МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
КАФЕДРА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
ЛІЛА
Марина Олександрівна
Вплив внутрішнього ідеального образу чоловіка на сексуальні відносини жінки і рівень задоволення ними
Спеціальність 6.010100 – практична психологія
Курсова робота
Студентки II – В курсу
Психологічного факультету
Науковий керівник –
Безверхня Юлія Василівна
Черкаси 2007
ЗМІСТ
ВСТУП….…………………………………………………………………...……….3
РОЗДІЛ 1. Сексуальність людини ..……………………………………………….5
1.1 Поняття сексуальності…………………………………………………..............5
1.2 Психосексуальний розвиток……………………………………………………8
РОЗДІЛ 2.
Вплив внутрішнього ідеального образу чоловіка на сексуальні відносини жінки і рівень задоволення ними……………….............................….14
2.1. Внутрішній ідеальний образ чоловіка……………………………………….14
2.2. Динаміка і відносність сексуальної норми………………………………….17
2.3. Сексуальна патологія…………………………………………………………19
2.3.1. Види порушень психосексуального розвитку ……………………..20
2.3.1.1. Порушення психосексуальних орієнтацій за об'єктом (що заміщує нормальний об'єкт)…………………………………………. …21
2.3.1.2. Порушення психосексуальних орієнтацій за віком об'єкта…..23
2.3.1.3. Порушення психосексуальних орієнтацій за способом реалізації сексуальних дій…………….…………………………………………….24
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………....28
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...29 ВСТУП
Однією з найбільш актуальних проблем, в силу її маловивченності в сучасній психології і суміжних галузях, а також в силу її значимості в процесі самореалізації є дослідження психологічних особливостей реалізації жінки в суспільстві.
Відношення суспільства до ролі жінки, із часом значно змінилося. На наш погляд, змінилося і саме поняття жіночності: якщо 100-200 років тому жінка повинна була бути м'якою, ніжною, зосередженою на сім'ї і дітях, залежною від чоловіка, то в наш час рівноправності обох статей вона набуває чоловічих рис поведінки і характеру – енергійність, підприємливість, орієнтованість на суспільну діяльність та ін.
Саме тому є важливим і актуальним дослідження сексуальності людини та визначення характеру впливу внутрішнього ідеального образу сексуального партнера на розвиток і формування сексуальних відносин. Розуміння сутності внутрішнього ідеального образу і виявлення його місця в сексуальності та впливу на сексуальну поведінку може служити профілактичним цілям по запобіганню сексуальній дисгармонії.
Предмет дослідження
: вплив внутрішнього ідеального образу чоловіка на сексуальні відносини жінки і рівень задоволення ними.
Об'єкт дослідження
: сексуальність людини.
Мета:
1) довести що вплив внутрішнього ідеального образу чоловіка на сексуальні відносини жінки і рівень задоволення ними залежить від рівня домагань особистості.
Завдання:
1) дослідити внутрішній ідеальний образ чоловіка жінок з нормальними гармонійними сексуальними відносинами;
2) дослідити внутрішній ідеальний образ чоловіка жінок з дисгармонійними сексуальними відносинами;
3) виявити зв’язок між невідповідністю ідеального образа реальному партнеру та розладами у відносинах; ступінь впливу внутрішнього ідеального образу на розвиток сексуальних відносин;
РОЗДІЛ 1
СЕКСУАЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ
1.1.
Поняття сексуальності
Одним з основних факторів, що спонукають людей до інтерперсональних контактів і зв'язків, є сексуальність. Варто підкреслити, що незважаючи на поширеність різних поглядів, що вважаються труізмами тільки на підставі їхнього глибокого укорінення у свідомості, а також незважаючи на постійний інтерес до сексуальності, на даний момент існує набагато менше систематичних досліджень сексуальності, ніж досліджень інших важливих психічних процесів. Це ж стосується і теоретичних концепцій сексуального потягу, сексуального бажання, статевої збудженності чи сексуального порушення.
Сексуальність, у тлумаченні З.Фрейда, є усією психічною діяльністю людини, пов'язаної з дозріванням людського організму і з освоєнням зовнішнього і внутрішнього світу [10].
“Це те, що складається з урахуванням відмінності статей, отримання задоволення, продовження роду та характеру прихованого непристойного [8]”.
Однак дане, настільки розширене фрейдівське трактування, не можна назвати поясненням суті сексуальності.
Аналізуючи сексуальність, сексологи прийшли до висновку, що вона є вродженою потребою і функцією організму, подібно процесам дихання, травлення та ін.
Хріпкова А. Г. вважає, що статева потреба повинна розглядатися в двох аспектах:
- це потреба, що притаманна людині постійно;
- це конкретний потребний стан людини, який відчувається як статеве бажання, що спонукає її до певного роду діяльності, спрямованої на задоволення цієї потреби, та який зникає на деякий час в результаті її задоволення [6].
Факт статевої потреби у людини та тварини в біології виражається тим, що в них припускається “статевий потяг”. При цьому допускають аналогію з потягом до прийняття їжі, голодом. Визначення, що відповідало б слову “голод” в народній мові немає; наука використовує слово “лібідо” [9].
Статева потреба – (лат. libido – пристрасне бажання) – багатозначний термін, що визначає і сексуальне бажання взагалі, та прагнення до тілесного зближення з певною людиною, і мотиваційний аспект сексуальності.
“Лібідо, зовсім аналогічно голоду, називається сила, в якій виражається потяг, у даному випадку сексуальний, як у голоді виражається потяг до їжі [8, с. 199]”.
