження
полягає у теоретичному обґрунтуванні та експериментальному дослідженні особливостей впливу родини на розвиток особистості молодшого школяра; у розробці практичних рекомендацій щодо покращення батьківського стилю виховання дітей молодшого шкільного віку.
Для досягнення мети дослідження необхідно розв’язати наступні завдання дослідження
:
1. Проаналізувати основні теоретичні підходи до проблеми дослідження
особистісного розвитку молодшого школяра в роботах вітчизняних та зарубіжних психологів.
2. Надати психологічну характеристику молодшому шкільному віку.
3. Виявити вплив родинних взаємин на особистісний та інтелектуальний розвиток молодшого школяра.
4. Провести експериментальне дослідження особливостей впливу сімейного виховання на розвиток особистості школяра.
5. На основі результатів констатуючого експерименту розробити
практичні рекомендації щодо покращення стилю батьківського виховання дітей молодшого шкільного віку.
Методологічну та теоретичну основу дослідження
склали:
дослідження впливу стиля родинного виховання на розвиток молодшого школяра вітчизняними вченими (В. Г Алексеєва, М. С. Вітер, А. Н. Волкова, З. І. Зайцева, І. С. Кон, М. В. Соловйов, Д. Б. Чехот, Л. Н. Чуйко, Ю. О. Якубова, З. В. Янкова).
Методи (методики) дослідження:
- аналіз наукової літератури з проблеми дослідження;
- спостереження;
- бесіди;
- психолого-педагогічний (констатуючий) експеримент;
- тестування (Методика «Який Я?» Г. Н. Осипової, шкала самоповаги
М. Розенберга, опитувальник батьківського відношення (ОБВ)
А. Я. Варга, В. В. Століна);
- методи обробки даних.
Теоретичне значення дослідження
полягає в узагальнені та розширенні знань щодо особливостей розвитку дітей молодшого шкільного віку; у теоретичному обґрунтуванні особливостей впливу батьківського виховання на розвиток інтелектуальної сфери молодшого школяра.
Практичне значення дослідження
полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані батьками, психологами, вчителями при роботі із дітьми молодшого шкільного віку для гармонійного розвитку їх особистості, а також в процесі психодіагностичної роботи при надані психологічної допомоги.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТІСНОГО РОЗВИТКУ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА
1.1. Аналіз літератури за проблемою дослідження особистісного розвитку молодшого школяра у роботах вітчизняних та зарубіжних психологів
Дослідженню сімейних взаємовідносин була присвячена велика кількість робіт вітчизняних та зарубіжних психологів і соціологів.
Але й досі існують розходження у розумінні поняття «родина». Для розуміння різних історичних підходів до проблеми сімейного виховання, треба проаналізувати генезис самого поняття «родина».
Згідно із В. О. Сухомлинським, родина – це найменша клітина нашого суспільства, в якій як у фокусі, відображається все життя нашої країни. Вона пов’язана кровними і родинними відносинами і об’єднає подружжя, дітей і батьків, що включає одночасно два, три, а іноді і чотири покоління: тато, мама, бабуся і дідусь, внуки і правнуки. Шлюб двох людей не є ще сім’єю, вона появляється і зміцнюється з народженням дітей [17, с.34].
В. П. Кравець зазначає, що родина є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства, його природнім і найбільш стійким елементом. Ця істина підтверджується усім ходом розвитку людської цивілізації. В сім’ї найповніше зберігаються першоознаки давніх етносів та відображаються усі етапи історичного розвитку кожного народу. Разом з тим вона не є чимось абсолютно сталим, незмінним[21, с.112]. Сім’я акумулює в собі всі найважливіші ознаки суспільних процесів, економічного та культурного розвитку і одночасно ніби випромінює їх у суспільство та взаємодіє з ним.
Первісне суспільство не знало ніякої соціальної регламентації сімейних зв’язків. В первісній орді панували безладні статеві відносини, не існувало шлюбу і сім’ї. Разом з тим в суспільстві зароджуються соціальні норми для регулювання статевого спілкування всередині роду, приборкання біологічного інстинкту, зоологічного індивідуалізму. Шлях людства до сім’ї в сучасному традиційному баченні був довгим і залежав від культури, традицій, виробничих відносин членів суспільства[17, с.11].
Соціологи говорять про те, що чоловічі і жіночі ролі зараз тяжіють до симетрії, змінюється уява про те, як повинні поводитися чоловік і дружина. Соціолог В. Голофаст відзначає наступну тенденцію розвитку відносин у родині: від “ієрархічної” логіки розходжень між статями до логіки індивідуальних особливостей і здібностей, до обліку реального співвідношення сімейних і позасімейних ролей жінки, чоловіка і дитини. Автор стверджує, що відносна автономія кожного в родині, загальне визнання його права на особисті інтереси скріплюють родину[18, с.65].
Соціологи відзначають той факт, що родина особливо чуттєва до всякого роду реформаторських змін державного масштабу, наприклад безробіття, ріст цін і т.д. Так, за даними Держкомстату на початок 1996 року 63% населення мали доходи нижче середнього рівня. В даний час ці цифри мають тенденцію до росту.
І. Ф. Дементьєва говорить про виникнення нових нетипових проблем виховного характеру внаслідок різних матеріальних і психологічних труднощів, пережитих родиною. Невпевнені в собі батьки перестають бути авторитетом і зразком для наслідування у своїх дітей. Авторитет матері міняється в залежності від сфери її діяльності. Підлітки часом виконують непрестижну, некваліфіковану роботу, але вигідну в грошовому відношенні, і їхній заробіток може наближатися до заробітку батьків, чи навіть перевищувати його. Це один з факторів, що сприяють падінню авторитету батьків в очах підлітка. Подібна тенденція не тільки скорочує виховні можливості родини, але і приводить до зниження інтелектуального потенціалу суспільства.
Крім падіння народжуваності відзначається і такий негативний факт в інституті родини, як збільшення числа розлучень. У роботах Н. Я. Соловйова, В. А. Сисенко розглядаються негативні наслідки розлучень: погіршення виховання дітей, збільшення випадків їхніх психічних захворювань, алкоголізм батьків, руйнування кровно родинних зв’язків, погіршення матеріального становища, дисгармонія відтворення населення [20, с.45].
Вплив розпаду родини на дітей дошкільного віку вивчалося зокрема Т. П. Гавриловою. Вона виявила, що при порушенні контактів з батьками у дітей виникають найбільш гострі переживання, оскільки для дитини розпад родини - це ламання стійкої сімейної структури, звичних відносин з батьками, конфлікт між прихильністю до батька і матері. Розлучення ставить перед дитиною непосильні для його віку задачі: орієнтацію в новій рольовій структурі без її колишньої визначеності, прийняття нових відносин з розлученими батьками. Діти 2,5 - 3 років реагують на розпад родини плачевно, агресивно, з порушеннями пам’яті, уваги, розладом сну. Цей висновок підтверджується і закордонними дослідниками. Згідно із З. Матейчеком, емоційне здоров’я дітей безпосередньо зв’язане з існуванням постійно діючого спілкування дитини з обома батьками. Розлучення породжує в дитини почуття самотності, відчуття власної неповноцінності[17, с.22].
1.2. Психологічна характеристика молодшого шкільного віку
Період життя дітей від 6-7 до 11 років називають молодшим шкільним віком. При визначенні його меж враховують особливості психічного і фізичного розвитку дітей, перехід їх до навчальної діяльності, яка стає основною.
Анатомо-фізіологічні особливості. Фізично дитина у цьому віці розвивається досить рівномірно. Збільшується зріст та вага тіла, підвищується імунітет, швидко розвиваються м´язи серця. Артерії у школяра дещо ширші, ніж у дорослої людини, і саме цим пояснюються особливості артеріального тиску. Частота серцевих скорочень стійкіша, але під впливом різних рухів, позитивних і негативних емоцій вона швидко змінюється[14, с.167].
Кістково-сполучний апарат молодших школярів досить гнучкий, оскільки в їхніх кістках ще багато хрящової тканини. На це треба зважати, щоб запобігти можливому викривленню хребта, вдавлюванню грудей, сутулуватості.
