КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Організація діяльності територіальних центрів і органів соціального захисту населення».
Тема:
Аналіз соціальних програм по соціальному захисту населення
Зміст
Вступ
Розділ І. Сутність та методологічні основи програмного регулювання соціальної сфери
1.1 Програмування як інструмент реалізації соціальної політики
1.2 Сутність категорії «державна соціальна програма»
1.3 Методологія розробки державних соціальних програм
1.4 Класифікація соціальних програм
Розділ ІІ. Аналіз та оцінка соціальних програм які впроваджуються органами соціального захисту населення
2.1 Загальні підходи до оцінки ефективності соціальних програм
2.2 Характеристика міських цільових програм які реалізуються в місті Одесі (за перше півріччя 2006 року)
2.3 Порівняльний аналіз міських цільових програм міста Одеси та міста Луганська
Висновки
Література
Додатки
Вступ
Практично всі сучасні розвинені країни світу основними завданнями внутрішньої політики вважають вирішення соціальних проблем та підвищення добробуту населення. Особливої уваги в умовах нашої країни потребує вирішення проблем, пов’язаних з підвищенням загального життєвого рівня, подолання бідності, забезпеченням соціальних гарантій, покращанням здоров’я населення та якості життя.
Умови трансформаційного періоду розвитку України, перехід від колишньої системи, вимагають розробки нових підходів до визначення ролі і місця держави у регулюванні соціально-економічного розвитку, пошук ефективних шляхів і інструментів реалізації соціальної функції держави.
Потребою сьогодення є створення нової системи соціального захисту населення, і держава у цьому процесі має відігравати провідну роль. Дієвим інструментом реалізації соціальної функції держави є соціальні програми
.
Україна на шляху до побудови соціально орієнтованої ринкової економіки має розробити свою теоретико-методологічну базу розробки, аналізу та оцінки державних соціальних програм, яка б враховувала специфічні умови соціально-економічного розвитку країни, відповідала меті забезпечення соціальної справедливості та економічного зростання, базувалась на кращих світових досягненнях у цій сфері.
Таким чином, головною метою
даної курсової роботи є комплексний аналіз теоретичних питань соціального програмування, а також аналіз соціальних програм, які впроваджуються органами соціального захисту населення.
Даною роботою передбачено виконання наступних завдань:
- визначити сутність категорій «соціальна програма»;
- провести аналіз методології розробки соціальних програм;
- визначити класифікацію державних соціальних програм;
- провести аналіз загальних підходів оцінки ефективності соціальних програм;
- охарактеризувати цільові програми які реалізуються у місті Одесі;
- зробити порівняльний аналіз міських цільових програм, які впроваджуються у місті Одесі та у місті Луганську.
Об’єктом
дослідження виступають – державні соціальні програми, які реалізуються органами соціального захисту населення.
Предмет
дослідження: оцінка та порівняльний аналіз державних соціальних програм, які реалізуються органами соціального захисту населення в місті Одесі та місті Луганську.
Гіпотеза
заснована на припущенні про те, що за наявності у держави відповідного інструмента реалізації та оцінки виконання соціальної функції і оптимальному розвитку системи соціального програмування, створюється комплекс необхідних ресурсних умов, який забезпечує підвищення загального життєвого рівня населення, подолання бідності, забезпечення конституційних соціальних гарантій, а також покращання якості життя населення.
В роботі буде використовуватися наступне визначення поняття «державна соціальна програма»:
«Державна соціальна програма являє собою систему взаємопов’язаних дій або заходів, що спрямовані на покращення рівня або якості життя певних контингентів населення, ініціюється державою і базується на перерозподілі коштів у системі державних фінансів».
Розділ І. Сутність та методологічні основи програмного регулювання соціальної сфери
1.1 Програмування як інструмент реалізації соціальної політики
Соціальна політика держави у своїй основі має певний план дій, послідовність тих чи інших заходів. І, таким чином, має існувати інструмент їх реалізації. Таким інструментом може стати програмування економічного і соціального розвитку. Державне економічне програмування також розглядається як форма державного регулювання економіки. «Державне регулювання економіки – це втручання державних органів влади за допомогою різних методів і інструментів у розвиток основних економічних процесів з метою забезпечення позитивних соціально-економічних результатів» [2, 15]. Його завдання полягає у комплексному використанні всіх елементів соціальної та економічної політики держави для досягнення поставленої мети. Програмування передбачає не тільки формулювання цілей, але й визначення матеріальних, фінансових засобів їх реалізації. Об’єктами таких програм можуть бути галузі, регіони, соціальна сфера, наукові дослідження. Зрозуміло, що коли об’єктом програми є соціальна сфера, то мова йде про соціальні програми.
Програмування як інструмент державного регулювання відрізняється від планування меншою жорсткістю, переважно рекомендаційним, а не обов’язковим характером. Якщо плани передбачають обов’язкові для досягнення результати, то програми засновуються на прогнозних оцінках. Програми на відміну від планів не передбачають командно-адміністративних дій по відношенню до окремих господарських одиниць або елементів програми, вони базуються лише на використанні економічних важелів.
У сучасному світі вирізняють два основних види соціальних програм: програми державної допомоги й програми соціального страхування. Тобто, під «соціальною програмою» розуміється перерозподіл доходів на користь тих, хто є надто бідним (державна допомога), або на користь інвалідів, безробітних, пенсіонерів за віком, хворих (соціальне страхування). В цьому разі вона називається соціальною програмою, оскільки має на меті досягнення певного соціального ефекту, спрямована на певний контингент населення і забезпечена необхідними ресурсами.
У Радянському Союзі також діяло цілий ряд соціальних програм у нинішньому їх західному розумінні (програма пенсійного забезпечення, соціальне страхування, програма допомоги сім’ям з дітьми тощо), але по відношенню до них не застосовували термін «програма».
Спільним у цих розуміннях є те, що і ті, і інші являють собою систему взаємопов’язаних заходів, спрямованих на розв’язання тих чи інших соціальних проблем і досягнення певного соціального ефекту для тих груп населення, на які спрямована дія програми.
Дуже близьким за значенням до терміну «програма» є термін «проект».
Проект визначають як «комплекс взаємопов’язаних заходів, розроблених для досягнення певних цілей протягом певного часу при встановлених ресурсних обмеженнях» [11]. Якщо проект спрямований на досягнення соціальних цілей: реформування або удосконалення соціального захисту, охорони здоров’я, освіту тощо, то у цьому разі мова йде про соціальний проект. «Проект» відрізняється від «програми» більшою структурованістю, обов’язковою визначеністю відносно термінів початку та закінчення проекту (програма може мати початок і не мати терміну закінчення, наприклад, постійно діюча програма соціального страхування або житлових субсидій), обмеженістю ресурсів. Проект на відміну від програми має вищий рівень інноваційності.