Лібідо – з початку визначало психічну енергію, що міститься в основі всіх сексуальний проявів індивіда, використовувалось як синонім до поняття “сексуальний потяг” (в психології ХІХ ст. статевий потяг вважався чисто інстинктивним та пояснювався або як прояв потреби у продовженні роду, або як прагнення зняти фізіологічне напруження, що виникає у результаті діяльності статевих залоз [3].). Лібідо розглядається як домінуючий мотив людської поведінки, що проявляється в соціально прийнятній формі, завдячуючи сублімації (цей механізм захисту дає можливість людині у цілях адаптації змінити свої імпульси таким чином, щоб їх можна було виражати за допомогою соціально прийнятних міркувань та дій. Сублімація розглядається як єдина конструктивна стратегія приборкання небажаних інстинктів [7].), витісненню (Витіснення вважається первинним захистом Его, тому що забезпечує найбільш прямий шлях відходу від тривоги, так само будучи основою для побудови більш складних механізмів. Витіснення або «мотивоване забування» являє собою процес видалення зі свідомості думок або почуттів, що заподіюють страждання [7].)
та ін. видам психічного захисту.
Згідно Фрейда, певна частина лібідо в результаті вибору об’єкта спрямовується на цей об’єкт (об’єкт-лібідо) а інша – на власне “Я” (Я-лібідо) [3].
Людина народжується з визначеним фізіологічним сексуальним потенціалом, що формується вже в рамках життєвого досвіду; у цілому ж сексуальність обумовлена інтегрованою взаємодією біологічних, психічних і соціокультурних факторів.
Сексуальність має велике значення в міжособистісних відносинах. Філогенетична еволюція, завдяки розвитку мови і культури, обумовила істотні відмінності сексуальності людини від сексуальності тварин. Однак вони й досі зберігають загальні біологічні риси, що лежать в основі двох функцій – репродуктивної і комунікативної.
Сексуальна поведінка радикально змінюється в залежності від свого змісту, від того, які саме потреби вона задовольняє. Коли інтимна близькість виступає засобом прокреації, дітородіння, тоді людині важливий не стільки процес, чуттєва насолода, скільки його кінцевий результат, народження дитини. Еротичні міркування відіграють незначну роль, проте дуже важливі соціальні та природні якості партнера.
Більш складний вид відносин, коли статева близькість виступає засобом комунікації, як момент психологічної особистісної інтимності, виходу з самотності, злиття двох у єдине ціле. Комунікативна сексуальність передбачає найвищий ступінь індивідуальної вибірковості.
Саме цей тип відносин зазвичай мається на увазі, коли говорять про статеву любов [2].
При цьому, ми вважаємо, що внутрішній ідеальний образ сексуального партнера відіграє дуже важливу роль. Але ідеальний образ індивіда майже ніколи не збігається з його реальним сексуальним партнером. У ідеальному образі завжди є елементи, або їх поєднання, що майже не зустрічаються або взагалі не існують у реальності. Повна відмінність внутрішнього ідеального образу від реального сексуального партнера може призвести до дисгармонійних відносин. Повна ж неможливість його втілення у реальність може призвести до взагалі не можливого розвитку нормальних гармонійних сексуальних відносин, через що може розвинутися той чи інший компонент потягу, що формується на одному з етапів психосексуального розвитку.
1.2.
Психосексуальний розвиток
Загальноприйнятий погляд містить досить визначені уявлення про природу та особливості статевого потягу. У дитинстві його начебто немає, він з’являється приблизно в період дозрівання, в період змужнілості, виражається проявами непереборної привабливості, яку одна стать направляє на іншу. Мета статевого потягу в статевому з’єднанні або в таких діях, які знаходяться на шляху до нього.
Але є підстави бачити в цих даних невірне відображення дійсності; якщо придивитися до них ближче, вони містять багато помилок та неточностей і тому ми схиляємося до думки, що формування сексуальності являє собою процес, що починається ще в ембріональному періоді онтогенезу і закінчується статевою зрілістю.
Одна з передумов психоаналітичної теорії полягає в тому, що людина народжується з визначеною кількістю лібідо, що потім проходить у своєму розвитку декілька стадій, іменованих як психосексуальні стадії розвитку ( біологічно детермінована послідовність, що розгортається в незмінному порядку і властива усім людям, незалежно від культурного рівня [3].).
Уже з перших днів життя дитини соціально-психологічні фактори впливають на його психосексуальний розвиток – статева диференціація (сукупність генетичних, морфологічних та фізіологічних ознак, на основі яких розрізнюють чоловічу та жіночу стать [3].), статеворольова поведінка (статеві ролі – диференціація діяльності, статусів, прав та обов’язків індивідів в залежності від їх статі. Диференціація статевих ролей виявляється у статевозрілому розділені праці, системі статевої стратифікації, розподілі влади та авторитету чоловіків та жінок та в специфічних процесах статевої соціалізації, через яку ці відношення відтворюються та передаються з покоління у покоління [3].), сексуальну орієнтацію (направленість статевого потягу та форм його реалізації. Формування психосексуальної орієнтації охоплює пубертатний (12-18р.) та перехідний (16-26 р.) періоди сексуальності. Його становлення є заключним етапом психосексуального розвитку, на якому відбувається формування платонічного, еротичного та сексуального лібідо [3].).
Фрейдом буда запропонована гіпотеза про стадії психосексуального розвитку: оральну, анальну, фалічну, латентну та генітальну. Тому у сучасній сексології виділяють кілька етапів формування і прояву сексуальності (табл.1).
При розгляді цих стадій треба враховувати ще декілька факторів, впроваджених Фрейдом.
Фрустрація
. У випадку фрустрації психосексуальні потреби дитини припиняються батьками або вихователями, тому не знаходять оптимального задоволення.
