Міністерство освіти України
Львівський національний університет ім. І. Франка
Кафедра конституційного,
адміністративного та
фінансового права
КУРСОВА РОБОТА
на тему
“ Фінансово-правові основи
страхування
”
Львів-1999
Зміст
Вступ
1. Сутність, принципи і роль страхування
2. Основні страхові поняття
3. Види страхування
- особисте страхування
- майнове страхування
- страхування відповідальності
4. Перестрахування
5. Договори страхування
Висновки
Список використаних законодавчих актів і літератури
Вступ
Економічні та соціальні перетворення в Україні, розвиток міжнародних відносин зумовили формування страхової галузі. Формування економіки, процеси роздержавлення і приватизації, зростання конкуренції приводять до переорієнтації та розвитку системи захисту юридичних та фізичних осіб від матеріальних втрат, які можуть виникнути в результаті стихійного лиха, нещасного випадку та інших ризикових обставин. У зв’язку з цим необхідно вдосконалювати систему і механізм нагромадження коштів для забезпечення належної матеріальної підтримки тих, хто постраждав і поніс певні втрати.
Страховий ринок в Україні розвинутий недостатньо. В державі на сьогодні функціонує понад 240 страхових компаній, посередницьких та інших організацій, які причетні до страхової справи. Серед них найбільш відомі НАСК “Оранта”, АСК “Енегополіс”, “АКВ ГАРАНТ”, АСК “Алькона” та ін. Незважаючи на молодий вік українського страхового ринку, спостерігається постійне зростання обсягів наданих страхових послуг. В 1998 р. страхові платежі зросли на 32% порівняно з 1997 р., що майже в 5 разів перевищує середньорічні загальносвітові темпи приросту цього показника.
Досвід зарубіжних країн свідчить про те, що розвинута страхова справа сприяє розвитку підприємництва та вирішенню багатьох соціальних проблем. Страхування - об’єктивно необхідний атрибут ринкової економіки, ступінь його розвитку свідчить про зрілість ринкових відносин.
Однією з найважливіших передумов розвитку страхової справи є розвиток і стан законодавчої бази, яка регламентує і регулює цей вид діяльності в цілому, так і окремі її напрямки.
Слід зазначити, що державна політика в галузі страхування потребує вдосконалення через подальший розвиток нормативної бази, інтеграцію України в міжнародні структури в галузі страхування, забезпечення оптимального співвідношення між обов’язковим і добровільним страхуванням, залучення страхового ринку до вирішення соціальних питань тощо.
Висвітленню окремих фінансово-правових проблем в галузі страхування присвячена дана курсова робота.
При розробленні курсової роботи використані основні законодавчі акти, навчальна література, наукові статті і публікації з питань страхування.
1.
Сутність, функції і роль страхування
Людям природно притаманне прагнення захиститися від небезпеки втрати життя, здоров’я, житла, харчів тощо. Потреба в захисті дуже близька до первинних (фізіологічних) запитів. Протягом усього історичного шляху розвитку суспільне виробництво стикається із суперечностями між природою і людиною, а також між окремими суб’єктами виробничих відносин. Ці суперечності зумовлюють появу несприятливих подій (ризиків), серед яких виокремлюють стихійне лихо і нещасні випадки.
Стихійне лихо являє собою випадок, спричинений руйнівною дією сил природи, охоплює здебільшого немалу територію і призводить до значних матеріальних збитків або загибелі чи втрати здоров’я багатьох людей.
Нещасні випадки – це такі події, котрі через несприятливий збіг обставин призводять до загибелі або втрати здоров’я окремих людей.
Потенційна можливість настання стихійного лиха і нещасних випадків становить сутність ризику. До страхових ризиків відносять лише такі випадки небезпеки, появу яких можна прогнозувати й оцінювати на підставі історичного досвіду та за допомогою математичних і статистичних методів. Такий ризик має бути теоретично можливий, але його настання точно не визначене ні в часі, ні в просторі і не залежить від волевиявлення жодної зацікавленої особи.
За умов ризикового характеру функціонування будь-якого підприємства і не менш ризикового проживання кожної людини існує нагальна потреба попередження і відшкодування збитків, завданих стихійним лихом та нещасними випадками. Без її задоволення неможливо забезпечувати безперервність процесу виробництва матеріальних благ, підтримувати належний рівень життя людей. Відносини, що складаються в суспільстві з цього приводу, мають об’єктивний характер і в своїй сукупності формують зміст економічної категорії “страховий захист”.
Сутність страхового захисту полягає в нагромадженні і витрачанні грошових і інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов’язаних з ними втрат.
Для того, щоб система заходів з попередження, подолання і відшкодування втрат була реально можливою, необхідно частину валового продукту спрямовувати на створення страхового фонду суспільства. До фонду страхового захисту належать централізовані натуральні та грошові резерви держави, децентралізовані фонди, а також фонди, створювані методом страхування.
Слово “страхування” увійшло в українську мову давно. Воно має відповідники в інших мовах : “insurance” – в англійській, “versicherungs” – у німецькій. В основі його слова “securus” і “sine cura”, які означають “безтурботний”.
Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі “Про страхування” : “Страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян і юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій)”.
Страхування є насамперед системою економічних відносин між конкретними суб’єктами господарювання, де з одного боку виступають страхувальники, а з іншого – страховики. Поняття страхування є неповним і тоді, коли воно не передбачає превентивного спрямування захисту. З урахуванням сказаного можна дати таке визначення поняття “страхування” :
Страхування – це економічні відносини, за яких страхувальник сплатою грошового внеску забезпечує собі чи третій особі в разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати страховиком, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, здійснює превентивні заходи щодо зменшення ризику, у разі необхідності перестраховує частину останнього.
Зміст страхування, як і інших категорій, розкривається в його функціях. Вони в сукупності мають конкретизувати зміст цієї категорії в сучасних умовах її застосування.
Ризикова функція страхування.
Вона полягає в переданні за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором із страхувальником. Чим вища ймовірність ризику, тим і плата за його утримання, обчислена за допомогою актуарних розрахунків, більша. У разі настання страхового випадку страхувальник висуває страховикові вимогу на відшкодування збитків (виплату страхових сум).
Функція створення і використання страхових резервів (фондів).
Страхування стає можливим лише за наявності у страховика певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком чи іншою страховою подією. З цією метою кожним страховиком створюється система страхових резервів. Нагромадження і використання таких резервів є характерним для страхової діяльності.
У формуванні і використанні страхових резервів виявляється перерозподіл коштів між страхувальниками. Ті з них, яких у певному періоді не спіткала страхова подія, сплативши страхові внески, не отримують жодних виплат. І навпаки: страхувальникам, які зазнали серйозних збитків від страхового випадку, виплачується відшкодування в сумах, значно більших за внесені страхові платежі.
Функція заощадження коштів.
На першому місці в більшості країн світу за обсягами страхових премій є особисте страхування. При цьому виплати, пов’язані із втратою життя і здоров’я внаслідок нещасного випадку, становлять менш як 10%. Решту являють собою заощадження. Вони виплачуються з урахуванням інвестиційного доходу в разі дожиття застрахованого до певного віку або події.
Превентивна функція.
Учасники страхування, і насамперед страховики і страхувальники, зацікавлені у зменшенні наслідків страхових подій. З цією метою застосовують правову і фінансову превенції.
