Зміст
Вступ
Розділ 1.Особливості соціального захисту дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки в Україні
1.1 Історичні і соціально-педагогічні передумови становлення соціального захисту
1.2 Сучасний стан соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки
1.3 Альтернативні форми виховання дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки
1.4 Зарубіжний досвід утримання дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківської опіки та піклування
Розділ 2. Аналіз соціального захисту дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки в Хмельницькому регіоні
2.1 Інформаційно-аналітичний показник системи соціального захисту дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування
2.2 Шляхи вдосконалення системи соціального захисту дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми. Охорона дитинства в Україні є стратегічним загальнонаціональним пріоритетом. Ратифікувавши Конвенцію ООН про права дитини, Україна взяла на себе зобов’язання, що складаються з чотирьох основних принципів: першочерговість інтересів дитини; забезпечення повноцінного життя; залучення до життя спільноти; відсутність дискримінації.
В усіх країнах світу існує така категорія населення, яка потребує особливої уваги, - це діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. В нашій країні складне соціально-економічне становище значної кількості населення, послаблення виховної функції сім’ї загострили проблеми дитячої бездоглядності й безпритульності. В умовах девальвації моральних цінностей, різкого зниження життєвого рівня населення збільшується кількість бездоглядних, безпритульних дітей.
У нових соціально-економічних умовах проблеми захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не тільки не втратили своєї актуальності, а й набули особливої гостроти. Понад 80 тис. сімей з різних причин не виконують виховні функції щодо власних дітей Зберігається тенденція до зростання кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Нині в Україні понад 115 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. На профілактичному обліку служб у справах дітей перебуває майже 150 тис. дітей, які бродяжать та жебракують. Щорічно в притулках перебуває від 25 до 30 тис. дітей. Майже 20 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, потребують влаштування. В Україні лише кожна десята дитина, яка перебуває під опікою держави, дійсно не має рідних. Інші – так звані "соціальні сироти", яких дедалі стає більше. Виправити становище покликані заходи Державної програми подолання дитячої безпритульності і безоглядності на 2006-2010 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 року з метою соціального-правового захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах. Завдання Державної програми спрямоване на захист прав дітей і насамперед полягає у збереженні для дитини сімейних умов життя.
Згідно із ст.52 Конституції України утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Правовою основою реалізації цього конституційного положення є національне законодавство про соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що регулює відносини із надання матеріальної, соціальної та правової допомоги зазначеній категорії дітей та осіб з їх числа.
Окремі питання соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, досліджують у своїх наукових працях такі вчені і фахівці, як В.В. Андріїв, Н.Б. Болотіна, В.Я. Бурак, Л.С. Волинець, К.В. Добромислов, М.Л. Захаров, О.І. Карпенко, В.Г. Кобелєва, Н.Ю. Максимова, О.Є. Мачульська, В.Ю. Москалюк, А.М. Нечаєва, Д.А. Ніконов, І.В. Пєша, П.Д. Пилипенко, Н.Т. Поліс, С.М. Прилипко, С.М. Синчук, І.М. Сирота, Б.І. Сташків, О.В. Стремоухов, Є.Г. Тучкова та ін. Втім, до цього часу у вітчизняній науці права соціального забезпечення відсутні спеціальні комплексні дослідження теоретичних та прикладних питань правового забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розвиток теорії права соціального забезпечення про соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Для досягнення зазначеної мети в дослідженні ставляться такі завдання:
- дослідити становлення і розвиток законодавства про соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, та еволюцію системи соціального захисту цієї категорії дітей та осіб з їх числа;
- визначити місце правових норм про соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у системі права соціального забезпечення;
- виділити форми і види соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
- проаналізувати функції та повноваження органів, які здійснюють соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
- сформулювати теоретично обґрунтовані конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання правового забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в регіоні.Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є низка загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, вибір яких обумовлений особливостями його об’єкту, предмету, мети і завдань. Роботу розглянуто за допомогою діалектичного, історико-правового, соціологічного, формально-логічного та системного методів.Практичне значення одержаних результатів. Висновки і пропозиції, сформульовані в роботі, можуть бути використані: у науково-дослідницькій діяльності для подальшої розробки проблем правового забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; у правотворчій діяльності з метою удосконалення правового забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; у практичній діяльності органів, які здійснюють соціальний захист цієї категорії дітей та осіб з їх числа.
Розділ 1.Особливості соціального захисту дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки в Україні
1.1 Історичні і соціально-педагогічні передумови становлення соціального захисту
У X - XIV столітті на Русі сиротами називали дітей бідних селян-общинників. Пізніше термін "сирота" було витіснено терміном "селяни" (у давніх актах і грамотах); у XVI - XVII століттях "сиротами" називали не лише селян, посадських людей, стрілецьких та солдатських дружин, а також дітей, які залишились без батьків.
Благодійні організації теж не стояли осторонь у вирішенні проблем дітей-сиріт та нужденних верств населення. Завдячуючи їх діяльності, значна кількість людей мала можливість отримати як матеріальну, так і духовну підтримку.
Дослідження історичних матеріалів доводять, що на початку XX століття в Росії державним коштом утримувалося 14 тисяч дітей-сиріт. Така ж кількість виховувалась і в притулках благодійних товариств. Цей період можна вважати першою хвилею соціального сирітства у XX ст.
Російсько-японська війна, перша революція 1905 - 1907 років. перша світова війна, Лютнева та Жовтнева революції 1917 року, громадянська війна зумовили різке збільшення чисельності дітей-сиріт, бездоглядних та безпритульних дітей.
Головними причинами зростаючої кількості дітей-сиріт (як повних, так і соціальних) виступали:
- нестабільна соціальна ситуація;
- зростання промисловості у містах, що зумовило значний наплив робочої сили з сільської місцевості;
- ескалація військової загрози;
- погіршення матеріальних умов життя у родинах;
У 1917 році усі притулки й сирітські будинки новий радянський Уряд перетворив на державні і передав під керівництво Народного комісаріату соціального забезпечення. З усіх виховних закладів, заснованих за ці роки, головною формою утримання дітей-сиріт були дитячі будинки. Найчастіше вони були змішаного типу, бо в них виховувалися дошкільнята й діти шкільного віку.
Створені у перші роки радянської влади дитячі заклади розташовувались у прекрасних будинках, з великими ділянками землі і з садами й городами. У них існували швацькі, кравецькі, взуттєві та інші майстерні. У дитячих будинках були обов'язковими хор та духовий оркестр, клуб та бібліотека.
У 1917 році у дитячих будинках виховувались понад 30 тисяч дітей, у 1918 - 80 тисяч, у 1919 - 125 тисяч, в 1920 - 400 тисяч, а в 1922 році - понад 540 тисяч безпритульних.
На особливу увагу заслуговує діяльність Українського товариства Червоного Хреста, яке звернулося до уряду з проханням передати під його юрисдикцію майно установ Російського Червоного Хреста на території республіки. Воно надавало допомогу біженцям, інвалідам, дітям-сиротам, переймалося створенням шпиталів, пунктів харчування, санітарною освітою серед населення. Протягом 20-х років силами Червоного Хреста України були створені чисельні будинки для безпритульних, безкоштовні їдальні та амбулаторії. На кошти товариства утримувались 119 медичних, 206 профілактичних і дитячих закладів [16, с. 15].
Доля дітей, батьки яких були репресовані, - це особлива сторінка нашої історії. Трагедія цих дітей полягала в тому, що вони раптово залишалися без батьків й належали до особливої категорії дітей. Їх не дозволялось віддавати під опіку родичам, єдиний шлях - дитячий будинок. У свідоцтві про народження, з яким така дитина опинялася у дитячому будинку, графа "мати" й "батько" була пуста, дітей цього контингенту схиляли до відмови від засуджених батьків.