Табл. 1. Стадії психосексуального розвитку за Фрейдом
[7, с. 119]
| Стадія | Віковий період
|
Зона зосередження лібідо
|
Задачі та досвід, що відповідають даному рівню розвитку
|
| Оральна | 0-18 міс. | Рот (ссання, кусання, жування) | Відвикання (від груді). Віддалення себе від материнського тіла. |
| Анальна | 1,5-3 роки | Анус (утримання або виштовхування фекалій) | Привчання до туалету (самоконтроль) |
| Фалічна | 3-6 років | Статеві органи (мастурбація) | Ідентифікація з дорослими тієї ж статі, які виступають в ролі образу для наслідування |
| Латентна | 6-12 років | Відсутня (сексуальна бездіяльність) | Розширення соціальних контактів з однолітками |
| Генітальна | пубертат (статеве дозрівання) | Статеві органи (здатність до гетеро-сексуальних відносин) | Встановлення інтимних відносин або закоханість; витіснення свого трудового внеску у суспільство |
Надмірна турботливість.
При цьому дитина не має можливості сама управляти своїми внутрішніми функціями.
У будь-якому випадку відбувається скупчення лібідо, що в зрілі роки може призвести до “залишкової” поведінки, пов'язаної з тією стадією, на яку припадала фрустрація або регресія.
Також важливими поняттями в психоаналітичній теорії є регресія і фіксація. Регресія, тобто повернення до більш ранньої стадії і прояв дитячої поведінки, характерної для цього періоду. Хоча регресію вважають особливим випадком фіксації – затримкою або припиненням розвитку на визначеній стадії. Послідовники Фрейда вважають, що регресія і фіксація взаємодоповнюють одна одну [7].
Оральна стадія
триває від народження приблизно до 18-місячного віку. У цей період дитина цілком залежить від батьків, і область рота пов'язана з зосередженням приємних відчуттів і задоволенням біологічних потреб. На думку Фрейда, рот залишається важливою ерогенною зоною протягом усього життя людини. Оральна стадія закінчується, коли припиняється годування груддю.
Фрейд висунув постулат, згідно з яким у дитини, яка отримувала надмірну або недостатню стимуляцію у дитинстві, скоріш за все сформується у подальшому орально-пасивний тип особистості – веселий, оптимістичний, очікує “материнського” відношення до себе. Характеризується довірливістю, пасивністю, незрілістю і надмірною залежністю.
Впродовж другої половини першого року життя починається друга фаза оральної стадії – орально-агресивна, або орально-садистська фаза. Фіксація на орально-садистській стадії виражається в таких рисах як любов до суперечок, песимізм, цинічне відношення. Цьому типу властиво експлуатувати інших людей і домінувати над ними з метою задоволення своїх потреб.
Анальна стадія
починається у віці від 18-ти місяців і триває до третього року життя. Протягом цього періоду маленькі діти одержують значне задоволення від затримування та виштовхування фекалій. На цій стадії батьки привчають дитину до туалету, а дитина вчиться розмежовувати вимоги Ід (задоволення від негайної дефекації) і соціальні обмеження, що йдуть від батьків (самостійний контроль над потребами). Фрейд вважав, що всі майбутні форми самоконтролю і саморегуляції беруть початок у цій стадії.
У результаті фрустрації в цей період («зараз же сходи на горщик») можливо формування анально-утримуючого типу
особистості. Цей тип у більш дорослому віці надзвичайно жадібний, методичний, пунктуальний і впертий. Другий результат цієї анальної фіксації – анально-виштовхуючий
. Рисами такого типу є схильність до руйнації, занепокоєння, імпульсивність і навіть садистська жорстокість. В любовних відносинах у зрілому віці такі індивідууми частіше за все сприймають партнерів у першу чергу як об’єкти володіння.
Деякі батьки заохочують своїх дітей до регулярного випорожнення і щедро хвалять за це. Подібний підхід виховує позитивну самооцінку і навіть може сприяти розвитку творчих здібностей.
Фалічна стадія.
Між трьома і шістьма роками інтереси, обумовлені лібідо, зміщуються в зону геніталій. Впродовж фалічної фази психосексуального розвитку діти можуть досліджувати статеві органи, мастурбувати і виявляти інтерес з питань, пов'язаних із народженням і статевими відношеннями. Діти, на думку Фрейда, мають неясне уявлення про сексуальні відношення і, в основному, розуміють статевий акт як агресивні дії батька стосовно матері.
Домінуючий конфлікт цієї стадії в хлопчиків називається Едиповим комплексом,
а аналогічний у дівчаток – комплекс Електри.
Суть цих комплексів коріниться в несвідомому бажанні кожної дитини мати батька протилежної статі й усуненні батька однієї з ним статі.
У нормі ці комплекси розвиваються по-різному в хлопчиків і дівчаток. Розглянемо, як він виявляється в хлопчиків.
З моменту народження головним джерелом задоволення для дитини є мати або особа, що її заміщає. Хлопчик хоче виражати свої еротичні почуття до матері так само, як, за його спостереженнями, роблять люди старшого віку. У той самий час батько сприймається як перешкода до одержання генітального задоволення. Хлопчик розуміє, що батько не бажає терпіти його романтичні почуття до матері, у результаті чого виникає небезпека відплати, з'являється страх кастрації.
Це змушує відмовитися від прагнення до інцесту з матір'ю.
Вирішення Едипового комплексу відбувається на більш пізній стадії розвитку, приблизно між п'ятьма і сьома роками, коли хлопчик пригнічує свої сексуальні бажання і починає ідентифікувати себе з батьком. Цей процес, що одержав назву ідентифікації з агресором
, виконує декілька функцій. По-перше, придбання конгломерату цінностей, моральних норм, установок, моделей статеворольового поводження. По-друге, у процесі ідентифікації хлопчик може утримати матір, як об'єкт любові, шляхом заміщення, тому що він має ті ж якості, що і батько. Однак найважливішим є інтерналізація батьківських заборон і норм, що дає підставу для розвитку совісті або Супер Его. Тобто Супер Его являється вирішенням Едипова комплексу.
