Готування до злочину

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття про готування до злочину як стадію вчинення навмисного злочин

Розділ 2. Об’єктивна сторона готування до злочину

А)

Б)

В)

Розділ 3. Кримінальна відповідальність за готування до злочину

Висновки

Література

Вступ

Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння або бездіяльність, що вчинене суб’єктом злочину (ч. 1, ст. 11 Кримінального кодексу України)[1]
. За загальним правилом, такі діяння посягають на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Кримінальний закон, таким чином, встановлює, що злочин - це діяння людини, і що це діяння - суспільно небезпечне, що воно посягає на основні цінності суспільства, і нарешті, кримінальний закон дає вичерпний перелік заборонених діянь.

Однак на практиці складаються ситуації, коли з тих чи інших причин злочинні наміри особи не були доведені до кінця. У цьому випадку, для охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин небезпеку становлять не тільки закінчені, тобто повністю здійснені злочини, а й навмисні дії, які виявляються в створенні умов для майбутнього споєння злочину, а також безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, але які не привели до його завершення з причин, що не залежать від волі винного.

Такого типу дії становлять суспільну небезпеку, за них кримінальним законом (ст. 16 Кримінального Кодексу) передбачена кримінальна відповідальність.

Готування до злочину в кримінальному праві України виступає як одна із стадій вчинення умисного злочину. Під стадіями споєння злочину мається на увазі – етапи розвитку злочинної діяльності , які різняться між собою ступенем реалізації злочинного умислу і полягають, зокрема у готуванні до злочину, замаху на його вчинення та виконанні закінченого злочину.

Актуальність дослідження питань, що стосуються першої стадії розвитку умисної кримінальної діяльності, обумовлюється необхідністю неухильного дотримання законності та охорони конституційних прав та свобод громадян. Крім того правильне визначення стадій вчинення злочину, зокрема готування до злочину, важливе для відмежування закінченого злочину від незакінченого і, відповідно, для правильної кваліфікації вчиненого, а також для визначення ступеня суспільної небезпеки вчинених дій і особистості винного, оскільки, закінчений злочин небезпечніший від замаху, замах небезпечніший від готування, тощо. Крім того, встановлення конкретної стадії дає змогу індивідуалізувати покарання, яке призначається винному.

Для подальшого аналізу питання про готування до злочину, при вчиненні умисного злочину, на мою думку слід розкрити наступні питання: по перше, поняття про готування до злочину як стадію вчинення злочину; по друге – визначення об’єктивної та суб’єктивної сторони готування до злочину, як умисної злочинної діяльності; по третє, особливості кримінальної відповідальності, за готування до злочину, тощо.

При написанні курсової роботи автор, використала нормативно правову базу[2]
, науково-методичну літературу з даної проблеми, вітчизняних авторів. А також зроблено спробу порівняльного аналізу готування до злочину, з точки зору судової практики, та наукових теорій.

Розділ 1. Готування до злочину, як стадія вчинення умисного злочину

Злочин крім змістовних характеристик, якими є його ознаки та склад злочину, має і інші характеристики, які пов’язані із розвитком його в часі. Це визначає існування в кримінальному праві відповідних правових інститутів – інституту стадій вчинення злочину. Що являють собою спеціальні випадки споєння злочину.

Інститут стадій вчинення злочину досить давно відомий як теорії кримінального права, так і законодавчій практиці, хоча, як наголошують дослідники, формування цього інституту належить до ХІХ – ХХ століття[3]
.

Вперше нормативно відповідальність за вчинення дій, які утворюють попередню стадію злочинного діяння, була передбачена у французькому законодавстві часів Великої Французької революції (1791р.).

3 часом це положення було перейнято італійським, бельгійським та германським законодавством.

Першим вітчизняним нормативним актом, який виділив стадії скоєння злочину було «Уложение о наказаниях уголовных и исправи­тельных» 1845р. При цьому виділялись такі стадії — виявлення умислу, готування, замах та вчинений злочин[4]
.

Одним з перших хто дослідив, стадії споєння злочину, зокрема і готування до злочину був професор В.Л.Спасович.

