РефератыСоциологияГрГромадське суспільство й соціально-трудові відносини

Громадське суспільство й соціально-трудові відносини

ЗМІСТ


Вступ


1.Загальна характеристика соціально-трудових відносин


2. Роль соціально-трудових відносин у розвитку громадянського суспільства


Висновки


Список використаної літератури


Тести


Задача


ВСТУП


Актуальність теми. Складність і неоднозначність економічних, соціальних і політичних перетворень, що відбуваються в Україні, нерідко призводить до критичного рівня стабільності у суспільстві. Тому особливо важливим на даному розвитку країни є пошук ефективних засобів упередження та демократичних способів регулювання суспільних конфліктів, що, як показує світовий досвід, неможливе без становлення розвинутого громадянського суспільства, формування демократичної правової держави, наявності паритетних форм їхньої взаємодії.


Розвиток громадянського суспільства нерозривно пов’язаний із функціонуванням сомоорганізованих груп інтересів, які постають як його інститути. Такими інститутами є профспілки й об’єднання підприємців, що діють у конфліктогенному секторі суспільного життя – сфері соціально-трудових відносин. Спираючись на демократичні методи регулювання одного з найконфліктніших суспільних процесів – розподіл результатів праці, ці найчисленніші організації груп інтересів здійснюють позитивнийвплив на становлення громадянського суспільства й демократизацію держави, допомагають налагодженню ефективного соціального діалогу між ними. Cвітовий досвід свідчить, що провідну роль у цьому процесі відіграє соціальне партнерство як мирний спосіб регулювання відносин між класом найманих працівників і власниками засобів виробництва.


Для України, що стала на шлях побудови демократичного режиму на засадах політичного плюралізму та ринкової економіки важливо культивувати цивілізовані форми відносин між державою та громадянським суспільством, насамперед такими його впливовими групами інтересів як підприємці-власники та наймані працівники, оптимізувати способи їхньої взаємодії між собою та з органами державної влади. Це визначає актуальність для вітчизняної політичної науки проведення комплексного політологічного дослідження світової практики інституціоналізації соціального партнерства та її порівняння з українськими реаліями в контексті становлення громадянського суспільства й еволюції форм його взаємодії з державою.


Метою даного дослідження є вивчення особливостей взаємовпливу громадського суспільства й соціально-трудових відносин.


1.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН


Соціально-трудові відносини визначають становище людини у світі праці, її спосіб життя, оточення, клімат у трудовому колективі, ефективність трудової соціалізації людини. При цьому вони залежать не тільки від трудової поведінки самої людини, але й від безлічі факторів.


Існують основні категорії та поняття, що відбивають процес становлення і розвитку соціально-трудових відносин, їхні основні характеристики і якості. Для того, щоб оцінити реальне розміщення сил у соціально-трудових відносинах, треба чітко визначити мотиви і логіку власне трудової поведінки; зрозуміти сутність і перспективи розвитку нових соціально-трудових відносин, що відповідають новим соціально-економічним умовам України.


Структурними складовими соціально-трудових відносин є суб'єкти і рівні соціально-трудових відносин; предмети соціально-трудових відносин і їхня структура; принципи і типи соціально-трудових відносин: принципи солідарності й субсидіарності; відносини, побудовані за принципом «панування-підпорядкування»; рівноправне партнерство, конфлікт, конфліктне співробітництво, конфліктне суперництво, дискримінація.


Термін «соціально-трудові відносини» ввійшов у науковий обіг і став широко використовуватися недавно.


Його включення в систему понять і категорій економіки праці пов'язане, по-перше, з розвитком наукових і прикладних уявлень про роль людей у розвитку економіки. Етапи в цьому розвитку характеризуються початковим уявленням про людей як спеціальний ресурс («трудові ресурси») і про людину як про суб'єкт суспільного розвитку (що знайшло відображення в понятті «людський фактор»). Наступний ступінь розвитку уявлень про людину, про суб'єкта економічної діяльності, мабуть, припускає використання, головного поняття «індивідуум, особистість». У цьому випадку людина розглядається як багатогранний, багаторолевий суб'єкт соціально-трудових відносин, створення необхідних умов для розвитку якого є завданням найвищої складності.


По-друге, активне включення в обіг категорії «соціально-трудові відносини» обумовлене й тим, що вирішення найважливіших завдань: стабілізації соціально-економічної і політичної ситуації в країні, становлення і розвитку виробництва нового технологічного рівня, значного зниження інфляції і підвищення життєвого рівня населення можливе насамперед на основі співробітництва всіх сил суспільства у проведенні злагодженої політики в сфері соціально-трудових відносин і формуванні ефективної системи захисту інтересів усіх учасників соціально-трудових відносин.


