Соціологія як наука про суспільство

Зміст

Вступ

Розділ I. Соціологія як наука про суспільство

1.1.Соціологія в системі соціальних та гуманітарних наук

1.2.Об’єкт соціального значення

1.3.Структура та функції соціолог

Висновок

Розділ II. Суспільство як об’єкт вивчення соціології

2.1.Уявлення про суспільство в історії соціології

2.2.Характерні особливості сучасного українського суспільства

2.3.Роль соціального значення в розвитку суспільства

Висновок

Висновки

Список використаноїлітератури

Вступ

Соціологія вивчає практично всі суспільні явища, найбагатоманітніші прояви людського життя й діяльності.

Я обрала тему „ Роль соціології у пізнанні та розвитку суспільства”, тому, що вона актуальна і охоплює велике коло питань: тут і питання різного роду диференціації в суспільстві — соціальної, етнічної, демо­графічної; тут і проблеми, що виникають у різних групах та організаціях; тут і характеристики "соціальних інституцій" — сім'ї, релігії, політики, економіки, освіти тощо; характерис­тика різних суспільних рухів, багатоманітних проблем, які виникають у суспільстві й вимагають розв'язання, — еко­логічних, соціальної нерівності, "відхиленої поведінки" (зло­чинності, наркоманії, проституції та ін.). До кола соціологіч­них проблем входять і проблеми "змінюваного світу": ур­банізація, зростання народонаселення та багато інших. А про­те соціологія не є універсальною наукою й має свій власний кут погляду. В чому він полягає, яке місце посідає соціологія серед інших наук?

Мета – проаналізувати і вивчити роль соціології у пізнанні та розвитку суспільства.

Об’єкт – роль соціології, його пізнання та розвиток у суспільстві.

Предмет - особливості соціологічного знання про суспільство.

Виходячи з поставленої мети, формулюємо завдання данної курсової роботи:

─опрацювати наукову літературу з теми курсової роботи;

─ визначити місце соціології в системі соціальних та гуманітарних наук;

─ визначити об’єкт соціологічного знання;

─ розглянути структуру та визначити функції соціології як науки;

─ охарактеризувати суспільство в історії соціології;

─ розглянути характерні особливості сучасного українського суспільства;

─ визначити роль соціологічного знання у розвитку суспільства.

В останні часи, соціологія набула великого значення та є незамінною наукою про суспільство. На відміну від інших наук соціально-гуманітарного циклу соціологія вивчає суспільство в цілому, визначаючи особливості його структури, закони розвитку та функціонування.

Соціологія молода наука, яка стрімко розвивається в наші часи, вивчаючи як суспільство в цілому так і окремі сфери діяльності людини, та дає об’єктивні знання.

Розділ 1. Соціологія як наука про суспільство

1.1. Соціологія в системі соціальних та гуманітарних наук

Місце соціології у системі соціальних, гуманітарних наук зумовлене тим, що вона є наукою про суспільство, його процеси та явища; охоплюю загальну соціологічну теорію суспільства, яка виступає як теорія та методологія всіх інших суспільних і гуманітарних наук. Усі науки, які вивчають різноманітні аспекти життєдіяльності суспільства і людини, завжди передбачають і соціальний аспект, тобто закони та закономірності, які виявляються в певній сфери суспільного життя, реалізуються через діяльність людей. Техніка й методика вивчення людини, спільнот, суспільства, застосовуванні соціологією, використовуються всіма суспільними та гуманітарними науками. На перетині соціології з іншими науками склалася ціла система досліджень: соціальні, соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-демографічні та інші. Соціологія як система знань не може розвиватися і реалізовувати свої функції, не взаємодіючи з іншими науками. Те, що соціологія посідає загальне місце серед суспільних і гуманітарних наук, не означає, що вона є філософською наукою. Її значення для інших наук полягає в тому, що вона продуктує науково обґрунтовану теорію про суспільство та його структури, озброює розумінням законів і закономірностей взаємодії його різноманітних структур.

У системі суспільних наук соціологія найчастіше взаємодії з і історією. Об'єктом і предметом досліджень історії і соціології є суспільство, закономірності його розвитку та функціонування у конкретних часових вимірах. Обидві науки відтворюють соціальну дійсність єдності необхідного і випадкового. Але історія вивчає минуле суспільства, його розвиток у хронологічні послідовності, причому часто іншими засобами, ніж соціологія. Соціологія більше переймається актуальними сучасними проблемами. Джерела, використовувані історією та соціологією, збігаються лише частково.

Багато спільного між соціологією та філософією. Але соціологія має справу не лише з абстрактними законами та категоріями, а й конкретними фактами дійсності. Її висновки та узагальнення здебільшого мають частковий, але не універсальний характер.

Соціологія працює і на межі з економічною наукою, предметом якої є вивчення закономірностей і форм функціонування й розвитку відносин, що складаються в процесі виробництва, обміну і розподілу матеріальних благ. Оскільки спосіб виробництва є основою всіх соціальних відносин і процесів, умовою життєдіяльності людини, багато економічних досліджень безпосередньо змикаються з соціологічними студіями. І навпаки, соціологічні дослідження (соціологія праці, міста і села, економічна соціологія) значною мірою ґрунтуються на результатах пошуку економічної науки.

Соціологія тісно пов'язана з політологію. Її взаємозв'язок виявляється в тому, що з'ясування закономірностей політичного життя є ефективним за умови розгляду суспільства, як соціальної системи. Крім того, суспільство не можна пізнати і змінити без впливу на політичні структури. Взаємодія соціології та політології покликала до життя нову галузь науки — політичну соціологію.

Вивчаючи особливості держави, її інститутів у регулюванні соціальної діяльності мас та особистостей, соціологія спирається на данні правових наук, в полі зору яких — юридичні норми, що законодавчо закріплюють певні відносини у державі, регулюють соціальну поведінку людей.

Із психології як науки соціологія запозичує теорію мотивів поведінки, особистих та масових реакцій, методи дослідження соціальних орієнтацій особистості, які є необхідними компонентами при дослідженні поведінки особистості в колективі та суспільстві.