В дореволюційній науці кримінального права, готування до злочину розглядалося як окрема стадія споєння злочину, якій передував умисел. Професор О.Ф. Кістяковський відзначав, що “… питання про те з якого моменту і з якого акту, для людини починається кримінальна відповідальність, належить до капітальних питань в кримінальному праві”.

Питання про зміст та характеристику стадій вчинення злочину були присвячені праці вітчизняних вчених криміналістів: А.Н. Трайніна, М.Д. Шаргородського, М.Д. Дурманові, І.С. Тишкевича, А.А. Піонтковського та ін.

У радянському законодавстві питання про відповідальність за вчинення дій на різних стадіях розвитку злочину вперше знайшло своє нормативне вирішення в «Руководящих началах по уголовному праву РСФСР» 1919р. Відділ четвертий був спеціально присвячений стадіям вчинення злочину. При цьому виділялись три стадії — готування, замах та закінчений злочин. За загальним правилом дії, що утворювали будь-яку з цих стадій, тягнули кримінальну відповідальність. При цьому на рівень покарання не впливав рівень реалізації (стадія) злочинного наміру.

Кримінальний кодекс РРСФР 1922 р. суттєво змінив підходи до кримінально-правової оцінка стадій та їх караності. Визначаючи вже відомі стадії вчинення злочину, КК РРСФР встановлював, що, за загальним правилом, готування до злочину не е караним. Воно тягнуло кримінальну відповідальність лише у випадках, коли ці дії утворювали самостійний склад злочину.

Однак, таке становище проіснувало недовго, i вже в 1923 р. дії, що утворювали готування до злочину, стали караними, хоча, як зазначають дослідники, за їх споєння передбачались найлегші види покарання – висилка, заборона займати ту чи іншу посаду або займатися тою чи іншою діяльністю або промислом.

«Основні начала кримінального законодавства Союзу РСР та союзних респу6лік» 1924 р. визначили основні підходи до відповідальності за вчинення діянь, які утворюють різні стадії вчинення злочину (ст.11). При цьому, однак, «Основні начала» не визначали ані поняття стадій, ані їx види.

КК РРСФР 1926 р. та КК УРСР 1927р. вже детально регулювали як поняття стадії розвитку злочинної діяльності, зокрема готування до злочину, так і караність за це діяння.

Так, КК УРСР (ст.15,16) визначав види стадій та встановлював караність діянь, що утворювали кокну з них.

Основи кримінального законодавства Союзу РСР i союзник республік від 25 грудня 1958 р. та КК України 1960 р. в якості стадії скоєння злочину визначали готування до злочину (ст.17 КК України). При цьому поняття закінченого злочину нормативно не було врегульовано, а виводилось виключно теоретично. Питання про караність готування до злочину, законодавчо не закріплювалась (хоча практика сама їх виробила — готування каралось більш м'яко, ніж замах)[5]
.

Кримінальне законодавство України — Кримінальний кодекс від 05 квітня 2001 року - пішов набагато далі, як у закріпленні стадій, так i у визначенні караності діянь, що їх утворюють.

Ст. 13 Кримінального кодексу України визначила поняття закінченого та незакінченого злочину, встановивши, що закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального. В частині 2 цієї статті визначається, що готування до злочину та замах на злочин, є незакінченим злочином.

Одночасно ст.16 та ст.68 ч.1 Кримінального кодексу України визначили основні підходи до караності готування до злочину, зупиненого на різних стадіях розвитку злочину.

Виходячи з вище наведеного, ми можемо зробити висновок, якщо стадії вчинення злочину – це етапи розвитку злочинного діяння, і відрізняються між собою ступенем реалізації злочинного умислу, то готування до злочину, матиме місце виключно в умисних злочинах. Готування до злочину неможливе при вчиненні злочину з необережності.

За загальним правилом умисне вчинення дій, спрямованих на створення умов для вчинення злочину, або дій, спрямованих на досягнення відповідного злочинного наслідку, коли він не настав з причин, що не залежали від волі та свідомості винного, утворюють незакінчений злочин.

Незакінчений злочин може існувати у вигляді двох стадій:

· готування до злочину;

· замах на злочин.

Кожна із цих стадія має власний комплекс характеристик і суттєво різниться від іншої, так як має власну, відокремлену від іншої, мету.

