Страхування

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ

К
О
Н
Т
Р
О
Л
Ь
Н
А
Р
О
Б
О
Т
А

по дисципліні «
СТРАХУВАННЯ
»

Варіант № 2

Слухач: Сидоркевич Дмитро Іванович

Спеціальність, група: ЗФ – 02 ( фінанси )

Керівник: Ткаченко Наталія Володимирівна

Результат, дата:

Реєстраційний номер, дата:

м. Черкаси

2001 р.

З М І С Т

1. Види ризиків та їх оцінка - 3

2. Проблеми та перспективи розвитку особистого страхування в Україні - 7

3. Задача. - 10

Література - 12

1.
Види ризиків та їх оцінка.

Передумовою виникнення страхових відносин є ризик, без якого не існує страхування, бо безризику немає страхового інте­ресу.

Зміст ризику і міра його вірогідності визначають межі страхового захисту. За своїм змістом ризик є подією з нега­тивними, особливо невигідними економічними наслідка­ми, вони можуть виникнути в майбутньому в якийсь мо­мент у невідомих масштабах. Про ризик йдеться лише тоді, коли є відхилення між запланованими й реальними (фактич­ними) результатами. Таке відхилення може бути або пози­тивним, або негативним. Негативне відхилення буває при несприятливому результаті. Позитивне відхилення виникає тоді, коли фактичний результат виявляється більш вагомі­шим, ніж очікувалося. Можливість негативного відхилення від запланованого фактичного результату, тобто небезпека небажаного наслідку, називається ризиком. Ймовірність по­зитивного відхилення при вихідних заданих параметрах на одну очікувану подію визначається як шанс. У цьому ро­зумінні можна розрізняти ризик збитку або шанс на прибу­ток, де збиток виражається у негативному, а прибуток — у позитивному відхиленні між плановими (очікуваними) й реальними (фактичними) результатами. Саме багатогранність форм прояву ризику, частота й шкідливість наслідків його прояву, неможливість абсолютного уникнення його ймовір­ності викликають необхідність Організації страхування.

У страхуванні ризик визначається декількома основними поняттями. Насамперед, ризик — це конкретне явище або су­купність явищ (подія чи декілька подій), з виникненням яких відбуваються виплати з раніше утвореного централізованого страхового фонду в натурально-речовій або грошовій формі.
Ризик пов’язаний з конкретним об’єктом, щодо якого ви­значаються чинники ризику. Аналіз одержаної інформації в комплексі з іншими заходами дозволяє суттєво знизити не­гативні наслідки здійснення (реалізації) ризику. Ризик зумов­лює ймовірність загибелі чи пошкодження (в майновому стра­хуванні) об’єкта, прийнятого на страхування. Будь-яка ймовірність може бути виражена дробовою величиною. Якщо ймовірність дорівнює нулю, можна стверджувати про немож­ливість настання прогнозованої події. При ймовірності, яка становить одиницю, 100 % гарантії того, що подія відбудеться. Очевидно: чим менша ймовірність ризику, тим легше й дешевше можна організувати страхування цього ризику. Ви­сока ймовірність ризику передбачає страховий захист з висо­кою ціною, що утруднює його проведення. У тій мірі, якою оцінено ймовірність настання можливої події, може бути об’єк­тивно визначено розмір ризику. Страхування і розмір ризику взаємопов’язані. Вирівнювання ризику, його розподіл скла­дають сукупність прийомів страхової організації, за допомо­гою яких на практиці організується проведення страхування, вибір для цього технічних прийомів. Правильна оцінка розмі­ру ризику має велике значення в практиці роботи страхо­виків, тому що визначає величину необхідного страхового фонду, а значить, і можливості відшкодування збитків застра­хованих як у звичайні, так і в особливо несприятливі роки.

Аналіз ризиків дозволяє класифікувати їх на дві великі групи: страхові й нестрахові (не включені в договір страху­вання). Сукупність страхових ризиків складає обсяг страхо­вої відповідальності за договором страхування, який вира­жається за допомогою страхової суми договору. Ціна ризику в грошовому виразі оцінюється тарифною ставкою, яка, зви­чайно, розраховується на 100 грошових одиниць страхової суми або в процентах до її абсолютної величини. Докладніше розрахунок тарифної ставки буде розглядатись пізніше.

