Організація технічного обслуговування автомобіля ГАЗ-3307

3.2 Організація праці у виробничих підрозділах

За характером роботи і виробничим принципом ремонтно-обслуговуючі робітники об’єднуються в групи, з яких складаються бригади. Організовують спеціалізовані та комплексні бригади.

Спеціалізовані – формуються із робітників різних професій і кваліфікацій, кожен робітник виконує певні операції. Робітники можуть бути спеціалізовані за видами дій (одна – ТО-1, друга – ТО-2, третя – ПР і т.д.) та за окремими агрегатами та механізмами. Продуктивність праці за видами дій спеціалізованих бригад значно вище за комплексні. Їх неважко організаційно створити.

Комплексні – організовуються з робітників-універсалів високої кваліфікації, оскільки їм доводиться виконувати різноманітні та складні роботи. За такої форми організації праці робітники виконують будь-які роботи з ТО і ремонту на універсальних тупикових постах. Праця комплексних бригад малопродуктивна через неможливість широкої механізації робіт та зберігається знеосібка у відповідальності за якість ТО і ПР, розпорошуються матеріальні засоби АТП, що знижує ефективність матеріально-технічної бази та ускладнює оперативне управління виробництвом.

Працю виробничих підрозділів даного АТП організовуємо за рахунок створення на місцях спеціалізованих бригад. Розподілимо робітників даних бригад за змінами, виходячи з їхньої штатної кількості:

Таблиця 12. Розподіл виконавців за змінами, чол.

Такий розподіл забезпечить раціональний та ефективний виробничий процес АТП.

4. Організація технологічного процесу технічного обслуговування і поточного ремонту автомобіля

4.1 Обґрунтування і вибір методу технічного обслуговування автомобілів

Розрізняють два методи ТО автомобілів:

- одиничний;

- потоковий.

Під одиничним методомрозуміють виконання усіх робіт, пов'язаних з доглядом за автомобілем на одному посту. Цей метод застосовують на невеликих АТП, у польових умовах та ін.

Для одиничного методу ТО автомобілів характерні: широка номенклатура робіт, рідка повторюваність однотипних робіт; відсутність типізованих технологічних процесів, різна послідовність виконання операцій і їх несинхронність; велика трудомісткість і тривалість циклу обслуговування, комплексність операцій; відносно велика частка ручних робіт, низька продуктивність праці, висока кваліфікація виконавців робіт; великі втрати часу на маневрування автомобілів при переїзді з поста на пост.

Потоковий метод перспективніший, він дає змогу реалізувати всі принципи раціональної організації виробництва.

При потоковому методі всі роботи виконуються на кількох розташованих у технологічній послідовності спеціалізованих постах, сукупність яких створює потокову лінію. Переміщення автомобілів із поста на пост при потоковому методі ТО може бути примусовим (конвеєрами) і своїм ходом. Пости розташовують прямолінійно, що дає змогу застосовувати механічну тягу і забезпечує найкоротші шляхи переміщення автомобіля з поста на пост. Потокові лінії організовують окремо для кожного виду обслуговування, це зумовлено різним обсягом і характером робіт. Потоковий метод ТО потребує забезпечення однакового терміну перебування автомобіля на кожному посту, виконання певного обсягу робіт і сталої чисельності працюючих. Порушення виконання обсягу робіт хоча б на одному посту спричиняє простої на інших постах і порушує процес потокового виробництва. Тому організація обслуговування на потокових лініях потребує однотипності автомобілів і однакового обсягу обслуговування, що ускладнює в багатьох випадках їх використання, особливо при ТО-2, за якого обсяги робіт дуже різняться і виникає велика асинхронізація роботи постів.

Потоковий метод ТО ефективний, якщо добова або змінна програма обслуговування достатні для повного завантаження потокової лінії; точно додержується графік подачі автомобіля; чітко розподіляються операції ТО за виконавцями; роботи широко механізуються й автоматизуються; є належна матеріально-технічна база, резервні пости і «ковзні» виконавці; добре налагоджено постачання потокової лінії всіма потрібними деталями, матеріалами й інструментом. Потоковий метод дає змогу підвищувати культуру обслуговування, поліпшувати умови праці й техніку безпеки, підвищувати продуктивність праці та якість обслуговування, застосовувати високопродуктивне устаткування, засоби механізації та автоматизації, забезпечувати ритмічність виробничих процесів, краще використовувати виробничі площі.

