Міністерство науки і освіти України
Харківська державна академія дизайну та мистецтв
Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін
Семестрова робота з соціології
на тему: «Соціальна стратифікація. Причини соціальної стратифікації в Україні»
Роботу виконала:
Студ. Оськіна Марія (з)ПД-08
Викл. Більдер Н.Т.
Харьков 2010
Зміст
Вступ
1.Визначення стратифікації
2.Основні стратифікаційні системи
2.1 Рабство;
2.2 Каста;
2.3 Родовід;
2.4 Клас
4. Витоки стратифікації. Традиційне стратифікаційне суспільство на прикладі стародавньої Індії.
6. Соціальна стратифікація в наші дні
7. Стратифікаційна ситуація в Україні
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
стратифікація суспільство рівень життя
Мета моєї роботи полягає в тому, щоб дати розгорнуте визначення поняття «стратифікації» та проаналізувати це явище на прикладах різних суспільств. Роздивитись історію суспільств та стратифікації в них. Знайти витоки стратифікації та її зв’язки з культурою та традиціями. Розглянути сучасну ситуацію структури суспільства, його поділу на страти. Виявити спільні риси та відмінності між минулим та сучасним. Зробити аналіз, чим зумовлене таке явище; чи являється воно нормальною рисою суспільства або його вадою; чи потрібне воно в суспільстві; якщо потрібне,- то для чого?
Також задачею моєї роботи є розгляд стратифікаційного поділу в Україні, звернення вже конкретно до історії України, і,можливо, спроба спрогнозувати подальші зміни ситуації
Ця робота є актуальною, тому що об’єктивна оцінка стратифікаційного поділу суспільства дає уявлення про рівень життя суспільства, ступінь чесності політики, що проводиться у державі, та дає можливість уявити та спрогнозувати подальший розвиток відносно даного моменту, а також дає можливість уявити, які зміни потрібно ввести, щоб покращити ситуацію, яка має місце.
1. Визначення стратифікації
Коли б не йшла мова про суспільство, – про будь-який аспект суспільного життя, - в кожному разі виникає потреба уточнення деяких нюансів. Або можна почати ще раніше - з того, що, коли ми навіть просто кажемо таке слово «суспільство», то в нашій свідомості одразу ж виникає асоціація з деякою чіткою, або не дуже, структурою, яка складається з деяких частин. А частини ці, в свою чергу, складаються з людей - представників соціуму. Кожна з частин займає певне місце в цій складній структурі, і виконує в ній певну роль. Всі вони, звичайно, не можуть бути однаково рівноправними, тому їх взаємини та взаємодія відбуваються з урахуванням функцій та особливостей кожної.
Саме ці особливості, функції та взаємодія і є причиною невід'ємної частини кожного суспільства – соціальної нерівності. Це явище вивчається соціологією і дістало назву «стратифікація».
Для більш точного визначення цього поняття можна привести слова Питирима Сорокіна: «Соціальна стратифікація – це диференціація деякої даної сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Вона знаходить вираження в існуванні вищих і нижчих шарів. Її основа і сутність – у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язку, наявності і відсутності соціальних цінностей, влади і впливи серед членів того чи іншого співтовариства. (…) Соціальна стратифікація – це постійна характеристика будь-якого організованого суспільства». [1]
А ось що каже нам про це поняття сучасний інтернет-довідник «Вікіпедія»:
Соціальна стратифікація — диференціація суспільства на соціальні класи та верстви населення. Стратифікація — це розташування індивідів і груп зверху вниз по горизонтальних шарах (стратам) за ознакою нерівності в доходах, рівню освіти, обсязі влади, професійному престижі.
Стратифікация відображає соціальну неоднорідність, розшарування суспільства, неоднаковість соціального положення його членів і соціальних груп, їхню соціальну нерівність. Термін дозволяє виявити відмінності між формами соціального ранжирування і нерівності, що характеризують суспільства або що існують в рамках одного з них. У історичній і порівняльній перспективі, наприклад, — між рабом, кастою, станом і сучасним «класово відкритим» суспільством, а також між соціальними характеристиками, що диференціюють нерівність.
