1.09.1999
Тема №1
Світова економіка: структура та загальні тенденції формування
Світове господарство (СГ)
– сукупність національних господарств, об’єднаних міжнародним поділом праці та системою міжнародних економічних відносин.
Загальні тенденції:
– історичний процес;
– циклічний розвиток світової економіки;
– проблеми транснаціоналізації;
– міжнародний ринок товарів і робочої сили;
– загальні проблеми;
– вплив науково-інформаційної революції на структуру економіки.
Світова економіка сформувалась на стадії зрілого капіталізму (к. ХІХ – поч. ХХст.).
Причини виникнення СГ:
1. Стійкі МЕВ
2. Всі країни втягнуті в МЕВ
3. Різке зростання світової торгівлі
4. Сформувалась система фінансово-кредитних відносин
5. З’явилися нові риси економіки:
– вивіз підприємницького капіталу (інвестиції)
– міжнародне виробництво на базі інвестицій
6. Завершення формування колоніальної системи
2 аспекти формування СГ:
– позитивний:
формування буржуазних відносин дало поштовх розвитку продуктивних сил;
– негативний:
формування супроводжувалось конфліктами, війнами за перерозподіл благ.
2 напрямки формування СГ:
– в процес буржуазних відносин втягнуто все більше країн, на базі буржуазних формуються економічні відносини;
– примусове втягнення в економічні відносини.
Головна риса МЕВ:
взаємозалежність всіх структурних елементів.
Елементи системи економічних відносин:
– міжнародний рух капіталу
– міграція робочої сили
– міжнародний товарний обіг
– міжнародний технологічний обіг
– міжнародні кредно-фінансові відносини
– міжнародні зв’язки
План характеристики економіки країни.
1. Історичні тенденції розвитку країни
2. Економічний потенціал країни
3. Місце країни у міжнародному поділі праці
4. Концентрація капіталу або виробництва
5. Характеристика окремих галузей економіки
6. Соціальні проблеми
7. Напрямки економічної політики
8. Зовнішні економічні відносини
Тема № 2
Показники економічного потенціалу та рівні економічного розвитку країн
Економічний потенціал
– виробничий потенціал в сукупності з природними та трудовими ресурсами певної класифікації та кваліфікації.
Економічний потенціал включає техніко-економічні, географічні та природні фактори. Треба відрізняти поняття “економічна могутність” – вона визначається не потенційним, а реальним обсягом виробництва в країні.
2 типи показників:
1.
Натуральні
2.
Вартісні
– ВНП
– сукупна вартість кінцевих товарів і послуг, що вироблено у ринкових цінах за певний період.
– НД –
показник СНР, який розраховується наступним чином:
НД = ВНП – амортизація – непрямі податки + субсидії
– ВВП
– сукупна вартість кінцевих товарів і послуг, що вироблено в країні за певний період.
ВВП = ВНП – імпортний компонент
– ВСП
– сукупна кінцева вартість товарів і послуг, вироблених у всіх країнах світу
– СНР
(система національних розрахунків) – міжнародні правила обліку економічної діяльності
Методи підрахунку ВВП
1. На рівні споживання:
ВВП = вартість валових інвестицій + державне споживання товарів і послуг + приватне споживання товарів і послуг
2. На рівні виробництва:
ВВП = ∑умовних чистих (доданих) вартостей кожної галузі
Додана вартість = кінцева вартість – поточні витрати
3. На рівні доходів:
ВВП = ∑всіх доходів суспільства = зарплата + індивідуальний доход + земельна рента + % прибутки + …
Зазвичай НД менший за ВВП на 8-10%. Динаміка НД і ВВП майже завжди співпадають.
Методи підрахунку ВСП
1. Реальний ВСП:
розраховується в реальних зафіксованих цінах якогось року (періоду). ВСП може розраховуватись також і в поточних цінах. В цьому випадку фіксують курс валют. Але коливання валютних курсів спотворює картину підрахунків.
2. Метод підрахунку в “міжнародних доларах”:
порівнюються купівельні спроможності валют. Співставляються кошики цін на стандартні, визначені заздалегідь продукти.
Між двома цими методами розбіжність в 20-25%. ООн і департаменти ООН використовують І-ий метод. МВФ, МБРР – ІІ-ий.
Показники рівня економічного розвитку
Рівень економічного розвитку
– обсяг матеріальних благ в розрахунок на душу населення.
Рівень економічного розвитку залежить принаймні від трьох змінних:
– рівня продуктивності праці;
– питомої ваги працездатного населення;
– рівня розподілу трудових ресурсів.
Тема №3
Етапи розвитку світового господарства
Світове господарство в своєму формуванні пройшло декілька етапів розвитку.
Світовий ринок
– це існуюча на базі міжнародного поділу праці система міжнародних торгово-економічних відносин.
Тобто виникнення світового ринку пов’язано з міжнародним поділом праці.
Міжнародний поділ праці
– спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів товарів або послуг для задоволення потреб світового ринку.
Формування світового ринку відбувається протягом тривалого часу. Перші торгові зв’язки – період рабовласницького ладу. Але саме світовий ринок в період рабовласництва не існував
, тому що:
– лише частину країн світу було втягнуто в світову торгівлю
– нерозвинений механізм торгівлі
– конфлікти (війни) переривали зв’язки на багато років
– зв’язки носили локальний характер
Світовий ринок виникає лише на стадії капіталізму.
Етапи розвитку світового господарства
I.
середина Х
V
І ст.: мануфактурна стадія.
Головні риси:
– розвиток мануфактурної промисловості стає джерелом первісного нагромадження капіталу
– виникає потреба постійно експортувати продукцію та імпортувати сировину
– відбувається прогрес у розвитку засобів транспорту і зв’язку
– швидка експансія країн європи, пік колонізації
II.
середина Х
V
ІІІ ст.: перехід від мануфактурного до фабричного способу виробництва.
Велике підприємство повністю залежить від імпорту сировини, розраховує на експорт продукції. Перша економічна криза – 1825р., кожні 9-11 років повторюється економічна рецесія.
III.
кін.
ХІХ-поч. ХХст. Головні риси:
– різке зростання світової торгівлі
– виділення 4-х супердержав, що концентрують більшість світового експорту (сша, франція, німеччина, великобританія)
– інтенсивний вивіз капіталу, створення перших міжнародних кампаній
– подальша концентрація виробництва, створення нових форм підприємств, з’являються перші ознаки моделі економіки, для якої характерні:
a) монополії
b) олігополії
c) фірми-аутсайдери
– виникнення трестів, синдикатів, концернів конгломератів
Процес формування світового господарства закінчуєтсья на початку ХХ століття.
Ознаки кінця формування світового господарства.
1. Закінчується колоніальний розподіл світу
2. Торгівельні зв’язки стають сталими – міжнародна торгівля набула світового масштабу
3. Різко зростає могутність фінансово-промислового капіталу, зростають темпи міжнародного виробництва
Матеріальна основа СГ
– машинне виробництво, що функціонує на основі міжнародного поділу праці.
Рушійний механізм
– ринкова система, що базується на приватній власності і вільної конкуренції.
Інструмент функціонування
– вивіз товарів, рух робочої сили, міжнародні кредитні відносини, вивіз капіталу.
Колоніальна система
– сукупність колоній, напівколоній та залежних країн.
Колонія
– країна або територія, де існує політична влада монополії, яка забезпечує економічну експлуатацію.
Напівколонія
– країна, що формально є політично незалежною, але пов’язана з метрополією нерівноправними міжнародними угодами.
Залежна країна
– країна, що формально є політично незалежною, але займає нерівноправне місце в СГ.
Значення колоній для СГ.
– ринок збуту
– постачання сировини
– сфера вкладання інвестицій
– резерв для поповнення армій
– плацдарми військових баз
СГ на початок ХХ ст. представляє собою монополярну систему. Полюс – ринкова економіка.
З 1917р.
після жовтневої революції світова економічна система набуває іншого вигляду. Поступово утворюються система, яка відкидає засади ринкової економіки і функціонує на основі планової економіки. Спочатку – лише в СРСР, в 20-х рр. приєднується Монголія. Отже, після 1917р. світова економічна система набуває біполярного характеру: ринкова економіка ↔ планово-адміністративна економіка.
Ця модель існувала до середини ХХ ст. До 1912р. економічним центром світу є Європа. Після І-ї Світової війни
відбувається знекровлення країн Європи, інфляція, як наслідок – революції.
В 20-ті рр.
