Дослідження страхів у дітей

Зміст

Вступ

1.
Теоритичний аналіз проблеми дослідження страхів у дітей.

1.1.
Поняття страху у науковій літературі.

1.2.
Вікові особливості страхів.

2.
Особливості дослідження дитячих страхів.

2.1.
Методичні підходи до організації досліджень.

2.2.
Методи і методики досліджень.

Висновок

Використана література

Вступ

Проблема дослідження феномена страхів є актуальною, в першу чергу, тому, що педагог і психолог спроможні позитивно впливати на тривалість адаптаційного періоду школяра, оптимізувати його емоційний стан і розвиток пізнавальних процесів шляхом зниження тривожності і кількості страхів.

Вивчали проблему виникнення страхів такі вчені, як, зокрема, Ю. Щербатих, Ф. Ріман, К. Ізард, П. Симонов, А. Рибаков, Є. Івлева, С. Керкегор, Я. Рейковський. Особливу увагу цьому питанню приділяли Т. Сімсон, М. Кузьміна, Л. Лебедєва, Л. Костіна, Н. Імедадзе, Ф. Зімбардо, Л. Макшанцева, Є. Савіна, Н. Шаніна, Д. Соколов, В. Оклендер, В. Астапов. А започатковано відповідні дослідження ще у працях А. Захарова, А. Прихожан, Г. Еберлейн.

У загальному вигляді проблема вивчення дитячих страхів здається майже завершеною: проаналізовано детермінанти виникнення страхів, наслідки цього явища, запропоновано цікаві форми психологічної корекції. Але, на нашу думку, питання психолого-педагогічного дослідження страхів дітей залишається не зовсім вирішеним.

Людина отримала у спадщину від пращурів комплекс якостей та емоцій, які дозволяють пристосовуватися до оточуючого середовища. Емоції і переживання, притаманні особистості, можна умовно поділити на дві групи. Перша – емоції позитивні, які викликають бажання досліджувати об’єкти і явища світу. Друга група емоцій спрямована на захист організму від негативного впливу середовища. Такі реакції допомагають уникати всіляких загроз. Однією з важливих емоцій другої групи є страх. Страх можна розглядати як афективне (емоційно загострене) віддзеркалення у свідомості певної загрози життю людини чи її благополуччю.

Вчені-психологи, як засвідчує аналіз наукової літератури, сходяться на тому, що страх тісно пов’язаний з почуттям тривоги [2;14; 23; 25; 26]. Так, В. Астапов вважає, що страх – це реакція на конкретно існуючу загрозу, а тривога – це стан передчуття неприємної події без видимої причини (вона існує тільки у свідомості людини). Аналізуючи конкретні випадки стану напруги, В. Астапов доходить висновку, що встановити таку різницю дуже непросто. Важко сказати про певну реакцію, страх це чи тривога, або чого в ній більше – тривоги чи страху, або в який момент страх переходить у тривогу і навпаки. Проаналізувавши дослідження зарубіжних колег, вчений висловлює думку, що тривога – це базисна реакція, загальне поняття, а страх – вираження такої ж якості, але в специфічній об’єктивованій формі [2].

П. Тілліх вважає, що страх і тривога неподільні – вони іманентно пов’язані одне з одним. Жало страху, на його думку, це тривога, а тривога прагне перетворитися на страх [23].

Психотерапевт М. Литвак пропонує розглядати тривогу як емоцію, котра виникає при загальній оцінці ситуації як несприятливої. Якщо ліквідувати джерело тривоги не вдається, то тривога переходить у страх. На його думку, страх – це результат тривоги та мислення [14].

Ми розглядаємо тривогу на відміну від страху як не завжди негативне почуття, адже вона можлива й у вигляді радісного хвилювання, очікування.

Емоційно неблагополучна дитина, залежно від психічної структури особистості, життєвого досвіду, взаємин з батьками й однолітками, може відчувати як тривогу, так і страх. Спільним початком виникнення почуття і страху, і тривоги є занепокоєння. Воно виявляється в тім, що дитина розгублюється, коли її про щось запитують, не знаходить потрібних слів для відповіді, говорить тремтячим голосом, а часто й замовкає.

Значна кількість розвідок, присвячених дитячим страхам, дають змогу підійти до проблеми психолого-педагогічного дослідження страхів у дітей з опертям на солідну наукову базу.

Отже, об’єкт нашого дослідження – страхи у дітей. Предмет дослідження – особливості психологічної діагностики страхів у дітей. Мета роботи – виявлення особливостей дитячих страхів

1. Теоретичний аналіз проблеми дослідження страхів у дітей

1.1. Поняття страху у науковій літературі

Нелегко знайти людину, яка б ніколи не випробовувала почуття страху. Занепокоєння, тривога, страх - такі ж емоційні невід'ємні прояви нашого психічного життя, як і радість, замилування, гнів, подив, сум. Але при надмірній піддатливості до страхів, залежності від них міняється поведінка людини аж до «емоційного паралічу». Стійкі страхи - це страхи, з якими не може впоратися ні дитина, ні дорослий, які приводять до появи небажаних рис характеру. Дитячі страхи, якщо до них правильно ставитися, розуміти причини їхньої появи найчастіше зникають безвісти. Якщо ж вони болісно загострені або зберігаються тривалий час, то це служить ознакою неблагополуччя, говорить про фізичне й нервове ослаблення дитини, неправильному поводженні батьків, конфліктних відносин у сім'ї. Для того щоб впливати на дитину, допомогти позбутися їй від страхів, батькам необхідно також знати, що таке страх, яку функцію він виконує, як виникає й розвивається, чого найбільше бояться діти і чому.

Відомий фізіолог И. П. Павлов вважав страх проявом природного рефлексу, пасивно-оборонною реакцією з легким гальмуванням кори великих півкуль. Страх заснований на інстинкті самозбереження, має захисний характер і супроводжується певними змінами вищої нервової діяльності, відображається на частоті пульсу й подиху, показниках артеріального тиску, виділенні шлункового соку. У самому загальному виді емоція страху виникає у відповідь на дію загрозливого стимулу. Існує 2 погрози, що мають універсальний й одночасно фатальний у своєму результаті характер. Це смерть і крах життєвих цінностей, що протистоять таким поняттям, як життя, здоров'я, самоствердження, особисте й соціальне благополуччя. Але й крім крайніх виражень страх завжди має на увазі переживання якої-небудь реальної і уявної небезпеки

Набагато більше поширені викликані дитячі

страхи. Їхнє джерело - дорослі, які оточують дитину (батьки, бабусі, вихователі дитячих установ), які мимоволі заражають дитини страхом, тим, що зайво наполегливо, підкреслено емоційно вказують на наявність небезпеки.