Разом з ТО можна виконувати технологічно пов'язані з ним операції супровідного поточного ремонту малої трудомісткості (при ТО-1 до 5—7 люд.-хв, при ТО-2 — до 20—30 люд.-хв), що часто повторюються. Сумарна трудомісткість операцій супровідного поточного ремонту не має перевищувати 15—20 % трудомісткості відповідного ТО.

Потоковий метод ТО як найбільш прогресивний застосовують на АТП при організації ЩО і ТО-1 і меншою мірою — ТО-2 [5, c.149-150].

Технічне обслуговування здійснюється на потокових лініях при добовій програмі ТО-1 не менш як 12-15 і для ТО-2 – 5-6 обслуговувань технічно сумісних автомобілів.

Раціональний метод ТО автомобілів визначають у конкретних умовах експлуатації по відношенню такту поста до ритму виробництва R.

Такт поста () чи лінії () – це фактичний час виконання технічного обслуговування на посту чи на потоковій лінії

= (60 ∙ tто
∙ Сто
/ )+tп
хв. (11)

де tто
– трудомісткість певного виду технічного обслуговування, люд-год.

Сто
– доля постових робіт в ТО (Сщо
, Сто-1
= 1; Сто-2
= 0,8)

- кількість одночасно працюючих на посту, чол.. (=1…3чол.)

tп
– час додаткових робіт, tп
= 2…3 хв.

Ритм виробництва (R) – це частина робочого часу, яка припадає на одне із запланованих на зміну технічних обслуговувань

Rто
= 60 ∙ tзм
то
∙ nзм
то
/ Nд
то
хв. (12)

де tзм
то
– тривалість зміни роботи зон ТО, год.

nзм
то
– кількість робочих змін на добу

Nд
то
– добова кількість технічних обслуговувань певного виду

Розрахунки такту та ритму для даного АТП наведені у таблиці:

Таблиця 13. Вибір методу технічного обслуговування автомобілів

4.2 Визначення необхідної кількості робочих постів для технічного обслуговування і поточного ремонту автомобілів

Для потокового методу технічного обслуговування автомобілів кількість робочих постів визначають шляхом множення кількості потокових ліній на кількість прийнятих робочих постів Zто
на одній потоковій лінії.

Кількість робочих постів ПР визначається за формулою:

Хп
пр
= (13)

де Тпр
– річна трудомісткість постових робіт з ПР автомобіля, люд-год. (18699,9);

Кнн
– коефіцієнт нерівномірності надходження автомобілів на пост (Кнн
=1,2…1,5);

- число робочих днів на рік (365);

- кількість змін

- тривалість змін роботи зони ПР (8)

- кількість робітників на посту ПР (1…3 чол.);

Таблиця 14. Розрахунок кількості робочих постів для ТО і ПР автомобілів

- коефіцієнт використання робочого часу поста ПР (0,8…0,9);

Кількість постів ПР для даного АТП:

= = 3,5 =4

Характерний одиничний метод ТО, бо роботи по ЩО, ТО-1, ТО-2 виконуються на універсальних постах.

Вводимо всі розрахунки щодо постів ЩО, ТО, ПР у таблицю:

Отже, передбачено проведення робіт ЩО на 1-му універсальному пості; ТО-1 проводимо також на 1-му універсальному пості (добова програма ТО-1 передбачає менше 5-6 обслуговувань);ТО-2 проходитимуть теж на 1-му універсальному пості, (добова програма ТО-2 передбачає менше 12-15 обслуговувань).

Поряд з робочими постами визначимо кількість місць очікування перед ТО і ПР. Вони призначені для підвищення ефективності використання робочих постів за рахунок скорочення часу пошуку автомобілів на території АТП та їхнього перегону, забезпечення можливості почати роботи відразу після постановки автомобіля на пост, особливо взимку. Кількість місць очікування приймається з розрахунку – 20% кількості робочих постів ТО і ПР:

(1+1+1+4) 0,2=70,2=1 робочий пост.

