ЗМІСТ
| 1) Вступ………………………………………………………………………..…. | 2 |
| 2) РОЗДІЛ I. Болонський процес……………………………………………...... | 3 |
| 1.1 Цілі Болонського процесу…………………………………………..... | 5 |
| 1.2 Критерії освіти в рамках Болонського процесу…………………...... | 6 |
| 3) РОЗДІЛ II. Удосконалення вищої освіти Україниу контексті вимог Болонського процесу…………………………………………………………….. | 7 |
| 2.1 Проблеми, що уповільнюють повний перехід України у Болонський процес……………………………………………………...… | 15 |
| 4) Висновки……………………………………………………….……….……... | 18 |
| 5) Бібліографічний список………………………………………………...…….. | 20 |
ВСТУП
Розвиток України визначається у загальному контексті Європейської інтеграції з орієнтацією на права людини, права національних меншин, лібералізацію, свободу отримання освіти будь-якого рівня, що є невід’ємним атрибутом громадянського демократичного суспільства.
Інтеграційний процес полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширенні власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС.
Соціально-економічні та політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, конкурентоспроможності фахівців з вищої освіти.
Значущість освіти і науки у суспільному розвитку країни визначаються як об’єктивними тенденціями загальносвітового розвитку, так і тісно пов’язаними внутрішньодержавними процесами.
Перехід людства від індустріального виробництва до науково-інформаційних технологій, а потім і формування суспільства високого інтелекту об’єктивно висуває науку як найбільш пріоритетну сферу, що продукує нові знання та освіту, долучає до цих знань суспільство в цілому і кожну людину зокрема. Саме від рівня інтелектуального розвитку людини більшою мірою залежатиме успіх будь-якої виробничої діяльності і, взагалі, будь-якої сфери життєдіяльності.
Необхідність реформування системи освіти України, її удосконалення і підвищення рівня якості є найважливішою соціокультурною проблемою, яка значною мірою зумовлюється процесами глобалізації та потребами формування позитивних умов для індивідуального розвитку людини, її соціалізації і самореалізації в світі.
Однією з передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є реалізація системою вищої освіти України ідей Болонського процесу.
РОЗДІЛ
I
. Болонський процес
В основі Болонського процесу, що офіційно розпочався у 1999 р., лежать два основних документи: Болонська декларація та Празьке комюніке.
Болонська декларація, прийнята 19 червня 1999 р. у м. Болонья (Італія), передбачала 6 основних напрямів вдосконалення системи вищої освіти у Європі:
1. Прийняття загальної системи порівняльних освітньо-кваліфікаційних рівнів (зокрема через затвердження додатка до диплома).
2. Запровадження двох циклів навчання: бакалавр -- магістр.
3. Впровадження системи кредитів відповідно до європейської системи трансферу кредитів.
4. Забезпечення мобільності студентів і викладачів у межах освітнього простору.
5. Сприяння європейській співпраці у сфері забезпечення якості освіти.
6. Поширення європейських стандартів у галузі вищої освіти (зокрема щодо розробки навчальних планів, співробітництва між освітніми закладами, схем мобільності та інтегрованих навчальних, дослідних і виховних програм).
Празьке комюніке, підписане 19 травня 2001 р. додало до Болонської декларації ще три напрями:
1. Постійне навчання протягом усього життя.
2. Мотивоване залучення студентів до навчання.
3. Сприяння підвищенню привабливості європейського простору вищої освіти для інших регіонів світу.
Згідно з цілями БП до 2010 року освітні системи країн-учасниць Болонського процесу повинні бути змінені, щоб сприяти:
1. Полегшеному переїзду громадян з метою подальшого навчання чи працевлаштування у Зоні європейської вищої освіти;
2. Зростанню привабливості європейської вищої освіти;
3. Розширенню Європи та забезпеченню її подальшого розвитку як стабільного, мирного, толерантного суспільства.
Слід зазначити, що БП не передбачає створенння повністю ідентичних систем освіти у різних країнах, він призначений лише для зміцнення взаємозв'язків та покращення взаєморозуміння між різними освітніми системами.