Страхова компанія має постійно слідкувати за зміною ризику в тих чи інших галузях (сферах), вести відповідний статистичний облік, аналізувати й обробляти інформацію. Спираючись на одержані висновки про можливу динаміку ризиків, страховик робить його оцінку. Вона полягає в аналізі всіх ризикових обставин, що характеризують показ­ники ризику. Виділяють також відповідні групи ризику.

Кожна група включає об’єкти страхування, яким влас­тиві приблизно однакові ознаки (гомогенна група).

Результати оцінки беруть за основу для прийняття тих чи інших рішень при страхуванні, зокрема, дозволяють віднес­ти об’єкт до першої групи, визначити тарифну ставку, яка найбільше обгрунтовано відповідала б даному ризику. Середня величина ризикових обставин виражає середній ризиковий тип групи, що використовується як міра порівняння.

У міжнародній страховій практиці використовуються всілякі методи для оцінки ризику. Найбільш поширені з них:

метод індивідуальних оцінок, метод середніх величин і ме­тод процентів. Метод індивідуальних оцінок застосовується лише тоді, коли ризик не можна зіставити з середнім ти­пом ризику. Страховик може зробити лише довільну оцін­ку, що випливає з його професійної підготовки і досвіду та суб’єктивного погляду. Метод середніх величин полягає в тому, що окремі ризикові групи розмежовуються на декіль­ка підгруп, щоб створити аналітичну базу для визначення ризику за ризиковими ознаками. До них відносяться балан­сова вартість об’єкта страхування, підсумкові виробничі потужності, характер технологічного циклу тощо. При ви­користанні методу процентів береться до уваги, що він ви­ражає собою сукупність скидок і надбавок (накидок) до тієї аналітичної бази, яка зумовлена можливими позитив­ними й негативними відхиленнями від середнього ризикового типу. Ці скидки або надбавки виражаються в процен­тах (інколи в промілях) від середнього ризикового типу.

У практиці діяльності страховика особливо важливо про­гнозувати тарифну політику на основі прогнозування тен­денцій розвитку ризику. Загальний прогноз може бути зве­дено до таких напрямків:

— ризикові обставини, пов’язані з освоєнням нових видів сировини, заміни традиційних матеріалів новими (полімер­ними, композитними тощо);

— ризикові обставини, зумовлені новими виробничими умовами в промисловості: введенням автоматизованих сис­тем управління технологічними процесами, промислових роботів, роботизованих комплексів тощо;

— ризикова ситуація, пов’язана із змінами в технології промислового цивільного будівництва, зокрема з освоєн­ням збірних модульних конструкцій, висотного блочного й крупнопанельного домобудування тощо;

— ризикові обставини, зумовлені впровадженням нових транспортних систем, яким властива висока пропускна чи провізна здатність на різних шляхах сполучення.

Для оцінки динаміки ризику в конкретній страховій су­купності особливе значення мають наявність та аналіз досто­вірної інформації. Зауважимо: лише розгалужена група об’єктів, що була в центрі спостереження, дозволяє з достатнім ступе­нем достовірності констатувати можливість збитку.

Оцінюючи ризики настання збитків, доцільно розрізняти такі їх види.ризики, які можливо застрахувати; ризики, які неможливо застрахувати; допустимі й недопустимі ризики;

технічний ризик страховика.

Найбільш численну групу складають ризики, які можна застрахувати. У зв’язку з цим зазначимо: страховий ризик може бути оцінено з погляду ймовірності настання страхо­вого збитку, щоб встановити, чи є даний ризик страхо­вим, необхідно застосувати такі критерії.

По-перше ризик, що включається в розмір відповідаль­ності страхової компанії, має бути з ймовірним характе­ром високого рівня.

По-друге, ризик має виступати як випадковий. Це озна­чає: об’єкту, щодо якого виникають страхові правовідноси­ни, властивий тимчасовий характер зв’язку. Він не може підлягати небезпеці, яка попередньо вже відома страховику чи власнику об’єкта страхування. При цьому обом сторо­нам договору страхування конкретний момент настання страхового випадку й можливий обсяг збитку як його на­слідок наперед невідомі.

