Основні поняття психології

Реферат на тему:

Основні поняття психології

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ПСИХОЛОГІЇ

Психологія – одна з наук про людину. Об’єктом її вивчення є найскладніша сфера життєдіяльності людини – психіка.

Складність психіки як явища зумовлена тим, що вона є вищим продуктом біологічного та суспільного розвитку живих істот. Складним є і функціональний бік психіки. Вона є засобом орієнтування організму в навколишньому світі й регулятором поведінки в динамічних умова середовища. Психічна активність людини спрямовується на різні об’єкти. Задовольняючи свої матеріальні ( органічні) та духовні потреби як необхідну умову життя, людина шукає й одержує з навколишнього природного та соціального середовища необхідні для цього джерела здобуває знання, планує свої дії, визначає засоби й шляхи їх здійснення, напружує свої сили, щоб досягти поставленої мети, переживає успіхи та невдачі. Усе це становить психічну діяльність, людини вивчає наука психологія.

У повсякденному житті ми постійно зустрічаємося з психологічними явищами. Кожна людина виконує роль психолога, оскільки без відповідного запасу психологічного досвіду й знань не можливо жити серед людей, люди набувають психологічних знань у своїй практичній діяльності живого спілкування. Уже з дитинства кожний з нас за зовнішніми проявами ( мімікою, жестами, інтонацією голосу, вчинками, реакцією на подразники і т. д.) визнає особливості емоційного стану іншої людини та лінію її поведінки. Кожний з нас уміє розрізняти особливості характеру інших людей, робити висновки щодо їх можливостей та здібностей, прогнозувати їхню поведінку. Однак повсякденні психологічні знання досить приблизні й не точні. У міжособистісних відносинах вони чвсто вводять нас в оману в особистому житті ми припускаємось помилок, поводячись не тактовно, знаходячи ворогів там, де могли б бути друзі. Часто такі помилки виникають у професійній діяльності керівника, підприємця, викладача і учня. Для кваліфікованого розв’язання складних психологічних проблем необхідне систематизоване вивчення психології як науки. Наукове знання відрізняється від життєвого досвіду тим що воно спирається на силу загальнолюдського досвіду та спеціальні дослідження і тому дозволяє виявляти закономірності психологічних процесів.

Що ж таке психологія як наука, що вивчає психологія, які методи використовує?

Термін психологія походить від двохдавньогрецьких слів: «psyche» - душа і «logos» - слово, розуміння, знання, вчення, що означає «наука про душу». Отже, психологію можна визначити як науку про душу людини. А саме так довгий час і сприймали психологію. Але виникає питання: чи існує душа насправді? Для одних – це реальність, для інших – умовне поняття.

Зараз багато вчених схиляються до думки, що душа, як об’єкт вивчення, - це реальність. Матеріалістичне розуміння душі відсутнє, бо матеріалізм – це вчення про те, що оточує людину на Землі і що можна дослідити.

Однозначної точки зору щодо поняття «душа» не існує. Тому всі так звані «рухи душі» (емоції, почуття, процеси мислення, бажання і т.д.) можна зафіксувати лише через зовнішні прояви.

Пізніше замість поняття «душа», як центрального концепту психології. Почали використовувати науковий термін «психіка». Психіка, як душа, існує в об’єктивній реальності, яка, утім, відмінна від тієї, котру ми сприймаємо як зовнішню реальність.

Думки, переживання, емоції, образи складають внутрішній світ людини, тобто порухи душі, власне психіку людини.

Психічні явища – це своєрідні суб’єктивні переживання, суб’єктивні образи відображуваних у свідомості явищ реальної дійсності, це внутрішній світ людини в усій його повноті й різноманітності. Психічне життя людини охоплює її пізнавальну діяльність:

Відчуття;

Сприймання;

Пам'ять;

Мислення;

Уяву.

Емоційно-вольову:

Різноманітні почуття;

Переживання;

Прояви волі.

Важливим аспектом психічного життя є спонуки до активності :

Потреби;

Інтереси;

Переконання;

Ідеали.

Особливу групу психічних явищ становлять індивідуально-психологічні властивості особистості:

Здібності;

Темперамент;

Характер.

Та її психологічні стани:

Піднесеність;

Пригніченість;

Схвильованість;

Байдужість.

Як форма відображення дійсності високоорганізованою матерією – нервовою системою, мозком – психіка характеризується низкою особливостей:

психічне відображення має активний характер, пов’язане з пошуком та добором способів дій, що відповідають умовам середовища.

психічне відображення має випереджальний характер, забезпечує функцію передбачення в діяльності та поведінці.

кожний психічний акт є результатом дії об’єктивного через суб’єктивне, через людську індивідуальність, що накладає відбиток своєрідності на її психічне життя.

У процесі активної діяльності психіка постійно вдосконалюється й розвивається.

Знання психіки, природи психічних явищ та їх закономірностей має винятково важливе значення в житті та діяльності людини для керування психічним розвитком і діяльністю особистості.

Отже, психологічні явища – це суб’єктивні переживання, тобто елементи внутрішнього досвіду суб’єкта.

Психологічні факти – це об’єктивні обставини, що виявляються у поведінці, тілесних процесах, продуктах діяльності мислення, соціально-культурних явищах і т. д.

