СОЦІОЛОГІЯ – НАУКА ПРО СУСПІЛЬСТВО
План
1.Об’єкт, предмет та суб’єкт соціології
2.Специфіка соціологічного аналізу соціальних явищ та процесів
3.Соціологія та інші науки про суспільство та людину
4.Структура соціологічної системи знання
5.Функції соціології
6.Роль соціології у розвитку українського суспільства та підготовці сучасного фахівця.
7.Методи збору соціологічної інформації
8.Програма соціологічного дослідження
Література
1. Об’єкт, предмет та суб’єкт соціології
Свою назву соціологія отримала завдяки відомому французькому вченому Огюсту Конту. Він утворив її (назву) поєднанням латинського слова societas (суспільство) та грецького logos (вчення). Відбулося це у 30-х роках ХІХ століття.
Суттєвий внесок у виникнення та становлення соціології як самостійної науки зробили англійський вчений Герберт Спенсер, німецькі вчені Карл Маркс, Георг Зіммель та Макс Вебер, французький вчений Еміль Дюркгейм, італійський вчений Вільфредо Парето. Їхню творчість відносять до класичного періоду у розвитку соціології, який припадає на середину ХІХ ст. – 20-ті роки ХХ ст..
Огюст Конт (1798-1857). Засновник позитивізму. Прагнучи точно визначити місце соціології в людському пізнанні, створив класифікацію наук, в якій кожна наступна наука досліджує більш складні явища. У цій класифікації наукою, що вивчає найбільш конкретні, а тому і найбільш складні явища, є соціологія. Центральні категорії у творчості: соціальний організм, соціальна статика, соціальна динаміка
Герберт Спенсер (1820-1903). Сформулював принципи соціальної еволюції; наполягав на тому, що універсальні закони функціонування і розвитку живих систем необхідно поширювати на соціальне життя.
Карл Маркс (1818-1883). Побудував теорію класів. Є родоначальником конфліктологічної традиції в соціології. Центральні категорії у творчості: продуктивні сили, виробничі відносини, базис і надбудова, буття і свідомість. суспільно-економічна формація, буржуазія і пролетаріат.
Еміль Дюркгейм (1857-1917). Методологію наукового дослідження Е. Дюркгейма називають соціологізмом. Предметом соціології вважав соціальні факти. Вважав, що суспільний розділ праці призводить до виникнення органічної солідарності. Центральні категорії у творчості: суспільний розподіл праці, соціальна солідарність, механічна солідарність, органічна солідарність, норма та патологія, аномія, самогубство. Аномія, за Е. Дюркгеймом, це суспільне становище, яке характеризується дезорганізацією, руйнуванням системи цінностей, протиріччям між декларованими цілями та неможливістю їх реалізації для більшості населення.
Макс Вебер (1864-1920). Автор концепції розуміючої соціології, теорії соціальної дії. Центральні категорії у творчості: ідеальний тип, соціальна дія, цілераціональна дія, ціннісно-раціональна дія тощо.
Виникнення соціології стало можливим завдяки всьому попередньому розвитку соціального знання.
Соціокультурними передумовами, що викликали до життя нову науку, стали зміни, які відбулися у політичному, економічному та інтелектуальному житті Європи ХVІІІ – ХІХ ст..
Об’єктом соціології є суспільство (об’єкт науки – це реальність (природа, суспільство, людина), на яку спрямований процес дослідження). З огляду на те, що сучасна соціологія досліджує не тільки суспільство, але й особистість, більш коректно, на наш погляд, називати цю науку суспільно-гуманітарною (чи соціогуманітарною).
Проте визначення об’єкту науки недостатньо для того, щоб побачити її специфіку, відрізнити від інших наук. Для цього перш за все необхідно виокремити її предмет, тобто ті складові об’єкту (зв’язки, відношення тощо), які й підлягають вивченню саме цією галуззю наукового знання. Отже, саме своїм предметом одна наука відрізняється від іншої.
Протягом розвитку соціології як самостійної науки уявлення вчених про її предмет змінювались. У різні часи та у різних соціокультурних умовах існували суттєві відмінності у розумінні предметного поля соціологічної науки. Дискусія щодо предмету соціології тривають у наукових колах і дотепер. Учасники дискусії, по-різному визначаючи предмет соціології, акцентують увагу на різних елементах суспільного життя.
Даний факт обумовлений перш за все трансформацією об’єкта соціології – суспільства, а саме появою та розвитком нових закономірностей, механізмів та проблем суспільного життя. Як підкреслює російський соціолог В.О. Ядов, предмет будь-якої науки не може бути стабільним, “він знаходиться у постійному русі, розвитку, як і сам процес пізнання. Його рух залежить від двох вирішальних факторів: прогресу самого наукового знання, з одного боку, та потреб суспільства , що змінюється, соціального запиту, з іншого”.
В історії соціології у визначенні її предметного поля найбільш виразно виявились дві тенденції:
1.Визначення соціології як науки, що досліджує цілісність суспільного організму як соціально-культурної системи. Ця тенденція більшою мірою притаманна класичній європейській соціології, яку частіше визначають як предметно-орієнтовану науку.
