Ящірки загальна інформація

Ящ
і
рки – загальна
інформація

Спосіб життя і зовнішня будова
. По всій території нашої кра­їни, крім Крайньої Півночі, живуть різноманітні ящірки. Най­поширеніша з них — ящірка прудка. Це невелика тварина: дов­жина тіла разом з хвостом становить 15-20 см. Вона живе на сухих, прогрітих сонцем місцях у степах, лісах, горах на висоті до 2,5 км. Бурувате або зелено-буре забарвлення добре приховує її серед каміння й трави. Живуть ящірки парами, ховаю­чись уночі в норах, під камінням, під корою пнів. Тут вони й зимують. Живляться комахами.

Зовні ящірка нагадує хвостатих земноводних, але тіло в неї стрункіше. Голова спереду загострена, з тулубом ц з'єднує ко­ротка товста шия. На кінці морди є пара ніздрів. Нюх у ящірки розвинений краще, ніж у земноводних. Очі, як і в усіх наземних хребетних, захищені повіками. У ящірки є третя повіка — напів­прозора мигальна перетинка, за допомогою якої поверхня ока постійно зволожується. Позаду очей міститься округла барабан­на перетинка. Слух у ящірки дуже тонкий: слабенький шурхіт повзучої комахи вже привертає її увагу.

Раз у раз ящірка висовує з рота довгий, тонкий, роздвоєний на кінці язик — її орган дотику.

Кінцівки діляться на такі самі відділи, як і в жаб. Пальців на кожній нозі по п'ять, перетинок між ними немає.

Шкіра в ящірки суха, вкрита роговими лусочками, які на морді й на череві переходять у досить великі щитки. На кінчиках пальців роговий покрив утворює кігті, за допомогою яких ящірка може лазити. Роговий покрив тіла перешкоджає ростові тварини, через те ящірка за літо чотири-п'ять разів линяє: зроговілі шари її шкіри відлущуються й відпадають шматками.

Внутрішня будова
ящірки багато в чому подібна до внутріш­ньої будови земноводних, хоч деякі системи органів мають істотні відмінності. У ящірки шийних хребців 8 — вони забезпечують рухомість голови. До грудних хребців з кожного боку приєднує­ться по ребру. Другий кінець кожного ребра за допомогою хря­ща зростається з непарною грудною кісткою. Так утворюється грудна клітка, що оберігає легені й серце тварини.

Шкірного дихання в ящірки немає, вона дихає тільки леге­нями. Будова легень у неї складніша, ніж у жаби: вони комір­часті, завдяки чому збільшується поверхня газообміну.

Серце трикамерне, складається з двох передсердь і шлуночка. У ящірки, на відміну від земноводних, шлуночок має неповну внутрішню перегородку, яка ділить його на праву, венозну, час­тину і ліву, артеріальну.

Хоч будова легень і серця ящірки складніша (порівняно із земноводними), обмін речовин в її організмі відбувається все-таки повільно й залежить від температури навколишнього се­редовища. Тому в теплу погоду ящірки жваві, а в холодну, як і всі плазуни, вони стають млявими.

Травна, видільна та нервова системи ящірки подібні будовою до відповідних систем земноводних. Але в неї у головному моз­ку трохи більше, ніж у земноводних, розвинений мозочок, який керує рівновагою та координацією рухів. Це пов'язане з великою рухливістю ящірки і значною різноманітністю її рухів.

Розмноження
. Риби й земноводні під час розмноження ви­кидають статеві клітини у воду. Там відбувається й запліднення. У плазунів, які розмножуються на суші, сперматозоїди вводять­ся самцем у клоаку самки. Вони рухаються по яйцепроводу й проникають у яйцеві клітини.

Запліднення яйцевих клітин плазунів відбувається всередині організму самки. Внутрішнє запліднення властиве всім наземним тваринам.

У травні — червні самка ящірки прудкої відкладає від 5 до 15 овальних яєць. Вона їх закопує в неглибоку ямку або зали­шає в тому самому сховку, де ночує.

Яйця плазунів досить великі. У ящірки прудкої вони бувають завдовжки до 1,5 см. У яйці міститься запасна поживна речо­вина — жовток, яким живиться зародок. Зовні яйце покрите шкі­рястою оболонкою, яка захищає його від висихання. На відміну від риб і земноводних, з яйця виходить не личинка, а схожа на Дорослу молода ящірка.

Регенерація
. Ящірками живляться різні птахи, дрібні ссавці та змії. Якщо схопити ящірку за хвіст, то частина його відпаде. Завдяки такій властивості ящірка може врятуватися від ворога. Відпадання хвоста — рефлекторна відповідь на біль. При цьому хвіст переламується посередині одного з хребців. М'язи навколо рани скорочуються, і кровотечі не буває. Пізніше хвіст знову відростає, тобто регенерує.

Пристосування до умов життя
. Більшість плазунів — типові наземні тварини. На відміну від земноводних, у них добре розви­нені легені, немає шкірного дихання, тому вони не потребують регулярного змочування шкіри. Розмножуються плазуни не у во­ді, а на суші. Через те вони часто поселяються недалеко від во­дойм (наприклад, крокодили, морські й прісноводні черепахи). Деякі плазуни живуть у воді, але перейшли у водну стихію вже після того, як пристосувалися жити на суші. Усі водяні плазуни дихають тільки атмосферним повітрям, а для розмноження не­одмінно виходять на берег, де й відкладають яйця.

Відомо близько 7000 видів сучасних плазунів, крім того, зн

а­йдено численні залишки давно вимерлих представників цього класу. Ви ознайомитеся з основними рядами сучасних і вимерлих плазунів.