19 травня 2005 року у норвезькому місті Берген на Конференції міністрів країн Європи Україна приєдналася до Болонського процесу, зобов'язавшись внести відповідні зміни у національну систему освіти та приєднатися до роботи над визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного європейського простору вищої освіти до 2010 року.
Класичні університети століттями формували традиції підготовки фахівців економічного профілю. Нині перед університетами стоїть завдання: поєднати усталені освітні традиції з новітніми технологіями викладання економічних дисциплін. Це не означає повну асиміляцію української освіти в європейський освітній простір з втратою своєї ідентичності та унікальності. Навпаки, це означає зміцнення сильних сторін класичної університетської освіти в Україні за рахунок інтеграції нових методів навчання, надання студентам більшої самостійності та свободи вибору дисциплін, розширення курсів тощо. Все це має сприяти інтеграції України в єдиний освітній простір Європи так, щоб студент після закінчення свого навчання зміг сказати: "Я отримав освіту європейського рівня в класичному університеті України".
1.1
Цілі Болонського процесу
Основні цілі Болонського процесу:
1. побудова Європейського простору вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування;
2. посилення міжнародної конкурентоспроможності як національних, так і в цілому європейської систем вищої освіти;
3. досягнення більшої сумісності та порівнянності систем вищої освіти;
4. формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу окремих країн та Європи в цілому;
5. підвищення визначальної ролі університетів у розвитку національних і європейських культурних цінностей;
6. змагання з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив та престиж.
Болонський процес – один з інструментів не лише інтеграції в Європі і в Європу, а й інструмент загальної світової тенденції нового часу – глобалізації. Європейська спільнота має намір зробити внесок в якісну освіту шляхом заохочення країн-учасниць до сприяння підвищенню якості власної освіти.
Співпраця з європейцями у сфері освіти на шляху входження України в Європу є одним із пріоритетів розвитку вищої освіти в Україні. Участь вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів якості. Орієнтація на Болонський процес не повинна призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти.
Ключова позиція реформування: Болонські вимоги – це не уніфікація вищої освіти в Європі, а широкий доступ до багатоманітності освітніх та культурних надбань різних країн.
Напрями розвитку вищої освіти в Україні, з одного боку, стратегічні, з іншого – вони дадуть імпульс для подальшого поліпшення стану освіти і науки вже в недалекому майбутньому.
Перший напрям – це розширення доступу до вищої освіти, другий – якість освіти й ефективність використання фахівців з вищою освітою і третій – це інтеграційні процеси.
1
.2 Критерії освіти в рамках
Болонського процесу
Визначальними критеріями освіти в рамках Болонського процесу є:
1. якість підготовки фахівців;
2. зміцнення довіри між суб’єктами освіти;
3. відповідність європейському ринку праці;
4. мобільність;
5. сумісність кваліфікації на вузівському та післявузівському етапах підготовки;
6. посилення конкурентоспроможності Європейської системи освіти.
РОЗДІЛ
II
. Удосконалення вищої освіти України
у контексті вимог Болонського процесу.
З метою реалізації заходів, спрямованих на зазначене реформування вищої освіти, Міністерство освіти і науки України своїми наказами від 23.01.2004 р. затвердило програму проведення педагогічного експерименту щодо впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації та “Програму дій щодо реалізації положень Болонського процесу в системі вищої освіти і науки України на 2004–2005 роки”.
Головними складовими програми реформування вищої освіти України, яка зараз активно обговорюється в нашому суспільстві, є такі:
1. Прийняття порівнюваної та легко зрозумілої системи ступенів.
Для вирішення проблеми, пов`язаної з низьким рівнем фундаментальної підготовки бакалаврів закладами ІІ-го рівня акредитації (коледжами), по-перше, доцільно їх включити до складу профільних вищих навчальних закладів ІІІ–IV рівнів акредитації, які будуть відповідати за якість навчання у підпорядкованих коледжах.