економіка більшості країн Європи переживала важкі часи (інфляція порядку 1000%). Економіка ж США розвивалася швидкими темпами. В свою чергу СРСР, подолавши перші труднощі планово-адміністративної економіки після утворення, показував дивовижні результати (період “двох стабілізацій”). Отже, як ринкова, так і планово-адміністративна економічні системи досить успішно розвиваються.
1929-1932 рр. – “велика депресія”
в США, небачена криза, за короткий період виробництво скорочується на 40%. В Європі депресія відчувається менше. В ці роки ринкова система переживає рецесію.
На фоні депресії планово-адміністративна економіка показує дивовижні результати. Прихильники ринкової системи починають розуміти деякі переваги планово-адміністративної системи.
1936 р.
– Дж.М.Кейнс публікує працю, в якій обгрунтовує необхідність деякого втручання держави в економіку. Першим ідеї Кейнса запровадив на практиці А.Гітлер. Як наслідок – Німеччина набуває економічного розвитку. Після Німеччини ідеї Кейнса запроваджуються і в США.
ІІ Світова війна
– докорінні зміни як в перерозподілі сфер впливу, так і в економічному потенціалі країн.
10.09.99
США – країна №1 в світовій економічній системі, відбувається наплив інвестицій із США до інших країн. №2 – Британія, вдало втримала свої колоніальну систему. №3 – Франція. Німеччина повністю зруйнована, але показує найшвидші темпи по відновленню.
Кін. 40-х–поч. 50-х рр. –
здобуття колоніями незалежності. Як наслідок – на політичній карті з’являються багато нових незалежних країн, що розвиваються. Країни Сх. Європи знаходяться, з одного боку, під впливом авторитету СРСР, з іншого – під впливом армії СРСР. Як наслідок – виникає соціалістичний табір. Кількісно соціалістична система значно зростає.
П.пол. 70-х рр.
– кульмінація. Соціалістична система досягає найбільшого розвитку (13 світової території, 25% світового населення, 40% світового промислового виробництва, 25% світового НД).
1971р.
– створення Ради Економічної Допомоги, що об’єднує більшість країн соціалістичного табору.
Виникає група країн “соціальної орієнтації” (напр., Єгипет). Всього приблизно до 30 країн.
50-ті –60-ті рр.
– країни з ринковою економікою відчувають періодичні рецесії. Тільки Німеччина і Японія показують стабільні економічні темпи росту. США загальмували в розвитку. Країни з ринковою економікою вкладають великі кошти у стримання визвольного руху в Африці, багато грошей витрачається на ВПК. Починається “гонка озброєнь”. Але на відміну від СРСР країни ринкової економіки частину військових досягнень впроваджують в економічне життя. Вибухає інформаційно-технологічна революція.
Радянська система, хоч і має подібні технології, абсолютно їх засекречує. Інформаційні ресурси Заходу дали змогу оновити економічний базис. Тільки в 70-ті рр. СРСР розуміє, що відстає на 20 років. Але виник величезний розрив у застосуванні комп’ютерів у ВПК і в економіці.
З 70-х рр.
– нарощування відставання. Накінець 70-х – перші ознаки відставання, у 80-ті – повне відставання. Як наслідок – втрата ефективності самої системи. В деяких країнах соціалістичного табору відбуваються спроби перемінити систему (Чехія). Подібні сроби придушуються.
На поч. 80-х рр.
– Польща фактично відходить від соціалістичної системи. Потім – Угорщина (змінює орієнтацію країни без кровавих наслідків. Наступні – Чехія, Румунія.
На кін. 80-х рр.
– зовсім нова ситуація. В країнах з ринковою економікою відбуваються значні зміни:
– після світової рецесії, у 1984р. починається фаза підйому
– розробляються і впроваджуються нові технології (“зоряні війни”)
– впровадження соціальних механізмів для забезпечення добробуту населеня
Кін. 70-х рр.
– остаточне гальмування економіки СРСР, проголошується “перебудова”.
Друга пол. 80-х рр.
– нульовий приріст економічного розвитку. Стає зрозумілим, що СРСР програв технологічне змагання США. Як наслідок – колапс СРСР.
На поч. 90-х рр.
– нова ситуація. Світова економічна система перетворюється на монополярну систему, з’являється нова модель СГ.
Риси нової модеді СГ
1. Відсутність політичного і економічного антагонізму (невирішуваних суперечностей)
2. Відсутність конфроонтацій (прямої економічної, політичної, військової боротьби)
3. Взаємозалежність всіх елементів системи
4. Дуже динамічна трансформація всіх елементів системи
Існує дві теорії стосовно сучасної моделі світового господарства
, що обговорюються в літературі:
1. СГ – монополярна система, США – одноосібний лідер (гегемон)
2.
США – один з наймогутніших полюсів, але не єдиний. Існує декілька центрів сили:
НІК – нові індустріальні країни
Центри сили
– “локомотиви”, якщо вони не дадуть приростів економічного зростання, економіка не буде розвиватися.
ПРК – промислово розвинені країни.
Характерні ознаки цієї моделі
1. Глобальна трансформація:
– політичних взаємозв’зків
– економічних взаємозв’зків
– соціальної сфери
– способу життя
– масової свідомості
2. Імпульсація зростання світової економіки – синтез імпульсів, що породжують центри сили, а також вторинних імпульсів, що породджують іншт країни
3. Формування загальних цінностей (напр., еконогічна безпека, права людини, інформаційні питання).
Світову економіку як систему характеризують 2 аспекти:
– ієрархічність
– структурність
Матеріальні блага в такій системі розподіленні дуже нерівномірно. Переважна кількість багацтв концентрується в невеликій кількості держав: на США, Німеччину, Японію з 9% світового населення припадає 50% світового капіталу, 33% світової купівельної спроможності.
Світова економіка не може існувати без світового порядку.
Світовий порядок
– норми міжнародного, публічного та приватного права, що регулюють відносини між країнами, а також інституції, що втілюють ці норми.
Основні суб’єкти СГ
– національні господарства
– ТНК
– міжнародні інтеграційні об’єднання
Критерії виділення підсистем СГ
1. Рівень економічного розвитку
2. Соціальна структура
3. Тип економічного розвитку
4. Характер зовнішньоекономічних зв’язків
Класифікація груп країн, що входять до СГ
І.
1. Перший світ:
ПРК
2. Другий світ:
перехідні країни
3. Третій світ:
країни, що розвиваються
ІІ.
Класифікація ООН:
1. ПРК з ринковою економікою
2. країни з перехідною економікою
3. країни, що розвиваються
ІІІ.
1. країни Півночі
2. країни Півдня
IV
.
За типом індустріального розвитку:
1. постіндустріальні країни
(США, найбільші країни Зах. Європи)
2. індустріальні країни
(Росія, Україна, Греція тощо)
3. доіндустріальні країни
(країни Азії, Африки, Латинської Америки)
23.09.99
Стандартна класифікація країна, яка вживається ООН
I.
Промислово розвинені країни:
24 країни, 55% ВСП, 70% світового експорту
– Країни Півн. Америки: США, Канада
– Японія
– Австралія
– Нова Зеландія
– Південно-Африканська Республіка
– Ізраїль
7 країни концентрують 45% ВСП, 51-55 % світового експорту.
II.
Країни, що розвиваються:
150 країн, 40% ВСП, 25% світового експорту
– країни Азії (30)
– країни Африки (50)
– країни Латинської та Центральної Америки (34)
– країни Близького та Середнього Сходу (18)
– країни Тихоокеанського басейну
Загальні риси країн, що розвиваються
– особливе місце в СГ
– багатоукладна структура економіки
– відносно менш розвинута промисловість
– низький рівень життя населення
– специфічна роль релігії, патріархальні відносини
Ця група країн є неоднорідною
1. Нові індустріальні країни
(промисловий авангард): Півд. Корея, о-в Тайвань, Сінгапур
2. Найменш розвинуті країни
(46-50 країн). Переважна більшість – країни Африки
3. Країни-експортери нафти
(країни ОРЕС). Колосальні надходження нафто-доларів наприкінці 70-х рр.
4. Інші країни
III.
Перехідні країни:
28 країн
– країни, що з’явилися після розпаду СРСР
– країни Середньої Азії та Закавказья (9)
– країни Центральної та Сх. Європи (18)
– Росія: 2% ВСП, 1% світового експорту
Одна з найважливіших рис сучасної світової економіки – мобільність засобів виробництва.