За роки Великої Вітчизняної війни їх чисельність значно збільшилась. На кінець 1945 року лише дітей загиблих фронтовиків нараховувалось понад 17 тисяч, для яких було додатково відкрито 120 дитячих будинків. Необхідно було створити належні умови для життя й навчання дітей, які залишилися без батьків. Рада Народних Комісарів Союзу РСР видала постанову, у якій зобов'язала Раднаркоми союзних і автономних республік, органи місцевої виконавчої влади "під особисту відповідальність перших керівників забезпечити облаштування й навчання дітей, які залишилися сиротами або загубили батьків під час евакуацій та повернення на попереднє місце проживання".
Друга хвиля безпритульності та соціального сирітства, яка була результатом невтішних наслідків Великої Вітчизняної війни, змусила активізувати роботу комісій з облаштування дітей, які залишились без батьків.
Досить поширеним явищем на той час було заснування освітньо - виховних закладів інтернатного типу при колгоспах, промислових підприємствах на кошти профспілок, комсомольських і партійних організацій, міліції тощо, а також передача дітей-сиріт на виховання у родини. Так, за 1941 - 1944 роки під опіку потрапили 217 тисяч дітей-сиріт. У 1956 році рішенням Уряду для дітей-сиріт, дітей матерів-одиначок, інвалідів війни й праці, пенсіонерів почали створюватися школи-інтернати. За 1959 - 1965 роки усі дитячі будинки були реформовані на школи-інтернати.
Новий пік соціального сирітства припав на кінець 80-х початок 90-х років. Зміни, що відбулись у соціально-економічному та політичному житті держави, проведення реформ, які хворобливо відобразились на житті родини, призвели до значного збільшення кількості дітей, котрі залишились без батьківського піклування, а саме: бездоглядні та безпритульні діти, малолітні бомжі, діти-жебраки.
1.2 Сучасний стан соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки
Законодавчу базу щодо вирішення в Україні проблем дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, складають положення Конституції України, Сімейного кодексу України, Житлового, Цивільного, Кримінального, Адміністративного кодексів України, а також норми Законів України "Про освіту", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та "Про охорону дитинства". Останніми роками прийнято низку Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а саме:
1. Закон України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей. – ВВР, 2005, №26, ст.354 (набуття чинності 01.01.2006 р.);
2. Закон України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" 2005 р. №6 ст. 147;
3. Указ Президента України "Про проведення в Україні у 2006 році Року захисту прав дитини";
4. Указ Президента України "Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей" . – 2005 від 11.07 №1086;
5. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року №267 "Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу."//Право України. - 1997. -№ 7-8.;
6. Постанова Кабінету Міністрів України від 28.01 2004 року Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей[16, с. 23].
Положення статті 52 Конституції України вказує, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом.
Утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.
Основні положення щодо влаштування дітей, які за певних обставин не можуть виховуватись у власній родині (смерть батьків, позбавлення батьківських прав або засудження батьків, асоціальні умови виховання у рідній родині тощо), містяться у Сімейному кодексі України та в Законі України "Про охорону дитинства". Стаття 61 КпК і стаття 12 означеного Закону визначають права та зобов'язання батьків, які вони не можуть здійснювати в суперечності з інтересами дітей. Сімейний кодекс України, Закон України "Про охорону дитинства" передбачають декілька форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення (удочеріння), передача їх під опіку (піклування), на виховання в сім’ї громадян України та на повне державне утримання до навчально-виховних закладів.
В Україні здійснюється централізований облік дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Законодавчо визначено обов'язок керівників закладів, де перебувають або виховуються такі діти, щодо надання інформації про вихованців, що залишилися без піклування батьків, до місцевих органів з опіки га піклування з метою усиновлення даної категорії дітей, передачі їх під опіку чи на виховання у сім'ї громадян.
З метою допомогти таким матерям усвідомити важливість не тільки самого факту народження дитини, але й її виховання, згідно з якими батькам, які відмовились від дитини в пологовому будинку, надається для прийняття остаточного рішення щодо долі дитини термін до двох місяців.
Виявлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, а також неповнолітніх, які перебувають у неблагополучних умовах життя, є одним із основних завдань і обов'язків органів опіки та піклування. Стаття 24 Закону України "Про охорону дитинства" поширюють такий обов'язок на всіх громадян. Вони встановлюють, що заклади та особи, яким стане відомо про неповнолітніх сиріт та тих, хто залишився без батьківського піклування, або про зловживання батьківськими правами, зобов'язані сповістити про це органи опіки та піклування за фактичним місцезнаходженням осіб, які підлягають опіці та піклуванню. У свою чергу органи опіки та піклування це завдання повинні виконувати в координації з іншими зацікавленими органами та службами, тобто кримінальною міліцією у справах неповнолітніх, службою у справах неповнолітніх, закладами освіти, охорони здоров'я, житлово-комунальними органами тощо[14, с. 65].
Нині завдяки появі кримінальної міліції у справах неповнолітніх серйозних змін зазнає і ситуація з профілактичною роботою серед неповнолітніх. Школа та органи освіти фактично відійшли від роботи із неблагополучними сім'ями, зокрема щодо оздоровлення мікроклімату даної категорії сімей, збору та підготовці матеріалів на відібрання дитини у батьків, які зловживають батьківськими правами, та позбавлення їх батьківських прав. Послабили свої функції у цьому відношенні і дільничні інспектори районних відділів внутрішніх справ. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх основну увагу зосереджує на роботі з дітьми та підлітками, які вже скоїли правопорушення, злочини, тобто на фактах протиправної діяльності, а повноваження щодо виявлення функціонально неспроможних сімей перекладено на служби у справах неповнолітніх. Щодо централізованого обліку дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків, передбачає, що керівники закладів, у яких перебувають, утримуються або виховуються діти, зобов'язані в тижневий термін від того дня, коли їм стало відомо, що дитина залишилася без опіки (піклування) батьків, повідомити про це відділи і управління державних органів виконавчої влади, на які покладається безпосереднє ведення справ по опіці і піклуванню. Ці органи у місячний термін з дня надходження інформації щодо зазначених дітей та в разі неможливості їх усиновлення, передачі під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ї громадян на території даної або будь-якої іншої області України зобов'язані передати цю інформацію до Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України для централізованого обліку.
Рис. 1.1. Механізм звертання дитини та її законних представників з приводу порушення прав дитини [16, с. 23]
При виявленні підкинутої дитини, покинутої, заблукалої і, таким чином, залишеної без батьківської опіки, кримінальна міліція спільно зі службою у справах неповнолітніх зобов'язані скласти акт у трьох екземплярах, провести реєстрацію даного випадку у спеціальному журналі про доставлених дітей. При цьому повинні бути вжиті усі заходи щодо розшуку батьків дитини або її близьких родичів, а також щодо тимчасового влаштування дитини (притулок, лікувальний заклад). Один екземпляр акту і повідомлення направляється в орган опіки та піклування для вирішення питань щодо опіки, піклування, усиновлення, направлення у дитячі установи на повне державне утримання.
Вік дитини визначається лікувально-контрольною комісією лікувального закладу, куди направляється дитина, або ж судово-медичною експертизою. При реєстрації дитини органами реєстрації актів громадського стану їй присвоюється прізвище, ім'я, по-батькові, запропоновані заявником, дані щодо її батьків записуються також у довільній формі. Вік дитини медична комісія визначає приблизно, виходячи із розумового та фізичного розвитку дитини. Згідно із законом, дитина повинна бути направлена до дитячої установи із свідоцтвом про народження. Реєстрація народження проводиться до закінчення шестимісячного терміну, встановленого законом.
Усиновлення (удочеріння) є найбільш прийнятною і сприятливою формою виховання дітей, залишених без піклування батьків, за якої дитина в правовому відношенні повністю прирівнюється до рідних дітей, набуває в особі усиновителів батьків та сім'ю.