По-друге, враховуючи, що освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста відповідає вимогам підготовки фахівців для виконання ними виробничих і технологічних функцій в основному в промисловій сфері діяльності, ця освіта не потребує університетської підготовки, і рівень молодшого спеціаліста може бути винесений за рамки підготовки фахівців з вищою освітою.
По-третє, констатуючи, що освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста є традиційним і найбільш поширеним в економіці України, і фахівці цього рівня можуть виконувати конструкторські, інженерні, дослідницькі, експлуатаційні й інші функції в народному господарстві України, у майбутньому рівень “спеціаліст” має бути трансформовано в освітньо-кваліфікаційний рівень магістра за напрямом навчання та практичної діяльності. Існуючий сьогодні освітньо-кваліфікаційний рівень магістра фактично відповідає прийнятому країнами-учасницями Болонського процесу рівню магістра наук, підготовка яких спрямована на виконання завдань фундаментально-теоретичного, науково-практичного та інноваційного характеру.
По-четверте, з метою адаптації української системи ступенів до вимог Болонського процесу слід внести зміни до законів України “Про освіту”, “Про вищу освіту” й інших нормативних документів щодо освітньо-кваліфікаційних рівнів.
2. Наступною складовою програми реформування є запровадження кредитно-модульної системи (системи кредитних одиниць), подібної до ECTS.
У педагогічному експерименті, в якому беруть участь 59 університетів, кредити визначаються загальним числом годин за усіма видами навчання по дисциплінах та враховують трудомісткість засвоєння навчального матеріалу.
Сума обсягу обов`язкових і вибіркових змістових модулів, передбачених для вивчення протягом навчального року, має становити не менше 45 кредитів.
Чотирирічна програма підготовки бакалавра розрахована на 245 кредитів теоретичної підготовки або 8820 годин. Один кредит еквівалентний 36 годинам за усіма видами навчальної роботи (аудиторні заняття, індивідуальна робота і практична підготовка, контрольні заходи тощо). Засвоєння освітньо-професійної програми бакалавра забезпечує здобуття базової вищої освіти за відповідним напрямом.
Програма підготовки магістрів, наприклад, з технічних спеціальностей на базі програми підготовки бакалавра розрахована на 120 кредитів (4320 годин), а на базі програми підготовки спеціаліста – 60 кредитів (2160 годин).
Ця програма передбачає поглиблену фундаментальну, спеціальну та науково-практичну підготовку. Вона спрямована на формування інноваційної складової професійної діяльності, фундаментальність і сучасний рівень знань у відповідній галузі науки, засвоєння знань і умінь щодо проведення наукових досліджень та педагогічної діяльності.
Також важливим завданням є використання уніфікованих залікових одиниць (кредитів), які широко розповсюджені у світі. З відомих 3-х систем: ECTS (EuropeanCommunityCourseCreditTransferSystem) – європейської системи, USCS (USCreditSystem) – американської системи, CATS (CreditAccumulationandTransferScheme/System) – британської системи та інших, – ми орієнтуємося на ECTS.
Вона повною мірою забезпечує вимірювання та порівняння результатів навчання у разі переходу з одного вищого навчального закладу до іншого.
Щоб адаптувати вітчизняну систему організації навчального процесу до європейської системи кредитного взаємовизнання в Україні необхідно провести важливі заходи.
По-перше, на законодавчому рівні потрібно внести зміни до нормативно-методичних документів: переглянути перелік напрямів і спеціальностей, додатки до дипломів про вищу освіту, стандарти вищої освіти та інше.
По-друге, необхідно здійснити ряд організаційних заходів, які мають включати зміни в системі менеджменту університетів – появу менеджерів і тьюторів (кураторів – розробників навчальних модулів), інформаційне забезпечення академічної мобільності та ін.
По-третє, потрібно адаптувати існуючі навчальні програми і плани відповідно до вимог ECTS, створення накопичувально-залікової кредитної системи, розробки узгоджених змістовних модулів.