Розвиток м´язової системи сприяє збільшенню фізичної сили дітей. Але малі м´язи кисті рук розвиваються повільніше. Першокласникам важко писати в межах рядка, координувати рухи руки, не робити зайвих рухів, які спричиняють швидку втому. Тому слід проводити фізхвилинки, які знімають напруження малих м´язів пальців і кистей рук[14, с.169].
Діти цього віку дихають частіше, ніж дорослі. Для підтримання їхньої працездатності особливо важливо, щоб у класі та вдома було чисте повітря.
У дітей добре розвинені всі органи чуття, але деякі з них мають свої особливості. Так, очі, завдяки еластичності кришталика, можуть швидко змінювати свою форму залежно від пози під час читання і письма. Якщо не враховувати цієї особливості органів зору молодших школярів і не виправляти їх пози під час уроків, то це може призвести до підвищення очного тиску, нечіткості зображень на сітківці й до короткозорості.
Вага мозку молодшого школяра наближається до ваги мозку дорослої людини. Особливо збільшуються лобні долі, пов´язані з діяльністю другої сигнальної системи. Водночас відбуваються значні зміни у розвитку і роботі центральної нервової системи. Аналітико-синтетична діяльність кори великих півкуль головного мозку ускладнюється[14, с.177].
Розвиток психіки і пізнавальної діяльності. Під час навчання — основної діяльності учнів — якісно і кількісно розвиваються пізнавальні процеси. Вони виявляються у розвитку сприймання. Кількісні зміни полягають у збільшенні швидкості процесу сприймання та кількості сприйнятих об´єктів, розширенні обсягу їх запам´ятовування тощо. Якісні зміни свідчать про зростання пізнавальної ефективності[24, с.163].
Сприймання стає довільнішим, цілеспрямованим і категоріальним процесом, але трапляються труднощі в сприйманні форми та її відображенні, написанні букв, цифр. Розвивається здатність розрізняти висоту звуків, чому сприяють заняття з музики і співів. Для початку занять з музики молодший шкільний вік є найсприятливішим.
В учнів формується здатність спостерігати явища навколишньої дійсності, тобто, виходячи з певної мети, помічати їх, виявляти істотні деталі, з´ясовувати взаємозв´язки між ними [18, с.134].
Значні якісні зміни відбуваються в розвитку пам´яті. Під впливом навчання формується логічна пам´ять, яка має вирішальне значення у здобутті знань. Але не вміючи ще диференціювати завдання (запам´ятати і відповісти) від інших навчальних завдань (зрозуміти тощо), молодші школярі виробляють у себе настанову на дослівне запам´ятовування і відтворення. За правильного педагогічного керівництва учні осмислено запам´ятовують доступний для них матеріал. Проте дослівне запам´ятовування й відтворення має і позитивне значення. Воно є важливим засобом нагромадження словникового запасу і культури дитячого мовлення, розвитку довільної пам´яті. У процесі заучування розвиваються самоконтроль, уміння помічати помилки у відтвореному та їх виправляти. Зростають продуктивність, обсяг, міцність, точність запам´ятовування матеріалу. У цей період учні частіше вдаються до спеціальних мнемічних прийомів запам´ятовування.
Розвиток пам´яті полягає в зміні співвідношення між мимовільним і довільним запам´ятовуванням (зростає довільне), образної та словесно-логічної пам´яті. Для розвитку логічної пам´яті важливою є настанова вчителя — зрозуміти (проаналізувати, порівняти, співвіднести, згрупувати тощо) матеріал, завчити його. Довільне запам´ятовування продуктивне тоді, коли запам´ятовуваний матеріал стає змістом активної діяльності учнів.
Розвиток уяви відбувається у напрямі від репродуктивних її форм до творчого осмислення уявлень, від довільного їх комбінування до логічно обґрунтованої побудови нових образів. Зростає вимогливість дітей до витворів їх уяви, швидкість створення образів фантазії.
Мислення стає конкретно-образним, але все більшого значення набувають абстрактні компоненти. Під впливом навчання змінюються співвідношення між його образними і понятійними, конкретними та абстрактними компонентами. Молодші школярі швидше оволодівають індуктивними умовиводами, ніж дедуктивними.
Ці умовиводи переплітаються в мисленні, спрямованому на вирішення пізнавальних завдань, зокрема тих, що вимагають розкриття причини різних явищ, мотивів поведінки людини.
У розвитку мовлення важливим є використання різних форм слова, писемного та внутрішнього мовлення, яке виявляється у функціональних формах: повторення, монолог, колективний монолог, повідомлення, критика, наказ, прохання і погрози, питання і відповіді. Відбуваються також зрушення в морфологічній структурі усного й писемного мовлення, розвиток словесних асоціацій, оволодіння писемним мовленням, розширення взаємозв´язків між компонентами структури мовлення. Значно збільшується кількість слів, якими діти позначають предмети, явища, їх ознаки, дії, процеси. Проте є ще чимало дефектів в усному мовленні (шепелявість, заміна одного звука іншим, заїкання, картавість тощо), які вимагають уваги не тільки вчителя, а й спеціаліста-логопеда [17, с.232].
Показником успіхів учнів у оволодінні мовленням є мовчазне читання. Воно відрізняється від голосного згорненістю зовнішніх мовно-рухових актів: спочатку дитина читає пошепки, а потім мовчки. Мовчазне читання розвиває самоконтроль, увагу, внутрішнє мовлення.
Переважає мимовільна увага. Діти активно реагують на все нове, яскраве і незвичайне. Мимовільна увага має позитивне значення, але недостатня для досягнення успіхів у навчанні. З віком зростає обсяг і стійкість уваги, пов´язані із значущістю навчального матеріалу. Усвідомлення учнями важливості його засвоєння — умова стійкості довільної уваги.
Формування особистості. У молодшому шкільному віці відбувається подальший розвиток особистісних якостей не тільки в інтелектуальній, а й в емоційній, вольовій сферах, спілкуванні з дорослими та однолітками. Джерелом емоцій у молодших школярів є навчальна та ігрова діяльність. Формуванню почуттів сприяють успіхи та невдачі у навчанні, взаємини в колективі, читання художньої літератури, сприймання телепередач, кінофільмів, інтелектуальні ігри тощо. До емоційної сфери належать переживання нового, здивування, сумнів, радощі пізнання — основи формування пізнавальних інтересів, допитливості учнів. Колективні заняття сприяють розвитку моральних почуттів і формуванню таких рис характеру, як відповідальність, товариськість, колективізм.
1.3. Соціально-психологічні чинники особистісного розвитку молодшого школяра
Для розвитку особистості молодшого школяра необхідною умовою є гармонійні стосунки з батьками та спілкування із однолітками. Також велику роль грає відношення учня до вчителя.
Батьки складають перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають суттєву роль у житті кожної людини. Не випадково, що до батьків, особливо до матері, ми думкою звертаємося у важку хвилину життя. Разом з тим почуття, що офарблюють відносини дитини і батьків, - це особливі почуття, відмінні від інших емоційних зв’язків. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А нестаток у батьківській любові - дійсно життєво необхідна потреба маленької людської істоти[19, с.65].
Перша й основна задача батьків - є створення в дитини впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, ні при яких умовах у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Сама природна і сама необхідна з усіх обов’язків батьків - це ставлення до дитини в будь-якому віці любовно й уважно.
Психологами доведено, що у трагедії підліткового алкоголізму та підліткової наркоманії часто винні не люблячи своїх дітей батьки. Головна вимога до сімейного виховання - це вимога любові. Але тут дуже важливо розуміти, що необхідно не тільки любити дитини і керуватися любов’ю у своїх повсякденних турботах по відходу за ним, необхідно, щоб дитина відчувала, була впевнений, що її люблять[19, с.68].
Багато батьків вважають, що ні в якому разі не можна показувати дітям любов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що її люблять, це приводить до розпещеності, егоїзму. Потрібно категорично відкинути це твердження. Усі ці несприятливі особистісні риси виникають саме при недоліку любові, коли створюється деякий емоційний дефіцит, коли дитина позбавлена міцного фундаменту незмінної батьківської прихильності. Вселяння дитині почуття, що її люблять і про неї піклуються, не залежить ні від часу, що приділяють дітям батьки, ні від того, виховується дитина вдома чи з раннього віку знаходиться в яслах і дитячому саду. Не пов’язано це і з забезпеченням матеріальних умов, з кількістю вкладених у виховання матеріальних витрат. Більш того, не завжди видима дбайливість інших батьків, численні заняття, у які включається з їх ініціативи дитина, сприяють досягненню цієї самої головної виховної мети [19, с.89].