Кожен з універсальних постів має по одному місцю очікування.

4.3 Обґрунтування і вибір методу поточного ремонту автомобілів

Ремонт – відновлення справності, працездатності рухомого складу або його складових частин.

Як відомо, розрізняють 2 методи ПР автомобілів:

- індивідуальний;

- агрегатний

Дане АТП має 100 вантажних автомобілів ГАЗ – 3307, які працюють 365 днів на рік, потребує безперервного виробничого процесу, то краще роботи ПР здійснювати агрегатним методом – несправні агрегати, агрегати, що потребують капітального ремонту, замінюють справними, взятими з обмінного фонду АТП.

Поточний ремонт включає постові (розбірно-складальні) роботи та виробничо-цехові. Постові роботи виконують на універсальних постах – ремонт виконує одна бригада робітників, яка скомплектована виконавцями різних спеціальностей, вона має своє місце, універсальне обладнання, запас обігових агрегатів та деталей. Пости оснащені оглядовими канавами і обладнані підйомно-транспортними пристроями й інструментами. Перевагою такої організації є бригадна відповідальність за якість проведених робіт ПР.

Для забезпечення виробничо-цехових робіт у АТП створені допоміжні виробничі дільниці: агрегатна, слюсарно-механічна, ковальсько-ресорна, кузовна та ін. У них відповідно до їхнього призначення виконують ремонтно-відновні роботи агрегатів і механізмів автомобілів.

4.4 Обґрунтування організаційних форм побудови технологічного
процесу обслуговування і поточного ремонту автомобілів

Організація технологічного процесу – важливий елемент управління діяльністю АТП, без якого неможливе його ефективне функціонування.

виділяють 4 організаційні форми побудови технологічного процесу ТО і ПР. Це:

- типова;

- агрегатно-дільнична;

- комплексна;

- спеціалізована.

Врахувавши те, що дані вантажні автомобілі у кількості 100 шт. обслуговуються одиничним методом ТО та агрегатним методом ПР, ТО-2 автомобіль у середньому проходить на четверте ТО-1, то можна обрати операційно-постову форму організації ТО і ПР даного АТП.

Комплекс робіт певного виду ТО (в основному ТО-2), включаючи й ремонтні роботи, поділяють на частини (не більш як шість), які виконують послідовно у різні дні одного тижня на спеціалізованих, незалежних один від одного, робочих постах. Роботи тут ведуть у міжзмінний час з метою збільшення випуску автомобілів на лінію. На відміну від комплексної, за операційно-постової форми організації виробництва обслуговування здійснюється одиничним методом, що підтверджують розрахунки, виконані вище. Автомобілі на робочі пости надходять своїм ходом. Операційно-постова форма організації виробництва дає змогу спеціалізувати устаткування, механізувати виробничі процеси, підвищити продуктивність праці, поліпшити якість і культуру обслуговування та використання площ. Недоліки операційно-постової форми — у складній організації її здійснення, а також, у необхідності маневрування автомобілів при заїжджанні на пост і з'їжджанні з нього, що спричиняє непродуктивні втрати часу і загазованість виробничих приміщень відпрацьованими газами.

Рівень організації ТО і ПР істотно впливають на продуктивність рухомого складу та собівартість перевезень. Вияв недоліків допомагає намітити шляхи поліпшення роботи технічної служби АТП.

4.5 Визначення площ виробничих приміщень підприємств

Площа приміщень характеризує організацію усього виробничого процесу АТП. Правильно розрахована площа забезпечує раціональне використання обладнання та правильну організацію роботи самого підрозділу.

Площі основних і допоміжних приміщень мають бути компактними, але достатніми для забезпечення нормальних умов. Існує кілька методів визначення площ. Методи розрахунку приймаються в залежності від особливостей компонування дільниць, також від методу організації роботи на зонах - потокова лінія або універсальний пост.

