РефератыАстрономияПрПредмет структура і завдання курсу Релігієзнавства

Предмет структура і завдання курсу Релігієзнавства

Реферат


на тему:


“Предмет, структура і завдання курсу “Релігієзнавства”
План


1. Предмет курсу "Релігієзнавство".


2. Основні релігійні концепції та їхня загальна характеристика.


1. Предмет курсу "Релігієзнавство".


Релігія — це складне соціальне і духовне явище, корені якого ви­ходять з глибинних теренів суспільної історії. Соці­альна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства — певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Про­цеси прогресивних змін або занепаду духовних цінно­стей в цілому всього суспільства неодмінно познача­ються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси ви­никає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з врахуванням їхнього догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи ін­ших релігійних ідей.


У релігієзнавстві виділяються два важливі напря­ми, або розділи, — теоретичний та історичний. Тео­ретичне релігієзнавство складається з філософських, соціологічних і психологічних аспектів. Історичне ре­лігієзнавство вивчає історію виникнення і еволюції окремих релігій та релігійних вірувань у їхньому вза­ємозв'язку, акцентує увагу на послідовності розвитку релігійних культів.


Обидва напрями складають цілісну систему нау­кового дослідження релігії. Однак теоретичні й істо­ричні питання релігієзнавства мають власну специфіку і повністю не зливаються, не ототожнюються. Така точка зору відображає об'єктивні процеси інтеграції та диференціації наукових знань про соціальну сут­ність релігії та її функції.


Таким чином, одним з предметів релііієзнавчої теорії виступають релігійні вчення — складова части­на релігійного комплексу. Підкреслимо: релігієзнав­ство і релігійні теорії за своїм змістом не можуть пов­ністю збігатися. Релігієзнавство — це галузь науки, що досліджує феномен релігії, а релігійні вчення належать до системи богослов'я (теології), де тео­ретично обґрунтовуються релігійні цінності.


Однак, крім цих протилежностей, які протистав­ляють наукові принципи релігієзнавчої теорії і бого­словські концепції, релігієзнавство і богослов'я мають деякі спільні риси, оскільки вивчають (відповідно з наукової та релігійної точок зору) одне й те саме явище — релігію та її інституції.


Релігієзнавство як комплексна галузь наукового знання досліджує суспільно-історичну природу релі­гії, механізм її соціальних зв'язків з економічними, політичними і духовними структурами суспільства, впливу на особистість віруючих у контексті конкрет­но-історичних умов. На цьому рівні релігія вивчаєть­ся не як "залишок минулого", а як об'єктивний про­цес, що спирається на відповідні соціальні передумо­ви і фактори, відображаючи їх в своїх догматах. Отже, релігієзнавство визначає релігію як складову частину суспільства, що розвивається разом з ним і впливає на людську свідомість.


Богослов'я у будь-якій формі виступає системою релігійно-догматичних доказів і обгрунтування над­природних, "абсолютних" істин, що випливають з не­обмеженої, надчасової природи Бога. Реліїійні вчення існують також у формі апології (захисту) віровчення і культу від інших релігійних (конфесійних) впливів, руйнування з боку наукового світогляду. Разом з тим богослов'я не ізолюється повністю від суспільства. За допомогою своєї соціальної доктрини реліїтйні авто­ритети формують суспільну позицію церкви, вимагаючи від віруючих здійснення конкретних соціально-корисних дій, залучаючи до церковних організацій нових членів з різних прошарків суспільства.


У порівнянні з релігієзнавством — системою нау­кових знань — релігійні теорії не виводять релігію з глибинних надр суспільної історії та практики, а нав­паки, стверджують богопоходження суспільства. Су­спільство в релігійно-докгринальній Інтерпретації ви­ступає лише як момент, результат "еманації" (прояву) сутності Бога, його творчої потенції. Виходячи з цих принципових положень, релігійна думка ставить су­спільний прогрес у пряму залежність від кінцевої реа­лізації релігійних істин, що викладені в різних церков­них документах і канонічних книгах.


Таким чином, релігієзнавство і богослов'я — це протилежні, хоча і зв'язані спільним предметом до­слідження, типи світоспоглядання і світосприйняття, різні системи оцінки духовних культурних цінностей. Тому їх не слід ототожнювати.


Особливого значення набувають питання відно­шення релігієзнавства до атеїстичної теорії та ідеоло­гії. Атеїстичні ідеї і норми оцінки релігійних явищ, як відомо, за часів панування тоталітарного режиму в Україні клалися в основу антирелігійної й антицерков-ної політики. Це призводило до порушення прав лю­дини, а конституційний принцип свободи совісті ли­ше декларувався, що породжувало значні деформації в духовному житті суспільства, правовій політиці держави, створювало напруження у відносинах між віруючими і невіруючими.