Стратифікаційні суспільства одержали свою назву від латинського слова stratum, що в перекладі означає «шар».
2.Основні стратифікаційні системи
Згідно Энтони Гидденсу, «помітні чотири основні системи стратифікації: рабство, касти, стани і класи.
2.1 Рабство;
Рабство – це найбільш виражена форма нерівності, при якій частина індивідів буквально належить іншим як їхня власність. Правові умови рабства значно варіюються в різних суспільствах. Системи рабської праці розвалилися почасти через боротьбу проти них, почасти тому, що економічні чи інші стимули спонукували людей працювати більш ефективно, чим прямий примус. Відтоді, як більш століття назад воля було гарантована рабам Північної і Південної Америки, рабство як формальний інститут поступово знищилося і сьогодні майже цілком зникло у світі.
2.2 Каста;
Касту зв'язують найчастіше з культурою Індійського субконтиненту. Термін «каста» португальського походження, означає «рід» і «чистий рід». У самих індійців немає терміна для опису класової системи в цілому, різні слова розкривають її різні аспекти. Серед них – два головних – варна і джати. Варни включає чотири категорії, ранжируються по соціальному престижу. Джати визначають групи, усередині яких кастові ранги мають організований характер. Вища варна, брахмани, представляють найбільш високий рівень чистоти, недоторкані – найбільш низький. Брахмани повинні уникати визначених типів контактів з недоторканих, і тільки недоторканим дозволяються фізичні контакти з тваринами чи із субстанцією, обумовленої як нечиста. Кастова система споконвічно жорстко зв'язана з індуською релігією. Індивіди переконані, що якщо хтось не залишиться вірним ритуалам і обов'язкам своєї касти, то його чекає найнижче положення в наступному втіленні.
Концепція каст іноді застосовувалася поза індійським контекстом, коли дві чи більш етнічні групи піддавалися сегрегації, і домінувало поняття расової чистоти (південна частина США, Південна Африка).
2.3 Родовід;
Родоводи були частиною європейського феодалізму, але були також у багатьох інших традиційних суспільствах. Феодальні стани включають страти з різними обов'язками і правами; деякі з цих розходжень установлюються законом. У Європі до цього стану включали аристократію і дворянство. Духівництво складало інший стан, маючи більш низький статус, але володіючи різними привілеями. До так називаного «третього родоводу» відносилися слуги, вільні селяни, торговці і художники. На противагу кастам, міжстанові шлюби й індивідуальна мобільність сприймалися толерантно.
Класові системи відрізняються в багатьох відносинах від рабства, каст і станів. Особливо потрібно було б відзначити чотири моменти: -класи не створюються на основі правових і релігійних норм; -членство в них не ґрунтується на спадкоємному положенні і звичаях. -класові системи більш рухливі, ніж інші системи стратифікації, а границі між класами ніколи не бувають ясно обкресленими, -приналежність індивіда до класу повинна бути «досягнута» їм самим, а не просто бути «такою» від народження, як в інших типах систем стратифікації. [2]
Соціальна мобільність – рух нагору і вниз у класовій структурі – значно простіше, ніж в інших типах (у кастовій системі індивідуальна мобільність, перехід з однієї касти в іншу неможливий).
Класи залежать від економічних розходжень між групами людей, зв'язаних з нерівністю у володінні і контролі над матеріальними ресурсами.
В інших типах стратифікаційних систем нерівність виражена раніше на рівні міжособистих відношень, що стосуються обов'язків між слугою і паном, рабом і хазяїном, представниками вищої і нижчої каст. Класові системи, навпаки, здійснюють в основному зв'язки неособистого характеру.
3.Витоки стратифікації
Традиційне стратифікаційне суспільство на прикладі стародавньої Індії.
У Стародавній Індії задовго до приходу аріїв склалася високорозвинена цивілізація. Ранньокласове суспільство існувало в Індії ще в III тис. до н.е. і було ровесником цивілізації Стародавніх Єгипту і Шумеру.