Контакт ніколи не може виникнути сам собою, його потрібно будувати з дитиною. Коли говоритися про взаєморозуміння, емоційний контакт між дітьми і батьками, мається на увазі деякий діалог, взаємодія дитини і дорослого.
Розвитку моральних почуттів (дружби, товариськості, обов´язку, гуманності) сприяє перебування учнів у колективі, об´єднаному спільною навчальною діяльністю. Розвивається почуття симпатії, важливе для утворення малих груп, з яких складаються колективи.
Формуванню вольових якостей (самостійності, впевненості у своїх силах, витримки, наполегливості) сприяє шкільне навчання, яке вимагає від учнів усвідомлення й виконання обов´язкових завдань, підпорядкування їм активності, довільного регулювання поведінки, уміння активно керувати увагою, слухати, думати, запам´ятовувати, узгоджувати свої потреби з вимогами вчителя. Ефективність цього процесу залежить від використання учителем прийомів переконання, зауваження, заохочення та інших засобів впливу на дитину. Зловживання негативними оцінками, нотаціями, покараннями спричиняє погіршення ставлення учнів до навчальних обов´язків, зниження активності, виникнення лінощів та інших негативних рис.
З´являється усвідомлення обов´язків, розуміння того, що невиконання правил поведінки шкодить інтересам колективу й кожного учня.
Дітям властиві наслідування й підвищене навіювання, що як позитивно, так і негативно впливають на засвоєння норм і правил поведінки. У зв´язку з недостатнім розвитком самосвідомості, малим життєвим досвідом діти можуть наслідувати небажані форми поведінки: грубість, недисциплінованість тощо. В інших випадках, коли вони беруть за взірець поведінку улюбленого вчителя, авторитетних для них дорослих, наслідування і підвищене навіювання полегшує засвоєння норм і правил поведінки. У цей період зростає роль особистого прикладу дорослих, передусім учителя.
Стосунки між дітьми в класі формуються за допомогою вчителя, який завжди вказує на деяких учнів як на взірець, водночас звертає увагу й на хиби в поведінці інших. Більшість дітей відтворює у своєму ставленні до однокласників ставлення вчителя, не усвідомлюючи критеріїв, якими він послуговується при їх оцінюванні.
Починає формуватися громадська думка стосовно учнів, які успішно навчаються і є дисциплінованими, з´являються спроби оцінити вчинки ровесників. У класному колективі виникають об´єднання, які переростають у стійкі шкільні й позашкільні мікроколективи. Важливо тримати їх у полі зору, знати, що саме об´єднує їх учасників та знаходити способи для коригування їх діяльності.
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1
1. Дослідженню сімейних взаємовідносин присвячена велика кількість робіт вітчизняних та зарубіжних психологів і соціологів. Для розуміння різних історичних підходів до проблеми сімейного виховання, було проаналізовано поняття «родина».
Наприклад, Т. П. Гаврилова виявила, що при порушенні контактів з батьками у дітей виникають найбільш гострі переживання, оскільки для дитини розпад родини - це ламання стійкої сімейної структури. Розлучення породжує в дитини почуття самотності, відчуття власної неповноцінності.
2. У молодшому шкільному віці відбувається розвиток особистісних якостей не тільки в інтелектуальній, а й в емоційній, вольовій сферах, спілкуванні з дорослими та однолітками. Джерелом емоцій у молодших школярів є навчальна та ігрова діяльність. Формуванню почуттів сприяють успіхи та невдачі у навчанні, взаємини в колективі, сприймання телепередач, кінофільмів, інтелектуальні ігри тощо. До емоційної сфери належать переживання нового, сумнів, радощі пізнання — основи формування пізнавальних інтересів та допитливості. Колективні заняття сприяють розвитку моральних почуттів, а також відповідальності, товариськості та колективізму.
3. Для розвитку особистості молодшого школяра необхідною умовою є гармонійні стосунки з батьками, спілкування із однолітками, відношення учня до вчителя. Особистості батьків грають суттєву роль у житті кожної людини. Ефективність процесу навчання залежить від використання учителем прийомів переконання, зауваження, заохочення тощо. Зловживання негативними оцінками, покараннями спричиняє погіршення ставлення учнів до навчальних обов´язків, зниження активності, виникнення лінощів та інших негативних рис. Розвитку моральних почуттів сприяє перебування учнів у колективі, об´єднаному спільною навчальною діяльністю. Розвивається почуття симпатії, важливе для утворення малих груп, з яких складаються колективи.
РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВПЛИВУ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ НА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА
2.1. Стилі сімейного виховання та їх вплив на розвиток молодшого школяра
Під стилем сімейного виховання слід розуміти характерне ставлення батьків до дитини, які з
астосовують певні засоби й методи педагогічного впливу, що полягають у своєрідній манері словесного звертання та взаємодії.
У психологічний літературі виокремлюють такі стилі сімейного виховання: потуральник, змагальний, розважливий, запобігливий, контролюючий, співчутливий, гармонійний.
На формування стилів сімейного виховання впливають об’єктивні та суб’єктивні фактори, а також генетичні особливості батьків і дитини. На вибір стилю сімейного виховання впливають:
· Типи темпераменту батьків, їхня сумісність;
· Традиції родин, у яких виховувалися самі батьки;
· Науково-педагогічна література, яку читають батьки;
· Рівень освіти батьків.
Потуральний стиль сімейного виховання. При цьому типі сімейного виховання дитині надається повна свобода дій. Дорослі в таких родинах частіше за все зайняті собою: власними справами, друзями та роботою, їх майже не хвилює душевний стан дитини, вони байдужі до її потреб і запитів, а іноді просто не вважають за потрібне звертати на них увагу[18, с.128].
Непослідовно й невміло такі батьки використовують методи як покарання, так і заохочення: наприклад, карають дитину й відразу ж заохочують її, лишень би вона не засмучувалася та не заважала батькам[18, с.126].
Головний метод виховання в такій родині — батіг та пряник. Взаємини з дитиною будуються таким чином, що мимоволі провокують її на пошук найбільш вигідних форм взаємодії з оточуючими, стимулюють формування таких якостей, як догідництво, лестощі та підлабузництво. Батьки постійно демонструють дитині нещире ставлення до оточуючих: друзів, сусідів і родичів, у присутності дітей у таких родинах обговорюють інших людей, а в міру дорослішання дитини — разом із нею. Діти занадто рано опановують науку вигоди: вигідні люди, вигідні взаємини, вигідне для родини розв'язання проблем. На перший погляд дитина з такої родини вільна у виборі форм поводження, однак поза власною родиною від неї вимагається формальне прилюдне дотримання правил пристойності. Такі діти зберігають свої таємниці за сімома печатками, тобто весь час перебувають насторожі, у стресовому стані. Навіть інтелектуальну діяльність своїх дітей батьки в таких сім'ях стимулюють для отримання максимальної вигоди. Як наслідок такого виховання — формування конформного соціально-психологічного типу особистості.
У дитячому середовищі молодші школярі конформного типу мають славу наклепників, підлабузників і підлиз. Такі учні полюбляють вихвалятися, не здатні на щире співчуття та співпереживання. Діти цього типу не люблять ані розумової, ані фізичної праці: ця тенденція триває усі вікові періоди життя. Під час уроку молодші школярі такого типу дуже швидко втомлюються і намагаються під будь-яким приводом ухилитися від роботи. Часто такі учні несумлінно ставляться до доручень учителя і різноманітних обов'язків. Для них нерідко не існує заборон і моральних норм: уже з молодшого шкільного віку вони зовсім не налаштовані на навчальну діяльність, бо їх цікавить лише кінцевий результат — оцінка.