Версія Едипова комплексу в дівчаток називається комплексом Електри. Вступаючи у фалічну стадію, дівчинка виявляє відсутність пенісу (що може символізувати відсутність сили), як у брата і батька. На основі цього, за Фрейдом, у дівчаток розвивається заздрість до пенісу,
що виражається у відкритій ворожості до матері, котрій вона докоряє за те, що та народила її без пеніса. Прагнення до батька формується на уявленні про нього як власника цього органа. Сексуальне задоволення фокусується на кліторі, і в дівчинок 5-7 років кліторальна мастурбація супроводжується маскулінними фантазіями, у яких клітор стає пенісом. Вирішення комплексу Електри в дівчаток, за Фрейдом, йде тим же шляхом що в хлопчиків, тобто шляхом ідентифікації з матір'ю.
Дорослі чоловіки з фіксацією на фалічній стадії поводяться зухвало, вони хвалькуваті і необачні, домагаються успіху (символічну перемогу над батьком),їм властивий «донжуанський» стиль поведінки.
Жінок фалічна фіксація призводить до схильності фліртувати, зваблювати, до безладних статевих зв'язків, хоча такі жінки можуть здаватися наївними і безневинними в сексуальному відношенні.
Недозволені комплекси можуть призводити до невротичних моделей поведінки, що мають відношення до імпотенції і фригідності ((від лат. Frigidus – холодний) сексуальна холодність жінки, що виявляється у зниженні або відсутності лібідо, сексуальної збудливості, специфічних сексуальних відчуттів та оргазму [3].).
Латентний період.
У проміжку від 6-7 років до початку підліткового віку розташовується фаза сексуального затишку, латентний період.
Фрейд приділяв мало уваги процесам у цей період, тому що на його думку сексуальний інстинкт у цей час приблизно дрімає.
Початкова фаза генітальної стадії
(періоду, що продовжується від зрілості до смерті) характеризується біохімічними і фізіологічними змінами в організмі. Результатом цих змін є характерне для підлітків посилення збудливості і підвищення сексуальної активності. Інакше кажучи входження у генітальну стадію характеризується найбільш повним задоволенням сексуального інстинкту. Розвиток у нормі веде до вибору шлюбного партнера і створенню сім'ї.
Генітальний характер – ідеальний тип особистості в психоаналітичній теорії. Розрядка лібідо в статевому акті забезпечує можливість фізіологічного контролю над імпульсами, що надходять від статевих органів. Фрейд казав, що для того, щоб сформувався нормальний генітальний тип характеру, людина повинна відмовитися від пасивності, що властива дитинству, коли усі форми задоволень давалися легко.
Грунтуючись на вищесказаному, ми можемо стверджувати, що за умови послідовного закономірного проходження кожного етапу психосексуального розвитку, без можливих порушень якого-небудь з етапів, становлення особистісної сексуальності повинне відповідати нормі.
РОЗДІЛ 2
ВПЛИВ ВНУТРІШНЬОГО ІДЕАЛЬНОГО ОБРАЗУ ЧОЛОВІКА НА СЕКСУАЛЬНІ ВІДНОСИНИ ЖІНКИ І РІВЕНЬ ЗАДОВОЛЕННЯ НИМИ
2.1. Внутрішній ідеальний образ чоловіка
Інтимні стосунки– частина загальних відношень, і в них, як у лінзі, фокусуються всі плюси і мінуси взаємовідносин партнерів.
Лікар Понепоу стверджував, що розірвання шлюбів відбувається внаслідок чотирьох причин. Він розташовує їх в наступному порядку:
1. сексуальна дисгармонія
2. розходження у поглядах щодо того, як проводити час дозвілля.
3. фінансові труднощі
4. психічні, фізичні або емоційні порушення.
Примітно те, що сексуальні відносини займають перше місце.
Головною причиною статевої незадоволеності є психологічний, або емоційний аспект. Тут можуть бути і переживання через фінансові труднощі партнерів, і сімейні конфлікти, будь що. Але на наш погляд перше місце займає ідеальний образ чоловіка. Він несвідомий.
Зовсім недавно Мані (1988) для пояснення формування сексуальної орієнтації запропонував так звану теорію любовної карти. Любовна карта – це певна матриця, ідеальний образ коханця, спосіб любові і сексуально-еротичних відношень, що формується в мозку й у свідомості людини в ході розвитку. На думку Мані, любовну карту людини можна розглядати як записану в мозку програму індивідуальних психологічних і фізіологічних особливостей любовного почуття й еротизму. Вона складається в дитинстві, у віці від 5 до 8 років. Ушкодження любовної карти в таких травмуючих ситуаціях, як інцест, фізичний розлад або вкрай негативне ставлення батьків до статі дитини, може зрештою призвести до аномалій у статевій поведінці. Мані залишається на позиціях змішаної, біосоціальної природи цього явища, але підкреслює наступну думку: “У цілому, створюється враження, що найбільш важливим періодом для формування гомосексуально
На думку К.Г. Юнга у кожному чоловікові є жіноче начало. У жінці – чоловіче. Юнг назвав ці архетипи аніма (ідеальний образ жіночого начала, що знаходиться у чоловікові) і анімус (ідеальний образ чоловічого начала, що знаходиться у жінці). Вони є несвідомими. Знайомлячись з чоловіком, на підсвідомому рівні у жінки одразу ж відбувається порівняння її анімуса з цим чоловіком. Чим більш вони схожі – тим більш жінка симпатизує чоловікові. І дуже часто при спробах пояснити, що саме їй в ньому сподобалось, жінка не може знайти відповіді. Якщо ж продовжувати розмірковувати – відбувається процес захисту свідомості: раціоналізація. Жінка намагається свідомо пояснити це, тоді ми можемо почути такі слова: “він такий… ну я не можу знайти слів” або приводять такі описи, які свідомо вважаються більш доречними, відповідними реальності: “вродливий, розумний…” і т.д. [15].
