Реферат з журналістики
Порушення етики у процесі журналістського розслідування
Зрозуміло, що для проведення гарного журналiстського розслiдування потрiбно зiбрати яко-мога бiльше необхiдної iнформацiї: провести чимало iнтерв'ю, бесiд, поспостерiгати за деякими об'єктами, дістати необхiднi задокументованi матерiали. Але саме тут i виникає дiлема: як "витягти" конче потрiбну iнформацiю, не порушуючи морально-етичних норм? Для цього й потрiбно розібратись, які ж методи не є етичними.
Умовно "неетичну" методику здобуття даних можна подiлити на двi групи: iнформацiйнi джерела - люди, iнформацiйнi джерела - електронні засо-би. Безперечно, якщо у першiй іде мова, про живе спілкування, то у другiй - про приховану роботу з "неживими" джерелами - телефоном, факсом, комп'ютером тощо.
Спочатку дещо детальніше розглянемо неетичні методи здобуття інформації, що входять до складу першої групи.
1. Підкуп - це обіцянка чи передача грошей та інших коштовностей та допомога в цьому людям, не причетним до публікації, що готується журна-лістом. Схема працює досить просто і часто використовується у вітчизняних ЗМК, особливо у період передвиборної кампанії: журналіста "делегує" або редакція, або комерційна структура, або політична партія до якоїсь установи (посадової особи), аби та надала за гроші представнику мас-медіа необхідні дані. Часто-густо на такий "коштовний" контакт анi першi особи будь-яких установ, анi їх заступники не йдуть.
Частіше погоджуються "постачати" за грошi iнформацiю незначнi особи - штатнi працiвники. Таким чином, журналiст входить у довiру до цiєї компетентної людини, перевiряє її протягом не-великого проміжку часу, та згодом, за грошi (їх на-дає "замовник" iнформацiї) "дiстає" у неї всi необ-хiднi данi про керiвництво установи, про стан її економiки.
Така технологiя дещо схожа й на шпигунство, яке у нас зародилось ще за часiв купецтва. Уже тодi, "пращури-бiзнесмени" намагалися дiзнатись, який товар привезли на ринок конкуренти, у якiй кiлькостi та за якою цiною. I лише пiзнiше цi заходи дістали бiльш цивiлiзовану назву - комерцiйне шпи-гунство, компроментацiя, боротьба за iмiдж, рекламна полiтика тощо. Але "страждають" вiд цього методу не лише вiтчизнянi ЗМI - вiн широко використовується й на Заходi. За пiдсумками фа-хiвцiв, тiльки в США щомiсячнi витрати приватних фiрм на такі цiлi перевищують 1,5 млрд. доларiв. Японськi корпорацiї отримують таким чином 40 вiд-соткiв необхiдної iнформацiї про технiчнi досяг-нення європейцiв та американцiв.
Але до чого тут журналiсти? - може не зро-зумiти хтось. До того, що найчастiше цю iн-фор-ма-цiю й діс-тають вони. Навiть, коли потiм не виходить нiякоi публiкацiї. А звертаються до журналiстiв власнi струк-тури саме тому, що їм найлегше "за статусом" діста-вати усi необхiднi данi. До того ж, вони професiонали у пошуцi даних, мають широкий свiто-гляд.
У Францiї, наприклад, практикується ще й такий пiдхiд - пiд час пошуку iнформацiї разом iз жур-налiстом працює лобiст, що є представником "замовника". Вiн "йде поруч" iз працiвником мас-медiа до того моменту, поки у них спiльнi iнтереси. Але коли незалежний журналiст починає готувати мате-рiал, то може вiдчути з боку лобiста певний тиск. Тут головне не пiдкоритись лобiстовi та своє-часно "лягти на дно". Тодi буде можливiсть зробити об'єктивну, а не замовлену публiкацiю.
Якщо оцiнювати доцiльнiсть роботи журна-лiста щодо цього методу, то слід зробити одне засте-реження: якщо є iнший варiант здобування iнфор-мацiї, то, безперечно, краще користуватись ним.
2. Шантаж - розкриття необхiдної журналiсту iнформацii за умов, якщо вiн не розкриє приватнi данi про джерело iнформацiї, що можуть зашкодити його професiйному, науковому чи iнтимному життю. Це можливо лише тоді, коли у журналiста є якийсь компромат на ту особу, вiд якої вiн бажає про щось дiзнатись.