Площа зон зберігання, ТО, ПР визначають за формулою:

(14)

де х – кількість постів ТО, ПР або місць для зберігання автомобілів;

f – площа горизонтальної проекції автомобілів, м2
;

К – коефіцієнт щільності розставлення автомобілів (К=4,5 для постів, К=2,5

для місць відкритого зберігання автомобілів).

Таблиця 15 Розрахунок площ виробничих і допоміжних приміщень, кв. м.

Площі складських приміщень визначаються за площею, яку займаються складське устаткування, проходи і проїзди, а також за масою матеріалу, що припадає на одиницю площі.

Fскл.
можна визначити за формулою:

Fскл.
= 10-6
∙ Lp
∙ Aоб.
∙ f ∙ К1
∙ К2
∙ К3
∙ К4
(15)

де Lp
– середньорічний пробіг автомобіля (4197,5 тис. км.);

Aоб
– облікова кількість автомобілів (100 шт.);

f – питома площа на 1млн. км пробігу автомобіля (17,3 м2
);

К1
– коефіцієнт який враховує кількість технологічно сумісного рухомого складу (К1
=1,2);

К2
– коефіцієнт який враховує тип рухомого складу (К2
=0,8);

К3
– коефіцієнт який враховує висоту складування (К3
=1,35);

К4
– коефіцієнт який враховує категорію умов експлуатації (К4
=1,05);

Fскл.
= 10-6
∙ 4197,5 ∙ 100 ∙ 17,3 ∙ 1,2 ∙ 0,8 ∙ 1,35 ∙ 1,05 = 99 м2
.

Площі технічних приміщень даного АТП вказані в таблиці 16:

Таблиця 16 Площі технічних приміщень, кв. м.

Площі санітарно-побутових, адміністративно-громадянських приміщень визначаються за формулою:

(16)

де - - відсоток приміщень, що одночасно використовуються;

- пропускна здатність одиниці устаткування або площі (для аміністративно-громадянських приміщень =1);

fр
– санітарна норма площі на одного виконавця;

Р – кількість виконавців робіт, які використовують це приміщення;

м2

м2

Площі громадських приміщень даного АТП вказані в таблиці 17:

Таблиця 17 Площі громадських приміщень, кв. м.

5. Організація зберігання автомобілів

Правильно обраний спосіб зберігання автомобілів забезпечує утримання їх у технічно справному стані на території АТП у міжзмінний період та на час вилучення із експлуатації. Є 2 види зберігання автомобілів: короткочасне та тривале (консервація) зберігання автомобілів.

Типовим і характерним для АТП є короткочасне зберігання автомобілів у міжзмінний час. Мета цього зберігання – зберегти справність та працездатність автомобілів, не допустити руйнування їхніх деталей.

Поширені такі два способи короткочасного зберігання автомобілів: у закритих приміщеннях (опалювальних та неопалювальних) та на відкритих майданчиках (з підігрівом, без підігріву, під навісами). Зберігання автомобілів у опалювальних приміщеннях у холодну пору року, на відміну від неопалювальних, повністю захищає їх від будь-яких дій (холоду, снігу, дощу, вітру, пилу, сонячної радіації), але не кожне АТП по різним причинам не може забезпечити саме таке зберігання.

Із всього вище сказаного, можна зазначити, що на цьому АТП краще зберігати автомобілі на відкритих майданчиках, оскільки їхня кількість досить значна та необхідно здійснювати безперервний виробничий процес. Також потрібно обладнати ділянку системою підігріву – паровою, призначеною для легшого пуску двигунів у холодний період. Вона функціонує за рахунок циркуляції води температурою близько 900
С.

Це призведе до систематичності та злагодженості виробничого процесу АТП, забезпечити раціональне використання рухомого складу, що позитивно вплине на діяльність АТП.

6. Організація зберігання технічного майна

Технічне майно АТП – це агрегати, запасні частини, акумуляторні батареї, шини, гумові вироби, матеріали, металеві вироби, які зберігаються на складах АТП. За конструкцією виділяємо наступні типи складів: відкриті – метал, вугілля, лісоматеріали; напіввідкриті – труби, пиломатеріали; закриті – запчастини, агрегати; спеціальні – склади палива, мастильних матеріалів.