На думку Фрейда є два шляхи, за якими обирається партнер: нарцистичний та едипальний. Тобто людина підсвідомо шукає партнера схожого або на себе самого, або на батька протилежної статі. Від цього і залежить ідеальний образ на думку Фрейда [9].
На думку Джеймса Вайнрика, вирішальну роль у формуванні образу ідеального сексуального партнера грає не ідентифікація, бажання уподібнитися деякому зразку, а депривація, емоційний дефіцит: людину приваблює стать тієї значимої особи (або осіб), від якої вона була відчужена у дитинстві . У світлі цієї теорії важливим індикатором майбутньої сексуальної орієнтації дитини є стать дітей, із якими він не грає в молодшому шкільному віці. "Нормальні" діти віддають перевагу грати з однолітками власної статі. Дівчатка і фемінізовані хлопчики звичайно виключають із кола свого спілкування "натуральних" хлопчиків, що здаються їм занадто агресивними і грубими. Маскулінні хлопчики і козаки-дівчиська, навпаки, виключають із своїх ігор дівчинок. Це відштовхування породжує в дитини потребу компенсувати свою ущербність, і ця потреба з віком може трансформуватися в одностатеву любов: фемінізовані хлопчики хочуть, щоб їх любили чоловіки, а маскулінні дівчинки, навпаки, тягнуться до фемінінних жінок [2].
Але з якої б точки зору ми не розглядали питання ідеального образу, усюди ми знайдемо визнання важливості дитинства, емоційних переживань у ньому на становлення ідеального образу. Також усюди ми знайдемо підтвердження того, наскільки важливу роль відіграє цей образ у сексуальних відносинах.
Якщо реальний партнер не повністю відповідає ідеальному образу – можуть виникати, у першу чергу, психологічні дисгармонії, може розвинутися начебто без видимих причин депресія, невдоволення партнером, стосунками з ним.
Статева незадоволеність, скарги на яку пред'являє усе більше число людей, може призводити до розвитку застійних і запальних явищ у статевих органах, безплідності, росту міоми матки і ендометриозу, неврозів (біля 60% у структурі неврозів у жінок і чоловіків), до прояву прихованих психічних захворювань, розладу ерекції і сім'явиверження в чоловіків, зменшення кількості оргазмів у жінок.
Але можуть бути і більш глибокі психічні порушення психосексуального розвитку. Особливо якщо перший досвід жінка отримує з партнером, який не відповідає її ідеальному образу. Чим більше ця розбіжність, тим більш складними, на наш погляд, можуть бути зміни.
Ми вважаємо доцільним розглянути відносність поняття сексуальної норми та деякі види психосексуальних порушень
2.2. Динаміка і відносність сексуальної норми
Енциклопедичний довідник сексології трактує сексуальну норму як “оптимум індивідуальних статевих проявів у життєдіяльності людини, що дозволяє їй випробувати сексуальну насолоду і забезпечувати гармонію інтимних відносин з партнером за рахунок вміння розуміти почуття і бажання сексуального партнера й адекватно виражати власні психосексуальні потреби в спілкуванні з ним [4, с.200]”.
Перекручені, неправильні уявлення про сексуальну норму нерідко створюють у людей значні труднощі в особистому житті і можуть призвести до формування в них навіяних сексуальних розладів, сексуальних дисгармоній і сексуальних неврозів.
Одним з можливих підходів до вивчення даної проблеми є нозоцентричний (від патології до норми), відповідно до якого спочатку визначаються границі сексуальної патології, а всі статеві прояви, що не відносяться до неї вважаються різними варіантами норми. Поняття норми – середня величина, виведена з частотних характеристик тих чи інших сексуальних проявів [12].
При цьому нормальним вважається те, що найчастіше зустрічається, а до ненормального відносять все те, що зустрічається порівняно рідко, причому ступінь ненормальності відповідає ступеню рідкості тих чи інших сексуальних проявів.
Друге поняття норми в медико-психологічному аспекті не пов'язане ні з критерієм цінності, ні зіступенем частоти. Під поняттям "нормальне" мають на увазі все здорове, необхідне для гарного фізичного і психічного самопочуття, гарної соціальної адаптації.
Виділяють партнерську й індивідуальну сексуальну норму. К.Імелинський наводить такі критеріїв партнерської норми:
1) розходження статі,
2) зрілість,
3) взаємна згода,
4) прагнення до досягнення обопільної насолоди,
5) відсутність шкоди для здоров'я, відсутність шкоди для інших людей, тобто для суспільства.
Відповідно до цих критеріїв до партнерської норми можуть належати усі форми сексуальної активності, сексуального поводження і сексуальних дій, що мають місце між двома зрілими особистостями різної статі, приймаються ними обома і спрямовані на обопільну насолоду, що не шкодить їх здоров'ю і не порушує норм суспільства.
Перераховані вище критерії партнерської норми досить умовні. Разом з тим, вони дозволяють цілком адекватно оцінити відносини між сексуальними партнерами з погляду оптимальності їхньої відповідності один одному в інтимній сфері. Розглядати границі сексуальної норми і патології можна з позиції значення статевої сфери для людини в самому широкому її розумінні. До такого підходу до сексуальної норми належить потенційна здатність виконувати всі 3 основні функції сексуальності: біологічну (запліднення), психологічну (насолода, задоволення) і соціальну (реалізація потреби в міжособистісних контактах). Утруднення чи неможливість реалізації людиною кожної з цих функцій будуть визначати виразність у нього відхилень від норми убік сексуальної патології.