Виходячи з поставленої мети, ми розглянемо тільки готування до злочину. На перший погляд, виходячи із самої назви стадії, готування до злочину, несе у собі меншу суспільну небезпеку в порів­нянні із закінченим злочином. Однак цей висновок абсолютно помилковий. І сам законодавець, визначаючи умови призначення покарання не ставить вимоги обов'язкового його зменшення при закінченні злочинної діяльності на попередніх стадіях, хоча ст.68 ч. 1 Кримінального кодексу України і вимагає під судів при призначенні покарання враховувати «ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця». У зв'язку з цим практика судової діяльності іде шляхом призначення покарання менш суворого при вчиненні готування до злочину в порівнянні із покаранням, що призначається при замаху на злочин тощо.

Розділ 2. Склад готування до злочину

У відповідності із ст.14 ч. 1 КК України «готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину».

В теорії кримінального права незакінчена злочинна діяльність носить також назву «попередня злочинна діяльність». Цей термія визначає ті ж самі види злочинної поведінки і є синонімом. Готування до злочину — перша стадія розвитку умисної злочинної діяльності. Практично всі і дореволюційні, і радянські вчені-теоретики кримінального права виділяли її в генезисі розвитку злочину[6]
. Знало його, як це вже вказувалось вище, і кримінальне законодавство.

Готування, з точки зору аналізу свідомої людської поведінки, являє собою нормальну стадію її розвитку.

Дії, які характеризуються як готування до злочину, не утворюють об'єктивної сторони складу злочину, на вчинення якого націлений злочинець.

З точки зору характеристики суб'єктивної сторони — готування до злочину характеризується тільки прямим умислом. І це абсолютно зрозуміло — сам зміст діяння передбачає його вчинення умисно. Необережно готуватись до злочину неможливо.

Різноманіття умисної злочинної діяльності передбачає і різноманіття діянь, що утворюють готування до злочину. Їх перелік у нормі права в зв'язку із цим — неможливий. Тому законодавець, визначаючи цю стадію попередньої злочинної діяльності, застосовує узагальнені п характеристики («підшукування», «пристосування», «змова», «усунення перешкод»), залишаючи простір для визнання такими інших видів поведінки, спрямованої на підготовку до вчинення злочину («також інше умисне створення умов для вчинення злочину»). Такий підхід є абсолютно зрозумілим.

Вказані види поведінки утворюють форми готування до злочину.

Підшукування
створюють будь-які дії, спрямовані на придбан­ня засобів чи знарядь вчинення злочину. Ними можуть бути їх купівля, викрадення, обмін та інші дії, внаслідок яких знаряддя та засоби вчинення злочину потрапляють у розпорядження злочинця. Цю категорію дій утворюють також виготовлення вказаних предметів та механізмів, пошук з метою подальшого використання тих чи інших предметів, може, і спеціально не пристосованих для вчинення злочинів, але здатних полегшити його вчинення (наприклад, виготовлення масок, підробних документів тощо).

Пристосування -
це діяльність, пов'язана із переробкою тих чи інших предметів, у процесі якої виділяються ті чи інші притаманні їм характеристики, що дає можливість більш ефективного використання цих предметів для вчинення злочину. Гак, наприклад, пристосування утворює переробка шляхом обробки на наждачному крузі кухонного ножа в двогострий кинджал, переробка мисливської рушниці в обріз т.ін.

Вищевказані форми готування були відомі і Кримінальному Кодексу 1960 р.

КК України 2001 року визначив, як це вже зазначалось, і інші види поведінки, які утворюють готування до злочину.

Підшукування співучасників
утворюють будь-які дії (вербування, найм, залучення шляхом погроз, підкупу), спрямовані на підбір співучасників злочину, незалежно від того. яку роль вони повинні виконувати. Як видно з тексту закону, в ньому мова йде виключно про підшукування співучасників, однак це положення слід тлумачити розширено: цю форму готування до злочину утворюють також дії, спрямовані на підбір осіб, які можуть бути використані в процесі вчинення злочину або після його закінчення без ознайомлення їх з наміром вчинення злочину (наприклад, підбір осіб, які можуть бути використані для приховування злочину і та ін.).