Різноманітні галузі педагогіки, як соціальної психології, мають велике значення при вивченні соціологічних проблем освіти.

Вивчаючи взаємини людей у колективі, сім'ї, їх ставлення до праці, власності тощо, соціологія використовує понятійний апарат, основні ідеї етики.

У процесі дослідження системи "людина — техніка" соціологія вступає у певні взаємовідносини і з технічними науками. Це стосується як окремих виробничих процесів, так і виробництва взагалі.

Широко застосовує соціологія математичні методи, вироблені кібернетикою, теорією інформації, теорією ділових ігор тощо. Створюються і спеціальні математичні методи й теорії (шкальний, факторний, причинний і латентний аналізи), пристосовані до специфіки соціологічного дослідження.

Отже, соціологія функціонує у тісній взаємодії з комплексом, соціально-гуманітарних наук, генеруючи ідеї, теорії про людину, її місце і роль у системі соціальних зв'язків тощо.

1.2. Об'єкт соціологічного знання

Намагання пізнати, осмислити суспільство, реалізувати своє ставлення до нього супроводжувало людство на всіх етапах його історії. На цій хвилі й постала у 30-х роках ХІХ ст. соціологія як наука про функціонування і розвиток суспільства та його структурних елементів.

Термін "соціологія" походить від латинського слова "societas" (суспільство) та грецького "logos" (слово, вчення) [2;5]. Впровадив його до наукового вжитку у 30-х роках ХІХ ст. французький філософ, соціолого, Огюст Конт (1798 — 1857), який ототожнював соціологію з суспільствознавством, що охоплює всі галузі знань про суспільство. Філософія О. Конта, будучи одним із провідних напрямів тогочасного суспільствознавства, отримала назву "позитивізм".

Позитивізм — філософська течія, представники якої єдиним джерелом знання вважали емпіричні (засновані на чуттєвому досвіді) дані, заперечували пізнавальну цінність теоретичного мислення філософських знань.

Сформувався він на противагу абстрактному соціально-філософському теоретизуванню. Головне для позитивізму — відмова від абстрактних тлумачень суспільства, створення позитивної ґрунтованої на досвіді людини соціальної теорії, також доказової та загальнозначущої, як і природничі теорії. "Позитивна філософія" О.Конта зводилася до простого нагромадження висновків окремих наук. Цей принцип він поширював і на соціологію, роль якої вбачав у спостереженні, описі, систематизації фактів, процесів суспільного буття. Філософське їх осмислення заперечував як "схоластику" й "метафізику".

Точка зору О.Конта на соціологію панувала до кінця ХІХ ст. наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. у наукових дослідженнях суспільства, поряд з економічним, демографічним, правовим та іншими аспектами, став виокремлюватися й соціальний. Відповідно предмет соціології обмежувався вивченням соціальних аспектів суспільного буття [2;5].

Першим застосував "вузьке" трактування соціології як науки Еміль Дюркгейм (1858 — 1917) — французький соціолог і філософ, який створив так звану французьку соціологічну школу. Завдяки йому соціологія зосередилася на вивченні соціальних процесів і соціальних явищ суспільного життя, тобто оформилася як галузь знань, що межує з іншими суспільними науками — історією, філософією, політекономією.

Розбіжності у поглядах на соціологію існують і донині, свідченням чого є майже 100 її визначень. Не вщухають дискусії і щодо предмета соціології. Попереднє трактування підкреслювали об'єктивний характер соціологічної дійсності, соціальної структури суспільства, культивували ідею закономірностей, акцентували увагу на розмежуванні відображеного відображаючого, об'єктивного і суб'єктивного чинників, до яких відносили надбудову, в тому числі й ідеологію.

Наприкінці XX ст. стала домінувати активістська соціологія, яка в трактуванні предмета науки на перше місце висунула активний чинник у соціальних від­носинах — суб'єкт дії, виділила поняття "соціальна спільнота" як основоположну категорію соціологічного аналізу. У її руслі окреслилися різні підходи до визначення предмета соціології. Одні автори стверджу­ють, що соціологія — наука про соціальні відносини; інші, пропонуючи істотні уточнення до трактування поняття "соціальні відносини", вважають, що соціологія повинна не тільки сконцентровувати зусилля на аналізі суб'єктів історичної дії, а й бути інструментом самопізнання суспільства і людини. Побутує думка, що при з'ясуванні предмета соціології необхідно брати до уваги філософську орієнтацію науки, прогрес наукових знань, рівень соціологічної думки, культурно-історичні традиції, постійно змінювані потреби су­спільства.

Предмет та об'єкт соціології, як і будь-якої іншої науки, не тотожні. Об'єктом є все, на що спрямоване дослідження. Один і той самий об'єкт можуть вивчати різні науки. Предмет завжди чітко окреслює сферу й мету дослідження. Тому предметом соціології
є окремі аспекти, особливості, відносини об'єкта дослідження. Сучасне тлумачення предмета соціології має врахову­вати насамперед те, що вона є специфічним науковим знанням про суспільство, яке відрізняється від інших суспільних наук і має свій самостійний предмет.

Будучи нефілософською наукою, спираючись на узагальнення соціальних чинників, соціологія визна­чає свій предмет на рівні макротеоретичного аналізу. Тому вона тісно пов'язана з соціально-філософським рівнем знань.

Окрім загальнотеоретичного осмислення свого предмета, соціологія охоплює соціологічні теорії, які вивчають особливі стани і форми буття соціальних спільнот — соціальну структуру, культуру, соціальні інститути й організації, особистості, а також процеси соціалізації індивідів у соціальних спільнотах [2;7].