До правової превенції належать застереження, передбачені чинним законодавством або договорами страхування і такі, що стосуються позбавлення страхувальника (повністю або частково) страхових відшкодувань. Вони розраховані на випадки протиправних дій або бездіяльності з боку страхувальника щодо застрахованих об’єктів. Наприклад, страховики не покривають матеріальних збитків, завданих потерпілим, що перебували у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, не передбачають страхових відшкодувань у разі самогубства, навмисного пошкодження власного майна і здоров’я.
Превентивна функція має й інший аспект свого виявлення. Частина страхових премій спрямовується на фінансування превентивних заходів. Добре зарекомендувала себе практика 70 – 80-х років, що передбачала забезпечення за рахунок страхових ресурсів спорудження і обладнання технікою пожежних депо, придбання медикаментів і утримання персоналу служб, що мають своїм завданням боротьбу з інфекційними захворюваннями сільськогосподарських тварин, фінансування заходів із запобігання дорожньо-транспортним пригодам т.ін.
Страхування грунтується насамперед на таких специфічних принципах :
· вільний вибір страхувальником страховика, а страховиком – виду страхування;
· страховий ризик;
· страховий інтерес;
· максимальна сумлінність;
· відшкодування в межах реально завданих збитків;
· франшиза;
· суброгація;
· контрибуція;
· співстрахування і перестрахування;
· диверсифікація.
Класифікація страхування
Страхування, як і будь-яка інша сфера діяльності людини, будь-яка інша система знань, потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості. Для досягнення необхідної впорядкованості використовується класифікація.
Класифікацію за об’єктами з виокремленням галузей, підгалузей і видів страхування можна вважати класичним підходом у теорії і практиці вітчизняного страхування. Закон України “Про страхування” визначає, що об’єктами страхування можуть бути три групи майнових інтересів:
1) пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);
2) пов’язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);
3) пов’язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди фізичній особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).
Найважливіша класифікаційна ознака у страхуванні – форма проведення. За цією ознакою страхування поділяється на добровільне й обов’язкове.
Здебільшого взаємовідносини між страхувальником і страховиком будуються на добровільних засадах і оформлюються договором страхування. Згідно із Законом “Про страхування” договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Правила страхування при добровільній формі страховик розробляє самостійно для кожного виду страхування, а далі вони затверджуються Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.
Добровільне страхування передбачає, що всі істотні моменти договору страхування визначаються виключно за згодою сторін.
В обов’язковому страхуванні страхові відносини виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік об’єктів, що підлягають страхуванню, прелік страхових подій, винятки з них, максимальні страхові тарифи і мінімальні страхові суми, рівень страхового забезпечення і інші суттєві моменти. Згідно із Законом “Про страхування” форми типового договору і порядок проведення обов’язкового страхування визначаються Кабінетом Міністрів України.
Принцип обов’язковості однаково поширюється і на страхувальника, і на страховика. Перший має обов’язково застрахувати передбачений законодавством об’єкт, а другий не в праві відмовити йому в цьому.
У Законі України “Про страхування” наведений перелік видів обов’язкового страхування, які здійснюються в нашій країні. Це:
1) медичне страхування;
2) державне особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори;
3) державне особисте страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;
4) державне обов'язкове особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;
5) державне обов'язкове особисте страхування працівників митних органів;
6) державне обов'язкове особисте страхування працівників прокуратури;
7) державне страхування життя і здоров'я народних депутатів;
8) державне особисте страхування службових осіб державної контрольно-ревізійної служби в Україні;
9) державне особисте страхування службових осіб державних податкових інспекцій;
10) державне обов'язкове страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів;
11) особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);
12) державне страхування посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю;
13) державне страхування спортсменів вищих категорій;
14) державне страхування працівників державної лісової охорони;
15) страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;
16) страхування життя і здоров'я суддів;
17) державне страхування донорів крові та (або) її компонентів;
18) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;
19) страхування членів екіпажу і авіаційного персоналу;
20) страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків;
21) страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків;
22) страхування відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим до перевезення, іншим користувачам повітряного транспорту та третім особам;
23) страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт;
24) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;
25) страхування авіаційних суден;
26) обов'язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень у радгоспах та інших державних сільськогосподарських підприємствах;
27) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту ;
28) державне обов'язкове особисте страхування осіб рядового і начальницького складу та працівників кримінально-виконавчої системи.
Міжнародне право і право більшості держав світу тлумачить обов’язкове страхування як необхідність захисту інтересів третіх осіб у разі, коли їм завдано шкоди. Тому, як правило, обов’язкова форма страхування найбільш поширена у страхуванні відповідальності. А особисте і майнове страхування провадяться виключно у добровільній формі.
В Україні формується власна модель ринкової економіки, що враховує ту ситуацію, в якій опинилася держава на момент визнання її політично незалежною. Звідси закономірна поява особливостей розбудови й окремих сегментів ринкової інфраструктури. Великої перебудови поряд з державними фінансами, банківською справою зазнало страхування. У чому ж полягає роль страхування в ринковій економіці?
Страхування надає впевненості в розвитку бізнесу.
Завдяки переданню за окрему порівняно невелику плату відповідальності за наслідки ризикових подій страховим товариствам інвестор упевнений, що в разі стихійного лиха або іншого страхового випадку завдані випадки будуть відшкодовані.
Страхування дуже важливе як для тих підприємств, що вже функціонують, так і для новостворених, які ще не набули достатнього виробничого потенціалу і не нагромадили власних резервних фондів. Страхування не лише забезпечує відшкодування фактичних збитків, зумовлених певною подією. Наявність відповідної страхової угоди дає змогу впевненіше користуватися кредитом, щоб спорудити чи придбати необхідні засоби виробництва.
Страхування дає змогу оптимізувати ресурси, спрямовувані на організацію економічної безпеки.
Серед багатьох форм страхового захисту страхуванню належить особлива роль. Воно дає змогу досягти раціональної структури коштів, що спрямовуються на запобігання (або оперативне усунення) наслідкам стихії чи інших чинників, які перешкоджають діяльності тієї чи іншої особи. Страхування, маючи великі можливості маневрування резервами, є важливою ланкою формування всієї системи економічної безпеки. Така роль стає можливою тільки за належного рівня розвитку страхової справи.
Страхування забезпечує раціональне формування й використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм.
Світовий досвід довів доцільність нагромадження і використання коштів на соціальні програми страховим методом. Сформовані цим методом ресурси застосовуються як доповнення до державних ресурсів, спрямовуваних на фінансування освіти, охорони здоров’я, пенсійне забезпечення та деякі інші соціальні заходи.
Створення завдяки страхуванню можливостей нагромадити кошти для виплати майбутніх пенсій, придбання житла, оплати витрат на навчання у вузі си коледжі сприяє тому, щоб кожний громадянин реалізував свої можливості і задовольнив потреби. У такому разі зменшується навантаження на державний бюджет, а контроль за раціональним використанням коштів переноситься безпосередньо на споживача соціальних послуг і виплат.
У страхуванні створюються значні резерви грошових ресурсів, які стають джерелом зростання інвестицій в економіку.
