Демографічна ситуація
Курсова робота
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ДЕМОГРАФІЧНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ ТА ЇЇ РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ НАСЕЛЕННЯ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА РОЗВИТОК РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ
РОЗДІЛ 3. ЗНАЧЕННЯ ДЕМОГРАФІЧНИХ УМОВ У РОЗМІЩЕННІ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Демографічний чинник є одним з визначальних для забезпечення стабільного й безпечного розвитку держави, а проблеми оптимального демографічного розвитку слід розглядати як першочергові інтереси держави, як фактор і водночас як результат її функціонування.
Народонаселення разом з природними умовами і ресурсами та способом виробництва матеріальних благ є основою матеріального життя суспільства. Взаємодія людей за допомогою засобів виробництва, з одного боку, та предметів праці – з іншого, забезпечує матеріальне виробництво. Населення проживає у певному географічному середовищі і здійснює виробництво матеріальних благ у відповідності з наявними природними ресурсами. Розвиток народного господарства будь-якої країни можливий лише за певної чисельності населення, яке здійснює виробництво товарів і послуг, необхідних для власного життя суспільства. Виробництво засобів існування та послуг становить суть господарювання людей. Без цього існування суспільства неможливе.
Роль демографічного стану України як основи суспільного виробництва полягає в тому, що воно виступає споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює розвиток насамперед галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Однак найважливішою характерною рисою народонаселення є те, що воно є природною основою формування трудових ресурсів, найголовнішого елемента продуктивних сил, які відіграють вирішальну роль як фактор розміщення трудомістких галузей господарства.
Вивченням проблеми демографічної ситуації України займається Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України. Вивченню впливу демографічної ситуації на економіку держави присвячено багато наукових праць вітчизняних вчених, таких як С. Біляцький, А. Хахлюк, О.А. Богуцький, С. Вовканич, І. Є. Голубєва, І. Прибиткова та інші.
Над вирішенням питань з РПС України безпосередньо працюють науковці Ради з вивчення продуктивних сил України Національної академії наук України. Вагомий внесок у розвиток науки про РПС зробили: К.Г. Воблий, О.Г. Діброва, М.М. Паламарчук, О.М. Алимов, Ф.Д. Заставний, М.Д. Пістун, О.І. Шаблій, С.І. Дорогунцов, М.І. Долішній, В.І. Куценко, Я.І. Жупанський, П.Т. Ващенко, П.П. Борщевський, С. І. Іщук, Є.П. Качан, Б. Михайлинин та інші.
Актуальність теми дослідження даної курсової роботи визначається тим, що людина є, з одного боку, активною продуктивною силою, що своєю трудовою діяльністю забезпечує виробництво матеріальних засобів свого існування та надання необхідних їй послуг, а з іншого, – вона є споживачем продуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність. Виходячи з того, що людина є основним творцем суспільного багатства, можна стверджувати, що чисельність населення та кваліфікація його працездатної частини є фактором, який обумовлює можливості економічного розвитку.
Метою нашої курсової роботи є висвітлення демографічних процесів в Україні, їх вплив на розвиток регіональної економіки та розміщення продуктивних сил.
Відповідно до визначеної мети ми поставили перед собою наступні задачі:
- розглянути демографічна ситуація в Україні;
- визначити регіональні особливості демографічної ситуації країни;
- проаналізувати вплив населення на розвиток РПС;
- обґрунтувати значення демографічної ситуації у розміщенні продуктивних сил.
Об’єктом дослідження є сукупність економічних взаємозв’язків, що виникають між демографічним показником розвитку населення країни та розміщенням продуктивних сил.
Предмет дослідження – демографічна ситуація в Україні.
В процесі написання даної курсової використано сукупність загальнонаукових методів: метод аналізу наукових праць, метод аналізу статистичних даних, метод порівняння.
Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. В першому розділі роботи «Демографічна ситуація в Україні та її регіональні особливості
» розглядається особливості демографічної ситуації України в регіональному аспекті. В другому розділі «Особливості населення та його вплив на розвиток РПС
» значення впливу рівня населення на розміщення продуктивних сил. В третьому розділі «Значення демографічних умов у РПС
» характеризується вплив демографічних умов на ефективне функціонування РПС.
РОЗДІЛ 1. ДЕМОГРАФІЧНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ ТА ЇЇ РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ
Демографічна ситуація – це прояв особливостей відтворення населення по основних його процесах в конкретному часі і місці (регіоні, країні). У сучасній Україні демографічна ситуація відрізняється великою гостротою і напруженістю. Вона визначається структурою населення і характером його руху, видами, типами і режимом відтворення, рівнем народжуваності і смертності, кількістю шлюбів та розлучень. У основі всіх цих процесів лежить соціально-економічне положення в країні [14, с. 51].
Нерівномірність в розвитку суспільства, природно-екологічні і соціально-політичні потрясіння, війни, репресії, якими багата українська історія XX ст., і супутні їм різкі погіршення рівня життя відчутно позначаються на режимі відтворення населення, ведуть до падіння народжуваності, зростання смертності. До подібних наслідків приводять і умови політичної і економічної нестабільності, які викликані останніми роками хиткою системою управління, з важко керованим процесом встановлення цивілізованих норм правової держави і ринкових відносин.
