Структура олімпійського руху в Україні

Структура олімпійського руху в Україні

Реферат виконав студент 51 групи факультету фізичного виховання

Коробцов Максим

Кіровоградський державний педагогічний університет ім. Володимира Винниченка

Кіровоград 2013

Історія олімпійського руху в Україні розпочалася в 1952 році, коли спортсмени України у складі збірної команди Радянського Союзу вперше прийняли участь в Іграх XV Олімпіади в Хельсінкі. З 1952 по 1990 роки олімпійський рух в Україні розвивався та зміцнював свою позицію в житті країни. Українські атлети складали щонайменше 25% кожної олімпійської команди СРСР. Під час Ігор ХХІІ Олімпіади 1980 року деякі матчі футбольного турніру з великим успіхом проводилися в Києві. 22 грудня 1990 року І Генеральна асамблея засновників прийняла рішення створити Національний олімпійський комітет України і ця дата є офіційною датою його створення. У вересні 1993 року НОК України був остаточно визнаний Міжнародним олімпійським комітетом. НОК України діє у відповідності до положень Олімпійської хартії, Конституції України та чинного законодавства України і свого Статуту . Основні завдання НОК України - організація підготовки та участі спортсменів в Олімпійських іграх, розширення міжнародного співробітництва, популяризація масового спорту і здорового способу життя, фізичне і духовне збагачення людей. З цією метою НОК України співпрацює з державними, громадськими та іншими організаціями. На засадах незалежності та доброї волі Національний олімпійський комітет України об'єднує більше 50 федерації з видів спорту. Він також має 24 відділення у всіх областях та по одному відділенню в Автономній республіці Крим, містах Києві і Севастополі. Колективними членами НОК України є більше 80 організацій. Першим президентом НОК України був обраний олімпійський чемпіон - Валерій Пилипович Борзов. У 1994 році В.П.Борзов був обраний членом Міжнародного олімпійського комітету в Україні та перевибраний президентом НОК в грудні цього ж року. 10 грудня 1998 року ІХ Генеральна асамблея НОК України обрала президентом Івана Никифоровича Федоренка. Вперше НОК України представляв самостійну національну команду на Іграх XVII Олімпіади в Лілехамері, де українські атлети завоювали 1 золоту і 1 бронзову медалі і посіли 13 місце в неофіційному командному заліку. НОК України має широкі зв'язки з НОКами сусідніх країн та олімпійськими організаціями. 16 представників НОК України є членами різних міжнародних організацій і об'єднань. Тісні зв'язки НОК України має з українськими спортивними осередками за кордоном. Комітети друзів НОК України були створені і працюють зараз у США, Канаді, Австралії. Законодавство в галузі фізичної культури і спорту, і зокрема в частині розвитку спорту вищих досягнень, базується на Конституції України, Законах України “Про фізичну культуру і спорт” (1993 р.), “Про антидопінговий контроль в спорті” (2002 р.), “Про підтримку олімпійського, параолімпійського руху та спорту вищих досягнень в Україні” (2000 р.). Позитивним кроком стало визнання в Законі України “Про фізичну культуру і спорт” спорту вищих досягнень як пріоритетного напряму державної політики, який має на меті досягнення максимальних, рекордних спортивних результатів та збереження і подальше зміцнення позицій українського спорту в міжнародному спортивному співтоваристві. Велике соціальне значення також має визнання спортивної діяльності серед інвалідів як складової частини спортивного руху в Україні, спрямованої на підготовку громадян, які мають певний ступінь втрати здоров’я, для досягнення ними високих спортивних результатів на міжнародній спортивній арені з відповідних видів спорту і нозологій та державна підтримка спорту інвалідів. З метою практичної реалізації положень чинного законодавства в галузі фізичної культури і спорту за останні роки прийняті відповідні нормативно-правові акти: - Укази Президента України “Про затвердження Цільової комплексної програми “Фізичне виховання – здоров’я нації” (1998 р.). Однак чинний Закон України “Про фізичну культуру і спорт” не відповідає реаліям сьогодення. Оскільки, в Україні проводиться робота, спрямована на інтеграцію й адаптацію законодавства України до законодавства Європейського співтовариства, назріла нагальна потреба викласти вищезазначений Закон у новій редакції. Новий Закон України “Про фізичну культуру і спорт” має відобразити сучасні підходи до розвитку фізичної культури і спорту, клубної системи, забезпечення збірних команд України тощо. Відповідно до чинного законодавства основними напрямами спорту вищих досягнень є:

подальший розвиток та забезпечення ефективного функціонування всіх ланок системи підготовки спортивного резерву та спортсменів вищої кваліфікації (дитячо-юнацьких спортивних шкіл, спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю, шкіл вищої спортивної майстерності, центрів олімпійської підготовки, національних збірних команд);

створення сприятливих умов для розвитку видів спорту, в яких спортсмени України мають реальні можливості досягти високих результатів на міжнародній арені;

забезпечення соціального захисту спортсменів, їх матеріальне заохочення для досягнення високих спортивних результатів;

збереження висококваліфікованих тренерських кадрів, сприяння забезпеченню їх соціального захисту та підвищення кваліфікації;

забезпечення державного контролю над використанням заборонених засобів стимулювання спеціальної працездатності спортсменів;

матеріально-технічне, фінансове, науково-методичне, медико-біологічне забезпечення.

В Україні не налагоджено ефективної пропаганди здорового способу життя, переваг фізичної культури і спорту. Рівень охоплення населення, особливо працездатного віку, фізкультурно-оздоровчою та спортивною діяльністю в декілька разів нижчий, порівняно з європейськими країнами. У свідомості українського суспільства фізична культура, практично, не розглядається як важливий засіб оздоровлення населення, організації дозвілля, соціалізації молоді та інших суспільних груп. Видатки українців із власного сімейного бюджету на заняття фізкультурно-оздоровчою діяльністю в десятки разів менші, ніж на придбання алкоголю і тютюну. Не достатньо пристосована до вітчизняних соціально-економічних процесів та світових тенденцій існуюча система спорту вищих досягнень. Зокрема, тривалий час відбувався відтік спортсменів та тренерів міжнародного рівня за кордон та в інші сфери діяльності. Через відсутність економічних стимулів незначною є участь спонсорів у фінансуванні підготовки спортсменів та проведенні масштабних спортивних заходів. Поряд із зазначеним, в Україні відмічаються окремі позитивні приклади адаптування сфери фізичної культури і спорту до ринкових умов та підвищення ролі громадськості. Так, створюються приватні фітнес-центри, суб'єкти активного відпочинку, спортивні клуби. Для підготовки спортивного резерву та спортсменів високого класу створена відповідна інфраструктура, яка включає 1356 дитячо-юнацьких спортивних шкіл, 249 спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, 32 школи вищої спортивної майстерності, 17 спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю (училища, ліцеї фізичної культури та олімпійського резерву, школи-інтернати), 31 центр олімпійської підготовки та збірні команди України з літніх і зимових олімпійських видів спорту. Підготовка спортсменів до складу олімпійської збірної команди України здійснюється протягом 10-12 років. Досягнення спортсменами високих спортивних результатів на міжнародній спортивній арені можливо, перш за все, за умови створення для них сприятливих умов для тренування, починаючи зі спортивної школи, та забезпечення відповідної етапності підготовки. Сьогодні мають місце значні труднощі в діяльності спортивних шкіл як основного резерву підготовки спортсменів вищої кваліфікації. У більшості спортивних шкіл недостатньо коштів на організацію повноцінної навчально-спортивної роботи. Витрати на зазначені цілі із загального кошторису шкіл в середньому складають лише 17 %. Недостатньо також коштів на придбання

