Вступ
Перехід до ринкових відносин у сфері праці й зайнятості в умовах структурної перебудови економіки привів до виникнення принципово нової ситуації в соціально-трудових відносинах. Особливо важка й хворобливої дана ситуація виявилася для молоді, яка у силу специфіки своїх соціально-психологічних характеристик виявляється недостатньо підготовленою до сучасних реалій ринку праці.
Це робить молодь групою населення зі зниженою конкурентоспроможністю на ринку праці, що вимагає від держави розробки й реалізації особливої системи засобів, що забезпечують не тільки надання тих або інших гарантій зайнятості для молоді, але й надання підтримки в адаптації даної групи населення до сучасної економічної системи суспільства. При цьому представляється можливим забезпечити участь в адаптаційних програмах молоді до ринку праці не тільки державних органів, які регулюють зайнятість населення, але й освітніх установ (державних і недержавних), підприємців і роботодавців, органів місцевого самоврядування.
Розробка механізму взаємодії всіх учасників соціально-трудових відносин (держави, роботодавців, органів місцевої влади, громадських організацій) по питанню стабілізації зайнятості молоді, надання їй допомоги в адаптації до ринку праці та вивчення питань пов¢язаних з проблемами працевлаштування молоді є надзвичайно актуальним
й суспільно значимим.
Це пов'язано з наростанням негативних тенденцій у сфері молодіжної зайнятості (ріст чисельності безробітних у віці до 29 років, збільшення в їхньому складі частки осіб із середньою спеціальною і вищою професійною освітою, частки довгостроково безробітних), а також з негативними наслідками молодіжного безробіття (ріст числа правопорушень серед підлітків і молоді, широке поширення в молодіжному середовищі алкоголізму, наркоманії, проституції й інших антигромадських явищ).
Одним з найбільш небажаних наслідків молодіжного безробіття є зниження трудової мотивації, затримки у формуванні способу життя працюючої людини в тих молодих людей, чиє трудове життя починається з безробіття. У зв'язку із цим держава й суспільство не повинні пасивно очікувати самонастроювання молодіжного ринку праці: потрібно науково обґрунтована політика регулювання молодіжної зайнятості. Всі перераховані аргументи й обумовили вибір теми даного дослідження.
Метою курсового дослідження
є виявлення основних проблем молоді у сфері праці і зайнятості, а також причин зниженої конкурентоспроможності населення у віці 14–29 років.
Відповідно до поставленої мети визначені наступні основні завдання дослідження
:
- уточнити, через розкриття специфіки робочої сили молоді, поняття зайнятості молоді як соціально-економічної категорії;
- провести більше глибоку диференціацію молоді в розрізі вікових границь;
- проаналізувати тенденції молодіжної зайнятості в сучасній Україні.
Об'єктом дослідження
є молодіжний ринок праці.
Предметом дослідження
є соціально-економічні відносини, що виникають у процесі функціонування молодіжного ринку праці.
Методи дослідження
. В курсовій роботі застосовувались такі наукові методи: метод аналізу – для аналізу соціально-економічної сутності молодіжного ринку праці, обґрунтування методологічних основ оцінки його інтегрованості в сучасний соціально-економічний простір; метод узагальнення та описовий метод – для узагальнення основних наукових досліджень з питань даної проблематики.
Практичне значення одержаних результатів.
Результати курсового дослідження створюють підґрунтя для теоретико-методологічного обґрунтування процесів формування і розвитку молодіжного ринку праці, а також можуть бути використані для подальших наукових розробок даної теми.
Структура дослідження.
Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.
1. Теоретико
-
методологічні основи зайнятості молоді
1.
1
Зайнятість молоді як соціально-економічна категорія
Теоретичне обґрунтування проблем зайнятості населення має досить широке висвітлення в сучасній українській економічній та соціологічній літературі. Зайнятість визначається як «…діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству України і приносить, як правило, ним заробіток, трудовий дохід».1 Це визначення зайнятості описує її призначення в системі суспільних відносин суспільства, містить у собі не тільки економічні, але і юридичні характеристики такого явища як зайнятість.
На погляд Горелова Н.А, у концептуальному визначенні зайнятості як найважливішої характеристики ринку праці повинно бути відбито, що це – суспільні відносини, що міра праці й міра споживання залежно від специфіки відносин зайнятості в суспільстві диференційовані, що в рамках відносин зайнятості відбувається пов'язування суспільних і особистих інтересів. [1, 164]
Виділення молоді в складі трудових ресурсів суспільства обумовлено специфікою її положення в сфері праці, а також особливою соціальною роллю молоді, що проявляється у власній системі норм поводження, яка відрізняється від такої в рамках суспільства в цілому. Практика виділення молоді в окрему групу й розробка специфічних методів управління її працею була характерна й для планової системи керування трудовими ресурсами в СРСР.
Статево-віковий розріз балансу трудових ресурсів забезпечував розробку балансових розрахунків залучення молоді на навчання й роботу в народному господарстві, у тому числі – розрахунків чисельності молоді, що направляється на роботу в суспільне виробництво після закінчення: загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ, середніх спеціальних навчальних закладів, вищих навчальних закладів. [9, 542] Це говорить про те, що особливе положення молоді на ринку праці не є специфічною особливістю сучасного стану соціально-трудової сфери України, воно обумовлено специфікою молоді як соціально-вікової групи.
Слід зазначити, що існування названої специфіки приводить не тільки до диференціювання підходів до управління молодіжною зайнятістю з боку держави, але й до формування стійких стереотипів уявлення роботодавців про молодого працівника, що негативно позначається на можливостях реального працевлаштування молоді, прискорення процесу її адаптації до трудового життя, заняття гідного місця в трудовому колективі.