По-третє, випадковість прояву даного ризику доцільно співвідносити з масою однорідних об’єктів. З цією метою організується відповідне статистичне спостереження, аналіз даних якого дозволяє встановити відповідну прогнозну стра­хову премію. Крім того, статистична інформація дозволяє зробити висновок про закономірність прояву ризику сто­совно сукупності однорідних об’єктів.

По-четверте, настання страхового випадку, яке вира­жається в реалізації ризику, не повинно залежати від воле­виявлення страховика або інших зацікавлених осіб. Недо­цільно приймати на страхування ризики, пов’язані з на­мірами страхувальника (спекулятивні ризики).

По-п’яте, момент настання страхового випадку не мож­на визначити ні за часом, ні в просторі.

По-шосте, страхова подія не може мати розмірів катастро­фічного лиха, тобто охоплювати масу об’єктів у рамках вели­чезної страхової сукупності, спричиняючи масові збитки.

По-сьоме, шкідливі наслідки реалізації ризику необхід­но об’єктивно виміряти й оцінити. Масштаби несприятли­вих наслідків мають бути досить значними й зачіпати інте­реси страхувальника (його страхові інтереси).

Залежно від джерела небезпеки виділяються ризики, зу­мовлені проявом стихійних сил природи й діяльності людини (суспільства). За обсягом відповідальності страховика ризи­ки підрозділяються на індивідуальні й універсальні.

Особливу увагу складають специфічні ризики: аномальні й катастрофічні.

До сукупності аномальних

включаються ті ризики і тоді, коли неможливо величину їх віднести до тієї чи іншої гру­пи страхової відповідальності. Аномальні ризики бувають нижче і вище нормального.

Катастрофічні ризики

складають значну групу, що охоп­лює велику сукупність застрахованих об’єктів або страху­вальників, нерідко спричиняючи збитки в значних розмі­рах. До числа їх належать землетруси, урагани, цунамі та інші прояви стихійних сил природи. До причин катастрофіч­них ризиків може відноситись і перетворювальна діяльність людини в процесі створення матеріальних благ (наприклад, аварія на атомній станції чи хімічному об’єкті). Катастро­фічні ризики можуть бути застраховані на особливих умо­вах договору між страховими партнерами.

У роботі страховика винятково важливе значення має визначення об’єктивного й суб’єктивного ризиків.

Об’єктивні ризики

відображають шкідливу діє неконтрольованих сил природи чи інших випадковостей на застраховані об’єкти і не залежать від волі та дій людини. Суб’єктивні

ри­зики базуються на ігноруванні або відкиданні об’єктивного підходу до дійсності, і пов’язані з недостатнім пізнанням довкілля в об’єктивній реальності. Тому вони залежать від дій та свідомості людей.

У загальному розмежуванні ризиків виділяють декілька груп: політичні, екологічні, транспортні й спеціальні.

Політичні (репресивні) ризики

пов’язані з не передбачуваними діями, заходами чи акціями законодавчих або вико­навчих органів влади іноземних держав щодо конкретної суверенної держави, підприємців або просто приватних осіб цієї держави. Політичні ризики можуть через систему всіля­ких допущень чи особливих умов договору страхування включатись в обсяг відповідальності страховика.

Екологічні ризики

пов’язані із забрудненням довкілля і зумовлені перетворювальною діяльністю людини у вироб­ництві. Екологічні ризики, як правило, не включають до обсягу відповідальності страхової організації. Однак певні страхові інтереси, зумовлені екологічними ризиками, при­вели до створення самостійного виду страхування, що відпо­відає цим інтересам.

Транспортні ризики

підрозділяються на ризики каско і карго. Транспортні ризики каско стосуються страхування повітря­них, морських і річкових суден, автомобілів та рухомого заліз­ничного складу під час пересування, стоянки (простою) і ремонту. Транспортні ризики карго належать до страхування вантажів, що перевозяться всіма видами транспортних засобів.