Акумульвані у страхових компаніях ресурси через систему інвестування сприяють розширенню виробництва або прискоренню виконання інших програм. Це вигідно страхувальникам, страховим компаніям, банкам та іншим підприємницьким структурам і державі в цілому. Уряди країн з розвиненою ринковою економікою з огляду на можливості страхування нагромаджувати кошти надають страховій індустрії всебічну підтримку, сприяють її подальшому розвитку.
2. Основні страхові поняття
Як уже зазначалось, страхування – це система економічних відносин. Будь-які відносини передбачають наявність, як мінімум, двох суб’єктів. У страховій справі страховик і страхувальник – головні суб’єкти.
Страховиками визнаються юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, а також що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками - резидентами України. Вони виробляють умова страхування і пропонують страхові послуги своїм клієнтам.
Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб), які можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування.
Страхувальники мають право при укладанні договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум (страхового відшкодування), а також замінювати їх до настання страхового випадку.
Страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховий випадок - подія, передбачувана договором страхування або законодавством, яка відбулась і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку, а також сума, що виплачується за особистим страхуванням. Виплати страхових сум за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків. При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не обумовлено договором страхування або умовами обов'язкового страхування.
Страхове відшкодування - грошова сума, яка виплачується страховиком за умовами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого об'єкта, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.
Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Якщо майно застраховане у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розмірові страхової суми за укладеним ним договором страхування.
страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.
Страховий тариф - ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування. Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін. При здійсненні обов'язкового страхування Кабінетом Міністрів України встановлюються максимальні розміри страхових тарифів або методика їх розрахунків та мінімальні розміри страхових сум.
Об'єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками (співстрахування
). При цьому в договорі повинні міститись умови, що визначають права і обов'язки кожного страховика. За наявності відповідної угоди між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.
Страхове свідоцтво (страховий поліс) – документ, що засвідчує факт страхування відповідно до правил страхування.
Види страхування
Особисте страхування
У найзагальнішому плані особисте страхування можна визначити як галузь страхової діяльності, яка забезпечує страховий захист громадян або зміцнення досягнутого ними сімейного добробуту.
Необхідність особистого добровільного страхування зумовлюється як ризиковим характером відтворення робочої сили, так і підвищенням ступеню ризику життя у зв’язку з урбанізацією, погіршенням довкілля, а також зростанням питомої ваги людей похилого віку в загальній чисельності населення. Це ускладнює захист особистих інтересів громадян з боку держави та за її рахунок і передбачає формування захисних механізмів за рахунок перерозподілу індивідуальних доходів.
Особисте страхування включає:
· страхування життя;
· страхування від нещасних випадків;
· страхування додаткової пенсії;
· добровільне медичне страхування;
· страхування від нещасних випадків на транспорті.
Змішане страхування життя – вид страхування, який об’єднує в одному договорі кілька самостійних договорів страхування, зокрема три випадки:
- дожиття до закінчення строку страхування;
- смерть застрахованого;
- втрата здоров’я від нещасних випадків.
Страхувальниками в цьому виді страхування є тільки фізичні особи. Договори змішаного страхування життя укладаються з громадянами віком від 16 до 75 років строком на 3, 5, 10, 15 або 20 років. Розмір страхової суми визначає страхувальник.
При страхуванні на дожиття до закінчення договору страхування страхувальник отримує повну страхову суму, на яку було укладено договір, незалежно від того, отримував він страхові суми у зв’язку з нещасними випадками впродовж дії договору чи ні. У разі смерті застрахованого в період дії страхового договору страхова сума в розмірі 100% виплачується правонаступнику, вказаному в договорі страхування. Природна смерть як наслідок хвороби, старості і т.п. не є страховим випадком
При страхуванні від нещасних випадків з настанням страхової події застрахований отримує певний відсоток від страхової суми залежно від ступеню втрати здоров’я. Отримання страхової суми за страховим договором від нещасних випадків не залежить від виплат, на які має право страхувальник з державного соціального та пенсійного забезпечення.
Нещасними випадками
за даним видом страхування вважаються:
- утоплення;
- опіки, враження блискавкою або електричним струмом;
- обмороження;
- гострі отруєння газами або парами, отруйними та хімічними речовинами.
Хвороба не вважається страховою подією. При страхуванні дітей страхувальниками виступають батьки або інші родичі дитини, а застрахованим – дитина від дня її народження до 18 років. Термін страхування визначається як різниця між віком 18 років та віком (у повних роках) застрахованого при заключенні договору.
Страхова сума виплачується застрахованому при нещасному випадку, що стався в період дії договору та при дожитті дитини до 18 років.
Страхування до шлюбу.
Договір може бути укладено на користь дітей, котрі постійно проживають в Україні. Вік дитини на день підписання договору не можеперевищувати 15 повних років.
Страхова сума виплачується застрахованому при його вступі до законного шлюбу в період з дня закінчення строку страхування до досягнення 21 року. При невступі до шлюбу страхова сума виплачується по дожитті застрахованого до 21 року.
Страхування від нещасних випадків
включає:
1. Індивідуальне страхування.
Страховою подією за договором індивідуального страхування є нещасний випадок, тобто будь-який раптовий вплив на здоров’я застрахованого, який стався не з його волі. Умовами страхування передбачається можливість укладання договорів на строк від 1 до 5 років. На практиці найпоширеніші договори страхування – 1 рік.
Страхова сума виплачується страховиком у разі смерті або втрати здоров’я застрахованого внаслідок страхового випадку. У разі смерті внаслідок нещасного випадку або насилля страхова сума виплачується правонаступнику, вказаному в договорі, в розмірі 100%.
При втраті здоров’я внаслідок страхового випадку страхувальник отримує страхову суму, пропорційну відсотку втрати здоров’я. Наприклад, тимчасова інвалідність, встановлена медичною комісією, передбачає виплати страхових сум у такому порядку:
І група – 80% страхової суми;
ІІ група – 60% страхової суми;
ІІІ група – 40% страхової суми.
Повна втрата працездатності при І групі інвалідності передбачає виплату 100% страхової суми.
Не можуть бути застрахованими за умовами даного договору громадяни:
- у віці на момент закінчення строку договору понад 80 років;
- визнані у встановленому порядку недієздатними;
- хворі на тяжкі захворювання;
- інваліди І групи.
2. Страхування дітей і школярів.
Здійснюється за принципом змішаного страхування. Школярі страхуються на період навчання в школі, договори укладаються терміном на один рік, а розмір тарифної ставки узгоджується з віком дитини.
3. Страхування робітників і службовців за рахунок підприємств і організацій.
За цим видом страхування страхувальником є підприємство або організація, де працюють особи з досить небезпечними для життя умовами праці. Такі працівники підлягають обов’яковому страхуванню.
Виплата страхової суми здійснюється у зв’язку з втратою здоров’я або настанням смерті застрахованого внаслідок нещасного випадку. Перелік страхових нещасних випадків передбачається умовами договору. Якщо страхується група осіб, то договір укладається на основі списку осіб, що додається до нього. Правила страхування передбачають обмеження страхової відповідальності, якщо втрата здоров’я чи смерть застрахованого пов’язана із скоєнням ним злочину в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння.
4. Обов
’язкове страхування пасажирів.