2.Підхід до соціології як до науки про масовидні соціальні процеси та масову поведінку. Друга тенденція характеризує розвиток американської соціології як проблемно-орієнтованої поведінкової науки.
У вітчизняній науці використовується таке визначення предметного поля соціології: соціологія – це наука, яка вивчає процеси цілісного розвитку суспільства та механізми його функціонування на рівні взаємодії між різними елементами соціальної структури: соціальними групами, соціальними інститутами, особистостями.
Щодо такого поняття, як суб’єкт соціології, то ним є спеціаліст-соціолог, який має відповідну фахову підготовку та здійснює дослідницьку соціологічну діяльність, націлену чи то на подальший розвиток самої науки соціології (соціолог-теоретик), чи то на пізнання реальних соціальних проблем з метою їх ефективного вирішення (соціолог-практик). Проте розподіл соціологів-фахівців на теоретиків та практиків має умовний характер, адже неможливо розвивати теорію без знання реальних соціальних фактів, так само неможливо досліджувати останні (соціальні факти), не спираючись на певну теоретичну модель.
Сьогодні підготовку фахівців-соціологів здійснюють у вищих навчальних закладах Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Львова, Луганська та інших вузівських центрах країни.
Зазвичай першим суб’єктом соціології як самостійної науки називають французького вченого О. Конта. Серед вітчизняних дослідників, діяльність яких на початку 60-х років ХХ сторіччя сприяла становленню соціологічної науки в Україні, треба перш за все зазначити таких вчених, як Л.В. Сохань, О.О. Якуба. І.М. Попова , В.П. Чорноволенко, В.І. Волович, В.Л. Оссовський, В.Є. Хмелько, В.І. Паніотто та інші.
2. Специфіка соціологічного аналізу соціальних явищ та процесів
Про соціологію часто кажуть як про своєрідну спробу суспільства здійснити самопізнання та самоаналіз. Мабуть, немає такої сфери життя сучасного соціуму, яка не була б у полі зору соціологічної науки
Специфічний для соціології кут зору, який відрізняє її від інших суспільних наук, полягає у наступному:
1.Це системний, комплексний підхід до аналізу соціальних явищ та процесів. Він полягає у тому, що соціолог, розглядає суспільство як складну систему, елементи якої постійно взаємодіють один з одним. Досліджуючи той чи інший соціальний феномен, фахівець-соціолог повинен враховувати весь комплекс чинників, які обумовлюють його виникнення та функціонування, а саме: економічні, політичні, правові, моральні, релігійні, етнічні, психологічні, демографічні, побутові, глобальні та регіональні фактори тощо. Невипадково говорять про те, що соціологія – це системний погляд на суспільство, на соціальний світ, у якому все знаходиться у тісному взаємозв’язку та взаємозалежності.
2.Специфіка соціологічного аналізу визначається так званим діяльнісним підходом. Сутність цього підходу полягає у наступному. Оскільки саме діяльність людей створює всі феномени соціального, суспільство в цілому та його окремі структури, оскільки саме в діяльності, міжособистісній взаємодії проявляються закономірності суспільного розвитку, виявляючи їх, соціологи завжди звертаються до аналізу діяльності тих чи інших соціальних груп та особистості. При цьому вони досліджують внутрішні та зовнішні детермінанти цієї діяльності, тобто суб’єктивні та об’єктивні фактори, що її зумовлюють. Крім того соціологи вивчають масштаби, форми та різновиди, цілі, спрямованість, результативність діяльності.
3.Специфічною особливістю соціологічного пізнання соціальної реальності є використання кількісного, якісного та імовірнісного аналізу.
4.Важливою характеристикою соціологічного вивчення суспільства є погляд на нього як на соціокультурну систему. Як підкреслював видатний американський соціолог російського походження П.Сорокін, соціологічне дослідження – це завжди соціокультурний аналіз, бо будь-яке вивчення соціальної взаємодії обов’язково передбачає аналіз її культурної складової і, навпаки, вивчення тих чи інших культурних феноменів неможливе без урахування їх соціальної обумовленості.
Отже, специфіка соціологічного аналізу полягає:
· у його системності, комплексності;
· у використанні діяльнісного підходу;
· у застосуванні кількісного, якісного та імовірнісного аналізу;
· у дослідженні суспільних явищ як соціокультурних феноменів.
Саме цими особливостями соціологія відрізняється від інших соціогуманітарних наук, з якими вона перш за все пов’язана спільним об’єктом.
3. Соціологія та інші науки про суспільство і людину
Маючи спільний об’єкт дослідження з усіма соціогуманітарними науками (суспільство та людину), соціологія розв’язує свої власні завдання притаманними їй специфічними способами. Зазвичай найбільш близьким до соціології називають такі галузі науки, як соціальна психологія та соціальна антропологія. Іноді дуже важко провести „демаркаційну лінію” між предметними полями соціології та цих наук. Проте зробити це можливо. Так, предметом соціальної психології виступають свідомість та поведінка індивіда, обумовлені взаємодією з іншими людьми, впливом певної соціальної групи, а також особливості самих цих груп.