Особливим видом підшукування співучасників є змова на вчинення злочину,
яка полягає в досягненні домовленості про спільне вчинення злочину з однією чи групою осіб.

Усунення перешкод
поля

гає у вчиненні дій, які мають на меті створення найбільш сприйнятливих умов для успішної реалізації злочинного наміру. Вони можуть полягати в нейтралізації охорони, пошкодженні засобів зв'язку тощо.

Інше умисне створення умов для вчинення злочину -
це будь-які інші дії, які мають на меті забезпечення успішного його вчинення. Їх можуть утворювати рекогносцировка на місцевості, ознайомлення із схемою охоронної сигналізації та охоронних пристроїв, розробка шляхів відходу з місця злочину, створення лжеалібі і т.ін[7]
.

В історії криміналістики відомо безліч видів поведінки, які охоплюються поняттям готування до злочину. Більшість з них загальновідомі, але зустрічаються й унікальні, як, наприклад, залучення експертів для визначення дійсної ринкової вартості предметів, що становлять історичну та культурну цінність.

При припиненні дій на стадії готування до злочину вчинене кваліфікується за нормою Особливої частини КК з посиланням на статтю 14 КК. Наприклад, готування до вчинення крадіжки шляхом проникнення в житло кваліфікується за ст.14 та ст.185 КК України.

Діяння, які утворюють готування до злочину, за своїми кримі­нально-правовими характеристиками можуть бути самостійним закінченим складом злочину (наприклад, придбання пістолету з
метою подальшого його використання для вчинення вбивства). У цьому випадку вчинене повинно кваліфікуватись за правилами про сукуп­ність злочинів (у наведеному прикладіяк закінчений злочин передба­чений ст.263 КК та ст.14 та 115 КК України).

Аналіз судової практики, свідчить про те, що їй абсолютно невідомі випадки притягнення до кримінальної відповідальності за дії, що утворюють готування до злочину у чистому виді. Винятком є лише випадки, коли такі дії утворюють самостійні склади злочину. Таке становище викликано складністю процесу доказування по цій категорії справ і бажанням працівників правоохоронних органів здобути більш вагомі докази вини особи. Як правило, відомості про готування до злочинів містяться в оперативних матеріалах органів МВД, СБУ, податкової міліції. Таке становище не може бути визнане як законне. Фактично правоохоронні органи такими діями дають можливість злочинцю «заглибитись» в процес вчинення злочину, закінчити його, допускаючи часто спричинення злочином тяжких наслідків, замість того щоб припинити його на ранній стадії.

Чинне кримінальне законодавство, як вже зазначалось, вирішуючи питання про покарання за незакінчений злочин, не робить різниці між ним та закінченим злочином.

Тим не менш, враховуючи віддаленість цієї стадії від закінчен­ня злочину, суттєво меншу ступінь суспільної небезпеки дій, що її утворюють, чинне кримінальне законодавство встановило, що «Готу­вання до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності» (ст.14 ч.2 КК). Це є новацією в кримінальному законі, яка спрямована на більш ефективне його застосування.

Розділ 3. Характеристика готування до окремих видів умисної злочинної діяльності

Суспільна небезпечність готування полягає в тому, що воно створює умови і можливості вчинити злочин. Кримінальна відповідальність за готування до злочину має загальні підстави і настає в усіх випадках, якщо воно значно суспільно небезпечне.

Суспільна небезпечність готування до злочину визначається:

- важливістю об’єкта посягання, його суспільною цінністю;

- змістом підготовчих дій, їх загрозливістю для об’єкта посягання;

- особою суб’єкта, його рішучістю вчинити злочин, попередньою злочинною поведінкою;

- іншими обставинами, які підтверджують рішучість погрози вчинити злочин, довести його до кінця[8]
.

З вищенаведеного та змісту ч. 2 ст. 14 Кримінального кодексу виходить, що не становить собою суспільної небезпеки готування до:

- малозначних злочинів;

- малозначних підготовчих дій;

Іноді готування до одного злочину може містити у собі склад закінченого іншого злочину. Наприклад, придбання зброї для вбивства. Такі дії створюють сукупність двох злочинів і кваліфікуються за сукупністю, наприклад, ст. 14 і ст. 115 Кримінального кодексу України.