Коли дитину направлено в дитячу установу із сім'ї, як правило, особливих ускладнень з оформленням документів не буває, бо є медична документація, дитина зареєстрована в органах реєстрації актів громадянського стану, є відомості про її батьків. Ускладнення з влаштуванням дітей виникають тоді, коли дитина покинута, батьки її невідомі, або й якщо відомі, то місце їх проживання не встановлено. Необхідно зробити запити у пологові будинки, органи реєстрації актів громадського стану, органи внутрішніх справ, адресні бюро, тобто проводити роботу щодо встановлення батьків дитини та реєстрації її народження. Процес цей тривалий. На час його проведення дитину потрібно помістити в дитячу установу. Зараз єдиною формою тимчасового влаштування маленької дитини є направлення її до лікувального закладу[16, с. 25].
За правилами, перебування дитини у лікувальному закладі не може бути довшим, ніж один тиждень. Однак за цей термін неможливо зібрати усіх документів про неї і про її батьків, тому дитина може досить довго (до 3 місяців, а інколи до року) перебувати у лікувальному закладі. Тривале перебування дитини у лікарні може негативно вплинути на стан її здоров'я, вона наражається на ризик бути інфікованою від хворих дітей, умови утримання та раціон харчування не відповідають потребам дитини, а про виховання в таких умовах і говорити зайве.
Сьогодні інтернатні заклади функціонують на підставі Положення про навчально-виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, які залишались без піклування батьків, затвердженого Наказом Міністра освіти України від 13 травня 1993 року за № 137. Також було прийнято ряд Постанов Кабінету Міністрів України, серед яких слід відзначити:
1. Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального захисту дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків( від 05 квітня 1994 року № 226);
2. Про затвердження Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами проживання у сім'ях усиновителів (від 20 липня 1996 року № 775);
3. Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу (від 27 квітня 1994 року №267);
4. Про Центр усиновлення дітей при Міністерстві освіти України (від ЗО березня 1990 року № 98);
5. Про гарячі обіди дітям-сиротам та дітям із малозабезпечених сімей (від 31 серпня 1996 року № 1032) [16, с. 15].
1.3 Альтернативні форми виховання дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки
У світі існує кілька альтернатив утриманню дітей у державних установах. Моделі деінституціалізації (тобто переміщення дітей із "масових" закладів (інституцій) в альтернативне, більш турботливе середовище, а також надання допомоги за місцем проживання) включають у себе різнопланові заходи (див. таблицю 1.).
Таблиця 1. Моделі деінституалізації
| Моделі | Зміст роботи |
| Планування родини | Статеве виховання, роз'яснювальна та просвітницька робота серед молоді щодо запобігання небажаної вагітності, планування сім'ї. |
| Запобігання відмові та розміщенню дітей у державних закладах | Підготовка молодих батьків, соціальна підтримка вразливих сімей, у т.ч. матеріальна, індивідуальний супровід сімей з дітьми, розвиток і надання соціальних послуг сім'ям, які мають дітей з особливими потребами. |
| Реінтеграція кровної/біологічної родини і | Надання послуг щодо возз'єднання та реабілітації сім'ї. |
| Усиновлення/удочеріння | Пошук сімей, які беруть на виховання неповнолітню дитину на правах сина чи доньки й оформлюють це спеціальним юридичним актом (рішенням суду). |
| Прийомні родини | Пошук, підготовка та підтримка сімей, які добровільно взяли із державних закладів від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання. |
| Дитячі будинки сімейного типу | Пошук та підтримка сімей, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. |
Якщо говорити про соціально-педагогічну роботу з сім'єю як засобу запобігання появі бездоглядних дітей або їхньої інституціалізації, то у світовій практиці відпрацьовані такі напрями:
- розміщення дітей із девіантною поведінкою та сиріт у прийомних сім'ях;
- нормалізація дітей, які мають функціональні обмеження у фізичному та розумовому розвитку, в біологічних та прийомних сім'ях;
- громадська підтримка сімей;
- усвідомлене батьківство;
- укріплення сімей, що переживають кризу;
- організація груп само- та взаємопідтримки і допомоги, діяльність фахівців із сімейної просвіти;
- формування тендерної рівності, захист жіночих, дитячих прав у сім'ї та суспільстві;
- запобігання і боротьба з насильством у родині;
- запобігання та боротьба з наркоманією, курінням, алкоголізмом, проституцією в родині;
- навчання членів сім'ї поведінці у кризових ситуаціях (підтримка тяжкохворих, догляд за ними, спілкування з ними та найближчим оточенням, перебування члена сім'ї під слідством та у в'язниці тощо);
- підтримка сім'ї в кризових ситуаціях (смерть члена сім'ї, вихід дитини з сім'ї, випадки насильства в сім'ї, вимушена зміна місця проживання, втрата роботи членами сім'ї, народження дитини з особливими потребами);
- адаптація сімей у новому середовищі;
- забезпечення умов для поєднання праці з сімейними обов'язками і з життєвими інтересами людини;
- планування сім'ї, профілактика ранніх та небажаних вагітностей через статеве виховання;
- об'єднання поколінь (непрацюючих пенсіонерів і молодих активних, але з недостатньою освітою і досвідом молодих осіб) [18, с. 78].
Не всі ці напрями реалізуються в Україні повною мірою. Однак відбувається й поступова трансформація державної системи опіки та піклування за дітьми, що залишилися без догляду батьків, апробуються нові форми і методи підтримки кризових та прийомних родин. Поява нових моделей соціальної роботи з дітьми викликана необхідністю викорінення системи стаціонарного догляду за дітьми, намаганнями покласти край стражданням, духовному зубожінню та втраті людського потенціалу, які є неминучим наслідком інституціалізації дітей.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", дитина-сирота - це дитина, в якої померли чи загинули батьки.
Діти, позбавлені батьківського піклування, це діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з:
- позбавленням їх батьківських прав;
- відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав;
- визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними;
- оголошенням їх померлими;
- відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства;
- розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження;
- тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки;
- підкинуті діти, батьки яких невідомі;
- діти, від яких відмовилися батьки;
- безпритульні діти.
На даний час питання надання статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування регулюється Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 (далі - Порядок), що набрала чинності 17.10.2008 [16, с. 27].
Щодо дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які набули відповідного статусу до набуття чинності постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866, то їх статус без спеціального на те рішення підтверджується комплектом документів, зокрема:
- статус дитини-сироти - свідоцтвом про смерть кожного з батьків.
- статус дитини, позбавленої батьківського піклування:
- батьки якої позбавлені батьківських прав - рішенням суду;
- яка відібрана у батьків без позбавлення батьківських прав - рішенням суду;
- батьки якої визнані безвісно відсутніми - рішенням суду;
- батьки якої оголошені судом померлими - свідоцтвом про смерть, виданим органами реєстрації актів цивільного стану;
- батьки якої визнані недієздатними - рішенням суду;
- батьки якої відбувають покарання в місцях позбавлення волі – вироком суду;
- батьки якої перебувають під вартою на час слідства - постановою суду;
- батьки якої знаходяться у розшуку органами внутрішніх справ, пов’язаному з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження - ухвалою суду або довідкою органів внутрішніх справ про розшук батьків та відсутність відомостей про їх місцезнаходження;
- у зв’язку з тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки - довідкою закладу охорони здоров’я, що оновлюється раз на півроку;
- підкинутої дитини, батьки якої невідомі, покинутої в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров’я або яку відмовилися забрати з цих закладів батьки, інші родичі - актом за формою, затвердженою МОЗ і МВС.
1.4 Зарубіжний досвід утримання дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківської опіки та піклування
У багатьох країнах дитячі інтернатні заклади розглядаються як місця, де дітям надається активна терапія, де діти можуть перебувати і короткий, і тривалий час.
За пріоритетністю форми опіки в міжнародній практиці визначаються так:
1. усиновлення
2. опіка в сім'ях родичів
3. прийомна сім'я
4. інтернатний заклад.