На відміну від соціологів, які досліджують суспільства з розвинутими індустріальними культурами та інституціоналізованою взаємодією, соціальні антропологи вивчають локальні, відносно прості, доіндустріальні культури та суспільства (племена, інші спільноти давньої людини), що збереглися у деяких народностей до сих пір.
Тісний зв’язок існує у соціології та історії. Історія вивчає унікальні, неповторні у часі та просторі соціальні явища, соціологія зосереджує увагу на властивостях суспільної взаємодії, які повторюються у часі та просторі, є спільними для всіх соціокультурних явищ, або для конкретних видів соціокультурних феноменів (наприклад, для всіх родин чи всіх націй, для всіх революцій чи війн, для всіх релігій тощо).
Соціологія пов’язана з такими науками, як економіка, політологія, право, релігієзнавство тощо. Але вони на відміну від соціології досліджують лише одну сферу суспільного життя (економіка – економічні відносини, політологія – політичні відносини, правознавство – правові і т.д.). Соціологія ж вивчає "родову ознаку соціальних явищ, яка виникає практично в усіх соціальних процесах, нехай то будуть економічні, політичні, творчі, релігійні, філософські в їх взаємозв’язках один з одним” (П. Сорокін).
Ще одна відмінність соціології від зазначених вище наук полягає у суттєвих розбіжностях у їх трактуванні природи людини та взаємозв’язку між різноманітними соціальними явищами. Так, на відміну від економіки, яка проголошує існування homo economicus як суто економічної істоти, керованої лише економічними інтересами, з чого випливає, що економічні явища ізольовані від інших соціокультурних феноменів (релігійних, правових, політичних, моральних тощо),соціологія розглядає людину як багатогранну істоту – економічну, політичну, релігійну, естетичну, моральну, що відрізняється безперервною взаємодією всіх цих аспектів. Відповідно, кожне суспільне явище, як вже зазначалось, досліджується соціологією у взаємозв’язку та взаємозалежності від інших суспільних явищ.
Проте соціологія активно використовує у своїх дослідженнях досягнення інших наук про суспільство та людину насамперед таких, як демографія, антропологія, психологія, статистика, політологія, економічні, правові науки та інші. Водночас, в цих науках все більш поширюється застосування соціологічних методів дослідження, що свідчить про своєрідну „соціологізацію” сучасного наукового знання.
4. Структура соціологічної системи знання
Сучасна соціологія має складну структуру.
Існують різні підходи та критерії виокремлення тих чи тих елементів цієї структури.
З огляду на можливості використання соціологічного знання чи то у вирішенні конкретних соціальних проблем, чи то для розвитку самої соціологічної науки, її теорії та методології можна виділити прикладну і фундаментальну соціологію.
Головним завданням прикладної соціології є вивчення актуальних проблем життєдіяльності суспільства з метою пошуку оптимальних варіантів їх вирішення. Специфічною особливістю прикладної соціології є дослідження конкретних соціальних явищ, концентрація уваги на тих компонентах соціальної системи, які безпосередньо пов’язані з людиною, впливають на її діяльність.
На відміну від прикладної соціології метою і завданням фундаментальної соціології є побудова і вдосконалення основ самої соціологічної науки, збагачення її теорії та методології.
Зазначимо, що розподіл соціології на фундаментальну та прикладну має умовний характер, бо кожна з них безпосередньо чи опосередковано робить певний внесок у вирішення як наукових, так і практичних задач.
В залежності від специфіки соціологічного знання та рівня його абстракції розрізняють теоретичну та емпіричну соціологію.
Емпіричною називають соціологію, орієнтовану на збір та аналіз різноманітних соціальних даних, які здійснюються за допомогою специфічних методів (кількісних чи якісних), методик та технік соціологічного дослідження.
Теоретична соціологія – це сукупність наукових тверджень, ідей, гіпотез, концептуальних підходів, напрямів, течій, „напрацьованих” класиками соціологічного знання та сучасними вченими для осмислення соціокультурної реальності у певному часово-просторовому континуумі.
| ТЕОРЕТИЧНА СОЦІОЛОГІЯ | |||
МАКРОСОЦІОЛОГІЯ |
МІКРОСОЦІОЛОГІЯ |
||
Теорія соціального обміну (Дж. Хоманс, П. Блау, Р. Емерсон) |
|||
Структурний функціоналізм (Т.Парсонс ,Р. Мертон) |
|||
Психоаналітичні теорії (З. Фройд, Е. Фромм) |
|||
Теорія соціального конфлікту (К. Маркс, Г. Зіммель, Л. Козер, Р. Дарендорф) |
Символічний інтеракціонізм (Дж.-Г. Мід, Г. Блумер, А. Роуз, Г. Стоун) |
||
| Феноменологічна соціологія (А.Щюц) | |||
Етнометодологія (Г. Гарфінкель) |
|||
Сучасну теоретичну соціологію складають макро- та мікросоціологічні теорії.