Сукупності злочинів не створюються тоді, коли готування є необхідною складовою частиною іншого, більш тяжкого злочину. Наприклад, придбання зброї для створення банди.

У деяких випадках готування створює закінчений злочин, наприклад, організація банди (ст. 257 Кримінального кодексу), створення злочинної організації (ст. 255 КК).

Готування до злочину може утворювати як дія (придбання зброї, документів, знарядь тощо), так і бездіяльність – наприклад, не замикання дверей складу, сейфу, для того щоб дати можливість іншим особам вчинити злочин (викрасти гроші, цінності, документи тощо).

Судова практика при призначенні покарання, виходить з наступного, що призначення покарання в разі вчинення особою дій, одні з яких кваліфікуються як закінчений злочин, а інші як готування, замах або співучасть у злочині, здійснюється за правилами про призначення покарання за сукупністю злочинів[9]
.

При визначенні кримінальної відповідальності за готування до злочину слід чітко відмежовувати цю стадію злочинної діяльності від замаху на злочин.

У справах про шахрайство, підроблення білетів будь-якої грошово-речової лотереї з метою збуту чи з метою отримання за ними незаконного виграшу кваліфікуються як готування до шахрайства, а збут підробленого білета грошово-речової лотереї, на який випав виграш, чи отримання за ним виграшу - як закінчений склад цього злочину тощо[10]
.

Зокрема створення умов для контрабанди (підшукання клієнтів, визначення шляхів переміщення предметів, надання їм іншого вигляду, підроблення документів чи залучення осіб з метою забезпечення безперешкодного переміщення предметів контрабанди, приготування відповідних знарядь і засобів тощо) потрібно розглядати як готування до цього злочину, а дії, пов'язані зі спробою незаконного переміщення предметів через митний кордон і не доведені до кінця з причин, що не залежали від волі винного, - як замах на його вчинення[11]
.

Необхідно мати на увазі, що добровільна відмова від вчинення контрабанди можлива лише на стадії готування до незаконного переміщення предметів через митний кордон або незакінченого замаху на його вчинення, коли особа усвідомлює можливість доведення злочину до кінця, але з власної ініціативи відмовляється від цього, тощо.

У справах про хабарництво, вимаганням хабара визнається його вимагання службовою особою з погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабар, або умисне створення нею умов, за яких особа вимушена дати хабар з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів. У випадках, коли особа, незважаючи на вчинення щодо неї дій, спрямованих на те, щоб примусити її дати хабар, з тих чи інших причин цього не зробила, дії службової особи, яка його вимагала, залежно від конкретних обставин справи належить кваліфікувати як готування до одержання хабара шляхом вимагання чи як замах на вчинення цього злочину[12]
.

Згідно з ч. 2 ст. 14 Кримінального кодексу до кримінальної відповідальності притягуються лише особи, які готувалися до вчинення злочинів середньої тяжкості, тяжких і особливо тяжких злочинів. Готування до вчинення злочину невеликої тяжкості складу злочину не утворює і кримінальної відповідальності за собою не тягне.

Таким чином, розглянуті вище випадки кримінальної відповідальності за готування до злочину є неповними, що зумовлено обсягом даної роботи, однак наведене дає нам змогу зробити висновок, що готування як окрема стадія вчинення злочину притаманна тільки злочинам з прямим умислом.

Висновки

Таким чином, для охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин небезпеку становлять не тільки закінчені, тобто повністю здійснені злочини, а й навмисні дії, які виявляються в створенні умов для майбутнього скоєння злочину, а також безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, але які не привели до його завершення з причин, що не залежать від волі винного.

Такого типу дії становлять суспільну небезпеку, за них кримінальним законом (ст. 16 Кримінального Кодексу) передбачена кримінальна відповідальність.

Готування до злочину в кримінальному праві України виступає як одна із стадій вчинення умисного злочину.

У відповідності із ст.14 ч. 1 КК України «готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину».

Різноманіття умисної злочинної діяльності передбачає і різноманіття діянь, що утворюють готування до злочину. Їх перелік у нормі права в зв'язку із цим — неможливий.

Виділяють форми готування до злочину:

- Підшукування

- Пристосування

- Підшукування співучасників

- змова на вчинення злочину

- Усунення перешкод.