По-третє, становлення соціально-орієнтованої ринкової економіки в нашій країні, забезпечення її нормального функціонування можливе за умови її повноцінної інтеграції у світове господарство, що передбачає оформленість соціально-трудових відносин у країні, розробку механізму їхнього ефективного регулювання та перетворення національної системи соціально-трудових відносин у систему соціально-трудових відносин, визнану світовим співтовариством.


Вихідною науковою базою практичної діяльності в цій сфері є теорія людських відносин, що одержала розвиток у навчанні про потреби людини (Мєйо, Маслоу, Девіс та ін.), її мотивів до праці, теорії трудової поведінки (Ф. Тейлор, Ф.Герцберг та ін.), теорії життєвого циклу (Ф.Модільяні, Р.Брамберг та ін.), у соціології малих груп, теорії комунікації, теорії систем участі працівників у прибутку і т.д.


Визначимо основні категорії і поняття, що дозволяють охарактеризувати соціально-трудові відносини. Соціально-трудові відносини — це об'єктивно існуюча взаємозалежність і взаємодія суб'єктів цих відносин у процесі праці, націлених на регулювання якості трудового життя.


У той же час соціально-трудові відносини, безумовно, суб'єктивовані, тому що вони відбивають суб'єктивно визначені наміри і дії учасників цих відносин, обумовлені усвідомленою ними взаємною залежністю.


Соціально-трудові відносини як система мають дві форми існування. Перша — фактичні соціально-трудові відносини, що функціонують на об'єктивному і суб'єктивному рівнях.


Друга — соціально-трудові правовідносини, що відбивають проекцію фактичних соціально-трудових відносин на інституціональний, законо-давчий, нормотворчий рівень.


У системі соціально-трудових відносин виділяються наступні структурні складові:


- суб’єкти й рівні соціально-трудових відносин;


- предмети соціально-трудових відносин і їхня структура;


- принципи і типи соціально-трудових відносин.


Суб'єктами соціально-трудових відносин можуть бути індивідуум, група індивідуумів, об'єднаних якоюсь системоутворюючою ознакою. У зв'язку з цим соціально-трудові відносини можуть бути індивідуальними, коли з окремим роботодавцем взаємодіє окремий працівник, а також груповими або колективними, коли працівники (роботодавці) взаємодіють між собою. Тобто соціально-трудові відносини можуть підрозділятися на дво-, три- і багатобічні. Як суб'єкт соціально-трудових відносин може виступати організація (підприємство) або їхня група, а також територіальне утворення. Як суб'єкта соціально-трудових відносин світове співтовариство у певних умовах розглядає й окрему державу.


Розглянемо основні характеристики суб'єктів соціально-трудових відносин, характерних для ринкової економіки.


Найманий працівник — це громадянин, який уклав трудовий договір з роботодавцем, керівником підприємства або окремою особою. Цей договір наймання може бути письмовим або усним, але в будь-якому разі він визначає соціально-трудові відносини між його учасниками. Разом з тим найманий працівник, безумовно, є максимально узагальненим поняттям. У ролі найманого працівника як суб'єкта соціально-трудових відносин можуть виступати індивідуум, групи працівників, що розрізняються за власним положенням у соціально-професійній структурі, за спрямованістю інтересів, мотивацією праці та багатьма іншими ознаками.


Основою групових і індивідуальних розходжень виступають вік, стать, стан здоров'я, ступінь освіченості, професійна, посадова, галузева приналежність, які визначають істотні сторони в трудовій поведінці найманого працівника. Особливо вагомим для України фактором формування моделі трудової поведінки найманих працівників є їхнє територіальне розміщення.


Глибокі розходження у трудовій поведінці найманих працівників формують і розходження в рівні загальної і професійної освіченості.


Але в будь-якому випадку найманий працівник повинен мати певні якості, оцінка стану яких може дати реальне уявлення про сутність і зрілість соціально-трудових відносин. Найманий працівник повинен насамперед мати готовність і здатність до особистої участі в соціально-трудових відносинах, мати певну установку на кращі способи участі в цих відносинах.