Макросоціологічні теорії – це дослідження суспільства, виявлення закономірностей становлення та розвитку соціальних систем, які виходять з аналізу великих спільнот (соціальних груп, страт, націй тощо). Згідно з макросоціологічним підходом різні мікропрояви і процеси (поведінка особистості, міжособистісні відносини тощо) розглядаються під кутом зору закономірностей макрорівня.
Протилежна пізнавальна орієнтація притаманна мікросоціологічним теоріям, в межах яких здійснюється аналіз „мікрооб’єктів”: міжособистісних взаємодій, стосунків, комунікативних зв’язків у малих групах, поведінки особистості, окремих соціальних явищ, процесів тощо. В основу мікросоціологічного аналізу покладено дослідження повсякденної взаємодії людей. З цих позицій макросоціологічні явища розглядаються представниками мікросоціології як неправомірні абстракції, реальність яких неможливо довести емпірично.
Крім зазначених вище елементів структури соціологічного знання в сучасній соціології виділяються три рівні аналізу суспільства: вищій, середній та нижчий.
1.Вищій рівень складають загальносоціологічні теорії, які розкривають універсальні закономірності та принципи становлення та розвитку різноманітних соціальних систем
2.Середній рівень складають спеціальні соціологічні теорії (теорії середнього рівня), які виходячи з положень загальносоціологічних теорій, а також з узагальнення емпіричної інформації, досліджують окремі соціальні спільноти та сфери людської життєдіяльності (соціологія сім’ї, соціологія молоді, соціологія освіти, соціологія права, соціологія менеджменту, економічна соціологія, політична соціологія та ін.)
3.Нижчий рівень займають емпіричні соціологічні дослідження, які за допомогою спеціальних методів аналізу (кількісних та якісних) встановлюють та узагальнюють соціальні факти, фіксують різноманітні дії, поведінку, погляди, потреби, інтереси, мотиви людей, соціальних спільнот і груп
Виділення різних рівнів соціологічного знання обумовлено різною мірою загальності одиниць соціологічного аналізу. Найбільша міра загальності притаманна загальносоціологічним теоріям, які аналізують суспільство в цілому та його головні структурні одиниці.
Іншою мірою узагальнення характеризуються теорії середнього рівня або спеціальні соціологічні теорії, які аналізують окремі сфери суспільного життя, його різноманітні феномени. Поняття ”теорії середнього рівня” було запропоновано американським соціологом Р. Мертоном. Головним призначенням цих теорій, за його думкою, є „посередництво” між загальносоціологічними теоріями, які відрізняються високим рівнем абстракції, та емпіричними соціологічними дослідженнями.
Емпіричним соціологічним дослідженням притаманна найменша міра абстрактності, бо соціологічні дослідження фіксують конкретні соціальні факти.
Всі рівні соціологічного знання тісно пов’язані між собою.
5. Функції соціології
Взаємозв’язок між соціологією та суспільством перш за все обумовлено тим, що соціологія, як і кожна наука, - це суспільне явище, тому їй притаманні риси того суспільства, в якому вона розвивається. Водночас соціологія впливає на суспільство, в тому числі змінюючи його.
Отже, соціологія великою мірою залежить від суспільства, від того, що в ньому відбувається, вона виникла лише за певних суспільних умов. При цьому сучасне соціологічне знання виконує важливі функції, спрямовані на пізнання та удосконалення суспільства.
Визначаючи функції соціології, треба брати до уваги специфічні особливості конкретного суспільства на певному етапі його розвитку. З огляду на це можна виокремити наступні функції сучасної української соціології:
· теоретико-пізнавальна: полягає у нарощуванні фундаментального знання щодо структури та функціонування суспільства в цілому та його окремих елементів;
· практична: її реалізація передбачає взаємодію соціології з владними органами і полягає у сприянні ефективному керівництву соціальними процесами завдяки надання цим органам об’єктивної соціологічної інформації щодо реального становища суспільства;
· громадянська: пов’язана з формуванням громадянського суспільства в Україні; полягає у методично надійному, доступному широкому загалу і регулярному інформуванні суспільства про сутність процесів, які в ньому відбуваються, їх причини та результати.
Кожна із цих функцій може мати у своєму складі завдання, які її конкретизують.
Так, внутрішньою складовою теоретико-пізнавальної функції зазвичай визначають так звану прогностичну функцію, покликану на підставі наукового (соціологічного) аналізу минулого суспільства та його сучасності формулювати можливі варіанти розвитку суспільства у майбутньому.
Активна роль соціології у суспільстві, на думку сучасного англійського соціолога Е. Гідденса, передусім, виражається в тому, що соціологія обов’язково передбачає соціальну критику. Це також, на наш погляд, треба розглядати як завдання, що вирішується у межах теоретико-пізнавальної функції соціології.
Щодо практичної функції соціології, то вона реалізується, в тому числі, завдяки так званій соціально-інженерній діяльності, в процесі якої наукове (соціологічне) знання трансформується безпосередньо у перетворювально-практичну діяльність. Необхідними елементами соціально-інженерної діяльності виступають соціальне проектування та соціальні технології.Перший з них (соціальне проектування) - це ґрунтована на науковому (соціологічному) знанні діяльність щодо створення образу майбутнього об’єкта. Таким об’єктом у соціальному проектуванні є ті стани суспільних явищ і процесів, яких передбачається досягти.