- Інше умисне створення умов для вчинення злочину
тощо.

Аналіз судової практики, свідчить про те, що їй абсолютно невідомі випадки притягнення до кримінальної відповідальності за дії, що утворюють готування до злочину у чистому виді. Винятком є лише випадки, коли такі дії утворюють самостійні склади злочину. Таке становище викликано складністю процесу доказування по цій категорії справ і бажанням працівників правоохоронних органів здобути більш вагомі докази вини особи. Як правило, відомості про готування до злочинів містяться в оперативних матеріалах органів МВД, СБУ, податкової міліції. Таке становище не може бути визнане як законне. Фактично правоохоронні органи такими діями дають можливість злочинцю «заглибитись» в процес вчинення злочину, закінчити його, допускаючи часто спричинення злочином тяжких наслідків, замість того щоб припинити його на ранній стадії.

Чинне кримінальне законодавство, як вже зазначалось, вирішуючи питання про покарання за незакінчений злочин, не робить різниці між ним та закінченим злочином.

Тим не менш, враховуючи віддаленість цієї стадії від закінчен­ня злочину, суттєво меншу ступінь суспільної небезпеки дій, що її утворюють, чинне кримінальне законодавство встановило, що «Готу­вання до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності» (ст.14 ч.2 КК). Це є новацією в кримінальному законі, яка спрямована на більш ефективне його застосування.

Література

1. Конституція України. – К., 1996.

2. Кримінальний кодекс України від 05-04-2001 р. – К., 2001.

3. Постанова Пленуму Верховного Суду України Про практику призначення судами кримінального покарання N 22 від 22.12.95

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів N 6 від 12.04.96

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил N 2 від 26.02.99

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про хабарництво N 5 від 26.04.2002 // Юридичний вісник", N 28 (368), 13-19 липня 2002 р.

7. Дурманов Н.Д. Стадии совершения преступления по уголовному праву. – М., 1995.

8. Зелинский А.Ф. Добровольный отказ от преступления // Сов.юстиция. – 1968. - № 8. – С.9-11.

9. Коржанський М.Й. Словник кримінально-правових термінів. – Київ, 2000.

10. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К.: Атіка, 2001.

11. Кузнецова Н.Ф, Ответственность за приготовление и покушение по советскому уголовному праву. – М., 1958.

12. Панько К.А. Добровольний от каз от преступления по советскому уголовному праву. – М, 1958.

13. Фріс П.Л. Стадії вчинення злочину. – Івано-Франківськ, 2002.

14. Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Загальна частина. – К., 2002.

15. Санталов А,И. Теоретические вопросы уголовной ответственности. – Ленинград, 1982.

16. Ераксин В.В. Ответственность за преступление. – М., 1979.

17. Прохоров В.С. преступление и ответственность. – Л., ЛГУ, 1984.

18. Фріс П.Л. Поняття та ознаки злочину. – Івано-Франківськ, 2002.

19. Кримінальне право України. – К., 2002.

[1]
Кримінальний кодекс України від 5-04-2001 року. – Київ: Атака, 2001.

[2]
Кримінальний кодекс України від 5-04-2001 року. – Київ: Атака, 2001.

[3]
Фріс П.Л. Стадії вчинення злочину. – Івано-Франківськ, 2002. – С. 3.

[4]
Фріс П.Л. Стадії вчинення злочину. – Івано-Франківськ, 2002. – С. 4.

[5]
Кузнєцова Н.Ф. Ответственность за приготовление и покушениє на преступление по советскому уголовному праву. – М., 1958.

[6]
Фріс П.Л. Стадії вчинення злочину. – Івано-Франківськ, 2002. – С. 16.

[7]
Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Загальна частина. – К., 2002. – С. 24.

[8]
Кримінальне право України. – К., 2002. – С.283.

[9]
Постанова Пленуму Верховного Суду України Про практику призначення судами кримінального покарання N 22 від 22.12.95

[10]
Постанова Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів N 6 від 12.04.96

[11]
Постанова Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил N 2 від 26.02.99

[12]
Постанова Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про хабарництво N 5 від 26.04.2002 // Юридичний вісник", N 28 (368), 13-19 липня 2002 р.