У той же час відзначається явне недовикористання трудового потенціалу молоді, як у рамках усього суспільства, так і на рівні окремих підприємств і організацій. Все це вимагає обґрунтування диференційованого підходу до визначення зайнятості молоді як особливої соціально-економічної категорії.
1.2 Категорія «молодь» – соціологічний підхід
Тарабукін Ю.О., в досліджені «Соціологія молоді» пише, що молодь може бути визначена як соціально-демографічна вікова група суспільства, що характеризується насамперед тим, що перебуває в стадії трудового й соціального самовизначення й володіє рядом специфічних ознак, що відрізняють її від інших поколінь. [19, 23]
Визначення вікових границь поняття «молодь» з погляду відносин у сфері праці пов'язане з визначенням нижчої границі робочого віку. У світовій практиці нижча границя робочого віку коливається від 12–14 до 16–17 років, що пов'язано з особливостями соціально-економічного розвитку конкретних країн. Тарабукін Ю.О., вказує, що у самому загальному виді закономірності встановлення нижньої границі працездатності обумовлені:
1) особливостями фізичного розвитку населення, тобто до якого віку в даній країні людина досягає мінімально необхідного рівня фізичного розвитку, щоб без небажаних наслідків для здоров'я брати участь у посильних видах трудової діяльності;
2) рівнем соціально-економічного розвитку країни, що забезпечує розвиток системи доступної загальної й професійної освіти, яка поширюється на ті або інші контингенти дітей і молоді, що забезпечує необхідний рівень розумового й культурного розвитку, придбання основ професійних знань до вступу в трудове життя;
3) ступенем соціально-майнової диференціації населення, поширеністю в суспільстві бідності й убогості, що змушують родини розглядати працю дітей і підлітків як важливу частину загального доходу домогосподарства, що спонукує державу до зниження нижчої границі робочого віку. [19, 35–36]
У результаті дії виділених факторів слід зазначити, що границя робочого віку найбільше низка в найбідніших країнах миру, з масовим поширенням убогості, і, як слідством цього – масовим же використанням дитячої праці. Чим вище рівень соціально-економічного розвитку суспільства, тим вище піднімається рівень нижчої границі робочого віку, досягаючи свого максимуму в тих країнах, у яких законодавчо закріплене обов'язкове одержання певного рівня освіти (частіше загальної, але іноді й професійної) до вступу в робочий вік.
Визначення верхньої границі категорії «молодь» пов'язано із суспільними умовами, які забезпечують досягнення соціалізації людини в суспільстві, що виражається в придбанні професії, завершенні періоду трудової адаптації, створенні родини, народженні дітей, придбанні економічної самостійності. Основна маса молоді повністю соціалізується до 30 років, тому традиційно границі поняття «молодь» 16–29 років. [20, 43]
У ряді сучасних досліджень, у зв'язку зі збільшенням масштабів підліткової зайнятості, що обумовлено специфікою становлення ринку праці в Україні, вікові границі молоді встановлюються в рамках 14–29 років. [11, 56–57] Очевидно, що в рамках установлених границь спостерігається сильна диференціація груп молоді практично по всіх соціальних показниках, тому додатково виділяються групи: 14–15 років, 16–17 років, 18–20 років, 21–24 роки, 25–29 років. У рамках кожної з виділених підгруп існують свої специфічні проблеми соціальної й трудової адаптації.
Необхідно підкреслити, що в сучасних українських умовах відбувається скорочення чисельності й частки молоді, що виходить на ринок праці із уже наявною професією (спеціальністю) і одночасно росте чисельність і частка тих, хто шукає роботу, не маючи не тільки професійної, але й закінченої загальної освіти. Це підтверджується й тенденціями соціально-майнового розшарування в молодіжному середовищі, що є результатом аналогічного процесу в суспільстві в цілому.
Участь у праці 14–15-літніх підлітків найбільшою мірою є результатом зниження рівня життя населення. Чим нижче сімейний дохід, тим більшою мірою родина зацікавлена в трудовій діяльності підлітка. Саме родина в цьому випадку може стимулювати припинення освіти й вихід на ринок праці некваліфікованого працівника. Трудові перспективи молодої людини в цьому випадку несприятливі: існує реальна небезпека назавжди закріпитися в сфері некваліфікованого, як правило, фізичної праці, що в перспективі чревате люмпенізацією працівника, переходом його в маргінальні верстви суспільства.
Епізодична участь 15-літніх підлітків у трудовій діяльності, що не супроводжується припиненням одержання освіти (наприклад, у період літніх шкільних канікул) може оцінюватися як позитивне явище, що відповідає інтересам підлітка й суспільства. У цьому випадку мова йде про початкові етапи адаптації до трудової діяльності як такої, про вироблення стереотипу трудового поводження в ринковому середовищі. Тому національні й регіональні програми зайнятості повинні передбачати проведення спеціальних заходів, спрямованих на залучення підлітків до трудової діяльності без шкоди в одержанні освіти. Усвідомлене формування матеріальних стимулів до праці відзначається в 16–17-літніх молодих людей. Це пов'язане з розширенням обсягу їх матеріальних і духовних потреб, а також триваючим процесом соціалізації. У цьому ж віці відбувається активний пошук і вибір виду майбутньої професійної діяльності. Успішність цього вибору залежить від того, наскільки широко може ознайомитися підліток зі світом професій і спеціальностей, наскільки реальні будуть його уявлення та знання про майбутню власну трудову діяльність. На перший план стосовно даної групи молоді повинна вийти робота із професійної орієнтації й консультування, а результатом повинен стати усвідомлений вибір професії.