Певний час релігієзнавство розвивалося в лоні атеїстичних знань і вважалося їх складовою частиною. В сучасних умовах релігієзнавча наука є самостійною теоретичною дисципліною і за своїми принципами та методами корінним чином різниться від атеїзму.


На відміну від атеїстичних поглядів релігієзнав­ство вивчає релігійні явища як складний комплекс соціально-історичних, філософських і психологічних проблем. Тому необхідно звернути увагу на конкретні галузі релігієзнавчої науки.


Ядром теоретичного релігієзнавства виступає "фі­лософія релігії". Під останньою розуміється філософ­ське пояснення релігії. В сучасній філософській думці існують два напрями обгрунтування філософії релігії: ідеалістичний (релігія визначається як центральне су­спільне явище, в релігійній свідомості відображається зміст потойбічних, надприродних факторів) і матеріа­лістичний (релігія є суспільно-історичним продуктом з її внутрішніми закономірностями розвитку). Від іде­алістичної філософії слід відрізняти релігійну філосо­фію. З цієї причини неможливо ототожнювати філо­софію релігії, яка, наприклад, випливає з корінних принципів філософського ідеалізму (об'єктивного чи суб'єктивного), з конкретною формою релігійної фі­лософії. Сучасна релігійна філософія представляє су­купність різних напрямів і течій, які розвиваються у християнстві, ісламі, буддизмі та інших розвинутих релігійних системах.


Безумовно, релігійна філософія у будь-якій формі виступає специфічним різновидом ідеалізму. Однак вона спирається не на теоретичні постулати філософ­ське-ідеалістичних систем, а на вихідні принципи ві­ровчення конкретної релігії. Між раціональними фі­лософськими постулатами і релігійними, містифіко­ваними принципами віровчення існують досить знач­ні розбіжності, які не слід ігнорувати.


Релігійна філософія з теологічних позицій також вирішує певні суспільно-політичні й соціальні проб­леми, прагне вплинути на практичну сферу релігійно­сті віруючих. Таким чином, у концептуальному від­ношенні необхідно відділяти філософію релігії від ре­лігійної філософії, а також від самої теологічної доктрини, на яку спирається релігійне-філософська система.


Філософія релігії локалізує предмет вивчення ре­лігії. Остання виступає об'єктом філософського знан­ня насамперед як соціальне явище. Досліджується не тільки механізм виникнення релігії, а й процес її ві­дображення у свідомості людини, особливості форму­вання релігійних понять, символів і духовних цінностей. При цьому об'єктом філософського вивчення є не тільки сама релігія, а й те соціальне та природне середовище, що впливає на процес формування релі­гійних вірувань.


Другою, не менш важливою частиною релігіє­знавства виступає "соціологія релігії". Грунтуючись на загальних положеннях філософії релігії, соціологіч­ний розділ релігієзнавства вивчає релігію як певну соціальну структуру, складову частину суспільства з властивими їй структурою, функціями, соціальними зв'язками. На соціологічному рівні релігія визнача­ється як соціальна підсистема, яка в межах конкрет­ної суспільної системи виступає водночас і в якості об'єкта зовнішніх впливів, і в якості суб'єкта свого власного впливу на різні соціальні інституції. Соціо­логія релігії, базуючись на висвітленні цих питань, досліджує механізм функціонування і соціальної ево­люції релігійних вірувань і вчень в різних соціальних середовищах, групах віруючих, аналізує особливості їхніх індивідуальних релігійних рис з тим, щоб визна­чити головні тенденції релігійної ситуації з врахуван­ням дій тих чи інших соціальних факторів.


Третьою частиною системи релігієзнавства висту­пає така важлива дисципліна, як "психологія релігії". Релігійні вірування — це не тільки теоретичні погля­ди, організаційні форми діяльності віруючих. Релігій­на віра — ядро будь-якої релігійної системи — є фе­номеном психічного життя з відповідними емоціями, що спрямовані на сприйняття ідеї Бога (або інших аналогічних ідей) і похідних від неї істин. Світ релі­гійної психології — це особливий внутрішній стан духовних цінностей віруючої людини. Він поєднує релігійні та нерелігійні цінності в складний емоційно-інтелектуальний комплекс світосприйняття. Релігійні почуття, настрої, типи містифікованого мислення складають досить чутливу, динамічну первинну осно­ву, що, сприймаючи релігійні ідеї, переробляє їх у своїй індивідуалізованій свідомості, впливаючи на на­прям подальшої еволюції релігійних вчень.