Пасажири, котрі перебувають в дорозі, є водночас страхувальниками і застрахованими. Згідно з чинним законодавством, страхування пасажирів поширюється не на всіх пасажирів, а тільки на тих, які їдуть залізничним транспортом далекого прямування, автомобільним транспортом (крім внутріміського і внутріобласного), внутрішнім водним, морським, повітряним транспортом. Страхові внески за даним видом страхування встановлюються законом і входять у ціну квитка.
Обсяг страхової відповідальності залежить від наслідків нещасного випадку. Страхова сума виплачується у зв’язку з втратою здоров’я або настанням смерті застрахованого. Дія страхового договору починається з моменту оголошення посадки на транспортний засіб і закінчується моментом зупинки та виходу застрахованого в пункті кінцевого призначення за межі території станції.
5. Державне обов
’язкове особисте страхування військовослужбовців, працівників митних, контрольно-ревізійних,, податкових, правоохоронних органів.
Страхувальниками, що сплачують страхові внески, є військові та інші відомства. Страхові випадки, що зумовлюють виплату страхової суми застрахованому:
- загибель застрахованого внаслідок поранення або захворювання в період дії страхового договору або одного року після звільнення зі служби;
- встановлення застрахованому інвалідності у зв’язку з проходженням служби;
- поранення під час служби;
- звільнення зі служби за станом здоров’я.
6. Державне обов
’язкове особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників
на випадок інфікування вірусом імунодефіциту під час виконання службових обов’язків.
Страхування додаткової пенсії.
У більшості розвинених країн світу пенсійне забезпечення громадян здійснюється із трьох джерел:
- державної пенсійної системи;
- пенсійних фондів підприємств і професійних спілок;
- страховими компаніями та іншими фінансовими організаціями.
При такій структурі системи пенсійного забезпечення страхування додаткової пенсії здійснюється страховими компаніями та пенсійними фондами, а гарантована (основна) пенсія виплачується державою і залежить від здатності держави акумулювати необхідні для цієї мети грошові засоби.
Із усього розмаїття страхового забезпечення пенсійними фондами виділяють три головні напрямки:
1) індивідуальне срахування пенсій, коли клієнт страхує пенсію певного розміру;
2) індивідуальне страхування пенсії в страховій компанії чи пенсійному фонді, яке грунтується на нагромадженні індивідуальних засобів у страховій організації і отриманні пенсії, адекватної нагромадженій сумі;
3) групове страхування, коли пенсії учасників адекватні загальній сумі.
Найпоширенішим є другий варіант страхового забезпечення громадян. Засади, на яких цей варіант грунтується, мають бути покладені в основу реформування пенсійної системи України в цілому. Передбачається, що пенсійне страхування в Україні має базуватися на системі персональних пенсійних рахунків громадян. Вона акумулюватиме грошові засоби й інвестуватиме їх у спеціальні державні облігації, які будуть індексуватися відповідно до рівня інфляції.
Термін страхування визначається як різниця між пенсійним віком та віком страхувальника на момент укладення договору. Для страхувальників, котрі досягли 60 років (жінки) і 65 років (чоловіки), встановлюється строк страхування 5 років. Після закінчення строку страхового договору пенсія виплачується довічно, якщо договір повністю оплачено страховими внесками.
Медичне страхування.
За своїм призначенням медичне страхування є формою соціального захисту інтересів громадян у разі втрати ними здоров’я з будь-якої причини. Воно пов’язане з компенсацією витрат громадянам, зумовлених оплатою медичної допомоги та інших витрат, пов’язаних із підтримкою здоров’я:
- відвідуванням лікарів та амбулаторним лікуванням;
- придбанням медикаментів;
- лікуванням у стаціонарі;
- отриманням стоматологічної допомоги, зубним протезуванням;
- проведенням профілактичних та оздоровчих заходів.
Суб’єктами добровільного медичного страхування є:
- страхувальники – окремі дієздатні громадяни, підприємства, що представляють інтереси громадян, а також благодійні організації і фонди;
- страховики – страхові компанії, що мають ліцензії на здійснення цього виду страхування;
- медичні установи, що надають допомогу по медичному страхуванню і також мають ліцензію на здійснення лікувально-профілактичної діяльності.
Страхові фонди добровільного медичного страхування утворюються за рахунок добровільних страхових внесків підприємств і організацій, груп населення, окремих громадян.
При індивідуальному страхуванні страхувальниками, як правило, виступають окремі громадяни, які уклали договір із страховиком про страхування себе або третьої особи (дітей, батьків, родичів) за рахунок власних грошових засобів. При колективному страхуванні страхувальником, як правило, є підприємство, організація, установа, яка укладає договір із страховиком про страхування своїх працівників або інших фізичних осіб (членів сімей працівників) за рахунок їхніх грошових засобів.
Страхові організації укладають угоди з профілактично-лікувальними заходами (незалежно від форм власності) про надання ними медичної допомоги застрахованим за певну плату, яку зобов’язується гарантувати страховик. Тарифи на медичні та інші послуги з добровільного медичного страхування встановлюються за згодою страховика і медичної установи, що обслуговує застрахованих. Розміри страхових внесків встановлюються на договірній основі страховика і страхувальника з урахуванням оцінки вірогідності захворювання страхувальника у зв’язку з віком, професією, станом здоров’я тощо.
Майнове страхування
Найдавнішою і традиційно розвиненоюгалуззю страхування є майнове страхування. Його економічне призначення полягає в компенсації шкоди, заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку із застрахованим майном. Йдеться як про матеріальні, так і про фінансові збитки.
Обсяг відповідальності страховика включає виплату страхового відшкодування страхувальникові в разі пошкодження або знищення матеріальних цінностей, а також у разі втрати страхувальником грошових коштів або неотримання ним запланованого доходу (прибутку) внаслідок страхових випадків, обумовлених договором страхування.
Особливістю цієї галузі є те, що в основу визначення страхової суми за договорами майнового страхування покладено дійсну вартість страхових об’єктів. У разі страхування майна не на повну вартість збитки при настанні страхової події, як правило, також не відшкодовуються в повному обсязі.
Розмір відшкодування залежить від системи страхового забезпечення, передбаченої конкретним договором страхування. У майновому страхуванні використовують три системи страхового забезпечення: пропорційну, систему першого ризику і граничного відшкодування.
Пропорційна система передбачає виплату відшкодування в тій самій пропорції щодо реального збитку, в якій страхова сума за договором перебуває відносно дійсної вартості застрахованого майна.
Система першого ризику передбачає повне відшкодування збитків, завданих застрахованому майну, але в межах страхової суми за договором.
Система граничного відшкодування використовується у тих видах майнового страхування, де страховик має компенсувати збитки страхувальника, які обчислено як різницю між заздалегідь обумовленою границею і фактичним рівнем доходів. Ця система поширюється на страхування врожаю, втрат від простоїв у виробництві.
Страхування будівель громадян
Будівлі за ступенем важливості належать до пріоритетного майна. Знищення або пошкодження будь-якої будівлі завдає її власникові величезних збитків. Тому кожний власник будівлі повинен заздалегідь подбати про те, щоб у разі виникнення таких збитків мати змогу покрити їх.
У сучасних умовах фізичні особи, власники будівель або повнолітні члени їхніх родин, а також особи, які тимчасово користуються або розпоряджаються будівлями на законних підставах, можуть бути страхувальниками й укладати договори добровільного страхування.