У результаті дитина сприймає тільки другу частину фраз типу: «Не ходи - впадеш», «Не бери - обпалишся», «Не гладь - вкусить». Дитині поки ще не ясно, чим йому все це загрожує, але він уже розпізнає сигнал тривоги, і природно, у нього виникає реакція страху. Страх закріпився й поширився на вихідні ситуації.

До числа зовнішніх можна віднести також і страхи, які виникають у зайво тривожних батьків. Розмови при дитині про смерть, хвороби, пожежі, вбивствах відбиваються на його психіці, калічать її. Все це дає підставу говорити про умовно-рефлекторний характер страху, навіть, якщо дитина лякається (здригається) при раптовому стукоті або шумі, тому що останній колись супроводжувався вкрай неприємним переживанням. Подібне сполучення запам'яталося в пам'яті у вигляді певного емоційного сліду й тепер мимоволі асоціюється з будь-яким раптовим звуковим впливом.

Страх і тривога

У страху й у тривозі є загальний емоційний компонент у вигляді почуття хвилювання й занепокоєння, тобто в обох поняттях відображене сприйняття погрози або відсутність почуття безпеки.

Страх –

ефективне (емоційно загострене) відбиття у свідомості людини конкретної погрози для його життя й благополуччя ; тривога – емоційно загострене відчуття майбутньої погрози. Тривога на відміну від страху не завжди негативно сприймане почуття, тому що вона можлива й у вигляді радісного хвилювання, що хвилює очікування.

В свою чергу, страх можна розглядати як вираження тривоги в конкретній, об'ективізованій формі, якщо почуття не пропорційні небезпеці, і тривога приймає затяжний плин. Якщо дитина починає боятися самого факту виникнення страху, то тут у наявності високий, нерідко позамежний рівень тривоги, оскільки вона боїться, а точніше побоюється всього того, що може навіть побічно загрожувати його життю й благополуччю.

Учений К. Ізард пояснює розходження термінів «страх» й «тривога» у такий спосіб: тривога - це комбінація деяких емоцій, а страх - лише одна з них. Російський психолог А. І. Захаров вважає, що страх - це одна з фундаментальних емоцій людини, що виникає у відповідь на дію загрозливого стимулу [6].

А.И.Захаров відзначає, що страх може розвиватися в людині в будь-якому віці: у дітей від 1 року до 3 років нерідкі нічні страхи, на 2-му році життя, найбільше часто проявляється страх несподіваних звуків, страх самітності, страх болю (і пов'язаний із цим страх медичних працівників). В 3-5 років для дітей характерні страхи самітності, темряви й замкнутого простору. Від 5 -7 років ведучим стає страх смерті. Від 7 до 11 років діти найбільше бояться «бути не тим, про кого добре говорять, кого поважають, цінують і розуміють» Кожній дитині властиві певні страхи. Однак, якщо їх дуже багато, то можна говорити про прояви тривожності в характері дитини. Дотепер ще не вироблено певної точки зору на причини виникнення тривожності [5].

Об'єктивний підхід до розгляду емоції страху вимагає вказати на те, що, незважаючи на своє негативне фарбування, страх виконує різноманітні функції в житті людини. На всьому протязі людської історії страх супроводжував людей, виражаючись в остраху темряви, вогню, природних явищ. Страх мобілізував науковий і творчий потенціал людей на боротьбу зі стихією. Страх грав і відіграє захисну роль, дозволяючи уникнути зустрічі з небезпекою. Страх також виступає своєрідним засобом пізнання реалій навколишнього світу, приводячи до більше критичного й виборчого відношення до явищ життя. Тому, на думку А.І. Захарова, страх можна розглядати як природний супровід людського розвитку.

У самому загальному вигляді страх умовно класифікують на ситуаційний (виникаючий у незвичайних ситуаціях) і особистісно обумовлений (зумовлюваним характером людини тривожною помисливістю). Страх буває реальний й уявлюваний, гострий і хронічний. Прийнято виділяти також вікові страхи, поява яких найчастіше збігається з певними змінами в житті дитини, інакше кажучи, вікові страхи є відбиттям особистісного розвитку дитини. Страхи умовно можна розділити на ситуаційні й особистісно обумовлені. Ситуаційний страх виникає в незвичайної, украй небезпечної або обстановці, що шокує дитину. Особистісно обумовлений страх визначений характером людини, наприклад його схильністю до переживання тривоги, і може з'являтися в новій обстановці або при контактах з незнайомими людьми. І в страху, і в тривозі є загальний емоційний компонент у вигляді почуття хвилювання й занепокоєння, тобто в них відображається сприйняття погрози або відсутність почуття безпеки. Вікову періодизацію формування почуттів і появи страхів у дітей описує Т.А. Даніліна [5].

1.2. Вікові особливості страху

Причинами страху можуть бути події, умови або ситуації, що є початком небезпеки. Як указує Боулби, причиною страху може бути або присутність чогось, що забезпечує безпека. Страх може мати своїм предметом якої-небудь людини або об'єкт. Іноді страх не зв'язаний ні із чим конкретним, такі страхи переживаються, як безпредметні. Страх може викликатися стражданням. Це пов'язане з тим, що в дитинстві сформувалися зв'язки між цими почуттями.

Причини страху можуть бути розділені на 4 класи:

1. Уроджені детермінанти.

Грей розділив всі причини страху на 4 категорії: інтенсивність, новизна, еволюційно-вироблені сигнали небезпеки, причини, що виникають у соціальному впливі.

Біль і голосний звук є прикладами занадто інтенсивних стимулів, а незнайомі особи або предмети іноді викликають страх через свою новизну. Грей розглядав недолік стимуляції або відсутність стимулу в очікуваному місці й у часі як певний вид нового стимулу. Будь-які ситуації, що загрожують значній частині членів виду протягом тривалого часу, є еволюційно виробленими сигналами небезпеки.

Боулби виділив уроджені детермінанти страху, які він називає «природними стимулами і їхніми похідними». Похідні стимули, очевидно, скоріше піддані видозмінам у досвіді, чим природні. Природними стимулами страху є: самітність, невідомість, раптове наближення, раптова зміна стимулу, висота й біль. Стимули страху включають: темряву, тварин, незнайомі предмети й незнайомих людей. Як Боулби, так й інші автори показали, що природні стимули страху зв'язані з віком, тобто залежать від процесів розвитку й дозрівання. Наприклад, ряд дослідників показали, що страх перед незнайомими людьми не може виникати в перші місяці життя тому, що в дитини ще не розвилася здатність відрізняти знайомі особи від незнайомих. Ця здатність виникає десь між 6-и 9-місячним віком і саме в цьому віковому періоді відзначається максимальний страх перед чужими.