Змагальний стиль сімейного виховання.У разі застосування змагального стилю сімейного виховання батьки з раннього віку вбачають у діях своєї дитини щось видатне і незвичайне, постійно заохочують активність самої дитини, іноді не лише морального, але й матеріального характеру. Батьки постійно порівнюють своє малятко з іншими й дуже страждають, якщо це порівняння не на її користь. Намагаючись розкрити таланти своєї дитини, батьки — іноді всупереч її бажанню — наполягають на багатобічному і не завжди виправданому розвиткові, однак такий різнобічний розвиток, зовсім не пов'язаний з інтересами дитини,— це наслідок батьківського егоїзму. За зручної нагоди такі батьки охоче заявляють про те, що їхній малюк, наприклад, «захоплюється тенісом, займається вокалом» тощо. Врешті-решт це призводить до того, що дитина стає цілком переконаною у своїй перевазі над іншими дітьми. Якщо ж вона раптово зазнає поразки, це надовго вибиває її зі звичної колії і призводить до депресії й апатії. Участь дитини з раннього віку в різноманітних гуртках і секціях інколи спричиняє проблеми, пов'язані з її здоров'ям: перевантаження, хронічна втома згодом можуть позначитися на дитині хворобами.
Внаслідок такого виховання формується пошуковий соціально-психологічний тип особистості..
У дитячому колективі такі учні претендують на лідерство й офіційне визнання. Вони полюбляють командувати іншими дітьми й дуже задоволені, якщо хтось потрапляє у залежність від них.
Свої помилки та промахи учні цього типу дуже глибоко переживають. У таких дітей надзвичайно розвинена воля.. Уже з раннього дитинства вони на диво дисципліновані та ініціативні. Їм притаманні самовпевненість, зарозумілість, егоїстичність, перебільшення своїх можливостей, байдужість до інтересів колективу, цілковита зосередженість на демонстрації своїх можливостей. Проте за умови плідної співпраці родини та педагогів такі діти матимуть можливість відкрити все найкраще, що закладено в них природою, та зможуть виявити й товариськість, й інтелект, й упевненість у собі, а також самоконтроль і сумлінність [17, с.35].
Розважливий стиль сімейного виховання. Від самого початку дитині надано повну свободу дій, можливість набувати особистого досвіду шляхом власних спроб і помилок. Педагогічний арсенал таких батьків виключає окрики, гримання та докори: батьки вважають, що активність дитини повинна мати природний вихід. У вихованні своєї малечі вони повністю виключають будь-яку примусовість та фізичніпокарання, бо вважають, що дитина здатна сама обрати собі діяльність до душі, а вони мають право лише на рекомендацію або пораду[20, с.112].
У таких сім'ях складаються теплі, добрі та відверті взаємини. Діти разом із дорослими беруть участь у сімейних радах, розв'язанні сімейних ситуацій. Батьки опікуються тим, щоб гідність їхньої дитини ніколи не принижувалася ані сторонніми людьми, ані родичами. Крім того, батьки таких дітей з ентузіазмом беруть участь у житті того дитячого колективу, в якому перебуває їхня дитина.
Результатом такого стилю сімейного виховання є сенситивний соціально-психологічний тип особистості.
Запобігливий стиль сімейного виховання. Запобігливий стиль сімейного виховання можуть спричинити як патологічна хворобливість дитини, так і особливості характеру батьків. У випадку, якщо дитина часто хворіє, батьки стають надзвичайно недовірливими й болісно реагують на будь-який прояв її нездоров'я. Вони ані на хвилину не залишають дитину без догляду та опіки. Дитина в такій родині практично позбавлена активної діяльності, лише батьки визначають коло її інтересів, ініціюють дитячі ігри, регламентують її поведінку
У процесі запобігливого стилю сімейного виховання формується інфантильний соціально-психологічний тип особистості.
Головними відмінними рисами цих дітей є пасивність, безвідповідальність, їхні байдужість і флегматизм зникають, якщо запропонована діяльність цікава та незвичайна.
Контролюючий стиль сімейного виховання. За контролюючого стилю сімейного виховання формується тривожний соціально-психологічний тип особистості.
У таких родинах воля дитини суворо регламентується та контролюється: батьки диктують дитині, як одягатися, з ким дружити, визначають її режим дня. Молодші школярі переносять це досить спокійно, але більш старші протестують проти такого ставлення[3, с.45].
Батьки досить активно застосовують методи покарання: це може бути і командний тон, і гримання, і фізичне покарання, причому інколи досить жорстоке фізичне. У подібних родинах діти позбавлені батьківської ласки, тепла та підтримки.
Гармонійний стиль сімейного виховання. Суть гармонійного стилю виховання вбачається вже в його назві: гармонійний стиль виховання формує гармонійний соціально-психологічний тип особистості [3, с.32].
У таких родинах дитина завжди бажана, батьки задовго до її народження розмірковують над тим, якою людиною вони хочуть виростити та виховати її. Дитина народжується, виховується і росте в теплій і дружній атмосфері, батьки приділяють велику увагу формуванню традицій і звичаїв родини, яких вони й самі суворо дотримуються: незвичайні святкування днів народження, сюрпризи і подарунки членам родини, концертиі спільні ігри — це й багато іншого формують власну значущість дитини, її вміння жити серед людей.
Діти такого стилю виховання вже з раннього дитинства виявляють розважливість і вміння мотивувати свої вчинки, бо батьки вмотивовано й усвідомлено поводять себе. З початкової школи діти такого стилю виховання виявляють чуйність до своїх однолітків й уважність до прохань дорослих. Характерна риса цих дітей — правдивість, а якщо з якихось причин вони й мають таємницю, то ніколи не викажуть її. Такі діти вміють віддано дружити, у спілкуванні завжди відверті та правдиві, не приховують своїх справжніх почуттів.
У навчанні такі школярі дуже старанні та відповідальні. їх не страшить жодна діяльність, якщо вона для них не заважка, при цьому вони не бояться сказати дорослому про те, чи впораються із завданням. Однак таке ставлення до справи не завжди викликає схвалення дорослого[18, с.63].
У таких учнів дуже розвинена адекватна самооцінка: діти не бояться давати слово та тримати його, свою обіцянку вони обов'язково виконають, навіть на шкоду собі. Найчастіше такі діти обирають собі друзів з важкою долею та позитивно впливають на них. Вони ніколи не розв'язуватимуть конфлікт з позиції сили.
2.2. Дослідження особливостей впливу внутрішньо-родинних відносин на розвиток особистості школяра
У курсовій роботі з метою дослідження впливу батьківського виховання на розвиток особистості молодшого школяра були застосовані три методики: методика «Який Я?» Г. Н. Осипової, шкала самоповаги М. Розенберга, опитувальник батьківського відношення (ОБВ) А. Я. Варга, В. В. Століна.
Методика «Який Я?» Г. Н. Осипової.
Призначається для визначення самооцінки дитини 6-9 років. Експериментатор, користуючись протоколом, запитує в дитини, як вона сама себе сприймає й оцінює по десяти різним позитивним якостям особистості. Оцінки, запропоновані дитиною самій собі, ставляться експериментатором у відповідних колонках протоколу, а потім переводяться в бали[1, с.87].
Оцінка результатів.
Відповіді «так» оцінюються в 1 бал, відповіді «ні» оцінюються в 0 балів, відповіді «не знаю» або «іноді» оцінюються в 0,5 бала. Рівень самооцінки визначається по загальній сумі балів, набраній дитиною по всіх якостях особистості(див. Додаток А).
Висновки про рівень розвитку самооцінки:
· 10 балів – дуже високий
· 8-9 балів – високий
· 4-7 балів – середній
· 2-3 бала – низький
· 0-1 бал – дуже низький
Згідно з віковою нормою, самооцінка дітей молодшого шкільного віку достатньо висока. Слід зазначити, що відповіді дитини на деякі питання (наприклад, слухняний, чесний) можуть свідчити про адекватність самооцінки. Так, наприклад, якщо поряд з відповідями «так» на всі питання дитина затверджує, що вона «слухняна завжди», «чесна завжди», можн
Шкала самоповаги М. Розенберга.
Опитувальник складається із однієї шкали. Створювався і використовувався як одновимірний, хоча, проведений пізніше, аналіз чинника виявив два незалежні фактори: самоприниження і самоповага[29, с.266].
