Індивідуальні форми виховної роботи Структура загально шкільного колективу Ефективні умови і ш

План.

1. Дайте характеристику індивідуальним формам виховної роботи.

2. Проаналізуйте структуру загально шкільного колективу. Визначити ефективні умови і шляхи його формування.

1. Індивідуальні форми виховної роботи.

Потреба індивідуального підходу зумовлена тим, то будь-який вплив на дитину переломлюється через її інди­відуальні особливості, через «внутрішні умови». Необхід­ною умовою успішної Індивідуальної роботи є вивчення індивідуальних особливостей учнів. Щоб впливати на осо­бистість, треба її знати. Передусім важливо встановити до­вірливі, доброзичливі стосунки між педагогами і вихован­цями, Зробити це часом нелегко, оскільки учні, які най­більше потребують індивідуальної виховної роботи, нерід­ко підозріло ставляться до педагогів. Велике значення при цьому має авторитет вихователя, знання ним вихованців, уміння швидко зорієнтуватися у ситуації, передбачити на­слідки своїх дій.

Така робота повинна бути систематичною, спрямову­ватися не лише на проведення бесід з конкретного приво­ду, а й наперед продуманих профілактичних розмов та ін­ших заходів з вихованцями.

В індивідуальній виховній роботі осмислюють і визна­чають термін педагогічного впливу: розрахований він на отримання очікуваних результатів негайно чи внаслідок тривалого впливу на особистість. В одних випадках реагу­ють на вчинок одразу, в інших — детально аналізують йо­го і лише тоді вирішують, яких заходів виховного впли­ву вжити.

Методика індивідуального виховного впливу залежить від індивідуальних особливостей учня і його психологіч­ного стану, темпераменту. В кожному конкретному випад­ку слід створити педагогічну ситуацію, яка б сприяла формуванню позитивних якостей чи усуненню негатив­них. Індивідуальний виховний вплив здійснюють через безпосередній вплив педагога на особистість учня або че­рез колектив. Ці способи взаємопов'язані, взаємодоповню­ють один одного. Безпосередній виховний вплив на вихо­ванця педагог здійснює наодинці з ним або в присутності учнів, батьків, педагогів (що посилює виховний вплив, проте зловживати цим не слід, оскільки страждає почуття гідності дитини). В опосередкованому впливі на вихованця між ним і педагогом з'являється нова ланка — колектив. Вплив колективу може бути відкритий (вихователь явно ставить перед ним завдання впливу на конкретного учня), або прихований (завдання ставиться з таким розрахунком, що його виконання колективом само по собі позитивно вплине на учня). У першому випадку вихованець знає, що виховний вплив спрямований на нього, у другому — і він, і колектив можуть лише здогадуватися про це.

В індивідуальній виховній роботі необхідно передбачи­ти координування впливів на учня педагогів, батьків і ко­лективу. Така координація здійснюється за умови щоден­ного аналізу результатів виховного впливу, обміну думка­ми з питань життя і діяльності вихованців.

Для успішного ведення цієї роботи потрібне її плану­вання, що враховує характеристики особистості й передба­чувані результати виховного впливу (проект особистості). Це дає змогу управляти процесом виховання, координува­ти всі виховні впливи, поглиблювати й розширювати ці­лі та завдання виховання. Наявність проекту на кожного (чи хоча б на педагогічно занедбаного) вихованця робить індивідуальну роботу педагогічно доцільною, цілеспрямо­ваною.

В індивідуальній виховній роботі використовують позакласне читання, колекціонування, гру на музичних інструментах, вишивання, малювання тощо. Індивідуальні форми роботи нерідко пов'язують з груповими і фронталь­ними.

Позакласне читання
має на меті формування в учнів здорових читацьких інтересів, вироблення культури чи­тання. Педагог повинен пояснити дітям та їх батькам, що І як слід читати, скільки відводити часу на позакласне чи­тання залежно від вікових та індивідуальних особливо­стей. Важливо, щоб читання літератури було системним. Складаючи індивідуальний план читача, слід враховува­ти вимоги до читання в конкретному класі. На матеріалі прочитаних книг доцільно проводити бесіди, під час яких учні матимуть можливість обмінятися думками про улюб­лені твори.