Основу соціальної структури Стародавньої Індії становила община. Община була самокерованою одиницею. До неї входили касти, що об'єднували представників однієї професії, і були сімейні общини родичів. Були сангхи, що об'єднували ремісників і крамарів з різних каст. На чолі цих груп стояв виборний староста.Виникнення індуїсткої системи каст обґрунтовано в санскритських трактатах, створених ще в першому тисячоріччі до нової ери. У них був установлений розподіл суспільства на чотири стани, іменованих варнами, за межами яких (а отже, і суспільства як такого) були залишені так називані вневарнові, що включають у себе самі знедолені шари париев і недоторканих.[3]
Про походження варн існує багато версій. Більшість учених пов'язує їх виникнення з брахманською релігією. Верхівка аріїв з часом привласнила собі виняткове право на релігійну, політичну та військову діяльність. Але найперше та найбільш раннє згадування про варни міститься в ріґведійсьому гімні «Пурушасукта», в якому розповідається про походження варн з частин тіла міфічної людини Пуруши. Брахмани- з вуст, кшатрії- з рук, вайшьї- зі стегон,шудри- з його ступнів.[4]
Основний зміст терміну «варна» означає- - «вид», «колір», «категорія» людей. Професія, посада, величина одержаної спадщини, процент за договором про позичку і навіть міра покарання індуса визначалася належністю до варни. Від цього залежало навіть ім'я, яке йому давали з народженням, одяг, який він мав носити, порядок вживання їжі. Перехід з однієї варни до іншої в принципі був неможливим.[4]
До вищих варнів належали "двічі народжені"- брахмани, кшатрії, вайшьї. Вони могли вивчати тексти релігійних творів, знати їх розпорядження і ритуали. Пізніше з'явилась пригнічена варна - шудри, "раз народжені"[3].
Перша варна - найпривілейованіша – брахмани (brahmana — “той,що знає священне знання. У давніх джерелах брахман постає мало не божеством у людській подобі. Лише він міг визнавати волю богів, вивчати священні тексти, здійснювати жертвопринесення, обряд коронації правителя. Брахмани звільнялися від повинностей, навіть цар не міг розпоряджатися їхньою власністю. "Якщо раджа не слухатиме порад брахмана, - записано в законах Ману, - то може загинути, як корова в трясовині". Закон гласив, що коли цар не спроможний забезпечити захист своїх підлеглих (брахманів), то його "необхідно було вбити як скажену собаку". Подібна стаття дуже рідкісна в історії права, їй немає аналогів. Вбивство брахмана вважалося найтяжчим злочином. Належність до варни брахманів вважалася спадковим привілеєм, хоча були поодинокі випадки переходу їх в інші варни.[4]
Друга варна - кшатрії (раджанья), "створені з рук бога",(ksatruya — “наділений могутністю”) Вони становили основну частину верхівки чиновників: правителів, воєначальників, раджів. В їх руках була реальна влада військова і матеріальна могутність. Майже всі царі були вихідцями із кшатріїв. Релігія зобов'язувала до співробітництва брахманів і кшатріїв.
Третя варна - вайшьї, "створені із стегон бога",(vais'va — “наділений майном”) - займалися землеробством, скотарством, ремеслом, торгівлею, але користувалися покровительством правителів. З представників цієї варни формувалось ополчення, вони сплачували основну мису податків. Тільки окремі вайшьї були багаті, посідали високе становище в суспільстві.[3]
Четверта варна - шудри, "створені із ступнів бога". Вони не проходили обряду посвячення, їхнім головним обов'язком було служіння "двічі народженим". Шудра повинен був харчуватися зі столу господаря, носити його недоношений одяг. Вій не міг вивчати веди. Брахман за вбивство шудри ніс таке ж покарання, як за вбивство кота або собаки. Шудри становили основну масу найманих людей, слуг, ремісників. Шудрі не можна було мати багатство, оскільки це могло "утискувати брахманів". За образу брахмана шудрі могли відрізати язика. Окремі представники цієї варни досягли матеріального благополуччя, переважно за рахунок торгівлі, ремесла. Шудри не були прикріплені до землі. Відомі випадки, коли шудра ставав воєначальником і навіть царем. Так, у III ст. до н.е. правителем держави Нанди був шудр Аграмес, який створив сильне, добре організоване військо. Навіть Олександр Македонський ухилився від битви із цим царем.