1.2 Сутність категорії «державна соціальна програма»
Соціальна програма являє собою систему, тобто «сукупність об’єктів та процесів, що називаються компонентами, які є взаємопов’язаними та взаємодіючими між собою і утворюють єдине ціле, якому властиві якості, що не притаманні взятим окремо компонентам, які її складають» [3, 149].
Отже, «соціальну програму» можна визначити як «систему взаємопов’язаних дій або заходів, спрямованих на досягнення певних результатів у соціальній сфері, забезпечену матеріальними та організаційними ресурсами».
Результатами соціальних програм, як правило, є покращення рівня або якості життя певних груп населення.
Як і будь-якому іншому системному об’єкту, «соціальній програмі» притаманні всі його властивості, а саме – цілісність, ієрархічність і інтегративність. Цілісність – це властивість, яка полягає у тому, що зміна будь-якого компоненту системи справляє вплив на всі інші її компоненти і призводить до зміни системи в цілому; і навпаки, будь-які зміни системи відбиваються на всіх її компонентах. Ієрархічність системи полягає у тому, що вона може розглядатися як елемент системи більш високого порядку, а кожний її елемент у свою чергу являє собою систему. І, нарешті, інтегративність являє собою володіння системою, властивостями, які відсутні у її елементів, і навпаки – для елементів притаманні властивості, які відсутні у системи.
Соціальну програму як системний об’єкт можна подати у вигляді схеми (додаток 1
). Входи, або ресурси програми являють собою компоненти, які постачаються із середовища. За допомогою входів здійснюється вплив середовища на програму. Виходи, або кінцевий продукт програми, - це компоненти, які програма передає оточуючому середовищу. За допомогою виходів програма може впливати на середовище.
Кожна соціальна програма виконує свою функцію і має свою ціль. Функція задається системі зовні і показує, яку роль ця система виконує по відношенню до більш загальної системи, до якої вона включена як складова частина поряд з іншими системами, що виступають для неї середовищем.
Соціальна програма, як будь-яка система, має певний склад. Компоненти програми – це окремі програмні дії або заходи. Компоненти програми існують не незалежно, а мають один з одним певні зв’язки. Зв’язки можуть бути зовнішніми або внутрішніми по відношенню до програми. Компоненти програми можуть бути зв’язані між собою безпосередньо або опосередковано – через інші компоненти. Зв’язки разом із компонентами визначають стан і структуру програми. Структуру програми можна визначити як сукупність компонентів та її внутрішніх зв’язків.
Методологічною основою розробки соціальних програм можна назвати метод системного аналізу, який являє собою методологію прийняття рішень. На різних стадіях розробки програм застосовуються процедури ситуаційного аналізу, розробки сценаріїв, економіко-математичного моделювання.
Узагальнюючи чисельні підходи до визначення «програми» та «соціальної програми», для категорії «державна соціальна програма», пропонується таке визначення:
«Державна соціальна програма являє собою систему взаємопов’язаних дій або заходів, що спрямовані на покращення рівня або якості життя певних контингентів населення, ініціюється державою і базується на перерозподілі коштів у системі державних фінансів».
Загальну структурно-організаційну схему будь-якої соціальної програми у вигляді схеми, представленої у додатку 2
.
1.3 Методологія розробки державних соціальних програм
Методологію розробки програм можна розуміти як сукупність найбільш важливих теоретичних принципів і методів, що використовуються у процесі програмування, які забезпечують перехід від пізнання закономірностей розвитку об’єктів програмування до їх використання при регулюванні соціальної сфери.
Методологія розробки програм дозволяє відповісти на такі запитання:
1) якими є цілі розвитку об’єкту програмування;
2) якою має бути послідовність процесу прийняття рішень;
3) яким вимогам мають відповідати програми;
4) які методологічні підходи мають застосовуватись до вирішення певних проблем програмування.
Логіка розробки програм полягає в упорядкованій послідовності, взаємоузгодженості і обґрунтованості процедур програмування.
Можна виділити такі структурні елементи
логіки програмування:
1. Визначення та формулювання цілі або системи цілей, які має досягти суб’єкт програмування;
2. Аналіз вихідного рівня розвитку об’єкту програмування, уточнення його параметрів;
3. Визначення обсягів змісту ресурсів, які будуть потрібні для розробки та впровадження програми;
4. Аналіз можливих проблем та наслідків у результаті впровадження програми.
До принципів
соціального програмування можна віднести:
1. Принцип єдності економіки та політики
Зміст принципу єдності економіки і політики полягає у виконанні вимоги, згідно з яким розробники програм мають виходи з цілей політики, розробленої суб’єктами управління. Розробка та впровадження програм неможливі без наявності політичної волі. Разом з тим програми мають бути узгоджені з економічними можливостями держави.
2. Принцип наукової обґрунтованості та ефективності рішень
Це означає необхідність врахування дії всієї системи законів розвитку суспільства. Розробники програм мають виходити із сутності, змісту і форм проявів економічних законів ринку, а також законів розвитку соціальних відносин. Цей принцип також передбачає глибоке вивчення і практичне використання досягнень сучасної науки, удосконалення інформаційного та методичного забезпечення.
3. Принцип поєднання загальних та локальних інтересів
Цей принцип означає необхідність узгодження інтересів різних класів, соціальних груп, суспільства в цілому за метою уникнення підвищення соціальної напруги у суспільстві.
4. Принцип єдності процесу розробки, можливості виконання, контролю виконання програм
Його зміст полягає у тому, що розробники програм мають в процесі розробки прогнути забезпечити внутрішню узгодженість усіх розділів та показників, точність розрахунків та можливість контролю.
1.4 Класифікація соціальних програм
Класифікувати соціальні програми можна за різними критеріями: спрямованістю, територіальним масштабам, термінам дії, рівнем комплексності.
За спрямованістю програми розділяються на такі види:
- спрямовані на попередження негативних соціальних наслідків будь-яких процесів або явищ (програми соціального страхування);
- спрямовані на подолання негативних соціальних явищ або процесів – програми адресної допомоги, програми житлових субсидій;
- спрямовані на розвиток будь-якої соціальної сфери, або соціальної групи (програма розвитку молоді, або програма, спрямована на покращення здоров’я нації).
Програми попередження
й програми подолання
є переважно універсальними типами, які застосовуються у багатьох країнах світу за схожими схемами. В основному ці програми мають постійний або довготривалий характер і діють на національному рівні. Програми розвитку є специфічними програмами, кожна з них розробляється за своєю схемою. Ці програми мають обмежений термін дії, можуть бути різними за масштабністю.