Для того, щоб зрозуміти особливості психології, необхідно відокр

емити власне сферу психологічних досліджень і визначити методи, які використовує психологія.

Об’єкт психології – це певні прояви об’єктивного або суб’єктивного світу людини.

Предмет психології – це результат теоретичного абстрагування на основі принципів, за якими виділяються закономірності розвитку досліджуваного об’єкта.

У процесі еволюції живих істот психіка як відображення об’єктивної дійсності в мозку розвивалася залежно від умов життя того чи іншого виду живих істот, набувала дедалі складніших форм. Найвищим рівнем її розвитку є властива людині свідомість. Психологія пояснює виникнення людської свідомості суспільним способом буття людини і трудовою діяльністю, що спричинила її розвиток. З переходом до суспільних форм життя докорінно змінилася структура людської поведінки. Поряд з біологічними її мотивами, які залежали від безпосереднього сприймання середовища, виникли вищі, «духовні» мотиви та потреби, вищі форми поведінки, які за садово зумовлені здатністю абстрагуватися від безпосереднього впливу середовища. Поряд з двома джерелами поведінки – спадково закріпленою програмою та власним досвідом індивіда – виникло третє джерело, що формує людську діяльність, - трансляція та засвоєння суспільного досвіду. У задоволенні цієї важливої соціальної проблеми одним з вирішальних чинників була мова, що стала формою існування свідомості.

Характерними особливостями і структурними компонентами свідомості є

Знання про навколишню дійсність, природу, суспільство. Рівень свідомості безпосередньо залежить від рівня засвоєння знань і досвіду особистості. У процесі суспільно-історичного розвитку в людини розвинулася потреба в знаннях, яка є найважливішою її спонукою, мотивом пізнавальної діяльності.

Виокремлення людиною себе у предметному світі як суб’єкта пізнання, розрізнення суб’єкта «Я» та об’єкта «не Я», протиставлення себе як особистості іншому об’єктивному світові. Характерним щодо цього є самопізнання, що стало підґрунтям для самосвідомості, тобто усвідомлення власних фізичних і морально-психологічних якостей.

Цілеспрямованість, планування власної діяльності та поведінки, передбачення її результатів. Цей бік свідомості виявляється в самоконтролі та коригування власних дій, їх перебудові, у змісті стратегії і тактики, якщо цього потребують обставини.

Ставлення особистості до об’єктивної дійсності, до інших людей, до самої себе. Ставлення особистості до оточення виявляється в оцінюванні та самокритиці, в яких важливу роль відіграває емоційно-вольова сфера діяльності.

Вивчаючи форми психічної діяльності, треба зважити на те, що психічне життя, свідомість та діяльність особистості завжди постають в єдності. Ця єдність виявляється в цілеспрямованій діяльності людини, її різноманітність пізнавальних, емоційних та вольових реакціях, ставленні до інших і до самої себе. Людина взаємодіє з навколишнім середовищем як цілісна система. Цілісність взаємодії забезпечується насамперед вищим відділом центральної нервової системи – корою великих півкуль головного мозку, яка інтегрує діяльність організму й керує нею.

Із розвитком психології як науки, з використанням психологічних знань у найрізноманітніших сферах людської діяльності певні галузі цих знань поступово виокремились і стали самостійними. Розрізняють психологію:

Загальну;

Вікову;

Педагогічну;

Соціальну;

Генетичну;

Інженерну;

Військову;

Медичну;

Юридичну;

Спортивну;

Зоопсихологію;

Психологію праці;

Мистецтва;

Патопсихологію.

Кожна з зазначених галузей психологічних знань має певні предмети і методи вивчення своєрідності психічної діяльності залежно від умов праці в тій чи іншій сфері людського життя та діяльності й їхніх вимог до морально-психологічних якостей особистості. Проте всі галузі психологічних знань потребують знань загальної психології, яка вивчає методологічні питання психології, природу психологічних явищ, закономірності розвитку та перебігу пізнавальних психологічних процесів, індивідуальні особливості психіки людини, її почуття та волю, темперамент, характер і здібності.

У добу науково-технічного прогресу особливу увагу психологів привертають проблеми психології праці та соціальної психології.

Взагалі розуміння предмета психології протягом історії розвитку людства зазнавало змін. Різні мислителі, представники окремих шкіл та прибічники різноманітних вчень викладали своє розуміння предмета психологія.

Давньогрецький мислитель, основоположник психологічної науки Аристотель вважав, що психологія – це наука про душу. У стародавні часи психологія була частиною системи філософських знань.

Піфагор, а пізніше мислителі Нового часу (Р. Декарт, Б. Спіноза, Д. Юм) вважали, що психологія – наука про свідомість.

У пострадянській психології, у зв’язку з введенням у психологію пояснювального принципу діяльності, психологія визначається як «наука про закони походження і функціонування психічного відображення індивідом об’єктивної реальності в процесі діяльності людини і поводженні тварин» (Леонтьев А. Н. та Ярошевський М. Г..Стаття « Психологія». Велика радянська енциклопедія, т. 21, стор. 93).

З цього визначення випливає, що предметом психології є психологічно керована діяльність. Методологією наукового дослідження тут виступає великий набір експериментальних, математичних та інших прийомів та засобів.

У трансперсональній психології предметом дослідження є різні прояви несвідомого і позасвідомого, зв'язок психічних структур людини з Космосом.