Корисно привчити дітей складати відгуки на прочитані книги.

Бажана в класі й бібліотечка. Вона може складатися з книг шкільної бібліотеки і особистих книг учнів. Психо­логічний аспект значення такої бібліотеки полягає в тому, Що книги постійно в полі зору учнів.

Особливої уваги потребують учні, які мало читають, і ті, хто читає, безсистемне. Для них слід цілеспрямовано підбирати книги.

Колекціонування
позитивно впливає на загальний роз­виток учнів, навчальну діяльність і поведінку, розширює кругозір і пізнавальні інтереси, формує дослідницькі на­вички, виховує цілеспрямованість і наполегливість. Найчастіше школярі захоплюються колекціонуванням марок (філателія), монет (нумізматика), художніх листівок, пла­катів, репродукцій, рідше збиранням колекцій мінералів плодів і насіння. Педагог повинен насамперед з'ясувати кого і який вид колекціонування приваблює, яку мету ста­вить кожен колекціонер, які має досягнення, з якими труднощами-стикається, якої допомоги потребує, і на під­ставі цих спостережень планувати роботу з учнівського ко­лекціонування. В одному випадку потрібно роз'яснити ме­ту і значення колекціонування, в другому — дати пра­вильне спрямування, в третьому — допомогти практично щодо збирання, оформлення і збереження матеріалів. Ко­рисно організувати в класі виставки і огляди учнівських колекцій, повідомляючи про це заздалегідь. Всі експона­ти попередньо переглядає актив класу за участю педаго­га, відтак складають план проведення виставки. Вчитель чи хтось із школярів готує вступне й підсумкове слово. Учасники виставки мають коментувати експонати.

Ефективність масових, групових та індивідуальних форм виховання зростає за умови, що вони приведені у пев­ну систему, пов'язані між собою і доповнюють одна одну.

Виховні заходи з учнями 1—4 класів у школах доцільно організовувати до 19 години, з учнями 5—9 класів — не пізніше 20 години, з учнями 10—12 класів загальноосвіт­ніх шкіл, ПТУ — не пізніше 21 години. Учням та їх бать­кам слід систематично нагадувати про недоцільність пере­бування неповнолітніх на вулицях після 20—21 години.

2. Структура загально шкільного колективу. Ефективні умови і шляхи формування колективу.

Дитячий колектив, за вченням А. Макаренка, у своєму розвитку проходить декілька стадій.

На першій стадії
(після організаційного оформлення колективу) важливо сформулювати вихованцям систему педагогічних вимог, рішучих за формою, зрозумілих За змістом, з певними елементами навіювання. Здійснюють також інтенсивний вплив на учнів, формують ядро акти­ву з учнів, які добре вчаться, виконують вимоги шкільно­го режиму і правила для учнів, вимогливі до себе й до ін­ших, мають організаторські здібності. Цю стадію розвит­ку колективу не слід затягувати. Якщо учні довго залежать лише від педагогічного колективу, вони звикають до цього і згодом їх важко змусити підкорятися органам уч­нівського самоврядування.

На другій стадії
вимоги педагога підтримує частина ви­хованців, актив ставить вимоги до товаришів і до самих се­бе. Ця стадія починається створенням органів самовряду­вання. В колективі триває процес вивчення один одного, пошуки товаришів і друзів. Оскільки ядро активу ще не має досвіду роботи, педагоги висувають до учнів категорич­ні вимоги, спираючись на ядро активу. Невиконання учнем вимог шкільного режиму відтепер слід розглядати як сві­дому протидію і вживати певних заходів впливу.

Особливу увагу приділяють засвоєнню органами само­врядування своїх прав і обов'язків, методів роботи. Розши­рюється актив. Іноді на цій стадії може утворитися і не­офіційна група, яка протиставляє себе активу. Проте на­явність органів самоврядування допомагає вчителеві справлятися з нею.

На третій стадії
вимоги висуває колектив. Цього до­сягають, згуртувавши вихованців у єдиній діяльності. Педагог працює з активом, допомагає йому завоювати ав­торитет серед учнів, контролює його діяльність, прагну­чи залучити до нього найбільше учнів з метою посилен­ня його виховних можливостей. Вимоги педагогів і акти­ву учнів стають лінією поведінки всього учнівського ко­лективу.