· За термінами дії: короткострокові (на 1-2 роки), середньострокові (3-5 років), довгострокові (8-10 років та більше), постійно діючи: програма соціального страхування програма адресної допомоги малозабезпеченим верствам, програма допомоги сім’ям з дітьми.
· За масштабністю можна виділити глобальні, регіональні, національні, територіальні програми;
· За рівнем комплексності: спрямовані на вирішення конкретних проблем конкретних категорій населення за допомогою обмежених дій, наприклад, програма безкоштовних обідів для молодших школярів або програма пільгового зубопротезування для пенсіонерів;
· Окремий вид програм складають Державні цільові програми, що являють собою «затверджений нормативно-правовий акт України, цілісний документ, який визначає стратегію розв’язання соціально-економічних, екологічних, науково-технічних, оборонних, національно-культурних та інших проблем загальносуспільного значення і включає комплекс взаємопов’язаних заходів і завдань (цільових проектів), які спрямовані на досягнення конкретних кінцевих цілей, узгоджені за терміном їх виконання в складом виконавців та реалізується повністю або частково за рахунок коштів державного бюджету» [10, 44].
Державні програм також розрізняються за такими складовими:
-Проблема, яку вирішує програм;
-Коло осіб, що охоплюється даною програмою;
-Критерії, за якими визначаються контингенти охоплених;
-Принципи надання допомоги;
-Джерела фінансування програми;
-Керування здійсненням програми.
Можливості поширення програм на населення країни визначаються її економічними можливостями та проблемами, які вона вирішує. Так, програми можуть поширюватися лише на громадян країни чи на всіх її мешканців, на працюючих за наймом чи на всі категорії економічно активного населення, на окремі соціальні групи – бідне населення, сім’ї з дітьми, пенсіонери, інвалід тощо. Зокрема, за умовами програми загальнообов’язкового соціального страхування вона поширюється на всіх працівників незалежно від форми власності та виду діяльності. Програма житлових субсидій охоплює сім’ї, витрати яких на житлово-комунальні послуги перевищують 20% їх сукупного доходу.
Захист окремих осіб або сімей, на яких поширюється дія програми, відбувається одним або кількома методами:
· У формі грошової допомоги, що має відшкодувати частину доходу, втраченого внаслідок похилого віку, інвалідності або смерті; хворобі або пологів; нещасного випадку на виробництві; безробіття, або у випадку збідніння;
· В формі надання соціальних послуг;
· В формі пільг – звільнення (повне або часткове) від оплати транспорту, послуг зв’язку, житлово-комунальних послуг тощо;
· В формі натуральної допомоги – безплатні обіди, забезпечення ліками, одягом тощо.
Фінансування державних соціальних програм здійснюється з таких 3-х джерел:
1) Державний бюджет;
2) Кошти місцевих бюджетів;
3) Державні цільові фонди: Пенсійний фонд; Фонд Чорнобиля; Фонд соціального страхування за тимчасової втрати працездатності; Фонд загальнообов’язкового державного страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Державні цільові фонди знаходяться в розпорядженні центральних і місцевих органів влади. Вони утворюються шляхом відокремлення видатків Державного бюджету на певні цілі, що мають першорядне значення для країни в даний момент та шляхом формування спеціальних фондів, які мають самостійні джерела доходів. Цільові фонди певною мірою доповнюють Державний бюджет, мають строго цільове призначення і на інші цілі не використовуються. Цільові фонди як складова частина фінансів України на сьогоднішній день ще перебуває на стадії становлення.
Система керування реалізацією програми визначається на стадії її розробки. Вона залежить від напрямку програми та її змісту. Чим більш складною та розгалуженою є програма, тим більш складною є схема її керування. Керування державними соціальними програмами як правило закріплюється спеціальними нормативними актами. Основним органом, що керує здійсненням державних соціальних програм в Україні, є Міністерство праці та соціальної політики. «Мінпраці України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпеченням реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, охорони і умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції [7].
Розділ ІІ. Аналіз та оцінка соціальних програм які впроваджуються органами соціального захисту населення
2.1 Загальні підходи до оцінки ефективності соціальних програм
Загальна оцінка будь-якої соціальної програми складається з оцінки окремих її аспектів: організаційного, економічного, соціального, політичного тощо. Отримані часткові оцінки можна поєднати в єдину комплексну або інтегральну оцінку, яка дає змогу однозначно оцінити якість програми.
Детальна розробка програми, наприклад, встановлення чітких критеріїв для участі в ній, може бути важливим чинником успіху всієї програми. Якщо вимоги, що визначають коло осіб, які підпадають, наприклад, під дію програми житлових субсидій надто м’які, значна частка коштів, спрямованих на програму можуть потрапляти у руки тих, хто їх не потребує. До того ж суб’єкти можуть змінювати свою поведінку з метою потрапити під дію програми. І навпаки, надто жорсткі правила можуть призвести до того, що частина тих, хто дійсно потребує допомоги, не будуть її отримувати.
Таким чином, при розробці програми майже завжди постає вибір: або частково виплачувати допомогу тим, хто її не потребує, або частину нужденних залишити без допомоги.
Діючі у світі соціальні програми з різним ступенем ефективності виконують свої функції загалом, завжди бажаним є досягнення максимальної ефективності будь-якої програми або рішення. Але тут постають два принципових питання [6, 158]:
1) яким чином оцінити можливі наслідки дії тієї або іншої соціальної програми?
2) Як зробити вибір між справедливістю та ефективністю програми?
Ефективність будь-якої дії або рішення вимірюється шляхом співвідношення ефекту, або результату до суми витрат, пов’язаних з їх здійсненням. Якщо мова їде про досягнення лише економічної ефективності, то ціллю має бути максимізація ефекту при мінімізації витрат.
Оцінка соціальної ефективності являє собою більш складну справу, оскільки соціальні програми майже ніколи не приносять дохід. Адже вони призначені для громадян, і таким чином, «доход» - це вигоди з точки зору громади або суспільства.
Взагалі, витрати на соціальну сферу деякими спеціалістами розцінюються як тягар на зростанні ефективності ринкового механізму. Єдиною причиною для впровадження соціальної політики вони вважають політичні вимоги лівих, та небезпеку соціального вибуху: « В наш час держава з метою забезпечення соціальної рівноваги, а врешті-решт гарантування соціальної стабільності, суспільно-економічного ладу зобов’язана проводити політику перерозподілу доходів» [14, 33-34].