2 підходи до аналізу економіки:
– статистичний (Смітт, Рікардо)
– динамічний
Класифікація факторів виробництва
І. За походженням:
– основні – історичні, природні
– розвинуті – придбані країною за допомогою інтенсивних інвестицій
ІІ. За ступенем спеціалізації:
– загальні
– застосовуються майже в усіх галузях
– специфічні
– можна застосовувати лише в одній галузі
Узагальнення:
низьку мобільність мають основні фактори, високу мобільність – розвинуті фактори; високу динаміку – загальні, менш високу – специфічні
Світова економіка
– сукупність національних економік, що пов’язані мобільними факторами виробництва.
Функціональна структура світової економіки
Тема №4
Міжнародний обмін товарів
1.
Міжнародний розподіл праці
2.
Еволюція ринків
3.
Експортно орієнтована та імпортно заміщуюча модель розвитку
4.
Основні поняття і категорії міжнародної торгівлі
5.
Сучасні тенденції світової торгівлі
6.
Світові ціни
7.
Товарні біржі
8.
Зовнішньоторгівельна політика
1.
Міжнародний розподіл праці
3 функціональні форми
– загальна (між великими сферами економічного життя)
– галузева
– одинична (всередині підприємства)
Територіальні форми розподілу праці
– міжрегіональний
– міжнародний
Міжнародна кооперація праці
– стійкій обіг між країнами продуктів праці, що грунтується на міжнародному поділі праці
Найдинамічніші види міжнародного розподілу праці
– міжгалузевий
– внутрігалузевий
– технологічний всередині тнк
Історично фактори виробництва були розподілені нерівномірно
2.
Еволюція ринків
Структура всіх ринків
1. Внутрішні ринки
– форма господарського спілкування, за якої все, що передбачено для продажу, продається виробником всередині країни
2. Національні ринки
– внутрішній ринок, частина якого зорієнтована на іноземних покупців
3. Міжнародні ринки
– частина національних ринків, яка безпосередньо пов’язана із закордонними ринками.
4. Світовий ринок
– сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, заснованих на міжнародному розподілі праці та інших факторів виробництва
Міжнародна торгівля
– сфера міжнародних товарно-грошових відносин, що являє собою сукупність всієї зовнішньої торгівлі країн світу
За ступенем включення в міжнародний поділ праці розрізняють:
1. Автаркічні країни
– країни, які майже не беруть участі у світовій торгівлі (протягом певного часу такі риси мав Ірак, Північна Корея, Албанія)
2. Відкриті країни
– країни, повністю інтегровані у світову торгівлю (найбільш відкрита економіка – Гонконг)
3. Країни, економіка яких поєднує автаркічні елементи та елементи відкритої економіки
(дуже велика і неоднорідна група країн)
27.09.99
4.
Основні поняття і категорії світової торгівлі
Експорт
– продаж товару за кордон
Імпорт
– купівлю товару з-за кордону
Сальдо
– різниця між обсягом експорту та імпорту
Торговий обіг
– сума обсягу експорту та імпорту (за вартітю)
Експортні квоти
– відношення експорту до ВВП у %
Імпортні квоти
– відношення імпорту до ВВП у %
Номінальний вартісний обсяг світової торгівлі
– це обсяг:
– обсяг експорту та імпорту в $
– обсяг експорту та імпорту в поточних цінах
Номінальний обсяг вартості залежить від валютного курсу.
Реальний вартісний обсяг світової торгівлі
= номінальний вартісний обсяг×дефлятор ВВП
Світовий експорт підраховується в цінах FOB (free on board), світовий імпорт – в цінах CIF (cost insuarence and fract). Тлумачення FOB та CIF дає міжнародний кодекс комерційних термінів Incoterms. Incoterms визначає FOB, передбачає доставку товарів у порт і тільки навантаження судна. CIF – доставка в порт, завантаження, купівля страхового полісу, сплата фрахтування.
За основу міжнародна статистика при підрахуванні цін бере умовний приклад транспортування морем.
Умови торгівлі
– співвідношення експортних та імпортних цін на:
– окремий товар
– в окремих країнах
– в групі країн
Бартовий баланс
– статистичний звіт, що містить відомості про співвідношення надходжень від експорту та трансфертних платежів
5.
Сучасні тенденції світової торгівлі
1.
Динаміка світової торгівлі
– темпи зростання світової торгівлі завжди перевищували темпи зростання ВСП у 2-2,5 рази
– темпи зростання експорту країн, що розвиваються були вищі, ніж темпи росту експорту в ПРК
– найвищі темпи росту світової торгівлі давали нові індустріальні країни
2.
Географічна структура
– 23 світового експорту припадає на ПРК, решта – на країни, що розвиваються
– в країнах, що розвиваються: 23 дають НІК
– питома вага ПРК знижується
– питома вага перехідних країн дуже суттєво знижується
– питома вага НІК підвищується
3. Товарна структура
світового експорту характеризується значною питомою вагою обробної промисловості
Інші 4 структури: обробна промисловість – 75%, паливна, сировинна, продовольча промисловість
Тенденції:
– питома вага обробної промисловості продовжує підвищуватись
– сировинна та продовольча – повільно знижується
– питома вага паливної промисловості помітно знизилась (в 2 рази)
4.
Нові риси світової торгівлі
– значний вплив інформаційної технологічної революції на динаміку і структуру торгівлі
– різке загострення та нові форми конкуренції
– різке зростання внутрифірмової торгівлі
– відбувається глобалізація ринків
5.
Форми міжнародного обміну товарів
3 етапи розвитку
I.
I. Середні віка (ранній капіталізм): XV-XVII ст.
4 форми:
– факторії – спеціальні поселення
– ярмарки
– торгівельні кампанії
– торгівельні біржі
II.
Капіталістичний етап (індустріальний етап капіталізму):
XVII- XI X
3 форми:
– аукціони
– міжнародні торги
– торгівельні будинки
III.
Сучасний етап:
3 форми:
– пряма міжнародна торгівля
– зустрічна торгівля
– внутрифірмова торгівля
6.
Основні суб’єкти світової торгівлі
3 найбільших світових експортера:
– США
– ФРН
– Японія
Серед країн, що розвиваються:
– Гонконг
– Сінгапур
– Південна Корея
Серед перехідних країн:
– Китай
– Росія
– Польща
3 країни з найбільшим доходом на душу населення:
– Гонконг
– Сінгапур
– Бельгія
7.
Умовна торгівля
3 тенденції:
– покрашення економічних умов у країнах, що розвиваються
– покращення умов торгівлі в ПРК
– погіршення умов торгівлі в країнах, що розвиваються
(знайти матеріал)
Щодо окремих країн – існує 2 тенденції:
США:
80-ті рр. – відчувається погіршення
90-ті рр. – підйом
Японія:
Значне зростання протягом останніх 15 років. Найбільш високі результати в 90-х рр.
Серед країн, що розвиваються існує 3 тенденції:
– найбільше погіршення становища відчувається на Близькому Сході (майже в 2 рази)
– стійкі темпи погіршення економічних умов протягом 14 років мала Африка та Латинська Америка
– з 1994р. в Латинській Америці, на відміну від Африці, відбувається погіршення
8.
Експортні квоти
3 найбільші в світі країни-експортери:
– Німеччина – 33%
– США
– Японія – 9,5%
6.
Світові ціни
Існує система світових цін, яка передбачає 2 види цін:
1) Розрахункові
– ціни, за якими розраховуються фірми між собою і які встановлюються кожною фірмою окремо за власною методикою
2) Друковані
– ціни, базові для всіх видів розрахунків. Існує 6 джерел друкованих цін:
a) Довідкові
– базові для всіх видів розрахунків
– внутрішньооптові
– зовнішньоторгівельні
b) Біржові
– складаються на товарних біржах; часто використовуються при торгівлі сировиною.
Основні центри інформації про біржові ціни:
– Лондонська біржа металів
– Чикагська торгова палата
– Чикагська товарна біржа
– Ньо-Йорська товарна біржа
– Французька міжнародна ф’ючерсна біржа
c) ціни аукціонів
d) ціни міжнародних торгів
e) ціни фактичних контрактів
f) ціни пропозиції найкрутіших кампаній
7.