Процес одержання професійних знань, умінь і навичок найбільш інтенсивно протікає в групі 18–20-літніх. Конкретні строки професійного навчання можуть, безумовно, варіюватися залежно від специфіки життєвих обставин молодої людини, вибору нею виду й форми одержання освіти. Тому по ряду поведінкових характеристик ця група примикає до групи 21–24-літніх. У цих рамках більшість молодих людей закінчує професійне навчання й прагне вже не до епізодичного, а до постійної зайнятості. Серед характеристик трудової діяльності на перший план висуваються гарантії зайнятості, можливості професійно розвитку й посадового росту. Поступово завершується процес, соціалізації і він приводить до того, що у свідомості молодої людини матеріальні стимули до праці починають сусідити з моральними.
2. Основні проблеми молоді у сфері праці і зайнятості
Найбільш проблемним у сфері праці і зайнятості є молодий вік. У цей час людини не має ні знань, ні досвіду, вона тільки здобуває їх. Звичайно, мова не йде про тих молодий, у яких є якісь особливі таланти, наприклад, співаки, артисти, спортсмени й т.д. Мається на увазі середня маса молоді. У цей час молодь виходить з-під батьківської опіки й у більшості випадків існує на власні заробітки або державні допомоги. Зрозуміло, що в сучасному суспільстві це найбільш малозабезпечена верства населення, у якій розрив між потребами й можливостями найбільш великий. Треба відзначити що, границі молодіжного віку рухливі. Вони залежать від соціально-економічного розвитку суспільства, який досяг потрібного рівня добробуту й культури.
Вплив цих факторів проявляється в тривалості життя людей, у розширенні границь молодіжного віку від 14 до 30 років. Нижня вікова границя визначається тим, що саме в цьому віці підліток уперше одержує право вибору в соціальному плані: продовжити навчання в школі, надійти в технічний або гуманітарний коледж або піти працювати.
До 30 років людина, як правило, досягає професійної зрілості, завершується формування її родини, вона займає певне положення в суспільстві.
Незайнятість молодих людей веде до негативних проявів, як у сфері економіки, так і в сфері соціального життя суспільства. З ростом числа незайнятих складається «нераціональна структура зайнятості».
Також молодіжне середовище стає небезпечною «кримінальною зоною». Проблеми наркоманії, алкоголізму й проституції почасти є похідними безробіття. Відсутність перспектив на майбутнє в молодому віці особливо небезпечно. Саме із цієї верстви поповнюються ряди злочинців, наркоманів, членів екстремістських політичних плинів. [7, 180]
Соціальні індикатори, що визначають ступінь участі молоді в суспільному житті, тісно пов'язані з динамікою розвитку суспільства й повинні повною мірою відображати цю динаміку.
Таким чином, проблема зайнятості молоді є актуальною соціальною проблемою, тому вимагає особливої уваги, як з боку державної влади, так і з боку суспільства в цілому.
В умовах структурної перебудови економіки велику роль грає вивчення проблем, пов'язаних з підвищенням зайнятості працездатного населення й насамперед – молоді, як найменш захищеної категорії робочої сили. Її низька конкурентоспроможність на ринку праці пояснюється відсутністю достатнього виробничого досвіду й необхідного стажу роботи зі спеціальності. При цьому молоді люди нерідко першими попадають під скорочення при реорганізації підприємств або стають безробітними відразу ж після закінчення навчального закладу. Безробіття серед молодого населення веде:
- до поглиблення бідності й зубожінню бюджетів молодих родин (як слідство – збільшення розлучень, абортів, зниження народжуваності, збільшення числа безпритульних і покинутих дітей, дітей-сиріт, дітей-інвалідів);
- зниження соціальної захищеності й неадекватна оцінка молодіжної праці сприяє падінню національного патріотизму, приводить до відтоку молодих фахівців у розвинені капіталістичні країни, прищеплює інтерес до пошуку альтернативних форм заробітку в сфері неформальної економіки й тіньового бізнесу, підриває інтерес до освіти;
- збільшується криміногенна обстановка в країні; збільшується кількість економічних і карних злочинів, розцвітає алкоголізм і наркоманія, збільшується кількість венеричних і інших захворювань, скорочується рівень тривалості життя, збільшується смертність – все це сприяє природному виродженню націй. [6, 131–132]
Що стосується проблеми збільшення безпосередньої зайнятості молоді, тут спостерігаються свої специфічні складності:
- молоді фахівці в силу своєї «незрілості» і недоліку професійного досвіду є одним з найменш затребуваних верств населення на ринку праці;
- надмірна амбіційність випускників сучасних вузів (особливо комерційних) – завищені вимоги до умов і оплати праці, не бажання робити кар'єру із самих «низів», поступово піднімаючись по щаблях службових сходів, – ускладнюють ситуацію на ринку праці молодих фахівців, збільшують кількість безробітних молодих людей;
- відсутність чіткої професійної визначеності – найчастіше освіта, отримана у вузі, не є основним професійним орієнтиром, молодий фахівець не знає своїх професійних схильностей і не віддає конкретних переваг ні одній із професій;
- відсутність практичної підготовки з дитинства до будь-якої реальної праці приводять до небажання міняти розміряний уклад «легкого» життя за «надійним батьківським плечем»;
- слабка соціальна захищеність, необґрунтовано низька система оплати праці в країні, висока плинність кадрів на українських підприємствах стимулює молодого фахівця до пошуку заробітної плати на більше сприятливій ниві закордонних підприємств. [6, 133]
Кравченко В.Л., вказує що аналіз ситуації, що складається на ринку праці, показує, що найбільш гострі проблеми, пов'язані із зайнятістю, у молоді виникають через низьку конкурентоспроможність, обумовлену наступними факторами:
- недолік у молоді професійних знань, кваліфікації й навичок, у результаті чого перевага при прийманні на роботу віддається кваліфікованим працівникам;
- відсутність централізованого розподілу випускників установ вищого, середнього й початкового професійного утворення;
- трудова нестабільність молоді: молоді люди частіше змушені переривати свою трудову діяльність у зв'язку із закликом в армію, вступом на навчання, відпустками у зв'язку з народженням і вихованням дітей та ін.;
- необхідність надання пільг, передбачених Трудовим кодексом України відносно молоді.[8, 197]
Відсутність досвіду роботи й практичних навичок роблять молодь найбільше соціально незахищеною категорією безробітних громадян.