Спеціальні ризики

передбачають страхування перевезен­ня особливо цінних вантажів (грошової готівки, виробів з коштовних металів та каміння, творів мистецтва тощо). Зміст спеціальних ризиків зазначається в особливих умовах дого­вору страхування і може включатися до обсягу страхової відповідальності.

Як відомо, головне завдання діяльності страховика по­лягає в тому, щоб мати необхідні кошти в страховому фонді на протязі дії договору страхування. Кошти мають бути до­статніми для відшкодування збитку в разі виникнення стра­хового випадку (реалізації ризику).

На момент укладення договору страхування його об’єкт є в певному стані, це визначається спеціалістами страхової органі­зації залежно від деяких ознак, що суттєво впливають на стан об’єкта страхування. Вони спостерігаються і реєструються стра­ховиком. Фактори, якими визначається реєстрація ризику для даної ризикової сукупності, називаються ризиковими обста­винами. Вони властиві даному об’єкту страхування і мають розглядатись як компоненти або ознаки ризику. Будь-який ризик можна розглядати як сукупність ризикових обставин. У свою чергу, серед них виділяються об’єктивні і суб’єктивні складові. Об’єктивні ризикові обставини відображають об’єктив­ний підхід до дійсності і не залежать від волевиявлення людей. Суб’єктивні ризикові обставини якраз пов’язані з ним.

При укладенні договору страхування страховик зобов’я­заний страхувати як об’єктивні, так і суб’єктивні ризикові обставини. В деяких випадках при укладенні договорів стра­хування можливий підбір страховиком ризикових обставин.

У сукупності і в єдності та взаємодії всі ризикові обставини визначають стан, що називається ситуацією ризику. Вона характеризує природний стан об’єкта страхування й ре­альність, в якій цей об’єкт знаходиться.

Ризикові обставини є умовами дії (реалізації) ризику. На основі аналізу ризикових обставин розраховується стра­хова премія, виплачувана в страховий фонд. Спеціалісти стра­хової організації мають підбирати й вивчати необхідну інформацію, яка характеризує суттєві ризикові обставини та їхню динаміку. В результа

ті цього аналізу аргументують­ся висновки, що враховуються через систему скидок та над­бавок (накидок) у процентах або сталих фінансових умах до обчисленої страхової премії для базової сукупності відпо­відних ризикових обставин.

Вивчення ризикових обставин дозволяє прогнозувати можливість настання очікуваної події в майбутньому. Але лише одна чи декілька ризикових обставин викликають реа­лізацію ризику, тобто зумовлюють настання страхового ви­падку. Він може настати щодо одного чи багатьох об’єктів в межах певної страхової сукупності. Страховий випадок сто­совно багатьох об’єктів страхування зумовлює кумуляції ризику, тобто може викликати катастрофічний ризик.

У практичній діяльності страхових спеціалістів доцільно розрізняти страховий випадок і страхову подію. Під страхо­вою подією

слід розуміти потенційно можливе завдання збит­ку об’єкта страхування. Страховий випадок

означає реалі­зовану гіпотетичну можливість заподіяння збитку об’єкта страхування. Наслідки страхового випадку виражаються в частковому пошкодженні або повному знищенні об’єкта страхування (тут не йдеться про страхування людей). Не належать до страхових випадків події, котрі, хоча й викли­кали збиток, не суперечать нормальному технологічному циклу в процесі виробництва. Тому під час занесення в до­говір умов страхування необхідно чітко формулювати події, які включають до обсягу відповідальностей страховика. На­приклад, здійснюючи страхування від простоїв транспорт­них засобів чи устаткування, необхідно точно вказувати, від яких конкретних простоїв буде наставати страхова відпо­відальність. Крім того, умови договору страхування при цьо­му мають враховувати матеріальну шкоду, зумовлену про­стоями як реалізацією ризику.

2. Проблеми та перспективи розвитку особистого страхування в Україні.

В Україні станом на 1 січня 1995 року до Державного реєстру внесено 655 організацій. Із них на здійснення осо­бистого страхування отримали ліцензії: 581 — на страхування життя; 597 — на страху­вання від нещасних випадків; 424 — на медичне страхування.

Наведені дані свідчать, що для страху­вальників, які займаються особистим стра­хуванням, найпривабливішим є страхуван­ня життя, а найменш привабливим — ме­дичне страхування.