Клінічне розуміння сексуальної норми охоплює широке коло сексуальних дій і форм поведінки, що умовно можна підрозділити на три категорії норми: "оптимальну, прийняту і терпиму". [1, с.171]
До оптимальної норми варто віднести сексуальні дії і форми поведінки, що, завдяки своїм особливостям найбільш бажані з індивідуальної і соціальної точок зору.
До прийнятної (визнаної) нормі належать такі сексуальні дії і форми поведінки, що, хоча і не є оптимальними, але не обмежують індивідуального розвитку людини і не заважають їй налагоджувати тісні міжособистісні контакти.
До терпимої норми варто віднести такі сексуальні дії і таку поведінку, оцінка яких може бути різною з погляду норми чи патології і залежить від особистісного, ситуаційного і партнерського контексту. Сюди належать такі форми поведінки, що обмежують можливості гармонічного підбору сексуального партнера і встановлення з ним тісних зв'язків. Однак ці обмеження не мають абсолютно патологічного характеру, оскільки відповідний сексуальний вибір може забезпечити гармонійне статеве життя партнерської пари.
Ми вважаємо, що всі наведені вище критерії сексуальної норми взаємно доповнюють одна одну, однак не виділяють границі повної сексуальної норми, що, крім основної потреби в розрядці сексуальної напруги, містить у собі задоволення потреби в позасексуальних контактах з коханою людиною.
Таким чином, сексуальні відносини тим більш наближаються до норми, чим сильніше вони зміцнюють зв'язок партнерів. Усе це свідчить про відносність поняття сексуальної норми і про необхідність розглядати її з урахуванням функціонування партнерської пари, причому не тільки в сексуальній сфері.
2.3. Сексуальна патологія
Порушення психосексуальних орієнтацій являють собою перекручування спрямованості статевого потягу і форм його реалізації, що відомі за назвою статеві перекручення (сексуальні перверсії, парафілії). Їх можна вважати істинними тільки тоді, коли перекручений статевий потяг витісняє і заміщує нормальне статеве життя.
Сексуальні девіації торкаються вибірково спрямованості лібідо. Для них характерна незвичність вибору. Але незвичність – поняття досить умовне. Соціологічний термін “девіація” має більш вузький зміст, визначає поведінку, яка порушує будь-які соціальні або культурні норми, викликаючи насторожене або вороже ставлення до оточуючих. Ще сильніший цей негативний оціночний зміст в понятті “статеве перекручення”, яке припускає, що така поведінка не тільки незвична, але й хвороблива, що порушує не тільки соціальні норми, але й закони природи. Нарешті, психологічно ненормально не тільки те, що дивно (погляд з боку), але й те, що спричиняє самій людині незручності та робить її неповноцінною.
Існує ряд теорій виникнення перверсій: генетична, ендокринна, нейроендокринна, конвенціональна (умовно рефлекторна), психоаналітична й ін. Кожна з них пояснює перекручування спрямованості статевого потягу порушеннями визначеного етапу психосексуального розвитку. Розподіл парафілій на уроджені і набуті чисто умовне, оскільки психосексуальні орієнтації формуються в процесі постнатального онтогенезу і визначаються тісними взаємовідносинами соціально-психологічних факторів і патологічно зміненого ґрунту, що нерідко деформується в пренатальному періоді.
Для розуміння даних девіацій ми пропонуємо хоча б дуже стисло ознайомитися з видами порушень психосексуального розвитку.
2.3.1. Види порушень психосексуального розвитку
Транссексуалізм
– порушення статевої самосвідомості (аутоідентифікация,) виявляються різними варіантами транссексуалізму – стійке усвідомлення своєї відносності до протилежної статі, незважаючи на правильне (відповідно генетичній статі) формування гонад, урогенитального тракту і вторинних статевих ознак [10].
Транссексуальні особистості одягаються відповідно до психічного відчуття своєї статевої приналежності, що не відповідає соматичній статі, і виявляють прагнення до зміни структури свого тіла.
Трансвестизм
– порушення стереотипу статеворольової поведінки – (відлат. “транс” – через та “вести-ре” одягатись) отримання сексуальної насолоди та задоволення від перевдягання в одяг протилежної статі. Зустрічається майже завжди тільки у чоловіків. На відміну від транссексуалів, які відхиляють свою громадянську стать, трансвестити звичайно не мають щодо цього вагань та не хочуть змінювати свою статеву ідентичність. Саме одяг протилежної статі дає максимум сексуального задоволення, в останній момент вони вдягаються та поводять себе відповідно до своєї статі.
Гомосексуалізм
– порушення психосексуальної орієнтації за статтю об’єкта (від греч. Homós – такий самий),гомоеротизм, сексуальна інверсія, гомофілія, еквісексуалізм – сексуальний потяг до осіб власної статі; жіночий гомосексуалізм має назву “лесбіянство” (від назви острова Лесбос). Однозначного пояснення гомосексуалізму, як і інших сексуальних орієнтацій, немає. В даний час більшість вчених схильні до думки, що гомосексуалізм – це специфічний стиль життя. Він виключений з списку психічних захворювань, оскільки ні по жодному психологічному тесту гомосексуальні індивіди не відрізняються від гетеросексуальних [2].
2.3.1.1. Порушення психосексуальних орієнтацій за об’єктом (що заміщує нормальний об’єкт)
Фетишизм
(ідолізм, сексуальний символізм) – стан, коли статеве збудження викликає будь-який визначений предмет (предмети туалету чи визначені частини тіла), “зведення в культ фетиша, що символізує сексуального партнера і статевий потяг до нього, що супроводжується сексуальним збудженням [5, с.424] “.
Фетишизм зустрічається майже винятково в чоловіків.
Парафілією це стає тільки в тому випадку, якщо символ перетворюється у фетиш, тобто наділяється самостійним існування та захоплює владу над суб’єктом.