До переліку об’єктів, що підлягають страховому захисту, належать різні споруди: житлові, садові і дачні будинки, господарські та зовнішні будівлі. Одночасно з будівлями приймається на страхування додаткове обладнання до них. Винятком з переліку об’єктів страхування є будівлі, що підлягають знесенню, дуже старі, аварійні, а також
Відповідальність страховика зі страхування будівель полягає у відшкодуванні збитків, що виникли внаслідок стихійного лиха (буря, ураган, блискавка, злива, град, обвал, зсув, сель, вихід підгрунтових вод, осідання грунту, повінь, землетрус); нещасного випадку (пожежа, вибух, аварія опалювальної системи, водопровідної або каналізаційної мережі, проникнення води із сусіднього приміщення, викид газу); неправомірних дій третіх осіб.
Страхування будівель не передбачає відшкодування збитків, що виникли через гниття, знос, ураження домовим грибком; конструктивні недоліки будівель, які були відомі страхувальникові до настання страхового випадку; навмисні дії страхувальника; ведення військових дій, виникнення громадських заворушень, конфіскацію майна, екологічні катастрофи.
Договір страхування укладається на підставі усної або письмової заяви страхувальника терміном на 1 рік або на кілька місяців.
При укладенні договору страхування будівель насамперед важливо визначити їх вартість, тобто дати відповідну страхову оцінку. На підставі страхової оцінки визначають розмір страхової суми, страхового платежу, а в разі знищення або пошкодження будівель - розмір збитку та страхового відшкодування. Для визначення вартості будівель страховики користуються послугами експертів або відповідними оцінними документами бюро технічної інвентаризації, органів комунального господарства, що їх має кожний власник будівель.
Страхове відшкодування виплачується страхувальникові протягом обумовленого договором терміну після одержання всіх необхідних документів.
Добровільне страхування домашнього майна громадян.
Страхова компанія бере на страхування майно громадян за місцем постійного проживання страхувальника. Страхуванням охоплюється різне майно, що належить на праві приватної власності страхувальникові і членам його родини, які разом з ним проживають. Зокрема, це таке майно: меблі, радіо-, відео- і телеапаратура, електроприлади, килимові вироби, одяг взуття, предмети домашнього господарства і вжитку, книги, предмети образотворчого мистецтва, а також будівельні матеріали, когрми, паливо.
Особливо цінне майно (вироби з дорогоцінних металів, коштовне, напівкоштовне каміння, картини, колекції, унікальні та антикварні речі тощо) може прийматися на страхування за спеціальним договором і страхуватися за спеціальним тарифом. Особливою умовою даного виду страхування є те, що майно страхується тільки за умови страхування будівлі.
Численність об’єктів страхування зумовлює наявність великої кількості подій, у разі яких виплачується відшкодування. Страховик відповідає за збитки, що виникли внаслідок таких причин:
· стихійне лихо: повінь, буря, ураган, злива, град, обвал, зсув, вихід підгрунтових вод, осідання грунту, паводок, незвичні для даної місцевості тривалі дощі та великі снігопади, блискавка, землетрус.
· нещасний випадок: пожежа, вибух, аварія опалювальної системи, водопровідної або каналізаційної мережі, проникненя води із сусіднього приміщення, викид газу, раптове зруйнування основних конструкцій житлових або підсобних приміщень.
· викрадення або неправомірні дії третіх осіб.
До обсягу страхової відповідальності не включаються збитки, які виникли внаслідок ведення військових дій, введення військового стану, зносу, технічного браку, технічних поломок, перевищення строку експлуатації домашнього майна, навмисних дій страхувальника або члена його родини.
Страхова сума кожного застрахованого предмета домашнього майна має відповідати страховій оцінці. Якщо на страхування приймаються окремі групи майна або окремі предмети, то страхову суму встановлюють, виходячи з вартості кожної групи майна або предмета окремо.
Страховик виплачує страхове відшкодування на підставі отриманої заяви страхувальника про страховий випадок, переліку знищених, викрадених або пошкоджених предметів домашнього майна, акту про знищення (пошкодження) майна, довідки компетентних органів, яка підтверджує факт та обставини страхового випадку. Страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право вимагати компенсації від особи, винної за спричинені збитки
Страхування майна підприємств
Даний вид страхування забезпечує страховий захист від пошкодження та загибелі майна внаслідок пожежі, удару блискавки, вибуху газу тощо. За додатковим договором страхування можуть бути застраховані можливі збитки внаслідок таких причин:
1) стихійних лих – землетрусу, бурі, смерчу, паводку, повені, сельових потоків, тривалих снігопадів, граду, гірських зрушень тощо;
2) вибуху парових котлів, газосховищ, газопроводів, машин, агрегатів та інших аналогічних об’єктів;
3) пошкодження застрахованого майна в результаті аварії водопроводу, каналізаційної та опалювальної системи, систем гасіння пожежі, аварії електричної мережі та впливу електричного струму;
4) крадіжки зі зламом та грабунку.
Страхова сума визначається страховиком за погодженням із страхувальником з урахуванням особливостей конкретного об’єкта страхування. Основою для визначення страхової суми є дійсна вартість застрахованого майна на момент підписання договору, яка визначається за балансовою вартістю та вартістю придбання за вилученням зносу. Майно може бути застраховане і за відновною вартістю, яка визначається:
- для будівель і споруд – за вартістю будівництва будівлі (споруди) з урахуванням зносу та експлуатаційно-технічного стану;
- для устаткування, машин, інвентаря – відповідно до суми, необхідної для придбання аналогічних предметів;
- для товарів власного виробництва – на основі витрат виробництва, але не вище ціни їх реалізації.
Страхове відшкодування виплачується:
- у випадку повної загибелі майна – в розмірі дійсної (відновної) вартості з вирахуванням зносу та вартості залишків майна, придатного для подальшого використання, але в межах страхової суми;
- у разі часткового пошкодження майна – в розмірі різниці між заявленою страховою сумою та вартістю залишків майна, придатних для подальшого використання, а при страхуванні за відновною вартістю – в розмірі витрат на його відновлення, але не більше страхової суми.
Виплата страхового відшкодування не проводиться, якщо страхувальнику відшкодовують збитки треті особи. Страховик зобов’язаний виплатити відшкодування в розмірі різниці між сумою збитків та сумою, відшкодованою третіми особами.
Страхування транспортних засобів
Засоби транспорту, як і домашнє майно, страхуються добровільно. На страхування беруться автотранспортні засоби та водні маломірні судна. Водночас із транспортним засобомможуть бути застраховані водій і пасажири, додаткове устаткування до транспортного засобу, вантаж, який на ньому перевозять.
Страхування всіх видів ризиків
передбачає найповніше страхове покриття. Воно забезпечує відшкодування збитків, спричинених втратою або пошкодженням застрахованого транспортного засобу, фізичними травмами людей та пошкодженням майна третьої сторони.
Страхування водних транспортних засобів грунтується переважно на тих же засадах, що й автомобільне. За основу страхової оцінки береться сума, запропонована страхувальником, яка не має перевищувати його дійсної вартості.
Договір страхування може бути укладено на одній з перелічених далі умов, яка визначає обсяг відшкодування збитків та величину страхових платежів залежно від обсягу відповідальності, взятої страховиком:
- з відповідальністю за загибель та пошкодження;
- з відповідальністю за повну загибель з урахуванням витрат на врятування;
- без відповідальності за пошкодження, крім випадків загибелі.