Розвинені трудові відносини припускають існування інститутів, що виступають від імені найманих працівників і захищають їхні інтереси. Традиційно такими є професійні спілки — масові організації, об'єднують найманих працівників, пов'язаних спільністю соціально-економічних інтересів. Це не виключає можливості існування інших організаційних форм об'єднань найманих працівників.


Роботодавець як суб'єкт соціально-трудових відносин відповідно до міжнародної класифікації статусу в зайнятості — це людина, яка працює самостійно і постійно наймає для роботи одну чи багатьох осіб. Роботодавець звичайно є власником засобів виробництва. Однак у господарській практиці України роботодавцем вважається також керівник у державному секторі економіки, який наймає працівників за договором, наприклад, директор державного заводу, хоча він сам є найманим працівником держави і не володіє засобами виробництва.


Роль держави в соціально-трудових відносинах досліджена багатьма фахівцями (Р.Фрімен, М.Саламон та ін.). Систематизація їхніх поглядів, аналіз практичного досвіду діяльності держави у сфері соціально-трудових відносин показує, що найчастіше держава тут виконує наступні ролі: законодавець, захисник прав, регулювальник, роботодавець.


Рівень реалізації кожної з цих рольових функцій держави, характер їхнього сполучення в кожний конкретний момент часу визначаються історичними, політичними, економічними умовами розвитку. Тому роль держави в соціально-трудових відносинах може істотно змінюватися. Але в будь-якому разі держава як суб'єкт соціально-трудових відносин повинна бути зацікавлена в ефективній самоідентифікації і найманих працівників, і роботодавців, тому що тільки соціально активні наймані працівники і роботодавці можуть бути рівноправними партнерами, досягти соціальної згоди, уникнути екстремізму в трудових відносинах.


Для повноцінного аналізу і регулювання соціально-трудових відносин необхідно ввести поняття «рівень соціально-трудових відносин». Рівень соціально-трудових відносин є похідним від особливостей суб'єктів соціально-трудових відносин, він визначається властивостями соціально-економічного простору, в якому функціонують суб'єкти соціально-трудових відносин. Виділяють такі рівні соціально-трудових відносин: індивідуальний і груповий. При цьому на індивідуальному рівні взаємозалежними суб'єктами соціально-трудових відносин можуть бути: працівник-працівник; працівник-роботодавець; роботодавець-роботодавець. На груповому рівні соціально-трудових відносин виявляються взаємозв'язки між об'єднаннями працівників (професійними спілками) і об'єднаннями роботодавців. Особливим, «змішаним» рівнем соціально-трудових відносин є взаємозв'язки між працівником і державою; роботодавцем і державою. Крім того, соціально-трудові відносини можуть бути виділені на рівні підприємства (організації), галузі, регіону.


2. РОЛЬ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН У РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА


Продуктивна праця у сфері матеріального і нематеріального виробництва — основа економічного зростання, добробуту населення, розвитку конкретної людини та прогресу суспільства в цілому. Саме це визначає нагальну необхідність створення технічних, організаційних, соціальних, економічних умов для такої праці та забезпечення нормальних збалансованих соціально-трудових від­носини між учасниками виробничого процесу (роботодавцями; пра­цівниками; їх суб'єктами та органами).


Роль та важливість праці в розвитку людини та суспільства проявляється в тому, що в процесі праці створюються не лише матеріальні та духовні цінності, призначені задовольняти потреби людей, але і розвиваються самі працівники, набуваючи нових навичок, розкриваючи власні здібності, доповнюючи та збагачуючи знання.


Творча праця сприяє продукуванню нових ідей, вдосконаленню засобів праці, появі прогресивних технологій, нової продукції, матеріалів, енергії, котрі, в свою чергу, створюють нові потреби. Тобто внаслідок трудової діяльності задовольняються потреби людей та відбувається прогрес виробництва, виникають нові потреби та подальше їх задоволення, що надалі впливає на відтворення населення, сприяє підвищенню матеріального та культурного рівня його життя.


Ідеальна схема впливу праці на людину та суспільство може бути представлена як нарис. 2.1.


Отже, сутність праці полягає в тому, що праця — це процес усвідомленої трудової діяльності людини, який здійснюється заради одержання корисного результату і є, з одного боку, процесом взаємодії людини з засобами, предметами праці у межах певної технології та організації, а, з іншого боку, — процесом суспільної взаємодії між людьми.



Рис. 2.1. Роль праці в розвитку людини та суспільства


Значення праці в житті людини і суспільства виявляється у багатьох різноманітних її функціях. Основні з них такі.