Боулби вважав самітність найбільш глибокою й важливою причиною страху. Він також показав інші природні стимули страху, наприклад, невідомість і раптові зміни стимуляції лякають значно сильніше, якщо вони з'являються на тлі самітності.

2. Культурні детермінанти страху.

Культурні детермінанти страху майже винятково є результатом научіння. Так, навіть неголосний сигнал повітряної тривоги може викликати страх. Боулби вважає, що багато культурних детермінантів страху можуть при ближчому розгляді виявитися пов'язаними із природними детермінантами, замаскованими різними формами неправильного тлумачення, раціоналізації або проекції. Острах злодіїв, наприклад, або привидів, може бути раціоналізацією страху темряви, страх перед влученням блискавки – раціоналізацією страху грому.

Речмен дає прекрасний опис процесів научіння культурним детермінантам страху. Традиційною в поясненні цього процесу є концепція травматичного обумовлене, відповідно до якої подія або ситуація, які викликають біль, можуть викликати страх незалежно від наявного відчуття болю.

3. Проблема диференціації страху від інших емоцій.

Більше ретельний аналіз проблеми можна знайти в Боулби. Він перераховує ряд спостережуваних експресивних і моторних актів, які, на його думку, можна розглядати, як індикатори страху. «Вони включають обережне придивляння в сполученні із придушенням рухів, перелякане вираження особи, а також пошуком контакту з ким-небудь». Боулби запропонував 4 підстави для об'єднання різних форм поведінки в поведінковий синдром страху:

а) багато хто, якщо не всі, прояви страху мають тенденцію виникати одночасно або послідовно,

б) події, які викликають одну з них, звичайно викликають й інші,

в) більшість із них, якщо не всі, виконують єдину біологічну функцію захисту,

г) при самозвіті випробувані вказують на них, як на прояв страху.

Черясворт також запропонував перелік індикаторів страху. Він додав, що страх може супроводжуватися або за ним може випливати обережне дослідження або навіть посмішка, сміх.

Робота Кагана, присвячена розвитку негативного афекту в дітей, дає більше диференційований аналіз афектів. Він затверджує, що існує 4 «стани страждання», які називаються страхом. По Кагані причинами «стану страждання» є:

а) неасимільована розбіжність,

б) передбачення небажаної події,

в) непередбачуваність,

г) визнання невідповідності між поглядами і поведінкою,

д) визнання дисонансу між поглядами.

Потяга й гомеостатичні процеси як причини страху.

Потяг і збереження гомеостазиса становлять менш важливий клас причин страху. Потяг стає важливим, коли він зростає настільки, що починає свідчити про певний дефіцит і викликає емоцію. В деяких з таких випадків викликаною емоцією є страх.

Як вказувалося вище, біль, поза залежністю від її причин, може викликати страх. Страх може підсилювати біль, але він може також активізувати реакції, пов'язані з рятуванням від подальшого болю.

Інші емоції як причини страху.

У принципі будь-яка емоція може викликати страх. Подібність нейрофізіологічних механізмів з емоцією страху приводить до того, що вони часто є активаторами. Як затверджує Томкінс, «раптове звільнення від тривалого й сильного страху, якщо воно повне, приводить до радості, якщо неповне до порушення». Підтвердження зв'язку між страхом і порушенням можна знайти в Бал у її роботі, присвяченій гіпнотично викликаному страху. Вона показала, що випробувані, що переживають страх, виявилися в конфлікті між бажанням досліджувати й бажанням урятуватися. Вона розглядає це як доказ двоїстої природи страху. Теорія диференціальних емоцій інтерпретує конфліктне поводження як результат поводження між страхом й інтересом.

Когнітивні процеси.

Являють собою найбільш загальний вид причин страху. Наприклад, страх якого-небудь певного об'єкта може бути викликаний уявним відтворенням у пам'яті або антиципацією. Спогад або передбачення страху саме по собі є достатнім для того, щоб викликати страх.

Багато акушерів і психологів бачать схильність до дитячого неврозу страху в емоційному стані матері під час вагітності. Негативний вплив на дитину робить погроза викидня. Занепокоєння за власне існування на гормональному рівні, випробуване дитиною в період внутрішньоутробного розвитку, створює передумови для наступних проявів тривожності на психологічному рівні. Така дитина надалі буде швидше, глибше й гостріше відчувати страх. Також на появу дитячих страхів впливає протікання самих пологів: ускладнення, неможливість народити власними силами, асфіксія.

Дитячий невроз страху може бути спадкоємним захворюванням, що передаються всім членам однієї сім'ї. Тут мається на увазі спадкування типу нервової системи і її особливостей, межполушаровой
асиметрії головного мозку. Наприклад, випадок коли в сім'ї, де мати страждала нав'язливим страхом забруднень (мізофобія), постійно мила руки, без кінця прала білизну, з'явилася дочка, що кілька разів уживала спроби суїциду в підлітковому віці. А суїцид - теж страх, страх перед життям.

Існують внутрішньосімейні причини, що сприяють формуванню невротичної особистості: невдоволення батьків статтю своєї дитини; пізня дитина; сімейні конфлікти; неповні сім'ї.

Часто звертаються за консультацією батьки, незадоволені статтю дитини. У таких випадках у дитини високий рівень тривожності: йому прищеплюють якості, які йому не повинні бути властиві.

Крім цього, існує залежність між віком матері й страхами в дитини. Якщо мати в момент народження дитини була старше 35 років, то його тривожність неминуче підвищується.

У конфліктних сім'ях дуже часте невдоволення між батьками виливається на дитину. Часом маленька істота відчуває провину за ці конфлікти, боїться виявитися їхньою причиною.

Як не дивно, але в сім'ях, де папа більше активний, чим мама, у дитини невроз страху практично ніколи не розвивається. І навпроти, у сім'ях, де активна мама, картина протилежна.

Тривожні діти можуть бути в неповних сім'ях. Дитині (як хлопчикові, так і дівчинці) не вистачає зразка поводження представника чоловічої статі. Відсутність стереотипу в цьому випадку спричиняє страх, що поширюється на всіх чоловіків. Тому дитині для нормального розвитку обов'язково необхідний зразок чоловічої поведінки. У цій якості може виступати дідусь, дядько або будь-який близький родич.