Договір страхування даного виду укладається на окремий рейс або на певний строк.
Окремим видом в рамках страхування транспортних засобів виступає аваційне страхування. У межах добровільних видів відбувається майнове страхування засобів повітряного транспорту і страхування відповідальності власників повітряних суден, включаючи відповідальність вантажоперевізника. А в рамках обов’язкового страхування Закон України “Про страхування” визначив такі види:
- страхування членів екіпажу і авіаційного персоналу;
- страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов’язаних із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків;
- страхування відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим до перевезення, іншим користувачам повітряного транспорту та третім особам;
- страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним під час виконання авіаційних робіт;
- страхування повітряних суден.
Страхові випадки:
1) повна загибель повітряного судна, яка можлива в період експлуатації внаслідок авіаційної події;
2) пошкодження повітряного судна – будь-яке раптове і непередбачене для страхувальника порушення цілості конструкції або деформація елементів повітряного судна будь-чим, через що повітряне судно частково втратило здатність виконувати польоти.
Укладаючи договори страхування повітряного судна з кількома страховиками (співстрахування), страховик відшкодовує збитки в розмірі, що не перевищує його частки в загальній сумі за всіма договорами страхування зазначеного повітряного судна.
Договір страхування вантажу може укладатися на таких умовах:
1) з відповідальністю за всі ризики;
2) з відповідальністю за окрему аварію;
3) без відповідальності за пошкодження, крім випадків загибелі.
За договором, укладеним за першою умовою, відшкодуванню підлягають збитки від пошкодження або повної загибелі всього або частини вантажу з будь-яких причин, окрім військових ризиків, необачності та навмисних дій страхувальника, а також ризиків, пов’язаних із специфікою вантажу та його транспортуванням.
За договором, укладеним за другою умовою, відшкодовуються збитки від пошкодження чи повної загибелі всього або частини вантажу внаслідок: пропажі судна або іншого транспортного засобу, зіткнення транспортних засобів чи від удару їх об нерухомі або плавучі об’єкти,посадки судна на мілину, вибуху, пожежі, а також внаслідок заходів, спрямованих на рятування або гасіння пожежі, тобто всі необхідні і доцільно зроблені витрати щодо рятування вантажу та зменшення збитку, якщо збиток відшкодовується за умовами страхування.
За договором, укладеним за третьою умовою, відшкодовуються ті ж самі збитки, що й при відповідальності за окрему аварію. Відмінність полягає лише в тому, що в даному разі відшкодовуються тільки збитки від повної загибелі всього або частини вантажу, тоді як у попередньому випадку – від пошкодження чи повної загибелі всього або частини вантажу.
Відповідальність страховика за договором страхування починається з моменту, коли вантаж буде взято із складу в пункті відправлення для перевезення, і триває до тих пір, поки вантаж не доставлять на склад вантажоотримувачу, вказаний у полісі, але не пізніше 60 днів після розвантаження морського судна в кінцевому порту призначення.
Страхування майна сільськогосподарських підприємств
Згідно з чинним законодавством України страхування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень для державних підприємств здійснюється в обов’язковій формі, а для колективних і фермерських господарств – на добровільних засадах.
Об’єкти страхування:
1) урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень плодоносного віку;
2) дерева і плодово-ягідні кущі, що зростають у садах, та виноградники;
3) сільськогосподарські тварини, птиця, кролі, хутрові звірі, сім’ї бджіл у вуликах;
4) будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об’єкти незавершеного будівництва, сировина, матеріали, продукція.
Страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень здійснюється на випадок їх пошкодження або загибелі з таких причин: посуха, вимерзання, град, злива, буря, повінь, сель, пожежа.
Страхування тварин здійснюється при досягненні ними певного віку, за винятком молодняку ВРХ, коней, свиней, овець, хутрових звірів, домашньої птиці, які на випадок знищення або вимушеного забою внаслідок стихійного лиха страхуються незалежно від віку.
Страхування будівель, споруд або іншого майна здійснюється на випадок знищення або пошкодження через пожежу, вибух, повінь, землетрус, бурю, ураган, зливу, град і т.д.
Страхування відповідальності
Страхування відповідальності – галузь страхування, в якій об’єктом страхування виступає відповідальність перед третіми юридичними або фізичними особами, котрі можуть понести збитки внаслідок будь-якої дії чи бездіяльності страхувальника.
Договір страхування відповідальності, укладений страхувальником і страховою компанією, захищає насамперед інтереси страхувальника від фінансових витрат, які можуть бути покладені на нього законом або судом у зв’язку з спричиненими ним збитками третій особі. Страхування відповідальності як явище і як послуга страхового ринку виникло передовсім з метою захисту інтересів потенційних спричинювачів збитків. З іншого боку, система страхування відповідальності захищає інтереси третіх осіб, оскільки винна в заподіянні збитків особа може виявитись неспроможною відшкодувати спричинені нею збитки.
Страхування відповідальності полягає у таких видах страхування:
- страхування відповідальності власників транспортних засобів;
- страхування професійної відповідальності;
- страхування кредитів;
- страхування депозитів.
Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів в Україні є обов’язковим. Регламентується цей вид страхування в Україні Положенням про порядок і умови проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р.
Об’єктом страхування є цивільна відповідальність власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок ДТП, а саме: здоров’ю або життю фізичних осіб, їхньому майну та майну юридичних осіб. Відшкодуванню страховиком підлягає пряма шкода, заподіяна третій особі під час руху транспортного засобу за умови, що встановлено причинний зв’язок між рухом трансрортного засобу та заподіяною ним шкодою.
Величина страхової суми та розміри страхових платежів встановлюються Кабінетом Міністрів України і можуть змінюватись не пізніше, ніж за два місяці до початку нового календарного року за поданням Укрстрахнагляду. Виплата страхового відшкодування здійснюється третій особі протягом 15 робочих днів.
Страхування професійної відповідальності пов’язане із можливістю пред’явлення претензій особам за наслідки помилок, допущених ними під час виконання ними професійних обов’язків, вказаних у страховому полісі.
У страхуванні професійної відповідальності виділяють дві групи ризиків:
- ризики, пов’язані із можливістю заподіяння третім особам тілесних пошкоджень та шкоди здоров’ю. Такі випадки трапляються в роботі лікарів, водіїв транспортних засобів тощо.
- ризики, пов’язані з можливістю заподіяння матеріальних збитків, куди включають термін втрати права на пред’явлення претензій. Вони пов’язані з діяльністю архітекторів, будівельників, консультантів тощо.
Розмір страхового відшкодування визначається договором страхування при добровільному страхуванні. При обов’язковому – мінімальна сума визначається чинним законодавством або згодою сторін.
Суть страхування кредитних ризиків полягає у зменшенні або усуненні кредитного ризику. Він поширюється тільки на споживчий кредит, тобто на придбання товарів довгострокового користування.
Надаючи споживчий кредит, продавець практично позбавлений можливості контролювати платоспроможність покупця. За великої кількості продажів товарів у кредит деякі з них не будуть оплачені. Це типово страховий ризик, оскільки тут діє випадковість. У разі настання страхового випадку обов’язок повернення кредиту лягає на страховика.