Становлення ринкових відносин приводить до природного переміщення зайнятості з виробничої сфери в сферу обслуговування. Проте, щоб рівень виробництва забезпечував потреби економіки і населення, необхідна висока продуктивність праці, а цим вітчизняна промисловість не відзначається. Зниження питомої ваги промисловості в структурі зайнятості населення повинне супроводжуватися зростанням економічної ефективності промислового виробництва на основі досягнень науково-технічного прогресу, наукової організації праці і виробництва, чого насправді в промисловості не відбувається. Ці вимоги в рівній мірі відносяться і до будівництва, і до інших галузей економіки [10, с. 114].
Сучасна демографічна ситуація характеризується збереженням тенденції скорочення чисельності населення України, його економічно активної частини і питомої ваги зайнятості населення. Згідно з останнім переписом населення України, проведеним 5 грудня 2001 року, у країні проживало 48 457 100 осіб. Згідно даних Державного комітету статистики, в Україні проживало на кінець 1990 року – 54,94; 1991 – 52,06; 1992 – 52,24; 1993 – 52,11; 1994 – 51,73; 1995 – 51,3; 1996 – 50,82; 1997 – 50,37; 1998 – 49,92; 1999 – 49,43; 2000 – 48,92; 2001 – 48,46; 2002 – 48,0; 2003 – 47,62; 2004 – 47,28. Дані за останні 4 роки див. табл.. 1.1.
Таблиця 1.1.
Основні демографічні показники України за 2004-2008 рік
[22, с. 390].
|
|
2004
|
2005
|
2006
|
2007
|
2008 *
|
| Чисельність наявного населення на кінець року (тис. осіб) |
47280,8 |
46929,5 |
46646,0 |
46372,7 |
46143,7 |
| Середня чисельність наявного населення(тис. осіб) |
47451,6 |
47105,2 |
46787,8 |
46509,4 |
46258,2 |
| Природне скорочення населення (осіб) |
–334002 |
–355875 |
–297724 |
–290220 |
–243874 |
| Кількість народжених (осіб) |
427259 |
426086 |
460368 |
472657 |
510588 |
| Кількість померлих (осіб) |
761261 |
781961 |
758092 |
762877 |
754462 |
| Кількість померлих дітей віком до 1 року (осіб) |
4024 |
4259 |
4433 |
5188 |
5049 |
| Число шлюбів (одиниць) |
278225 |
332143 |
354959 |
416427 |
321992 |
| Число розлучень (одиниць) |
173163 |
183455 |
179123 |
178364 |
166845 |
| Сальдо міграції (осіб) |
–7615 |
4583 |
14245 |
16838 |
14879 |
| Природне скорочення (на 1000 жителів) |
–7,0 |
–7,6 |
–6,4 |
–6,2 |
–5,3 |
| Рівень народжуваності (на 1000 жителів) |
9,0 |
9,0 |
9,8 |
10,2 |
11,0 |
| Рівень смертності (на 1000 жителів) |
16,0 |
16,6 |
16,2 |
16,4 |
16,3 |
| Смертність дітей віком до 1 року (на 1000 живонароджених) |
9,5 |
10,0 |
9,8 |
11,0 |
10,4 |
| Рівень шлюбності (на 1000 жителів) |
5,9 |
7,1 |
7,6 |
9,0 |
7,0 |
| Рівень розлучуваності (на 1000 жителів) |
3,6 |
3,9 |
3,8 |
3,8 |
3,6 |
| Сальдо міграції (на 1000 жителів) |
–0,2 |
0,1 |
0,3 |
0,3 |
0,3 |
* дані за 2008 рік – попередні.
Як повідомляє Державний комітет статистики, з 46958740 осіб на кінець 2005 року в містах проживало 31886688, у сільських районах – 15072052 осіб. Як бачимо, природний приріст населення в Україні в 2005 році, як і раніше, – негативний. У країні народилося 389831 особа, померла – 715462, причому 3889 з них – діти у віці до 1 року. Загальний коефіцієнт народжених на 1 тис. населення становив 9,0, померлих 16,6,померлих дітей у віці до 1 року – 10,0 на одну тисячу.
Прогноз характеру відтворення населення, здійснений Інститутом демографії і соціальних досліджень національної академії наук сумісно з Держкомітетом України, показує, що чисельність її населення найближчими роками і далі скорочуватиметься унаслідок зниження протягом останніх 15 років рівня народжуваності і зростання смертності і може скоротитися до 35 млн. осіб в 2050 році. Питома вага населення молодше працездатного віку знизилась з 23% в 1995 р. до 15,4% в 2005 р., а молодь, як відомо, є основним джерелом поповнення населення в працездатному віці [23, с. 17].
Як і в глобальному масштабі, в Україні відбувається старіння населення, а також урбанізація – зростання частки міських жителів. Найбільш швидко зростає чисельність населення великих міст – Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса – за рахунок прибуття населення з невеликих міст і сіл в пошуках роботи.
Серед регіональних проблем необхідно відзначити особливо низьку народжуваність в Чернігівській, Черкаській, Полтавській, Сумській, Вінницькій областях України, а також деформовану у бік збільшення частки населення старшого віку і абсолютне переважання в цій структурі жінок .
В Україні жінок більше 55 % в загальній чисельності населення. Цей дисбаланс у співвідношенні статей негативно впливає на демовідтворювальні процеси в суспільстві. Крім того, медицина повідомляє, що більше 20 % молодих жінок за станом здоров'я не можуть народжувати дітей. За розрахунками спеціалістів, щоб стабілізувати чисельність населення України, треба кожній молодій жінці народити трьох дітей [24, с. 206].