За останні роки на ринку особистого стра­хування України зросла питома вага ризикових короткострокових видів страхування, що передбачають відповідальність за на­слідки нещасних випадків. Зростання пи­томої ваги короткострокових договорів має більше негативних наслідків, ніж позитив­них. Короткострокові угоди не дають мож­ливості страховику акумулювати грошові засоби з метою довгострокового їх інвесту­вання та отримання прибутку від інвестицій­ної діяльності, який можна було б викорис­тати на здешевлення послуг із страхового захисту та на здійснення повнішого захис­ту інтересів громадян. Отже, це невигідно, з огляду на довгостроковий період ні страхо­вику, ні страхувальнику. Невигідно і з по­гляду інтересів держави ні в страховій, ні в інвестиційній, ні в податковій політиці. Пе­реважна більшість договорів особистого страхування була укладена в колективній формі за рахунок підприємств. Це пояс­нюється, з одного боку, вкрай низькими інди­відуальними доходами переважної більшості громадян України, через що й попит для них на страхові послуги не є першочерговим, а також — недовірою пересічних громадян до страхового захисту як гаранту їхнього до­бробуту. З другого боку, з погляду інтересів страхувальника-підприємства укладати такі договори було вигідно, оскільки: а) в такий спосіб вони стимулювали своїх працівників за допомогою страхових виплат; б) заоща­джували кошти в розмірі нарахувань на фонд оплати праці; в) вирішувалась певною мірою проблема переведення безготівкових грошових засобів у готівку (внески сплачу­ють за безготівковими рахунками, а випла­ти отримують готівкою).

Позитивними тенденціями розвитку осо­бистого страхування в Україні є:

— збільшення обсягів страхових резервів на один договір;

— вирівнювання темпів зростання стра­хових премій та страхових резервів;

— збільшення рівня страхових виплат як свідчення зростання повноти виконання своїх зобов’язань перед страхувальником;

— пожвавлення конкуренції між стра­ховими компаніями, які здійснюють особисте страхування, про що свідчить зменшення питомої ваги п’яти найбільших страхових компаній у загальному обсязі зібраних в Україні премій зі страхування життя з 77% в 1993 до 57% в 1996 році.

В основі особистого страхування, як і страхування май­на, також лежить замкнутий перерозподіл страхових пла­тежів між учасниками особистого страхування через спеці­альний страховий фонд.

Разом з тим, очевидні й розбіжності між ними, тому що об’єктами страхових відносин в особис­тому страхуванні є працездатність, здоров’я, життя лю­дей тобто воно пов’язане із специфічною стороною вироб­ництва - відтворенням робочої сили. Але цей найважливі­ший чинник виробництва неможливо безпосередньо вира­зити у ціновому виразі, що й визначає особливості особистого страхування.

На відміну від страхування майна особисте страхування не забезпечує відшкодування матеріальних збитків, а дозво­ляє одержати грошову допомогу застрахованим громадянам або їхнім сім’ям.

Така допомога надається в разі смерті
застрахованого члена сім’ї чи втрати ним здоров’я або пра­цездатності.
Специфічною формою особистого страхуван­ня
є страхування на дожиття, змістом якого є нагромад­ження визначеної страхової суми до кінця дії договору стра­хування. Таке страхування сприяє зміцненню матеріального добробуту населення, дає можливість створювати грошові джерела для додаткового страхового захисту вже досягнуто­го рівня життя.

Враховуючи специфіку об’єктів особистого страхуван­ня, інакше слід оцінювати таку характерну ознаку страху­вання, як надзвичайність виникнення певних подій. Зро­зуміло, не можна передбачити настання таких подій, як нещасний випадок, смерть, втрату працездатності, які ма­ють надзвичайний характер. Але факт дожиття застрахова­ного до певної дати залежно від його віку, стану здоров’я, способу життя тощо можна прогнозувати з певною мірою страхового ризику.

Необхідність особистого страхування зумовлена ризиковим характером процесу відтворення робочої сили в умо­вах зростаючої насиченості виробництва складними техніко-технологічними системами, в умовах погіршення дов­кілля. Все актуальнішою в розвинутих країнах, та й в Укра­їні, стає проблема матеріального забезпечення людей похи­лого віку, питома вага котрих у загальній чисельності насе­лення неухильно зростає.