За рівнем розвитку системи прийомних сімей країни можна поділити на такі групи:
- країни, де прийомні сім'ї існують більше тридцяти років (Великобританія, Фінляндія, Нідерланди тощо);
- країни, де система прийомних сімей введена нещодавно (Угорщина, Румунія тощо);
- країни, де система прийомних сімей тільки розробляється або планується розроблятися (Україна, Росія, Грузія, Вірменія, Болгарія, Польща тощо) [20, с. 128].
Соціальна робота у США має давні традиції щодо програм догляду за дітьми. Для дітей, які мають відхилення у поведінці чи певні емоційні проблеми, існують заклади (дитячі будинки та притулки) кількох типів: лікувальні центри з цілодобовим перебуванням дитини, сімейні дитячі будинки, кризові та дитячі психіатричні центри, профілакторії тощо.
Служби соціального забезпечення дітей США орієнтовані на конкретні групи населення. Ліга соціального забезпечення дітей Америки є сукупністю дитячих соціальних служб. Найпоширеніший вид послуг - патронаж сім'ї.
Усі послуги зазначених служб можна згрупувати за певними ознаками. Так, служби підтримки дітей та сімей охоплюють патронажні послуги, сімейну терапію, просвітницьку діяльність у сфері сімейного життя. Добровільні служби допомоги родинам та районні центри психічної корекції надають допомогу сім'ям, які мають проблеми у стосунках між батьками та дітьми, консультують з психолого-педагогічних та медичних питань. Останнім часом служби соціального забезпечення основну увагу приділяють питанням нормального перебування дитини у родині, забезпечення їй належної турботи. Перевага надається усиновленню та домашнім дитячим групам, що дозволяє зменшити кількість дітей, які виховуються у дитячих будинках та притулках.
Деякі, специфічні проблеми, які належать до компетенції соціальних служб (наприклад, зневажливе ставлення до дітей, жорстоке поводження з ними тощо), привертають особливу увагу громадськості. З метою вирішення означених проблем надаються кошти для дослідження, розробки й апробації програм та рекомендацій, підбору персоналу.
В Австрії постійно удосконалюється діяльність опікунських закладів. У цій країні добре налагоджена система усиновлення. Центр психологічної адаптації передбачає можливість передачі дітей, які усиновляються, батькам-опікунам відразу після народження без проміжного перебування у дитячому будинку.
Активна та багатопрофільна діяльність віденської служби у справах молоді й охорони дитинства дозволила значно скоротити кількість дітей, які передаються у дитячі будинки.
Давні традиції має розгалужена мережа соціальних служб Великобританії. Соціально-педагогічні функції даних служб , спрямовані на захист інтересів та допомогу різним категоріям громадян: дітям, підліткам, пенсіонерам, інвалідам, хворим тощо, а також родинам, які потребують психологічної чи матеріальної допомоги.
У Великобританії є три типи організацій, які надають соціальні послуги: державні, або урядові; підприємницькі, або за приватною ініціативою; неприбуткові, в тому числі волонтерський рух. Діяльність їх координована, як правило, проведенням конференцій, в яких беруть участь численні установи [20, с. 140].
Усі соціальні працівники мають відповідну спеціалізацію. Вони відрізняються напрямком і характером професійної підготовки, тому кожний співробітник вирішує проблеми конкретного "об'єкта" - навчального, лікувального, сирітського тощо.
Існують багатопрофільні центри, які надають допомогу дітям, підліткам та їхнім батькам. Подібні центри виступають "лінійними" структурами соціальних служб. Наприклад, центр, що спеціалізується на допомозі підліткам, котрі мають ускладнення в спілкуванні з дорослими; центри, орієнтовані лише на допомогу родині; центри, які надають допомогу підліткам, схильним до алкоголю та наркотиків. "Лінійні" структури надають психотерапевтичну допомогу, забезпечують соціальний захист відвідувачів центра, підтримують зв'язок з юридичними службами, організаціями охорони здоров'я, службами соціального забезпечення тощо.
Між структурами налагоджено тісний зв'язок, тому різні фахівці "ведуть" дитину від народження до повної самостійності, забезпечуючи соціальний захист, дотримання юридичних норм, організацію психологічної і педагогічної допомоги, а також координують свої дії із службами освітнього департаменту, які відповідають за організацію дозвілля молоді.
Соціальний захист дитини складається з упливу на умови та оточення, де вона росте, а також із надання підтримки її вихователям. За практичне здійснення захисту у Великобританії відповідають місцеві органи влади - соціальні служби. Разом із наданням загально-побутових послуг (догляд за дітьми в денний час, обслуговування вдома тощо) вони підтримують дитину й сім'ю індивідуально. Так, наприклад, у передмісті Лондона є мережа центрів для дітей раннього віку, які нагадують дитячі садки в Україні. Принципова відмінність – це обов'язкова робота з батьками. Тут вони можуть отримати консультації щодо виховання дітей. А ті батьки, чиї діти перебувають на вихованні у прийомній сім'ї, можуть поспілкуватися (під наглядом соціального працівника) із своїми дітьми[20, с. 133].
Головний принцип надання соціальної допомоги дітям у Великобританії - це сприйняття дитини як частини сім'ї. Тут діє система судів, які мають право винести рішення про обов'язкове відвідування батьками та дітьми відповідних центрів або про закріплення за сім'єю (ідеться про проблемні сім'ї, де є ризики для дітей) соціального працівника. Завдання такого працівника полягає в тому, щоб надати батькам кваліфіковану методичну допомогу щодо корекції недоліків виховання.
Центри підтримки сім'ї виконують дві головні функції: допомогу в критичних станах і превентивну діяльність. Відрив дитини від сім'ї застосовують лише в крайніх випадках, оскільки вважають, що позбавлена батьківського піклування й переведена в систему державної опіки, вона матиме набагато більше проблем у дорослому житті, ніж дитина, вихована в рідній сім'ї, навіть не зовсім благополучній. Тільки у випадку, коли робота соціальних служб не має позитивного результату, дитину вилучають із сім'ї і переводять до прийомної або до невеликого дитячого будинку.
В Угорщині заходи щодо охорони дитинства й виховання дітей здійснюються з раннього віку. Діяльність з питань захисту прав неповнолітніх регулює "Закон про охорону дитинства і відносин між батьками і дітьми" (1986 р.). Серед заходів, спрямованих на поліпшення виховання дітей, що живуть у неповних сім'ях, заслуговує на особливу увагу створення в містах мережі невеликих "сімейних" дитячих будинків для тих дітей, які були практично покинуті батьками, тобто для соціальних сиріт.
Слід зауважити, що в Угорщині і Румунії згідно з прийнятими у них законами щодо захисту прав дітей, будь-яка інтернатна установа має бути максимально наближеною до створення сімейної атмосфери виховання дитини. У закладі не може утримуватись більше 20-30 вихованців. На таку реформу інтернатних закладів уряд Угорщини виділив значні кошти з державного бюджету країни.
У Швейцарії за надання соціальної державної допомоги несе відповідальність громада. Усі соціальні служби керуються принципом "мінімального втручання держави" (А.М. Фішер-Ґейзер). До системи соціального захисту належать приватні соціальні служби, церковні, а також общинні, що безпосередньо належать до кантону (країна розділена на 26 кантонів і кожний з них має власне законодавство) [20, с. 135].
Надання соціальної допомоги ґрунтується на принципі: спочатку слід використати всі можливості в родині. Якщо їх виявляється недостатньо, тоді залучаються приватні чи церковні служби.
Існують центри соціальної допомоги в сфері судочинства, де роз'яснюють чинні правові акти щодо прав і обов'язків неповнолітніх. У різних частинах Швейцарії поширені й активно діють з 50-х років центри соціально-культурної анімації, які покликані організовувати вільний час дітей і підлітків.