Аргументами на користь такої думки, по-перше, є те, що в результаті дій щодо перерозподілу доходів на користь бідних можуть бути ліквідовані стимули до праці як для тих хто отримує допомогу, так і для тих, за рахунок кого ця допомога забезпечується. По-друге, вважається, що саме дії щодо перерозподілу доходів, можуть коштувати дорожче ніж ті суми, що припадають на отримувачів допомоги.
На етапі розробки програми порівнюються різні варіанти співвідношення очікуваного соціального ефекту з очікуваними витратами на реалізацію програми. На етапі реалізації програми зіставляються досягнуті результати дій програми з очікуваними.
Для оцінки якості або ефективності будь-якої програми можна використовувати такі підходи:
· Оцінити, чи відбулось покращання ситуації на яку була спрямована програма;
· Оцінити вартість приросту соціального капіталу завдяки покращанню ситуації;
· Оцінити ступень досягнення цілей;
· Оцінити співвідношення результатів та витрат;
· Оцінити суб’єктивну думку осіб, що користуються програмою;
· Оцінити непрямі соціальні та економічні наслідки програми.
Досягнення заданих цілей не вичерпує переліку можливих результатів програми. Після оцінки цілей та завдань програми стає можливою оцінка того, як програма впливає на їх розв’язання. До основних дій можна віднести: створення певного правового середовища, інформаційної бази, заходи державного регулювання ринку праці, державна допомога певним категоріям населення тощо.
Ключовим етапом дослідження є вибір схеми побудови оцінки, тобто підходу до вияву, кількісного виразу та порівняння програмних результатів. Простіша схема забезпечує співвідношення фактичних даних про програму – строки виконання, розмір коштів, що витрачаються, обсяги отриманих послуг і з запланованими. Цей підхід потребує встановлення проміжних цілей і відповідних показників для різних періодів з тим, щоб у ході здійснення неодноразово проводити порівняння і за їх результатами своєчасно виробляти необхідні корегуючи дії.
Можливе використання і більш складних схем [6, 155-157]:
1. Співставлення відповідних показників, що мають бути виміряними в 2-х точках: безпосередньо до початку програми і відразу після її завершення. Використання такої схеми можливе у випадку незначних масштабів програми і короткостроковості, а також стабільності умов.
2. Результати порівнюються з розрахунковими даними про стан програмної області. Зміни, що обумовлені дією програми, оцінюються як різниця між параметрами фактичного стану програмної області і тими показниками, що були б зафіксовані за умови, що програма не була здійснена (прогнозується за даними минулих років). Необхідною умовою є наявність чітко визначеної тенденції у динаміці показників за період, що передує програмі.
3. Відбувається співставлення даних по 2-х сукупностях (географічні регіони, групи населення і т. і.) – тих, що підлягали під дію програми. Ця схема іноді використовується для визначення «позапрограмних чинників». Якщо оцінка показує однакові зміни в обох сукупностях, то це може свідчити про дію не програмних, а будь-яких інших факторів, що потребують окремого вивчення.
4. Схема контрольного експерименту. Це схема, що потребує найбільшого використання коштів.
Специфіка будь-якої схеми полягає в способі співставлення даних. Далі виконується оцінка витрат і результатів програми. Мається на увазі визначення того, наскільки програми задовольняють поставлену мету. Для такої оцінки використовують інформацію про інші програми, методи експертних оцінок, математичне моделювання, експериментальні методи.
Необхідно здійснювати позапрограмний контроль за ходом та результатами виконання програми для того, щоб своєчасно вносити до неї корективи, порівнювати отримані результати з цілями. Це має посилити відповідність за ефективність використання ресурсів.
На макрорівні оцінити ефективність програм можна за допомогою динамічних співставлень показників, що характеризують рівень життя населення:
- Рівень доходів;
- Рівень бідності;
- Глибина бідності;
- Питома вага витрат на харчування у загальних витратах;
- Співвідношення середньої пенсії за середньою заробітною платою;
- Коефіцієнт Джині тощо.
Такі співставлення добре демонструють зміни, що відбулись у рівні добробуту населення за час дії програми, проте, цей метод не дозволяє відокремити ті зміни, які сталися внаслідок дії програми і ті, що відбулися під впливом інших чинників. Тому, ці розрахунки доцільно доповнити показниками, що характеризують зміни у добробуті тільки частини населення, що підпадає під дію програми і зробити їх співставлення з параметрами змін для всього населення.
2.2 Характеристика міських цільових програм які реалізуються в місті Одесі (за перше півріччя 2006 року)
Оцінка ефективності тієї чи іншої програми, поза всім іншим, залежить також від існуючої в той чи інший час системи пріоритетів і політики, що здійснюється на рівні держави. Так політика в умовах бюджетної кризи, як правило, базується на діях щодо стримування видатків. Вирішення цієї проблеми пов’язане з посиленням адресності соціальних програм, і таким чином, вимір їх ефективності містить у собі два аспекти: «горизонтальну» ефективність, тобто надання допомоги всім без виключення нужденним, і «вертикальну», що означає надання допомоги за бідністю це означає надання її тільки бідним верствам населення.