Самоповага існує і у відсутність самоприниження, і разом з ним, в останньому випадку вона виступає в захисній функції. Опитувальник має добру надійність і конструктивну валідність[29, с.267].
Показники по опитувальнику пов'язані з депресивним станом, тривожністю і психосоматичними симптомами, активністю в спілкуванні, лідерством, відчуттям міжособистісної безпеки, відношенням до випробовуваного його батьків.
Інструкція до тесту:
«Визначте, наскільки ви згодні або не згодні з приведеними нижче твердженнями, використовуючи для цього наступну шкалу»:
а) – повністю згоден;
б) – згоден;
в) – не згоден;
г) – абсолютно не згоден.
Тестовий матеріал опитувальника:
1. Я відчуваю, що я гідна людина, принаймні, не менше, ніж інші.
2. Я завжди схильний відчувати себе невдахою.
3. Мені здається, у мене є ряд добрих якостей.
4. Я здатний дещо робити не гірше, ніж більшість.
5. Мені здається, що мені особливо нічим гордитися.
6. Я до себе добре відношуся.
7. В цілому я задоволений собою.
8. Мені б хотілося більше поважати себе.
9. Іноді я ясно відчуваю свою даремність.
10. Іноді я думаю, що я у всьому нехороший.
Обробка результатів тесту.
За кожну відповідь випробовуваного нараховуються бали відповідно до ключа (див. Додаток Б).
Інтерпретація результатів тесту
. Рівень самоповаги визначається сумою балів, отриманою випробовуваним.
· 10-16 - занизька самоповага;
· 17-24 - нижче середнього;
· 25 - середня;
· 26-30 - вище середнього;
· 31-40 - занадто висока.
Опитувальник батьківського відношення (ОБВ)
А. Я. Варга, В. В. Століна.
Батьківське відношення розуміється як система різноманітних почуттів і вчинків дорослих людей стосовно дітей. Із психологічної точки зору батьківське відношення – це педагогічна соціальна установка стосовно дітей, що включає в себе раціональний, емоційний і поведінковий компоненти.
Опитувальник містить 61 питання і передбачає п'ять наступних шкал, що виражають собою ті або інші аспекти батьківського відношення:
1. Прийняття – неприйняття дитини. Ця шкала виражає собою загальне емоційно позитивне (прийняття) або емоційне негативне (неприйняття) відношення до дитини[30, с.111].
2. Кооперація. Ця шкала виражає прагнення дорослих до співробітництва з дитиною, прояв з їхнього боку щирої зацікавленості й участь у її справах.
3. Симбіоз. Питання цієї шкали орієнтовані на те, щоб з'ясувати, чи прагне дорослий до єднання з дитиною або, навпаки, намагається зберегти між дитиною й собою психологічну дистанцію. Це – своєрідна контактність дитини й дорослої людини.
4. Контроль. Дана шкала характеризує те, як дорослі контролюють поведінку дитини, наскільки вони демократичні або авторитарні у відносинах з нею.
5. Відношення до невдач дитини. Ця, остання шкала показує, як дорослі ставляться до здатностей дитини, до її недолікам, успіхам і невдачам[30, с.110].
Відповідаючи на питання (див. Додаток В), випробуваний повинен виразити свою згоду або незгоду з ними за допомогою оцінок «так» або «ні».
Обробка й оцінка результатів
. Для кожного з різновидів батьківських відношень, що з'ясовуються за допомогою даного опитувальника, нижче зазначаються номери суджень, що пов'язані з даним різновидом виховання.
· Прийняття – неприйняття дитини: 3, 4, 8, 10, 12, 14, 15, 16, 18, 20, 24, 26, 27, 29, 37, 38, 39, 40, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 52, 53, 55, 56, 60.
· Кооперація: 6, 9,21, 25, 31, 34, 35, 36.
· Симбіоз: 1, 5, 7, 28, 32, 41, 58.
· Контроль: 2, 19, 30, 48, 50, 57, 59.
· Відношення до невдач («маленький невдаха»): 9, 11, 13, 17, 22, 28, 54, 61.
За кожну відповідь типу «так» випробуваний одержує 1 бал, а за кожну відповідь типу «ні» – 0 балів. Високі бали свідчать про значну розвиненість зазначених вище видів батьківських відношень, а низькі бали – про те, що вони порівняно слабко розвинені[30, с.112].
Високі бали по шкалі «прийняття – неприйняття» – від 24 до 33 – говорять про те, що в даного випробуваного є виражене позитивне відношення до дитини. Дорослий у цьому випадку ухвалює дитину такою, яка вона є, поважає й визнає її індивідуальність, схвалює інтереси, підтримує плани, проводить із нею досить багато часу й не жалкує про це.
Низькі бали по цій шкалі – від 0 до 8 – говорять про те, що дорослий відчуває стосовно дитини в основному тільки негативні почуття: роздратування, злість, досаду, навіть іноді ненависть. Такий дорослий вважає дитину невдахою, не вірить у її майбутнє, низько оцінює її здатності й нерідко своїм відношенням третирує дитину. Зрозуміло, що такий дорослий не може бути гарним педагогом.
Високі бали по шкалі «кооперація» – 7-8 балів – є ознакою того, що дорослий виявляє щиру зацікавленість до того, що цікавить дитину, високо оцінює здатності дитини, заохочує самостійність і ініціативу дитини, намагається бути з нею на одному рівні [30, с.110].
Низькі бали цій шкалі – 1-2 бала – говорять про те, що дорослий стосовно дитини поводиться протилежним образом і не може претендувати на роль гарного педагога.
Високі бали по шкалі «симбіоз» – 6-7 балів – достатні для того, щоб зробити висновок про те, що дана доросла людина не встановлює психологічну дистанцію між собою й дитиною, намагається завжди бути ближче до неї, задовольняти її основні розумні потреби, відгородити від неприємностей.
Низькі бали по цій шкалі – 1-2 бала – є ознакою того, що дорослий, навпаки, установлює значну психологічну дистанцію між собою й дитиною, мало опікується про неї. Навряд такий дорослий може бути гарним учителем і вихователем для дитини[30, с.112].
Високі бали по шкалі «контроль» – 6-7 балів – говорять про те, що доросла людина поводиться занадто авторитарно стосовно дитини, вимагаючи від неї беззастережної слухняності й задаючи її строгі дисциплінарні рамки. Він нав'язує дитині майже у всьому свою волю. Така доросла людина далеко не завжди може бути корисною, як вихователь, для дітей.
Низькі бали по цій шкалі – 1-2 бала – напроти, свідчать про те, що контроль над діями дитини з боку дорослої людини практично відсутній. Це може бути не дуже добре для навчання й виховання дітей. Найкращим варіантом оцінки педагогічних здатностей дорослої людини по цій шкалі є середні оцінки, від 3 до 5 балів.
Високі бали по шкалі «відношення до невдач дитини» – 7-8 балів – є ознакою того, що доросла людина вважає дитину маленьким невдахою й ставиться до нього як до нетямущої істоти. Інтереси, захоплення, думки й почуття дитини видадуться дорослій людині несерйозними, і вона ігнорує їх. Навряд чи такий дорослий може стати гарним учителем і вихователем для дитини.
Низькі бали по цій шкалі – 1-2 бала, навпаки, свідчать про те, що невдачі дитини дорослий уважає випадковими й вірить у неї. Такий дорослий, швидше за все, стане непоганим учителем і вихователем.
2.3. Психологічний та статистичний аналіз результатів констатуючого експерименту
З метою дослідження впливу стилю батьківського виховання на розвиток особистості молодшого школяра були проведені психодіагностичні методики на десяти респондентах молодшого шкільного віку та їх матерях.
Усього використовувалося три методики - методика «Який Я?» Г. Н. Осипової, шкала самоповаги М. Розенберга, опитувальник батьківського відношення (ОБВ) А. Я. Варга, В. В. Століна.
