Програма підготовки населення по захисту від зброї масовго ураження орієнтує на подальше поліпшення навчання населення.
Особлива увага в підготовці населення з питань захисту від зброї масової поразки приділяється практичним тренуванням, навчанню методам придбання, закріплення й удосконалювання необхідних практичних навичок. Цьому багато в чому сприяє участь населення в комплексних об'єктових навчаннях.
Досвід Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу з усією переконливістю підтвердив, що при навчанні населення мірам захисту і правилам поведінки в умовах нападу супротивника найкращим методом є практичне навчання. Радянські люди, що пройшли в довоєнні роки підготовку в кружках протиповітряної оборони й у складі формувань МПВО, успішно ліквідували наслідку ворожих бомбардувань: гасили запальні авіабомби і пожежі, рятували потерпілих, робили їм першу медичну допомогу, знешкоджували авіабомби, що не вибухнули, відновлювали зруйновані будинки і спорудження. Прикладом цьому можуть служити жителі Москви, Ленінграда, Сталінграда, Києва, Одеси, Севастополя і ряду інших міст, що самовіддано ліквідували наслідку ворожого нападу.
От один із прикладів. 8 вересня 1941 р. авіація супротивника зробила масований наліт на Ленінград, скинувши 6327 запальних бомб. У місті спалахнуло 178 пожеж. Здавалося, немає такої сили, що могла б згасити виникле море вогню. Але пожежні загони, групи самозахисту, тисячі робітників, оправивши від перших хвилин розгубленості, вступили в сутичку з вогненною стихією і перемогли її.
У ракетно-ядерній війні, якщо неї розв'яжуть імперіалісти, обстановка може бути ще більш складної. Захист від зброї масової поразки зажадає від кожного знання всього комплексу заходів цивільної оборони й уміння практично його виконувати. От тут-те і придадуться ті навички, що кожен придбає на заняттях, тренуваннях і при здачі нормативів, передбачених програмою навчання населення способам захисту від зброї масової поразки.
Тому в сучасних умовах особливого значення набуває якість підготовки населення, тобто ступінь його готовності до правильних і вмілих дій в особливих умовах. А раз зростає вимога до якості підготовки по цивільній обороні, то, природно, зростає і роль організованого навчання, тому що саме ця форма навчання дає найкращі результати.
Але обмежуватися тільки організованими заняттями не випливає. Потрібно безупинно поглиблювати і розширювати свої знання по захисту від зброї масової поразки і самостійно. Для цього в даний час видається велику кількість посібників, випускаються спеціальні плакати, навчальні кінофільми і діафільми. Масовим тиражем, наприклад, вийшли пам'ятка населенню «Це повинно знати і вміти кожен», посібника «Протирадіаційні укриття в сільській місцевості», «Будівництво швидко-будівних притулків і протирадіаційних укриттів», «Найпростіші засоби захисту», «Формування цивільної оборони в боротьбі зі стихійними лихами» і ін. Вивчити дані і подібні їм посібника — важлива задача населення.
Дуже корисно також відвідувати бесіди і практичні заняття по цивільній обороні на навчальних пунктах ГО, дивитися кінофільми, передачі по телебаченню з питань цивільної оборони, брати участь у різних навчаннях ГО. Усе це поглибить і розширить знання по захисту від зброї масової поразки.
Навичками по захисту від зброї масової поразки повинні опанувати не тільки дорослі, але і діти.
По-друге, населення повинне виконувати правила захисту від зброї масової поразки.
Досвід Великої Вітчизняної війни свідчить про те, що втрати серед населення відбувалися головним чином у результаті чи незнання порушення правил захисту. У перші дні війни особливо страждали діти; залишаючись будинку без нагляду, вони не ішли по сигналі «Повітряна тривога» в укриття, гинули від осколків снарядів і чи бомб у завалах зруйнованих будинків.
Миритися з цим було не можна, були потрібні термінові міри, спрямовані на зниження втрат серед населення. Велику роль у цьому зіграло постанову СНК СРСР від 2 липня 1941 р. «Про загальну обов'язкову підготовку населення до протиповітряної оборони». Ця постанова зажадала негайного навчання мірам захисту всього населення країни, починаючи з дітей 8-літнього віку, і неухильного виконання цих мір. Результати навчання стали швидко позначатися, кількість утрат при бомбардуваннях значно знизилося.