На четвертій стадії
кожен учень сприймає колектив­ні, загальноп

рийняті вимоги як вимоги до себе. Створю­ють умови для нових, складніших вимог, які висувають ся в процесі розвитку колективу, розширюються права обов'язки активу, ускладнюються види діяльності колективу.

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу Педагоги цілеспрямовано працюють над його згуртуванням. Важливою у цій роботі є система
— низка послідовно по­ставлених перед колективом цілей, досягнення яких зу­мовлює перехід від простого задоволення до глибокого по­чуття обов'язку.

Важливо продумати таку систему для колективу зага­лом і для кожного учня зокрема.

Засобом згуртування учнівського колективу є й фор­мування в ньому традицій,
бо ніщо так не цементує йо­го, як традиція. Особливо важливі так звані «традиції що­денного вжитку» — дотримання певних правил поведін­ки у повсякденному житті {наприклад, «у нашому класі не запізнюються», «у нашому класі допомагають один од­ному» та ін.). Шкільні традиції виховують в учнів почут­тя обов'язку, честі, гордості за колектив, його успіхи в навчанні та праці.

Сприяє згуртуванню учнівського колективу обґрунто­ваний і використовуваний А. Макаренком принцип пара­лельної дії
— вимога до вихованця ставиться не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного члена покладається на колектив і його самоврядування. Цю ме­тодику можна використовувати вже на другій стадії роз­витку колективу. Такій же меті підпорядкована організа­ція колективної діяльності
. Різноманітна спільна діяль­ність робить життя дитячого колективу цікавим, сприяє налагодженню стосунків між первинними колективами, загальношкільним і первинними колективами, що згурто­вує і первинні колективи, і загальношкільний. Об'єднують колектив цікаві конкретні справи, що потребують узгод­жених дій Його членів. Якщо учні, наприклад, самі знайшли предмет праці, вони розподілять обов'язки між собою, охоче займатимуться конкретною ділянкою робо­ти, переживатимуть радість від досягнутих успіхів.

Особлива роль у згуртуванні учнівського колективу на­лежить громадській думці
, що формується переважно на третій стадії його розвитку. Формою її вияву є загальні збори колективу, на яких вирішуються всі важливі спра­ви, проблеми, порушення норм поведінки (зловживати таким обговоренням не слід).

Позитивно впливає на колектив і учнівське самовря­дування
. Педагоги повинні зміцнювати його авторитет се­ред школярів, частіше звертатися по допомогу до членів Учнівського самоврядування, радитися з ними. За таких Умов учні починають прислухатися до них. Проте не слід обмежуватися тільки роботою членів самоврядування. Важливо, щоб кожен учень виконував конкретну, хоча б невелику роботу для загального блага, виявляючи себе при цьому як член колективу.

Продумана організація дозвілля учнів
— колективні відвідування кіно, театру, організація екскурсій, турпохо­дів, підготовка та проведення шкільних свят і вечорів від. починку, участь у художній самодіяльності й інших захо­дах — допомагає об'єднати учнів у повноцінний колектив.

На згуртованості учнівського колективу позитивно по­значається і згуртованість у діяльності педагогів
, єдність вимог з їхнього боку до нього. А. Макаренко вважав, що у згуртованому педагогічному колективі кожен педагог на­самперед дбає про згуртованість загальношкільного колек­тиву, відтак — про справи свого класу й лише потім — про власний успіх.

Про рівень розвитку учнівського колективу свідчать: мобільність при виконанні колективних справ і доручень, прагнення до вирішення складніших завдань, активна участь кожного в їх розв'язанні; товариські взаємини, уважність один до одного, готовність допомогти слабшо­му, поважання гідності однокласників, здатність до поро­зуміння без сварок і образ; бажання дітей бути разом, за­доволення від спілкування, життєрадісність, бадьорість, зібраність, відсутність нашіптування, почуття гумору, вміння належним чином вирішувати конфліктні ситуації, готовність долати труднощі, виконувати відповідальні до­ручення: відповідальність за колективну справу; самостій­не висунення суспільно значущих цілей і досягнення їх на основі самоврядування.