3. Наступним напрямком реформування є прийняття узгодженого з країнами – членами Болонського процесу додатка до диплома
Чинний в Україні додаток до диплома, який є невід`ємною складовою документа про вищу освіту, розроблено в 2000 році відповідно до встановленої на той час Європейським центром вищої освіти форми та рекомендацій ЮНЕСКО. Зі ставлення національного додатка до диплома та р екомендованого ЮНЕСКО у рамках Болонського процесу дозволяє дійти висновку, що, незважаючи на деякі розбіжності за формою, термінологією та суттю, вони мають багато спільного.
Отже, Україна може без особливих ускладнень внести зміни до прийнятого на національному рівні додатка до диплома і перейти до узгодженого в Європі додатка.
4. Що ж стосується прийняття системи, яка визнає докторський рівень як третій цикл навчання, то структура освітньо-кваліфікаційних рівнів, яка існує в Україні, дозволяє легко перейти до третього ступеня доктора філософії, який визначено Берлінською декларацією 2003 року як невід`ємну складову триступеневої системи підготовки на європейському просторі.
Порівняння українських наукових ступенів кандидата та доктора наук і звань з відповідними європейськими показує, що в деяких випадках еквівалентами наукового звання кандидата наук є доктор філософії з відповідної спеціальності, а званню доктора наук відповідає звання заслуженого доктора чи доктора наук, яке присвоюють у деяких країнах за дослідження.
Вже зараз система наукових ступенів в Україні не суперечить прийнятому країнами Європи науковому ступеню доктора філософії як третього циклу навчання. На сьогодні переважна більшість кандидатів наук готуються в аспірантурі, термін навчання в якій – 3 роки, а частина докторів наук – у докторантурі протягом 2 років.
Програми підготовки кандидатів наук потребують узгодження з програмами підготовки докторів філософі
5. Наступний напрям реформування пов`язаний із забезпеченням освіти протягом усього життя. Це вимагає сьогодні створення сучасної розгалуженої системи підготовки та перепідготовки, основаної на інтегрованих навчальних планах, і узгодженої системі кредитів з визнанням дипломів і сертифікатів у системі школа–університет–післядипломне навчання.
Існуюча система післядипломного навчання, яка включає навчальні заклади відомчого підпорядкування (інститути, курси, центри підвищення кваліфікації тощо) і підрозділи післядипломної освіти у вищих навчальних закладах, має суттєві вади. Це вузькопрофільність навчання, відсутність висококваліфікованих кадрів, неможливість впровадження у навчальний процес останніх досягнень науки і техніки, неспроможність забезпечити безперервну освіту, основану на системі кредитів, складнощі з визнанням документів про післядипломне навчання.
Отже, для пристосування існуючої системи післядипломної освіти до потреб суспільства та ринку праці, доцільно створити навчально-наукові виробничі комплекси при вищих навчальних закладах, окремі складові яких уже існують при деяких національних університетах і забезпечують безперервну освіту. Таким комплексами слід здійснювати довузівську підготовку, навчання для здобуття вищої освіти, післядипломне навчання.
6. Важливим напрямом реформування є сприяння європейській співпраці в галузі гарантії якості освіти , якій в Болонському просторі приділяється особлива увага.
В Україні створена й активно працює державна система акредитації, ліцензування і атестації, яка включає державні інституції та представників університетів, громадських організацій, а також замовників на фахівців.
Важливим інструментом у державному контролі якості підготовки випускників вищого навчального закладу є Державні екзаменаційні комісії, на засіданнях яких студенти захищають випускні атестаційні роботи, дипломні роботи та проекти. Склад цих комісій затверджує Міністерство освіти і науки України, яке контролює якість через Державну інспекцію навчальних закладів за критеріями і методиками, затвердженими Державною акредитаційною комісією.
Сьогодні існує широкий спектр показників і критеріїв акредитації. Зокрема, кількість показників у Великій Британії дорівнює 6, у США та Румунії – 8, Нідерландах – 10, в Україні – 12, Росії – 14, Казахстані – 13, а в Білорусії – 11. Цей факт свідчить про необхідність узгодження й уніфікації показників і гармонізації критеріїв для європейського освітнього простору.