Протягом 1-го півріччя 2006 року Управлінням соціального захисту населення та праці Одеської міської ради реалізовані такі цільові програми [1]:
| Назва програми або зміст заходу | Всього витрати (тис. грн.) | У тому числі за рахунок коштів | Виконано | ||
| Бюджет-них | Залу-чених | кошти | кількість чол. | ||
| 1. Управління соціального захисту населення та праці | |||||
| Всього: | 15230,4 | 15230,4 | - | 6063708 | 64776 |
| 1.1.1 Програма "Дешевий хліб" | 4500 | 4500 | - | 1680576 | 16960 |
| 1.2. Програма надання допомоги у вигляді продуктів харчування та непродовольчих товарів соціально незахищеним верствам населення міста Одеси | 2300 | 2300 | 1128548 | 32833 | |
| 1.3. Програма надання послуг та інших видів допомоги соціально незахищеним верствам населення міста Одеси, всього, у т.ч. | 5050,4 | 5050,4 | 1771991 | 9393 | |
| 1.3.1. допомога на лікування (хірургічні операції); | 500 | 500 | 327611,8 | 80 | |
| 1.3.2. медично-соціальна реабілітація (стоматологічна допомога, зубне протезування та оперативне лікування на очах, надання та ремонт засобів протезування і допоміжних засобів); | 11 10,00 | 1110 | 245898,4 | 96
1 |
|
| 1.3.3. допомога сім'ям загиблих в Афганістані; | 115,2 | 115,2 | - | 112000 | 80 |
| 1.3.4. допомога сім'ям загиблих міліціонерів; | 56 | 56 | - | 47600 | 34 |
| 1.3.5. безоплатне ритуальне поховання учасників бойових дій; | 1500 | 1500 | - | 581232,5 | 697 |
| 1.3.6. послуги бані, пральні; | 52 | 52 | 18385 | 5217 | |
| 1.3.7. послуги культури; | 10 | 10 | 850 | 970 | |
| 1.3.8. адресна грошова допомога: | 192 | 192 | - | 91000 | 1 142 |
| 1.3.9. грошова допомога в особливих випадках; | 1008 | 1008 | - | 340213,3 | 200 |
| 1.3.10. заходи з охорони здоров'я: | 500 | 500 | - | ||
| 1.3.1 1. надання стипендії | |||||
| ім. Свободи | 7,2 | 7,2 | - | 7200 | 12 |
| 1.4. Програма з надання дотацій населенню міста Одеси у сфері житлово-комунальних послуг | 1500 | 1500 | 799712 | 4299 | |
| 1.5. Програма підтримки | |||||
| ветеранів Великої | |||||
| Вітчизняної війни 1941-1945 років та учасників бойових дій, у т.ч. | 1200 | 1200 | 312527,3 | 597 | |
| 1.5.1. реабілітація ветеранів | |||||
| війни в Афганістані; | 98 | 98 | - | 93000 | 160 |
| 1.б. Програма підтримки осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи | 450 | 450 | 347000 | 694 | |
| 1.7. Програма розв'язання пріоритетних соціальних проблем м. Одеси з використанням механізму соціального замовлення, всього, у т.ч. | 230 | 230 | 23353,95 | ||
| 1.7.1. Соціальний захист інвалідів та їх соціально-психологічна реабілітація | 3000 | ||||
| 1.7.2. боротьба з дитячою безпритульністю та бездоглядністю: | 50 | 50 | |||
| 1.7.3. профілактика СНІДу, ВІЛ-інфекції та наркоманії; | 40 | 40 | 6000 | ||
| 1.7.4. сприяння зайнятості та активному довголіттю людей похилого віку | 40 | 40 | 7085 | ||
| 1.7.5. соціальне обслуговування тяжкохворих, у т.ч. на дому та в стаціонарних установах | 60 | 60 | - | 7268,95 | |
В рамках міської цільової програми підтримки ветеранів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, учасників бойових дій на 2006 рік: 306 учасників оборони чи визволення м. Одеси щомісячно отримують стипендію міського голови у розмірі 50 грн. кожний. З початку року виплачено 61200 грн.
Надано адресну допомогу 160 ветеранам війни в Афганістані на суму 93000 грн. 21 учаснику параду Перемоги щомісячно виплачується муніципальна надбавка до пенсії у розмірі 500 грн. Всього з початку року виплачено кошти на суму 63000 грн. Надано матеріальну допомогу 69 ветеранам ВВВ (в особливих випадках) на суму 42832 грн.
Телефонними компаніями міста 41 ветерану ВВВ безкоштовно встановлено домашні телефони. За виконану роботу телефонним компаніям перераховані кошти на суму 52495,25 грн. Всього в рамках програми надана адресна матеріальна допомога 597 ветеранам на суму 312527,25 грн.
В рамках міської цільової програми надання послуг та інших видів допомоги соціально незахищеним верствам населення. Надано грошову
допомогу 36 малозабезпеченим громадянам (в особливих випадках), згідно з розпорядженням міського голови, з початку року на суму 191132,27 грн. Надано грошову допомогу 80 громадянам на лікування (хірургічні операції) на суму 327611,82 грн.
Надано матеріальну допомогу 1142 малозабезпеченим громадянам, згідно з рішення піклувальної ради управління, на суму 91000 грн. Надано матеріальну допомогу 80 сім'ям загиблих в Афганістані на суму 112000 грн. Проведено, згідно розпорядження міського голови, слухопротезування 3-м малозабезпеченим громадянам на суму 27298 грн. Придбано слухові апарати для 170 малозабезпечених громадян на суму 98993 грн.
Надано матеріальну допомогу 34 дітям загиблих працівників органів внутрішніх справ на суму 47600 грн. Стипендію ім. І. Свободи отримали 12 дітей на суму 7200 грн. На оперативне лікування захворювань на очах 22 малозабезпеченим громадянам міста надано допомогу на суму 53817,42 грн. Придбано 766 шт. окулярів на суму 65790 грн.
В рамках програми надані побутові послуги громадянам, які перебувають на обліку в терцентрах міста, а саме: - банні послуги 2484 чол. на суму 9585 грн., - прання білизни 2733 чол. на суму 8800 грн. Придбано для 164 ветеранів війни та малозабезпечених громадян побутову техніку на суму 147881 грн.
Надано послуги культури 970 ветеранам та малозабезпеченим громадянам на суму 850 грн. Перераховано кошти за ритуальні послуги та поховання 697 учасників бойових дій на суму 581232,45 грн. Всього в рамках даної програми надано послуги та інші види допомоги для 9393 соціально незахищених громадян м. Одеси на суму 1771990,96 грн.
В рамках міської цільової програми надання допомоги у вигляді продуктів харчування та непродовольчих товарів: З початку року забезпечено продуктовими наборами 11344 громадян, які перебувають на обліку у територіальних центрах, на суму 319925,1 грн. та продуктовими наборами до свят 9745 чол., на суму 246022,78 грн.
Малозабезпеченим верствам населення, які стоять на обліку в терцентрах, надана допомога безкоштовним гарячим харчуванням, з початку року на суму 562599,93 грн. (1950 чол. – протягом місяця отримують гарячі обіди в 4-х їдальнях добродійної фундації «Ветеран», а також в кафе «Норд», «Академія», «Роял-Піца»). Всього за 6 міс. отримали безкоштовне гаряче харчування 11744 чол. Всього в рамках програми надана допомога у вигляді безкоштовного харчування та продуктових наборів 32833 малозабезпеченим громадянам на суму 1128547,81 грн.
В рамках міської цільової програми «Дешевий хліб»: Надана допомога у вигляді адресної дотації на придбання хлібобулочних виробів з початку року на суму 318770,4 грн.. Отримують дотацію на хліб, згідно соціальних карт, 16960 чол., які обслуговуються структурними підрозділами УСЗНП. Для забезпечення цільового та адресного використання бюджетних коштів, громадянам дотації на придбання хліба надається за допомогою електронних карток «Соціальна карточка одесита» в 63 магазинах міста. Надано цільову дотацію виробникам хлібобулочних виробів м. Одеси, з початку року, на суму 1347654,33 грн.