Як наука про соціальні спільноти, соціологія до­сліджує масові соціальні процеси і поведінку, стани і форми соціальної взаємодії та соціальних взаємо­зв'язків людей, що утворюють соціальні спільноти. Вона вивчає як індивідуально-неповторні особис­тості, так і соціальні типи. Соціологія розглядає особистість не крізь призму індивідуально неповтор­них властивостей та якостей (це предмет психології, а з позиції соціально-типових рис як суб'єкта розвитку суспільства. Для неї особистість — не тіль­ки частинка малої контактної групи, а й типовий представник певної великої соціальної спільноти, но­сій властивих їй норм, традицій, цінностей, поглядів і відносин. Як сукупність усіх суспільних відносин, вона керується у своїй поведінці передусім набутими та встановленими нормами, а її відносини формують­ся згідно з соціальними цінностями, правилами, законами.

Специфіка соціологічного знання полягає в тому, що об'єкт соціологічного пізнання не збігається з пев­ним конкретним явищем суспільного життя чи яви­щем суто соціальним, оскільки він може бути виокрем­лений з об'єктивної реальності та класифікований за різними аспектами.

Об'єктом
соціологічного пізнання є сукупність со­ціальних зв'язків і соціальних відносин. Оскільки ці зв'язки і відносини у кожному конкретному, соціаль­ному об'єкті завжди організовані, об'єкт соціологіч­ного пізнання виступає тільки як соціальна система.

1.3. Структура та функції соціології

Будь-яка гуманітарна наука виконує специфічні й універсальні функції, які можна об'єднати у дві групи — пізнавальну (гносеологічну) та соціальну. Завдяки реалізації пізнавальних функцій
стають доступнішими відомості про певні сторони життя со­ціальних об'єктів, їх властивості, відносини, а со­
ціальна функція
дає змогу оптимізувати процеси, від­носини, зв'язки.

Зв'язок соціології з життям суспільства реалізуєть­ся через її основні й допоміжні функції. У соціологіч­ній літературі по-різному підходять до їх тлумачення та визначення кількості. Одні вчені головними функ­ціями соціології вважають пізнавальну, практичну та ідеологічну, інші — пізнавальну, прогностичну, соціального проектування і конструювання, організацій­но-технологічну, управлінську та інструментальну. Відсутність єдиного погляду на класифікацію функцій соціологічного знання пов'язана насамперед зі склад­ною структурою та значною кількістю завдань, які со­ціологія має вирішувати, а також з різноманітністю соціальної дійсності, яку вона вивчає.

Синтезувавши різні підходи, доцільно вести мову про такі найважливіші функції соціології: теоретико-пізнавальну, практико-перетворювальну, світоглядно-ідеологічну, а також специфічні функції — гуманісти­чну, культурну, описову, інформаційну, прогностичну, критичну, соціального контролю, соціального управ­ління [2;73].

Теоретико-пізнавальна функція.
Спрямована на вироблення нового соціологічного знання і реалізуєть­ся у таких аспектах:

1. Соціологія нагромаджує знання, систематизує їх, складає висновки про закономірності еволюції су­спільства, розкриває джерела і механізми функціону­вання та розвитку соціальних процесів і явищ.

2. Соціологічні теорії наводять науково обґрунтова­ні висновки щодо розуміння перспектив розвитку су­спільства в цілому і його окремих сфер, визначають реальні шляхи та методи наукової перебудови світу.

3. Соціологія здійснює теоретичний аналіз пізнавальної діяльності суспільства, виявляє нові закономірності й тенденції, виробляє теорію і методологію соціологічного пізнання дійсності.

4. Соціологічні дослідження виконують інформа­ційні завдання, що дає змогу одержати первинні дані про індивідів та спільноти, їх потреби, інтереси, цін­ності, орієнтації, мотиви, факти реальної поведінки, громадську думку тощо, тобто створюють інформацій­ну базу для пізнання соціальної дійсності [2;73].

Практико-перетворювальна функція.
Тісно пов'я­зана з теоретико-пізнавальною, позаяк єдність теорії та практики — характерна риса соціології. Сутність її виявляється насамперед у виробленні науково обґрун­тованих прогнозів щодо еволюції суспільства, які є ос­новою перспективних планів соціального розвитку, скажімо, держави, регіону, підприємства тощо. Особ­ливості соціологічного прогнозування полягають у то­му, що воно має цілісний характер і дає змогу визна­чити тенденції розвитку суспільства в сукупності всіх структурних елементів.

Об'єктивні соціальні чинники — умови людської життєдіяльності: соціальна структура суспільства, по­літичний лад, конкретні умови праці, побуту тощо і реальна поведінка суб'єкта в цих умовах. Вивчаючи вплив цих чинників на систему соціальних відносин, соціолог спирається на конкретну інформацію, здобу­ту за допомогою соціологічного дослідження. Суб'єк­тивні соціальні чинники — мотиви, прагнення, ін­тереси, ціннісні орієнтації, різноманітні уявлення, громадська думка тощо.

Вивчення цих феноменів дає важливу інформацію про світ окремої людини, конкретної спільноти (трудо­вого колективу, професійної групи, класу тощо) [2;74].

Світоглядно-ідеологічна функція.
Спрямована на забезпечення наукової дискусії між концепціями, по­ширення наукової ідеології, формування соціологічно­го стилю мислення, підготовку компетентних спеціа­лістів, глибоке та всебічне засвоєння ними наукової ідеології.

Важливу роль у реалізації даної функції мають со­ціологічні дослідження. Наукове знання, здобуте за їх допомогою, сприяє політологічній та соціологічній освіті населення, допомагає людям виконувати свої трудові та громадські функції. Винятково важливу роль відіграють при цьому соціологічні дослідження громадської думки, ефективності функціонування за­собів масової інформації, політичних і правових інсти­тутів суспільства тощо [2;74].

Гуманістична та культурна функції.
Пов'язані з роллю соціології в культурному житті суспільства та гуманізації суспільних відносин. Соціологія є чинни­ком, що сприяє гуманізації суспільства. Гуманістична установка, центром якої є людина, супроводжує реалі­зацію всіх інших функцій соціології. Попри те, що со­ціологія має справу з великими масами людей та опе­рує статистичною інформацією, дедалі актуальнішим стає положення, що соціолог повинен мати «гуманіс­тичний нерв», тобто ставитися до людських проблем, драм, трагедій, які він вивчає, не як пасивний спосте­рігач, а зі щирим співчуттям і увагою. Ніколи загальне не повинно затінювати особисте й індивідуальне. Тому сучасного соціолога характеризують загострене почуття соціальної дійсності, відповідальність, альтруїзм, вико­ристання своїх знань на благо людства [2;75].