У школах, де порівняно слабкі учнівські колективи, час­то утворюються невеликі групи негативного спрямування. Дослідження свідчать, що більшість педагогічне занедбаних учнів (70%) належать до таких груп. У стосунках між їх чле­нами немає рівності, кожен прагне бути лідером. Більшість цих груп мають прихований характер, їх учасники, як пра­вило, ігнорують шкільний режим, традиції педагогічного й учнівського колективу, завжди чимось незадоволені, але яв­но не висловлюють своєї позиції, діють обережно, іноді відверто порушують дисципліну. Навіть після того як було зафіксовано порушення ними дисципліни, вони намагаються викрутитися, щоб зменшити свою провину.

Поведінка кожного учасника групи визначається й ре­гулюється поведінкою самої групи, і навпаки, досить одно­му з членів групи стати на шлях порушень шкільного ре­жиму, як з почуття солідарності так само діє уся група.

Одна з важливих умов запобігання появі негативно спрямованих мікрогруп — комплектування класів або ін­ших колективів з урахуванням індивідуальних особливос­тей педагогічне занедбаних учнів з таким розрахунком, щоб до одного класу чи гуртка не потрапило їх кілька. Звісно, новачок, який прибув з іншої школи, швидше ста­не на шлях виправлення, якщо з перших днів потрапить під вплив групи вихованців позитивного спрямування.

Нерідко негативні угруповання з'являються в школі через неправильну поведінку активу. Привілеї, якими іно­ді користуються його члени, відсутність контролю за йо­го діяльністю призводять до непорозумінь, з'являється не­задоволення діями активу, педагогічне занедбані підлітки об'єднуються, щоб протистояти йому.

Досвідчені педагоги «розкладають» негативно спрямо­вану групу: роз'єднують її членів, створюють групи вза­ємодопомоги у навчанні тощо. Іноді достатньо відокреми­ти лідера від негативної групи й звести його вплив на гру­пу до мінімуму. Членів такої групи вводять у колективи позитивного спрямування, переконавши їх, що в нових умовах у них буде більше можливостей стати іншими. Важливо, щоб цілі вихованця збігалися з цілями нового колективу. Чим більше можливостей для досягнення своїх цілей у новій групі він побачить, тим швидше сприйме традиції, вимоги, погляди. З цією метою створюють спе­ціальні групи, які б задовольняли особисті інтереси вихо­ванців (гуртки, спортивні секції, вокальні та інструмен­тальні ансамблі тощо).

Педагогічне занедбані учні по-різному ставляться до нових колективів або груп: одні швидко звикають, другі ще довго намагаються підтримувати контакти з поперед­ньою групою, треті конфліктують з членами нового колек­тиву. Тому слід попередньо зорієнтуватися, які стосунки можуть скластися у них з новим оточенням. Це допомо­же обрати відповідні виховні заходи, запобігти стихійно­му впливу самої групи, що може призвести до негативних наслідків.

У негативній мікрогрупі, як уже зазначалося, багато Що залежить від її лідера. Тому для її переорієнтації ве­лике значення має виховна робота з ним. Можна зміни­ти становище лідера мікрогрупи в колективі класу, залучивши його до діяльності, корисної для колективу. Участь у ній позитивно впливатиме на нього, а через нього — і на всю групу. Якщо ж він глибоко педагогічне занедбаний його ізолюють від групи, а в групі проводять відповідну виховну роботу. До такої групи без лідера можна ввести учнів, на яких вихователь спиратиметься у своїй виховній роботі з педагогічне занедбаними дітьми.

Ще один метод виховної роботи з групами негативно­го спрямування — розвінчання лідерів, поглиблення су­перечностей в самій групі. Для розкладу такої групи не­обхідно переконати її членів у аморальності й незаконності норм, що їх об'єднують, навести яскраві приклади, У ре­зультаті в декого з членів групи може з'явитися бажання порвати з нею.

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педа­гоги повинні надавати йому допомогу у виробленні єдиних установок, що виражається у правилах, законах життя навчального закладу; у створенні системи єдиних вимог; у впливі на тон і стиль стосунків у колективі; у підборі, навчанні та координації діяльності органів самоврядуван­ня; у плануванні, підготовці та проведенні запланованих заходів; у координуванні міжособистісних і ділових сто­сунків у колективі.