Страхування кредитів, виданих під заставу, може здійснюватись тоді, коли позичальник забезпечує повернення кредиту переданим у заставу належним йому нерухомим чи рухомим майном. Очевидно, що майно, передане у заставу, піддається небезпеці знищення або пошкодження, що загрожує платоспроможності позичальника і може призвести до втрати ним можливості повернення боргу. Закон України “Про заставу” визначає механізм страхування заставлених предметів. Він, зокрема, покладає на заставодавця обов’язок страхування нерухомих об’єктів та предметів іпотеки, прерданих иим у заставу. Таке страхування має здійснюватися за рахунок коштів заставодавця (страхувальника) у повній вартості заставленого майна, але на користь засаводержателя.
Що стосується страхування депозитів, то керуючись статтею 24 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, Національний банк України розробив та з 1.07.96 р ввів у дію Тимчасовий порядок формування комерційними банками фонду страхування вкладів фізичних осіб. Фонд створюється за рахунок придбання банками державних цінних паперів (на суму, достатню для покриття зобов’язань перед фізичними особами) та передачі їх на зберігання Національному банку України. У разі ліквідації комерційного банку Національний банк України розблоковує державні цінні папери і використовує їх на відшкодування вкладникам депозитів.
4. Перестрахування
В Україні ще немає закону про перестрахування. Регламентація діяльності з перестрахування здійснюється на основі Постанови Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 1996 р. “Про затвердження Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування”. Це положення регламентує порядок укладання договорів перестрахування вітчизняних страховиків за межами України з перестраховиками-нерезидентами, але не врегульовує проблем взаємин страхових компаній всередині країни.
Перестрахування – це страхування особливого виду. У практиці вітчизняних страховиків використовується таке визначення: перестрахування – це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов’язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика). Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність. Процес, пов’язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає – цесіонарієм.
Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав із перестраховиком договір про перестрахування, лишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.
При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з узятими на себе зобов’язаннями з перестрахування. Відносини страховиків з перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними.
Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією.
У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.
Оскільки у природі страхування і перестрахування є багато спільного, то при проведенні перестрахувальних операцій спираються на ті самі принципи, що й при страхуванні, зокрема: принцип страхового інтересу, принцип відшкодування збитків, принцип найвищої сумлінності.
У разі купівлі в перестраховика захисту (гарантії від збитків) страховик передає йому частину ризику, а також і частину премії. Але за організацію прийому ризику на страхування страховик має право на отримання комісійної винагороди, або комісії. Комісійна винагорода – це узгоджена частина понесених цедентом витрат з укладення договорів страхування. Страховик (цедент) має також право на тантьєму – комісію з прибутку, що його страховик може отримати за результатами проходження договору страхування.
За методом передавання ризиків у перестрахування і за оформленням правових взаємовідносин сторін перестрахувальні операції поділяються на такі:
· факультативні;
· облігаторні (договірні);
· факультативно-облігаторні (змішані).
Факультативний метод перестрахування характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передається окремо. Головна особливість цього методу перестрахування полягає в можливості індивідуальної оцінки ризику.
Переваги факультативного методу полягають ось у чому:
- у можливості вибору для компанії-цедента якомога сприятливіших умов перестрахування (розміщення ризику в кількох перестрахувальних компаніях, вибір найкращих пропозицій);
- у використанні цедентом перестрахування в тих випадках, коли відповідальність справді може зашкодити фінансовій стійкості страховика або коли він має розширити свою діяльність у сфері несприятливих для нього страхувань.
Облігаторне перестраування передбачає обов’язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями. Перестраховик також обов’язково має приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору.
У договорі облігаторного перестрахування обов’язково визначаються ліміти відповідальності, перестрахувальна премія, перестрахувальна комісія, обмеження щодо покриття. Перестрахування на облігаторній основі має універсальний характер, тобто використовується у всіх видах страхування, діє на всіх страхових ринках світу. В облігаторному, як і у факультативному перестрахуванні, ризики передаються прямо або через посередника.
Облігаторне перестрахування дозволяє збільшити обсяги страхових операцій, збирає більшу частину перестраховувальної премії у професіональних перестраховиків світу. Договір облігаторного перестрахування частіше укладається на невизначений термін з правом взаємного розірвання шляхом повідомлення сторін щодо прийнятого рішення.
Основна недосконалість цього методу така: коли ризик, що підлягає перестрахуванню, не підпадає під умови облігаторного договору або страхова сума за ризиком перевищує ліміт відповідальності за договором, тоді може виникнути потреба в додатковому договорі факультативного перестрахування.
При факультативно-облігаторному перестрахуванні компанія-цедент передає чи залишає в себе ризики або їх частину. Перестраховик згідно з таким методом перестрахування зобов’язаний прийняти обумовлені договором ризики. Отже, факультативність передбачається для страховика (цедента), а облігаторність – для перестраховика
Факультативно-облігаторне перестрахування використовується в особливо великих, небезпечних ризиках,у разі можливої кумуляції збитків, коли вичерпано місткість пропорційних договорів.
Всі договори можна поділити на дві основні групи, що різняться системою розподілу ризиків між перестрахувальником і перестраховиком. До них належать пропорційна і непропорційна форми проведення перестрахувальних операцій.
Пропорційна форма перестрахування передбачає часткову участь сторін у розподілі відповідальності. Відповідно до узгодженої частки участі в договорі між сторонами розподіляються страхові премії і збитки. У прпорційному перестрахуванні розрізняють квотний договір перестрахування, договір ексцедента суми і квотно-ексцедентний договір. Крім того, використовуються різні системи чи модифікації цих форм.
Сутність непропорційного перестрахування полягає в тому, що відшкодування, яке надається перестраховиком, визначається тільки розміром збитку і не залежить від страхової суми, а тому немає пропорційного розподілу відповідальності за окремим ризиком і оригінальною премією. Призначення непропорційного перестрахування – гарантувати відповідальність страховика за прийнятими ризиками щодо великого сукупного збитку у визначений період. У непропорційному перестрахуванні цедент сам оплачує збитки до пенвного розміру, а перевищення цього розміру оплачує перестраховик у межах ліміту відповідальності за договором. Відповідальність за непропорційним договором установлюється в абсолютній сумі чи у відсотках. Ліміт відповідальності цедента називають першим збитком, франшизою, відповідальність перестраховика – покриттям.
5. Договори страхування
Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.
Змістом договору як юридичного факту визнається сукупність його умов. Договір вважається укладеним, якщо між сторонами в належній формі досягнуто згоди за всіма його істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, умови, які законодавством визнані суттєвими або необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін має бути досягнено згоди.
До таких умов договору страхування, крім предмета страхування і страхового внеску (премії), належить умова, що стосується страхового випадку. Події, визнані як страхові випадки, що тягнуть за собою виплату страхових сум, мають бути чітко зафіксовані в договорі і погоджені сторонами.
Нині на практиці застосовуються розроблені страховими організаціями умови (правила) з різних видів особистого і майнового страхування, що відбивають діловий імідж і фінансово-підприємницькі можливості страхувальників. Цими умовами і правилами часто визначається весь комплекс істотних та інших умов, які становлять зміст страхового договору. Отже, угода сторін зводиться, по суті, до прийняття або відмови від укладення договору страхування на запропонованих страховиком умовах і конкретизації окремих пунків (розмір страхової суми, строк і т.ін.) в індивідуальних договорах страхування.