Описова функція.
Зумовлена необхідністю система­тизації, опису та нагромадження одержаного дослідно­го матеріалу у вигляді аналітичних нотаток, різнома­нітних звукових звітів, статей, книг, комп'ютерних матеріалів тощо. Вивчення їх дає змогу відтворити картину життєдіяльності тих соціальних об'єктів, що вивчаються. На основі цих досліджень складаються висновки та приймаються відповідні рішення щодо управління різними галузями суспільства. Ці матеріа­ли є також джерелом виміру, відліку та порівняння, основою для прогнозування розвитку соціальних явищ і процесів, дають змогу простежити динаміку їх функ­ціонування [2;75].

Інформаційна функція.
Стосується використання соціологічної інформації, одержаної під час соціоло­гічних досліджень. Соціологічна інформація — один з найоперативніших видів соціальної інформації. Вона засновується: соціологами — для з'ясування динаміки, тенденцій розвитку соціальних процесів; замовниками дослідження — для прийняття науково обґрунтованих управлінських рішень, встановлення зворотного зв'яз­ку з колективом (якщо замовником є керівництво під­приємства), населенням конкретного регіону (якщо за­мовником є місцева влада). У зв'язку з ускладненням соціального життя значення соціологічної інформації в управлінні суспільством зростатиме. її використан­ня повинно стати невід'ємним елементом державної політики [2;76].

Прогностична функція.
Реалізується через со­ціальні прогнози. За сучасних умов соціологічне дослі­дження завершується не просто рекомендаціями щодо управління процесами, а виробленням та обґрунтуван­ням прогнозу (короткострокового або довгострокового) щодо досліджуваного об'єкта. Короткостроковий прог­ноз спирається на встановлені тенденції розвитку соціального явища, довгостроковий — на ті самі тен­денції плюс зафіксовані закономірності й відкриті чинники, які вирішальним чином впливають на прог­нозований об'єкт. Виявлення таких чинників і наступ­не моделювання досліджуваного процесу — один з найскладніших видів наукової праці [2;76].

Критична функція.
На Заході давно існує своєрід­ний напрям — соціальна критика. Соціологія, даючи об'єктивне знання, покликана попереджувати соціаль­ну політику про відхилення від соціального ідеалу, сигналізувати про можливі негативні соціальні явища і наслідки [2;76].

Функція соціального контролю.
Полягає у вироб­ленні і науковому обґрунтуванні ефективних рекомендацій, спрямованих на боротьбу з девіантною поведінкою, вдосконалення моральних відносин, під­вищення рівня політичної культури і правової свідо­мості. Реалізується через участь соціології в системі «зворотного зв'язку», забезпечення достовірної інфор­мації про соціальні явища і процеси, аналіз дії меха­нізмів соціального контролю, санкцій, соціальних норм тощо [2;77].

Функція соціального управління.
Виявляється у свідомій, цілеспрямованій дії щодо соціальних систем, інститутів, процесів з метою оптимізації напряму, темпів їх розвитку і функціонування. Соціальне уп­равління тим ефективніше, чим більше воно спираєть­ся на знання законів розвитку суспільства та об'єкта управління.

Пізнавальні завдання соціології перебувають у тіс­ному зв'язку з практичними. Проте цей зв'язок має складний характер. Високий рівень абстрагування, складність структури соціологічного знання, необхід­ність доведення його до можливості практичного ви­користання потребують особливої дослідницької ді­яльності у розрізі трансформації теоретичних знань у практичні рекомендації, що є змістом соціально-тех­нологічної функції соціології.

Перелічені функції соціології не вичерпують усіх можливостей їх класифікації. Можна, наприклад, ви­окремити ще функції окремих галузей, фундаменталь­них і прикладних розділів тощо.

Структуру теоретичної соціології формуєть такі компоненти:

─система загальних і специфічних законів, що виявляють і закріплюють типові, відносно сталі зв’язки в суспільстві, його соціальних інститутах і системах;

─ система постулатів, аксіом та інших тверджень про соціальне життя суспільства;

─ логіка висновків і доведень, використовуваних для обґрунтування соціальних висновків, прогнозів, тенденцій і закономірностей у соціальному житті суспільства;

─ загальний і спеціальний соціологічний категоріальний апарат;

─ обґрунтування різних підходів до аналізу об’єкта і суб’єкта досліджень;

─ система пізнавальних методів і процедур, яка забезпечує повноту опису, пояснення і передбачення соціальний явищ і процесів на певному рівні соціальної організації суспільства;

─ емпірична база, що потребує теоретичної інтерпретації.

Західні вчені поділяють соціологічну науку на мікро і мікросоціологію. Макросоціологія вивчає будову суспільства, взаємозалежність і взаємодію його структурних утворень. Мікросоціологія зорієнтована на вивчення механізмів взаємодії людей на особистому рівні, який вважається базовим і вирішальним у формуванні складніших форм соціальної поведінки.

Ці рівні взаємопов’язані, оскільки безпосередня повсякденна поведінка людей відбувається в межах конкретних соціальниї систем, структур та інститутів [2;77].

Висновки

В цьому розділі я розглянула зв’язок соціології з такими науками як антропологія, етнологія та іншими соціальними та гуманітарними науками, визначила їх структуру, об'єкт, предмет вивчення, основні функції.

Взаємозв'язок соціології з іншими науками може розглядатись за наступними параметрами:

1. Схожість об'єкту вивчення (філософії, психології, культурології);

2.Близькість предмета вивчення (правознавства, політології, антропології);

3.Схожість або взаємодія методів вивчення (математики, статичної обробки, аналізу синтезу, індукції, дедукції, фізики, хімії, біології на с

постереження, експеримент, психологію, тестування, соціометрію).