За технічне обслуговування програми перераховано кошти на суму 14151,5 грн. Всього в рамках програми адресну дотацію на придбання хлібобулочних виробів отримали 16960 чол. В рамках програми перераховано кошти на суму 1680576,23 грн.
В рамках міської цільової програми з надання допомоги населенню м. Одеси у сфері житлово-комунальних послуг на 2006 рік: - здійснено оплату за житлово-комунальні послуги 1383 інвалідам по зору на суму 123019,48 грн. - 1026 працівникам ЖКХ на суму 203620,97 грн. - надано матеріальну допомогу 92 малозабезпеченим громадянам м. Одеси на погашення заборгованості по оплаті за комунальні послуги, згідно рішення комісії Одеської міської ради з аналізу матеріального становища громадян з початку року на суму 114003,83 грн. - надано матеріальну допомогу 9 громадянам, яким більше ніж 100 років на суму 5682,66 грн., а також 4 почесним громадянам м. Одеси на суму 1393,86 грн. Здійснено оплату за житлово-комунальні послуги пільговій категорії населення: - 75 членам сімей працівників міліції, які загинули при виконані службових обов'язків на суму 13641,2 грн. - 964 дітям - інвалідам до 16 років на суму 187626,8 грн. - 645 дітям-сиротам до 18 років на суму 131722 грн. - 101 вдові, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи на суму 19001,2 грн. В рамках програми надано допомогу у сфері житлово-комунальних послуг 4299 чол. пільгової категорії населення на суму 799 712 грн.
Згідно міської цільової програми надання допомоги громадянам, які проживають у м. Одесі та постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: - надано грошову матеріальну допомогу 594 громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи на суму 297 000 грн. - надано матеріальну допомогу 100 вдовам на суму 50000 грн. Всього в рамках програми надана допомога 694 громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи на суму 347 000 грн.
В рамках усіх програм надано допомогу 64776 соціально незахищеним громадянам на суму 6 063 708,2 грн. [1; 8; 9]
Представлені соціальні програми, можна розподілити за наступними ознаками:
За спрямованістю
| Спрямовані на попередження негативних соціальних наслідків будь-яких процесів або явищ (страхові програми тощо)
|
Спрямовані на подолання негативних соціальних явищ або процесів (адресні програми)
|
Спрямовані на розвиток будь-якої соціальної сфери, або соціальної групи (програми розвитку)
|
| Грошова допомога в особливих випадках; страхування | Програма "Дешевий хліб" | Програма розвитку культури; |
| Програма підтримки осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи | Програма надання допомоги у вигляді продуктів харчування та непродовольчих товарів соціально незахищеним верствам населення міста Одеси | Програма розв'язання пріоритетних соціальних проблем м. Одеси з використанням механізму соціального замовлення |
Програма підтримки ветеранів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років та учасників бойових дій |
Програма надання послуг та інших видів допомоги соціально незахищеним верствам населення міста Одеси | Програма сприяння зайнятості та активному довголіттю людей похилого віку |
| Соціальний захист інвалідів та їх соціально-психологічна реабілітація | Допомога на лікування; медично-соціальна реабілітація; послуги бані, пральні | |
| Профілактика СНІДу, ВІЛ-інфекції та наркоманії | Адресна грошова допомога | |
| Боротьба з дитячою безпритульністю та бездоглядністю | Допомога сім'ям загиблих міліціонерів; допомога сім’ям загиблих в Афганістані; | |
| Програма з надання дотацій населенню міста Одеси у сфері житлово-комунальних послуг | ||
| Соціальне обслуговування тяжкохворих, у т.ч. на дому та в стаціонарних установах |
Отже, наведені данні свідчать про те, що політика стримування податків яка впроваджується, відбивається на тому, що в Одеському регіоні проводяться заходи щодо посилення адресності надання допомоги
. Реалізація цільових програм в Одесі за перше півріччя 2006 року відповідно до Основних напрямків соціально-економічного роз витку м. Одеси на 2005-2015 роки, затверджених рішенням Одеської міської ради від 11.10.2004 року № 3156-ІV, націлена на пріоритетними напрямками, зокрема, визначені покращення умов проживання людей, а також гарантований цільовий, адресний соціальний захист населення. В той же час, на обслуговуванні в структурних підрозділах управління соціального захисту населення та праці Одеської міської ради перебувають громадяни, доходи яких дотепер нижчі прожиткового мінімуму. Це, передусім, отримувачі соціальних пенсій, діти-сироти та під опікою, багатодітні та неповні сім’ї з дітьми, інші [4; 5].
Саме ці особи визначенні Законом України “Про соціальні послуги”, як такі, що перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги. З метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, заклади соціального захисту надають їм різні види соціальних послуг [12, 32].
За терміном дії
наведені програми переважно розділяються на довгострокові (на 8-10 років та більше) та постійно діючі, до них відносяться такі міські програми як Програма надання послуг та інших видів допомоги соціально незахищеним верствам населення міста Одеси, Адресна грошова допомога, Програма підтримки ветеранів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років та учасників бойових дій та інші.
За масштабністю
в місті Одесі діють національні та регіональні програми.
За рівнем комплексності
: з всіх представлених програм, на вирішення конкретних проблем конкретних категорій населення за допомогою певних дій націлено 12, що становить майже 52%. Це великий відсоток, яких свідчить про дійсно цвілеве призначення програм, та конкретну направленість, а не допомогу «взагалі», коли дослідити результати та ефективність впровадження набагато складніше.
За методом надання допомоги:
- у формі грошової допомоги – 5 програм (22%);
- у формі надання соціальних послуг – 9 програм (39%);
- у формі пільг та загальних дій, націлених на окрему соціальну категорію, чи сферу – 5 програм (22%);
- у формі натуральної допомоги – 4 програми (17%).
З цього видно, що більша увага надається цільовим програмам у вигляді соціальних послуг, які забезпечують покрашення рівня життя громадян, які потребують подібної допомоги.
Для оцінки та аналізу дії міських цільових програм також важливою составною частиною є суб’єктивна оцінка діючих програм з боку користувачів або клієнтів.
Метод такої оцінки полягає у проведенні соціологічних опитувань клієнтів та потенційних клієнтів програми з метою з’ясування їх думки відносно якості та ефективності тієї допомоги, яка передбачена тією чи іншою програмою. Свідченням неефективності діючої програми у цьому разі можуть бути незадоволеність населення щодо кількості часу, який має витратити людина для того щоб отримати допомогу (територіальна недоступність органів соціального захисту, великі черги), складність процедури отримання (велика кількість документів, що потрібно зібрати, складність отримання довідок), неповагою з боку працівників органів соціального захисту, недостатньою інформацією (відсутність інформації щодо права на отримання допомоги в засобах масової інформації, відсутність можливості отримати консультацію в органах соціального захисту тощо). Нажаль, багато з вище зазначених чинників наявні в процесі реалізації програми, про це свідчать вибіркові опитування, які час-від-часу потрапляють у міські газети, телебачення тощо.