Соціальна технологія – це визначення науково обґрунтованих засобів реалізації образу майбутнього суспільного стану. За концепцією К. Поппера, соціальна технологія – це засіб застосування теоретичних висновків соціології у практичних цілях. Соціальна технологія безпосередньо пов’язана з соціальним проектуванням, яке не тільки створює образ майбутнього об’єкта, але й прораховує принципову можливість його досягнення. Соціальна технологія визначає засоби досягнення бажаного стану об’єкт
Реалізація громадянської функції соціології, спрямованої на створення в Україні громадянського суспільства, як одну з головних умов цього процесу передбачає формування та розвиток соціологічного мислення різних верств населення, окремої особистості. При цьому під соціологічним мисленням розуміють здатність індивіда (чи соціальної групи) адекватно оцінювати свою діяльність у різноманітних сферах особистого і суспільного життя (економічній, політичній, правовій, моральній, ідеологічній, сімейно-побутовій тощо), а також передбачати її результати та наслідки як для особистісного, так і для суспільного розвитку. Успіх формування соціологічного мислення залежить від того, наскільки оперативно, повно та об’єктивно йде процес розповсюдження даних емпіричних досліджень щодо реального стану українського суспільства, ефективності реалізації внутрішньої, в тому числі соціальної політики владними органами різних рівнів; можливостей та конкретних результатів участі тих чи інших соціальних груп або окремих громадян у реформуванні суспільних відносин. Отже, за сучасних умов, як ніколи актуалізується інформаційна функція соціології як складова Ії громадянської функції.
6. Роль соціології у розвитку українського суспільства та у підготовці сучасного фахівця
Як підкреслював відомий французький соціолог Е. Дюркгейм, соціологія не була б варта уваги, коли б не дозволяла удосконалити суспільство.Переоцінити значущість соціології у пізнанні трансформаційних процесів, які відбуваються в сучасній Україні важко, проте у подальшому її роль у реформуванні нашого суспільства, його удосконаленні, безперечно, повинна збільшуватись. Необхідність цього обумовлена багатьма причинами. Насамперед нагальною потребою у науковому (в тому числі і перш за все соціологічному) обґрунтуванні реформ, що здійснюються у країні. Це передбачає всебічний аналіз та прогнозування можливих соціальних наслідків тих чи інших економічних, політичних, правових і т. ін. нововведень, їх впливу на соціальне самопочуття населення , його матеріальне становище, настрої, протесну поведінку тощо.
Зростання ролі та значення соціальної сфери життя суспільства зумовлює необхідність „втручання соціології” у розробку соціальної політики української держави. При цьому мова йде не лише про соціально орієнтовану економіку та певну систему соціального захисту населення, але й про потребу розгаллуження такої сфери діяльності держави та суспільства, як соціальна робота. Безперечно, що соціальна робота – це галузь, яка має бути заснована саме на соціологічному баченні соціальніх процесів та проблем, в т.ч. запитів та потреб різних прошарків суспільства та окремої особистості.
Нарешті, як вже підкреслювалося,соціологія має велике значення для становлення в Україні громадського суспільства та правової держави. Перш за все це повязано з формуванням у нашій країні інституту громадської думки. Його становлення є, з одного боку, наслідком розвитку соціології, активізації соціологічних досліджень різноманітних проблем сучасного суспільства, з іншого – зростаючої (в т.ч. під впливом соціології) громадянської самосвідомості населення.
Звертання соціології (в межах масштабних соціологічних досліджень) до аналізу трансформації ціннісних орієнтацій різних верств населення, динаміки політичних преференцій, соціального статусу, можливостей соціальної мобільності тощо не тільки надає дослідникам та суспільству інформацію про певний стан суспільної свідомості та поведінки, але й помітно впливає на ці самі свідомість та повідінку самим фактом такого звертання. У цьому сенсі деякі вчені, наприклад відомий російський соціолог В.А. Ядов, говорять про ідеологічний вплив соціології, тобто ії спроможність завдяки проведенню досліджень та інформуванню населенння про їх результати змінювати ціннісні орієнтири та мотивацію його (населення) поведінки.
У підготовці майбутніх фахівців все більшого значення набуває їх озброєння соціологічними знаннями. Сьогодні навчальні курси з основ соціології та деяких спеціальних соціологічних дісциплін (соціологія медицини – у медичних вузах, соціологія права – у юридичних, єкономічна соціологія – на єкономічних факультетах та вузах тощо) є невід’ємною складовою профессійної підготовки майбутніх фахівців у будь-якій галузі. Це допомагає студентській молоді не тільки оволодіти широким колом теоретичних питань (що таке суспільство, які рушійні сили його розвитку, як виникають певні елементи соціальної структури тощо), але й осягнути свої можливості впливу на соціальні процеси, навчитися регулювати ці процеси, управляти ними.
7. Методи збору соціологічної інформації
Соціологія у своєму арсеналі має цілий комплекс методів збору соціологічної інформації. Вони поділяються на кількісні та якісні.