Отже, психологічний аспект релігієзнавства зосе­реджує увагу на внутрішніх психічних механізмах дія­льності прихильників різних релігійних вірувань і культів, вивчає їхні духовні цінності та орієнтації, класифікує і систематизує найпоширеніші типи ре­лігійно-психологічних рис поведінки віруючих. Пси­хологія релігії є науковою дисципліною, яка за допо­могою власних специфічних методів психологічного дослідження і психодіагностування поглиблює від­повідні галузі загальної та соціальної психології сто­совно психіки людини та її діяльності у сфері релігій­ності. Особливого значення набувають ці проблеми в контексті психологічного забезпечення адаптації вірую­чої людини в умовах тих конфліктних ситуацій, коли одні віруючі стають жертвами злочинів з боку інших віруючих з релігійних мотивів або, навпаки, самі стають суб'єктами правопорушень.


Сучасне релігієзнавство включає в себе таке дис­циплінарне відгалуження, як історія релігії. На відмі­ну від теоретичного релігієзнавства, що розглядає ре­лігію у статиці, історія релігії вивчає цей суспільно-історичний феномен в його динамічності, змінах і розвитку. Історизм як методологічний принцип вив­чення релігії дає можливість проаналізувати станов­лення, розвиток і еволюцію релігійного комплексу, від первісних форм релігійних уявлень до розвинутих ре­лігійних систем світового масштабу, порівняльну історію церков, історію релігійних і антирелігійних ру­хів, церкви як соціального інституту, специфіку релі­гійного процесу в певних природних, історичних, культурних та етнічних умовах. Відтак історія релігії має свою специфіку і тому постає важливим розділом релігієзнавства.


Таким чином, релігієзнавча наука є комплексом взаємопов'язаних наукових дисциплін (філософія ре­лігії, соціологія релігії, психологія релігії, історія ре­лігії), які за допомогою певних методів теоретичного (теоретичне релігієзнавство) та історичного (історич­не релігієзнавство) досліджень вивчають релігію як соціальне явище, пізнають закономірності її розвитку і відображення у людській свідомості. Практичний сенс релігієзнавства полягає в тому, що воно допо­магає людині краще зрозуміти суть релігії, а своїми розробками і рекомендаціями — коригувати основні напрями державної політики щодо дотримання прав громадян у забезпеченні конституційного принципу свободи совісті.


2. Основні релігійні концепції та їхня загальна характеристика.


У другому питанні необхідно з'я­сувати, що всі релігієзнавчі концепції додержуються певного філософського принципу — матеріалістич­ного чи ідеалістичного. Справа в тім, що в сучасному суспільстві існує розмаїття релігієзнавчих концепцій, кожна з яких має право на самостійне існування, не­зважаючи на протилежність ідеологічних орієнтацій. Однак плюралістичність у поясненні релігії виходить з того, що релігія є важливим інститутом суспільства, сферою загальнолюдської культури, вплив якої на ви­рішення соціально-гуманітарних і моральних питань в даний час зростає. До найпоширеніших релі­гієзнавчих концепцій можна віднести матеріалістич­ну, об'єктивно- і суб'єктивно-ідеалістичні, а також натуралістичну і соціологічну.


Матеріалістична концепція релігії. Для того щоб зрозуміти внутрішню логіку матеріалістично-філософ­ських поглядів на природу релігії, необхідно розглянута принципові методологічні положення цієї концепції.


Філософія як продукт суспільної свідомості людс­тва формувалася поступово, в міру відокремлення людини первісно-родового устрою від природи і роду, усвідомлення людиною себе не тільки як біологічної, а й насамперед як соціальної істоти (соціалізованої особи). У сфері людського мислення поступово відбу­вався процес самоусвідомлення, самоаналізу, само­пізнання, самовдосконалення свого внутрішнього "я" — системи внутрішніх духовних цінностей. Про­цес самоусвідомлення себе як діючої істоти відобра­жав риси внутрішнього інтелектуального світу люди­ни, але він грунтувався на підкоренні людській волі сил природи, вивченні певного кола матеріальних явищ і предметів. На основі складних процесів само­пізнання і залучення сил природи до сфери людської діяльності історично, спочатку в межах міфологічної, а пізніше релігійної свідомості, виникає особливий тип мислення — рефлексія. Саме вона й становить тло філософствування. Рефлексія грунтується на са­мосвідомості, власне кажучи, виступає її найвищим інтелектуальним продуктом, реалізує в собі моменти абстрагування й узагальнення.


Рефлексія як особливий тип мислення оперує ти­ми знаннями, які на певний час уже нагромадилися. За допомогою рефлексивного методу: а) вивчається внутрішня побудова знань, духовних цінностей та, в цілому, всіх елементів світогляду, якими людина во­лодіє в результаті пізнання певних явищ, практичної діяльності, спілкування з іншими людьми; б) дослід­жується наявність розбіжностей і суперечностей між різними елементами знань і цінностей, з яких виводить­ся певна проблема (актуальне питання) щодо необ­хідності вивчення якогось явища і внесення від­повідних змін у внутрішній світогляд людини; в) об­ґрунтовується шлях вирішення такої проблеми та вдосконалення в необхідному напрямі системи духо­вних цінностей.