Таким чином, належність людини до певної варни не заважала їй обирати професію, досягти певної посади. Однак закон категорично забороняв переходити з одної варни в іншу, вважав це великим гріхопадінням. Також вважалося, що не стільки походження впливає на визначення варни, скільки схильності, які людина проявляє з самого дитинства.[4]
До чого я так обширно це все вирішила освітити. Просто мене вражають такі обставини! Справа в тому, що в такій соціальній системі все підпорядковується світогляду людей, їх релігійним віруванням та світосприйняттю. Не економічні й політичні фактори впливають на соціальний статус людини, а саме намір слідування своїй дхармі- тобто задачі, що приписана тобі в межах цього втілення. Чим старша твоя душа, чим більше в неї вже є напрацьованих якостей, тим на вищий статус ти претендуєш. Причому тут вже йдеться про совість та чесність кожного, тому що мається на увазі те, що кожен має займатися тією справою, яка йому приписана при народженні варною та дхармою. Ці правила описані не в законодавстві, не в соціологічних дослідженнях, а найдавніших священих писаннях – Ведах, які індуси вважають прямим посланням богів, і тому не виникає сумнівів щодо раціональності такої системи.
4. Соціальна стратифікація в наші дні
Для сторонньої людини Алтер Роуд в Детройті выглядає як звичайна міська вулиця. Однак місцеві жителі называють її "Берлінскою стеною" чи "лінією Мейзон-Діксон". Це пояснюється тим, шо Алтер Роуд рзділяє східну частину Детройта від фешенебельного, багатого пригороду Гросс Пойнт.
В "Уолл-стрит д
Економічний спад на початку 80-х по-різному вплинув на ці дві категорії. Беннет пише: "Спосіб життя зміенюється на всіх рівнях. На одній стороні Алтер Роуд безробітний має покинути тенісний клуб. З іншого боку безробітня жінка не може собі дозволити з’їсти гамбургер. В Гросс Пойнт представник торгової фірми, що зайнятий неповний робочий день, сдає свою дачу, в той час як в Детройті проститутка при недостатній зайнятості підвищує ціну своїх послуг. Одні жителі Гросс Пойнт із соромом звертаються за пособієм, інш безсором’язливо ідуть на вечірки в пошуках впливових работодавців".
Величезні відмінності між цими двома групами яскраво свідчать про існування "імущих" та "неімущих". Ця ситуація є однією з найбільш важнливих проблем, що хвилюють социологів. [5]
Розглянемо тепер головні особливості тих суспільств, у яких живе людина нового часу і які у своєму розвитку спрямовані в майбутнє. Суспільства цього типу називають або індустріальними, або масовими. Надзвичайно швидкий ріст міських соціумів привів майже повсюдно до захоплення ними фактично всіх ключових позицій усередині суспільства. Ставши його економічною опорою, міста перетворилися одночасно й у центри політичного життя, осередком влади правителів і законодавців. Зрозуміло, індустріальне масове суспільство зберігає в собі багато рис архаїчних стратифікаційних суспільств. Індустріальне суспільство стратифіковане ще в більшому ступені, чим кастове. Конкретні форми соціальної стратифікації різноманітні і численні. Якщо економічний статус членів деякого суспільства неоднаковий, якщо серед них маються як імущі, так і незаможні, то таке суспільство характеризується наявністю економічного розшарування незалежно від того, чи організоване воно на комуністичних чи капіталістичних принципах, чи визначене воно конституційно як “суспільство рівних” чи немає. Якщо в межах якоїсь групи існують ієрархічно різні ранги в змісті авторитетів і престижу, звань і почестей, якщо існують керуючі і керовані, тоді незалежно від термінів (монархи, бюрократи, хазяїни, начальники) це означає, що така група політично диференційована, що б вона не проголошувала у своїй конституції чи декларації. Якщо члени якогось суспільства розділені на групи по роду їх діяльності, заняттям, а деякі професії при цьому вважаються більш престижними в порівнянні з другими і якщо члени тієї чи іншої професійної групи поділяються на керівників різного рангу і на підлеглих, то така група професійно диференційована незалежно від того, обираються чи призначаються начальники, чи дістаються їм керівні посади в спадщину чи завдяки їх особистим якостям.