Витрати виховання

На появу дитячих неврозів страху впливає так званий егоїзм батьків стосовно дитини, неодноразово описаний у літературі. До даного розповсюдженого явища можна віднести наступні негативні аспекти виховання.

Традиціоналізм відносин у сім'ї

У цих сім'ях взаємини з дитиною побудовані за принципом «повинен» й «зобов'язаний». Хлопчик хоче грати на скрипці, а батько вважає, що теперішній чоловік повинен ходити в секцію боксу. Хлопчик, на настійну вимогу батька, займається спортом, але друзі глузують із його незграбності й нерозторопності. Замість того щоб приймати свою унікальність, дитина почуває ущербність, страх не виконати яку-небудь вправу. Комплекс неповноцінності надійно закріплюється, поширюючись на всі життєві обставини. Воістину прав був філософ, сказавши, що дорога в пекло вистелена благими намірами.

Емоційний шантаж і передчуття

«Дивися, як мені погано, коли ти...» або «Таким поводженням ти доможешся моєї смерті» - знайомі багатьом слова. Нерідко батьки грають ролі. Буркотливість, висміювання дитини на людях - типовий тому приклад. У глибині душі дитина постійно почуває образу на дорослих, злість, бажання помститися, страх, а раптом лихо дійсно трапиться. Дитяча тривожність і страх не відповідати батьківським очікуванням поступово переростають в агресію, у підлітковому віці ці діти тікають із будинку, не поважають батьків.

Відкриті посилання й прямі погрози

Звичайно в подібних сім'ях, що називається, за словом у кишеню не лізуть, говорячи дитині: «Зараз же йди...» або «Якщо ти не підеш до школи, то я...». Дитина відкрито боїться, затискається, тому й виконує наказу батьків. Коли він робить що-небудь невміло, те його строго карають. Невротичні діти з патологічним страхом покарання звичайно мало посміхаються, взагалі не сміються, ходять сутулячись, дрібно дрібочучи ногами.

Нескромність батьків

Багато батьків читають листи й записки дітей, переглядають їхні кишені й портфелі, що зовсім неприпустимо. Принцип таких батьків - контроль, контроль і ще раз контроль. Дитина вже давно виросла, а йому все ще вказують, з ким дружити. У такої дитини виробляється страх перед власною відповідальністю. Він увесь час боїться помилитися, прийняти невірне рішення, по кілька разів перепитує.

Віддаленість батьків

Багато батьків ходять у гості, театр або їздять відпочивати без дітей. Дитина відчуває себе кинутим, йому ні з ким поговорити про свої проблеми й тривоги. У таких дітей з'являється страх самітності. У дистанційних сім'ях у дітей є всі передумови стати наркоманами. Вони шукають друзів та емоційну підтримку на стороні, у колі однолітків, однак при цьому часто стають об'єктом вимагання й обману. Наркотики, як і алкоголь, - це маскування страхів, бажання заглушити їх, забутися на час, відчути себе сильним. Але це, звичайно, лише ілюзія.

Відсутність прихильності усередині сім'ї

Це сім'ї, де кожний має своє приватне життя. «Мама, я хочу з тобою поговорити про...» - говорить маленький хлопчик. «Іди краще до тата, він тебе вислухає», - відповідає йому мати. Скривджена дитина йде до батька, а батько відправляє його назад. От так він і ходить по колу, від одного батька до іншого, у пошуках любові й розуміння. Проблеми хлопчика не проходять, а тільки накопичуються.

Негативне відношення до старих

У деяких сім'ях старі стають зайвим тягарем, на них дорослі діти зривають накопичене зло. Необхідно пам'ятати, що старі та маленькі діти психологічно близькі друг до друга й нерідко поєднуються в негласний внутрішньосімейний сполучник.

На появу дитячих неврозів страху впливають досвід, що травмує, і стресові ситуації. До них можна віднести смерть матері або батька (особливо в період дошкільного віку), розлучення батьків, землетрус, повінь, переїзд на інше місце проживання, перехід в іншу школу школу.

Дитячі страхи звичайно мають своєрідну "підтримку" з боку батьків - звичайно дитина випробовує ті ж страхи, що й мати - у минулому або сьогоденні. Діти дуже чутливі, тому, коли мати, інтуїтивно або свідомо, намагається відгородити їх від ситуацій, які її лякали або лякають, у їхній душі поселяється тривога та, як наслідок, - страх. Дуже часто мати своїм надмірно неспокійним поводженням заражає дитину страхом, наприклад, забитися та занедужати.

Приводом для страхів стають і нереалізовані погрози - віддати в дитбудинок, покликати буку, дядька й т.п. При цьому особливо підданий погрозам вік - молодший дошкільний, дошкільникам найбільш неприємні й навіть небезпечні образи, які також знижують самооцінку дитини. Крім того, більшу роль у виникненні страхів може зіграти переляк або психічне зараження, коли дитина довідається від однолітків, що чогось "треба" боятися.

Звичайно вікові страхи існують після виникнення в плині 3-4 тижнів, це, так сказати, норма. Якщо ж з плином часу інтенсивність страху зростає, то мова вже йде про страх невротичному. Йому характерні більша емоційна інтенсивність, напруга, тривалість. Страхи можуть рости та існувати аж до дорослого віку. Зрозуміло, це несприятливо впливає на формування характеру і приводить до виникнення реактивно-захисного поводження (уникнення об'єкта страху, а також усього нового й невідомого). На тлі невротичного страху можлива поява інших неврозів, астенії (підвищена стомлюваність, порушення сну, прискорена серцебиття й т.д.). Звичайно невротичні страхи зв'язані зі страхами батьківськими й важко переборні, основні з них - страх перед самітністю, темрявою, тваринами.

Вікова динаміка страхів

На кожному з етапів свого розвитку діти випробовують різні страхи, які різні для різних віків:

- від народження до 6 місяців
малят здатний налякати голосний і несподіваний шум, будь-який швидкий рух з боку іншої людини, падіння й втрата підтримки.

- від 7 місяців до року
малюків лякають уже певні голосні звуки (наприклад, шум пилососа), практично будь-які незнайомі люди, роздягання, вдягання й зміна обстановки, висота. Для багатьох малят джерелом страху є отвір стоку у ванні та душі.

- діти від 1 до 2 років
можуть боятися розлуки з батьками, незнайомих людей, травм, засипання й сну (нічні кошмари).