Таким чином, об’єктивно посилюється потреба у відшко­дуванні втрат у доходах людей у зв’язку з наслідками стра­хових випадків, тобто йдеться про страховий ризик і захист власності та матеріального благополуччя громадян. Ця по­треба викликає необхідність суспільного страхового захис­ту і матеріалізується в суспільних фондах споживання. В складі їх усе значнішу частку, особливо в країнах з розви­нутими ринковими відносинами, складають фонди соціаль­ного страхування і пенсійні фонди, які становлять зміст соціального страхування.

Зазначимо, що держава не бере на себе повністю задоволення відповідних соціальних потреб людей лише за ра­хунок суспільних фондів споживання. Тому необхідне до­повнення суспільного страхового захисту певною часткою грошових доходів самих трудящих: або за рахунок сімейних заощаджень, або за допомогою особистого страхування як колективної форми страхового захисту.

Можна вважати: особисте страхування спрямовано на доповнення соціального страхування. Між ними як формами прояву економічної категорії страхування є взаємозв’язок.

Виконуючи аналогічне суспільне призначення, соціальне й особисте страхування мають певні особливості страхового захисту населення. Пенсії та інші виплати, пільги із соціаль­ного страхування й пенсійного забезпечення спрямовані насамперед на те, щоб задовольняти мінімально можливий рівень соціальних потреб населення. Соціальне страхуван­ня проводиться в обов’язковому порядку і регламентується Постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 1993 року № 398 "Питання соціального страхування". Особисте страхування вважається добровільним. Разом з тим, прий­нята постанова правління Фонду соціального страхування України від 16 березня 1994 р. № 25 "Про затвердження порядку та умов добровільного соціального страхування гро­мадян, які займаються підприємницькою діяльністю, засно­ваною на особистій власності та виключно їхній праці, і адвокатів" до добровільного відносить й деякі види соціаль­ного страхування.

Взаємозв’язок соціального й особистого страхування зу­мовлює певні особливості в управлінні страховими операція­ми, що викликається різними сферами перерозподілу стра­хових платежів. Соціальне страхування й пенсійне забезпе­чення беруть участь у перерозподілі фінансових ресурсів підприємств та організацій і відповідно управляються спеціа­лізованими державними органами.

Особисте страхування пов’язано з перерозподілом індиві­дуальних грошових доходів і проводиться в сучасних умовах як державними, так і недержавними страховими організаці­ями.

Обслуговування застрахованих проводиться за місцем їхньої роботи чи проживання.

3. Задача: Страхова організація уклала із перестраховиком договір ексцедентного перестрахування. Загальна сума прийнятих страховиком ризиків становить 2870 грн. од., що мають оцінку 480, 560, 980, 350 та 500 грн. од. Ексцедент страховика визначений в сумі 520 грн. од. Визначити частку участі перестраховика в цілому й окремо по ризиках. Зробити висновок.

Перестрахування — це система відносин, згідно з якою стра­ховик, приймаючи на страхування ризики, з врахуванням своїх фінансових можливостей частину відповідальності передає на погоджених умовах іншим страховим організаці­ям. Цим переслідується мета створення якомога збалансованішого портфеля страхування, забезпечення фінансової стійкості й рентабельності страхових організацій.

В основі перестрахування лежить договір, за яким одна сторона — цедент передає повністю або частково страховий ризик (групу страхових ризиків певного виду) іншій стороні — перестраховану. Цей, у свою чергу, бере зобов’язання

відшкодувати цеденту відповідну частину виплаченого стра­хового відшкодування.

Таким чином, у договорі перестрахування діють дві сто­рони: страхове товариство, яке приймає ризик на свою відповідальність як перестраховик, і страхове товариство, що передає ризик (перестрахувальний ризик).

Сама операція, пов’язана з передачею ризику, називається цедируванням ризику, або перестрахувальною цесією. В цьому зв’язку страховика, котрий передає ризик, назива­ють цедентом, а перестраховика, який його приймає, — цесіонарієм.