Працевлаштування й соціальна адаптація молодих у суспільстві – завдання, що хвилює не тільки їх самих, але й державну службу зайнятості. Чому проблема молодіжного безробіття в Україні як і раніше залишається гострою й процес адаптації молоді до нових економічних умов відбувається складно? Причини різні й у їхньому числі:
- недолік інформації про потреби сучасного рику праці, про затребувані професії, про вимоги пропонованих до професійних і особистісних якостей працівників різних спеціальностей;
- відсутність у безробітної молоді середньої загальної й базової професійної освіти;
- професія, отримана випускником, часто в нових мінливих умовах виявляється не затребуваною на ринку праці;
- недостатньо скоординована взаємодія між органами освіти, роботодавцями, органами служби зайнятості й інших структур, що діють на ринку праці;
- роботодавці найчастіше не в змозі оцінити такі достоїнства молоді як сучасна освіта, мобільність, гнучкість, навченість і ін., з іншої сторони багато випускників не володіють навичками грамотного пошуку роботи, ведення переговорів з роботодавцями, не завжди активні при рішенні питань свого працевлаштування;
- завищені амбіції молоді відносно оплати праці й престижності професій не співвідносяться із пропозицією роботодавців. У структурі вакансій найбільшу частку (більше 80%) представляють «не престижні» для молодих людей робочі вакансії причому, потрібні фахівці високих розрядів. Особливо слід зазначити непривабливість для молоді професій сільськогосподарського профілю. [8, 197–198]
У сформованій ситуації основним завданням органів служби зайнятості є застосування ефективних заходів, що підвищують шанси молодих людей безболісно інтегруватися у кваліфікаційну й професійну структуру ринку праці, гідно закріпитися на ньому, стати конкурентною його складовою.
2.1 Сучасні тенденції та особливості формування і розвитку молодіжного ринку праці України
Соціологічні дослідження показують, що близько половини підприємств у більшості регіонах України не укомплектовані робітниками, а середній вік працюючих наближається до 50 років. Гострота проблеми диктує необхідність вживання термінових заходів по залученню молоді у виробництво.
Серед економічних факторів, які необхідно враховувати при формуванні молодіжної політики зайнятості, на погляд Зайця Т.А., Кравченко В.Л., важливу роль грають структурні зміни. [3, 16] Передбачувані зрушення в структурі економіки повинні бути пов'язані із зайнятістю й спрямовані на підвищення її ефективності. Однак у нашій країні галузева структура зайнятості за останні 10 років перетерпіла лише незначні зміни.
Аналіз ситуації, за словами Кравченко В.Л., свідчить, що в основі порушень професійної рівноваги в сфері праці лежать невідповідність структури і якості підготовки робочих кадрів установами профосвіти попиту на неї з боку роботодавців, не відпрацьованість механізмів взаємодії ринку праці з ринком освітніх послуг, неналагоджене соціальне партнерство в цій сфері. [6, 132]
Основний вплив на структурний дефіцит працівників робить соціально-економічний стан суб'єктів економіки. За даними Кравченко В.Л., частка трудонедостатніх підприємств і організацій в Україні збільшується в міру погіршення їхньої економіки: від 13% до 60,0% по керівниках і фахівцям, від 21,6% до 60,0% по кваліфікованих робітниках і від 41,0% до 75,0% – по некваліфікованим. [6, 134]
У числі багатьох причин дефіциту кадрів – низька мотивація молоді до праці на виробництві, незадовільні умови праці і її оплати, відсутність гарантованого соціального пакета й ін.
Складається парадоксальна ситуація: з одного боку, навіть динамічно працюючі підприємства відчувають недолік молодих кваліфікованих кадрів, з іншої, – випускники освітніх установ не можуть знайти роботу з отриманої спеціальності.
Попит на робочу силу істотно диференційований між міською й сільською місцевістю. Так наприклад, якщо в обласному центрі на 1 вакансію слюсаря претендують умовно 0,6 робітників, то в районах області – 5,5 людини, будівельника-обробника – відповідно 0,3 і 3,4 люд., водія автомобіля – 1,0 і 5,5 люд., кравця – 0,6 і 5,0 люд. і т.д.
Докладну характеристику професійної структури попиту (вакансій) і пропозиції (шукаючих роботу) дає малюнок 1, складений по даним Київської обласної служби зайнятості населення на початок 2006 року, які вміщені в досліджені Кравченко В.Л. Наведені дані наочно демонструють диспропорційність: перевищення числа вакансій над числом шукаючих роботу з обох категорій робітників, тоді як по фахівцях картина зворотна – пропозиція перевищує попит. У середньому на 1-го кваліфікованого робітника доводиться 1,5 вакансії, а на 1-го фахівця – 0,5 вакансії. [5, 197]
Рис. 1. Структура й співвідношення попиту та пропозиції робочої сили, %
Із числа масових робочих професій найбільш затребувані теслі, столяри, зварювальники, машиністи, верстатники, робітники будівельних спеціальн
Аналіз показує, що молодь не поспішає зайняти вакантні робочі місця на підприємствах зі старими верстатами й устаткуванням, поганими умовами праці. Почасти цією причиною пояснюється дефіцит кадрів багатьох підприємств при наявності на ринку праці надлишкової пропозиції. У цьому зв'язку ринок праці й країни в цілому зіштовхнувся з наступними проблемами:
По-перше, через довгостроковий економічний спад в економіці спостерігається значне зниження професійно-кваліфікаційного рівня кадрового потенціалу. Роботодавці навіть успішно функціонуючих виробництв заявляють сьогодні про необхідність відновлення й омолодження кадрового складу.