обладнання, інвентарю, спортивної форми, виїздів спортсменів на навчально-тренувальні збори та змагання. Спортивні бази, на яких проводяться спортивні заняття, у переважній більшості перебувають у незадовільному стані. За своїми організаційно-правовими формами спортивні школи належать до державної, комунальної та приватної форм власності. Ефективно працюють з підготовки спортивного резерву до складу національних збірних команд спортивні школи фізкультурно-спортивних товариств, яких налічується близько 50 % від загальної кількості. Проте їх діяльність не врегульована в повній мірі Законами України “Про позашкільну освіту” і “Про фізичну культуру і спорт”, а саме в питаннях їх фінансування. Фінансування цих шкіл з боку держави здійснюється лише як підтримка (трансферти), що не забезпечує їх повноцінної роботи. З метою визначення державної політики щодо діяльності спортивних шкіл незалежно від форм власності та підпорядкування, їх правових, соціально-економічних, організаційних та виховних засад доцільною є ухвала Закону України “Про спортивні школи”. З метою адаптації в суспільстві інвалідів, забезпечення умов для реабілітаційно-оздоровчої та спортивної роботи, 1993 року створено унікальну структуру - Український центр “Інваспорт”, яка не має аналогій у світі. Фізкультурно-спортивний рух серед інвалідів в Україні з кожним роком набирає сили. Сьогодні працює 27 регіональних центрів “Інваспорт”, 66 їх відділень в містах і районах, 27 дитячо-юнацьких спортивних шкіл інвалідів, 123 фізкультурно-оздоровчих клуби в яких до реабілітаційно-оздоровчої та спортивною роботи залучено близько 28 тис. осіб. Спортсмени-інваліди займаються 25 видами спорту. З ними проводять заняття 667 тренерів. Спортсмени-інваліди у складі збірних команд України з видів спорту успішно виступають у міжнародних змаганнях. Але сьогодні питання паралімпійського і дефолімпійського спорту в Україні не врегульовані чинним законодавством. Важливим фактором підвищення ефективності спортивної діяльності є якість роботи тренерів. Державною програмою "Тренер", яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України, передбачено створення системи оцінки практичної діяльності тренерів та рівня їх теоретичної підготовленості, на підставі якої будуть присвоюватись відповідні тренерські категорії. Проте сьогодні професія тренера є непрестижною через низьку заробітну плату та недостатнє матеріальне заохочення тренерів з метою досягнення високих спортивних результатів.Стримуючим фактором професійного зростання тренерів спортивних шкіл є вкрай низьке фінансування навчально-спортивної роботи, недостатня матеріально- технічна база, відсутність спортивних споруд, спеціального інвентарю та обладнання. Для створення належних умов для підготовки спортсменів високого классу вводиться в експлуатацію та ведеться будівництво спортивних комплексів у різних регіонах країни. Значні будівельно-монтажні і ремонтні роботи проводяться на спортивних базах олімпійської та параолімпійської підготовки, підпорядкованих Держкомспорту. Для збереження спортивних споруд, поліпшення умов їх функціонування в регіонах вирішуються питання про передачу в комунальну та державну власність спортивних об’єктів промислових підприємств, які перебувають в скрутному фінансово-економічному стані. В окремих регіонах вирішено питання щодо встановлення пільг на комунальні послуги для основних спортивних споруд. Вживаються заходи з метою дообладнання спортивних споруд відповідно до потреб інвалідів. Незважаючи на проведену роботу, більшість спортивних об’єктів, що входять до переліку баз олімпійської та параолімпійської підготовки, затвердженого Кабінетом Міністрів України, не відповідають міжнародним вимогам для повноцінної підготовки збірних команд України з видів спорту. Окремі спортивні споруди не забезпечені сучасним спортивним обладнанням, інвентарем, медичною і технічною апаратурою тощо. У зв’язку з цим ускладнюється підготовка спортсменів-кандидатів до олімпійської збірної команди України. Наявний спортивний інвентар і обладнання через амортизацію, фізично та морально застаріли і потребують оновлення. За таких обставин українські спортсмени - члени збірних команд України змушені більшість часу тренуватись за кордоном, що призводить до значного відтоку коштів з України та інвестування зарубіжних спортивних баз. Сьогодні не створено сприятливих умов для залучення інвестицій на розвиток фізичної культури і спорту, тому вкрай необхідно передбачити у державному бюджеті у повному обсязі видатки за програмами з розвитку фізичної культури і спорту, пов’язаними з підготовкою до Олімпійських та Параолімпійських ігор. Актуальним також є питання пошуку додаткових джерел позабюджетного фінансування на розвиток спорту вищих досягнень. З метою удосконалення організаційного забезпечення спортивної медицини, Держкомспортом спільно із Міністерством охорони здоров’я створено міжгалузеву Координаційну раду зі спортивної медицини та затверджено низку заходів щодо покращення якості медичного супроводження підготовки спортсменів до Олімпійських та Паралімпійських ігор. Правові та організаційні умови проведення антидопінгового контролю в Україні визначені Законом України “Про антидопінговий контроль у спорті”, та Антидопінговою Конвенцією Ради Європи, яка була ратифікована Верховною Радою України. Відповідно до закону, контроль за використанням спортсменами заборонених препаратів для підвищення спеціальної працездатності покладається на Національний антидопінговий центр. Спортсмени, які входять до національних збірних команд, підлягають постійному тестуванню на допінг, що проводиться лабораторією антидопінгового контролю. Науково-методичне забезпечення спрямоване на підвищення ефективності підготовки провідних спортсменів країни шляхом оперативного впровадження у практику тренувального процесу сучасних даних спортивної науки, досвіду світової практики та досягнень науково-технічного прогресу. Для реалізації цих завдань в Україні є достатній кадровий потенціал. Це провідні педагоги, біологи, програмісти, лікарі та інші фахівці Державного науково-дослідного інституту фізичної культури і спорту, 5 вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації системи Держкомспорту, Українського центру спортивної медицини, Клініки спортивної травми, Інституту новітніх технологій у фізичному вихованні та спорті Української Академії наук національного прогресу та інших організацій. Загальне керівництво, координацію та контроль за науково методичним забезпеченням збірних команд здійснює Державний науково-дослідний інститут фізичної культури і спорту, на базі якого створено 14 наукових груп з 19 видів спорту. З метою найбільш якісного науково-методичного забезпечення збірних команд України, створені мобільні лабораторії біохімічного аналізу, діагностики психофізіологічних та функціональних станів спортсменів, які можуть надавати оперативну інформацію. Удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази спорту вищих досягнень в країні сприятиме реалізації стратегії олімпійської підготовки українських спортсменів.