Можлива й передача ризику, прийнятого даним перестраховиком від цедента, повністю або частково іншому стра­ховому товариству. Наступна передача перестрахувального ризику називається ретроцесією,

а страхова компанія, яка передає ризик у перестрахування третьому учаснику, — ретроцедентом.

У свою чергу, страхове товариство, що прий­має ретроцедируваний ризик, — ретроцесіонарієм.

Договір перестрахування має декілька специфічних ознак, що випливають з особливостей угоди перестрахування.

Однією з них є принцип відшкодування, згідно з яким перестраху­вальник зобов’язаний виплатити цеденту відшкодування пропорційно частці участі, але лише в тому разі, якщо цедент виплатив належне відшкодування застрахованому.

Принцип доброї волі виражається в тому, що страху­вальник зобов’язаний повідомляти страховику до укладан­ня договору страхування і на протязі всього строку його дії про всі суттєві обставини ризику, які стосуються об’єктів страхування, а також ступеня загрози цим об’єктам з боку стихійних лих.

Аналогічні обставини випливають з операцій перестра­хування. Цедент зобов’язаний надати перестраховику пов­ну й достовірну інформацію про цедируваний ризик. Ця обставина має особливе значення для підтримання довго­строкового співробітництва перестраховика з цедентом.

Елементами договору перестрахування є ризик, стра­ховий платіж, страхове відшкодування тощо.

Об’єктом перестрахувальних операцій є майнова ситуа­ція в даному страховому товаристві, котре виступає в ролі цедента.

Перестраховик не має ніяких прав чи обов’язків, що випливають з укладених цедентом договорів страхуван­ня. Разом з тим, застрахований не має нічого спільного з операціями перестрахування, підписаними цедентом щодо передачі ризиків. Страховик не зобов’язаний повідомляти страхувальника про свій намір передати взяті ризики повністю або частково в перестрахування.

Основною функцією перестрахування є вторинний роз­поділ ризику, завдяки чому відбувається кількісне й якісне вирівнювання портфеля.

Укладаючи д

оговір ексцедентного перестрахування

партнери визначають розмір максимальної власної участі страховика в покритті деяких груп ризику. Для цього аналізують статистичні дані й роблять актуарні розрахунки. Максимум власної участі страховика і називається ексцедентом.

Перевищення страхових сум за встановлений рівень (ліміт) власної участі страховика в покритті ризику пере­дається в перестрахування одному або декільком перестраховикам. Таке перевищення страхових сум ризику, переда­них у перестрахування, називається надбанням ексцедента.

Договір ексцедентного перестрахування визначає мак­симальний рівень у кожній групі ризиків, які перестраховик зобов’язаний прийняти для покриття. Максимум участі перестраховика в покритті ризику називається кратністю власної участі цедента.

При укладанні договору ексцедентного перестрахування вилучаються будь-які ризики, страхова сума яких менша або дорівнює встановленому для даного портфеля обсягу влас­ної участі страховика. І навпаки, ризики, страхова сума яких перевищує власну участь страховика, вважаються перестра­хованими. Відсоток перестрахування буде тим більший, чим вища страхова сума для даного ризику.

Таким чином частка участі перестраховика в цілому й окремо по ризиках складає : (2870 – 520 ) / 2870 х 100% = 81,9 % ;

(2870 – 480 ) / 2870 х 100% = 83,3 % ;

(2870 – 560 ) / 2870 х 100% = 80,5 % ;

(2870 – 980 ) / 2870 х 100% = 65,85 % ;

(2870 – 350 ) / 2870 х 100% = 87,8 % ;

(2870 – 500 ) / 2870 х 100% = 82,6 % .

Література:

1. Рейтман Л.И. «Страховое дело»
1982 р., 142 с. ;

2. Осадець «Страхование»;

3. Александров «Комерческое страхование»
;

4. Александрова «Страхование»
;

5. Ефимов «Деловая практика страхового брокера » ;

6. Базидевич В.Д., Базидевич К.С. «Страхова
справа»
- К.: Товариство “Знання”, КОО, 1997.-216 с. ;

7. Заруба О.Д. «
Страхова справа»
: підручник – К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998. - 321 с.