- джерелом страхів дітей до 3 років
є відкидання з боку батьків, незнайомі однолітки, зміна обстановки, зміна порядку життя.

- діти з 3 до 4 років
починають боятися темряви, самітності й замкнутого простору. Саме в цьому віці батьки нарешті-то вирішують, що їхня дитина вже не так мала щоб спати поруч із батьками, і, виключивши в кімнаті світло, міцніше закривають двері в дитячу. Це дуже важко для дитини, тому що саме в темряві дитина проектує свої денні страхи, яких у нього, повірте, чимало.

- в 6-7 років
апогею досягає страх смерті. Саме в цьому віці в дитини формується почуття часу й простору, з'являється концепція життя, вона розуміє, що життя не нескінченне, що люди народжуються та помирають і це стосується і його сім'ї.

- 7-8-літні
діти бояться викликати несхвалення з боку батьків, не відповідати їхнім побажанням й очікуванням.

- діти з 8 років найбільше бояться смерті батьків.

Перераховані вище страхи - вікові, в ідеалі вони повинні проходити після закінчення певного часу, однак в емоційно чутливих дітей вони можуть трансформуватися й закріплюватися. Самий безстрашний вік - у дівчинок в 3 роки, у хлопчиків - в 4 роки.

Таблиця

«Дитячі страхи (норма)».

Назва страху

Хлопчики

Дівчата

Кількість років

дошк.

шк.

дошк.

шк.

1. Залишитись вдома одному

2. Нападу

3. Захворіти, заразитись

4. Вмерти

5. Смерть батьків

6. Чужих людей

7. Загубитись

8. Матері і батька

9. Покарання

10. Баби-Яги, Кощея…

11. Запізнитись до школи

12. Перед тим як заснути

13. Страшних снів

14. Темряви

15.Тварин

16. Транспорту

17. Повені, землетрусів, бурі

18. Висоти

19. Глубини

20. Тісних, малих приміщень

21. Води

22. Вогню

23. Пожежі

24. Війни

25. Великих приміщень, вулиць

26. Лікарів

27. Уколів

28. Болі

29. Різких, гучних звуків

Можна помітити, з віком кількість страхів у дітей збільшується, при цьому в дітей з неповних сімей страхів більше, особливо в хлопчиків, що живуть із матерями. Це пов'язане з тим, що дитина не має позитивного приклада батька тієї ж статі й почуває себе невпевнено, самооцінка в нього занижена. Те ж стосується й дітей з неблагополучних сімей, і дітей із сімей, що живуть замкнуто. Найбільше ж страхам піддаються старші дошкільники й дівчинки.

Варто знати, що з 12 років кількість страхів повинне скорочуватися. Нормальна дитина до 16-18 років не повинна відчувати подібних страхів.

Наявність страхів в 16-18 років говорить про психологічну незрілість особистості, схильності до депресій. Велика кількість страхів указує на наявність неврозу або фобії.

2. Особливості дослідження дитячих страхів

2.1. Методичні підходи до організації досліджень

Дитячі страхи являють собою ієрархічну структуру різних по природі й інтенсивності страхів, які визначаються особливостями особистості дитини, індивідуальним досвідом, прийнятими в даному соціумі установками, а також загальними для всіх людей віковими й статевими закономірностями. Говорячи про дитячі страхи і їхній прояв, необхідно зрозуміти, що при цьому вважати нормою, а що патологією. У вітчизняній і закордонній психології виділено 29 страхів, які можуть відчувати діти від народження й до досягнення 16-18-літнього віку. Складним «кризовим» періодом є семирічний вік. Причому для дошкільників у цьому віці характерні страхи самітності, смерті, нападу, а для школярів інші, більше дорослі - соціальні: спізнитися в школу, смерті батьків. Про дитячий невроз страху також можна говорити, якщо дитина називає які-небудь інші страхи, чим ті, які характерні по А.І. Захарову для його віку й статі. По-справжньому безстрашної дитини не існує, але іноді страхи настільки сильно вражають його, що він вже не в змозі адекватно сприймати дійсність. І тоді виникає патологія в прояві страхів у дитини [13].

Сучасна психологія ділить 29 страхів на наступні види: нав'язливі страхи, маревні страхи, надцінні страхи.

Нав'язливі страхи до них ставляться: гіпсофобія (страх висоти), клаустрофобія (острах закритих просторів), агорафобія (острах відкритих просторів), ситофобія (острах приймати їжу) і т.д. Нав'язливих дитячих страхів сотні й тисячі; всі, безумовно, перелічити неможливо. Ці страхи дитина відчуває в певних, конкретних ситуаціях, боїться обставин, які можуть їх за собою спричинити.

Маревні страхи - це страхи, причину появи яких знайти просто неможливо. Як, наприклад, пояснити, чому дитина боїться нічного горщика, відмовляється приймати ту або іншу їжу (фрукти, овочі або м'ясо), боїться надягти тапочки або зав'язати шнурки. Маревні страхи часто вказують на серйозні відхилення в психіці дитини, можуть служити початком розвитку аутизма. Дітей з маревними страхами можна зустріти в клініках неврозів і лікарнях, оскільки це найважча форма.

Страхи, пов'язані з деякими ідеями (як говорять, з «ідеями фікс»), називаються надцінними. Спочатку вони відповідають якій-небудь життєвій ситуації, а потім стають настільки значимими, що ні про що інше дитина думати вже не може. До дитячих надцінних страхів ставляться страхи соціальні: острах оточуючих людей, острах відповідати у дошки, заїкуватість.

Дитячі надцінні страхи вважаються по праву найпоширенішими, саме з ними в 90% всіх випадків зіштовхуються практикуючі психологи. На цих страхах діти часто «застряють», і витягти їх із власних фантазій буває часом дуже складно. Найпоширенішим є страх смерті. У чистому вигляді цей страх проявляється в 6-7-літніх дошкільників, а в дітей більше старшого віку проявляється не прямо, а опосередковано, через інші страхи. Дитина розуміє, що смерть от так раптом, зненацька, навряд чи наступить, і боїться залишитися наодинці із загрозливим простором або обставинами, які можуть її спричинити. Адже тоді може трапитися щось несподіване і йому ніхто не зможе допомогти, а виходить, він може вмерти. До опосередкованого дитячого надцінного страху смерті можна віднести: страх темряви (у якій дитяча уява поселяє жахливих відьом, перевертнів і примар), казкових персонажів, а також страх загубитись, нападу, води, вогню, болю й різких звуків [13].

У зв'язку із цим гостро встає питання ранньої діагностики дитячих страхів і здобуває важливе значення, через їх досить широке поширення серед дітей.