Внутрішній механізм рефлексії мислення над продуктами власної інтелектуальної діяльності сприяє пізнавальній активності людини, критичному пере­осмисленню світогляду і духовних цінностей в на­прямі, що відповідає новим умовам суспільної прак­тики.


Філософія використовує міфологічно-релігійний матеріал і спочатку за своєю зовнішньою формою ви­ступає як міфотворчість. Однак вже перші універ­сальні філософські ідеї щодо сутності буття і природи людини починають руйнувати міфологічну і релігійну свідомість. Філософські вчення поступово відокрем­люються у відносно самостійну галузь. Від попередфі-лософії (міфотворчості) філософська свідомість при­ходить до свого власного предмета — світогляду і проблеми людини.


З наведених положень випливають такі висновки: і філософія, і релігія є продуктами суспільної свідо­мості. Між ними існують внутрішні взаємозв'язки. Наприклад, е філософські системи, що у своїй основі базуються на різних міфах: так звана міфологізована філософія А. Шопенгауера (1788—1860 рр.), Ф. Ніцше (1844—1900рр.). Але необхідно акцентувати увагу й на тому, що філософські і релігійні вчення — це про­тилежні системи духовних цінностей, вони спирають­ся на різні типи рефлексивного мислення.


Філософська рефлексія має раціоналізований харак­тер, релігійна рефлексія — в теоретичному плані — де­що менш розвинута і взагалі орієнтується на певні міс­тифікації, природу яких достеменно вивчити важко.


Релігія була головною формою суспільної свідо­мості понад два тисячоліття. Проте поруч із нею, а іноді й у її лоні, побутували й інші форми світо­сприйняття. З часом вони в міру свого розвитку звужу­вали сферу релігії. Лише у XVII—XVIII ст. філософія, наука й етика почали складати Ідеологічну конкурен­цію релігії. Згодом набрав сили й атеїзм — вчення, спрямоване на безоглядне заперечення релігійних поглядів. Атеїзм як форма вільнодумства протистав­ляється релігії та відображається у філософсько-матеріалістичних концепціях.


Марксистська релігієзнавча концепція — це певний ступінь в розвитку матеріалістичних поглядів. Домар­ксистські філософи стверджували, що релігійні по­няття є "помилковими" і намагалися їх подолати просвітницькими заходами, розкриттям помилковості релігійного світогляду.


Марксизм підійшов до аналізу сутності релігії не тільки з боку дослідження її внутрішніх закономірно­стей. Релігія вивчається ним у широкому контексті дослідження суспільства як складного соціального орга­нізму, що розвивається.


Ф. Енгельс (1820—1893 рр.) так визначав специфі­ку релігії: "...усяка релігія є не що інше, як фантасти­чне відображення у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними у їх повсякденному житті, — відображення, у якому земні сили приймають форму неземних".


Релігія відображає той аспект соціального буття, де присутній момент залежності людей від умов їх­нього життя, момент несвободи. Марксизм доводить, що неістинне відображення світу в релігійних віру­ваннях — це не лише незнання законів природи, а й відображення певних соціальних умов життєдіяльно­сті людей. Реальні сили, які панують над ними, відо­бражаються в релігійній свідомості у деформованому вигляді і виступають як сили неземні, понадприродні. Цей момент у марксизмі складає поняття — "со­ціальні корені релігії".


Окрім того, марксистська релігієзнавча концепція концентрує увагу на такому питанні: яким чином мо­мент соціальної несвободи, який позначається термі­ном "соціальні корені релігії", усвідомлюється у сис­темі релігійних поглядів? Чітке усвідомлення цього питання дуже важливе, тому що фактично існування релігії, процес її виникнення грунтуються на усвідом­ленні людиною власного безсилля перед природними та соціальними силами. Тому людина змушена звер­татися до понадприродного з проханням допомоги і захисту у цієї трансцендентної істоти. Цей аспект марксистського дослідження отримав назву "гносео­логічних (пізнавальних) коренів релігії". Він містить у собі такі судження.


Людське пізнання складається з суб'єктивної форми пізнання та його об'єктивного змісту. У г

алузі пі­знання світу виникає процес поширення як форм, так і змісту відображення об'єктивної реальності. Од­нак кожна нова форма пізнання є більш складним відображенням, яке все менш співпадає з безпосере­дньо існуючим у полі зору пізнаючого суб'єкта мате­ріальним об'єктом. Тобто з розвитком пізнавальних здібностей людини й освоєнням природного та соці­ального середовища, а також з проникненням у гли­бини пізнаваних явищ мислення набуває рис абстракт­ного характеру. На грунті абстрактного мислення виникають розбіжності між людською думкою і реальністю. З точки зору марксизму, цей момент роз­біжностей складає основу виникнення релігійних по­глядів як ілюзорного відображення дійсності. Понят­тя "Бог" і "Дух" є не що інше, як наслідок відриву загальних понять (абстракцій) від реальних предметів, які вони (поняття) позначають.