Перші дві методики були проведені на десяти дітях віком 8-9 років:
1. Большаков В. А. - 8 р., хлопчик;
2. Вачкова Н І. - 8 р., дівчинка;
3. Гуменюк Т. О. - 8 р., дівчинка;
4. Карпенко Л. В. - 9 р., дівчинка;
5. Короленко В. В. - 8 р., хлопчик;
6. Нікольчук М. К. - 8 р., хлопчик;
7. Овсяницький Д. Ф. - 9 р., хлопчик;
8. Росинєв І. М. - 8 р., хлопчик;
9. Шмелева Д. О. - 8 р., дівчинка;
10. Юрова К. Д. - 8 р., хлопчик (протоколи дослідження наведено в
Додатках А и Б).
Третя методика проводилася на матерях дітей. Дослідження повинно було виявити, як стиль батьківського виховання впливає на самооцінку та самоповагу молодших школярів (протоколи дослідження наведено в Додатку В).
За результатами першої методики «Який Я» Г. Н. Осипової (див. табл. 2.1) дуже високу самооцінку має один респондент з десяти (дівчинка); п’ять респондентів з десяти мають високу самооцінку (чотири хлопчика та одна дівчинка); середню самооцінку мають три респонденти (дві дівчинки та один хлопчик); низьку самооцінку має один респондент (хлопчик); дуже низьку самооцінку не має жоден з респондентів.
Таблиця 2.1
Результати діагностики самооцінки за методикою
«Який Я» Г. Н. Осипової
| Результат | Хлопчики | Дівчата |
| Дуже висока самооцінка | 0 | 1 |
| Висока самооцінка | 4 | 1 |
| Середня самооцінка | 1 | 2 |
| Низька самооцінка | 1 | 0 |
За результатами шкали самоповаги М. Розенберга (див. табл. 2.2) занадто високу самоповагу має один респондент (дівчинка); самоповагу вище середнього мають шість респондентів (чотири хлопчики та дві дівчинки); середню самоповагу має один респондент (хлопчик), нижче середнього - два респонденти (хлопчик та дівчинка).
Таблиця 2.2
Результати діагностики самоповаги за шкалою М. Розенберга
| Результат | Хлопчики | Дівчата |
| Занадто висока самоповага | 0 | 1 |
| Самоповага вище середнього | 4 | 2 |
| Середня самоповага | 1 | 0 |
| Самоповага нижче середнього | 1 | 1 |
За результатами третьої методики (опитувальник батьківського відношення А. Я. Варга, В. В. Століна), що проводилась на матерях школярів, високі результати по шкалі «Прийняття-нерийняття мають дві матері; середні результати по цій шкалі - 8 матерей. Низькі результати по цій шкалі відсутні.
По шкалі «Кооперація» високі результати мають чотири матері, середні результати - 6 матерей.
По шкалі «Симбіоз» високі результати мають 2 матері, середні результати - 7 матерей, низькі результати - 1 мати.
По шкалі «Контроль» високі результати мають 4 матері, середні результати - 4, низькі результати - 2.
По шкалі «Відношення до невдач» високі результати має 1мати, середні - 5, низькі - 4 матері.
Зазначимо, що по першим трьом шкалам цієї методики високі результати свідчать про правильний стиль виховання, а по двом останнім правильний стиль виховання діагностується при низьких результатах.
Якщо об’єднати дані двох перших методик, та узагальнити результати, позначивши дуже високу, високу самооцінку, а також самоповагу вище середнього та занадто високу самоповагу як «висока самооцінка»; середню самооцінку та самоповагу як «середня самооцінка», низьку самооцінку та самоповагу нижче середнього як «низька самооцінка», отримаємо наступні результати.
1. Більшість респондентів мають високу самооцінку (70 %). Це є нормальним явищем для цього віку і свідчить про гармонійний розвиток особистості. Із них занадто високу самооцінку та самоповагу має тільки один респондент (дівчинка). Це свідчить про її нереалістичне самосприйняття та нездатність оцінювати себе критично. Тобто гармонійно високу самооцінку мають тільки 60% респондентів. Саме занадто висока самооцінка є небажаним явищем та повинна підлягати корекції. Середню самооцінку мають 10% респондентів. Низьку самооцінку мають 20 % респондентів (див. рис. 2.1). З цими дітьми також потрібно проводити психокорекційну роботу для покращення самооцінки. Сумуючи високу та середню самооцінку, можна зробити висновок, що 70% школярів мають гармонійну самооцінку, а 30% - негармонійну і потребують психокорекційних заходів.
Рис. 2.1.
Діаграма розподілу респондентів за рівнем самооцінки
2. Розрахуємо результати окремо для хлопчиків та дівчат. Гармонійно високу самооцінку (див. рис. 2.2) мають чотири хлопчики та дві дівчинки (67% та 50% відповідно). Середню самооцінку - один хлопчик (17%). Низьку самооцінку - один хлопчик та одна дівчинка (17% та 25%). Сумуючи високу та середню самооцінку, можна зробити висновок, що чотири із п’яти хлопчиків мають гармонійну самооцінку, як і три з п’яти дівчат. Це 80% та 60% відповідно. 20% хлопчиків та 40% дівчат потребують гармонізації самооцінки. Тобто, вцілому, самооцінка хлопчиків вище за самооцінку дівчат.
Рис. 2.2. Діаграма розподілу рівня самооцінки респондентів за статтю
3. З отриманих результатів по методиці «Опитувальник батьківського відношення А. Я. Варга, В. В. Століна» можна побачити, у 20% матерів високий результат по шкалі «Прийняття». 80% матерів показали середній результат за цією шкалою. Тобто батькам подобається дитина такою, якою вона є. Батьки поважають індивідуальність дитини, симпатизують їй, схвалюють її інтереси й плани. За даними методики, жодна мати не схильна сприймати дитину поганою, непристосованою і невдачливою, не випробовує до дитини злість, досаду, роздратування, образу, недовіру або зневагу.
40% випробуваних набрали високі бали по шкалі «Кооперація». 60% мають середній результат. Це свідчить про те, що матері випробуваних проявляють зацікавленість справами й планами дитини, намагаються допомогти їй, високо оцінюють інтелектуальні й творчі здібності дитини, відчувають гордість за неї.
Однак за шкалою «Симбіоз» у 20% випробуваних дистанція в спілкуванні з дитиною занадто мала. Ці матері відчувають себе з дитиною єдиним цілим, прагнуть задовольнити всі потреби дитини, відгородити її від труднощів і неприємностей життя. Вони постійно відчувають тривогу за дитину, дитина видається їм маленькою і беззахисною. Це може пояснюватися невеликим віком дітей (6-10 років), а може бути пов’язано й з підвищеною особистісною тривожністю самих матерів. З такими матерями треба проводити психокорекційну роботу, щоб зменшити надмірне відчуття єдності з дитиною, нормалізувати стосунки і надати дитині більше свободи. 70% матерів мають середні показники по цій шкалі. У однієї з опитуваних цей показник занизький, що також є ознакою дисгармонійного стилю виховання.
80% випробуваних набрали високі й середні показники по шкалі «Контроль». Це говорить про те, що практично всі батьки бачать свою дитину молодшою у порівнянні з реальним віком, приписують дітям особисту й соціальну неспроможність. Інтереси, захоплення, думки й почуття дитини не сприймаються всерйоз. Дитина видається батькам не пристосованою, відкритою для дурних впливів. Можливо, саме тому 40% з цих матерів воліють надмірно жорстко контролювати своїх дітей.
Тільки одній матері з десяти властиве відношення до своєї дитини як до невдахи й надмірна концентрація на неспроможності дитини. Ця мати набрала високий результат по шкалі «Відношення до невдач».
Тобто, виходячи з результатів третьої методики, тільки чотири з десяти матерів дотримуються гармонійного стилю виховання. Шість матерів мають вади у стилі виховання. Матері респондентів №3 та №9 занадто ототожнюють себе з дитиною, матері респондентів №4, №5 та №10 занадто контролюють своїх дітей, мати респондента №6 занадто контролює свою дитину та несприятливо відноситься до її невдач.
4. Порівнюючи третю методику з двома першими (див. табл. 2.3), можна зазначити, що неправильний стиль батьківського виховання впливає на самооцінку дітей. Матері респондентів, що мають низьку самооцінку (респонденти № 4, №5 та №6) занадто їх контролюють, не відчувають єдності зі своєю дитиною, а мати респондента №6 (який має найнижчі показники) ще й привертає занадто багато уваги до його невдач.
