Стародавня Греція Рим Середньовіччя 16-17 століття розвиток акушерства

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

„Стародавня Греція, Рим, Середньовіччя, 16-17 століття – розвиток акушерства”

Акушерство (від французького accoucher — народжувати) — найдавніша галузь медичної науки, присвячена ви­вченню фізіологічних і патологічних процесів, що відбуваються в організмі жінки у зв'язку з зачаттям, вагітністю, родами і післяродовим періодом, а та­кож профілактиці патологічних процесів. Акушерство — частина гіне­кології (gyne — жінка, logos — слово, вчення), тобто науки, яка вивчає нор­мальну діяльність жіночого організму, а також профілактику і терапію за­хворювань, пов'язаних з анатомо-фізіологічними особливостями жінки.

У період первіснообщинного ладу жінка народжувала без будь-якої допомоги; іноді їй подавала допомогу старша в сім'ї.

У період рабовласницького ладу по­чалось формування «храмової» медицини і професійного лікування.

Видатним лікарем Стародавньої Гре­ції, «батьком медицини» був Гіппократ (459—377 pp. до нашої ери); матір'ю його була відома акушерка Фенарета.

Гіппократа вважають автором вели­кої праці з медицини, так званого «Гіппократового збірника». У ньому є такі розділи, як «Про природу жінки», «Про жіночі хвороби», «Про безплід­ність».

Уявлення Гіппократа в акушерстві були дуже примітивними. Так, він вва­жав, що роди настають внаслідок не­достатнього живлення плода на дев'я­тому місяці його розвитку; плід почи­нає посилено рухатись, упирається ніжками в дно матки і відкриває мат­ковий зів.

Акушерські уявлення єгипетських лі­карів були більш обгрунтованими, оче­видно, внаслідок вивчення анатомії не на тваринах, а на трупах людей. Так, вони вважали, що причиною патологіч­них родів є неправильна будова таза і хребта, поперечне положення плода, трудне розкриття маткового зіва. Ра­зом з тим вони поділяли погляд Гіп­пократа, що роди при тазовому передлежанні плода не можуть пройти са­мостійно.

Ця помилкова думка трималася в акушерстві протягом тривалого часу й зумовила застосування небезпечних і травматичних плодоруйнуючих опера­цій.

Лікарі Риму і Греції застосовували, крім ембріотомії, зіскоблювання шийки, зондування матки та операцію ке­саревого розтину. Але кесарів розтин застосовували тільки після смерті ма­тері з метою врятування життя дитини.

Акушерську допомогу в Стародавній Русі подавали старші в сім'ї чоловіки; проте були не тільки лікарі-чоловіки, а й лікарі-жінки (наприклад, Євпраксія-Зоя, XII ст.). Але успішний роз­виток науки, в тому числі й медицини, був різко порушений монгольським ігом (1237—1480).

У період феодалізму розвиток аку­шерства різко загальмувався. Далися взнаки гноблення християнської та іс­ламської релігії і пануюче тоді уявлен­ня, що лікарям-чоловікам принизливо і непристойно займатися акушерством. Тільки в окремих творах тих часів зна­йшли відображення нові методи дослідження або знову рекомендувались да­вно забуті операції.

У знаменитому «Каноні лікарської науки» таджицького лікаря Абу Алі Ібн-Сіни (Авіценна —980—1037) є розділи з акушерства та жіночих хво­роб. У них згадуються операції пово­роту плода на голівку, зведення ніж­ки плода, краніо- та ембріотомія.

При виборі операції Ібн-Сіна вва­жав за необхідне враховувати стан здоров'я жінки і можливість перенес­ти операцію.

Період виникнення капіталізму ха­рактеризувався бурхливим

розвитком наук, у тому числі природознавства. На цей час (XVI ст.) припадають глибокі анатомічні дослідження Везалія, Фаллопія, Євстахія, Боталло. Великим досягненням акушерства було впровад­ження в практику Амбруазом Паре (150&—1590) давно забутої операції повороту плода на ніжку, а також від­криття першої в історії повивальної школи при паризькому госпіталі.

XVII і XVIII ст. характеризувалися дальшими успіхами у вивченні аку­шерства. Так, французький акушер Франсуа Морісо (1637—1709) опублі­кував трактат про хвороби вагітних жінок, в якому знайшли відображення не тільки раніше розроблені розділи акушерства, а й його власний досвід. Морісо спростував погляд про, значне розходження лобкового зчленування під ,час родів, про більшу життєздат­ність 7-місячних, дітей, ніж 8-місячних. Він допускав можливість самовільних родів при тазовому передлежанні, рекомендував поворот на ніжку плода, за­пропонував спосіб звільнення голівки.

У XVII ст. Чемберлен винайшов аку­шерські щипці (Англія). Але сім'я Чемберленів тримала в таємниці свій винахід і використовувала його для наживи. Інструмент було виявлено в їх­ньому будинку тільки в XIX ст. Тому винахідником акушерських щипців справедливо вважають нідерландсько­го хірурга й анатома Пальфіна, який у 1723 р. повідомив про свій інстру­мент у Паризькій медичній академії (розд. XXXVI).

До XVIII ст. належать чудові анато­мічні праці: Девентера «Novumlumen» («Новий світ», 1701), у якій вперше було докладно описано загально рівно-мірнозвужений і плоский таз, і Хантера (Гунтер) «Anatomia uteri humani gravidi» («Анатомія людської вагітної матки», 1774). Французький акушер Жан Луї Боделок (1746—1810) запро­понував зовнішнє вимірювання таза, яким користуються і тепер; англій­ський акушер Смеллі (1697—1763) звернув увагу на значення вимірюван­ня діагональної кон'югати таза, описав нормальний механізм родів і його від­хилення при вузьких тазах, сконстру­ював нову модель щипців та «англій­ський» замок до них. Засновником че­ської акушерської школи наприкінці XVIII і на початку XIX ст. був Юнг-ман (1775—1854).

Серед видатних акушерів XVIII ст. видне місце посідав Нестор Максимо­вич Максимович-Амбодик. (1744-1812), якого справедливо називають «батьком російського акушерства». Н. М. Максимович-Амбодик був широ­ко освіченим ученим-енциклопедистом, автором першого великого оригіналь­ного російського посібника з акушерства (в шести частинах) «Искусство повивання, или наука о бабичьем де­ле» (1784—1787). Він був палким пат­ріотом своєї батьківщини, вперше за­провадив викладання акушерства ро­сійською мовою, навчаючи учнів не тільки теоретично і на фантомі, а й у клініці, вперше у Петербурзі наклав акушерські щипці. При веденні родів Н. М. Максимович-Амбодик рекомен­дував обережність, відмовлення від по­спішного застосування акушерських операцій. Треба зазначити, що умови роботи Н. М. Максимовича-Амбодика були дуже важкі: так, його прогресив­ні пропозиції зустрічали вороже, пере­вагу віддавали іноземцям, головним чином німцям, незалежно від їхньої кваліфікації.

Велике значення для розвитку аку­шерської науки мало відкриття в ряді міст (Страсбург - 1728; Берлін - 1751; Москва - 1751; Прага - 1770; Петербург -1771; Париж - 1797) ро­дильних будинків. Але невдовзі після організації їх лікарі натрапили на тяжкі, часто смертельні ускладнення — «родильну гарячку» (післяродовий сепсис). Пандемії цієї «гарячки» бу­ли справжнім лихом родильних бу­динків і в першій половині XIX сто­ліття.