Вони повинні забезпечувати зручність приймання та підготовки його до зберігання, надійне збереження і швидкість видачі, пожежну безпеку.

Запасні частини й агрегати складають 40-60%, матеріали - 10-12%, шини – 8-15%, паливо – 4-8%, інструменти, спецодяг – 15-28% загальної вартості запасів підприємства.

Запасні частини та матеріали зберігають у закритих складах на багатоярусних стелажах або в шафах, агрегати – на стелажах або встановлюють на дерев’яному настилі підлоги, метали – у прудках на багатоярусних стелажах у горизонтальному положенні, листові метали – у вертикальному положенні, легкозаймисті матеріали та кислоти – у вогнестійкому приміщенні, яке ізольоване від основних.

Для прискорення отримання необхідних матеріалів та деталей створюють проміжні склади (20% від основних).

Склади запасних частин і матеріалів розміщуються поблизу зони ТО і ремонту рухомого складу.

Закриті склади організовують в опалювальних будівлях. Вибираючи місце для технічного майна, враховується, що на нижній полиці стелажів укладаються важкі і важкопересувні деталі, а на верхні - легкі. До полиць стелажів прикріплюються ярлики з назвами майна. Майно, що зберігається в тарі (ящиках), укладається у штабелі на дерев'яних підставках завтовшки 20-25 см. Висота таких штабелів залежить від висоти приміщення, роду майна та міцності упаковки. Між штабелями створюються проходи завширшки 1 м для огляду, маркування, укладання, видачі майна, а також вентиляції. На кожному ящику прикріплюються ярлики, на яких зазначається назва і кількість майна.

В усіх складських приміщеннях заборонене зберігання технічного майна купою або зберігання разом різних за технічним станом категорії майна. Усе воно підлягає точному обліку. На кожен його вид у складі заводиться облікова картка, у якій записується надходження і витрати матеріалу, виводяться залишки. За цими даними регулюється надходження на склади нового технічного майна.

Під час зберігання майна з нього періодично видаляється пил, бруд, волога, провітрюється та просушується, а уражені корозією та цвіллю обробляються, захисне покриття відновлюється змащуванням або підфарбовуванням. Виходячи з цього, маємо наступні нормативи зберігання технічного майна:

Зберігання палива та мастильних матеріалів

Рідке автомобільне паливо зберігається у спеціальних підземних складах, у резервуарах різної місткості. Склади палива обладнані засобами пожежегасіння, розміщені на ізольованій огородженій території і оснащенні обладнанням для заправки автобуса паливом.

Мастильні матеріали зберігаються у спеціальних сховищах, де рідкі оливи тримаються у цистернах, а консистентні мастильні матеріали – у металевих бочках з кришками. Склади мастильних матеріалів розташовані у підвальних приміщеннях під постами ТО автобусів.

Зберігання запасних частин, агрегатів, матеріалів

Запасні частини, агрегати, прилади й електроустаткування зберігаються у закритих опалювальних складах на багатоярусних стелажах, розташованих за агрегатною системою для зручності знаходження. Температура повітря не нижче 50
С за відносної вологості 40-75%.

Для упакування використовуються картонні коробки, спеціальна металева, комбінована, дерев’яна тара, полімерні матеріали.

Фарби та лаки зберігаються в неопалювальних приміщеннях у справному герметичному упакуванні з доброю вентиляцією, захищеними від прямої дії сонячних променів.

Балони з киснем знаходяться у вертикальному положенні на дерев’яних пірамідах. Приміщення для їх зберігання обладнане витяжними трубами, ізольоване та віддалене не менш, ніж на 100 м від ін. будівель.

Кольорові метали зберігаються на стелажах роздільно, щоб уникнути хімічної взаємодії між ними.

Зберігання шин та гумотехнічних виробів

Зберігаються в окремому сухому приміщенні, захищеному від сонячної радіації. При зберіганні шин допустиме коливання повітря у межах -300
С – 350
С і відносній вологості 50-80%.

Шини зберігаються у вертикальному положенні на стелажах або на рівній підлозі, камери – підвішеними на кронштейнах із циліндричними поверхнями, через кожних 3 місяці їх повертають, змінюючи сектор підвісу.