Товарні біржі
Існує 4 види товарів, що продаються переважно через біржу:
– с/г товари
– енергетичні товари
– метали
– інші сировинні матеріали
Існує 3 типи цін, що завжди повідомляються:
– ціна продавця
– ціна покупця
– ціна реального контракту
Біржі виділяють:
– найкращу ціну покупця
– найкращу ціну покупця
Продаж с/г товарів та сировини включає декілька трансакційних контрактів:
1) Контракти “
spot
”
– негайний продаж товару (48, 24 годин, протягом дня) протягом 2-х тижнів
2) Форвардні контракти
– контракт на поставку від 3 до 24 місяців. Ціна буде відрізнятися від ціни контракту “spot”
Товарний арбітраж
– купівля та негайна продаж товару в іншому місці
Аукціонна торгівля
– продаж товару виключно на аукціоні. Аукціонні товари продаються партіями (лотами). Виставляють один екземпляр, і він визначає цілий лот. Особливість: аукціонна торгівля ведеться завжди англійською мовою
Ціни контрактів містять комплексні поставки товару. Розрізняють 5 типів комплексних поставок:
– генеральний підряд
– поставка “під ключ”
– договір під готову продукцію
– договір під реалізацію
– контракт ВОТ (built, operate, transfer – будуємо, оперуємо, передаємо)
30.09.99
Індикатор для підрахування переваги однієї країни над іншою у сфері торгівлі (Белл) – індикатор
RCA
:
– світовий експорт j
-того товару
– загальний імпорт i
-тої країни
– світовий експорт
– питома вага j
-того товару до світового експорту j-того товару
Якщо RCA>1, то країна має переваги при експортуванні того ичи іншого товару
8.
Зовнішньоторгівельна політика. Експортноорієнтована та імпортозаміщуюча модель ринку (пит. №3)
Один з найвідоміших напрямків – протекціонізм
Протекціонізм
– державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземних конкурентів шляхом використання тарифів або нетарифним методом
Імпортозаміщуюча модель ринку поєднана з протекціонізмом. Імпортозаміщуюча модель ринку передбачає зростання внутрішнього виробництва, щоб повністю замінити імпорт.
Вільна торгівля
– політика мінімального втручання держави в економічні зв’язки.
З вільною торгівлею пов’язана модель експортноорієнтованого ринку (стимулювання експорту)
Мито
– податок на імпорт (або інколи експорт) в момент перетину товаром кордону
Митний тариф
– система ставок мита
Нетарифні бар’єри:
– пряме обмеження імпорту (квоти, ліцензії)
– побічні процедури, санітарні норми
– інші засоби
Більшість країн схильні до використання нетарифних бар’єрів
Експортно-імпортна квота
– обмеження по вартості або за фізичним обсягом експорту або імпорту на певний проміжок часу
Ліцензії
(експортні та імпортні)
– дозвіл на експорт або імпорт продукції (але немає обмежень за кількістю або вартістю)
Побічні процедури, санітарні норми
– вимоги до пакування, вмісту, етикетки тощо.
Інші заходи:
– валютні обмеження (вимоги до продажу частину доходу в валюті)
– експортні субсидії
– державне страхування експорту
Субсидія
– грошові виплати, що йдуть на підтримку національного виробника та побічну дескремінацію імпорту
Експортна субсидія
– фінансовий нетарифний метод державної політики; бюджетні виплати національним експортерам, які дозволяють продавати товар за більш низькими цінами
Деякі країни надають експортні субсидії відкрито, інші – завуальовано
Побічні форми експортного субсидіювання
Побічні форми експортного субсидіювання здійснюються переважно через експортні кредити
Експортні кредити
– фінансове стимулювання державою експорту національних виробників
Але якщо сильно кредитувати і субсидіювати, то ціни національних виробників можуть знизитись дуже суттєво.
Демпінг
– метод фінансових нетарифних заходів, що базується на зниженні експортних цін, зниження нормального рівня, що є загальноприйнятим для країн експортера та імпортера.
(Самостійно: які країни яким заходам віддають перевагу)
9.
Інтеграційні торгівельні об’єднання
(Самостійно охарактеризувати кожну зону)
Перелік
1. Північно-Американська угода про вільну торгівлю (НАФТА): ініціатори: США, Канада, Мексіка (1.08.94)
2. Карібське співтовариство і Карібський спільний ринок (1974р., деякі країни Центральної Америки)
3. Система Анської інтеграції (країни Північної Америки, 1969р.)
4. Аз.-ок. ?
5. Асоціація країн південно-східної Азії (АСЕАН)
6. ЄС (1958р.)
7. ГАТТ/СОТ (всесвітня торгова організація)
Тема № 5
Міжнародний науково-технічний обмін
Обмін технологіями – специфічний вид обміну товарів
3 головних етапи науково-технічного обміну
I.
Кін.
XIX – сер. XXст.
1. Головна форма технічного трансферту – прямі інвестиції
2. Інтеграціоналізація тільки-но почала охоплювати сферу науки і техніки
II.
50-ті – 70-ті рр.
XXст.
1. Переважна частина обміну – між ПРК
2. Виникають нові форми обміну технологіями:
– спільні підприємства
– ліцензійні угоди
– контрактні механізми
– угоди про надання технічної допомоги
III.
Поч. 80-х рр.
XXст.
1. Глибока інтеграція сфери науки і техніки
2. Розвинута міжнародна кооперація в галузі технологій
3. Виникнення нової комплексної форми технологічного обміну – стратегічних альянсів
Міжнародний науково-технічний обмін (МНТО)
– В широкому плані:
проникнення будь-яких науково-технологічних знань і обмін досвідом між країнами
– В вузькому плані:
передача технологій та знань, що відносяться до конкретних кампаній і технологічних процесів
Провідні позиції в МНТО займає США – 2/3 світового обсягу ліцензійної торгівлі
60-ті – 70-ті рр.: Японія доганяла США швидкими темпами, але зараз Японія дуже відстає
перше місце: США
друге місце: Японія
третє місце: Британія
четверте місце: Німеччина
Існує 2 форми МНТО:
1. Комерційна
(МНТО, як правило, в вузькому розумінні)
2. Некомерційна
(МНТО, як правило, в широкому розумінні)
Некомерційні форми МНТО
1. Науково-технологічні публікації
2. Виставки та ярмарки
3. Конференції, зустрічі
4. Міграція спеціалістів
5. Навчання студентів-аспірантів
6. Діяльність міжнародних організацій
Комерційні форми МНТО
1.
Передача технологій на умовах:
a) Ліцензійних угод:
– патенти
– “ноу хау”
– торгові знаки
– промислові, фабричні марки
b) технічна документація
2.
Поставки машинного обладнання
3.
Технологічна допомога
4.
Інженіірінг
5.
Експорт комплексного обладнання
6.
Підготовка і стажування спеціалістів
7.
Управлінські контракти
8.
Науково-технічне кооперування
Передача технологій на комерційній основі практично означає продаж технологічного товару
Головний покупець – ТНК (90%)
Головний покупець – підконтрольні (афілійовані) особи ТНК (3/4)
Отже, має місце внутрішньокорпораційний технологічний трансферт.
¼ технологій продається незалежним кампаніям, але тільки в тому випадку, коли:
– технологія морально старіє
– існує дуже гостра конкуренція
– кампанія відчуває дуже гостру нестачу в грошах
Всі технології проходять цикл життя (теорія Вернона)
Етапи циклу життя технології
1. Унікальна технологія
2. Прогресивна технологія
3. Традиційна технологія
4. Морально застаріла технологія
Специфіка руху товарів між різними типами країн: переважна частина руху припадає на країни, що розвиваються, або на перехідні країни – традиційна та морально застаріла технологія. Рух технологій між ПРК – переважно прогресивна технолог
Висновок:
між ТНК і незалежними кампаніями обмін здійснюється переважно прогресивними, традиційними та морально застарілими технологіями.
Ліцензійна угода
– дозвіл використання на певних умовах предмету лізензії
7.10.99
Форми ліцензійної угоди
1.
Патенти
– державне визнання технічного рішення, що закріпляє за винаходом права
– промисловий зразок, нове конструкторське рішення, що визначає зовнішній вигляд продукту
– товарний знак
– авторські права
2.