По-друге, зміни економічної ситуації, розвиток нових технологій приводить до росту потреби у фахівцях у відповідних областях, що вимагає оптимізації ринку освітніх послуг.
Ступінь конкурентоспроможності робочої сили на повному ринку праці в першу чергу залежить від рівня професійної освіти – чим він вище, тим вище рівні економічної активність і зайнятість і тим нижче неформальна зайнятість і безробіття (табл. 1). Ці дані наводить Кравченко В.Л. При цьому в секторі, який реєструється, ситуація інша: найбільші складності при пошуку роботи відчувають безробітні з високим освітнім статусом. [5, 199]
Таблиця 1
. Рівні економічної активності, зайнятостіі безробіття по основних освітніх групах населення, %
| Рівні: | % неформальної зайнятості в загальній чисельності зайнятих | ||||||||
| економічної активності | зайнятості |
безробіття |
|||||||
| 2004 р. | 2007 р. | 2004 р. | 2007 р. | 2004 р. | 2007 р. | 2004 г | 2007 р. | ||
| Усього, у т.ч.: | 60,1 | 59,8 | 54,3 | 54,7 | 9,6 | 8,6 | 13,4 | 23,5 | |
| Вища | 78,9 | 80,2 | 74,4 | 77,3 | 5,8 | 3,7 | 8,9 | 13,8 | |
| Середня професійна | 73,5 | 78,1 | 69,5 | 73,3 | 5,5 | 6,2 | 12,0 | 17,3 | |
| Початкова професійна | 71,8 | 75,5 | 62,0 | 64,8 | 13,6 | 14,1 | 21,5 | 21,4 | |
| Середня (повна) загальна | 64,2 | 56,4 | 56,5 | 50,5 | 12,0 | 10,4 | 11,0 | 31,2 | |
| Основна загальна | 20,8 | 24,8 | 17,4 | 21,1 | 16,3 | 14,9 | 40,5 | 34,7 | |
| Початкова загальна | 14,2 | 10,1 | 12,3 | 10,1 | 13,4 | - | 74,4 | 52,3 | |
Найважливіший фактор, який необхідно враховувати при розвитку виробничої й соціальної інфраструктур, створенні робочих місць – стан демографічної ситуації.
Вивчати й прогнозувати структуру й динаміку молодіжного безробіття, трудові мотивації молоді, вчасно виявляти й зм'якшувати проблеми забезпечення її зайнятості дозволяє моніторинг молодіжного сегмента ринку праці.
Молоді люди – категорія підвищеного ризику:
- виявитися без роботи взагалі – тому їхня частка серед безробітних стійко висока;
- працевлаштуватися в тіньовому секторі економіки;
- знайти робоче місце з гіршими умовами праці.
Аналіз галузевої структури молодіжної зайнятості, який здійснений у дослідженні Зайця Т.А., Кравченко В.Л. говорить про нерівномірний її розподіл по галузях економіки. [3, 25] Якщо в середньому кожний 4-й зайнятий є молодою людиною, то в охороні здоров'я, освіті й науці – кожний третій, у торгівлі – більше 28%. У фінансовій і управлінській сферах іде омолодження кадрів, і тут частка молоді перевершує середні значення. У промисловості й будівництві питома вага молодих працівників, навпаки, на 2 – 3 разів нижче середньої. З найменшим бажанням молодь працевлаштовується на транспорт, у сільське господарство, житлово-комунальний сектор і побутове обслуговування (її частка тут найнижча).
Статистичний і соціологічний аналіз, здійснений Зайцем Т.А., Кравченко В.Л. свідчить про те, що в цей час молодь є однією з найбільш проблемних для працевлаштування соціально-демографічних груп на ринку праці. [3, 26]
Фахівці служби зайнятості враховують, що, відповідно до результатів соціологічного моніторингу, серед вихідної на ринок праці молоді кожний четвертий не має професії, а сьомий – професійного досвіду. Із цих причин молоді люди в середньому в 1,4 рази частіше представників старшої вікової групи одержують відмови в прийомі на роботу (табл. 2). [3, 26]
Таблиця 2. Причини відмов роботодавців у прийомі на роботу
| Молодь | Причини | Старше 30 років | ||
| % | рейтинг | % | рейтинг | |
| 19,3 | 3 | Недостатній рівень освіти, кваліфікації | 13,6 | 2 |
| 34,8 | 1 | Недостатній досвід роботи | 8,6 | 4 |
| 13,6 | 4 | Відсутність необхідних для роботи вмінь і навичок | 4,3 | 5 |
| 25,8 | 2 | Молодий вік | 0,5 | 8 |
| 11,0 | 5 | Мої вимоги до зарплати | 13,1 | 3 |
| 3,8 | 7 | Стан здоров'я | 19,2 | 1 |
| 6,8 | 6 | Наявність малолітньої дитини | 2,9 | 6–7 |
| 2,3 | 8 | Невміння правильно поводитися в бесіді з роботодавцем | 2,9 | 6–7 |
Аналіз переваг роботодавців у прийомі на роботу представників різних віків говорить про те, що в більшості з них ще не зложилися вірні уявлення про переваги молоді із сучасною професійною освітою у ринковій економіці. Ці відомості варто формувати в процесі їхнього співробітництва, розвитку соціального партнерства із зацікавленими суб'єктами ринку праці: освітніми установами, службою зайнятості, молодіжними й профспілковими організаціями й т. п.