Виконання вимог забезпечує захист технічного майна від дії шкідливих чинників: сонячного світла, тепла, кислот, тривалого контакту з іншими активними речовинами.

7. Організація заправлення автомобілів

Заправка автомобіля – невід’ємна складова його функціонування. Вона здійснюється паливно-мастильними матеріалами, повітрям, охолоджуваними рідинами.

На сьогодні використовують комбіновану систему змазки, коли найбільш навантажені деталі змащуються під тиском, який створюється мастильним насосом, а останні – розбризкуванням мастила. Розбризкування мастила здійснюється КВ та іншими швидко обертаючими деталями. Для подачі рідкого мастила може використовуватися пневматичний насос.

Для подачі інших матеріалів використовуються самонамотуючі на барабани шланги. Барабани при цьому оснащені спіральними пружинами та стопорними приладами для фіксації шлангу певної довжини.

Заправка паливом здійснюється за допомогою паливно-розподільчої колонки, яка, як правило, стаціонарна.

Для розрахунку необхідної кількості колонок на даному АТП маємо наступну формулу:

; (26)

де - експлуатаційна кількість автомобілів;

- тривалість заправки одного автомобіля, хв.;

- загальна тривалість заправки всіх автомобілів (1-1,5 год.);

1 – кількість резервних колонок.

Тривалість заправки одного автомобіля визначається:

(27)

- тривалість підготовчо-завершальних операцій (1,5-2 хв.),

- тривалість власне заправки одного автомобіля (хв.), що розраховується за наступною формулою:

(28)

- місткість паливного баку, л.;

- подача колонки, л/хв.

Маємо:

,

шт.

Заправка автомобілів – складовий елемент забезпечення працездатності АТП, без якого неможливе забезпечення виробничого процесу вантажними автомобілями ГАЗ – 3307.

8. Планування робіт з технічного обслуговування і ремонту автомобілів

Обсяг робіт з ТО і ремонту автомобілів визначається виробничою програмою експлуатації, що є основою для планування всіх видів робіт та визначення штатної чисельності ремонтно-обслуговуючого персоналу.

Технічна служба розробляє плани капітального ремонту автомобілів (річний), ТО (річний, квартальний, місячний, тижневий і добовий), перспективного використання автомобілів (річний, квартальний, місячний), оперативного використання автомобілів (добовий) та ін. Ці плани мають забезпечити своєчасне і безперебійне виконання транспортної роботи, дотримання встановленого порядку відправки автомобільної техніки в ремонт, ритмічну роботу ремонтно-обслуговуючого виробництва АТП, органів постачання, своєчасне одержання автомобільної техніки з автообслуговуючих і авторемонтних підприємств.

Плани профілактичних і ремонтних робіт завчасно погоджують зі службою експлуатації, оскільки вони є основними документами, які регламентують роботу рухомого складу.

Завдання технічної служби – правильне планування використання наявних у АТП автомобілів.

Основні способи опису планів системи профілактичних і ремонтних робіт – це словесний опис, лінійні (стрічкові) графіки, матриці (таблиці), сіткові графіки й аналітичні описи, найпростіший – лінійні графіки, матриці ще мало застосовані, проте розробляються алгоритми для їхньої побудови.

Розрізняють три принципи призначення періоду виконання профілактичних робіт: регламентний, календарний, комбінований.

При регламентному принципі профілактику проводять після досягнення автомобілем певного напрацювання, що вимірюється в кілометрах пробігу або в годинах роботи. У тих випадках, коли автомобіль перебуває на зберіганні (не працює) або коли інтенсивність спрацювання залежить в основному від тривалості зберігання (залежність від напрацювання знехтувано мала), профілактичні роботи проводять за календарними періодами. Інакше кажучи,при календарному принципі період виконання профілактичних робіт залежить від віку автомобілів, а не від напрацювання.

Таким чином, відмінність між регламентним і календарним принципами полягає лише в тому, від якого параметра (від напрацювання чи від календарного періоду) залежать характеристики надійності. Окремі елементи автомобіля спрацьовуються як під час роботи, так і при зберіганні їх. У таких випадках застосовують комбінований принцип.