Приклади дотримання правил захисту при авіаційних нальотах супротивника показували жителі Москви, Ленінграда й інших міст.
«Перший наліт на Москву німці зробили 22 липня 1941 р. У 22 години 07 хвилин по місту був поданий сигнал «Повітряна тривога». Через 25-30 хвилин населення зібралося в притулках і укриттях. Люди залишалися тільки на вишкових і наземних спостережливих посадах, на дахах будинків, у під'їздів будинків».
Ленінград піддавався особливо жорстоким бомбардуванням і обстрілам. «Починаючи з 10 вересня нападу на Ленінград з повітря відбувалися щодня. Тривалість їх іноді досягала дев'яти і більш годин. У деякі дні нальоти повторювалися до 11 разів. У вересні, жовтні і грудні 1941 р. у Ленінграді сигнал «Повітряна тривога» подавався 251 разів. Така інтенсивність нальотів вимотувала людей...»2 «П у всіх випадках, незалежно від кількості літаків, що з'явилися, з'являлася тривога. Люди ішли в укриття — підвали, спеціально вириті щілини — і знаходилися там... поки не дадуть відбою»1.
Але ні з якими втратами серед населення в попередніх війнах не порівняти можливі втрати в сучасній ракетно-ядерній війні, якщо населення не буде твердо знати і виконувати правила захисту від зброї масової поразки. Усім відомий страшний підсумок перших в історії людства застосувань атомних бомб у Хіросімі і Нагасакі — десятки тисяч загиблих, сотні тисяч потерпілих. І через багато років позначаються жахливі наслідки атомних бомбардувань: гинуть люди, опромінені під час вибухів, народжуються каліками діти, батьки яких пережили бомбардування. Якби населення цих міст знало засоби і способи захисту від ядерної зброї, а в містах до бомбардувань був поданий сигнал «Повітряна тривога» і люди укрилися в притулках і укриттях, кількість жертв, природно, було б значно менше.
По-третє, населення зобов'язане брати участь у заходах цивільної оборони.
Борг кожного робітника, колгоспника, що служить, кожної людини — вміло і чітко діяти по сигналах оповіщення цивільної оборони, брати участь у роботах по захисту людей, об'єктів народно
Не менш важливо, щоб значна частина населення була підготовлена до вмілих дій у складі формували цивільної оборони.
Перший секретар Сталінградського обкому партії в роки війни тов. А. С. Чуянов пише так: «У місті не було такої родини, член якого не брав участь би в одному з підрозділів МПВО. У дні нальотів ворожої авіації люди в касках, із протигазами, як солдати на посаді, стояли на дахах будинків, цехів, підприємств. Тут була їхня бойова посада, хоча зброєю їм служили лопати, гаки, цебра, бочки з водою і шухляди з піском. Усе населення брало участь у спорудженні укриттів. На усіх без винятку вулицях, у дворах, у міських садах і парках, у трамвайних зупинок, на території підприємств — усюди рили земляні щілини, споруджували бліндажі. Надійні підвали обладнали під бомбосховища. Містке бомбосховище було споруджено в схилі крутого берега річки Цариці. До початку серпня 1942 року в Сталінграді було вирито 174 тисячі погонних метрів щілин-укриттів, у них могли укритися не менш 350 тисяч чоловік».
В роки Великої Вітчизняної війни формування МПВО виконували великі задачі по захисту населення, об'єктів народного господарства, наданню допомоги потерпілим і відновленню порушеного господарства.
У Ленінграді «щоночі більш 60 тисяч чоловіків і жінок із груп самозахисту чергували на дахах. Вони допомагали частинам МПВО міста оповіщати населення про загрозливу небезпеці, знаходили час навчатися різним способам гасіння запальних бомб. Не тільки дорослі, але і підлітки швидко опанували технікою звертання з ними, тисячі запальних бомб були ними ліквідовані до того, як бомби розпалювалися. Масова і своєчасна підготовка людей до знешкодження бомб мала винятково важливе значення в захисті міста, що підтверджується такими даними: 13 жовтня авіація супротивника скинула на місто понад 12 тисяч запальних бомб, чи майже в два рази більше, ніж 8 вересня, у день найбільшого нальоту, і викликали вони 40 пожеж, тобто в чотири з зайвим разу менше, ніж 8 вересня, і ті були швидко локалізовані...»2.