В особливому розгляді бідує територіальна сегментація розглянутого ринку – як між містом і сільською місцевістю, так і між окремими районами області. Недолік вакансій у сільській місцевості не дозволяє задовольнити основну потребу безробітної молоді в постійному працевлаштуванні. У порівнянні з міською молоддю, серед них нижче рівень вимог до майбутньої зайнятості за умовами й режимом праці, далекості місця роботи, наявності соціальних гарантій і ін., а ступінь трудової мобільності – вище.
На основі досліджень Кравченко В.Л. виявлено такі новітні тенденції формування і розвитку молодіжного сегменту ринку праці України. [5, 201–202]
На рівні реального ринку праці:
- спостерігається падіння попиту на послуги праці молоді внаслідок структурної кризи економіки та тривалого падіння рівня суспільного виробництва. На тлі загальноукраїнського скорочення попиту на робочу силу (на 41,3% за 2000–2007 рр.) попит на послуги праці молоді скорочувався більш високими темпами (на 64% за той самий період);
- відбувається інтенсивне зростання чисельності незайнятих та безробітних серед молоді. За період 2000–2007 рр. чисельність офіційно зареєстрованої безробітної молоді зросла втричі (відповідно з 118,7 тис. осіб до 358,8 тис. осіб). Крім того, майже 20% безробітної молоді – це випускники загальноосвітніх шкіл, вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації. При цьому, державна служба зайнятості працевлаштовує близько 32% випускників навчальних закладів, решта влаштовується самостійно, проходить перекваліфікацію чи поповнює ряди добровільно безробітних;
- зменшуються обсяги і рівень зайнятості молоді в галузях економіки. За період 2000–2007 рр. загальна чисельність молоді, зайнятої в усіх сферах економічної діяльності, зменшилась з 2547,0 тис. осіб у 2000 р. до 2389,8 тис. осіб у 2007 р., або на 6,2%. Ці зміни супроводжувались істотною трансформацією галузевої структури зайнятості молоді;
- поглиблюється диспропорція між пропозицією робочої сили з боку осіб у віці 15–28 років та попитом на неї. Протягом 2000–2007 рр. у межах молодіжного сегменту ринку праці значення коефіцієнту навантаження на одне вільне робоче місце (вакансію) збільшилось у 15,5 разів і на початок 2007 р. становило 31 особу (для національного ринку праці значення аналогічного показника становило 24 особи).
На рівні потенційного ринку праці:
- на тлі істотного зниження попиту на послуги навчання в галузі промисловості, будівництва та сільського господарства зберігається стійка тенденція до збільшення чисельності бажаючих отримувати економічну, юридичну та медичну освіту. В умовах загострення невідповідності професійно-кваліфікаційної структури молодих працівників сучасним запитам економіки такі зрушення не сприятимуть формуванню збалансованого ринку праці.
2.2 Перспективи розвитку молодіжного працевлаштування України в контексті завдань сучасної соціально-економічної політики держави
Формування структурно цілісного, оптимально інтегрованого в існуючий соціально-економічний простір молодіжного простору ринку праці вимагає:
1) посилення державного регулювання потенційної складової молодіжної частини ринку праці (в частині формування кваліфікаційно-освітньої структури робочої сили молоді) та на етапі залучення молоді до продуктивної трудової діяльності. Необхідно посилити державне регулювання ринку освітніх послуг щодо підготовки молодих фахівців диференційовано за галузями знань; в його компетенції мають бути введені прогнозування попиту на робочу силу молоді у розрізі професій та планування кваліфікаційно-освітньої структури її пропозиції;
2) розширення сфери дії ринкових регуляторів у межах реальної складової молодіжного працевлаштування, яке дасть змогу сформувати необхідний механізм мотивації до продуктивної праці та професійної мобільності. Державне регулювання повинно сприяти обмеженню молодіжної зайнятості у неформальному секторі економіки, а також попередженню дискримінації молоді на ринку праці та зростанню її безробіття;
3) стратегічного планування напрямів розвитку молодіжного сегменту ринку праці з метою розв’язання найбільш гострих соціально-економічних проблем його формування на трудодепресивних територіях, у межах вільних економічних зон, на територіях пріоритетного розвитку;
4) гармонійного поєднання державного управління і місцевого самоврядування з метою узгодження національних і територіальних пріоритетів розвитку молодіжного ринку праці. Органам місцевого самоврядування необхідно надати більше повноважень у розв'язанні таких проблем, як: розвиток інфраструктури ринку праці; стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць; стимулювання молодіжного підприємництва; забезпечення активної взаємодії наукових центрів з обласними державними адміністраціями в розробці стратегії розвитку молодіжних сегментів регіональних ринків праці. [23, 67]
Пріоритетами державного регулювання молодіжної зайнятості та працевлаштування регіональних ринків праці України є:
- розширення їхньої місткості за рахунок галузей, що складають основу інноваційного зростання цих територій;
- зниження внутрішньорегіональної диференціації основних показників розвитку цього сегменту;
- подолання застійних явищ на ринку праці та оптимізація галузевої структури молодіжної зайнятості;
- розширення сфери молодіжної зайнятості поза межами базових галузей економіки та створення належних умов для ефективної реалізації трудового потенціалу молоді.