Профілактику проводять за плановим або мішаним режимами.

Плановий режим полягає в тому, що профілактику здійснюють через певну величину або час експлуатації автомобіля незалежно від кількості відмов, що сталися.

Мішаний (комбінований) режим охоплює планову і непланову профілактику. Останню проводять після відмов, включаючи до неї, крім ремонту, ще й профілактичні роботи.

Плановий режим дає змогу прогнозувати пробіг або час надходження автомобіля на профілактику, планувати обсяг робіт із ТО, цим самим забезпечуючи рівномірне завантаження обслуговуючого персоналу. При мішаному режимі час надходження автомобіля на ТО заздалегідь невідомий, що ускладнює планування робіт ремонтно-обслуговуючого персоналу.

Наявність певної інформації про технічний стан автомобіля, про обсяг перевезень та можливості АТП забезпечують ефективне планування робіт ТО і ПР. Вдало сплановані роботи забезпечать безперешкодну, вдало організовану роботу даного АТП.

9. Техніко – економічне оцінювання прийнятих рішень

Основними техніко-економічними показниками (ТЕП) є показники, які розраховані на 1 автомобіль:

o - кількість працівників;

o - кількість постів;

o - площа виробничо-складських приміщень;

o - площа адміністративно-побутових приміщень;

o - площа стоянки;

o - площа території АТП.

Порівняння ТЕП даного проекту проводимо за допомогою еталонного значення яке береться з відповідної літератури.

На даному АТП такі відхилення:

- кількість робітників на 1 млн. км. пробігу автомобіля (чол.) повинна не перевищувати 5, а в нашому випадку 6.

- кількість робочих постів на 1 млн. км. пробігу автомобіля повинна знаходитися в межах 0,75 – 1,45, а нас 1,7.

- площа виробничих приміщень на 1-н автомобіль м2
повинна дорівнювати 15, а в нашому випадку вона становить 4,9.

Будь –яке збільшення основних фондів (будівництво нових, реконструкція існуючих підприємств) знижує рентабельність. Для її підвищення або, в крайньому разі, підтримування на одному рівні треба, щоб кожна гривня, вкладена в основні фонди, давала віддачу не нижчу від середньогалузевого нормативу. Тому для кожного проектного рішення треба здійснювати економічне оцінювання.

10. Спеціальне завдання

Діагностування – технологічний елемент профілактики та ремонту, основний метод виконання контрольних робіт. Специфічною якістю, яка відрізняє діагностику від звичайного визначення технічного стану, є, перш за все, вияв скритих несправностей без розбирання. Приналежність діагностування до ТО та ремонту виражається технологічним призначенням і ступенем спеціалізації. Перед ТО-2 автомобілі піддаються попередньому діагностуванню Д-2. У разі потреби Д-2 можна виконувати і перед ПР. Мета цього діагностування – дістати більш потужні та економічні характеристики автомобілів, виявити несправності, визначити способи та місце (ТО-2 чи ПР) їхнього усунення. На дільницю Д-2 автомобілі надходять після діагностування за графіком. Після діагностування справні автомобілі повертаються на деякий час в експлуатацію, а через 1-2 дні надходять до ТО-2. Виявлені несправності усувають при Д-2, ТО-2 або на дільниці ПР. Водночас рекомендується виконувати з цим діагностуванням регулювальні операції невеликої трудомісткості та робити заміну дрібних деталей (трудомісткість операцій менш як 10 люд.-хв.). Комплекс діагностування рекомендовано підпорядковувати начальникові відділу технічного контролю (ВТК).

Необхідне обладнання для діяльності дільниці наступне:

Для визначення площі дільниці враховуємо площу, яку займає обладнання, коефіцієнт щільності його розстановки (4,5-7) та площу самого автомобіля. Виходячи з цього маємо наступну площу дільниці Д – 2:

м2
,

тому створюємо зону довжиною 10 м та шириною 6 м.

Висновок

Автомобільний транспорт є найбільш масовим та гнучким видом транспорту. Стрімке зростання автомобільного парку світу зумовили необхідність ефективної організації робіт АТП та покращення умов праці. У даному курсовому проекті організація робіт була розглянута на АТП з вантажними автомобілями середнього класу ГАЗ – 3307.