Приєднання України до Болонського процесу поряд із удосконаленням державної системи оцінки якості освіти вимагатиме більш широкої участі в роботі профільних міжнародних організацій, зокрема, у роботі Європейської мережі забезпечення якості у вищій освіті (система ENQA – EuropeanNetworkforQualityAssurance).
Хочу зазначити, що наявна структура системи контролю якості в Україні є трирівневою і передбачає залучення недержавних експертних організацій. Вона містить: державну систему оцінки якості (включаючи стандарти освіти й акредитацію), контроль на рівні навчального закладу та участь недержавних структур, що забезпечують суспільну експертизу і враховують вимоги ринку праці.
Безумовно, всі критерії оцінки якості мають бути визнані міжнародними організаціями з якості.
Нам потрібно, по-перше, установити офіційні зв`язки з організаціями, що відповідають за гарантування якості вищої освіти в Європі.
По-друге, співпраця міжнародних організацій з Україною з питань гарантії якості має відбуватися як на рівні університетів – внутрішня оцінка, – так і на міжуніверситетському рівні – зовнішня оцінка якості.
По-третє, необхідно спланувати виконання Україною до 2005 року відповідних вимог Болонського процесу.
7. Дуже важливим в програмі реформування є підвищення мобільності студентів, викладачів і науковців.
Сьогодні понад 10 тис. українських громадян навчаються за кордоном у рамках міжуніверситетських, міждержавних програм з 64 державами.
Двадцять п`ять тис. іноземних студентів зі 110 країн отримують освіту в Україні, серед них 28 країн Європи, 40 країн Азії, 30 країн Африки та 12 країн Латинської Америки.
Але в системі вищої освіти України є проблеми, які перешкоджають підвищенню мобільності студентів і викладачів, про що вже сказано вище.
До цих перешкод треба додати слабку підготовку з іноземних мов у середній та вищій школі, візовий режим, різницю в рівні життя населення України порівняно з країнами Європи та ін.
Але привабливість університетів Європи для студентів – це комплексна компонента значної ваги, яка включає перспективу для кар`єри, що надає університет, якість і вартість навчання, вартість і умови проживання, доступність побутових послуг, наявність стипендіальних програм, відсутність міжнаціональних і релігійних конфліктів, відповідність європейським освітнім стандартам тощо.
Все це ми маємо вирішувати в Україні, бо це основа забезпечення прав молодої людини на транснаціональну освіту і подальше її працевлаштування.
8. Вирішенню цих проблем сприяють міжнародні освітні проекти, які виконуються в Україні.
Міжнародна інтеграція України у сфері освіти і науки сьогодні характеризується 82 міжурядовими і 45 міжвідомчими угодами про співпрацю з 56 країнами світу, 15 з яких – це міжурядові угоди про взаємне визнання документів про освіту, наукові ступені і вчені звання.
Особливу роль у євроінтеграційних процесах відіграє укладання і ратифікація угоди між Україною і ЄС про наукове і технологічне співробітництво, що надасть можливість українським науковцям взяти участь у реалізації проектів, які здійснюватимуться в масштабах Шостої рамкової програми ЄС.
В Україні розширено вивчення європейських мов: англійської, німецької, французької, іспанської, італійської, фінської та ін. До програми підготовки магістрів включено вивчення двох іноземних мов, створено мовні центри в декількох національних університетах.
Розвивається двостороння співпраця у сфері вищої освіти. Загалом укладено вже 107 міждержавних, міжурядових і міжвідомчих угод у цій галузі з 64 країнами світу.
Вищі навчальні заклади України співпрацюють з країнами ЄС на двосторонній основі та в рамках різних наукових і освітніх програм. Зокрема, за десять років в рамках виконання програми TEMPUS(TACIS) здійснено 105 проектів у 37 вищих навчальних закладах. З 2003 року в українських університетах реалізується ще 14 проектів. За 9 років реалізації програми в Україні на конкурс було подано 500 заяв на проекти, які включали понад 1000 вищих навчальних закладів України та країн–членів ЄС.
9. Важливим аспектом європейської інтеграції України є співпраця в інформаційній сфері.