Негативно впливає на народжуваність дітей в Україні нестійкість шлюбів. Так, за даними РАЦСу в 2007 році зареєстровано більше 315 тис. шлюбів і більше 166 тис. розлучень. Загальний коефіцієнт шлюбів 7,3 на 1 тис. населення, розлучень 3,9. Відзначимо, це тільки чисельність проведених відповідними установами реєстрацій. А скільки створено сімей, так би мовити, тимчасових – без реєстрації. Причина – розповсюджена за останні роки в Україні мода на «громадянський шлюб». Чекати поповнення населення від таких сімей даремно. Також, небажання молодих людей створювати повноцінні сім'ї та народжувати дітей можна пояснити невпевненістю у майбутньому, безробіттям, малозабезпеченістю, відсутністю житлових умов [21, с. 406].
В цілому демографічна ситуація в Україні характеризується великою різноманітністю регіональних особливостей. Причому у різні історичні періоди вона мала свою специфіку. Наприклад, якщо в 1959 р. найбільший природний приріст населення був у Донецькій області (73,0 тис. чол.), Дніпропетровській (36,6 тис. чол.), Луганській (44,7 тис. чол.) та Харківській (26,4 тис. чол.) областях, а найменший – у Кіровоградській (11,1 тис. чол.), Херсонській (11,6 тис. чол.) та Чернівецькій (11,6 тис. чол.) областях, то у 1997 р. природний приріст населення був характерний лише для Закарпатської та Рівненської областей.
Масштаби депопуляції (переважання померлих над народженими) протягом останніх років найбільшими були у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях, де раніше мав місце найвищий природний приріст населення. Низькі коефіцієнти природного приросту характерні не лише для областей Донбасу і Придніпров’я, але і для Вінницької, Київської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської та Чернігівської областей.
Другим регіоном за величиною відносних показників природного приросту населення є південні території України – Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська та Херсонська області.
До третього ареалу за близькими за значеннями показниками природного приросту населення входять Хмельницька, Тернопільська та Житомирська області. В цих областях від’ємні значення показників природного приросту є значними [17, с. 85].
Єдиний ареал на Україні, в якому відносні показники природного руху населення мали додатне значення і протягом значного історичного періоду зберігався природний приріст населення, формується такими областями, як Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Львівська, Волинська та Чернівецька області. У 2007-2008 р. цей приріст був лише у Закарпатській і Рівненській областях [Додаток А].
Одним з основних факторів стабільного природного приросту населення цього регіону є сприятлива вікова структура населення. Тут найбільш молоде населення в Україні і природно – найвищий потенціал демографічного відтворення.
Важливими факторами, що впливають на відтворення населення, є соціальні та природні умови його життєдіяльності. Особливо гостро їх дія проявилася в областях Донбасу та Придніпров’я, де сформувалися значні гіперурбанізовані території з високим рівнем забруднення атмосферного повітря, води, ґрунтів та продуктів харчування. Усе це знижує показники здоров’я населення, зокрема дітей. Такий же негативний вплив несприятливих природних умов проявляється і в інших високо урбанізованих регіонах України.
Негативний вплив на відтворення населення України ще довго матиме і значне радіоактивне забруднення її території. Нині понад 3 млн. чоловік проживає на території з різним ступенем радіоактивного забруднення. Вплив різних факторів, пов’язаних з цим явищем, погіршує стан демовідтворення. Це стосується насамперед таких областей України, як Київська, Житомирська, Волинська, Рівненська та Чернігівська.
Отже, демографічні процеси не можуть залишатися без уваги держави, оскільки вони торкаються найважливіших сфер життя людей і рівня економічного розвитку країни.
З метою дії на процеси відтворення населення і на позитивні процеси в цьому напрямі держава проводить демографічну політику, яка є частиною соціально-економічної політики. У разі потреби зростання чисельності населення, як це має місце в Україні, держава впливає на процеси відтворення населення через стимулювання певної демографічної поведінки людей, що пов'язано з плануванням сім'ї, часом появи першої дитини, вибором бажаного числа дітей, інтервалом їх народження.
Демографічна політика України в сучасних умовах повинна бути направлена не тільки на стимулювання народжуваності, але і на зміцнення сім'ї, підвищення матеріального добробуту людей, зниження захворюваності і смертності. Проте заходи, щодо управління процесами відтворення населення, не дають швидких результатів. Демографічна поведінка людей вельми консервативна, змінити її досить важко. Як правило, результати демографічної політики виявляються через багато років і навіть десятиліття. Тому стимулювання тих або інших процесів відтворення повинне відповідати довгостроковим інтересам розвитку економіки.
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ НАСЕЛЕННЯ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА РОЗВИТОК РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ
Усі види людської діяльності – виробництво, споживання матеріальних благ та послуг, відтворення нових поколінь є, з одного боку, явищами соціального життя, що пов'язані з розвитком народного господарства, а з другого, – це є процеси власне життєдіяльності людей. Тому таким складним, взаємообумовленим і нерозривним є зв'язок між населенням і розвитком територіальної організації народного господарства. Лише на цій основі можлива побудова соціально спрямованої ринкової економіки в суспільстві, де людина є творцем матеріальних і духовних благ. Метою розвитку економіки має бути забезпечення фізичного, духовного та інтелектуального розвитку нинішніх поколінь та кількісного і якісного відтворення прийдешніх..