Однак страти в сучасному суспільстві, на відміну від архаїчних, не відділений одна від одної непроникними перегородками. Навпроти, у житті сучасного суспільства, іменованому іноді «суспільством рівних можливостей», величезну роль грає явище соціальної мобільності: процвітаючий індивід здатний швидко піднятися по поверхах соціальної ієрархії, а невдасі грозить падіння з високої статусної позиції на саме дно. Сорокін писав у “Соціальній мобільності”, що “канали вертикальної циркуляції існують у будь-якім стратифікованому суспільстві і також необхідні, як кровоносні судини для циркуляції крові в тілі”.[1]
Конкретні іпостасі соціальної стратифікації численні. Однак усе їхнє різноманіття може бути зведене до трьох основних форм: економічна, політична і професійна стратифікації. Як правило, усі вони тісно переплетені. Люди, що належать до вищого шару в якомусь одному відношенні, звичайно належать до того ж шарую і по інших параметрах, і навпаки. Представники вищих економічних шарів одночасно відносяться до вищих політичних і професійних шарів. Незаможні ж, як правило, позбавлені цивільних прав і знаходяться в нижчих шарах професійної ієрархії. Таке загальне правило, хоча існує і чимало виключень. Так, приміром, самі багаті далеко не завжди знаходяться у вершині політичної чи професійної піраміди, так само і не у всіх випадках бідняки займають самі низькі місця в політичній і професійній ієрархіях. А це значить, що взаємозв'язок трьох форм соціальної стратифікації далека від досконалості.[1]
Вивчення динаміки коливань політичної стратифікації різних суспільств у ході історії людства дозволило П. Сорокіну прийти до песимістичного висновку, що людям важко очікувати закономірного розвитку суспільства від одних стійких форм до інших. Хоча, за його словами, останнім часом на всіх континентах спостерігається явна хвиля переходу від деспотичного до демократичного пристрою суспільств, було б наївною ілюзією вважати, що рух назад неможливий».[15] Нагадуючи про тривале панування тоталітарних деспотичних режимів у «країнах народної демократії» на чолі з колишнім СРСР, у нацистській Німеччині й в інших країнах, П. Сорокін пише: «Народи, що пізнали і шанували волю, відрікалися від її, не шкодуючи, і геть-чисто забували про неї .» Тому, констатує він, «не існує постійної тенденції переходу від монархії до республіки, від самодержавства до демократії, від правління меншості до правління більшості, від відсутності урядового втручання в життя суспільства до всебічного державного контролю. Немає також і зворотних тенденцій».[1]
Крім політичної, економічної і професійній у сучасному суспільстві має місце статева стратифікація. «Стать самf по собі є одним з найбільш глибоких прикладів стратифікації. Немає таких суспільств, у яких у ряді аспектів соціального життя чоловіки не мали б більше багатства, статусу і впливу, ніж жінки. Інші характеристики — раса, релігія, утворення, багатство, мова, етикет — також можуть стати базисом для соціальних класів. Багато хто з цих характеристик взаємозалежні. В основі диференціації можуть лежати і розходження, що залежать від генетичних факторів і не піддані соціальній зміні — колір шкіри, фізичні якості чи риси обличчя. Вони стають підставою для стратифікації, якщо визнаються соціально значимими. Утіленням такого роду соціально закріпленої диференціації є поділ суспільства на основі расових ознак».[1]
5. Стратифікаційна ситуація в Україні
У часи, коли Україна була складовою Союзу РСР, офіційна пропаганда переконувала нас в існуванні лише двох дружніх структур — робітничого класу та колгоспного селянства. А також соціального прошарку — трудової інтелігенції. Це, так би мовити, означало, що не було тих груп, які мали б якісь соціальні переваги над іншими. Утверджувалась думка про соціальну однорідність суспільства. Насправді ж було далеко не так.