В дослідженнях Кравченко В.Л. здійснено прогнозну оцінку особливостей розвитку молодіжного сегменту національного ринку праці за трьома сценаріями. [5, 203] За оптимістичним варіантом прогнозу до 2010 р. очікується зростання попиту на робочу силу молоді на 53,5%; загальної чисельності молоді, зайнятої у галузях економіки, – на 24,7%. Активізація зрушень у галузевій структурі зайнятості молоді, підвищення частки сфери послуг та зменшення частки промисловості і сільського господарства зумовлять зниження коефіцієнту навантаження на одне вільне робоче місце (вакансію) у 3,4 рази за 2003–2010 рр. За інерційним сценарієм розвитку подій очікується збереження тенденцій, що склалися у ретроспективному періоді. За песимістичним варіантом прогнозу протягом 2003–2010 рр. попит на послуги праці молоді, який формуватиметься в офіційному секторі економіки, зросте лише на 18,0%, а чисельність молоді, зайнятої у галузях офіційної економіки, – на 6,5%.
Також у дослідженні Кравченко В.Л. запропоновано загальну схему формування стратегії розвитку молодіжної частини національного ринку праці, на основі якої розроблено можливі варіанти економічно доцільних стратегій розвитку цього сегменту.
В результаті всебічної оцінки стратегічних цілей, напрямів і механізму їх реалізації, очікуваних наслідків, а також переваг і недоліків кожної з них можна обрати оптимальну стратегію, зорієнтовану на забезпечення високого рівня конкурентоспроможності робочої сили молоді, а також відповідні заходи щодо стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць, формування прогресивної територіально-галузевої структури молодіжної зайнятості, покращання професійно-кваліфікаційних характеристик робочої сили у межах молодіжного сегменту національного ринку праці.
Активізація структурних трансформацій є однією з важливих передумов забезпечення позитивних тенденцій у сфері формування і розвитку сфери праці для молоді. Особливо важливою є трансформація територіально-галузевої структури зайнятості в межах цієї сфери національного ринку праці на основі поглиблення спеціалізації кожного з регіонів України у загальноукраїнському поділі праці.
Формування молодіжної частини національного ринку праці повинно базуватися на концепції, яка передбачає розширення сфери продуктивної зайнятості на основі модернізації робочих місць, забезпечення активної мотивації молоді до підприємницької діяльності, а також високого рівня її конкурентоспроможності на ринку праці.
Необхідно посилити функції державного регулювання процесів трансформації територіально-галузевої структури молодіжного сегменту ринку праці на основі підтримки його оптимальної місткості та посилення соціальних гарантій зайнятості молоді, а також функції органів місцевого самоврядування у реалізації завдань ефективного використання праці молоді через розгалуження інфраструктури ринку праці, стимулювання роботодавців до працевлаштування молоді на продуктивні робочі місця шляхом надання їм пільгових кредитів, дотацій.
Перспективний розвиток молодіжної сфери ринку праці України має ґрунтуватися на стратегії забезпечення високого рівня конкурентоспроможності робочої сили молоді на національному ринку праці, реалізація комплексу заходів якої забезпечуватиме збалансоване функціонування цього сегменту, а також його ефективну інтеграцію у соціально-економічний простір.
Висновки
Молодь уже сьогодні багато в чому визначає політичні, економічні й соціальні структури суспільства.
Молодь – це соціально-демографічна група суспільства, що перебуває в стадії трудового й соціального самовизначення й володіє рядом специфічних ознак, що відрізняють її від громадян іншого віку. Вона має ряд особливостей, які з погляду оцінки трудових ресурсів є як достоїнствами (високий освітній рівень, ініціативність, нестандартність мислення, уміння швидко адаптуватися в умовах ринкової економіки, бажання працювати й використовувати отримані в навчальному закладі знання на практиці), так і недоліками (відсутність практичного досвіду й трудових навичок, завищені вимоги до передбачуваної роботи, завищена самооцінка й ін.).
Останнім часом все більше число молодих людей вважає одержання повноцінної освіти необхідною умовою досягнення бажаного соціального статусу й більш високого матеріального становища, певною гарантією від безробіття.
Вирішальним причинним фактором результативності діяльності молодих людей є їхня мотивація.
При розгляді мотивації варто зосередитися на факторах зовнішніх і внутрішніх, які заважають активізувати діяльність молоді на досягнення поставлених цілей.
Зовнішній фактор, що не залежить від самого суб'єкта, – це низька конкурентоспроможність молоді на ринку праці, він обумовлений:
- недоліком професійного досвіду;
- слабкою соціальною захищеністю, необґрунтовано низькою системою оплати праці в країні.
Внутрішній фактор, що залежить від самого суб'єкта, – освітній рівень, ініціативність, нестандартність мислення, уміння швидко адаптуватися в умовах ринкової економіки, він обумовлений:
- амбіційністю випускників сучасних вузів;
- завищеними вимогами до умов і оплати праці;
- не бажання робити кар'єру із самих «низів»;
- відсутність чіткої професійної визначеності.
Здебільшого молоді люди не мають повного й адекватного уявлення про реальне положення сучасного ринку праці, тенденції його розвитку, не мають навичок пошуку роботи й спілкування з роботодавцями, що надає право вважати, що молодь має потребу в більше повній і точній інформації про ринок праці.
Разом з тим і такі проблеми, як соціальна незрілість, невміння будувати професійні плани, неадекватна самооцінка випускників утрудняють адаптацію молодих фахівців у сучасних економічних умовах.
Необхідно вирішувати проблему збільшення зайнятості й комплексно підходити до її рішення:
1) Держава повинна подбати про створення атмосфери соціальної стабільності й захищеності для розглянутої верстви населення (адже молодь – це майбутнє нації).