Список литературы

Вацеба О.М. Нариси з історії спортивного руху в Західній Україні. -Івано-Франківськ: Лілея - НВ, 1997. - 232 с.

Кандидати до збірної України з легкої атлетики на Ігри XXVI Олімпіади в Атланті. - К., 1996. - 32 с.

Костенко М.П., Карленко В.П., Домашенко А.В., Імас Є.В., Власков А.А., Дутчак М.В., ТищенкоМ.В., Уманець Н.Д., Артєм’єв О.К., Дрюков В.О. Законодавче та нормативно-правове забезпечення розвитку спорту вищих досягнень в Україні // Актуальні проблеми фізичної культури і спорту. -2003. - №1. – 137с.

Окун Ю.Б. Участь львівських спортсменів на Олімпійських іграх // Здоров'я і освіта: проблеми та перспективи: Матеріали III Всеукр. наук.-практ. конф. - Донецьк, 2004. -207с.

Павлов С.П. Олимпийская энциклопедия, Москва, 1980 г. 1979г. -309с.

Платонова В.М. та І.Р.Мацишина. Енциклопедія олімпійського спорту України -К.: Олімпійська література, 2005. - 463 с

Хавин Б.Н. Все о советских олимпийцах. - М.: Физкультура и спорт, 1985.-464с.