Дане автотранспортне підприємство (АТП) займається перевезенням вантажів рухомим складом у кількості 100 шт. в околицях міста Бровари при середньодобовому пробігу 230 км, здійснює ТО, ремонт та зберігання автомобілів, також забезпечує необхідними експлуатаційними, ремонтними матеріалами та запасними частинами виробничі підрозділи для здійснення безперервного виробничого процесу.

У ході проведеної роботи маємо такі результати щодо функціонування цього АТП.

Ефективність здійснюваного технічного обслуговування визначається наступними факторами: організацією ТО і ПР, промисловою базою (обладнання), персоналом (зацікавленість, кваліфікація), системою забезпечення та резервування (запасні частини), парком рухомого складу (розмір та структура парку), умовами експлуатації.

Тут постійно діють такі відділи як відділ експлуатації, відділ технічного контролю, відділ головного механіка, також працює 1 універсальний пост ЩО, ТО-1, ТО-2 за одиничного методу ТО, контроль за діяльністю яких здійснює відповідний відділ.

ПР потрібно здійснювати агрегатним методом на 4 постах. При цьому технологічний процес ТО і ПР має операційно-постову форму організації. Роботи виконують послідовно у різні дні одного тижня на спеціалізованих, незалежних один від одного, робочих постах. Працюють у міжзмінний час з метою збільшення випуску автомобілів на лінію.

Роботи у виробничих підрозділах АТП проводяться 24 штатними робітниками різних спеціальностей: діагностики, акумуляторними, прибиральники, мийники, мастильники, заправники, слюсарі-авторемонтники, автоелектрики-карбюраторники, слюсарі з ТО і ПР паливної апаратури дизельних двигунів, мідники, бляхарі, ковалі, столяри, арматурники, токарі, оббивальники і маляри, слюсарі-авторемонтники, які працюють у спеціалізованих бригадах позмінно (7 год).

Оскільки для забезпечення роботи необхідна значна кількість технічного майна, то діють складські приміщення для зберігання автомобільного палива, мастильних матеріалів, автошин, металів, агрегатів, деталей, вузлів, інструменту та інших цінностей. Заправка паливом 100 вантажних автомобілів ГАЗ – 3307 здійснюється 5 стаціонарними колонками потужністю близько 60 л/хв.десь за 1-1,5 год.

Обраний відкритий спосіб зберігання з системою водопідігрівання двигунів у холодну пору, що забезпечує ефективне використання рухомого складу, допомагає уникнути зриви рейсів.

Створення даних умов роботи підрозділів та персоналу забезпечить функціонування даного вантажного АТП, сприятиме подальшому удосконаленню та розвитку виробничого процесу шляхом з’ясування та вирішення виникаючих проблем при безперервній роботі АТП.

Список використаної літератури

1. Краткий автомобильный справочник. – 10-е изд., перераб. и доп. – М.: Транспорт, 1984. – 220 с. (Гос. науч.-исслед. ин-т автомоб. трансп.).

2. Колесник П.А., Шейнин В.А. Техническое обслуживание и ремонт автомобилей: Учебник для вузов – М.: 1985. – 325 с.

3. Канарчук В.Е., Лудченко А.А., Курников И.П. Техническое обслуживание, ремонт и хранение автотранспортних средств: Учебник в 3 кн. – К.: Выща шк., 1991. – Кн. 1. Теоретические основы. Технология. – 359 с.

4. Лудченко О.А. Технічне обслуговування і ремонт автомобілів: організація і управління: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2004. – 478 с.

5. Методические указания к курсовому проектированию по дисциплине «Производственно-техническая база АТП» (технологическое проектирование АТП и СТО). – Кременчуг: КГПУ, 1999. – 98 с.

6. Методичні рекомендації до виконання курсової роботи з дисципліни „Технічне обслуговування транспортних засобів”. – Київ: НТУ, 2003. – 45 с.

7. Табель технологического оборудования и специализированного инструмента для АТП и ЦБТО. М.: ЦБНТИ Минавтотранса РСФСР, 1983, 98 с.