Кількісні методи – це сукупність способів, прийомів і процедур одержання соціологічного знання, що базуються на точному вимірі і передбачають використання досягнень сучасної математики і обчислювальної техніки.
До даної групи методів, наприклад, відносяться анкетне опитування, стандартизоване (формалізоване) інтерв'ю, контент-аналіз тощо
Якісні методипередбачають певне "розуміння" явищ, що досліджуються, не потребують їх точного вимірювання та кількісної інтерпретації.
На відміну від кількісних в якісних методах в першу чергу з'ясовується не "скільки так відповідають", а "що означають відповіді" та "чому так відповідають" представники тієї чи іншої соціальної групи. Дані, отримані із використанням якісних методів, "багаті" подробицями і більш повно передають особливості сприйняття соціальної реальності респондентом.
Результатом взаємодії дослідника та респондента є нове уявлення про соціальну реальність, котре до цього могло бути відсутнім у кожного з учасників дослідження. Саме це нове уявлення стає предметом аналізу в якісному дослідженні. Такі методи часто називають "тонкими" або "м'якими", оскільки вони потребують від дослідника високого рівня професійної кваліфікації та майстерності.
Прикладом якісних методів можуть слугувати включене спостереження, біографічний метод, фокусоване групове інтерв'ю, якісний аналіз документів.
Який саме метод буде застосований соціологами, залежить від мети та завдань дослідження, його виду, умов, місця та часу проведення.
Основні методи, що використовуються для збору соціологічної інформації:
· опитування
· аналіз документів
· спостереження
· експеримент
Опитування як метод збору соціологічної інформації.
Опитування – це метод одержання первинної соціологічної інформації, в основі якого лежить сукупність питань, які пропонуються респонденту, і відповіді на які утворюють необхідну дослідницьку інформацію.
Спілкування дослідників з респондентами відбувається опосередковано, за допомогою спеціальних методичних інструментів (анкета, сценарій інтерв’ю), а також спеціально підготовлених людей (анкетерів, інтерв'юерів).
Цей метод дозволяє у максимально стислий термін опитувати великі сукупності людей і одержувати різноманітну інформацію. Частіше за все у соціології використовують такі різновиди опитування:
· анкетування (анкетне опитування)
· інтерв’ю
· соціометричне опитування
· експертне опитування.
Різноманітну і якісну соціологічну інформацію можна одержати за допомогою методу анкетного опитування. За способом спілкування дослідника та респондента анкетування поділяють на пресове, поштове і таке, що передбачає роздавання анкет.
Головним інструментом цього виду опитування є анкета – тиражований документ, що містить з’єднану єдиною логікою систему запитань, сформульованих і пов’язаних між собою за встановленими правилами.
Анкета заповнюється респондентом самостійно, тому має бути максимально зрозумілою.
Анкета складається із декількох частин. У вступній частині вказується: хто проводить опитування, з якою метою, за якими правилами респонденту треба позначати в анкеті свої відповіді на запитання.
За вступною частиною, як правило, даються контактні питання. Їх призначення – зацікавити респондента, полегшити процес включення в роботу.
Після контактних пропонують основні запитання, зміст яких повністю визначається метою та завданням дослідження.
Завершають блок основних питань завершальні питання, функція яких полягає у знятті психологічної напруги у респондента, дають йому можливість відчути, що зроблена велика корисна робота.
На останньому місці в анкеті, як правило, стоїть "паспортичка", або "об’єктивка", яка містить питання для з’ясування соціально-демографічних характеристик респондентів. У паспортичку частіше за все включають питання про стать, вік, освіту, професію, соціальний статус, матеріальний та сімейний стан, місце проживання респондента.
Щодо кількості питань, то вона повинна бути в межах розумного. Практика соціологічних досліджень показує, що час заповнення анкети не повинен тривати більше 50-60 хвилин.
У порівнянні з інтерв'ю анкетування є більш економічним та оперативним методом.
Інтерв’ю – цілеспрямована бесіда, мета якої полягає в отриманні відповідей на питання, що передбачені програмою дослідження.
Інтерв'ю має певні переваги у порівнянні з анкетним опитуванням, а саме: можливість урахувати рівень культури респондента, його ставлення до теми бесіди або до окремих питань, що проявляється на невербальному рівні (жести, міміка, інтонації); можливість ставити уточнюючі, контрольні питання.
Соціометричне опитування – це метод опитування, націлений на виявлення міжособистісних відносин шляхом фіксації взаємних почуттів симпатії і неприязні серед членів групи (наприклад, шкільного класу, трудового колективу).
Особливість цього методу полягає у його цілеспрямованій орієнтації на дослідження міжособистісних відносин в малих групах.
В арсеналі соціологічного дослідження соціометричний метод з’явився завдяки зусиллям американського соціального психолога та соціолога Я.Морено.
За допомогою цього методу можна одержати досить точну інформацію про позиції індивідів в групі, про групову згуртованість, про структуру лідерства, конфліктність тощо. Ця інформація є надзвичайно важливою для корегування міжособистісних стосунків в групі.