Цікавий досвід накопичений Маннергеймською Лігою захисту дітей. У Фінляндії вона існує більш, ніж 70 років. Основна її функція - захист прав дітей і інтересів родини [14, с. 78]. Особлива увага приділяється профілактиці різного роду відхилень. її діяльність розпочалася у 40-х роках як служби допомоги сиротам - жертвам війни. У 90-і роки акцентується увага на становищі дитини в суспільстві, наявності здорового оточення, допомозі сім'ям з дітьми.
Соціальна політика Голландії базується на принципах рівності, унікальності й поваги до груп людей і окремих особистостей (Ніколас де Джон, Філіп Іденбург). Домінує в організації діяльності соціальних установ Голландії принцип соціальної підтримки, для якого характерне те, що державна допомога надається лише після того, як вичерпано усі можливості громадських організацій. За останні роки соціальна служба Голландії дещо трансформувалася, бо було розроблено нову систему соціального захисту. Почала реалізовуватися концепція соціальних інновацій, зміст якої ґрунтується на спільних діях уряду, організації місцевого самоврядування і громадськості.
Соціальна система у Німеччині ґрунтується на принципі: кожен громадянин зобов'язаний чинити в дусі соціальної солідарності, здійснювати індивідуальну і колективну самодопомогу. Особливою формою колективної солідарності є комуна. У випадку, коли людина не може допомогти собі сама, спочатку варто шукати допомоги в його родині, серед сусідів, груп самодопомоги і добровільних благодійних організацій і лише в крайньому випадку задіяти державу. Система соціального захисту ґрунтується на трьох пунктах: соціальне страхування, соціальна допомога і соціальна рівність, добродійність [20, с. 139].
Результатом інтенсивних дискусій останніх років у Німеччині стала актуалізація проблеми виховання в дитячих будинках та інтернатах, її спів
Основний напрямок роботи з надання допомоги дітям-сиротам грунтується на створенні різного типу сімейних дитячих будинків і обов'язковому перегляді існуючих соціально-педагогічних позицій стосовно їхніх виховних можливостей.
Розділ 2. Аналіз соціального захисту дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки в Хмельницькому регіоні
2.1 Інформаційно-аналітичний показник системи соціального захисту дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування
З метою попередження дитячої бездоглядності та безпритульності, запобігання правопорушенням серед дітей, вжиття відповідних заходів щодо влаштування дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, до закладів соціального захисту та надання їм соціальної, правової, медичної допомоги службами у справах дітей у взаємодії з підрозділами кримінальної міліції у справах дітей за І квартал 2010 року проведено 884 профілактичні рейди, під час яких виявлено 318 дітей (1 квартал 2008 року - проведено 9001 профілактичних рейдів в результаті яких було виявлено 543 дитини).
Відносний показник дітей, які опинилися поза сімейним оточенням, виявлених під час проведення профілактичних рейдів, до загальної кількості дитячого населення в Україні становить за 1 квартал 2010 року 0,06% (за 1 квартал 2009 р. такий відносний показник становив 0,08%).
Це свідчить про проведення службами у справах дітей ефективної реабілітаційної роботи з дітьми, які опинилися поза сімейним оточенням, та їх батьками.
Співвідношення чисельності дітей, вилучених з вулиці, до чисельності дітей, вилучених з сімей, за 1 квартал 2010 року складає відповідно 25% до 75%.
В результаті проведення профілактичних заходів (рейдів) зменшився відсоток дітей (4%), які вилучені в результаті проведення профілактичних рейдів з комп’ютерних клубів та розважальних закладів порівняно з 1 кварталом 2009 року (21%) [26].
Заходами служб у справах дітей обстежено 4834 сім'ї, які опинилися у складних життєвих обставинах, вилучено з несприятливого побутового оточення 856 дітей.
За незадовільне виконання батьками своїх батьківських обов‘язків службами у справах дітей:
- попереджено про відповідальність 817 батьків,
- ініційовано притягнень до відповідальності 614 батьків.
Викликає стурбованість той факт, що за І квартал 2010 р. збільшилась на 3% чисельність виявлених дітей, які вживали спиртні напої.
В той же час за 1 квартал 2010 р. у регіонах України зафіксовано зменшення на 57 випадків порушень правил торгівлі спиртними напоями та тютюновими виробами.
Це свідчить про те, що не в повній мірі здійснюється відповідний контроль за продажем в торгівельній мережі спиртних напоїв громадянам, які не досягли 18-річного віку.
З метою недопущення втягування дітей у протиправні дії, службами у справах дітей за 1 квартал 2010 р. попереджено 84 посадові особи, ініційовано притягнення до різних видів відповідальності 106 посадових осіб, які порушують законні права та інтереси дітей[26].
Із загальної чисельності дітей, виявлених під час проведення рейдів-15,5% влаштовано до притулків та центрів, 6% до закладів охорони здоров’я, 8,5% повернено до інтернатних закладів, 70% повернено в сім‘ю.
Не зважаючи на те, що загальна чисельність дітей в інтернатних закладах по Україні зменшується, залишається ще досить високою чисельність дітей, повернутих до державних закладів.
Діти, повернуті в сім‘ю, це переважно діти з благополучних сімей, але за різних обставин: особливості віку, уподобань, суперечностей з батьками залишаються без догляду.
В цілому проведення службами у справах дітей міських державних адміністрацій рейдів "Діти вулиці", "Вокзал", "Урок" сприяє покращенню ситуації у дитячому середовищі.
Рейд "Урок" проводиться на виконання Державної програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки, наказу Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 20.08.2009 № 2960 "Про організацію проведення у 2009 році Всеукраїнського рейду "Урок" та з метою соціального захисту дітей, запобігання їх бездоглядності і безпритульності у зв’язку з початком навчального року.
Рейд "Урок" проводить Міністерство у справах молоді, сім‘ї та ґендерної політики Автономної Республіки Крим, служби у справах дітей обласних, державних адміністрацій.
Із загальної кількості виявлених 1613 (48%) дітей [26]:
129 (34% від загальної чисельності виявлених дітей) влаштовано до загальноосвітніх навчальних закладів, ПТУ;
50 (4% від загальної чисельності виявлених дітей) до інтернатних закладів;
18 (8% від загальної чисельності виявлених дітей) до притулків та центрів, де діти залучені до навчання за місцем знаходженням даних закладів;
2 (0,1% від загальної чисельності виявлених дітей) навчаються за екстернатною формою навчання;
21 (2% від загальної чисельності виявлених дітей) працевлаштовано.
Службами у справах дітей упродовж жовтня – грудня 2009 року будуть вживатися заходи щодо повернення на навчання до загальноосвітніх навчальних закладів, працевлаштування дітей, які виявлені під час проведення Всеукраїнського рейду "Урок", та ще залишилися не влаштованими.
Аналіз причин, внаслідок яких діти не приступили до навчання, свідчить, що головними причинами є: невиконання батьками своїх батьківських обов’язків та самовільне залишення дітьми навчальних закладів.
З метою залучення дітей до навчання службами у справах дітей проведено відповідну профілактичну роботу з дітьми та їх батьками:
- відвідано за місцем проживання сім‘ї;
- проведено бесіди.
За результатами обстеження умов проживання дітей у сім‘ях, які опинилися у складних життєвих обставинах та з метою забезпечення охоплення навчанням дітей шкільного віку, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування було надано адресну матеріальну, фінансову та гуманітарну допомогу 1319 дітям на загальну суму 7536,82 грн[26].
Службами у справах дітей систематично (щомісячно) проводяться профілактичні рейди "Діти вулиці", "Вокзал" тощо з метою удосконалення соціального захисту дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, застосування ефективних форм їх соціальної підтримки, профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, запобігання дитячій бездоглядності і безпритульності.
Так протягом 9 місяців 2009 року проведено 624 профілактичні рейди, під час яких виявлено 512 дітей.
Це діти вилучені не тільки з вулиці, а й з комп'ютерних клубів, розважальних закладів, ігрових залів, з сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах, або перебування в яких загрожує життю та здоров‘ю дітей.