Тут є декiл
Друге - якщо шантаж має лише вигляд "блефу", що "пiдштовхує" джерело iнформацiї ско-рiше дати журналiсту необхiднi данi, є iнколи досить ефек-тивним та етичним. Справа в тому, що журна-лiст тут має сам орiєнтуватись, оцiнюючи рiвень спiл--кування з особою-джерелом, свої мож-ливостi, прораховуючи всi наслiдки. I якщо вiн уважає, що подiбний маневр нiкому не зашкодить, то має право його використати у м'якiй формi.
Iнша рiч, коли журналiст пише матерiал, збирає iнформацiю. А потiм приходить до людини, чи установи, яку вона представляє, й каже, що є компромат, але вiн готовий його продати. Навiть за умов, якщо матерiал не буде надрукований у газетi. Це, на наш погляд, цiлком суперечить етицi жур-налiста.
3. Сексуальна "підставка" - цей метод вико-ристовується найчастiше захiдними журналiстами. Працює вiн за умов, коли потрiбно отримати вiд "закритого" iнформатора необхiднi данi, або ском-проментувати якусь вiдому людину, щоб потiм про це написати. Для цього й засилає редакцiя до об'єк-та дослiдження "iнтим-партнера". Цей метод вже почали використовувати й нашi близькi сусiди - росiяни. Безперечно, не без допомоги спецслужб. На-приклад, можна згадати сюжет на ГРТ про зв'я-зок генерального прокурора Скуратова iз тем-ношкiрими повiями.
4. Iнші методи, якi застосовуються для здо-буття iнформацiї, є не тільки неетичними, а й не-людяними. Вони використовуються лише тодi, коли журналiст працює пiд "дахом" спецслужб, чи й взагалi є "їх" людиною. Тобто тут вже не йде мова про об'єктивний матерiал для газети, про свободу слова.
Перерахуємо деякi з таких методiв: загроза чи факт як фiзичного, так i психологiчного впливу на джерело iнформацiї; специфiчний форсований до-пит (з елемантами катування, сексодопит, нарко-до-пит, гiпноз); гра на емоцiях, фармакологiчний вплив тощо.
Розглянемо поняттям "неетичнi методи здо-буття iнформацiї iз електронних засобiв. Слід за-значити, що межа "етично-неетично" зовсiм не чiтка. Усе залежить вiд рiвня складностi майбутньої публiкацii та мети її написання.
Звiдки ж iнодi журналiсти здобувають не зов-сiм етичну iнформацiю?
1. Телефон - це засiб зв'язку, яким корис-туються всi. Тому завдяки йому можна дістати будь-якi найпотрiбнiшi данi. Проте цей метод збирання даних найчастiше використовується на Заходi. Ос-таннiм часом поширився й на схiднi регiони Європи, зокрема на Росiю. Хоча в Українi теж помiтна тенденцiя до використання методу про-слухо-ву-вання. Є декiлька рiзновидiв пiдключення до теле-фонних бесiд: власне пiдключення до лiнiї, через станцiю АТС; iндукцiйне пiдключення (працює за законами фiзики), пiдклю-чення за допомогою радiопередавачiв.
2. "Жучки" - телефоннi, радiожучки, жучки з мережi тощо. Цю апаратуру найчастiше вста-нов-люють у кабiнетах, машинах, кiмнатах.
3. Мікрофони можуть мати рiзну конструкцiю вiдповiдно до рiвня спостереження за об'єктом до-слiдження.
4. Інше - до цiєї групи належать такi типи по-ширення iнформацiї, як факс, радiозв'язок, мо-бiль-ний зв'язок, комп'ютерна мережа, Iнтернет.
На нашу думку, застосовувати такi пiдходи у здобутті інформації можна лише за таких умов:
а) коли журналiст працює пiд час бойових дiй та намагається передати конче необхiдну iнфор-ма-цiю свiтовi;
б) коли журналiст виконує соцiальне "за-мов-лення", намагається розкрити злочини посадової осо-би, групи осiб, полiтичної партiї, комерцiйної чи кримiнальної структури.