Ми пишаємося роботою МПВО, однак порівнювати масштаби її дій з масштабами дій цивільної оборони в майбутній війні, якщо неї розв'яжуть імперіалісти, ніяк не можна. У той період задачі зводилися в основному до будівництва бомбосховищ, оповіщенню в границях свого міста, світломаскуванню, проведенню рятувальних робіт в окремих будинках і спорудженнях. Звичайно, у ті роки і не було необхідності організовувати захист населення кожного міста й об'єкта народного господарства на території всієї країни, тобто вирішувати задачі по захисту населення в державному масштабі. У наш час, з появою ракетно-ядерної зброї, така необхідність виникла.
Усі громадяни, зараховані у формування, зобов'язані приймати в їхній роботі сама активна участь, тим більше що багато хто з формувань можуть використовуватися в мирний час для боротьби з масовими лісовими пожежами, ліквідації наслідків стихійних лих і великих аварій.
По-четверте, найважливіший обов'язок населення — виховання в себе й у товаришів високих морально-політичних і психологічних якостей.
У найважчих умовах люди повинні бути стійкими, мужніми, показувати зразки організованості і дисципліни, припиняти помилкові слухи і паніку.
Чимало прикладів мужності, стійкості і героїзму показали радянські люди в роки Великої Вітчизняної війни. Наприклад, у Сталінграді боєць команди МПВО Т. И. Сукеник під час чергування на вишковому спостережному пункті, розташованому на даху будинку, виявився в самому центрі бомбового удару німецько-фашистських стерв'ятників. Десятки пікіруючих бомбардувальників бомбили станцію Сталінград-1 і прилягаючий житловий масив. Навколо рвалися бомби. На очах Сукеника готель «Інтурист» була перетворена в руїни, почалися пожежі, дим заважав спостерігати, але боєць не залишив посади і продовжував доносити в штаб району про обстановку, що складається.
У Ленінграді боєць МПВО Невського району Наталя Попова під час чергування на вишковому спостережному пункті побачила, що артилерійський снаряд потрапив у будинок, де в цей час була її родина. Почалася пожежа. Але Попова не залишила посади і продовжувала нести службу.
«У ніч з 22 на 23 квітня 1942 року фашистська авіація зробила масований наліт на Сталінград групами по 9—15 бомбардувальників. Наліт продовжувався протягом трьох годин. Хоча загороджувальний вогонь зенітної артилерії був дуже щільним, на житловий район тракторного заводу було завалено понад 1500 запальні бомби і багато фугасних. Виникло 19 вогнищ пожеж. Тракторозаводци дружно відбивали натиск авіації. Молодь діяла вище всякої похвали, скрізь перша виходила на ліквідацію пожеж. Боєць МПВО медична сестра Л. И. Костина, ризикуючи життям, обпалюючи руки, скинула з даху кілька запальних бомб. Вона врятувала лікарню, де лежало 300 хворих»'.
Ракетно-ядерна війна, якщо неї розв'яжуть імперіалісти, з'явиться ще більш серйозним іспитом і насамперед моральних сил людини. Вона зажадає від кожного високої свідомості, величезного мужності і стійкості. Від виховання в радянських людей високих морально-політичних і психологічних якостей у значній мірі буде залежати ефективність виконання задач, що коштують перед цивільною обороною.
Завдання полягає в тім, щоб при проведенні будь-яких заходів цивільної оборони виробити в себе й в інших людей впевненість в ефективності заходів цивільної оборони, готовність виконати свої обов'язки в самій складній обстановці як у вогнищах поразки, так і в районах стихійних лих, дотримуючи при цьому високу організованість і дисципліну.
Одним з найважливіших показників високих моральних якостей населення служить відношення дорослих до питання захисту дітей. Адже, захищаючи дітей, люди захищають майбутнє країни. І хоча школярі знайомляться з основами захисту від зброї масової поразки в ході шкільних занять, це не звільняє дорослих від обов'язків у справі захисту дітей.
Вище були перераховані лише основні обов'язки населення по цивільній обороні. Неухильне і точне виконання громадянами цих і інших обов'язків буде сприяти зміцненню цивільної оборони, а отже, і оборонної моці Радянської держави.