У системі суспільних наук соціологія найчастіше взаємодіє з історією. Об'єктом і предметом досліджень історії соціології є суспільство, закономірності його розвитку та функціонування у конкретних часових вимірах.

Багато спільно між соціологією та філософією. Соціологія працює і на межі з економічною наукою. Соціологія тісно пов'язана з політологією. Взаємодія соціології та політології покликала до життя нову галузь науки — політичну соціологію.

Із психології як науки соціологія запозичує теорію мотивів поведінки, особистих та масових реакцій, методи дослідження соціальних орієнтацій особистості, які є необхідними компонентами при дослідженні поведінки особистості в колективі та суспільстві.

У процесі дослідження системи "людина — техніка" соціологія вступає в певні взаємовідносини із технічними науками.

Отже, соціологія функціонує у тісній взаємодії з комплексом соціально-гуманітарних наук, генеруючи ідеї, теорії про людину, її місце і роль у системі соціальних зв'язків.

Предмет та об'єкт соціології, як і будь-якої іншої науки, нетотожні. Об'єктом є все, на що спрямоване дослідження. Один і той самий об'єкт можуть вивчати різні науки. Предмет завжди чітко окреслю сферу і мету дослідження. Тому предметом соціології є окремі аспекти, особливості відносини об'єкта дослідження.

Специфіка соціологічного знання полягає в тому, що об'єкт соціологічного пізнання не збігається з певним конкретним явищем суспільного життя чи явищем суто суспільним, оскільки він може бути виокремлений з об'єктивної реальності та класифікований за різними аспектами.

Соціологія, як будь-яка гуманітарна наука виконує специфічні й універсальні функції: теоретично-пізнавальна функція; практично-перетворювальна; світоглядно-ідеологічна; гуманістична та культурна функції; описова; інформаційна; прогностична; критична; функція соціального контролю; соціального правління.

Розділ 2. Суспільство як об'єкт вивчення соціології

2.1. Уявлення про суспільство в історії соціології

Соціологічна думка від свого зародження постійно намагалася пізнати, осмислити сутність, основні засади функціонування, найхарактерніші особливості суспіль­ства як соціального феномену. Так, античні філософи, зокрема Арістотель, Платон, ототожнювали суспільство з державою. У середньовіччі поширеною була думка про те, що суспільство виникло внаслідок домовленості людини з Богом; у нові часи побутувала ідея суспільного договору між людьми, внаслідок якого постало су­спільство, хоча деякі філософи (Д. Дідро) вважали, що життя людей завжди було суспільним.

Якісно нове розуміння категорії «суспільство» за­пропонувала соціологія в середині XIX— на початку XXст. Так, О. Конт і Г. Спенсер вважали його дина­мічним утворенням, що, як і кожний живий організм, перебуває у постійному розвитку, виявляючи здат­ність до саморегулювання. Е.Дюркгейм розглядав суспільство як над індивідуальну реальність, що засно­вана на колективних уявленнях. Для М. Вебера сус­пільство — це взаємодія людей, яка є продуктом со­ціальних, тобто орієнтованих на інших людей, дій. Г.Тард розумів суспільство як продукт взаємодії ін­дивідуальних свідомостей через передавання людьми один одному переконань, прагнень, спонукань тощо.

За К. Марксом, суспільство — це живий організм, су­тністю якого є залежність усіх соціальних підсистем від економічної; це сукупність відносин між людь­ми, що формуються та історично розвиваються у про­цесі спільної діяльності.

Різні аспекти суспільства як соціологічного феноме­ну є предметом багатьох сучасних досліджень. Залеж­но від погляду на суспільство як фундаментальну кате­горію соціології формувалися відповідні теорії суспільства, у розвитку яких простежується три періоди:

1. Кінець XVIII— початок XXст. Соціологія функціонувала як сукупність поглядів щодо промислового суспільства. Всі тодішні теорії виходили з того, що суспільство, яке зароджується, має індустріальний характер, а економічна система визначає тип суспіль­ства, задає принцип суспільного порядку.

2. 20-ті — кінець 60-х років XXст. Учення цього періоду зосереджувалися на фіксації нових специфіч­них рис, явищ, зумовлених переходом до стадії органі­зованого капіталізму, передусім в економічній сфері. Суспільство вони тлумачили як державно-монополісти­чний (з точки зору форми власності), організований (з огляду на соціальні та економічні процеси), зрілий, розвинутий капіталізм як менеджеріальне суспільство (враховуючи домінуючу професію у всіх галузях), як суспільство масової культури.

3. 70—90-ті роки XX ст. На цьому етапі виникають «концепції інформаційного суспільства» (теорії Д. Белла, Р. Дарендофа, О. Тоффлера, Ф. Ферроратті та ін.), які фіксують трансформації в економічній си­стемі, структурі формальної та неформальної влади, інформаційній сфері. Вони розглядають інформаційне суспільство як особливу стадію історичного та соціаль­но-економічного розвитку людства.

Суспільство є високоабстрактною категорією, вит­вореною на перетині соціальної філософії, соціології, історії та інших наук, надзвичайно складним соціаль­ним феноменом, що зумовило різні тлумачення його.

Цей термін вживається і на позначення конкрет­ного виду суспільства з його історичними, економіч­ними, культурними особливостями (наприклад, ук­раїнське суспільство).

До найхарактерніших сутнісних рис суспільства належать:

— спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою;

— цілісність і сталість (єдине ціле);

— здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв'язків;

— певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладених в основу соціальних зв'язків між людьми;

— автономність та самодостатність, самовідтворен­ня, саморегулювання, саморозвиток.

Із соціологічної точки зору американський соціо­лог Едуард-Альберт Шілз (нар. у 1911 р.) суспільством вважав об'єднання, що відповідає таким критеріям:

— існування його як елемента більшої системи;

— ідентифікація з певною територією;

— наявність власної назви та історії;

— укладення шлюбів між представниками даного об'єднання (суспільства);

— поповнення за рахунок дітей, які визнані представниками цього суспільства;

— існування його у тривалішому часі, ніж середня тривалість життя окремого індивіда;

— єдність загальної системи цінностей (традицій, звичаїв, норм, законів, правил тощо).