Безпатентні ліцензії: “ноу хау” – виробничий досвід
– зразки виробів
– технічна документація
– інструкції
3 головні риси ліцензійної угоди
1. Ніколи не передається третій стороні
2. Вказується на виробах і в рекламі
3. Не надаються субліцензії
Основні напрямки міжнародної ліцензійної торгівлі
1. Країни з домінуючим експортом ліцензій (США)
2. Розвинуті країни з переважаючим експортом ліцензій (Великобританія, Швейцарія)
3. ПРК з переважаючим імпортом ліцензій (решта ПРК: лідери В Японія, Німеччина)
4. Країни, що розвиваються, що імпортують і експортують ліцензії (10-12 країн: Індія, Бразілія, Аргентина, Мексіка)
5. Країни, що розвиваються, які тільки імпортують ліцензії (переважна більшість країн, що розвиваються)
6. Країни, що розвиваються, які інколи імпортують ліцензії (найменш розвинені країни)
(Ліцензіар – продавець ліцензії; ліцензіат – покупець ліцензії)
Види ліцензійних угод
1. Проста ліцензійна угода
– ліцензіар може продати ліцензію будь-кому (без обмежень)
2. Виключна ліцензійна угода
– ліцензіар не може вільно заключати угоди (або тільки на обмеженій території)
3. Повна ліцензійна угода
– ліцензіар втрачає всі права на термін дії угоди, всі права перебирає ліцензіат
Кожна ліцензія має свою ціну
Основні типи ліцензійних платежів
1. Royalty
– відсоток від прибутку ліцензіата
– Royalty в і
-му році
– ціна одиниці товару в і
-му році
– обсяг виробництва товару в і
-му році
T –
термін дії ліцензійної угоди
Royalty = приблизно 4-7%
2. Паушальні платежі
– платежі, які здійснюються в момент продажу технології, встановлені заздалегідь і не залежать від доходу ліцензіару
3. Комбіновані платежі
– частина суми сплачується способом Royalty, частина – як паушальні платежі
Специфічні форми платежів
1. Сплата участі в прибутках
2. Сплата частиною акцій
Інші форми комерційного МНТО
1. Промислові та будівельні контракти
2. Контракти про розподіл нафти та газу
3. Сервіс-контракти
4. Контракти на управління
5. Контракти на надання науково-технічної допомоги
6. Франчайзінгові контракти
– специфічні контракти на управління і використання торгового знаку
7.
Інженіірінгові контракти
– контракти на інженерно-технічні послуги і консультування
8.
Тема № 6
Міжнародний рух капіталу та міжнародні інвестиції
1.
Поняття інвестицій, інвестиційний процес
Іноземні інвестиції
– всі види цінностей, які вкладаються безпосередньо іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності згідно з чинним законодавством країни
Міжнародні інвестиції
– інвестиції, які передбачають різнонаціональну належність учасників інвестиційного процесу
Інвестиційна діяльність
– сукупність практичних дій інвесторів щодо вкладання коштів в об’єкти інвестування
Інвесторами можуть бути:
– фізичні особи
– юридичні особи
– держава
2 групи інвесторів:
1. Індивідуальні
– окремі фізичні або юридичні особи, які самостійно, без посередників здійснюють інвестиційну діяльність
2. Інституціональні
– фінансові посередники, які акумулюють гроші індивідуальних інвесторів і здійснюють спеціалізовану інвестиційну діяльність (як правило, операції з цінними паперами)
Види інституціональних інвесторів
– інвестиційні фонди
– інвестиційні кампанії
– страхові кампанії
– пенсійні фонди
– спеціалізовані інвестиційні банки
– інвестиційний цикл
Інвестиційний цикл
– комплекс заходів від моменту прийняття рішення про інвестування до заключної стадії інвестиційного процесу
3 періоди інвестиційного циклу
I. Предінвестиційна фаза
II. Фаза інвестицій
III. Експлуатаційний період (період отримання прибутку)
Інвестиційний процес
– ряд інвестиційних циклів, що постійно повторюються
Капіталовкладення
– інвестиції в основний капітал (це поняття вужче, ніж поняття інвестицій). Інвестиційні вкладення – не тільки в основний капітал
Форми інвестицій
1. Гроші
2. Рухоме і нерухоме майно
3. Різні фінансові інструменти
4. Нематеріальні цінності
5. Земля
Валові інвестиції
– загальний обсяг вкладень за певний період
Чисті інвестиції
– валові інвестиції мінус сума амортизації
Прямі інвестиції
– здійснюються безпосередньо самим інвестором
Непрямі інвестиції
– здійснюються посередником
2.
Форми міжнародного руху капіталу
Класифікація міжнародного руху капіталу
I.
За джерелами надходження:
1. Рух офіційного капіталу
– переміщення через кордони коштів державного бюджету
– державні позики
– державні займи
– державні гранти
– державна допомога
Рух офіційного капіталу відбувається за 2-ма типами угод:
– Bilateral
(між двома країнами)
– Multilateral
(стосується міжнародних організацій)
2. Рух приватного капіталу
– переміщення коштів недержавних фірм, організацій, банків
II.
За храктером використання:
1. Рух підприємницького капіталу
– кошти, що прямо або побічно інвестуються в виробництво з метою отримання прибутку
2. Рух позичкового капіталу
– кошти, надані в міжнародну позику з метою отримання заздалегідь визначених, фіксованих відсотків
Як правило, приватний капітал є підприємницьким, а офіційний – позичковим
III.
За строком інвестування:
1. Середньострокові (> 1 року)
2. Довгосторокові
IV.
За метою вкладення:
1. Прямі іноземні інвестиції
(ПрІІ)
– вкладання капіталу з метою:
– забезпечення довгострокового економічного інтересу
– встановлення контролю над об’єктом
Як правило, ПрІІ є приватними
2. Портфельні іноземні інвестиції
(ПтІІ)
– вклади в іноземні цінні папери, що не дають інвестору право контролю над виробництвом, а здійснюються з метою отримання лише дивідендів
Як правило, ПтІІ є приватними
3.
Прямі іноземні інвестиції
Прямі іноземні інвестиції
– …
2 типи ПрІІ
– нові інвестиції (green field investment)
– купівля існуючих підприємств, за рахунок поглинання, злиття
3 точки зору розглядання інвестицій у бух. обліку
– первісні
– приріст капіталу
– …
3 джерела ПрІІ
– вивіз власного капіталу
– реінвестування прибутків
– внутрикорпораційні кредити (розглядаються як позичковий капітал)
Організаційні форми ПрІІ
1. Здійснюються за каналами ТНК
2. 10% – на інші кампанії
ТНК
– корпорації, що здійснюють міжнародну виробничо-інвестиційну діяльність на базі ПрІІ, займаються міжнародним виробництвом
ПрІІ вкладаються у:
1. Дочірні кампанії
– підприємства, де інвестор-нерезидент має > 50% капіталу (кампанії мають власний бух. баланс)
2. Асоційовані кампанії
– підприємства, де інвестор-нерезидент має < 50% капіталу
3. Філія
– підприємства, де інвестор-нерезидент має 100% капіталу
4. Представництво
– установа, яка не є підприємством, здійснює представництво філії, не має власної виробничої діяльності
Кількісні критерії ПрІІ
У більшості країнах:
– Якщо ≥ 10% капіталу знаходиться в руках інвестора-нерезидента, то такі інвестиції – прямі
– Якщо інвестор-нерезидент має < 10% капіталу, мають місце портфельні інвестиції
У деяких країнах:
– Якщо інвестор-нерезидент має < 10% капіталу і інвестор безпосередньо керує підприємством, то такі інвестиції – прямі
Загальні тенденції вивозу капіталу
До ІІ-ї Світової війни:
1. Більшість капіталу, що вивозиться, надходить у країни, що розвиваються
2. Більшість капіталу, що вивозиться, – це офіційний капітал, менша частина – приватний
3. Більшість капіталу, що вивозиться, – це позичковий капітал, менша частина – підприємницький
4. Більшість приватного капіталу, що вивозиться, – портфельні інвестиції, менша частина – прямі
5. Темпи вивозу капіталу повільні і менші, ніж темпи зростання світової торгівлі
Після ІІ-ї Світової війни
1.1. До кінця 80-х рр. – питома вага інвестицій, які надходять у ПРК, зростає, а в країни, що розвиваються, – зменшується
1.2. З кінця 80-х рр. – питома вага інвестицій в країни, що розвиваються, зростає (в останні 10 років), але все таки більша частина інвестицій знаходиться в ПРК
2. У вивозі капіталу приватний капітал переважає офіційний
3.1. До 1993 р. обсяг прямих інвестицій переважав обсяг портфельних інвестицій
3.2. Після 1993 р. значно зріс обсяг вивозу портфельних інвестицій і в деякі роки навіть перевищував обсяг вивозу прямих інвестицій
4. Вивіз підприємницького капіталу значно зріс і перевищив вивіз позичкового
5. Темпи зростання інвестицій значно збільшилися і з 80-х рр. переважають темпи зростання світової торгівлі
Причини різкого зростання портфельних інвестицій (з 1993 по 1997 рр.)