У порівнянні з аналогічним періодом 2008 р. співвідношення числа вилучених дітей під час проведення рейдів до загальної чисельності дітей в регіонах зменшилась на 1%, і становить 0,2%, що свідчить про збереження тенденції до зменшення чисельності безпритульних та бездоглядних дітей.
Питання попередження дитячої бездоглядності та безпритульності, запобігання правопорушенням серед дітей, вжиття відповідних заходів щодо влаштування дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, до закладів соціального захисту та надання їм соціальної, правової, медичної допомоги перебуває на контролі служб у справах дітей.
Крім того, у першому півріччі керівники міста Хмельницького урочисто вручили паспорти 17 дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, які досягли шістнадцятиріччя.
За даними служби у справах дітей міської ради в обласному центрі в сім’ях опікунів та піклувальників виховуються 200 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Протягом цього року влаштовано під опіку 23 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за минулий рік – 22.
Діти отримують всі соціальні гарантії, користуються пільгами та оточені турботою держави та міської влади.
Щороку зменшується кількість вихованців інтернатних закладів області з числа мешканців міста в зв'язку з влаштуванням дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім'ї усиновителів, опікунів і піклувальників, на альтернативні форми сімейного виховання.
Держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Діти-сироти користуються державними пільгами: безкоштовний проїзд у міському транспорті (на підставі єдиного проїзного квитка), безкоштовне харчування в школах, першочергове забезпечення підручниками, безоплатне утримання в дошкільних навчальних закладів, відвідання культурно-розважальних заходів, забезпечення безоплатними юридичними послугами, щорічне оздоровлення.
Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, надається у розмірі, що становить два прожиткових мінімуми для дитини відповідного віку. З 1 листопада ц.р. із збільшенням суми прожиткового мінімуму відповідно збільшилась сума виплат на дітей.
Двічі на рік діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, проходять обов'язкове комплексне медичне обстеження.
При досягненні дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування 18-річчя, забезпечується виплата одноразової допомоги в розмірі 1590 грн. Так, у цьому році 43 дітей отримають ці кошти, а в наступному передбачається виплата коштів 65 особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування[26].
На виконання завдань, покладених на службу у справах дітей, в Програмі соціально-економічного і культурного розвитку міста Хмельницького з 2008 року в окремий розділ виділено "Захист прав дітей".
За успіхи в навчанні діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, отримали комп'ютери завдяки місцевій владі, депутатам міської ради, спонсорам. В 2007 році подаровано комп'ютери 6 учням, які залишились без батьківського піклування. В 2008 році придбано 25 комп'ютерів і вручено їх дітям, які виховуються в сім'ях опікунів, старанні в навчанні. З нагоди святкування Дня Міста в 2008 році дітям вищеназваних категорій подаровано 15 ноутбуків. Для дітей комп'ютери стали справжньою підмогою в здобутті освіти.
Службою у справах дітей та іншими управліннями міської ради регіону постійно проводяться заходи для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: до Міжнародного дня захисту дітей, до Дня знань, до Дня Святого Миколая, до Новорічних та Різдвяних свят.
На виконання наказу Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 26.02.10 № 540 "Про впровадження рішення колегії Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту" робочою групою у складі представників Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини з 23 по 25 червня 2010 року було вивчено стан роботи органів місцевої виконавчої влади та органів місцевого самоврядування Хмельницької області щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, реалізації їх права на сімейне виховання (Табл. 2.1- 2.3) [26].
Таблиця 2.1Зведений аналіз показників соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування за 2007 – 2009 рр.
| Значення | 2007 | 2008 | 2009 |
| Чисельність дітей в регіоні (Тис. осіб) | 273872 | 265733 | 258919 |
| Чисельність позашлюбних народжень (Тис. осіб) | 2,0 | 2,2 | 2,4 |
| Кількість зареєстрованих розлучень (Тис. одн.) | 5,5 | 5,5 | 5,0 |
| Чисельність померлих дітей (0-17 років) від навмисних само ушкоджень (включаючи самогубства) (Осіб) | 4 | 8 | 7 |
| Загальна кількість дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, (Осіб) | 2676 | 2108 | 2549 |
| Чисельність дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування на 100000 дітей (0-17 років), (осіб) | 977 | 793 | 984 |
| Кількість дітей які перебували під опікою чи піклуванням, (осіб) | 1709 | 1634 | 1478 |
| Чисельність дітей інвалідів, які одержують пенсію в органах пенсійного фонду, (осіб) | 4376 | 2852 | 1639 |
| Кількість дітей, що перебувають під опікою чи піклуванням, на яких призначено державну допомогу сім'ям з дітьми | 670 | 1150 | 1386 |
Таблиця 2.2Кількість усиновлених дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування у 2009 р.
| Всього усиновлено протягом року | Із загальної кількості усиновлених | ||||
| громадянами України | іноземцями | ||||
| з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування | з числа дітей, які проживають з одним із батьків і усиновлені вітчимом (мачухою) | з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування | з числа дітей, які проживають з одним із батьків і усиновлені вітчимом (мачухою) | ||
| Україна | 5229 | 1784 | 1744 | 1670 | 31 |
| Хмельницька | 118 | 35 | 44 | 39 | - |
Таблиця 2.3Окремі дитячі інтернатні заклади на кінець 2009 р.
| Школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування | Дитячі будинки, що перебувають у сфері управління МОН | Будинки дитини, що перебувають у сфері управління МОЗ | Будинки-інтернати, що перебувають у сфері управління Мінпраці | |||||
| кіль-кість закладів | в них дітей* | кіль-кість закладів | в них дітей* | кіль-кість закладів | в них дітей* | кіль-кість закладів | в них вихован-ців* | |
| Україна | 53 | 9145 | 115 | 5918 | 48 | 4398 | 56 | 7158 |
| Хмельницька | 2 | 331 | 1 | 72 | 1 | 99 | 1 | 50 |
2.2 Шляхи вдосконалення системи соціального захисту дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування
За останні десять років на 60 відсотків збільшилася кількість дітей, влаштованих до закладів усіх форм власності для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (далі — заклади). Тільки протягом 2004 року до будинків дитини влаштовано 500, дитячих будинків — 24 і до інтернатних закладів — 30 дітей.
На даний час державні заклади займають провідне місце в системі утримання та виховання, хоча статтею 5 Сімейного кодексу України (2947-14) визначено пріоритет сімейних форм виховання.
Перевантаженість закладів не дає можливості створити сприятливі умови для повноцінного виховання дітей.
У випускників інтернатних закладів виникають проблеми через відсутність житла, постійного місця роботи, а також труднощі із створенням власної сім'ї. Діти молодих одиноких матерів — колишніх випускниць закладів виховуються у тих самих закладах, в яких перебували їх матері.
В основу функціонування системи закладів покладено віковий принцип. Це означає, що до досягнення повноліття дитина перебуває в двох-трьох закладах — будинок дитини, дитячий будинок, інтернатний заклад, пристосовуючись кожного разу до нового середовища, педагогічного та дитячого колективу, що спричиняє їх психологічне травмування і ускладнює в подальшому соціальну адаптацію.
Державна програма реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (далі — Програма), поширюється на заклади усіх форм власності і спрямована на створення умов для реалізації державної політики щодо забезпечення державних гарантій і конституційних прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (далі — діти), їх соціального захисту, створення закладів нового типу із сімейними формами виховання[18, с. 81].