Ряд лускаті. Як видно із самої назви, тіло представників цього ряду (ящірок і змій) вкрите лускою.

Крім ящірки прудкої, відомо багато інших видів. Живород­на ящірка не відкладає яєць: потомство вилуплюється з яєць ще в тілі матері.

Про змій чули всі, а багато хто бачив їх у природі або в зо­опарку. Але не так просто сказати, чим змія відрізняється від ящірки. Річ у тім, що є безногі ящірки (наприклад, ве­ретільниця), яких часто плутають із зміями. Із зовнішніх ознак важливо виділити будову повік: у змій вони зростаються, ста­ють прозорими й прикривають очі, наче годинникове скло. То­му погляд у цих тварин здається дивним, застиглим. Це породило неправильну думку, нібито зміям властивий гіпнотичний вплив. У ящірок, у тому числі й безногих, повіки рухомі й не­прозорі.

У змії, коли вона линяє, шкіра злущується вся відразу, вивер­таючись, наче панчоха. Забобонні люди безпідставно вважають, що скинутий змією кожушок має чудодійні властивості.

Змії пересуваються, плазуючи й звиваючись усім тілом по землі. Звідси й назва класу — плазуни.

Усі змії відкладають яйця. Проте звичайна гадюка, — змія живородна.

Усі змії ковтають свою здобич цілою. Кістки щелепи в них з'єднані розтяжними зв'язками й рухомі, а зуби загнуті назад. Змія мовби натягує свою голову на здобич, поступово ковтаючи її.

Деякі змії ковтають свою здобич живою. Так з'їдають жаб і рибу вужі, які живуть біля водойм або у воді.

Удави спочатку душать здобич, обвиваючись навколо неї сво­їм тілом. У пустинях Казахстану, Середньої Азії та на Кавказі трапляються невеликі (менші за метр) удавчики, що нападають на тушканчиків та інших дрібних тварин. У тропічних краї­нах живуть величезні удави. Найбільша змія — велетенський удав анаконда — довжиною до 11 м, водиться в Північній Америці.

Отруйність змій загальновідома, хоч отруйні змії становлять лише одну десяту частину всіх-видів цих тварин. У голові отруйної змії позаду очей містяться отруйні залози (видозмінені слинні залози), які виробляють сильну отруту.

Передні зуби отруйних змій мають борозну або канал, по якому отрута під час укусу вводиться в організм жертви або во­рога. Так зване «жало» — довгий роздвоєний на кінці язик — ніякого відношення до отруйного апарату не має. Це орган до­тику й смаку, однаковий в отруйних і неотруйних змій. Змія по­стійно висовує свій язик, «обмацуючи» ним навколишні пред­мети.

Якщо людину вкусить змія, не можна займатися самоліку­ванням (робити надрізи, припікання, перетяжні пов'язки тощо). Потерпілого треба якнайскоріше доставити до лікаря. Найдійовіший спосіб лікування — впорскування спеціальної протизміїної сироватки й переливання крові. Потерпілому від укусу гадюки рекомендується пити гарячий чай або каву.

Убивати змій, навіть отруйних, не треба. Отруйні змії, самі на людину не нападають. Най­частіше вони кусають, коли їх дражнять або наступають на них.

Знищуючи шкідливих гризунів, усі змії, в тому числі й отруй­ні, приносять користь. Зміїну отруту використовують у медицині для виготовлення ліків. З цією метою змій розводять у спеціаль­них розплідниках.

Ряд черепахи
. Тіло черепахи вкрите панциром, що являє со­бою розширені кістки скелета, прикриті зверху роговими плас­тинками. Відчувши небезпеку, черепаха втягує голову, кінцівки й хвіст у панцир або ховає їх під його виступи. Це її добре захищав від ворогів, бо панцир дуже міцний. Зубів у черепахи немає, її щелепи вкриває роговий дзьоб. У сухопутних черепах високий панцир і короткі пальці; у водяних — панцир сплюснутий. Че­репахи, які живуть у річках та озерах, мають між пальцями ніг плавальну перетинку, а в морських черепах ноги перетворилися на ласти.

У південних районах Казахстану і по всій Середній Азії во­дяться степові черепахи. Навесні вони бродять по степах і пусти­нях, живлячись соковитими частинами рослин, і відкладають яйця.

На початку літа, коли рослинність вигоряє, вони риють нори і впадають у літню сплячку. Прокидаються черепахи восени, щоб підгодуватися бідною осінньою рослинністю, і знову йдуть у нори на всю зиму.

Ряд крокодили
. Колись крокодили заселяли водойми жарких зон усіх материків (особливо Південної Америки, Африки та Азії). Багато цих тварин люди знищили заради їхньої гарної й міцної шкіри.

Зовні крокодили нагадують гігантських ящірок. Вони бува­ють завдовжки до 10 м. Хвіст у них помітно сплюснутий з боків, що пов'язане з їхнім водним способом життя.

Серед сучасних плазунів у крокодилів найскладніша будова. Зокрема, легені в них мають усередині багато перегородок, сер­це, на відміну від усіх інших плазунів, чотирикамерне, хоча венозна й артеріальна кров, виходячи із серця, частково змі­шується.

Крокодили звичайно підстерігають свою здобич, сховавшись під водою і виставивши наверх тільки очі й кінчик морди з нізд­рями.

Молоді невеликі крокодили поїдають риб, земноводних, птахів, а більші — нападають на звірів, які приходять до водопою.