Розміщення міського і сільського населення має істотний вплив на раціональне розміщення та оптимальний розвиток продуктивних сил. Якщо на початку століття в Україні переважало сільське населення – близько 82% всього населення, то нині майже 68% її населення мешкає в міській місцевості. Аналіз статистичних даних свідчить, що міське населення протягом значного історичного періоду мало стійку тенденцію до зростання. Лише за період 1979-1998 рр. його приріст складав 3,5 млн. чол., або 11,4%. За цей період зросла і питома вага міського населення – з 60,8% в 1979 р. до 67,8% – в 1998 р.
Показник питомої ваги міських жителів має суттєві територіальні відмінності – від 38,5% в Закарпатській області до 90,1% в Донецькій. Аналіз даних показує, що лише в 6 областях країни переважає сільське населення, а в решті регіональних одиниць частка міського населення становить понад половину населення. Такі особливості територіальної концентрації населення та наявні відмінності соціально-економічного, екологічного та політичного розвитку обумовили і своєрідність зрушень в загальній чисельності населення України та її регіонів [20, с. 146].
На 1 січня 2005 р. в Україні нараховувалося 448 міст, в тому числі 169 обласного підпорядкування, 897 селищ міського типу та понад 28775 сіл. У міських поселеннях, які становлять менш ніж 5% всіх населених пунктів України, зосереджено більш як 2/3 населення країни. В цілому міста становлять лише третину міських поселень України, але в них проживає близько 90% всього міського населення. При цьому основна його частина припадає на крупні і найкрупніші міста.
В селищах міського типу з людністю понад 20 тис. чол. проживає лише 2% населення, а решта населення проживає у поселеннях до 20 тис. чоловік.
Сільське населення України становило на початок 2005 р. 16124,0 тис. чоловік. Така його чисельність та динаміка – це результат неоднозначних за характером процесів розселення людей протягом значного історичного періоду [20, с. 157].
Зазначена динаміка чисельності сільського населення має значні територіальні відмінності. Так, якщо за 2001–2007 рр. чисельність сільських жителів Автономної Республіки Крим, Закарпатської і Херсонської областей зросла, то в решті областей країни відбулося скорочення чисельності сільського населення. При цьому найбільший приріст сільського населення був характерним для Автономної Республіки Крим. Найбільше скорочення сільського населення (майже на третину) відбулося у Вінницькій, Чернігівській, Хмельницькій, Житомирській та Сумській областях. Таким чином, розміщення населення по території та особливості його зосередження в різних типах поселень обумовлені специфікою соціально-економічного розвитку країни, конкретними зрушеннями в економічній і соціальній сферах, а також у територіальній структурі і організації народного господарства, особливо галузей матеріального виробництва.
Кількість міського населення, за результатами перепису 2001 року становила 32 млн. 574 тис. осіб, або 67,2%, сільського – 15 млн. 883 тис. осіб, або 32,8%. Порівняно із 1989 роком міське населення зменшилося на 2,0 млн. осіб, сільське – на 1,2 млн. осіб, проте співвідношення між ними в цілому по країні упродовж останніх двох переписів залишалося практично незмінним [Додаток Б].
Відтік сільських жителів у міста докорінно змінив характер розселення в межах України. Тут сформувались системи розселення з високою концентрацією міського та сільського населення, що співвідносяться з найбільш складними та динамічними, виробничими, урбаністичними, транспортними структурами України. Одночасно у сільській місцевості в багатьох регіонах утворюються та ширшають слабозаселені території, де через це вилучаються з господарського обороту значні за площею землі.
Малі та середні міста виконують, як правило, адміністративні та торгово-розподільні функції і є центрами областей та адміністративних районів України. У них часто зосереджуються переробні підприємства поблизу джерел сільськогосподарської сировини, родовищ корисних копалин. Ці міста використовують власну робочу силу і трудові ресурси навколишньої сільської місцевості.
В Україні склалися помітні територіальні відмінності у характеристиках зайнятого населення, що пояснюється регіональними особливостями структури матеріального виробництва та невиробничої сфери, рівнем розвитку продуктивних сил, демографічною ситуацією, традиціями місцевого населення тощо. Висока зайнятість у промисловому виробництві, зокрема у важкій промисловості. Аналіз свідчить, що в усіх великих містах склалася висока частка зайнятості працівників у машинобудуванні, легкій та харчовій промисловості. Малі та середні за розміром міські поселення є переважно центрами харчової індустрії та промислового обслуговування сільськогосподарського виробництва.
Прямої залежності між розміщенням міського та сільського населення України і територіальною організацією продуктивних сил не простежується. Але, все ж таки, можна говорити,
Проблеми віково-статевої структури населення України теж мають значні регіональні відмінності. Наприклад, ці проблеми в Закарпатській і Донецькій областях діаметрально протилежні. Певні особливості є у сільській і міській місцевостях, зокрема, в більшості сільських адміністративних районів України природного приросту населення практично немає, а в багатьох спостерігається процес депопуляції.
Дані про віково-статеву структуру населення необхідні для вивчення процесів відтворення трудових ресурсів, визначення їх кількісної та якісної структури. Нині нижня межа працездатного віку встановлена 16 років, а верхня – 55 років для жінок і 60 років для чоловіків. До трудових ресурсів належать пенсіонери, зайняті в суспільному виробництві, а також підлітки віком 14-15 років, які з тих чи інших причин працюють у сфері матеріального виробництва або невиробничій сфері [13, с. 37].
Нерівномірне розміщення трудових ресурсів в областях, зниження абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях народного господарства зумовлюють потребу наукових досліджень і практичних заходів щодо раціонального використання ресурсів живої праці не тільки в галузях, айв окремих районах України. Розв'язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності праці на основі максимального використання досягнень науково-технічного прогресу.