Усе це дає змогу трактувати суспільство як соціаль­ну систему,

Проблема типологізації суспільств передбачає, з одного боку, відокремлення понять «суспільство», «природа», «держава», «країна», з іншого — з'ясуван­ня співвідношення між ними. Людина і суспільство є частиною природи, але помилково було б ототожнюва­ти їх з природою. Адже, коли йдеться про природу у широкому сенсі (природна єдність світу, всієї дійснос­ті), то лінія „суспільство — природа” відображає те, що людина і суспільство виникли з природи. Суспіль­ство при цьому перебуває у тісному зв'язку та взаємо­дії з природним середовищем і не може функціонувати, розвиватися поза ним, оскільки і природа, і суспільство підкоряються єдиним фундаментальним законам. Але розуміння природи у вузькому сенсі (частина реального світу, природно-географічне середовище) пе­редбачає визнання того, що людина є не стільки біоло­гічним, скільки соціальним творінням, а буття суспіль­ства — це своєрідне соціальне буття, котре не можна зводити до тільки біологічного існування.

Розмежування цих понять дає змогу правильно зрозуміти двоєдину — природно-соціальну — основу людини та суспільства, не допустити як ігнорування природних засад у людині та суспільстві, так і запе­речення вирішальної ролі соціального у цій єдності. На певних етапах розвитку соціології домінували різні точки зору, то абсолютно відриваючи людину, суспіль­ство від їх природних основ, то абсолютизуючи місце і роль біологічного на противагу соціальному.

На думку представників сучасної американської соціології, у XXст. сформувалася так звана «парадиг­ма людської винятковості», сутність якої визначаєть­ся екологічними залежностями та обмеженнями. Згідно з нею людина, істотно відрізняючись від тварин, здатна розпоряджатися собою і діяти як завгодно для досягнення мети. Соціокультурне середовище, соці­альні та культурні чинники є головними для неї, що змушує інколи ігнорувати біофізичне середовище. Позаяк усі проблеми можна вирішити за допомогою на­уки, соціальний і технологічний прогрес ніщо не мо­же обмежити.

Однак сучасний стан суспільства, людини і довкіл­ля доводить наукову неспроможність абсолютного про­тиставлення суспільства і природи, ресурси якої не безмежні.

Розмежовуючи категорії «суспільство», «держава», «країна», слід виходити з того, що «країна» — понят­тя, яке є переважно географічною характеристикою частини нашої планети, а «держава» — категорія, що відображає політичний стан цієї частини. Співвідно­шення між даними категоріями визначає типологізацію суспільств.

Суспільство є високоабстрактною категорією, витвореною на перетині соціальної філософії, соціології, історії та ін. наук, надзвичайно складним соціальним феноменом, що зумовило різні тлумачення його.

Цей термін вживається і на позначення конкретного виду суспільства з його історичними, економічними, культурними особливостями.

До найхарактерніших сутнісних рис суспільства належать:

─ спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою;

─ цілістність і сталість;

─здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків;

─ певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладених в основу соціальних зв’язків між людьми;

─ автономність та самодостатність, самовідтворення, саморегулювання, саморозвиток.

Із соціологічної точки зору американський соціолог Едуард- Альберт Шілз суспільством вважав об’єднання, що відповідає таким категоріям;

─існування його як елемента більшої системи;

─ ідентифікація з певною територією;

─ наявність власної назви та історії;

─ укладання шлюбів між представниками даного суспільства;

─ існування його у тривалішому часі, ніж середня тривалість життя окремого індивіда;

─ єдність загальної системи цінностей: традицій, звичаїв, норм, законів.

Усе це дає змогу трактувати суспільство як соціальну систему.

2.2. Характерні особливості сучасного українського суспільства

Для визначення сучасного суспільства американсь­кий соціолог Деніел Белл (нар. у 1919 р.) запровадив термін «постіндустріальне суспільство». Постіндустріальне суспільство — стадія суспільного розвитку, що приходить на зміну державно-монополістичному капі­талізму, індустріальному суспільству. Таке суспільст­во перебуває на стадії тертіальних промислів, у сфері послуг якого зайнято не менше 50 відсотків працюючого населення. Воно виробляє як аграрні, так і промислові товари, набагато перевищуючи власні потреби. Крім надвиробництва, йому властиві ускладнення, соціальних зв'язків, максимальний розвиток маркетингу, спрямованість у майбутнє, динамічна міжособистісна комунікація, велика роль наукових досліджень, освіти, престиж освіченості.

У постіндустріальний період відбуваються зміни в усіх системах та підсистемах суспільства.

Постіндустріальне суспільство характеризується виникненням нових систем: телекомунікаційних технологій та освіти.

У зв'язку з тим, що технічною базою сучасного суспільства є інформація, його ще називають інформаційним суспільством, в якому інтелектуальні технології, інформація, обробка знань посідають дедалі важливіші місця.

Інформаційне суспільство характеризується передусім розвитком виробництва інформаційних а не матеріальних цінностей. Рушійною силою його еволюції є експлуатація обчислювальної техніки. Зростає не лише економічне знання інформаційного сектору, але й його соціальна та політична вага. Стратегічними ресурсами і головними чинниками розвитку цього суспільства є розумовий капітал, концентрація теоретичного знання, обробка інформації, освіта, кваліфікація і перекваліфікація. Виникає нова інфраструктура — інформаційні мережі, банки, бази даних, масове виробництво інформації.

2.3. Роль соціологічного знання с розвитку суспільства

Характер впливу соціології на суспільне життя зазнає знач­них змін. Цей вплив зумовлений, по-перше, тим, що являє собою соціологія, по-друге, за яких умов вона функціонує. Раніше зверталася увага на особливу роль соціології за часів? змін, у період рішучих і швидких змін. Саме у такі періоди, як вважають, найбільш значимою є соціологічна теорія, точ­ніше — "велика теорія", яка дозволяє осмислити те, що від­бувається .