Релігія виникає на певному рівні емоційної струк­тури людської особистості. У зв'язку з цим марксист­ська концепція окреслює поняття "психологічні ко­рені релігії". До них необхідно зарахувати деякі нега­тивні емоційні почуття індивіда, такі як страх, відчай, горе, самітність. На ранніх етапах розвитку людського суспільства релігійні уявлення формуються у природ­них умовах і значною мірою під впливом прагнення людини зрозуміти навколишній світ, виходячи з уяв­лень про свою особисту природу. Тому первісна лю­дина, гадали марксисти, пояснює природу за аналогія­ми зі своїми практичними вчинками; неодушевлені об'єкти вона наділяє свідомістю, волею, приписуючи їм раціоналістичну сутність.


Отже, марксистська релігієзнавча концепція фік­сує соціальний, пізнавальний і психологічний аспекти розуміння релігії. Вона стверджує історичний харак­тер існування релігії, яка виникає в нерозвинутих умовах первісного суспільства і зникає з оволодінням людиною силами природи й подоланням антагоні­стичних (непримиренних) суперечностей у стосунках між людьми в соціально-економічній та політичних сферах суспільства.


У сучасній ідеалістичній філософії та релігієзнавстві виокремлюються три основні концепції, що поясню­ють сутність і природу релігії: а) об'єктивно-ідеаліс­тична; б) суб'єктивно-ідеалістична; в) натуралістична (біологізаторська).


Домінуючою є об'єктивно-ідеал істинна концеп­ція релігії. Вихідним її принципом при поясненні ре­лігії стало визнання наявності надістотного джерела: Бога, "абсолюта", "трансцендентного", "світового ду­ху". Цей постулат поєднує теологів усіх основних хри­стиянських конфесій: католицизму, протестантизму, православ'я і філософів-ідеалістів, які формально знаходяться поза конфесійними межами. Якщо хрис­тиянські теологи надістотним джерелом релігійної ві­ри вважають християнського Бога, сутність якого ви­знається у відповідності з "символом віри", то філо-софи-ідеаліети під таким джерелом розуміють якийсь об'єктивний духовний початок, що у кожній об'єк­тивно-ід балістичній істерико- філософській системі має власну назву. Таким чином, сутність релігії виво­диться з поняття (ідеї) Бога. Людина — це "творіння Боже", яке прагне до злиття з "абсолютом" (Богом). Отже, на грунті визнання надістотного і надприрод­ного джерела теологи й ідеалісти зводять питання про існування і сутність релігії до питання про існування і сутність Бога. Обгрунтування релігії з цих позицій переходить в обгрунтування буття Бога.


У християнській теології й ідеалістичній філософії в обгрунтуванні буття Бога існують дві тенденції — раціоналістична й ірраціоналістична.


До першої належить неотомізм. Це найбільш впливовий напрям сучасної релігійної філософії. Наз­ва походить від імені середньовічного богослова Фо-ми (Тотаз) Аквінського (1225—1274 рр.) і набула по­ширення у країнах католицького віросповідання. Вчення Ф. Аквінського акцентує увагу на наявності у християнському одкровенні двох істин, якими мо­жна оволодіти за допомогою людського розуму і які за своєю природою є "надрозумними", тобто вихо­дять за межі пізнавальних можливостей людини. Відносно останніх фундатор томізму додавав, що вони "надрозумні", але не "протирозумні". Перші істини досліджуються за допомогою пізнання реаль­них речей І явищ, що оточують людину. Другі пізна­ються лише через одкровення Бога за допомогою Церкви.


Ф. Аквінський, використовуючи вчення Аристо-теля (384—322 рр. до н, е.), розробив систему п'яти доказів буття Бога засобами людського розуму на ос­нові вивчення природних явищ.


1. У світі все рухається, тому повинен існувати "першодвигун", яким і є Бог.


2. Одна природна річ обумовлює іншу; у світі іс­нує загальна причинна обумовленість. Такою "пер­шопричиною" є Бог.


3. Світ також складається з випадкових явищ. Ці явища не можуть існувати самі по собі, вони по­винні породжуватися необхідною причиною, тобто Богом.


4. Різні речі містять у собі й різні "ступені вдос­коналеності". Про них можна говорити лише у по­рівнянні з чимсь більш досконалим. Такою абсолют­ною досконалістю є Бог.