Мати респондента №9, який має занадто високу самооцінку, недостатньо контролює свою дитину, не звертає уваги на невдачі дитини, зосереджуючись тільки на досягненнях, тобто виховує свою дитину як «кумира родини», що відобразилось на самооцінці респондента.
Таблиця 2.3
Результати діагностики за трьома методиками
| Результати діагностики школярів | Результати діагностики батьків | ||||||||
| № | ПІБ школяра | Ст | Самооц. | Самоп. | П | Кооп | С | Кон | Н |
| 1 | Большаков В. А. | Ч | вис | вище сер | с | в | с | н | н |
| 2 | Вачкова Н. І. | Ж | вис | вище сер | в | в | с | с | с |
| 3 | Гуменюк Т. О. | Ж | сер | вище сер | с | с | в | с | н |
| 4 | Карпенко Л. В. | Ж | сер | нижче сер | с | с | н | в | с |
| 5 | Короленко В. В. | Ч | сер | сер | с | с | с | в | с |
| 6 | Нікольчук М. К. | Ч | низьк | нижче сер | с | с | с | в | в |
| 7 | Овсяницький Д. Ф. | Ч | вис | вище сер | с | в | с | с | н |
| 8 | Росинєв І. М. | Ч | вис | вище сер | с | с | с | н | н |
| 9 | Шмелева Д. О. | Ж | дуже вис | занадто вис | в | в | в | с | с |
| 10 | Юров К. Д. | Ч | вис. | вище сер | с | с | с | в | с |
2.4. Практичні рекомендації щодо покращення стилю батьківського виховання дітей молодшого шкільного віку
У гарних батьків виростають гарні діти. Як часто чуємо ми це твердження, але також його часто важко пояснити, що ж це таке - гарні батьки.
Майбутні батьки думають, що гарними можна стати, вивчивши спеціальну літературу чи опанувавши особливі методи виховання. Безсумнівно, педагогічні і психологічні знання необхідні, але тільки одних знань мало. Чи можна назвати гарними тих батьків, що ніколи не сумніваються, завжди впевнені у своїй правоті, завжди точно уявляють, що дитині потрібно і що їй можна, які у кожну мить часу знають, як правильно підійти, і можуть з абсолютною точністю передбачати не тільки поводження власних дітей у різних ситуаціях, але і їхнє подальше життя?
Батьки складають перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають суттєву роль у житті кожної людини. Не випадково, що до батьків, особливо до матері, ми думкою звертаємося у важку хвилину життя. Разом із тим почуттям, що офарблюють відносини дитини і батьків, - це особливі почуття, відмінні від інших емоційних зв’язків. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А нестаток у батьківській любові - дійсно життєво необхідна потреба маленької людської істоти[6, с.34].
Перша й основна задача батьків - є створення в дитини впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, ні при яких умовах у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Сама природна і сама необхідна з усіх обов’язків батьків - це ставлення до дитини в будь-якому віці любовно й уважно.
Психологами доведено, що у трагедії підліткового алкоголізму та підліткової наркоманії часто винні не люблячі своїх дітей батьки. Головна вимога до сімейного виховання - це вимога любові. Але тут дуже важливо розуміти, що необхідно не тільки любити дитину і керуватися любов’ю у своїх повсякденних турботах по відходу за нею, необхідно, щоб дитина відчувала, була впевнена, що її люблять[6, с.69].
Багато батьків вважають, що ні в якому разі не можна показувати дітям любов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що її люблять, це приводить до розпещеності, егоїзму. Потрібно категорично відкинути це твердження. Усі ці несприятливі особистісні риси виникають саме при недоліку любові, коли створюється деякий емоційний дефіцит, коли дитина позбавлена міцного фундаменту незмінної батьківської прихильності. Вселення дитині почуття, що її люблять і про неї піклуються, не залежить ні від часу, що приділяють дітям батьки, ні від того, виховується дитина вдома чи з раннього віку знаходиться в яслах і дитячому саду. Не пов’язано це і з забезпеченням матеріальних умов, з кількістю вкладених у виховання матеріальних витрат. Більш того, не завжди видима дбайливість інших батьків, численні заняття, у які включається з їх ініціативи дитина, сприяють досягненню цієї самої головної виховної мети [18, с.138].
Глибокий постійний психологічний контакт із дитиною - це універсальна вимога до виховання, яка в однаковому ступені може бути рекомендована всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу [18, с.140].
Основа для збереження контакту - щира зацікавленість в усьому, що відбувається в житті дитини, зацікавленість до її дитячих, нехай самим дріб’язковим і наївним, проблемам, бажання зрозуміти, бажання спостерігати за всіма змінами, що відбуваються в душі та свідомості зростаючої людини. Цілком природно, що конкретні форми і прояви цього контакту широко варіюють, у залежності від віку й індивідуальності дитини. Але корисно замислитись і над загальними закономірностями психологічного контакту між дітьми і батьками в родині[18, с.156].
Контакт ніколи не може виникнути сам собою, його потрібно будувати з дитиною. Коли говоритися про взаєморозуміння, емоційний контакт між дітьми і батьками, мається на увазі деякий діалог, взаємодія дитини і дорослого.
Діалог.Головне у встановленні діалогу - це спільний потяг до загальної мети, спільне бачення ситуацій, спільність у напрямку дій. Мова йде не про обов’язковий збіг поглядів і оцінок. Найчастіше точка зору дорослих і дітей різна, що цілком природно при розходженнях досвіду. Однак першорядне значення має сам факт спільної спрямованості до вирішення проблем. Дитина завжди повинна розуміти, якими цілями керуються батьки в спілкуванні з нею. Дитина, навіть у найменшому віці, повинна ставати не об’єктом виховних впливів, а союзником у загальному сімейному житті, навіть її творцем. Саме тоді, коли дитина бере участь у загальному житті родини, розділяючи всі її цілі та плани, зникає звичне виховання, поступаючись місцем справжньому діалогу.
Найбільш істотна характеристика діалогічного спілкування, що виховує, полягає у встановленні рівності позицій дитини і дорослого [17, с.139].
Досягти цього в повсякденному сімейному спілкуванні з дитиною дуже важко. Звичайно стихійно виникаюча позиція дорослого - це позиція "над" дитиною. Дорослий має силу, досвід, незалежність - дитина фізично слабша, недосвідчена, цілком залежна. Всупереч цього батькам необхідно постійно прагнути до встановлення рівності[18, с.5].
Людина не повинна бути об’єктом виховання, вона завжди активний суб’єкт самовиховання. Батьки можуть стати володарями душі своєї дитини лише в тій мері, у якій їм удається розбудити в дитині потребу у власних досягненнях, власному вдосконаленні.
Вимога рівності позицій у діалозі спирається на той незаперечний факт, що діти роблять безсумнівний вплив, який виховує, і самих батьків. Під впливом спілкування з власними дітьми, включаючи в різноманітні форми спілкування з ними, виконуючи спеціальні дії у піклуванні за дитиною, батьки в значній мірі змінюються у своїх психічних якостях, їх внутрішній світ помітно трансформується [20, с.18].
З цього приводу звертаючись до батьків, Я. Корчак писав: "Наївна думка, що, наглядаючи, контролюючи, повчаючи, прищеплюючи, викорінюючи, формуючи дітей, батько, зрілий, сформований, незмінний, не піддається впливу середовища, у якому виховує і дітей"[18, с.156].
Рівність позицій у діалозі складається з необхідності для батьків постійно вчитися, бачити світ у самих різних його формах очима своїх дітей.
Контакт із дитиною, як вищий прояв любові до нього, варто будувати, ґрунтуючись на постійному, безустанному бажанні пізнавати своєрідність її індивідуальності[15, с.23].
Прийняття.Крім діалогу для вселення дитині відчуття батьківської любові необхідно виконувати ще одне надзвичайно важливе правило. Психологічною мовою ця сторона спілкування між дітьми і батьками називається прийняттям дитини. Під прийняттям розуміється визнання права дитини на властиву їй індивідуальність, несхожість на інші, у тому числі несхожість на батьків. Приймати дитину - значить затверджувати неповторне існування саме цієї людини, із усіма властивими їй якостями. Насамперед, необхідно з особливою увагою відноситися до тих оцінок, які постійно висловлюють батьки в спілкуванні з дітьми. Варто категорично відмовитися від негативних оцінок особистості дитини і властивих їй якостей характеру. На жаль, для більшості батьків стали звичними висловлення типу: "От безглуздий! Скільки разів пояснювати, негідник!", "Так навіщо ж я тебе тільки на світ народила, упертюх!", "Любий дурень на твоєму місці зрозумів би, як зробити!".