2.2. Методи і методики досліджень

1. Методика «Страхи в будиночках» М.А. Панфіловій [11]. Автором зроблений своєрідний синтез двох відомих методик: модифікованої бесіди А. І. Захарова й тесту «Червоний будинок, чорний будинок» Модифікована бесіда про страхи А.І. Захарова припускає виявлення й уточнення переважних видів страхів (страх темряви, самітності, смерті, медичні страхи й т.д.). Перш ніж допомогти дітям у подоланні страхів, необхідно з'ясувати, яким конкретно страхам вони піддані. З'ясувати весь спектр страхів, можна спеціальним опитуванням за умови емоційного контакту з дитиною, довірливих відносин і відсутності конфлікту. Про страхи варто розпитувати кому-небудь зі знайомих дорослих або фахівців при спільній грі або дружній бесіді. Надалі самим батькам уточнити, чого саме, і на скільки боїться дитина.

Бесіда представляється як умова для рятування від страхів за допомогою їхнього програвання й малювання. Почати запитувати про страхи по запропонованому списку має сенс у дітей не раніше 3 років, питання повинні бути доступними для розуміння в цьому віці. Бесіду варто вести неквапливо й докладно, перераховуючи страхи й очікуючи відповіді «так» - «ні» або «боюся» - «не боюся». Повторювати питання про те, боїться або не боїться дитина, треба тільки час від часу. Тим самим уникається наведення страхів, їхнє мимовільне вселяння. При стереотипному запереченні всіх страхів просять давати розгорнуті відповіді типу «не боюся темряви», а не «ні» або «так». Дорослий, що задає питання, сидить поруч, а не напроти дитини, не забуваючи його періодично підбадьорювати і хвалити за те, що він говорить все як є. Краще, щоб дорослий перераховував страхи по пам'яті, тільки іноді заглядаючи в список, а не перераховуючи його.

Сукупні відповіді дитини поєднуються в кілька груп по видах страхів, які були сформульовані А. І. Захаровим. Якщо дитина в трьох випадках з чотирьох-п'яти дає позитивну відповідь, то цей вид страху діагностується як наявний у наявності. Проведення цієї методики є досить простим і не потребує спеціальної підготовки.

Дитині пропонується намалювати два будинки - червоний і чорний (можливий варіант дати дитині аркуша з вже намальованими будинками). У ці будинки або самостійно (якщо це молодші школярі й більш старші діти), або за допомогою експериментатора (якщо це дошкільники) дітям пропонується розселити страхи: у червоний будинок - «нестрашні», у чорний - «страшні страхи». Після виконання завдання дитині пропонується закрити чорний будинок на замок (намалювати його), а ключ - викинути або втратити. Автор припускає, що даний акт заспокоює актуалізовані страхи. Аналіз отриманих результатів полягає в тім, що експериментатор підраховує страхи в чорному будинку й порівнює їх з віковими нормами. А.І. Захаров пропонує вікові норми страхів і їх розподіл (по статі й віку). З 29 страхів, виділених автором, у дітей спостерігаються від 6 до 15. У міських дітей можлива кількість страхів доходить до 15.

По інструкції в червоний і чорний будинок треба розселити 29 страхів. У чорному будуть жити страшні страхи, а в червоному - нестрашні. Дорослий перераховує страхи й записує їх номера усередині будинку.

Ти боїшся:

1) коли залишаєшся один;

2) нападу бандитів;

3) занедужати, заразитися;

4) умерти;

5) того, що вмруть твої батьки;

6) якихось людей;

7) втратити маму або папу;

8) того, що вони тебе покарають;

9) Баби Яги, Кощія Безсмертного, Бармалея, Змія Горинича, чудовиськ;

10) спізнитися в дитячий садок, школу;

11) перед тим як заснути;

12) страшних снів;

13) темряви;

14) вовка, ведмедя, собак, павуків, змій (страх тварин);

15) машин, поїздів, літаків (страх транспорту);

16) бурі, урагану, грози, повені, землетрусу (страх стихії);

17) коли дуже високо (страх висоти);

18) коли дуже глибоко (страх глибини);

19) залишатися в маленькій, тісній кімнаті, приміщенні, у туалеті (страх замкнутого простору);

20) води;

21) вогню;

22) пожежі;

23) війни;

24) великих площ;

25) лікарів (крім зубних);

26) крові;

27) уколів;

28) болю;

29) несподіваних, різких звуків (коли раптово щось впаде, стукне).

2. Проективну методику «Мої страхи» А.І.Захарова [6]. Після попередньої бесіди, актуалізуючи спогади дитини про те, що його лякає, йому пропонують аркуш паперу й кольорові олівці. У процесі аналізу звертається увага на те, що дитина намалювала, а також на кольори, що використалися їм у процесі малювання. Після закінчення малювання дитину просять розповісти про те, що вона намалювала, тобто вербалізувати свій страх. Таким чином, передбачається, що активне обговорення дитиною своїх відчуттів в ігровій обстановці дозволяє внутрішнім ресурсам змінити напрямок із захисту на конструктивний процес особистих змін. Американський психолог К. Маховер вважав, що центральним механізмом образотворчої діяльності є проекція. Інакше кажучи, оперуючи матеріалами образотворчої діяльності, людина відображає на ньому особливості свого внутрішнього світу. Тому проективні методики використовуються для виявлення найбільш яскравих переживань почуття страху

3. Методика «Силует людини» Л.Лебедєвій [11] діагностує емоційний стан дитини по колірному вибору, відповідно до Максу Люшеру. Дослідження Макса Люшера показали, що чотирьом кольорам відповідають чотири типи відчуття себе [21]. Людині, що віддає перевагу синім кольорам, властива задоволеність життям, тому, хто вибирає червоний, - життєрадісність, активність, зелений - серйозне відношення до життя, стабільність, яскраво-жовтий - веселість, відкритість. Крім того, «сині» прагнуть до єдності, мають потребу в згоді, «червоні» прагнуть до успіху, можливості впливати на навколишнє. Ті, хто віддає перевагу зеленому (а М. Люшер уважає, що ці кольори в його тесті «холодні»), прагнуть до безпеки й стабільності (влада, знання, компетентність). «Жовті» настроєні на зміни, їм потрібна воля, для того щоб сподіватися на краще. У рамки цих чотирьох кольорів вписується й час. Спокійному синьому відповідає довжина в часі, оранжево-червоному - сьогодення, зеленому - поточна мить «тут і зараз», а жовтому - майбутнє.