Нині значна кількість робітників у промисловості, будівництві та в сільському господарстві зайнята на ручних роботах. Безперечно, вони будуть вивільнені з цих галузей господарства за умови підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів.
Однією з найважливіших проблем є підвищення ефективності використання трудових ресурсів у сільському господарстві. В багатьох адміністративних районах сільськогосподарські підприємства гостро потребують додаткової робочої сили, незважаючи на те, що в цій галузі матеріального виробництва зосереджено майже 5 млн. чол., що становить майже 21,1 % середньорічної чисельності зайнятих у народному господарстві [13, с. 44].
Аналіз приросту та особливостей зайнятості населення України свідчить про те, що в межах її території є певні надлишки працездатного населення, насамперед у малих містах. Такий надлишок зумовлює можливість виникнення безробіття в умовах проведення радикальної економічної реформи [Додаток В, Г].
За даними Міністерства статистики України, на кінець 2005 р. зареєстровано 126,9 тис. безробітних.
Заслуговує на увагу питання про розподіл безробітних за віком і освітою. Так, на 1 листопада 2005 р. безробітними у віці 18-19 років було понад 4,8 тис. чол., 20-29 років – 22,7 тис. Отже, майже половину безробітних України становить молодь до 30 років, з них 63,4 тис. чол., або 73 % – жінки. Серед безробітних мають вищу освіту 24,2 тис. чол., середню спеціальну – 25,1 тис, загальну середню – 18,9 тис. Поряд з цим спостерігається тенденція до зниження освітнього рівня безробітних (зменшилася частка безробітних, які мають вищу і середню спеціальну освіту).
Важливим фактором розміщення продуктивних сил в Україні є національний, тобто наявність великої кількості росіян, більшість з яких розселена на відносно компактній території східних областей. Не можна не враховувати існування на півдні України Автономної Республіки Крим, а також великої кількості російськомовного населення в містах України і особливо в Причорноморському, Донецькому і Придніпровському економічних районах.
Геополітичний фактор відіграє важливу роль у формуванні зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами Європи, Азії, країнами — членами СНД. Територія України використовується для транзитних перевезень, що забезпечує певні валютні надходження. Позитивний вплив на поведінку іноземних інвесторів капіталу має політика уряду України в галузі міжнаціональних відносин, забезпечення рівних прав і обов'язків усіх громадян.
Отже, демографічні фактори: чисельність населення і його розміщення, кількісна та якісна оцінки трудових ресурсів у розрізі областей і районів, міст і селищ відіграють першочергову роль при розміщенні продуктивних сил як України, так і інших держав. Нерівномірність розселення населення зумовлює потребу розміщення промисловості відносно споживача готової продукції, а також оцінки мобільності населення для прогнозування його міграції з огляду перспектив розвитку економічних районів. Ефективне використання трудових ресурсів потребує розміщення виробництва у невеликих і середніх містах і обмеження нового будівництва – у великих.
Демографічні фактори найбільше впливають на розміщення трудо- та наукомістких галузей промисловості (приладобудування, інструментальної, радіотехнічної, електронної, електротехнічної галузей тощо). Розміщення підприємств цих галузей здебільшого залежить від наявності кваліфікованих кадрів.
РОЗДІЛ 3. ЗНАЧЕННЯ ДЕМОГРАФІЧНИХ УМОВ У РОЗМІЩЕННІ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ
Природною основою трудових ресурсів є народонаселення. Роль його як основи суспільного виробництва полягає в тому, що воно виступає споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює розвиток насамперед галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Однак, найважливішою характерною рисою народонаселення є те, що воно є природною основою формування трудових ресурсів, найголовнішого елемента продуктивних сил, які відіграють вирішальну роль як фактор розміщення трудомістких галузей господарства.
Людина є, з одного боку, активною продуктивною силою, що своєю трудовою діяльністю забезпечує виробництво матеріальних засобів свого існування та надання необхідних їй послуг, а з іншого, – вона є споживачем продуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність. Як бачимо, населення і економіка являють собою певну єдність: людські потреби зумовлюють появу нових виробництв та послуг, а останні, в свою чергу, впливають відповідним чином на людей. Виходячи з того, що людина є основним творцем суспільного багатства, можна стверджувати, що чисельність населення та кваліфікація його працездатної частини є фактором, який обумовлює можливості економічного розвитку [19, с. 229].
Зайнята в суспільному виробництві частина населення є найбільш активною продуктивною силою суспільства, бо саме вона бере активну участь у створенні матеріальних цінностей. Частина матеріальних цінностей іде на споживання, а частина – на розвиток виробництва. Але розвиток виробництва не є самоціллю, його роль полягає у тому, щоб забезпечити потреби суспільства, підняти життєвий рівень населення. Таким чином, зміни в чисельності населення позначаються як на споживчому попиті в цілому, так і на його структурі. Населення виступає одночасно і як споживач, і як виробник матеріальних благ та послуг. Населення не існує поза економікою, як і економіка не функціонуватиме без населення.
При плануванні розвитку і розміщення виробництва та окремих галузей народного господарства практичне значення мають чисельність наявних трудових ресурсів та джерела їх поповнення. Не менш важливим є їх якісна характеристика: рівень освіти, професійно-кваліфікаційна підготовка, фізичний стан та ін. Для функціонування різних галузей народного господарства потрібні трудові ресурси лише певної якості, в тому числі і певної статі. Існує цілий ряд галузей, де більш доцільним є використання праці чоловіків, а в інших – переважно жінок.