Сучасна освіта неможлива без функціонування системи дистанційного навчання, мережі електронних бібліотек, впровадження інформаційних технологій у сферу наукових досліджень і навчання. Це спеціалізована науково-освітня комп`ютерна мережа, яку розглядають як базову для створення українського інформаційного науково-освітнього порталу, що включає названі компоненти.
Європейська інтеграція України в інформаційній сфері значною мірою пов`язана зі співпрацею з міжнародними організаціями, національними науково-освітніми мережами: URAN – в Україні, DFN – у Німеччині, Surfnet – у Голландії, Renater – у Франції, Janet – у Великій Британії, ACOnet – в Австрії та ін., а також інтеграцією з трансєвропейською мережею GEANT. Уже зараз відповідно до домовленостей з ACOnet користувачі URAN мають доступ до GEANT по каналах передачі даних у м. Відні зі швидкістю передачі 34 Мбіт/сек.
Ефективною сферою інтеграції на рівні університетів є об`єднання електронних ресурсів науково-технічних бібліотек. В Україні ресурси мережі електронних бібліотек включають ресурси наукових бібліотек університетів, бібліотек Національної академії наук, публічних бібліотек, бібліотек центрів дистанційного навчання.
Мережа електронних бібліотек інтегрує бібліотечні ресурси у сфері науки і освіти. Система побудована на єдиних організаційних, програмно-апаратних і технічних платформах. Крім цього, завданням регіональних центрів URAN є інтеграція ресурсів електронних бібліотек для створення єдиної національної мережі електронних бібліотек з потужними довідково-інформаційними системами.
Масштабним за значенням є проект ЮНЕСКО зі створення Центрально-східного європейського віртуального університету, в якому беруть участь університети з Австрії, Болгарії, Угорщини, Литви, Польщі, Румунії, Чехії, Естонії, Вірменії, Азербайджану.
2.1 Проблеми, що уповільнюють повний перехід України у Болонський процес
Україна з її 48 млн. населення має один із найвищих у світі індексів освіченості (98 %) і величезний людський інтелектуальний потенціал (індекс освіченості – це кількість письменних громадян України у відсотках). Вітчизняна вища освіта лише в інженерії виховала винахідника вертольотів Ігоря Сікорського, конструкторів космічної техніки Сергія Корольова і Володимира Чоломея, конструктора турбореактивних авіаційних двигунів Архипа Люльку, фундатора твердотільної електроніки Бенціона Вула, вона дала світові п`єзодвигун і високошвидкісний транспорт на магнітній подушці. І цей перелік можна довго продовжувати. Але виклики сьогодення вимагали певного реформування освіти, і ще 1991 року було прийнято Закон “Про освіту”, яким вперше було введено ступені бакалавра та магістра. Фактично Україна запровадила ступеневу освіту раніше багатьох країн Європи, але при цьому не вирішила важливі структурні проблеми, які залишилися від минулої централізованої економіки, і ті, що виникли за час незалежності держави у зв`язку з особливостями перехідного періоду.
Серед них варто зазначити такі:
1. в Україні є надлишкова і недостатньо збалансована з потребами суспільства та ринку праці кількість напрямів (76) і спеціальностей (584), за якими готують фахівців з вищою освітою. У кращих же світових системах вищої освіти їх як мінімум удвічі менше, вони укрупнені й більш універсальні;
2. має місце недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня;
3. не зменшується розрив між освітянами і роботодавцями, між сферою освіти і ринком праці;
4. має місце недостатнє розуміння рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, програми підготовки спеціаліста і магістра близькі, вони вважаються еквівалентними за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого, їх акредитують за різними рівнями, відповідно за третім і четвертим;
5. сектор вищої освіти не бере на себе роль лідера у проведенні передових наукових досліджень у закладах освіти, які є основою елітної університетської підготовки;
6. система наукових ступенів і структура наукових спеціальностей в Україні не відповідає загальноєвропейській;
7. неадекватно до потреб суспільства у фахівцях з вищою освітою діє така розповсюджена ланка освіти, як технікуми, коледжі і вищі професійно-технічні училища, які на початку незалежності України штучно було віднесено до системи вищої освіти;
8. ще не відбулося реформування для умов ринкової економіки системи підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, що не дозволяє реалізувати повною мірою принцип “освіта через усе життя”;
9. рівень автономії вищих навчальних закладів значно нижчий від середньоєвропейського, зокрема, у питаннях фінансової самостійності, структури і обсягів підготовки фахівців із вищою освітою.