Згідно, М. Люшер, Л.Н. Собчик важливо звернути увагу на колірний ряд. Вибір у першу чергу коричневих, сірих, чорного кольору вказує на стан вираженого стресу. Це може бути об'єктивно занадто складна ситуація або невротична реакція на життєві труднощі.. Почуття виділяють явища, що мають стабільну мотиваційну значимість.

Малюнки емоцій і почуттів є, говорячи образно, своєрідний аналог невербальної форми сповіді, одкровення які мимоволі стають надбанням психолога. У контексті, інтерпретації малюнка, варто звернути увагу, де саме розташовані такі «мовці» почуття й емоцій, як біль, провина, образа, злість, приниження, страх, помста.

Інформативно «емоційний зміст» життєво важливих зон: області мозку, шиї, груди, живота. Воно може вказувати на проблеми, які турбують людину, але за якимись причинами поки не усвідомлюються або свідомо придушуються.

4. Методика «Малюнок сім'ї» Г.Т. Хоментаускаса й В.К. Лосєвій дозволяє відстежити емоційні проблеми й труднощі взаємин у сім'ї дитини, побачити його суб'єктивну оцінку про його місце в сім'ї й відносинах з іншими членами сім'ї.

Г.Т. Хометаускас у своїй роботі «Використання дитячого малюнка для дослідження внутрісімейних відносин» говорить: "Особливості графічних презентацій членів сім'ї виражають почуття дитини до них, те, як дитина їх сприймає, які характеристики членів сім'ї для нього значимі, які викликають тривогу".

Тест допомагає виявити відношення дитини до членів своєї сім'ї, як він сприймає кожного з них і свою роль в сім'ї, а також ті взаємини, які викликають у нього тривогу [15].

Ситуація в сім'ї, що батьки оцінюють позитивно, може бути сприйнята дитиною зовсім протилежно. Довідавшись, яким він бачить навколишній світ, сім'ю, батьків, себе, можна зрозуміти причини виникнення багатьох проблем дитини й ефективно допомогти йому при їхньому рішенні.

Порядок проведення: з бесіди з дитиною, що традиційно проводиться після самого процесу малювання, варто довідатися:

• чия сім'я зображена їм на малюнку - його самого або якого-небудь товариша, або вигаданого героя;

• де перебувають зображені персонажі й чим зайняті в цей момент;

• якої статі кожен персонаж й яка його роль в сім'ї;

• хто з них самий приємний і чому, хто самий щасливий і чому;

• хто самий зажурений (сама дитина із всіх персонажів?) і чому;

• якби всі зібралися на прогулянку на автомобілі, але місця на всіх не вистачило, то хто б з них залишився дома;

• якщо один з дітей поводиться погано, як він буде покараний.

5. Опитувальник авторів П. Бейкер і М. Алворд радять придивитися до дитини, це дає можливість побачити характерні для поводження дошкільника наступні ознаки, критерії визначення тривожності в дитини:

1. Постійне занепокоєння.

2. Труднощі, іноді неможливість сконцентруватися на чому-небудь.

3. М'язова напруга (наприклад, в області обличчя, шиї).

4. Дратівливість.

5. Порушення сну.

Можна припустити, що дитина тривожна, якщо хоча б один із критеріїв, перерахованих вище, постійно проявляється в його поведінці [17].

Опитувальник Г.П. Лаврентьєвій і Т.М. Титаренко застосовується з метою виявлення тривожної дитини в групі однолітків [17].

1. Не може довго працювати, невтомно.

2. Йому важко зосередитися на чомусь.

3. Будь-яке завдання викликає зайве занепокоєння.

4. Під час виконання завдань дуже напружений, скований.

5. Бентежиться частіше інших.

6. Часто говорить про напружені ситуації.

7. Як правило, червоніє в незнайомій ситуації.

8. Скаржиться, що йому сняться страшні сни.

9. Руки в нього звичайно холодні й вологі.

10. У нього нерідко буває розлад травлення.

11. Сильно потіє, коли хвилюється.

12. Має поганий апетит.

13. Спить неспокійно, важко засинає .

14. Полохливий, багато чого викликає в нього страх.

15. Звичайно неспокійний, легко збуджується.

16. Часто не може стримати сліз.

17. Погано переносить очікування.

18. Не любить братися за нове діло.

19. Не впевнений у собі, у своїх силах.

20. Боїться зіткнення із труднощами.

Підсумувати кількість «плюсів», щоб одержати загальний бал тривожності. Висока тривожність - 15 - 20 балів; середня -7 - 14 балів; низька - 1-6 балів.

У дитячому садочку діти часто відчувають страх розлуки з батьками. Необхідно пам'ятати, що у віці двох-трьох років наявність цієї риси припустима і пояснювана. Але якщо дитина і у підготовчій групі постійно плаче при розставанні, не зводить очей з вікна, очікуючи щосекунди появи батьків, на це варто звернути особливу увагу.

Наявність страху розлуки можна визначити за наступними критеріями, відповідно до психологів П.Бейкер і М. Алворд:

1. Повторюване надмірне засмучування, смуток при розставанні.

2. Постійне надмірне занепокоєння про втрату, про те, що дорослому може бути погано.

3. Постійне надмірне занепокоєння, що яка-небудь подія приведе його до розлуки із сім'єю.

4. Постійна відмова йти в дитячий садок.

5. Постійний страх залишитися одному.

6. Постійний страх засипати одному.

7. Постійні нічні кошмари, у яких дитина з кимось розлучається.

8. Постійні скарги на нездужання: головний біль, біль у животі й ін. (діти, що страждають страхом розставання, і справді можуть занедужати, якщо багато думають про те, що їх тривожить).

Якщо хоча б три риси проявлялися в поводженні дитини протягом чотирьох тижнів, то можна припустити, що в дитини дійсно спостерігається цей вид страху [17].

Щоб, зрозуміти дитину, довідатися, чого ж він боїться, які відчуває страхи, необхідно попросити батьків, вихователів, педагогів заповнити бланк опитувальника. Відповіді дорослих прояснять ситуацію, допоможуть простежити сімейну історію. А спостереження за поведінкою дитини підтвердять або спростують припущення. Однак перш ніж робити остаточні висновки, необхідно поспостерігати за дитиною, що викликає побоювання, у різні дні тижня, під час навчання й вільної діяльності (у грі, на вулиці), у спілкуванні з іншими дітьми.