5. Розвиток світу підпорядкований якійсь певній меті. Отже, повинен існувати початок, що визначає напрям розвитку світу до означеної мети. Таким по­чатком є Бог.


Перелічені "докази" грунтуються на обмеженій метафізичній інтерпретації загальнофілософських проб­лем, що є характерним для епохи середньовіччя.


Сучасний неотомізм на об'єктивно-ідеалістич­ному філософсько-доктринальному рівні прагне син­тезувати у цілісну гармонійну систему такі принци­пи — віру і розум, релігію і науку. Неотомізм трактує світ як "реальне створіння Бога", який необхідно прийняти відповідно до його внутрішніх законів. Нау­ка—це нижчий вид знання, релігія — вищий. Наука, філософія та релігія вивчають одну й ту саму пробле­му, тільки на різних рівнях: розум, наука охоплюють лише сферу зовнішнього досвіду, а релігія володіє аб­солютною істиною.


Ірраціоналістичне "обгрунтування" віри у Бога є важливою тенденцією у сучасній теології і релігійній філософії, її представлено протестантською "неоор-тодоксальною" школою, що нерідко називають "діа­лектичною теологією" і "теологією кризи". Значним представником цієї школи був К. Барт (1886— 1968 рр.).


Протиставивши своє вчення томізму, К. Барт до­водив, що існування Бога не можна виявити за допо­могою розуму. Барт також заперечував можливість "природного одкровення", тобто "одкровення" Бога у природі та суспільстві. Відповідно заперечувалась і можливість "природної теології", "християнської фі­лософії". "...Бог християнства, — заявляв К. Барт, — не може бути присутнім у будь-якій можливій кон­цепції світу".


Раціоналізму Барт протиставив сліпу віру: в акті віри народжується пізнання. Віра — не суб'єктивний стан людини, а те, що йде від Бога і надається люди­ні через "одкровення".


Точка зору К. Варта розвивається іншими пред­ставниками християнсько-протестантської неоортодоксії — існування Бога не може бути досліджено за допомогою розуму. Тому наука протиставляється вірі. Протестантська теологія, наприклад, вважає, що віру можна зрозуміти лише через "одкровення". Раціо­нальне мислення можна інтерпретувати, лише вихо­дячи з його засад у людському розумі.


Аналогічні ірраціоналістичні тенденції присутні й у сучасному православ'ї. Віра характеризується як внутрішній психологічний акт. По відношенню до неї аргументація буття Бога є щось зовнішнє, від чого сама віра не залежить. Тому віра — це засіб ірраціо-налістичного, містичного "прилучення до Бога". Віра відмежовується від знання про Бога. Бог недоступний людському розуму. Проте православні ідеологи, на відміну від протестантських, не обмежуються різ­ницею між Богом і світом, Богом і людиною, навпа­ки, вони прагнуть побудувати антропологію, тобто вчення про людину як частину християнської філо­софії.


Спроби ірраціоналісгачного обгрунтування надіс-тотного джерела релігії властиві сучасній західній іде­алістичній філософії, яка тісно поєднана з теологією. Прикладом такого синтезу є праця німецького тео­лога і релігієзнавця Р. Отто (1869—1937 рр.) "Свя­те", що має певний вплив на сучасне західне релі­гієзнавство.


Р. Отто прагне поєднати психологізм і суб'єк­тивізм з теологією. Він наводить такі принципові по­ложення власної концепції:


а) реально існують об'єкти релігійного поклонін­ня — "святе", "трансцендентне", "зовсім інше". Во­ни не мають нічого спільного з реальними об'єктами, що оточують людину;


б) релігія — це зустріч людини зі "святим", що породжує у психіці особливі відчуття і переживання, головні з яких — страх і захоплення. Таким чином, на грунті психологічного аналізу релігійних емоцій Отто намагається побудувати концепцію сутності релігії.


Суб'єктивно-ідеалістична концепція релігії. Початок суб'єктивістської традиції у теології пов'язується з вченням Ф. Шлейєрмахера (1768—1834 рр.). Він не заперечував існування надприродного джерела релігії. Однак центр релігійної проблеми переніс у сферу окремого індивіда і передусім у галузь його почуттів. Шлейєрмахер започаткував вивчення релігії як інди­відуально-психологічного феномена, як певного стану людської свідомості та людських переживань. Най­більш послідовно ця суб'єктивістська й ірраціоналіс-тична лінія провадилася американським філософом-прагматистом У. Джемсом (1842—1910 рр.). Він дово­див, що релігія є істиною по відношенню до індивіда, оскільки вона є "корисною" для нього. Корисність релігії У. Джеме вбачав у тому, що вона нейтралізує психологічні конфлікти, перетворює негативні емоції у позитивні. На цій підставі релігійний досвід індиві­да ототожнювався з науковим досвідом. Кожний ін­дивід, виходячи з власних почуттів, вибирає той чи інший світогляд. Тому світогляд людини визначається його емоційним світом. Таким чином, Джеме дійшов висновку, що основою релігії є почуття, а релігію не­обхідно визначати як породження людської свідомос­ті, результат суб'єктивних переживань людини.