1. Лібералізація міжнародних фінансових ринків
2. Глобалізація міжнародних фінансових ринків
3. Концентрація значних фінансових ресурсів в руках інституціональних інвесторів
5 найбільших в світі портфельних інвесторів
1. США
2. Японія
3. Великобританія
4. Гонконг
5. Сінгапур
Причини, що призвели до скорочення обсягу портфельних інвестицій
1. Азіатська фінансова криза перервала тенденцію зростання обсягу портфельних інвестицій 1997 р.
2. Російська фінансова криза (серпень 198 р.), 2-ий етап Азіатської фінансової кризи (листопад 1998 р.)
3. Латиноамериканська фінансова криза (грудень 1998 р. – січень 199 р.)
Динаміка світових ПрІІ
Обсяг ПрІІ підраховується за експортом або за імпортом. Обсяг експорту ПрІІ за останні 20 років зріс із $50 млрд до $420 млрд щорічно
Розрізняють 2 показники, що характеризують вивіз ПрІІ
– Щорічний вивіз капіталу
– свідчить про тенденції у даному році (не можна додавати результати для різних років)
– Акумульований (накопичений) вивіз інвестицій
– розраховує весь обсяг вкладених інвестицій
Ці показники дуже різні, їх не можна порівнювати
За останні 20 років спостерігалися 3 хвилі зростання ПрІІ
– 1969-1971 рр.
– 1986-1990 рр.
– 1993-1997 рр.
1986 р. – глобальний інвестиційний бум (ГІБ)
Характеристика ГІБ
– до 2-ї половини 80-х рр. – приріст інвестицій щорічно: 2-3%; з 2-ї половини 80-х рр. – 20-30%
– до 2-ї половини 80-х рр. – загальна сума всіх інвестицій: < $100 млрд у 1990 р. – $220 млрд
Світова економічна рецесія 1990-1992 рр. перервала ГІБ – обсяг інвестицій зменшився до $180 млрд, але з початку 1993 спостерігається відновлення ГІБ. У 1997 р. обсяг щорічних ПрІІ (за експортом) зріс до $424 млрд
Причини, які викликали ГІБ
1. Циклічні фактори (фактори економічної динаміки):
зростання обсягу ПрІІ прямо поєднується з небаченим по тривалості і обсягу світовим економічним зростанням у ПРК з 1982 по 1990 рр.
2. Фактори економічної політики:
починаючи з кінця 70-х–поч. 80-х рр. відбувається масова лібералізація інвестиційних режимів, в сер. 80-х рр. вже спостерігаються перші результати – збільшення обсягу інвестицій
3. Структурні фактори:
збільшення обсягу іноземних інвестицій в кінці 80-х рр. призвело до якісно нової світової економічної структури – поява глобальних інтегрованих мереж виробництва ТНК
На сьогодні накопичений обсяг ПрІІ – $3,6 трл. Значно зросло відношення щорічних ПрІІ до ВСП – 9% (раніше – 3-4%)
Позиції окремих країн-експортерів і імпортерів капіталу
Експортери
1. США: $115 млрд щорічно (на 1997 р.)
2. Великобританія: $50-55 млрд
3. Японія: $25-27 млрд (до середини 1991р. щорічно)
4. Німеччина
5. Франція
Імпортери
1. США: $95 млрд
2. Китай: $45 млрд
3. Великобританія: $37 млрд
Особливості вивозу ПрІІ у 90-ті рр.
1. Збільшення питомої ваги інвестицій в країнах, що розвиваються (з 1998 р. і досі)
2. Значне збільшення ролі інвестицій, що пов’язані із злиттям, поглинанням кампаній (60%)
3. Серед найбільш динамічніших регіонів:
– США
– НІК (країни Південно-Східної Азії): $85-90 млрд
– Західна Європа: $100-105 млрд
21.10.99
Тема №7
Особливості транснаціалізації світової економіки
Транснаціалізація
–
процес посилення світової інтеграції в результаті глобальних операцій. (постійно зростає)
2 аспекти:
– інтеграція світової економіки
– суб'єкт інтеграції – ТНК
ТНК
– компанії, що здійснюють міжнародну діяльність на основі вивозу прямих інвестицій.
Багатонаціональні кампанії
– компанії, капітал яких належить різним за нац походженням групам капіталу, Наприклад: DUTCH SHELL, ROYAL, UNILERO
ТНК
–
основний капітал таких компаній належить ондій нації. ТНК – лідер серед інших міжнар. організацій
Критерії відношення компаній до ТНК:
Кількісні
–
колись вважалось що коли компанія має хоча б 6 філій за межами країни – то вона належить до ТНК. Зараз іноді включаються компанії і з меншеєю кіль-стю філей.
Теоретичні основи ТНК
1. Перші ТНК з’явилися в кінці 19 ст, наприклад – ZINGER, але потім протягом десятиріч к-сть ТНК не збільшувалась. Перед 2-гою св. війною ТНК були зосереджені лише в сировинному секторі.
Напр. SIN SES TEK – нафта.
2. Після 2-гої св. війни починається бурхливий розвиток ТНК. НОВІ РИСИ:
якщо раніше ТНК розподіляють ринки збуту, то зараз – конкуренція в виробництві (найбільші країни США, Англія – до 60-х років була лідером в ТНК завдяки колоніям )
3. Сер. 60-х новий розподіл сил – США 1- й св. інвестор. ТНК США домінують в світі.
4. 70-ті Ч. Кінберг "american challenge of road" – чому Америка кинула виклик всьому світу? – завдяки подвійної економіці та ТНК . Виробництво ТНК за кордоном = виробництву на території США. Кінберг – "Ми контролюємо 2 економіки"
5. Сер 80-х Франція та Німеччина набувають розвитку у ТНК + дуже сильного розвидку набуває ТНК у Японії – 3-те місце у світі.
6. Сер 80-х з’явилась спроба об’єднати всі ек пояснення чому з’явились ТНК. Англійський вчений Дж. Даннінг розробив теорію – "еклектична парадигма", яка пояснює винекнення ТНК з точки зору існування 3 переваг:
– інтернаціоналізації
– власності
– розміщення
Дж Даннінг не створив сам жодної концепції, а тільки об’єднав всі теорії, які існували до нього в одну.
Характеристика активів
1.
Спец. фірмові активи
Поділяються на:
– Фіз капітал (машини, обладнання)
– Людський капітал (патент, креслення; + репутація компанії, доступ до джерел інансування, інформації, здатність втілювати нові ідеї
) – саме цей актив зацікавив Дж. Даннінга.
– Інші невидимі активи
Частину цих активів можна продати, а частину не можна.
Бар'єри для входження
(entry bariers) – одна з основних категорій ек. теорії. Іх можна подолати маючи спеціальні фірмові активи.
2.
На початку 30-х років вчений Кранс почав вивчати – трансакційні витрати – витрати на проведення комерційних операцій.
Теорія трансакційних витрат
Якщо порівняти трансакційні витрати в різних компаніях то вони не схожі
Існує 2 види трансакційних витрат:
1. Між спорідненими структурами.
2. Між незалежними компаніями.
Правило
Goans
-а
.
С1
<C2 –
витрати між спорідними структурами завжди менше, ніж між незалежними.
Кожна корпорація намагається обмежити транзакцію своїми внутрішніми підрозділами; Internal transaction більш ефективні.
Явище інтернаціоналізації – набуття внутрікорпораційного характеру транзакції.
3.
Переваги розміщення
:
1. Динамічний ринок
2. Стабільна економ. ситуація
3. Стабільні закони
4. Розвинена інфраструктура
5. Дешева робоча сила
6. Наявність сировинних ресурсів
7. Пільги, інвестиційні стимули
Країна базування
– це країна, де розміщується головне підприємство.
Дочерня країна
– це країна, де знаходяться філії.
Нові риси сучасних ТНК
1. Величезний обсяг операцій ТНК (експорт ТНК – 13 світового експорту, ВП від ТНК – 30% від світового ВП)
2. Збільшеня ступеню міжнародності (тоб-то питомої ваги заруб. активів займів, загальнокорпораційних показників)
3. Втягнення в процес транснаціоналізації средніх та малих компаній
4. Еволюція організаційної стратегії
Типи організаційної стратегій:
1.