За умов відсутності ринку, панування лише однієї форми власності—державної — були відсутні природно-історичні підстави для становлення різних класів. Процеси створення груп. їхнього переходу з однієї в іншу перебували під контролем держави. Ті люди, які не «вписувалися» у створені групи, піддавались репресіям, переслідуванням, їх намагалися «поставити на місце» тощо. Так, у перші роки радянської влади були ліквідовані буржуї, непмани, селяни-середняки... Держава контролювала не лише перехід з однієї групи в іншу, а й «морально-політичний клімат» у кожній з них. «Нормальним» клімат вважався тоді, коли група схвалювала внутрішню і зовнішню політику партії, її рішення і таке інше.
Які ж групи можна виділити в українському суспільстві доби реального соціалізму? Щодо цього питання існують різні міркування. Якщо взяти до уваги, що суспільство в Україні ніколи не було однорідним, а існували групи, які різнилися між собою обсягом влади, престижу і багатства, то правдоподібною видасться така структура. Верхні позиції обіймають керівники компартії України, уряду, верхівка військових, КДБ і міліції, вищі чиновники. Біля них «розташувалися» керівники великих підприємств, партійних, радянських і профспілкових органів і таке інше. У підніжжі цієї «верхівки», певно ж, містилися представники радянської «робітничої аристократії», тобто передовики п'я-і нрічок, «стаханівці». «ударники», яким створювали особливі умови роботи і які користувалися особливими благами. Можна припустити, шо «робітнича аристократія» тяжіла, скоріш за все, до середніх позицій.
За твердженнями дослідників, саме «верхівка» була власником національного багатства, левову частку якого витрачала на себе, отримуючи явний (зарплата) і неявний (безплатні блага і послуги) доходи. Відповідно, саме вона мала економічну, політичну і духовну владу.
Середні позиції займали висококваліфіковані робітники, офіцери, працівники вищої школи, дипломовані спеціалісти, а також керівники невеликих підприємств, управлінці середньої ланки. Ближче до «низу» середини „розміщалися” вчителі, лікарі, бухгалтери...
Нижчі позиції займали колгоспники і робітники радгоспів, малокваліфіковані робітники та інші. Недостатній рівень освіти, низькі доходи, відсутність можливостей владного впливу — характерні ознаки цих груп. Існували й такі категорії населення, які перебували на межі різних позицій, повністю не належачи до жодної з них.
Із висоти сьогодення можна стверджувати, шо така стратифікаційна система була, з одною боку, породженням тоталітарної системи, а з другого — фактором її існування.
На даний момент насправді мало що змінилося з часів СРСР. Розшарування суспільства очевидне. Причому різниця між «імущими» та «неімущими» дедалі зростає. Наскільки мені відомо, люди з верхівки навіть нічого не підозрюють про реальний розклад життя хоча б середнього класу, вже не кажучи про нижчий. А щодо середнього класу, то в Україні ситуація з ним досить плачевна. Тому що 95% українського населення живуть відверто бідно. Така ситуація говорить про те, що скоро почнуть просто утворюватись пануючі династії тих, хто тримає при собі основний капітал. А всі останні – це будуть простолюдими, робоча сила. А такий розподіл неодмінно призведе до революції. Конкретно говорити про майбутню соціальну стратифікацію України непросто. Можна лише припустити, що у багатьох відношеннях вона буде схожою із сучасними розвинутими суспільствами. Чесно кажучи, не дуже б цього хотілося. Так, дійсно, Україна намагається наздогнати Європу, але мені здається, що ,коли ті люди, що при владі, наситять свої потреби сповна, і до західних ідеалів залишиться тільки один крок – підняти рівень життя, то набагато простіше бути сховати бідність за якоюсь межею, ніж подолати її. А причини цього також зрозумілі. Егоїстичне, та, в принципі, цілком природне бажання верхівки до більшого збагачення. Нездатність середнього та нижнього класів до структуризації власних ресурсів, тобто люди не вміють грамотно використати свій час, сили, знання та навички, та, мабуть, і не хочуть. Бо в нашому народі вже багато поколінь виховують покорних , тихих та заляканих.