Головний інструмент соціометрії – тест, що складається із запитань, відповіді на які слугують підґрунтям для встановлення структури взаємовідносин (наприклад: „Кого із членів Вашої студентської групи Ви запросили б на свій день народження? До кого із членів Вашої групи Ви б звернулися за допомогою у першу чергу? Кому Ви довірили б свою таємницю?” тощо).
Експертне опитування – це одержання інформації щодо стану і прогнозування зміни соціального явища від кваліфікованих осіб (експертів), які мають глибокі знання про об’єкт та предмет дослідження. Головний критерій вибору експертів – компетентність.
Аналіз документів як метод збору соціологічної інформації.
Методи аналізу документів передбачають вивчення соціальної інформації, яка зафіксована на різноманітних носіях.
Документом в соціології називають спеціально створений людиною предмет, призначений для передачі та збереження інформації про різні аспекти суспільного життя.
За формою фіксації інформації документи поділяють на:
- письмові (у формі тексту). Найбільш розповсюджений тип документів. Джерелами даного типу документів для соціологів можуть слугувати державні архіви, архіви організацій і підприємств, статистична звітність, наукові публікації, преса, особисті документи.
- документи на електронних носіях (дискети, CD тощо).
- іконографічну документацію (кіно-, відео-, фотодокументи, картини, гравюри тощо).
- фонетичні документи (аудіозаписи).
Спостереження як метод збору соціологічної інформації.
Спостереження – це цілеспрямоване сприйняття явищ об’єктивної дійсності, у процесі якого одержується інформація про зовнішні сторони, властивості та відносини об’єктів, що вивчаються.
Цей метод передбачає пряму реєстрацію подій, що відбуваються, очевидцем, тобто тим, хто спостерігає.
У науковому спостереженні завчасно планується його організація, розробляється методика реєстрації, опрацювання та інтерпретації даних, що дозволяє забезпечити відносну надійність інформації.
Спостереження дає живі, безпосередні враження про об’єкт, що досліджується, багаті конкретними деталями, а також надає можливість одержати дані незалежно від уміння респондента описати словами свою поведінку чи від його бажання взагалі щось говорити про свою поведінку.
За ступенем участі спостерігача в ситуації, що досліджується, розрізняють:
· невключене спостереження (спостерігач перебуває поза подіями, лише фіксує те, що відбувається). Цей вид спостереження застосовується для вивчення масових процесів, коли спостерігач, для того щоб бачити весь хід процесу, повинен знаходитись на достатній відстані від об'єкту спостереження.
· включене спостереження (соціолог безпосередньо бере участь у досліджуваному процесі, перебуває в контакті з людьми, за якими веде спостереження, та приймає участь в їх діяльності
За місцем проведення та умовами організації спостереження буває:
- польове (проводиться у реальній життєвій ситуації);
- лабораторне(умови та середовище спостереження визначаються дослідником).
За регулярністю проведення:
- систематичне спостереження (характеризується регулярністю фіксації дії, процесу, ситуації упродовж певного періоду, що дозволяє виявити не тільки стан, але й динаміку;
- випадкове(несистематичне) спостереження (проводиться у незапланованій ситуації).
За ступенем формалізації:
- структуроване (контрольоване) – це такий вид спостереження, при якому соціолог заздалегідь визначає його план та ті з елементів процесу чи ситуації, що вивчаються, які є більш важливими для дослідження.
- неструктуроване (неконтрольоване) – це такий вид спостереження, в якому дослідник не визначає заздалегідь, які саме елементи процесу або ситуації він спостерігатиме. Дослідник не має строгого плану, завчасно визначається лише сам безпосередній об'єкт спостереження.
Спостереження вважається надійним, якщо в разі його повторення за тих же умов та з тим же об'єктом, воно забезпечує той же самий результат незалежно від того, ким спостереження повторюється, тобто незалежно від особи спостерігача.
Експеримент як метод збору соціологічної інформації.
Експеримент в соціології – це метод отримання інформації про кількісні та якісні зміни показників діяльності та поведінки соціального об’єкта у результаті впливу на нього певних керованих і контрольованих чинників.
Існують такі види експерименту:
За характером експериментальної ситуації (умовами проведення):
- польовий (характерна максимально природна ситуація). Завдяки цьому об’єкти, що досліджуються, зберігають свої звичні властивості, зв’язок тощо.
- лабораторний (передбачає проведеннядосліджень у певному штучному середовищі).
За критерієм реальності проведення розрізняють:
- натуральний (лабораторний, польовий). Даний вид експерименту не тільки моделюється в уяві дослідника, але й здійснюється реально, на практиці. В соціології, як правило, натуральний експеримент проводиться в малих групах. Його проведення в більш масштабних спільнотах є надто складним.
- уявний (модельний). Цей вид експерименту присутній в будь-якому соціологічному дослідженні, в якому використовуються статистичні методи. Уявний експеримент є основним при моделюванні соціальних процесів за допомогою обчислювальної техніки.
Біографічний метод як метод збору соціологічної інформації
Останнім часом у вітчизняній соціологічній практиці набули поширення, як зазначалося вище, якісні методи дослідження, зокрема біографічний метод.