Батьківска компанія (має зв'язки з дочерними компаніями)
2.
Модель простої інтеграції:
визначено технологічну спеціалізацію кожного підрозділа; це яскраво виражається особливо у сировинних галузях
3.
Модель комплексної інтеграції
Спеціальні риси нової моделі
– докорінно нова риса передбачає, що кожна філія може виконувати будь-яку функцію на основі мобільності факторів виробництва
– стратигічний альянс
27.10.99
Тема №8
Міжнародна валютно-фінансова система (МВФС)
Міжнародні валютно-фінансові відносини опосередковують всі інші МВ, що існують між країнами. МВФ-відносини існують як система, що має свої елементи
МВФС
– закріплена в міжнародних угодах форма організації валютно-фінансових відносин, що функціонують самостійно або обслуговують міжнародний рух товарів і факторів виробництва
Існування такої системи відповідає конкретним проблемам
Функції МВФС
1. Обслуговує і здійснює платежі
2. Забезпечує стабільну одиницю вартості
3. Забезпечує стандарт для відстрочених платежів
Приклад: Філіпінська кампанія хоче здійснити трансакції. Вона бере кредит у банку розміром у 200 000 песо строком на 5 років.
– Завдяки МВФС кампанія отримала в банку гроші
– Банк має право на сталу суму від 200 000
– Система забезпечує стандарти для відстрочених платежів, що визначаються валютним курсом
Ключові вимоги до функціонування МВФС
1. Забезпечення належної ліквідності (за рахунок резервів кожна країна і кожен банк мають власні резерви)
2. Функціонування механізму вирівнювання (всі країни повинні підтримувати збалансування системи; вирівнюються платіжні баланси в країні)
3. На основі пп. 1 і 2: забезпечення впевненості у МВФС (головна вимога для будь-якого інвестора)
Частина елементів системи існує самостійно, але частина функціонує лише тому, що існує рух товарів та факторів виробництва
Елементи МВФС
· Валютні елементи
1. Національні валюти
2. Конвертованість валют
3. Валютний паритет
4. Валютний курс
5. Механізм регулювання валютних курсів
· Фінансові елементи
1. Міжнародні фінансові ринки
2. Механізм торгівлі фінансовими інструментами
– Валюта
– Кредити
– Цінні папери
– Похідні (деревативи) від цінних паперів
– Інші боргові зобов’язання
(кожен має власний ринок і правила торгівлі)
Основні поняття
Валюта
– готівкова частина грошової маси, яка циркулює у формі грошових банкнот та монет
Класифікація валют
1)
За приналежністю
1. Національна валюта
– законний платіжний засіб на території країни, що його випускає
2.
Іноземна валюта
– платіжний засіб іншої країни, що використовується на території даної країни
Класифікація валют країн на групи
1. Резервна валюта
– валюта, в який країни тримають свої ліквідні міжнародні резервні активи (Україна: USD, DM)
2. Валюти, що вільно використовуються
– валюти, що активно торгуються на валютних ринках і широко застосовуються як засіб платежу
5 стандартних резервних валют:
– USD
– DM
– Франк (₣)
– ₤
– Йена
3. Тверда валюта
– валюта, що характеризується стабільним курсом
4. Конвертована валюта
– національна валюта, яка здатна без обмежень обмінюватись на іноземну та іноземна валюта, яка використовується в усіх операціях з будь-якими активами
На практиці поняття “тверда валюта” тяжіє до поняття “конвертована валюта”, але теоретично ці поняття різні
2 аспекти конвертованості:
– вільний обмін 2-х одиниць (іноземної і національної)
– юридичний дозвіл і можливість здійснювати операції за іноземну валюту
Системи конвертованості валют
1. Внутрішня конвертованість валют
– право резидентів здійснювати операції всередині країни з активами, що деноміновані в іноземній валюті
2. Зовнішня конвертованість валют
– право резидентів здійснювати операції з резидентами
Резиденти
– фізичні та юридичні особи, що функціонують всередині країни і мають громадянство цієї країни або реєстрації в країні.
Нерезиденти
– фізичні та юридичні особи, що функціонують всередині країни, але не мають громадянство цієї країни або реєстрації в країні.
Україна має обмежену конвертованість (перш за все – зовнішню, але також не повну)
Валютний курс
– 1) ціна одиниці національної валюти, що виражена в іноземній валюті
2) кількість одиниць національної валюти, що може бути куплена за 1 грошову одиницю іншої країни
2 шляхи встановлення валютних курсів
1. Законодавче встановлення
– валютний курс проголошує держава (в Україні така політика домінувала у 1994-поч. 1998 рр.)
2. Ринкове встановлення
– ринок, через валютні котирування, що відповідають попиту і пропозиції, встановлює валютний курс на кожний історичний момент
Валютні котирування
– встановлення валютних курсів на основі обраних валютних механізмів (напр., ринок валютних бірж, ринок міжбанківських валютних операцій)
Види котирувань
1. Пряме котирування
– валютний курс одиниці національної валюти, що виражена через якусь кількість іноземної валюти (1 UHR=0,2 USD)
2. Побічне котирування
– валютний курс одиниці іноземної валюти через певну кількість одиниць національної валюти (1 USD=4,8 UHR)
Крос-курс
– вираз курсів валюти Х і валюти Y через їх відношення до валюти Z
Класифікація курсів за ступенем гнучкості
1. Політика фіксованих валютних курсів
– офіційно встановлені співвідношення між національними валютами, від якого можна відхиляться тільки тимчасово і не більше, ніж на 2,25 %
2. Плаваючі валютні курси
– економічна політика, за якої курс вільно змінюється під впливом попиту і пропозиції
28.10.99
За ступенем вільності плаваючі курси розрізняються:
– Керовані плаваючі курси
– Незалежно (вільно) плаваючі курси – економічна політика, яка дозволяє курсу валют відхилятися тільки в залежності від попиту і пропозиції
Зміни вартості валют
1. При режимі плаваючих курсів:
– зниження вартості валюти – знецінення валюти
– підвищення вартості валюти – подорожчання валюти
2. При режимі фіксованих валютних курсів:
– законодавче зниження вартості валюти – девальвація
– законодавче підвищення вартості валюти – ревальвація
Специфічні ризики при коливанні валют – валютні ризики
2 види валютних ризиків:
– Ризики у зв’язку із зміною в майбутньому валютних курсів
– Ризики у зв’язку з розрахунками
Валютний арбітраж
– купівля валюти на одному ринку з метою негайного продажу її на іншому
Хеджування
– компенсаційні дії, що використовуються продавцем і покупцем валютного ринку, щоб зберегти дохід і в майбутньому запобігти його знеціненню
Історія розвитку МВФС (останні 100 років)
І етап:
етап золотого стандарту
:
2 підетапи
1)
1870-1914 рр.: золотий стандарт
Головні риси підетапу:
1. Домінування ₤
2. Лондон – світовий банкір №1
3. Будь-яка зміна процентних ставок в Лондоні негайно призводило до зміни процентних ставок в інших країнах
4. Британія – головний торговець і інвестор
5. Всі країни тримали свої офіційні резерви в Лондоні у ₤ або у золоті
6. ₤ прирівнювався до золота
Риси золотого стандарту як системи
1. Курси та вартість валют визначалися золотом
2. Вільна чеканка монет
3. Дозволяється необмежений експорт та імпорт золота
Золотий стандарт
– МВФС, що базується на офіційному закріплені країнами золотого вмісту одиниці національної валюти; зобов’язання ЦБ купувати або продавати національну валюту в обмін на золото
На цьому етапі Великобританія не приймає участь у великих війнах. Цей період є “періодом стабільності”, нема криз
1914 р. – початок І-ї Світової війни
– Порушена система зв’язків
– Посилення інфляції
– Золотий стандарт як система припиняє своє існування
Головні риси:
1. США – банкір №1; підвищення ролі Франції як кредитора; зниження ролі Британії
2. Різні темпи інфляції: як наслідок – значні коливання валютних курсів
3. Економічні кризи і депресії
2)
З 1925 р. Британія намагається знову повернути систему золотого стандарту
1925-1931 рр.: часткове відновлення золотого стандарту
Головні риси:
1. Часткове відновлення золотого стандарту
2. Видозмінена система
3. Не досить стабільна система
4. Довіра до золотого стандарту не була відновлена
5. Невисокі темпи світової торгівлі, інвестицій
2 етап:
Період ІІ-ї Світової війни
Більшість країн, особливо ті, що були в одній коаліції, прийняли рішення відновити стабільність
1944 р. – Бретонбурзька конференція
(США), заклала основи майбутньої МВФС
МВФС має назву “Братенбурзької” або”золотовалютного стандарту”
Нові умови функціонування системи
1. Значне підвищення ролі США і долара у світових зв’язках
2. Різке підвищення кількості і ролі міжнародних фінансових ринків
3. Після ІІ-ї Світової війни – зміни в організації техніки банківських операцій
4. Транснаціоналізація: ТНК – головна дійова особа
5. Періодично відбуваються фінансові кризи
6. Зростання обсягу портфельних інвестицій
18.11.99.