Висновок
«Родина, церква, секта, політична партія, фракція, ділова організація, зграя розбійників, профспілка, наукове суспільство - коротше кажучи, будь-яка організована соціальна група розширюється через свою сталість і організованість. Християнство починало свою історію зі спроби створити суспільство рівних, але незабаром воно вже мало складну ієрархію, а наприкінці свого шляху звело величезну піраміду з численними рангами і титулами, починаючи з усемогутнього папи і кінчаючи єретиком, що знаходиться поза законом. Інститут чернецтва був організований св. Франциском Ассизским на принципах абсолютної рівності; пройшло сім років, і рівність випарувалася. Без винятку всі спроби самих ревних зрівнювачів в історії людства мали ту ж долю. Провал російського комунізму - це тільки ще один додатковий приклад у довгому ряді схожих експериментів, здійснюваних у більшому чи меншому масштабі іноді мирно, як у багатьох релігійних сектах, а іноді насильно, як у соціальних революціях минулого і сьогодення. І якщо на якусь мить деякі форми стратифікації руйнуються, то вони виникають знову в старому чи модифікованому виді і часто створюються руками самих зрівнювачів. Феодалізм і олігархія продовжують існувати в науці і мистецтві, політиці і менеджменті, банді злочинців і демократії зрівнювачів - словом, усюди».[1]
Тобто, стратифікація - це неодмінна риса кожного суспільства. В різних суспільствах проявляла себе по-різному. В Україні проявлена досить яскраво. Переважаючий середній клас,(який на вигляд здається низьким), живе вражаюче бідно, особливо у порівнянні з елітою та просто багатіями. Це красномовно викриває необдуману, неграмотну політику, або навпаки – так хитро сплановану, щоб все залишалося саме так, як воно і є нині.
Список використаних джерел
1. Сорокін П. Соціальна і культурна мобільність // Сорокін П. Людина, цивілізація, суспільство / Під ред. А.Ю.Согомонова. М.: Политиздат, 1992.
2. Соціальна стратифікація суспільства[Електронний ресурс] // К.К.Волков - Режим доступу до статті: http://readbookz.com/book/138/3899.html
3. Васильев Л.С.История Востока [Електронний ресурс]:Учеб. по спец. “История”.– М.: Высш. шк., 1994. Т.1. –495 с.; Т. 2. –495 с.- Режим доступу до підручн.: http://indonet.ru/article/varna-i-kasta-indii .htm.
4. Історія стародавнього світу.Стародавній Схід. Індія, Китай, країни Південно-Східної Азії [Електронний ресурс] / А.Н. Бадак, І.Е. Войнич, М.М. Волчек та ін.- Мин.: Харвест, М.: АСТ, 2000. - 848 с.http://ancient.gerodot.ru/topics/data/india/india12.htm .
5. Соціальна нерівнсть [Електронний ресурс] // Нейл Смелзер.. Нерівність, стратифікація та клас . - розділ II, глава 9– Режим доступу до статті: http://scepsis.ru/library/id_597.html
6. Сучасні концепції соціальної структури та соціальної стратифікації [Електронний ресурс] / Іконнікова Н. // Особистість. Культура. Суспільство. Вибрані статті: 2000 р. Т. 2 – Режим доступу до статті: http://www.djerelo.com/index.php