На ринку страхових послуг поширюється "продаж страхових полісів", у яких усі умови страхового договору передбачені в односторонньому порядку страховиком. Придбавши такий поліс, страхувальник "погоджується" із запропонованими умовами.
Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає у тому, що він поєднує в собі значення документа, який згідно з вимогами законодавства надає договору письмової форми, передає згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір і є доказом укладення страхового договору.
Договір страхування повинен містити: 1) назву документа; 2) назву та адресу страховика; 3) прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника і його адресу; 4) зазначення об'єкта страхування; 5) розмір страхової суми; 6) перелік страхових випадків; 7) визначення розміру тарифу, розмір страхових внесків і терміни їх сплати; 8) строк дії договору; 9) порядок зміни і припинення дії договору; 10) права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; 11) інші умови за згодою сторін; 12) підписи сторін.
Згідно з чинним законодавством України страховик зобов'язаний:
1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;
2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування страхувальнику;
3) при настанні страхового випадку здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодування у передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;
4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;
5) за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування;
6) тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України.
Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страховика.
Обов’язки страхувальника полягають ось у чому:
1) своєчасно вносити страхові платежі;
2) при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;
3) повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо цього об'єкта страхування;
4) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;
5) повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування.
Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страхувальника.
Основним правом страхувальника є право на одержання обумовлених договором грошових сум. Умовами договору страхування може передбачатися заміна страхової виплати компенсацією збитків у натуральному розмірі в межах суми страхового відшкодування.
Порядок укладання договору визначається Законом України "Про страхування". Існують дві стадії у процесі укладення договору :
1) пропозиція однієї сторони іншій вступити в договірні відносини (оферта);
2) одержання і прийняття пропозиції іншою стороною - акцепт, що вказує на згоду останньої укласти договір на умовах, закладених у пропозиції.
Якщо згідно із законодавством або угодою сторін договір має бути укладений у письмовій формі, то він може бути укладений складанням одного документа, підписаного сторонами, обміну листами, телетайпограмами і т.ін., а також підписаний стороною, яка їх надсилає.
Законодавство передбачає, що для укладення договору страхувальник подає страховикові письмову заяву встановленої форми або іншим способом повідомляє про свій намір укласти договір страхування.
Для письмового визнання договору страхування необхідна не тільки письмова заява страхувальника, а й письмова згода страхової організації на укладання такого договору, підтвердженням якої є страхове свідоцтво (страховий поліс), видане страховиком.
Дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у разі:
1) закінчення терміну дії;
2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;
3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором терміни. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору;
4) ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності;
5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;
6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніш як за 30 днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.
У разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.
При достроковому припиненні дії договору страхування за вимогою страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає страхувальнику страхові платежі за час дії договору з вирахуванням витрат на ведення справи, визначеної нормативом у розмірі страхового тарифу, виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.
Не допускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було здійснено в безготівковій формі за умови дострокового припинення договору страхування.
Договір страхування вважається недійсним з часу його укладання у випадках, передбачених цивільним законодавством України. Крім того договір страхування визначається недійсним також у разі:
1) коли його укладено після страхового випадку;
2) коли об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.
Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.
Висновки
Суспільне виробництво в цілому, кожний суб’єкт господарювання і життєдіяльність кожної людини об’єктивно мають ризиковий характер, який породжує систему відносин між людьми з метою попередження, подолання, зменшення руйнівних наслідків стихійного лиха та нещасних випадків.
Науково-технічний розвиток, концентрація виробництва, зростання конкуренції, погіршення екологічної ситуації зумовлюють систему ризиків, які з кожним роком збільшуються.
Зростає значення страхового захисту, сутність якого полягає в нагромадженні та витрачанні ресурсів для здійснення заходів з попередження, усунення або зменшення негативного впливу ризиків та відшкодування пов’язаних з ними втрат.
Об’єктами страхування відповідно до Закону України "Про страхування" визначено три групи майнових інтересів:
· пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією;
· пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном;
· пов’язані з відшкодуванням заподіяної шкоди фізичній особі або її майну та юридичній особі.
Не всі види страхування розвинуті однаково - одні види страхування мають добрі історичні традиції, інші - починають розвиватися, ще інші - висуваються лише пропозиції щодо їх розвитку (екологічне страхування).
Особисте страхування в Україні передбачає страхування життя і пенсій, страхування від нещасних випадків та медичне страхування. Ці види страхування вимагають вдосконалення правового і фінансового в частині обчислення та встановлення тарифних ставок.
Майнове страхування передбачає страхування майна громадян (будівель, домашнього майна), страхування майна юридичних осіб, страхування транспортних засобів і вантажів, страхування майна сільськогосподарських підприємств.
Страхування відповідальності включає відповідальність на транспорті, професійну відповідальність, страхування кредитних ризиків і страхування депозитів.
За останні роки розширюється сфера перестрахування.
Огляд літератури з питань страхування дає підстави для наступних висновків:
· необхідно вдосконалювати і розвивати нормативну базу, яка стосується перестрахування та діяльності страхових посередників;
· потребує вдосконалення нормативна база у сфері обліку, статистики, звітності, аудиту страхової діяльності;
· важливо вдосконалювати систему страхування життя, медичного, пенсійного страхування, страхування політичних ризиків тощо;
· доцільно проводити роботу з об’єднання страховиків по найважливіших напрямках страхової діяльності.
Список використаних законодавчих актів і літератури
1. Закон України "Про страхування" від 7 березня 1996 року // урядовий кур’єр. - 1996. - 18 квітня 1996 р.
2. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. -К.: Знання, 1997
3. Барановський О.І. розвиток страхового бізнесу в Україні //Фінанси України. -1996. -№8, с.20-24
4. Внукова Н.Н. Практика страхового бизнеса. -К.: Либра, 1994
5. Гапанюк М.А., Малько В.І. Передумови та перспективи розвитку екологічного страхування в Україні //Фінанси України. -1997. -№7, с.90-100
6. Заруба О.Д. Страхова справа. -К.: 1998
7. Клапків М.С. Математичні основи страхового підприємництва //Фінанси України. -1997. -№6, с.103-110
8. Ларіонова Л. Страховий ринок в Україні: яким йому бути? //Фінанси України. -1996. -№8, с.99-101
9. Мартиков В.В. Ризики на ринку праці та їх страхування // Фінанси України. -1997. -№9, с.102-107
10. Осадець С. Проблеми впровадження в Україні європейських стандартів страхової діяльності // Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: теорія і практика. -Львів: Діло, 1996, с.188-190
11. Пасічник В.В. Страхування депозитів // Фінанси України. -1996. -№11, с.62-68
12. Страхування: Підручник / Під ред. Осадець С.С. -К.: КНЕУ, 1998
13. Экономика страхования и перестрахования. - М.: Анкил, 1996
14. Янчишен В. Нормативне регулювання діяльності страхових організацій в Україні // Підприємництво, господарство і право. -1997. -№2, с.12-17
15. Шиманська С. Страховий захист підприємств України та їх працівників. -Економіка України. -1994. -№5,с.92-94