Біографічний метод (метод "історій життя", "життєписів"). Цей метод використовує біографічні дані – головне джерело детальних і мотивованих описів "історії" окремої особистості. Найчастіше біографічні дані містяться в особистих документах (мемуарах, щоденниках, листах, нотатках тощо) або у матеріалах інтерв'ю та бесід.
Відмінною особливістю біографічного методу є його сфокусованість на унікальних аспектах історії життя людини (іноді – групи, організації), а також на суб'єктивному, особистому підході до опису людського життя, кар'єри, історії кохання тощо. У центрі уваги соціолога тут опиняється документальний або усний опис подій, зроблений з точки зору самого суб'єкта подій.
У 1920-1940-х роках біографічний метод широко використовувався представниками Чиказької школи в соціології. Наприклад, в 20-х роках соціолог К. Шоу досліджував підліткову злочинність, вивчаючи написані за його проханням автобіографічні нотатки юного правопорушника, які були доповнені поліцейськими та судовими документами, результатами медичних експертиз.
Значний внесок в розвиток біографічного методу зробили культурні антропологи та історики, які часто спираються на усні історії та мемуари, нотатки у щоденниках тощо. Ще більш очевидним є доробок у розвиток цього методу документальної журналістики та мемуаристики.
Першою власно соціологічною роботою, що використовує особисті документи, листи та автобіографії в аналізі соціальних процесів, стала видана у 1918-1920 роках книга У. Томаса та Ф. Знанецького "Польський селянин в Європі та Америці". Один із томів цієї фундаментальної праці складається з автобіографії польського емігранта Владека, який описав свій шлях від провінційного польського Копіна до Чикаго.
У. Томас та Ф. Знанецький першими виступили з обґрунтуванням застосування біографічного методу. Вони вважали, що соціальні процеси необхідно розглядати як результат постійної взаємодії свідомості особистості та об'єктивної соціальної реальності. Тому вивчення свідомості та самосвідомості особистості – необхідна умова аналізу соціального світу. Дослідження, що ґрунтуються на "історіях життя", дозволяє вийти на більш широкі узагальнення, що стосуються соціальних груп, субкультур, класів тощо.
8. Програма соціологічного дослідження
Соціологічне дослідження – це система послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур, спрямованих на отримання точних об’єктивних даних про соціальне явище чи процес, що вивчається.
В соціологічному дослідженні відбувається поєднання теоретико-методологічного та емпіричного рівнів пізнання.
Соціологічне дослідження передбачає ряд етапів:
· підготовчий (розробка програми та робочого плану дослідження);
· збір первинної соціологічної інформації (польовий етап);
· етап обробки інформації;
· аналіз отриманої інформації, підготовка підсумкових документів, що містять висновки та рекомендації.
Обов’язковою умовою проведення соціологічного дослідження є складання його програми.
Програма соціологічного дослідження – це науковий документ, що відображає загальну концепцію та ідеологію дослідження.
Програма соціологічного дослідження виконує такі функції:
· пізнавальну
· методичну
· організаційну
Програма соціологічного дослідження має методологічний та процедурний (методичний) розділи.
Методологічний розділ Процедурний (методичний) розділ
| · Формулювання проблеми | · Визначення вибіркової сукупності |
| · Визначення об’єкта | · Визначення методів збору соціологічної інформації |
| · Визначення предмета | · Структура інструментарія для збору соціологічної інформації |
| · Визначення мети | · Логічна схема опрацювання первинної соціологічної інформації (опрацювання, аналіз та інтерпретація отриманих даних, підготовка наукового звіту) |
| · Визначення завдань | |
| · Логічний аналіз основних понять | |
| · Висування гіпотез |
Поряд з програмою соціологічного дослідження розробляється також робочий план – документ, в якому знаходить відображення весь обсяг наукових, організаційних та фінансових витрат на проведення дослідження. Робочий план покликаний привести у відповідність етапи дослідження з його програмою, з календарними термінами, ресурсами, необхідними для досягнення кінцевої мети дослідження.
Робочий план містить у собі графік здійснення різних видів робот, підбір та підготовку виконавців, розрахунки необхідних матеріальних затрат на дослідження, пояснювальну роботу та розробку форм контролю за проведенням дослідження.
Література:
1. Кравченко А.И. Социология: Учебник. – М.: "Проспект", 2004
2. Кравченко А.И., Анурин В.Ф. Социология: Учебник для вузов. – СПб.: Питер, 2005
3. Радугин А.А., Радугин А.К. Социология: курс лекций. М., 1996.
4. Ритцер Дж. Современные социологические теории. 5-ое изд.- СПб.: Питер,2002.
5. Смелзер Н. Социология. — М., 1998.
6. Сорокин П. Структурная социология //Человек. Цивилизация. Общество. М., 1992. С. 156-220.
7. Соціологія / За заг. ред. Городяненка В.Г. – К, 1999
8. Тощенко Ж.Т. Социология. Общий курс. М.,2003.
9. Фролов С.С. Социология: Учебник. 3-е издание - М., Гардарики 1999. -
10. Якуба О.О. Соціологія — Харків: Константа, 1996.