Споживання як важлива форма людської життєдіяльності також має різноманітний вплив на структуру, функціонування і розміщення всіх галузей народного господарства. Основні характеристики відтворення населення впливають в першу чергу на розміщення і рівень розвитку тих галузей, які виробляють продукцію щоденного попиту, і насамперед продукти харчування. Потреби людей обумовлюють і розвиток галузей соціальної інфраструктури та сфери послуг [19, с. 235].
Першим значним демографічним фактором у РПС – це середня тривалість життя для населення. Очікувана тривалість життя в Україні порівняно з розвинутими країнами залишається досить низькою і становить для чоловіків – 62,2 і для жінок – 72,9 років. Від цієї цифри слід розвивати діаграму життєвого циклу товару робоча сила.
Відбувається збільшення частки осіб пенсійного віку. Люди пенсійного віку то переважно особи, інтелект яких визначився за часів командної економіки «Вони не поступляться принципами». То є елемент трудового потенціалу і нехтувати їм недоцільно. Кошти пенсійного фонду, які мають створити «кадровий потенціал» явно недостатні для підтримки гідного рівня життя в межах реального споживчого кошику.
Об’єктивно існує потреба в працевлаштуванні осіб пенсійного віку, особливо демобілізованих кадрових військовослужбовців. Економічний сенс цієї вимоги полягає в тому щоб збільшити базу пенсійного забезпечення. Існує мінімум два варіанти задоволення цієї вимоги: пошук і створення державних структур, які мають забезпечувати пенсіонерів додатковим заробітком на діючих підприємствах; заохочення громадян пенсійного віку до підприємницької діяльності.
Перший напрямок, який реалізується фондом зайнятості є не здатний реалізувати свою задачу тільки з однієї головної причини ринкової (по суті задача вирішується адміністративним шляхом).
У світі населення вважається старим, якщо частка осіб у віці 60 років і старше становить 12 % вище по відношенню до всього населення. Слід зазначити, що тенденція до старіння населення висуває перед суспільством серйозні соціально-економічні, соціально-психологічні проблеми. Адже з старінням населення пов'язані проблеми робочої сили, збільшення економічного навантаження на суспільство [5, с. 46]..
На чисельність робочої сили безпосередньо впливає смертність населення у працездатному віці. Останнім часом в Україні спостерігається відчутне зростання смертності працездатного населення. Питома вага чоловіків серед померлих у цьому віці перевищує 80 %. Основними причинами смертності є травми і нещасні випадки, від яких число загиблих чоловіків у 5,6 разів перевищує аналогічні показники жінок.
Зниження природного приросту спричиняє деформацію вікової структури населення, зумовлює зниження природного приросту трудових ресурсів. «Старіння» населення призводить до збільшення економічного навантаження на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні народного господарства робочою силою.
Для ефективного регулювання економічного розвитку доцільно використовувати економіко-демографічні моделі, зокрема, при розробці програм розвитку освіти, охорони здоров'я, зайнятості, забезпечення житлом тощо. Неврахування демографічних факторів може негативно позначитись на реалізації таких програм [5, с. 47].
Базою для макроекономічних досліджень в демографії є мікроекономічні характеристики населення: стан розвитку сім'ї та окремої людини. Особливо важливе значення на сучасному етапі розвитку суспільства повинно надаватися сім'ї. Однак сім'я як цілісна система вітчизняною наукою вивчалася недостатньо. Тому міждисциплінарний підхід до проблем сім'ї, інтеграція демографічних, соціологічних і економічних даних про її розвиток сприятиме глобальному дослідженню сім'ї в умовах перехідного періоду, виробленню та реалізації сімейної політики. Сприяння захисту економічних інтересів сім'ї та забезпечення її економічної безпеки є важливим завданням такої політики [6, с. 317].
Тенденція депопуляції посилюється ще й значними погіршеннями стану здоров'я нації. Залишається високою первинна інвалідність працюючого населення. Загальна кількість інвалідів сягнула 1,5 млн. чоловік, у тому числі – 135,5 тис. дітей.
Україна зазнала значних втрат у генофонді, що також негативно позначається на подальшому відтворенні населення. Така ситуація може призвести до якісного виродження українського народу. До того ж, на думку провідних українських вчених, змінився принцип і спрямованість сучасного відтворення населення. Якщо раніше поряд з фізично досконалими виживали й найбільш інтелектуально розвинені особи, то нині за умов деградації генофонду, погіршення екологічного середовища, відтоку інтелекту за кордон, можливість вижити і залишити після себе потомство здебільшого зберігають фізично здорові особи, що свідчить про пріоритет фактору фізичного розвитку людини перед розумовим [12, с. 35].
Останнім часом зросла кількість представників некорінного населення, здебільш непродуктивного, яке переселилося з Російської Федерації та деяких інших країн СНД і осіло переважно в південних регіонах України. Нині держава практично втратила контроль над міграційними процесами. Наприклад, в деяких регіонах України, особливо західних, є надлишок робочої сили, яку можна було б перемістити в інші регіони країни, що сприяло б економічній та політичній стабілізації. Звичайно, для цього потрібні відповідні капіталовкладення і бажання здійснювати міграційну політику, спрямовану на забезпечення національної безпеки України. Індикаторами економічної безпеки, що мають демографічне спрямування можуть бути:
· коефіцієнт природного приросту населення;
· коефіцієнт смертності немовлят;
· коефіцієнт міграції;
· коефіцієнт відтворення населення;
· коефіцієнт економічного навантаження на суспільство.