Фетишизація частин тіла, якщо вона не заміщає нормального статевого життя, являє собою парафілічні елементи.
Набагато рідше спостерігається ретифизм (фетишизм взуття), пігмаліонізм (монументофілія) – потяг до статуй.
Нарциссизм
(аутоеротизм, аутомоносексуалізм, аутофілія, аутоєрастія) – спрямованість статевого потягу на самого себе, потяг до милування власним тілом (культ свого тіла), що супроводжується статевим збудженням.
“Стан, при якому людина відноситься до власного тіла, як до сексуального об’єкта, тобто милується ним, пестить його до тих пір поки не отримує від цього повної насолоди [9, с. 99]”.
Ексгібіціонізм
– потреба чоловіка (частіше за все) демонструвати свої геніталії людям, які цього не очікують, як правило, жінкам. Це типовий невротичний симптом, за яким стоїть невпевненість у собі, страх перед жінкою; своєрідна форма компенсаторної поведінки та символічної агресії. Дуже важливий момент для ексгібіціоніста – переляк жінки [2].
Вуайеризм
(від франц. “вуар”– смотреть),
міксоскопія, візіонізм, скопофілія (від греч. “скопейн” – дивитись) – потяг до підглядання за статевим актом чи оголеними представниками обраної статі. До скопофілії варто віднести захоплення порнографічними зображеннями, фільмами і т.д.
Підглядання звичайно супроводжується страхом бути “застуканим на гарячому”, це ще більше підсилює статеве збудження і сприяє одержанню яскравого оргазму [2].
У сексологічних довідниках описується ще декілька десятків різних парафілій, але вони зустрічаються більш рідко, тому ми обмежимося лише визначеннями деяких з них: акротомофілія
– потяг до партнера з ампутованою кінцівкою, аутонекрофілія
– уявлення себе трупом; аутопедофілія
– уявлення себе дитиною та потреба, щоб з ним поводились, як з немовлям; копрофілія
– збудження запахом та смаком кала; копрофагія
– поїдання калу; еротична піроманія
– потреба щось підпалювати; еротолалія
– потреба промовляти непристойності; фроттаж
– потреба тертися о сторонню людину у суспільних місцях; клізмофілія
– сексуальне задоволення пов’язане з клізмою; некрофілія
– потяг до трупів; піктофілія
– нестримна потреба дивитись еротичні картинки, фільми та відеокасети; скатофілія
– потреба говорити про сексуальні або непристойні речі з сторонніми людьми; сомнофілія
– потреба ласкати сплячу незнайому людину; телефонна скатофілія
– потреба казати непристойності незнайомій людині по телефону; урофілія
– насолода від смаку та запаху сечі, задоволення від самого процесу сечовипускання; зоосадизм
– спричинення болю тваринам; зоофілія
(зооєрастія, зооеротія, скотоложництво, содомія, бестіализм, бестіофілія) – статевий потяг до тварин і одержання сексуального задоволення в контактах з ними; і т. д. [4, 5].
2.3.1.2. Порушення психосексуальних орієнтацій за віком обєкта
Педофілія
(від грецького "педес" – дитина, "філія" – потяг) – статевий потяг до дітей – зустрічається як серед гетеросексуальних, так і серед гомосексуальних чоловіків. Педофелією називається потяг тільки до допубертатних дітей, молодше 10-11 років. Але інколи педофілами називають також індивідів, яких приваблюють підлітки, що знаходять у процесі дозрівання (11-14 р.)
Потяг до 14-16-річних підліткам називається ефебофілієй
(від грецького “ефеб” – підліток) та психіатричним діагнозом не являється, хоча в більшості країн (і в Україні теж), сексуальні відносини дорослих з особами цього віку законодавчо заборонені.
Педофілія може бути як постійною, коли людину сексуально збуджують тільки нестатевозрілі або у стадії дозрівання діти, так и тимчасовою, замісною, коли преважним партнером є дорослий, але при неможливості або утрудненні сексуального контакту суб’єкт переходить на дітей та підлітків.
Геронтофілія
– статевий потяг до особистостей літнього і старечого віку.
Геронтофіли вибирають партнерів якщо не з числа літніх особистостей, то з числа людей, значно старших за себе. Вони або не отримують сексуального задоволення в контактах з однолітками, або воно буває менш яскравим. Якщо геронтофілія виникає на основі садистських тенденцій, то сексуальна активність пов'язується із згвалтуваннями і катуваннями людей похилого віку, що вимагає судово-психіатричної експертизи. Звичайно геронтофілія виявляється при обстеженні з приводу потягу і незадоволеності в шлюбі як жінок, так і чоловіків [2].
2.3.1.3 Порушення психосексуальних орієнтацій за способом реалізації сексуальних дій
Мазохізм
(від імені австрійського письменника, що вперше описав це відхилення від норми (Захер - Мазох); синоніми – альгоманія, альгофілія, пассивізм) – сатеве перекручення, при якому для досягнення статевого збудження і задоволення необхідно випробувати фізичний біль чи моральне приниження, заподіяні партнером. Це агресія, направлена із зовнішнього світу на себе. У жінок це не стільки невроз, скільки гіпертрофія традиційної моделі фемінінності, як втілення пасивності та залежності. У чоловіків, згідно психоаналізу, це свого роду реактивне утворення: бажання вразити, причинити біль матері, в свою чергу, стає потребою бути покараним жінкою взагалі. У гомосексуальному варіанті ціль доповнюється ще двома ланками: власна мати в уяві стає чоловіком, і виникає потреба в покаранні іншим чоловіком. Більшість фахівців вважає, що чисто фізичний біль не є самоціллю спілкування мазохіста з партнером, а ним керує скоріше бажання підкорятися чужій волі, відчути на собі визначену владу партнера. При мазохізмі ступінь сексуальної залежності від партнера є максимально вираженою. Ця залежність може виявлятися в тім, що людина йде на будь-які поступки, щоб тільки не втратити сексуального партнера, що доставляє тим більше сексуальної насолоди, чим більше домінує, тобто принижує мазохіста.