Ці та інші перешкоди погіршують розпізнавання нашої системи вищої освіти зовнішнім світом, погіршують мобільність наших студентів, викладачів і науковців у межах європейського освітнього простору і ринку праці.
ВИСНОВКИ
Основними цілями реформ в Україні є підвищення життєвого рівня населення, передусім завдяки переходу до ринкової економіки, забезпечення захисту громадянських прав та розширення індивідуальних свобод людини. Ринок праці і соціальна політика – найважливіші компоненти досягнення цих цілей, оскільки вони необхідні для забезпечення продуктивності сучасної економіки.
Реформування вищої освіти і науки в Україні передбачає:
1. перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть змогу задовольнити можливості особистості у здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямом відповідно до здібностей та забезпечити її мобільність на ринку праці;
2. формування мережі вищих навчальних закладів, яка за формами, програмами, термінами навчання і джерелами фінансування задовольняла б потреби кожної людини і держави в цілому;
3. підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, створення умов для навчання впродовж усього життя;
4. запровадження в системі вищої освіти і науки України передового досвіду розвинутих країн світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство;
5. пошук рівноваги між масовою фундаментальною та елітарною освітою, з одного боку, і вузькою спеціалізацією та професіональною досконалістю – з іншого.
В Україні освіта визнана однією з найголовніших складових загальнолюдських цінностей.
Вектор сучасної політики і стратегії держави спрямовано на подальший розвиток національної системи освіти, адаптацію її до умов соціально орієнтованої економіки, трансформацію та інтеграцію в європейське та світове товариство.
Для реалізації концептуальних засад Болонського процесу в Україні необхідно:
1. удосконалити двоступеневу структуру вищої освіти;
2. прийняти зрозумілі градації дипломів, ступенів та кваліфікацій;
3. використати єдину систему кредитних одиниць і додатка до диплома;
4. врахувати європейську практику організації акредитації та контролю якості освіти;
5. підтримувати і розвивати європейські стандарти освіти;
6. ліквідувати перепони для розширення мобільності студентів, викладачів і дослідників;
7. запровадити сучасні підходи щодо інтеграції вищої освіти і науки у справі підготовки магістрів та аспірантів;
8. забезпечити подальший розвиток автономності та самоврядування у системі вищої освіти і науки.
На сучасному етапі Україна досягла високого рівня реалізації двох стратегічних завдань: розширення доступу до отримання вищої освіти і досягнення рівня, відповідного світовим стандартам, що сприятиме найбільш повному задоволенню освітніх потреб громадян.
БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК
1. Андрущенко В.П. Модернізація вищої освіти України в контексті вимог Болонського процесу // Освіта. – 2004. – 12–19 травня. – С.4–5.
2. Згуровський М. Болонський процес: шляхом європейської інтеграції в науці й освіті // Дзеркало тижня. – 2003. – 18 жовтня. – С.17.
3. Каленюк І., Корсак К. Рух Європи до суспільства знань, Болонський процес і Україна // Вища освіта України. – 2004. – №3. – С.22–29.
4. Литвин О. Болонський процес і наші державні стандарти // Вища освіта України. – 2004.– №3. – С.42–45.
5. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес // Освіта. – 2004. – 25 серпня – 1 вересня. – С.12–17.
6. Поляков М. Болонський процес: зближення, а не уніфікація // Вища освіта України. – 2004. – №2. – С.47–50.
7. Сучасна економічна освіта: Україна і Болонський процес. За редакцією В.Д. Базилевича - К. : Знання, 2006. - 326 с.
8. http://www.osvita.org.ua/bologna/