Сучасний американський психолог Г. Олпорт аб­солютизує суб'єктивні особливості релігійних пере­живань, притаманних окремій людині. Він твердить: "З самого початку і до кінця шлях релігійних по­шуків є ізольованим". Концепція Олпорта до­водить суб'єктивізм у розумінні релігії до крайності. Її сенс полягає в тому, що кожний віруючий має власну релігію. Отже, релігій стільки, скільки віру­ючих.


Така надто широка форма суб'єктивізму, з точки зору теології, має чимало істотних недоліків. По-перше, релігія розглядається як породження людської свідомості, а не як продукт Божого одкровення. По-надприродне джерело релігії або відсовується на зад­ній план і має риси "філософського", а не християн­ського Бога (Шлейєрмахер), або зовсім ігнорується. По-друге, абсолютизація ролі почуттів як основи ре­лігії веде до розгляду догматики як чогось вторинно­го. Таким чином, руйнується концепція "істинної" церкви, належність до неї віруючого перестає бути обов'язковою.


Дальший розвиток суб'єктивізму фактично при­зводить до руйнування релігійної ідеології. Тому су­часна західна філософія релігії прагне подолати край­нощі суб'єктивізму, а саме — прагне обгрунтувати єдність суб'єктивного ідеалізму з теологією. Суб'єк­тивно-ідеалістична концепція релігії розглядає люд­ську свідомість як особливу духовну сутність, що сама виробляє релігійні ідеї та уявлення, але не дає відпо­віді на головне питання: звідки виникає зміст індиві­дуальної свідомості.


Натуралістична концепція релігії. Згідно з цією концепцією, релігія породжується внутрішніми потре­бами людського організму, його фізіологічними про­цесами. У такій інтерпретації релігія стає атрибутом біологічної природи людини. Коротко розглянемо дві концепції.


1. Вчення 3. Фрейда (1856—1939 рр.). Фрейдизм створив один з варіантів натуралістичного пояснення релігії. 3. Фрейд у праці "Тотем і табу. Психологія первісної культури та релігії" намагався застосувати власний психологічний метод, щоб пояснити виник­нення тотемізму — найдавнішої форми релігії. Всі соціальні явища, культура розглядаються як система забобонів, за допомогою яких суспільство стримує ворожі йому сексуальні потяги людини ("лібідо"). За-


вдяки культурним нормам поведінки природжені Ін­стинкти і потяга людини або зміщуються у сферу без-свідомого, або "сублімізуються", тобто перетворюю­ться на форми соціальної творчості, до яких Фрейд відносив і релігію. Тайну виникнення тотемізму він вбачав у перенесенні первісною людиною свого дво­якого ставлення до батька, обумовленого так зва­ним едиповим комплексом, на "замісника" бать­ка — на тотем.


У праці "Майбутнє однієї ілюзц" Фрейд розши­рює свої погляди щодо релігії у сучасному суспільстві. Релігійні уявлення — це ілюзії, що випливають з ба­жань людини. Релігія визначається як загальнолюд­ський "нав'язливий невроз". Якщо першим "заміс­ником" батька був тотем, то у сучасному суспільстві таким "замісником" стає Бог. Таким чином, Фрейд прагне пояснити релігію на рівні окремої людини з її імпульсами і нахилами. Невроз як стан окремої лю­дини переноситься на все суспільство.


2. Вчення Е. Фромма. Е. Фромм (1900—1980 рр.) — представник сучасного неофрейдизму, в основу якого покладено синтез соціологічного підходу з психоана­літичним. У праці "Психоаналіз і релігія" Фромм по­яснює потребу людини у релігії "екзистенціальним" конфліктом між душею і тілом. Тіло є часткою при­роди, а розум підіймається над природою. Людина постійно прагне вирішити проблему розколу між ті­лом і душею, але ніколи не зможе її вирішити. На цьому грунті у людини виникає потреба у вірі та релігії. Фромм пропагує релігію без Бога, у центрі якої людина. З його точки зору, "немає жодної лю­дини, у якої не було б потреби у релігії", тобто, обґрунтовується існування релігії у будь-якому сус­пільстві.