Важливим недоліком реалізації цільових програм є відсутність комплексних моніторингів, які б могли свідчити про ефективність соціальної програми, а також неврахування суб’єктивних оцінок користувачів програмами. Система соціального програмування повинна мати єдиний державний інструментарій оцінювання, який би дозволив спів ставляти результати та статистичні показники отримані в різних регіонах України. Тому що аналіз ефективності цільових програм які впроваджуються в місті Одесі, та в якомусь іншому регіоні неймовірно ускладнюється відсутністю єдиних критеріїв оцінки програм.
Результатами дії багатьох соціальних програм є досягнення більшої тривалості життя, зменшення рівня смертності, захворюваності населення, покращення здоров’я. Такі програми, крім соціального, мають ще й економічний ефект, який полягає у зменшенні втрат виробничого потенціалу, які викликані передчасною смертю громадян, повною або частковою втратою працездатності. Втрати держави через названі причини, а також їх зменшення завдяки дії певних соціальних програм видається можливим оцінити у грошовому виразі. Так чи інакше, при розробці соціальних програм держава вимушена вирішувати цю проблему. Інформація про економічні втрати у зв’язку із втратами здоров’я може бути використана при визначенні обсягів інвестицій в соціальні програми та оцінки економічного ефекту від їх реалізації. За певних обставин необхідно оцінити, чи не є занадто малою віддача від майбутніх витрат, і чи є цілком обґрунтовані подібні додаткові витрати. До того ж обмеженість коштів не дозволяє витрачати їх на малоефективні заходи.
2.3 Порівняльний аналіз міських цільових програм міста Одеси та міста Луганська
Рівень життя населення регіонів України має загальні риси і, водночас, значну регіональну диференціацію. Причинами цього є нерівність потенційних можливостей кожного регіону.
Суттєвий регіональні відмінності спостерігаються майже за всіма основними показниками. Територіальні відмінності у рівні бідності та доходах населення характерні для будь-якої країни, вони є наслідком диспропорцій економічного розвитку. Економічне зростання не може бути одномоментним, воно починається в територіально локалізованих «точках зростання», або центрах з найбільш сприятливими соціально-економічними умовами.
Інформаційною базою для формування ефективних соціальних програм регіонального розвитку, а також для оцінки діючих програм є оцінка досягнутого рівня розвитку регіонів в цілому та за його окремими аспектами на основі статичних показників статистики.
За допомогою міжрегіональних порівнянь рівня людського розвитку в цілому та за його окремими аспектами є можливим визначенням найбільш проблемних регіонів та пріоритетних напрямів політики регіонального розвитку.
Так, до регіонів з високим рівнем людського розвитку належать АРК, Полтавська, Черкаська, Хмельницька, Вінницька області. Середні значення індексу людського розвитку (0,52-0,54) характерні для Київської, Харківської, Тернопільської, Львівської, Чернівецької та Одеської областей. Серед регіонів України з найнижчим рівнем людського розвитку – Донецька, Сумська, Миколаївська, Херсонська та Луганська області [15].
Найбільш проблемним регіоном за станом людського розвитку є Луганська область (27 рейтинг за шкалою інтегрального індексу [16]). Ситуація в регіоні характеризується найгіршими показниками соціального середовища, що пов’язано з високим рівнем захворюваності на так звані «соціальні» хвороби.
Тому, для порівняльного аналізу міських соціальних програм було обране місто Луганськ та місто Одеса, з метою
прослідкувати відмінності в реалізації цільових програм та виявити основні тенденцій регіонального соціального програмування.
За перше півріччя 2006 року в Луганську були введені до дії, а також продовжують неперервано діяти наступні міські цільові програми [15]:
1. Програма реалізації молодіжної політики в Луганську на 2006-2010 роки;
2. Програма профілактики злочинності на 2005 - 2010 роки;
3. Програма "Питна вода Луганщини";
4. Програма запобігання поширенню дитячої бездоглядності на 2005 - 2006 роки;
5. Програма розвитку масового спорту за місцем проживання та у місцях масового відпочинку населення на 2005 - 2006 роки;
6. Програма соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, на 2004 - 2006 роки;
7. Програма "Шкільний автобус" на 2004 - 2010 роки;
8. Програма ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів на 2003 - 2006 роки;
9. Програма відпочинку та оздоровлення дітей на період до 2008 року;
10.Програма розвитку молодіжного житлового кредитування в Луганську на 2002 - 2012 роки;
11.Програма імунопрофілактики населення Луганської області на 2003 - 2006 роки;
12.Регіональна міжгалузева комплексна програма "Здоров'я нації" на 2002 - 2011 роки;
13.Програма "Багатодітні сім'ї";
14.Програма розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя.
Отже, за спрямованістю
дані програми поділяються на:
| Спрямовані на попередження негативних соціальних наслідків будь-яких процесів або явищ (страхові програми тощо)
|
Спрямовані на подолання негативних соціальних явищ або процесів (адресні програми)
|
Спрямовані на розвиток будь-якої соціальної сфери, або соціальної групи (програми розвитку)
|
| Програма профілактики злочинності на 2005 - 2010 роки | Програма "Шкільний автобус" на 2004 - 2010 роки | Програма реалізації молодіжної політики в Луганську на 2006-2010 роки |
| Програма запобігання поширенню дитячої бездоглядності на 2005 - 2006 роки | Програма відпочинку та оздоровлення дітей на період до 2008 року | Програма розвитку масового спорту за місцем проживання та у місцях масового відпочинку населення на 2005 - 2006 роки |
| Програма "Питна вода Луганщини" | Програма "Багатодітні сім'ї" | Програма розвитку молодіжного житлового кредитування в Луганську на 2002 - 2012 роки |
| Програма соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, на 2004 - 2006 роки | Регіональна міжгалузева комплексна програма "Здоров'я нації" на 2002 - 2011 роки | |
| Програма ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів на 2003 - 2006 роки | Програма розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя | |
| Програма імунопрофілактики населення Луганської області на 2003 - 2006 роки |
Співставивши розподіл Одеських (див. п. 2.2) та Луганських програм, можна побачити, що у той час коли в Одесі цільові програми мають переважно адресну направленість, та передбачають конкретні дії, у Луганську переважають програми спрямовані на попередження негативних соціальних наслідків будь-яких процесів або явищ, а також на розвиток якоїсь соціальної сфери чи групи населення.