У соціологічній літературі, проте, висловлюється точка зо­ру, згідно з якою соціологія загалом — дитя доби широких соціальних перетворень, які характерні для останніх двохсот років. "Розвиток та актуальні проблеми соціології, — як вва­жає, наприклад, Ентоні Гідденс, — необхідно розглядати у контексті тих змін, які сформували й продовжують формувати сучасний світ. Ми живемо у світі обсягових соціальних пере­творень".

Саме ця обставина зумовлює активну роль соціології у; суспільстві, яка виражається передусім, на думку Е.Гідденса, в тому, що соціологія пов'язана з соціальною критикою. Про­те соціальна критика не є єдиною ба навіть головною функ­цією соціології. Соціологія виконує багатоманітні функції й головною серед них є функція пізнавальна, яку виконує будь-яка наука.

Соціологія дає знання про світ, в якому ми живемо. При, цьому знання описове, фактичне має аніяк не менше значен­ня, ніж знання теоретичне, яке пояснює. Факт, установлений наукою, "бачиться" інакше, ніж той, з яким маємо справу у Повсякденному
житті. Хоча це факт нашого життя, наукове бачення "бачить глибше", позаяк фіксує прояв загального, типового й повторюваного. Наукове розуміння соціального світу, в якому людина живе, —найважливіша ознака освіченості людини та суспільства. Пізнавальна функція соціо­логії, отже, нерозривно пов'язана з функцію освіти, передачі знання, яка досягається у процесі соціологічної діяльності. Наступною важливою функцією соціології є функція вжиткова,
яка полягає в тому, що соціологія надає конструктивну допомогу в розв'язанні безпосередньо практичних завдань, які виникають у різних царинах суспільного життя. Це можуть бути і завдання господарські, політичні, проблеми, пов'язані з так званою відхиленою поведінкою (злочинність, наркоманія тощо). Соціологію, яка дає знання для розв'язання різного роду проблем, шукає науково обґрунтовані засоби для їх розв'язання, називають "вжитковою", проблемно зорієнтованою.
Такого роду соціологія розв'язує також завдання прогностичні, безпосередньо пов'язані з управлінням. Виконує соціологія й функції критичні,
яким вологи, що належать до так званого "соціально-критичного напрямку", надають найголовнішого значення. Цю функцію часто-густо розуміють як бунтарство та підбурю­вання й протиставляють її вжитковій, конструктивній ролі соціології. Проте таке уявлення не є правильним. Соціально-критична функція нерозривно пов'язана, з одного боку, з пізнавальною функцією соціології, позаяк "критика" фактично означає постановку діагнозу у хворому соціальному організмі. Виявлення проблем і протиріч, "болячок", які вимагають лікування, — це й передумова власне лікування, яке (характеризує практично-вжиткове призначення соціології. Будь-який відрив однієї функції від іншої, наполягання на особливій ролі однієї єдиної функції дають викривлене уявлення про вплив соціології на суспільне життя. Особливо слід зупинитися на характеристиці ідеологічної
функції. Багато хто заперечує правомірність приписування функції соціології. Можливо, причина категоричного відлучення соціології від ідеології криється в тому розумінні останньої, яке дістало особливо широке поширення у країнах, де нещодавно панував марксистський світогляд. З позицій цього світогляду ідеологія — це неодмінно класова за змістом, політично зорієнтована система поглядів. Соціологія ж як наукова система поглядів, яка прагне об'єктивності й неупередженості, відповідно, не може виконувати зрозумілу таким чином ідеологічну функцію.

Але ідеологію можна розуміти широко: як сукупність поглядівта уявлень, які орієнтують людей, мобілізують і згуртовують їх на певні дії. Фактично вже у соціально-критичній функції полягає орієнтувальний компонент. Справді, характеризуючи будь-яке явище як ознаку "хвороби" й звертаючи (вагу суспільства на необхідність подолання цього стану, понад те, зосереджуючи зусилля на пошуках засобів цього подолання, соціолог, незалежно від того, чи бажає він цього чи не бажає, виконує ідеологічну, виховну функцію. При цьому він зовсім не відмовляється від ідеалів науковості, неупередженості.

Представник соціально-критичного напрямку в соціології Ентоні Гідденс має рацію стосовно того, що "соціологію можна розглядати як якесь нейтральне інтелектуальне заняття у відриві від практичних наслідків соціологічного аналізу для тих, чия поведінка є предметом цього аналізу". Але це врахування не означає, що соціолога не турбує "чистота" знання. Навпаки, врахування того, на які соціальні дії результати соціологічної діяльності орієнтують суспіль­ство, загострює почуття відповідальності соціолога за ті конструктивні пропозиції, які він робить.

Висновки

В цьому розділі я розглянула уявлення про суспільство в історії соціології, характерні особливості сучасного українського суспільства, роль соціального знання у розвитку суспільства.

Соціологічна думка від свого зародження постійно намагалася пізнати, осмислити сутність, основні засади функціонування, найхарактерніші особливості суспіль­ства як соціального феномену.

У постіндустріальний період відбуваються зміни в усіх системах та підсистемах суспільства. Якщо раніше земля, праця, капітал були ключовими елементами виробництва, то в постіндустріальну епоху в багатьох галузях виробництва головною складовою стає інформація.

Інформаційне суспільство характеризується передусім розвитком виробництва інформаційних, а не матеріальних цінностей. Рушійною силою його еволюції є експлуатація обчислювальної техніки.