2) Органи місцевого самоврядування повинні активно стежити за положенням на ринку праці свого регіону.
3) Необхідна перебудова в освітній діяльності сучасних навчальних закладів, сьогоднішній вуз повинен випускати якісно іншого фахівця.
Важливе значення має створення умов, що сприяють залученню й закріпленню молодих фахівців на виробництві, це: гідна заробітна плата й своєчасність її виплати, наявність соціальних гарантій працівнику, можливість просування по службі, рішення житлового питання, прояв ініціативи про проведення виробничої практики студентів середньої й учнів початкової професійної освіти на підприємствах, відродження традицій наставництва на виробництві. Необхідно визнати сферу молодіжної зайнятості пріоритетною частиною соціальної політики держави, тому що молодь – найбільший стратегічний ресурс країни.
Державна служба зайнятості повинна стати активним партнером у формуванні системи збереження й розвитку трудових ресурсів при зацікавленій участі всіх структур. Оскільки підготовка висококваліфікованих кадрів, адаптованих до умов ринкової економіки є завданням стратегічної важливості, від її рішення в чималому ступені залежить майбутнє нашої країни. Труднощі, з якими зіштовхується суспільство у своїх зусиллях по соціалізації й інтеграції молоді, виникають із нестикування між потребами й устремліннями молодих людей, з одного боку, і з того, що пропонує й жадає від них суспільство, з іншого. Щоб вирішити дане протиріччя, молоді необхідно створити умови для самореалізації, дати можливість вносити свій внесок у розвиток суспільства.
Причому, не тільки суспільство, виховуючи й навчаючи, соціалізує молодь, але й сама молодь, що несе нові ідеї й погляди, у свою чергу, змушує суспільство пристосовуватися до неї й змінюватися.
Список використаної літератури
1. Горелов Н.А. Экономика трудовых ресурсов: Учебное пособие для студентов экономических специальностей вузов. – М.: Высшая школа, 1989. – с. 164 -174;
2. Городяненко В.Т., Гілюн О.В., Демічева А.В., ЛегезаС В. та ін. Соціологія. Підручник для ВНЗ.-К.: Академія. – 2005 – 560 с.;
3. Заяць Т.А., Кравченко В.Л. Методологічні аспекти дослідження молодіжного сегменту ринку праці // Зайнятість та ринок праці: Міжвід. наук. зб. – К.: РВПС України НАН України. – 2007. – Вип. 15. – С. 16–26;
4. Карташов С.А., Одегов Ю.Г. Рынок труда: проблемы формирования и управления (на примере г. Москвы). – М.: Финстатинформ, 1998. – с. 52;
5. Кравченко В.Л. Молодіжний сегмент ринку праці: новітні тенденції та перспективи розвитку в Україні // Регіональні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил в Україні. – 2007. – Вип. 5. – С. 197–203;
6. Кравченко В.Л. Оцінка зрушень у молодіжному сегменті ринку праці за формами власності України // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2005. – С. 131–134;
7. Кравченко В.Л. Проблеми ефективного використання праці молоді в Україні // Проблеми формування ринкової економіки: Міжвід. наук. зб. Спец вип. Управління людськими ресурсами: проблеми теорії та практики. – К.: КНЕУ. – 2005. – С. 180–184;
8. Кравченко В.Л. Сучасний стан зайнятості молоді в регіонах України // Продуктивні сили і регіональна економіка: Зб. наук. пр. – Ч. І. – К.: РВПС України НАН України. – 2007. – С. 195–198;
9. Методические указания к разработке государственных планов экономического и социального развития СССР. – М.: Экономика, 1980. – с. 542 -563;
10. Молодь України: Стан, проблеми, шляхи розв'язання. – К.: УНДІПМ, 1992–1997. – Вип. 1–6;
11. Молодь України у дзеркалі соціології / За ред. О. Балакірєвої, О. Яременка. – К.: УІСД, 2001;
12. Одегов Ю.Г., Журавлев П.В. Управление персоналом: Учебник для вузов. – М.: Финстатинформ, 1997. – с. 462;
13. Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ століття: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1996. – С. 35–39;
14. Рофе А.И., Збышко Б.Г., Ишин В.В. Рынок труда, занятость населения, экономика ресурсов для труда: Учебное пособие. – М.: Изд-во МИК, 1998. – с. 70;
15. Руденко Г.Г., Кулапов М.Н., Карташов С.А. Рынок труда: Учебник. – М.: Изд-во Рос. экон. акад., 1997. – с. 121;
16. Рынок труда и доходы населения / Под ред. Н.А. Волгина: Учебное пособие. – М.: ИИД «Филинъ», 1999. – с. 27;
17. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. Уклад. В.І. Волович, В.І. Тарасенко, М.В. Захарченко та ін. Під заг. ред. В.І. Воловича. – К.: Укр. центр духовн. культури, 1998. – 736 с.;
18. Соціологія. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. / За редакцією В.Г. Породяненка. – К.: Видавничий центр «Академія», 1999. – 384 с.;
19. Тарабукін Ю.О. Соціологія молоді: Курс лекцій. К.: Фітосоціоцентр, 2001;
20. Титма М.Х., Саар Э.А. Молодое поколение. – М.:Мысль, 2006;
21. Черниш Н.Й. Соціологія молоді: Конспект лекцій. – К.: ІЗМН, 2003;
22. Черниш Н.Й. Соціологія: Курс лекцій. – Львів: Кольварія, 2002;
23. Чигрин В.О. Становлення та соціальні проблеми молоді. – Сімферополь: Тавріда, 1996.