Усім майбутнім і нинішнім батькам варто дуже добре зрозуміти, що кожне таке висловлення, яким би справедливим по суті воно не було, якою би ситуацією ні викликалося, робить серйозну шкоду контакту з дитиною, порушує впевненість у батьківській любові. Необхідно виробити для себе правило не оцінювати негативно самої дитини, а критикувати тільки невірно здійснену дію чи помилковий, необдуманий вчинок. Формула істинної батьківської любові, формула прийняття - це не "люблю, тому що ти - гарний", а "люблю, тому що ти є, люблю такого, який є"[15, с.32].
Але якщо хвалити дитину за те, що є, вона зупиниться у своєму розвитку, як же хвалити, якщо знаєш скільки у неї недоліків? По-перше, виховує дитину не тільки прийняття, чи похвала осудження, виховання складається з багатьох інших форм взаємодії і народжується в спільному житті в родині. Тут же мова йде про реалізацію любові, про творення правильного емоційного фундаменту, правильної почуттєвої основи контакту між батьками і дитиною. По-друге, вимога прийняття дитини, любові до такої, якою вона є, базується на визнанні і вірі у розвиток, а виходить, у постійне вдосконалювання дитини, на розуміння нескінченності пізнання людини, навіть якщо вона зовсім ще мала. Вмінню батьків спілкуватися без постійного осуду особистості дитини допомагає віра в усе те гарне й сильне, що є в кожній, навіть у самій неблагополучній, дитині. Щира любов допоможе батькам відмовитися від фіксування слабостей, недоліків і недосконалостей, направить виховні зусилля на підкріплення всіх позитивних якостей особистості дитини, на підтримку сильних сторін душі, до боротьби зі слабостями і недосконалостями.
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2
1. Під стилем сімейного виховання слід розуміти характерне ставлення батьків до дитини, які застосовують певні засоби й методи педагогічного впливу, що полягають у своєрідній манері словесного звертання та взаємодії.
У психологічний літературі виокремлюють такі стилі сімейного виховання: потуральник, змагальний, розважливий, запобігливий, контролюючий, співчутливий, гармонійний.
На формування стилів сімейного виховання впливають об’єктивні та суб’єктивні фактори, а також генетичні особливості батьків і дитини. На вибір стилю сімейного виховання впливають:
· Типи темпераменту батьків, їхня сумісність;
· Традиції родин, у яких виховувалися самі батьки;
· Науково-педагогічна література, яку читають батьки;
· Рівень освіти батьків.
2. Для дослідження впливу батьківського виховання на розвиток особистості молодшого школяра були застосовані три методики: методика «Який Я?» Г. Н. Осипової, шкала самоповаги М. Розенберга, опитувальник батьківського відношення (ОБВ) А. Я. Варга, В. В. Століна.
3. З метою дослідження впливу стилю батьківського виховання на розвиток особистості молодшого школяра були проведені психодіагностичні методики на десяти респондентах молодшого шкільного віку та їх матерях.
Усього використовувалося три методики - методика «Який Я?» Г. Н. Осипової, шкала самоповаги М. Розенберга, опитувальник батьківського відношення (ОБВ) А. Я. Варга, В. В. Століна. Протоколи дослідження наведено в Додатках.
4.Батьки складають перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають суттєву роль у житті кожної людини. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А нестаток у батьківській любові - дійсно життєво необхідна потреба маленької людської істоти.
Перша й основна задача батьків - є створення в дитини впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, ні при яких умовах у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Сама природна і сама необхідна з усіх обов’язків батьків - це ставлення до дитини в будь-якому віці любовно й уважно.
Головна вимога до сімейного виховання - це вимога любові. Але тут дуже важливо розуміти, що необхідно не тільки любити дитину і керуватися любов’ю у своїх повсякденних турботах по відходу за нею, необхідно, щоб дитина відчувала, була впевнена, що її люблять.
Вмінню батьків спілкуватися без постійного осуду особистості дитини допомагає віра в усе те гарне й сильне, що є в кожній, навіть у самій неблагополучній, дитині. Щира любов допоможе батькам відмовитися від фіксування слабостей, недоліків і недосконалостей, направить виховні зусилля на підкріплення всіх позитивних якостей особистості дитини, на підтримку сильних сторін душі, до боротьби зі слабостями і недосконалостями.
ВИСНОВКИ
1. У курсовій роботі проаналізовано основні теоретичні підходи до проблеми дослідження особистісного розвитку молодшого школяра в роботах вітчизняних та зарубіжних психологів. Різні аспекти становлення сім’ї, виконання нею основних функцій, причини розлучень, вплив сімейного мікроклімату на процес сімейного виховання та формування особистості дитини, формування педагогічної культури батьків, проблеми сімейної дисгармонії, сімейних конфліктів досліджували вітчизняні вчені В. Г Алексеєва, Т. Д. Алексеєнко, М. О. Булнов, М. С. Вітер, А. Н. Волкова, С. Г. Голод, Т. Ф. Говорун, О. М. Докукіна, І. К. Гребінников, З. І. Зайцева, І. С. Кон, М. Ф. Мацківський, В. В. Постовий, І. С. Радзинська, М. В. Соловйов, А. В. Харчев, Б. В. Херсонський, О. С. Хромова, Д. Б. Чехот, Л. Н. Чуйко, Ю. О. Якубова, З. В. Янкова.
2. У курсовій роботі надано психологічну характеристику молодшого шкільного віку, вказані основні новоутворення цього періоду, охарактеризована соціальна ситуація розвитку тощо. Зазначено, що в цей період провідним видом діяльності стає навчання. Під час навчання — основної діяльності учнів — якісно і кількісно розвиваються пізнавальні процеси. Вони виявляються у розвитку сприймання. Кількісні зміни полягають у збільшенні швидкості процесу сприймання та кількості сприйнятих об´єктів, розширенні обсягу їх запам´ятовування тощо. Якісні зміни свідчать про зростання пізнавальної ефективності.
3. У курсовій роботі зазначено вплив родинних взаємин на розвиток особистості молодшого школяра. Визначено функції сім’ї, описані основні стилі сімейного виховання, їх достоїнства та недоліки. Сім’я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передавання культурних цінностей від покоління до покоління. З перших днів появи дитини на світ сім’я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки і діяльності.
4. У курсовій роботі було проведено психологічне дослідження впливу стилю батьківського виховання на розвиток особистості молодшого школяра за допомогою трьох психодіагностичних методик: методики «Який Я?» Г. Н. Осипової, шкали самоповаги М. Розенберга, опитувальника батьківського відношення (ОБВ) А. Я. Варга, В. В. Століна. Порівнюючи дані трьох методик, можна зазначити, що неправильний стиль батьківського виховання впливає на самооцінку дітей. Матері респондентів, що мають низьку самооцінку (респонденти № 4, №5 та №6) занадто їх контролюють, не відчувають єдності зі своєю дитиною, а мати респондента №6 (який має найнижчі показники) ще й привертає занадто багато уваги до його невдач.
Мати респондента №9, який має занадто високу самооцінку, недостатньо контролює свою дитину, не звертає уваги на невдачі дитини, зосереджуючись тільки на досягненнях, тобто виховує свою дитину як «кумира родини», що відобразилось на самооцінці респондента.
5. У курсовій роботі виділено ознаки правильного батьківського виховання, що основане на любові до своєї дитини, баченні в ній особистості, прийнятті її такою, яка вона є. Найголовнішим у взаємопорозумінні між дорослими та дітьми є прагнення до діалогу, коли дорослий розмовляє на одному рівні із дитиною, зважає на її потреби, прислухається до її думок. Для цього батьки повинні переглянути своє ставлення до дітей, подолати емоційний бар’єр, багато працювати над собою.