За терміном дії
програми Луганська переважно розділяються на довгострокові (на 8-10 років та більше) та постійно діючі, а також програми короткострокової дії, наприклад, Програма запобігання поширенню дитячої бездоглядності на 2005 - 2006 роки,Програма соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, на 2004 - 2006 роки та інше. В порівнянні з Одеськими програмами, різниця мало відчутна, але важливим є питання щодо подальшого розвитку цільової сфери по закінченні дії терміну програми.
За масштабністю
в Луганську, як і в Одесі діють національні та регіональні програми.
За рівнем комплексності
: з всіх представлених програм міста Луганська, на вирішення конкретних проблем конкретних категорій населення за допомогою певних дій націлено 6, що становить 43%. Це невелика розбіжність з Одесою, де такий відсоток дорівнює 52%.
За методом надання допомоги:
| Метод допомоги | Одеса (%) | Луганськ (%) | |
| 1.
|
Грошова допомога | 22 | 21 |
| 2.
|
Надання соціальних послуг | 39 | 35 |
| 3.
|
Пільги та загальні дії, націлені на окрему соціальну категорію, чи сферу | 22 | 25 |
| 4.
|
Натуральна допомога | 17 | 19 |
Як видно з таблиці, перше місце в методах надання допомоги і в Одесі, і в Луганську займає надання соціальних послуг. Така тенденція переважно викликана меншою матеріальною витратою на подібні цільові програми.
Таким чином, пріоритетними заходами регіонального соціального програмування як для Одеси, так і для Луганська мають бути заходи щодо покращення розвитку такого методу надання допомоги, як натуральна допомога, а також комплексні заходи щодо розширення напрямів та сфер дії міських цільових програм.
Висновки
Однією з основних функцій сучасної держави є соціальна функція. Держава має відігравати провідну роль у побудові соціально орієнтованого суспільства. Ефективне виконання соціальної функції держави передбачає створення дієвих інструментів для її реалізації, дослідження широкого кола соціально-економічних проблем, взаємозв’язків соціальних процесів. Одним з найбільш ефективних і поширених інструментів реалізації державної соціальної політики є соціальні програми.
Завдання соціального програмування полягає у комплексному використанні всіх елементів соціальної політики для досягнення поставленої мети. Програмування передбачає не тільки формулювання цілей, але й визначення матеріальних, фінансових засобів реалізації.
В результаті узагальнення існуючих підходів до визначення «програми» та «соціальної програми», було з’ясовано і обґрунтоване визначення державної соціальної програми.«Державна соціальна програма являє собою систему взаємопов’язаних дій або заходів, що спрямовані на покращення рівня або якості життя певних контингентів населення, ініціюється державою і базується на перерозподілі коштів у системі державних фінансів».
Методологією розробки державних соціальних програм визначено як органічну єдність: загальної логіки розробки та специфічних методологічних принципів та підходів.
Класифікувати соціальні програми в роботі пропонується за наступним комплексом класифікаційних ознак: спрямованістю, територіальними масштабами, термінам дії, рівнем комплексності.
Зробивши оцінку та порівняльний аналіз соціальних програм, які впроваджуються органами соціального захисту населення міста Одеси та міста Луганська, були отримані наступні висновки:
По-перше
, загальні підходи щодо оцінки ефективності соціальних програм базуються на тому, що загальна оцінка будь-якої програми складається з оцінки окремих її аспектів: організаційного, економічного, соціального, політичного тощо.
По-друге
, тільки використання єдиного, розробленого та перевіреного на практиці методологічного інструментарію дозволяє отримувати об’єктиві оцінки якості та ефективності реалізації державних соціальних програм.
По-третє
, аналіз статистичних даних щодо реалізацій міських цільових програм за перше півріччя 2006 року в місті Одесі довів, що політика стримування податків, яка впроваджується, відбивається на тому, що в Одеському регіоні проводяться заходи щодо посилення адресності надання допомоги.
По-четверте,
порівняльний аналіз міських цільових програм Одеси та Луганська довів, що регіональна оцінка соціально-економічного розвитку є необхідною умовою для створення можливостей ефективного розвитку кожного регіону та забезпечення належного рівня життя для всіх людей, незалежно від місця проживання.
Таким чином, підтверджується гіпотеза роботи про те, що за наявності у держави відповідного інструмента реалізації та оцінки виконання соціальної функції і оптимальному розвитку системи соціального програмування, створюється комплекс необхідних ресурсних умов, який забезпечує підвищення загального життєвого рівня населення, подолання бідності, покращення якості життя населення.
Література
1. Головне управління праці та соціальної політики в одеській області (офіційний веб-сайт) http://gupszn.odessa.gov.ua/
2. Гринькова В. М., Новикова М. М. Державне регулювання економіки: навчальний посібник. – Харків, 2004. – 756 с.
3. Ерохина Е. А. Теория экономического развития: системно-синергетический подход // http://ec-lit.agava.ru
4. Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» від 01.06.2000 р. №1768-ІІІ
5. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. № 875-ХІІ
6. Макарова О. В. Державні соціальні програми: теоретичні аспекти, методика розробки та оцінки: Монографія. – К.: Ліра-К, 2004. – 328 с.
7. Москвин А. И. Методологические и методические основы социально-экономического анализа уровней потребления: научный доклад. – К.: 1996. – 59 с.
8. Одеська обласна державна адміністрація (офіціальний веб-сайт) http://oda.odessa.gov.ua/
9. Официальный сайт города Одессы - http://www.odessa.ua/
10. Прогнозування і розробка Програм: Метод. Посіб./ В.Ф. Бесєдін ті інші; За ред. В.Ф. Бесєдіна. – К.: 2000 – 468 с.
11. Проектний аналіз. – Київ: ТОВ «Видавництво Ліра», 1998 – 368 с.
12. Синчук С. М., Буряк В. Я. Право соціального забезпечення України: Навч. Посіб. / За ред. С. М. Синчук. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. – 306 с.
13. Сирота И. М. Право социального обеспечения в Украине: Учебник. – Изд. пятое, переработанное и дополненное с учетом изменений действующего законодательства. – Харьков: «Одиссей, 2005. – 432 с.
14. Ходов Л. Г. Основы государственной экономической политики: Учебник. – М.: БЕК, 1997. – 278 с.
15. http://irp.lg.ua(Регіональний інформаційний портал "Луганщина")
16. http://www.loga.gov.ua (офіційний сайт Луганської обласної державної адміністрації)
Додаток 1
Системна схема соціальної програми
Додаток 2
Структурно-організаційна схема соціальної програми