Нерівномірне розміщення трудових ресурсів в областях, зниження абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях народного господарства зумовлюють потребу наукових досліджень і практичних заходів щодо раціонального використання ресурсів живої праці не тільки в галузях, айв окремих районах України. Розв'язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності пращ на основі максимального використання досягнень науково-технічного прогресу.
У пропорційному розвитку економіки важливу роль відіграє не тільки економія витрат живої праці, а й матеріалів, сировини, енергії, раціональне використання виробничих фондів, раціоналізація транспортних вантажопотоки на основі науково обґрунтованого розміщення продуктивних сил. Економія витрат живої праці передбачає впровадження трудозберігаючих технологій, що дасть змогу зменшити витрати ручної праці.
Механізація та автоматизація виробничих процесів, спеціалізація виробництва сприяють зниженню трудомісткості продукції, що дає особливо великий ефект при розміщенні підприємств у районах, де трудових ресурсів не вистачає. Велике значення має також скорочення адміністративного персоналу з наступним його перерозподілом у галузі матеріального виробництва і сферу послуг [20, с. 190].
В умовах переходу до ринкової економіки урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у кооперативах, малих підприємствах. Багато хто займається індивідуальною трудовою діяльністю. У зв'язку з цим дедалі більше загострюються проблеми забезпечення робочою силою суспільного сектора виробництва, особливо будівництва та сільського господарства.
Скорочується чисельність працівників у матеріальному виробництві, водночас збільшуючись у кооперативному, індивідуальному та приватному секторах. Виникли нові сфери зайнятості — кооперативи для виробництва товарів і послуг та індивідуальні селянські, фермерські господарства, помітно зросла кількість особистих підсобних господарств, малих і спільних підприємств, спілок орендарів. Значна кількість населення, особливо молоді, зайнята в тіньовій економіці. Одночасно в країні зростає безробіття. Тому в сучасних умовах необхідно шукати додаткової можливості для розширення сфери зайнятості населення. Враховуючи те, що попит на товари широкого вжитку і послуги високий, а можливості його задоволення незначні, створення нових і розширення діючих підприємств можна вважати досить місткою сферою додаткової зайнятості населення [24, с. 277].
Отже, при науковому обґрунтуванні розміщення продуктивних сил об'єктивною потребою є врахування особливостей та інтересів розвитку кожного регіону. Перехід у недалекому майбутньому на принципи регіонального розрахунку дасть змогу повніше врахувати інтереси кожної із галузей РПС, усунути зрівнялівку, утриманство одних районів за рахунок інших. При цьому найвищим критерієм раціональності розміщення виробництва будуть інтереси держави в цілому.
ВИСНОВКИ
Сучасна територіальна організація продуктивних сил України сформувалася під впливом економічних законів планової економіки. Перехід до ринкової економіки зумовить відповідні зміни у теорії розміщення продуктивних сил і передусім утвердить пріоритетність економічних законів – загальних, характерних для всіх суспільно-економічних формацій.
На ефективність розміщення продуктивних сил впливають різноманітні чинники. Згідно з головною метою, якій має підпорядковуватися сучасне розміщення продуктивних сил, особливу увагу приділяється демографічно-економічним чинникам. Основою демографічно-економічних взаємозв'язків є те, що населення є одночасно і виробником, і споживачем матеріальних благ.
В Україні сучасна демографічна ситуація викликає занепокоєння. Скорочення чисельності населення, зниження тривалості життя і народжуваності, від'ємне сальдо міграції стали характерними ознаками демографічної ситуації останніх років. Причини цього мають історичне коріння і накопичувалися протягом тривалого часу.
Оцінюючи характер демографічних зрушень, що відбулися у міжпереписний період (від 12 січня 1989 р. – дати останнього Всесоюзного перепису населення до 5 грудня 2001 р. – дати першого Всеукраїнського перепису), важливо враховувати суттєві структурні зрушення: зростання частки осіб похилого віку і зменшення активної репродуктивної та працездатної частки у складі населення, що є загальною демографічною тенденцією розвинених країн. Це знижує загальний коефіцієнт народжуваності і збільшує коефіцієнт смертності населення.
Що стосується етнічного складу населення України, то українці переважають в усіх регіонах, крім Севастополя та АР Крим, де найчисленнішою етнічною групою є росіяни (відповідно 71,6% та 58,3%). Майже в усіх інших регіонах росіяни посідають друге місце за чисельністю і лише у двох – четверте: на Закарпатті (після українців, угорців і румун) та на Буковині (після українців, румун і молдован).
Рівень освіти населення в Україні є одним з найвищих серед країн Центральної та Східної Європи. За питомою вагою учнів серед населення 15-18 років Україна поступається з усіх країн тільки країнам Балтії та Угорщині. Зрушення впродовж міжпереписного періоду свідчать про істотне поліпшення освітнього складу населення.
Незважаючи на певні позитивні зрушення, демографічна ситуація в Україні залишається складною. Відсутні об'єктивні підстави призупинення існуючої тенденції скорочення загальної чисельності населення. У цій ситуації напрями демографічної політики держави мають спрямовуватися передусім на підвищення рівня та поліпшення якості життя населення. Акценти варто робити не на кількісних, а на якісних параметрах демографічного відтворення. Необхідно сконцентрувати зусилля на вирішенні поточних і стратегічних завдань – економічному забезпеченні відтворення населення, належному соціальному захисту сімей з дітьми та осіб похилого віку, поліпшенні екологічної ситуації, зниженні виробничого та побутового травматизму, популяризації здорового способу життя, забезпеченні доступності якісної медичної допомоги та освіти, що, зрештою, стане вагомим підґрунтям для переходу до сучасного режиму відтворення населення і підвищення тривалості повноцінного активного його життя.