Соціологія дає знання про світ, в якому ми живемо. При, цьому знання описове, фактичне має аніяк не менше значен­ня, ніж знання теоретичне, яке пояснює. Факт, установлений наукою, "бачиться" інакше, ніж той, з яким маємо справу у Повсякденному
житті. Хоча це факт нашого життя, наукове бачення "бачить глибше", позаяк фіксує прояв загального, типового й повторюваного. Наукове розуміння соціального світу, в якому людина живе, —найважливіша ознака освіченості людини та суспільства

Висновок

Донедавна соціологія як наука і навчальна дисципліна перебувала в нашій країні на задвірках знань і соціальної практики. Інколи, щоправда, її залучали до обслуговування офіційної Ідеології, виправдання рішень і дій влади. Але гармонійного її розвитку, реальної участі в соціальних процесах тоталітаризм, у тому числі й тоталітаризм радянського покрою, допустити не міг.
Соціологія була змушена здебільшого
не вивчати процеси, а обґрунтовувати їх необхідність, як і вмотивованість рішень і дій влади.

А тим часом у всьому прагматичному світі вона, розвиваючи свої теоретичні й методологічні засади, інтегруючись з
іншими науками, активно включалася в дослідження, прогнозування, оптимізацію
соціальних процесів, здобуваючи визначення в усіх сферах суспільного буття. Політика вбачала в ній ефективний засіб гармонізації інтересів та взаємодії особи, спільнот, суспільства; економіка з її участю узгоджувала інтереси працівника, підприємства, власника. В гуманітарній сфері вона сприяла об'єктивізації знань про духовні процеси, налагодженню діяльності та взаємодії суспільних інститутів задля розвитку особистості.

Тільки наприкінці 80-х років XX ст. соціологія була затребувана і в колишньому СРСР, долаючи відставання від світової соціологічної теорії та практики. Сьогодні вона - самостійна галузь знань у вищій
школі, академічній науці. Розвивається мережа наукових, науково-дослідних установ, засновано спеціалізовані часописи, побачили світ багато наукових, навчальних, популярних видань. Зріс попит на соціологічні послуги з боку суб'єктів політичної, соціально-економічної,
духовної практики.

Науковий, практичний потенціал соціології все частіше знаходить своє застосування у вивченні, осмисленні й коригуванні суспільних процесів. Однак залишається актуальною проблема подолання соціологічної неграмотності, вульгарно-унітарного ставлення до соціології, коректності у використанні її пошукових, аналітичних, прогностичних можливостей,
передусім у політичній, економічній сферах, що, зрештою, не така вже й
рідкість в період трансформації суспільств.

Процеси., які, хоч і не без труднощів, розвиваються в Україні, неминуче виведуть соціологію в ранг особливо важливих дисциплін. Адже в демократичному суспільстві, яке, сподіваємося, ми все-таки збудуємо, передусім цінуються точні знання, вивірені прогнози, теоретично обґрунтовані рекомендації, політично і процедурно коректні методи діяльності в усіх сферах буття. Саме на користь такої культури реалізації прав і повноважень працює соціологія.

Соціологічна освіченість, уміння мислити соціально, адекватно сприймати, осмислювати й тлумачити соціальні процеси та явипда і, отже, враховувати у своєму бутті розмаїття соціальних чинників потрібні кожній людині. Особливо важливо це в нашій країні, що зумовлено оновленням соціальної практики людей, спільнот, суб'єктів економічної та політичної практики, інтеграцією української спільноти у світовий політичний, економічний, соціокультурний простір. Тим більше, що останній рубіж XXст. позначений яскраво вираженою політизацією. соціалізацією наших співвітчизників, цей процес триватиме і в прийдешньому столітті, що, безумовно, робить особливо актуальною потребу в соціальних знаннях, соціальній культурі.

Список використаної літератури

1.Волков Ю.Г., Социология: Учебн. Для вузов / Под ред. Добренькова В.И. – М.: Гардарики, 1998. – С.45-47.

2. Городяненко В.Г., Соціологія:Посібник для студентів вищих навчальних закладів.-К.: „ Академія”, 1999.- 378 с.

3.Лукашевич Н.П. Туленков Н.В. Введение в социологию: Учебн.-метод. Пособие. – К.: МАУП, 1996. – С.25-26.

4.Лукашевич Н.П., Туленков Н.В. Социология: Учебн. пособие. – К.:МАУП, 2002. – С.67-69.

5.Образование: идеалы и ценности (историко- теоретический аспект) Под ред. З.И.Равкина.- М.:ИТПиО РАО, 1995.- С.361.

6.Попова І.М. Соціологія. Пропедевтичний курс: Підручник для студентів вищих навчальнтх закладів.- 2- ге вид.- К.: Тандем, 1998.- 272с.

7.Принципы организации социальных систем:теория и практика.-К.,1988.-С.45.

8.Социология: наука об обществе: Учебн. Пособие / Под общ. ред. В.П.Андрющенко, Н.И.Горлача. – Харьков: Рубиков, 1996.- С. 34-38.

9.Соціологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів/За редакцією доктора історичних наук, професора Городяненкка В.Г.- 1999.- 384с.

10.Социология / Под ред. Г.В. Осипова. – М.: Мысль, 1990.- С.98-102.

11.Социология: Учебник / Отв. ред. П.Д.Павленок. – М.: Книготорговый центр „ Маркетинг”, 2002.- С. 46-49.

12.Ядов В.А. Размышления о предмете социологии. Социс, 1990, №2.-С.23.

РЕФЕРАТ

Дана курсова робота присвячена визначенню ролі соціології у пізнанні та розвитку сучасного суспільства.

Курсова робота носить теоретико – аналітичний характер і складається з вступу, двох розділів та висновку.

У вступі ми розглянули: актуальність, мету, об’єкт, предмет соціології.

У першому розділі розглянули структуру, функції, об’єкт та предмет соціології як науки про суспільство.

У другому розділі уявлення про суспільство в історії соціології, її характерні особливості в сучасному українському суспільстві та роль соціологічного знання в розвитку суспільства.

Підбиваючи підсумки курсової роботи, у висновку ми узагальнили опрацьований матеріал і вказали на те, що практична діяльність соціолога має будуватись на засадах професіоналізму у пізнанні та розвитку суспільства.

Курсова робота містить 34 сторінки, опрацьовано 12 джерел літератури