Праця є основним, природнім, суспільно визнаним, моральним способом задоволення всіх матеріальних і дуже багатьох духовних потреб як окремої людини, так і людства в цілому.


Праця створює суспільне багатство, пристосовує природні умови для зручності людей, опосередковує, регулює, контролює одержання людиною природних благ.


Праця формує спільноти людей, суспільство загалом і визначає суспільний прогрес. Праця та її результати визнаються суспільством як природна основа соціальної диференці

ації, вони є серцевиною всіх соціальних відносин.


Праця та підготовка до неї стає основною рушійною силою розвитку людини. Створюючи та вдосконалюючи матеріальні й духовні блага, людина набуває знань, трудових навичок, вміння ефективно взаємодіяти з іншими людьми. Праця — це визначальна сфера соціалізації людини в суспільстві.


В праці і завдяки праці люди пізнають як закони свого розвитку, так і закони природи. Інтелектуальна, творча праця відкриває кожній окремій людині та людству загалом шлях до свободи, включаючи свободу від природних небезпек, від хвороб, від матеріальних нестатків.


ВИСНОВКИ


Соціально-трудові відносини визначають становище людини у світі праці, її спосіб життя, оточення, клімат у трудовому колективі, ефективність трудової соціалізації людини. При цьому вони залежать не тільки від трудової поведінки самої людини, але й від безлічі факторів.


Соціально-трудові відносини — це об'єктивно існуюча взаємозалежність і взаємодія суб'єктів цих відносин у процесі праці, націлених на регулювання якості трудового життя.


У той же час соціально-трудові відносини, безумовно, суб'єктивовані, тому що вони відбивають суб'єктивно визначені наміри і дії учасників цих відносин, обумовлені усвідомленою ними взаємною залежністю.


Роль та важливість праці в розвитку людини та суспільства проявляється в тому, що в процесі праці створюються не лише матеріальні та духовні цінності, призначені задовольняти потреби людей, але і розвиваються самі працівники, набуваючи нових навичок, розкриваючи власні здібності, доповнюючи та збагачуючи знання.


Значення праці в житті людини і суспільства виявляється у багатьох різноманітних її функціях. Основні з них такі. Праця є основним, природнім, суспільно визнаним, моральним способом задоволення всіх матеріальних і дуже багатьох духовних потреб як окремої людини, так і людства в цілому. Праця створює суспільне багатство, пристосовує природні умови для зручності людей, опосередковує, регулює, контролює одержання людиною природних благ. Праця формує спільноти людей, суспільство загалом і визначає суспільний прогрес. Праця та її результати визнаються суспіль­ством як природна основа соціальної диференціації, вони є серце­виною всіх соціальних відносин. Праця та підготовка до неї стає основною рушійною силою розвитку людини. Створюючи та вдосконалюючи матеріальні й ду­ховні блага, людина набуває знань, трудових навичок, вміння ефек­тивно взаємодіяти з іншими людьми.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


1. Богиня Д.П., Грішнова О.А.Основи економіки праці: Навч.посібник – К.: Знання – Прес, 2000. – 283 с.


2. Генкин Б.М. Экономика и социология труда. Учебник для вузов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА, 2000. – 392 с.


3. Каліна А.В. Економіка праці: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2004. – 380 с.


4. Махсма М.Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник. К.: Атіка, 2005. – 297 с.


5. Мерзляк А.В., Михайлов Є.П., Корецький М.Х., Михайлова Г.О. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник. –К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 183 с.


ТЕСТИ


1.Свідома доцільна діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, що відбувається під дією зовнішніх стимулів або за внутрішнім спонуканням:


а)виробництво;


б)обмін;


в)праця;


г)ринок праці.


2.До показників характеру праці належать (може бути декілька правильних відповідей):


а)енерговитратність;


б)наявність корисного суспільно визнаного результату;


в)форма власності;


г) ступінь соціальних розходжень у процесі праці;


д) усвідомленість дій.


3.Кількісна характеристика праці проявляється в таких поняттях (може бути декілька правильних відповідей):


а)чисельність зайнятих;


б)складність роботи;


в) професійна специфіка;


г) тривалість робочого дня;


д) інтенсивність праці.


4. Показник руху населення, що розраховується як відношення суми прибулих і вибулих з даної території за рік до середньорічної чисельності населення даної території:


а)коефіцієнт прибуття;


б)коефіцієнт механічного обороту;


в)сальдо міграції;


г)міграційний оборот.


5. Вид руху населення, що характеризується зміною його трудової активності:


а)природний;


б)соціальний;


в) економічний;


г)міграційний.