Соціологічна концепція релігії. Засновником кон­цепції вважається М. Вебер (1864—1920рр.). Теоретич­ними передумовами вивчення релігії були його поло­ження про "Ідеальні типи соціальної дії". Вебер запе­речував об'єктивні чинники розвитку суспільства і відносно релігії стверджував, що вона має власні, релігійні джерела. А тому соціологія релігії повинна об­межуватися лише вивченням мотивації релігійних уявлень, котрі історично сприяли контролю над по­ведінкою та триманням індивідів у покорі. Згідно з цими положеннями, Вебер, на основі залучення знач­ного історичного матеріалу, вмотивовує думку про вирішальну роль протестантської етики у формуванні і розвитку капіталізму.


На думку іншого визначного прихильника цієї концепції— Е. Дюркгейма (1858—1917 рр.), розумін­ня людської природи принципово неможливе без вивчення суспільства, у якому діє людина. Інтегрую­чою основою суспільства він визначає суспільну сві­домість — загальні вірування, почуття, цінності, норми. За Дюркгеймом, послаблення згаданих віру­вань і почуттів призводить до послаблення соціальних зв'язків між людьми і у перспективі загрожує дезін­теграцією суспільства, його розпадом.


Релігія у Дюркгейма — це соціальне явище. Однак релігія ототожнюється з суспільною свідомістю взага­лі. Для Дюркгейма релігійними є всі колективні, су­спільні уявлення і вірування, якщо вони мають обо­в'язковий для всіх членів суспільства характер і під­коряють собі діяльність індивіда.


У даній концепції в релігійних уявленнях та риту­алах персоніфікуються і символізуються всі соціальні явища. Для Дюркгейма релігійної віри, як головної ознаки релігії, не існує. Він фактично ототожнює форми релігійної і нерелігійної свідомості, а з іншого боку, релігійна свідомість ототожнюється з су­спільною свідомістю взагалі. Дюркгейм доходить ви­сновку, що існування релігії має вічний статус, вона є необхідним елементом в кожному суспільстві.


Таким чином, розглянувши обидва питання теми, можна пересвідчитися у важливості релігієзнавчої проблематики і констатувати той факт, що в умовах Демократизації суспільного життя значно зростає ін­терес до релігії та її культури, знімаються ті штучні перепони, що відокремлювали віруючу особу від ре­лігійних цінностей, а також протиставляли релігійні верстви населення атеїстичне мислячим громадянам. Це викликає гуманістичну переорієнтацію суспільної свідомості, вносить нові акценти в правову політику держави. Українська незалежна держава може стати дійсно правовою лише тоді, коли її практична ді­яльність буде забезпечувати права людини, в т.ч. у галузі свободи совісті. Однак для того щоб даний процес відбувся, необхідно деідеологізувати ті соці­альні науки, які нещодавно теоретично обґрунтовува­ли "необхідність" і "доцільність" ліквідації такого су­спільного інституту, як релігія з її церковними ін­ституціями. Йдеться не про викриття окремих хиб­них, помилкових поглядів деяких науковців. Проблема ставиться значно ширше. Якщо за часів тоталітарного режиму релігієзнавча наука не мала ніякої само­стійності і фактично виконувала соціальне замовлен­ня, то на даному етапі демократичних перетворень наука, що займається релігійною проблематикою, має поступово відходити від ідеологізованих шаблонів не­діалектичного мислення і подати релігійний феномен у науковому світлі. Така наука повинна слугувати громадянському суспільству як надійний та ефектив­ний інструмент глибокого вивчення усіх тих процесів, що відбуваються в релігійно-світоглядній сфері й без­посередньо в релігійно-побутовому середовищі, ана­лізувати найважливіші сучасні тенденції в розвитку релігійної сфери для коригування практичної політи­ки держави та її органів щодо релігії і церкви.


Тому значну актуальність набувають положення релігієзнавства — системи наукових знань (філософ­ських, соціологічних, психологічних, історичних) про релігію, її походження, будову і функції. Деідеологі-зоване релігієзнавство приділяє значну увагу вивчен­ню соціальної природи релігії, її місця в суспільстві. В такий спосіб воно виступає як раціоналістичний науковий тип знання про релігію, позбавлений рис як ідеологізованих, так і містифікованих теорій.


У навчальних закладах України курс релігієзнав­ства ще тільки опановується, але ті знання, які по­винні здобути студенти, курсанти, учні в процесі оволодіння даною дисципліною, відіграють певну роль у становленні їхньої світоглядної та правової культури, формуванні професійних рис фахівців.


ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА


· Лубський В. І. Релігієзнавство. — К., 1997.


· Релігієзнавство: Підручник / За ред. В. І. Лубського, В. І. Тере­мка. — К., 2000.


· Релігієзнавчий словник. — К., 1996.


· Українське релігієзнавство. — 1996—1999. — № 1—10.

Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Предмет структура і завдання курсу Релігієзнавства

Слов:4560
Символов:38396
Размер:74.99 Кб.