Метою Програми є:
- створення умов для реалізації державних гарантій і конституційних прав кожної дитини;
- реалізація права на розвиток у сім'ї, в територіальній громаді, тобто виховання дітей насамперед за місцем їх походження;
- створення умов для фізичного, розумового і духовного розвитку кожної дитини;
- забезпечення соціального захисту дітей, здобуття ними належної освіти та опанування навичок до самостійного життя;
- сприяння поширенню сімейних форм виховання дітей;
- запобігання дитячій безпритульності і бездоглядності, правопорушенням, жорстокому поводженню з дітьми, насильству над ними;
- забезпечення захисту прав дітей на спілкування з батьками та іншими родичами;
- розвиток здібностей кожної дитини;
- виховання братів і сестер в одному закладі;
- забезпечення надання дітям індивідуальних психологічних, соціально-педагогічних, соціально-медичних, соціально-економічних, юридичних та інформаційних послуг;
- утворення закладів нового типу із сімейними формами виховання;
- запобігання поширенню сирітства;
- посилення відповідальності місцевих органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування за забезпечення соціального захисту дітей.
Реформування системи закладів може проводитися з урахуванням місця походження та місця проживання дітей[18, с. 76].
У процесі реформування системи закладів слід враховувати місце походження дітей, оскільки при цьому більш повно забезпечується захист їх прав на спілкування з батьками та іншими родичами.
В Хмельницькій області накопичений певний досвід з розукрупнення інтернатних та утворення малокомплектних закладів, вихованцями яких є діти, що народилися в місцевості, де розташовані такі заклади. Діти, що виховуються в малокомплектних закладах, навчаються у середніх загальноосвітніх школах, підтримують стосунки з батьками та іншими родичами.
Реформування системи закладів повинне проводитися з дотриманням вимог щодо граничної чисельності дітей, що перебувають у них, з урахуванням місця походження з метою забезпечення їх прав на розвиток, спілкування з батьками та іншими родичами, а також захисту відповідно до статті 33 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" (2342-15), житлових і майнових прав після досягнення дітьми повноліття. Право на житло зберігається за кожною дитиною, що влаштована до загальноосвітньої школи-інтернату, згідно з житловим законодавством.
Реформування системи закладів проводиться у чотири етапи:
перший — розроблення і затвердження Програми, вивчення і запровадження відповідного міжнародного досвіду, удосконалення діяльності закладів, запровадження сімейних форм виховання дітей;
другий — створення нормативної бази, регулювання діяльності закладів, пошук додаткових джерел для фінансування заходів, визначених Програмою, в тому числі за участю міжнародних організацій;
третій — утворення закладів нового типу, переведення до них дітей, перепідготовка педагогічних та соціальних працівників;
четвертий — перепрофілювання закладів та оптимальне використання їх приміщень.
Реформування системи закладів проводиться шляхом переведення дітей, що в них виховуються, до закладів нового типу, утворених місцевим органом виконавчої влади за місцем походження дітей, з урахуванням їх віку та соціального статусу[18, с. 80].
У результаті реформування передбачається утворити заклади нового типу, в яких виховуватиметься не більш як 50 дітей віком до 18 років. Навчання в середніх загальноосвітніх школах дасть їм змогу здобути належну освіту, опанувати навички до самостійного життя. До закладів нового типу в першу чергу переводяться діти віком до 7 років, а також діти, що перебували тривалий час за соціальними показаннями у закладах охорони здоров'я.
Під час переведення до закладів нового типу дітей віком від 7 до 18 років враховуються час їх перебування в закладі, готовність до зміни місця перебування та бажання продовжити навчання. При цьому діти віком до 10 років переводяться до закладів нового типу, а діти віком від 10 років, як правило, продовжують перебувати та навчатися у тих закладах, де вони виховувалися раніше, і вибувають з них за віком або у зв'язку із закінченням навчання. Усі діти, що влаштовуються до закладів уперше, направляються тільки до закладів нового типу.
Умови для проживання, розвитку та виховання створюються з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини, досвіду її життя. Територіальне наближення дітей до місця їх походження дасть змогу забезпечити їх спілкування з батьками та іншими родичами у разі, коли це не суперечить інтересам дітей.
Строк реформування встановлюється з урахуванням періоду, необхідного для випуску вихованців з числа дітей, що на даний час навчаються і виховуються у загальноосвітніх школах-інтернатах і з певних причин не переводяться до закладів нового типу.
Виконання Програми дасть можливість:
- зменшити кількість дітей, які виховуються в інтернатних закладах;
- створити умови для утримання та виховання дітей відповідно до вимог Конвенції ООН про права дитини;
- удосконалити механізм своєчасного виявлення безпритульних і бездоглядних дітей та їх влаштування, запобігти дитячій безпритульності і бездоглядності;
- забезпечити спілкування дітей з батьками та іншими родичами;
- провадити ефективну діяльність щодо повернення дітей до рідних батьків, підвищення їх відповідальності за виховання дітей;
- забезпечити розвиток системи сімейних форм виховання (усиновлення, встановлення опіки і піклування, прийомна сім'я, дитячий будинок сімейного типу);
- підвищити рівень освіти дітей шляхом організації навчання в середніх загальноосвітніх школах, забезпечити їх подальше працевлаштування та розв'язання житлових проблем;
- підвищити ефективність роботи і відповідальність органів опіки та піклування, місцевих органів виконавчої влади;
- забезпечити соціальне супроводження випускників закладів[18, с. 82].
Для виконання Програми необхідно забезпечити:
- запровадження механізму фінансування витрат, пов'язаних з утриманням дітей незалежно від форми їх влаштування, за принципом "гроші ходять за дитиною";
- виділення коштів для перебудови, реконструкції та обладнання інтернатних закладів;
- залучення іноземних інвесторів з метою реалізації проектів розвитку сімейних форм виховання.
Державні соціальні стандарти для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлюються незалежно від того, де така дитина перебуває на утриманні та вихованні, на рівні, не меншому за встановлений прожитковий мінімум для осіб відповідного віку.
Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються щодо:
- мінімального матеріального забезпечення, витрат на харчування, одяг та взуття;
- житлового забезпечення на рівні, не нижчому за встановлені у Житловому кодексі Української РСР нормативи;
- житлового забезпечення таких дітей після завершення їх виховання в різних формах влаштування після досягнення ними 18-річного віку, якщо вони не мають свого житла відповідно до житлових нормативів або мають житло з характеристиками, нижчими за встановлені житлові нормативи;
- мінімального стандарту щодо забезпечення гарантованого першого робочого місця, яке не може бути змінено за бажанням роботодавця протягом трьох років з моменту початку такої роботи, а в разі неможливості надання такого робочого місця - встановлення грошової компенсації на цей період, яка виплачується особі з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
- мінімального стандарту разової державної фінансової допомоги при закінченні такими дітьми виховного, навчального закладу чи при закінченні перебування таких дітей у різних формах влаштування після досягнення ними 18-річного віку;
- мінімального стандарту щомісячного утримання таких дітей та осіб із їх числа за умови навчання їх у вищих навчальних закладах до досягнення ними 23-річного віку або до закінчення відповідних навчальних закладів;
- мінімального стандарту медичного обслуговування;
- мінімального стандарту забезпечення таких дітей іграшками, що сприяють розвитку, спортивним інвентарем, газетами і журналами відповідно дитячого, юнацького, загальнопізнавального та виховного спрямування;
- мінімального стандарту забезпечення дитини до надання їй статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування;
- мінімального стандарту грошового забезпечення батьків-вихователів, прийомних батьків[18, с. 93].
Кабінет Міністрів України може встановлювати інші додаткові мінімальні соціальні стандарти, нормативи споживання та нормативи забезпечення для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Допомога та утримання таких дітей не можуть бути нижчими за встановлені мінімальні стандарти, що забезпечують кожній дитині рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку на рівні, не нижчому за встановлений прожитковий мінімум для таких осіб.
Право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, віком до вісімнадцяти років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при продовженні навчання до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів.
Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються, крім повного державного забезпечення виплачується стипендія в розмірі, який на 50 відсотків перевищує розмір стипендії у відповідному навчальному закладі, а також виплачується 100 відсотків заробітної плати, яка нарахована в період виробничого навчання та виробничої практики.
Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються, до завершення навчання виплачується щорічна допомога для придбання навчальної літератури в розмірі трьох місячних стипендій. Виплата зазначеної допомоги здійснюється протягом 30 днів після початку навчального року за рахунок коштів, що передбачаються для навчальних закладів у відповідних бюджетах.
При наданні особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються, академічної відпустки за медичним висновком за ними зберігається на весь період академічної відпустки повне державне забезпечення та виплачується стипендія. Навчальний заклад сприяє організації їх лікування.
Випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу або відповідної установи органів праці та соціального захисту населення одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі двох прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуються Кабінетом Міністрів України. За бажанням випускників навчальних закладів їм може бути видана грошова компенсація в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття.
Вартість повного державного забезпечення у грошовому еквіваленті для дітей віком від народження до трьох років, від трьох до семи років, від семи до десяти років, від десяти до чотирнадцяти років, від чотирнадцяти до вісімнадцяти років та осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до двадцяти трьох років визначається відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум"[16].
Державні соціальні стандарти, нормативи споживання, нормативи забезпечення є однаковими для всіх дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, незалежно від форми їх влаштування та утримання, і затверджуються відповідно до законодавства.
Оскільки, на повне державне забезпечення мають право діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які мають цей статус, відповідна служба у справах дітей зобов’язана протягом двох місяців підготувати комплект документів, який підтверджує набуття дитиною статусу дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування.
Разом з цим, на сьогодні діють такі постанови Кабінету Міністрів України, які направлені на поліпшення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування:
- від 5 квітня 1994 р. № 226 "Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування";
- від 12 липня 2006 р. № 956 "Про проведення експерименту з призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають під опікою (піклуванням) або у відповідних закладах, за принципом "гроші ходять за дитиною";
- від 31 січня 2007 р. № 81 "Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях за принципом "гроші ходять за дитиною" у 2007 році" (строк дії якої продовжено на 2008 рік);
- від 4 квітня 2007 р. № 605 "Про проведення експерименту з призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають під опікою (піклуванням) і проживають у сім’ях опікунів (піклувальників), за принципом "гроші ходять за дитиною";
- від 19 березня 2008 р. № 199 "Про продовження у 2008 році проведення експерименту з призначення і виплати державної соціальної допомоги за принципом "гроші ходять за дитиною";
- від 9 квітня 2008 р. № 328 "Про внесення змін до Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях за принципом "гроші ходять за дитиною" у 2007 році"[16].
Крім цього зазначаємо, що постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2008 року № 146 "Деякі питання надання одноразової грошової допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування" були внесені зміни до підпунктів 4 та 5 пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 р. № 226 "Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування" щодо збільшення виплати одноразової грошової допомоги з двох до шести прожиткових мінімумів дітям-сиротам і дітям, позбавлених батьківського піклування, що навчалися або виховувалися в навчально-виховних та вищих навчальних закладах і перебували на повному державному утриманні, та дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, що перебували під опікою (піклуванням), при їх працевлаштуванні.
Отже, підсумовуючи вищевикладене, можна прийти до висновку, що держава н6а регіональному рівні робить правильні кроки в напрямку соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Висновки
В Україні переважаючою формою утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є усиновлення. Усиновлення (удочеріння) є оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки. Законодавчо процедура усиновлення регламентується Кодексом про шлюб та сім'ю України і Порядком передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами проживання у сім'ях усиновителів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України у 1996 році.
Усиновлення здійснюється виключно в інтересах дитини, якщо єдиний або обидва її батьки: померли, невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими, дали згоду на усиновлення в письмовій формі, понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи. Підкинуті (залишені) діти можуть бути передані на усиновлення у разі наявності відповідного акта, складеного органами внутрішніх справ у встановленому порядку. Хворі діти можуть бути усиновлені, якщо за характером (перебігом) захворювання вони не потребують постійного (довічного) перебування і лікування в спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах. Всі діти, пропоновані для удочеріння/усиновлення, повинні бути детально оглянуті всіма медичними фахівцями в цілях виключення відповідної профільної патології, зокрема оглянуті і обстежені генетиком. При цьому повинні бути враховані всі відомі дані про дитину і її батьків.
Список використаної літератури
1. Конституція України. - К. Юрінком інтер, 1999.
2. Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей. – ВВР, 2005, №26, (набуття чинності 01.01.2006р.)
3. Указ Президента України "Про проведення в Україні у 2006 році Року захисту прав дитини".
4. Конвенция ООН о правах ребенка.
5. Указ Президента України "Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей" . – 2005 від 11.07 №1086.
6. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року № 267 "Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу."//Право України. - 1997. -№ 7-8.
7. Правила опіки і піклування, зареєстровані в МЮ 17 червня 1999р. //Офіційний вісник України. - 1999. - № 26.
8. Захист і забезпечення прав дітей: тематична Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2001 року. – К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2002. – 160 с.
9. Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 1999 р.) Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування /Л.С. Волинець, Ю.Г. Антипків, І.У. Жечко та ін. – К.: Український інститут соціальних досліджень, 2000. – 318 с.
10. Карпенко О. Сімейні форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: проблеми правового регулювання //Право України. - 2001. - № 3.
11. Слюсаренко В.Г. Соціально-педагогічні функції і перспективи розвитку установ інтернатного і напвінтернатного типу в Україні. – К, 1996 – 412 с.
12. Соціальна робота: технологічний аспект. Навчальний посібник /За ред. проф. А.Й. Капської. – К.: Центр навчальної літератури, 2004 . – 352с.
13. Теория и практика социальной работы: отечественный и зарубежный опыт Т.1. – Москва – Тула, 1993. –358с.
14. Шость Н.В. Правове становище дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків (В питаннях та відповідях для практичних працівників). Харків, 2005. – 63 - 243с.
15. Дитина в прийомній сім’ї: Нотатки психолога Г. М. Бевз, І. В. Пєша. – К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2001. – 101 с.
16. Збірник нормативно-правових актів у сфері функціонування дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей / Упоряд. О. В. Лясковська, Л. М. Палій. – К., 2004. – 13 - 296 с.
17. Методичні рекомендації по проведенню тренінг-курсу для соціальних працівників з питань підбору, підготовки та соціального супроводу прийомних батьків / О. О. Яременко (кер. авт. кол.), Н. М. Комарова, Г. М. Бевз, Л. С. Волинець та ін. – К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. – 128 с.
18. Методичні рекомендації щодо розробки обласних програм подолання проблем соціального сирітства: Практичний посібник. – К.: Четверта хвиля, 2006. – 76 - 115 с.
19. Настільна книга випускника інтернату: юридичні та практичні поради / Упоряд. С. Ю. Попов. – Луганськ, 2005. – 100 с.
20. Питання формування ефективності родинних форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування / Н. М. Комарова, Л. М. Мельничук, І. В. Пєша та ін. – К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді , 2004. Кн. 2. 128 - 143с.
21. Прийомна сім’я: оцінка ефективності опіки (методичні рекомендації для соціальних працівників) / О. О. Яременко (кер. авт. кол.), Н. М. Комарова, Г. М. Бевз, Л. С. Волинець та ін. – К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. – 78 с.
22. Соціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та аналіз існуючої системи утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування / Авт. кол. Л. С. Волинець, Н. М. Комарова, О. Г. Антонова-Турченко, І. Б. Іванова, І. В. Пєша. – К.: Видавництво, 1998. – 120 с.
23. Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 1999 року). – К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. – 138 с.
24. Соціальні та психологічні потреби дітей, які виховуються в інтернатних закладах: знання, ставлення, поведінка. Практика діяльності. Результати дослідження серед фахівців соціальної сфери та дітей-вихованців. – К.: Компанія Лік, 2006. – 63 с.
25. Технології створення та функціонування прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу: Збірник методичних матеріалів / Авт. кол. Г. М. Бевз, А. Й. Капська, Н. М. Комарова та ін. – К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді, 2003. – 188 с.
26. http://www.ditu.gov.ua