6. Особи, що припинили пошуки роботи, згідно з вимогами МОП відносяться до:


а)економічно активного населення;


б)безробітних;


в) економічно неактивного населення;


г)зайнятих економічною діяльністю.


7.Ринок праці-це:


а)форма зв’язку між сторонами обміну;


б)інформаційний простір, де взаємодіють продавець і по­купець;


в)агентство з кадрів;


г) сфера працевлаштування в якій взаємодіють покупці і продавці.


8.Попит на ринку праці, який визначається кількістю і структурою робочих місць, що існують в економіці країни - це:


а)поточний попит;


б)сукупний попит;


в)ефективний попит.


9.Згідно сучасних поглядів на ринку праці продається:


а)економічно активне населення;


б)робоча сила;


в) майбутня праця;


г) здатність до праці.


10.В базовій моделі ринку праці залежність попиту на працю від ціни праці визначається дією:


а)ефекту доходу;


б)ефекту масштабу;


в)ефекту заміни.


11.Дія ефекту заміщення спричиняє:


а)обернену залежність попиту на працю від її ціни;


б)пряму залежність попиту на працю від її ціни;


в) зміщення кривої попиту на графіку вліво;


г) зміщення кривої пропозиції на графіку вправо.


12. Ринок праці, що утворюється у зв’язку з переміщенням працівників з однієї посади (роботи) на іншу в межах одного підприємства (по горизонталі й вертикалі) – це:


а)зовнішній ринок праці;


б)внутрішній ринок праці;


в) професійний ринок праці;


г) прихований ринок праці.


13. Вид безробіття, що виникає внаслідок неповоротності ринку праці у зведенні вакантних місць і здобувачів роботи:


а)циклічне;


б)фрикційне;


в) структурне;


г)приховане;


д) застійне.


14.Згідно із законом Оукена щорічний приріст ВНП приблизно на 2,7%:


а)утримує кількість безробітних на постійному рівні;


б)зменшує кількість безробітних на 1%;


в) збільшує кількість безробітних на 1%.


15. Продуктивність праці – це є складова групи показників ефективного використання:


а)живої конкретної праці;


б)уречевленої (минулої) праці;


в) живої та минулої праці.


16.Чи можна зіставити продуктивність праці на хлібопекарному та цукровому підприємствах:


а)так;


б)ні;


17. Виробіток продукції за годину становив 12 деталей.Трудомісткість після впровадження нової технології знизиласяна 20%. Як зміниться продуктивність праці:


а)залишиться незмінною;


б)знизиться на 20%;


в)підвищиться на 25%;


г)підвищиться на 20%.


18. Коли обсяг виробництва продукції збільшується, а витрати праці залишаються незмінними - продуктивність праці:


а)залишиться незмінною;


б)підвищується;


в)знижується.


19. Дати назву методам вимірювання продуктивності праці, які виражені за допомогою формул:


а),


б) ,


в), (вірна відповідь)


г),


20. Найточніший результат при визначенні продуктивності праці, в умовах ринкової економіки, дає використання в розрахунках показника:


а)валової продукції;


б)товарної продукції;


в)реалізованої продукції;


г)нормативно-чистої продукції.


21.Вартість робочої сили - це:


а)ціна робочої сили;


б)розмір видатків наймача на утримання робочої сили;


в)заробітна плата.


22.Ціна робочої сили залежить від:


а)інфляції;


б)кон’юнктури ринку;


в)конкуренції;


г) цінової політики;


д) альтернативної вартості.


23.Грошові доходи населення складаються з (може бути декілька варіантів відповідей):


а)заробітна плата;


б)вартість спожитої продукції, отриманої з підсобного господарства;


в)використання заощаджень, позик;


г) доходи від власності;


д) усі види грошової допомоги.


24.Межа малозабезпеченості формується на основі:


а)ланцюгового методу;


б)інтегрованого методу;


в)експертного методу;


г) нормативно-статистичного методу;


д) аналітичного методу.


25.Розмір прожиткового мінімуму встановлюється:


а)Кабінетом Міністрів України;


б)Міністерством економіки України;


в)Верховною Радою України;


г)Міністерством праці та соціальної політики;


д) на основі референдуму.


26.Мінімальне споживання на нормативно достатньому рівні визначається таким показником як:


а)вартість робочої сили;


б)прожитковий мінімум;


в) мінімальний споживчий бюджет;


г)межа малозабезпечення.