ІІ етап:
Бретон-Вудська валютно-фінансова система
Нова ситуація щодо потенціала США визначила нові орієнтири нової ВФС, яка отримала назву "Бретон-Вудська"
Ключові риси Бретон-Вудської системи (БрВ.С):
1. Функція світових грошей була закріплена за золотом, але в значно меншому вигляді.
2. Ключевою валютою світу є доллар і частково фунт.(вони вільно конвертувалися в золото)
3. Доллар обмінювався на золото за вимогами ЦБ (35$ за 1 трійську унцію золота = 31,1 грам)
4. Були встановлені фіксовані валютні паритети.
5. Ринкові курси відхилялися від встановлених паритетів на 1%.
6. Були створені могутні валютно-фінансові інститути, наприклад МВФ; тільки за згодою МВФ курс валюти міг відхилитися від норми більше ніж на 10%
На деякий час БрВ.С дала повштовх і стабілізувала всю валютно-фінансову систему, завдяки чому зросла світова торгівля та стабілізувалася платіжно-кредитні відносини між країнами. Але ця система спиралась на могутність США. Оскільки $ став ключовою валютою виникла спокуса друкувати $ та забеспечити експансію США. Тому США встали на шлях всесвітньої експансії. На той час США були втягнуті:
– у війну в Кореї.
– у війну во В'єтнамі.
1969 р. – економіка США входить у рецесію.
Поч. 70-х – загроза а потім і девальвація;
1971 р. – 1-ша девальвація, а в 1973 2-га девальвація → довіра до $ підірвується. Тому США відмовляється від конвертації $ в золото.Декілька з ключових моментів БрВ.С втрачають свою дію. Починаються зміни вал курсів. Тільки DEM і фунт тримають позиції.
Сер 70-х років стає зрозумілим, що ВФС потребує корінних змін.
ІІІ етап:
Ямайська валютно-фінансова угода
Голови урядів збираються в Кінгстоні Ямайка → Ямайська валютно-фінансова угода
(ця система з деякими модіфікаціями діє і до сьогоднішнього дня).
Ключові риси Японської Угоди
1. Країна має право обирати будь-яку з систем валютних курсів.
2. Скасування офіційної ціни за золото (золото перестає бути засобом офіційного платежу між фін установами)
3. Впровадження резервного активу SDR-Special drawing rights – спеціальні права запозичення.
4. Проголошено 5 ключових валют – $, DEM, FF, ₤, ¥
5. Вводиться дуже жорстокий нагляд МВФ над валютними курсами і економічною системою в країнах.
Стабілізації ВФС і подальшому ії розвитку сприяли новітні досягнення в сфері банківських і фінансових технологій.
Досягнення
1. Створена світова телекомукаційна мережа SHIFT (мережа світ. Банківської трансакції охопила всі без виключення банки світу).
2. Створена розгалуджена система зв'язку між фінансовими установами.
В сер 80-х рр. – в Європі значно прискорюються інтеграційні процеси. Країни спільного ринку почали крок за кроком інтеграцію – виникло ЄС, європейські країни проголосили валютну інтеграцію. Валютна інтеграція країн Європи → створення Європейської Валютної Системи (ЄВС).
ЄВС
– зона координованого коливання курсів країн членів ЄС по відношенню до $, яка впроваджена з метою більшої стабільності курсів цих валют.
Риси ЄВС як частини ВФС
1. Коливання курсів валют ~2,25% від фіксованих між собою паритетів.
2. Створення єдиної спочатку розрахункової валюти – Екю, а потім кроки до створення реальної валюти Євро.
3. Створення Європейського Фонду Валютного Співробітництва.
Був утворенний Європейський Валютний Союз → стадія розвитку валютно-фінансової інтеграції країн ЄС.
Головні цілі що має ЄС
1. Єдина грошова політика.
2. Створення єдиної реальної Європейської валюти.
3. Створення єдиного ЦБ Європи.
Етапи впровадження Євро
Фаза А:
весна 1998 – підготовка до створення валютного союзу
Риси
1. Прийняття рішень щодо єдиної валюти
2. Створення ЦБ Європи.
3. Впровадження законів ,що дозволяють використання єдиної валюти.
4. Інтенсивна підготовка до введення євро в фінансовому і банківському секторі.
Фаза Б:
1.01.1999 – початок функціонування Валютного Союзу
Риси
1. Фіксація обміних курсів всіх країн, що сходять до євро-зони
2. Передача всіх функцій щодо валютно-фінансової політики від власних ЦБ до Європейського ЦБ.
3. Впровадження євро в безготівковий обіг.
4. Впровадження европейської автоматизованої системи трансакції Євро
5. Перехід до впровадження Євро в усіх сферах господарського життя.
Фаза В:
1.01.2002 – завершення формування Валютного Союзу (тривалість 6 місяців)
Риси
1. Національні гроші вилучаються з обігу і в обіг впроваджуються монети та купюри Євро.
2. Завершення вповадження Євро в усі сфери господарського життя.
3. Припинення функціонування нац грошей з 1 липня 2002р. як засобу платежу.
Міжнародний валютний фонд (МВФ)
Створення:
1944 р.
Кількість членів:
182 країни (на 1.01.99)
Головна мета:
забеспечення стаюільності міжнародної валютно-фінансової системи
Функції МВФ
1. Нагляд за політикою вал курсів та макроекономічного політичного життя країн-учасників
2. Надання тимчасової фін. Допомоги країнам учасникам.
3. Технічна допомога країнам учасникам в галузях держ фінансів та регулювання банк. сектору.
Механізми надання тимчасової фінансової допомоги
1. Регулярний
– "stand by arrangment" – угоди "stand by"
Види:
a) 2-18 місяців (коротковтрокові)
b) до 3 років (на структурні реформи)
Умови надання допомоги –
ринкові : LIBOR + M ( M – відсоткова ставка банка на обслуговування)
2. Концесійний
– займи для найменш розвинутих країн
Умови надання допомоги –
пільгові 0,5% річних % років несплати процентів, 10 років погашення
3. Спеціальний
– механізми , які використовують при виникненні особливих ситуацій (наприклад, стихійного лиха)
З сер 90-х років також вважають, що те що відбувається у перехідних країнах відноситься до особливих обставин.
Активи МВФ вимірюються спец активом SDR – міжнародний резервний актив, що створенний у 1969 р. МВФ-м; періодично перерозподіляється між країнами. SDR – 2% світових резервів.
25.11.99.
Тема №9
Група установ світового банку
5 установ:
1. Міжнародний банк реконструкції та розвидку (МБРР // IBRD)
2. Асоціація міжнародного розвитку (MAP // IDA)
3. Міжнародна фінансова корпорація (МФК // IFC)
4. Багатостороннє агенство гарантування інвестицій (МІГА // MIGA)
5. Міжнародний центр по регулюванню інвестиційних суперечок (ICSID)
(1)Парижский клуб (не має відношення до С5)
Рік заснування : 1956
ПК –
це організація, неоформлена урядова міжнародна організація, що об'єднує країни-кредитори
Функції –
1. Нагляд за виплатами країн-боржників своїх боргів
2. Переговори з боржниками
(2) Лондонский клуб – консультивна рада представників найбільших банків кредиторів
Функції – див ф-ції ПК
Один з представників клубу веде переговоги від імені всіх банків з країною боржником
Тема – Циклічний розвиток світової економіки.
1. Поняття про економ. Цикл
2. Загальна характетистика післявоєного циклуриси рецесії 1974-75 рр.
3. Динаміка у 1980-х ( рецесія 1980-82 рр)
4. Головні риси рецесії 1991-1993рр.
5. Особливості держ. Регулювання економіки в ринкових країнах на сучасному етапі
Л-ра: "Екоономікс" П Самуельсон – розділ економ цикли