Трудові можливості населення, кількісна і якісна специфіка їх реалізації відображені у трудовому потенціалі. В цьому контексті чисельність населення розглядається з точки зору економічної продуктивності різних статево-вікових груп і їх кількісного співвідношення. Врахування професійно-кваліфікаційного складу населення за статтю і віком – одна з головних умов збалансованого поєднання робочої сили і робочих місць.
Чисельність населення, його статево-віковий склад впливають на обсяги споживання, особливо товарів широкого вжитку, через споживчий попит, адже різні вікові групи мають різний рівень споживання. В результаті скорочення чисельності тієї чи іншої вікової групи відповідно скорочуються і обсяги виробництва продукції спеціально для цієї групи.
Чисельний склад трудових ресурсів залежить від природного приросту, статево-вікової структури, а також міграції населення. Трудові ресурси можуть бути зайняті в виробничій та невиробничій сферах. В Україні зараз є нестача кваліфікованих кадрів. Велика кількість спеціалістів виїжджають за кордон.
Людина є головним суб'єктом господарства, репрезентантом трудового потенціалу держави і нації. Вона є основним фактором на, який орієнтується РПС у розміщенні виробництва по території країни.
Відтворення трудового потенціалу є одним з найважливіших завдань держави. Це зумовлено тим, що весь виробничий і невиробничий потенціал держави тримається на якості і кількості людських трудових ресурсів країни. Утримання трудового потенціалу в рівновазі є важливою задачею для уряду.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» від 8 вересня 2005 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2005. – №51. – С. 548.
2. Про демографічний прогноз розвитку України до 2050 року. Постанова № 313 від 21.11.2007 Національної академії наук України (НАН). // режим доступу : http://www.uapravo.net/data2008/base15/ukr15363.htm.
3. Постанова від 6 березня 2003 р. № 591–IV «Про проведення парламентських слухань на тему: «Демографічна криза в Україні: її причини та наслідки» // Голос України. – 2003. – 18 березня. – С. 9.
4. Бень А. Втрачаємо мільйони людей. Без війн, голодомору, епідемій. // Голос України. – 2003. – 23 травня. – С. 2.
5. Біляцький С., Хахлюк А. Демографія – найголовніший чинник майбуття // Україна: аспекти праці. – 2001. – № 5. – С. 45-49.
6. Демографічна криза в Україні. Проблеми дослідження, витоки, складові напрями протидії / НАН України; Ін-т економ. / За ред. В. Стешенко. – К., 2001. – 560 с.
7. Демографічні перспективи України до 2026 року. – К., 1999. – 55 с.
8. Дорогунцов С.І., Пітюренко Ю.І., Олійник Я.Б. Розміщення продуктивних сил України. – К.: КНЕУ, 2000. – 364 с.
9. Іллюк Ф. Демографічна ситуація в Україні // Україна. – 2001. – № 9. – С. 31-32.
10. Жук М.В. Регіональна економіка. Підручник / Микола Васильович Жук. – К.: Академвидав, 2008. – 416 с.
11. Здоровцов О. І., Коротєєв М. А., Прасол В. О. Демографічна ситуація у сільській місцевості України і державні заходи щодо її поліпшення // Економіка АПК. – 2001. – № 9. – С. 113-119.
12. Курило І. Про медико–демографічні чинники формування і відтворення трудового потенціалу населення України // Україна: аспекти праці. – 2001. – № 8. – С. 35-42.
13. Мельник С.А. Управління регіональною економікою: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 124 с.
14. Муромцева Ю. І. Демографія: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2006. –299 с.
15. Політекономія: Підручник / За ред. Ю.В.Ніколаєнка. – К.: ЦУЛ, 2003. – 412 с.
16. Прибиткова І. Демографічна ситуація в Україні у дзеркалі Всеукраїнського перепису населення 2001 року // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. – № 3. – С. 133-142.
17. Прибиткова І. М. Основи демографії. – К.: АртЕк, 1995. – 252 с.
18. Пшеничнюк О. В. Соціологія: Посібник для підготовки до іспитів. – К.: Вид. Паливода А. В., 2005. – 169 с.
19. Розміщення продуктивних сил України / Є. П. Качан, М. О. Ковтонюк, М. О. Петрига та ін.; За ред. Є. П. Качана. – К.: Вища школа, 1998. – 375 с.
20. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник. – 9-те вид., перероб. і допов. / За ред. В.В. Ковалевського. – К. : Знання, 2009. – 373 с.
21. Статистичний щорічник України за 2007 рік. – К.: Техніка, 2008. – 645 с.
22. Статистичний щорічник України за 2008 рік. – К: Державний комітет статистики України, 2008. – 650 с.
23. Стешенко В. Демографічна криза в Україні – криза національна // Україна. – 2003. – № 5. – С. 17-18.
24. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навч. посіб. – К.: Вікар, 2001. – 374 с.
25. Шевчук П. Демографічне районування України як необхідна складова регіонального демографічного прогнозу / Рада по вивченню продуктивних сил України. // Україна: аспекти праці. – 2001. – № 1. – С. 18-22.