Висновок

Емоційний розвиток дитини - це багатство його почуттів, їхня розмаїтість. Діти радіють, плачуть, відчувають страх, сум, тривогу. Однак у різних дітей різна глибина та інтенсивність емоцій. Ці характеристики залежать від фізіологічних, психологічних і соціальних факторів. У кожному віці спостерігаються так названі нормативні страхи, які з'являються як результат розвитку інтелектуальної сфери та уяви. При сприятливих обставинах життя дитини такі страхи зникають: діти з них «виростають». Але бувають випадки, коли страхи накопичуються, наростаючи як сніжний ком, заважають особистому розвитку дитини й створюють для нього адаптаційні, невротичні й інші проблеми.

Не випадково говорять: людина народжується двічі - перший раз фізично й другий - духовно. Людині необхідно розширювати свої можливості. Для дитини головною перешкодою розвитку можливостей і відповідно джерелом тривоги стає несхвалення його поводження дорослим. У результаті виростає психопатична асоціальна людина, що погано інтегрується в суспільство, ворожа йому.

Нестабільність нашого життя, численні соціальні проблеми, помилки в вихованні дітей в сім'ї та дитячому садочку а також цілий ряд інших факторів – ось причини появи в сучасних дошкільників невротичних відхилень. Попередити їхнє формування можна, використовуючи комплекс продуманих соціальних, психолого-педагогічних і медичних заходів, що мають психопрофілактичну спрямованість і розширюють діапазон впливу вихователя на емоційний розвиток дитини. Але, насамперед, необхідно вчасно діагностувати відхилення в поводженні дитини, його схильність до занепокоєння й страхів, відсутність адекватного психологічного захисту, що несприятливо позначаються на самопочутті дитини, що створюють певні труднощі в його житті. На практиці буває нелегко чітко, однозначно зрозуміти: страждає дитина невротичними відхиленнями або ж поведінковими проблемами які пояснюються недоліками виховання й особливостями характеру. У тих дитячих садках, де є психолог, проводиться певна психолого-діагностична й психотерапевтична робота, що допомагає батькам і вихователям не «наламати дров», не погіршувати стан дитини, що потребує допомоги.

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

1. Страх відіграє немаловажну роль у житті дитини, з одного боку, він може вберегти від необдуманих і ризикованих вчинків. З іншого боку - позитивні й стійкі страхи перешкоджають розвитку особистості дитини, сковують творчу енергію, сприяють формуванню непевності й підвищеної тривожності.

2. Страхи неминуче супроводжують розвиток дитини й поява різних емоційних порушень, психологічних проблем пов'язане з рядом несприятливих подій, що відбулися в дитинстві.

3. Профілактика страхів складається, насамперед, у вихованні таких якостей, як оптимізм, впевненість у собі, самостійність. Дитина повинна знати те, що їй потрібно знати за віком, про реальні небезпеки й погрози, і ставитися до цьому адекватно. Існуючі способи зниження й контролю страху ґрунтуються, насамперед, на теорії научіння.

4. Корекція страхів здійснюється за допомогою ігротерапії, сказкотерапії, арт-терапії, індивідуально-групових занять, поліпшення дитячо-батьківських відносин.

5. Малювання використають у корекційних цілях. Малюючи, дитина дає вихід своїм почуттям і переживанням, бажанням і мріям, перебудовує свої відносини в різних ситуаціях і безболісно зустрічається з деякими страхами, неприємними образами, що травмують.

6. Важливість активної корекційної роботи з дитячими страхами обумовлена тим, що сам по собі страх здатний впливати на розвиток різних сфер особистості дитини.

Література:

1. Аллан Фромм «Азбука для родителей или как помочь ребенку в трудной ситуации»,

2. Астапов В. М. Тревожность в детей. 2-е издание. - Спб.: Питер, 2004.- 224 с.

3. Блонский П.П. «Психология младшего школьника» НПО «МОДЭК» 1997 г.

4. Вайзман Н. Реабилитационная педагогика. - Г.: ИНФРА-М, 2002.

5. Жигарькова О. Время тревожных детей // Психологическая газета.- 2001.- №11.- с.6-7.

6. Захаров А.И. «Дневные и ночные страхи в детей» - Изд-во «Союз», Спб., 2000г.

7. Захаров А.И. «Как предупредить отклонения в поведении ребенка» - М., «Просвещение», 1993г.

8. Изард К. «Эмоции человека» - М., 1980г.

9. Китринская У. «Детские страхи и их возникновение»

10. Кузьмина М. «Детский невроз страха»

11. Лебедєва Л. Силуэт человека // Школьный психолог.- 2002.-№47.- с.8-9.

12. Левис Ш., «Ребенок и стресс» -С-П., 1996г.

13. Левы В.Л. Приручение страха. - Г.: Метафора, 2006.- 192с.

14. Литвак М. Если хочешь быть счастливым. Ростова-на^-Дона : Феникс, 1995

15. Лосєва В.К. Рисуем семью: диагностика семейных отношений.- Г.: АПО, 1995

16. Люблинская А.А. «Детская психология» издательство «Просвещение» 1971 г.

17. Лютова Э.К., Монина Г.Б. Шпаргалка для взрослых. Психокоррекционная работа с гиперактивными, агрессивными, тревожными и аутичными детьми.- Г.: Генезис, 2000.- 202с.

18. Макарова Э.Г. «Преодолеть страх или искусство - терапия» - М., «Школа^-Пресс», 1996г

19. Овчарова Р.В. «Практическая психология» - М.,Т.Ц. «Сфера», 1996г.

20. Панфилова М.А. Страхи в домиках. Диагностика страхов у детей и подростков // Школьный психолог.- 1999.- №8.- с.10-12.

21. Пособие из использование восьмицветового теста Люшера / Сост. О.Ф. Дубровская.- Г.: «Когито-Центр», 2001.- 63с.

22. Прихожан А.М. «Тревожность в детей и подростков: Психологическая природа и возрастная динамика» - Москва-Воронеж, 2000г.

23. Тиллих П. Теория культуры. Пер. с англ. - М., 1995.

24. Томас Гордон «Р.Э.Т. Повышение родительской эффективности». - Екатеринбург: Изд-во АРД ЛТД.,1997г.

25. Фрейд А. Теория и практика детского психоанализа. - Г., 1999,- Т. 1.

26. Щербатых Ю. Психология страха: популярная энциклопедия. Г.: Экмо, 2004.-512 с

27. Эмоции, страх, стресс. // Вопросы психологии.- 1989г, -N 4.

Слов:	8895
Символов:	75529
Размер:	147.52 Кб.

Название реферата: Дослідження страхів у дітей