27.Визначити елементи, що входять до складу додаткової заробітної плати: а) винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці; б) винагорода за працю понад установлені норми;в) виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік;г) винагорода за трудові успіхи та винахідливість;д) виплати за особливі умови праці;є) премії за спеціальними системами і положеннями.

28. Система оплати праці, при якійрозмір заробітку встановлюється за виконання всього комплексу робіт із визначенням терміну виконання:


а) погодинна преміальна;


б) непряма відрядна;


в) відрядно-прогресивна;


г) відрядно-преміальна;


д) акордна;


є) акордно-преміальна.


29. Суб’єктами системи соціально-трудових відносин є (може бути декілька відповідей):


а)пенсійні фонди;


б)роботодавець;


в) профспілка;


г)робочі місця;


д) служба зайнятості;


є) найманий працівник.


30. Колективний трудовий спір щодо встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці повинен вирішуватися:


а)трудовим арбітражем;


б)примирною комісією;


в) Національною службою посередництва і примирення.


31. Які із зазначених категорій працівників належать до допоміжних робітників промислово-виробничого персоналу ?


а)робітники їдальні й підсобного господарства;


б)робітники інструментального цеху, складу і транспортного цеху;


в)робітники виробничого цеху;


г)працівники дитячого саду й бази відпочинку.


32. Кількість робочих днів, яка максимально може бути відпрацьована протягом планового періоду – це:


а)ефективний фонд робочого часу;


б)номінальний фонд робочого часу;


в)календарний фонд робочого часу.


33. Показник планування праці, що розраховується як добуток явочної чисельності працівників на коефіцієнт середньооблікового складу – це:


а)змінний фонд робочого часу одного працівника;


б)явочна чисельність працівників у зміну;


в)середньооблікова чисельність працівників.


34. Які вихідні дані необхідні для розрахунку економії чисельності від впровадження комплексних бригад у виробництво (може бути декілька відповідей):


а)базова чисельність персоналу;


б)питома вага робітників у комплексній бригаді;


в)календарна кількість місяців у розрахунковому періоді;


г) кількість видів робіт;


д) індекси змін товарної продукції та трудомісткості.


35. Які вихідні дані необхідні для розрахунку річного фонду оплати праці спеціалістів:


а) чисельність промислово-виробничого персоналу;


б) місячний оклад;


в) годинна тарифна ставка;


г) кількість працівників відповідної групи;


д) кількість місяців у році;


є) норматив затрат праці.


36.Під час розподілу заробітної плати між членами колективу за безтарифної системи оплати праці враховуються (може бути декілька відповідей):


а) кваліфікаційний рівень працівника;


б) стаж роботи працівника;


в) реальний внесок кожного члена бригади в загальні результати діяль­ності;


г) фактично відпрацьований час;


д) час обслуговування робочого місця.


37.Показник, який характеризує купівельну спроможність заробітної плати під впливом змін споживчих цін на товари і послуги і рівня податків й обов’язкових платежів:


а) номінальна заробітна плата;


б)середня заробітна плата;


в) мінімальна заробітна плата;


г) реальна заробітна плата.


38. Показник, який характеризує співвідношення між різними розрядами і показує, у скільки разів рівень складності та оплата праці даної кваліфікації перевищує рівень складності й відповідальності та оплату роботи, віднесеної до першого розряду:


а) тарифний коефіцієнт;


б) тарифна сітка;


в) тарифна ставка;


г) посадовий оклад.


Задача 6. Якщо рівень безробіття становить 9%. Якими темпами має зростати ВВП, щоб знизити рівень безробіття до 7% за 1 рік (за 2 роки).


Згідно Закону Оукена, відповідно до якого при невеликому щорічному зростанні реального ВВП (що не перевищує 2,5 %) рівень безробіття зберігається практично постійним, а при глибшій зміні ВВП 2 % його змін породжують зрушення безробіття у зворотний бік на 1 %.


РОЗВ’ЯЗОК:


Визначаємо темпи зростання ВВП, щоб знизити рівень безробіття до 7% за 1 рік:


Т зростання = 2,5% + 2% + 2% =6,5%


Визначаємо темпи зростання ВВП, щоб знизити рівень безробіття до 7% за 2 роки:


Т зростання = 2,5% + (2% + 2%) /2 =4,5%


Відповідь: 6,5%; 4,5%

Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Громадське суспільство й соціально-трудові відносини

Слов:3268
Символов:30164
Размер:58.91 Кб.