Проте мазохіст отримує насолоду не від фізичного болю, а від самоприниження і приниження з боку партнера. Але у визначених ситуаціях він прагне інтенсифікувати біль, щоб після цього випробувати насолоду від її відсутності [2].
Садизм
(від імені французького письменника маркіза де Сада (de Sade); синоніми – статеве насильництво, еротичний тиранизм, активна алголагнія), сексуальна девіація, при якій статеве задоволення досягається в процесі заподіяння партнеру фізичного болю чи психічних страждань.
“Садизм полягає в тім, що сексуальна насолода виникає в ситуації, пов'язаній з домінуванням і беззаперечним підпорядкуванням собі партнера, оволодінням ним і підпорядкуванням його в такій мірі, що йому можна навіть заподіювати біль і приниження [4,с.265]”. Панування над людиною, як особлива форма зв'язку з нею, створює садисту почуття задоволення, причому форми панування нерідко бувають як у соціальному, так і в індивідуальному плані вигідними для того, хто підкоряється. Слід зазначити, що прояви садизму можуть мати місце й у жінок, часто сягаючи насолоди від споглядання приниження партнера, що втрачає почуття власної гідності [2].
Садомазохізм
(садизм+мазохізм) – сексуальна девіація у виді сполучення садизму і мазохізму. "Визначені садомазохістські елементи присутні в сексуальних проявах багатьох людей, зміцнюючи нерідко подружній союз, коли один з партнерів одержує при цьому хоч якусь компенсацію в прагненні до влади, яке пригнічується суспільством, а інший одержує насолоду від власної покірності і повної довіри, беззахисності фізичної і психічної [4,с.266]”. Садизм і мазохізм являють собою девіації, що доповнюють одна одну. Вони є вираженням біполярності людини. Обидві ці схильності можуть виявлятися в різному ступені у тої ж самої людини в залежності від періоду життя, зовнішніх обставин і особливостей особистості партнера, з яким девіант знаходиться в партнерському союзі. В обох цих тенденціях, виражених у різній мірі в різних людей, найбільш важливу роль відіграє прагнення до взаємного співіснування, обумовлене труднощами чи неможливістю існування одного без іншого. В такому випадку садистські і мазохістські схильності не тільки не виключають партнерства, але і сприяють зміцненню взаємозв'язку у випадку вдалого підбору партнерської пари, в якій в одного партнера переважають садистські схильності, а в іншого –мазохістські [2].
ВИСНОВКИ
В нашій роботі викладені основні аспекти людської сексуальності, її патологічні психосексуальні спрямованості, психосексуальний розвиток людини, деякі погляди на внутрішній ідеальний образ сексуального партнера та на залежність рівня задоволення стосунками з партнером від ступеня відповідності реального партнера цьому образу.
Знання сексуальних девіацій, викладених в нашій роботі, вміння визначати ступінь відповідності реального партнера внутрішньому ідеальному образу сексуального партнера допоможе психологу-консультанту у виявленні та психологічній корекції цих патологій, може служити антиципацією сексуальних девіацій і профілактичним цілям по запобіганню сексуальних дизгамій.
Між внутрішніми якостями (в нашому випадку – ідеальним образом партнера) з одного боку, та впливом суспільних явищ з другого, дійсно є взаємозв’язок, спрямований на формування нормальної та девіантної сексуальності.
Тобто внутрішні якості людини та зовнішні аспекти суспільства впливають на прояв властивостей особистості.
Але з якої б точки зору ми не розглядали питання ідеального образу, усюди ми знайдемо визнання важливості дитинства, емоційних переживань у ньому на становлення ідеального образу. Також усюди ми знайдемо підтвердження того, наскільки важливу роль відіграє цей образ у сексуальних відносинах.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Имелинский К. Сексология и сексопатология. – М.:Медицина, 1986 г. (11)
2. Кон И.С. Введение в сексологию. – М.: Медицина. – 1988 г.
3. Психологический словарь. Под ред. А. В. Петровского, М.Г. Ярошевского. – М., 1990 г.
4. Сексология: Энциклопедический справочник по сексологии и смежным областям./Белорус Энцикл./. – Мн.: БелЭн, 1993 г. (35)
5. Сексопатология: справочник/Васильченко Г.С., Агаркова Т.Е., Агарков С.Т. и др. Под ред. Васильченко Г.С. – М.: Медицина, 1990 г. (36)
6. Хрипкова А.Г., Колесов Д.В. В семье сын и дочь. – М., 1985 г.
7. Хъелл Л., Зиглер Д. Теории личности. – С.-Пр.: 1997 г.
8. Фрейд З. Введение в психоанализ. Лекции. – М.: «Наука», 1989 г.
9. Фрейд З. Психология сексуальности. – Изд-во Тарсевич С., «Прамеб» Минск, 1993 г.
10. Фрейд З. Художник и фантазирование. – М.: Республика, 1995 г.
11. Фрейд З. Я и Оно. – М.: «Меттэм», 1990 г.
12. Шнабль З. Мужчина и женщина: интимные отношения. – Кишинев, 1990 г.
13. Мастерс У.Г., Джонсон В.Є., Колодин Р.К. Основы сексологии (HUMAN SEXUALITY) Пер. с англ. – М.: Мир, 1998 г.
14. Карнеги Д. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей. – Минск. «Беларусь» 1992 г.
15. Юнг К.Г. Психология бессознательного – М.: «Наука», 1989 г.